1. Поняття та структура громадянського суспільства

Громадянське суспільство – історичний феномен, що виникає на певному етапі розвитку людського суспільства. Розвиток громадянського суспільства у кожній окремо взятій державі має свої особливості, що зумовлені специфікою суспільного та економічного розвитку. Разом з тим, таке громадянське суспільство не можна розглядати відриві від загальносвітових тенденцій розвитку громадянського суспільства. Більше того, можна відмітити взаємний вплив громадянського суспільства різних держав і цілих регіонів.

В країнах західної Європи та США громадянське суспільство формувалося в умовах довгого історичного розвитку, який дав змогу сформувати усталені інститути громадянського суспільства[1].

З 1980-х років інтерес до теорії і практики громадянського суспільства неухильно зростає. Він пробудився спочатку у соціалістичних країнах Центральної Європи у формі ідеологічної і філософської опозиції до комуністичних режимів та пануючої марксистсько-ленінської теорії, що їх живила теоретично і духовно.

Відновлення інтересу до громадянського суспільства, передусім під впливом реальних змін у Центральній Європі, було жваво сприйнято у Західній Європі і особливо в США. Скажімо, у деяких європейських країнах (Іспанії, Греції, Португалії), як і в Центрально-Східній Європі, актуальними були потреби демократичного реформування. В інших країнах, зокрема в США, за потенціалом громадянське суспільство побачили можливості поглиблення демократії і надто — засоби організованого спротиву бюрократії, корупції, монополізмові, що пов’язані з будь-якою державною владою. Потрібно наголосити, що, наприклад, в США громадянське суспільство, яке має тут характер класичної моделі, завжди було активним і вже давніше домоглося законодавчих підстав здійснювати контроль над діяльністю урядових інституцій[2].

Громадянське суспільство має складну внутрішню структуру, до якої входять його інституції і певний тип культури. Інституціями громадянського суспільства є:

• добровільні громадські організації (скорочено — ГО, а також їх різновид — НДО або НУО) та громадські рухи, а також політичні партії на перших стадіях свого формування — поки вони ще не задіяні в механізмах здійснення влади ;
• незалежні засоби масової інформації, що обслуговують громадські потреби та інтереси, формулюють і оприлюднюють громадську думку;
• громадська думка як соціальний інститут;
• у певному аспекті — вибори, референдуми та громадські ініціативи, коли вони слугують засобом формування і виявлення громадської думки та захисту групових інтересів;
• залежні від громадськості елементи судової та правоохоронної системи (як-от суди присяжних, третейські суди, народні міліцейські загони тощо);
• розподільчо-регулятивні інституції держави загального добробуту, пов’язані зі соціальною активністю громад та соціальною роботою;
• самі територіальні громади, які можуть досягати високого рівня самоорганізованості та функціонувати як цивільні спільноти.

На нашу думку, визначення громадянського суспільства як особливої позадержавної сфери має безумовні переваги над тлумаченням його як особливого стану суспільства. Воно відбиває реальні процеси розвитку суспільства і його соціальної структури, оскільки виходить із визначального чинника людської діяльності — інтересів; виокремлює питання про взаємовідносини громадянського суспільства і держави, надаючи йому істотного значення у суспільно-політичному житті.

Разом із тим ми не можемо не помічати, що зосередження дослідників тільки на широкому визначенні громадянського суспільства часто призводить до невиправданого протиставлення його державі, акцентування уваги лише на самостійності та незалежності від неї. Унаслідок цього звужується зміст громадянського суспільства, втрачається об’єктивність його розгляду[3].

Крім того, ідея громадянського суспільства виникала саме як ідея свободи реалізації економічного інтересу членів суспільства. Громадянське суспільство зароджується на рубежі феодалізму, переходу від аграрного до індустріального суспільства. Основою особистісної свободи громадянського суспільства вчені справедливо називають приватну власність. Остання, створюючи багато центрів економічної влади, виключає її централізацію однією особою, групою або партією і врівноважує владу держави.

