1. Характеристика фінансової діяльності суб’єктів господарювання.

2. Стан зовнішнього державного боргу України.

Список використаної літератури.

1. Характеристика фінансової діяльності суб’єктів господарювання

Суб’єктами фінансових відносин є держава, підприємство, його структурні підрозділи, державні органи різних рівнів управління, громадські організації, члени суспільства.

Фінансова система в кожній країні має свої особливості. Вони визначаються економічними відносинами, що панують у країні, зміни в яких негайно відбиваються на фінансах.

В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром — прибутком.

Комерційний розрахунок справляє значний вплив на організацію фінансів підприємств. Він передбачає, що фінансові відносини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами — з допомогою важелів відповідної податкової', амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (в тім числі втрачена вигода), що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними органами.

Суб'єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь-яких правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавче закріплено у відповідних нормативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів[2, c. 46-48].

Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов'язань підприємством до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку. Воно зобов'язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних'ресурс і в, забрудненням навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва.

Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є реально зароблені доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, шо його можуть оголосити банкрутом у разі завеликих збитків та неспроможності виконати зобов'язання перед кредиторами.

У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки, Страхові компанії страхують численні ризики, пов'язані з підприємницькою діяльністю суб'єктів господарювання, створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності.

У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі, обов'язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів[4, c. 78-79].

На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо.

У ринковій економіці основною формою господарювання є акціонерне товариство. Розрізняють акціонерні товариства закритого та відкритого типів. Акціонерне товариство закритого типу засновує обмежена кількість акціонерів. При цьому будь-який член товариства не може продати свого паю без згоди інших акціонерів, які мають переважне право на придбання цього паю. Акціонерне товариство відкритого типу орієнтовано на більшу кількість акціонерів через встановлення відкритої передплати на акції. При цьому акціонер має право на власний розсуд продавати, дарувати чи заставляти свої акції.

Акціонерне товариство організується на добровільних засадах фізичними та юридичними особами. У статутний фонд вони можуть вносити не тільки відповідні кошти (у тім числі в іноземній валюті), а й робити внески у вигляді нерухомості, обладнання, інтелектуальної власності, інших основних фондів.

Законом України «Про господарські товариства» передбачено мо-жливість реєстрації різних видів товариств. Особливо поширеним є товариство з обмеженою відповідальністю. Кожен із учасників такого товариства вносить визначений пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку в доходах та майні товариства. Надалі відповідальність учасника товариства обмежується його паєм або внеском. Члени товариства за зобов'язаннями товариства не відповідають. Товариство відповідає за своїми боргами тільки тим майном, яке є в його активі. Майно формується за рахунок внесків учасників, доходів, одержаних від підприємницької діяльності та інших законних джерел. Товариство з обмеженою відповідальністю є юридичною особою, має свій статут. У статуті визначено порядок розподілу прибутку й ту його частку, яку розподіляють між членами відповідно до їхніх внесків.

Товариства з обмеженою відповідальністю створюються у формі кооперативів, колективних та орендних підприємств. Характерним для них є те, що власність товариства — це спільна власність усіх його учасників.

Організація товариств з обмеженою відповідальністю є однією з найпоширеніших форм проведення приватизації, що дає змогу створити значну кількість невеликих підприємств з небагатьма учасниками, причому не вдаючись до акціонування[8, c. 49-51].

Організація фінансів підприємств відбиває галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природнокліматичних факторів на виробництво. Так, наприклад, у сільськогосподарському виробництві, гірничодобувній промисловості, капітальному будівництві дія природних та кліматичних факторів зумовлює особливості розподілу прибутку, необхідність формування фінансових ресурсів для протидії ризику, забезпечення страхового захисту засобів виробництва та результатів праці.

Стабілізація у суспільстві і поступове економічне зростання вимагає проведення активної фінансової політики і забезпечення функціонування стабільної фінансової системи. При вирішенні зазначених проблем і, насамперед, щодо одержання доходів бюджету і забезпечення фінансування загальнодержавних видатків, необхідно боротися не з наслідками, а з причинами виникнення і розростання негативних явищ у суспільстві.

Сьогодні основою для зняття фінансової напруги і врегулювання економічних інтересів стає прийняття указів Президента. Зрозуміло, що це вимушений захід, оскільки Верховною Радою України не прийнято цілий ряд законодавчих актів з питань) фінансової політики[10, c. 41].

2. Стан зовнішнього державного боргу України

В Україні за роки її незалежності формування боргу відбувалося значною мірою під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що зумовило його структуру та обсяги. До основних причин швидкого зростання державного боргу України за роки її незалежності можна віднести: необхідність збільшення валютних резервів для забезпечення стабільності національної грошової одиниці; значні бюджетні дефіцити; залежність від імпорту енергоносіїв; потреби технічного переозброєння більшості галузей національної економіки.

