І. Об’єкти промислової власності.

ІІ. Нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності.

ІІІ. Об’єкти авторського права і суміжних прав.

Список використаних джерел.

І. Об’єкти промислової власності:

1. Винахід

Винахід — це рішення утилітарної задачі в будь-якій галузі промисловості або іншій сфері суспільно корисної діяльності людини, що відповідає визначеним законодавством умовам надання правової охорони і визнане як винахід компетентним державним органом.

2. Корисна модель

Корисною моделлю є результат творчої діяльності людини в галузі технології, пов'язана з конструктивним використанням пристрою.

Корисні моделі відрізняються від винаходів, головним чином, двома аспектами: по-перше, для корисної моделі не вимагається винахідницький рівень; по-друге, максимальний строк охорони, передбачений законодавством, менший за строк охорони винаходів.

3. Промислові зразки

Промисловий зразок — результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання; заявка — сукупність документів, необхідних для видачі патенту; заявник — особа, яка подала заявку; патент — патент України на промисловий зразок; представник — представник у справах інтелектуальної власності (патентний повірений) або інша довірена особа.

4. Торговельні марки (знак для товарів і послуг)

Товарний знак (знак для товарів і послуг) — це один із засобів ідентифікації товарів або послуг, тобто позначення, здатне відрізняти товари або послуги однієї особи від товарів або послуг іншої особи.

Відповідно до Статті 6 Паризької конвенції по охороні промислової власності країни-учасниці гарантують охорону знаків обслуговування (знак, що використовується при наданні послуг), але зазначена норма не містить вимоги щодо розробки спеціального законодавства відносно знаків обслуговування. Країна-учасниця Паризької конвенції може забезпечувати положення щодо гарантій охорони знакам обслуговування будь-яким способом. Загальноприйнятою в світі є практика надання правової охорони знакам обслуговування на тих же засадах, що і товарним знакам, тобто прирівнення цих знаків у правовому режимі, тому найчастіше термін «товарний знак» по суті відповідає терміну «товарний знак і знак обслуговування». Відповідно до Статті 1 Паризької конвенції по охороні промислової власності товарний знак відноситься до об'єктів промислової власності. Головна розрізняльна функція товарного знака випливає з самого визначення. Виділення маркованих товарів або послуг з маси конкуруючих з ними допомагає власнику знака в продажу товарів або при наданні послуг, а споживачу — у виборі підходящих товарів чи послуг серед подібних. Крім того, товарний знак має гарантійну функцію, яка визначається гарантуванням споживачам знайомої їм якості товарів (послуг). Властива товарному знаку й рекламна функція, мета якої — привернення уваги споживачів до товарів (послуг), маркованих певним товарним знаком. Виконуючи ідентифікаційну функцію, товарний знак опосередковано вказує на товаровиробника або на особу, що надає послугу. Завдяки тісному зв'язку між товарами (послугами) та товарним знаком, останні надають суспільству інформацію щодо товарів та послуг, і таким чином допомагають власникам знаків стимулювати та зберігати попит на ці товари або послуги. Отже, і це важливо, знаки не повинні вводити в оману споживачів, використовуватися для фальсифікованої реклами або недобросовісної конкуренції. Важливість товарного знака та охорони, яка йому надається, пов'язані зі значимістю його економічної ролі в інтересах підприємства та соціальної — в інтересах громадськості. В Україні терміну «товарний знак» відповідає термін «знак для товарів і послуг» (див. статтю 1 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг»).

