Вступ

Двадцяте століття ознаменувалося бурхливим розвитком науки і техніки та відкрило нові можливості для швидкого якісного суспільного розвитку. Проте теорія, що розвиток — це завжди прогрес, завжди крок вперед, не витримала іспиту на достовірність. Дуже швидко економічні, екологічні та соціальні реалії показали зворотний бік медалі. Багатообіцяюча науково-технічна революція зі своїми можливостями наклала обмежувальні рамки на суспільний розвиток як загрозу існування земної цивілізації. Так тріумфи ХХ ст. з усвідомленням тотальної небезпеки дуже швидко перетворилися у трагедію нового тисячоліття.

Сьогодні перед глобалізованим суспільством стоїть завдання віднайти ключ до свого майбутнього, який захований десь в усвідомленні проблем сучасної доби. Можна вважати, що перший крок до гармонізації відносин «людина-світ» ми вже зробили, окресливши концепцію сталого розвитку, яка могла би бути достатньою умовою розв’язання багатьох проблем в глобальному вимірі. Однак не з’ясована ще повною мірою сутність всіх проблем, їх глибокий взаємозв’язок та породжені динамічним розвитком суспільства дедалі нові та більш складніші проблеми, залишають тему глобальних проблем сучасності і надалі актуальною.

1. Особливості глобальних проблем розвитку суспільства та людини

Над питанням, яка ж з глобальних проблем становить найбільшу загрозу для людської цивілізації, можна було б довго дискутувати. Можливо і не варто надавати одній з них «пальми першості», адже всі вони генетично пов’язані. Однак, серед тієї панорами негативних тенденцій, з якими людська цивілізація увійшла у третє тисячоліття, вирішення ресурсно-екологічної проблеми посідає одне з пріоритетних місць. Вже з 70-х рр. минулого століття тема довкілля стала політичною темою номер один, особливо у високо розвинутих країнах світу, які мали у ній найбільшу потребу [4]. Міжнародні конференції з питань навколишнього середовища, де з погляду обмеженості ресурсів і зменшення забруднення йшлося щонайменше про майбутнє людства на планеті, об’єднали цілий світ. Це якраз той випадок, коли відмінність може єднати: різні за устроєм, віросповіданням, чисельністю, великі та малі країни об’єднало усвідомлення необхідності переосмислити принципи, що визначатимуть подальший напрям поступу людської цивілізації [5]. Адже природа вже зараз заледве задовольняє всезростаючі потреби суспільства. Хижацьке споживання природних благ протягом останніх кількох років призвело до того, що майже у всіх сферах матеріального виробництва відчувається обмеженість природних ресурсів: невідновні ресурси майже вичерпались, а умовно-відновні настільки виснажені, що практично втратили здатність до регенерації, чого раніше не було. У зв’язку з цим під загрозою опинилося не лише життя майбутніх поколінь, а взагалі всього живого. Якщо ж додати до ресурсної ще нагромаджені екологічні проблеми, то не варто чекати майбутнього, щоб усвідомити загрозу.

Не так далеко вже до того часу, коли Земля налічуватиме понад 7 мільярдів людей [2], хоча вже на сьогодні однією з глобальних проблем світу є перенаселення. Про це свідчить так званий «екологічний відбиток ноги» — показник, який дає уявлення про те, скільки площі ми використовуємо для нашого добробуту (одягу, харчування, автомобілів). І вже нікого не треба переконувати в достовірності теорії народонаселення Т.Р. Мальтуса. Демографічна проблема є найбільш загальною причиною загострення глобальних проблем, якщо дивитися на неї з різних боків, оскільки вона найбільше пов’язує всі інші проблеми [3]. Загалом на сьогодні фактом є різке зростання населення світу, так званий «демографічний вибух». Хоча демографічні проблеми людства загалом набагато складніші, ніж демографічний вибух.

