Історія. Регламентувальні документи

Робота сімейної медсестри повинна ґрунтуватися на турботі про особистість, родину, охороні їх честі і гідності, прав і законних інтересів сім’ї, що є найважливішими для будь-якої демократичної держави.

Коріння етичних норм поведінки медичних працівників ведуть до лікарів Стародавньої Індії (1500 рік до н. е.), Гіппократа (460—370 рр. до н. е.), особливо його відомої клятви, що стверджує бережливе ставлення до життя, наголошує на принципі «Не нашкодь!», пропагує повагу до особистості хворого, збереження лікарської таємниці.

На сьогодні питання медичної етики регламентують такі документи:

• «Принципи медичної етики», затверджені Генеральною Асамблеєю ООН в 1982 р.;
• «Декларація про права пацієнта», затверджена на Балі (Індонезія) ВМА в 1995 р. Вона охоплює перелік основних прав пацієнта:

1. вибір лікаря;
2. згода або відмова від лікування після отримання адекватної інформації;
3. конфіденційність інформації;
4. духовна і моральна підтримка;
5. компенсація в разі відмови в медичній допомозі.

В Україні морально-етичні норми поведінки медичної сестри сформульовано в «Етичному кодексі медсестри України», де в частині 1 зазначається, що медсестра повинна поєднувати високий професіоналізм, гуманність, милосердя, розуміння

суспільного значення своєї роботи, полегшувати страждання хворих, відновлювати здоров’я, проводити реабілітаційну і профілактичну роботу. Частина 2 Кодексу («Медсестра і пацієнт») містить 11 статей, які регулюють взаємини медсестри з пацієнтом:

• стаття 1: медсестра послуговується міжнародними деклараціями про права людини;
• статті 2, 3: пацієнт має право на якісну медичну допомогу відповідно до професійних стандартів. Медсестра повинна вдосконалювати свої знання, творчо підходити до своїх обов’язків, орієнтуватися в потоці інформації;
• статті 4, 5 узаконюють повагу до прав пацієнта, гуманне ставлення до нього, повагу до національної гідності, релігійних поглядів, сімейного статусу, сексуальної орієнтації;
• стаття 6: насамперед — не нашкодь;
• стаття 7: право пацієнта на інформацію про стан здоров’я, можливий ризик і ускладнення після проведених діагностичних і лікувальних маніпуляцій. Треба пам’ятати, що пріоритет на право поширення інформації про захворювання пацієнтів лишається за лікарем, тому медсестра зобов’язана свої дії погоджувати з ним, тобто дотримуватися субординації. Субординація — це система підпорядкування нижчих органів вищим посадовим особам. Етичний аспект субординації в медицині передбачає не формальну посадову супідрядність, а побудову стосунків у колективі на основі доброзичливості, взаємоповаги, тактовності, взаємодопомоги;
• стаття 8: медсестра повинна поважати право пацієнта чи його представника (якщо це дитина або недієздатний хворий) погоджуватися на медичне втручання або відмовитися від нього;
• стаття 9: збереження професійної таємниці. Медсестра не має права розголошувати інформацію про хвороби, інтимні і сімейні сторони життя пацієнтів;
• стаття 10 розкриває стосунки медсестри і пацієнта, який помирає. Евтаназію як акт навмисного припинення життя, виконаний з волі самого пацієнта або його родичів, визнано неетичною. Медсестра повинна поважати право пацієнта щодо патологоанатомічних розтинів;
• стаття 11: медсестра як учасник наукових досліджень і творчого процесу бере участь у вивченні наукової і пізнавальної літератури, творчо ставиться до роботи.

У частині 3 «Медсестра та її професія» (статті 12—14) ідеться про повагу до професії, хворого, його родичів, колег: медсестра повинна підтримувати авторитет колег перед пацієнтами, захищати інтереси пацієнта і суспільства, якщо виявить неетичну медичну практику. З цим питанням вона має право звернутися за підтримкою до державних органів охорони здоров’я, до Асоціації медичних сестер України.

Частина 4 «Медсестра і суспільство» (статті 15—17) зобов’язує медичну сестру піклуватися про доступність і високу якість сестринської допомоги, вирішувати екологічні проблеми, підтримувати реформи сестринської діяльності в Україні. Гарантує захист власних інтересів медичної сестри: недоторканності, оплати за працю відповідно до якості й обсягів медичної допомоги.

