1. Форми міжнародних інвестицій

Міжнародні інвестиції включають іноземні інвестиції – вкладення іноземних юридичних та фізичних осіб, іноземних держав, міжнародних урядових та неурядових організацій в об’єкти інвестування на території даної країни; та зарубіжні інвестиції – вкладення в об’єкти інвестування, розміщені за межами території даної країни (придбання цінних паперів зарубіжних компаній, майна тощо).

Іноземні інвестиції є визначальною рисою розвитку світової економіки останніх двох десятиліть. Все більша кількість компаній у різних країнах нарощують свою економічну експансію за допомогою інвестування за кордоном.

Найбільш значиму роль в інвестиційних процесах відіграють прямі іноземні інвестиції (ПІІ, foreign direct investment). У сучасному світі саме ПІІ стають дуже важливим джерелом фінансування і ефективним способом співробітництва як на рівні окремих фірм, так і на рівні держав. Відображаючи процес поглиблення міжнародного поділу праці, інвестиційні зв’язки надають стабільність розвитку відносин  між країнами і в кінцевому рахунку підвищують ефективність підприємницької діяльності [4,с. 15].

В широкому розумінні міжнародними є ті інвестиції реалізація яких передбачає взаємодію учасників, котрі належать до різних держав (резидентів та нерезидентів стосовно конкретної країни).

Прямими інвестиціями є як первинні вкладення, так і реінвестиції. Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) для країн, що експортують капітал, є засобом одержання доходів, підвищення ефективності виробництва, збільшення експорту товарів та послуг. Для країн, що приймають прямі іноземні інвестиції, вони стають додатковим, а нерідко й найважливішим джерелом розвитку, розв’язання виробничих та зовнішньоекономічних проблем. Прямі іноземні інвестиції трактують як критично важливий в сучасних умовах фактор зростання та глобалізації світової економіки.

Прямі іноземні інвестиції поділяються на дві групи:

• трансконтинентальні капітальні вкладення, спонукальним мотивом яких є кращі умови ринку, тобто коли існує можливість постачати товари з нового виробничого комплексу безпосередньо на ринок даної країни(континенту). При цьому вирішальним фактором розміщення виробництва на даному континенті є ємність ринку, а не витрати виробництва. Витрати виробництва є вирішальними при виборі країни даного континенту, в якій необхідно створити нові виробничі потужності;
• транснаціональні вкладення – прямі вкладення здебільшого в сусідній країні, основною метою яких є мінімізація витрат порівняно з материнською компанією.

Розрізняють дві основних форми іноземних інвестицій:

• прямі іноземні інвестиції;
• портфельні іноземні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над об’єктом розміщення капіталу і відповідний доход. За міжнародними нормами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає право такого контролю – 25%, за американськими – 10%, австралійськими і канадськими – 50%. Прямі іноземні інвестиції здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств тощо. Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу.

Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50% — іноземному інвестору і 50% — місцевому — компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій – змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.

ПІІ за міжнародною класифікацією поділяються на :

а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

б) реінвестування прибутку;

в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

Портфельні інвестиції – вкладення в іноземні підприємства або цінні папери, які приносять інвесторові відповідний доход, але не дають право контролю над підприємством. Такими цінними паперами можуть бути акціонерні  або боргові цінні папери (прості векселі; боргові зобов’язання; інструменти грошового ринку та інші).

Чіткої межі прямими і портфельними інвестиціями немає. Вивезення підприємницького капіталу має велике значення для обох країн. Водночас, характерною рисою останніх років є переважання портфельних інвестицій. Якщо у 80-х роках прямі іноземні інвестиції складали приблизно 50% всього міжнародного руху капіталу, то в кінці 90-х – вже 25%. Частка є портфельних інвестицій зросла з 20% до 60%:

Портфельне іноземне інвестування передбачає вкладення капіталу в цінні папери з метою отримання доходу(дивідендів); такі інвестиції не забезпечують реального контролю інвестора над об’єктом інвестування.

Інвестор, який має вільні грошові кошти, самостійно вибирає сферу прикладання капіталу на фінансовому ринку (внутрішньому чи зовнішньому). Невід’ємною частиною як внутрішнього (національного) фінансового, так і зовнішнього (міжнародного) фінансового ринку є ринок інвестицій. Тобто, можна відповідно розглядати внутрішній та зовнішній ринок інвестицій. В свою чергу національний ринок інвестицій поділяється на вітчизняний та іноземний ринок.

