1. Класифікація інвестицій. Чинники впливу на об’єкт інвестицій.

2. Забезпечення мінімальних інвестиційних ризиків.

3. Ризик інвестування.

4. Формування інвестиційного портфеля і його оцінка. Поточне планування й оперативне управління інвестиційними програмами і проектами.

5. Процес формування інвестиційної стратегії фірми. Етапи життєвого циклу фірми.

6. Принципи розробки календарного плану: за об’єктами диференціації, за тимчасовою диференціацією, за функціональною диференціацією. Формування резерву календарного плану.

Список використаної літератури.

1. Класифікація інвестицій. Чинники впливу на об’єкт інвестицій

Класифікаційні ознаки поділу інвестицій

Інвестиції — це довгострокові вкладення капіталу у підприємницьку діяльність з метою одержання певного доходу (прибутку).

Той, хто має капітал і вкладає його у ту або іншу комерційну справу, називається інвестором, а сам процес вкладення капіталу — інвестуванням. У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, тобто підприємства й окремі власники капіталу.

Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном), розрізняють внутрішні та зовнішні інвестиції.

Внутрішні інвестиції — це вкладення капіталу (грошей) однієї країни в підприємства цієї самої країни.

Зовнішні інвестиції — це вкладення в підприємства іноземного капіталу. Усі внутрішні та зовнішні інвестиції можуть бути приватними або державними. У свою чергу, зовнішні інвестиції Поділяються на прямі та портфельні.

Прямі — це вкладення капіталу за кордоном. їх величина Дорівнює не менш як 10 % вартості того чи іншого проекту.

Портфельні — закордонні інвестиції розміром до 10 % вартості капітального проекту, що здійснюється за їх допомогою.

За видами активів, що входять у інвестиційний портфель, інвестиції поділяються на фінансові, реальні та інтелектуальні.

Фінансові інвестиції означають використання наявного капіталу для придбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, що випускаються підприємством або державою.

Реальні інвестиції — це вкладення капіталу в різні сфери і галузі економіки з метою оновлення існуючих і створення нових благ. Такі інвестиції забезпечують одержання набагато більшого прибутку. Реальні інвестиції дістали ще назву виробничих або капітальних вкладень.

За функціональною спрямованістю розрізняють валові і чисті капіталовкладення.

Валові капітальні вкладення — це загальна сума одноразових витрат капіталу на просте і розширене відтворення виробничих основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури.

Чисті капітальні вкладення — витрати лише на розширене їх відтворення. Величину чистих капіталовкладень розраховують у такий спосіб: із загального обсягу капіталовкладень вилучаються амортизаційні відрахування, що використовуються, як відомо, на просте відтворення основних фондів та іншого майна підприємства.

Згідно з існуючими на підприємствах системами планування та обліку до складу вартості капітальних вкладень входять:

1) вартість будівельно-монтажних робіт;

2) вартість придбання всіх видів виробничого устаткування, а також зарахованих до основних фондів інструментів та інвентарю;

3) вартість усіх інших капітальних робіт та витрат:

— вартість придбання та обробітку земельних ділянок;

— вартість робіт з глибокого буріння нафти;

— вартість придбаних патентів, ліцензій тощо.

Залежно від специфіки виробництва капітальні витрати мають різну відтворювальну та елементно-технологічну структуру.

Елементно-технологічна структура — це виражене у відсоток співвідношення між різними елементами (напрямками вкладення) капіталовкладень.

Відтворювальна структура являє собою співвідношення довгострокових витрат на просте та розширене відтворення основних фондів і витрат лише на розширене їх відтворення: на нове будівництво, розширення діючих підприємств, технічне переозброєння та реконструкцію. Іншими словами, відтворювальна структура капіталовкладень — це співвідношення між валовими та чистими капіталовкладеннями.

Більш докладно економічну природу інвестицій проясняє класифікація, в основу якої закладені різні ознаки.

У якості таких надалі використовуються:

— види інвестицій;

— об'єкти вкладення засобів;

— характер участі в інвестуванні;

— регіональна ознака:

— період інвестування;

— форми власності;

— форми участі інвестора;

— ступінь ризику;

— форми відтворення.

