Вступ

Актуальність теми. В жорстких умовах ринкової конкуренції, різноманітті форм і методів конкурентної боротьби особливої актуальності набуває необхідність дослідження механізмів взаємодії суб’єктів ринку та новітніх тенденцій в ринковому середовищі. З метою отримання максимального ефекту від інтеграції, та вироблення ефективної конкурентної стратегії необхідно ретельно дослідити природу конкуренції, та окремих її форм, що домінують у сучасних умовах.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання формування та розвитку конкуренції знаходимо у різних економічних теоріях. Основні підходи до методології дослідження даного питання закладені в працях таких економістів як А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, А. Маршалл, Дж. Хікс, Й. Шумпетер, Д. Робінсон, Ф. Хайєк, І. Ансофф, М. Портер, Г. Азоєв, А. Юданов, Р. Фатхуднінов, О. Гудзинський, В. Галушко, В. Геєць, О. Шпичак, С. Кваша та інших вчених.

Однак існує цілий ряд проблем у сфері дослідження конкуренції та конкурентоспроможності, а тому доцільно проаналізувати розвиток теоретичних поглядів щодо їх формування та розвитку.

Метою роботи є дослідження теоретичних засад розвитку монополістичної конкуренції для підвищення результативності механізму управління її формуванням.

Виходячи з мети дослідження, ми поставили перед собою наступні завдання:

Вступ (актуальність, мета, завдання, об’єкт, предмет, методи, джерельна база)   3

— розглянути монополістичну конкуренцію і плюралізм методології;

— охарактеризувати функції монополістичної конкуренції    ;

— дослідити поліморфізм монополістичної конкуренції;

— виявити особливості функціонування монополістичної конкуренції в сучасній економічній системі       ;

— розглянути національні моделі монополістичної конкуренції;

— дослідити регіонально-галузеві особливості функціонування монополістичної конкуренції ;

— проаналізувати специфіку монополістичної конкурентної боротьби в Україні.

Об’єктом дослідження – є особливості ринкової конкуренції, форми і методи конкурентної боротьби.

Предметом дослідження – виступає монополістична конкуренція в умовах сучасного ринку.

Розділ 1. Теоретико-методологічні засади дослідження монополістичної конкуренції

1.1. Монополістична конкуренція і плюралізм методології

Монополістична конкуренція (monopolistic competition) – існує на ринку, коли багато продавців продають диференційований продукт і є можливим вхід на ринок інших продавців [8, с. 355]. Попит на продукцію кожної фірми має від’ємний нахил, що створює для кожного продавця можливості певного контролю за цінами. Хоча продукти унікальні, між ними є достатньо однакових рис, що робить можливим об’єднувати товари у товарні групи.

На відміну від досконалої конкуренції, монополістична припускає, що кожна фірма продає особливий тип товару, що відрізняється якістю, оформленням, престижністю, завдяки чому в споживача складаються «нецінові преваги» (політичні, естетичні, фізіологічні). В умовах монополістичної конкуренції фірма виготовляє не однакову, а «диференційовану» продукцію і тим самим стає своєрідним «монополістом» своєї марки товару (наприклад, шоколад «Снікерс» має інші смакові властивості, ніж звичайний молочний шоколад, а зубна паста «Колгейт» відрізняється від «Фтородента» і запахом, і складом, і репутацією).

На ринку монополістичної конкуренції продукція може бути диференційована також і за умовами післяпродажного обслуговування (для товарів тривалого користування), по близькості до покупців, по інтенсивності реклами. Таким чином, фірми на цьому ринку вступають у своєрідне суперництво не стільки через ціни, скільки за допомогою всякої диференціації продукції.

Повсюдне змагання фірм в умовах диференціації товару не усуває монополістичної влади фірми над своїм видом товару, що дозволяє підприємству підвищувати (або понижувати) ціну на нього незалежно від конкурентів, хоча ця влада обмежена наявністю виробників аналогічних продуктів і значної свободи входу в галузь.

Відносно необмежене проникнення нових конкурентів на ринок є важливою характеристикою монополістичної конкуренції. Виробники, що працюють на такому ринку, не є значними підприємствами, тому їм не потрібен великий початковий капітал. Це підстьобує їх до вступу в галузь і конкуренції з марками виробленого тут товару.

Модель ринку монополістичної конкуренції описує множина реально існуючих ринків. Його характеристики достатньо точно відповідають більшості галузей сфери обслуговування (у якості прикладів можна назвати мережу ресторанів, станцій технічного обслуговування, сферу банківських послуг, у виробничих галузях — це виробництво одягу, безалкогольних напоїв, прального порошку, обчислювальної техніки, комп’ютерів).

Монопольність у такій моделі полягає в тому, що кожна фірма в умовах диференціації продукції володіє в деякій мірі монопольною владою над своїм товаром; вона може підвищувати і понижувати ціну на нього поза залежністю від дій конкурентів, хоча ця влада й обмежується наявністю виробників аналогічних товарів. Крім того на монополістичних ринках поряд із дрібними і середніми фірмами існують достатньо великі.

При такій моделі ринку фірми ринуться розширювати свою область преваг шляхом індивідуалізації своєї продукції. Це відбувається насамперед за допомогою товарних знаків, найменувань і рекламної компанії, що однозначно виділяють розходження товарів.

Монополістична конкуренція відрізняється від досконалої поліполії по таких ознаках:

• на поліпольному ринку продаються не гомогенні, а гетерогенні товари;
• для учасників ринку немає повної прозорості ринку, і вони діють не завжди відповідно до економічних принципів;
• підприємства намагаються розширити свою область преваг шляхом індивідуалізації своєї продукції;
• доступ до ринку для нових продавців при монополістичній конкуренції ускладнений у силу наявності преваг;
• єдиний продавець (монополіст). — Реалізований продукт унікальний, тому покупець змушений сплачувати встановлену монополістом ціну (або відмовитися від покупки даного товару);
• повний контроль монополіста над ціною товару й обсягом продаж.

1.2. Функції монополістичної конкуренції

Ознаки монополістичної конкуренції можна сформулювати таким чином:

1) ринок складається з відносно великої кількості продавців, кожен з яких володіє невеликою (але не нескінченно малою) часткою ринку;

2) товар кожного продавця є недосконалим замінником товарів інших фірм;

3) встановлюючи ціни, продавці не враховують реакцію конкурентів;

4) ринок не має бар’єрів для входу та виходу.

