Вступ

Актуальність теми. Характеристикою сучасного етапу розвитку нашого суспільства є перехід від відтворювального до інноваційного типу розвитку. Інновації є основою для розвитку підприємств, окремих галузей і економіки в цілому, оскільки технічні і технологічні рівні народного господарства є в даний час невисокими, виробнича і галузева структура невизначені, основні фонди і виробничі потужності зношені і морально і фізично.

На сучасному етапі розвитку економіки України виникла об’єктивна необхідність активізації інноваційної діяльності. На думку більшості фахівців, інноваційна діяльність стала визначальним сектором всієї економічної політики країни. Вона стає основною ланкою, проголошеної в 2011 році Урядом України інноваційної моделі розвитку країни. Без неї неможливо подолати загальноекономічну кризу і вийти на рівень економічного зростання, забезпечити приріст соціального ефекту, збалансованості макроструктури. Інноваційна діяльність визначається пріоритетною в основних програмах розвитку країни, регіонів і підприємств.

Проте, на сьогоднішній день існує велика кількість бар’єрів щодо одержання підприємствами доступу до передових технологій. Саме тому потребує подальшого дослідження основних аспектів концепції управління інноваційним розвитком підприємств, яка би враховувала потреби суспільного розвитку та обмеження, що пов’язані з використанням всіх наявних ресурсів.

Сьогодні інновації стають ключовим чинником розвитку для більшості підприємств, тому важливо, що вітчизняні науковці акцентують свої дослідження на особливостях інноваційних процесів, що пов’язані з поліпшенням всього виробничо-господарського потенціалу підприємств та економічного стану України загалом. Зокрема, вагомими є пошуки у цьому напрямку таких науковців, як Т. В. Гринька, В. С. Новицького, Б. А. Писаренка, Н. Й. Радіонова та інших. У цих працях досліджено пошук ефективних організаційних форм управління інноваціями з одночасним створенням дієвого механізму інтеграції та координації діяльності в процесі розробки й впровадження нововведень у економічне середовище підприємств.

Основним завданням даного дослідження є аналіз основних засад формування концепції управління інноваційним розвитком підприємств, необхідна для подальшої розробки економічного механізму управління інноваційним розвитком, яка враховує потенціал підприємства, потреби суспільного розвитку та обмеження, що пов’язані з використанням всіх наявних ресурсів.

1. Сутність та особливості інноваційного розвитку підприємства

Теорія циклічності розвитку промисловості характеризує інноваційний розвиток підприємства як інноваційну діяльність, що дає інноваційний результат у вигляді ефективних якісних змін та передбачає наявність певного механізму реалізації інноваційних дій в межах окремо взятого підприємства. Таким чином, інноваційний розвиток підприємства, в даному випадку, залежить від факторів ресурсного забезпечення, зовнішніх та внутрішніх факторів впливу.

Теорія циклу та теорія коливання хвиль характеризує інноваційний розвиток підприємства відповідно до потреб розвитку суспільства та узгодженості між структурою діючої економічної системи в країні, наявністю ресурсної бази в «інноваційній галузі», в якій підприємство може реалізувати свої інновації з урахуванням загальних законів розвитку економіки, динамічності її руху «уперед» та в залежності від типу галузі та функціонування підприємства. Тут також відчувається вплив рівня макроекономічного розвитку суспільства, рівня ресурсного забезпечення, внутрішніх факторів розвитку галузевого підприємства, державної системи управління економікою, а отже — зовнішніх факторів впливу.

Теорія диверсифікації визначає інноваційний розвиток підприємства в системі менеджменту підприємства через визначення стратегії функціонування.

При розгляді теорії нововведень ключовим аспектом можливості реалізації інноваційного розвитку підприємства є наявність в державі такої інноваційної системи, що здатна на всіх рівнях інституціонального регулювання забезпечити сприятливі умови здійснення інноваційної діяльності на підприємстві. Так, основним фактором впливу на інноваційний розвиток можливо визначити зовнішній фактор впливу — систему державного регулювання інноваційним процесом на підприємстві.

