Вступ

Правильне співвідношення понять “економіка” та “політика”, збалансований їхній взаємозв’язок є ключовим від чого залежить як економічний потенціал країни, так і рівень добробуту населення, розвиток суспільно-політичних та економічних процесів. Разом з тим, неправильне їх  співвідношення призводить до неправильної економічної політики, яка виражається в економічній кризі, зниженню життєвого рівня населення, дефіциті товарів та послуг, що, в свою чергу, може призвести до економічної нестабільності, інфляції тощо.

Окремі питання сутності “економічна політика”, визначення основних проблем та її стратегічних пріоритетів щодо ефективної її реалізації розглянуто в працях відомих вітчизняних економістів таких як, Коновалов В.Н., Мандибура В., Сатановська О., Лукінов І., Данилишина М.І., Панасюк Б.Я. та інші. Аналіз їхніх робіт говорить про те, що дана тема є досить-таки проблемною та не до кінця дослідженою, ряд питань пов’язаних з пріоритетами здійснення ефективної політики не розглянуто взагалі.

Метою роботи є розгляд поняття “економічна політика”, “економіка” та “політика”; аналіз стану економіки України в сучасних умовах; розгляд основних проблем в економічній політиці, з якими стикаються керівні органи України; запропонування запропонувати ефективної модель економічної політики для вирішення основних проблем та перспективи її здійснення.

1. Економіка і політика: співвідношення і взаємозв’язок

Економіка і політика є двома підсистемами єдиної суспільної системи. За загальним законом системності вони є взаємопов’язаними, і в той же час відносно самостійними. Вони відносно самостійні остільки, оскільки підкоряються своїм особливим законам розвитку. В той же час вони взаємопов’язані, оскільки є предметом інтересів одних і тих самих людей і соціальних груп – реалізація цих інтересів (перш за все матеріальних) відбувається через відповідну форму взаємодії, розподілу і перерозподілу економічної і політичної влади. Взаємообумовленість політики і економіки на рівні систем є предметом соціології. Для політології важливі перш за все взаємостосунки суб’єктів політичної та економічної влади, а також між суб’єктами політичної влади з приводу економіки.

Належне співвідношення економіки і політики наука визначає через поняття «економічна політика» [1]. Економічна політика – це свідома, цілеспрямована діяльність державних органів, політичних партій та суспільних організацій в економічній сфері, що здійснюється в інтересах суспільства [2].

Економічна політика держави має кілька завдань:

– здійснювати регулювання економіки в інтересах соціальних груп, які мають політичну владу;

– пов’язувати, зрівноважувати економічні інтереси як тих соціальних груп, які мають політичну владу, так і тих, котрі не мають її;

– забезпечувати функціонування всієї соціально-економічної системи в цілому (грошовий обіг, енергетика, будівництво, екологічні проблеми, інфраструктура);

– установлювати й розвивати взаємовигідні економічні зв’язки з іншими країнами, захищаючи економічні інтереси власної країни.

Економічна і політична влада розрізняються за сферою своєї дії і за механізмом здійснення. Політична влада означає підкорення і примушення людей до виконання певних законів, приписів, норм суспільного і державного життя за допомогою політичного (державного) авторитету і сили. Економічна влада є регулюванням взаємостосунків між людьми з приводу виробництва, обміну та розподілу матеріальних благ, в основі якого – власність на засоби виробництва. Суб’єктами економічної влади є власники, тобто окремі особи, або трудові колективи, групи співвласників, а також держава та інші політичні або громадські організації. Взаємозв’язок і самостійність економіки і політики проявляється вже в тому, що суб’єкти економічної і суб’єкти політичної влади можуть як співпадати, так і існувати окремо.

Економіка є найважливішим об’єктом політичної діяльності. З одного боку – як основа політичної влади, в розумінні її економічної могутності (це стосуєтся будь-якої держави, незалежно від характеру втручання держави в економіку). З іншого боку – як основа авторитету політичної влади в розумінні успішної економічної політики. Таким чином, економічна політика є одним з головних напрямків діяльності держави, і, одночасно, одним з головних предметів у програмах політичних партій.

