1. Соціально-економічна сутність фінансів.

2. Функції фінансів.

3. Роль фінансів у розширеному відтворенні

Список використаної літератури.

1. Соціально-економічна сутність фінансів

Сутність фінансів, закономірності їх розвитку, сфера охоплюваних ними товарно-грошових відносин і роль у процесі суспільного відтворення визначаються економічним ладом суспільства, природою і функціями держави.

Фінанси — історична категорія. Вони з'явилися одночасно з виникненням держави при розшаруванні суспільства на класи. В часи первіснообщинного ладу не було класів, не було держави.

В докапіталістичних формаціях велика частина потреб держави задовольнялася шляхом встановлення різноманітного роду натуральних повинностей і зборів. Грошове господарство в той період було розвинуте тільки в армії.

В умовах капіталізму фінанси стали виражати економічні відносини у зв'язку з утворенням, розподілом і використанням фондів коштів у процесі розподілу і перерозподілу національного доходу.

Різкий розвиток фінансових відносин відбувся в XX ст., особливо після Другої світової війни. Обсяги державних бюджетів стали виражатися в мільярдах національних валют. В усіх країнах відбулося одержавлення значної частини національного доходу (від 30 до 50%). Маючи величезні фонди коштів, держави стали робити істотний вплив на процес відтворення. Розширилася сфера фінансових відносин. Держава стала акумулювати не тільки ресурси бюджетної системи, а й численних позабюджетних фондів.

Значний розвиток одержали фінанси підприємств різноманітних форм власності. У промислово розвинутих країнах основною організаційно-правовою формою стали акціонерні товариства. Чому ж акціонерна форма власності набула такого широкого поширення в країнах з розвинутою ринковою економікою? Випуск акцій — одна з потужних форм мобілізації капіталу. Вона дозволяє трансформувати грошові заощадження у виробничі інвестиції. Без акцій, облігацій, кредитів банків і інших елементів фінансового ринку корпорації повинні були б забезпечувати зростання за рахунок самофінансування, що різко обмежило б можливості їх зростання.

Фінансова сторона діяльності акціонерних товариств і підприємств інших форм власності набуває дедалі більшого значення. Сучасні умови відтворення, загострення конкурентної боротьби різко підвищили питання управління фінансами підприємств. У країнах з розвинутою ринковою економікою рішення кардинальних питань розвитку підприємств здійснюється під суворим контролем її фінансового управління. Успіх діяльності акціонерних товариств і підприємств інших організаційно-правових форм багато в чому визначається знанням усіма співробітниками основ фінансово-економічного аналізу. Фінанси підприємств обслуговують кругообіг величезних фондів коштів. Тому питання фінансового менеджменту (тобто найбільш ефективного управління фінансовими ресурсами підприємств) набувають винятково важливого значення.

Фінансові відносини охоплюють дві сфери:

• економічні грошові відносини, пов'язані з формуванням і використанням централізованих грошових фондів держави, що акумулюються в державній бюджетній системі й урядових позабюджетних фондах;

• економічні грошові відносини, що опосередковують кругообіг децентралізованих грошових фондів підприємств.

Фінанси являють собою економічні відносини, пов'язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою виконання функцій і завдань держави та суб'єктів господарювання і забезпечення умов розширеного відтворення.

Фінанси — невіддільна частина грошових відносин, тому їх роль і значення залежать від того, яке місце грошові відносини займають в економічних відносинах. Проте не кожні грошові відносини виражають фінансові відносини. Фінанси відрізняються від грошей як за змістом, так і за функціями. Гроші — це загальний еквівалент, за допомогою якого насамперед вимірюються витрати праці асоційованих виробників, а фінанси — економічний інструмент розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу, знаряддя контролю за утворенням і використанням фондів коштів.

Головне їх призначення в тому, щоб шляхом утворення грошових доходів і фондів забезпечити не тільки потреби держави і підприємств у коштах, а й контроль за витратою фінансових ресурсів.

Фінанси виражають грошові відносини, що виникають між: підприємствами в процесі придбання товарно-матеріальних цінностей, реалізації продукції і послуг; підприємствами і вищестоящими організаціями при створенні централізованих коштів та їх розподілу; державою і підприємствами при сплаті ними податків у бюджетну систему і фінансуванні витрат; державою і громадянами при внесенні ними податків і добровільних платежів; підприємствами, громадянами і позабюджетними фондами при внесенні платежів і одержанні ресурсів; окремими ланками бюджетної системи; страховими організаціями і підприємствами та населенням при сплаті страхових внесків і відшкодуванні збитку при настанні страхового випадку, а також грошові відносини, що опосередковують кругообіг фондів підприємств.

