1. Проблеми питної води в Україні.

2. Наслідки аварії на ЧС для біосфери.

3. Діяльність людини на навколишнє природне середовище і хімічні забруднення та їх вплив на атмосферу.

Список використаної літератури.

1. Проблеми питної води в Україні

Сотні мільйонів людей у європейських країнах живуть у будинках без водопроводу. У країнах Східної Європи води і каналізації в будинку немає 16% населення. У сільських районах цього регіону Європи без водопроводу обходиться більше половини населення.

За даними ООН, у регіоні Євросоюзу від пов'язаних з водою хвороб щодня вмирають 37 дітей. За 2006 рік таких випадків було 170 тисяч. Багато жертв — малята у віці від 6 до 11 місяців, повідомляє служба новин ООН.

Чистих місць на карті екологів небагато, ріки й водоймища надзвичайно забруднені. У багатьох регіонах викиди промисловості вже встигли отруїти навіть підземні води. Криза охопила й Дніпро, що постачає водою 2/3 населених пунктів України. Директор Українського науково-дослідного інституту «Укрводгео» С. Разметаєв стверджує, що «фактично, це вже вода забруднена, яка має потребу в глибокому складному очищенні й у такому вигляді не придатна для водопостачання». Схід і Південь України знаходяться у зоні небезпеки через надмірне техногенне навантаження. В окремих місцях і районах відхилення від якості води досягає 80%. На Заході держави ситуація краща, аграрні регіони зберегли чистоту води. За винятком Львівщини, яку забруднили нафтовидобувачі й керівники промисловості на початку минулого століття. Хлорування води ситуації не рятує.

Крім того, небезпечні для організму шкідливі продукти утворюються під впливом хлору й потрапляють до організму із водою. За кордоном питну воду не хлорують, а очищають мікроорганізмами. Українські екологи не раз пропонували уряду ввести біоочистку води та нові стандарти якості. Зараз 75 % водопроводів України мають потребу в заміні.

Відповідно до Національної доповіді про стан техногенної та природної безпеки України, у 2006 році виявлено 25 випадків аварійного забруднення довкілля небезпечними хімічними речовинами, з них пов'язаних із наявністю у навколишньому середовищі шкідливих (забруднюючих) речовин понад гранично допустимі концентрації (ГДК): у питній воді — 3 випадки (Вінницька, Дніпропетровська, Івано-Франківська області); у підземних водах — 3 випадки (Волинська (2), Львівська області).

Однією з важливих передумов сталого розвитку є забезпечення водою в достатній кількості та якості як населення, так і виробництва. За запасами води, доступними для використання, Україна належить до малозабезпечених країн. Нерівномірний розподіл водних ресурсів у просторі та часі, деградація і антропогенне забруднення значною мірою обумовили критичну ситуацію щодо забезпечення якісною питною водою населення України. Більш ніж 75% людей в нашій країні споживають воду з поверхневих джерел водопостачання, які, за офіційними даними, є забрудненими.

Зношений стан об'єктів водно-каналізаційного господарства в містах, застарілі технології водопідготовки і очищення стоків, відсутність мережі централізованого питного водопостачання у сільській місцевості, де проживає близько 63% населення України, особливо в регіонах інтенсивного сільськогосподарського землекористування, обумовили нині значне погіршення якості питної води, що становить серйозну загрозу здоров'ю населення.

В Україні прийнято Закон «Про питну воду і питне водопостачання», яким встановлено принципи державної політики в сфері питного водопостачання: державне керування і регулювання; пріоритетність питного водопостачання перед іншими видами спеціального водокористування; гарантоване першочергове забезпечення питною водою населення; раціональне використання питної води; нормування якості питної води; державні стандарти на питну воду, технології виробництва питної води; попереджувальний характер заходів щодо охорони джерел і систем питного водопостачання; дотримання оптимального балансу використання поверхневих і підземних вод; обов'язковість державної експертизи; економічне стимулювання раціонального використання питної води; відповідальність у випадку порушення даного законодавства; відшкодування заподіяних збитків; вільний доступ до інформації про якість питної води; заборона відключення об'єктів питного водопостачання від системи енерго-, газо-, теплопостачання.

