referat-ok.com.ua

Для тих хто прагне знань!

Франчайзинг як особлива форма організації бізнесу

Вступ.

1. Історія виникнення та розвитку системи франчайзингу.

2. Основні поняття франчайзингу та його сутність.

3. Франчайзингові угоди.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

В сучасних умовах господарювання кожне підприємство, щоб не втратити свої позиції на ринку, змушене шукати нові форми організації бізнесу. Останнім часом досить актуальним став франчайзинг, його поширення зумовлене динамізмом ринку та дією конкурентів.

Суть даної форми організації бізнесу полягає у тому, що добре відома на ринку фірма (франчайзер) продає свою торгову марку чи технологію виробництва іншій маловідомій фірмі (франчайзі), що забезпечує зростання обсягу реалізації для обох підприємств та зростання ефективності діяльності франчайзі в результаті використання нової для неї технології виробництва. За право займатися бізнесом його одержувач (франчайзі) сплачує частину отриманого доходу відповідно до укладеної угоди.

В основі франчайзингу як особливої форми організації бізнесу можуть лежати принципи маркетингу або розподілу товарів. У такому разі "батьківська компанія" зазвичай надає індивіду або іншій компанії право чи привілей здійснювати підприємницьку діяльність у відповідній формі в визначений період і в визначеному місці. Наприклад, за спільної згоди або на основі укладеної угоди фізична чи юридична особа бере на себе зобов'язання взяти партію товару і за певний період реалізувати цей товар на відповідній території. За це надаються певні привілеї, пільги у вигляді зниження ціни на зазначений товар і сплати мінімального відсотка від одержаного прибутку за реалізований товар.

1. Історія виникнення та розвитку системи франчайзингу

Для характеристики будь-якого економічного явища важливе значення має історія його виникнення, оскільки саме з історичного минулого можна почерпнути причини появи цього явища, його значення та наслідки. Тому, перш ніж приступити до вивчення суті франчайзингу, слід розглянути історію його появи, а також розвиток та зміну, перехід від одного типу до іншого, що відбувається зі зміною умов ведення бізнесу.

Більшість науковців вважають, що франчайзинг зародився у США. Наприкінці XIX століття, коли ряд великих компаній США продають малому бізнесу право на продаж своїх виробів по всій країні, він досягає розквіту.

Піонером в освоєнні франчайзингу вважають компанію "Зінгер" Спонукала до цього її власника нестача грошових засобів для наймання комівояжерів, оскільки на той час купівля-продаж відбувалася у покупця вдома після наочної демонстрації властивостей товару. Щоб не зменшувати обсяг виробництва, компанія вирішила продати право на реалізацію швейних машин незалежним продавцям на певній території.

Інша молода компанія "Дженерал моторс" також у 1898 році створила ефективну франчайзингову систему. Не маючи засобів для відкриття власної мережі магазинів, вона продає парові двигуни через дилерів, таким чином запроваджуючи початок сучасної системи продажу автомобілів. Дилеру виділяється певна територія і гарантується захист від конкурентів Натомість він бере на себе зобов'язання не продавати машини інших виробників, забезпечу вати високий рівень обслуговування і підтримувати імідж компанії. У такий же спосіб компанією "Рексол" було організовано мережу аптек.

Період найбільшого розвитку франчайзингу припадає на 1980 рік у США, де кожних 6.5 хвилини відкривалося нове франчайзингове підприємство. На сьогодні франчайзинговими мережами в США створюється близько 13% ВНП, у них зайнято 7 млн. осіб. За даними міністерства торгівлі США, протягом останніх дванадцяти років реалізація товарів і послуг компаніями, які працюють за системою франчайзингу, зростає щомісячно на 10%. Після 2000 року в США частка франчайзингу в роздрібному товарообороті досягла 50%. Після США найсильнішими є позиції франчайзингу в Канаді, де його частка в роздрібному товарообороті досягає 26%; у Західній Європі та Японії — близько 10%. У цілому ж у промислово розвинутих країнах діє понад 1 мли. таких фірм, які забезпечують роботу 10 млн. осіб, а згідно з економічними прогнозами чисельність малих фірм, що працюють на основі франчайзингової системи привілейованих зв'язків і контрактів, зросте до 3 млн. [8, c. 97].