Головним матеріальним джерелом грошових фондів виступає національний дохід країни — нова вартість, або вартість валового внутрішнього продукту за відрахуванням спожитих у процесі виробництва знарядь і засобів виробництва.

Обсяг національного доходу визначає можливості задоволення загальнодержавних потреб і розширення суспільного виробництва. Саме з урахування розмірів національного доходу і його окремих частин — фонду споживання і фонду накопичення — визначаються пропорції розвитку економіки її структури. Отчому у всіх країнах надається важливого значення статистиці національного доходу.

Без участі фінансів національний дохід не може бути розподілений. Фінанси — невіддільна сполучна ланка між створенням і використанням національного доходу. Фінанси впливають на виробництво, розподіл і споживання і носять об'єктивний характер. Вони виражають визначену сферу виробничих відносин і належать до базисної категорії.

За своїм матеріальним змістом фінанси — це цільові фонди коштів у сукупності з фінансовими ресурсами країни. Головна умова зростання фінансових ресурсів — збільшення національного доходу. Фінанси і фінансові ресурси — не тотожні поняття.

Фінансові ресурси самі по собі не визначають сутності фінансів, не розкривають їх внутрішнього змісту і суспільного призначення. Фінансова наука вивчає не ресурси як такі, а суспільні відносини, що виникають на основі утворення, розподілу і використання ресурсів; вона досліджує закономірності розвитку фінансових відносин.

Хоча фінанси відносяться до базисної категорії, вони багато в чому залежать від фінансової політики, яку здійснює уряд.

Фінанси — це насамперед розподільча категорія. З їх допомогою здійснюється повторний розподіл або перерозподіл національного доходу. У 1960-1990 pp. частка національного доходу, що перерозподіляється через усі ланки фінансової системи, різко зросла: з 9-18% напередодні Першої світової війни до 35-50% і більш у даний час.

Соціально-економічна сутність фінансових відносин полягає в дослідженні за рахунок кого держава одержує фінансові ресурси й у чиїх інтересах використовує ці кошти.

2. Функції фінансів

В процесі історичного розвитку сутність перерозподільних процесів значно змінилася. У ХІХ ст. в умовах жорсткої виробничої експлуатації широкі народні маси несли й основний тягар фінансової експлуатації.

Гігантський розвиток продуктивних сил у XX ст., особливо у другій його половині, розширення функцій держави, демократизація громадського життя в країнах з розвинутою ринковою економікою обумовили істотні зміни в сфері державних фінансів. Вони виявилися в тому, що значна частина ресурсів, які мобілізуються урядом, стала перерозподілятися на користь широких прошарків населення. Це насамперед виявилося в значній частці ресурсів, що спрямовуються на соціальні цілі. У зв'язку з вимогами науково-технічної революції особливо зросли витрати на освіту. У ряді країн, наприклад у Великій Британії, була націоналізована охорона здоров'я і створена Національна служба охорони здоров'я. Одержали значний розвиток позабюджетні соціальні фонди.

Проте зростання соціальних витрат не означає, що перерозподільчі процеси здійснюються тільки в інтересах трудящих мас. В основних зарубіжних країнах дотепер зберігаються значні військові витрати, витрати по виплаті відсотків і погашенню державного боргу, при яких одержувачами коштів виступають монополії, що входять у військово-промисловий комплекс та інші фінансові структури (страхові компанії, банківські монополії, фінансово-промислові групи).

У СРСР повоєнний період характеризувався високим рівнем витрат на військові цілі, неефективним використанням коштів на фінансування народного господарства, залишковим принципом фінансування соціальних витрат.

Таким чином, фінанси — це розподільча категорія. Водночас слід зазначити, що розподільчі процеси відбуваються не тільки через фінанси, а й шляхом використання цін і кредиту. Як відомо, ціна є грошовим вираженням вартості товару. Перед тим, як відбудеться розподіл і перерозподіл національного доходу, товар повинен бути реалізований. Ціна визначає розмір коштів, що надходять від реалізації продукції до її власників, і виступає вихідною основою подальшого розподільчого процесу. В умовах гіперінфляції в Україні відбулося різке зростання цін і перерозподільча функція ціни посилилася. Ціни також регулюють попит і пропозицію на товари і тим самим впливають на відтворення.

