Вступ.

1. Поява та поняття магії як релігійного вірування.

2. Магія як форма релігії.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Витоки та особливості її першим дослідив Б. Малиновський у своїй праці «Магія, наука і релігія». Вивчення життя і побуту туземців тихоокенських островів навело його на думку, що магія є діяльністю в умовах підвищеного ризику. Не впевнена у собі людина, вдаючись до чаклунських дій, звертається за допомогою до надприродних сил.

Магія (грец. mageia — чаклунство) — сукупність уявлень та обрядів, в основі яких віра в можливість впливу на довколишній світ через надприродне — фетишів, духів тощо завдяки чаклунським дійствам.

За уявленнями магія посилювала вплив на природу, оскільки вважалося, що людина може змінити навколишній світ не лише своєю працею (природні рухи), а й особливими символічними діями — обрядами (надприродний шлях). Наприклад, мисливці деяких північноамериканських індійських племен ще в XIX ст. перед початком полювання на бізонів виконували ритуальний танець, вважаючи, що це допоможе їм заманити бізонів до стійбищ і забезпечити вдале полювання. На цій підставі магію вважають зародковою формою релігійного культу. 3. Фрейд стверджував, що магія походить з уявлень про «всемогутність думок». За методами впливу її класифікують на контактну (зіткнення носія магічної сили з об'єктом, на який спрямовано її вплив) та ініціальну (спрямована на недосяжний для суб'єкта магічної дії об'єкт). За метою вона буває виробничою, лікувальною, застережною, військовою, метеорологічною (магія погоди) та ін. Найпоширенішою була виробнича магія, яка мала кілька відгалужень: мисливська, риболовецька, будівельна тощо.

1. Поява та поняття магії як релігійного вірування

Поряд з тотемізмом і табу значне місце в життєдіяльності первісної людини посідала магія (від грецьк. μαγεια — чаклунство, чарівництво) — сукупність уявлень і обрядів, в основі яких лежить віра в можливість впливу на людей, предмети і явища об’єктивного світу за допомогою визначених дій.

Магія — єдність релігійної свідомості і дії, в ній немов би в концентрованому вигляді проявляється загальна характеристика релігії як специфічного практично-духовного способу входження людини в світ. Мотивований текст, логіку його магічних дій можна виразити в такий спосіб: якщо на звичайні предмети та явища можна впливати практично, то з таким же успіхом практично можна впливати у бажаному напрямі й на незвичайне, надприродне, тобто на фетишів, тотемів, душ і духів. Тому магія доповнюється іншими видами родоплемінних релігій, як-то анімізм,фетишизм і тотемізм.

Відомі різні види первісної магії: промислова, землеробська, військова, лікувальна, любовна, шкодоносна та ін. Вони полягали в заклинанні мисливських ; пасток, чаклунських процедурах на полі, спробах навести причину (тобто зіпсувати здоров’я, наслати морок), приворожити, в чаклуванні над зброєю, над хворим, у різного роду замовляннях тощо. Але в кожному випадку вона була або фетишистською, або тотемістичною, або анімістичною, або ж, нарешті, пов’язаною з вірою в духів. Адже магія, як сплав чаклунського дійства і віри в можливість через нього вплинути на надприродне, відбула становлення і розвиток як складник первісної релігійності в цілому та як “мова” розглянутих вище форм чуттєво-надчуттєвих та демоністичних вірувань.

Магію намагалися не раз розглядати як визначену форму релігії. Інші вчені, навпаки, намагалися відмежувати магію від релігії. Однак поняття “магія”, подібно поняттю “анімізм”, є лише загальне, надзвичайно абстрактне позначення дуже різноманітних обрядів і уявлень. І ці обряди й уявлення розрізняються не тільки за ступенем складності, не тільки за змістом, але знов-таки і за походженням: обряди лікувальної магії (знахарства) безсумнівно пов’язані своїми коренями з народною медициною, обряди промислової магії — з технікою мисливського і рибальського промислу, обряди військової магії — з ворожими відносинами між племенами і т.д. З іншого боку, магічні обряди і повір’я, як і анімістичні, відомі на всіх ступінях суспільного розвитку як у відсталих, так і в найрозвиненіших народів.

Отже, система заборон під назвою “табу” охоплювала всі сфери життя і була єдиною формою регламентації, що заміняла все те, що в сучасному суспільстві забезпечується мораллю, релігією, правом[2, c. 25-26].

