Вступ

Актуальність теми. В умовах впровадження сучасних інформаційних технологій, зростання ролі інформації в освітньому і науковому процесах проблема формування та розвитку інформаційної культури особистості набуває виняткового значення, стає одним із пріоритетних напрямків вищої школи. Вміння орієнтуватись в інформаційному потоці, працювати з інформацією, критично її оцінювати, самостійно конструювати свої знання, використовуючи різноманітні інформаційні ресурси, є метою сучасної вищої освіти і, відповідно, освітніх технологій.

Аналіз сучасної психолого-педагогічної літератури, дисертаційних досліджень свідчить про посилену увагу науковців до проблеми формування інформаційної культури особистості. Проведений огляд наукових досліджень дозволяє говорити, що, незважаючи на наявність значного наукового матеріалу в цій галузі, проблема формування інформаційної культури в нових соціально-економічних та культурних умовах розвитку суспільства залишається предметом наукової дискусії і є недостатньо дослідженою.

Слід зазначити, що в науці інформаційна культура є предметом стійкого наукового інтересу, розглядається в різних аспектах (психологічному, соціальному, економічному, педагогічному) з позицій різних теоретичних підходів. Методологічні засади розуміння сутності інформаційної культури висвітлено у працях     Г. Воробйова, М. Вохрищевої, А. Гречіхіна, О. Гончарової,М. Жалдака, А. Ракітова, Б. Семеновкер, Є. Семенюка та ін. Теоретичне тлумачення феномена культури та сутності культурної діяльності як гносеологічної основи дослідження інформаційної культури здійснене у дослідженнях О. Арнольдова, В. Біблера, П. Гуревича, Ю. Давидова, М. Кагана та ін.

Метою дослідження є визначення й теоретичне обґрунтування умов формування інформаційної культури.

Для досягнення мети ми поставили перед собою наступні завдання:

• проаналізувати поняття “інформаційної культури” в суспільстві;
• розглянути основні принципи інформаційної культури та інформаційних систем;
• розглянути прояви культури особистості, як складової загальної культури;

Об’єкт дослідження інформаційна культура суспільства.

Предмет дослідження інформаційна культура та її особливості розвитку в умовах України.

Розділ 1. Теоретичні основи поняття інформаційної культури

1.1. Поняття та сутність інформаційної культури

Інформаційна культура — одна зі складових загальної культури людини. Це сукупність інформаційного світогляду й системи знань та умінь, що забезпечують цілеспрямовану самостійну діяльність по оптимальному задоволенню індивідуальних інформаційних потреб з використанням як традиційних, так і нових інформаційних технологій. Інформаційна культура є найважливішим чинником успішної професійної і непрофесійної діяльності, а також соціальної захищеності особистості в інформаційному суспільстві.

Сьогодні успішна діяльність багатьох людей і організацій безпосередньо залежить від факту їх інформованості, а також уміння ефективно розпорядитися наявною інформацією. Це відбувається і на загальносвітовому рівні, і на рівні окремо взятої людини.

Формування інформаційної культури у цілого покоління людей є соціальним замовленням інформаційного суспільства, перехід до якого почався з другої половини ХХ століття. Це століття визначило головним ресурсом інформацію, а основними технологіями — інформаційні технології пошуку, подання, обробки, збереження та використання інформації.

Під інформаційною культурою суспільства можна розуміти деяку сукупність досягнень у галузі інформатизації: ступінь задоволення людей наявною інформацією, рівень оснащеності комп’ютерною технікою та засобами зв’язку, кількістю людей, які використовують інформаційні технології в повсякденному житті.

З поширенням інформаційних засобів зростає кількість людей, у яких основною діяльністю стає робота на комп’ютері. Їх об’єднання створює своєрідну інформаційну субкультуру, яка, з одного боку, відокремлена від загальнолюдської культури, з іншого — є її складовою. Основні ознаки інформаційної субкультури — це проведення більшості часу за комп’ютером, наявність специфічного сленгу (наприклад, таких слів, як «пень» — Репйит, «вінт» — вінчестер, «материнка» — материнська плата та інших). Поряд з позитивним впливом інформаційної субкультури (людина вільно володіє комп’ютерною технікою, знається на останніх її новинках) є і певний негативний її вплив: вона не сприяє поширенню знань з інших наук (що неприпустимо для учнів загальноосвітніх шкіл та студентів вищих навчальних закладів), викликає ризик погіршення здоров’я (особливо зору) внаслідок гіподинамії. Інформаційна субкультура не включає також деякі некомп’ютерні методи роботи з інформацією. Наприклад, пошук необхідної інформації представники інформаційної субкультури швидше будуть здійснювати в інтернете, ніж в бібліотеці, хоча зараз ця мережа має або поверхневу, або лише комерційну інформацію (саме тому її ще називають «всесвітнім смітником» [8, с. 76]). Крім цього, психологи попереджають, що у «комп’ютерних наркоманів» комп’ютер сприяє не засвоєнню навколишнього світу, а відчуженню від нього.