Значні перерозподільні процеси відбуваються у сфері кредитних відносин. Фінанси і кредит — взаємозалежні категорії. У своєму взаємозв'язку вони забезпечують кругообіг грошових фондів підприємств на розширеній основі. Кредитні ресурси залучаються в Україні і для покриття бюджетного дефіциту.

Кредит являє собою рух позичкового фонду, здійснюваного через банківську систему і спеціальні фінансово-кредитні інститути. Банки акумулюють вільні кошти підприємств і населення і передають їх на основі забезпеченості, повернення, платності і терміновості підприємствам, що мають потребу у них.

На відміну від фінансів, що виражають односторонній і безоплатний рух вартості, кредит має бути в обумовлений термін повернутий кредитору зі сплатою заздалегідь встановлених відсотків.

Сутність фінансів виявляється в їх функціях. Фінанси виконують дві основні функції: розподільчу і контрольну, здійснювані ними одночасно. Кожна фінансова операція означає розподіл суспільного продукту і національного доходу і контроль за цим розподілом.

Розподільча функція фінансів:

• Розподіл національного доходу полягає в створенні так званих основних, або первинних доходів. їх сума дорівнює національному доходу. Основні доходи формуються при розподілі національного доходу серед учасників матеріального виробництва. Вони діляться на дві групи:

1) зарплата робітників, службовців, доходи фермерів, селян, зайнятих у сфері матеріального виробництва;

2) доходи підприємств сфери матеріального виробництва. Проте первинні доходи ще не утворюють суспільних коштів, достатніх для розвитку пріоритетних галузей народного господарства, забезпечення обороноздатності країни, задоволення матеріальних і культурних потреб населення. Необхідно здійснити подальший розподіл або перерозподіл національного доходу.

• Перерозподіл національного доходу пов'язаний з міжгалузевим і територіальним перерозподілом коштів в інтересах найбільш ефективного і раціонального використання доходів і накопичень підприємств та організацій; з наявністю поряд з виробничою невиробничої сфери, в якій національний дохідне створюється (освіта, охорона здоров'я, соціальне страхування і соціальне забезпечення, управління); з перерозподілом доходів між різноманітними соціальними групами населення. У результаті перерозподілу утворяться повторні, або похідні доходи. Це доходи, отримані в галузях невиробничої сфери, податки (прибутковий податок з фізичних осіб і ін.). Повторні доходи служать для формування кінцевих пропорцій використання національного доходу.

Активно беручи участь у розподілі і перерозподілі національного доходу, фінанси сприяють трансформації пропорцій, що виникли при первинному розподілі національного доходу, у формуванні пропорцій його кінцевого використання. Доходи, які утворені в ході такого перерозподілу, повинні забезпечити відповідність між матеріальними і фінансовими ресурсами і насамперед між розміром грошових фондів та їх структури, з одного боку, і обсягом та структурою засобів виробництва і предметів споживання — з другого.

Перерозподіл національного доходу в Україні має здійснюватися в інтересах структурної перебудови народного господарства, розвитку пріоритетних галузей економіки (сільське господарство, харчова, легка промисловість, транспорт, енергетика, конверсія військового виробництва), на користь найменш забезпечених прошарків населення (пенсіонерів, інвалідів, студентів, самотніх і багатодітних матерів).

Таким чином, перерозподіл національного доходу відбувається між виробничою і невиробничою сферами народного господарства, галузями матеріального виробництва, окремими регіонами країни, формами власності і соціальними групами населення. Кінцева мета розподілу і перерозподілу національного доходу і валового внутрішнього продукту, що здійснюється за допомогою фінансів, виявляється в розвитку продуктивних сил, створенні ринкових структур економіки, зміцненні держави, забезпеченні високої якості життя широких прошарків населення. При цьому роль фінансів підпорядкована завданням підвищення матеріальної зацікавленості робітників і колективів підприємств та організацій у поліпшенні фінансово-господарської діяльності, досягненні найкращих результатів при найменших витратах.

Фінанси виконують також контрольну функцію. Як інструмент формування і використання грошових доходів і фондів, вони об'єктивно відбивають хід розподільчого процесу. Контрольна функція виявляється в контролі за розподілом валового внутрішнього продукту по відповідних фондах і витратою їх за цільовим призначенням.