З розвитком суспільства виникали нові різновиди виробничої магії: землеробська, скотарська, гончарська, ковальська, навчальна, спортивна. Особливим різновидом застережної магії були релігійні табу. Слово «табу» запозичене з мов жителів Гавайських островів і означає заборону будь-що робити, аби не накликати на себе біди.

Австралійські аборигени, наприклад, майже всі хвороби вважали насланими своїми недоброзичливцями, а тому були дуже обережними у спілкуванні з незнайомцями. Не менш сильною була віра, що магічними діями можна наслати біду своїм ворогам: у деяких індійських племенах проколювали стрілами виготовлені їх фігурки, сподіваючись, що це станеться із ними.

Магічні дії виконували чаклуни, шамани, які, становлячи особливий прошарок, користувалися особливою пошаною. Згодом їх позиції були потіснені жерцями і священнослужителями, а ще пізніше їх піддавали гонінням. У середні віки чаклунство було поширене у формі білої (за допомогою небесних сил) і чорної (за допомогою пекельних сил) магії. Окремі елементи їх використовують і тепер. Магія дійшла до наших днів як елемент сучасної релігії (віра в надприродну силу обрядів), а також у самостійній формі (ворожіння на картах тощо)[5, c. 36].

2. Магія як форма релігії

Магія — єдність релігійної свідомості і дії, в ній немов би в концентрованому вигляді проявляється загальна характеристика релігії як специфічного практично-духовного способу входження людини в світ. Мотивований текст, логіку його магічних дій можна виразити в такий спосіб: якщо на звичайні предмети та явища можна впливати практично, то з таким же успіхом практично можна впливати у бажаному напрямі й на незвичайне, надприродне, тобто на фетишів, тотемів, душ і духів. Тому магія доповнюється іншими видами родоплемінних релігій, як-то анімізм,фетишизм і тотемізм.

Відомі різні види первісної магії: промислова, землеробська, військова, лікувальна, любовна, шкодоносна та ін. Вони полягали в заклинанні мисливських ; пасток, чаклунських процедурах на полі, спробах навести причину (тобто зіпсувати здоров'я, наслати морок), приворожити, в чаклуванні над зброєю, над хворим, у різного роду замовляннях тощо. Але в кожному випадку вона була або фетишистською, або тотемістичною, або анімістичною, або ж, нарешті, пов'язаною з вірою в духів. Адже магія, як сплав чаклунського дійства і віри в можливість через нього вплинути на надприродне, відбула становлення і розвиток як складник первісної релігійності в цілому та як "мова" розглянутих вище форм чуттєво-надчуттєвих та демоністичних вірувань.

При дослідженні магічного мислення тубільців Полінезії Дж.Фрезер помітив дуже цікаву закономірність. Виявилося, що тубільці використовують магію в землеробстві при посадці бульбових рослин, врожай яких буває мінливий, але магія не застосовується при культивуванні плодових дерев, що дають стійкий, стабільний врожай. У рибальстві магічні прийоми практикуються при промислі акул та інших великих і небезпечних риб, при лові ж дрібної риби магія вважається зайвою. Побудова човнів завжди супроводжується магічними обрядами, при зведенні ж будинків магія не використовується. Це дозволило Дж.Фрезеру зробити висновок, що магічні уявлення виникають тоді, коли людина не упевнена у своїх силах, коли вона зіштовхується з проблемами, вирішення яких залежить не стільки від самої людини, скільки від безлічі привхідних факторів. Саме це і змушує його покладатися на допомогу таємничих сил і виконувати магічні дії.

За Фрезером, магічне мислення ґрунтується на двох принципах. Перший з них говорить: подібне породжує подібне, або наслідок схожий на свою причину. Відповідно до другого принципу, речі, що раз прийшли у зіткнення один з одним, продовжують взаємодіяти на відстані після припинення прямого контакту. Перший принцип може бути названий законом подібності, а другий — законом контакту. З першого принципу, а саме з закону подібності, маг робить висновок, що він може виконати будь-яку бажану дію шляхом простого наслідування їй. На підставі другого принципу він робить висновок, що все те, що він проробляє з предметом, зробить вплив і на особу, що один раз була з цим предметом у контакті (як частина його тіла чи інакше). Гомеопатичною чи імітативною магією можна назвати чаклунські прийоми, засновані на законі подібності. Контагіозною магією можуть бути названі чаклунські прийоми, засновані на законі контакту[7, c. 28-30].

