Характерні ознаки бізнесу

Вступ.

1. Потреба виникнення бізнесу та його поняття.

2. Родові ознаки бізнесу.

3. Бізнес і діло.

4. Види бізнесу.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Економіка кожного суспільства являє собою сукупність різних видів діяльності, результатом якої є створення матеріальних благ і їх рух до споживача Ця діяльність здійснюється на основі взаємодії продуктивних сил і виробничих відносин, що характеризуються їх взаємопроникненням і взаємовираженням. Бізнес — діяльність, яка історично виникла в процесі розвитку суспільства.

Бізнес — це будь-який вид безпосередньої діяльності з метою отримання прибутку. Він передбачає залучення власних засобів або опосередковану участь в такій діяльності через вкладення в діло власного капіталу. В бізнесі не обов’язково безпосереднє керівництво, можлива тільки форма участі (наприклад, через деякі засоби, гроші тощо). Ось чому служба в державних установах, робота по найму в компанії не є бізнесом, але володіння акціями компанії або робота на власному підприємстві – бізнес.

Визначальними рисами бізнесу є:

• ініціативність;

• самостійність у прийнятті господарських рішень;

• рисковий характер діяльності;

• економічна свобода суб'єктів господарювання;

• творчий підхід до справи.

1. Потреба виникнення бізнесу та його поняття

Діяльність суспільства, яка характеризує його розвиток, — це специфічний спосіб ставлення людини до дійсності. Економічна діяльність матеріальна, але її доповнює духовність, робота інтелекту і почуття. „Безлюдної" економіки не буває. Будь-яке економічне ставлення персоніфіковане, тобто здійснене в людях, зайнятих у будь-якій економічній діяльності, і упредмечено, втілено в матеріальних і духовних результатах, підсумках людської праці. Це пояснюється тим, що в економіці є три компоненти — люди, речі та відносини людей з приводу речей. Отже, будь-які економічні відносини фіксують історично конкретний взаємозв'язок цих компонентів.

Люди — рушійна сила економічного розвитку і тільки з погляду їхньої діяльності можна зрозуміти, що таке бізнес. У процесі діяльності люди змінюють світ, перетворюючи явища природи і суспільства в об'єкти своєї діяльності, свого діла чи бізнесу, а себе — в діяльних суб'єктів — бізнесменів. Діяльність спонукається потребою. Для задоволення потреб необхідні ресурси — виробничі, природні, людські. А вони обмежені. Дефіцитність ресурсів зумовлює обмеженість випуску кінцевого продукту. Отже, суспільство не може споживати стільки, скільки хоче. Стикаючись із цими проблемами, воно постійно повинно вирішувати, що, як і скільки виробляти та як розподіляти вироблене, щоб максимально задовольнити потреби людей. Будь-яка серйозна спроба дати відповідь на ці питання неминуче приводить до потреби здійснення аналізу процесів економічного розвитку суспільства.

Діяльність — вища форма розвитку, яка притаманна людині. Вся історія людського суспільства так чи інакше пов'язана з діяльністю людини, її справою чи бізнесом. Межі впливу бізнесу на процес економічного розвитку визначають об'єктивні умови. Ці умови залежать від економічної системи, у якій функціонує бізнес. Тому вічні проблеми, що як, скільки виробляти та як розподіляти, передаються від покоління до покоління, від однієї економічної формації до іншої[2, c. 52-53].

Практика індустріально розвинених країн, де бізнес є основою розвитку економіки, а ринок виступає стимулом розвитку виробництва, виробила формулу виживання, яка позначена особливою простотою. Виявляється, що в ринковому механізмі ніхто з індивідів чи організацій свідомо не займається вирішенням цих проблем. Просто кожен робить свій бізнес, взаємодіючи на ринку то як виробник, то як споживач. Тут визначаються ціни і обсяг виробництва Через узгодження між покупцями і продавцями розв'язуються одночасно всі проблеми. Перша з них — „що виробляти?" — визначається через гроші, що платить споживач за товар, який він вибрав, друга — „як виробляти?" — конкуренцією між виробниками, третя — „скільки виробляти і як розподіляти?" — обумовлюється співвідношенням попиту і пропозиції. Такий процес відбувається постійно у кожному способі виробництва, у різних економічних системах, де сповідують ринкові відносини, а бізнес виступає як метод господарювання, тип мислення, спосіб життя. Отже, бізнес є категорією ринку, тобто економічною категорією, а потреба його виникнення — закономірним історичним процесом. З розвитком суспільства розвивається і бізнес, який „всмоктує" в себе економічні відносини суспільства і проявляє їх в господарській практиці.

