Вступ.

1. Сутність релігійної філософії.

2. Зв'язок між філософією та релігією.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Філософія й релігія мають зовсім різні завдання й суть різні по суті форми духовної діяльності. Релігія є життя в спілкуванні з Богом, що має метою задоволення особистої потреби людської душі в порятунку, у відшуканні останньої міцності й задоволеності, непорушного щиросердечного спокою й радості. Філософія є, по суті, зовсім незалежне від яких-небудь особистих інтересів вище, завершальне збагнення буття й життя шляхом розсуду їхньої абсолютної першооснови. Але ці, по суті, різнорідні форми духовного життя збігаються між собою в тім відношенні, що обидві вони здійсненні лише через спрямованість свідомості на той самий об'єкт — на Бога, точніше, через живий, досвідчене розсуд Бога. Звичайно, абстрактно міркуючи, можливо уявити собі й зворотному співвідношенню — саме зроблена розбіжність шляхів здійснення обох завдань. Де, як, наприклад, у буддизмі, особистий порятунок відшукується не на шляху спілкування з Богом і де, з іншого боку, розум намагається осягнути життя й світ не з його вічної й абсолютної першооснови,- там між релігією й філософією не нічого загального; вони не те що суперечать одна інший, вони в це) випадку так само не стикаються між собою, як, скажемо, музика й хімічний аналіз. Але вся справа саме в тім, що такі, з вершино розбіжні шляхи суть і для релігії, і для філософії шляхи мнимі, що не Приводять до мети, і що, навпаки, справжнє здійснення завдань і тієї й інший можливо тільки на шляхах, що ведуть до однієї й тій же меті — до Бога. Відносно релігії це твердження не вимагає, звичайно, особливого доказу; ми можемо тут спокійно надати окремим парадоксалістам праця, всупереч загальнолюдському досвіду, доводити протилежність. Навпаки, відносно філософії це є теза, що вимагає остаточного з'ясування й доказу, аж ніяк ще не вичерпаного попередніми загальними міркуваннями.

1. Сутність релігійної філософії

Філософія релігії в широкому змісті існує стільки ж, скільки існує й філософія в цілому як частина духовної культури. При цьому можуть бути використані різні філософські концепції — натуралізму, матеріалізму, екзистенціалізму, феноменології, прагматизму, позитивізму, лінгвістичної філософії, психоаналізу й т.д.

Філософія релігії у вузькому змісті — це автономне філософське міркування про Бога/божества й релігії (Платона, Фоми Аквінського, Б. Спінози, І. Канта, Г. Гегеля й т.д.). Це зближає філософію релігії з історією філософії.

Філософія релігії є базовим розділом релігієзнавства. Філософія в ході свого розвитку завжди робила предметом розгляду релігію (хоча, звичайно, у різних мислителів, у різних філософських напрямках ступінь розробки зазначеної проблеми неоднакове); осмислення релігії було складовою частиною історико-філософського процесу. Експлікація філософії релігії як спеціальної предметної області філософствування відбувається в XVІІІ- XІ вв. завдяки працям англійського філософа Д. Юма (1711-1776), французького філософа П.А. Гольбаха (1723-1789), німецького філософа И. Канта (1724-1804), німецького протестантського теолога й філософа Ф. Шлейермахера (1768-1834), німецьких філософів І.Г. Фіхте (1762-1814), Ф.В.Й. Шелінга (1775-1854), Г.В.Ф. Гегеля (1770-1831), Л.А. Фейєрбаха (1804-1872), К. Маркса (1818-1883), Ф. Енгельса (1820-1895), Е. Гартмана (1842-1906), голландського теолога й історика релігії К.П. Тіле (1830-1902), датського теолога й філософа С. Кьеркегора (1813-1855), російського філософа B.C. Соловйова (1853-1900) і ін.

В XX в. проблеми релігії одержують розробку у творах ряду видатних представників різних напрямків філософії. Зміст філософії релігії утворять філософські поняття й концепції даного об'єкта. Ці концепції різноманітні, інтерпретація релігії в них здійснюється під кутом зору якогось субординуючого принципу — натуралізму, матеріалізму, екзистенціалізму, прагматизму, позитивізму, аналітичної філософії, філософської антропології, персоналізму, неотомізму й т.д. Від філософії релігії необхідно відрізняти релігійну філософію. Останню утворить сукупність вихідних із принципів релігійного світогляду подань, понять, ідей, концепцій про Бога й світ (онтологія й метафізика), про людину (антропологія), про суспільство (соціологія, історіософія), про пізнання (гносеологія й епістемологія), про цінності (аксіологія). Релігійна філософія робить об'єктом розгляду й релігію, зрозуміло, на базі свого рішення онтологічних, антропологічних, гносеологічних і інших проблем.