Управління та обслуговування державного боргу є одним з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важливою умовою стабільності її фінансової системи. Ефективне управління боргом на всіх його етапах дозволить уникнути кризових боргових ситуацій та перевантаження видаткової частини державного бюджету в розрізі витрат на обслуговування державного боргу, сприятиме забезпеченню стабілізації соціально-економічної ситуації та розвитку економіки України.

Зовнішні державні запозичення активно використовуються як інструмент фінансової політики. Зокрема, погашення зовнішньої державної заборгованості може виступати засобом стерилізації наднормативних бюджетних доходів. Залучення чи погашення зовнішнього державного боргу може використовуватися для гармонізації структури платіжного балансу, скорочення дефіциту чи досягнення профіциту платіжного балансу, управління валютним курсом. Операції по формуванню і погашенню зовнішнього боргу являють собою універсальний інструмент впливу на національну економіку.

Визначено, що зовнішній державний борг є важливою складовою фінансової системи держави, одним з інструментів, через який держава може впливати на фінансову систему та управляти нею. Це доведено на основі встановлення взаємозв’язків державного боргу з окремими ланками та структурними елементами фінансової системи держави.

Проблема масштабного збільшення обсягу зовнішніх боргів є однією з найбільш актуальних в умовах фінансової глобалізації та розвитку міжнародних фінансів. Так, найбільшим боржником в світі є США, яким належить майже четверта частина всіх зовнішніх позикових коштів світу, або майже 1,05 трлн. дол. США. Розвинені країни почали вдаватися до зовнішніх запозичень після ІІ світової війни для відновлення своєї економіки. Найбільше значення прямі міждержавні кредити у формуванні державного боргу розвинених країн мали в 1950-х і 1960-х роках. Роль міжнародних фінансових організацій як кредиторів розвинених країн поступово зменшується. До найбільших боржників світу належать такі держави, як США, Німеччина, Канада, Франція, Швеція[3, c. 84-85].

Державний борг України становив 68.233.076,01 тис.грн. (82,14%) або 14.036.839,32 тис.дол.США. Державний зовнішній борг становив 51.689.017,69 тис.грн. (62,22%) або 10.633.412,39 тис.дол.США. Державний внутрішній борг становив 16.544.058,32 тис.грн. (19,92%) або 3.403.426,93 тис.дол.США.

Гарантований борг України становив 14.835.088,13 тис.грн. (17,86%) або 3.051.859,33 тис.дол.США, в тому числі: гарантований зовнішній борг – 13.354.121,88 тис.грн. (16,29%) або 2.784.225,87 тис.дол.США; гарантований внутрішній борг – 1.300.966,25 тис.грн. (1,57%) або 267.633,46 тис.дол.США.

Протягом січня – вересня 2008 року сума державного та гарантованого державою боргу України зменшилася у гривневому еквіваленті на 5.676.577,67 тис.грн. (6,40%) в основному за рахунок зміни офіційного курсу гривні до долара США та перевищення виплат з погашення державного та гарантованого державою боргу України над сумою запозичень.

При цьому, державний зовнішній борг зменшився на 1.798.874,27 тис.грн. (3,36%), державний внутрішній борг зменшився на 1.262.328,02 тис.грн. (7,09%).

Для удосконалення нормативно-правового забезпечення механізму управління зовнішнім державним боргом пропонується прискорити розробку та прийняття Закону України “Про зовнішній борг України”, де необхідно чітко визначити понятійний апарат зовнішнього боргу держави; вказати механізми залучення кредитних ресурсів та обслуговування і погашення зовнішнього боргу; рекомендувати інструментарій управління зовнішнім державним боргом; законодавчо заборонити використання зовнішніх запозичень держави для фінансування поточних бюджетних витрат; заборонити отримання дорогих короткотермінових кредитів[11, c. 64-67].

Розроблені наступні рекомендації щодо управління зовнішнім державним боргом України:

— для збереження економічної безпеки держави, при виборі боргового джерела пріоритет повинен надаватися внутрішнім запозиченням;

— пріоритетним завданням управління структурою державного боргу є зменшення частки заборгованості, яку необхідно погасити в короткостроковому періоді; для чого пропонується здійснити рефінансування державного боргу за рахунок нових запозичень на більш прийнятних відсоткових умовах, що дозволить пролонгувати частину української заборгованості, скоротивши боргове навантаження на бюджет у короткостроковій перспективі;

— встановлення твердого контролю над часткою кредитів із плаваючою процентною ставкою, а також кредитів, залучених на термін до одного року в загальному обсязі зовнішнього боргового портфеля та встановлення лімітів за даними показникам;

— використання “свопових” операцій – операцій типу “борги в обмін на власність (акції)”.

Для України вкрай необхідною є розробка стратегії зовнішніх запозичень. Здійснення ефективного управління зовнішнім державним боргом України передбачає розробку концепції такої боргової стратегії, в якій державний борг розглядатиметься не з позиції боргового тягаря на національну економіку, а як інструмент в механізмі забезпечення економічного зростання країни.

