Вступ

Створення і широке використання в повсякденному житті сучасного суспільства новітніх технологій збирання та обробки інформації, різних інформаційно-пошукових, моделюючих, аналітичних і управлінських систем обумовили виникнення цікавого і значного феномена, характерного для новітньої історії людства. Вдосконалення засобів обчислювальної техніки, систем телекомунікацій та інформаційних технологій не лише повною мірою виявляє свою виробничу, технологічну й соціальну корисність, поліпшуючи умови нашої праці і побуту, вони радикальним чином змінюють саму природу людських і виробничих відносин у сучасному суспільстві.

Сьогодні практично будь-який керівник підприємства або установи все більш виразно усвідомлює нагальну необхідність використання сучасних технологій обробки інформації. Розвиток і виживання підприємств в умовах жорсткої конкуренції неможливий без розширення сфер застосування сучасних інформаційних технологій. Тому керівництво установ і підприємств має приділяти значну увагу розвитку інформаційної інфраструктури, а також безпосередньо брати участь в розробці планів інформаційної стратегії банку чи підприємства.

Правильно налагоджений процес планування інформаційної інфраструктури забезпечує реальні вигоди, спираючись на які можна більш раціонально використати інформаційний потенціал банку, підприємства або установи для досягнення основних цілей його економічної діяльності та розвитку економіки держави в цілому.

1. Інформаційне забезпечення управлінської діяльності

Сьогодні до сфери підтримки прийняття рішень належать інформаційні і комп’ютерні технології. їх застосування дозволяє підвищувати оперативність, обґрунтованість і ефективність (у широкому значенні) управлінських рішень. Застосування комп’ютерів для управління сприяє стабільному розвитку в мінливій обстановці і отриманню конкурентної переваги на ринку.

Будь-яка організація — це динамічна структура, стан якої визначається як зовнішніми взаємодіями з навколишнім середовищем, так і внутрішніми взаємодіями між її елементами. Результатами цих взаємодій є різного роду зміни. Зміни можуть бути як негативними, що призводять до деградації, так і позитивними, що сприяють розвитку організації. У будь-якому випадку цими змінами потрібно управляти, компенсуючи негатив і перешкоджаючи деградації, а також посилюючи позитив і забезпечуючи цілеспрямований розвиток. Таким чином, управління організацією будемо розглядати як вимушений акт, що обумовлюється процесами взаємодії із зовнішнім середовищем і внутрішніми взаємодіями між структурними елементами самої організації.

У термінах теорії управління процес управління організацією передбачає реалізацію ряду функцій: отримання інформації про стан організації і зовнішнього середовища; порівняння із заданим або бажаним станом; прийняття рішення про зміну стану організації або досягнення нової мети; вироблення управлінського рішення; відпрацювання керівних впливів відповідно до вибраного рішення [9, c. 87].

Ці функції реалізуються системою управління.

Цілі організації формуються керівництвом. Для їх досягнення виробляються і затверджуються управлінські рішення, які втілюються в управлінські дії. У виробленні управлінських рішень бере участь система підтримки прийняття управлінських рішень.

Цілі, критерії їх досягнення і обмеження формуються системою прийняття рішень. Інформація про контрольовані параметри організації і зовнішнього середовища надається системою збору, обробки, зберігання, передачі та подання інформації. Фахівці, що відповідають за підтримку прийняття управлінських рішень, здійснюють генерацію можливих варіантів управлінських рішень, їх оптимізацію, оформлення і подання для остаточного вибору і затвердження особами, що приймають рішення. Прийняті управлінські рішення матеріалізуються у вигляді управлінських дій, які передаються виконавчим органам і структурам, задіяним у бізнес-процесі [9, с. 88].

З погляду управління організацією можна вважати, що матеріальні взаємодії із зовнішнім середовищем відбуваються лише на рівні бізнес-процесів, а інформаційні взаємодії — лише на рівні управління. Необхідні інформаційні взаємодії бізнес-процесу із зовнішнім середовищем (запити на закупівлю, повідомлення про поставки і т.ін.) здійснюються через рівень управління. Окремо слід виділяти фінансову складову взаємодії підприємств із зовнішнім середовищем. Інформаційний характер фінансових взаємовідносин підприємств, наприклад банків, із зовнішнім середовищем найбільш наочно виявляється в системі електронних платежів.

Внутрішні інформаційні потоки являють собою спрямовані згори вниз керівні рішення, які надходять до виконавчих органів або структур, задіяних у бізнес-процесі, а також інформацію зворотного зв’язку, що йде знизу вгору, про перебіг бізнес-процесів організації і реакцію на керівні дії. Будемо вважати, що всі внутрішні взаємодії між рівнем управління і бізнес — процесом можна адекватно подати у формі інформаційних взаємодій.

Вищенаведені допущення про взаємодію на рівні управління за допомогою інформаційних обмінів (трансакцій) відповідають підходам, прийнятим у теорії, і цілком узгоджуються з практикою побудови і функціонування систем управління організаціями. Таким чином, параметри, характеристики і, звичайно ж, зміст зовнішніх і внутрішніх інформаційних взаємодій є визначальними при розгляді процесів управління [9, с. 89].