Монополістична конкуренція має ознаки як і монополії, так і досконалої конкуренції. На ринку монополістичної конкуренції кожна фірма контролює ціну на свій товар (ознака монополії) і водночас є багато фірм, що постачають схожий товар (ознака досконалої конкуренції).

Продавці, визначаючи ціни на свої товари та обсяги продажу, не враховують реакцію своїх конкурентів. Малоймовірно, щоб якийсь конкурент мав збитки або втратив значну частку ринку при зменшенні продажної ціни будь-якою фірмою, оскільки він має унікальний товар, на який є досить сталий попит.

На ринку є умови для вільного входу і виходу. Вхід на ринок нових фірм не заблокований, але більш складний, ніж за умов досконалої конкуренції, оскільки треба мати відповідний розмір капіталу, ноу-хау, та певний термін для визнання покупцями товарів нових торгових мереж. Крім того, кількість вільних місць на ринках та можливих місць для будівництва магазинів також обмежена, що є додатковим бар’єром на шляху нових підприємців.

Крива попиту окремої фірми в умовах монополістичної конкуренції має спадний характер. її еластичність вища, ніж еластичність кривої попиту галузі, оскільки на ринку продаються товари-субститути інших фірм. Спадний характер кривої попиту дає фірмі можливість одержати економічний прибуток, мінімізувати збитки та перебувати в ситуації закриття у короткостроковому періоді.

У довгостроковому періоді будь-яка фірма, що виробляє товар на ринку з монополістичною конкуренцією, може збільшити своє виробництво. Можуть з’явитися нові фірми, яких приваблює економічний прибуток. Фірма, збільшуючи випуск, буде оцінювати майбутні прибутки, керуючись правилом MR = LMC.

Фірма в умовах монополістичної конкуренції в пошуках максимального прибутку фактично повинна маніпулювати трьома змінними чинниками: ціною, диференціюванням продукту та рекламно-пропагандистською діяльністю.

1.3. Поліморфізм монополістичної конкуренції

Монополістична конкуренція є не тільки найбільш поширеною, але і найбільш важко досліджуваною формою галузевих структур. Для подібної галузі не може бути побудовано абстрактної моделі, як це можна зробити у випадках чистої монополії і чистої конкуренції. Багато чого, тут, залежить від конкретних деталей, що характеризують продукцію і технологію, а також від природи стратегічного вибору, наявного у фірм. Тому моя задача в даному випадку зводиться до виявлення й опису спільних моментів і найбільш характерних закономірностей такої економічної структури як монополістична конкуренція.

В умовах монополістичної конкуренції кожна фірма випускає свій власний продукт, а усі разом — товари однієї товарної групи. Товар, що випускається кожною фірмою, декілька відрізняється від товарів тієї ж групи, що випускаються іншими фірмами. Це, як правило, товари (або послуги) групи одного призначення — прохолодні напої, ліки, бензин різних марок і т.п. Товари групи є близькими замінниками, але відрізняються один від іншого якістю виконання, упаковуванням, дизайном, товарним знаком, післяпродажним обслуговуванням і т.п. І майже не різняться ціною. Кожна фірма є єдиним виробником свого товару й в цьому змісті монополістом [8, c. 3].

Економічна ефективність потребує потрійної рівності — ціни, граничних витрат і середніх витрат. Рівність ціни і граничних витрат необхідна для досягнення ефективного використання ресурсів. Рівність ціни з мінімальними середніми валовими витратами припускає високу виробничу ефективність, використання найбільше ефективної (або — найменш витратної) технології. Дана рівність означають, що споживачі одержать найбільший обсяг продукції по найнижчій ціні, яку будуть припускати існуючі витрати.

Ринки з абсолютною конкуренцією бажані, оскільки вони економічно ефективні — поки не існує побічних негативних наслідків (наприклад, екологічних), і нічого не перешкоджає нормальній діяльності ринку, сумарний надлишок споживачів та виробників максимальний. Монополістична конкуренція в дечому подібна до конкуренції, проте чи є вона ефективною ринковою структурою? Щоб відповісти на це запитання, порівняймо тривалу рівновагу в монополістичне конкурентній галузі з тривалою рівновагою в абсолютно конкурентній галузі.

По-друге, зауважу, що на мал.А монополістично конкурентна фірма функціонує з надлишковою продуктивністю; її рівень виробництва нижчий від того, який мінімізує середні витрати. Вхід нових фірм на ринок зводить прибутки до нуля, як на ринку з абсолютною конкуренцією, так і на ринку з монополістичною конкуренцією. На ринку з абсолютною конкуренцією крива попиту на товар фірми — це горизонтальна лінія, так що точка нульового прибутку збігається з точкою мінімальних середніх витрат, як показано на мал.А.

Проте на ринку з монополістичною конкуренцією крива попиту похило спрямована донизу, так що точка нульового прибутку перебуває зліва від точки мінімальних середніх витрат. Ця надлишкова продуктивність не дає ефекту, оскільки середні витрати можна було б зменшити лише за меншої кількості фірм [7, c. 92-94].

На ринках із монополістичною конкуренцією не досягаються ні ефективне використання ресурсів, ні виробнича ефективність. Монополістичний елемент викликає деяке недовикористування ресурсів для виробництва товарів в умовах цієї ринкової структури. Ціна перевищує граничні витрати в умовах рівноваги в довгостроковому періоді, указуючи, таким чином, на те, що додаткові одиниці цього товару суспільство оцінює вище, ніж альтернативні продукти, що із використанням тих же ресурсів можна було б зробити.

Більш того, у протилежність фірмам, що діють в умовах чистої конкуренції, на малюнку ми помічаємо, що в умовах монополістичної конкуренції фірми роблять декілька менший, чим найбільше ефективний обсяг продукції. Виробництво спричиняє за собою більш високі витрати на одиницю продукції, чим досяжний мінімум. Це, у свою чергу, означає встановлення ціни декілька більш високої, чим відбулося б в умовах чистої конкуренції. Споживачі не виграють від найбільшого обсягу виробництва і найменшої ціни, що, припустимо, спостерігаються при наявних витратах. Дійсно, в умовах монополістичної конкуренції фірми повинні призначати більш високу в порівнянні з конкурентну ціну в довгостроковому періоді, для того щоб домогтися нормального прибутку. Інакше кажучи, якщо кожна фірма була б в змозі робити оптимальний із погляду ринку обсяг продукції, менше число фірм могло б робити той же самий сукупний обсяг продукції і продукт міг би бути проданий споживачам по більш низькій ціні.