Класифікація інвестицій

Види інвестицій прийнято поділяти на:

— кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

— рухоме і нерухоме майно;

— майнові права, пов'язані з авторським правом, досвідом та іншими видами інтелектуальних цінностей;

— сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, Навичок і виробничого досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованого (ноу-хау);

— права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, устаткуванням, а також інші майнові права;

— інші цінності.

У відношенні об'єктів вкладення засобів інвестиції розуміють як:

— реальні інвестиції, або вкладення засобів у матеріальні (будівлі, споруди, устаткування тощо) і нематеріальні (патенти, ліцензії, ноу-хау, науково-технічні і проектно-конструкторські роботи у вигляді документації, програмного забезпечення тощо) активи;

— фінансові інвестиції, або вкладення засобів у різноманітні фінансові інструменти — цінні папери, депозити, цільові банківські вклади.

За характером участі в інвестиційному процесі інвестиції поділяють на такі види:

— прямі, що припускають особисту участь інвестора у виборі об'єкта інвестування і вкладенні засобів;

— непрямі, що здійснюються через різного роду фінансових посередників (інвестиційні фонди і компанії), які акумулюють і розміщують, на свій розсуд, фінансові засоби найбільш ефективним способом. Такі посередники беруть участь у керуванні об'єктами інвестування, а одержувані прибутки розподіляють серед клієнтів. Вкладення в цінні папери, керовані як єдине ціле, прийнято також називати портфельними.

У територіальному аспекті розглядаються інвестиції:

— внутрішні, або вкладення суб'єктів господарської діяльності держави;

— іноземні — вкладення іноземних юридичних, фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових та неурядових організацій;

— закордонні — вкладення засобів в об'єкти інвестування за межами території цієї країни (придбання цінних паперів закордонних компаній, майна тощо).

За періодом інвестування прийнято виділяти інвестиції:

— короткострокові, як правило, тривалістю не більше року (короткострокові депозитні внески, ощадні сертифікати);

— середньострокові (до 3 років);

— довгострокові, тривалістю понад один рік.

За формами власності інвестиції поділяють на:

— приватні засоби громадян, підприємств недержавної фор-ми власності, неурядових організацій;

— державні, що фінансуються за рахунок бюджетних засобів різних рівнів, державними підприємствами та установами.

Форми участі інвестора припускають:

— часткову участь у створюваних підприємствах або придбання частини в діючих підприємствах (пайова участь у товаристві з обмеженою відповідальністю);

— створення підприємств, що цілком належать інвестору, або придбання у власність чинних підприємств повністю;

— придбання рухомого або нерухомого майна шляхом прямого одержання або у формі акцій, облігацій, інших цінних паперів;

— придбання концесій на використання природних ресурсів, прав користування землею, інших майнових прав.

За ступенем ризику інвестиції поділяють на такі види:

— безризикові;

— ризикові.

Критеріями оцінки ступеня ризику можуть бути:

а) можливість втрати всієї суми прибутку, допустимий ризик;

б) можливість втрати не тільки прибутку, але і розрахованого валового прибутку після реалізації проекту. У цьому випадку ризик є критичним;

в) можливість втрати всіх активів і банкрутство інвестора, або катастрофічний ризик.

Відтворення може здійснюватися в одній з таких форм інвестицій:

— нове будівництво, або будівництво підприємств, будинків, споруд, здійснюваних на нових площах за попередньо затвердженим проектом;

— розширення діючого підприємства — будівництво інших і наступних черг діючого підприємства, додаткових виробничих комплексів і виробництв, будівництво нових або розширення існуючих цехів з метою збільшення виробничої потужності;

— реконструкція діючого підприємства — здійснення повного або часткового переустаткування і перебудови виробництв із заміною морально застарілого і фізично зношеного устаткування за єдиним проектом з метою зміни профілю випуску нової продукції;

— технічне переозброєння — комплекс заходів, спрямованих на підвищення техніко-економічного рівня виробництва окремих цехів, виробництв, ділянок.

2. Забезпечення мінімальних інвестиційних ризиків

Інвестиційний ризик — характеристика імовірнісна й якісна, він оцінює ймовірність втрати інвестицій та доходу від них. Можна виділити такі чинники ризику: політичний, економічний, соціальний, кримінальний, екологічний, фінансовий, законодавчий.