5. Географічне зазначення

Географічне зазначення — це об'єкт промислової власності, що представляє собою позначення, яке ідентифікує товар як такий, що походить з певної країни, регіону або місцевості у цій країні, а вихідні якості, репутація або інші характеристики товару значною мірою пов'язуються з його географічним походженням. У ряді країн правова охорона цьому об'єкту надається на підставі реєстрації, зокрема, в країнах, які входять до Європейського Союзу, країнах-членах Світової організації торгівлі та інших. В Україні правова охорона географічному зазначенню надається на підставі реєстрації згідно із Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів», відповідно до якого географічне зазначення (походження товару) визначається як назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людськими факторами або поєднанням цих природних умов і людських факторів. В Україні правова охорона надається географічному зазначенню, щодо якого виконуються такі умови:

— воно є назвою географічного місця, з якого даний товар походить;

— воно вживається як назва даного товару чи як складова частина цієї назви;

— у вказаному цією назвою географічному місці наявні характерні умови та/або людські фактори, що надають товару певних якостей чи інших характеристик;

— позначуваний цією назвою товар має певні якості, репутацію чи інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами та/або людськими факторами;

— хоча б основна складова позначуваного цією назвою товару виробляється та/або переробляється в межах зазначеного географічного місця.

6. Фірмове найменування

Фірмове найменування — це позначення, що відноситься до розрізняльних знаків (див. «Розрізняльний знак»). Фірмове найменування відноситься до об'єктів промислової власності відповідно до Статті 1 Паризької конвенції по охороні промислової власності, слугує для розпізнавання підприємства, виділення його серед інших. Фірмове найменування вказує на підприємство без будь-якого посилання на товари, що постачаються ним на ринок, або на послуги, що ним надаються. Цей розрізняльний знак характеризує репутацію і положення підприємства в цілому і тому є цінним надбанням того підприємства, якому належить. Оскільки фірмове найменування слугує для розпізнавання суб'єктів на ринку, то у випадку використання однакових або схожих фірмових найменувань різними особами споживачі можуть бути введені в оману. З метою запобігання введення споживачів в оману, незаконного використання фірмового найменування, що є актом недобросовісної конкуренції (отримання прибутків за рахунок використання чужої репутації), в більшості країн фірмовому найменуванню надається охорона. Охорона фірмових найменувань передбачена Статтею 8 Паризької конвенції по охороні промислової власності, але зазначена стаття носить декларативний характер, тому правові режими, на підставі яких здійснюється їх охорона в різних країнах значною мірою розрізняються. Найчастіше фірмове найменування або його частина реєструєть-1 ся як товарний знак на ім'я власника фірмового найменування. Оскільки Україна є учасницею Паризької конвенції, то на неї поширюються положення Конвенції, але спеціальне законодавство щодо охорони фірмових найменувань в Україні відсутнє. Захист фірмових найменувань здійснюється непрямим шляхом. Зокрема, законодавством України передбачено, що позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання до відомства заявки щодо однорідних товарів і послуг, не можуть бути зареєстровані як знаки для товарів і послуг, а в разі їх реєстрації власник попереднього права може вимагати визнання недійсними таких реєстрацій (див. статті 6 (3), 19 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Втрата чинності (припинення дії) реєстрації товарного знака»). Крім того, за законодавством України використання чужого фірмового найменування є недобросовісною конкуренцією і тягне за собою цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність (див. статті 1, 4, 20 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»).

ІІ. Нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності:

1. Сорти рослин

Згідно із Законом України «Про охорону прав на сорти рослин» сорт рослин визначається як штучно відібрана сукупність рослин у межах одного і того ж ботанічного таксону з притаманними їм біологічними ознаками і властивостями, що характеризують їх спадковість, яка має хоча б одну відмінність від відомих сукупностей рослин того ж ботанічного таксону і може вважатися єдиною з точки зору придатності для відтворення сорту. Категорія сорту — клон, лінія, гібрид, популяція.

2. Породи тварин

Порода тварин (порода) – сукупність особин у межах певного виду тварин, яка має генетично обумовлені стабільні характеристики (властивості та ознаки), що відрізняють її від інших сукупностей особин цього виду тварин, стійко передають їх потомкам та являються результатом інтелектуальної, творчої діяльності людини

3. Компонування (топографії) інтегральних мікросхем

Інтегральна мікросхема (ІМС) — мікроелектронний виріб кінцевої або проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого неподільно сформовані в об'ємі і/або на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення.