На вітчизняному ринку інвестицій здійснюється вкладення інвестиційних ресурсів в об’єкти інвестування, що знаходяться на території даної країни та належать її резидентам. На іноземному ринку інвестицій здійснюються операції з інвестування об’єктів інвестиційної діяльності, котрі належать нерезидентам або іноземним державам.

2. Види міжнародних інвестицій

У цілому міжнародні інвестиції як об’єкт системного аналізу та обліку характеризуються різною інституційною природою (державні, приватні, міжнародних організацій, змішані), цільовою орієнтацією (прямі і портфельні), певними видами (іноземна і національна валюти, рухоме і нерухоме майно, грошові вимоги, цінні папери, права інтелектуальної власності, права на господарську діяльність, послуги), формами (100 % інвестиція, часткова участь у підприємстві, придбання рухомого та нерухомого майна, концесії), джерелами (первинні і реінвестиції), величиною і термінами інвестування.

Таким чином, на підставі проведеного дослідження та узагальнення наявного теоретичного базису з питань місця й ролі міжнародних інвестицій в економічній системі, упорядкування наявних схем й уточнення певних класифікаційних ознак пропонується використання наступної систематизованої класифікації міжнародних інвестицій (рис. 1.).

Видами інвестицій є: конвертована валюта, цінні папери, валюта Японії за реінвестування, рухоме та нерухоме майно та пов’язані з ним майнові права, а також права інтелектуальної власності, права на здійснення господарської діяльності та ін.

Залучення іноземних ресурсів в Японії не грало істотної ролі у відтворювальному процесі і було практично несумірно з масштабами розміщення національного капіталу за кордоном. Незважаючи на те, що і сьогодні Японія за обсягом залучених з-за кордону коштів не входить в число лідерів серед розвинених країн, комплекс проблем, пов’язаних з імпортом капіталу, все більше висувається на перший план економічної політики уряду.

3. Переваги інвестування у Японію

Будучи одним з найбільших світових інвесторів, Японія, проте залучає вкрай мало прямих іноземних інвестицій.

Поширена думка, що економіка Японії — це складна, розгалужена, добре впорядкована, високопродуктивна система, в якій ефективно взаємодіють ділові кола й урядові структури країни. Образно її називають «Джепен інкорпорейтед» — Акціонерним підприємством «Японія». Передусім простежуються особливості системи власності. В Японії склалось суспільство, де «корпорація понад усе». Багатство сконцентровано в руках корпорацій — юридичних осіб. Вони є основними власниками нерухомості й основних виробничих фондів, зростають їхні фінансові активи (володіння акціями, облігаціями та іншими цінними паперами). Індивідуальні власники капіталу стають другорядним чинником на ринку капіталу та цінних паперів.

Концентрація багатства в руках юридичних осіб і посилення їхніх можливостей порівняно з можливостями фізичних осіб має всебічні економічні та політичні наслідки. Корпорації починають контролювати політику, активно діють у сфері культури (видавнича справа, утримання музеїв, шоу-бізнес тощо), освіти та наукових досліджень. Спостерігаються радикальні зміни в структурі власності. Динаміка змін у розподілі акціонерного фонду визначає характер, цілі та мотиви діяльності корпорацій. Різко зменшується частка акцій, що перебувають в індивідуальній власності.

У сучасному господарстві Японії переважають конкурентні засади організації підприємницької діяльності над монополією. Такі засади японського ринкового господарства існують насамперед тому, що в країні немає жодної цілком монополізованої галузі. У будь-якій міжгалузевій системі, про яку йтиметься далі, крупні підприємства складають лише ядро системи та й належать ці підприємства, як правило, різним фінансово-монополістичним групам. Інший важливий фактор конкуренції — велика кількість малих та середніх підприємств, їхня роль у господарстві Японії була завжди більш значною, ніж в інших економічно розвинутих країнах. У японських кейрецу традиційно навколо тієї чи іншої корпорації групуються дрібніші підприємства, і для них боротьба за участь в діяльності групи є важливим моментом конкуренції. Загалом же в країні велике значення конкуренції в комерційній діяльності пояснюється передусім динамічністю розвитку ринку, постійною зміною його внутрішньої структури, динамікою його меж[2, c. 326-328].