Зрозуміло, що як і всі інші новинки бізнесу, так і франчайзинг прийшов до нас трохи пізніше. Так, у Росії вперше у практиці підприємства було використано принципи франчайзингу у 1990 році науково-виробничою фірмою "Дока", яка займалася створенням устаткування для малого і середнього бізнесу. У 1995 році інша компанія — 1С була змушена запровадити франчайзинг, щоб зберегти на досягнутому рівні обсяги продажу свого фірмового продукту — бухгалтерської програми "1С-Бухгалтерія". Із 850 власних дилерів вона відібрала 70, які стали франчайзі. Вони зобов'язалися згідно з франшизою щоквартально закуповувати визначену кількість копій програми, не реалізовувати продукцію конкурентів і виплачувати певний відсоток від виручки. Нині у Росії за франчайзинговою системою працюють у сфері швидкої їжі "Русское быстро" і "Золотой цыпленок", у сфері побутового обслуговування (мережа пралень) — "Синий кристалл", у роздрібній торгівлі — "Модный трикотаж" та багато інших.

Отже, підсумовуючи вище сказане, слід зазначити, що франчайзинг, як і будь-яке інше економічне явище має свою історію виникнення та етапи розвитку. Крім того, на прикладі згаданих компаній можна ще раз впевнитися у його значенні для ведення бізнесу в сучасних умовах[4, c. 263-264].

2. Основні поняття франчайзингута його сутність

На сьогоднішній день світова практика довела, що франчайзинг — це один з найефективних способів розвитку бізнесу. Суть його полягає в тому, що в обмін на частину прибутку і своєї незалежності ви одержуєте досить знаний у світі товарний знак, перевірений часом метод ведення бізнесу і цілий пакет технологій та ноу-хау. Фактично, франчайзинг — це організація бізнесу, за якою компанія-власник (франчайзор) передає незалежному бізнесмену чи компанії (франчайзи) право на продаж товарів і послуг цієї компанії в обмін на зобов’язання франчайзи продавати ці товари чи послуги з дотриманням визначених якісних характеристик, із застосуванням обумовлених технологій, за розробленою схемою, у чітко встановленому місці, під визначеним товарним знаком.

Умови взаємин сторін можуть бути різними, і усі вони визначаються договором франчайзинга, що паралельно є «керівництвом до дії» франчайзи. Ця схема є вигідної для обох сторін.

Так, для франчайзи вона відкриває нові горизонти, дає можливість почати нову справу, успішно опробувану досі франчайзором. Франчайзи одержує право використовувати «розкручений» товарний знак, можливість одержати усі вигоди від широкої рекламної діяльності франчайзора, технології ведення бізнесу, а також доступ до кредитних ресурсів, оскільки франчайзор може виступити гарантом кредитів.

При цьому франчайзор також не залишається ображеним. Він одержує можливість розширити свій бізнес на нових ринках, наблизитися до споживача, звільняється від необхідності оперативного керування, оскільки основна відповідальність за успіх бізнесу все-таки лягає на плечі франчайзи. Крім того, він зменшує ризик загибелі власного капіталу і навіть одержує додаткові доходи за рахунок виплат франчайзи. У будь-якому випадку всі аспекти взаємин знаходяться в руках сторін — ви завжди маєте право відстоювати свої інтереси (бажано це робити до укладення договору) і заздалегідь обумовлювати можливі нюанси ведення бізнесу[8, c. 349].

За своїми зовнішніми ознаками франчайзинг схожий на процес створення представництв. Однак внутрішній механізм взаємин франчайзора і франчайзи дає можливість говорити про істотні розбіжності між двома цими моделями бізнесу.

По-перше, франчайзинг характеризується юридичною незалежністю франчайзи, чого не скажеш про представника.

По-друге, усі взаємини франчайзи і франчайзора регулюються угодою між сторонами, що передбачає свободу волевиявлення.

По-третє, головною відмінністю франчайзинга від представництва є джерело фінансування. Якщо при створенні представництва фінансові інвестиції приходять з боку головної компанії, то у франчайзингових відносинах тягар витрат лягає на плечі франчайзи в обмін на блага, надані франчайзором (відомий товарний знак, технології, навчання персоналу, реклама і т.д.).

Для певної наочності наведемо приблизний перелік витрат франчайзи. У першу чергу, це вступний внесок, що передбачається більшістю закордонних компаній. Розмір такого внеску складає 5-10% від вартості створення однієї роздрібної точки. Після укладення договору франчайзинга франчайзи бере на себе зобов’язання періодично виплачувати частину отриманого прибутку.

Порядок, терміни її виплати і розмір обумовлюються в кожному договорі окремо. Найчастіше частина прибутку визначається у відсотках, однак бувають випадки, коли винагорода в договорі передбачається у твердих сумах. Це є своєрідним захистом франчайзора від неодержання прибутку[12, c. 215].