В педагогічному процесі інформаційні технології відкривають доступ до інформації, а значить, створюють зовсім нові можливості для здобуття професійних знань і для творчості, залучають до цінностей світової культури тощо. Від цього залежить рівень освіченості та культури суспільства в цілому в найближчому майбутньому.

В. Виноградов, Л. Скворцов зазначають, що сьогодні є всі підстави говорити про формування нової інформаційної культури [3, с. 6], яка повинна стати елементом загальної культури людства. Якщо роздивлятись поняття питань культури з погляду сучасності, то насамперед вони пов’язані із самовизначенням народів (зокрема людини) та їх мовним розвитком (як засоби спілкування). У зв’язку з цим інформаційну культуру в нових формах її передачі, зокрема в навчанні, можна розуміти як систему з чотирьох базових компонентів, а саме:

• культури організації подання інформації;
• культури сприймання та користування інформацією;
• культури використання нових інформаційних технологій (НІТ);
• культури спілкування через засоби НІТ[3, с. 26].

М. Близнюк, М. Коляда зазначають, що основою інформаційної культури можуть стати знання про інформаційне середовище, закони його функціонування, уміння орієнтуватися в інформаційних потоках[2, с. 17].Розвиток інформаційної культури формує в усіх країнах групи людей, що духовно об’єднані спільністю розуміння тих проблем, в рішенні яких вони задіяні. Інформаційна культура органічно входить у реальну тканину суспільного життя, додаючи їй нової якості. Вона веде до зміни багатьох соціально-економічних, політичних і духовних уявлень, вносить якісно нові риси у життя людини.

Ми погоджуємось з думкою російських вчених, які підкреслюють, що поки інформаційна культура є ще показником не загальної, а, скоріше, професійної культури, але у майбутньому має стати важливим чинником розвитку кожної особистості [4, 5, 6].

Ю. Вобленко вважає, що людина бере з інформаційної мережі, визначається не стільки освітнім рівнем, скільки її культурою та вихованням. Саморозвиток виступає як початок і подальше вдосконалення процесу керування розвитком особистості. Інформація в цьому процесі відіграє роль ланки між відомим і невідомим, що дуже важливо для сприймання її в цілому і для формування навичок критичного мислення[4, с. 5].

Інформаційну культуру особистості як складову загальної культури, яка передбачає здатність сприймати та аналізувати нову інформацію, вільно орієнтуватися в сучасному інформаційному середовищі та готовність до застосування сучасних інформаційних та комунікаційних технологій у процесі реалізації професійних функцій.

Зміст ІК особистості містить такі складові: загальноосвітню (знання і навички ефективного використання інформації; знання можливостей сучасних інформаційних та комунікаційних технологій (СІКТ); знання і розуміння основних напрямків застосування СІКТ у суспільстві та перспективи їх розвитку), світоглядну (розуміння суті інформації та інформаційних процесів, їх ролі в процесі пізнання навколишньої дійсності; здатність людини передбачати наслідки власних дій, уміння пристосовувати свої інтереси до тих норм поведінки, яких необхідно дотримуватися в суспільстві), професійну (розуміння цілей та напрямків застосування СІКТ у професійній діяльності).

За рівнем ІК визначається як рівень матеріального та духовного розвитку суспільства. У філософському розумінні, ІК розглядають як рівень досягнутих інформаційних зв’язків у людському суспільстві, за період інформаційного спілкування людей, як характеристику інформаційної сфери життєдіяльності суспільства [38, С. 12].

Необхідно констатувати, що в нашій країні не створено цілісної системи формування всіх складових ІК особистості.

Визначення інформаційної культури за тлумаченням І. Шахіної, яка визначає дане поняття так: “це характеристика людини, її рівень знань, умінь, і навичок, який дозволяє вільно орієнтуватися в інформаційному просторі вміння (отримувати, накопичувати, зберігати, кодувати, опрацьовувати, створювати та передавати будь-яку інформацію), брати участь в його формуванні і сприяти інформаційній взаємодії”.

ІК є продуктом різноманітних творчих здібностей особистості і виражається в наступних аспектах:

• у конкретних навичках використання технічних пристроїв (від телефону до персонального комп’ютера і комп’ютерних мереж);
• у здатності використовувати в своїй діяльності комп’ютерну інформаційну технологію, базовою складовою якої є численні програмні продукти;
• у вмінні знаходити інформацію з різних джерел: як з періодичних видань, так і з електронних комунікацій, подавати її в зрозумілому вигляді й уміти її ефективно використовувати;
• у володінні основами аналітичної переробки інформації;
• у вмінні працювати з різною інформацією;
• у знанні особливостей інформаційних потоків у свої галузі діяльності. [14, с. 97].

