Вступ.

1. Характеристика художніх стилів в ХХ ст.

2. Роль художніх напрямів в оформленні упаковки товарів.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Зростання вимог споживачів до гармонічного поєднання корисних властивостей і естетичного зовнішнього вигляду виробів є характерною рисою розвитку світового ринку. Нині, коли технологія, вартість виробництва й обслуговування в розвинутих країнах приблизно однакові, відрізнити будь-який виріб від подібних до нього можна тільки завдяки використанню в процесі створення нового товару всіх надбань технічної естетики та ергономіки. Саме ці напрямки наукового пошуку є важливими складовими плідної, творчої праці людини, яка бере участь у створенні продуктової інновації. Технічна естетика та ергономіка досліджують особливості взаємодії системи «людина—техніка—середовище» (СЛТС) з метою гармонічного розвитку цих компонентів. Така система містить складники, які взаємодіють: людину, технічні засоби діяльності і середовище, в якому реалізується діяльність людини. СЛТС, де людина (споживач, користувач) є провідним функціональним складником, називають ергатичною системою. Будь-яке ергономічне розроблення треба розпочинати з аналізу прогнозованої діяльності людини і передбачення особливостей функціонування ергатичної системи.

Маркетингові ринкові дослідження сприяють досягненню головної мети такого аналізу — визначенню ролі людини у розв’язанні завдань з допомогою новостворюваної ергатичної системи. Результати досліджень допомагають сформулювати загальні психофізіологічні характеристики майбутньої діяльності, здійснити ранжирування ергономічних чинників впливу на ефективність системи та стан користувача (споживача).

1. Характеристика художніх стилів в ХХ ст.

Ще у 19 ст. прогресивні люди надавали великого значення встановленню зв’язку між мистецтвом та ремеслом. Тобто між виробництвом утилітарних виробів та мистецтвом.

1825 р. – С.Г. Строганов (відомий археолог) відкрив художню школу, яка в 1860 році набула статусу училища. Бурхливого розвитку набуває художня промисловість у 1919 році: створюються художні майстерні, а пізніше й інститути. Особливо бурхливого розвитку технічна естетика і дизайн набули в післявоєнні 50-ті роки, коли з’явилась тенденція до взаємозв’язку матеріально-предметної сторони виробництва з опорою на окремі рекомендації технічної естетики.

На Заході в середині 19 ст. англ. архітектор У. Моріс відроджує старі ремесла. Він вважав, що вироби людської праці повинні бути красивими.

У Німеччині зародження технічної естетики відбувалось на початку 20 ст. створенням шкіл “Баухауз”.

Напрямок технічної естетики в країнах розвинутого капіталізму особливо в США має назву стайлінг (стилізм) [5].

Термін модернізм (від франц. moderne — сучасний) більшість дослідників використовує для позначення як періоду культури, так і сукупності новітніх течій у культурі, що існували з кінця XIX ст. принаймні до 50-60років XX ст. (хронологічно його розміщують між імпресіонізмом та постмодерном). Уже на початку XX ст. модернізм почав відтісняти на периферію такі художні течії і стилі, як символізм, модерн (сецесію), неокласику, і став провідною течією в художній культурі ряду Європейських країн — Франції, Італії, Німеччині, Росії). Справжнім розквітом модернізму стали 20-30-ті роки, коли він поширився за межі Європи, насамперед у США. Форми і прийоми модернізму до сьогодні характерні для творчості багатьох митців.

Найяскравіше відобразився модернізм в образотворчому мистецтві. Біля його витоків стоїть геніальний голландський художник Вінсент ван Гог (1853-1890). Творчість ван Гога, його трагічна постать ніби віддзеркалюють саму суть модернізму. Вони справили величезний вплив на всю культуру XX ст. Майстер кольору, людина, яка невтомно і фанатично працювала для мистецтва, був чужий своїм сучасникам. Буржуазна публіка, вихована на академізмі та салонному мистецтві, ігнорувала картини генія. Відомі мистецтвознавці свідчили про порушення в них усіх канонів класики, що виявлялося в надмірному, на їх думку, трагізмі образів, незвично яскравих фарбах, відході від перспективи. Із понад 800 картин, написаних майстром, за життя йому вдалось продати лише одну, та й то за мізерну суму. У стані душевного зламу майстер кінчив життя самогубством, незадовго до якого написав одну з найтрагічніших своїх картин "Автопортрет з відрізаною мочкою вуха". Люди XX ст., вдивляючись у картини ван Гога, ніби знаходять у них відповіді на складні запитання свого часу. На світових аукціонах тільки в 1995 р., за підрахунками нью-йоркського журналу "Арт-нет", кілька картин великого голландця були продані за 45 млн. доларів.

