Вступ

Фідель Кастро, у першу чергу, це – Куба, а вже потім – революціонер і людина, що очолювала комуністичний режим і державу.

Фіделя Кастро називають месією революції, несамовитим оратором, який зачаровує мільйонні натовпи, останнім динозавром комуністичної епохи, що минає. Мало не п’ять десятиріч він керує Кубою. Його борода й темно-оливковий френч уже ввійшли в історію.

Фідель Кастро — справжній лідер, такі люди народжуються не часто, в час коли нації стоять на краю прірви, в часи, коли темна ніч здається не проглядною, і тільки такі особистості здатні вивести своїх людей з непроглядної бюрі історичних змін. Він зумів з малою кількістю ресурсів здобути владу, та, що найголовніше, втримати її . Не треба забувати, що на Кубу він висадився на прогулочному катері з восьмидесятю погано озброєними революціонерами, а переміг цілу армію. Він зумів кинути виклик величезній імперії і гідно відстоювати права своєї держави на самовизначення, не дозволив перетворити свою країну у другий Лас-Вегас, що планували зробити американці.

Таким чином, актуальність вибору політичного лідера сумнівів не викликає.

Мета дослідження: вивчення й аналіз Ф. Кастро як видатного політичного лідера.

Завдання дослідження: розглянути біографію Ф. Кастро, охарактеризувати державний і політичний устрій республіки Куба, охарактеризувати політичний портрет Ф.Кастро як політичного лідера всіх часів і народів.

1. Імідж та репутація Ф.Кастро як політичного діяча

Фідель Кастро сьогодні — один з найвідоміших політичних діячів на світовій арені. Чи навряд хто-небудь візьметься заперечувати той факт, що протягом чотирьох останніх десятиліть ця людина, який вознесений на політичний Олімп Кубинської революції, як і раніше не перестає захоплювати невичерпною силою духу, інтелектуального таланта й здатністю, всупереч всім перешкодам, домагатися поставлених цілей як своїх прихильників, так і опонентів.

Ф. Кастро — плоть від плоті кубинського народу, але коли спостерігаєш за його діяльністю, то розумієш, що рамки однієї країни не здатні вмістити його кипучу енергію, тісні для такої масштабної особистості. Він — великий латиноамериканець, лідер країни третього  світу, національно-визвольного й революційного руху. Уже сьогодні його ім’я по праву стоїть в одному ряду з такими легендарними особистостями сучасної історії, як Хо Ши Мін, Джавахарлал Неру, Мао Цзедун, Гамаль Абдель Насер, Нельсон Мандела. Його внесок у формування нинішньої політичної картини світу, менталітету лідерів держав, що розвиваються, важко переоцінити.

Ф. Кастро кинув виклик самої могутньої імперії сучасності й зробив це в неї під боком, у невеликій слаборозвиненій країні. Під його керівництвом Куба стала справді незалежною державою, що підірвала монополію Вашингтона на політичне панування в Західній півкулі. З 1 січня 1959 року, коли, перемогла Кубинська революція, Фідель Кастро стає одним з об’єктів нападок з боку правлячої еліти США. Уже тоді в Сполучених Штатах була почата великомасштабна пропагандистська кампанія з метою його дискредитації[1].

Лідер кубинської революції, прем’єр-міністр і президент Куби Фідель Кастро Алехандро Рус народився 13 серпня 1926 р. в селищі Біран кубинської провінції Ор’єнте (точна дата і навіть місяць народження Фіделя не відомі або приховуються; за іншими даними, він народився 13 квітня 1926 р., а є дані, що в 1927 р.) у сім’ї латифундиста. Але перш ніж стати кубинським плантатором, його батько Анхель Кастро був галісійським селянином.

