Вступ

1. Поняття професійної культури працівників органів внутрішніх справ

2. Політична культура працівника внутрішніх справ

3. Моральна культура

4. Психологічна культура юриста

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Сьогодні, у період розбудови правової, демократичної Української держави, важко переоцінити значення юриспруденції загалом і професійної юридичної діяльності зокрема.

Міжнародні стандарти захисту прав і свобод людини, практик застосування в Україні Європейської конвенції з прав людини посилюють відповідальність правника. Великого значення набуває людський чинник, оскільки від правотворчої, право застосовування діяльності юриста, його участі в регулюванні суспільних відносив у забезпеченні цивілізованого правопорядку в країні залежить майбутнє нашої держави.

Світ динамічно змінюється, разом з ним змінюються погляді людей, їхні знання, оцінка історії. Наше бачення нестабільності світу (де завжди, зауважимо, існують лад і безладдя як закономірність) залишається, зазначає І.Пригожий, неповним [1, с.80-83].

Нині особливо важливо обґрунтувати роль особи юриста саме з позицій духовності, в основі якої — природні закони розвитку Всесвіту, історичні надбання духовності людства [2, с.41-42] Лише у цьому випадку матимемо підстави говорити про сучасну модель правника.

Особливого значення ми надаємо культурологічному підходові, оскільки він дає змогу відокремити гуманістично-цілісні підвалини пізнання оточуючого світу і самих людей [3, с.102]

Ми розглядаємо культуру як проекцію людської діяльності, як цілеспрямовану активність суб'єкта. Але суб'єкт діяльності може бути індивідуальним, груповим і родовим (людство в цілому), оскільки культура набуває трьох масштабів модусу: культура людства, культура соціальної групи, культура особи як одиничний вияв варіативного особливого та інваріантного загального [4, с.48]. Культура для юриста є життєвою цінністю, вона забезпечує здійснення необхідного діалогу людини і природи при виконанні службового обов'язку, тієї святості людської особистості, за висловом М. Шульги [5, с.49], яку треба поважати у правоохоронній діяльності. Наше дослідження є спробою отримати вихідні відомості для розкриття сутності професійної культури юриста.

Зрозуміло, регулювання суспільних відносин передбачає дотримання професійної рівноваги, активне професійно-інтелектуальне протиборство тощо. Тут важливі духовна свідомість, обґрунтована, розумна, воля юриста, його висока професійна культура. Тому професійні норми ми розглядаємо з позицій духовності (природності), суспільства і держави.

Оскільки часто поняття "професійна культура" підмінюється поняттями "правнича етика" і "правнича деонтологія", ми аналізуємо професійну культуру юриста у зіставленні з правничою етикою і правничою деонтологією.

З огляду на соціонаціональний феномен професійну культуру юриста можна розглядати як галузь юриспруденції. Іншими словами, професійна культура юриста є уособленою групою мораль-но-правових норм та інститутів, об'єднаних спільністю регульованих ними правових відносин. Використовуючи здобутки духовної, національної, політичної, моральної, інтелектуальної, психологічної, педагогічної, естетичної культури, ця галузь виражає об’єктивну потребу в особливому правовому режимі регулювання професійних дій юриста.

Звичайно, сфера свідомості юриста тісно пов'язана з його інтелектом. Поняття інтелектуальної культури — це не стільки вид культури, скільки субкультура, яка відображає свідомість тг почуття. Як наслідок професійної соціалізації інтелектуальна культура не піддається формуванню. Це природний, біологічний; еволюційний процес.

1. Поняття професійної культури працівників органів внутрішніх справ

У діяльності юриста важливу роль відіграє професійна культура, яка регулює соціальне очікування і здатність розуміти інших людей. За твердженням Р.Немова, О.Столяренка, Е.Громової, А.Сабурова, Ю.Чуфаровського, кожна особа володіє певною психологічною культурою, яка розширює її свідомість, керує почуттями, гарантує виважену волю тощо.

Кожен юрист зобов'язаний займатися профілактичною, пропедевтичною діяльністю, тобто здійснювати правове виховання громадян. О.Падалка, А.Нісімчук, І.Смолюк, О.Шпак, Г.Різз, А.Солодухіна, О.Солодухін, В.Яловик, Л.Крамушенко, І.Кривоніс висловлюють думку про існування педагогічної культури особи, яка пов’язана з виховним процесом. Так, здійснюючи право виховну роботу, юрист повинен уміти з належним професійно-педагогічним тактом переконувати громадян словом, власною поведінкою, діями тощо. Зрозуміло, що при цьому педагогічна культура юриста відіграє виняткову роль, вона значною мірою забезпечує ефективність правовиховного процесу.

Спираючись на наукові розробки Ю.Борєва, Б.Еренгроса, ЛЛевчук, В.Мовчан, В.Самохіна та інших авторів, ми дійшли висновку про важливість оволодіння людиною певною естетичною культурою, яка є універсальною у соціонаціональному феномені.

Ідеться про використання естетичної рівноваги, законів краси, необхідних для пізнання правового явища. Естетична культура юриста в основному полягає в умінні відчувати та встановлювати юридичну гармонію у правових явищах.

Професійна культура юриста має свій інститут, до якого потрібно віднести: професійну правосвідомість, службовий обов’язок, службовий етикет, деякі види культур (інформаційну, економічну, акторську, емоційну, внутрішню, вогнепальну, фізичну). Цей правовий інститут є уособленою всередині галузі права групою юридичних норм, об'єднаних певною спільністю — функціональними обов'язками. Зокрема важливим інститутом професійної культури є свідомість юриста. Дослідження З.Фрейда, В.Нестеренка, С.Лазарєва, В.Котюка, М.Соколова дали підставу стверджувати, що існує окремий вид професійної правосвідомості — деонтологічна, пов'язана з юридичною евристикою. Деонтологічну правосвідомість юриста треба розуміти як конкретизацію загальної правосвідомості в окремі моменти службової діяльності.

Виходячи з учення про інформацію (Г.Воробйов, С.Вовканич, Б.Гурне, Р.Калюжний), ми виводимо поняття правової інформації та інформаційної культури юриста. Особливої уваги заслуговує культура одержання, використання, поширення й зберігання інформації, що визначає інформаційну культуру юриста.

Професійна діяльність юриста передбачає різноманітні обов’язки, їх спектр свідчить про значимість юридичної професії у розвитку суспільства. Однак найбільшої уваги заслуговують службові обов'язки провідних юридичних спеціальностей.

Якість їх виконання залежить від певного етикету. Розглядаючи службовий етикет юриста як складову частину загального юридичного етикету, зазначимо, що його нормативні та атрибутивні аспекти мають багато спільного з правовими звичаями. Оскільки службовий етикет наближений до етики ненасильства, юридичного милосердя й особистої культури, то корисними, на наш погляд, є дослідження Р.Холмса, А.Сничова у питаннях визначення методики і стратегії службової діяльності.

Професійна культура правника увібрала в себе елементи акторської майстерності. Акторські здібності потрібні юристові для глибокого пізнання правової істини, прийняття справедливого рішення. Акторська культура у правовому полі розвиває у юриста творчість, дає змогу діяти нестандартно, підвищує ефективність спілкування тощо.

Юристові важливо також формувати у собі належну емоційну культуру, яка залежить в основному від його внутрішнього стану.

2. Політична культура працівника внутрішніх справ

Професія зобов'язує юриста вникати в усі сфери суспільного життя. Проте атмосфера закритості колишнього радянського суспільства позначилася на його політичній культурі. Тому має місце деяка політична невпевненість, розгубленість, дефіцит політичних переконань. Часто-густо це стає перешкодою виваженій політичній стратегії у правоохоронній діяльності.

Як відомо, закон забороняє юристам вступати до будь-яких політичних партій. Але позапартійність не означає деполітизованості. Юрист має право на власні політичні погляди, які, однак, не повинні впливати на юридичну діяльність.

На думку деяких дослідників, термін "політична культура" з’явився у 50-х роках XX ст. Зміст цього поняття трактується по-різному, що виявляється в численних дефініціях.

Політична культура є складовою духовної культури. Вона увібрала в себе ті структурні елементи усіх видів політичних субкультур, які необхідні у правоохоронній діяльності. Тому політична культура юриста тісно пов'язана з політичною культурою суспільства, окремих соціальних груп та осіб.