Високий приріст населення слаборозвинутих країн, виходячи із обмежених ресурсів, не дає змогу покращити в них якість життя, породжує злидні, автоматично накладає на них ярлик економічно відсталих або бідних країн. Бідність — камінь спотикання у відносинах між Північчю і Півднем. Сьогодні в країнах, що розвиваються, за даними Світового банку, в абсолютній бідності живе понад 1,3 мільярда людей [10, 11]. Від чого страждають найбідніші народи на землі? Від голоду, недостатньої освіти і расової дискримінації. Вся проблема полягає в нерівномірному розподілі: жителі багатих країн світу, становлячи 20 % людства, споживають 80 % багатств світу. На 80 % решти населення світу припадає всього 20 % всіх видів запасів землі. Саме це призводить до збільшення розриву у рівні життя між лідерами і аутсайдерами економічного розвитку. 95 % дітей у країнах, що розвиваються, а це не менше 3А усіх дітей світу, народжуються, живуть і помирають у бідності, живуть в умовах нестачі води, особливо чистої, незадовільних санітарно-гігієнічних умовах. Кожна ж дитина, яка народилася в індустріально розвиненій державі, використовує в 30 разів більше ресурсів [3, 12].

Проблему бідності не можна зводити лише до проблеми голоду і злиднів. Економічний розвиток має не тільки розглядати доходи на душу населення, а як мінімум висувати певні цілі: удосконалення освіти, розвиток сіл, медичне забезпечення та особливо охорона довкілля, оскільки бідність тісно пов’язана і з проблемою довкілля, вона його знищує [5, 11]. Голод примушує багатьох людей до надмірного і нераціонального використання ресурсів. Якщо згадати піраміду Маслоу, то в її основі лежать фізіологічні потреби — первинні. Якщо люди не мають що їсти, то морально-етичні аспекти природокористування відходять на другий план. Бідні люди є надзвичайно вразливими. Злидні вкорочують горизонти їх майбутнього. Ті, що не можуть дозволити собі палити нафтою, рубають дерево на дрова; кого за борги виганяють з орендованої землі, заробляє собі на життя рубанням лісу чи добуванням золота. З проблемою браконьєрства взагалі марно боротися, хіба-що застосовуючи надмірне покарання [10]. Екологічно-етичний дискус можна провадити лише тоді, коли люди бачитимуть перспективу: гідна плата праці та перспектива на майбутнє. Філософська етика на фоні злиднів не керує поведінкою та не мотивує так сильно, як раціональне сподівання на прибуток. Ось чому екологія — це зовсім не розкіш, яку можуть дозволити собі лише «багаті» країни і певним чином тому, що перетворили країни «третього світу» на місце розташування «брудних підприємств» і стали бенефіціаторами через безвихідне становище населення цих країн — невпевненість у завтрашньому дні, відсутність альтернативи, а відтак готовність працювати за мізерну платню і подекуди з використанням дитячої праці [10].

2. Причини виникнення глобальних проблем шляхи їх вирішення

поява низки глобальних проблем суспільного розвитку якщо і характеризує ризики нинішнього та майбутнього світу, проте вони «не завжди» створюють безпосередню загрозу людству, хоча безумовно реально впливають на систему державного управління і на формування нового типу взаємодії між народами. Точніше кажучи, глобальні проблеми зумовлені самою суперечливістю суспільного розвитку, який обумовлюється негативними наслідками глобалізації і має на меті стандартизацію умов та факторів людської життєдіяльності. Відповідно до цього основними причинами виникнення глобальних проблем суспільного розвитку найперше є нерівномірність соціально-економічного та науково-технічного розвитку держави, а також і її регіонів. Така суперечливість тенденцій суспільного розвитку в умовах глобалізації призвела і до активної діяльності антиглобалістичних рухів, які все частіше виступають за збереження багатоманітності сучасного світу та збереження національної ідентичності як основної умови суспільного поступу в ситуації глобалізаційного розвитку.