Серед проблемних областей філософії релігії найбільш важливими є: 1) виявлення статусу філософії релігії в загальній системі релігієзнавчих знань, специфіки філософського осмислення релігії, рішення питання про методи збагнення об'єкта (метапроблеми); 2) вивчення сутності, розробка філософського поняття релігії, розкриття можливих принципів підходу до її визначення; 3) дослідження онтологічних і гносеологічних основ і передумов релігії; 4) аналіз особливостей релігійних світогляду, онтології, гносеології, мислення й мови; 5) розкриття змісту теїстичних вчень про Бога, обґрунтувань його буття, співвіднесення цих навчань із іншими субстанціальними парадигмами; 6) виявлення специфіки й змісту релігійної філософії[14, c. 294-296].

Дослідник і методолог релігії Ю.А. Кимелев виділяє дві основні форми розгляду філософії релігії:

1. Філософське релігієзнавство. Головне завдання — філософське осмислення феномена релігії, релігійного відношення людини до дійсності, у першу чергу, до божественної реальності, проблеми гносеології й релігійної мови (суб'єктивна сторона релігійного життя).

2. Філософська теологія. Головне завдання — філолофсько-релігійні концепції буття віруючого й волі, що випливають із цього контексту проблеми, необхідності й випадковості, сутності й існування, атрибутів Бога й т.д. (онтологічна сторона). Інші назви "Філософської теології": "природна теологія", "релігійна філософія", "релігійна метафізика", "християнська філософія", "християнська метафізика", "раціональна теологія". Однак, ці назви володіють рядом серйозних недоліків, тому переважніше використовувати поняття "філософська теологія".

Деякі релігієзнавці вважають "філософську теологію" спірною формою філософії релігії. Чи може з бути філософом? Швидше за все, так. Багато філософів, починали як теологи, були авторами й богословських і філософських творів одночасно. На ранніх етапах людської історії філософські, релігійні й міфологічні погляди перепліталися між собою (наприклад, у Фалеса Милетского). Специфіка міфологічних подань стародавніх греків обумовила розвиток давньогрецької філософії саме в тім виді, у якому вона представлена в роботах Платона й більше пізніх філософів. У середні століття багато теологічних побудов були вбрані у філософську форму ("філософія — служниця богослов'я"). Переплетення філософії й богослов'я спостерігається в багатьох сучасних дослідників, наприклад, у представника екзистенціалізму — протестантського теолога Р. Бультмана.

Філософія релігії вивчається тільки у світських вищих навчальних закладах[17, c. 326-328].

У філософії релігії за останні півтора сторіччя відбулися досить істотні зміни. Вона перетворилася в самостійну філософську дисципліну, у якій можна виділити наступні основні тенденції:

— прагнення розкрити й описати сутність релігії в контексті загальної філософської картини миру;

— прагнення дати філософську критику або, навпаки, філософське обґрунтування тієї або іншої релігійної позиції;

— прагнення до логічного аналізу релігійної мови.

Елементи філософії релігії часто виявляються включеними в теологічні побудови. Прикладом цьому може служити використання ідей філософського екзистенціалізму протестантським теологом Р. Бультманом. Інший, класичний приклад ми виявимо, якщо згадаємо середньовічну формулу схоластів: "філософія — служниця богослов'я" і те, як використовував ідеї Аристотеля знаменитий середньовічний теолог Фома Аквінський.

Всі три перераховані вище тенденції перебувають у нерозривній єдності. Другу з них звичайно зв'язують із ідеєю розробки так званої "природної теології", тобто знання про Бога, досягнутого за допомогою розуму й інтуїції незалежно від божественного одкровення. Метафізичні системи іноді функціонують як свого роду аналоги природної теології й тим самим стають інтелектуальною опорою релігійних подань, заснованих на одкровенні. Звичайно філософія релігії займається не стільки описом конкретних релігій, скільки проблемою істинності їхніх постулатів. Тому вона з легкістю може перетворюватися в придаток теології або ставати на службу войовничого атеїзму. У цьому змісті філософія не входить до числа дисциплін, що займаються дескриптивним вивченням релігії. Однак часто важко буває розділити дескриптивні проблеми й проблему істинності того релігійного змісту, що описується. "Проекційна теорія походження релігії" Фейєрбаха, приміром , мала метафізичне обрамлення, але містила в собі й емпіричні ідеї про сутність релігії.