З одного боку, франчайзингова система допомагає малим підприємствам уникнути ряду перешкод із заснуванням і функціонуванням власного бізнесу, з другого — як корпоративна структура вона обмежує діяльність франчайзі. Але для дрібних підприємців переваги від використання франчайзингу переважають над недоліками.

Отже, слід відокремити переваги системи для франчайзі, які полягають у тому, що:

— за певну фіксовану плату франчайзі має можливість навчитися ефективних методів управління, підвищити свій професіоналізм і компетентність;

— користуючись розробками материнської компанії, франчайзі ідуть у ногу зі споживчим попитом;

— власник малого підприємства має можливість користуватися перевагами, які доступні тільки великим компаніям;

— конкуренція відносно невелика (франшиза знижує гостроту конкуренції на визначеному сегменті ринку).

До числа недоліків слід віднести:

— обмеженість самостійності, підприємницької ініціативи;

— обсяги продажу встановлюються власнику франшизи відповідно до політики маркетингу компанії-франчайзера;

— небезпека краху у випадку банкрутства або зменшення популярності франчайзера;

— проблеми спадкоємності справи: у разі смерті особи, на яку оформлена франшиза, у родичів можуть виникнути проблеми зі спадщиною, якщо франшизою передбачено обов'язковий продаж справи у разі смерті франчайзі.

Для франчайзера перевагами вважаються:

— збільшення ринку збуту при мінімальних вкладеннях;

— економія на матеріальному заохоченні найманих працівників: франчайзі як власник підприємства має особистий стимул до максимізації прибутку;

— одержання додаткового прибутку шляхом поставок франчайзі уніформи, упаковки, устаткування для залів та офісів;

— франчайзі, перебуваючи безпосередньо біля споживача, точніше відчувають його настрої, коливання попиту і умови конкуренції, що для франчайзера є продуктивним джерелом новаторських ідей[16, c. 196-197].

Також існує і ряд недоліків:

— зниження гнучкості системи управління, складність у переміщенні точки;

— неможливість заміни "небажаного " франчайзі, навіть якщо він невміло управляє точкою, доки не порушені ним умови франшизи, він "недоторканний";

— проблеми з обліком і звітністю: франчайзер не може бути впевнений у тому, що одержує від франчайзі правдивий звіт про діяльність;

— складність проведення контролю: певна репутація одною франчайзі здатна заплямувати репутацію всієї мережі, кинути тінь на торгову марку. Саме через недобросовісну діяльність франчайзі, припинила свою діяльність російська компанія „Дока Піцца”. Із 16 піццерій лише дві виготовляли якісну піццу та дотримувалися рецептури головної компанії.

Вітчизняним підприємцям франчайзинг відомий завдяки таким компаніям, як "Макдональдс", "Дока Піцца", "Холідей Інн", які мають міжнародні франчайзингові мережі. Так, американська корпорація "швидкої їжі" "Макдональдс" вже сьогодні охоплює біліьш як 21 тис. ресторанів у 101 країні світу, обслуговуючи щоденно майже 30 млн. клієнтів. Близько 66% усіх ресторанів корпорації керуються 4500 франчайзинговими агентами, які одночасно є і незалежними підприємцями, і членами єдиної команди [1, c. 106].

Перспективність застосування франчайзингу підтверджують такі дані: у США наприкінці п'ятого року існування банкрутами стали лише 14% франчайзингових підприємств, тоді як для незалежних молодих фірм цей показник становити більш як 65%.

Отже, слід зазначити, що стан ринкового середовища розвинутих країн суттєво відрізняється від економіки України. Основними відмінностями є наявність сталих ринкових відносин, дієвість й стабільність законодавства, інформаційна відкритість, розвинута ринкова інфраструктура, фінансова стабільність, офіційно мінімальна тінізація[9, c. 279].

3. Франчайзингові угоди

Франчайзинг доцільний насамперед для галузей, що мають велику кількість послуг з персональним обслуговуванням, таких, як харчоторг, готельне господарство, автопослуги, побутове і ремонтне обслуговування і т.д. Хоч франчайзинг використовується і в інших галузях.

Правове регламентування франчайзингу багато в чому визначається діючим в країні законодавством про ліцензування товарних знаків і фірмених найменувань, а також нормативними актами по валютному регулюванню ЗЕД.