На основі аналізу й урахування всіх вищезгаданих показників і формується як рейтинг інвестиційної привабливості регіонів, так і рейтинг зусиль їхніх керівників щодо поліпшення інвестиційного клімату.

До основних інструментів нейтралізації ризиків слід віднести:

— формування резервів;

— диверсифікацію ризиків;

— хеджування;

— страхування ризиків за допомогою страхових компаній.

Найпоширенішим інструментом нейтралізації наслідків настання ризиків є використання для цих цілей резервного капіталу.

Зменшення рівня ризиків можна також досягти застосовуючи метод диверсифікації – розподілі ризиків шляхом розширення об’єктів капіталовкладень, асортименту товарів, фінансових інструментів тощо.

При розробці політики диверсифікації слід мати на увазі принцип обмеженого обсягу окремих категорій активів та необхідність їх диверсифікації. Так, банківські депозити повинні бути розміщені не в одному банку, а в кількох. У нерухоме майно рекомендується інвестувати також обмежену суму коштів. Якщо кошти вкладаються у прибуткові цінні папери, слід дотримуватися принципу диверсифікації їх видів та емітентів.

У практиці менеджменту для позначення різних методів нейтралізації ризиків зміни цін на окремі елементи активів (страхування валютного ризику, ризику падіння курсу цінних паперів чи зміни цін на готову продукцію) вживається термін хеджування – здійснення зустрічних операцій купівлі-продажу активів (фінансових інструментів). До основних фінансових інструментів хеджування фінансового ризику належать:

— форвардні і ф’ючерсні контракти – інструменти хеджування ризиків, який засвідчує зобов’язання особи купити (продати) цінні папери, товари або кошти у визначений час або на певних умовах у майбутньому з фіксацією ціни такого продажу;

— опціони – стандартний контракт, що дає його власнику право (але не зобов’язання) продати або купити цінні папери, товари або валюту за визначеною ціною протягом певного періоду;

— операції типу “своп” — обмінна операція, за якої контракт на придбання (продаж) активів супроводжується контрактом на зворотній їх продаж (придбання) на певну дату у майбутньому.

У ряді випадків нейтралізувати ризики за рахунок внутрішніх механізмів фінансової стабілізації неможливо. В цьому разі з метою уникнення збитків від настання ризиків фінансовим службам доцільно звернутися до послуг страхових компаній. На ринку страхових послуг пропонуються такі види страхування фінансових ризиків:

— кредитів (товарних, експортних тощо);

— інноваційних ризиків;

— депозитних ризиків;

— відповідальності;

— на випадок недосягнення планового рівня рентабельності.

3. Ризик інвестування

Як зазначає Б. М. Щукін, "інвестиції завжди орієнтовані на майбутнє і тому пов'язані зі значною невизначеністю економічної ситуації та поведінки людей. Від цього походить високий рівень ймовірності невиконання інвестиційних планів з об'єктивних чи суб'єктивних причин".

Інвестиційний ризик являє собою можливість нездійснення запланованих цілей інвестування (таких, як прибуток або соціальний ефект) і отримання грошових збитків. Цей ризик необхідно оцінювати, обчислювати, описувати та планувати, розробляючи інвестиційний проект.

Розрізняють загальноекономічний ризик, що походить ВІД несприятливих умов в усіх сферах економіки, та індивідуальний ризик, пов'язаний з умовами певного проекту.

Залежно від чинників, виділяють такі види інвестиційних ризиків:

— політичний ризик;

— загальноекономічний ризик;

— правовий ризик;

— технічний ризик;

— ризик учасників проекту;

— фінансовий ризик;

— маркетинговий ризик;

— екологічний ризик.

Політичний, правовий та загальноекономічний ризики можуть бути викликані зовнішніми умовами реалізації інвестицій. Види ризиків спричинюються можливими помилками планування та організації конкретних проектів.

Технічний ризик зумовлюється великою кількістю хиб та помилок широкого спектра сторін інвестування, пов'язаними з якістю проектування, технічною базою, обраною технологією, управлінням проектом, перевищенням кошторису.