Перший вид магії найкраще позначити терміном гомеопатична, тому що альтернативний термін — магія імітативна — не виключає чи навіть має на увазі свідоме наслідування, що значно звужує сферу дії магії. Адже чаклун упевнений, що принципи, які знаходять практичне застосування в його мистецтві, керують також неживою природою. Іншими словами, він допускає, що закони подібності і зіткнення поширюються не тільки на людські дії, але мають загальне застосування. Як система природних законів, тобто сукупність правил, що "визначають" послідовність подій у світі, вона може бути названа магією теоретичної. У якості ж приписів, які люди повинні наслідувати, щоб досягти своєї мети, вона може називатися магією практичною. Разом з тим, варто мати на увазі, що первісний чаклун знає магію тільки з її практичної сторони. Він ніколи не піддає аналізу розумові процеси, на яких ґрунтуються його дії, ніколи не розмірковує над абстрактними принципами,що містяться в них. Магія є для нього мистецтвом, а не наукою; сама ідея науки відсутня у його нерозвиненому розумі.

Гомеопатична магія ґрунтується на зв'язку ідей за подібністю; контагіозна магія ґрунтується на зв'язку ідей за суміжністю. Помилка гомеопатичної магії полягає в тім, що подібність речей сприймається як їхня ідентичність. Контагіозна магія робить іншу помилку: вона виходить з того, що речі, один раз побувавши в зіткненні, перебувають у контакті постійно. На практиці обидва види магії часто сполучаються. Точніше кажучи, якщо гомеопатична, чи імітативна, магія може практикуватися сама по собі, то контагіозна магія, як правило, пов'язана з застосуванням гомеопатичного принципу. Обидві різновиди магії — гомеопатична і контагіозна — можуть бути позначені єдиним терміном — симпатична магія, оскільки в обох випадках допускається, що завдяки таємній симпатії речі впливають одна на одну на відстані й імпульс передається від однієї до іншої за допомогою невидимого зв'язку[1, c. 21-22].

У залежності від розумових законів, що лежать у їхній основі, можна наочно зобразити обидва різновиди магії у вигляді наступної таблиці:

Вся система симпатичної магії складається не з одних лише позитивних приписів, вона також містить у собі велику кількість негативних приписів, тобто заборон. Вона вказує не лише на те, як слід чинити, а також на те, чого робити не слід. Сукупність позитивних приписів становить чаклунство, негативних — табу. Фактично, всі уявлення про табу, у будь-якому разі, у своїй більшості, є лише частковими випадками застосування симпатичної магії з її законами подібності та контакту. Хоча, звичайно, ці закони не сформульовані дикуном в словесній формі та не осягнені ним абстрактно, він, тим не менше, вірить, що ці закони регулюють хід природних явищ цілком незалежно від волі людини.

Ціль позитивної магії чи чаклунства — зробити так, щоб бажана подія відбулася; ціль негативної магії чи табу — зробити так, щоб небажана подія не відбулася. Але передбачається, що обидва наслідки (бажаний і небажаний) мають місце відповідно до законів подібності чи контакту. І подібно до того, як бажане явище в дійсності зовсім не є наслідком здійснення магічного обряду, явище, якого страшаться, у дійсності не випливає з порушення табу.

Табу і чаклунство усього лише протилежні полюси єдиної системи. Негативним її полюсом є табу, позитивним — чаклунство. Якщо ми дамо всій цій системі загальну назву теоретичної і практичної магії, то це співвідношення можна подати у вигляді наступної таблиці [9, c. 34-36]:

Магія і релігія. Магія — там, де вона зустрічається в чистому вигляді, — припускає, що одна природна подія з необхідністю незмінно настає за іншою без втручання духовного чи особистого агента. Фундаментальне припущення магії тотожно, таким чином, погляду сучасної науки: в основі як магії, так і науки лежить тверда віра в порядок і однаковість природних явищ. У мага немає сумніву в тім, що ті самі причини завжди будуть породжувати ті самі наслідки, що здійснення потрібного обряду, супроводжуване визначеними заклинаннями, неминуче призведе до бажаного результату. Маг не благає вищу силу, не шукає прихильності мінливої і свавільної надприродної істоти, не принижується перед грізним божеством. Але влада його, якою б великою він її не вважав, ні в якому разі не є владою безмежною. Він володіє нею лише настільки, наскільки строго дотримується правил свого мистецтва чи природних законів, як він їх розуміє. Нехтувати цими правилами, переступати ці закони (нехай навіть у найменшому) — значить викликати на себе невдачу і навіть наражати на крайню небезпеку своє життя. Якщо маг і претендує на верховну владу над природою, то ця влада обмежена у своїх повноваженнях і здійснювана в точній відповідності з древнім звичаєм. Так що аналогія між магічним і науковим світоглядом є обґрунтованою. В обох випадках допускається, що послідовність подій зовсім визначена, повторювана і підкоряється дії незмінних законів, прояв яких можна точно визначити і передбачати.