Інформаційна культура по різному розкривається в різних психолого-педагогічних джерелах, але до найбільш важливих її елементів належать:

• знання методів їх раціональне використання, процесів пошуку і збереженні інформації в сучасних інформаційних масивах;
• володінню навичками роботи з різними видами електронної інформації;
• уміння отримувати і подавати інформацію в Інтернет;
• володіння навичками використання інформаційних і телекомунікаційних технологій у навчальному процесі і для професійного самовдосконалення.

ІК не є ще показником загальної, а скоріше є показником професійної культури, але у майбутньому має стати важливим чинником розвитку кожної особистості.

В умовах потужних глобалізаційних впливів, що призводять до стирання й нівелювання традиційних, локальних культур, інформаційна культура особистості стає в суспільстві стратегічно необхідною. Вона дозволяє зберегти свою сутність, свою соціальну й етнічну природу в захищеному стані, адже глобалізація поширюється світом, в першу чергу, як культурний, інформаційний вплив.

Шляхом вторгнення в інформаційне й комунікативне середовище певного соціуму відбувається підкорення останнього “агентам глобалізму” (вислів О. Панаріна). Саме тому формування інформаційної культури особистості стає надзвичайно актуальним у сучасному світі, в сучасному українському суспільстві. Обумовлено це ще й тим, що високорозвинута інформаційна культура стає важливим чинником конкурентноздатності в сучасному інформаційному суспільстві як людини, так і соціального утворення [1, С. 40].

Існують різноманітні види інформаційної культури особистості, наприклад, інформаційна культура як загальнолюдська, громадянська риса, й інформаційна культура особистості як спеціальна риса професіонала. Для нас, у першу чергу, важливо формування інформаційної культури особистості як загальногромадянської риси, а саме “Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа)” визначає концептуальні основи такого формування.

Зокрема там зазначено, що освіта ХХІ століття – це освіта для людини. Її стрижень – розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, прагне змінити на краще своє життя і життя своєї країни. Визначаються концептуальні основи інформаційної культури особистості: вміння критично мислити, вміння опрацьовувати інформацію, широкий громадянський підхід [2, С. 41].

Таким чином, інформаційна культура може розглядатися як складова загальної культури, орієнтована на інформаційне забезпечення людської діяльності. Інформаційна культура відображає досягнуті рівні організації інформаційних процесів та ефективності створення, збирання, зберігання, опрацювання, подання і використання інформації, що забезпечують цілісне бачення світу, його моделювання, передбачення результатів рішень, які приймаються людиною.

1.2. Інформаційна культура особистості на сучасному етапі

Поняття «інформаційна культура особистості» включає сутність мети і спрямування навчального процесу та ефективного результату освітнього впливу на суб’єкт виховання. Інформаційна культура пов’язується зі світоглядом і науковою картиною світу як засобом його формування. Тому інформаційному впливові надається важлива світоглядна роль.

На сучасному етапі переходу від комп’ютерної грамотності до інформаційної культури першочерговим завданням стає набуття навичок використання нових інформаційних технологій. Абрисами формування інформаційної культури особистості є її складові (світоглядна культура, культура мислення й мовлення, культура спілкування та співіснування з іншими людьми, культура організації праці), які завжди були в полі зору освіти.

Прискорений розвиток одних суспільних структур і відставання інших неминуче наводить до протиріч соціального і духовного характеру, дисгармонії в суспільстві, що відбивається на особистості. Особистість переживає в таких випадках гостре відчуття незадоволення як реакцію на втрачену цілісність світосприймання. І єдиною противагою в цій ситуації може бути лише культура в цілому і її інтегральна складова − інформаційна культура [4, С. 81].

Мова йде про культуру як явище універсальне, яке охоплює і культуру праці, і культуру дозвілля, і професійну культуру, і багато інших видів культури, тобто – культура узагальнена і інформаційно-технологічна. В цілому сучасна культура – пізнання, і життєві цінності, і світосприйняття і дисципліна, і соціальна активність, і поведінка, тобто весь багатогранний комплекс людських відносин.

Інформаційна культура – сукупність системних відомостей про:

• основні способи подання та здобуття знань;
• уміння та навички застосування їх на практиці.

Ці пункти реалізуються з використанням методів і засобів сучасних інформаційних технологій (насамперед, Інтернету) для розв’язання змістовних завдань користувача. Іншими словами, інформаційна культура – це культура поводження зі знаннями, даними та інформацією, які зосереджені на різних носіях. Складовою частиною інформаційної культури є комп’ютерна грамотність, теоретичні знання та навички роботи (насамперед, навігації) в Інтернеті.