Визначальними рисами бізнесу є:

• ініціативність;

• самостійність у прийнятті господарських рішень;

• рисковий характер діяльності;

• економічна свобода суб'єктів господарювання;

• творчий підхід до справи.

Бізнесмен самостійно розробляє бізнес-план власної справи, укладає угоди з партнерами, вибирає постачальників і споживачів виробленої продукції. В відповідальності з чинним законодавством і станом господарської кон’юнктури встановлює ціни, здійснює вільне наймання робітників, бере на себе відповідальність за свої рішення та їх наслідки. Рішення з невідомими наслідками – є ризик. Бізнес завжди пов’язаний з ризиком – об’єктивним явищем, подією з негативними, особливо невигідними економічними наслідками, які можливо збудуться в майбутньому в якийсь проміжок часу в невідомих обсягах. Ризик – це можливе негативне відхилення від норм, дійсне фактичне негативне відхилення є збиток. Підприємницький ризик може трансформуватися в відповідний збиток. В цьому випадку він приймає конкретні вимірюванні і реальні риси, які завжди треба мати на увазі. Збиток в особливо великих обсягах може привести до банкрутства.

Спонукальним мотивом бізнесу є комерційний успіх і задоволення інтересів ділових людей. Бажання отримати прибуток спонукає учасників господарського процесу до розширення виробництва, зниження витрат і цін на товари та послуги.

Ринок є стимулом розвитку бізнесу, а дефіцит ресурсів його межею. На ринку суб’єкти господарської діяльності взаємодіють то в якості виробника, то – споживача. Ринок встановлює ціни і визначає обсяг виробництва і вирішується проблема: що, як і скільки треба виробляти.

Проблема “що виробляти” вирішується через гроші споживача товару або послуги; “як виробляти” — шляхом конкурентної боротьби між виробниками; “скільки виробляти” — через співвідношення попиту і пропозиції[1, c. 28-30].

Бізнесмен – це головна фігура ринку. Активізація бізнесу матеріалізується в поліпшенні стану суспільного виробництва, формує новий тип економічної поведінки суб’єктів господарювання і відповідного йому механізму.

Цільове спрямування ділової активності (бізнесу) полягає в задоволенні потреб і інтересів. Стимул – важлива характеристика розвитку бізнесу. Очікування винагороди є не тільки рушійна сила бізнесу, але і фактор його розвитку.

Об’єктом підприємницької діяльності є процес відтворення на всіх його стадіях. Суб’єктами бізнесу можуть бути правоспроможні і дієспроможні громадяни та юридичні особи, які мають власність в будь-якій формі.

Підприємництво і бізнес.

У господарській практиці підприємництво і бізнес звичайно ототожнюються. Але це лише зовнішня проява. Насправді обидва ці терміни не тотожні. Бізнес більш широке поняття, чим підприємництво, тому що воно охоплює відношення, які виникають між усіма учасниками ринкової економіки і вмикає в дію не тільки підприємців, але і споживачів, найманих робітників державної структури. Підприємництво — категорія бізнесу.

Бізнес як система господарювання — це ділові відношення між людьми або учасниками справ. Ділові відношення – це вираження виробничих відношень. Діяльність будь-якого суб’єкту господарського процесу є його “діло”. Обмін діяльністю і її результатами – це обмін ділами або ділова угода. Учасники ділових угод є ділові люди — бізнесмени. Підприємництво і підприємці пов'язані з “ділом”. Як правило, це “діло” передбачає підприємство, тобто особливо складне діло. Таким чином, бізнес — це організація підприємства: промислового, сільськогосподарського, торгового, кредитного, науково-технічного тощо.

Підприємництво і бізнес розрізняються між собою в теоретичному плані. На практиці підприємництво виступає як підприємницький бізнес і залучає тільки свого суб'єкта, а не усіх учасників ринку. Бізнес без підприємництва не буває. Підприємництво не тільки елемент систему бізнесу, але і фактор його розвитку.

Система бізнесу як система господарювання охоплює такі елементи:

• підприємницький бізнес;

• державний бізнес;

• споживчий бізнес.