Теорія інноваційної економіки фактично поєднує всі вище перераховані характеристики інноваційного розвитку підприємства і конкретизує де або за рахунок чого можливі інноваційні зміни. Отже, основними характеристиками інноваційного розвитку підприємства визначаються: зміна в якості продукції; наявність механізму управління інноваційними процесами; виділення окремо в ресурсній базі нематеріальних активів та особливо продукт інтелектуальної праці людини; наявність певної державної інноваційної політики. Таким чином, поєднуються всі вище перераховані фактори впливу на інноваційний розвиток підприємства: зовнішні та внутрішні фактори, наявність ресурсної, у тому числі, інтелектуальної бази, зміна показників на мікрорівні, що забезпечується державною системою регулювання.

Теорія соціально-психологічних нововведень показує можливості інноваційного розвитку підприємства при умові узгодженості між усіма ланками учасників цього процесу: державної системи регулювання, існуючої структури менеджменту на підприємстві, яка, в свою чергу, забезпечує соціальну підтримку та мотивує ініціатора інноваційного процесу на підприємстві. В даному випадку додається фактор соціального впливу на ініціюючого учасника інноваційного розвитку, тобто персонал підприємства.

Сучасні теорії інноваційного розвитку показують, що крім вище перерахованих існує також фактор узгодженості між можливостями підприємства, рівнем його розвитку та умовами для здійснення інноваційних дій на підприємстві, що підкорюються законам функціональної залежності від місця виникнення інновації та етапів її розповсюдження за часом у просторі [11, c. 35].

Досить незначна кількість тлумачення парадигми «інноваційний розвиток підприємства» не дає можливості в повній мірі проаналізувати розвиток сутнісного розуміння цього поняття в науково- методологічній літературі та визначити ступінь відповідності економічного змісту окресленого концепту до сучасних умов господарювання підприємств в глобалізованому економічному просторі. Але треба зазначити, що протягом останніх років була зроблена послідовна спроба російськими науковцями вирішити цю проблему в економічній науці. Так, Заглуміна Н.А вводить визначення інноваційного розвитку підприємства в двох взаємопов’язаних аспектах:

1)       як цілеспрямоване неухильне підвищення конкурентоспроможності та економічної ефективності підприємства, що має якісний характер і заснований на інтенсивних факторах розвитку — знаннях, інформації, передових технологіях;

2)       як цілеспрямоване постійне вдосконалення і підвищення ефективності власне інноваційної діяльності підприємства.

Відповідно інноваційний розвиток підприємства як економічна категорія являє собою сукупність відносин, що виникають в ході цілеспрямованого підвищення економічної ефективності та конкурентоспроможності організації на основі інновацій [9, с. 41].

Отже, дане визначення поняття «інноваційний розвиток підприємства» часткового окреслюється зовнішніми факторами впливу, що базуються на залежності підприємства від можливостей технологічного розвитку, наявності відповідної інформації щодо існуючих інноваційних досягнень в певній галузі промисловості. Також робиться спроба виділити соціальний чинник впливу, який заснований на можливості інтелектуального забезпечення реалізації інноваційних процесів на підприємстві за рахунок розвитку персоналу. Висувається фактор впливу на мікрорівні без його конкретизації: забезпечення показників ефективності функціонування підприємства за рахунок наявності конкурентоспроможної за своїми якісними показниками продукції підприємства, що забезпечується системою внутрішніх відносин організаційної структури на підприємстві.

Для підприємства інноваційний розвиток означає забезпечення виробництва конкурентоспроможної продукції та надання послуг на визначених сегментах ринку. Реалізація таких завдань вимагає забезпечення підприємства усіма видами ресурсів і досягнення найкращого їх використання».

Крім цього, в процесі взаємодії різних організаційно-функціональних структур, які причетні до здійснення інноваційного процесу на підприємстві і в якому на сучасному етапі розвитку економіки постійно відбувається «.процес систематичних динамічних перетворень, трансформацій його підсистем в межах встановлених підприємством стратегічних цілей для забезпечення сталого інноваційного розвитку. … проблемою інноваційного розвитку є раціоналізація та інтеграція всіх процесів в системі управління підприємством. Це пояснюється, з одного боку, множиною багаторівневих цілей об’єктів і суб’єктів управління, які повинні мати високий рівень узгодженості, а з іншого, — складністю їх гармонізації. … Інноваційний розвиток — це шлях, який базується на поглибленні поєднання цілей підприємства, його підсистем, цілей кожної особистості, яка працює в колективі, вдосконаленні її діяльності, вдосконаленні бізнес-процесів для досягнення загальних стратегічних цілей» [3, с. 47].