Важлива проблема, яка виникає у контексті вирішення глобальних проблем, пов’язується із адекватністю діагностування певної проблемної ситуації, адже кожна національна спільнота вкладає своє розуміння в світові проблеми глобального розвитку. І в цьому контексті глобалізації як явищу не вдається стандартизувати людське міркування, оскільки його основою є стереотипи (усталені судження, якими керується та чи інша нація), які практично ніколи не вдається еволюційно поміняти. Це фактично свідчить про появу так званої герменевтичної проблематики у пошуку відповідної методології суспільного розвитку, адже будь-який соціальний дискурс передбачає, що одну й ту ж реальну ситуацію можна розглядати з різних позицій, що безумовно передбачає два подекуди різних контексти розуміння такої ситуації: пояснити та дати оцінку події, ситуації або дії через призму понять різних політичних теорій та ідеологій [9]. Тому на сьогодні відкритою лишається проблема способу об’єктивного формулювання та оцінки світових проблем, які визначають новий тип суспільного розвитку.

Відомий турецький дослідник І. Кучараді зазначає, що світові проблеми — це «факти, які виникають в результаті специфічного сплетіння подій, до яких приводить, те як вибудувані соціальні, економічні та політичні відносини в різних країнах світу. А те, як вони вибудувані визичається інтересами груп громадськості» [10], тому дати реальну оцінку умов та фактів, які призводять до виникнення певної проблеми, неможливо, тому що тут рівень можливостей для розвитку інтересів громадян є принципово різний, адже він насамперед визначається суб’єктивним фактором. Тому і запропонувати об’єктивний спосіб вирішення світових проблем на сьогодні у світі не може окрема національна спільнота для іншої, оскільки шляхи вирішення світових проблем все одно має відшуковувати кожна нація самостійно.

На думку І. Кучараді, першим кроком на шляху до вирішення світових проблем є оцінення ситуації, тобто структурування системи відносин між різними тотожними подіями, які відбуваються одночасно в багатьох країнах світу (тобто з’ясувати серед багатьох інших причин так звану загальну причину розгортання незалежних подій, які відбуваються на певний момент у світі).

Наступним кроком є пояснити, яким чином виникла ця ситуація, що було її реальною передумовою, тобто дослідити, як одночасно незалежні між собою події відіграють важливу роль для розгортання відповідної ситуації. Таким чином, правильне діагнозування ситуації дасть змогу змінити певну ситуацію у правильному напрямі. Правильний напрям — це, насамперед, збереження власної ідентичності нації та прилаштування її до умов розвитку сучасного людства загалом.

Доцільно особливо наголосити, що основною проблемою для світової спільноти на сьогодні є глобалізація та ризик втрати культурної ідентичності. У цьому плані глобалізація — це новий контекст для формування світоустрою, який передбачає появу нових агентів світового розвитку, які з’являються завдяки спільному вирішенню низки світових проблем. Потрібно завжди пам’ятати, що глобалізація включає різні ризики, адже теоретичні моделі глобалізації та їх відповідне інформаційне забезпечення слугують теж інтересам головних комунікаторів, які зацікавленні у необхідності розгортання процесів глобалізації у межах різних національних спільнот.

Необхідно також відзначити, що вирішення людством глобальних проблем призвело, певною мірою, до появи глобалізації як фактору, який обумовлює можливість розвитку світу за єдиними стандартами. Так звана «політика розвитку» поглибила не лише соціальну несправедливість, але й глобальну несправедливість» [11]. Фактично йдеться про так звану іноземну допомогу у формі «допомоги розвитку» так званої позики розвинених країн, яка обов’язково включала політичний контекст, що і призвело до збільшення межі між багатими країнами та бідними, появи політично могутніх та аутсайдерів. Відповідно до цього головна мета національної політики сучасних держав в умовах глобалізації, яка базується на принципі «допомоги розвитку» бідним країнам з боку багатих, призвела до протилежних очікувань.