Системи групової обробки даних можна поділити на два класи:

— системи підтримки групових рішень (в літературі вони звичайно позначаються абревіатурою GDSS — Group Decision Support Systems);

— системи підтримки колективної роботи (в літературі вони позначаються GSCW — Computer based Systems for Cooperative Work) [9, с. 89].

Як випливає із назви систем першого типу, вони призначаються для виконання робіт класу прийняття узгоджених рішень, планування будь-якої діяльності або вирішення складних завдань. Системи другого типу відповідають за організацію якісного зв’язку і зручного та швидкого подання інформації. Однак в процесі розвитку почали створюватися системи, що об’єднують можливості обох типів; вони дістали назву „системи електронних комунікацій” (в літературі вони позначаються абревіатурою EMS — Electronic Meeting Systems) [9, с. 90].

Головні етапи процесу підтримки прийняття управлінського рішення базуються на отриманні адекватного опису ситуації. При цьому вирішуються такі завдання: збір і постійне оновлення інформації про параметри зовнішнього середовища і стан організації; зберігання отриманої інформації, що забезпечує можливість аналізу передісторії; передача інформації, що отримується або зберігається, для аналізу і обробки; подання інформації, що отримується або зберігається, у вигляді, зручному для обробки [5, с. 133].

На цьому етапі завдання керівника зводиться до контролю повноти, актуальності і адекватності інформації, що збирається.

Більшість існуючих у цей час систем збору, зберігання, передачі і подання інформації базується на двох технологіях — телекомунікації і бази даних.

На практиці, як правило, поширені комбіновані схеми управління, коли планове управління, яке реалізує довгострокову стратегію або яку-небудь програму дій, поєднується з управліннями за відхиленням і за збуренням, які адаптують програму реалізації стратегії до можливих непередбачених і неістотних зовнішніх або внутрішніх змін.

Порівнюючи управління за відхиленням з управлінням за збуренням, слід пам’ятати, що перше виявляється більш простим на стадії ідентифікації ситуації (є відхилення — потрібен керівний вплив), у той час як друге управління за збуренням — потребує додаткових витрат, зумовлених необхідністю створення і актуалізації моделей, що відображають динаміку розвитку ситуації.

Однак у подальшому, на етапі реалізації керівних дій, система управління за збуренням може виявитися більш ефективною, оскільки керівні впливи матимуть превентивний, запобіжний характер і потребуватимуть менших витрат, ніж у тому випадку, коли відхилення вже сталося і потрібно його компенсувати.

Істотну допомогу в процесі вироблення рішень керівникам надають системи підтримки прийняття управлінських рішень. Залежно від ступеня складності організації і процесів, що в ній відбуваються, рівня управлінської культури, місця керівника в управлінській ієрархії, наявності і характеру управлінських повноважень, а також економічної доцільності системи підтримки мають різний рівень складності. Це можуть бути великі групи фахівців, оснащені сучасними комп’ютерними і телекомунікаційними системами.

Елементи процедури управління поділені на дві фази: фазу аналізу і фазу синтезу. Лінії зв’язку між елементами відображають послідовність їх реалізації в процесі підтримки прийняття управлінського рішення [5, с. 135].

Засобом групової роботи є групова обробка даних (розрахований на багатьох користувачів інтерфейс), реалізований в обчислювальній мережі. Основне призначення групової обробки даних — подолання труднощів, пов’язаних з послідовною технологією обробки інформації, і перехід до паралельних процесів, що дозволяє всім учасникам групи фахівців працювати в рівних умовах, постійно мати у своєму розпорядженні всю існуючу інформацію, бачити всі зміни, що відбуваються, редагувати дані, вносити пропозиції щодо прийняття рішень, колективно формулювати нові ідеї [5, с. 136].

Можна виділити оперативну аналітичну обробку, що передбачає можливість побудови довільних вибірок і будь-яких способів агрегування початкових даних. Ця технологія розглядається зараз як основний стратегічний напрям розвитку інформаційних систем.

Якщо внаслідок ідентифікації ситуації визначається, що потрібне втручання — керівна дія, то активізується блок, який відповідає за синтез цілей управління, — блок цілеспрямованості. Якщо таке втручання не потрібне, то необхідно продовжувати збір і обробку інформації.

Основною умовою цілеспрямованості є визначення цілей, яких необхідно досягнути в процесі управління. Безпосередню участь в процесі формування цих цілей повинен брати керівник. Правильно визначена і доступно сформульована мета — це необхідна умова формування управлінського рішення і подальшого досягнення необхідного ефекту від його реалізації.

Цілі мають бути конкретними і виражатися вимірними значеннями, тим самим задаються показники, які будуть згодом використовуватися для вибору варіанта управлінського рішення і контролю реалізації керівних впливів.

В організаціях існує змагальність і взаємозв’язок цілей. Під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників або при отриманні додаткової інформації цілі можуть змінюватися у часі. Таким чином, при формулюванні цілей управління важливо враховувати як чинники взаємодії (внутрішні і зовнішні), так і часової аспект [5, с. 137].