Частина 5 «Професійнімедичні організації» (статті 18—19) формулює відповідальність медичних організацій за етичну поведінку медсестри, якісний догляд за пацієнтом.

Проблеми релігії і сімейна медсестра

Історичний досвід переконує: чим міцніше релігійне підґрунтя в родині, тим вона сильніша. Такий потужний чинник у роботі сімейної медсестри не можна не враховувати. Є багато прикладів, які підтверджують це.

Християнська релігія, найпоширеніша в нашій країні, про-повідує шанобливість, терплячість, людинолюбність, милосердя, справедливість, працьовитість тощо. Якщо в родині є хоча б один християнин, медсестра повинна мати з ним постійний і міцний контакт і через нього стабільно впливати на родину загалом і кожного її члена окремо.

Догмати християнської релігії можна використовувати для протиалкогольної пропаганди. Християни знають, що на поминках не п’ють, оскільки поминки — це повага до пам’яті покійного, а не її осквернення. Є ще один народний звичай, «запій», коли зустрічаються родичі нареченого і нареченої. У давні часи в такому разі спиртне не вживали, а співали обрядових пісень (звідси і виникло слово «запій», яке прихильники алкоголю переробили на свій лад). Навіть на весіллі в християн молодому і молодій не давали спиртного, оскільки знали, що зачаття в стані алкогольного сп’яніння призводить до народження дітей з вадами розвитку.

З іншого боку, сімейна медсестра, поінформована про перебіг хронічних захворювань у родині, яку вона спостерігає, може допомогти їй дотримуватися релігійних обрядів у розумних межах.

Релігія — джерело духовних сил, що дуже потрібні кожному з нас, особливо під час хвороби. Визнаючи величезну роль автогенних тренувань, слід зазначити, що вони є варіантом молитви. Помічено, що процес моління навіть одного члена родини ошляхетнює і дисциплінує всіх членів родини. Відомий хірург В.В. Войно-Ясенецький провів багато років у світських в’язницях і таборах, де ніколи не знімав нагрудного хреста і ряси, тому що був не лише хірургом, священиком, а й істинно віруючим. І за ці роки його не образив жоден із в’язнів-співкамерників, серед яких було багато і справжніх негідників. Сам В.В. Войно-Ясенецький не раз давав зрозуміти, що віра і молитва допомогли йому пережити те, що для багатьох було нестерпним.

Своєрідна роль медсестри в родинах, що сповідують іслам. У канонах цієї релігії є специфіка, що впливає на стан здоров’я віруючого. Це обряд «тахару» (іноді його називають «обмивання»), коли органи в певній послідовності миють водою перед кожним сеансом молитви (у справжнього мусульманина — 5 разів щодня). Медичні дослідження довели, що цей обряд знижує кількість захворювань прямої кишки (тріщини, випадання, геморой), зберігає біоритм дефекацій. Серед побожних мусульман похилого і старечого віку рідше, ніж у тих, які не моляться, трапляються хвороби обміну, особливо рухового апарату, адже молільник під час молитви робить низку обов’язкових рухів: повертає голову праворуч і ліворуч, піднімає руки, сідає на коліна, б’є доземні поклони.

З обрядом обрізання сімейна медична сестра може зіткнутися не лише в середовищі мусульман, а й іудеїв. Обрізання крайньої плоті зародилося в Стародавньому Єгипті і проводилося для запобігання баланопоститу (запалення головки і препуціального мішка), фімозу і парафімозу, що часто виникали в умовах спекотного клімату і мали тяжкий перебіг. Хворий рухався з великими зусиллями, повністю втрачаючи можливість їздити верхи. Сімейна медсестра повинна розглядати обрізання як з лікувальної, так і з профілактичної позиції, враховуючи, що воно має міцне багатовікове коріння. Медсестра повинна пояснити, що таке втручання може виконувати лише лікар, щоб уникнути тяжких ускладнень, якщо обрізання виконують знахарі та випадкові люди. Відомі випадки, коли відтинали головку і навіть частину тіла статевого члена під час обрізання. Нерідко «випадковий майстер» оперує в антисанітарних умовах без знеболювання, що не виключає можливості сепсису, больового шоку, травмування несформованої психіки дитини. Усі ці деталі сімейна медсестра повинна пояснити батькам хлопчика, зважаючи на їх особистість.