В організації життєдіяльності та господарства в Японії велику роль відіграє держава. Країна має сталу систему державного програмування. Уже з повоєнних років у країні втілена в життя серія довгострокових планів економічного розвитку. В цих планах, звичайно, визначаються ті чи інші стратегічні політичні цілі (наприклад, подвоєння національного доходу, запобігання забрудненню навколишнього середовища, лібералізація зовнішньої торгівлі тощо); виявляються проблеми розвитку і розробляються механізми їх вирішення. Відповідальність за складання і реалізацію економічних планів несе державне Управління економічного планування.

У Японії досить дієздатна система державного регулювання. Держава через міністерства зовнішньої торгівлі й промисловості, фінансів, управління економічного планування, різноманітні спеціальні комісії та комітети активно впливає на різні сфери господарського життя: економічне зростання (темпи, структурні пропорції, віднайдення фінансових можливостей стимулювання тощо), процеси конкуренції та формування структури власності, розвиток освіти й науки, політику кредиту та грошового обігу, розробку стратегії зовнішньоекономічних зв’язків. Вплив цей здійснюється шляхом опосередкованих, переважно економічних засобів (податки, кредити, відсоткові ставки, пільги, система пріоритетів, митна політика тощо).

Важливою перевагою національної валюти, використовуваної у якості міжнародного резервного і платіжного засобу є те, що вона виключає можливість валютних ризиків при використанні єни як резервної валюти для японських зовнішньоекономічних угод означає перекладання їх на іноземних контрагентів, які також для запобігання валютних ризиків зацікавлені проводити розрахунки у своїй національній валюті або традиційній широко використовуваній валюті третьої країни, такої як долар. Цю зацікавленість японські ділові кола використовують як важливий інструмент у конкурентній боротьбі на світових товарних ринках, беручи на себе валютні ризики. Ось чому Японія так само віддає перевагу розрахункам з міжнародних угод у національних валютах іноземних покупців і продавців, а також в американських доларах.

Останнім часом процес концентрації і централізації в сфері кредиту протікав не у формі злиття і скорочення кількості банків, а шляхом використання монополістичним капіталом кредитних ресурсів держави з одного боку. І страхової, ощадної системи і кредитної кооперації — з іншого. Одночасно було вжито заходів для притягнення іноземних капіталів в Японію для перебудови економіки з урахуванням вимог НТР. Іноземні інвестиції в основному спрямовуються в облігації, а в акціях такі інвестиції займають значну питому вагу 97% придбаних іноземними інвесторами цінних паперів не дають права участі в управлінні відповідними японськими фірмами.

Японські фірми також розміщують на іноземних ринках свої облігації. Крім того, укладаються багатотисячні контракти про технічну допомогу першого класу, у формі яких Японія придбає закордонні ліцензії і технічну документацію. З перетворенням Японії в найбільшу державу, відбулись зміни її стану у сфері міжнародного кредиту: з нетто-імпортера вона перетворилась на ведучого нетто-експортера капіталу. Головними регіонами вивозу японських капіталів є країни американського континенту, Південної і Південно-Східної Азії. Зростає активність японських фірм і на Ближньому і Середньому Сході, та в Африці.

З розвитком випереджаючого накопичення позичкового капіталу виникають умови для послаблення каналу залежності монополістичних банків  від Банку Японії. Відбувається зростання прибутків монополістичних компаній і розширюються масштаби їх самофінансування, але в загальній сумі функціонуючих капіталів продовжують переважати позичкові кошти. В умовах перенакопичення позичкового капіталу в структурі його використання підвищилась доля фіктивного капіталу.

Великі японські монополії перетворились у фінансово-монополістичні групи, а банки – в їх центри. Підвищилась роль міжкорпоративного володіння акціями і посилилась концентрація володіння останніми.