Таким чином, вплив західної філософії на вивчення релігії було велике. Східна думка також наклала свій відбиток на сучасне релігієзнавство. У цьому зв'язку необхідно згадати неоадвайтиську філософію (нову версію Адвайти, тобто індуського вчення про єдність), якої дотримувалися філософи Свами Вивекананда, що познайомили Захід з індійською релігією й культурою, і С. Радхакришнан. Обоє вони прагнули до виявлення внутрішньої єдності великих релігій світу.

Американський філософ У. Хокинг намагався вирішити це ж завдання шляхом створення "всесвітньої релігії", що, як він уважав, може виникнути в результаті взаємодії й взаємного впливу один на одного великих релігійних традицій. Подібні ідеї стимулювали інтерес до проблеми вибору критеріїв істинності релігій.

Отже, в останні два сторіччя різні філософські напрямки вплинули на релігієзнавство. Хоча філософія релігії являє собою скоріше нормативну, чим дескриптивну, дисципліну, вона є невід'ємною частиною комплексу наук про релігію, необхідним доповненням дескриптивних досліджень. Особливо велика її роль у рішенні численних методологічних проблем релігієзнавства[8, c. 236-239].

2. Зв'язок між філософією та релігією

Якщо говорити про зв’язок східної філософії та релігії, то межі між ними практично не існує. Вони взаємозалежні і практично єдині.

Якщо говорити про стосунки західної філософії і релігії, то слід зупинитися і на такому її напрямі, як релігійна філософія, для якої, як і для екзистенціальної філософії, головною проблемою є проблема людського буття. Релігія, яка за тривалий період свого існування накопичила багато різноманітних способів осмислення природних і соціальних явищ, безумовно, є одним із фундаментальних джерел цінностей та орієнтирів для людини. Способи релігійного осмислення дійсності відрізняються від наукових методів, мають свою специфіку. Найпоширенішими серед них є "ілюзія позатілесності" та "містичне прозріння". Перший є спробою умоглядно вийти із свого індивідуального тіла, звільнитися від тілесності та побачити навколишній світ нібито збоку, відкриваючи тим самим причетність особистого буття до смислу всесвітньої цілісності. Другий — заглиблення у власне особисте "Я", подолання межі із зовнішнім світом, злиття з потоком світових подій. Зрозуміло, що осмислення цих методів потребує спеціальної підготовки та відповідних умов. Проте помилково вважати релігію цілком самостійною у формуванні життєво важливих цінностей. Жодна із форм суспільної свідомості не існує ізольовано від інших. Релігія заповнює дефіцит інформації про смисл космосу, смисл життя людини і суспільства. Ці ж питання є предметом дослідження й інших форм суспільної свідомості, зокрема й філософії.

У теоретичному плані пояснити релігійні ідеї, принципи має теологія як система обґрунтування та захисту релігійних вчень про Бога, його якості, ознаки та властивості, а також комплекс доведень істинності догматики, релігійної моралі. Теологія як одна із форм вираження релігійної свідомості має ряд специфічних рис, котрі відрізняють її від філософії. Проблема співвідношення філософії і теології виникла в перші століття існування християнства і неспроможна своєї актуальності до наших днів. Відмінність філософії від теології, на думку релігійних філософів, полягає в тому, що філософія не в змозі осягнути істини одкровення, недосяжні для людського розуму. З огляду на це основне своє завдання всі релігійно-філософські течії вбачають у доведенні необхідності, корисності, загальної значущості релігії для людини. Головне питання релігійної філософії — це питання про ставлення Бога до створеного ним світу та до людини і ставлення людини до Бога. Релігійна філософія дає своє вирішення онтологічних, гносеологічних, космологічних, соціальних та інших проблем. В основі релігійно-філософської онтології лежить вчення про Бога та доведення раціональності чи ірраціональності його буття. Для релігійно-філософської гносеології характерне роздвоєння об'єктів на природні та надприродні. Основою пізнання вважається одкровення, зафіксоване в системі догматів. Завдання ж філософії і науки — допомогти людині наблизитись до одкровення для укріплення віри.

У релігійній філософії яскраво виражається теологічне вирішення соціальних проблем. Як правило, вся система суспільних відносин тлумачиться з позицій провіденціалізму (теологічна концепція історії як промислу Божого) і зводиться до божественної доцільності. Релігійна філософія представлена різними течіями, які мають спільні риси та ознаки. Проте різні церкви кладуть в основу своїх вчень різні філософські ідеї. Католицька філософія — це сукупність існуючих у католицизмі філософських течій, таких як неотомізм, тейярдизм, неоавгустианізм, "теологія звільнення" та інші. Найавторитетнішою течією є неотомізм як офіційна філософська доктрина Ватікану[5, c. 361-363].