Наявність альтернативних джерел засобів існування забезпечує свободу вибору в різних сферах суспільного життя. Тому розмежування власності і влади, економічної і політичної свободи можна вважати критерієм реального існування громадянського суспільства.

Як бачимо, не тільки ідейно економічний інтерес не має жодних підстав відокремлювати від будь-якого іншого суспільного інтересу, який може реалізовуватись поза родинними зв’язками і поза сферою реалізації публічної влади, а й історично витоки громадянського суспільства пов’язані із економічною сферою відносин.

Таким чином, громадянське суспільство має розглядатися як об’єднання вільних і рівних громадян, в якому громадяни мають права і можливості, виходячи із спільних інтересів та потреб, єднатися у правовій, економічній, соціально-політичній та інших сферах. При цьому підприємницька діяльність в будь-яких її організаційних формах не повинна опинятися поза сферою громадянського суспільства, адже  «основою формування громадянського суспільства може стати лише розвинута приватна власність. Вона повинна мати соціальний характер, існувати не як самоціль, а як динамічне явище, яке створює основу економічного зростання і соціального благополуччя. Інститутом, через який реалізується право власності, і який забезпечує економічний прогрес в умовах громадянського суспільства, є підприємницька діяльність»[4].

Отже, громадянське суспільство має розумітися як сфера вільної комунікації учасників суспільних відносин, в основі якої перебувають не родинні зв’язки, а мета реалізації певних спільних інтересів — політичного, соціального, економічного, культурного та іншого характеру — поза інститутами публічної влади.

2. Елементи та функції громадянського суспільства в європейських країнах

У процесі розвитку європейських країн основними критеріями цивілізаційного поступу є демократія й громадянське суспільство, соціальна та правова держава, національні інтереси, свобода і творчість. Для незалежної України, що обрала стратегію інтеграції до європейського співтовариства, утвердження цих критеріїв означає цивілізаційну спрямованість та перспективу подальшого суспільного поступу. Ґенеза європейської цивілізації переконливо доводить, що без існування та розвитку громадянського суспільства соціальний поступ й ефективний розвиток держави значно ускладнюються або взагалі унеможливлюються[5].

Охарактеризовану вище сукупність інституцій можна вважати елементами громадянського суспільства лише за умови, що зайняті в них соціальні актори є вільними та рівноправними громадянами, носіями громадянських цінностей, а саме:

• їм не чужі суспільні проблеми і вони зорієнтовані на громадські справи;
• вони вірять у свою здатність вирішувати малі й великі справи в суспільстві;
• комунікують між собою і зі своїм середовищем на засадах довіри й толерантності;
• індивідуалізм та змагальність (конкуренція) у їхній діяльності поєднуються з відносинами взаємної довіри та співробітництва, здатністю йти на компроміси.

Громадянська культура, про яку докладніше йтиметься в розділі 9, є культурою участі й підтримки, з прихильним, але водночас критичним ставленням громадян до демократичної політичної систем, зі збереженням необхідного для стабільного розвитку демократії балансу між активністю i пасивністю громадян, при їх впевненості у своїй спроможності впливати на стан справ у суспільстві.

Як сукупність певних структур та властивих їм процедур і форм взаємодії громадянське суспільство являє собою певний зріз суспільства як цілого. Його зримий вияв — наявність «критичної маси» заснованих на громадянських цінностях відносин громадянського типу в сфері економіки, політики, культури тощо, охоплення ними значних секторів суспільства. Якщо це є, то тоді все суспільство можна назвати громадянським. Структури громадянського суспільства (організоване громадянство) задають у такому суспільстві тон, створюють призму, через яку змушені дивитись на світ усі асоційовані і неасоційовані, активні і пасивні громадяни. І вести себе відповідно, якщо вони хочуть бути визнаними і почутими, а їхні інтереси мають бути враховані. Громадяни в такому суспільстві засвоюють громадянську культуру або, щонайменше, пристосовуються до її стандартів.