Галузі з монополістичною конкуренцією достатньо часто переповнені фірмами, що завантажені не цілком, тобто діють, не досягаючи оптимальної потужності Типовими прикладами цього служать багато видів підприємств роздрібної торгівлі, наприклад 30 або 40 бензозаправних станцій, що розміщаються в місті середнього розміру й діють із надлишковою виробничою потужністю. Недозавантажені підприємства і споживачі, покарані за це недовантаження перевищуючими конкурентний рівень цінами, — усе це складають витрати монополістичної конкуренції [5, c. 73-74].

Якщо монопольна фірма дістає економічний прибуток, те це неминуче буде спокушати нових потенційних продавців конкурувати з монополістом шляхом виробництва аналогічного товару. Підтримка чистої монополії вимагає існування розумів, що запобігали би конкуренцію нових продавців з монополією. Цими умовами є бар’єри для входу в галузь.

Бар’єри для входу в галузь – це обмежник, що запобігає поява нових продавців на ринку монопольної фірми. бар’єри для входу на ринок необхідні для підтримки монопольної влади в тривалому періоді. Якби вхід на монополістичні ринки був вільний, те прибутку, одержувані монополістами, залучили би безліч нових виробників і продавців. Унаслідок цього, пропозиція на цих ринках зросло б, і монопольний контроль над ціною зник би, тому що ринки стали б конкурентними.

Якщо фірми будуть послідовно знижувати середні витрати виробництва й одержувати прибутку шляхом розширення виробництва, щоб задовольнити довгостроковий ринковий попит, то, зрештою, як основний постачальник затвердиться лише одна фірма. Щоб скористатися перевагою низьких витрат великого виробництва і досягти більш низьких середніх витрат, винна домінувати одна фірма. Домінуюча фірма завжди могла б робити по більш низьких середніх витратах, чим будь-яка нова фірма, що входити в галузь. Вона могла б тимчасово знизити ціну і продовжувати діставати прибуток. Таким чином, вона може використовувати свій контроль над ціною, щоб виштовхнути з галузі будь-якого суперника.

Ринок з монополістичною конкуренцією має дві важливі особливості.

По-перше, фірми конкурують між собою, торгуючи диференційованими товарами, які можуть легко замінятися один одним, однак вони не є абсолютними замінниками. Інакше кажучи, перехресна еластичність попиту за ціною значна, проте не безмежна.

По-друге, вхід на ринок і вихід з нього — вільні: для нових фірм з їх власними марками товару увійти до ринку нескладно і так само легко залишити ринок існуючим на ньому фірмам, товари яких стали неприбутковими [9, c. 4].

З наявності такого числа фірм витікає декілька важливих ознак монополістичної конкуренції.  По-перше, кожна фірма володіє щодо невеликою долею усього ринку, тому вона має дуже обмежений контроль над ринковою ціною. Крім того, наявність порівняно великої кількості фірм до того ж гарантує, що таємна змова, погоджені дії фірм із метою обмеження обсягу виробництв і штучного підвищення цін, майже неможливий. Нарешті, при численності фірм у галузі немає відчуття взаємної залежності між ними; кожна фірма визначає свою політику, не враховуючи можливу реакцію з боку конкуруючих із ній фірм. І це дуже прийнятий спосіб дії фірми в умовах ринку, на котрому її конкуренти дуже чисельні. Зрештою, збільшення продажів на 10 або 15 %, що фірма Х може здійснити шляхом зменшення ціни, поширюється настільки слабко на її 20, 40 або 60 конкурентів, що вплив на їхні продажі буде практично непримітним. Реакцію конкурентів можливо не враховувати, тому що вплив дій однієї фірми на кожного з її численних суперників настільки малий, що в цих конкурентів не буде причини реагувати на дії фірми.

Тобто, монополістична конкуренція розуміє таку ринкову ситуацію, при котрій щодо велике число невеликих виробників пропонує схожу, але не ідентичну продукцію [6, c. 56].

Розділ 2. Особливості функціонування монополістичної конкуренції в сучасній економічній системі

2.1. Монополістична конкуренція в умовах зростаючої інтернаціоналізації

В багатьох галузях із монополістичною конкуренцією ціна й обсяг виробництва не занадто сильно відрізняються від тих, що існують як результат чистої конкуренції. Високо еластичний характер кривої попиту кожної фірми гарантує те, що результати є майже конкурентними. Більш того, диференціація продукту, що характерна для монополістичної конкуренції, означає, що покупці можуть вибирати з ряду різновидів одного й того же самого базового продукту. Це сприяє кращої реалізації різноманітних смаків споживачів. Фактично існує альтернатива між випуском нових марок товарів і виробництвом старого продукту з мінімальними середніми витратами. Ніж сильніше диференціація продукту (чим менше еластична крива попиту), тим далі ліворуч від мінімальних середніх витрат буде знаходитися крива виробництва. Але чим більше диференціація продукту , тим більша ймовірність того, що будуть повністю задоволені різноманітні споживчі смаки. Чим гостріше проблема надлишку виробничої потужності, тим ширше діапазон споживчого вибору.

Ринок монопольної конкуренції продавців аналогічний цілком конкурентному ринку в тому розумінні, що на ньому також багато нових підприємств і проникнення на ринок нових підприємств не обмежено. Але він відрізняється від цілком конкурентного ринку тим, що ринкова продукція диференційована: кожна фірма продає особливий тип або варіант товару, який відрізняється за якістю, оформленням або престижністю, і кожне підприємство є монопольним виробником своєї марки товару. Монопольна влада, яку має підприємство, залежить від успіху в диференціації свого продукту порівняно з продуктами інших підприємств [21, c. 3-4].

2.2. Національні моделі монополістичної конкуренції

Випадок, коли в галузі діє лише один монопольний виробник, зустрічається дуже рідко, порівняно з ситуацією олігополії, коли існує невелика кількість фірм, що виробляють даний вид продукції, кожна з яких може впливати на ціни. При цьому товари не є абсолютно однаковими, а відмінюються певними характеристиками. На такому ринку розвивається монополістична конкуренція.

Великий внесок в розвиток теорії монополістичної конкуренції зробив Пол Кругман.

Незалежно від особливостей національних моделей конкурентної політики в усіх країнах забороненими є дії, що стосуються горизонтальної фіксації цін, змови про частку ринку, домовленостей про взаємний продаж, пов’язаних продажів тощо. В усіх країнах світу постійно відбувається пошук оптимального співвідношення формально-юридичних та економіко-аналітичних методів та інструментів захисту економічної конкуренції в умовах підвищення міжнародної конкурентоспроможності національних економік.