Що більше знатиме сімейна медсестра про психологію віруючої людини, то швидшим і міцнішим буде взаємний контакт, що стане незамінним у всіх ситуаціях, особливо тяжких і складних. Вони виникають під час розвитку хронічних захворювань, при невиліковних захворюваннях (рак, лейкоз), причому нерідко ці хворі знають, що вони приречені. Найтяжчою є ситуація, коли хворий замикається у хворобі. Тоді допоможе віра і психологічний контакт із медичним працівником. Дуже доречно висловився В.М. Бехтерев: «Якщо після бесіди з лікарем хворому не стало краще, то це був не лікар ».

Сімейна медсестра і ставлення до смерті

Смерть — це біологічно логічне явище, але більшість людей її не сприймають спокійно. У нашій охороні здоров’я протягом багатьох десятиліть вважалося, що медичні працівники повинні доводити до відома хворого лише позитивну інформацію, у жодному разі не говорити про фатальні наслідки і невиліковність захворювання. У цьому аспекті наші погляди розбіжні з позицією колег країн далекого зарубіжжя, де хворому повідомляють про справжній стан його здоров’я, факт неминучої смерті.

Багато хто з медичних працівників підтримує думку, що в такому разі краще мовчати. Чи правильно це? Важко сказати однозначно. Так, опитування в Канаді в 1991 р. показало, що більшість тяжкохворих були задоволені відвертістю медичних працівників, а дослідження в Чикаго засвідчили, що такі одкровення відбирають останню надію у тяжкохворих, і їх розцінюють як аморальні вчинки. В Італії і Японії не підтримують відвертих розмов з невиліковними хворими. Очевидно, що в кожній країні свій підхід до цієї проблеми.

Отже, медсестрі в кожному випадку необхідно вирішувати, коли, як і кого повідомляти про серйозність діагнозу, обов’язково погодивши свої дії з лікарем. Адже багато хворих від подібної інформації можуть отримати психологічну травму, іноді вони відмовляються вірити в діагноз, втрачають довіру до медичних працівників. Однак і повна некомпетентність може нашкодити пацієнтові: не вирішує питання лікування, погіршує стосунки в родині, не розв’язують проблем, що їх пацієнт хотів би залагодити за життя. Адже недарма є приказка, що в кожного після смерті залишається роботи ще на три дні.

Евтаназія — навмисне припинення життя, виконане з волі самого пацієнта або його родичів. Ставлення до цієї проблеми однозначно зафіксоване в «Етичному кодексі медсестри України»: евтаназію визнали неетичною. Це збігається з рішенням ВМА, яка прийняла в 1987 р. «Декларацію про евтаназію», за якою медичному працівникові заборонено вбивати людину.

Розтин (автопсію) роблять, щоб встановити причину смерті та взяти внутрішні органи для трансплантації. На сучасному етапі розтин здійснюють, якщо немає письмової відмови родичів. Медсестра повинна знати, що ставлення до розтину в багатьох релігіях негативне. Християнська, іудейська мораль, авторитети ісламу вважають, що розтин можна проводити проти волі родичів лише у виняткових випадках, якщо цього потребують інтереси медичної науки і правосуддя.

Дотримування принципів приватності та конфеденційності

Медична сестра за обов’язками служби отримує великий потік інформації про родину. Проте вона завжди повинна пам’ятати, що пацієнт має право на збереження в таємниці інформації про факт звертання за медичною допомогою, про стан здоров’я, діагноз, результати обстеження, лікування тощо. Передача відомостей іншим громадянам допускається лише в разі згоди пацієнта або його законного представника. Надання відомостей без цього дозволено:

• для обстеження і лікування громадянина, не здатного через свій стан виявити власну волю;
• у разі загрози поширення інфекції, масових отруєнь;
• за запитами органів дізнання і слідства, прокурора і судді;
• у разі надання допомоги особам до 15 років для інформування їхніх батьків або законних представників;
• за наявності підстав, що дають змогу запідозрити, що шкоду здоров’ю нанесено внаслідок протиправних дій.