Все це створило добру базу для проведення Японією активної зовнішньої інвестиційної політики в усіх її формах, тобто в нарощуванні прямих, портфельних та інтелектуальних інвестицій. У 90-ті роки в Японії склалися приблизно рівновеликі обсяги операцій як з прямими, так і з портфельними інвестиціями (за активами, понад 50- 60 млрд дол. щороку). Але рух капіталів виглядає по-різному. У портфельних інвестиціях (позики, акції, векселі, облігації та інші цінні папери) спостерігаються і потужні зустрічні потоки капіталу. У прямих же інвестиціях різко переважає вивіз капіталу. На порозі 80-90-х років понад 50% прямих інвестицій здійснювалось у вигляді придбання акцій, близько 10% — у вигляді інвестицій в облігаційні позики і лише кілька відсотків — у вигляді прямих інвестицій в основний капітал. Японські корпорації досить активно створюють змішані або спільні підприємства, закуповують підприємства в економічно розвинутих країнах[3, c. 225-229].

У галузевій структурі прямого зарубіжного інвестування близько 47% припадає на капіталовкладення в торгівлю та фінансову діяльність, 1/3 інвестицій іде в обробну промисловість, 1/5 частина інвестицій припадає на всі інші галузі діяльності, де приблизно рівнозначними є капіталовкладення в гірничодобувну промисловість, транспорт та сільське господарство.

Головними дійовими особами у сфері міжнародного бізнесу Японії виступають комплексні торгові корпорації (так звані «сого сьося»), комерційні банки та найбільші промислові корпорації. Чільне місце займають «Іто-тю» (група «Дайїті-Кангьо»), «Сумітомо сьодзі» (група «Сумі-томо»), «Марубені» (група «Фуйо»), «Міцуї буссан» (група «Міцуї»), «Міцубісі сьодзі» (група «Міцубісі»), важливу роль відіграють також «Ніссо-Іваї», «Томен», «Нітімен», «Кане-мацу госьо». Великою силою у зовнішньоторговій і інвестиційній діяльності є японські комерційні банки, сім із яких входить у першу десятку найбільших банків світу.

У пасиві балансу Центрального банку Японії емісія банкнот становить 89,1%, внески фінансових установ — 7,3%, урядових — 2,6%.

Активні операції спрямовані на видачу позичок фінансовим установам (12,5%), придбання золота (0,2%), збереження коштів на рахунках в іноземних банках (6,1%); головним забезпеченням емісії банкнот є цінні папери (64,3%).

Основні важелі грошово-кредитної політики Банку Японії:

• встановлення облікової ставки;
• встановлення обсягів купівлі-продажу облігацій і векселів;
• проведення обов’язкового резервування;
• регламентування операцій з іноземною валютою;
• здійснення нагляду за банківською діяльністю.

Інвестиційна діяльність в Японії може здійснюватись за рахунок:

• власних фінансових ресурсів інвестора(прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);
• позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики,банківські та бюджетні кредити);
• залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);
• бюджетних інвестиційних асигнувань;
• безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій,підприємств і громадян[5, c. 256-259].

Зараз ціна десятирічних державних облігацій Японії менше 1%, що є найнижчою цифрою у світі. І це, незважаючи на високу заборгованість держави і щорічні дефіцити бюджету.

Насправді, зараз борг Японії становить близько 230% ВВП. Він є більшим за грецький, який становить 175% ВВП, і майже удвічі більшим за італійський — 125% ВВП.

Щорічний дефіцит бюджету дорівнює приблизно 10% ВВП, що перевищує показники країн єврозони.

Насправді, уряд Японії може дозволити собі виплачувати такий низький відсоток за держоблігаціями через те, що ціни в країні падають вже більше десяти років, у той час як єна посилюється щодо інших крупних валют.

Внутрішня дефляція означає, що реальний відсоток на японські облігації — вищий, ніж номінальний. Зростання вартості єни збільшує прибутковість японських облігацій до прибутковості облігацій, номінованих в іншій валюті.

4. Проблеми інвестування у Японію

Труднощі, з якими стикаються іноземні інвестори, які вперше виходять на японський ринок, так і прагнучі збільшити обсяг своїх інвестицій в Японії, в більшості своїй є не результатом будь-яких правових обмежень з боку японського уряду, а випливають зі сформованої практики ведення приватного бізнесу. Ці труднощі полягають у наступному:

• досить високий загальний рівень цін в Японії, що робить занадто дорогим для іноземних інвесторів як вихід на ринок Японії, так і збільшення своїх інвестицій в ній;
• корпоративна практика і ринкові підвалини, що забороняють іноземним компаніям придбання японських фірм (включаючи незвичний для іноземців японський бухгалтерський облік і закритість фінансової інформації);
• перехресне тримання акцій між фірмами-учасницями різних бізнес-груп («кейрецу»);
• низька частка офіційно котируються на фондовій біржі звичайних акцій по відношенню до загального капіталу багатьох компаній;