Монополістична фірмова конкуренція та створення сфери конкурентного ціноутворення мають усі можливості для розвитку в умовах України. До таких ринків можна віднести ринок комп’ютерної техніки.

Сучасна теорія монополістичної конкуренції зосереджена на моделях, котрі досліджують два взаємопов’язаних аспекти – роль диференціації продукту та визначення оптимального числа фірм на окремих ринках товарів і послуг [15, c. 346].

Просторові моделі монополістичної конкуренції відрізняються від класичних тим, що аналізують конкуренцію на локальних ринках або обмеженому ринковому сегменті. Вони надають деякі результати, відмінні від класичних моделей. Зокрема, наслідком розміщення фірм у досить обмеженому просторі, може стати зменшення диференціації: щоб перетягнути до себе частину покупців, кожна фірма намагатиметься відтворити продукт, подібний до продукту конкурента. Якщо ж зони обслуговування фірм не мають спільних точок, імітація втрачає сенс, диференціація збільшується. Зміна характеру конкуренції, пов’язана з диференціацією продукції, може впливати на стан довгострокової рівноваги монополістичного конкурента: як і монополіст, він матиме можливість одержувати економічний прибуток.

2.3. Регіонально-галузеві особливості функціонування монополістичної конкуренції

В сучасних умовах найбільшого поширення набули такі типи ринкової структури як монополістична конкуренція та олігополія. Тобто сучасна конкурентна модель є різновидом так званої «розумної конкуренції» (за висловом П. Самуельсона). Справа у тому, що потужні фірми завжди прагнули і будуть прагнути до монополістичного становища на ринку. Тому ефективне функціонування сучасної ринкової системи обов’язково передбачає свідоме державне регулювання, стимулювання «усвідомленої», розумної конкуренції.

Це регулювання здійснюється шляхом обмеження (а іноді і законодавчі заборони) тих масштабів концентрації і централізації капіталу, за якими розпочинається монополія, тобто розумна конкуренція — це свідомо підтримуваний державним регулюванням рівень конкуренції, який стає на перешкоді монополізації економіки.

Для забезпечення високою рівня доходу фірмі за умов монополістичної конкуренції необхідно розгортати нецінову конкуренцію, широко застосовуючи рекламу.

Зміст нецінової конкуренції полягає у прагненні досягти переваг над конкурентами за рахунок широкого використання досягнень НТП (підвищення якості реалізованих товарів, пошук нових товарів і оригінальними параметрами, розширення обсягу післяпродажного обслуговування товарів, збільшення гарантійного періоду, створення умов надання споживчого кредиту тощо).

Важливо відзначити, що реклама як засіб маркетингової стратегії фірми має свої позитиви і недоліки, з точки зору інтересів споживача і суспільства.

Отже, монополістична конкуренція вимагає від підприємців постійного і невпинною пошуку усе нових і нових можливостей для збільшення доходу, нових шляхів пристосування до специфічних вимог даного ринку [17, c. 163].

Ймовірність того, що легке входження в галузь монополістичної конкуренцією буде сприяти різновиду продукції і поліпшенню продукту є, можливо, основною рисою монополістичної конкуренції, яка може компенсувати повністю чи частково (витрати), пов’язані з цією ринковою структурою. Тут дійсно існують два досить ясні обставини:

Диференціація продукту в якийсь даний момент часу (в любий момент споживачу буде запропоновано широкий перелік типів, марок і ступенів якості любого даного продукту. Порівняно із чистою конкуренцією це для споживача є певними перевагами. Діапазон вільного вибору розширюється, а різновиди і відтінки споживчих смаків задовольняються виробниками найбільш повно. Проте, швидке збільшення асортименту продуктів певних типів може досягти такого рівня, коли споживач почне лякатися, розумний вибір стане важким і покупки будуть віднімати багато часу (Помада фірми “Ревлон” налічує 157 тонів, з яких 41 є рожевим) Також негативним є те, що споживачі, які зіткнулися з великою кількістю подібних товарів, можуть почати надавати перевагу якості товару по ціні).

Покрашення продукту на протязі часу (вдале поліпшення продукту однією фірмою зобов’язує конкурентів “підтакувати”, або, якщо вони можуть це зробити, перевищити тимчасову ринкову перевагу цієї фірми, інакше їм не уникнути збитків. Також, прибутки, отримані від вдалого покращання продукту, можуть бути використані для фінансування подальшого його покрашення. Проте, зміна продукту в більшості випадків є другорядною, тобто незначні зовнішні зміни в продукті які не збільшують його довговічності, ефективності чи корисності. Більш екзотична тара, ярке упакування чи “наведення блиску” складають найчастіше головні напрямки змін продукту) [5, c. 102].

Розділ 3. Специфіка монополістичної конкурентної боротьби в Україні

3.1. Аналіз стану монополістичної конкуренції в Україні

Відмітною особливістю економічної системи, заснованої на ринкових засадах, є вільна конкуренція. Торгівля є однією з перших галузей народного господарства, з якої почався процес демонополізації економіки з поступовою заміною адміністративної управлінської вертикалі на горизонтальні зв’язки між ринковими структурами. Основний результат економічної реформи торгівлі в Україні – це багатоукладність форм власності і можливість розвитку торгівлі на основі конкуренції. В умовах фінансової кризи, падіння обсягів виробництва і зниження купівельної спроможності населення створюються об’єктивні умови для посилення  конкуренції між торгівельними підприємствами, що робить тему дослідження актуальною.

Поняття конкурентоспроможності,  яке розкриває внутрішній зміст і напрям дій господарюючих суб’єктів, він вважає відправним моментом побудови моделей конкуренції. Основними чинниками конкуренції між торговельними підприємствами різних форм власності є  асортиментні, структурні і масштабні відмінності,  засобами конкурентної боротьби — рівень сервісу, асортимент товарів, ціни.  Покупці швидко звикають до певного рівня торговельного сервісу і в результаті виникає так звана «лояльність покупців», засобом досягнення якої є позиціювання  — створення образу продавця, відмінного від іміджу конкурентів [2, с.8-9].

Достатньо високий рівень конкуренції спостерігається серед підприємств оптової та роздрібної торгівлі, табл.3.1

 Таблиця 3.1. Рівень конкуренції в окремих сферах економічної діяльності в Україні протягом 2010-2012 рр.