Фінансовий ризик випливає з нездійснення очікуваних подій з фінансового боку проекту. Це можуть бути незаплановані зменшення або зникнення джерел та обсягів фінансування, незадовільний фінансовий стан партнерів, зриви надходжень коштів від реалізації вироблених товарів чи послуг, неплатоспроможність покупців продукції та власні підвищені витрати.

Маркетинговий ризик виникає з прорахунків під час оцінки ринкових умов дії проекту, наприклад, ринків збуту чи постачання сировини і матеріалів, організації реклами чи збутової мережі, обсягу ринку, часу виходу на ринок, цінової політики, внаслідок низької якості продукції.

Екологічний ризик пов'язаний з питаннями впливу на довкілля, можливої аварійності, стосунків з місцевою владою та населенням.

Нарешті, ризик учасників проекту може бути пов'язаний з усіма неочікуваними подіями в управлінні та фінансовому стані підприємств-партнерів.

4. Формування інвестиційного портфеля і його оцінка. Поточне планування й оперативне управління інвестиційними програмами і проектами

В умовах розвитку фінансового ринку України, розвитку ринкових відносин у всіх сферах життя принципи формування напрямків інвестування для учасників цих процесів набувають особливої актуальності. Кожен суб'єкт господарювання формує свій портфель вкладень, який називатимемо інвестиційним Портфелем підприємства. Інвестиційний портфель — це вибір різного виду та розміру інвестицій, що перебувають у розпорядженні інвестора.

Інвестиційний портфель — цілеспрямовано сформована сукупність об'єктів реального, інтелектуального та фінансового

інвестування, призначена для реалізації інвестиційної політики підприємства в майбутньому періоді (у більш вузькому, але найбільш частовживаному значенні — сукупність фондових інструментів, сформованих інвестором).

Головною метою формування інвестиційного портфеля є забезпечення реалізації основних напрямків інвестиційної діяльності Підприємства шляхом підбору найбільш дохідних і безпечних об’єктів інвестування. З обліком сформульованої головної мети будується система конкретних локальних цілей формування інвестиційного портфеля, основними з яких є:

а) забезпечення високих темпів росту капіталу в майбутній довгостроковій перспективі;

б) забезпечення високого рівня доходу в поточному періоді

в) забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків;

г) забезпечення достатньої ліквідності інвестиційного портфеля.

Перераховані конкретні цілі формування інвестиційного портфеля значною мірою є альтернативними. Так, забезпечення високих темпів росту капіталу в довгостроковій перспективі деякою мірою досягається за рахунок зниження рівня поточної прибутковості інвестиційного портфеля (і навпаки). Темпи росту капіталу й рівень поточної прибутковості інвестиційного портфеля перебувають у прямій залежності від рівня інвестиційних ризиків. Забезпечення достатньої ліквідності може перешкоджати включенню в портфель інвестиційних проектів, що забезпечують високий приріст капіталу в довгостроковому періоді. З огляду на альтернативність цілей формування інвестиційного портфеля кожен інвестор сам визначає їхні пріоритети.

Альтернативність цілей формування інвестиційного портфеля визначає розходження політики фінансового інвестування підприємства, що, у свою чергу, визначає конкретний тип формованого інвестиційного портфеля.

За цілями формування інвестиційного доходу розрізняють два основних типи інвестиційного портфеля: портфель доходу й портфель росту.

Портфель доходу являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації рівня інвестиційного прибутку в поточному періоді поза залежністю від темпів приросту капіталу, що інвестується, у довгостроковій перспективі. Іншими словами, цей портфель орієнтований на високу поточну ВІД' дачу інвестиційних витрат, незважаючи на те, що в майбутньому періоді ці витрати могли б забезпечити одержання більП1 високої норми інвестиційного прибутку на вкладений капітал.

Портфель росту являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації темпів приросту капіталу, і що інвестується, в майбутній довгостроковій перспективі поза залежністю від рівня формування інвестиційного прибутку в поточному періоді. Іншими словами, цей портфель орієнтований на забезпечення високих темпів росту ринкової вартості підприємства (за рахунок приросту капіталу в процесі фінансового інвестування), тому що норма прибутку при довгостроковому фінансовому інвестуванні завжди вища, ніж при короткостроковому, формування такого інвестиційного портфеля можуть дозволити собі лише досить стійкі, у фінансовому відношенні, підприємства.