Лише люди з високою інформаційною культурою здатні здійснювати точний облік природних, людських, екологічних та інших ресурсів, що дозволяє підвищувати оперативність та ефективність управлінських рішень. Поряд з іншими чинниками це сприятиме процвітанню України [2].

Стверджуючи значення культури, у цивілізації людини, у її гармонійному, всебічному розвитку, ще іноді не приділяється достатньої уваги практичним аспектам цієї проблеми, зв’язку культури із розвитком техніки, сучасним технокультурним процесом, тенденціям розвитку суспільства, необхідності саме формування інформаційної культури особистості.

Поява інноваційних інформаційно-технологічних можливостей зовсім не означає того, що всі вони будуть реалізовані. Перспективною із цих можливостей є концептуальна, загальноінтелектуальна та освітня однорідність суспільства. Вважаємо, що насправді така можливість, хоча і у меншому масштабі, з’явилася ще із винаходом книгодрукування і в подальшому підсилювалася завдяки появі таких засобів зв’язку, як радіо і телебачення. Але в жодній країні, за будь-яких реальних умов, ця можливість не призвела до повної інтелектуальної та культурної ізотропності суспільства. У сучасній науковій літературі широко зазначається факт “комп’ютерної самотності”, інформаційно-технічного самоізолювання індивіда. Замикаючись у системах сучасного аудіо-відеомовлення, телематики, в комп’ютеризованих системах зв’язку та обробки даних, людина може поступово ізолюватися від безпосереднього, живого спілкування з іншими членами суспільства. Це не говорить про те, що є можливість розпаду суспільних зв’язків, але такі процеси нині, як негативні наслідки інформатизації суспільства, впливають як потужні фактори на формування нових особистісних орієнтацій людини, духовно-культурних цінностей, настанов і форм її поведінки [5, С. 56].

Особовий аспект розгляду інформаційної культури зумовлює нове формулювання її предмету, як гармонізації внутрішнього світу особистості в ході освоєння всього об’єму соціально необхідної інформації. Процес гармонізації внутрішнього світу суб’єкта передбачає його суверенітет, інтелектуальну свободу, яка пом’якшує тиск зовнішніх обставин, передбачає вільний розвиток, набування навичок [4, С. 87].

Інформаційна культура, на думку науковців, виступає в якості одного з основних чинників розвитку сучасного суспільства. Від її рівня залежить подальший прогресивний або регресивний стан інформаційного середовища і ноосфери в цілому.

Формування інформаційної культури особистості в широких масах українського населення може протидіяти таким проблемним явищам як :

• зовнішні негативні інформаційні впливи на суспільну свідомість через засоби масової інформації, а також мережу Інтернет;
• негативні інформаційні впливи, спрямовані на підрив конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності кордонів України;
• використання засобів масової інформації, а також мережі Інтернет для пропаганди сепаратизму за етнічною, мовною, релігійною й іншими ознаками [13, С. 43].

Розділ 2. Особливості формування компоненту інформаційної культури

2.1. Формування інформаційної культури як складової розвитку особистості

Формування інформаційної культури може розглядатися в морально-етичній площині, маючи на увазі виховання особистої відповідальності за поширення певної інформації, формування принципів і переконань, що перешкоджають соціально-деструктивній інформації, дезинформації, мониполюванню свідомістю людей.

У психологічній площині інформаційна культура особистості полягає у виробленні оптимальної реакції на інформацію, що поступає, і адекватної поведінки, формуванні вміння діяти в умовах надлишкової інформації, оцінювати її якісну сторону, відбирати з маси відомостей достовірні, порівнювати з вже наявною інформацією, критично її переосмислювати.

У соціальній площині інформаційна культура особистості заключається у формуванні соціально необхідного рівня інформованості, яка виступає обов’язковою умовою соціалізації особистості і виконання нею багатообразних функцій в суспільстві.

У технологічній площині інформаційна культура заключається в опануванні інформаційною технологією, знайомстві з інформаційними ресурсами суспільства, виробленню навиків пошуку потрібної інформації, її зберігання і використання.

Інформаційна культура включає вміння цілеспрямовано працювати з інформацією і використовувати для її здобуття, обробки і передачі традиційні і комп’ютерні інформаційні технології.

Формування інформаційної культури на особовому рівні здійснюється шляхом отримання в першу чергу знань, умінь і навиків, розвитку специфічних здібностей, особливих особистих якостей, форм поведінки і діяльності [3, С. 91].

