Вступ

. У сучасних умовах національні фінансові системи і фінансові ринки розвиваються поряд із зростаючою їх взаємодією та взаємозалежністю з міжнародною фінансовою системою і глобальними фінансовими ринками. Взаємозалежність національних фінансових систем та міжнародних ринків становить суть фінансової глобалізації [1, с. 10].

Глобалізація обумовлена інтеграційними процесами на ринках товарів, послуг, капіталу та праці, відповідно, фінансова глобалізація обумовлюється процесом міжнародної фінансової інтеграції. Фінансова інтеграція відображає зростання взаємозалежності та узгодженості функціонування національних та міжнародних фінансових ринків. В умовах фінансової інтеграції діяльність центральних банків справляє вирішальний вплив на стабільність грошової одиниці, надійність банківських установ, дієвість платіжно-розрахункового механізму, а це загалом визначає ефективність функціонування всієї економіки держави. Нині Україна потребує впровадження Національним банком ефективної антикризової політики, що зумовлено спрямуванням до Євросоюзу і разом з тим складною економічною ситуацією в державі. Аналіз антикризової політики центральних банків успішних у фінансово-економічному плані країн дає змогу скористатися їх набутками у роботі Національного банку України. 

1. Функції центрального банку, його роль та інструменти в реалізації грошово-кредитної політики

Діяльність центральних банків держав спрямована на управління пропозицією грошей і регулювання діяльності банків з метою забезпечення стабільності національної валюти. Центральні банки виконують роль емісійного банку та органу державного управління, який забезпечує стабільність у монетарній сфері. Як емісійні банки країни центральні банки беруть безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, як готівкових, так і безготівкових. У країнах з ринковою економікою безготівкові (депозитні) гроші складають у загальній грошовій масі 90-95%.

Центральні банки як емісійні банки країни створюють так звані гроші підвищеної ефективності — готівку в обігу і резерви комерційних банків, що слугують базою для зростання пропозиції грошей. Також центральні банки управляють безготівковою емісією комерційних банків, зокрема їх додатковими резервами, установлюючи для них норму обов’язкових резервів.

Усіма центральними банками здійснюються основні функції (регулюючі, контрольні та обслуговуючі) і додаткові. Основні функції центральних банків спрямовані на досягнення головної мети — збереження стабільності національної грошової одиниці, додаткові функції забезпечують вирішення цього завдання.

Регулюючі функцій центральних банків:

1)       управління сукупним грошовим оборотом;

2)       регулювання грошово-кредитної сфери;

3)       регулювання попиту та пропозиції на кредит [5, с. 26].

Така регулююча функція, як розробка та проведення грошово-кредитної політики, притаманна всім центральним банкам. Характер запровадженої центральним банком грошово-кредитної політики багато в чому залежить від ступеню його незалежності від уряду, яка може бути більшою або меншою, але не абсолютною. Наприклад, цільові орієнтири зміни агрегатів грошової маси зазвичай визначаються без-посередньо центральними банками. Але центральні банки не можуть самостійно, без участі держави, встановити валютний режим [5, с. 27].

Протягом останніх десятиліть незалежність центральних банків зміцнилася. Зокрема, пришвидшувалася лібералізація руху капіталів, відповідно, зростала роль ринкових інструментів, адміністративні ж заходи регулювання втрачали свою значущість.

Грошово-кредитна політика центральних банків значної частини країн базується на принципі «компенсаційного регулювання» [6]. Він поєднує два комплекси заходів на різних фазах економічного циклу:

—         політику грошово-кредитної експансії — політику «дешевих грошей»;

—         політику грошово-кредитної рестрикції — політику «дорогих грошей» (табл. 1).

Таблиця 1. Види та інструменти грошово-кредитної політики центральних банків

Обидва напрями ґрунтуються на використанні одних засобів, але протилежного спрямування. Перший комплекс заходів застосовують з метою підвищення попиту на гроші в кризовій фазі економічного циклу, а другий — з метою зниження попиту на гроші у фазі підйому.