Якщо піддати аналізу приклади симпатичної магії, то виявиться, що вони є неправильними застосуваннями одного з двох фундаментальних законів мислення, а саме асоціації ідей за подібністю й асоціації ідей за суміжністю у просторі і часі. Гомеопатичну, чи імітативну магію породжує помилкове асоціювання ідей подібних, а магію контагіозну — помилкове асоціювання ідей суміжних.

Отже, магія, як виявилося, близька родичка науки. Залишається з'ясувати, як вона співвідноситься з релігією. Відповідь на це запитання, безсумнівно, буде залежати від розуміння природи релігії. За Фрезером, релігія — це "умилосердження й умиротворення сил, що стоять вище людини, сил, що, як вважається, спрямовують і контролюють хід природних явищ і людського життя". Релігія в такому розумінні складається з теоретичного і практичного елементів, а саме з віри в існування вищих сил і з прагнення умилостивити їх і догодити їм. На першому місці, звичайно, стоїть віра, тому що, перш ніж догоджати божеству, треба вірити в його існування. Але "якщо релігія не породжує різного роду релігійні дійства, це вже не релігія, а просто теологія, тому що одна віра без діянь мертва. З іншого боку, не можна назвати релігійною й поведінку, не підкріплену релігійною вірою. Тому вірування і дія рівноважливі для релігії, яка не може існувати без того чи іншого"(п.2, с.54-55). Але не обов'язково і не завжди релігійна дія набуває форми ритуалу, тобто полягає в проголошенні молитов, здійсненні жертвоприношень й інших зовнішніх обрядових дій, ціль яких — догодити божеству. "Прагнучи до умиротворення надприродних сил, релігія визнає за божествами свідомий і особистий характер… Так що релігія — оскільки вона припускає, що світом керують свідомі агенти, яких можна відвернути від їхніх намірів шляхом переконання, — фундаментально протилежна магії і науці"(п.2, с.55)[6, c. 53-55].

Злиття і з'єднання магії і релігії в різні епохи зустрічається в багатьох народів. Але є підстави думати, що таке злиття не є споконвічним і що були часи, коли в задоволенні бажань, що виходять за межі безпосередніх тваринних прагнень, людина покладалася виключно на магію.

Наприклад, аборигени Австралії, що є найбільш відсталими з усіх відомих нам племен дикунів, повсюдно прибігають до магії, тоді як релігія в змісті умилостивлення й умиротворення вищих сил їм, очевидно, майже невідома. Коротше кажучи, кожен австралієць є магом, і жоден з них не є жерцем, кожний уявляє, що за допомогою симпатичної магії він може вплинути на своїх одноплемінників і на протікання природних процесів, але ніхто і в гадці не мав умиротворення божеств шляхом молитви і жертвоприношень.

На цій підставі можна припустити, що в еволюції людського роду магія виникла раніш релігії; що "людина прагнула підкорити природу своїм бажанням силою чарів і заклинань до того, як стала намагатись піддобрити і пом'якшити замкнуте, примхливе і гнівне божество ніжною, украдливою молитвою і жертвоприношенням"(п.2, с.59).

Якщо припустити, що епоха магії повсюдно передувала епосі релігії, то, природно, підлягають дослідженню причини, що спонукали людство (чи його частину) полишити теорію і практику магії і перейти до релігії. Можна зробити таке припущення: з плином часу первісні люди повинні були помітити, що в дійсності магічні обряди і заклинання не приносять результатів, на які вони розраховані. Це відкриття привело до того, що люди уперше визнали свою нездатність на власний розсуд маніпулювати силами природи, що до того часу вважалися повністю підпорядкованими їхній владі. Природні явища, які люди за допомогою магії намагалися викликати, відбувалися, але відбувалося це без втручання людини: дощ усе так само падав на висохлу землю, сонце все так само здійснювало своє денне, а місяць нічне кругообертання. На землі, як і раніше, народжувалися люди для праць і страждань, і, як і раніше, після короткого перебування на землі вони навічно вирушали до праотців. У такий спосіб люди прийшли до нової системи віри і дії, що вгамувала їхні тривожні сумніви і дала заміну (нехай неміцну) верховної влади над природою, від якої вони були змушені відректися.

Можна припустити, що так, чи приблизно так, найрозумніші з людей зробили великий перехід від магії до релігії. Але навіть у них подібна зміна не могла відбутися раптово. Відбувалася вона, імовірно, дуже поступово і для свого більш-менш повного завершення потребувала багатьох років[10, c. 42-44].