Кожному споживачу питної води державою гарантується право вільного доступу до Інформації про якість питної води. З цією метою центральний орган виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства щороку готує і робить надбанням гласності Національну доповідь про якість питної води в Україні.

В міру загального погіршення якості природних вод усе більше приходиться займатися виведенням речовин, що додають воді присмаки і запахи, а також токсичних речовин.

Появу у воді присмаку і запахів викликають мінеральні розчинені і колоїдні речовини (сірководень, хлор, залізо), а також органічні сполуки.

Вибір методу дезодорації води залежить від походження запахів і присмаку. Якщо причиною є мінеральні розчинені і колоїдні речовини, проблема зважується демінералізацією, знезалізенням, дегазацією води. Однак основне питання дезодорації – питання видалення з води розчинених органічних речовин. Це вимагає спеціальної обробки води. З даною проблемою тісно зв’язана проблема видалення з води токсичних речовин, що знаходяться там, як правило, у малих кількостях.

Питна вода являє собою продукт харчування людини, а необхідний ступінь її очищення і знезаражування є гарантією здоров’я і довголіття. Однак придатної для використання не так багато, і її кількість увесь час зменшується.

Прийшов час, коли людина зобов’язана взяти на себе турботу про дбайливу витрату ресурсу, а також по його очищенню, яку вірніше було б назвати водопідготовкою. При цьому варто дотримувати вимоги екології, тобто щоб процес якнайменше порушав природну рівновагу.

Державна політика у сфері питної води та питного водопостачання будується на принципах:

— державного управління і регулювання відносин у сфері питної води та питного водопостачання;

— пріоритетності питного водопостачання перед іншими видами спеціального водокористування;

— гарантованого першочергового забезпечення питною водою населення для забезпечення питних, фізіологічних, санітарно-гігієнічних та побутових потреб;

— раціонального використання питної води;

— науково обґрунтованого нормування якості питної води, нормативів її споживання та формування тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення;

— наближення вимог державних стандартів щодо питної води, технологій виробництва питної води, а також засобів вимірювання і методів оцінки до відповідних стандартів, технологій, засобів і методів, прийнятих у Європейському Союзі;

— запобіжного характеру заходів щодо охорони джерел і систем питного водопостачання;

— дотримання оптимального балансу використання поверхневих і підземних вод для питного водопостачання;

— обов'язковості державної експертизи і оцінки експлуатаційних запасів підземних вод для питного водопостачання;

— обов'язковості державної екологічної і санітарно-епідеміологічної експертизи;

— економічного стимулювання раціонального використання питної води споживачами;

— невідворотності відповідальності у разі порушення законодавства у сфері питної води та питного водопостачання;

— відшкодування збитків, завданих внаслідок порушення законодавства у сфері питної води та питного водопостачання;

— забезпечення вільного доступу до інформації про якість питної води;

— додержання єдиних правил, норм і стандартів усіма суб'єктами відносин у сфері питної води та питного водопостачання;

— ліцензування господарської діяльності із централізованого водопостачання та водовідведення;

— заборони відключення об'єктів питного водопостачання та водовідведення від системи енерго-, газо-, теплопостачання як об'єктів життєзабезпечення і стратегічного значення.

2. Наслідки аварії на ЧС для біосфери

Чорнобильська аварія належить до глобальних катастроф. Це пов’язано як з масштабами наслідків, так і з їх комплексним характером. Території Росії, України та Білорусі зазнали значного радіоактивного забруднення. Забруднення реєструвалося навіть у країнах Центральної Європи, Скандинавського та Балканського півостровів. Таке масштабне забруднення спричинило радіоекологічні, медичні, а також значні соціально-економічні наслідки.