антипатія до злиттів і об’єднанням західного штибу; широко розповсюджена серед японських компаній, що входять у вищезазначені бізнес-групи «кейрецу», практика встановлення особливо тісних взаємин між продавцем і покупцем, що наділяють їх ексклюзивними правами в рамках створюваних союзів і об’єднань, що вельми ускладнює проникнення в них іноземних фірм, а також місцевих «новачків»; обтяжливі закони і регулювання, які безпосередньо чи опосередковано звужують умови для встановлення ділових зв’язків і створюють труднощі для проникнення на японський ринок іноземної продукції, послуг і прямих іноземних інвестицій;

• тісні зв’язки між урядом і промисловістю, які можна проілюструвати на прикладі введення неформального «адміністративного керівництва» міністерств щодо японських компаній; переміщення чиновників, що вийшли на пенсію, в японські приватні компанії та торговельні асоціації; делегування своїх представників в торгові асоціації, які встановлюють власні внутрішні правила, обов’язкові для своїх членів [2].

Втім, на погляд експертів, останнім часом інвестиційний клімат в Японії стає більш сприятливим. За наявними оцінками, у іноземних інвесторів з’явилися певні технічні переваги над японськими конкурентами, японські споживачі почали піддавати сумніву виправданість високих цін в країні, операційні витрати пішли вниз, японські компанії стали проявляти більшу зацікавленість у співпраці з іноземцями, ослабли різного роду обмеження на доступ іноземного капіталу.

Вартість єни щодо американського долара за 2013 р. впала на 7%. Враховуючи, що євро зріс відносно долара, падіння єни щодо євро було ще більшим.

Послаблення єни означатиме дорожчий імпорт і відповідно вищий рівень інфляції.

Однак агресивна політика центрального банку Японії щодо друкування нових грошей може у майбутньому суттєво послабити обмінний курс єни і посилити швидке зростання внутрішніх цін.

Якщо ціни в Японії зростуть, а єна впаде відносно інших валют, інвестори будуть згодні тримати урядові облігації тільки за умови, якщо їх номінальна вартість буде вищою за нинішню.

Прямим наслідком збільшення відсотку за облігаціями буде зростання дефіциту бюджету і збільшення державного боргу.

При відношенні боргу до ВВП на рівні 230%, подорожчання боргових коштів на 4% спричинить зростання щорічного дефіциту вдвічі — до 20% ВВП.

Уряд може скористатися швидкою інфляцією і спробувати зменшити суму боргу. Побоюючись цього інвестори можуть вимагати ще більшого підвищення відсоткових ставок.

В сумі зростаючий борг і більші відсоткові ставки спричинять економічну катастрофу.

Голова центрального банку Японії Масаакі Шіракава заявив, що «відсотки на довгострокові кредити можуть зрости і мати негативний вплив на економіку».

Зростання довгострокових ставок знизить вартість японських державних облігацій, руйнуючи добробут домогосподарств і, зменшуючи споживацькі витрати. Вищі відсоткові ставки також матимуть місце для корпоративних облігацій і банківських кредитів, що послабить бізнес інвестування.

Навіть, не враховуючи можливість швидкої інфляції і послаблення єни, все свідчить про збільшення відсоткових ставок в Японії.

Японському уряду вдалося продати облігації внутрішнім покупцям через високий рівень заощадження.

Перевищення заощаджень над інвестиціями надало Японії нинішній профіцит, що дозволило країні самостійно фінансувати державні запозичення і з залишку інвестувати в доларові облігації та іноземні цінні папери. Але ситуація уже не настільки сприятлива.

В останні роки рівень заощадливості впав більше, ніж на 2%.

У поєднанні високий рівень корпоративного заощадження і слабке бізнес інвестування підтримувало профіцит нинішнього балансу, що дозволяло Японії покривати дефіцит бюджету самостійно.

Втім профіцит за останні п’ять років різко скоротився — з близько 6% ВВП у 2007 до лише 1% зараз.