Концепція розвитку початку XXI ст. привнесла новий культурний вимір, а саме забезпечила культурний розвиток держав завдяки об’єднанню, під яким розумівся вільний обмін традиціями, стереотипами, комунікативними технологіями. У західних країнах культурний розвиток — це «розширення можливостей доступу спільнот до сфери культури та здатність приймати в ній активну участь» [12]. Ідея культурного розвитку на сьогодні фактично сприймається західною спільнотою не достатньо адекватно, оскільки тут можливість розвивати власну культуру підміняється формами «ідентифікації та реконструювання» усталених систем цінностей та стереотипів. Фактично мова йде про насадження системи цінностей (ціннісні судження та норми) однієї культури іншій, що тим самим чітко увиразнює потребу пошуку власних цінностей шляхом віднайдення їх у власному історичному досвіді. Водночас, здійснювати такий культурний розвиток, необхідно шляхом примноження власних здобутків спільноти, а тому, з огляду на це, потрібно виробити паритетність та повагу у ставлення до всіх інших культур. Інакше ризик втрати культурної ідентичності як глобальна проблема суспільного розвитку є неминучим.

Наступне, на що доцільно звернути увагу в контексті розгляду цього аспекту, — це безпосередні права та потреби людини, які в умовах глобалізації є абсолютно нівельованими, оскільки інституційною формою їх реалізації стають транснаціональні структури, функціонування яких не узгоджується із інтересами окремої національної держави. А тому може статись таким чином, що ці інтереси можуть залишитись не лише нереалізованими, але й непоміченими.

До глобальних проблем суспільного розвитку в сучасних умовах належить також проблема встановлення справедливості у відносинах між державами. Адже в умовах глобалізації та першої іракської війни аналізувати справедливість та світовий порядок у відносинах між державами фактично неможливо, хоча й аксіоматичним вважається, що вони реально мають відстоювати ідею забезпечення миру, стабільності та дотримання прав людини. Відповідно до цього на сьогодні потрібно дбати про пошук єдиних способів досягнення таких ідей. Тобто йдеться про те, яку форму взаємовідносин як альтернативну оберуть держави, щоб взаємодіяти між собою та застосовувати єдині способи вирішення глобальних проблем. Обов’язково ці способи реалізації ідей мають бути чітко урегульовані системою міжнародного права. На сьогодні можна виділити такі моделі поведінки держав у контексті вирішення ними глобальних проблем:

—         незалежність (держави самостійно приймають рішення та слідують їм);

—         опосередкованість (держави приймають рішення відповідно до власних національних інтересів, проте вони реально не стосуються тих проблем, які є важливими для розвитку людства);

—         конкурентність (відносини між державами як між конкурентами, які ведуть тривалі перемовини щодо вирішення окремих проблем).

Окреслені три моделі взаємодій між державами в умовах вирішення світових проблем передбачають дотримання правил чітко регламентованих міжнародним правом, які Г. Віцхум окреслив так:

1) вимоги до участі: суверенітет держави залежить від її міжнародного визнання;

2)       умова визнання статусу суверенної держави: суверенна держава має бути здатна ефективно контролювати суспільні та територіальні кордони і підтримувати в середині цих кордонів закон та порядок;

3)       статус суверенітету: суверенна держава користується правом у будь-який момент вступити у війну без будь-яких виправдань, але вона не має права вмішуватись у внутрішні справи іншої держави (принцип невтручання) [13].

В умовах глобалізації концептуально окреслюється проблема громадянської рівності у відносинах, як між громадянами, так і між державами. Це, своєю чергою, вимагає переведення базових засад міжнародного права як безпосереднього права держав у космополітичне право «як право індивідів, які є носіями не лише прав громадян своїх власних національних співтовариств, але й права громадян «космополітичних співтовариств» — права громадян світу» [14]. Одним із результатів такого переходу від міжнародного до космополітичного права має стати вічний мир у розумінні І. Канта, оскільки «немає жодних засобів, крім міжнародного права, яке базується на публічних законах, які спираються на силу примусу, яким мають підпорядковуватись кожна держава» [15].