У 1898 р. його забрали в іспанську армію і послали приборкувати визвольний рух на острові. Повоювати Анхель не встиг: Куба стала формально незалежною. Острів йому сподобався, і на початку XX ст. бідний навспільник переселився сюди в пошуках кращого життя. Спочатку влаштувався нічним сторожем на шахтах Дайкірі, потім будував залізницю. Зібравши грошенят, купив кілька упряжок биків і став підрядником — возив цукрову тростину на переробку. Доходи вклав у землю: придбав ділянку цілини, сам обробляв її та поступово розширював. Урешті-решт володіння сім’ї становили без малого 10 тис. га. І стільки ж орендували. І лише тоді А. Кастро стали іменувати доном Анхелем.

Його дружина — теж селянка — Ліна Рус Гонсалес народила сімох: Анхелу, Рамона, Фіделя, Рауля, Хуану, Емму і Агустину. Мати дуже хотіла дати дітям освіту й час від часу вмовляла скупуватого чоловіка не жаліти на це грошей. Фідель виявився здібним. Учитися він пішов, коли йому ще не виповнилося й чотирьох років. Потім — дві єзуїтські школи, а в 1945 р. він закінчив коледж «Белен», який вважався кубинським Ітоном.

У випускній характеристиці вчителі написали: «Вирізнявся завжди в усіх дисциплінах, пов’язаних з літературою. Його успіхи блискучі. Зумів завоювати любов і захоплення у своїх товаришів. Не сумніваємося, що він заповнить яскравими сторінками книгу свого життя»[2].

У Гаванському університеті Фіделя відразу обирають до складу керівництва студентської організації юрфаку. Але факультетські рамки для нього тісні. У 1947 р. він бере участь у підготовці експедиції в Домініканську Республіку для повалення тамтешнього диктатора Трухільйо. Правда, організацією цієї справи займалися недосвідчені люди, а серед добровольців було дуже багато балакучих шукачів пригод. Без зброї і чіткого плану вони завантажилися на пароплав, відчалили. І незабаром побачили, що навперейми йдуть військові кораблі. Фідель не став чекати розв’язки: стрибнув з борту в нічне море і поплив до берега. Так вдалося уникнути арешту.

Згадуючи роки навчання на юрфаці, університетський друг майбутнього команданте Альфредо Гевара зазначав: «Фідель був шукачем справедливості. Це був хлопець, заряджений такою жадобою діяльності, що з нього міг вийти другий Хосе Марті (кубинський революціонер і письменник, ідеолог та організатор визвольного руху, боротьби проти іспанського владарювання на Кубі. — Прим. ред.). Але не дай Бог, якщо цей згусток енергії вийде з-під контролю!»

Заняття політикою не приносили ніякого доходу, а у Фіделя вже була на руках сім’я. Тому він разом з двома іншими адвокатами, Хорхе Аспіасо Нунес де Вільявісенсіо та Рафаелем Росенде Вігоа, створив невелику адвокатську контору. Всі троє належали до тих випускників, які вступають у життя самостійно, без допомоги багатих батьків[3].

Відомо, що Фідель вів справу однієї бідної селянської сім’ї з містечка Мелена-дель-Сур, яку хотіли зігнати з землі, що належала їй, власники цукрового заводу «Мерседітас». Завдяки участі Фіделя благополучно вирішилася аналогічна справа для групи селян з містечка Санта-Крус-дель-Сур. Він виступав як адвокат групи робітників центрального ринку, які стали жертвою свавілля адміністрації та місцевої жовтої профспілки.

Великої популярності в 1951 р. набув процес у «справі групи студентів Гаванського університету», яких звинувачували в порушенні громадського порядку. Фідель так блискуче, з юридичної точки зору, побудував захист і провів його настільки яскраво, що голова трибуналу був змушений привітати його зі зразково виконаним завданням.

Але, зрозуміло, найбільшими і найгучнішими кримінально-політичними справами були викриття Фіделем беззаконних дій тодішнього президента країни Пріо Сокарраса та його зв’язків з гангстерськими групами.