Цілі управління повинні природним чином випливати з місії організації, враховувати всю накопичену об’єктивну і суб’єктивну інформацію, а також узгоджуватися з наявними можливостями і ресурсами. У випадку коли поставлені цілі не узгоджуються з ресурсами і можливостями, вони можуть виявитися недосяжними. Це може з’ясуватися на подальших етапах процесу підтримки прийняття рішення, що приведе до повернення в блок цілеспрямованості для уточнення і коригування раніше поставлених цілей і показників.

Сформовані в блоці цілі, а також характеризуючі їх показники передаються в блок генерації альтернатив. Крім того, формулювання завдання по досягненню наміченої мети передається в блок виявлення ресурсів і обмежень.

Отже, розробка обґрунтованих і потенційно ефективних варіантів управлінських впливів може проводитися лише з урахуванням інформації про ресурси, які має у своєму розпорядженні система управління, можливості, які можна використати, і загрози, яких потрібно намагатися уникнути або компенсувати [5, с. 137].

Як технології на цьому етапі можуть використовуватися методики SWOT-аналізу, сегментного аналізу і т.д.

Дані про виявлені внаслідок аналізу ресурси і обмеження передаються в блок генерації альтернатив.

Генерацію можливих альтернатив рішень можна реалізувати рядом формальних методів: використанням експертних систем; шляхом комбінації різних операцій, що задаються експертами або беруться з бази даних.

Експертна система використовує евристичні знання, які отримуються від фахівців у даній предметній області. Для всіх найбільш успішних застосувань експертних систем характерна принаймні одна спільна риса — вони працюють в одній обмеженій предметній області знань. Спроби розширити предметну область, навіть у межах однієї сфери знань, у переважній більшості випадків успіху не давали [5, с. 138].

При виникненні нестандартної ситуації пропонується набір можливих дій (операцій). Якщо такий набір не передбачається заздалегідь, він може бути створений експертом. Особа, що приймає рішення, або експерт мають указати можливу послідовність виконання операцій, а також зазначити, які операції можуть виконуватися паралельно (одночасно). Ця інформація зберігається в базі даних разом зі списком операцій. На основі цих даних, а також часу виконання кожної операції, можуть складатися можливі послідовності операцій (варіанти сценаріїв). Таким чином створюються всі можливі сценарії, і далі виникає завдання вибору найкращого.

Сформовані альтернативні варіанти управлінських впливів передаються в блок оцінки альтернатив.

Оцінка можливих варіантів рішень необхідна для всіх типів завдань і типів систем. Вона передує остаточному вибору рішення. Для аналізу альтернатив можуть використовуватися різні методи: традиційні (однокритеріальні або бальні); багатокритеріальні; методи нечіткої логіки [5,с. 140].

Традиційні методи оцінки можливих рішень. У деяких випадках можна дати оцінку кожного варіанта рішення, наприклад у балах. Однак дуже часто, можливо навіть у більшості випадків, однозначно оцінити запропоновані варіанти не вдається [5, с. 141].

Багатокритеріальні оцінки. Оцінка варіанта рішення (сценарія, програми) по багатьох критеріях означає, що є більш ніж один показник якості рішення, яке приймається, і неможливо звести ці показники природним чином до одного. У цьому випадку можуть застосовуватися методи аналізу важливості критеріїв, методи вивчення ієрархії критеріїв, методики побудови функцій переваг та ін.

Необхідність застосування нечіткої логіки викликана тим, що в міру зростання складності систем постійно падає наша здатність робити точні і водночас значущі твердження, поки не буде досягнуто поріг, за яким точність і значущість стають майже взаємовиключними характеристиками.

Після того як процедура оцінки варіантів рішень проведена, можливі три варіанти: перехід до узгодження критеріїв (якщо не вдалося ранжувати варіанти); перехід до блоку аналізу наслідків прийняття рішень (якщо запропоновані варіанти задовольняють експертів або осіб, що приймають рішення); якщо не знайдено жодного задовільного рішення, то проводиться повернення до блоку цілеспрямованості для уточнення постановки завдання, виявлення додаткових ресурсів, узгодження цілей з наявними ресурсами, обмеженнями і т.д. [5, с. 141]

Для того щоб процедура узгодження реалізовувалася ефективно, необхідно застосовувати якісь правила, за якими слід здійснювати пошук компромісу у випадках, коли оцінки варіантів розрізнюються. Ці правила можна розділити на дві категорії: „переговорні” — без використання обчислювальної техніки; „людина-машина” — такі, що спираються на комп’ютерні процедури. Комп’ютерні процедури, застосовувані на практиці, в більшості випадків досить прості. Розглянемо найбільш поширені з них:

Метод ідеальної точки. Точка називається ідеальною, якщо вона оптимальна відразу за всіма критеріями. Як правило, такої точки на практиці не існує. Правилом пошуку компромісу може бути мінімізація відстані до ідеальної точки, що спричиняє необхідність вироблення правила визначення цієї відстані [5, с. 142].

Метод поступок. Суть методу — знаходження компромісу, що визначає „плату” за втрату показників за яким-небудь критерієм або частиною критеріїв, внаслідок виграшу за іншим критерієм або іншими критеріями [5, с. 142].