Таким чином, проведений аналіз теорій інноватики та вище приведені визначення надають можливість сформулювати фактори впливу на інноваційний розвиток підприємства та зосередити увагу на всіх аспектах, які характеризують здійснення інноваційного процесу на підприємстві за умови його подальшого ефективного розвитку:

—         глобалізація економічних процесів;

—         високий рівень конкуренції на ринку;

—         нестабільність розвитку економічних процесів на макро- та мікрорівнях;

—         загроза наявності не модернізованої продукції;

—         рівень відповідності продукції/послуг підприємства відповідно до уподобань та смаків споживацького сегменту ринку;

—         вплив життєвих циклів розвитку економіки та окремого підприємства;

—         зовнішні чинники впливу: законодавча система регулювання; існуюча інституціональна система регулювання; податкове регулювання; існуюча система державної інноваційної політики;

—         внутрішні чинники впливу: рівень ресурсного забезпечення; фінансово-економічні чинники; соціальні чинники; механізм управління інноваційним процесом;

—         функціональна залежність розповсюдження: просторова та за часом реалізації.

Наведені фактори впливу на інноваційний розвиток підприємства передбачають реалізацію цього процесу при умові позитивного впливу сукупності всіх зазначених факторів на його діяльність, що, в свою чергу, визначає явище синергізму інноваційного розвитку. Треба зазначити, що саме поняття «синергетики» вказує на наявність нестійкого, непослідовного процесу в інноваційному розвитку підприємства, але всі дії, які призводять до якісних змін у параметрах його продукції/послуг, в подальшому відображають новий стан та потенціал інноваційного розвитку підприємства [4, c. 132-133].

Отже, інноваційний розвиток підприємства — це процес цілеспрямованого, послідовного руху підприємства до збалансованого інноваційного стану під впливом синергетичної дії зовнішніх та внутрішніх факторів, що визначають стійкість організаційно-функціональної системи підприємства в умовах ринкової економіки, який характеризується результатом якості, досягнутим в залежності від інтенсивності та швидкості інноваційних процесів на підприємстві.

2. Концепція управління інноваційним розвитком підприємств

Поширена думка, що основним напрямом стимулювання інноваційного розвитку є оновлення основних фондів і усього парку обладнання. Проти цього, здавалося б, важко заперечити. Але посиливши таким чином виробничо-технологічний потенціал підприємства і не торкнувшись в тій же мірі інших його частин, ми отримуємо, як правило, стагнацію фінансових коштів.

Відома практика минулого, коли обладнання, що куплене за валюту, роками іржавіло в ящиках, тому що вчасно не подумали про інші компоненти загального потенціалу підприємства. Декілька в іншій формі ця проблема є присутньою і зараз. Часто-густо навіть на застарілому устаткуванні нікому працювати. Причини ясні — втрата необхідного виробничого персоналу або втрата його кваліфікації. Менеджери підприємств мають проблеми з використанням устаткування нового покоління, тому ще не готові до цього технологічні, ремонтні і інші служби підприємств; не сформована інноваційна інфраструктура підприємства [2, с. 39-40].

На рис. 1. показана структура інноваційного потенціалу. Його основу складають інноваційна культура підприємства спільно з інноваційним кліматом, який створюються за рахунок інших компонентів потенціалу.

Внутрішні чинники переважають над зовнішніми і під час переходу підприємства із стадії виживання на стадію розвитку істотно збільшують свій вплив. Відносно мала значущість багатьох зовнішніх чинників пояснюється не їх непотрібністю, а фактичним розпадом систем галузевого і регіонального управління інноваційним розвитком підприємств.

При використанні соціологічних показників стає можливим визначити реальний вплив кожного з них на інноваційну діяльність, і це важливо, оскільки навіть «благополучніші» індикатори (стан устаткування або кваліфікація робітників) не дають основи для оптимізму (кожне третє підприємство ні за станом устаткування, ні за кваліфікацією робітників не може здійснювати інноваційну діяльність). При цьому інноваційний потенціал підприємства повинний враховувати фінансовий, інтелектуальний, організаційно-управлінський і інформаційно-методичний потенціал підприємства, які, в свою чергу, будуть впливати на мотивацію праці, культуру виробництва, створюючи сприятливі умови для змін у соціальних відносинах на підприємстві.