Яскравою течією модернізму початку XX ст. був фовгзм (від франц. fouves — дикий). Французьким художникам цього напряму — А. Матісу, А. Дерену, М. Вламінку, А. Марке, Р. Дюфі та іншим, яких один із критиків назвав дикими за їх яскравий, незвичний стиль живопису, належить видатна роль у пошуках нових мистецьких прийомів. Вони абсолютизували колорит своїх картин, писали надзвичайно яскравими фарбами, а для підсилення виразності кольору відмовлялися від перспективи, простору, відходили вбік живописної абстракції. А. Матіс, зокрема, одним з перших почав досліджувати вплив інтенсивного кольору і світла на психіку людини. На думку митця, поезії інтенсивності і динамізму якнайкраще відповідав чистий колір, різкі контрасти і швидке виконання картин фовістів [7, c. 33-34].

Сюрреалізм (від франц. surrealisme — надреалізм), що виник у Франції та США у 20-х роках, був розвитком ідей дадаїстів. У художній творчості, за висловом А. Бретона, він проголошував "чистий фізичний автоматизм, за допомогою якого ми намагаємося виразити у слові або живописі істинну функцію думки. Ця думка продиктована відсутністю всякого контролю з боку розуму і перебуває за межами всіх естетичних і моральних норм".

Протягом усього XX ст. культура модернізму тяжіла до абстракції (від лат. abstractio — далеке від дійсності), тобто відсторонення художніх образів від конкретного сюжету, образу, об´єкта. Абстракціонізм як провідна художня течія модернізму остаточно утвердився в західній культурі лише в 40-50-х роках Він і нині залишається напрямом художньої творчості багатьох відомих майстрів. Отже, абстракціонізм — це безпредметне мистецтво, що не містить у собі жодного нагадування про дійсність. Тому його подекуди називають нефігуративним. Розвиток абстрактного мистецтва був відображенням тенденції відчуження митця XX ст. від дійсності, неприйняття її реалій. "Що жахливішим стає світ, то абстрактнішим стає мистецтво", — писав художник П. Клеє. Серед фундаторів абстракціонізму називають імена В. Кандинського (1866-1944), К. Малевича (1878-1935) та нідерландця П. Мондріана (1872-1944).

Василь Кандинський — одна з найшанованіших фігур у культурі модернізму. Його теорія абстракції — це не тільки результат наукових досліджень, а й філософія спіритуалізму. Фарби, лінії, кольори, на думку художника, є знаками космосу. Приведені в рух талантом митця, вони, як клавіші, вдаряють по струнах людської душі. Крім підготовки і публікації численних теоретичних трактатів, він багато працював як професор і педагог у різних художніх закладах Німеччини, Росії, Франції.

Супрематизм, за Малевичем, це остаточний розрив живопису із зображенням реального світу. На думку митця, усі зусилля потрібно зосередити на кольорі, формі, фактурі, русі. "Коли зникне звичка бачити в картинах куточки природи, мадонн та безсоромних венер, тоді тільки побачимо чисто живописний витвір" — писав художник в одному із своїх маніфестів. "Чорний квадрат" був символом кінця старого предметно-натурального і першим кроком до нового мистецтва. "Розфарбована площина, — писав художник про свою картину, — є найелементарнішою формою виразу чистого кольору, вивільненого від тиску предметів". Більшовицьку революцію К. Малевич, як і більшість модерністів, зустрів із захопленням, сподіваючись, що великий соціальний експеримент приведе до оновлення мистецтва у всесвітньому масштабі.

В історії модернізму XX ст. значне місце належить такому явищу, як авангард (від фр. avant garde — передовий загін). До авангарду можна віднести художні течії модернізму, що декларують найрішучіший розрив із цінностями попередньої культури, активно і навіть агресивно пропагують свої погляди, вдаються до епатажу, акцій протесту, поєднують мистецьку діяльність із необхідністю соціального переустрою тощо.