С.Рутар окреслює такі аспекти політичної культури: 1) ментальний епітет політичної системи (свідомість суб'єктів політичного процесу); 2) якісний стан функціонування інститутів політичної системи; 3) якісна сукупність політичних цінностей інформації [6, с-29]. На нашу думку, найоптимальніший третій аспект, оскільки політична культура розглядається у контексті розвитку мислення юриста. Тут політичне мислення виступає засобом оцінки політичних подій, поведінки окремих людей у політичних структурах, що має важливе значення для розгляду юридичної справи.

Вважаємо, що політична культура юриста — це рівень реальної оцінки ним політичної ситуації, яка безпосередньо стосується правових явищ, вироблення власних політичних, національних переконань з метою політичного прогнозування ефективності національного права.

Розглянемо компоненти, які визначають політичну культуру юриста. Насамперед це свідоме засвоєння і критичне осмислення ним історичних та політичних знань. Це означає, що політична культура як суспільний феномен передусім потребує інтелектуального осмислення історичного досвіду українського народу. Інформаційний. фонд щодо історії України становить основу політичної культури працівників правоохоронних органів. Лише теоретично осмисливши минуле, можна здійснити багатоаспектний культурологічний вимір політичної історії України, її політико, культурних елементів. Соціальна пам'ять у питаннях політики ставлення до власної історії, практики, політичної боротьби активно впливає на формування політичної культури юриста, оскільки засвоюються політичні уроки, глибоко усвідомлюється національно-політична ідея.

Сформовані таким чином політичні погляди і знання юриста дають змогу більш ефективно аналізувати й оцінювати явища суспільного життя. Так чи інакше юрист при виконанні службових обов'язків вступає у політичні відносини, політичні діалоги з колегами та громадянами. Тому важливо формувати високий рівень політичної культури юриста, здатність чітко орієнтуватися у політичних ситуаціях, роз'яснювати мету і смисл політичних подій громадянам. Проте незалежно від політичних уподобань, головним у діяльності юриста є право. Тобто передусім юрист повинен формувати у собі політичну неупередженість.

Не менш важливою є здатність кожного юриста виробити політичний імунітет проти деформації почуттів та переконань, які стають причиною неправильного, а то й фальшивого тлумачення політичного становища в Україні. Тому потрібно розвивати навички політичного регулювання й управління, політико-правові здібності.

Зміст політичної культури юриста містить такий компонент, як переконання та усвідомлення політичних цінностей. Політична культура правника сприяє піднесенню культури правоохоронної діяльності, забезпечує вдумливе, свідоме ставлення до виконання службових обов'язків. Вона передусім постає для юриста засобом утвердження загальнолюдських цінностей, передбачення перспективи подальшого розвитку українського суспільства, застерігає від сліпого наслідування чиєїсь (часом ворожої) думки.

Йдеться про уміння юриста осмислювати своє ставлення до правової дійсності з політичних позицій. При цьому домінує здатність політичної оцінки національної ідеї, яка є теоретичним підґрунтям політичної культури. Своєю чергою усвідомлення національної ідеї сприяє формуванню у юристів глибоких патріотичних почуттів, адекватного розуміння тимчасових політичних-ідеологічних й економічних труднощів. Політико-правова невизначеність юриста негативно позначається на виконанні професійного обов'язку. Політична культура юриста органічно поєднується з виконанням внутрішнього імперативу службового обов'язку

Важливим компонентом політичної культури юриста є також уміння передбачати політичні наслідки власної правоохоронної діяльності. Юрист не повинен бути пасивним спостерігачем політичного життя країни. Він має опановувати політичну науку, усвідомлювати мету розвитку українського суспільства, знаходячи ефективні правові методи розуміння цього процесу.

Одним із методів демократизації і правового розвитку України є якомога повніше врегулювання суспільних відносин правовими нормами. Саме політична культура дає змогу зрозуміти, що правовим та економічним реформам обов'язково передують політичні, та визначити найоптимальніший шлях утвердження цивілізованого правопорядку. Справа у тому, що розв'язати правові проблеми неправовими та силовими методами неможливо. Це особливо стосується України, де політичні надії й сподівання поступово перетворювалися у політичні орієнтації. Відтак методологічного значення у діяльності юриста набуває українська політична етика, поєднання національних та загальнолюдських цінностей.

У процесі виконання службового обов'язку такі цінності становлять підґрунтя можливих політичних наслідків. Наприклад, при доборі методів стабілізації криміногенної обстановки юрист повинен виходити з пріоритету національно-державницьких політичних цінностей. Незважаючи на існування численних політичних течій в Україні (прихильність до будь-якої з них безпосередньо впливає на юридичну діяльність), юрист має керуватися державницькими цілями, передбаченими Конституцією України. Тільки з позиції конституційної культури та інтересів держави він спроможний справедливо регулювати політичні інциденти у правоохоронній діяльності. Політичні права людини, закріплені в Конституції України, юрист зобов'язаний охороняти, оскільки у протилежному випадку можуть виникнути правові наслідки.

Загалом політична культура юриста є основою розв'язання Правових проблем при виконанні службового обов'язку. Специфіку політичної культури нації зумовлює своєрідність національної культури в цілому, оскільки першовитоком є духовно-ментальні алгоритми етносу. Різні форми культури по-різному пов'язані з "душею народу" [6, с.28].

На нашу думку, основними принципами політичної культури юриста є державотворча ідеологія, ідейність, духовність і моральність, культура діалогу, політичний імунітет, логічність, справедливість.

Державотворча ідеологія як принцип політичної культури юриста визначається основним законом держави — конституцією. Межа політичного плюралізму окреслюється правовим почуттям Поява нових державних ідеологій повинна сприйматися юристом однозначно. Адже на ідеології формується право, яке реалізується здебільшого юристом. Крім цього, оновлюється не тільки право, а й сама політична система, розвиваються власні національні ідеали усувається фрагментарність у політичній сфері українського суспільства та ін. Це зобов'язує юриста підвищувати рівень політичної культури, знати механізми політико-правової дії, оскільки він як суб'єкт політичного життя повинен сприяти державі, поширювати і впроваджувати політико-культурні цінності. Однак при цьому дії юриста мають підпорядковуватися праву.

Національна ідейність як принцип політичної культури юриста передбачає розуміння загального політичного курсу держави, на основі якого формується правова політика. Зміст цього принципу відображає основні складові національної ідеї — державність, самостійність, соборність, миролюбність, демократизм, які визначають масову політичну свідомість громадян. Витоки національної ідейності юриста беруть початок в історичній свідомості та історичній пам'яті українського народу. Тому можна стверджувати, що цей принцип пронизує сферу не тільки правової діяльності, а й усього життя юриста. Без ідей, зокрема національних, та осмисленого ставлення до власної історії політична культура юриста позбавлена перспективи, що призводить до правового нігілізму, зневіри у можливостях держави, розчинення цілісності українського національного буття.

Важливими принципами політичної культури юриста є духовність і моральність, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях і національній моралі. Адже політична культура юриста розвивається разом з національною мораллю. Водночас відбувається деяка моралізація політики (мораль виникла раніше від політики) і блокується політизація моралі. Друге явище небажане з певних причин. Зокрема, у деяких регіонах України переважно російська ментальність, або неконструктивний націоналізм. Так крайні тенденції у політиці небезпечні. Тому вона повинна керуватися духовним правом, національною мораллю, що сприяє моральній соціалізації політичної культури юриста. Також цей принцип забезпечує формування моральної свідомості у політичних відносинах юриста, скеровує його у бік здорового глузду, що на змогу успішно розв'язувати морально-політичні, ідейно-моральної проблеми службової діяльності.

У політиці неможливо уникнути суперечностей, службових конфліктів тощо. Тому з політичною культурою пов'язаний такий принцип, як здатність до культурного діалогу. Йдеться про переведення конфлікту з емоційного стану в інтелектуальний, досягнення взаєморозуміння між співбесідниками. Цей принцип передбачає мистецтво спілкування юриста у політико-правовому полі, виробляє методи попередження можливих політичних конфліктів, захищає політичні права людини, виключає політичну інертність юриста, зорієнтує масову політичну культуру на модерну демократичну політичну культуру, засновану на позиціях українського національного патріотизму.