Аварія на Чорнобильській АЕС не має аналогів по площі радіоактивного забруднення і величині радіоактивного опромінення рослин, тварин і людини. Найбільшу небезпеку для всього живого представляють радіоактивні ізотопи йоду, стронцію, цезію, плутонію завдяки своїй високій рухливості та високоенергетичному спектру випромінювань. У зв'язку з метеоумовами забруднення території протягом перших 10 днів після аварії було неоднорідним, «плямистим», тому рівень отриманих доз об'єктами живої природи навіть на невеликих ділянках території відрізнявся в десятки і сотні разів.

Найбільшому радіаційному впливу піддалися природні й аграрні екологічні системи в 30-кілометровій зоні ЧАЕС.

Чорнобильська аварія відбулася наприкінці квітня – у період прискореного росту рослин і мешканців ґрунту, а цей період є для них найбільш радіочутливим. Максимальний радіаційний вплив на об’єкти живої природи припав на перші 10-20 днів з моменту аварії. Друга фаза включала літо і ранню осінь 1986 року, протягом яких потужність дози на поверхні ґрунту знизилася до 20-25% первісної величини.

У 30-км зоні навколо ЧАЕС у 1986-1988 р.р. відмічено численні факти радіаційного пошкодження рослин і тварин. Так встановлено, що в Чорнобильській зоні відчуження спостерігалися значні, які раніше ніколи не спостерігалися в природі, ушкодження екосистем, хоча і на відносно невеликих територіях. Так загибель соснових лісів фіксувалася на території близько 500 га (згодом названої "Рудий ліс") у безпосередній близькості від ЧАЕС. На цій же площі відзначено практично повну загибель ґрунтових безхребетних, пізніше в цих районах відзначені ознаки зміни популяційних показників у мишеподібних гризунів. Однак, найбільш істотні зміни екологічної системи цієї території пов'язані не з радіаційними ушкодженнями організмів, а з уходом людини. Як відомо, в зв'язку з високими рівнями радіоактивного забруднення з території, згодом названої Чорнобильською зоною відчуження, населення було евакуйовано. Практично відразу після аварії, 27 квітня, почалася евакуація жителів населених пунктів, що потрапили в зону радіаційного забруднення. Усього до середини серпня з 81 населеного пункту України було евакуйовано 90784 чол. І ще близько 25 000 чол. з 107 нас. пунктів Білорусі. Крім цього, було вивезено більше 60 тис. голів великої рогатої худоби й ін. сільськогосподарських тварин.

У наступний період після аварії протягом десятків років відбувалося відновлення ушкоджених екосистем, і ці процеси реабілітації не менш цікаві й важливі. Так, відбувається наступ природних рослинних співтовариств на кинуті населені пункти і колишні сільськогосподарські угіддя. Змінюється співвідношення чисельності деяких видів тварин (наприклад, кабанів). Чорнобильська аварія показала, що великомасштабний викид радіонуклідів у навколишнє середовище може мати серйозні наслідки для біоти, включаючи порушення на екосистемному рівні.

Дослідженнями, виконаними в Чорнобильській зоні відчуження, встановлено, що сформовані в умовах таких великих радіаційних аварій дози опромінення тварин і рослин можуть перевищувати дози опромінення людини в 10-300 разів. Таке співвідношення поглинених людиною й іншими об'єктами живої природи доз вимагає особливої уваги до радіаційного захисту не тільки людини, а і рослин, тварин та їхніх співтовариств.

Проведення широкомасштабних радіоекологічних досліджень на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення в результаті цієї найбільшої в історії ядерної енергетики аварії дозволило одержати унікальну інформацію про відповідні реакції живої природи на різних рівнях біологічної організації – від молекулярно-клітинного до екосистемного – в умовах широкомасштабного і вкрай нерівномірного радіоактивного забруднення великих територій. Узагальнення і всебічний аналіз цієї інформації дасть можливість оцінити необхідність розробки норм, що обмежують радіаційний вплив на біоту, і сформулювати принципи, на яких вони повинні бути засновані.