Суб'єктами підприємницького бізнесу є підприємці — юридичні і фізичні особи, діловий інтерес яких полягає в одержанні прибутку через виробництво і реалізацію, виконання робіт та послуг.

Види підприємницької діяльності залежать від форм власності і організаційних форм[9, c. 38-40].

Розрізняють різні організаційні форми підприємництва: державні; орендні; індивідуальні; приватні; сімейні; різні товариства (СОВ, АТ), спільні підприємства. В залежності від масштабу господарювання — велике, середнє і дрібне підприємство. Вони відрізняються особливостями відношень власності. В великому підприємстві функції підприємця і власника розділені, тобто капітал — функція відділяється від капіталу — власника. Для дрібного бізнесу характерно співпадання функції власника і підприємця. Середній бізнес знаходиться на межі великого і дрібного підприємництва і поєднує особливості першого і другого.

Комбінація таких типів підприємств і створює ринкове середовище, в якому кожний підприємець займає свою нішу, знаходить своє місце і вирішує проблеми господарювання в відповідності з критеріями ефективності виробництва; власного інтересу і комерційного успіху.

Рушійною силою розвитку бізнесу є потреби і особистий економічний інтерес, який лежить в основі потреб.

Розвиток бізнесу неможливий без забезпечення відповідних умов його функціонування. Вони забезпечують законодавчу і нормативну базу, конкурентне середовище, ринкову інфраструктуру та стимули підприємницької діяльності.

Методологічною основою підприємництва є теорія ринкового господарювання.

Ринок – це форма функціонування економіки, а ринковий механізм є важливим регулятором господарського розвитку.

Функціонування ринкового механізму передбачає деякі умови, які дозволяють зробити важливі висновки відносно характеру, типу та рівня організації ринку:

¨самостійність і свобода дії суб’єктів господарювання;

¨можливість самостійно розміщувати замовлення;

¨вільно розпоряджатися власними прибутками;

¨відповідальність за використання ресурсів, можливі збитки і неефективні рішення;

¨можливість взаємного вибору партнерів на ринку;

¨конкуренція, як наслідок достатньої кількості виробників і споживачів товарів[5, c. 61-62].

2. Родові ознаки бізнесу

Родові ознаки бізнесу нескладно виявити в рабовласницькому, феодальному та інших способах виробництва. Класичним прикладом бізнесу у ті періоди були завоювання. Всяка війна чи воєнний похід так чи інакше мали економічне підґрунтя. Кожен завойовник переслідував економічні цілі, він вів воєнні дії заради своєї власної вигоди. За допомогою військової сили він прагнув нав'язувати сусідам свої інтереси, зайняти вигідні позиції, які дали б змогу диктувати підлеглим країнам свої умови життя. Работорговий бізнес був типовим прикладом тієї давньої системи ділових відносин, у якій поєднувалися економічні інтереси та особисті форми панування і підкорення, так само, як і добровільний продаж у рабство себе та членів своєї сім'ї.

До родових ознак бізнесу належить те, що залишила практика розвитку бізнесу, насамперед:

· обмін діяльністю між суб'єктами економіки;

· прагнення кожного учасника обміну діяльністю реалізувати свої інтереси незалежно від того, чи реалізуються при цьому інтереси контрагентів;

· прагнення до нав'язування своїх інтересів у випадку, копи контрагенти відмовляються приймати нав'язувані їм умови ділового спілкування.

· прояв особистої чи колективної ініціативи у процесі підготовки чи укладання угоди;

· здатність і готовність йти на особистий (чи колективний) ризик заради укладання угоди (операції) на вигідних умовах;

· готовність і уміння проводити різні прийоми ділового спілкування, які переслідують мету досягнення найбільшої вигоди;

· здатність робити різні кроки, у різних напрямах з метою забезпечення вигідної позиції для наступного проведення вибраних прийомів ділового спілкування;

· вміння диференціювати вірогідні й справжні результати угоди, визначати пріоритети діяльності та підпорядкувати їм логіку ділового спілкування.

Усі зазначені родові ознаки бізнесу повною мірою виявляються у сучасній ринковій економіці, де вони мають повністю визначені видові особливості, зумовлені товарно-грошовими відносинами. Інші особливості притаманні бізнесу у тих формах економіки, де таких відносин немає через історичні обставини, або вони мають обмежений характер розповсюдження чи існують у перекрученому вигляді, який не відповідає їх внутрішній природі[5, c. 23-25].