Отже, в умовах глобалізації стрімко зростає проблема геополітичної нерівності. Ця проблема нерівності є багатогранною та багатоплановою і пов’язується, насамперед, із нерівністю між багатими та бідними країнами. На сьогодні вже не викликає сумнівів, що значна нерівність у прибутках та рівнях життя може призвести до могутніх соціальних потрясінь планетарного масштабу, адже всі факти свідчать про те, що нерівність не зменшується. Розвинуті країни тривалий час вирішували проблему стабільності та сталого розвитку, яка грунтувалась на системі рівноправних цінностей, хоча нерівність у прибутках продовжувала зростати, внаслідок цього ринкова економіка перетворила лідерів ринку в монополістів та спричинила ерозію механізмів соціальної політики.

До основних глобальних проблем суспільного розвитку у сучасних глобалізаційних умовах належать також ризики техногенної катастрофи (випустошення природних ресурсів, забруднення оточуючого середовища, продовольча проблема), зміна кліматичних умов у загальнопланетарному масштабі та екологічна криза. В особливому ракурсі на сьогодні постає демографічна проблема, яка здебільшого є суперечливою. Це пояснюється тим, що в межах розвинених країн світу відбувається значний приріст населення, тоді як у розвинених країнах світу спостерігається демографічний спад, який призводить до нових соціальних та економічних ризиків. В умовах глобалізації особливого загострення набувають проблеми охорони здоров’я, попередження СНІДу та наркоманії, збереження культурних та моральних цінностей, боротьби з міжнародним тероризмом.

З огляду на це, надзвичайно складно виробити стратегію вирішення глобальних проблем суспільного розвитку, єдино правильним при цьому є координувати зусилля всіх країн світу, адже своєрідна «самоізоляція всеодно не дозволить окремим країнам світу лишитись осторонь від економічної кризи, ядерної війни, загроз тероризму чи ж епідемії СНІДу» [16]. У цьому плані спільними зусиллями всіх країн світу має бути вироблена стратегія посилення взаємозв’язку та взаємодії шляхом створення нової системи цінностей, яка буде регламентувати майбутній процес розвитку людства в умовах впровадження нових глобалізаційних стандартів.

На сьогодні вирішення глобальних проблем суспільного розвитку ускладнюється низьким рівнем управління глобальними процесами з боку міжнародних організацій. Так, на думку І. Кравченко, сучасний світ «ризикує стикнутися з агресивним протистоянням прогресу та навіть спробам виправити його пороки зі сторони найменш розвиненої частини світового співтовариства. Таке протистояння може у самий непринагідний час привести до серйозних конфліктів, тоді коли солідарність є необхідною умовою для спільного вирішення найгостріших глобальних проблем виникає загроза планетарної екологічної катастрофи. Позбавившись небезпеки всезагального ракетно-ядерного конфлікту, світ може стикнутися з небезпекою нового типу: некласичної диверсійної терористичної війни проти прогресу» [17].

Стратегія виживання людини на основі вирішення глобальних проблем сучасності має вивести народи на нові вершини міжцивілізаційного розвитку. Доцільно вказати також і на той факт, що на сьогодні глобалізація супроводжується модернізацією, що безумовно призводить до появи нових форм загрози національній безпеці, оскільки вона завжди супроводжується формою протесту проти самого процесу модернізації та його соціальних наслідків. Глобалізація як певна форма стандартизації, позбавляє народ альтернативи самостійного вибору моделі розвитку, що закономірно призводить до втрати національної культури, тим самим національної ідентичності та пошуку вектору національного відродження.