Фіделю вдалося зібрати компрометуючі матеріали на П. Сокарраса. Із цих матеріалів було видно, що свого часу одного з великих землевласників на ім’я Еміліо Фернандес Мендигутія було віддано під суд за звинуваченням у зґвалтуванні 10-річної селянської дівчинки. Його адвокатом на процесі виступав П. Сокаррас, який на той час ще не займав пост глави держави, а займався приватною адвокатською практикою. Вирок був такий: 6 років тюремного ув’язнення і 10 тис. песо грошового відшкодування батькам потерпілої. Минуло небагато часу, П. Сокаррас став президентом республіки й особистим декретом помилував злочинця. Але Фідель установив, що, вийшовши на волю, Е. Мендигутія став грати роль підставної особи, на ім’я якої президент Куби та його родичі отримували землі. Таким шляхом П. Сокаррасу вдалося скупити значні площі земель у передмістях Гавани, на яких будувалися вілли, що продавалися потім за спекулятивними цінами.

Для того щоб надані матеріали були ще більш вражаючими, Фідель задумав провести кінозйомку не тільки цих маєтків, а й незаконного використання для їх обробки державних технічних засобів і робочої сили. Разом зі своїм другом Рене Родрігесом Крусом, який мав навички кінооператора, він уночі непомітно проник на територію володінь П. Сокарраса. Так удалося зняти, як за наказом П. Сокарраса вранці в маєтки привозили на вантажівках солдатів, котрі цілими днями займалися будівельними та садово-городніми роботами, під час яких до того ж використовувалася техніка (трактори, бульдозери), що належала Міністерству громадських робіт.

Іноді, коли з’являлося кілька зайвих песо, Фідель орендував за $20 за годину приватну авієтку і вів кінозйомку з повітря.

Зібрані з величезним ризиком матеріали дозволили Фіделю порушити кримінальну справу проти президента країни, якого він звинуватив у незаконному придбанні майна, порушенні основних положень трудового законодавства, в перекрученні функцій збройних сил Куби, в насадженні латифундій і т. д. Викривальні відомості публікувалися, як правило, в дуже популярній гаванській газеті «Алерта» і передавалися по радіо «Голос Антильських островів».

У лютому 1952 р. Фідель зважився на надзвичайно небезпечну справу — виявлення зв’язку між урядом, що погрузнув у махінаціях, і злочинно-кримінальним світом гангстерів. Йому вдалося зібрати унікальний матеріал, який був опублікований у газеті «Алеута».

20 лютого 1952 року. Фідель дав історичний аналіз появи на Кубі гангстеризму як соціального явища, прослідив соціальний склад людей, котрі втягувалися в цю діяльність, розібрав причини, з яких політичні діячі стали активно використовувати це явище у своїх інтересах. А потім дав приголомшливої сили матеріал, указавши, що президент країни особисто вручав керівникам злочинного світу по 18000 песо щомісячно в конвертах плюс надав їм у цілому 2000 посад у різних ланках державного апарату, де гангстери тільки одержували зарплату, ніколи не буваючи на роботі. Фідель поіменно назвав осіб, які приходили в міністерства і відомства для отримання виділених на ту чи іншу банду чеків. Він звинуватив президента республіки в тому, що той «купував і продавав убивства».

За свідченнями очевидців, цей відчайдушний крок Ф. Кастро змусив усіх остовпіти від жаху. Відзначають, що в той час «ніхто не дав би й сухої мухи за життя Фіделя»; вважали, що його буде вбито найближчим часом, тому що ніхто ніколи не наважувався сказати вголос навіть тисячної частки того, що публічно викрив Фідель.

Дотепер дехто мучиться в пошуках відповіді на запитання, чому він залишився живий. Але найкращим захистом Фіделю й цього разу стала повна підтримка громадськості, безмежна особиста сміливість і постановка питання в широкій політичній площині. Фідель відчув, що суспільство, країна втомилися від політичного терору, що серед самих гангстерів з’явилися ознаки бродіння та незадоволеності тією брудною роллю, яку їм відводять політикани, і завдав точно розрахованого, нищівного удару.