Компонування (топографія) ІМС — результат інтелектуальної, творчої діяльності людини у сфері технології, що є просторово-геометричним розміщенням сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними, зафіксованим на матеріальному носії.

4. Комерційні таємниці

На нашу думку, не всі об’єкти і не будь-яка інформація (відомості), що можуть бути віднесені до комерційної таємниці, є результатом інтелектуальної або творчої діяльності. Існуюча практика підприємницької діяльності дозволяє відносити до комерційної таємниці не тільки знання і досвід виробничо-технічного характеру (які, власне, і є результатами інтелектуальної, творчої діяльності), але й різноманітну інформацію, що становить предмет ділового, комерційного та іншого інтересу суб’єкта підприємницької діяльності. Наприклад, до комерційної таємниці може бути віднесено інформацію про факти, події та явища, розголошення яких може суттєво вплинути на конкурентоспроможність цього суб`єкта підприємницької діяльності, а саме:

• відомості про укладення протоколів про наміри, попередніх договорів, угод;
• склад ділових партнерів, відомості про виробничі, комерційні та фінансово-кредитні відносини з діловими партнерами;
• списки постачальників та клієнтів;
• факти проведення ділових переговорів, нарад, ділових прийомів (без відомостей щодо їх результатів);
• інформація про технологічне обладнання;
• відомості про цінову політику та політику збуту;
• окремі умови трудових договорів;
• інформація про провідних фахівців та місця їх роботи за сумісництвом;
• відомості про заробітну плату в цілому та за професіями або посадами;
• наявність умов для захисту комерційної таємниці, в тому числі інформація про особу, яка передана нею роботодавцю тощо.

Комерційна таємниця є найбільш універсальною серед інших видів інформації з обмеженим доступом, оскільки може включати в себе інформацію щодо певних фактів, подій, явищ та продукти інтелектуальної діяльності. З огляду на це, необхідно встановити захист як відомостей, які є інтелектуальною власністю, так і інформації, що не містить ознак інтелектуальної власності, та чітко визначити сферу законодавчого регулювання цих двох категорій інформації. Об’єкти інтелектуальної власності, у свою чергу, певною мірою захищені чинним законодавством, а решта інформації, яка має суттєве значення для конкретного суб’єкта підприємницької діяльності і може бути визнана ним як комерційна таємниця, не отримала належного правового захисту.

У свою чергу, чинний Закон України „Про інформацію” взагалі не дозволяє відносити інформаційний ресурс до сфери прав інтелектуальної власності. Тому законодавство з метою усунення суперечностей між цивільним і інформаційним законодавством та уникнення непорозумінь у процесі правозастосування й визначення режиму охорони інформації, що становить комерційну таємницю, на нашу думку, має чітко встановити критерії віднесення інформації до сфери прав інтелектуальної власності.

Отже, поняття комерційної таємниці є ширшим, ніж поняття об’єкта інтелектуальної власності, який може входити до складу комерційної таємниці конкретного суб’єкта підприємницької діяльності. На користь такої точки зору свідчить і досвід регулювання охорони комерційної таємниці в деяких іноземних країнах. Так, наприклад, за законодавством Франції до комерційної таємниці може належати організаційна структура підприємства, списки постачальників, особисті справи персоналу, контракти з іншими організаціями, списки клієнтів, плани розвитку бізнесу, схеми дистрибуції тощо.

5. Наукові відкриття

Якщо винахід — це то, чого ніколи не було у світі до моменту винаходу, то відкриття — це те, що було завжди, але ми про це не знали.

В свій час визначення відкриття було дане в «Положенні про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції», що затверджене РМ СРСР № 584 від 21 серпня 1973 року, яке практично повторене у ст.457 ЦКУ: «Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання».

Відкриттями в рамках даного Положення не визнаються географічні, археологічні, палеонтологічні відкриття, а також відкриття родовищ корисних копалин і відкриття в області суспільних наук.