Метод узгодження рішення за головним критерієм. У деяких випадках задачу з декількома показниками якості вдається звести до задачі з одним-єдиним показником. Цей показник прагнуть звернути в екстремум, а по інших показниках вводять обмеження. Тоді проблема узгодження зводиться до знаходження компромісу за головним критерієм і узгодженню обмежень для всіх інших критеріїв.

Метод узгодження рішення при лексикографічному впорядкуванні. В тих випадках, коли може бути визначена важливість критеріїв, упорядкування можна провести спочатку за найважливішим критерієм, а якщо за цим критерієм рівними будуть декілька варіантів, то проводиться упорядкування за наступним за важливістю критерієм і т.д. [5, с. 143].

Метод узгодження за функцією або відношенням переваги (корисністю). Формується функція, що відображає перевагу експерта або особи, що приймає рішення. Обчислюються значення функції переваги для альтернатив рішення. Надалі альтернативи ранжируються за значеннями функції переваги [5, с. 143].

Узгоджені критерії оцінки альтернатив повертаються в блок оцінки альтернатив, і процедура ранжирування поновлюється з уточненими критеріями.

Надзвичайно важливою є можливість подання інформації про можливий розвиток ситуації при прийнятті того чи іншого рішення. Така інформація може виникати в процесі моделювання реакції протидіючого середовища (природа, економіка, соціальна структура і т.д.) після чергового рішення.

Після того як варіанти рішення проранжировані і визначені можливі наслідки їх реалізації, особи, що приймають рішення, вибирають найкраще зі своєї точки зору.

Відібране рішення передається в блок оцінки досяжності цілей управління. Якщо рішення відібрати не вдається, то відбувається повернення до блоку цілеспрямованості для уточнення постановки задачі, виявлення додаткових ресурсів, узгодження цілей з існуючими ресурсами, можливостями, обмеженнями і т.д.

Рішення може бути хорошим саме по собі, а не забезпечувати досягнення поставлених цілей управління. Тому процедура оцінки досяжності поставлених цілей управління покликана оцінити відповідність очікуваних і потрібних результатів управління.

Якщо очікуваний результат відповідає постановці задачі, то таке рішення передається для оформлення і подальшого формального затвердження.

Якщо очікуваний результат не відповідає постановці задачі, то відбувається повернення до блоку цілеспрямованості.

Процедура затвердження рішення являє собою формальну операцію надання законного статусу управлінському рішенню, сформованому за участю системи підтримки прийняття управлінських рішень. Затверджене рішення передається для реалізації, а система управління переходить у режим моніторингу — збору і обробки інформації, а також аналізу ситуації [5, с. 144].

Сьогодні інформаційні аспекти набувають все більшого значення в управлінській діяльності. На перший план виходять інформаційні технології. Однак самі по собі інформаційні технології не вирішать всіх проблем управління організацією. Вони можуть бути лише інструментом в умілих руках кваліфікованих керівників. До таких інструментів можна віднести спеціалізоване програмне забезпечення для систем підтримки прийняття управлінських рішень.

2. Сучасні аспекти інформаційно-технологічного забезпечення економічної діяльності

Поняття інформаційного забезпечення будь-якого суб’єкта господарської діяльності в сучасних умовах набуває першорядного значення. Адекватне відображення в рамках корпоративних і розподілених інформаційних систем складних технологічних, виробничих та інших процесів — найважливіший елемент управління сучасним підприємством або установою. Інформаційне забезпечення в даному контексті покликане об’єктивно відображати інформацію, що характеризує стан керованого об’єкта на будь-який заданий момент часу і з будь-яким ступенем металізування [11, с. 14].

Згідно з теорією побудови автоматизованих систем, інформаційне забезпечення в автоматизованих системах обробки економічної інформації прийнято поділяти на такі групи:

— системи показників для деякої предметної області (показники фінансового та управлінського обліку, показники фінансово-кредитної та господарської діяльності і т.ін.);

—  системи класифікації та кодування;

—  системи нормативно-довідкової документації;

—  системи документообігу і т.д. [8, с. 345].

Процес удосконалення засобів обчислювальної і телекомунікаційної техніки та інформаційних технологій істотно видозмінив загальні підходи до класифікації інформаційного забезпечення. Наявність великої кількості персональної обчислювальної техніки, об’єднаної в локальні, корпоративні та глобальні обчислювальні мережі, привела до того, що сьогодні принципово змінилися підходи до проектування і використання інформаційного забезпечення як економічної, так і будь-якої іншої діяльності людини і сучасного суспільства.

Нова інформаційна інфраструктура, яка виникла завдяки застосуванню більш досконалих засобів і методів обробки даних, максимально наблизила користувача до різних джерел інформації, перетворивши багато рутинних процесів, пов’язаних з використанням традиційних інформаційних сховищ (бібліотеки, архіви і т.п.), у процес творчої взаємодії людини з різноманітними гіпермедійними базами даних [8, с. 346].

У свою чергу зміни, що відбулися за останні роки в системах організації управління господарством, упровадження як основоположних принципів економічного розвитку принципів ринкової економіки, значно впливають на розвиток і використання інформаційних технологій у нашій країні. Зміни в структурі економіки, структурі зовнішніх і внутрішніх господарських зв’язків визначають рух інформаційних потоків як на рівні підприємства, так і на макроекономічному рівні.