Однією із найважливіших гарантій розвитку за умови вирішення низки глобальних проблем, спричинених самими процесами глобалізації на європейському та трансатлантичному просторах, є розвинута співпраця між державами в політичній, економічній, гуманітарній, інформаційній та військовій сферах. Нове підґрунтя для такого співробітництва створюється глобалізацією політичних, економічних, військових та інших процесів, а також наявністю трансформації взаємовпливу, необхідністю узгодження позицій між державами, всіх зацікавлених сторін щодо підтримки миру та безпеки на всіх рівнях. На сучасному етапі постає проблема необхідності розробити «прогнозні сценарії розвитку» «вірогідні моделі майбутнього», «сценарні моделі майбутнього», які б стали нарешті своєрідною технологією вирішення глобальних проблем суспільного розвитку та відповідною мірою допомогли спрогнозувати функціонування сучасної системи державно-управлінської діяльності.

Таким чином, стає зрозумілим, що вирішення глобальних проблем залежить від рівня цивілізованості суспільства, яке має відповідний рівень усвідомлення своєї причетності до світової спільноти щодо пошуку механізмів вирішення сукупності глобальних проблем, які вимагають масового осмислення та об’єднання зусиль всіх народів та держав, які мають відповідати за збереження національної специфіки у вирішенні глобальних проблем сучасності.

На шляху до вирішення глобальних проблем суспільного розвитку перед Україною постає потреба розробки програми з реалізації основних напрямів соціально-економічного та політичного розвитку в умовах глобалізації на найближче десятиліття. Це передбачає системне реформування сфери освіти, охорони здоров’я, соціального забезпечення, адміністративної та політичної реформи. Це повною мірою має підвищити рівень життя та зменшити соціальне розшарування суспільства. У цьому плані Організація Об’єднаних Націй (далі — ООН) запропонувала сукупний індекс розвитку людського потенціалу, який враховує передбачену при народженні тривалість життя, рівень освіченості дорослого населення, середній коефіцієнт прийому до навчальних закладів, прибуток на душу населення. Це тим самим має зменшити ризики впливу глобальних проблем суспільного розвитку на сучасну людину.

Доцільно відзначити, що в умовах глобалізації Україна, як і будь-яка інша країна світу, не в змозі самостійно вирішувати глобальні проблеми суспільного розвитку саме тому, що у неї не завжди вистачає власних адміністративних, політичних та економічних ресурсі щодо їх вирішення. З іншого боку, брати участь у вирішенні світових проблем потрібно надзвичайно зважено, адже тут доведеться нести відповідальність за те, що відбувається у деяких регіонах світу, тому тут важливо визначити свої пріоритети та осягнути можливості, переглянути зовнішньополітичні зобов’язання та національні амбіції. Головне, про що потрібно пам’ятати у контексті розробки стратегії суспільного розвитку України в умовах глобалізації, — це про те, що глобальні проблеми людства на сьогодні набули такого рівня загострення, вирішити які без належного рівня об’єднання транснаціональних зусиль практично неможливо.

Висновки

Отже, здійснений нами аналіз глобальних проблем суспільного розвитку, дав змогу чітко класифікувати їх зміст та специфіку, показати відповідні форми їх впливу на функціонування системи державного управління, а головне — вказати на принципову відмінність між глобальними та світовими проблемами суспільного розвитку, проаналізувати причини їх виникнення та навести шляхи безпосереднього вирішити.

Далеко не останньою в переліку глобальних проблем є проблема збереження миру. Людство, як і раніше, нарощує свій військовий потенціал, збагачуючи його «новинками» НТР — ракетами, ядерною зброєю тощо. Так, після Другої світової війни в 130 конфліктах загинуло більше 20 млн. людей. Лише п’ятої частини загальносвітових воєнних витрат було б досить, аби до кінця минулого століття повністю розв’язати проблему голоду на Землі. Сьогодні на військові цілі в світі щорічно витрачається 800 млрд. дол. США, що дорівнює затратам праці в сумі більше як 100 млн. людино-років. При цьому на ліквідацію безграмотності дорослих необхідно лише 1,2 млрд. дол., тобто менше, ніж витрачається на військові цілі за один день. Ця проблема тісно пов’язана з іншими. Так, під воєнні бази відведена значна частина територій, лише в регулярних військах зайнято більше, як 20 млн. осіб, виготовлення і нарощування великих арсеналів зброї наносить непоправну шкоду довкілля, особливо небезпечними з яких є зберігання і захоронення ядерних відходів.