Важливим фактором, що забезпечує майбутні доходи для обох сторін франчайзингової угоди, являється сумлінна розробка умов франчайзингової угоди. Кожна така угода передбачає конкретні основні умови і обмовки, частково ті, що стосуються використання торгових марок, територій, періоду дії франчайза, договору про оренду, обов'язків сторін та ін.

При визначенні змісту розділу про використання торгових марок необхідно врахувати; чи являється торгова марка добре відомою на світовому ринку, чи буде вона заохочувати клієнтів до роботи підприємств франчайзіата. Треба звернути увагу на обов'язки франчайзера захищати торгову марку. В розділі про територію треба визначити, чи має франчайзіат виняткове право працювати на обумовленій території за даним франчайзом.

Угода повинна містити інформацію про рівень першочергового одночасного платежу, який встановлюється франчайзером наперед як плата за покупку франчайзіата. На додаток до першочергового платежу франчайзіат повинен здійснювати періодичні відчислення. При підготовці угоди франчайзіат повинен скласти список запитань, які на його думку, вимагають підтримки з боку франчайзера для успішного ведення справи. В угоді конкретно визначаються обов'язки франчайзера і франчайзіата[6, c. 147].

Для України франчайзинг є порівняно новим явищем, тоді як у промислово розвинутих країнах він практикується століттями, забезпечуючи потреби суспільства в різних послугах.

За даними Української асоціації франчайзингу станом на жовтень 2005 року в Україні нараховувалось 190 франчайзингових компаній, що співробітничали з більш ніж 2 тис. франчайзі. В галузевому розрізі або за сегментами ринку маємо такі дані: 25% франчайзингових підприємств — це підприємства громадського харчування (фаст-фуди, ресторани); 20% -підприємства роздрібної торгівлі як продовольчими, так і непродовольчими товарами; 12% — підприємства сфери послуг мобільний зв'язок, перукарні, хімчистки, спортклуби, турагенства); 8% — АЗС; 35% — підприємства інших сфер.

Оскільки сучасний процес становлення і розвитку малого бізнесу відбувається в умовах різкого обмеження фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів, а також відсутності дієвої системи фінансування, кредитування і страхування підприємницької діяльності, то важливого значення набуває встановлення тісної взаємодії малого і великого підприємництва з метою розв'язання спільних проблем їх функціонування.

Такою формою фінансової підтримки з боку великих підприємств є франчайзингова система. Саме вона є тією формою організації бізнесу, виробленою світовою практикою, яка в комплексі з іншими ринковими структурами могла б стимулювати розвиток малого бізнесу в Україні [5, c. 257].

Залежно від відносин франчайзера і франчайзі найпоширенішим типом франчайзингу в Україні є регіональний франчайзинг. За схемою цього франчайзингу з українськими франчайзі співпрацює відома італійська фірма-виробник одягу "Веtton". Зокрема, українська компанія "Арго Трейдинг", яка стала франчайзі італійської фірми "Веnetton", отримала концепцію магазину та контракт на закупку товару і періодично виплачує франчайзеру роялті. В кожному крупному регіоні, де є франчайзі, "Веnetton" має своїх агентів, які, отримуючи зразки продукції компанії, демонструють їх місцевим партнерам і разом з ними формують замовлення. Завданням регіональних агентів компанії є також вивчення шляхів і перспектив розвитку місцевого ринку та ріст числа франчайзингових проектів цьому регіоні. На відміну від багатьох компаній, "Веnetton" не нав'язує єдиний для всіх магазинів асортимент і надає франчайзі значну свободу вибору. Франчайзі можуть самостійно замовити обмежену партію одягу, який, на їхню думку, є актуальними в даному регіоні. Основним є передоплата за весь комплект замовлення, причому кошти надходять безпосередньо до компанії "Веnetton", обминаючи агентів. Бенеттоновські фабрики в Тревізо виготовляють тільки те, що вже замовлено та оплачено франчайзі. Ризики франчазера тут мінімальні, основне завдання франчайзера — виготовляти якісний товар, налагоджувати дистрибуцію, зворотній зв'язок з франчайзі та підтримувати бренд за допомогою рекламних компаній[13, c. 241-242].

Яскравим прикладом використання в Україні регіонального франчайзингу є співпраця з італійською фірмою „Benetton”, а також субфранчайзингу – з компанією „Михаил Воронин”. На жаль, за розвитком правового поля у нас переважають законодавчо непідкріплені відносини з цього приводу, так як Закон України „Про франчайзинг” так і не було прийнято. Тобто в цій сфері існує ще багато не доопрацювань, а отже необхідно більш глибше та детальніше вивчати це економічне явище.