Стосовно інвестиційних ризиків розрізняють три основних типи інвестиційного портфеля: агресивний (спекулятивний) «портфель; помірний (компромісний) портфель і консервативний портфель. Така типізація портфелів заснована на диференціації рівня інвестиційного ризику (а, відповідно, й рівня інвестиційного прибутку), на який згоден іти конкретний інвестор у процесі фінансового інвестування.

Агресивний (спекулятивний) портфель являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм максимізації порочного доходу або приросту інвестованого капіталу поза залежністю від супутнього йому рівня інвестиційного ризику. Він дозволяє одержати максимальну норму інвестиційного прибутку на вкладений капітал, однак супроводжується найвищим рівнем інвестиційного ризику, при якому інвестований капітал може рути загублений повністю або значною мірою.

Помірний (компромісний) портфель являє собою сформовану сукупність фінансових інструментів інвестування, за яким загальний рівень портфельного ризику наближений до середньо-ринкового. Природно, що за таким інвестиційним портфелем й норма інвестиційного прибутку на вкладений капітал буде також Наближена до середньоринкової.

Консервативний портфель являє собою інвестиційний портфель, сформований за критерієм мінімізації рівня інвестиційного ризику. Такий портфель, формований найбільш обережними інвесторами, практично виключає використання фінансових інструментів, рівень інвестиційного ризику з яких перевищу середньоринковий. Консервативний інвестиційний портфель забезпечує найбільш високий рівень безпеки фінансового інвестування.

Виходячи із цих основних типів інвестиційних портфелів формуються різні їхні варіанти, які використовуються при реалізації політики фінансового інвестування підприємства.

Такими основними варіантами типів інвестиційних портфелів є:

1) агресивний портфель доходу;

2) агресивний портфель росту;

3) помірний портфель доходу;

4) помірний портфель росту;

5) консервативний портфель доходу;

6) консервативний портфель росту.

Діапазон типів інвестиційних портфелів може бути розширений ще більшою мірою за рахунок їхніх варіантів, що мають проміжне значення цілей фінансового інвестування.

Визначення цілей фінансового інвестування й типу інвестиційного портфеля, що реалізує обрану політику, дозволяє перейти до безпосереднього формування інвестиційного портфеля шляхом включення в нього відповідних фінансових інструментів.

Інвестор формує свій інвестиційний портфель на підставі інвестиційної стратегії, яка визначає можливості поліпшення результатів діяльності підприємств за допомогою інвестицій (тобто окреслює напрями інвестування для одержання прибутку та зростання власних активів) і формує відповідного виду інвестиційні портфелі: портфель реальних інвестицій, портфель цінних паперів, портфель інтелектуальних цінностей.

5. Процес формування інвестиційної стратегії фірми. Етапи життєвого циклу фірми.

Передінвестиційні дослідження починаються з опрацювання інвестиційної стратегії суб’єкта господарювання. Інвестиційна стратегія передує етапу попередньої розробки інвестиційного проекту. Інвестор керується цією стратегією на всіх етапах життєвого циклу інвестиційного проекту, який складається з певних фаз: передінвестиційної, інвестування та експлуатації виробництва.

Інвестиційна стратегія – це система довгострокових цілей інвестиційної діяльності і вибір найбільш ефективних шляхів їх досягнення.

Інвестиційна стратегія визначає головні цілі інвестиційної політики щодо дохідності, ліквідності, ризику та зростання капіталу; відповідальних за проведення політики та їх обов’язки; рекомендації щодо складу активів інвестиційного портфеля, його видів та інвестиційних якостей; умов придбання та продажу активів, строків їх зберігання та переміщення з одного портфеля в інший; правил обліку, дотримання нормативів, звітності, комп’ютерного забезпечення; способів управління інвестиційним портфелем та підтримки відповідних пропорцій між первинним та вторинним резервом цінних паперів (активів), їх використанням суворо за призначенням.