Стрімке зростання економічних зв’язків між різними регіонами країни, між окремими підприємствами та організаціями неминуче призводить до зростаючої потреби в актуальній і достовірній інформації про розвиток економічної ситуації на різних рівнях. У зв’язку з цим набула свого розвитку так звана концепція інтеграції інформаційних систем та інформаційних сховищ. Згідно з базовими принципами даної концепції подальший розвиток систем автоматизації різних сфер діяльності сучасного суспільства відбуватиметься шляхом злиття розрізнених процедур, що автоматизують ті чи інші процеси в єдині концептуально пов’язані, інтегровані системи завдань, які будуть функціонувати на основі єдиного інформаційного поля і за єдиними уніфікованими правилами та алгоритмами інформаційної взаємодії [8, с. 347].

У зв’язку з цим слід відзначити, що побудова подібних інтегрованих інформаційних систем на основі єдиного інформаційного простору в рамках окремо взятого підприємства або установи з багатофункціональною внутрішньою структурою і з нетривіальною системою організації внутрішньогосподарських процесів — досить складне завдання. Вирішення цього завдання потребує максимального використання вже на стадії проектування подібної інформаційної системи, методів математичного моделювання складних динамічних систем з метою мінімізації можливих помилок, які, у свою чергу, здатні істотно вплинути на загальний рівень інформаційного забезпечення системи і, як наслідок, на всю систему загалом. При цьому необхідно дотримуватися такої схеми виконання підготовчих робіт:

— визначити склад основних економічних і допоміжних підсистем у рамках;

—  установити склад і методи інформаційної взаємодії між підсистемами і між всією системою та зовнішнім інформаційним середовищем;

— вирішити питання інформаційно-довідкового обслуговування системи, визначити способи внесення змін і доповнень у нормативно-довідкові та інші підсистеми;

— визначити способи алгоритмізації та програмного кодування додаткових підсистем і окремих програмно-технічних модулів, що розширює технологічні та інформаційні можливості системи [8, с. 348].

Вирішення завдань інформаційного забезпечення економічної діяльності підприємств і установ у сучасних умовах повинно спиратися не на інтуїтивні та суб’єктивістські методи автоматизації локальних процедур з подальшим механічним об’єднанням в „єдину” систему, а на науково обґрунтовані методи моделювання і побудови складних систем. Це дозволить максимально використати величезний обчислювальний і технологічний потенціал сучасних інформаційних систем і технологій.

Питання технологічного забезпечення економічної діяльності суспільства пов’язані із застосуванням сучасних засобів обчислювальної і телекомунікаційної техніки в автоматизованих системах для вирішення завдань раціонального управління складними економічними і господарськими процесами.

Розробка технологічного забезпечення систем автоматизації економічних процесів потребує врахування ряду особливостей організації подібних систем:

— по-перше, це складність інформаційної взаємодії в рамках багаторівневої і багатофункціональної організаційної структури підприємства або організації, яка викликає необхідність створення ієрархічних систем інформаційної взаємодії (головна фірма, філії, дочірні підприємства і відділення) зі складними інформаційними зв’язками прямого і зворотного напряму;

— по-друге, це специфіка інформації, що зберігається, обробляється і підлягає аналізу в рамках таких систем, які, крім нормативного, довідкового та іншого фактичного змісту, часто мають аналітичний і описовий характер [8, с. 349].

Функціонування таких систем спирається на використання сучасних засобів обчислювальної техніки і має відображати системний підхід до автоматизації господарських управлінських процедур на основі таких видів забезпечення їх функціонування: технічне; інформаційне; математичне; програмне; лінгвістичне; організаційне; методичне; ергономічне; правове [8, с. 349].

Комплекс заходів з технічного забезпечення — це обґрунтування застосування для автоматизації тих чи інших процедур інформаційної взаємодії в рамках деякої інформаційної системи необхідного переліку технічних засобів (обчислювальна, телекомунікаційна та інша офісна техніка). Обґрунтованість вибору технічних засобів автоматизації в кожному конкретному випадку безпосередньо залежить від загального рівня інформаційного забезпечення даного підприємства або установи, складності та масштабності його інформаційної моделі, традицій і прийнятого регламенту внутрішнього та зовнішнього документообігу, наявності відповідних фінансових і людських ресурсів, а також цілого ряду інших менш значущих чинників.

Інформаційне забезпечення функціонування систем автоматизації економічних процедур полягає у визначенні суті і кола завдань, що вирішуються в рамках даної системи, визначенні переліку користувачів і розмежування функціональних повноважень управлінського персоналу на базі організаційної структури підприємства.

Математичне забезпечення інформаційних систем являє собою сукупність математичних моделей і алгоритмів, що складають основу для побудови прикладних програм і гарантують інформаційну взаємодію всіх елементів даної системи.

Програмне забезпечення інформаційних систем поділяється на два основних типи:

— системне та інструментальне програмне забезпечення — комплекс програм, що узгоджує роботу всього програмно-технічного комплексу, який складає інформаційну систему і дозволяє автоматизувати її розробку і супровід;

—  прикладне програмне забезпечення — комплекс програм для вирішення конкретних завдань автоматизації різних бізнес-процесів і процедур в рамках інформаційної системи [8, с. 352].