Втім, політична влада завжди була засобом економічного збагачення – держав, суспільних груп або окремих осіб. Використання політичної влади в особистих або групових матеріальних інтересах називається корупцією (з лат. corruptіo – підкуп). Це не тільки хабарництво державних службовців і політиків, вона може виявлятись також у проведенні економічної політики у власних інтересах, використанні державних ресурсів в особистих цілях, прямому грабунку державних коштів або цінностей.

2. Політичні аспекти економічних реформ

Економічна теорія як важливий складовий елемент нової парадигми суспільного мислення переживає сьогодні складні часи. У суспільства виникла реальна потреба в фундаментальних дослідженнях і розробках економічних відносин на створюючих ринкових началах. Ідеться про глибинні трансформації всього економічного організму так званих «постсоціалістичних» країн, формування соціальне орієнтованої моделі господарювання з притаманними їй функціями активної мотивації високих темпів динамізму і оновлення.

Економічна наука цивілізованого світу спирається на критичний синтез класичних теорій і новітніх поглядів, що ґрунтуються на моделюванні складних і суперечливих соціально-економічних процесів, які властиві сучасному і майбутньому прогресу людства. Саме ці погляди стали визначальними для різноманітних моделей і регулюючих механізмів соціально-економічного управління ходом суспільного розвитку. Стратегія і тактика економічного керівництва базується на органічному поєднанні ринкових і державних регуляторів з широким використанням новітніх наукових відкриттів і досягнень у галузі технології, інформатики, менеджменту і багатьох інших сферах знань і умінь створювальної людської діяльності. У кінці XX століття мало хто серйозно сподівається на чисто «ринкові регулятори» невидимої руки Адама Сміта епохи більш ніж двохсотрічної давнини так само, як і на ідеологію архіреволюційних суспільних перетворень і силового поневолювання сильних слабкими.

Серед важливих складових елементів формування такої моделі є проблема власності і пов’язана з нею система відносин. Від її фундаментального наукового вирішення значною мірою залежить швидке подолання не лише кризових явищ, а й трансформація економіки в новий якісний стан. Без глибокого пізнання генезису форм і відносин власності державна політика «зверху», не рахуючись з інтересами «знизу», так званого роздержавлення і приватизації шляхом одночасного правового акту «перетворення» нібито всього населення в «паперових власників».

Швидше це можна назвати наданням видимості «законності прихватизації» суспільної (названої тепер «нічийною») власності, кримінальне розбагатілою верхівкою, котра переважно не заінтересована, та й по-справжньому не володіє знанням і умінням конкурентоздатного виробничого бізнесу. До того ж паралізовані економічні передумови для його успішного розвитку. Законодавча й виконавча гілки державної влади своєчасно не створюють необхідних правових і виконавчих основ для економічного пожвавлення, оновлення та зростання.

Держава покликана на суворо законодавчій базі створювати рівні умови для форм власності і господарювання, при відмові від попередньої державної монополії, широкого розвитку на ринкових засадах приватної, державної, колективної, корпоративної і змішаної форм власності в межах національних і транснаціональних систем; відповідно — орендних, акціонерних, кооперативних, корпоративних, приватно-індивідуальних та інших форм господарювання, з забезпеченням єдиного правового поля їх функціонування на принципах конкуренції, взаємовигідних зв’язків та взаємовідносин.

При цьому держава забезпечує законодавче регулювання, а ринок — стимулювання, своєрідний каталіз реформування в найбільш результативні за критеріями прибутковості й темпами розвитку форми й відносини власності та господарювання. Дрібновласницька її система в сучасну епоху науково-технічного прогресу, як свідчить досвід багатьох економічно розвинених країна не є пануючою. Національні і транснаціональні корпорації, кооперовані й інтегровані системи поступово втягують дрібновласних господарів у більш інтенсивні і високоефективні господарські й ринкові структури. Проблема розмірів («великих», «середніх» і «дрібних» господарських і ринкових структур) сугубо конкретна, вирішується і формується стосовно до умов, форм і видів діяльності, технологічних, ресурсних і організаційно-управлінських можливостей забезпечувати максимальний економічний, соціальний і духовний ефект. Проте загальносвітові тенденції до інтеграції спеціалізованих і кооперованих структур формування велетенських регіональних світових ринків зараз очевидні.