Процес стратегічного управління інвестиційної стратегії отримує свою подальшу конкретизацію у процесі тактичного управління шляхом формування інвестиційного портфеля компанії.

Формування інвестиційного портфеля є середньостроковим управлінським процесом, який здійснюється в рамках стратегічних рішень і поточних фінансових можливостей підприємства.

У свою чергу, процес тактичного управління інвестиційною діяльністю отримує своє завершення в оперативному управлінні реалізацією окремих інвестиційних програм і проектів.

Існують наступні етапи формування інвестиційної стратегії підприємства.

1. Визначення загального періоду формування інвестиційної стратегії. Цей етап залежить від ряду умов:

· прогнозованості розвитку економіки в цілому;

· прогнозованості розвитку інвестиційного ринку;

· галузевої приналежності компанії.

2. Формування стратегічних цілей інвестиційної діяльності (забезпечення приросту капіталу, зростання рівня прибутковості інвестиційної зміни пропорцій у формах реального і фінансового інвестування, зміна галузевої та регіональної спрямованості інвестицій).

3. Розробка найбільш ефективних шляхів реалізації стратегічних цілей інвестиційної діяльності. Здійснюється за двома напрямами:

· розробка стратегічних напрямів інвестиційної діяльності;

· розробка стратегії формування інвестиційних ресурсів.

4. Конкретизація інвестиційної стратегії за періодами її реалізації. Тут повинні забезпечуватися зовнішня та внутрішня синхронізація у часі. Зовнішня синхронізація передбачає узгодженість у часі реалізації інвестиційної стратегії з загальною стратегією розвитку підприємства, а також з прогнозованими змінами кон’юнктури інвестиційного ринку. Внутрішня синхронізація передбачає узгодженість у часі реалізації окремих напрямів інвестування між собою, а також формування необхідних для цього інвестиційних ресурсів.

5. Оцінка розробленої інвестиційної стратегії.

Критерії оцінки розробленої інвестиційної стратегії підприємства:

· узгодженість інвестиційної стратегії із загальною стратегією економічного розвитку (цілі, напрями, етапи);

· внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії;

· узгодженість інвестиційної стратегії із зовнішнім середовищем;

· реалізованість інвестиційної стратегії з урахуванням наявного ресурсного потенціалу;

· прийнятність рівня ризику, пов’язаного з реалізацією інвестиційної стратегії;

· результативність інвестиційної стратегії.

6. Принципи розробки календарного плану: за об’єктами диференціації, за тимчасовою диференціацією, за функціональною диференціацією. Формування резерву календарного плану

Розробка календарного плану означає визначення дат старту та фінішу для робіт проекту. Якщо дати старту та фінішу не є реальними, то малоймовірно, що проект завершиться так, як це планувалося. Процес розробки календарного плану часто має бути Ітераційним (як і процеси, що постачають вхідні дані для цього процесу, особливо оцінки тривалості та вартості).

1. Математичний аналіз. Математичний аналіз включає розрахунок теоретичних ранніх і пізніх дат старту та фінішу по всіх роботах проекту безвідносно обмежень по ресурсах. Результуючі дати не є календарним планом, але вони визначають часові періоди, в які робота має бути спланована з урахуванням заданих ресурсних лімітів та Інших відомих обмежень. Найбільш широко відомими методами математичного аналізу є такі:

• Метод критичного шляху (СРМ) — розраховуються єдиним чином детерміністські рання та пізня дати старту й фінішу для кожної роботи, ґрунтуючись на певній послідовній структурі мережі й однаковому методі оцінки тривалості. Центральною ланкою СРМ є розрахунок резерву для визначення того, які роботи в календарному плані найменш гнучкі. Основні алгоритми СРМ часто використовуються в інших галузях математичного аналізу.

• Метод графічної оцінки й аналізу (GERT) ~ застосовується для ймовірнісного подання як сітьової структури робіт, так і оцінок тривалості робіт (наприклад, деякі роботи взагалі не можуть бути виконані, деякі можуть бути виконані тільки частково, а треті можуть виконуватися більш як один раз).