Сфери економічної діяльності	Частка підприємств в обсязі реалізації, % до загального
	Ринки з конкурентною структурою			Олігопольні ринки			Ринки  з ознаками домінування та  монополізовані
	2010	2011	2012	2010	2011	2012	2010	2011	2012
Торгівля і посередництво	90,2	83,8	96,0	2,8	1,4	2,0	7,0	14,8	2,0
Гірничо-металургійний комплекс	59,6	69,0	81,6	16,9	17,0	9,4	23,5	14,0	9,0
Агропромисловий комплекс	67,0	60,3	53,0	17,6	25,7	26,9	15,4	14,0	20,1
Машинобудування	55,0	41,4	50,2	16,1	27,8	6,9	28,9	30,8	42,9
Паливно-енергетичний комплекс	20,1	20,3	23,3	12,0	29,2	21,5	67,9	50,5	55,2
Транспорт і зв’язок	13,6	15,6	15,4	2,2	2,7	2,1	84,2	81,7	82,5
Економіка в цілому	53,9	54,3	55,4	11,6	15,3	13,6	34,5	30,4	31,0

Протягом 2010-2012 рр. кількість ринків з конкурентною структурою у торгівлі збільшилася з 90,2 до 96,0%%.  Це найвищий рівень серед галузей національної економіки, середня по яких складає 55,4%.

Погоджуємося з Процишин О.Р., що для галузі торгівлі найбільш характерними є риси монополістичної конкуренції: на ринку функціонує значна кількість малих і середніх підприємств, жодне з яких не має значної частки в загальному обсязі продажу; їх диференціація забезпечується застосуванням різних форм і методів конкурентної боротьби, що  дає змогу  деякою  мірою  впливати  на  ціну;  бар’єри  входу  в галузь і виходу з неї незначні [3].

У 2011 р. на ринку діяли понад 83 тисячі підприємств оптової та роздрібної торгівлі. На цьому ринку, який вважався високо конкурентним, останнім часом спостерігається підвищення рівня ринкової концентрації. Однак ця тенденція не завжди має антиконкурентний характер, оскільки у деяких  випадках вона пов’язана з поширенням нових, більш прогресивних форм господарювання та появою нових форм каналів просування товарів, що у результаті призводить не до послаблення, а навпаки, до загострення конкуренції. Саме у торгівельній галузі у середині 90-их років почали з’являтися такі нові сучасні форми господарювання та організації торгівлі, такі як супермаркети, гіпермаркети, торгівельні центри, просування товарів через сітьовий маркетинг та електрону мережу тощо. Загострення конкуренції у цій галузі може призвести у найближчі роки до виділення лідерів та поглинання ними малих компаній, або зникнення з ринку за причин неконкурентоспроможності, тобто не здатності конкурувати з підприємствами-гігантами представників малого бізнесу.

Аргументами на користь цієї тези є матеріали  табл. 3.2-3.3.

Таблиця 3.2. Роздрібна торгівельна мережа України, кількість одиниць [10, c.143]

Найменування	2006	2008	2009	2011	2012	Зміни, 2006 до 2012 (+;–)
Всього магазинів, у т.ч.	77885	62350	58328	55804	54581	–23304
продовольчі, з них: –універсами, супермаркети; –гіпермаркети;	52095	38422 652 38	34719 754 56	21891 904 59	29577 986 108	–22518 +986 +108
непродовольчі, з них:	25790	23928	23609	23913	25004	–787
–універмаги;	120	27	22	20	14	–106
магазини самообслуговування, з них: –продовольчі; –непродовольчі	4471 3417 1054	2238 1563 675	2512 1806 706	2675 1975 700	3627 2601 1026	–844 –816 –28

Порівняно з 2006 роком кількість одиниць магазинів роздрібної торгівлі скоротилася на 23304, в основному за рахунок  продовольчих магазинів – на 22518 одиниць, але, водночас спостерігається  збільшення торгівельної площі магазинів на 885 м², магазинів, які почали з’являтися з 2001 р. під назвою супермаркетів та на 566 м² гіпермаркетів. За шість років зменшилася кількість магазинів самообслуговування – на 844, але торгівельна площа зросла на 1551 м².

Таблиця 3.3. Роздрібна торгівельна мережа України (торгова площа об’єктів торгівлі), тис.м²

Найменування	2006	2008	2009	2011	2012	Зміни 2006 до 2012 (+;–)
Всього магазинів, у т.ч.	7029	5896	5976	6359	6847	–182
продовольчі, з них: –універсами;супермаркети; –гіпермаркети;	4545	3578 536 148	3576 639 270	3677 814 302	3744 885 566	–801 +885 +566
непродовольчі, з них:	2484	2318	2400	2682	3103	+619
–універмаги;	233	125	111	106	82	–151
магазини самообслуговування, з них: –продовольчі; –непродовольчі	535 347 188	650 490 160	989 812 177	1281 1005 276	2086 1629 457	+1551 +1282 +269

Розрахуємо середню площу магазинів за видами спеціалізації (табл.3.4).

Таблиця 3.4. Середня площа магазинів у системі роздрібної торгівлі, м²/од. 

Найменування	2000	2003	2004	2005	2006	Зміни (+;–)
Всього магазинів, у т.ч.	90,2	94,6	102,5	113,9	125,4	+35,2
продовольчі	87,2	93,1	103,0	168,0	126,6	+38,9
непродовольчі	96,3	96,9	101,7	112,2	124,1	+27,8
магазини самообслуговування	119,7	290,4	393,7	478,9	575,1	+455,4

Середня площа магазинів за спеціалізацією збільшилася у цілому на 35,2 м², але найбільше зростання спостерігається серед магазинів самообслуговування. Якщо за 2006 р. вона складала 119,7 м² то на кінець 2012 р. – 575,1 м², тобто зростання відбулося на 455,4 м². Це також підтверджує наше припущення стосовно зміни форм торгівельних відносин та появи нових форм у вигляді супер– та гіпермаркетів (площа яких за визначенням Державного комітету статистики є не менш ніж 400 м²  [10]) та зменшення кількості невеликих точок роздрібної торгівлі, що відбулося унаслідок загострення конкурентної боротьби та неспроможності малих форм господарювання вижити у цих умовах.

В Україні набувають підвищеного розвитку формати західного зразка, зокрема: гіпермаркети;  супермаркети; дисконти; Саsh & Саrrу. Разом з тим присутні традиційні формати, які були успадковані з минулих часів: гастрономи, універсами та павільйони. Останні поступово витісняються, але в найближчому майбутньому не будуть витіснені повністю, оскільки мають перевагу у наявності звичних для українського споживача активних комунікаційних процесів «продавець-покупець».

