Вступ
Соціальне страхування пройшло тривалий шлях еволюції від найпримітивніших форм до створення цілісної взаємоузгодженої системи захисту та забезпечення населення від настання страхових ризиків. Реформування системи соціального страхування, що відбувається тепер в Україні, та її узгодження із системами соціального страхування розвинених країн Європейського Союзу повинні відбуватися із врахуванням надбань попереднього досвіду соціального страхування в Україні та світі для пошуку надійніших та ефективніших способів реалізації окресленої мети.

Етапи становлення та розвитку соціального страхування

Перші найпростіші форми соціального страхування зародились ще у античному світі. Вони поступово розвивались, видозмінювались та охоплювали все більше видів соціальних страхових ризиків.

Страхування як спосіб захисту почало формуватися тоді, коли створення запасів (самозахист, самострахування) стало недостатньо для забезпечення подальшого розвитку товариства. Використання розподілу шкоди між зацікавленими особами для захисту від несприятливих подій виникло в глибокій старовині. Так, у стародавньому Вавилоні купецькі союзи розподіляли шкоди від крадіжок і грабежів каравану на всіх учасників пропорційно вартості товару відповідно до законів Хаммурапі (I тисячоліття до н. е..). В Палестині і Сирії паломники створювали загальну касу, за рахунок коштів якої набували своїм членам нову коня (віслюка) замість колишньої у разі її смерті, крадіжки або нападу диких звірів. Єгипетські каменярі, які брали участь у будівництві пірамід (970-930 рр. до н. е.), засновували каси взаємодопомоги на випадок загибелі або інвалідності від нещасного випадку, звідки виплачувалися гроші потерпілим або родичам загиблих. У Стародавній Греції різні політичні, ремісничі, артистичні та інші союзи поряд з основними обов’язками оплачували поховання своїх членів і виплачували їх спадкоємцям певну суму.

Єдиний підхід до організації захисту від несприятливих випадкових подій в різні історичні періоди в різних країнах підтверджує об’єктивну природу:

— потреби в захисті шляхом об’єднання коштів;

— основних принципів захисту (взаємодопомога, розкладка збитку, створення грошових фондів).

Головні етапи розвитку соціального страхування подано у табл. 1.

Таблиця 1. Періодизація розвитку системи соціального страхування

Період	Країна	Форми реалізації соціального страхування	Джерела фінансування
1	2	3	4
Античний світ	Стародавній Рим	Підтримка у разі втрати працездатності, поховання тощо	Нефіксовані та нерівномірні внески членів об’єднань різних організацій, колегій, корпорацій на підставі професійних, матеріальних, особистих інтересів
XIII ст.	Балкани (м. Дубровик)	Програма страхування здоров’я	Внески застрахованих осіб
Середньовіччя	Німеччина	Підтримка постраждалих від нещасних випадків та незабезпечених членів суспільства	Спільні каси, сформовані завдяки внескам гірників
	Німеччина (правління Бісмарка 1883- 1889 pp.)	Страхування у разі хвороби; страхування від нещасних випадків на виробництві; страхування у разі старості та інвалідності	Внески працедавців і найманих працівників, паритетне співвідношення яких закріплювалось законодавчо
Кінець XIX ст. початок XX ст.	Швеція, Австрія, Бельгія, Швейцарія, Норвегія, Португалія (XX ст.)	У разі хвороби, інвалідності, старості, безробіття	Внески найманих працівників; внески підприємців; внески власників фабрик або мануфактур; субсидії та дотації держави
	Німеччина, Англія, Франція. Швеція, Чехословаччина, Румунія	Виплата пенсій	Кошти солідарного пенсійного фонду
	Великобританія (реформа Беверіджа 1942 р.)	Забезпечення всіх соціальних ризиків на мінімальному рівні	Внески на страхування; соціальні допомоги з бюджету; кошти ощадних кас

Примітивні форми соціального страхування виникли на початку існування суспільства і найбільше розвинулися у стародавньому Римі. Формами Їх реалізації були об’єднання членів різних організацій, колегій, корпорацій на підставі професійних, матеріальних, особистих інтересів (наприклад, підтримка у разі втрати працездатності, поховання тощо).