З визначення відкриття випливають критерії його охороноздатності:

• відкриття повинне бути науковим положенням, обґрунтованим теоретично і, як правило, підтвердженим експериментально (у зв’язку з чим між датами пріоритету і реєстрації відкриття проходить іноді не одне десятиліття);
• відкриття повинне мати своїм об’єктом закономірність, властивість або явище матеріального світу;
• відкриття повинне бути новим, тобто раніше не відомим у світі науковим положенням;
• відкриття повинне вносити корінні зміни в рівень пізнання (що і доводиться десятиліттями).

Відповідність заявленого відкриття зазначеним критеріям установлювала авторитетна наукова експертиза, у результаті якої лише кожна тридцята заявка на відкриття була визнана науковим відкриттям.

6. Раціоналізаторські пропозиції

Раціоналізаторською визнається пропозиція, що є новою і корисною для підприємства, організації, установи, міністерства, відомства, до якої вона подана, і котра передбачає зміну або удосконалення:

— конструкції виробу, що можуть характеризуватися, наприклад, змінами в конструктивному виконанні деталей, вузлів, блоків тощо в їх взаємозв'язку, взаєморозміщенні та співвідношенні, геометричних формах;

— технології виробництва, що можуть характеризуватися змінами у методах проведення технологічних операцій, їх послідовності, параметрах режимів (температура, тиск тощо), а також змінами в машинах, що застосовуються, в приладах, пристроях, що беруть участь у процесі. При цьому до технології виробництва, зокрема, можуть відноситися засоби виміру, контролю, монтажу, видобутку або переробки сировини;

— складу матеріалу, що може характеризуватися, наприклад, змінами в інгредієнтах, які входять до його складу, та їх кількісному співвідношенні.

Задача, яка вирішується раціоналізаторською пропозицією, не повинна обов'язково створювати нові, а може лише змінювати, вдосконалювати, модернізувати вже відомі рішення, пристосовуючи їх до специфічних умов даного виробництва. Раціоналізаторська пропозиція характеризується місцевою новизною, тобто бути новою лише для того підприємства чи організації, установи, міністерства, відомства, куди вона подана. Використання раціоналізаторської пропозиції на даному підприємстві, організації, установі повинно давати економічний, технічний або інший позитивний ефект. Корисність раціоналізаторської пропозиції може бути виражена у збільшенні довговічності, покращанні якості, економії енергії, матеріалів, оптимізації параметрів, характеристик, економії виробничих площ, покращанні фізичних, хімічних та інших властивостей матеріалів, зниженні собівартості продукції, підвищенні продуктивності праці, рівня техніки безпеки, охорони праці тощо.

Автору раціоналізаторської пропозиції видається спеціальне посвідчення — свідоцтво, яке засвідчує право на авторство, дає право на винагороду тощо.

ІІІ. Об’єкти авторського права і суміжних прав:

1. Літературні твори

Твори, виражені словами, цифрами чи іншими літерними або числовими символами чи знаками (за винятком аудіовізуальних творів), незалежно від природи тих матеріальних об'єктів, в яких вони втілені (книги, періодичні видання, рукописи, фонограми, плівки, магнітоплівки, диски, карти тощо).

2. Художні твори

Художній твір (твір мистецтва) є витвором інтелектуальної праці, розрахованим на естетичне сприйняття людиною. Категорія художніх творів включає в себе твори живопису, рисунки, твори скульптури, графіки, архітектури, фотографії. В багатьох законодавчих актах про авторське право поняття «художні твори» охоплює також музичні твори і твори прикладного мистецтва.

3. Комп’ютерні програми

Набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, яку читає машина, і які приводять її у дію для досягнення певної мети або результату. Це поняття охоплює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у прикладному або об'єктному коді, включаючи підготовчі матеріали та аудіовізуальні відображення, одержані внаслідок розробки комп'ютерної програми. Поняття «комп'ютерна програма» не поширюється на поняття «база даних».

4. Компіляції даних

Твір, підготовлений шляхом відбору і розташування раніше існуючого матеріалу або відомостей таким чином, що одержаний творчий результат становить собою оригінальний авторський твір. Колективний твір є одним з різновидів компіляції. Авторське право стосовно компіляційного твору поширюється лише на матеріал, поданий автором роботи. Авторське право автора компіляції не поширюється на раніше існуючий матеріал.