Уміння працювати з людьми, знаходити серед сподвижників самородків відмітна риса всякого воістину великого лідера. За піввіку політичної й військової діяльності Фіделя Кастро в нього не було зрадників із близького оточення, у революційному керівництві не було розколів, у партії не було чищень, у країні не було репресій. Кубинська революція щасливо уникла процесів, у ході яких «революція пожирала своїх дітей».

Звичайно, він зіштовхувався з фактами одиничних зрад, але він протистояв їм у його манері: відкрито, рішуче й неодмінно особисто.

Фідель Кастро в самі розпачливі моменти не втрачав цілковитого самовладання  й знаходив, можливо, єдино вірні кроки для виходу з лабіринту проблем. Так, з його ініціативи почався розвиток туристичної галузі, здатної швидко дати засобу для рішення інших завдань.

Фіделя можна вважати хресним батьком сучасної біотехнологічної промисловості Куби. Виробництво широкого спектра медичних препаратів, вакцин і т.д. уже приносить державі більші валютні доходи[4].

2. Політична діяльність Фіделя Кастро

Політикою Фідель починає займатись в 1950, після закінчення юридичного факультету Гаванського університету. Спочатку він зайнявся приватною адвокатською практикою в Гавані; зокрема, безкоштовно вів справи бідняків. Саме в цей час він вступає в Партію кубинського народу («Ортодоксів»), і його кандидатура навіть розглядалася для висунення до парламенту на виборах 1952 року. Але партійне керівництво не затвердило Кастро як кандидата у депутати, мотивувавши своє рішення його радикалізмом.

11 березня відбувся військовий переворот, в результаті якого владу захопив Фульхенсіо Батисту. Конгрес Куби було розпущено, а законодавча влада перейшла до ради міністрів, на півтора місяця припинялася дія конституційних гарантій, а незабаром була скасована і Конституція 1940 року. Фідель Кастро опинився у перших рядах боротьби з диктатурою, і 24 березня представив у Гаванський суд з особливо важливих і термінових справ судовий позов про переслідування Батисти в кримінальному порядку за порушення конституційних норм і захоплення влади[5].

У ході боротьби проти уряду Батисти партія «Ортодоксів» поступово розпалася. Кастро вдалося об’єднати невелику групу колишніх членів цієї партії, яка розпочала підготовку до боротьби за повалення диктатури Батисти. Фідель Кастро і його товариші вирішили захопити військові казарми Монкада в Сантьяго-де-Куба і в місті Баямо. Близько року йшла підготовка до штурму.

Але їхній план провалився. 29 липня, відразу після невдалого штурму казарми Монкада Рауль, брат і поплічник Фіделя, а Кастро був арештований, а Фіделю вдалось втекти. Але першого серпня його все ж таки заарештували. Наступного дня його перевезли в провінційну в’язницю міста Боніата, де Фіделя помістили в камеру-одиночку, заборонивши користуватися книгами і обмежили право листування. Військовий трибунал розпочався 21 вересня і проходив в будівлі Палацу правосуддя, звідки свого часу вела вогонь по казармі група Рауля Кастро.

На одному із засідань суду Фідель виголосив знамениту промову, в якій закликав кубинський народ до збройної боротьби проти тиранії Батисти. Кастро було засудженно до 15 років в’язниці. У середині лютого 1954 в’язницю Пресідіо Модело, де відбували свої вироки учасники штурму казарм Монкада, відвідав Батиста. Фідель організував акцію протесту і в покарання був поміщений в одиночну камеру, розташовану навпроти тюремного моргу. У травні 1955 року Кастро будо звільнено за загальної амністії. Він відсидів за організацію озброєного заколоту близько 22 місяців. В тому ж році розпочинається його період еміграції.