Кожна людина, володіючи інформаційною культурою, повинна володіти навичками виконання інформаційних процедур, приймати участь в інформаційному процесі. Цей процес починається з етапу виявлення інформаційної потреби та інформаційного інтересу особистості, які обумовлюють точність і чіткість наступного інформаційного запиту. Сам процес, результатом якого є інформаційний продукт, у практичному плані представляє собою сукупність збору, пошуку, переробки, зберігання, розповсюдження інформації. Процес інформаційної діяльності потребує від особистості уміння застосовувати новітні технологічні засоби [3, С. 125].

Інформаційний пошук можна представити як певну послідовність логічних і технічних операцій в цілях пошуку документів, відомостей про них або фактів, які здійснюються по інформаційному запиту.

Культура інформаційного пошуку вимагає від користувача ясного розуміння того, що він шукає: документ або факт. У залежності від цього інформаційний пошук характеризується як фактографічний або документний [5, С. 125].

Термін “інформаційна культура особистості” був уведений для відображення того факту, що кожна людина повинна мати визначений рівень культури щодо поводження з інформацією. Інформаційна культура, таким чином, є частиною загальної культури особистості і її часто розглядають поряд з математичною, фізичною, художньою й іншими культурами людини. Оволодіння інформаційною культурою – це шлях універсалізації якостей людини, яка сприяє реальному розумінню людиною самої себе, свого місця в суспільстві й своєї ролі в ньому.

Наявні визначення цього поняття часто трактують його занадто вузько. Так, А. А. Гулеватий, М. І. Жалдак та Г. С. Ітпекова основним у визначенні поняття “інформаційна культура” вважають готовність до “використання нових інформаційних технологій у своїй життєдіяльності”, а основну роль у формуванні інформаційної культури відводять предмету інформатики.

Більшість науковців одностайні щодо того, що інформаційна культура пов’язана із соціальною природою людини. Вона вбирає в себе знання тих наук, які сприяють її розвитку й пристосуванню до конкретного виду діяльності (кібернетика, інформатика, теорія інформації, математика, теорія проектування баз даних і низка інших дисциплін).

Важливим можна вважати визначення Н. Б. Зинов’євої, що виникло на базі особистісно-орієнтованої спрямованості інформаційної культури. Остання трактується нею як “гармонізація внутрішнього світу особистості в ході освоєння всього обсягу соціально-необхідної інформації”.

Інформаційна поведінка, з одного боку, відображає активність особистості як суб’єкта, що пізнає, його уміння орієнтуватися в інформаційному просторі. З іншого боку, в інформаційній поведінці виявляється ступінь доступності та комфортності використання сукупних інформаційних ресурсів або, інакше, ті можливості, які суспільство надає індивідові, прагнучому відбутися як професіоналові й особистості. Представляється, що в самий найближчий час доля кожної конкретної людини залежатиме від того, наскільки він здатний своєчасно знаходити, отримувати, адекватно сприймати та продуктивно використовувати нову інформацію (точніше, нове знання) у своєму повсякденному житті.

Рівень інформаційної культури відчутно впливає на успішність життєдіяльності особистості та розширює свободу дій людини. В даний час уміння знаходити і використовувати інформацію впливають на соціальний статус в не меншому ступені, чим здобута освіта, економічний і соціальний стан сім’ї та інші соціальні чинники. Можна передбачати час, коли умовою входження до інтелектуальної еліти стане рівень інформаційної культури особистості.

Отже, можна зробити висновок: культура – це складний соціальний феномен, який включає до себе сукупність суспільних явищ. Цілком природно, що той або інший культурний клімат впливає на ці явища. Не менш значущим є вплив науки на цю культуру. Так, велику значущість для нової культури придбала поява безпаперової інформатики. У наш час підростає нове комп’ютерне покоління[4].

2.2. Інформаційна культура сучасного українського суспільства

Стрімкий розвиток інформаційних технологій дозволив створити новітні засоби передачі інформації, які спричиняють докорінні зміни в усіх сферах людської діяльності. В умовах сучасної України саме інформація є стратегічним ресурсом, який визначає рівень розвитку держави [1].

У зв’язку з цим є необхідність підготовки спеціалістів-управлінців до роботи в нових умовах – в умовах розвиненого інформаційного суспільства та потреби правового забезпечення розвитку інформаційних відносин.

На сьогодні для підготовки державних службовців усіх рівнів в Україні необхідно враховувати такий важливий аспект, як інформаційна культура. Необхідність підготовки управлінців нового – інформаційного  профілю – передбачає зовсім новий підхід. В інформаційному суспільстві найбільш гостро піднімається проблема вміння швидко та правильно знаходити потрібний обсяг інформації, систематизувати, аналізувати його і беручи до уваги можливі ризики, в потрібному напрямі готувати управлінське рішення. Це говорить про те, що людина повинна мати певний рівень культури при роботі з інформацією.