Провідні представники цього напрямку: Е.Жільсон (1884—1978), Ж.Марітен (1882—1973) — у Франції; Е.Корет (нар. 1919) — в Австрії; Ю.М.Бохенський (нар. 1902) — у Швейцарії; К.Ранер (1904—1984) — у Німеччині; Ф.Ван-Станберген (нар.1904) — у Бельгії; К.Войтила (нар. 1920) — у Польщі (нинішній Папа Римський Іоанн-Павло II) та ін. Неотомізм базується на вченні Фоми Аквінського, центральним принципом якого є принцип гармонії віри та розуму. Послідовники цього вчення розглядають його через призму сучасності, намагаються довести, що доктрині, яку вони захищають, притаманні універсальні можливості піднестися над полярністю матеріалізму та ідеалізму, сцієнтизму та антисцієнтизму. Провідний представник неотомізму Е.Жільсон розмірковує таким чином: "Мати віру — це значить прийняти дещо, тому що воно явлене Богом. А тепер, — що означає наука. Це значить приймати дещо, що сприймається як істинне в світлі природного розуму. Всім, хто займається відносинами Розуму та одкровення, ні в якому разі не слід випускати з уваги істотну різницю між цими двома типами прийняття істини. Я знаю завдяки розуму, що дещо істинне, тому що я бачу, що воно істинне, але я вірю, що дещо істинне, тому що Бог сказав, що воно істинне. В цих двох випадках причини мого прийняття істини різні і, отже, науку та віру слід розглядати як два зовсім різних типи прийняття істини". Отже, неотомісти розрізняють два джерела пізнання — природний розум (науку) і божественне одкровення (віру як непохитну впевненість у тому, що Бог відкрив людині через слово і то вимовлене Богом є істинним). Філософське вчення неотомізму втілене системою різноманітних філософських дисциплін: метафізики, гносеології, натурфілософії та ін. Ядром є метафізика (загальна та прикладна), яка детально розглядає співвідношення Бога і створеного ним буття. Загальна метафізика поділяється на онтологію (вчення про буття взагалі) та природну теологію (філософське вчення про Бога); прикладна метафізика — це філософське вчення про світ та людину. Онтологічне вчення неотомізму має вихід у сферу теорії цінностей, служить обґрунтуванню гносеологічної, антропологічної, етичної, соціокультурної проблематики. Представники неотомізму демонструють послідовну прихильність до креаціоністського світорозуміння і стверджують, що основу всього існуючого становить тотальність чистого божественного буття, яке породжує багатоманітність творення. Божественне буття фіксується лише трансценденталіями, такими як "єдність", "істина", "благо", "краса". Ж.Марітен, наприклад, так визначав одну із трансценденталій: взяте в повному своєму обсязі, Благо належить до трансценденталій. Благо трансцендентальне, як і Буття, і рівне Буттю за екстенсивністю. Все, що існує, — Благо, оскільки воно є Буттям. Тому що Благо, або Бажане, є повнотою буття. Бог, за основними положеннями метафізики неотомізму, є тотожністю сутності та існування. По-перше, він створив світ і, значить, світ є проявом його сил і можливостей. По-друге, людина створена "за образом і подобою Бога", і їй притаманні розум і свободна воля. І, по-третє, Бог не лише створив світ, він постійно керує цим створеним світом. Отже, між Богом і світом існують певні зв'язки, які характеризуються як подібність, аналогія. На цьому і побудована неотомістська доктрина "аналогії буття", яка є фундаментом традиційних доведень буття Бога. Неотомісти вважають, що Бог, створивши світ із нічого, наповнює його власною екзистенціальною повнотою і одночасно будує його за певним суттєвим зразком. Екзистенціальна інтерпретація зв'язку божественного буття і царства творіння відіграє роль засобу оновлення креаціоністських уявлень. З позицій неотомізму, важливими щаблями ієрархії творення є: першоматерія, неорганічна природа, світ рослин і тварин, людина, царство "чистих духів", ангелів[2, c. 188-191].

Останнім часом традиційна релігійна філософія переживає певну кризу. Вона викликана труднощами усвідомлення сучасною людиною тих богословських догматів, які були сформульовані понад тисячу років тому за зовсім інших соціальних та духовних умов. Розвиток науки, філософії створює нові умови і для розвитку теології.