Найзначніший вплив на російський авангард у передреволюційні роки справив супрематизм К. Малевича та італійський футуризм (від лат. futurum — майбутнє). Для футуризму було характерне захоплення технікою, урбанізмом, намагання передати динаміку руху. Однак російські футуристи пішли значно далі від своїх попередників. У перші пореволюційні роки вони зробили футуризм гаслом оновлення суспільства на комуністичних засадах. У мистецтві футуристи використовували принципи кубізму і супрематизму (кубофутуризм), у літературі взяли курс на агітацію і пропаганду ідей нового суспільства простими та доступними творами.

Течія конструктивізму узагальнювала новаторські пошуки діячів авангарду в галузі створення нового побуту (дизайну), в архітектурі, художній графіці, фотографії. Конструктивізм являв собою професійний художній метод, спрямований на формоутворення реальних функціональних предметів. При цьому зверталась увага на простоту форм, економність матеріалів. Конструктивізм був близький до пошуків німецьких функціоналістів, які в 1919 р. у Веймарі відкрили Вище художньо-промислове училище — Баухауз. До початку 30-х років Баухауз був справді інтернаціональною школою досвіду конструктивістів. Викладачами тут працювали росіянин В. Кандинський, швейцарський художник П. Клее, видатні архітектори німці В. Гропіус та М. ван

Біля витоків функціоналізму стояли Вальтер Гропіус, Міс ван дер Рое, Ле Корбюзье, Джамбатісто Вікі.

Функціоналісти вважали, що в основі розвитку архітектури мають лежати прості природні форми, які виражалися б формулою: "Помешкання — як житлова машина" (Ле Корбюзье). За принципами функціоналізму в 20-40-х роках XX ст. здійснювались програми житлового будівництва в усіх європейських країнах та США.

У середині ХХст. особливо помітний зсув у питаннях функціонування пакувального господарства, що відображено й у публікаціях тих років (В.Шкультін, М.Товтолес). Нині цей процес завершився важливими якісними змінами: підхід до дизайну упаковки як до однієї з найважливіших галузей сучасної економіки отримав у 90-х роках ХХ ст. визнання не тільки в теорії, але й у практиці всіх розвинутих країн та України зокрема. Комплексним підходом до вивчення упаковки та пакувальних матеріалів відзначаються роботи В.Кривошея, В.Шредера, К.Йованович та С.Пилипенка.

Публікації 1930– 90-х років ХХ ст. стосувалися лише стандартної упаковки,— ексклюзивну упаковку дослідниками майже не розглянуто. Внаслідок цього, не існує чіткого визначення поняття «ексклюзивна упаковка», не виявленими залишаються й особливості такої упаковки. Сучасні публікації на цю тему виникли вже тоді, коли упаковка в нашому розумінні стала інтегруючим фактором ринкової економіки, тобто наприкінці 90-тих років ХХст. Більш розгорнуто тематика ексклюзивної упаковки розкривається у роботах В.Акулініної, Д.Костюхіна, В.Тєтєріна, А.Котової, О.Бестужевої при висвітленні технологічного аспекту, бо саме технологія виготовлення, матеріали для пакування відіграють дуже важливу роль у цьому питанні.

Разом з торговельними марками деякі виробники розміщували на етикетках своєї продукції титул Постачальника Двору Його Імператорської Величності. Одержати цей титул було дуже складно. Протягом восьми років необхідно було брати участь у виставках, перелік яких затверджувався російським імператором, одержувати нагороди або хоча б згадки в похвальному листі. І головне — не мати жодної серйозної скарги з боку покупців. За дотриманням цих вимог пильно стежило міністерство імператорського двору. Якщо претендент порушував хоча б одну з умов — відлік восьми років для нього починався з початку. Титулом нагороджувалися власники торговельних закладів, майстерень, фабрик, заводів, але не самі фірми. Виробник послуг або товарів, відзначений титулом постачальника, одержував право зображати на своїй продукції малий герб Російської імперії.

В 1936 році в СРСР приймається закон про обов'язкове нанесення на продукцію так званої "виробничої марки" [2, c. 56].

2. Роль художніх напрямів в оформленні упаковки товарів

Естетичні характеристики виробу, разом із мірою досконалості виконання ним функцій і рівнем комфортності у споживанні, становлять найсуттєвіші дизайн-маркетингові характеристики товару. Нині з-поміж сукупності предметів, природних та техногенних чинників, які визначають умови життєдіяльності людини і одночасно ускладнюють їй споживчий вибір, саме дизайн-маркетингові характеристики товарів відображають рівень їхніх споживчих властивостей та можливості просування на ринку.