Як показує світовий досвід, сьогодні центральні банки багатьох країн широко застосовують для регулювання грошово-кредитного ринку операції купівлі-продажу цінних паперів, які впливають на резерви комерційних банків, їхню кредитоспроможність та, відповідно, й на вартість кредитів і пропозицію грошей. У сучасних умовах у країнах з розвиненою кредитною інфраструктурою найбільш широко застосовується дисконтна політика та операції на відкритому ринку, в першу чергу — операції з коротко-строковими зобов’язаннями казначейства [7, с. 93]. Регулювання попиту та пропозиції на кредит та іноземну валюту здійснюється за допомогою проведення інтервенцій на грошовому та валютному ринках.

Контрольні функції центральних банків: здійснення контролю функціонування кредитно-банківської системи, що обумовлено необхідністю підтримання стабільності цієї системи; проведення валютного контролю. Ступінь жорсткості валютного контролю та валютного регулювання залежить від загального валютно-економічного стану в країні. Так, найбільш розвинуті в економічному відношенні країни в даний час ідуть шляхом лібералізації валютного контролю [8, с. 164].

Центральні банки здійснюють обслуговуючі функції, зокрема:

—         забезпечення безперебійного функціонування системи готівкових та безготівкових розрахунків;

—         кредитування кредитно-фінансових установ та уряду (наприклад, в країнах, що розвиваються, центральні банки здійснюють фінансування державного боргу та дефіциту державного бюджету);

—         виконання ролі фінансовою агента уряду, тобто ведення урядових рахунків та управління активами різних урядових відомств [8, с. 92].

Додаткові функції центральних банків безпосередньо не пов’язані з їх головним завданням — забезпеченням стабільності національної грошової оди-ниці, але сприяють її реалізації. Додаткові функції включають:

—         управління державним боргом;

—         аналітичні дослідження, ведення статистичної бази даних;

—         випуск банкнот і забезпечення їхнього обігу на території країни;

—         зв’язок з небанківськими клієнтами та надання суспільних послуг [9, с. 84].

У широкому розумінні, під управлінням державним боргом мається на увазі формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов’язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта.

Уряд країни, проводячи фінансову політику, визначає обсяг дефіциту бюджету, який частково покривається за рахунок державних запозичень, встановлює граничний розмір державного боргу та прогнозує його вплив на грошову масу, зайнятість, виробництво, рівень інфляції і валютний курс. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається на увазі сукупність дій, пов’язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов’язань держави, надання гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов’язань [9, с. 87].

2. Аналіз застосування інструментів грошово-кредитної політики НБУ за 3 роки, оцінка їх ефективності

Загалом нами проаналізовано щоквартальні звіти стосовно діяльності Національного банку України (надалі — НБУ) з 1 кварталу 2019 по 4 квартал 2020 року. З’ясовано, що грошово-кредитна політика центрального банку протягом цього періоду мала переважно обмежувальний, стримуючий характер.

Як основний монетарний інструмент Національний банк використовує ключову (облікову) ставку, яка відображає стан монетарної політики. За нижчого за цільове значення прогнозу інфляції Національний банк пом’якшуватиме монетарну політику, утримуючи ключову ставку нижче нейтрального (рівноважного) рівня, що сприятиме пожвавленню ділової активності та відповідно поверненню інфляції до цілі. І навпаки — у разі перевищення прогнозом інфляції її цільового значення Національний банк виходитиме з потреби проведення жорсткішої монетарної політики для повернення прогнозного рівня інфляції до цільового. Таким чином, інфляція в середньостроковій перспективі завжди має повертатися до цілі. За умов стабілізації інфляції близько до цілі на прийнятному горизонті політики Національний банк наближатиме та утримуватиме ключову ставку близько її нейтрального рівня.

Вплив облікової ставки на фінансовий ринок та економіку забезпечуватиметься завдяки досягненню Національним банком операційної цілі монетарної політики, яка полягає в утриманні гривневих короткострокових міжбанківських ставок на рівні, близькому до облікової ставки, у межах коридору процентних ставок за інструментами постійного доступу.