Наступна згадка про один з видів соціального страхування датується XIII ст. В цей час у м. Дубровин на Балканах уперше застосували програму страхування здоров’я на основі внесків застрахованих осіб.

В епоху середньовіччя деякі форми соціального страхування поширились у Німеччині, де гірники заснували спільні каси для підтримки постраждалих від нещасних випадків, незабезпечених членів суспільства.

Наприкінці XIX ст. – початку XX ст. соціальне страхування швидко розвинулось завдяки індустріального розвитку. Серед головних подій належить виокремити:

1. Німеччина (1883-1889 pp.). За правління Бісмарка вперше в світі узаконено систему соціального страхування, яка передбачала:

1.1. страхування у разі хвороби;

1.2. страхування від нещасних випадків на виробництві;

1.3. страхування по старості та інвалідності.

Принципи, закладені в основу системи соціального страхування Бісмарка, полягали у:

– страхування обмежувалось лише працюючими особами;

– поширювалось лише на тих працівників, заробітна плата яких була меншою за мінімально встановлену суму;

– встановлювалось паритетне співвідношення між внесками працедавців і найманих працівників, між виплатами та внесками;

– управління здійснювалось працедавцями та працівниками;

– закріплювалась обов’язковість соціального страхування.

На початку XX ст. проведені законодавчі реформи у Швеції, Австрії, Бельгії, Швейцарії, Норвегії, Португалії. Зокрема, страхуванню стали підлягати випадки хвороби, інвалідності, старості, безробіття. Джерелами страхових фондів були:

– внески найманих працівників;

– внески підприємців;

– внески власників фабрик або мануфактур;

– субсидії та дотації держави.

У цей же період Німеччина, Англія, Франція, Швеція, Чехословаччина, Румунія запровадили солідарну пенсійну систему.

З 1920-их pp. промислово розвинуті країни Європи, Північної Америки, Австралії сформували розширену систему соціального страхування для різних професій, що мало на меті забезпечити фінансування страхових виплат.

У 1942 р. у Великобританії проведена реформа лорда Вілья- ма Беверіджа, головним завданням якої було досягнення повної зайнятості. До принципів соціального забезпечення Беверіджа належали:

– універсальність – забезпечення всіх соціальних ризиків для усього населення; ґрунтується на національній солідарності та гарантованому мінімальному доході для всіх;

– єдність – адекватний характер внесків і виплат, тобто розмір допомоги залежав від потреб людини в конкретній ситуації, а не від заробітної плати;

– інтеграція – інтеграція різних форм забезпечення: страхування, соціальної допомоги, ощадних кас. 

Висновки

Інститут соціального страхування пройшов тривалий період становлення та розвитку. Це супроводжувалося вдосконаленням структури  органів управління системою соціального страхування та поліпшенням якості послуг і порядку їх надання, а також формуванням основних закономірностей розвитку соціального страхування. Основні підвалини сучасної системи соціального страхування було закладено ще в часи СРСР, зокрема, щодо порядку управління системою страхування, порядку участі громадян в управлінні системою обов’язкового соціального страхування та здійснення контролю за учасниками цієї системи. Однак такий розвиток та становлення сучасної системи соціального страхування призвели до повного копіювання тодішніх принципів соціального страхування, а тому нині виникла необхідність повного переосмислення інституту соціального страхування з метою подальшого вдосконалення цієї системи.
Список використаної літератури

1. Сирота, И. М. Проблемы и переспективы развития социального обеспечения и социального страхования в Украине / И. М. Сирота // Актуальні проблеми держави та права. — 2000. — Вип. 9 — С. 12–20.
2. 2. Право соціального забезпечення: навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. / П. Д. Пилипенко, І. Я. Бурак, С. М. Синчук та ін. ; за ред. П. Д. Пилипенка. — К. : Вид. Дім «Ін Юре», 2006. — 496 с.
3. 3. Васечко, Л. І. Генеза нормативно-правової бази системи соціального страхування в Україні / Л. І. Васечко // Економіка, фінанси, право. — 2005. — № 12 — С. 13–17.