Аналізуючи різні форми і відносини власності, їх складну ієрархічну структуру і динамізм, деякі дослідники часом непомірне захоплюються лише зарубіжним досвідом, досягненнями західної економічної думки, іноді однобічно й помилково їх тлумачать, забуваючи при цьому про власну наукову спадщину, теорії, розроблені російською й українською наукою, особливо в епоху, коли розвиток ринкових відносин ще не згортався диктаторськими режимами.

Ефективне функціонування ринкової економіки вимагає від держави здійснення активної і жорсткої валютно-фінансової і кредитної політики. Наші дослідження надійно свідчать про те, що економіка України не може прогресивно розвиватися, якщо по-справжньому не стабілізувати валютно-фінансове й кредитне становище, не подолати згубні інфляційні й стагфляційні процеси. За допомогою грошово-кредитної і фінансової політики (включаючи цінову, податкову, процентну, страхову) можна створити умови як для швидкого економічного піднесення, так і для паралічу власного товаровиробництва і всієї економіки.

Помилки в грошово-кредитній і фінансовій політиці, паралізуючи мотивацію до високопродуктивної праці й підприємництва, знецінюють гроші, стимулюють емісію та інфляцію, підривають власне товаровиробництво; створюється штучна криза взаємоплатежів. Власне, це значною мірою паралізувало економіку більшості країн колишнього Радянського Союзу.

Величезною є роль держави в стимулюванні інвестиційної та інноваційної діяльності виробничих сфер, особливо, коли надходження інвестиційних капіталів іззовні вкрай обмежені. Політика уряду зосереджується на пошуках і використанні власних інвестиційних можливостей, виборі пріоритетних сфер розвитку з швидкими темпами економічного обігу й приросту внутрішніх фондів нагромадження і споживання. При цьому за допомогою створення всебічно обгрунтованої законодавчої бази, сприятливих економічних умов для ефективної діяльності іноземних інвесторів з’являються і більш активні спонукальні мотиви для припливу в країну іноземних інвестицій, зрозуміло, на взаємовигідних принципах у реалізації інвестиційних проектів.

Стабільний економічний розвиток завжди має під собою ґрунтовну наукову стратегію і тактику дії систем управління і організації, регулювання макро- і мікроекономічних процесів, включаючи політику регулювання ринкової лібералізації і кон’юнктури, бюджету і платіжного балансу, доходів і податків, формування інвестиційних фондів, фінансово-кредитних ресурсів, фондів нагромадження і споживання, споживчих сімейних бюджетів різних соціальних верств населення, загальногрошового обігу і курсу грошової одиниці. Без всебічно обґрунтованої соціально-економічної стратегії новим країнам аж ніяк не обійтися. Для цього потрібні модельні розрахунки різних стратегічних варіантів, їх порівняльний аналіз і вибір найбільш результативного на кожний етап розвитку.

Переходити до сучасної високорозвиненої ринкової економіки необхідно системно і комплексно, використовуючи для цього новітні розробки державного і господарського управління, жорсткого менеджменту, охоплюючи стратегію і тактику дій, забезпечуючи високий ступінь їх організаційної досконалості і правопорядку. Разом з тим вирішальну роль, безумовно, відіграють економічна мотивація високопродуктивної праці, підприємницька ініціатива, ринкові каталізатори інвестиційної й інноваційної діяльності, створення нових і якісне оновлення (модернізація) діючих господарських систем на базі новітніх технологій. Форми власності можуть бути різними, але функціонувати на рівних економічних умовах і засадах. У ході вільної ринкової конкуренції формується життєздатний великий, середній і малий бізнес. Проте слід зрозуміти, що наприкінці XX сторіччя — епохи бурхливого науково-технічного прогресу — регулюючі функції виконує не тільки кон’юнктура вільного ринку, як це було в епоху його первісного зародження, але поряд з ним активними і дійовими регуляторами виступають також загальнодержавна, регіональна і місцева економічна політика, сучасна система наукового менеджменту.