Одним з основних напрямків розвитку галузі стає пропозиція комфорту, тобто обслуговування, зручності, зрозумілості та чіткості, а також, перш за все, задоволення при придбанні товару. Тому прогнозується активний розвиток формату самообслуговування – в першу чергу супермаркетів та гіпермаркетів, а також дисконтних магазинів, які працюють у форматі самообслуговування і орієнтуються на споживачів з низькою купівельною спроможністю, що складають основну частку населення країни.

На український ринок  виходять нові гравці, у тому числі іноземні оператори: «Real» (Меtго, Німеччина), «Патерсон та Рамсторг» (Росія), «Carrefour та Аuchan» (Франція), «Теsco» (Великобританія), «Migros» (Туреччина) [11]. Посилення конкуренції створюватиме цінність для споживача, який матиме вибір ціни, якості, асортименту, місця придбання та іміджу, що максимально відповідатиме його потребам.

Пріоритетними регіонами розвитку роздрібної торгівлі є Донецька, Дніпропетровська області, Харків, Одеса, Львов та Київ.

Географічно ринок роздрібної торгівлі України характеризується:

− нерівномірністю розвитку – зокрема, східний регіон акумулює в собі більшу кількість торгових об’єктів мереж роздрібної торгівлі, ніж західний, що свідчить також про його більшу насиченість та менший потенціал розширення;

− наявністю досить великої кількості регіональних ритейлерів зі своїми лідерами;

− тенденціями до виокремлення загальнонаціональних гравців наприклад, корпорація «Fozzy Group».

Найбільшою регіональною мережею у східних областях України є «АТБ- маркет». Конкурують з нею ЗАТ «КС Трейдинг» (мережа «Пік») і ТВГ Rainford.

Лідером за темпами розвитку торговельних мереж в Україні виступає Київ, що обумовлено вищим, порівняно з рештою України, рівнем доходів мешканців столиці. Більша частина мереж міста належить національним операторам (корпорація «Fozzy Group», ДП «Квіза-Трейд», «Фуршет»). Найбільш відвідуваними є супермаркети «Сільпо», «Фуршет», «Велика кишеня». Мережа торгових об’єктів корпорації «Fozzy Group» у Києві складається з 28 супермаркетів «Сільпо», 22 дискаунтерів «Фора», 2-х гіпермаркетів «Фоззі». «Велика кишеня» налічує більше 10 об’єктів у столиці. Крім вітчизняних ритейлерів активно розвивають свої мережі і великі міжнародні компанії. Іноземні торговельні компанії представлені «Metro», «Патерсон та Рамсторг», «Перехресток» та ін.

У західному регіоні країни продуктовий ритейл найкраще розвинений у містах Львові та Луцьку. Головними гравцями на ринку роздрібної торгівлі у Західному регіоні України є:  ТзОВ «Торгова компанія «Інтермаркект» – представлена мережею супермаркетів «Арсен» (у Львові), мережею дисконтних магазинів «Барвінок» (у складі 13 магазинів у Львівській та Волинській областях), мережею магазинів-складів типу Cash & Carry (у м. Львові), магазинами «Інтермаркет» (у м. Львові).

Згідно дослідженню ринку роздрібної торгівлі продовольчими товарами, проведеному Антимонопольним комітетом України, встановлено зловживання монопольним положенням торгівельних мереж на регіональних товарних  ринках [12]. Воно полягало, зокрема, в нав’язуванні постачальникам торгівельних мереж дискримінаційних умов постачання готової продукції, а також нав’язування ним договорів, що мають ознаки дискримінації, а саме: консультаційних, маркетингових і інших платних послуг. Серед порушень зазначено наступні умови, що суперечать справедливим правилам і звичаям торгівлі: встановлення несправедливих умов постачання товару, зокрема, покладання на постачальників комерційних ризиків, пов’язаних з реалізацією товарів, істотне відстрочення оплати поставленої готової продукції, не визначення всіх істотних умов постачання товарів, встановлення надмірно великих штрафів за низькі обороти реалізації товару, що поставляється.

За думкою експертів, після кризи на ринку закріпляться найбільші торговельні мережі, які вчасно оптимізували витрати та всіма силами наразі намагаються утриматися на ринку [13].

Представники малого бізнесу зіштовхуються з певними труднощами, що ставить перепони у їх роботі та потребує великих зусиль для їх подолання, серед яких можна виділити, перш за все, обмежений доступ до фінансування. У малих підприємств бракує вільних коштів для оновлення матеріально-технічної бази, розширення асортименту та підтвердження якості. Діяльність малих підприємств, як правило, побудована на старих схемах роботи. Обмежені можливості допомоги кадрам щодо адаптації до нових форм роботи шляхом підвищення кваліфікації та професійного навчання негативно впливає на розвиток кадрового потенціалу. Саме тому багато невеликих магазинів вимушені припинити свою діяльність. Але доцільно було б запропонувати не конкурентну боротьбу за виживання на ринку, а співпрацю між великими торгівельними корпораціями та представниками малого бізнесу, яка б була побудована на розробці рекламної компанії останніми стосовно продукції торгівельних гігантів. Надання товарів на умовах товарного кредиту та реалізація його через роздрібну торгівельну мережу невеликих торгових точок допомогло б:

• розширити географію просування товарних запасів торгових корпорацій;
• здійснити соціальні дослідження стосовно побажань покупців певного району;
• зробити аналіз фінансової спроможності споживачів за районами міста;
• збільшити товарообіг, та, як наслідок власні прибутки;
• зробити підбір товарного асортименту у торгівельних точках міста, які були обрані для реалізації їх продукції з урахуванням платоспроможності покупця, традицій місцевості, демографічної політики та вікового цензу тощо;
• заощадити власні кошти, що були б потрібні у разі відкриття нових торгівельних точок.

Окрім того торгівельні корпорації можуть співпрацювати з представниками малого бізнесу шляхом проведення маркетингових і соціологічних досліджень, надання консалтингових послуг, послуг з перевезення та зберігання продукції. Здійснення перерахованих вище видів діяльності безпосередньо самими корпораціями вимагає вкладення значних коштів на утримання великої кількості штатних фахівців, на створення матеріально-технічної бази для реалізації цих завдань та її постійного оновлення. Малі підприємства спеціалізуються на таких видах діяльності, які і є для них основними. Таким чином, їх співпраця з великими торгівельними корпораціями допомогла б існуванню здорової конкуренції, основаної на взаємних вигодах.