Сьомого липня 1955 Фідель вилетів до Мексики, де його чекали Рауль і інші товариші. Фідель Кастро прилетів з Гавани в Меріда, столицю Юкатана, звідти він на літаку місцевої компанії попрямував в портове місто Віра-Крус, а вже там сів на автобус і поїхав до Мехіко. Там Фідель заснував «рух 26 липня» і став готуватися до повалення Батисти. 25 листопада 1956 року на моторній яхті «Гранма» кубинські революціонери, на чолі з Фіделем Кастро та аргентинським лікарем Ернесто Гевара (Че Гевара)відправилися на Кубу. Створений у Мексиці загін революціонерів повинен був висадитися в горах Сьєрра-Маестра, на південно-сході Куби.

Одразу ж після висадки революціонери були атаковані військами, вони зазнали великих втрат. Вціліло лише дві невеликі групи, які випадково зустрілися в лісах через кілька днів. Спочатку вони не мали достатньої сили і не становили загрози режимові Батисти, хоча і проводили окремі операції, атакуючи поліцейські ділянки[6].

Рішучий поворот подій викликало проголошення революціонерами земельної реформи і роздача землі селянам, це забезпечило масову підтримку народу, рух нарощувало свою силу, загони Фіделя нараховували кілька сотень бійців. У відповідь Батиста відправив на придушення революції кілька тисяч солдатів. Але доля була на боці Фіделя Кастро та його прибічників – урядові війська увійшли в гори і не повернулися. Більшість розбіглося, але кілька тисяч перейшло на бік революціонерів, після цього революцію вже було не зупинити.

У період 1957-1958 рр. збройні повстанські загони, ведучи тактику партизанської боротьби, провели кілька великих і десятки дрібних операцій. Тоді ж партизанські загони було перетворено в Повстанську армію, на чолі якої став особисто Фідель Кастро. В військових діях він відзначився хоробрістю, він завжди був першим в лініях атаки. Партизани навіть склали колективний лист з проханням-вимогою до Фіделя утриматися від прямого особистої участі в бойових діях. Влітку 1958 армія Батисти зробила великий наступ проти революційних сил, після чого події почали стрімко розвиватися. До збройних сил Кастро приєдналися загони студентської федерації, що відкрили так званий Другий фронт у горах Сьєрра-дель-Ескамбрай в центральній частині острова. На заході, в Пінар-дель-Ріо, діяв Третій фронт, що знаходився під контролем Революційного руху 26 липня. Революція перемогла.

Населення столиці раділо з приводу повалення Батисти. У той же день політичні супротивники Батисти зібралися на нараді, де було сформовано новий уряд. Тимчасовим президентом став Мануель Уррутіа, прем’єр-міністром — адвокат за фахом, Міро Кардона. У січні в столиці прибув призначений військовим міністром Фідель Кастро, відразу ж свідчив про претензії на керівну роль в уряді, хоча ще в 1957 році Кастро, даючи в Сьєрра-Маестро інтерв’ю журналісту з «Нью-Йорк Таймс», заявив що: «Влада мене не цікавить. Після перемоги я повернуся в своє село і займуся адвокатською практикою »[7].

Хто допоміг Фіделю Кастро здійснити цю революцію? Хто фінансував його компанію? Можливо це залишиться таємницею назавжди. Теорій існує багато. Але точно можна лише сказати, що революціонери були довгий час на самозабезпеченні. Багато товаришів, як і сам Фідель, були багатими землевласниками. Багатим був вклад в революцію кубинського народу. Щодо втручання в хід революції Радянського союзу, то про це також важко щось сказати. Достовірно відомо лише те, що Радянське керівництво звернуло на кубинську революцію лише за рік до її кінця…

15 лютого прем’єр-міністр країни Міро Кардона йде у відставку, новим главою уряду стає Фідель Кастро. Після цього він призупиняє дію конституції, і керує державою виключно своїми декретами. Так закінчується його тернистий шлях до влади.