Принцип політичного імунітету найбільш притаманний саме політичній культурі юриста, який має певні переваги (без втручання вищих інстанцій) у політичних відносинах завдяки знанню права. Його власні погляди та уявлення ґрунтуються на юридичному мисленні, конституційній культурі, що дає змогу виробити власне політичне бачення розв'язання правоохоронних проблем. Така відносна самостійність забезпечує творче вироблення нових ідей, формує індивідуальне політичне мислення.

Політична культура юриста немислима без такого принципу, як логічність. Він пов'язаний насамперед з інтелектом особи, з її умінням зорієнтуватися в розмаїтті суспільно-політичних явищ, поглядів. Адже їх зміна навіть без зміни ідеології держави — це цілком нормальне явище. Однак при цьому повинна існувати допустима межа нестабільності поглядів, яка вписується у рамки логічного. Крім цього, логічність потрібна для зв'язку політичної культури сучасності з політичною культурою минулого, політичної культури юриста з політичною культурою суспільства, в тому числі з громадянською культурою.

Відомо, що у політиці часто використовуються некоректні методи політичної боротьби. Окремі політики вдаються до обману, перекручення історичних відомостей, інсценування політичного тиску тощо. Це зобов'язує юриста дотримуватися принципу справедливості. Вона завжди контролюється сумлінням юриста, внутрішнім імперативом службового обов'язку, політичною довірою та вірою в людину взагалі. Справедливість у політико-юридичному житті характеризується правильною оцінкою політичних , миролюбністю, доброзичливістю, визнанням певних політичних взірців, що запобігає деформації політичної культури особи. Цей принцип зобов'язує юриста вдосконалювати елементи політичної культури на основі конкретного знання коренів та причин як підвищеної, так і заниженої політизації громадян. IV більше, що одне і друге явище має пряме відношення до прав порядку.

Важливим завданням у дослідженні політичної культури юриста є визначення її функцій — політичної оцінки результаті» юридичної діяльності, формування громадянської культури юриста, вироблення політичної орієнтації у виконанні службового обов'язку, запобігання деформації політичної свідомості юриста розвитку української політико-правової думки, впорядкування політико-юридичних культурних процесів, формування української політичної еліти.

Зміст функції політичної оцінки результатів правоохоронної діяльності полягає в тому, що прийняті юристом неправильні рішення можуть отримати негативний резонанс у суспільстві, оскільки багато правопорушень мають політичне забарвлення. Тоді виникатимуть негативні оцінки діяльності органів державної влади, стану політичної культури держави в цілому. Своєю чергою недоліки правоохоронної діяльності безпосередньо впливають на низку політичних явищ, стають певною лазівкою для розкрадання національних багатств. Тому боротьба зі злочинністю, особливо у сфері економіки, має політичний характер. Це ж стосується адміністративно-правових та цивільно-правових порушень. Відтак високий рівень політичної культури юриста є своєрідним регулятором демократичної правової держави України, доповнює фахову культуру, забезпечує пріоритет загальнонаціональних справ. Політична культура дає змогу виявити не тільки ментальний рівень політиків (тобто їхню самооцінку), а й їхню конкретну поведінку у тій чи іншій політичній ситуації. Політична культура, як зазначає С.Рутар, здебільшого відображає попередній досвід і змінюється значно повільніше, ніж інші елементи політичної системи [6, с.29]. Крім цього, результати правоохоронної діяльності безпосередньо впливають на політичний клімат колективів юридичних установ. Члени колективу, які бачать ефективність своєї роботи, позитивно сприймають правові норми, відчувають політику держави і вірять у вибраний політичний курс.

Юрист, незважаючи на високий соціальний статус, є передусім, громадянином України. Тому його політична культура на формування, як зазначає І.Старовойт, насамперед радянської культури [7, с.28]. Це означає, що юрист має користуватися законами Української держави, бути зразковим громадянином підпорядковувати власне громадянське життя конституційно.

У результаті такої громадянської соціалізації, формування громадянської свідомості у юриста виробляється ефективне прийняття українських політичних цінностей.

Розглядаючи таку функцію, як формування політичної орієнтації у юридичній діяльності, треба наголосити, що політична культура відіграє роль трансляції для кожного правника. Адже у багатьох випадках йому потрібні знання політичних намірів тієї чи іншої соціальної групи, зокрема, знання програмних вимог політичних партій України, їхніх ідей, передвиборної компанії, розстановки політичних сил тощо, що допоможе ефективно впливати на стан правопорядку в Україні, виробляти адекватні профілактичні заходи. Високий рівень політичної культури юриста дає йому змогу відповісти на запитання: яка політична партія зможе здійснити позитивні зрушення в суспільстві, реалізувати (а не тільки запропонувати) дієве регулювання суспільних відносин, не завдаючи шкоди українській національній ментальності?

Важливою є функція запобігання деформації політичної свідомості юриста. На жаль, у правоохоронній діяльності ще й досі виявляються негативні тенденції політичної психології, пов'язані з відчуттям "меншовартості", побоюванням зміни політичного курсу держави, фактами нетерпимості до інакомислення тощо. Усе це наслідки культурних деформацій. Нинішній стан політичної культури характеризується морально-політичною кризою як наслідком узурпації частини влади бюрократією, консервативного соціально-політичного блоку, мафії, породжених ленінським політичним розгулом, сталінським "чистилищем" та брежнєвською вседозволеністю. Це породжує у деяких правників байдуже ставлення до утвердження цивілізованого правопорядку.

Політична культура передбачає функцію впорядкування політико-юридичних культурних процесів в Україні. Йдеться про творче використання духовної культури з метою наповнення поведінки громадян політико-юридичним змістом. Сюди віднести повагу до особи, правове почуття, рівень право-у, стан правосуддя, розвиток соціально-правової активності та ін. Ці процеси мають і зворотну дію, оскільки безпосередньо впливають на вдосконалення елементів політичної культури особи юриста. В цьому випадку виправданим є домінування ідеології, яка визначає напрям використання здобутків культури у праві.

Чи не найважливішою функцією політичної культури є формування політичної еліти суспільства. Цю функцію покликана забезпечити насамперед добре продумана система освіти (особливо соціологічної й політологічної), через яку передається зміст духовності національної еліти, транслюється культура.

Одну із верств національної еліти становлять юристи. Українських юристів згуртовує національна ідея. Політико-правова українська еліта постійно намагалася випереджувати дії держави формувати такі правові норми, які б узаконили самостійність та незалежність народу. Прикладом є еліта юристів минулих століть, Нині політична еліта України має регіональний характер, тому вона ще недостатньо професійна, не завжди послідовна та стабільна. Це дає підставу говорити про наявність певної інтелектуально-духовної кризи сучасної української еліти.

Формування нової національно-політичної еліти здійснюється на засадах багатовимірного підходу. Це дає змогу налагоджувати політичну взаємодію між регіональними елітами, різними верствами громадян, доходити компромісних рішень тощо. Незважаючи на те що регіональна еліта України має дещо різну політичну, культурну й економічну орієнтації, їй потрібно об’єднуватися, оскільки Конституція України ставить завдання систематично відстоювати державницькі інтереси народу шляхом виваженої, організованої політичної активності юристів.

Відомо, що між політичною та правлячою елітами є суттєва відмінність. Якщо для першої групи важливим є талант і обдарованість, то для другої — політичне лідерство. Проте для піднесення рівня професіоналізму еліти необхідні обидва компоненти, оскільки українська політична еліта повинна діяти у політико-правовому полі, тоді національна ідея може отримати перемогу.

Отже, політична культура юриста — це складний соціально-культурний феномен. Вона включає політичну свідомість, культуру політико-правової поведінки, культуру функціонування юридичної установи. Тут поєднується політична наука з конкретними політико-правовими діями на основі духовної, моральної, правової й інших видів культур. Політична культура дає змогу юристам уникати стандартизованих, одновимірних, регламентованих світоглядних поглядів у правоохоронній діяльності, запобігати авторитарності, фрагментарності, амбівалентності, нецілісності, неорганічності у політичній культурі не тільки юриста, а й суспільства цілому.