Досягнення операційної цілі монетарної політики забезпечуватиметься за рахунок проведення операцій із регулювання ліквідності за обліковою ставкою (або близькою до неї процентною ставкою в разі проведення операцій аукціонного типу). З урахуванням структурної позиції ліквідності банківської системи (профіцит або дефіцит) та її обсягів, а також з метою надання банкам більшої гнучкості в управлінні власною ліквідністю для реагування на підвищену турбулентність на фінансових ринках Національний банк здійснюватиме гнучку адаптацію операційного дизайну монетарної політики. Зокрема, це може відбуватися шляхом зміни частоти, строків та обсягів проведення операцій із підтримання ліквідності та розміщення депозитних сертифікатів, зміни переліку прийнятної застави, яку банки можуть надавати для отримання рефінансування. Національний банк продовжить уважно стежити за ситуацією, щоб оцінити можливу потребу в інших заходах щодо забезпечення ліквідності, водночас зберігаючи належну практику управління ризиками.

Національний банк також може застосовувати інші (додаткові) інструменти монетарної політики:

• інтервенції на валютному ринку; зміну нормативів обов’язкових резервів; операції РЕПО;
• купівлю та продаж державних цінних паперів на вторинному ринку; операції СВОП;
• інші інструменти, визначені Законом України “Про Національний банк України”.

Використання цих інструментів сприяє підвищенню дієвості механізму монетарної трансмісії та розвитку фінансового ринку. Водночас під час прийняття рішень з монетарної політики Національний банк уникатиме заходів, які знижуватимуть ефективність каналів монетарної трансмісії, та відповідно обмежуватимуть потенціал впливу монетарних інструментів на інфляційні процеси та економічну динаміку.

Згідно з загальними підходами реалізація центральним банком обмежуючої грошово-кредитної політики спрямовується на раціональне скорочення обсягу грошової маси, що перебуває в обігу, завдяки підвищенню рівня відсоткової ставки, пониження обсягу рефінансування комерційних банків та імплементації певних адміністративних обмежень. Вказана політика застосовується переважно із метою стабілізації грошово-кредитної та фінансової систем, стримування інфляції. За її застосування може відбутися певне сповільнення темпів кредитування, стабілізація чи градуальне зниження валютного курсу, зниження господарської активності, скорочення споживчого попиту і зростання заощаджень домогосподарств. Але свідоме здійснення вищеописаної грошово-кредитної політики шляхом стримування пропозиції грошей теоретично може призвести до сповільнення темпів економічного зростання та підвищення рівня загального безробіття.

Результати реалізації стимулюючої грошово-кредитної політики НБУ полягали у прирості обсягу грошової маси в обігу через зниження процентних ставок, збільшення обсягів рефінансування фінансово-кредитних інституцій, лібералізацію фінансово-господарської діяльності тощо. Здебільшого політика грошової експансії використовується для нарощування обсягів кредитування, активізації бізнесу, стимулювання макроекономічних інвестиційних процесів, подолання / уникнення спаду виробництва, стійкого зростання споживчих витрат. Критики реалізації вказаної грошово-кредитної політики вказують, що масштабна лібералізація грошово-кредитного ринку та кредитна експансія здатні активувати інфляційні та девальваційні процеси, суттєво знизити рівень фінансової стійкості, по-родити фінансові кризи.

Оскільки теоретично обидві вказані стратегічні альтернативи є достатньо обґрунтованими, слід зважати, що тоді абсолютизуються кінцеві результати. Економічна раціональність полягає в тому, що центробанк реалізує певний вид грошово-кредитної політики у руслі генеральної економічної політики держави, враховуючи стан реального сектора економіки, історичні та громадські особливості розвитку країни, стан ринкової кон’юнктури. Проте специфіка використання інструментів грошово-кредитного регулювання наразі полягає в тому, що вони мають дещо тимчасовий характер і покликані до оперативного впливу на грошово-кредитний ринок, регулюючи монетарним інституційним інструментарієм економічну кон’юнктуру.

У 2019 році НБУ досяг середньострокової інфляційної цілі 5% ± 1 в. п. -споживча інфляція сповільнилася до 4.1% р/р. Такий результат є наочною демонстрацією результативності послідовної монетарної політики НБУ.

Низька і стабільна інфляція уможливлює подальше зниження відсоткових ставок, пожвавлення кредитування та прискорення економічного зростання.

Рішення щодо облікової ставки у 2019 році ґрунтувалися на макроекономічному прогнозі і оцінці балансу ризиків.

Як наслідок, НБУ проактивно почав цикл зниження облікової ставки у квітні 2019 року, незважаючи на високу фактичну інфляцію та підвищені інфляційні очікування.