Загальні вимоги до системного і прикладного програмного забезпечення визначаються складом технічних засобів, технологічними, організаційно-методологічними особливостями функціонування даної інформаційної системи.

Лінгвістичне забезпечення інформаційних систем визначає загальну методологію взаємодії користувача з системою. Змістовну структуру лінгвістичного забезпечення складають мови програмування, оформлення запитів для інформаційно-пошукових і звітних підсистем, які забезпечують смислову та логічну відповідність дій користувача і програмно-технічного забезпечення системи.

Організаційне забезпечення інформаційних систем — це комплекс нормативно-довідкових документів, що регламентують діяльність користувачів і обслуговуючого персоналу системи, визначають функції і завдання кожного фахівця на своєму робочому місці.

Методичне забезпечення інформаційних систем складається з комплексу методичних вказівок, рекомендацій і положень стосовно впровадження, експлуатації і супроводу інформаційної системи у вигляді контекстно-залежних електронних довідкових і навчальних підсистем.

Ергономічне забезпечення — це комплекс організаційних і технологічних заходів, що забезпечують комфортні умови експлуатації інформаційної системи, зменшують негативні впливи на людину з боку комплексу технічних засобів системи.

Правове забезпечення інформаційних систем — це система нормативно-правових документів, що визначають права та обов’язки користувачів і обслуговуючого персоналу системи в умовах функціонування інформаційної системи, як в рамках окремого підприємства або установи, так і в рамках загального правового простору [8, с. 354].

3. Перспективи впровадження інформаційних технологій в Україні

Питання використання глобальної інформаційної мережі Internet є одним з пріоритетних напрямів державної політики у сфері інформатизації.

Неформально український сегмент мережі Internet почав свій розвиток ще наприкінці 1990 p., а офіційно домен UA був зареєстрований у грудні 1992 р. Результати обстеження українського сегменту свідчать, що кожні півроку кількість хостів у ньому збільшується в середньому в 1,47 рази [2, с. 14].

На сьогодні чинним законодавством України не передбачені ліцензування або реєстрація суб’єктів господарювання, діяльність яких пов’язана з передачею даних у мережах загального користування або надання послуг з доступу до ресурсів мережі Internet. Не передбачена також статистична звітність про надання послуг доступу до мережі Internet. Тому всі наведені дані, які стосуються розвитку національного сегмента мережі Інтернет, мають подекуди лише експертний характер.

Побудова інформаційного суспільства в Україні є одним з найактуальніших завдань сьогодення. Здійснювалися різнопланові заходи, спрямовані на вирішення цього завдання. Зокрема, це стосується розроблення розділів „Інформаційне суспільство” та „Захист інформації про особу” Програми інтеграції України до ЄС, підготовки пропозицій до робочого плану реалізації стратегії ЄС щодо України, заходів, спрямованих на виконання протокольного рішення Другого засідання Української частини ради з питань співробітництва між Україною та ЄС [2, с. 15].

На нинішньому етапі розвитку українського суспільства існують, зокрема, такі проблеми, що стримують його інтеграцію з інформаційним суспільством ЄС:

— недостатнє усвідомлення можливостей, які надають сучасні інформаційні й телекомунікаційні технології в суспільній та економічній діяльності, у приватному житті;

— невідповідність нормативно-правової бази сфери інформатизації та зв’язку сучасним вимогам, зокрема її неузгодженість з відповідними міжнародними нормами;

—  недостатній розвиток національної інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури;

—   недостатньо активна участь українських учених та фахівців у науково-технічних програмах ЄС [2, с. 16].

На подолання цих перешкод спрямовано ряд завдань Програми інтеграції України до ЄС (розділ „Інформаційне суспільство”):

— здійснення підготовчих заходів з гармонізації існуючих та розроблення нових законодавчих актів про інформатизацію і зв’язок в Україні відповідно до вимог ЄС;

— створення передумов для надання доступу та обміну інформацією з питань захисту довкілля, охорони здоров’я, культури та освіти з використанням новітніх інформаційних технологій;

— створення системи управління національними інформаційними ресурсами, Національного Хосту для забезпечення участі України в проектах ЄС щодо побудови інформаційного суспільства;

— проведення семінарів і конференцій та взаємне інформування з питань політики і підходів щодо розвитку інформаційного суспільства [2, с. 17].

Україна має потенціал та реальні можливості щодо розбудови інформаційної інфраструктури, для чого рекомендовано органам державної влади, науковій спільноті, освітянам, підприємницьким структурам:

— вважати пріоритетним завданням підготовку української спільноти до сприйняття нею значення інформаційного суспільства для майбутнього нашої країни, для чого потрібно підтримувати будь-які державні та громадські, центральні та місцеві ініціативи, спрямовані на його виконання;

— забезпечити фінансування Національної програми інформатизації у повному обсязі, генеральному державному замовнику Програми скоординувати виконання її завдань;

— розробити державну програму розвитку інформаційного суспільства в Україні з урахуванням вимог забезпечення її інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки;

— враховуючи важливість та актуальність розглянутих питань, проаналізувати можливість ефективного використання такої форми спілкування фахівців і широких кіл громадськості для активного обговорення нагальних проблем розбудови інформаційного суспільства в Україні [2, с. 18].