• Метод оцінки й аналізу програми (GERT) -використовується послідовна структура робіт та зважені середні тривалості для розрахунку тривалості проекту. Хоч існують й інші відмінності, але в основному GERT відрізняється від СРМ тим, що він використовує значення розподілів (очікувані значення), а не найбільш імовірні значення, що використовуються в СРМ (малюнок 6—4). Сам по собі в даний час PERT використовується рідко, а от оцінки, подібні до методики PERG, часто використовуються в розрахунках СРМ.

2 «Стиснення» тривалості. «Стиснення» тривалості — це окремий випадок математичного аналізу, призначений для скорочення календарного плану проекту без зміни його змісту (наприклад, для завершення робіт по нав'язаних датах або для вирішення Інших завдань з календарного плану). «Стиснення» тривалості включає такі методи:

• Стиснення на злом — аналізуються можливості зміни вартостей і календарного плану для визначення того, як отримати максимальний ефект від стиснення з найменшими додатковими витратами. Стиснення на злом не завжди надає прийнятну альтернативу І часто спричинює збільшення вартості.

* Швидке відстежування — паралельне виконання тих робіт, які у звичайному варіанті мали здійснюватися послідовно (наприклад, написання початкового тексту програми в проекті з розробки програмного забезпечення до того, як повністю закінчені специфікації програмного продукту, або закладання фундаменту в проекті створення нафтопереробного заводу перед тим, як досягнута віха фінішу 25 відсотків інженерних робіт). Швидке відстежування звичайно підвищує процент ризику і часто призводить до переробок.

4. Евристичні методи вирівнювання ресурсів проекту. З допомогою математичного аналізу можна отримати попередній календарний план, який в певні часові періоди вимагає більше ресурсів, ніж в даний момент є в наявності, або вимагає таких змін в рівні споживання ресурсів, яких технологічно не можна добитися. При розробці календарного плану допускається застосовувати евристики, що відображають такі обмеження, наприклад, як «спочатку виділити для робіт, що опинилися у критичному стані, ресурси, яких бракує». Часто трапляється, що вирівнювання ресурсів спричинює подовження тривалості проекту (проти строків подовження календарного плану). Цей метод іноді називають методом, заснованим на ресурсах, особливо, якщо він реалізується з допомогою комп'ютерної оптимізації.

Планування з ресурсними обмеженнями є окремим випадком ресурсного вирівнювання, коли за евристику править обмеження на величину доступного ресурсу.

5. Програмне забезпечення управління проектами. Програмне забезпечення управління проектами широко використовується на допомогу в розробці календарного плану. Ці програмні продукти автоматизують процес розрахунку методами математичного аналізу і вирівнювання ресурсів і в такий спосіб дозволяють швидко розглянути безліч альтернатив у календарному плані. Їх також широко використовують для друку чи подання результатів розробки календарного плану.

Список використаної літератури

1. Інвестування української економіки: Монографія/ Аркадій Сухоруков, Сергій Пирожков, Георгій Шестопалов та ін.; Рада нац. безп. і оборони України, Нац. ін-т пробл. міжнарод. безпеки. — К.: Віпол, 2005. — 440 с.

2. Борщ Л. Інвестування: теорія і практика: Навчальний посібник/ Людмила Борщ,. — К.: Знання, 2005. — 470 с.

3. Гончаров А. Інвестування: Навч. посіб. для самостійного вивчення дисципліни/ Андрій Гончаров,; М-во освіти України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. — 329 с.

4. Грідасов В. М. Інвестування: Навчальний посібник/ В. М. Грідасов; В. М. Градісов, С. В. Кривченко, О. Є. Ісаєва; М-во освіти і науки України, Донбаська держ. машинобудівна акад.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 163 с.

5. Данілов О. Інвестування: Навчальний посібник/ Олександр Данілов, Ганна Івашина, Ольга Чумаченко,; Державна податкова адміністрація України, Академія державної податкової служби України. — К.: Видавничий дім "Комп’ютерпрес", 2001. — 362 с.

6. Мойсеєнко І. Інвестування: Навчальний посібник/ Ірина Мойсеєнко,. — К.: Знання , 2006. — 490 с.

7. Сазонець І. Л. Інвестування: міжнародний аспект/ І. Л. Сазонець, В. А. Федорова; М-во освіти і науки України. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 270 с.