У 2019 році облікову ставку було знижено з 18% до 13,5%. Пом’якшення монетарної політик сприятиме стійкому економічному зростанню.

Втім, пом’якшення монетарної політики мало бути обережним, враховуючи значний інфляційний тиск, суттєві ризики та слабку довіру до спроможності НБУ знизити інфляцію.

НБУ приділяв особливу увагу прозорій та доступній комунікації прийнятих рішень. У липні 2019 році НБУ став 8-м центральним банком — інфляційним таргетером, який публікує прогноз ключової ставки. Таке підвищення прозорості сприяло зниженню вартості боргових залучень.

У 2021 році та надалі Національний банк продовжить використовувати монетарний режим гнучкого інфляційного таргетування, що ґрунтується на плаваючому обмінному курсі, з акцентом на підтримання фінансової стабільності та забезпечення стійких темпів економічного зростання.

Інфляційне таргетування, уперше закріплене в Основних засадах на 2017 рік та середньострокову перспективу, очікувано продемонструвало послідовність політики в досягненні низької та стабільної інфляції та підтриманні стійких темпів економічного зростання в Україні. Зокрема, Україна ввійшла в кризу, спричинену КОВІД-19, зі стабільним зростанням ВВП, помірними інфляцією та дефіцитом поточного рахунку, здоровими банківським сектором та державними фінансами.

Ціллю грошово-кредитної (монетарної) політики є підтримання інфляції у середньостроковій перспективі на рівні 5% із допустимим діапазоном відхилень ± 1 в. п.

Рішення з монетарної політики залишатимуться передбачуваними, послідовними та спрямовуватимуться на приведення інфляції до цілі 5% на горизонті політики 9-18 місяців. Така ціль у 5% із допустимим діапазоном відхилень ± 1 в. п. буде постійною.

Незмінність середньострокової інфляційної цілі та принципів монетарної політики сприятиме стабілізації очікувань, підвищенню прозорості дій Національного банку, що відобразиться на коректнішому включенні інфляційних ризиків у структуру процентних ставок та їх стабілізації на низькому рівні. Прогнозованість інфляції та зниження її волатильності сприятимуть поглибленню грошово-кредитного ринку та розширюватимуть можливості позикового фінансування інвестицій. Отже, головними критеріями успішності монетарної політики залишатиметься заякореність інфляційних очікувань на рівні цільового показника та відповідність фактичної інфляції її цільовим значенням у середньостроковій перспективі.

Для сприяння економічному зростанню Національний банк використовуватиме гнучкість режиму інфляційного таргетування, зокрема, допускаючи тимчасове відхилення інфляції від цілі, якщо це не перешкоджатиме її поверненню до цільового діапазону на прийнятному горизонті політики. В окремі короткострокові періоди інфляція може відхилятися від установленої цілі через вплив зовнішніх і внутрішніх шоків, які є поза безпосереднім впливом грошово-кредитної (монетарної) політики Національного банку (зокрема таких, як зміни цін на сировинні товари та інші високоволатильні компоненти індексу споживчих цін, відхилення адміністративно регульованих цін від раніше заявленого рівня).

Національний банк, ураховуючи досягнення цілей з цінової та фінансової стабільності, приділятиме особливу увагу питанню активізації банківського кредитування задля досягнення цілі з підтримки стійких темпів економічного зростання.

3. Умови грошово-кредитного ринку, що забезпечують фінансово-економічну безпеку держави

При оцінюванні рівня та аналізі стану фінансової безпеки держави варто брати до уваги усі її складники, оскільки кожна сфера характеризується властивими їй чинниками, наявність та реалізація яких може мати позитивний чи негативний вплив на фінансовий сектор загалом.

Індикатори та порогові значення індикаторів фінансової безпеки України за основними складниками, які можна використовувати для визначення її безпечного виміру, подано в табл. 2.

Фінансова безпека є структурною складовою національної безпеки та однією з найважливіших складових економічної безпеки. Вона підпорядковує ряд складників: фінансову безпеку домогосподарств (особистості) та фінансову безпеку підприємств (установ, організацій) – на мікрорівні та бюджетну, боргову, грошово-кредитну, валютну, інвестиційну, банківську безпеку та безпеку небанківського фінансового сектору – на макрорівні. Кожна із структурних складових фінансової безпеки характеризується певними особливостями та проблемами забезпечення.