Дана структура інноваційного потенціалу враховує кадрові інновації, що направлені на формування стратегії управління трудовими ресурсами з метою підвищення їх кваліфікації та культури виробництва. З іншого боку, з’являється можливість наповнити конкретним змістом кожен чинник і вийти на розробку типових моделей організаційного, правового, технологічного формування інноваційного потенціалу підприємства з урахуванням галузевих і регіональних особливостей. Може йтися, наприклад, про завдання, структуру і організацію діяльності служб експертизи або патентування. Нами запропонована структура інноваційного потенціалу підприємства, яка необхідна для пошуку нових ринків, нових механізмів виведення продукції на нові ринки, тобто використання ринкових інновацій (рис. 2).

Рис. 2. Структура інноваційного потенціалу, необхідного для створення нових механізмів просування продукції на ринок, пошуку нових ринків і сфер споживання продукції (ринкові інновації)

Використання маркетингового потенціалу дозволить здійснювати управління маркетинговими заходами, що буде позитивно впливати на конкурентоспроможність продукції підприємства, в тому числі підприємств харчової промисловості.

З іншої сторони всякий інноваційний розвиток — це не лише основний інноваційний процес, але і розвиток системи чинників і умов, необхідних для його здійснення, тобто інноваційного потенціалу [10, с. 82-83].

Тому для розробки економічного механізму інноваційного розвитку підприємств ми вважаємо за доцільне розробити концепцію управління інноваційним розвитком підприємства, яка враховує інноваційну культуру та потенціал підприємства, потреби суспільного розвитку та обмеження, що пов’язані з використанням всіх наявних ресурсів (рис. 3).

Концепція управління інноваційним розвитком підприємств повинна включати принципи управління; критерії вибору пріоритетних напрямків інноваційного розвитку; пріоритети інноваційного розвитку; стимулювання інноваційного розвитку, яке включає форми, методи та інструменти управління інноваційним розвитком. А також ми вважаємо, що обмеження повинні враховувати не лише ті, що пов’язані з використанням наявних ресурсів, але і організаційно-правове забезпечення інноваційного розвитку.

Рис. 3. Загальна схема формування і реалізації концепції управління інноваційним розвитком підприємства

Досить часто менеджери підприємств, в тому числі і харчової промисловості в процесі управління інноваційною діяльністю не враховують взаємозв’язок всіх вищенаведених складових реалізації концепції управління інноваційним розвитком підприємств. Відповідно не враховуються можливості використання інноваційного потенціалу підприємств, а також не визначаються показники їх оцінки. Недооцінка такого підходу призводить до того, що за характеристики інноваційного потенціалу часто видаються показники, що відносяться до науково-технічного, виробничо-технологічного, кадрового або інших компонентів загального потенціалу підприємства. У подібних випадках власне інноваційний потенціал підприємства не виділяє, не заміряється і, як наслідок, цілеспрямовано не розвивається. У результаті не досягається результат — приріст нових конкурентоздатних товарів і послуг [7, c. 74-75].

3. Формування інноваційних концепцій на підприємстві

Сутністю інновації та інноваційної діяльності є зміни, які розглядаються як джерело доходу.

У загальному випадку виділяють два типи ринкових стратегій функціонування господарюючого суб’єкта: стабілізаційні (збереження досягнутого рівня виробництва, частки ринку тощо) і розвивальні (розширення виробництва, частки ринку, збільшення прибутку і т. п. ). Однак, як свідчить практика, перші можуть принести тільки тимчасовий успіх і не забезпечать тривалого виживання підприємств на ринку відповідно до їх місії і прийнятої мотивації бізнесу.

Загалом розвиток суб’єктів господарської діяльності й економіки країни в цілому можна забезпечити різними шляхами. Розглянемо їх.

Екстенсивний – передбачає розширення обсягів виробництва і збуту продукції; відбувається в умовах ненасиченого ринку, за відсутності гострої конкуренції, в умовах відносної стабільності середовища господарювання; пов’язаний зі зростаючими витратами ресурсів. У наш час у більшості регіонів світу цей підхід практично вичерпав себе, оскільки наявні ринки вже заповнені товарами.