За недотримання лікарської таємниці медичний працівник несе дисциплінарну, адміністративну (зауваження, догана) або кримінальну відповідальність.

Законодавство деяких країн передбачає доволі суворі покарання за розголошення лікарської таємниці. Так, у Японії медперсонал за розголошення відомостей про хворих на СНІД штрафують на 300 тис. ієн і навіть можуть позбавити волі на термін від 6 міс до 1 року.

Довгий час лікарську таємницю в нашій країні розголошували в масовому медичному документі — листку непрацездатності. Відповідно до сучасних законів відомості про діагноз сьогодні вносять лише за згодою хворого, а в разі його незгоди зазначають лише причину непрацездатності (захворювання, травма чи інша причина).

Нині ще тривають дискусії про право розголошення професійної таємниці. Є багато ситуацій, коли медичний працівник повинен відступити від загальноприйнятої етики. Наприклад, неповнолітні або літні пацієнти не в силі самостійно прийняти рішення, і за них відповідають інші члени родини. Або проблема може виникнути, якщо члени родини конфліктують між собою, у такому разі медсестра повинна взяти на себе роль адвоката, який захищає інтереси хворого.

Пам’ятайте, що готового алгоритму дій у кожній ситуації не існує. Необхідно аналізувати проблему в цілому і самостійно приймати рішення, що не суперечитиме справедливості.

Сімейна медсестра і професійні помилки. Відповідальність медсестри. Ятрогенії

Медсестра зобов’язана відповідати за всі недогляди, які сталися через її недбалість або навмисне. Провини бувають:

—      цивільні (псування майна, безгосподарне зберігання ліків, перев’язного матеріалу тощо);

—      адміністративні (порушення правил внутрішнього роз-порядку, протипожежних правил, санітарно-протиепідемічного режиму);

—      дисциплінарні (прогули, запізнення на роботу, невиконання розпоряджень адміністрації).

У випадках, коли конфлікт між медичним працівником і хворим зумовлений порушенням правових норм, виникає кримінальна справа.

Найчастіше кримінальні справи порушують при здійсненні таких злочинів:

• ненадання медичної допомоги хворому;
• видача підроблених документів;
• порушення правил зберігання, відпускання, обліку отруйних і сильнодійних препаратів;
• незаконне лікування — лікування людей особами, які не мають вищої медичної освіти;
• необережні дії медичних працівників через недбалість;
• порушення правил боротьби з епідеміями — приховування випадків заразних хворих.

У таких випадках карають позбавленням волі на різні терміни.

Унаслідок професійних помилок можуть виникати ятрогенії (захворювання, спричинені дефектами діяльності і спілкування медперсоналу з пацієнтом). Найчастіші причини ятрогенії:

• поспішна або необґрунтована інформація про діагноз; неправильне тлумачення хворим призначеного обстеження, лікування;
• бездіяльність персоналу;
• вживання медперсоналом висловлювань тривожного, обтяжливого характеру (як-от: «Ваш зовнішній вигляд мені сьогодні не подобається»).

Професійна деформація медсестри

Психоемоційні перевантаження, індивідуальні особливості медсестер можуть призводити до професійних деформацій.

І.Харді в книзі «Лікар, сестра, хворий» описує такі типи сестер:

•  сестра-рутинер — виконує свої обов’язки механічно, ретельно і скрупульозно, спритно й уміло, але автоматично, не співчуваючи і не співпереживаючи хворому;
•  сестра, яка грає завчену роль — поведінка показна, у стосунках зникає безпосередність, з’являється нещирість; «нервова» сестра — емоційно лабільна, схильна до невротичних реакцій, дратівлива, запальна, часто груба, іноді боїться заразитися або занедужати на Тяжку хворобу;
•  чоловікоподібна сестра — сильна особистість, не терпить безладу, але недостатньо гнучка, буває грубою, за сприятливих умов може стати добрим організатором;
•  сестра материнського типу — максимально турботлива, співчуває хворим, усе встигає, турбота про інших — життєве покликання;
•  фахівець — присвячує своє життя виконанню якогось завдання (наприклад, робота в спеціальній лабораторії). Особистість медсестри, стиль її роботи, уміння психологічно впливати на хворих треба враховувати під час вибору місця її роботи.