В умовах переходу на ринкові відносини фінансовий контроль спрямований на забезпечення динамічного розвитку суспільного і приватного виробництва, прискорення науково-технічного прогресу, поліпшення якості роботи у всіх ланках народного господарства. Він охоплює виробничу і невиробничу сфери і націлений на підвищення економічного стимулювання, раціональну і дбайливу витрату матеріальних, трудових і фінансових ресурсів та природних багатств, скорочення непродуктивних витрат і втрат, припинення безгосподарності і марнотратства.

Одне з важливих завдань фінансового контролю — перевірка точного дотримання законодавства з фінансових питань, своєчасності і повноти виконання фінансових зобов'язань перед бюджетною системою, податковою службою, банками, а також взаємних зобов'язань підприємств і організацій за розрахунками і платежами.

Контрольна функція фінансів виявляється також через багатогранну діяльність фінансових органів. Робітники фінансової системи і податкової служби здійснюють фінансовий контроль у процесі фінансового планування, при виконанні дохідної і видаткової частин бюджетної системи. В умовах розвитку ринкових відносин напрямки контрольної роботи, форми і методи фінансового контролю істотно змінюються.

Крім розподільчої і контрольної функцій, фінанси виконують також регулюючу функцію. Ця функція пов'язана з втручанням держави через фінанси (державні витрати, податки, державний кредит) у процес відтворення. З метою регулювання економіки і соціальних відносин використовуються також фінансове і бюджетне планування, державне регулювання ринку цінних паперів. Проте на сьогодні в Україні регулююча функція розвинута недостатньо.

Функції фінансів реалізуються через фінансовий механізм, що являє собою частину господарського механізму. Фінансовий механізм включає сукупність організаційних форм фінансових відносин у народному господарстві, порядок формування і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, методи фінансового планування, форми управління фінансами і фінансовою системою, фінансове законодавство. В умовах поглиблення ринкових реформ застосовується якісно новий фінансовий механізм. Це стосується взаємовідносин підприємств і населення з бюджетною системою, позабюджетними фондами, органами майнового й особистого страхування тощо.

3. Роль фінансів у розширеному відтворенні

Розширене відтворення включає безупинне поновлення і розширення виробничих фондів, зростання ВВП і його головної частини — національного доходу, відтворення робочої сили і виробничих відносин. Воно здійснюється з використанням економічних важелів, товарно-грошових, фінансових і кредитних відносин. Важлива роль у відтворенні всіх складових частин ВВП належить державним фінансам і фінансам підприємств.

Держава впливає на відтворювальний процес через фінансування підприємств і окремих галузей господарства, витрат на соціальні цілі, кредитну і податкову політику.

Слід зазначити, що в умовах адміністративно-командної системи ефективність використання державних коштів на фінансування народного господарства була низькою. Росло незавершене будівництво, збільшувався обсяг невстановленого устаткування, зокрема імпортного. Були підірвані основи госпрозрахункової діяльності підприємств — кошти високорентабельних підприємств вилучалися і перерозподілялися на користь збиткових виробництв; фінансові права підприємств були урізані, що не дозволяло їм приймати оперативні рішення, спрямовані на одержання високих фінансово-господарських результатів.

В умовах поглиблення ринкових реформ відбувається перебудова всієї системи фінансових відносин у народному господарстві. Державні фінанси, і насамперед бюджетна система, шляхом відповідного розподілу коштів повинні забезпечити структурну перебудову економіки, прискорення науково-технічного прогресу, підвищення ефективності виробництва, і на цій основі зростання життєвого рівня народу.

За рахунок централізованих фондів забезпечуються потреби розширеного відтворення на макрорівні; здійснюється міжгалузевий і територіальний перерозподіл ресурсів для вирівнювання економічного і соціального розвитку окремих регіонів.

Слід зазначити, що витрати з бюджету на фінансування народного господарства в 90-ті роки значно скоротилися. З початку 1990 р. відзначається подальше уповільнення темпів інвестиційної активності. Скорочуються обсяги централізованих капітальних вкладень. Недостатні обсяги державних інвестиційних кредитів.

Інвестиційна діяльність особливо скорочується у виробничій сфері по всіх народногосподарських комплексах. Одна з причин цього — криза неплатежів у народному господарстві. Особливо істотне згортання капітального будівництва спостерігається в галузях паливно-енергетичного й агропромислового комплексів. Для інвесторів більш приваблива невиробнича сфера, для якої, зокрема, характерним є швидкий оборот фінансових ресурсів, незначна фондоємність, відносно велика рентабельність.