Зміст поняття «інформаційна культура» найточніше відображає взаємодію окремої особистості з навколишнім інформаційним середовищем й інформаційним простором. Найбільш повне визначення поняття «інформаційна культура», дав український учений В.С.Цимбалюк: «Інформаційна культура – це якісна оцінка за певними критеріями (умовами) рівня функціонування структурних одиниць суспільства (окремих індивідів, підрозділів і конкретної соціальної системи в цілому, як сфери суспільних відносин) щодо скеровування технологічного забезпечення отримання, передачі, зберігання і використання інформації щодо досягнення узгоджених і визначених нормативно у суспільстві цілей, завдань, інтересів, потреб» [2] .

Зазначене поняття включає в себе не тільки вміння правильно працювати на комп’ютерах в Інтернеті, в корпоративних мережах, але і всі інші сторони багатогранного поняття «культура», адаптованого до інформаційного суспільства, тобто знаннями і вміннями у сфері інформаційних технологій, а також бути знайомим з юридичними і етичними нормами у цій сфері.

Однією із вимог захисту управлінської інформації в Україні  є постійне удосконалення державного механізму та його правого регулювання. Важливими напрямками цієї роботи, є підготовка правових актів і норм до застосування їх в умовах інформатизації суспільства, підготовка апарату управління до функціонування в умовах інформатизації. Важливою умовою організації роботи апарату управління служить визначення правового статусу кожного органу, його підрозділів, службовців. Нині, коли зміни торкнулися всіх рівнів управління положення про відділи та посадові інструкції необхідно суттєво обновляти [3].

Для багатьох фірм і підприємств України постає проблема підвищення кваліфікації працівників, які відповідають у них за безпеку управлінської інформації. Працівники можуть бути не досить підготовлені або зовсім не підготовлені до роботи з управлінською інформацією, не мають змоги проаналізувати становище з інформацією на підприємстві, не обізнані зі шляхами її проходження й не мають технічних знань, необхідних для захисту від несанкціонованих проникнень до інформації. На думку автора захист інформації передбачає:

— виявлення загроз політичного, фінансово-економічного, соціального, соціально-психологічного характеру в галузі інтересів компанії;

—  підвищення інформаційної культури працівників;

—  інформаційний контроль розвитку інфраструктури ринку, конкурентів, їхніх рекламних дій; інформаційний супровід власних активних дій на ринку (публікації, реклама, виставки, дезінформація тощо);

— забезпечення координації та взаємодії функціональних підрозділів взаємного обміну інформацією.

Культура інформаційного суспільства побудована на технократичній вірі в прогрес людства завдяки інформаційним технологіям, яка визначається вільною та відкритою технологічною творчістю, втілена у віртуальних мережах, націлених на створення нового мультикультурного суспільства, матеріалізованого у функціонуванні нової інформаційної економіки та нової глобальної культури. Культура, на думку Ж. Бодрійяра, перестала бути прив’язаною до певного місця і, з іншого боку, у кожному окремому місці перестала являти собою певну цілісність. Культура інформаційного суспільства стала фрагментарною, розпалася на культури окремих спільнот, своєрідні культурні діаспори, що відрізняються за смаками, звичками й віруваннями, у яких відбувається поширення комерціалізації, іронії, гри, переструктурування всього формату домінуючої елітарної культури, що детермінована плюралістичною сферою виявлення інтересів у напрямі від культурного імперіалізму до культурного плюралізму як на локальному, так і на глобальному рівнях. Ефективні комунікації працюють на рівні не поверхневих, а глибинних факторів, які виходять на проблему ірраціонального, несвідомого чи підсвідомого.

«Інфосуспільство» сьогодні називають суспільством довічного навчання, оскільки в ньому все населення вимушено вчитися все своє активне життя. Інформаційна революція, свідками якої ми є, вирішує одні завдання і ставить перед суспільством інші. Це, наприклад, проблема інформаційних перенавантажень, неможливість засвоїти і переробити колосальні обсяги інформації, устежити за всіма нововведеннями, що призводить до відставання та дисбалансу всієї системи, намагання змінити інформацію, адже змінюючи інформацію, ми змінюємо її структуру. Сьогодні Інтернет не тільки прискорив інформаційні потоки, а й створив нові варіанти інформаційного існування людини.

У сучасних умовах розвитку інформаційних технологій зростає інформаційна культура, або кіберкультура, яка впливає на мозок, свідомість і підсвідомість людини. Саме цей термін свідчить про радикальні зміни в ментальності та сенсорному досвіді сучасної людини, які були спричинені запровадженням і розвитком нових комунікаційних технологій наприкінці ХХ століття.