3.2. Державне регулювання монополістичної конкуренції

Відповідно до ст. 18 ГКУ держава здійснює антимонопольно-конкурентну політику і сприяє розвиткові змагальності у сфері господарювання на основі загальнодержавних програм, що затверджуються Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України.

Антимонопольна діяльність є одним з найважливіших видів державного регулювання господарської діяльності, базовою складовою процесу соціально-економічних реформ, що здійснюються в Україні.

Державна політика у сфері економічної конкуренції, обмеження монополізму в господарській діяльності та захисту суб’єктів господарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції здійснюється уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

Органам державної влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам забороняється приймати акти і вчиняти дії, які усувають конкуренцію або необґрунтовано сприяють окремим конкурентам у підприємницькій діяльності чи запроваджують обмеження на ринку, не передбачене законодавством. Законом можуть бути встановлені винятки з цього правила з метою забезпечення національної безпеки, оборони чи інших загальносуспільних інтересів.

Правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання визначаються ГКУ, законами України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про Антимонопольний комітет», «Про природні монополії» та підзаконними актами.

Ринки монополістичної конкуренції найбільш поширені у сучасній ринковій економіці. Даний тип ринкової структури охоплює виробництво одягу і взуття, косметики, електроприладів, ліків, персональних комп’ютерів, канцелярських товарів, кондитерських виробів і ласощів, тканини, роздрібну торгівлю, підприємства харчової промисловості, побутового обслуговування тощо.

Мета державного регулювання економічної конкуренції:

— захист прав споживачів як економічно слабшої сторони у відносинах з товаровиробниками;

— забезпечення свободи конкуренції, що стимулює розвиток суперництва між товаровиробниками за споживачів і відповідно — сприяє вдосконаленню виробництва та продажу товарів, розширенню їх асортименту, покращення якості, оптимізації ціни тощо;

— сприяння підприємництву, що забезпечує безперешкодний вибір та втілення заохочуваної законодавством господарської діяльності, а в кінцевому підсумку — пожвавлення конкуренції на ринку

Форми та засоби державного регулювання економічної конкуренції:

— нормативно-правового регулювання;

— надання в передбачених законом випадках дозволів на економічну концентрацію та/або узгоджені дії (у разі, якщо позитивний ефект від цього є більшим, ніж негативні наслідки), погодження установчих документів та угод, що опосередковують ці процеси;

• контролю за станом рийку та дотриманням її учасниками встановлених державою правил щодо забезпечення економічної конкуренції з метою попередження порушень, відновлення стану ринку у разі порушення зазначених правил;

— виявлення порушень у сфері економічної конкуренції та застосування до порушників передбачених законом санкцій

3.3. Оптимізація механізму функціонування монополістичної конкуренції в Україні

Для споживачів, суспільства, держави неприйнятними (небажаними) є негативні прояви конкуренції та монополізму. В зв’язку з цим держана втручається в економічне життя з метою обмеження або недопущення недобросовісної конкуренції, підтримання конкурентного середовища на товарних ринках, а також заохочення позитивних проявів монополізму та конкуренції.

Здійснюючи господарську діяльність, і монополісти, і конкуренти прагнуть до одного — забезпечити собі найвигідніші умови виробництва та продажу товарів на тому чи іншому рийку, використовуючи при цьому насамперед позитивні риси конкуренції та монополізму. Однак деякі з учасників економічної конкуренції зловживають своїми можливостями, ігноруючи публічні інтереси та приватні інтереси окремих учасників ринкових відносин. Меті забезпечення збалансованого врахування цих інтересів у сфері економічної конкуренції відповідає державне її регулювання.

В умовах монополістичної конкуренції фірми виробляють менший, ніж найбільш ефективний з точки зору оптимізації розподілу ресурсів, обсяг продукції. За оптимального обсягу виробництва ціна рівноваги перевищує граничні витрати.

Ціноутворення за умов монополістичної конкуренції має подвійний характер. З одного боку, воно зазнає впливу об’єктивних чинників – витрат виробництва і збуту. З іншого боку, на рівень цін впливає суб’єктивний чинник. Ціна відображає якість товару, престиж торговельної марки. Саме суб’єктивний чинник відіграє більш суттєву роль у можливості маніпулювати цінами, здійснювати політику з формування власного ізольованого мікроринку.

Отже, на відміну від конкурентної фірми і монополії, для максимізації прибутку фірма – монополістичний конкурент повинна враховувати наступні чинники: обсяг випуску, ціну, зміну продукту та рекламну діяльність.

Висновки

Таким чином, конкуренція виникла, насамперед, між товаровиробниками з боку пропозиції. Вона виникає в об’єктивно властивих товарному виробництву умовах господарської самостійності товаровиробників, її рушійною силою, як і невгасимим стимулом розвитку виробництва, є економічні інтереси. Тому конкуренція в повсякденному економічному житті проявляється на ринку як протистояння між власниками товарів або бажаючими їх придбати.

У більш глибокому розумінні конкуренція являє собою загальну властивість, об’єктивну закономірність і спосіб спонтанного саморегулювання товарного виробництва, про що буде йти мова в наступних підрозділах.

Відмітні ознаки монополістичної конкуренції:

а) існує достатньо велика кількість фірм, що обмежує контроль над ціною, відсутня взаємна залежність і таємна змова фактично неможлива;

б) продукти характеризуються реальними і мнімими розходженнями й умовами їхнього продажу;

в)економічне суперництво спричиняє за собою і цінову і нецінову конкуренцію;

г) вступ у галузь є відносно легким.

Деякі галузі роздрібної торгівлі і галузі, де ефект масштабу незначний, наближаються до монополістичної конкуренції.

Підприємства в умовах монопольної конкуренції можуть отримувати прибутки або нести втрати у короткостроковому періоді. Легке входження і масовий вихід підприємств обумовлюють тенденцію до отримання ними нормального прибутку у довгостроковому періоді.

У довгочасному періоді стан рівноваги виробника, що діє в умовах монопольної конкуренції, є менш суспільне бажаним, ніж становище підприємства, що діє в умовах чистої конкуренції. За монопольної конкуренції ціна перевищує граничні витрати, що означає недорозподіл ресурсів для нового продукту, ціна перевищує також мінімальні середні валові витрати, а це вказує на те, що споживачі не отримують товар за найменшу ціну, яку допускають умови витрат.