У результаті аварії на Чорнобильській АЕС у 30-кілометровій зоні склалася унікальна екологічна обстановка: в довкілля потрапляв широкий спектр радіонуклідів. З водою, їжею та повітрям вони постійно потрапляли в організм людей. На час аварії (1986 рік) українська система охорони здоров’я не мала універсальних засобів, здатних упередити накопичення та прискорити виведення радіоізотопів різної хімічної природи з організму людини та довкілля. Групою вчених було досліджено і розроблено нові механізми дії еферентних методів лікування променевих захворювань.

Згадування чорнобильської катастрофи, як правило, викликає думки про смерть, руйнування, рак, значні економічні втрати та інші негативні уяви. Без сумніву, економічні наслідки аварії були величезні для України, а такі наслідки, як:

• підвищення рівня ракових захворювань у людей;

• загибель сосни на ділянці “Рудого лісу” – реальні факти.

І все ж, в кінцевому результаті вплив на флору і фауну на ділянках надзвичайно забруднених і обмежених зон був досить позитивним: на користь зростання біорізноманіття та чисельності особин. Експедиції в найрадіоактивниші райони Чорнобильської зони виявили багатство тваринного життя. Деякі ділянки 10 км зони відчуження, розташовані навколо четвертого енергоблоку, вражаючі, проте ще оманні, за своєю красою. І тільки потріскування та попискування наших електронних приборів вказували, що середовище забруднене радіонуклідами.

В дійсності, радіоактивність такого рівня як в Чорнобилі має помітний негативний вплив на рослинне та тваринне життя. Проте ефект відселення людей з цих сильно забруднених земель значно перевищує ефект радіаційного впливу. Саме в цьому і заключається звичайний парадокс взаємовідносин екологічної точки зору і питань безпеки для здоров‘я людини. Спостереження вчених підтримують думку, що допустимі рівні радіаційного впливу на рослини і тварин мають бути вищими ніж для людини. Така нерівність обумовлена тим, що відселення або переселення людей частіше за все сприяє природному відновленню екосистем навіть в умовах несприятливого радіоактивного та хімічного забруднення. То, що звичайна людська діяльність (промисловість, фермерство, вирощування худоби, збір дров, полювання, т.д.) більш руйнуючі для біорізноманіття та багатства місцевої флори та фауни, ніж найгірша ядерна катастрофа, додатково говорить про негативний вплив зростання людської популяції на дику природу.

Традиційні парадигми відносно впливу землекористування та забруднюючих агентів на природні системи не сумісні з догмою, що стосується хронічного радіаційного впливу. Одного часу пропонувалося поліпшити довкілля в Чорнобилі шляхом спалювання деревної та іншої рослинності з забруднених територій для збору радіонуклідів і одночасової виробітки електроенергії. Реалізація такого проекту коштувала б 30 мільйонів доларів США і, скоріше за все, підвищила дозу на людину у порівнянні з тим, якби нічого не розпочиналося. Крім того, це викликало б повне руйнування вже процвітаючих екосистем, створюючи, як мінімум, тимчасову технологічну пустелю, що набагато перевищило б ті екологічні збитки, що існують в наслідок чорнобильської катастрофи. За науковими даними, в рослинній біомасі вміщується один-два відсотки радіонуклідів, що випали в наслідок аварії. Тому її спалювання є неефективним засобом поліпшення радіоекологічного стану, і такі дії можуть посилити мобілізацію значної частини радіонуклідів з грунту та донних відкладень. Конче потрібна якісна наукова інформація щодо ризику для довкілля та здоров‘я людини при прийнятті рішень у зв‘язку з ядерними аваріями. Ми згодні з висновком Володимира Холоші, заступника Міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, про відношення між наукою та політичним процесом прийняття регулюючих управлінських рішень в Чорнобильській зоні відчуження, що виражений у виді: “Наука – це очі народу”.