Таблиця 2. Індикатори та порогові значення індикаторів фінансової безпеки України

Складові фінансової безпеки держави	Індикатори та їх порогові значення
1	2
Бюджетна безпека	Рівень перерозподілу ВВП через зведений бюджет, % (не більше 30). Відношення дефіциту/профіциту державного бюджету до ВВП, % (не більше 3). Обсяг трансфертів з державного бюджету, % (не більше 15). Амплітуда коливань бюджетних видатків на одну особу між регіонами України, % (не більше 30).
Боргова безпека	Відношення загального обсягу державного боргу до ВВП, % (не більше 60). Відношення загального обсягу зовнішнього боргу до ВВП, % (не більше 25). Рівень зовнішньої заборгованості на одну особу, дол. США (не більше 200). Відношення обсягу внутрішнього боргу до ВВП, % (не більше 30).
Грошово-кредитна безпека	Рівень монетизації економіки, % (не більше 50). Рівень інфляції (до грудня попереднього року), % (не більше 107). Обсяг готівки, % (не більше 4). Рівень середньої процентної ставки кредитів банківських установ відносно інфляції, % (не більше 5).
Валютна безпека	Відношення обсягів депозитів в іноземній валюті до загальних обсягів депозитів, % (не більше 25). Темп зміни індексу офіційного курсу гривні до дол. США до показників попереднього періоду, % (не більше 6). Відношення обсягів кредитів в іноземній валюті до загальних обсягів кредитів, % (не більше 25). Коефіцієнт покриття міжнародними резервами держави грошової бази, % (не менше 100).
Інвестиційна безпека	Відношення обсягу інвестицій до вартості основних фондів, % (не менше 6). Співвідношення темпів приросту інвестицій до темпів приросту ВВП, разів (2-32). Обсяг прямих іноземних інвестицій, % до ВВП (не менше 5). Витрати на науково-технічну діяльність, % до ВВП (не менше 2). Ступінь зносу основних засобів, % (не більше 35).
Банківська безпека	Частка іноземного банківського капіталу у загальному обсязі банківського капіталу, % (не більше 30). Обсяг кредитування банками реального сектору економіки, % до ВВП (не менше 30). Рівень сумнівної заборгованості у кредитному портфелі, % (не більше 10).
Безпека небанківського фінансового сектору	Показник щільності страхування (страхові премії на одну особу), дол. США. (не менше 140). Частка довгострокового страхування у загальному обсязі зібраних страхових премій, % (не менше 30). Рівень страхових виплат, % (не менше 30). Дохідність облігації внутрішньої державної позики, % (3-4). Частка покриття державними цінними паперами внутрішнього державного боргу, % (не більше 80). Відношення обсягу капіталізації ринку акцій до ВВП, % (60-90).

Висновки

Центральний банк відіграє провідну роль в економічній системі кожної країни. Його головне завдання — забезпечення стабільності національної валюти і підтримання стійкості банківської системи. Основні функції центрального банку: монетарне й економічне регулювання; управління банківською системою; управління грошовим обігом; банківське обслуговування загальнодержавних та урядових потреб.

Центральні банки мають особливий правовий статус, обумовлений тим, що вони поєднують у собі риси банківської установи й органу державного управління. У більшості країн з розвиненою ринковою економікою центральні банки є незалежними від органів державної влади у встановленні цільових орієнтирів грошово-кредитної політики й у виборі інструментів регулювання грошового ринку. Незалежність центрального банку розглядається як гарантія про-ведення банком виваженої грошово-кредитної полі-тики, спрямованої на забезпечення збалансованого розвитку національної економіки. Центральні банки здійснюють грошово-кредитну політику, спрямовану на регулювання макроекономічних процесів, мета її — забезпечення стабільної національної валюти та стійкої банківської системи.