3. Моральна культура

Серед науковців поширена думка, що мораль є похідною від релігії. Як відомо, релігія порівняно з табу, звичаями, традиціями, ритуалами, обрядами чи міфами значно пізніше явище. Лише з виникненням дві тисячі років тому нової світової релігії — християнства — людство дістало змогу "впорядкувати" свої релігійні міркування, сповідувати одну віру. З'явилися християнська мораль і християнська етика. Можна сказати, що з'явилося духовне право, яке не тільки охопило своїм регулюванням суспільні відносини, а й оволоділо думками, прагненнями людей. Звідси висновок, що мораль, а згодом і позитивне право постали з духовного права.

Ми виходимо з того, що моральні норми поділяються на абсолютні (вищі, теоретичні, ідеальні) й відносні (елементарні, практично-дійові). Під абсолютними моральними нормами (абсолютною мораллю) розуміємо ті правила, які безпосередньо випливають із законів Всесвіту, природи, ті, які знайшли відображення у Біблії. Вони віддзеркалюють людську думку, розуміння норм духовного права. Ступінь й повнота такого розуміння залежить від рівня інтелекту людини, її якостей та спрямованості (у бік добра чи зла) тощо. Абсолютні моральні норми уособлюють глибину Усвідомлення духовних законів, а також теоретичні наміри їх реалізації. Ці моральні норми безальтернативні. Людина не повинна визнавати вищими для себе якісь інші норми, крім абсолютних.

Суть відносних (елементарних, практично дійових) моральних норм вбачається у тому, що вони створені людиною, але на основі почуттів. Відбувається це під впливом різноманітних зовнішніх, Реально існуючих факторів: державних, національних, політичних економічних, професійних та ін. У них віддзеркалюються досвід людини, переконання, соціальне становище тощо. Інакше кажучи, відносна мораль виникає на основі глибокого усвідомлення духовних законів, створюючи й формуючи теоретичне підґрунтя їх реалізації. По суті, це реалізація абсолютної моралі у Фактичному суспільному житті з певною похибкою.

У зв'язку з цим щодо відносної моралі можна допустити існування щонайменше двох сфер: духовно-допустимої й духовно-це. і допустимої або абсолютно-допустимої та абсолютно-недопустимої. Справа у тому, що елементарні моральні норми — це еволюційне творіння людського розуму, а отже, може спрямовуватися у бік абсолютної духовності, так і бездуховності. Норми, які не суперечать абсолютним духовним нормам, є духовно-допустимими, а ті, що суперечать, — духовно-недопустимими. На основі цього й виникає, на нашу думку, позитивна й негативна мораль. Позитивна мораль — загальнолюдська цінність як суспільна цінність людського витвору (у бік добра). Негативна мораль — також витвір людини, але цінністю її назвати не можна. Для негативної моралі немає значення, чи ґрунтується вона на абсолютному моральному духові, чи ні.

Отже, критерієм моральної оцінки є абсолютна духовність, абсолютні духовні норми. Це стосується якості норм позитивного права.

У науковій літературі давно ведеться дискусія щодо понять зовнішня, елементарна (рос. "моральность") та внутрішня, вища (рос. "нравственность") моральність (в українській мові для позначення цих двох понять застосовують один термін — мораль). Поширене, наприклад, твердження В.Блюмкіна про внутрішні та зовнішні моральні результати, В.Вічева — про несумісність "нравственности" і "морали" [5, с.54-55]. Ф.Селіванов зазначає, що слово "нравственность" вживають для позначення особливостей поведінки [8, с.17]. Ці міркування дають підстав стверджувати, що існує внутрішня характеристика особи стосовно моральних норм взагалі, з урахуванням рівня духовності.

На наш погляд, "нравственность" — це вища моральність, й характеризує властивість, якість і здатність глибоко усвідомлювати духовні закони, а також готовність реалізувати їх у життєвій практиці. У цьому випадку має місце сповідування людиною абсолютної духовності, абсолютної моралі, вищого почуття правомірності. Це, по суті, свідомість, характер людини.

Щодо "моральності", то це поняття можна трактувати насамперед як фактичну моральність, тобто готовність людини до фактичної реалізації абсолютних моральних норм. Отже, моральність — це дотримання людиною відносних норм моралі, загальнолюдських цінностей, пов'язаних з практичним життям, це переважно почуттєва властивість людини, характеристика її суспільної природи.

Проте життєва практика свідчить, що людина, як правило, керується кількома видами моральності: вищою, фактичною, деформованою (навіть не традиційно подвійною, а потрійною мораллю). Про перші два види йшлося вище. Щодо вияву деформованої моральності, то це трапляється тоді, коли "спрацьовує" мораль і "мовчить" моральність (і навпаки): особа в думках таїть у собі зло, а ззовні видає себе доброю — це штучна, фальшива моральність; особа і в думках, і на ділі не живе за вищими моральними законами, виявляючи певну аморальність.

Зрозуміло, що між вищою й фактичною моральністю постій-но відбувається діалог свідомості, почуттів, інтелекту. Залежно від його результату маємо реальні дії особи у практичному житті.

Отже, ступінь моральності у кожної людини різний і залежить не стільки від інтелекту, скільки від бажання, волі, розуміння смислу життя на Землі. Тобто кожна людина засвоює й реалізує відповідні моральні норми. При цьому важливим є питання якості засвоєння й використання цих норм у щоденному житті. Особливо це стосується суб'єкта права, для якого правова Дальність — службовий обов'язок. Це означає, що юрист повинен володіти не тільки високою правовою, а й моральною культурою як загальнолюдською цінністю. Причому обидві культури органічно пов'язані між собою.

Моральна культура юриста як частина духовної культури суспільства поєднує високу моральну свідомість й культуру поведінки, моральна свідомість, зрозуміло, ґрунтується на законах справедливості, за якими має жити суспільство. Юрист виступає державним службовцем, до нього з надією звертаються громадяни при розв'язанні правових питань, у врегулюванні суспільних відносин.

Культура поведінки юриста повинна відповідати його високій моральній свідомості і високим моральним почуттям. Маємо на увазі не лише службову, а й побутову поведінку. Юрист завжди й скрізь має бути носієм морально-правових норм, виступати творцем нових моральних цінностей у праві, пропагувати й доводити на власному прикладі, що будувати життя треба за моральними законами

Дуже важливим й масштабним є поняття "моральна культура особи". Деякі автори (А.Опалєв, Г.Дубов) вважають, що моральна культура характеризує особистість з погляду її цілісного морального розвитку, свідомості й поведінки, а також відображає сукупність моральних якостей, притаманних людям певного суспільства, класу, професії, які свідчать про рівень їхньої моральної свідомості та поведінки [9, с.171 ]. Поширена думка, що моральна культура особи акумулює моральні знання, почуття, переконання, потреби, моральні якості й навички поведінки, етичні норми, які виявляються у відносинах з іншими людьми та ін. Але при цьому дослідники не враховують джерел моралі та вищих моральних норм, які існують у людській свідомості.

Моральна культура юриста, вважаємо, повинна функціонувати за принципом випередження суспільного розвитку (стану моральної культури), а не збігатися з моральною культурою суспільства, як зазначають А.Опалєв, Г.Дубов [9, с.171].

На нашу думку, моральна культура юриста — це результат становлення власної гармонії: між досягнутим максимальним рівнем вищої моральності й активним використанням моральних норм у правовому регулюванні суспільних відносин. Власна гармонія насамперед моральна, яку юрист сам "конструює", причому створення гармонії має динамічний та імперативний характер.

Щоб повніше осягнути моральну культуру правника, розглянемо необхідність створення моральної гармонії у таких позиція* особа юриста, службова діяльність, прийняття рішення.

Моральна позиція юриста передбачає такі варіанти: свідомість-почуття, свідомість-поведінка, почуття-поведінка, свідомість-дія. Перший рівень (свідомість-почуття) характеризується можливістю наблизити власне почуття до рівня свідомості у моральному полі. Тут фактично "будується" умовна стартова готовність юриста до певної поведінки.