Підсумовуючи, виділимо основні орієнтації сучасної релігійної філософії:

1) поворот від геоцентризму до антропоцентризму, визнання абсолютної цінності людини;

2) спроба скоригувати релігійну філософію і науку;

3) опора теорії пізнання на такі течії, як герменевтика, структуралізм та ін.;

4) визнання важливості збереження гуманістичної орієнтації культури;

5) увага до проблем суспільного розвитку;

6) екуменістичне зближення релігій як засіб пом'якшення трагічних суперечностей сучасності.

Сучасна епоха породжує у теологів та релігійних філософів прагнення оновити традиційні ідеї, тому вони все активніше залучають до своїх філософських інтересів проблеми суспільства, людини, науки, культури, цивілізації і т.д.[9, c. 341]

Висновки

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою. В релігійній свідомості вже чітко розділяються суб'єкт і об'єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики, яка стане специфічною для філософії. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, горний і дольний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. Міфологічні ж персонажі (а в пізніх міфах "язицьких релігіях" і боги) живуть у феноменальному світі (на горі Олімп, на горі Меру тощо). У релігії виникає зовсім інший, ноуменальний світ, недоступний органам чуттів і розуму, а тому в об'єкти надприродного світу треба вірити. Віра і виступає головним способом осягнення буття. Релігія постулює світ ідеальних сутностей, що у практичному плані веде до обґрунтування пріоритету духу над тілом, необхідності турботи про душу з усіма наслідками для способу життя віруючих, які звідси випливають. Зв'язок із богом через культ та релігійну організацію (церкву) є критерієм наявності релігійного світогляду і належності до певної конфесії.

Другою особливістю релігійного світогляду є його практичність, оскільки віра без справ мертва. А в зв'язку з цим віра в бога та надприродний світ взагалі викликає своєрідний ентузіазм, тобто життєву енергію, яка надає розумінню цього світу життєвого характеру. Релігію творить народ, він є і суб'єктом і об'єктом релігійної творчості, яка в історії виступала джерелом потужних зрушень у суспільстві. В релігії поряд із світовідчуттям добре розвинене світорозуміння, тобто є релігійна ідея, яка обґрунтовується теологами. Але в тому й полягає особливість і привабливість релігійного світогляду, що в ньому ідея пройнята своєрідно екзальтованим почуттям, вона переживається і підживлює віру.

Список використаної літератури

1. Андрущенко В. Філософія: Підруч. / Микола Іванович… Горлач (заг.ред.). — 2.вид., перероб. та доп. — Х. : Консум, 2000. — 672с.
2. Арутюнов В. Філософія: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — 2-е вид.,перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2001. — 221с.
3. Афанасенко В. Філософія: Підруч. для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.), Микола Іванович Горлач (заг.ред.). — 3.вид., перероб. та доп. — Х. : Прапор, 2004. — 735с.
4. Білодід Ю. Філософія : Український світоглядний акцент: Нав-чальний посібник/ Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2006. -355 с.
5. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. — 2. вид., стер. — К. : Либідь, 2002. — 408с.
6. Бойченко І. Філософія історії: Підручник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Знання, 2000. — 724с.
7. Буслинський В. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищ. навч. закладів / Київський славістичний ун-т / Володимир Андрійович Буслинський (ред.). — К., 2002. — 315с.
8. Воронкова В. Філософія : Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал, 2004. -460 с.
9. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). — 5. вид., стер. — К. : Вікар, 2005. — 516с.
10. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. — Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.
11. Кирильчук В.Т. Філософія : Навчально-метод. посібник/ В.Т.Кирильчук, О.О.Решетов, З.В.Стежко; М-во освіти і науки України; КДТУ. -Кіровоград: КДТУ, 2000. -110 с.
12. Кремень В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції:Підручник. — К. : Книга, 2005. — 525с.
13. Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів/ Віктор Петрушенко,. -4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -503 с.
14. Сморж Л. Філософія : Навчальний посібник/ Леонід Сморж,. -К.: Кондор, 2004. -414 с.
15. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти/ Ігор Бичко, Іван Бойченко, Віталій Табачковський та ін.. -2-е вид., стереотип.. -К.: Либідь, 2002. -405 с.
16. Філософія : Курс лекцій. Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти/ Віктор Петрушенко,. -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. -444 с.

17. Философия и религия// София. Проблемы духовной культуры и религиозной философии. Берлин, 1923. Т.1. С.5-20. Печатается по изданию: На переломе. Философия и мировоззрение. Философские дискуссии 20-х годов. М., 1990. С. 324-332.