Громадянська війна та поділ України на 2 гетьманства (друга половина 17 ст.)

Політична ситуація в Україні була така складна, що вже через місяць після смерті Хмельницького у Чигирині зібралася рада старшин, де Ю. Хмельницький заявив, що він ще молодий, щоб виконувати обов´язки гетьмана, має учитися, а тому тимчасово зрікається гетьманства. Рада погодилася і вирішила, що поки юнак буде навчатися, виконання обов’язків гетьмана буде доручено генеральному писареві Івану Виговському. Обрання Виговського підтвердила і генеральна рада старшин за участі представників козацтва, міщанства та духовенства. Взявши булаву, Виговський правив як справжній гетьман і не згадував про свій тимчасовий статус.

Проти Виговського утворюється досить сильна опозиція, яку очолила Запорозька Січ, що й тепер збирала незадоволених, але вже новим гетьманським курсом. Невдоволення проявляли козаки окремих полків, особливо Полтавського. Кошовий отаман Запорозької Січі Я. Барабаш та полтавський полковник М. Пушкар зверталися до царського уряду з доносами та скаргами на Виговського, який начебто замишляв продати Україну «ляхам». У такому ж дусі велася агітація в Україні, і невдоволення в козацько-селянських масах наростало. Московський уряд намагався посилити ці суперечності, демагогічно, нещиро підтримуючи сили соціальних низів, розширюючи зв´язок з Пушкарем та Барабашем, підштовхуючи їх дотримуватися промосковської орієнтації. Боротьбу частини козацтва і селянства проти Виговського та його прибічників підтримали і старшини окремих полків.

Іван Виговський мобілізує 20-тисячне військо козаків, закликає на допомогу татарську орду і здійснює похід на Полтаву. Пушкар збирає навколо себе найбільш знедолений люд (так звані дейнеки), значні сили запорожців і створює армію, яка налічує близько 40 тис. чоловік. Бої розгорілися біля Полтави. Пушкар зазнав поразки і сам загинув у битві. Полтаву спалили, було розгромлено багато міст і сіл Полтавщини. Запорожці відійшли під захист московських військ, які вступали в Україну, щоб стати гарнізонами у Києві, Чернігові та Ніжині. У цій першій акції громадянської війни, що розгорталася в Україні між різними соціальними силами та групами старшин, загинуло 30 тис. чоловік. До того ж татари жорстоко пограбували Полтавщину, захопили багато людей у неволю. Використання Виговським у війні проти власного народу його ворогів — татар та зближення з Польщею викликали масове обурення. Новому гетьманові бракувало хисту Богдана Хмельницького враховувати настрої різних соціальних груп і станів.

Ця війна з повстанськими силами, яких підтримував московський уряд, ще більше ускладнила відносини гетьмана з московським царем, підштовхнула його до переговорів з Польщею, у якій посилювалися настрої на примирення з Україною та союзу з нею на федеративних засадах. В Україні частина старшини все це враховувала і, боячись московського абсолютизму, схильна була мати справу з конституційним польським королем. Розгорнулися інтенсивні переговори, і в середині вересня 1658 р. в Гадячі на Полтавщині був підписаний трактат про вихід України зі складу Московської держави та унію її з Польщею і Литвою. Тепер польська Річ Посполита перебудовувалася у федерацію трьох самостійних держав: Польщі, Литви й України. Україна у складі воєводств Київського, Чернігівського і Брацлавського оголошувалася незалежним Великим Князівством Руським. Три держави об´єднувалися особою єдиного короля, ними всіма обраного. У Великому Князівстві Руському законодавча влада мала належати зборам депутатів від усієї України, виконавча — гетьману, обраному пожиттєво, затверджуваному королем. Князівство Руське повинно було мати свій уряд, суд, фінансову систему, власне військо. Частина козаків урівнювалася в правах з польською шляхтою. Урівнювалися в правах православна і католицька церкви. Руському князівству надавалося право відкриття двох університетів та ін. Однак знову не було розв´язане «селянське питання», що приховувало в собі майбутні конфлікти. Московський уряд посилював тиск на Україну. В Гадячі ще велися переговори, а вже почалися сутички між українськими і російськими військами. Спроби українців розгромити гарнізон московських військ у Києві закінчилися невдачею, і щоб помститися за це московські війська розгромили та спалили околиці Києва, повісили 3000 чоловік, спійманих на дорогах, що вели до міста, забили велику кількість міщан.

У результаті цих подій Правобережжям заволоділи поляки. На Лівобережжі залишилися московські війська, а серед лівобережної старшини посилювалися промосковські настрої. Переяславський полковник, одночасно наказний гетьман, Я. Самко склав присягу на вірність московському цареві. Московія і Польща фактично розшматували Україну на дві половини, розділені Дніпром. В результаті егоїстичної і підступної політики двох сусідніх держав вони ворогували між собою. Жахлива громадянська війна, яка отримала від сучасників назву «Руїна», наростала.

Списоквикористаноїлітератури

1. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. — 3-е вид., виправлене і доп.. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 535 с.

2. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. — 3-тє вид., випр., доп.. — К.: Академвидав, 2004. — 687 с.

3. Губарев В. Історія України: Довідник школяра і студента/ Віктор Губарев,. — Донецьк: БАО, 2005. — 622 с.