Функції громадянського суспільства є втіленням основних напрямів діяльності громадянського суспільства, його впливу на суспільне життя. Найголовніші з них такі:

По-перше, громадянське суспільство є засобом самовиразу індивідів, їх самоорганізації та самостійної реалізації ними власних інтересів. Значну частину суспільно важливих питань громадські спілки та об’єднання розв’язують самотужки або на рівні місцевого самоврядування. Тим самим вони полегшують виконання державою її функцій, бо зменшують «тягар проблем», які їй доводиться розв’язувати.

По-друге, інституції громадянського суспільства виступають гарантом непорушності особистих прав громадян, дають їм впевненість у своїх силах, служать опорою у їхньому можливому протистоянні з державою, оберігають демократію від зазіхань можливих узурпаторів влади.

По-третє, в межах цивільних громад та інституцій громадянського суспільства формується «соціальний капітал» — ті невід’ємні риси особистості та форми взаємодії, які примножують рівень солідарності в суспільстві, роблять людей здатними до кооперації і спільних дій.

По-четверте, інституції громадянського суспільства систематизують і впорядковують протести та вимоги людей, мирно врегульовують конфлікти, які в іншому випадку могли б мати руйнівний характер. У такий спосіб вони також створюють сприятливі умови для функціонування демократичної влади.

По-п’яте, громадські організації як інституції громадянського суспільства виконують функцію захисту інтересів певної групи в її протиборстві з іншими групами інтересів. Завдяки їм кожна група отримує шанс «бути почутою на горі» владної піраміди[6].

3. Типологія моделей громадянського суспільства

Громадянське суспільство — це, з одного боку, «ідеальний тип», за допомогою якого намагаються аналізувати суспільну реальність. З іншого — це підсистема суспільства як цілого, що розвивається в політичному просторі і часі, має свої стадії та географічно-територіальні різновиди, що утворилися під впливом різних умов та обставин. Щоб глибше зрозуміти їхні особливості, вдаються до типологізації цих різновидів і до конструювання концептуальних моделей громадянського суспільства. Усі вони відображені в таблиці 1.

Таблиця 1. Різновиди (моделі) громадянських і не-громадянських суспільств

Громадянські суспільства		Не-громадянські суспільства
Часовий (історич­ний) критерій*	Просторовий (гео­графічний) кри­терій	функціональний критерій**	Історичні, соціальні та полі­тичні критерії
(1) громадянське суспільство-І — ранньобуржуазне суспільство, в якому зростала роль міжособових контрактів та гро­мадських асоціацій	(1) англосаксон­ський / північно­американський тип	(1) «посеред­ницьке» (не- політизоване) громадянське сус­пільство	(1) патріархальні аграрні суспільства
(2) громадянське суспільство-ІІ — з загостреними соціальними су­перечностями та значною мірою «здичавіння»	(2)  західноєвропей­ський (континен­тальний) тип (3)  центрально- східно­європейський тип	(2) демократичне громадянське сус­пільство («школа демократії»)	(2)  дихотомічні (розколоті) / олігархічні суспільства** (3)  «одержавлені» суспільства за тоталітарних ре­жимів
(3) громадянське суспільство-ІІІ — суспільство нового середнього класу в країнах загального добробуту, а також молодої демократії	(4) східноазійський тип та інші	(3)  «виборче» (селективне) гро­мадянське суспіль­ство (4)  «постмодерне» («мультимедійне») громадянське сус­пільство	(4)  анархічні, кри- міналізовані сус­пільства (5)  клієнтельно- патронажні сус­пільства

Під моделями громадянського суспільства розуміємо певні теоретичні конструкції, що вибудовуються заради упорядкування величезного розмаїття реально існуючих громадянських суспільств навкруг визначених критеріїв: часових, просторових, функціональних та інших.

Таке «моделювання» дуже важливе для узагальнення емпіричного матеріалу щодо становлення та функціонування громадянського суспільства в різні часи у різних народів.