Основними умовами раціонального художнього конструювання є системний аналіз та пристосування дизайн-об’єктів до навколишнього середовища. Передумовою формування властивостей виробу вважається системний аналіз. Водночас виріб треба розглядати в органічній єдності з його оточенням. Тому, наприклад, дизайнерське розроблення предметно-просторового середовища житла має комплексно формувати й ураховувати спосіб життя та естетичні потреби людини. У сучасному конкурентному середовищі все більшу роль відіграє дизайн-маркетинг. Він передбачає таке дизайнерське розроблення товарів, коли їхні дизайнові характеристики розглядаються як вирішальний чинник просування на ринку. Досягається це відповідним композиційним формоутворенням, об’ємно-пластичним, стильовим та кольоро-графічним вирішенням. Велику роль у забезпеченні конкурентоспроможності товару відіграє його функціональна виразність та кольорове й розмірно-модульне гармонізування форми. Гармонія передбачає співрозмірність елементів, скоординованість форми частин виробу, узгодженість пластичних, кольорових і композиційних характеристик цих частин, загальну композиційну організацію, що забезпечує досягнення цілісності товару як об’єкта естетичного сприймання та оцінювання.

Процес удосконалення пакування продуктів йшов поступово, зважаючи на розвиток технологій та використання пакувальних матеріалів у конкретний історичний період. Усі первісні упаковки були універсальною тарою. Головними та майже єдиними функціями пакування на той час вважалися зберігання та транспортування продукту. Через недосконалість технологічних можливостей тара виготовлялась спочатку тільки вручну, тож відрізнялася різноманітністю форм, розмірів, самобутністю графічного оздоблення. Підхід до виготовлення тодішньої тари був виключно індивідуальний. Все це дає підстави для припущення,що праупаковка є первісною формою ексклюзивної упаковки.

Наприкінці ХІХ ст. промислова революція, яка охопила весь світ, дозволила виробляти найрізноманітніші товари і реалізуватиїх за більш низькими цінами. Одночасно росла купівельна спроможність населення, що стимулювало розвиток виробництва споживчих товарів. В умовах конкуренції, що зростала, виробники зіткнулися із проблемою збуту своїх товарів і вимушені були вкладати значні кошти у рекламу й упаковку [8, c. 15-16].

Масове споживання стало одним зі складових процесу демократизації суспільства. Пакувальний бум припадає на останню третину ХІХ – початок ХХст., коли упаковка вже міцно увійшла до повсякденного життя, стала невід’ємною часткою товару. Поява новітніх пакувальних матеріалів та нові технологічні винаходи зробили значний прорив у галузі пакування, це сприяло збільшенню як видів упаковки, так і процесу її серійного виробництва. Процес тиражування упаковки поступово почав вимагати уніфікації і стандартизації як самих товарів, так й упаковки для них.

Вагомий вплив на стандартизацію у галузі тари й упаковки в нашій країні (Україна у складі СРСР) зробив американський досвід стандартизації та уніфікації, визнаний сьогодні як одна з найефективніших та найраціональніших систем стандартів у світі. Слід відзначити, що процес стандартизації упаковки у нашій країні пройшов великий шлях. Перші державні стандарти на упаковку в СРСР, які з’явилися у 30-тих роках ХХ ст., відіграли важливу роль у покращенні якості продукції та стали важливим етапом у подальшому розвитку таропакувальної галузі, а поява Оргатари (всесоюзної контори з раціоналізації, стандартизації та підвищення якості продукції) дала поштовх для розвинення таропакувальної галузі країни.

Оскільки основна значимість стандартизації полягає в економічній упорядкованості масової продукції, стандартизація упаковки була обумовлена прагненням виробників товарів до скорочення витрат на упаковку. Це мало під собою цілу низку причин економічного характеру, де не останню роль відігравала раціоналізація виробництва.