Інтенсивний науково-технічний – передбачає використання досягнень науки і техніки для удосконалення конструкцій і технологій виробництва традиційних (модернізованих) продуктів з метою зниження собівартості їх виробництва, підвищення якості, а в підсумку – підвищення конкурентоспроможності.

Перехід на цей шлях розвитку відбувається в міру насичення ринків, вичерпання дефіцитних ресурсів, зростання конкуренції товаровиробників.

Інноваційний науково-технічний – передбачає безперервне оновлення асортименту продукції і технологій виробництва, удосконалення системи управління виробництвом і збутом [12, c. 64].

Необхідність коригування традиційних поглядів щодо напрямів і шляхів розвитку вітчизняних підприємств визначається такими факторами.

1. Зниження цін з метою підвищення конкурентоспроможності (особливо застосування агресивних цінових стратегій) здатне підштовхнути конкурентів до різких відповідних заходів, на які адекватної відповіді може і не бути (наприклад, ситуація з експортом металу в США, коли товаровиробників України і Росії «підвели» під антидемпінгове законодавство).
2. Процеси ринкової трансформації економіки, що відбуваються в Україні, викликають різкі зміни потреб і запитів споживачів, характеризуються різким зростанням диференціації запитів, яке спричинене розшаруванням споживачів за рівнем доходів. А це, у свою чергу, зумовлює зростання спеціалізації і зниження серійності виробництва багатьох товарів.
3. Спостерігаються різкі зміни пропорцій між витратами на виробництво продукції і витратами на її збут на користь останніх, і ця тенденція все посилюється.
4. Підприємницькі структури економічно розвинутих країн усе більше обирають інноваційний шлях розвитку, частка інновацій (нових технологій, нових продуктів, способів їх реалізації, організації виробництва і збуту) у загальному обсязі отримуваного прибутку неухильно зростає.
5. Зростаюча відкритість економіки   України та інтеграційних процесів у світовій економіці, а також зумовлена цим зростанням конкуренція         з боку         закордонних товаровиробників, ставлять вітчизняні підприємства перед необхідністю адаптації своєї діяльності відповідно до умов господарювання, які докорінно змінилися і продовжують змінюватися, зважаючи на світові тенденції розвитку.

У цих умовах однією з основних складових тривалого виживання і розвитку вітчизняних суб’єктів підприємницької (господарської) діяльності стає     здатність     запропонувати, розробити, виготовити, вивести на  ринок і просувати на ньому товари з новими споживчими якостями, товари, орієнтовані на задоволення існуючих потреб, але новими нетрадиційними способами, або ж товари, що призначені для задоволення нових (у тому числі принципово нових) потреб (у ряді випадків ці потреби цілеспрямовано формують). В ідеалі це повинні бути не просто товари, а комплекси (товари з підкріпленням за Ф. Котлером), які включають: товар, передпродажний і післяпродажний сервіс, консультації і навчання споживача (в основному для технічно складних чи принципово нових виробів), гарантії заміни товару чи навіть повернення товару виробникові (продавцю), якщо він не сподобався споживачу, і багато чого іншого.

Природно, усе це потребує принципово нових підходів до підготовки, управління й організації виробництва, організації постачання і збуту, підходів, які ґрунтуються на всебічному маркетинговому багатофакторному аналізі кон’юнктури ринку, прогнозуванні напрямів і темпів її розвитку, в тому числі під дією факторів НТП, для використання результатів аналізу в практичній діяльності. Метою такого аналізу є виявлення існуючих ринкових можливостей інноваційного розвитку, вибір оптимальних варіантів щодо наявного потенціалу конкретного суб’єкта господарської діяльності і зовнішніх умов, визначення цільових ділянок ринку (сегментів чи ніш) для реалізації вибраних варіантів або ж формування нового цільового ринку.

Беручи до уваги викладені аргументи, визначення місця на ринку зводиться не просто до пошуку цільових ринків їх сегментів чи ніш. Здебільшого це означає формування цільових ринків (шляхом розвитку існуючих чи створення нових) для реалізації обраних варіантів інноваційного розвитку існуючих ринкових можливостей [5, c. 188].