Враховуючи падіння рівня заощаджень і перспективу нового дефіциту бюджету, незабаром баланс стане негативним, що змусить Японію продавати свій борг іноземцям.

До стратегії кількісного пом’якшення додати ще і зростання державних витрат на рівні 120 мільярдів доларів, або 2% ВВП. Хоча не зрозуміло, чому Абе і його радники вважають, що такий крок спричинить зростання реального ВВП на 2% на рік.

Хоча мова йшла про 120 мільрядів лише на цей рік, якщо таке взагалі можливо, в цілому Абе згадував про витрачання 200 трильйонів єн у найближчі десять років. Це явно більше 120 мільярдів на рік.

Економіка Японії постраждала від сильної єни та скандалу з найбільшим торговим партнером Китаєм.

Японська економіка намагається оправитися від землетрусу у 2011році і цунамі, які викликали масові руйнування в країні, нагадує агентство.

Тим не менш, відновлення країни було ускладнене низкою факторів.

Так, уповільнення на ключових ринках, таких як США і єврозона вдарили по експорту Японії, що одним з найбільших драйверів зростання країни. На зростання експорту також мали вплив анти-японські протести в Китаї.

Крім того, через боргову кризу у єврозоні та США інвестори переводять свої активи, зокрема, у єну, що зміцнює японську валюту щодо долара та євро.

У листопаді 2013 р. японські законодавці схвалили новий пакет стимулюючих заходів щодо пожвавлення росту економіки, яке стає ключовим питанням майбутніх виборів.

В уряді країни повідомили, що сума на 880 мільярдів єн (10,7 мільярда доларів) буде спрямована в основному на створення робочих місць та підтримку малого бізнесу.

Центральний банк також здійснює програму придбання активів — купує облігації, щоб втримати ставки за довгостроковими позиками.

Такий крок може приголомшливо вплинути на національний борг і відсоткову ставку Японії.

Незважаючи на те, що приплив ПІІ в Японію залишається на незначному рівні, країна володіє основними перевагами, які приваблюють іноземних інвесторів. Ними є значна ємність місцевого ринку, безсумнівні досягнення в технологічній сфері і створена на їх основі передова виробничо-технічна база. Національна економіка виходить із смуги уповільненого розвитку, і перспективи зростання в ній в середньостроковому плані виглядають сприятливими. Переробна промисловість відрізняється високим ступенем ефективності і витримує конкуренцію в загальносвітових масштабах за багатьма параметрами [2]. Що стосується іноземних фірм, то їх робота в Японії може сприяти пожвавленню ряду японських компаній, навіть тих, що опинилися на межі кризи.

Розглянувши вплив ПІІ в економічному розвитку Японії, можна зробити наступний висновок: ПІІ не зіграли вирішальної ролі в розвитку економіки цієї країни, незважаючи на вживаються з початку 90-х років зусилля уряду щодо вдосконалення системи кредитно-фінансових і податкових пільг щодо іноземних інвестицій, керівництво ради з інвестицій вважає, що рівень іноземних прямих інвестицій в Японії залишається низьким в цілому, а також у порівнянні з японськими прямими інвестиціями за кордоном, що створило величезний дисбаланс зовнішнього і внутрішнього інвестування. Це пов’язано як з економічними чинниками, такими як макроекономічний клімат, включаючи зростання курсу ієни, високі операційні витрати в Японії, в тому числі внаслідок високих цін на землю, так і інституціональними факторами, такими як регулювання на основі законів і адміністративного керівництва.

5. Пріоритетні галузі для інвестування в економіку Японії

Японія є одним з найбільших світових імпортерів сільськогосподарської продукції, щорічний імпорт якої складає приблизно 50 млрд.дол.США. Приблизно 60% продуктів харчування, які споживаються у країні, імпортуються.

Найбільшими інвесторами для Японії є США та країни ЄС. Зростає значення азіатського капіталу (наприклад, Сінгапур вкладає кошти в нерухомість, Гонконг — у машинобудування) [6, 1]. У 2012 р на перше місце вийшли країни-інвестори з Північної Америки, обсяг інвестицій з яких збільшився більш ніж в три рази, а їх частка в загальних іноземних інвестиціях зросла з 22,44 до 42,6%. Обсяг інвестицій з європейських країн збільшився на 46%, їх частка склала 33,1%, з яких у зазначений період 18,5% припадає на Голландію. Майже в два рази (з 12,4 до 21,5%) зросла частка інвестицій, здійснюваних перебувають в Японії підприємствами з іноземним капіталом [3].