Дані чітко говорять про існування життєздатних екосистем в найбільш забруднених районах Чорнобильської зони, це те, що за багатьма причинами ми очікуємо від парку, що підлягає заповіданню. Менш відома ціна, що сплачують види за проживання в цьому радіаційному середовищі. Деякі з дрібних ссавців, що мешкають там, внаслідок накопичення цезію-137 та стронцію-90 отримують дозу внутрішнього опромінення понад 10 Рад/добу і зовнішнього – щонайменше половину від цього. Низка публікацій бачить набагато більше шкоди від проживання в Чорнобильській зоні. Деякі з них анекдотичні; проте деякі базуються на сучасній молекулярній біології та експериментальному підході. Можливо найбільш важливим є питання: чи існує підвищений генетичний (мутаційний) вантаж, що маскується перерозмноженням, що взагалі властиво ссавцям? Для людей, будь яке підвищення генетичного вантажу не припустимо. Детальне довгострокове вивчення генетичного вантажу, популяційної генетики, демографії, темпів мутагенезу, тривалості життя, здатності до відтворення, здоров‘я, радіорезистентності і так далі, потрібні для того, щоб зрозуміти, як популяції, що піддаються хронічному радіаційному впливу відрізняються від популяцій, що не піддаються йому. З точки зору ризику для людини та дикої природи, розуміння генетичної та популяційної динаміки дикого життя в Чорнобилі – не тривіально.

3. Діяльність людини на навколишнє природне середовище і хімічні забруднення та їх вплив на атмосферу

Втручання людини у природні процеси різко зростає і може спричиняти зміну режиму ґрунтових і підземних вод у цілих регіонах, поверхневого стоку, структури грунтів, інтенсифікацію ерозійних процесів, активізацію геохімічних та хімічних процесів у атмосфері, гідросфері та літосфері, зміни мікроклімату тощо. Сучасна діяльність, наприклад, будівництво гідротехнічних споруд, шахт, рудників, доріг, свердловин, водойм, дамб, деформація суші ядерними вибухами, будівництво гігантських міст, обводнення і озеленення пустель, та інші повсякденні аспекти діяльності людини, вже викликали значні видимі і приховані змінидовкілля.

В історичному плані виділяють декілька етапів зміни біосфери людством, які увінчались екологічними кризами та революціями, а саме:

· вплив людства на біосферу як звичайного біологічного виду;

· надінтенсивне полювання без змін екосистем у період становлення людства;

· зміни екосистем внаслідок процесів, що відбуваються природнім шляхом: випасання, посилення росту трав шляхом випалювання тощо;

· інтенсифікація впливу на природу шляхом розорювання грунтів та вирубування лісів;

· глобальні зміни всіх екологічних компонентів біосфери в цілому.

Вплив людини на біосферу зводиться до чотирьох головних форм:

1) зміна структури земної поверхні (розорювання степів, вирубування лісів, меліорація, створення штучних водойм та інші зміни режиму поверхневих вод тощо),

2) зміна складу біосфери, кругообігу і балансу тих речовин, які її складають (добування корисних копалин, створення відвалів, викиди різних речовин у атмосферу та водойми),

3) зміна енергетичного, зокрема теплового, балансу окремих регіонів земної кулі і всієї планети,

4) зміни, які вносяться у біоту (сукупність живих організмів) внаслідок знищення деяких видів, руйнування їх природних місць існування, створення нових порід тварин та сортів рослин, переміщення їх на нові місця існування тощо.

Під забрудненням навколишнього середовища розуміють надходження в біосферу будь-яких твердих, рідких і газоподібних речовин або видів енергії (теплоти, звуку, радіоактивності і т.п.) у кількостях, що шкідливо впливають на людину, тварин і рослини як безпосередньо, так і непрямим шляхом.

Безпосередньо об'єктами забруднення (акцепторами забруднених речовин) є основні компоненти екотопу (місце існування біотичного угруповання):

· атмосфера,

· вода,

· грунт.