Інноваційний розвиток визначають як процес господарювання, що спирається на безупинні пошук і використання нових способів і сфер реалізації потенціалу підприємства у мінливих умовах зовнішнього середовища в рамках обраної місії та прийнятої мотивації діяльності і який пов’язаний з модифікацією існуючих і формуванням нових ринків збуту.

Процес інноваційного розвитку необхідно, насамперед, розглядати з позицій конкретного суб’єкта господарської діяльності, тобто з позицій конкретного підприємства, що здійснює господарську діяльність (виробничо-збутову діяльність) у взаємодії з постачальниками вихідної сировини і матеріалів, конкурентами, торговими і збутовими посередниками, споживачами і т. ін., у конкретних економічних, політичних, екологічних, правових та інших умовах. Така взаємодія має імовірнісний характер і не піддається однозначному оцінюванню.

Підприємство, що стало на інноваційний шлях розвитку, повинне функціонувати згідно з такими принципами:

• адаптивності — прагнення до підтримання певного балансу зовнішніх і внутрішніх можливостей розвитку (внутрішніх спонукальних мотивів діяльності господарюючого суб’єкта і зовнішніх, що генеруються ринковим середовищем);
• динамічності — динамічне приведення у відповідність цілей і спонукальних мотивів (стимулів) діяльності підприємства (у тому числі його власників, менеджерів, фахівців, працівників);
• самоорганізації — самостійне забезпечення підтримання умов функціонування, тобто самопідтримка обміну ресурсами (інформаційними, матеріальними, фінансовими) між елементами виробничо-збутової системи підприємства, а також між підприємством і зовнішнім середовищем;
• саморегуляції — коригування системи управління виробничо-збутовою діяльністю підприємства відповідно до змін умов функціонування;
• саморозвитку — самостійне забезпечення умов тривалого виживання і розвитку підприємства (відповідно до його місії і прийнятої мотивації діяльності).

За цими принципами має функціонувати і система управління інноваційним розвитком суб’єктів господарської діяльності.

Управління інноваційним розвитком орієнтоване на досягнення визначених цілей (завоювання більшої частки ринку, збільшення прибутку в поточному періоді чи в перспективі, забезпечення високих темпів сталого економічного розвитку і т. ін.) в умовах конкурентного середовища, коли цілі інших господарюючих суб’єктів можуть з ними не збігатися (і, як правило, не збігаються). Це протиріччя слід належним чином враховувати, узгоджуючи намічені цілі з можливостями їхнього досягнення.

У цілому, в масштабах ринку, таке узгодження цілей та інтересів господарюючих суб’єктів відбувається за допомогою ринкових механізмів (механізму рівноваги виробництва і споживання, механізму конкуренції і ринкового ціноутворення, механізмів економічних циклів і т. д.), організаційно-економічного механізму підприємства, а також механізмів державного і регіонального регулювання і підтримки.

Природно, конкретний, окремо взятий суб’єкт господарської (підприємницької) діяльності вплинути на дію цих механізмів не може, він здатний тільки враховувати їх у процесі свого функціонування, будуючи стратегію і тактику своєї поведінки таким чином, щоб максимально використовувати наявні сприятливі можливості і згладжувати деструктивний вплив несприятливих.

Для цього необхідно мати найбільш повну зовнішню стосовно суб’єкта господарювання інформацію, що характеризує різні сторони ринкового середовища. Відповідно потрібна інформаційна система, яка виконувала б функції збору, накопичення, збереження, переробки й аналізу інформації про процеси, що відбуваються на ринку, про дії суб’єктів ринкової діяльності (у сфері виробництва, фінансово-кредитній сфері, сфері послуг, науковій сфері та ін.), що регулюють вплив держави, стан економічної, політичної, правової, екологічної, соціальної, технологічної, демографічної й інших складових середовища господарювання.

Крім того, необхідно володіти інформацією, що характеризує безпосередньо сам господарюючий суб’єкт: його організаційний, виробничий, кадровий, технологічний, інвестиційний та інноваційний потенціал; стан і потенціал збутової мережі; організацію системи товароруху; відносини з економічними контрагентами; фінансовий стан; конкурентоспроможність продукції і підприємства в цілому й ін.