У період, який передував першим бартерним угодам („товар" -„товар"), ділове спілкування, пов'язане з обміном діяльністю, здійснювалось у рамках замкнених економічних співтовариств (родів, племен, стад та ін.). і саме „ділова" природа цих первісних економічних контактів, діловий інтерес учасників первісного виробництва і привів у кінцевому підсумку до розпаду цих спільностей і до диференціації населення. Одні виявили себе в своєму бізнесі, і саме вони почали захоплювати ключові економічні та інші позиції, інші терпіли крах, поступово потрапляючи у рабську чи іншу залежність від своїх контрагентів.

Вважати, що в докапіталістичній економіці-не було бізнесу — те саме, що заперечувати наявність до капіталізму економіки, як такої, хоч саме слово „бізнес" дійсно ввійшло у науковий і побутовий обіг саме при переході до капіталізму. Так само наївним було б вважати, що бізнес був повністю ліквідований у радянській доперебудовній економіці. У колишньому СРСР панувала думка, що бізнесу в нашій економіці бути не може, крім зовнішньоекономічних контактів, і що бізнесмени, як особлива соціальна група, назавжди щезли. Бізнесмени сприймались хіба що як атрибут злочинного світу, причому їх наявність не була постійно відтворюваним явищем.

Однак бізнес був завжди поширеним явищем у планово-розподільчій економіці. Бізнесом займались споживачі, які здійснювали пошук дефіцитних товарів. їх дії, включаючи диференціацію ринку за регіональними, ціновими, фірмовими, товарними та іншими ознаками, для подальшого залучення до дефіциту, очевидно, могли б оснастити характерними прикладами кожного фахівця з теорії бізнесу, якби вони вирішили звернутись у цьому до радянського досвіду.

Для керівників підприємств і їхніх економічних служб бізнес зводився до листування з контрагентами, складання довідок для керівництва, суперечки з керівництвом з приводу коригування планів, „отоварювання" фондів, добування транспортних засобів, обміну дефіцитним устаткуванням, „навішування" навантаження (неходових товарів) до дефіциту, давання та приймання хабарів, ведення подвійних рахунків та ін. Це пояснюється тим, що замість повноцінних товарно-грошових відносин у радянській економіці мали місце так звані планомірні товарні відносини, за яких ділові відносини між суб'єктами економіки встановлювались не за особистою ініціативою цих суб'єктів, а за волею плануючого і розподіляючого „об'єкти угод" керівництва Однак родові ознаки бізнесу зберігались і в таких умовах. Щоправда вигода бізнесменів мала перехідний і централізовано регульований характер. Так, підприємства не одержували прибуток після вдало завершеної угоди (справи), а отримували його за рознарядкою зверху, виконавши планове завдання. Суть угоди полягала в отриманні такого завдання „з створення прибутку", яке легко можна було б виконати. Добутий таким чином прибуток був одним з найважливіших оцінкових показників роботи підприємства

У сучасній економіці прояв родових ознак бізнесу безумовно повинен переломлюватись через історичну специфіку нинішнього періоду економічного розвитку. Фігура бізнесмена, здатного функціонувати в умовах ринкової економіки, повинна зайняти важливе місце в економічному житті суспільства[3, c. 34-35].

3. Бізнес і діло

В економіці вся діяльність так чи інакше пов'язана з виробництвом продукції та її рухом у сферу споживання. Тому будь-який епізод господарського життя характеризується різноманітністю ділових відносин, з допомогою яких здійснюється відтворення. По суті ділові відносини — це вираження того суспільного явища, яке в класичній політекономії прийнято називати виробничими відносинами. Діяльність будь-якого із суб'єктів виробничих відносин є його особисте „діло", а обмін діяльністю та ії результатами, що має місце у різних формах суспільного виробництва, є обмін „ділами", діловий контакт, інакше кажучи, угода.

Бізнес — це ділові відносини між людьми або відносини між учасниками діла (справи). Беручи участь у „ділі", люди стають діловими людьми, чи бізнесменами/''

У свідомості радянських людей переважало негативне ставлення до бізнесу і бізнесменів. Досить популярною і часто використовуваною для характеристики мотивів і способів поведінки бізнесменів була цитата із „Капіталу" К. Маркса, що капітал боїться відсутності прибутку чи дуже маленького прибутку, як природа не терпить пустоти. Але раз є в наявності достатній прибуток, капітал стає сміливим. Забезпечте 10 відсотків, і капітал згоден на будь-яке застосування, при 20 відсотках він стає пожвавленим, при 50 відсотках позитивно готовий зламати собі голову, при 100 відсотках він нехтує всіма людськими законами, при 300 відсотках нема такого злочину, на який він не ризикнув би, хоч би під страхом шибениці.