Усвідомленим глобальним проблемам уже більше як чверть століття, однак до сьогодні людина, крім голослівних заяв, так і не зробила рішучого практичного кроку у цій справі. Вона не лише не вирішила хоча б частину з проблем, які її оточують, а навпаки, в гонитві за багатством та владою, ще більше їх поглибила. Що стане запорукою вирішення проблем глобалізованого світу, і чи взагалі вдасться їх розв’язати, покаже час. На сьогодні ж зрозуміло одне: генезис глобальних проблем необхідно розглядати крізь призму розвитку саме суспільних відносин, складовою частиною яких, безперечно, є ієрархічна багатокомпонентна система відносин «людина-природа». І саме в зміні поведінки людини назріла потреба.

Список використаної літератури

1. Власов В. Тенденції та проблеми глобальних процесів у світовій продовольчій сфері // Економіка України. -2006. -№ 3. — С. 75-80
2. Ляшенко Д. Глобальні проблеми сучасності. // Географія та основи економіки в школі. — 2004. — №2.-С.25-29.
3. Ляшенко Д.О. Глобальні проблеми сучасності та їх можливий прояв в Україні // Український географічний журнал. — 2002. — №3.-С.63-68.
4. Сиротенко А. Глобальні проблеми людства // Географія та основи економіки в школі. -2002. -№ 1. — С. 11-16
5. Фідря Н. Глобальні проблеми людства та ідея сталого розвитку суспільства // Краєзнавство. Географія. Туризм.. -2005. -№ 33. — С. 17-21
6. Отчет ЮНЕСКО о мирових проблемах глобального развития в 2003 году [Текст]. — М. : [б. и.], 2003. — С. 576.
7. Ляшенко Д. Глобальні проблеми сучасності та їх можливий прояв в Україні //Український географічний журнал. — 2002. — № 3. — C. 63-68.
8. Ляшенко Д. Глобальні проблеми сучасності //Географія та основи економіки в школі. — 2004. — № 2. — C. 25-29.
9. Олійник Я. Глобальні проблеми людства: Контексти виникнення/ //Краєзнавство. Географія. Туризм.. — 2006. — № 38. — C. 3-4
10. Пилипчук В. Теоретико-правові проблеми подолання глобальних викликів і загроз національній безпеці //Вісник Академії правових наук України. — 2008. — № 1. — C. 22-30.
11. Рибчук А.В. Глобальна виробнича інфраструктура як результат розширення інтернаціоналізації господарського життя //Актуальні проблеми економіки. — 2006. — № 6. — C. 92 — 96.
12. Сиротенко А. Глобальні проблеми людства //Географія та основи економіки в школі. — 2002. — № 1. — C. 11-16
13. Фідря Н. Глобальні проблеми людства та ідея сталого розвитку суспільства //Краєзнавство. Географія. Туризм.. — 2005. — № 33. — C. 17-21
14. Федорів Ю. Економічні аспекти глобального потепління //Актуальні проблеми економіки. — 2003. — № 3. — С.2-10.
15. Войтович Р. Виклики глобалізації та їх вплив на державне управління в контексті вирішення герменевтичної проблеми / Р. Войтович // Збірник наукових праць УАДУ [Текст]. — 2003. — № 2. — С. 24.
16. Хабермас Ю. Спор о прошлом и будущем международного права. Переход от национального к постнациональному контексту [Text] / Ю. Хабермас. — М. : [б. и.], 2005. — C. 415.
17. Цыганков П. А. Международные отношения [Text] / П. А. Цыганков. — М. : [б. и.], 2002. — 489 с.
18. Кравченко И. И. Модернизация мира и сегодняшней России. Выход из кризисна / И. И. Кравченко // Вопросы философии [Text]. — 2002. — № 9. — С. 5.