Ідеться про здійснення такої політики, яка б надавала широкий простір і можливості активній підприємницькій діяльності Для всіх форм господарювання, мала не руйнівний, а створювально-оновлюючий, не гіперінфляційний, а навпаки, антиінфляційний характер. У стратегічному аспекті економічна політика повинна спиратися на фундаментальну теорію управління макро- і мікроекономічними відтворювальними процесами, об’єктивного прояву довго- і короткотермінових циклів економічного розвитку.

Будь-яка країна, що опинилася в гостро кризовому стані, може і мусить за допомогою державної політики забезпечити якомога швидший перехід до чергових фаз циклу — оновлення, економічного пожвавлення і наступного зростання. Для цього і здійснюється докорінна зміна або часткове коригування всього політичного й економічного курсу. Без відповідних управлінських рішень і дій ніяких позитивних зрушень не буває. Ринкові каталізатори лише прискорюють процеси стабілізації, пожвавлення і виходу на високі темпи економічного зростання.

3. Основні напрямки економічної політики в Україні

Одним із провідних напрямків економічної політики в Україні є активна банківсько-фінансова, цінова, податкова політика та подолання інфляції. Реформою фінансової системи має бути передбачений реальний поділ фінансової та кредитної систем країни, реальне розмежування фінансів держпідприємств та держбюджету, розробка зведеного балансу фінансових ресурсів держави, децентралізація державних фінансів, здійснення заходів для перебудови системи оподаткування в напрямку її дальшої лібералізації і децентралізації і створення на цій основі механізмів стимулювання виробництва, здійснення ефективних заходів для налагодження системи вірогідного фінансового обліку, державної звітності та своєчасної сплати податків.

Як свідчить увесь наш попередній економічний розвиток, економіка України не зможе ефективно розвиватися, якщо не стабілізувати валютно- фінансове і кредитне становище, не припинити інфляційні процеси. Світова практика доводить, що за допомогою грошово-кредитної і фінансової політики (включаючи цінову, податкову і процентну) можна створити умови як для бурхливого економічного розвитку, так і для паралічу власного товаровиробництва і всієї економіки. На превеликий жаль, наша молода держава, потрапивши в кризову ситуацію, не знайшла попервах ліпшого виходу, як відкрити шлях до товарної експансії з боку іноземних конкурентів. За цих умов внутрішній ринок значною мірою опинився під їхнім контролем. Нечуваних масштабів набула в суспільстві «доларизація», яка призвела до абсолютного знецінення карбованця. Національні гроші України з їх мізерною купівельною спроможністю значною мірою втратили властиві справжнім грошам функції, до них не було належної довіри як до значущої цінності — засобу нагромадження і зберігання. Вони не відображали реального вартісного змісту й загального еквіваленту товарообміну.

Тому, ефективна ринкова економіка може бути створена в Україні тільки на підставі стабільно функціонуючої національної грошової системи з чітко діючим механізмом регулювання банківських і фінансових структур. Ось чому надзвичайно важливим заходом стало здійснення восени 1996 р. так довго очікуваної грошової реформи із запровадженням стабільної грошової одиниці — гривні. Проте щоб ефективно виконувати свою роль, грошова одиниця має базуватися на міцному валютному резерві і наявних товарних ресурсах, конкурентоспроможних на внутрішньому і зовнішньому ринках. Тільки стабільні гроші можуть надійно стимулювати зростання, структурне і якісне оновлення економіки держави.

Подолати тяжкий грошовий і фінансовий хаос, кризу неплатежів, зубожіння основної маси населення України держава може тільки за умови жорсткого регулювання та контролювання діяльності всієї валютно-фінансової системи. Ось як, наприклад, оцінюють роль регулювання і контролю американські вчені: «Сполучені Штати і дуже багато інших зарубіжних країн на гіркому досвіді вже переконалися, що децентралізація, нерегульована банківська система навряд чи здатні забезпечити пропозицію грошей, що найбільшою мірою сприяє добробуту економіки в цілому» [6, с.275]. Оцінюючи дискусію між прихильниками і

супротивниками незалежної Федеральної резервної системи США, ці вчені стверджують, що «коли відповідальність за економічний добробут нації в кінцевому підсумку лягає на державні органи законодавчої та виконавчої влади, то ці органи повинні мати в руках усі політичні інструменти, за допомогою яких можна впливати на економіку» [6, с.277]. «Центральні банки американської капіталістичної економіки, — свідчать автори, — перебувають у приватній власності, але управляються державою. Власники не контролюють ні склад керівництва, ні політику центральних банків» [6, с.277-278].