Непривабливість картини, створеної основоположником наукового комунізму, на якій змальовані потенційні злочинці, здатні нехтувати всіма людськими законами навіть під страхом шибениці, напевне стане ще більш ґрунтовною, якщо ми звернемось до белетристики, до творів Т. Драйзера, Ф. Норріса, Е. Сінклера, О. Бальзака, В. Шишкова, М. Горького, І. Франка, М. Короленка, ОТенрі (який вперше включив у побутовий обіг знамениту „ділову" фразу „Болівар двох не винесе") і навіть І. Ільфа і Є. Петрова Шанувальники „Золотого теляти", як правило, були єдині у своїх симпатіях до веселого шахрая Остапа Бендера, який зумів, на відміну від „компетентних органів", розколоти відштовхуюче врівноваженого, підпільного радянського ділка-мільйонера, і настільки ж єдині у своїх антипатіях до імперіалістичної акули Корейка, в образі якого поєднались численні вади, притаманні діловим людям[1, c. 57-59].

Проте кримінальний елемент у поведінці, діях і взаємних відносинах бізнесменів зовсім не вичерпує змісту поняття „бізнес". Без сумніву, усталене у свідомості багатьох людей поєднання бізнесу з прагненням до наживи (прибутку, доходу) правильно відображає існуюче становище справ. Саме доход є безпосередньою метою будь-якого бізнесмена Проте безсумнівно й інше — будь-який сучасний бізнесмен прекрасно розуміє, що отримати доход він може, лише надаючи своїм клієнтам послуги або продаючи їм товар, в якому вони зацікавлені. Жоден бізнесмен не може отримати доход „за планом".

Найбільш просте визначення бізнесу, очевидно, можна дати, відштовхуючись від етимології самого терміна бізнес — це діло.

У західній економічній літературі домінують системні визначення бізнесу. Ось досить типове визначення бізнесу з книги „Концепція бізнесу", підготовленої вченими університетів Техаса та Іллінойса (США) С. Розенблаттом, Р. Боннінгтоном, В. Нідлсом: «До таке бізнес? Бізнес — це система ведіння діла (справи). Бізнес — це створення продукції, потрібної людям. Бізнес — це робота Бізнес — це центральна магістраль у нашій соціально-економічній системі. Бізнес — система, яку ми створили для задоволення наших бажань. Бізнес — це те, як ми живемо». На нашу думку, бізнес — це система діяльності, де організація виробництва товарів та послуг здійснюється тими, кому належать фактори виробництва, або бізнес — організація економічної діяльності на основі приватної власності з метою отримання прибутку. Ця система не потребує централізованого планування та координації економічної діяльності з боку державних інститутів, все це замінюють ринок і система цін.

Такі визначення відображають досягнутий рівень розуміння ролі бізнесу в економічному житті суспільства Проте в буденній свідомості людей переважають, як правило, несистемні уявлення про бізнес. Під бізнесом звичайно розуміють всього лише ініціативну діяльність підприємств, спрямовану на отримання доходів. Таке розуміння бізнесу не тільки спрощує економічні відносини, — а ми вище вже визначили бізнес як сукупність ділових відносин у суспільстві, а й призводить до небезпечного протиставлення верстви підприємців іншим соціальним групам.

Однак в умовах сучасної ринкової економіки ділові люди вступають у відносини не з потенційними і справжніми жертвами власної експансії, а з іншими діловими людьми/Кожна угода так чи інакше відображає зацікавленість в успішному її виконанні всіх сторін, які беруть участь у ній. Якщо така угода, її предмет чи форма не заборонені законом (наприклад збут наркотиків, торгівля зброєю, праця рабів), то крім безпосередніх учасників угоди зацікавленість у її успішному виконанні виявляє і держава

Бізнес має свою стратегію і тактику. Стратегія бізнесу — максимізація вигоди (доходу, прибутку) у процесі укладання різних угод. Тактика — реалізація цієї стратегічної установки у відносинах з контрагентами в кожному окремому випадку з використанням конкретних умов здійснення, строків і предметів угод, тобто якими способами і методами буде реалізована стратегія бізнесу.» Якщо мета бізнесу відповідає об'єктивній потребі, виражає назрілі потреби, то люди свідомо творять майбутнє. Якщо людина не ставить перед собою мету, то вона ніколи її не досягне.