Висновки

Фінансова підтримка у формі франчайзингу користується широкою популярністю в США, Канаді, Західній Європі, Японії, в країнах Карибського й Тихоокеанського басейнів.

Необхідність франчайзингу в Україні зумовлена втратою ринків збуту багатьма вітчизняними підприємствами в умовах загострення конкуренції на внутрішніх ринках, відсутністю достатніх фінансових можливостей для запровадження нових технологій у виробництво, неконкурентоспроможністю порівняно з іноземними фірмами і таке інше. Проте, вирішуючи ці проблеми, застосування франчайзингу має і ряд негативних моментів, які слід враховувати при прийнятті управлінських та стратегічних рішень на кожному підприємстві. Так, одним із суттєвих недоліків є недобросовісне ставлення до угоди франчайзингу дрібних фірм (франчайзі), тобто різного роду спроби зекономити на технології виробництва. Крім того, досить важко постійно контролювати діяльність франчайзі, адже є ймовірність того, що малі фірми можуть зіпсувати репутацію франчайзера.

Таким чином, усе це слід брати до уваги для прийняття управлінських рішень, а також враховувати вплив даного економічного явища на економіку окремої країни та суб’єктів господарювання зокрема.

Іншим важливим моментом є вибір типу франчайзингу, що залежить від конкретних умов та ситуацій, адже кожен тип характеризується своїми особливостями застосування.

Найбільш ефективним, на мою думку, для підприємств України є діловий франчайзинг, що передбачає надання дозволу франчайзі не тільки реалізовувати, але й виробляти продукцію материнської компанії, використовуючи при цьому її торгову марку. Хоча, через недосконалість цієї системи, у нас більш поширеним є виробничий франчайзинг, що передбачає дозвіл франчайзі лише на виробництво продукції франчайзера.

Список використаної літератури

1. Ареф'єва О. Економіка підприємства: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2005. — 238с.

2. Афанасьєв М. Економіка підприємства: Навч.-метод. посіб. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ВД "Інжек", 2007. — 320с.

3. Бойчик І. Економіка підприємства: навч. посіб.. — Вид. 2-е, доп., перероб. — К. : Атіка, 2007. — 528c.

4. Бондар Н. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Наталія Бондар, Валерій Воротін, Олег Гаєвський,; За заг. ред. А. В. Калини; Міжрегіональна академія управління персоналом . — К.: МАУП, 2006. — 350 с.

5. Гетьман О. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Оксана Гетьман, Валентина Шаповал,; Мін-во освіти і науки України, Дніпропетровський ун-т економіки і права. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 487 с.

6. Головінов М. Економіка підприємства: навч. посіб. для студ. екон. спец. вищ. навч. закл. / Донецький національний ун-т економіки і торгівлі ім. Михайла Туган- Барановського. — Донецьк : ДонНУЕТ, 2008. — 266c.

7. Дацій О. Економіка підприємства: Навч. посіб. / Гуманітарний ун-т "Запорізький ін-т держ. та муніципального управління". — Запоріжжя : ГУ "ЗІДМУ", 2004. — 224с.

8. Економіка підприємства: Підручник/ ред. : Й. М. Петрович. — 2-ге вид., виправл.. — Львів: Магнолія 2006, 2007. — 579 с.

9. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ П. В. Круш, В. І. Подвігіна, Б. М. Сердюк та ін.. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. – 777 с.

10. Ковальчук І. Економіка підприємства: навч. посіб.. — К. : Знання, 2008. — 679с.

11. Кондратюк О. Економіка підприємства: навч.-метод. посібник / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2006. — 287c.

12. Сідун В. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Вікторія Сідун, Юлія Пономарьова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. ун-т харчування і торгівлі. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 435 с.

13. Селезньов В. Основи ринкової економіки України: Влада. Право. Підприємство. Фінанси. Податки. Маркетинг. Менеджмент. Торгівля. Реклама: Посібник/ Володимир Селезньов. — К.: А.С.К., 2006. — 687 с.

14. Семенов Г. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Григорій Семенов, Марина Панкова, Андрій Семенов,; М-во освіти і науки України, ГУ "ЗІДМУ". — 2-е вид., перероб. та доп. . — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 324 с.

15. Семернікова І. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Ірина Семернікова, Наталія Мєшкова-Кравченко,. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. — 311 с.

16. Шваб Л. Економіка підприємства: Навчальний посібник/ Людмила Шваб,. — 3-є вид.. — К.: Каравела, 2006. — 583 с.