В умовах впровадження сучасних інформаційних технологій, зростання ролі інформації в освітньому і науковому процесах проблема формування та розвитку інформаційної культури особистості набуває виняткового значення.

Вміння орієнтуватись в інформаційному потоці, працювати з інформацією, критично її оцінювати, самостійно конструювати свої знання, використовуючи різноманітні інформаційні ресурси, є метою сучасної вищої освіти і відповідно, освітніх технологій.

Масове підвищення рівня інформаційної культури суспільства можливо лише при організації інформаційної освіти. Тільки спеціальна підготовка гарантує людині реальний доступ до інформаційних ресурсів й культурних цінностей, зосереджених у бібліотеках, інформаційних центрах, архівах, музеях світу [83].

Нині існує велика кількість визначень поняття “інформаційна культура”, але найбільш розповсюдженим є розуміння інформаційної культури як “сукупності інформаційного світогляду, системи знань та вмінь, що забезпечують самостійну діяльність, спрямовану на задоволення індивідуальних інформаційних потреб з використанням як традиційних, так і новітніх інформаційних технологій”.

Отже, кожна людина, володіючи інформаційною культурою, повинна володіти навичками виконання інформаційних процедур, приймати участь в інформаційному процесі, повинна мати визначений рівень культури щодо поводження з інформацією. Інформаційна культура відчутно впливає на успішність життєдіяльності особистості та розширює свободу дій людини.

Таким чином можна зробити висновок, що інформаційна культура є невід’ємною складовою працівників  у сфері інформаційної діяльності. Важливим є на сьогодні підготовка висококваліфікованих спеціалістів, які б досконало вивчали інформаційну культуру стосовно роботи з новітніми технічними засобами та швидким пошуком необхідної інформації.

Висновки

Таким чином, теоретико-методологічний аналіз різних підходів до визначення сутності та структури інформаційної культури особистості дозволив визначити її як складову загальної та професійної культури, інтегроване особистісне утворення, яке є системою ціннісних орієнтацій, знань, умінь і навичок формування потреби в інформації, здійснення пошуку необхідної інформації з усієї сукупності інформаційних ресурсів, відбору, оцінювання, збереження знайденої інформації, інтеграції, структурування та створення нової інформації, а також характеризується відповідним розвитком особистісних якостей, здібностей та характеристик, що уможливлюють якісну і системну роботу з інформацією.

Останніми роками в Україні зросла інформатизація суспільства, людську цівілізацію правомірно пов’язують з розвитку інформаційного суспільства. Рівень розвитку якого визначається кількістю та якістю накопиченої інформації, її доступністю. Одне з головних джерел розвитку суспільства виникнення інформаційного суспільства нерозривно пов’язане з усвідомленням фундаментальної ролі інформації в суспільному розвитку, вивченості у широкому соціокультурному контексті таких феноменів, як інформаційні ресурси, нові інформаційні технології, інформатизація.

У роботі проаналізовано наукові підходи до формування інформаційної культури особистості (культурологічний, системно- діяльнісний, особистісно орієнтований та ін.) та виявлено загальні особливості цього процесу, які полягають у такому: формування інформаційної культури особистості необхідно надавати пріоритетного значення у навчально-виховному процесі; для успішного формування інформаційної культури дуже важлива єдність навчального і виховного процесів та скоординована робота усіх учасників навчально-виховного процесу.

У ході дослідження розглянуто особливості поняття “інформаційної культури” і культури фахівця в Україні, що уможливило наступні висновки:

1. Вивчено і узагальнено теоретичні основи інформаційного суспільства. Інформаційне суспільство – це громадянське суспільство з розвинутим інформаційним виробництвом і високим рівнем інформаційно-правової культури, в якому ефективність діяльності людей забезпечується розмаїттям послуг, заснованих на інтелектуальних інформаційних технологіях та технологіях зв’язку. Головні проблеми інформаційного суспільства постають інформаційна економіка, індустрія інформаційних послуг, сучасні інтелектуальні інформаційні технології та технології зв’язку, значний потенціал науки, потреба фізичних та юридичних осіб в інформації (знаннях), високій рівень інформаційно-правової культури всіх суб’єктів інформаційних відносин, матеріально-технічне забезпечення різноманітних послуг.

Серед головних проблем інформатизації України існує проблема забезпечення інформаційних технологій, систем і інформаційних середовищ сучасними засобами інформатизації, основу яких складають програмно-апаратні засоби обчислювальної техніки.