Американська дослідниця Ненсі Розенблюм виділяє три різновиди грома-дянських суспільств на основі функціонального критерію. До уваги береться мета і вид діяльності ГО як головних інститутів громадянського суспільства (див. стовпчик 3, таблиця 1). На цій основі виділяється посередницьке, демократичне та виборче громадянські суспільства .

«Демократичне громадянське суспільство» вирізняється насамперед тим, що його суб’єкти роблять наголос на політичній участі та потенційній опозиційності громадських об’єднань до владних структур (функція противаги). Головною справою громадянських об’єднань тут є «прищеплення громадянам почуття політичної дієспроможності, здатності до розгляду політичних питань, а також схильності розглядати їх в ім’я загального добра. Задля цього вони повинні внутрішньо бути ліберально-демократичними «міні-республіками», орієнтованими на публічні арени обговорення і здійснення політики».

«Посередницьке громадянське суспільство» виступає ареною формування таких чеснот, як вихованість, «соціабельність», здатність до солідарного розв’язання проблем. Воно націлює громадян на соціальні зв’язки, принципи громадянськості, відкритості, товариськості і відповідальності — якості, що забезпечують цілісність плюралістичної ліберальної демократії (як це описано у А. де Токвіля) і забезпечують примноження соціального капіталу. У посередницькому громадянському суспільстві від громадських асоціацій «не очікують формування політичних достоїнств, а соціальне співробітництво зовсім не обов’язково тут має трансформуватись у політичне представництво».

«Виборче громадянське суспільство» докладає зусиль до підвищення еконо-мічної ефективності і загального добробуту. Це поки що нова тенденція в розумінні його функцій, але саме вона, на думку автора, найбільше відповідає умовам сучасності. До цих різновидів варто додати «постмодерне громадянське суспільство» (або «мультимедійне», за формулюванням С. Телешуна), що акцентує увагу на правах меншин, глобальних та інших постмодерних проблемах, послуговується засобами (інфраструктурою) інформаційної ери і формується завдяки їй.

Названі моделі, хоч і виведені з реального життя, є лише теоретичними конструкціями, засобами пізнання, які більшою чи меншою мірою відповідають практиці громадянського суспільства окремих країн на певних етапах, але ніде й ніколи не існують у чистому вигляді, переплітаючись з іншими моделями. США, наприклад, пройшли шлях від «посередницького громадянського суспільства» (перша половина ХІХ ст.) через політизований період «демократичного громадянського суспільства» у першій чверті та в 60-70-х роках ХХ ст., а тепер перебувають у стадії «виборчого» суспільства та утвердження «постмодерного» громадянського суспільства.

На основі просторового критерію (стовпчик 2 таблиці 1) можуть бути окреслені географічні, культурно-цивілізаційні моделі громадянського суспільства — за країнами та цивілізаційними групами країн. Це англосаксонський (британський і північноамериканський) тип; західноєвропейський (континентальний) тип; центрально-східноєвропейський тип; напевне, також східноазійський (Японія, Південна Корея, Сінгапур та інші країни регіону із специфічною культурою), близькосхідний та інші малодосліджені або малорозвинені типи. Особливості цих моделей визначаються типом культури: загальної, релігійної, а особливо — політичної та правової. Культурне середовище формує громадянські цінності, а вони впливають на характер взаємодії суб’єктів громадянського суспільства, їх взаємостосунки з державою, рівень політизації громадського життя тощо.

Найдокладніше в науковій літературі описана англосаксонська модель (Велика Британія, США, Канада), на яку вплинула культура звичаєвого права та протестантська етика. Однією з особливостей цієї моделі є така риса суспільної свідомості, як «правильно потрактований особистий інтерес». Йдеться про органічне поєднання індивідуалізму зі здатністю допомагати іншим: почасти з милосердя, але також і з розрахунку: адже тому, хто допомагає, колись також може знадобитися допомога інших людей і вони йому відплатять взаємністю. Як наслідок, зберігаючи автономність, люди схильні кооперуватися з іншими для вирішення спільних справ.