Встановлено, що державний борг є економічною категорією, що була предметом суперечок різних наукових шкіл. Сучасні теорії державного боргу знаходять своє відображення в декількох економічних і соціально-політологічних концепціях. Зокрема, виділено неокласичну, сучасну та політологічну школу державного боргу. Принципова різниця між першими двома підходами полягає в оцінці впливу на економіку податкової і боргової політики держави. Політологічна школа абстрагується від суто економічної дискусії і намагається пояснити зміни державної заборгованості через вплив політичних чинників.

Розкрито економічну природу та місце зовнішнього державного боргу в фінансовій системі держави. Визначено зовнішній державний борг як сукупність зобов’язань органів державної влади всіх рівнів перед нерезидентами за непогашеними позиками та нарахованими відсотками, а також зобов’язань підприємств, гарантованих органами державної влади. Встановлено, що зовнішній державний борг є важливою складовою фінансової системи держави. В дисертації проведене теоретичне дослідження місця зовнішнього державного боргу та його взаємозв’язки зі складовими фінансової системи держави. Це дозволило прийти до висновку, що операції по формуванню і погашенню зовнішнього боргу являють собою універсальний, багатобічний інструмент впливу на фінансову систему держави.

особливості формування та сучасний стан зовнішнього державного боргу України, що дозволило прийти до висновку про динамічне зростання зовнішнього державного боргу в перші роки незалежності України, що було зумовлено складною фінансово-економічною ситуацією в державі, політичною нестабільністю, суперечливостями процесу економічних перетворень. Максимального свого значення державний борг України та його зовнішня складова досягли в 1999 р. Окремі відносні показники зовнішньої державної заборгованості України найбільше приблизилися до критичних меж також в даний період. Протягом 2000—2005 рр. вдалося покращити боргову ситуацію в країні, стабілізувати темпи зростання зовнішнього державного боргу та поліпшити рівень всіх боргових показників порівняно з 1999 р., що було пов’язано із загальним покращенням економічної та фінансової ситуації в країні та відповідними діями уряду України.

Механізм управління та обслуговування зовнішнього державного боргу України. Під управлінням зовнішнім державним боргом запропоновано розуміти сукупність принципів, форм та методів цілеспрямованого впливу держави в особі уповноважених нею органів на об’єкти управління (стадії боргового процесу) з метою досягнення визначених економічних, політичних та соціальних цілей, забезпечення національної безпеки та гармонізації інтересів позичальників і закордонних кредиторів. Механізм управління зовнішнім державним боргом досліджено в розрізі трьох основних етапів: мобілізація зовнішніх фінансових ресурсів; використання залучених коштів; погашення та обслуговування державного боргу. Встановлено, що ефективне управління зовнішнім державним боргом на всіх етапах дозволить уникнути кризових боргових ситуацій, сприятиме забезпеченню стабілізації соціально-економічної ситуації та досягнення економічного зростання в країні.

На підставі проведеного дослідження сучасних інструментів зовнішнього державного запозичення було класифіковано та проаналізовано їх основні форми і виявлено особливості їх використання та впливу на обсяг, вартість зовнішніх запозичень, умови їх надання, що дозволяє вдосконалити механізм управління зовнішнім державним боргом на етапі мобілізації позикових ресурсів[1, c. 124-126].

Список використаної літератури

1. Корецька В. О. Фінанси: Навчально-методичний посібник/ В. О. Корецька; М-во освіти і науки України, Кіровоградський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка. — Кіровоград: КДПУ ім. В.Винниченка, 2006. — 141 с.

2. Кудряшов В. Фінанси: Навчальний посібник/ Василь Кудряшов,; М-во освіти і науки України, Український фінансово-економічний ін-т. — Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. — 356 с.

3. Опарін В. Фінанси: (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін,; М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. — 2-е вид., доп. і перероб.. — К.: КНЕУ, 2002. — 238 с.

4. Основи економічної теорії: Навч. посібник/ Авт. кол.: В'ячеслав Алєксєєв, Ольга Андрусь, Марина Вербицька та ін.; За заг. ред. Петра Круша, Валентини Депутат, Світлани Тульчинської,. — К.: Каравела, 2007. — 447 с.

5. Петровська І. Фінанси : (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/ Ірина Петровська, Дмитро Клиновий,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: ЦУЛ, 2002. — 299 с.

6. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 310 с.

7. Стеців Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Леся Стеців, Оксана Копилюк. — К.: Знання , 2007. — 235 с.

8. Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. — К.: Знання , 2006. — 415 с.

9. Фінанси: Вишкіл студії/ Мін-во освіти і науки України, Тенопільська акад. народ. гос-ва, Ін-т фінансів; Ред. С.І. Юрій, Укл.: Т.О. Кізима, Н.П. Злепко, М.М. Тріпак. — Тернопіль: Карт-бланш, 2002. — 357 с.

10. Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Бла-гун, та ін.. — К.: Знання , 2006. — 247 с.

11. Фещенко Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Лариса Фещенко, Павел Проноза, Любов Меренкова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. — 209 с.