Ідеальний варіант полягає у повній відповідності морального почуття моральній свідомості. Проте таке рідко трапляється в практиці. Фактично почуття стає своєрідною матеріалізації свідомості, де частина усвідомлюваної інформації втрачається внаслідок чого почуття ніби притуплюється, відстає від свідомості. Цей варіант допустимий, але різниця між свідомістю й г чуттями має бути якнайменшою і прямувати до нуля. Таким чином складно виявити суперечності між моральною гармонією моральною свідомістю і моральними почуттями. Моральна сутність юриста означає його готовність пожертвувати не заради конкретної справи чи людини, а заради утвердження вищої моралі (законів Всесвіту). Звичайно, більшість називатиме такий крок нерозумним, але він є серйозною перевіркою на рівень моральних почуттів охоронця правопорядку.

Особливістю другого рівня градації (свідомість-поведінка) е фактичний перехід від моральної свідомості до моральної поведінки. Ще Г.-В.Гегель зазначав, що "справжній моральний стан е свідомість, яка скоює вчинки" [10, с.331]. У цьому випадку моральна сутність юриста визначається як фактична дія: перетворення ідей вищої моралі безпосередньо у практику власного життя особи. Моральне почуття може при цьому "спрацювати", отримати незначний "дотик" чи взагалі бути не "враженим". Це залежить від того, чи людина замислюється над тією чи іншою моральною проблемою, чи ні. Зрозуміло, що надто тривале вагання може негативно позначитися на моральній вартості поведінки, оскільки затрачається час на певне зважування.

Найбільш реальним і традиційним є третій рівень (почуття-поведінка), на якому моральна поведінка випливає із морального почуття. Це означає, що вже відбулася певна "трансформація" свідомості у почуття, виробився намір діяти. Як правило, схема "почуття-поведінка" ніколи не підводить. Головне, щоб "спрацювала" воля, яка є рушійною силою у схваленій суспільством поведінці юриста.

Кожна з трьох позицій, що розглядаються, має свою гармонію, свою цінність. Це свідчить про те, що моральна поведінка особи є результатом її вищої моральної свідомості й почуттів.

Моральна культура юриста вкрай необхідна при застосуванн1 на практиці таких важливих категорій, як досягнення гармонії / пізнанні правового явища, гармонії у правовому спілкуванні з гармонії у прийнятому правовому рішенні.

Гармонія у правовому спілкуванні досить яскраво демонструє рівень моральної культури юриста. Фактично відбувається діалог між моральністю юриста і співрозмовника (діалог людських моральностей). Правове спілкування стає способом вираження внутрішнього морального змісту юриста у його зовнішніх виявах, оскільки у цьому випадку мораль не зовсім підвладна імперативам, повелінням. Тут виявляться почуття, без яких спілкування практично неможливе, і схема "почуття-поведінка" буде ефективною. А зміст моральної гармонії полягатиме в умінні юриста викликати у співрозмовника зворотну реакцію, необхідні для юридичної справи почуття.

У прийнятому юристом рішенні найбільше виявляються розум, інтелект, які засвідчують гармонію і дисгармонію у діях. Адже рівень моральної культури, який виявляється у контактуванні з громадянином, зводиться до умови: зробити комусь добре, не поступаючись інтересами інших. Як не порушити гармонію у такому випадку? Це завдання моральної культури юриста. Гадаємо, що найефективніше це можна здійснити за схемою "свідомість-поведінка". Адже якщо юристом оволодіють надмірні моральні почуття, то регулювати їх, приймаючи остаточне рішення, досить важко. Адже кожна особистість це цілісна система (цілий світ), порушувати яку не можна. Проте потрібно врівноважити ці моральні почуття за допомогою свідомості, яка реалізується шляхом прийняття справедливого правового рішення.

Щодо найпоширеніших у моральній культурі юриста видів гармонії, С.Анісімов зауважує, що моральна поведінка й моральна Діяльність — різні речі [4, с.19]. Поняття "діяльність" ширше, і поведінка може не пов'язуватися з діяльністю, в тому числі професійною. Проте постійне перебування юриста у моральному полі, під 5пливом власної моральної культури не повинно створювати суттєвої різниці між поведінкою і професійною діяльністю.

Моральна культура найбільш наближена до духовної культури. У цьому випадку юридичній діяльності властивий ще один вид контролю — моральний, який походить від духовного. У цьому переконують ті принципи, на яких ґрунтується моральна культура юриста, а саме: моральні чесноти, ненасильство, безкорисність, анонімність, свідомість пробачення, терплячість, толерантність, дія за власним сумлінням, переконання.

Щодо моральних чеснот, то існує думка, що одні моральні чесноти (віра, надія, любов) дані людині природою, а інші (мудрість, поміркованість, справедливість, мужність, стриманість) набуваються практикою, тривалою працею. Процес соціалізації обов’язково має й моральну орієнтацію. Розуміння юристом свого призначення у суспільстві, набуття ним високих моральних чеснот сприяє тому, що держава морально зміцнюється.

Коли йдеться про такий принцип моральної культури юриста, як ненасильство, то розуміється альтернативність вибору. Важливо шанувати переконання й світогляд інших людей, не нав’язувати своїх поглядів. Цей принцип стає особливо актуальним тоді, коли юрист вимагає від інших особливої поваги до себе як до службовця та ін. Адже це моральне й духовне насильство.

Моральна культура юриста передбачає такт, безкорисливість. Юридична діяльність покликана відновлювати природну гармонію у правових явищах. Пізнання правової дійсності, прийняття справедливого рішення з моральної позиції не повинно призводити до очікування матеріальної чи іншої винагороди. Цей моральний обов'язок не розрахований на позитивну оцінку від людей за особливі старання, прояви милосердя, творіння добрих справ. Цінність моральної культури полягає саме у безкорисливості дії, без розрахунку навіть на вдячність. У протилежному випадку юрист керуватиметься фальшивим почуттям внутрішнього переконання.

Важливий принцип моральної культури — анонімність Йдеться про творіння добра без зайвого афішування доброчинної діяльності. Анонімність у даному випадку означає дію за покликом сумління, без очікування винагороди. Це одна із ознак справжнього покликання юриста, його уміння мовчати, не розраховувати на компліменти чи "оплески", коли найціннішою є істина.

Аналогічний смисл має принцип безадресності у моральній культурі, коли головним є прагнення творити добро, незалежно для кого, а тільки заради справедливості, заради того, щоб совість були чистими, щоб утверджувалося загальне благо.

Свідоме пробачення як моральна категорія у професійно-юридичній моралі не завжди виявляється. Посідаючи високе соціальне становище, здійснюючи правосуддя, юрист може вважати непотрібним просити вибачення в учасників юридичного процесу, думаючи, що він завжди має рацію. Проте з уміння попросити пробачення у випадку провини виявляється її суспільна свідомість. При цьому вибачення не повинно зводитися до автоматизму, механічності чи навіть байдужості. Це має бути духовне, щире каяття за вчинене ненавмисне Зрозуміло, що підкреслюватиме якісну характеристику морального розвитку й моральної зрілості суб'єкта права.

Такий принцип моральної культури, як терпіння і толерантність, випливає з природного права. Адже людина як мікрочастина Всесвіту є одночасно і мікросвітом. Вона виконує певну функцію у макросвіті. Тому нехтування призначенням кожної людини для юриста є недопустимим. Юрист повинен виробити у собі такий стереотип професійної поведінки, який би дозволяв рахуватися з сутністю кожної людини, незалежно від того, чи є вона, наприклад, злочинцем чи потерпілим. Юрист мусить вміти змиритися з фактичним становищем кожної людини, виробити у собі терплячість до її діянь, проявляти толерантні відносини під час розгляду справи, не відповідати злом на зло. Тільки толерантні юридичні дії здатні залагодити ті чи інші суспільні конфлікти.

Діючи за власним сумлінням, юрист спирається на моральні норми, закріплені у законах. Тобто моральна культура стає узаконеною у правовій культурі. Так, у частині 3 статті 323 Кримінально-процесуального кодексу України йдеться про те, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням. Не викликає сумніву, що внутрішнє переконання вбирає у себе як сумління, так і моральне Почуття. Однак нам видається, що кращим був би варіант, коли б принцип дії за власним сумлінням юрист будував тільки на моральній свідомості. Хоча деякою мірою це буде професійним ризиком, однак моральна чистота характеризуватиметься більшою імовірністю та гармонійністю. Проте зауважимо, що сумління не повинно призводити до втручання у приватне життя іншої людини зайвого дошкуляння їй за неправомірні дії. Потрібно прагнути внутрішньої рівноваги, адже і власне сумління також пов'язане явними моральними переживаннями.