Магію намагалися не раз розглядати як визначену форму релігії. Інші вчені, навпаки, намагалися відмежувати магію від релігії. Однак поняття "магія", подібно поняттю "анімізм", є лише загальне, надзвичайно абстрактне позначення дуже різноманітних обрядів і уявлень. І ці обряди й уявлення розрізняються не тільки за ступенем складності, не тільки за змістом, але знов-таки і за походженням: обряди лікувальної магії (знахарства) безсумнівно пов'язані своїми коренями з народною медициною, обряди промислової магії — з технікою мисливського і рибальського промислу, обряди військової магії — з ворожими відносинами між племенами і т.д. З іншого боку, магічні обряди і повір'я, як і анімістичні, відомі на всіх ступінях суспільного розвитку як у відсталих, так і в найрозвиненіших народів[9, c. 27].

Висновки

Як бачимо, у ранньородовому суспільстві складається специфічний, суперечливий збіг соціумних та гносеологічних обставин — саме таких, у яких крилася можливість появи релігійних вірувань. Соціумною причиною виникнення останніх став не просто низький, а такий рівень розвитку продуктивних сил і суспільних відносин, який був ще недостатнім для послідовно правильної орієнтації людини в навколишньому світі, але вже достатнім для виникнення у неї вищих, суто людських пізнавальних здібностей. Інакше кажучи, розвиток умов матеріального життя людей приводить до того, що на певному етапі їхньої історії, у ранньородовому суспільстві, складаються й гносеологічні передумови появи релігії. Вони пов’язані, кажучи загалом, із здатністю абстрактного мислення і фантазії в умовах обмеженості знань відриватися від дійсності, уособлювати таємничі сили довкілля, абсолютизувати й догматизувати певні риси пізнавальної діяльності, створювати образи надприродного, викликати віру в його існування та його здатність впливати на людину і її довкілля.

Наявність названих причин та передумов релігійних вірувань з необхідністю привела до віри в існування особливих, таємничих сил природи та уявлення про можливість чаклунського впливу на них. Це були подеколи наївні, не завжди чітко визначені первісні вірування, представлені чуттєво-надчуттєвим, а опісля — демоністичним типами.

Список використаної літератури

1. Абрамович С. Релігієзнавство: Підручник/ С. Абрамович, М. Тілло, М. Чікарькова. — К.: Дакор, 2006. — 509 с.

2. Калінін Ю. Релігієзнавство: Підручник для студ. вузів/ Юрій Калінін, Євген Харьковщенко,. — К.: Наукова думка, 1995. — 252 с.

3. Кислюк К. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Костянтин Кислюк, Олег Ку-чер,; Нар. укр. акад.. — 3-є вид., перероб. і доп.. — К.: Кондор, 2004. — 643 с.

4. Лубський В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вуз./ Володимир Лубський, Василь Теремко, Марія Лубська,. — К.: Академвидав, 2002,, 2003. — 431 с.

5. Релігієзнавство: курс лекцій/ В. Л. Петрушенко, О. П. Петрушенко, М. П. Ска-лецький та ін; Мін-во освіти і науки України, Слов’янський держ. педагог. ун-т. — 3-тє вид., стереотипне. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 327 с.

6. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів ВНЗ/ Олександр Решетов, Володимир Кирильчук, Зоя Стежко, Сергій Римар,. — Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2006. — 155 с.

7. Релігієзнавство: курс лекцій/ А. М. Колодний, В. М. Скиртач, Л. І. Мозговий; М-во освіти і науки України, Слов’янський державний педагогічний університет. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 267 с.

8. Титов В. Релігієзнавство: Підручник для студ. вузів/ Володимир Титов, Світлана Качурова, Олег Барабаш,; За ред. В.Д. Титова; М-во освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х.: Право, 2004. — 269 с.

9. Черній А. Релігієзнавство: Посібник/ Анатолій Черній,. — К.: Академвидав, 2003. — 351 с.

10. Чорненький Я. Релігієзнавство: теоретико-практичний курс: Навчальний посібник/ Ярослав Чорнень-кий,; Мін-во освіти і науки України, Львівський держ. ін-т новітніх технологій і управління ім. В’ячеслава Чорновола. — К.: ВД "Професіонал", 2005. — 540 с.

11. Яроцький П. Релігієзнавство: Навчальний посібник для студентів вузів/ Петро Яроцький,; КУТЕП. — К.: Кондор, 2004. — 305 с.