10  жовтня міністром збройних сил був призначений Рауль Кастро. Це викликало велике невдоволення командувача військами в Камагуей Матоса. Він почав готувати заколот проти Фіделя. Але Фідель попередив його дії, прибувши в Камегуей і виступивши перед натовпом з короткою промовою про загрозу здобуткам революції. Потім Фідель Кастро на чолі натовпу прихильників беззбройним рушив до казарм, що займали заколотники. Він особисто зламав замок на воротах казарм, обеззброїв вартового і заарештував змовників[8].

Отже, особистість Кастро — одна із найбільш суперечливих у ХХ столітті. Звільнивши народ від колоніального й американського гніта, він створив тоталітарну державу з дефіцитом політичних свобод, страхом потрапити в список неблагонадійних, бідністю. Але після розриву економічних зв’язків зі СРСР він все-таки  зумів захистити народ від тотального голоду. Кастро визнав гегемонію ринкової економіки, що дозволила збільшити приплив іноземних інвестицій, узаконити приватне підприємництво, торгівлю на сільськогосподарських ринках, контролювати «антиреволюційні» гроші.

Висновки

Ф. Кастро не просто видатний політичний діяч Куби або  держав, що розвиваються. Люди такого масштабу належать політичній історії всього світу. Тому, хочемо ми того чи ні, розповідаючи про життя Фіделя, ми неминуче змушені говорити в першу чергу про його політичну й державну діяльність.

За роки перебування при владі проти Фіделя Кастро було зроблено більше 600 спроб замаху. Всі вони в самий останній момент або чомусь відмінялися, або припинялися спецслужбами острова. Навіть сенат США змушений був у вісьмох випадках визнати відповідальність за це ЦРУ. Фідель Кастро часто демонстрував політичну далекоглядність. Він зміг попередити дії США проти Куби і свого режиму, знайти найкращих союзників в боротьбі проти американської експансії, вдало і в повну силу використовуючи допомогу союзників та правильно розраховуючи власні сили. Фідель неодноразово проявляв і гнучкість, особливо на зовнішньополітичній арені. Чого варте лише кардинальна зміна його поглядів, та шляху розвитку цілої країни, коли він шукав союзників проти США в обличчі другої тодішньої наддержави — Радянського Союзу.

Як будь який справжній лідер, Фідель Кастро вміє володіти собою. Під час повстання проти Батісти саме постріл з його рушниці сповіщав його людей про початок нападу. Але існує і ще один факт, який доводить дане твердження, і який до цього не був висвітлений в цій роботі. У 2004 році під час публічного виступу він впав, пошкодивши ногу та руку. Під час операції він відмовився від загального наркозу. Країна повинна була бути впевненою, що Команданте буде здатним приймати політичні рішення навіть підчас операції, що у випадку непередбачуваних обставин Кастро не буде зволікати, а одразу ж почне вирішувати проблеми.

Список використаної літератури

1. Абреу Р. Куба: канун революции. – М., 1987.
2. Леонов Н., Бородаев В. Фидель Кастро. Политическая биография / OCR: Generalissimus, 2003 г.
3. Леонов Н.С. Фидель Кастро или еще раз о роли личности в истории / Н.С. Леонов // Наш современник. – 2003. — №1.
4. Новини УРФО: Біографія Фіделя Кастро [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.upmonitor.ru/news/urfo/353084a/
5. Новосибирское отделение Общества друзей Кубы: История Кубинской революции [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://cubafriend.narod.ru/revolution.htm
6. Операция «АНАДЫРЬ»: цифри и факти // Вячеслав Шульгин [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zn.ua/SOCIETY/operatsiya_anadyr_tsifry_i_fakty-29968.html
7. Политическая система Республики Куба. (Партия, государство, общественные организации) Дис. … канд. юрид. наук: 12.00.02 / И.Н.Шумский — М., 1983. — 218 c.
8. Рeoples.ru Фідель Александро Кастро Рус[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.peoples.ru/state/king/cuba/castro/index1.html
9. Свинарчук Є. Інтеграція в Карибському басейні // Політика і час. – 2001. — № 6.
10. Свинарчук Є. Куба: шляхом інтеграції // Політика і час. – 2000. — № 1-2.