стандартизація упаковки у нашій країні ґрунтувалася на методах випереджаючої та комплексної стандартизації. Перший з них полягав у встановленні підвищених (стосовно досягнутого на практиці рівня) норм та вимог до виготовлення упаковки, які, згідно з прогнозами, мали бути оптимальними у майбутньому. Другий— базувався на узгодженні показників взаємопов'язаних компонентів та ув'язці термінів уведення в дію стандартів. Система стандартизації упаковки в СРСР відрізнялася від країн Західної Європи і США існуванням суто державного нагляду, що іноді ускладнювало можливість утвердження деяких стандартів. Із розпадом СРСР, в Україні як самостійній державі склалися розгалужені системи національної стандартизації, створені як об’єднання виробників з централізованим органом управління. На основі наявної бази стандартів упаковки були розроблені нові види, а значну кількість діючих стандартів було змінено з урахуванням вимог сьогодення. Зараз основною метою стандартизації упаковки є розвиток і підтримка нормативної бази, яка б забезпечувала розробку, виробництво і споживання високоякісної, безпечної і конкурентоспроможної продукції [6, c. 9-11].

Отже, еволюція розвитку дизайну упаковки має циклічність, ланка «ексклюзив– стандарт – ексклюзив» розкриває загальну тенденцію розвитку дизайну упаковки, його напрямок, встановлює зв’язок між попередніми та наступними щаблями розвитку. Упаковка стародавніх часів, тобто праупаковка мала усі риси ексклюзиву, головним при їїствореннібув індивідуальний підхід. На початку ХХ ст. в умовах абсолютної націоналізації промисловості, відсутності конкуренції, планової економіки і розподільної системи, споживча упаковка в СРСР дещо втратила своє естетичне та рекламне значення, а її основні функції дещо трансформувалися, упаковка стала типовою (стандартною). На початку ХХІст.у дизайні споживчої упаковки в Україні, із значним зростанням асортименту товарів, з появою нових пакматеріалів та новітніх технологій більше уваги приділяється ексклюзивній упаковці.

Висновки

Упаковка має глибокі історичні корені та є невід'ємною частиною сучасної культури, адже розвивається разом з графічним дизайномта, безперечно, на неї впливають економічні умови, що складаються в країні. Упаковка є головним посередником між товаром та покупцем, а успіх виробників на ринку товарів визначається професійним дизайном споживчої упаковки.

Упаковка є віддзеркаленням традицій, менталітету та смаків суспільства у конкретний період. Характер та функції упаковки змінювалися у різні епохи. Останні десятиріччя свідчать про виокремлення пакувального дизайну України у спеціалізовану галузь дизайну, демонструють становлення окремих сфер виробництва, які забезпечують виробництво пакувальних матеріалів, виготовлення спеціального устаткування, розробку дизайну упаковки, тиражування упаковки за допомогою поліграфії тощо. Працюючи над упаковкою, дизайнерові необхідно постійно відстежувати зміни в естетичних, функціональних і технологічних вимогах, які сьогодні висуваються суспільством, ринком та виробництвом.

За обсягом виробництва пакувальна галузь багато в чому визначає стан і розвиток національної економіки певної країни. Збільшення обсягів виробництва упаковки пояснюється, зокрема, зростаючим асортиментом продукції, появою сучасних пакувальних матеріалів, нових видів упаковок та стрімким розвитком технологічних можливостей, а в нашій країні це також пов'язано з розширенням мережі супермаркетів.

Список використаної літератури

1. Интеллектуальная собственность в Украине. Правовые основы и практика. Научно-практическое издание: В 4-х т., Киев, Издательский дом “Ін Юре”, 1999

2. Коник Н.В., Малуев П.А., Пешкова Т.А. Товарные знаки и бренды, Управление персоналом, 2006

3. Сергеев А.С. Право на фирменное наименование и товарный знак. С.-Петербург, 1995

4. Харшак М. Эволюция и революция в истории знака, "Мир дизайна", зимний номер 1999 года — http://www.ippnou.ru/article.php?idarticle=004145

5. Ветвинский А. Бренды исчезнувшей империи — http://news.bbc.co.uk/hi/russian/russia/newsid_6421000/6421609.stm

6. ГаноцькаО.В. Сегмент ексклюзивної упаковки у таропакувальній галузі/ О.В.Ганоцька // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв «Дизайн-освіта 2006: Пошуки нової естетичної парадигми в сучасному дизайні». – Харків: ХДАДМ, 2006.– № 3.– С. 9 – 14.

7. ГаноцькаО.В. Принцип стандарту та ексклюзиву у дизайні етикетки / О.В.Ганоцька // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. – Харків: ХДАДМ, 2006. – № 11. – С. 33 – 41.

8. ГаноцькаО.В. Елегантна упаковка для вишуканого товару / О.В.Ганоцька // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв.– Харків: ХДАДМ, 2008. – № 3. – С. 15 – 20.