У зв’язку з прийнятими законами різко збільшилася частота злиттів і поглинань за участю іноземних фірм. Традиційно японські компанії неохоче йдуть на такого роду операції з при-потягом партнерів з-за кордону, проте спад ділової активності в країні змусив їх бути більш гнучкими. Особливо охоче співпрацювали з іноземцями фірми, що представляють сферу послуг і дистриб’юторський бізнес. Зарубіжні компанії, які спеціалізуються на роздрібній торгівлі, найрішучішим чином розширювали збутові мережі в Японії [4, 4]. Більшість іноземних компаній діють в Японії досить успішно на відміну від місцевих, котрі переживають не найкращі часи.

Серед питань, що сприяють припливу іноземного капіталу через мале і середнє підприємництво, важливе місце займає підготовка управлінських кадрів для компаній з іноземною участю. Така підготовка, зокрема, проходить на базі інституту, створеного при Японської корпорації дрібних і середніх підприємств. Іноземні слухачі, які навчаються в цьому інституті, отримують субсидію, складову 2/3 плати за навчання [1].

Іноземні компанії активно освоюють японський ринок, чому сприяють заходи щодо його лібералізації [4, 1]. У той же час роль іноземного капіталу в економіці Японії продовжує залишатися не настільки значною, як в інших розвинених країнах.

Протягом останніх років через загострення проблеми виснаження земельних і водних ресурсів та нестачі продовольства у країнах, що розвиваються, у світі спостерігається тенденція зростання попиту і відповідно цін на сільськогосподарську продукцію.

У контексті вирішення світової проблеми із нестачею продовольства, Урядом Японії було прийняте рішення вжити необхідні заходи для стабілізації ринку продуктів харчування та забезпечення власних потреб внутрішнього ринку на перспективу.

Уряд поставив на меті вивчення місцевих особливостей сільського господарства в окремих країнах Центральної та Південної Америки, Середньої Азії та Східної Європи для підготовки умов передачі найновіших аграрних технологій з метою підвищення виробництва сільгосппродукції та збільшення частки експорту в Японію.

Зважаючи на різницю в регулюванні експорту харчових продуктів в різних країнах, компаніям-інвесторам та інвестиційним фондам доручено вивчити умови іноземного інвестування у сільськогосподарський сектор, зокрема законодавство з  покупки та лізингу земельних наділів для виробництва сільгосппродукції та біопалива, податкову систему тощо, і за результатами досліджень розробити сприйнятливі для обох сторін рекомендації із покращення інвестиційного клімату у країнах реципієнтах.

Міністерствам та відомствам було доручено вжити необхідні заходи для підтримки японських інвесторів та спільної розробки стратегії зменшення інвестиційних ризиків у країнах реципієнтах. Зокрема, планується широко використовувати можливості програми ОДР для надання фінансової допомоги країнам для модернізації виробничих потужностей, інфраструктури, професійної підготовки кадрів тощо. Передбачається також додаткове виділення кредитів ЯБМС для реалізації проектів спорудження необхідних іригаційних споруд, транспортних магістралей, будівництво портів, терміналів, переробних заводів тощо. Для страхування  проектів будуть задіяні ресурси НЕКСІ.

Окрім цього, ДЖАЙКА відповідатиме за технічне супроводження проектів, проведення досліджень та відправлення спеціалістів з метою покращення якості продукції, розробки необхідних хімікатів для боротьби із шкідливими комахами і хворобами рослин, очищення води та передачі інших технологій.

Концепція визначає, що стратегічно важливими для Японії є імпортні поставки соєвих бобів, кукурудзи та інших зернових культур, у вирощування яких і рекомендується інвестувати японським компаніям.

Великий масштаб проектів передбачає значні обсяги японських інвестицій закордон, тому створення сприятливих умов інвестування у країнах реципієнтах – є однією з головних завдань Уряду Японії. У цьому контексті, передбачається підписати низку двосторонніх інвестиційний угод для гарантування безпечності та прозорості інвестиційної діяльності для японських компаній.