Створення власного діла — завжди величезний ризик і подолання труднощів, які обов'язково виникають при народженні нового. Створюючи нове власне діло (справу), бізнесмен-початківець повинен розуміти, що він буде не тільки користуватись благами, які обіцяють ці починання, а й нести всю повноту відповідальності за їх розвиток; Важливо визначити стратегію своєї справи, бачити перспективу її розвитку.

Про зростаючий інтерес до бізнесу з боку населення, ділових кіл і держави свідчить збільшення наукових праць з цього питання і кількості навчальних курсів бізнесу в університетах[7, c. 62-64].

4. Види бізнесу

Система бізнесу як система господарювання охоплює такі елементи:

· підприємницький бізнес;

· державний бізнес;

· споживчий бізнес.

Види підприємницької діяльності залежать від форм власності і організаційних форм.

Дрібне підприємництво практично доступне усьому населенню. Для зміцнення підприємницького середовища дрібний бізнес повинен заохочуватися державою. Розвиток дрібного бізнесу створює в масовому порядку умови для зайнятості населення ї є основним “постачальником” робочих місць держави.

Підприємницький бізнес підрозділяється також на виробниче, комерційне і фінансове підприємництво.

Виробниче підприємство розповсюджується головним чином на виробництво, споживання товарів та послуг і представлено підприємствами, фірмами, установами.

Комерційне підприємство пов'язане з обміном, розподілом і споживанням товарів через торговельні заклади і біржі. Фінансове підприємництво охоплює обіг і обмін вартостей через банки і фондові біржі.

Державний бізнес здійснюється державними органами, тобто коли вони виходять на ринок з діловими пропозиціями. Діловий інтерес держави полягає в здійсненні пріоритетних загальнодержавних науково-технічних, науково-виробничих і інших проблем, які задовольняють інтересам всього народногосподарського комплексу. Держава заохочує участь фірм у цих програмах, отримуючи можливість їх реалізації. Основою державного бізнесу є загальнодержавна власність на засоби виробництва, інформацію, грошові ресурси, цінні папери.

Споживчий бізнес здійснюється усіма громадянами з думкою одержання товарів і послуг шляхом самостійного пошуку виробників і продавців на основі максимальної вигоди. Для споживачів товарів вигодою є товар (послуга), найкращим чином задовольняючий потреби. Основою такого бізнесу є приватна власність на предмети споживання і послуги.

Стратегія бізнесу полягає в максимізації вигоди (доходу, прибутку) в ході реалізації різноманітних угод. Реалізується ця стратегія в залежності від конкретного випадку з урахуванням умов здійснення, терміну і предмету угоди[6, c. 46-48].

Висновки

Список використаної літератури

1. Варналій З. Основи підприємництва: Навчальний посібник/ Захарій Варналій,. — 3-тє вид., виправл. і доп.. — К.: Знання-Прес, 2006. — 350 с.

2. Виноградська А. Основи підприємництва: Навч. посіб./ Алла Виноградська,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: Кондор, 2005. — 540 с.

3. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 487 с.

4. Донець Л. Основи підприємництва: Навч. посіб./ Любов Донець, Надія Романенко,; М-во освіти і науки України, ДонДУЕТ ім. М. Туган-Барановського. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 315 с.

5. Дратвер Б. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, М-во освіти і науки України, Кіровоградський держ. пед. ун-т ім. В.Винниченка. — Кіровоград, 2003. — 186 с.

6. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. — 777 с.

7. Мочерний С. Основи підприємницької діяльності: Посібник/ Степан Мочерний, Олександр Устенко, Сергій Чеботар. — К.: Академія, 2001. — 279 с.

8. Основи підприємницької діяльності: Навчальний посібник/ Борис Дратвер, Наталія Пасічник, Дмитро Закатнов та ін.; М-во освіти і науки України, АПН України, Ін-т проблем виховання. — Кіровоград, 2004. — 223 с.

9. Шваб Л. Основи підприємництва: Навч. посібник/ Людмила Іллівна Шваб,. — К.: Каравела, 2006. — 343 с.

referat-ok.com.ua