Інша примітна риса громадянського суспільства цього типу — надзвичайно велика поширеність громадських організацій неполітичного характеру та домінування внаслідок цього моделі посередницького громадянського суспільства. Цю рису відзначив французький вчений і державний діяч Алексіс де Токвіль, подорожуючи Америкою у першій половині ХІХ ст. У своїй книзі «Про демократію в Америці» він захоплено відзначав велику схильність простих американців до творення асоціацій: «Всюди, де на чолі певної справи ви побачите уряд у Франції або титуловану особу в Англії, у Сполучених Штатах ви з певністю знайдете асоціацію». Культура політичного узгодження і компромісу була наслідком американського способу життя і на той час ще не була притаманна континентальній Європі, особливо завжди готовому до революційних вибухів французькому суспільству.

Особливістю громадянського суспільства в сучасній Великій Британії також була і є поширеність неполітичних форм громадського життя. Тут склались форми взаємодії між громадянами, які А. Фергюсон називав «громадянськими відповідальностями», а Е. Берк — «малими об’єднаннями». Державні діячі країни надають їм великого значення, підкреслюючи, що саме добровільна участь громадян у вирішенні різноманітних суспільних проблем від покращення системи освіти до впорядкування населених пунктів і зменшення злочинності — зміцнює не лише громадський сектор, а й усе суспільство.

У підсумку можна дати таке визначення громадянського суспільства:

Громадянське суспільство — самоорганізована й саморегульована, автономна сфера громадського життя, у якій функціонують добровільні громадські об’єднання, виникають суспільно значущі ініціативи, формується соціальний капітал (довіра, норми, мережі і навички соціальної взаємодії та солідарності) і, в разі потреби, «ви-ставляються» вимоги політичним суб’єктам та структурам державної влади.

Громадянське суспільство виникає спонтанно і функціонує на засадах добровільної самоорганізації та ініціативи. Його автономність стосовно держави є відносною: вона стосується насамперед невтручання держави в діяльність громадянського суспільства, доки його суб’єкти не порушують закон. Водночас, у багатьох питаннях громадянське суспільство взаємодіє з державними інституціями, виступаючи то як їхній помічник і союзник, то як опонент.

Відстоюючи матеріальну і духовну незалежність людини від держави, домагаючись правової гарантії такої незалежності, захисту приватних і суспільних інтересів людей, інституції громадянського суспільства сприяють процесам політичної демократизації, набуттю державою ознак правової держави. Рівновага між громадянським суспільством і державою є важливим фактором стабільного демократичного розвитку, а порушення її веде до гіпертрофії владних структур, відчуженості й політичного безсилля народу. З іншого ж боку, — громадянське суспільство само залежить від держави; воно не може набути розвинених форм в умовах політичного насильства й тиранії. Тільки демократична, правова держава створює належний правовий простір для його функціонування.

Список використаної літератури

1. Блащук Т. В. Особливості та тенденції розвитку громадянського суспільства в Японії // Часопис Національного університету «Острозька академія». Серія «Право». – 2010. – №1.
2. Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, тенденції розвитку: Монографія / За заг. ред. Ф. М. Рудича. – К.: Парламентське видавництво, 2006. – 412 с.
3. Карась, А. Громадянське суспільство в аспекті дискурсивно-етичних практик: український контекст / А. Карась // Схід : Аналітично-інформаційний журнал . – 05/2006 . – N3 . – С.91-96.
4. Тимченко С. М. Теоретико-правові проблеми взаємодії громадянського суспільства і правової держави в Україні : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.01 / С. М. Тимченко ; Нац. ун-т внутр. справ. — Х., 2001. — 18 с.
5. Цвих В. Ф. Профспілки і громадянське суспільство: особливості парадигми відносин : дис. … д-ра політ. наук : 23.00.02 / В. Ф. Цвих ; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2004. — 455 с.
6. Rosenblum N. L. Civil Societies: Liberalism and the Moral Uses of Pluralism // Social Research. — Vol. 61. — No. 3 (Fall 1994). — P. 540-557