Постійно актуальним у моральній культурі юриста є переконання: добро творити ніколи не пізно. Це забезпечує постійну готовність до того, щоб змінити хід думок та дій у напрямі добра.

Саме на такому моральному принципі ґрунтується професії діяльність юриста.

Отже, ми торкнулися тих принципів моральної культури, які найбільш повно, на наш погляд, характеризують особу юриста Вважаємо доречним у цьому зв'язку процитувати Біблію: "Доброта без слабкості, повага без засліплення, постійність без упертості, покора без приниження, наполегливість без малодушності" [2, с.9] Про ці духовні настанови правник ніколи не повинен забувати.

Не викликає сумніву, що моральна культура відіграє велику роль у справі регулювання суспільних відносин. Образно кажучи це той "робочий кінь", який бере увесь тягар на себе і з усіх сил тягне воза упродовж життя, оскільки для цього призначений. На нашу думку, серед функцій моральної культури юриста можна виділити такі: вироблення поваги до позитивного права, створення механізму правомірної поведінки, формування ступеня усвідомлення власних помилок і шляхів їх виправлення, подолання суперечностей між високою моральністю і мораллю, розуміння величі людини та вартості її життя, запобігання порушенню гармонії між душею і тілом, віддача всіх сил, здібностей, таланту, енергії для забезпечення правопорядку, зосередження зусиль на реалізації власних прогресивних поглядів.

Незважаючи на первинність моралі щодо позитивного права, юрист як особа високої культури повинен надавати перевагу конституційним, державним законам, оскільки вони мають офіційну суспільну силу.

Якщо йдеться про створення механізму правомірної поведінки юриста, то розуміється не стільки недопущення порушення закону, скільки наявність життєвих умов, які можуть спонукати юриста до неефективного використання цього механізму. Ця функція моральної культури спонукає юриста до таких дій, які б не суперечили нормам ні позитивного, ні духовного, ні морального права. У цьому випадку механізмом правомірної поведінки виступають сумління, розсудливість. Висока моральна культура забезпечує розв'язання складних питань правовим шляхом.

Моральна культура дає змогу юристові усвідомити власні помилки та виробити шляхи їх виправлення, відчути свою мораль) відповідальність перед народом, перед кожним громадянином пам'ятаючи про "кредит довір'я" йому та про необхідність відстоювати правду.

Проблему подолання суперечностей між високою моральністю та мораллю порушив В.Вічев, підкресливши, що це суперечність між ідеалом і реальністю, належним й існуючим, зовнішнім та внутрішнім, словами і правами [7, с.55]. Ми лише наносимо, що саме високий рівень моральної культури дає змогу (юристові звести до мінімуму різницю між власною високою моральністю і реально існуючою у професійній практиці мораллю.

Відомо, що юридична діяльність спрямована на зовнішнє регулювання відносин у суспільстві. Проте саме моральна культура дає змогу юристові зрозуміти, що людина — це унікальне творіння природи. Юрист повинен мати чималий запас любові до людей, усвідомлювати неповторність кожної особистості, створювати найсприятливіші юридичні умови для захисту найціннішого — життя людини.

Моральна культура юриста орієнтує на те, щоб у професійній діяльності запобігти дисгармонії між духовним і матеріальним. Зазвичай кожен злочин спрямовується на задоволення матеріальних потреб, спустошуючи тим самим душу. Завдання моральної культури юриста полягає в тому, щоб заповнити цей вакуум моральними цінностями.

Важливою ознакою моральної культури, її функцією є повна віддача здібностей, таланту, покликання, любові й енергії для забезпечення цивілізованого правопорядку в державі. Суспільство вимагає юридичного забезпечення функціонування моральних норм, тому юрист зобов'язаний постійно самовдосконалюватися. Як справжній учитель віддає своє серце дітям, так і юрист віддає силу свого таланту людям незалежно від того, кого він захищає.

Якщо діяльність юриста відбувається згідно з вимогами високої моральності, то його погляди мають право на реальне втілення, а це сприяє прогресові у правовому регулюванні. Зосереджуючись на реалізації власних прогресивних поглядів, юрист не повинен боятися бути "білою вороною", не повинен відмовлятися від власних поглядів, якщо він переконаний у своїй правоті, а діяти за покликом сумління, згідно з морально-духовними переконаннями.

Інколи неправомірні дії юриста в минулому стримують його від рішучої зміни своєї професійної поведінки у позитивному напрямі. Однак належний рівень моральної культури завжди дає юристові, хоча і з запізненням, але змінити свої погляди в бік добра. А це — запорука цивілізованого правопорядку.

Складність правоохоронної діяльності може деколи викликати а бажання не втручатися у ті чи інші правові явища. По-розпач допоможе у кожному конкретному випадку та чи ця функція моральної культури, завдяки якій завжди з'являється надія на вихід з будь-якого становища.

4. Психологічна культура юриста

Прийнято вважати, що слово "душа" вперше з'явилося у IV ст. до н.е. У праці Аристотеля "Про душу". У ХУІ-ХУП ст. в науковий обіг увійшов термін "психологія", який у XVIII ст. вживався на позначення окремої галузі знань про психічне відображення дійсності у процесі діяльності людини та у поведінці тварин. Розвиток психології як науки розпочався в XIX ст. Отже, психологія порівняно молода наука. Проте справжні дослідження глибин таємниці людської душі, як зазначає В.Жикаренцев, з'ясування причин поведінки людини в тій чи іншій ситуації ще чекають людство у XXI ст. [1, с.7].

Предмет дослідження психології, як відомо, становлять психічні процеси — відчуття, сприймання, запам'ятовування, згадування, уявлення, мислення, почуття, прагнення тощо. Вони у кожній професії мають свої особливості, що спричиняється до поділу психології на відповідні види.

Нас більшою мірою цікавить юридична психологія як наука, що з'ясовує природу і сутність психіки, її загальні закономірності та основні психічні процеси, властивості, притаманні правникові. Йдеться не тільки про психологічну структуру особистості юриста, а й про уміння володіти психологічними прийомами, розуміння соціально-психологічних явищ у суспільстві, знання психіки інших людей тощо.

Юрист, формуючи правомірну поведінку людини, обов'язково повинен враховувати те, як психологічні фактори впливають на неї у правовому полі. Загалом юрист має постійно перебувати у психологічній готовності діяти в рамках закону й етики. Незнання законів психології призводить до того, що результат досягається будь-яким способом. При цьому нехтуються психологічні основи творчості, зневажаються загальнолюдські цінності та об'єктивні закони розвитку суспільства.

Зміст психологічної культури правника, на нашу думку, полягає в тому, що він повинен уміти володіти такими психологічними категоріями, як мотивація, бажання, спонукання, захоплення, натхнення, нахили та ін. Саме вони характеризують психологію юридичної праці та управління. Важливу роль при цьому відіграє професійне навчання та наукова організація професійних дій. З психологічного погляду це означає, що юрист повинен вміти стримувати напруженість чи долати психологічні бар'єри, на основі власних сформованих позитивних емоцій виявляти професійну зацікавленість, вміло застосовувати владні повноваження. Завдяки цьому збільшується творчий потенціал, з'являється натхнення, підвищується працездатність, саморегульованість, активізуються пізнавальні процеси та гострота почуттів професійній діяльності.

Говорячи про психологічну культуру, якою повинен володіти юрист, підкреслимо, що вона передбачає розвиток високих особистісних душевних якостей. Юристові треба постійно вдосконалювати свої знання з психології з тим, щоб забезпечувати рівновагу між внутрішніми і зовнішніми психічними процесами, що, звичайно, впливає на зміст професійної діяльності. Проте цього недостатньо. Адже юрист як особа може характеризуватися високими душевними якостями, але не вміти втілювати їх у практичну діяльність. У результаті не буде забезпечений ефективний психологічний вплив на громадян, що своєю чергою негативно позначиться на правоохоронній діяльності. Коли йдеться про психологічну культуру, важливо поєднувати теорію і практику.

Зрозуміло, що психологічна культура юриста не існує абстрактно. Вона виявляється у сукупності видів. Так, при класифікації психологічної культури за юридичними спеціальностями, відповідно виділяються: психологічна культура судді, психологічна культура слідчого, психологічна культура адвоката, психологічна культура прокурора, психологічна культура працівника міліції тощо. Ці види психологічної культури за змістом мають багато спільних ознак, проте існують й істотні відмінності, які пояснюються специфікою обов'язків.