Опосередкованими об'єктами забруднення (жертвами забруднення) є складові біогеоценозу:

· рослини,

· тварини,

· гриби,

· мікроорганізми.

Втручання людини в природні процеси в біосфері, котре викликає небажані для екосистем антропогенні зміни, можна згрупувати за наступними видами забруднень:

· інгредієнтне забруднення — забруднення сукупністю речовин, кількісно або якісно ворожих природним біогеоценозам (інгредієнт — складова частина складної сполуки або суміші);

· параметричне забруднення пов'язане зі зміною якісних параметрів навколишнього середовища (параметр навколишнього середовища — одна з його властивостей, наприклад, рівень шуму, радіації, освітленості);

· біоценотичне забруднення полягає у впливі на склад та структуру популяції живих організмів;

· стаціально-деструкційне забруднення (стація— місце існування популяції, деструкція — руйнування) викликає зміну ландшафтів та екологічних систем в процесі природокористування.

Детальніше ці види забруднень подано на рис.1.

Фахівці по різному класифікують забруднення природного середовища, в залежності від того, який принцип беруть за основу класифікації, зокрема — за типом походження, за часом взаємодії з довкіллям, за способом впливу.

Список використаної літератури

1. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації/ Юрій Скобло, Тетяна Соколовська, Дмитро Мазоренко,. — К.: Кондор, 2003. — 420 с.

2. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник/ Юрій Скобло, Валентин Цапко, Дмитро Мазоренко, Леонід Тіщенко,; Ред. В. Г. Цапко. — 4-те вид., перероб. і доп.. — К.: Знання, 2006. — 397 с.

3. Воронцова Т. Основи безпеки життєдіяльності/ Тетяна Воронцова, Ігор Репік,. — К.: Алатон, 2003. — 128 с.

4. Гайченко В. Основи безпеки життєдіяльності людини: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Віталій Гайченко, Григорій Коваль, Євген Буравльов,; Міжрегіональна академія управління персоналом. — 3-є вид. переробл. і допов.. — К.: МАУП, 2006. — 425 с.

5. Геврик Є. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Геврик,; Мін-во освіти і науки України. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. — 382 с.

6. Дуднікова І. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник/ Ірина Дуднікова,; Європейський ун-т. — 2-е вид., доп.. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003,, 2006. — 267 с.

7. Желібо Є. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Желібо, Нелі Заверуха, Віктор Зацарний; За ред. Євгена Желібо. — 4-е вид.. — К.: Кара-вела, 2005. — 341 с.

8. Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності: М-во освіти і науки України; Упор.: Микола Васильчук, Наталія Дуброва,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: Основа, 2004. — 875 с.

9. Миценко І. Безпека життєдіяльності: організаційно-економічні та соціальні аспекти управління: монографія/ Іван Миценко,; Ред. О. І. Амоша; Національна Академія Наук України, Інститут економіки промисловості . — Донецьк: ІЕП НАН України, 2004. — 380 с.

10. Омельченко Л. Основи безпеки життєдіяльності: Підручник для 9 класу загальноосвітньої школи/ Лідія Омельченко,. — Х.: Ранок: Веста, 2003. — 126 с.

11. Пістун І. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник/ Ігор Пістун,; Худ.: К. І. Мозгова, В. Б. Гайдабрус. — 2-ге вид.,стер.. — Суми: Університетська книга, 2003. – 300 с.

12. Ткачук А. Безпека життєдіяльності: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ А. І. Ткачук, С. О. Кононенко; кіровоградський державний педагогічний ун-т ім. Володимира Винниченка . — Кіровоград: Б. в., 2006. — 199 с.

13. Яремко З. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник/ Зіновій Яремко,; М-во освіти і науки України, ЛНУ ім. І. Франка. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 317 с.

14. Ярошевська В. Безпека життєдіяльності: Підручник/ Віра Ярошевська,; М-во науки та освіти України, Укр. держ. ун-т водного госп-ва та природокористування . — Київ: ВД "Професіонал", 2004. — 559 с.