Інформація, що надходить, використовується у процесі вироблення заходів щодо пошуку свого місця на ринку (формування цільового ринку в загальному випадку) з метою реалізації визначених цілей інноваційного розвитку.

Як випливає з вищевикладеного, управління інноваційним розвитком здійснюється на декількох рівнях: рівні держави, рівні регіону чи галузі, рівні конкретного суб’єкта господарської діяльності. Перші два становлять макрорівень управління, а останній – макрорівень [10, c. 83-84].

Висновки

Таким чином, інноваційний розвиток підприємства є процесом цілеспрямованого, послідовного руху підприємства до збалансованого інноваційного стану під впливом дії зовнішніх та внутрішніх факторів.

Проведений аналіз теорій інноватики показав, що кожна з них характеризує інноваційний розвиток підприємства з різних аспектів та визначає основні фактори впливу на цей процес. Сучасні теорії інноваційного розвитку доповнюють та уточнюють фактори впливу на інноваційний розвиток, дозволяють зосередити увагу на всіх аспектах, які характеризують здійснення інноваційного процесу на підприємстві за умови його подальшого ефективного розвитку.

Система управління інноваційним розвитком господарюючого суб’єкта є відкритою системою. Її вхід — інформація про зовнішнє середовище господарювання (економічну, політичну, соціальну, демографічну, екологічну й інші її складові), а також про потенційні можливості підприємства. Виходом є комплекс впливів на інші функціональні підсистеми підприємства, а також на цільовий ринок, об’єднаних у групу: товар, ціна, система розподілу (збуту), система стимулювання.

Перехід до ринку, по-перше, має супроводжуватися реформуванням і певною адаптацією існуючих економічних механізмів до нових умов господарювання, по-друге, формування на їхній базі нових механізмів, що ефективно працюють в умовах ринкової економіки.

Список використаної літератури

1. Адаманова З.О. Інноваційні фактори економічного розвитку в умовах глобалізації // Автореф. дис. доктора економ. наук за спеціальністю 08.05.01 — Світове господарство і міжнародні економічні відносини / З.О. Адаманова. — К. : КНЕУ, 2006. — 29 с.
2. Гринько Т. В. Формування системи управління інноваційним розвитком підприємств / Т. В. Гринько // Вісник Хмельницького національного університету 2010. — № 4, Т.2. — С. 39-43.
3. Єрмошенко М.М. Проблеми державного регулювання інноваційного розвитку підприємств і шляхи їх розв’язання / М. М. Єрмошенко // Актуальні проблеми економіки. — 2010. — № 3. — С. 45-54
4. Капітан І. Б. Формування структури інноваційного потенціалу підприємства й управління його розвитком // Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 12. — С. 130 —  137
5. Малік М. Й. Дослідження з удосконаленням управління інноваційним розвитком підприємств [Текст] / М. Й. Малік // Економіка АПК. — 2012. — № 1. — С. 188-189
6. Марченко О.В. Визначення необхідних і достатніх умов для інноваційного розвитку підприємства // Актуальні проблеми економіки. — 2008. — № 6. — С. 158- 164
7. Мігай Н.Б. Макроекономічні передумови розвитку інноваційного підприємництва // Актуальні проблеми економіки. — 2012. — № 1. — С. 72-78
8. Новицький В. С. Імперативи інноваційного розвитку / В. С. Новицький // Економіка України. — 2007. — №2. — С. 45-52.
9. Овчаренко Т. Теоретичні підходи до становлення та розвитку теорії інноватики / Т. Овчаренко // Економіка. — 2007. — № 93. — С. 41-43.
10. Писаренко Б. А. Управління інноваційним розвитком підприємств / Б. А. Писаренко, Н. Б. Проценко // Вісник економічної науки України. — 2010. — №1. — С. 81-85.
11. Радіонова Н. Й. Визначення ознак інноваційного розвитку підприємств / Н. Й. Радіонова, Г. Ю. Осеніна // Вісник Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. — 2010. — №11, ч. 2.
12. Таряник О.М. Сучасні тенденції розвитку інноваційної діяльності підприємств в Україні: макроекономічний та регіональний аспект / О. М. Таряник // Статистика України. — 2008. — № 2. —  С. 63-67