Чинниками, які на сьогодні стримують розвиток українського сегмента мережі Internet, є відносно висока вартість оренди каналів зв’язку і незначні фінансові можливості більшості провайдерів послуг. Не останню негативну роль у цьому відіграє також низька платоспроможність більшості як наявних, так і потенційних користувачів. Аналіз інтенсивності графіка через зовнішні канали доступу до міжнародних ресурсів Internet свідчить, що вхідний трафік у 3-4 рази інтенсивніший за вихідний. Це означає, що внутрішні користувачі з зарубіжних інформаційних ресурсів отримують набагато більше інформації, ніж зарубіжні користувачі намагаються знайти у нас. Інформатизація фінансової та грошової системи, державного фінансово-економічного контролю є одним з пріоритетних напрямів державної політики. У структурі Міністерства фінансів України діє автоматизована багаторівнева система фінансових розрахунків, де впроваджено автоматизовані робочі місця на рівні центрального апарату, в Автономній Республіці Крим та на обласному рівні. Для інформаційного забезпечення ефективності роботи податкової системи у Державній податковій адміністрації використовується ряд централізованих інформаційних систем, зокрема, для належного забезпечення обліку платників податків — як юридичних, так і фізичних осіб, урахування пільг певних категорій населення та інше. Для забезпечення обміну інформацією між базами даних Державної податкової адміністрації та Держмитслужби діє автоматизована міжвідомча інформаційна система [2, с. 19].

Враховуючи важливість та актуальність питань регіональної інформатизації, здійснювались неодноразові звернення та пропозиції представників регіонів щодо необхідності конкретизації і уточнення механізму реалізації регіональних програм інформатизації (РПІ), у тому числі визначення в місцевому бюджеті окремого рядку на регіональну інформатизацію, поширення кола і уточнення функцій суб’єктів регіональної програми інформатизації, врахування особливостей взаємодії місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Проведений аналіз стану інформатизації у виробничих та управлінських структурах засвідчив, що в більшості структур ще не на достатньому рівні сформована цілісна система інформаційних потоків як у межах галузі (сфери діяльності), так і між різними галузями. Це можна вважати ознакою того, що ще не встановлено зв’язок між функціями, які покладені на відповідні структури, та потрібними для цього інформаційними ресурсами, технологіями й технічними засобами, а також відповідними повноваженнями.

Відповідним чином різний характер мають і програми інформатизації галузей, що існують у різних формах.

До найбільш нагальних проблем, що стосуються питань галузевої інформатизації, належать:

1. Неврегульованість нормативної бази щодо порядку, форм та змісту інформаційного обміну між управлінськими установами, результатом чого є як дублювання інформації, так і її відсутність.

Користувачі вимагають доступу до інформаційних ресурсів інших структур, але не формулюють конкретно, для вирішення яких завдань яка саме інформація потрібна та хто її продукує. Це свідчить про недостатню ефективність інформаційної взаємодії підрозділів на організаційно-адміністративному рівні.

Головним неврегульованим моментом щодо форм та засобів інформаційної взаємодії на сучасному технологічному рівні є відсутність правового статусу електронних документів.

2. Неврегульованість нормативно-технічного забезпечення (стандарти, технічні умови тощо) процесів інформатизації є чинником, що певною мірою утруднює взаємодію та координацію програм інформатизації. Тут є досить багато неврегульованих моментів — починаючи з відсутності сталої термінології та стандартів і закінчуючи відсутністю критеріїв класифікації засобів інформатизації. Ці чинники впливають переважно саме на органи, оскільки приватні підприємницькі структури мають змогу вирішувати їх у робочому порядку, як, власне, і закріплюються зараз більшість стандартів у цій сфері діяльності. Орієнтація Держстандарту України на прийняття ISO-сумісних стандартів у сфері інформатизації за прискореною процедурою слід вважати оптимальним шляхом вирішення цієї проблеми.
3. Використання застарілої або нестандартної обчислювальної техніки для забезпечення виконання функцій. Це не завдає перешкод виконанню функцій, що покладені на інформцентри чинним законодавством. Переважну більшість (приблизно 70%) персональних комп’ютерів, що використовуються у виробництві в якості робочих станцій, становлять Windows-сумісні комп’ютери класів 486DX2-80 — Intel Pentium 166-233 (орієнтовані на роботу з операційними системами сімейства Windows 95, 98). Всі вони, незважаючи на моральну застарілість (комп’ютери цих класів зняті з виробництва), сумісні з найсучаснішими моделями, принаймні на рівні обміну даними. Амортизаційний термін цієї техніки набагато перевищує строк морального старіння, що визначається темпами розвитку комп’ютерів. Як правило, ті користувачі, які вважають недостатніми параметри телекомунікаційних мереж, до яких вони підключені, на практиці користуються меншими пропускними здатностями каналів (в основному 28-33 Кб/с), ніж мають відповідні провайдери (до 2Мб/с). Типовим значенням пропускної здатності є 64К6/С. Слід зауважити, що не існує нормативно визнаних критеріїв, за якими визначається достатність пропускної здатності та інших параметрів телекомунікаційних мереж (в тому числі параметрів серверів мереж). Ця ситуація більшістю користувачів усвідомлюється адекватно.
4. Проблема придатності існуючих галузевих інформаційних систем для інтеграції на національному рівні ще не знайшла відповідного відображення в інформатизацінних програмах. Інтеграція галузевих інформаційних систем до загальнонаціональної можлива за умови чіткого формування інформаційних потоків та їх технічної реалізації на платформі, що належить до відкритих систем [10, с. 376-377].