Доцільно розглянути особливості видів психологічної культури за такою ознакою, як темперамент особистості юрист, який характеризує його відносно стабільно з погляду динамічності, тонусу, врівноваженості психічної діяльності. Маємо н увазі відомі типи темпераментів (типи нервових систем): сангвістичний, холеристичний, флегматичний, меланхолічний — зв'язку з цим можна говорити про психологічну культуру юриста сангвініка, психологічну культуру юриста-холерика, психологічну культуру юриста-флегматика, психологічну культуру юриста.

Так, сутність психологічної культури юриста сангвіністичного темпераменту полягає у тому, що його ступінь освоєння психологічних прийомів впливу на людей характеризує велика рухливість, активність, але домінує врівноваженість, планомірність. Такий ріст швидко вступає у контакт зі співбесідниками, швидко знайомиться, активно пропонує свої послуги, динамічно розв'язує проблеми. Набуття відповідних психологічних навичок у нього відбувається без особливих зусиль. В цілому юрист-сангвінік швидко й правильно реалізує правові норми, уміло керує юридичними справами, не створює конфліктних ситуацій та ін.

Психологічна культура юриста-холерика потребує постійного вдосконалення й конкретних меж. Справа у тому, що такий психологічний тип характеризується неврівноваженістю, гарячкуватістю, дратівливістю, збудженістю і врешті-решт непередбачуваністю. Як і сангвінік, холерик має міцну нервову систему. Він може виконувати завдання підвищеної складності, працювати у неординарній оперативній обстановці тощо. Але юрист-холерик потребує постійного контролю, причому такого, який супроводжується вимогливістю, як правило, безальтернативністю. Небезпечним є те, що юрист з такою психологічною культурою може зопалу прийняти неправомірне правове рішення, хоча завжди виходить зі складної ситуації. Як швидко він запалюється, так швидко і згасає, заспокоюється і, основне, ненадовго ображається, швидко забуває неприємності.

Стосовно юриста-флегматика, відзначимо його стабільну психологічну культуру. Підвищення її рівня потребує значного проміжку часу, проте це буде надійно і надовго. Стриману манеру поведінки юриста-флегматика вирізняє упевненість у прийнятті виважених юридичних рішень, як правило, безпомилкових. Він, звичайно, враховує всі альтернативні варіанти, обирає найоптимальніші. Юриста-флегматика нелегко вивести з психологічного стану рівноваги, він не піддається умовлянням, діє на власний розсуд. Це, безумовно, надійний працівник юридичної служби, на іншого можна покластися, який не підведе. Недоліком, можливо, є те, що флегматик повільно приймає рішення, не поспішає з пропозиціями.

Особливу увагу заслуговує характеристика психологічної культури юриста-меланхоліка, оскільки це слабкий, неврівноважено-інертний тип нервової системи. З такими юристами (як і з Криками) керівникам юридичних установ працювати досить о. Юристи-меланхоліки дуже вразливі, підвищено емоційні, в результаті чого вони легко впадають у відчай, відчувають безпорадність. Зауваження й пропозиції сприймають неадекватно насторожено. Вони потребують особливого підходу, тактовні бесіди тощо. Меланхоліків може вразити навіть погляд людини вони надзвичайно чутливо вловлюють оцінки, думки про світ особистість. Зрозуміло, що таким юристам притаманні тонкі внутрішні переконання, а їхнє юридичне рішення може бути незрозумілим навіть для колег.

Щодо норм психологічної культури юриста, то, на наш погляд юрист може встановити їх особисто для себе. Тут доцільно орієнтуватися на професійно-етичний кодекс юриста, необхідну допомогу може надати і морально-психологічна служба. В цілому за норми психологічної культури можна прийняти систему загальнолюдських цінностей та вимоги юридичної етики.

Механізм дії психологічної культури юриста, тобто важелі, за допомогою яких психологічна культура втілюється у його практичну діяльність, — це насамперед мислення і мова.

Мислення юриста спрямоване на усвідомлення права й реалізації його норм. У психологічній літературі, як стверджує Р.Нємов, мислення поділяється на теоретичне і практичне [8, с.233]. Юрист повинен розвивати обидва види мислення, щоб активізувати творчий пошук, професійні дії. Але перешкодою творчій діяльності юриста може бути осуд керівників, невпевненість в результатах тієї чи іншої справи. У таких випадках механізм мислення юриста буде "деформований", оскільки його думка залишиться невисловленою.

Думки передаються за допомогою мови, яка буває, як відомо, внутрішньою і зовнішньою. Зрозуміло, що внутрішня мова людини передує зовнішній, тобто слову. Проте юрист працює в таких умовах, коли зовнішня мова не завжди повинна виражати думку чи внутрішню мову. Це позитивний результат його психологічної культури, хоча зміст вираженої думки характеризує ступінь розвитку загальної культури людини.

Зауважимо, що мова юриста не завжди адекватна його психологічній культурі. Справа в тому, що не кожен юрист уміє використовувати слово як засіб юридичної праці. Трапляється, юристу тяжко висловитися, а легше скласти письмовий текст, що є наслідком певних прогалин у його психологічній культурі.

Цікаві процеси з психологічною культурою відбуваються сфері підсвідомого, де вона неначе виходить з-під контролю юриста і певним чином впливає на свідоме. Це явище спостерігається тоді, коли психологічна культура юриста спонукає до позитивної дії, яка настає тоді, коли у підсвідомому (досить небезпечній сфері, що може суттєво змінити сенс життя людини), де перебуває завжди як позитивна, так і негативна інформація, психологічна культура нейтралізує негативні внутрішні процеси. Тобто високий рівень психологічної культури юриста допомагає його свідомому мисленню отримувати тільки позитивні імпульси, в результаті чого професійні дії юриста у правовому полі є правомірними і не залежать від негативних факторів.

Підсвідоме може керувати свідомим, якщо відсутній достатній рівень психологічної культури особи. Підсвідомі негативні імпульси блокують різноманітні фізичні недуги, хвороби самої особи. Тобто можна сказати, що хвороба є певною мірою ліками від негативних процесів, які відбуваються у підсвідомому. Етично освічений юрист не впустить у підсвідомість негативних почуттів. Певний інтерес становить визначення межі впливу психологічної культури юриста на громадян, на правовиховну роботу з ними, межі, за якою психологічна культура юриста може не діяти або змінити межу дії. Найкращою ілюстрацією цьому є своєрідна тактика дії психологічної культури.

На нашу думку, юрист у правоохоронній роботі з громадянами повинен дотримуватися такої послідовності: усунути психологічний бар'єр між собою і співбесідником, оволодіти ситуацією, психологічно вивчити співбесідника, здійснити певну психологічну установку.

Так, початок розмови юриста з правопорушником, свідком» потерпілими чи іншими учасниками справи пов'язаний з певною психологічною незручністю, яка виникає з різних об'єктивних та суб'єктивних причин. Високий рівень психологічної культури допомагає юристові подолати цю незручність, не виявляючи при цьому свого надмірного зацікавлення.

Юрист повинен відчути, коли ініціатива має непомітно перейти до нього. Причому варто звернути увагу на темп такого переходу, його виваженість. Упевнившись в надійності оволодіння ситуацією, юрист повинен приступити до психологічного вивчення співбесідника. Суть його полягає у виявленні психічних особистостей громадянина.

Звичайно, перейшовши до психологічного тиску ("атаки"), юрист використовує заплутану систему запитань. Тобто час від часу повертається до попередньої теми, але запитання ставить по-іншому, оперуючи конкретними фактами. Однак цей етап психологічної тактики не слід використовувати для того, щоб "загнати" співбесідника у "глухий" кут. Він повинен бути ефективним методом одержання достовірної інформації, без порушення законності та норм юридичної етики з метою прийняття правильного рішення.

Мета психологічної культури юриста, на наш погляд, досить вагома. Адже йдеться про вміння юриста працювати з людьми, зберегти себе як моральну особистість. Тому вважаємо, що мета психологічної культури юриста насамперед передбачає встановлення психологічного контакту з громадянами. Як зазначає Ю.Чуфаровський, симпатія (тяжіння): дія однієї людини породжує відповідну реакцію іншої. Ця реакція виступає у вигляді складного психологічного утворення. Інтенсивність її залежить від самого юриста [3, с.50].