Особливо велика роль фінансів у розширеному відтворенні підприємств різноманітних форм власності, оскільки при їх особистій участі створюється ВВП і відбувається його розподіл у середині підприємства і галузей.

Незважаючи на різке зниження бюджетного фінансування, умови розширеного відтворення для підприємств у ринковій економіці спрощуються внаслідок зростання частки прибутку, що лишається в господарстві, можливостей залучення банківських кредитів і інших форм запозичення на фінансовому ринку. Частка власних коштів підприємств у загальному обсязі капіталовкладень у даний час перевищила бюджетні асигнування наці цілі.

Інвестиційну політику на даному етапі передбачається здійснювати в таких напрямках:

— подальша децентралізація інвестиційного процесу на основі розвитку різноманітних форм власності, підвищення ролі внутрішніх (власних) джерел накопичень підприємств для фінансування їх інвестиційних проектів;

— державна підтримка підприємств за рахунок централізованих інвестицій при безумовному перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування на кредитування (на зворотній і платній основі). Зберігання безповоротного бюджетного фінансування переважно для соціально значимих об'єктів, що мають некомерційний характер;

— розміщення обмежених централізованих капітальних вкладень і державного фінансування інвестиційних проектів виробничого призначення строго відповідно до суто цільових програм і виключно на конкурсній основі;

— посилення державного контролю за цільовою витратою коштів державного бюджету, що спрямовуються на інвестиції у формі безповоротного фінансування і кредитування;

— значне розширення практики спільного (часткового) державно-комерційного фінансування інвестиційних проектів;

— використання частини централізованих (кредитних) інвестиційних коштів на реалізацію особливо ефективних інвестиційних проектів і об'єктів малого бізнесу незалежно від їх галузевої належності і форм власності для прискорення структурно-технологічної перебудови виробництва;

— удосконалення нормативної бази з метою залучення іноземних інвестицій.

Державні інвестиції повинні бути соціально обґрунтованими, спрямованими на створення додаткових робочих місць, поліпшення якості життя, стимулювання власної інвестиційної активності підприємств.

Великий вплив на фінанси підприємств здійснює податкова політика, яка забезпечує функціонування податкової системи, види податків, їхні ставки, пільги тощо. Слід зазначити, що податкова політика в даний час не стимулює розширене відтворення.

Фінанси виступають важливим елементом відтворення робочої сили, у вартість якої, крім оплати праці, входять також витрати на освіту, охорону здоров'я, соціальне забезпечення. Розширення сфери соціальних витрат обумовлене багато в чому вимогами науково-технічної революції. Швидка якісна перебудова виробництва потребує постійної зміни фахової структури робочої сили, що спричинює подальше зростання витрат на освіту і перекваліфікацію кадрів.

Припинення спаду виробництва й економічне зростання можливі тільки в умовах різкого збільшення інвестиційних ресурсів, зміцнення купівельної сили гривні, зменшення податкового навантаження на економічну діяльність.

Список використаної літератури

1. Базилевич В.Д. Посилення ролі фінансів у трансформаційній економіці// Фінанси України. -2004. -№ 5. — С.5-9
2. Ляшенко Г. Роль фінансів у державному регулюванні економічного і соціального розвитку // Фінанси України. -1999. -№ 5. — С. 46-52
3. Опарін В. Фінанси: (Загальна теорія): Навч. посібник/ Валерій Опарін,; М-во освіти України; Київ. нац. економічний ун-т. -2-е вид., доп. і перероб.. -К.: КНЕУ, 2002. -238 с.
4. Петровська І.Фінанси : (З елементами статистики фінансів): Навч. посібник/ Ірина Петровська, Дмитро Клиновий,. -2-е вид., перероб. і доп.. -К.: ЦУЛ, 2002. -299 с.
5. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. -2-ге вид., стереотип.. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -310 с.
6. Фільштейн Л. Фінанси України: Навчальний посібник/ Леонід Фільштейн,. -Кіровоград: Центрально-Українське вид-во, 1994. -164 с.
7. Фещенко Л. Фінанси: Навчальний посібник/ Лариса Фещенко, Павел Проноза, Любов Меренкова,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. -209 с.