Виконанню цього завдання має сприяти розроблення законодавчих та інших нормативно-правових актів щодо інтеграції програмного, інформаційного, технічного забезпечення інформаційно-аналітичних систем різного рівня та призначення, інженерії якості програмних систем. На підтримку процесів соціально-економічного розвитку будуть створені інтегровані системи баз даних та різнострокового моніторингу основних індикаторів перебігу цих процесів в країні, окремих регіонах та галузях економіки. У межах формування національної інфраструктури інформатизації основна увага приділяється виконанню інтегруючих завдань:

— розробленню концепції та програми створення національної телекомунікаційної інфраструктури, а також створенню першої черги телекомунікаційної інфраструктури;

— розробленню концепції та програми створення інформаційних ресурсів органів державної влади, а також створенню автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру і державного банку цифрової картографічної інформації території України з використанням геоінформаційиих технологій [10, с. 378].

Передбачається розвиток інформаційних технологій, насамперед у тих ділянках, де вітчизняні розробки відповідають світовому рівню. Це стосується, зокрема, нейромережних технологій, створення засобів інтелектуалізації широкого призначення.

Головною характеристикою стану інформатизації в Україні є посилення її ролі та значимості для суспільства.

Державна політика інформатизації спрямовувалася на раціональне використання промислового та науково-технічного потенціалу, матеріально-технічних і фінансових ресурсів для створення сучасної інформаційної інфраструктури в інтересах розв’язання комплексу поточних та перспективних завдань розвитку України, забезпечення системного, комплексного і узгодженого розвитку інформатизації.

Продовжувалося міжнародне співробітництво у сфері інформатизації, ринок інформатизації все більш окреслюється і поступово розвивається, помітно активізувався процес інформатизації у регіонах.

Висновки

Проблеми побудови інформаційного суспільства в Україні все активніше стають на порядок денний. За цією темою було проведено міжнародний конгрес, учасники якого прийняли підсумковий документ, де, зокрема, було зазначено, що обізнаність суспільства щодо можливостей нових інформаційно-телекомунікаційних технологій ще недостатня, а увага політичних та урядових діячів до проблем побудови інформаційного суспільства не досягла потрібного рівня, проте Україна має потенціал та реальні можливості щодо розбудови інформаційного суспільства.

Указом Президента України надано потужний імпульс розвитку українського сегмента світової мережі Інтернет. Створення сприятливих умов для інвестування цієї сфери дозволить активізувати використання мережі Інтернет в закладах освіти та науки, поєднати зусилля державних органів, операторів, учених, ділових кіл і громадських організацій, заінтересованих в удосконаленні і підвищенні ефективності її використання.

Вироблення чіткої державної позиції з питання відтоку спеціалістів у сфері інформаційних технологій за межі країни дозволить вирішувати як питання захисту інтересів громадян, які виїжджають за кордон, так і сприяти розвитку цієї стратегічної сфери.

Початок фінансування Національної програми інформатизації дозволив перейти до стадії реального виконання її завдань. Бюджетні кошти використовувалися виключно на підтримку загальнонаціональних пріоритетів — інформатизація соціальної сфери, науки, освіти, культури, а також створення загальнодержавної системи інформаційно-аналітичної підтримки діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інформаційно-аналітичного забезпечення правоосвітньої діяльності, законотворення, нормотворення та правозастосування.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про інформацію» //Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 48
2. Голиков В. Информатизация как фактор постиндустриального развития. // Економiка i прогнозування. – 2003. — № 1. – С. 9-22.
3. Дятлов С.А. Информационные основы экономических отношений // Гуманитарные науки. — СПб:ИСЭП РАН, 1998. — №2. — С.25-34
4. Дятлов С.А. Предмет и метод теории информационной экономики // Экономическая теория на пороге ХХІ века –. М.: Юристъ, 1995. — С. 497-519
5. Карпенко М.Ю., Уфимцева В.Б. Інформаційні системи в менеджменті. Курс лекцій. – 2008. – 486 с.
6. Курицкий А. Интернет: инфраструктура информационного общества. – СПБ: Судостроение, 1999. – 229 с.
7. Мочерный С. К вопросу о постиндустриальном обществе. // Экономика Украины. – 2002.- № 9. – с. 43-47
8. Новак В.О. Інформаційні системі в менеджменті. Підручник. — Каравела. – 2008. — 672 с.
9. Основи інформаційних систем: Навч. посіб.. — К. : КНЕУ, 2001. — 420 с.

• Социально-экономические проблемы информационного общества / Под ред. д.э.н., проф. Л.Г.Мельника. — Сумы: ИТД «Университетская книга», 2005.- 430 с.
• Чубукова О. Iнформацiйна економiка //Актуальнi проблеми економiки. – 2001. № 11-12. – С.14-19