Безперечно, на людину найкраще впливати через дух і душу. На це скеровуються всі можливі засоби, які є в арсеналі правоохоронних органів. Це надійний, ефективний, хоча довгий шлях впливу на людину.

Психологічна культура юриста ґрунтується на відповідних принципах та виконує певні функції у юридичній практиці. Так, На нашу думку, основними принципами є: родова комплексність і професійна необхідність, а провідними функціями — своєчасне дроблення психічної адаптації, формування професійно-правового мислення юриста.

Родова комплексність як принцип означає, що всі культури психологічного спрямування — інтелектуальну, внутрішню, емоційну — об'єднує психологічна культура. Тобто інтелектуальна, внутрішня, емоційна є субкультурами щодо психологічної культури юриста, вони співвідносяться як частина до цілого. Тому всі принципи та функції цих субкультур є одночасно принципами і Акціями психологічної культури особи.

Принцип професійної необхідності застерігає юристів від зловживань психічними прийомами у процесі службової діяльності. Йдеться про недопущення приниження честі та гідн0с. громадян, обману чи корисливості. Цьому покликана сприяти психологічна культура, яка ґрунтується на справедливості, правовому почутті, чесності і головне — доцільності. Юрист має бут впевнений у професійній необхідності психічного впливу на громадян і не зловживати психологічними прийомами.

Психологічна культура виконує таку важливу функцію, як своєчасне вироблення психічної адаптації юриста до різноманітних несподіванок. Правник повинен бути готовий до будь-яких вказівок умов праці і при цьому не повинен панікувати, гарячкувати. Причому йдеться не про будь-яку, а саме про своєчасну адаптацію з проявами швидкого реагування, приведення себе у стан професійної готовності. Психологічна культура передбачає також уміння юриста виробляти необхідну адаптацію у громадян. Наприклад, коли є потреба повідомити сумну звістку про близьку людину чи певні службові факти про учасника юридичної справи. Уміння підготувати людину до подальшої співпраці — це результат психічної адаптації і вияв психологічної культури юриста взагалі.

Не викликає сумніву те, що висока психологічна культура формує справжній, професійно-правовий характер юриста. Професійний досвід дає змогу йому бути готовим до будь-яких ексцесів. Професійна холоднокровність допомагає не витрачати дорогоцінного часу (іноді й секунди) на емоції чи якісь розмірковування. Саме правовий характер спрямовується на пошук істини, на оперативність професійних дій, на логіку обґрунтування різних аспектів правового явища. Тобто психологічна культура впливає на юриста так, як вимагає правова ситуація чи суспільство в цілому.

Отже, психологічна культура для юриста має велике практичне значення. Передусім вона впорядковує його мислення та ділове мовлення, що дає змогу зрозуміти своє місце в суспільстві та серед колег, де можливі зверхність, формальне ставлення до справ. Крім цього, психологічна культура активізує свідомість, розвиває почуття, забезпечує юристові розумну обґрунтовану, виважену дію його волі. Адже можлива негативна спрямованість волі, а високий рівень психологічної культури дає змогу запобігти цьому Психологічна культура сприяє піднесенню настрою, створення позитивної імпульсивності. Загалом вона підвищує ефективне виконання службових обов'язків.

Висновки

Отже, професійні дії вітчизняних юристів несуть на собі значний відбиток культури радянського тоталітарного періоду, коли право у суспільній свідомості і навіть у правовій теорії зводилося до закону, а його найсуттєвішим джерелом вважалася безпосередня політична воля держави. Чимало юридичних законів суперечили духовності, традиціям, релігії та моралі громадянського суспільства. Основним реальним механізмом регулювання суспільних відносин, збереження авторитету закону залишався адміністративно-силовий примус держави. Юристи, шукаючи в юридичних інституціях шляхи й засоби захисту порушених прав, змушені були не стільки поважати закон, скільки боятися його. Низький авторитет закону, правового регулювання зумовлював і відповідний рівень інтересу населення до нормативно-правових основ суспільного життя.

Дослідження проблем професійної культури юриста пов'язане з культурологією. Завдання полягає в тому, щоб застосувати культурологічні здобутки юриспруденції щонайменше у двох сферах: формуванні правових норм, вихованні правомірної поведінки. Такий підхід особливо актуальний для України, яка у процесі історичного розвитку переходить від соціалістичної правової системи до європейської.

Для професійної культури юриста цінними є морально-етичні норми правничої етики, які ґрунтуються на природному праві і виявляються у реалізації фахівцем норм позитивного права. Вони формуються як мораллю, так і позитивним правом, але діяти повинні не під впливом примусу чи сили, а з огляду на вимоги природного права. Своїми нормами правнича етика здійснює синтез позитивістських та почуттєвих дій службової особи, скеровуючи їх відповідно до вимог суспільства.

Роль духовної культури у професійній діяльності досліджували В.Сальников, Ю.Бохенький, В.Волченко, М.Мойсєєв, А.Арнольдов та ін. На їхню думку, глибока криза духовності породжує духовне каліцтво людства. Тому юрист повинен оволодіти нормами Духовності, осмислити закони духовного світу.

На формування свідомості, почуттів, поведінки юриста значний вплив має його національна культура. І.Старовойт, М.Шульга, А.Фартушний, Ф.Медвідь доводять, що хоча українці відбилися від етнічної спільноти не з власного бажання, все ж це негативно позначилося на членах суспільства [5]. Так, професія юриста зобов'язує його вникати в усі сфери суспільного Життя і по-державному розв'язувати життєві проблеми громадян. Сповідування чужої ідеології, як зазначають С.Рутар та Е.Тадевосян, завдає значної шкоди. Політологія права висвітлює політичні цінності юридичної діяльності, певну форму, політичну культуру юриста.

Важливою складовою професійної культури юриста є його моральна культура. У працях С.Анісімова, В.Блюмкіна, В.Вічева, Ф.Селіванова досліджується мораль, моральне виховання, що є основою моральної культури. Для юриста моральна культура перебуває ш рівні правової культури. Походження моралі і права — це людське творіння альтернативних норм поведінки. Проте, якщо розглядати мораль як вищу та елементарну, то альтернативністю характеризується тільки остання. Вища мораль виступає результатом усвідомлення юристом духовних норм, тому є безальтернативною.

Список використаних джерел

1. Пригожин І. Філософія нестабільності // Вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 1998.- „3-4. – С.80-86
2. Загальна Декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // Права людини: основні міжнародно-правові документи. – К., 1989. – С.9-14
3. Статут Міжнародного суду від 26 червня 1945 р. // Действующее международное право. – М., 1996. – Т. 1. – С.797-810
4. Каган М.С. Философия культурі. – СПб.: Петрополис.- 1996. – 416 с.
5. Шульга М.О. Людина не повинна бути засобом // Вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 1997. – №9-10. – С.49-63
6. Рутар С. Політична культура України // Студії політичного центру „Генеза” . – 1996. – с.28-34
7. Старовойт І. Культура і політична культура // Студії політичного центру „Генеза” . – 1996 . — №1.- С.25-29
8. Селиванов В. Правова реформа і методологія дослідження фундаментальних проблем юридичної науки // Вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 1998.- №4. – С.3-17
9. Профессиональная етика сотрудников правоохранительных органов/ Под ред. А.Опалева. – М.: Щит, 1997. – 327 с.
10. Гребеньков, Геннадій Васильович Юридична етика : Навчальний посібник/ Геннадій Гребеньков, Дмитро Фіолевський,; М-во освіти і науки України. -К.: Алерта, 2004. -209 с
11. Кобликов, Александр Семенович Юридическая этика : Учебник для вузов/ Александр Семенович Кобликов,. -М.: НОРМА: Инфра-М, 1999. -159 с.
12. Лозовой В.О. Професійна етика юриста/; Нац. юридична акад. України ім. Я. Мудрого . -Х.: Право, 2004. -171,[1] с
13. Сливка С.Професійна культура юриста (теоретико-методичний аспект)/ Степан Сливка. -Львів: Світ, 2000. -333,[1] с.