За монопольної конкуренції диференціація продукту забезпечує можливість для підприємства компенсувати поступове наближення до нуля економічних прибутків у довгочасному періоді. Шляхом зміни товару і видатків на рекламу підприємство може збільшити попит на свій товар у більшій мірі, ніж зростуть його витрати.

Ринок торгівлі є високо конкурентним порівняно з іншими галузями національної економіки, але останнім часом спостерігається підвищення рівня ринкової концентрації, значно посилюється конкуренція між національними мережами супермаркетів. У сфері торгівлі поширена локальна і регіональна конкуренція, оскільки конкурувати торговельні підприємства можуть лише в певній зоні обслуговування. Регіони України значно різняться концентрацією торгівельних мереж, відбувається розширення столичних торгівельних мереж на регіональні ринки.

Торгівельні підприємства використовують цінові і переважно нецінові  методи конкурентної боротьби, оскільки основним вподобанням покупців є задоволення при придбанні товару. Результатом внутрішньогалузевої конкуренції є: витіснення великими торгівельними корпораціями невеликих магазинів, активний процес поділу ринку між операторами, проникнення іноземного капіталу на український ринок. Іноземні оператори мають розвинені торгівельні технології та великий досвід розбудови торгівельних мереж, доступ до більш дешевих та довгострокових фінансових ресурсів дає їм можливість демпінгувати ціни протягом тривалого періоду та робить прийнятним більш тривалий термін окупності інвестицій.

Перспективи розвитку конкурентних відносин у торгівлі пов’язані з їх інтенсифікацією. До факторів, посилюючих інтенсифікацію, слід віднести: створення нових організаційних структур,  низькі бар’єри вступу в галузь і виходу з неї, проникнення на український ринок іноземних операторів, збільшення розміру торгівельних площ. Послаблючими інтенсивність конкуренції факторами є: скорочення кількості підприємств роздрібної торгівлі, низький рівень забезпеченості населення торговельною площею порівняно з розвиненими країнами, тіньова торгівля, недобросовісна конкуренція, зловживання з боку суб’єктів господарювання, що займають монопольне положення на окремих товарних ринках тощо.

Для поширення здорової конкуренції між великими і дрібними операторами на ринку доцільно активніше використовувати франчайзинг – це метод побудови мережі, при якій всі її учасники працюють під однією торгівельною маркою і по загальній системі. Він дає можливість залишатися незалежним підприємцем і при цьому користуватися всіма перевагами ефекту масштабу і крупного гравця на ринку.

Список використаних джерел

1. Базелінська О. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Центр навчальної літератури, 2004. — 350с.
2. Базилевич В. Мікроекономіка: Підручник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка / Віктор Дмитрович Базилевич (ред.). — К. : Знання, 2007. — 677с.
3. Борисенко З. Монопольне становище підприємців на ринку/ З. Борисенко //Статистика України. — 2002. — № 3. — C. 8-11.
4. Воробйова, Н.П. Управління рекламною діяльністю підприємств ресторанного господарства: автореф. дис… канд. екон. наук: 08.00.04 [Текст] / Н.П. Воробйова; Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган- Барановського. — Донецьк, 2008. — 19 с.
5. Гончарова Н. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Міжрегіональна академія управління персоналом. — К. : МАУП, 2005. — 304с.
6. Загорна, Т. О. Управління торговельною маркою в умовах конкуренції [Текст] / Т.О. Загорна; Макіївський економіко- гуманітарний ін-т. — Донецьк : Норд-Пресс, 2006. — 223с.
7. Загорна, Т.О. Управління конкурентним потенціалом торговельної марки: Автореф. дис… канд. екон. наук: 08.06.01 [Текст] / Т.О. Загорна; Донец. держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського. — Донецьк, 2005. — 19 с.
8. Задорожная Н. Предприятие на монопольном рынке/ Н.Задорожная //Экономика предприятия. — 2001. — № 1 . — C. 70-96
9. Задоя А.О. Мікроекономіка: Курс лекцій та вправи: Навч. посіб. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2002. – 211 с.
10. Кемпбелл Р. Макконел К., Стенли Л. Брю. Экономикс: принципы, проблемы и политика. – Республика, 1992.
11. Конкуренція в Україні: Аналітична доповідь щодо стану, тенденцій і проблем розвитку економічної конкуренції в Україні у 2000 — 2005 роках [Електронний ресурс]. — К.: Антимонопольний комітет України, Центр комплексних досліджень з питань антимонопольної політики, ДУ «Інститут економіки та прогнозування» НАН України, 2006. – 37 с.
12. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка. Практикум. Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 404 с.
13. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 416 с.
14. Кулішов В.В. Мікроекономіка: Основи теорії і практикум: Навчальний посібник. 2-ге вид., стер. – Львів: «Магнолія плюс», 2006.–331с.
15. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. Для студентів екон. спец. закл. освіти: У 2 ч. / С.Будаговська, О.Кілієвич, І.Луніна та ін.; За заг.ред. С.Будаговської. – К.: Видавництво Соломії Павличко “Основи”, 2001. – 517 с.
16. Нарижна Л. Мікроекономіка: навч. посібник для підгот. до екзамену та складання модулій з курсу / Донбаська держ. машинобудівна академія — Краматорськ, 2007. — 112с.
17. Пилипенко В. Мікроекономіка. Курс лекцій: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — Суми : ВВП «Мрія» ТОВ, 2007. — 284с.
18. П’ятницька, Г.Т. Формування стратегії розвитку підприємств ресторанного господарства: автореф. дис… д-ра екон. наук: 08.00.04 [Текст] / Г.Т. П’ятницька; Київ. нац. торг.-екон. ун-т. — К., 2008. — 43 с.
19. Радкевич, Л. А. Стратегічний аналіз конкуренції торговельних марок на ринку заморожених овочів та фруктів: [монографія] [Текст] / Л.А. Радкевич / Донецький національний ун-т економіки і торгівлі ім. Михайла Туган-Барановського. — Донецьк : Вебер, Донецька філія, 2009. — 139c.
20. Саніахметова Н. Дискримінаційні зловживання монопольним (домінуючим) становищем суб’єкта господарювання на ринку //Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 2. — C. 3-5
21. Саніахметова Н. Зловживання монопольним (домінуючим) становищем суб’єкта господарювання на ринку: поняття та види //Підприємництво, господарство і право. — 2003. — № 1. — C. 3-5
22. Стасюк І. Мікроекономіка: Навч. посібник для студ. екон. спец.. — Л. : Афіша, 2004. — 230с.