На даному етапі впровадження Концепції МЗС та МАФФ Японії приймають пропозиції від корпорацій, які зацікавленні в інвестуванні у аграрний бізнес закордоном, стосовно перспективних агропроектів та необхідної підтримки з боку Уряду для їх реалізації. Після вивчення та узагальнення всіх пропозицій міністерства мають розробити та запропонувати більш конкретизовану стратегію підтримки іноземного інвестування у сільське господарство з переліком необхідних заходів та суми фінансової допомоги.

Пакет екстрених заходів розроблений новим урядом на чолі з прем’єр-міністром Сіндзо Абе, сформованим за підсумками виборів два тижні тому.

За даними телекомпанії, близько 2 трильйонів єн (близько 23 мільярдів доларів) буде направлено на громадські роботи — будівництво і ремонт доріг і громадських будівель та інші проекти загальнодержавного значення.

Крім того, передбачається створення фонду для підвищення сейсмостійкості будівель, а також розроблений план підтримки енергозбереження підприємствами Японії.

За оцінкою уряду і центробанку Японії, економіка країни перебуває в стані рецесії.

Багато в чому рецесія спричинена зовнішніми причинами, такими як високий курс єни, що підриває конкурентоспроможність японських товарів на світовому ринку, а також нестабільністю європейського ринку і охолодженням відносин з КНР.

Як відомо, переглянуті статистичні дані свідчать, що економіка Японії впала у рецесію.

Ще одним пріоритетним напрямком нового року стане японський індекс Nikkei. Перемога Ліберально-демократичної партії на парламентських виборах повинна допомогти висхідному вектору, беручи до уваги обіцянку партії оголосити війну дефляції і посилити тиск на місцевий ЦБ.

Економічні звіти з Японії демонструють, що економіка країни не так вже й безнадійна, як здається на перший погляд. У першому кварталі 2012 року ВВП Японії виріс на 4.1%, перевищивши аналогічні показники в США, Канаді та Австралії, не кажучи вже про Єврозону. Враховуючи той факт, що економіка Японії перебувала в стані, близькому до рецесії, протягом майже 21 років, таке зростання можна назвати значним. Більш того, реальний потенціал японської економіки можна побачити на прикладі обмінного курсу японської ієни, який на поточний момент коливається в районі 79 ієн за долар. 5 років тому один долар коштував 120 йен. Навіть незважаючи на те, що нині японська продукція обходиться всьому світу дорожче, це говорить про те, що японська економіка все ще зберігає свою конкурентоспроможність.

Вся справа в тому, що німецькі та японські товари є досить конкурентоспроможними на ринках як розвиваються, так і розвинених країн. А ось американський експорт не так конкурентоспроможний, за винятком кількох секторів. Тому, навіть зараз японський фондовий ринок торгується менш ніж на 30% нижче максимуму, зафіксованого в 1990 році. Так що, шановні американські аналітики, тут немає над чим сміятися, особливо в світлі того, що і S & P 500 зараз торгується набагато нижче максимуму 2000 року. Наслідки обвалів на фондових риках обох країн можуть відчуватися десятиліттями. Різниця в тому, що в Японії це було в 80-х, а в США в 90-х і 2000-х.

Так як експортний сектор японської економіки потерпає від сильної ієни, найкраще було б зосередитися на менш значних японських компаніях, які орієнтовані в основному на внутрішній ринок. Наприклад, візьмемо SPDR Russell / Nomura Japan ETF (NYSE: JCS). Цей торгується на біржі фонд доступний для інвестицій з 2006 року. Коефіцієнт витрат складає всього 0.56%.

Список використаної літератури

1. Кищиро Амаэ, Чрезвычайный и Полномочный Посол Японии в Украине: «Инвестиционный климат в вашей стране всегда был очень плохим» [Текст] // Бизнес. — 2012. — № 44. — С. 32-36
2. Полевик В.Н. Эффективность использования инвестиций в топливно-энергетический комплекс Японии [Текст] / В.Н. Полевик // Проблеми науки. — 2013. — № 9. — С. 47-53
3. Романова Е.М. Американские прямые инвестиции в экономику Японии / Е. М. Романова // США. Канада: экономика, политика, культура. — 2011. — № 9. — С. 87-105
4. Японські технології сприятимуть вітчизняним реформам // Урядовий кур’єр. — 2012. — 27 березня. — С. 1-2