2. Проаналізувано поняття “інформаційної культури” в суспільстві. Дослідивши поняття інформаційної культури це сукупність відомостей про: основні способи подання та здобуття знань; уміння та навички застосування їх на практиці. Складовою частиною інформаційної культури є комп’ютерна грамотність, теоретичні знання та навички роботи (насамперед, навігації) в Інтернеті

Інформаційна культура пов’язана із соціальною природою людини. Вона вбирає в себе знання тих наук, які сприяють її розвитку й пристосуванню до конкретного виду діяльності (кібернетика, інформатика, теорія інформації, математика, теорія проектування баз даних і низка інших дисциплін).

Інформаційну культуру суспільства розуміють як досягнення організаційних інформаційних процесів, ступінь задоволення потреб людей в інформаційному спілкуванні, рівень ефективності створення, збирання, зберігання, опрацювання, подання і використання інформації, що забезпечує цілісне бачення світу, його моделювання, передбачення результатів рішення, які приймаються людиною.

3. Розглянуто основні принципи інформаційної культури та інформаційних систем. Інформаційна культура вбирає в себе знання з тих наук, які сприяють її розвитку і пристосуванню до конкретного виду діяльності. Невід’ємною частиною інформаційної культури є знання нових інформаційних технологій і уміння застосовувати їх як для комп’ютеризації рутинних операцій, так і в неординарних ситуацій, що вимагають нетрадиційного підходу. Інформаційна культура тісно переплітається з технологічною культурою в тій її частині, яка стосується оперуванням інформації про різні види діяльності. Інформаційна культура співвідноситься з сферою інформаційної діяльності людей в суспільстві, тобто реалізацією всієї сукупності інформаційних процесів, які використовуються людиною.

Список використаної літератури

1. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ //Голос України. — 1992.- С.12-22.
2. Антонова С. Г. Информатизация и информационная культура личности / С.Г. Антонова //Информационная культура личности: прошлое, настоящее, будущее. Международная научная конференция. Краснодар- Новороссийск, 1996. — С 50-51.
3. Близнюк М. Формування інформаційної культури особистості / М. Близнюк, М. Коляда-К:Лібра,2000- 86 с.
4. Виноградов В.А. Создание информационной культуры для Европы. Доклад на VI конференции ЕКССИД, 1991 г. Кантербери, Великобритания / Виноградов В.А., Скворцов Л.В. // Теория и практика обществ.-научн. информатики. — 1991 — № 2 — с. 5-29.
5. Вобленко Ю. Інформаційна культура в працях провідних бібліотекознавців та бібліографознавців / Вобленко Ю. // Вісн. Кн. палати. — 1999. — № 2. — С.7-8.
6. Вохрышева М.Г. Формирование науки об информационной культуре // Проблемы информационной культуры: Сб. ст. Вып. 6. Методология и организация информационно — культурологических исследований / Науч. ред.: Ю.С. Зубов, В.А. Фокеев. — М.; Магнитогорск, 1997. — С. 57).
7. Гендина Н.И. Информационное образование и информационная культура личности как факторы развития информационного общества / Н.И. Гендина // Библиотеки и ассоциации в меняющемся мире: новые технологии и новые формы сотрудничества: Материалы 8-й Междунар. конф. ГПНТБ России. — М., 2001.- Т.3.- С. 987-989.
8. Інформаційна культура особистості [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.bytic.ru/cue/2005/conf05p1.doc.
9. Інформаційна культура як якісна характеристика життєдіяльності людини Худокормова, М.Е. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : mdgu-kid.at.ua.
10. Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості [Текст] : аналіт. доп. / Д.В. Дубов, О.А. Ожеван, С.Л. Гнатюк. – К. : НІСД, 2010. – 64 с.
11. Інформаційне суспільство. Дефініції… [Текст] нач. посіб. / В.М. Брижко, А.А. Орєхов, В.С. Цимбалюк, О.Н. Гальченко, А.М. Чорнобров ; за ред Р.А. Калюжного, М.Я. Швеця. – К. : Інтеграл, 2002. – 240 с.
12. Інформаційні технології в освіті, науці і техніці [Текст] : матеріали ІV Всеукраїнської конференції молодих науковців ІТОНТ 28-30 квітня 2004 р. – Черкаси, 2004. – Ч. 2. – 192 с.
13. Кабанов, А.Я. Управление персоналом организации [Текст] : навч. посіб. / А.Я. Кабанов. – М. : ИНФРА, 1997. – С. 254.
14. Левшин М. Педагогічна сутність поняття «інформаційна культура особистості»// Вища освіта України. — 2002. — №3. — С. 67-74.
15. Цимбалюк В. Проблеми формування інституту інформаційної культури в теорії інформаційного права України // Правова інформатика. – 2003. – № 1. – С. 31–36.
16. Шквір В. Д. Інформаційні системи і технології в обліку/ В.Д. Шквір, А.Г. Загородній, О.С. Височай. — К.: Знання, 2006. — 429 с.