Фінансова інтеграція стимулює тісне співробітництво центральних банків різних країн на міждержавному рівні. Щоб повноцінно використовувати можливості міжнародної та європейської інтеграції, Національному банку України потрібно здійснити ряд заходів, зокрема: забезпечення та підтримання позитивного щодо інфляції рівня облікової ставки; удосконалення процентної політики як пріоритетного монетарного інструменту, зокрема щодо процесу визначення коридору процентних ставок Національного банку за активними і пасивними операціями для зменшення їх волатильності; поширення використання депозитних та кредитних операцій репо для забезпечення передбачуваності, прозорості і прогнозованості операцій центрального банку, отже, стабільності міжбанківського грошового ринку; посилення диференціації нормативів обов’язкового резервування як важливого інструменту дедоларизації вітчизняної економіки; стимулювання банківського кредитування за допомогою прямих інструментів (селективні кредити, субсидії по процентним ставкам); удосконалення системи валютного регулювання і використання валютних інтервенцій для регулювання показників грошово-кредитного ринку і досягнення інфляційних цілей, а не для регулювання валютного курсу.

Важливим завданням, що стоїть перед Національним банком України, є забезпечення його реальної незалежності. Саме це дасть змогу ухвалювати рішення на користь держави, а не окремих олігархічних груп.

Список використаної літератури

1. Москаль В.І. Зарубіжний досвід реалізації грошово-кредит­ної політики та можливості його застосування в економіці України / В.І. Москаль // Стратегічні орієнтири. — 2013 [Елек­тронний ресурс]. — Режим доступу: http://Hbfor.com/index.php?newsid=1904.
2. Побережна Н.М. Зарубіжний досвід грошово-кредитної політики та особливості застосування деяких аспектів бан­ківської системи в Україні / Н.М. Побережна, А.С. Колисніченко // Науковий вісник Ужгородського університету. — 2014. — С. 92-107.
3. Гроші та кредит: [підручник] / За наук. ред. М.І. Савлука; 6-те вид., перероб. і доп. — К.: кНеУ, — 589 с.
4. Мороз А.М., Пуховкіна М.Ф. Центральний банк і грошово-кре­дитна політика: [підручник] / Кол. авт.: М.І. Савлук [та ін.]; за ред. д-ра екон. наук, проф. А.М. Мороза і канд. екон. наук, доц. М.Ф. Пуховкіної. — К.: КНЕУ, 2005. — 556 с.
5. Щербак В.Д. Центральний банк в умовах глобалізації: сучасні тенденції трансформації монетарної політики / В.Д. Щербак // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: зб. наук. праць. — 2011. — Вип. 33. — С. 105-108.
6. Щеглюк М.С. Сучасні тенденції розвитку грошово-кредитної політики Європейського центрального банку / М.С. Щеглюк // Економіст. — 2014. — № 11. — С. 10-13.
7. Маастрихтська угода про створення Європейського валютного та економічного союзу (редакція від 13.12.2007 р.) [Електро­нний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/994_029.
8. Офіційний сайт Європейського центрального банку [Електро­нний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ecb.europa.eu.
9. Сомик А.В. Прийняття рішень з монетарної політики: зарубіж­ний досвід та перспективи для України / А.В. Сомик [Електро­нний ресурс]. — Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua/ ?op=1&z=3184.
10. Козюк В.В. Трансформація центральних банків в умовах гло­балізації: макроекономічні та інституціональні проблеми / В. Козюк. — Тернопіль: Астон, 2005. — 320 с.
11. Гром В., Кулай А. Теоретичні підходи до обґрунтування сут­ності національних фінансових систем в умовах європей­ської інтеграції / В. Гром, А. Кулай // Економічний часопис Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки. Розділ V. Гроші, фінанси та кредит. — 2015. — № 3. — 67-74.
12. Пасічний М. Д. Фінансова політика держави: монографія. Київ : КНТЕУ, 2019. 440 с.
13. Пасічний М. Д. Монетарна політика в трансформаційній економіці. Зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право. 2019. № 2. С. 135-150.
14. Буковинський С. А., Унковська Т. Є., Джус М. О. До питання розробки стратегії монетарної політики національного банку України. Економіка України. 2015. № 8. С. 4-30.
15. Про Основні засади грошово-кредитної політики на 2018 рік та середньострокову перспективу : Рішення Ради Національного банку України від 12.09.2017 № 37-рд. URL: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/vr037500-17
16. Звіт щодо проведення грошово-кредитної політики у 2019 році Раді Національного банку. URL: https://bank.gov.ua/ua/news/all/zvit-schodo-provedennya-groshovo-kreditnoyi-politiki-u-2019-rotsi-radi-natsionalnogo-banku