5. Стиль виконання

У художній літературі послідовне і цілеспрямоване відтворення істотних рис стилю письменника літературної течії, розмовного стилю якої-небудь суспільної або етнографічної групи. Істотні риси стилю, взятого за зразок «прототипного», при стилізації в основному зберігаються, але виступають вже як художній засіб. Стилізація не є порушенням авторського права.

6. Фонограми та відеограми

Фонограма — виключно звуковий запис будь-якого виконання чи інших звуків. Грамофонні платівки, диски, магнітофонні касети та інші носії записів є примірниками фонограми.

Відеограма — матеріальний об'єкт, на якому закріплений відеозапис.

7. Програми організацій мовлення

Публічне сповіщення (сповіщення для загального відома) — така передача в ефір чи по проводах зображень i (або) звуків творів, виконань, фонограм, передач органiзацiй мовлення, коли зазначені зображення чи звуки можуть бути сприйнятi особами, якi не належать до звичайного кола сім’ї чи близьких знайомих сiм'ї, у мiсцях, вiддаленiсть яких вiд мiсця початку передачi є такою, що без зазначеної передачi зображення чи звуки не можуть бути сприйнятi у вказаному мiсцi або мiсцях, незалежно вiд того, чи можуть зазначенi особи приймати зображення чи звуки в одному мiсцi i в один i той же час або в рiзних мiсцях i в рiзний час; репрографiчне вiдтворення (репродукування) — факсимiльне вiдтворення у будь-якому розмiрi (збiльшеному чи зменшеному) оригiналу або примiрника твору (письмового чи iншого графiчного твору) шляхом фотокопiювання або iншими технiчними засобами, нiж видання.

1. Органiзацiї мовлення мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм шляхом їх ретрансляції, фiксацiї на матеріальному носії, відтворення своїх передач, сповіщення в ефір i по проводах, публічного сповіщення передач у місцях з платним входом, а також забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, розповсюджуючим органом, для якого цей сигнал iз супутника не призначався.

2. Органiзацiям мовлення належить право на одержання винагороди за будь-яке використання їх передач.

Список використаних джерел

1. Інтелектуальна власність в Україні : Проблеми теорії і практики/ Ред.: Ю.С. Шемшученко.-К., 2002. -422 с.

2. Інтелектуальна власність в Україні : Нормативна база/ Укл. О. М. Роїна. -К.: КНТ, 2003. -438 с.

3. Інтелектуальна власність: Словник-довідник : У 2 т./ Ред. О.Д. Святоцький; Державне патентне відомство України. -К. : Ін Юре. -2000

4. Дахно І. Право інтелектуальної власності : Навчальний посібник. -К.: Либідь, 2002. -199 с.

5. Захист прав на об'єкти промислової власності/ Держ. патентне відомство України; За ред. В.Л.Петрова . -К.: Б.в., 1999. -28 с.

6. Интеллектуальная собственность : Словарь-справочник/ Под общ. ред. А. Д. Корчагина и др.. -М.: ИНФРА-М, 1995. -112 с.

7. Мікульонок І. Основи інтелектуальної власності : Навчальний посібник. -К.: ІВЦ "Видавництво "Політехніка" НТУУ "КПІ": Ліра-К, 2005. -230 с.

8. Охорона промислової власності в Україні/ Акад. правових наук України. Ін-т інтелектуальної власності і права; За ред. О.Д.Святоцького, В.Л.Петрова; Передм. В.Я.Тацій. -К.: Вид. Дім "Ін Юре", 1999. -397 с.

9. Підопригора О. Законодавство України про інтелектуальну власність. -Харків: Консум, 1997. -190 с.

10. Підопригора О. Право інтелектуальної власності України : Навчальний посібник для студ. юридичних вузів і фак. ун-тів. -К.: Юрінком Інтер, 1998. -333 с.