Отже, у США держава фактично здійснює потрійний громадський контроль за діяльністю банківської системи. Це пов’язано з тим, що саме тут зосереджено ядро економічної міцності і стійкості прогресивного розвитку. А практика показує, що з розвалу валютно-фінансової системи здебільшого починається розвал усієї економіки держави.

Інший бік цього питання — забезпечення стабільної податкової політики. У державі мають бути здійснені радикальні заходи щодо подолання найбільшого зла в національній економіці — масової несплати податків. За існуючими оцінками, в державну казну нині не надходить понад 40% фінансових ресурсів від податків. Для подолання цього явища має бути створена, передовсім, належна правова база.

Визначальним завданням державної політики є максимальна концентрація зусиль усіх гілок влади на комплексному здійсненні радикальних економічних, правових, організаційних та силових заходів для рішучого обмеження корупції та тіньової економічної діяльності.

Як важлива складова економічної політики в Україні розглядаються також реформи в аграрній сфері, перетворення АПК у лідируючий, експортоспроможний сектор економіки. Одним з найгостріших питань реформування АПК є проблема прискорення земельної реформи. Для цього необхідно втілити в життя проголошений ще в жовтні 1994 р. основний принцип реформування земельних відносин: земля має належати тим, хто її обробляє.

Наступним напрямком стратегії економічних перетворень є зовнішньоекономічна діяльність у всіх її виявах: експортно-імпортних операціях тощо [7]. Зовнішньоекономічна діяльність України має бути багатовекторною. Необхідно не лише продовжити, а й забезпечити її європейську орієнтацію.

Висновки

Проаналізувавши сучасний стан в якому перебуває Україна, економічну політику, яку вона здійснює, забезпечуючи при цьому ряд покладених на неї завдань можна зробити наступні висновки. Для ефективної роботи державних органів, політичних партій, суспільних організацій, економічна політика має забезпечити стрімке зростання росту ВВП; піднесення аграрного сектору економіки України, зростання його конкурентоспроможності; підвищити оплату робочої сили, а також збільшити соціальні витрати; стабілізацію грошової одиниці в Україні, врегулювання банківської, валютно-фінансової та податкової політики. Для проведення ефективної політики слід максимально сконцентрувати увагу на здійсненні радикальних заходів по вдосконаленню нормативно-правової бази України, адже, без стійкої законодавчої бази не буде досягнуто жодного поставленого завдання із запропонованої моделі щодо поліпшення та врегулювання проблем економічної політики України.

Список використаної літератури

1. Лукінов І. Інвестиційна політика в стабільному економічному розвитку // Економіка України. -1999. -№ 10.
2. Брегеда А.Ю. Основи політології: Навч. посібник. -Вид. 2-ге, перероб. і доп. -К.: КНЕУ, 2003. -312 с.
3. Послання Президента України до Верховної Ради України 2000 рік «Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.» // Урядовий кур’єр. -2000. -28 січня.
4. Мочерний С. Характер перехідного періоду в Україні 90-х // Віче. -2009. -№ 10.
5. Лукінов І. Методи і засоби державного регулювання економіки перехідного періоду // Економіка України. -2009. -№ 5.
6. Кемпбелл Р., Макконелл, Стенли Л. Брю. Экономикс: принципы, проблемы и политика. -М.: Республика, 1992. -Т. 1.
7. Гальчинський А. Складним шляхом реформ: деякі підсумки і перспективи // Економіка України. -2007. -№ 6.
8. Мандибура В. Посилення політичної дестабілізації в Україні. Соціально-економічні причини // Віче. -1999. -№ 1.