Вступ

Актуальність теми. Актуальність обраної теми підтверджується тим, що досвід вдалого реформування економіки зарубіжних країн дає підстави вважати, що даний досвід може бути успішно використаний в Україні, особливо враховуючи досягнення австрійського досвіду. Аналіз досвіду ринкового реформування в Австрії необхідний Україні для того, щоб максимально наблизити українську економіку до вимог Європейського Союзу. Отже, у нинішньому світі, що досі переживає наслідки глобальної фінансової кризи, бракує історій успіху держав, прикладів для наслідування. Австрія, що є частиною колишньої імперії Габсбургів, може виступати зразком того, як країна здатна швидко трансформуватися та інституційно розвиватися в історичній ретроспективі та перспективі глобалізованого світового простору.

Значний внесок у вивчення ринкових процесів у зарубіжних країнах внесли такі вітчизняні вчені, як В. Александров, Ю. Бажал, Л. Бальцерович, О. Білорус, Л. Беднарський, Г. Вожняк, Р. Войтович, В. Гальчинский, С. Гомулка, А. Гомулович, М. Жуковський, М. Кабай, Г. Колодко, Д. Лук’яненко, М. Міхальський, А. Мокій, Є. Панченко, Ю. Пахомов, Д. Овсяк, В. Орловський, Є. Осятинський, В. Чужиков, М. Чумаченко, В. Яворський та інші. Але спостерігається багато розбіжностей серед вчених щодо доцільності застосування закордонного досвіду ринкового реформування на шляху до ЄС.

Метою роботи є економічного розвитку Австрії задля визначення позитивних сторін, які уряд України може впровадити у своїй діяльності в процесі посиленої євроінтеграції.

Виходячи з мети дослідження, ми поставили перед собою наступні завдання:

— здійснити загальну характеристику соціально-економічного становища Австрії;

— розглянути важливі сектори австрійської економіки;

— зробити аналіз ринкових реформ в економіці Австрії;

— розглянути досвід Австрії у реформуванні економічного життя країни;

— дослідити особливості сучасної соціально-економічної політики Австрії;

— проаналізувати особливості сучасної соціальної політики Австрії;

— охарактеризувати реалізацію економічно-соціальних реформ в Австрії для економічного розвитку держави. 

Розділ І. Загальний огляд економічного стану Австрії

1.1. Загальна характеристика соціально-економічного становища Австрії

Австрія – індустріально-аграрна країна з розвиненою промисловістю і інтенсивним сільським господарством. Близько 25% промислової продукції дає державний сектор. Однак панує в економіці приватний капітал – національний і іноземний (головним чином західнонімецький і американський). Найбільш розвинені чорна металургія, машинобудування, гірничодобувна промисловість, а також текстильна, харчова, хімічна, електротехнічна і енергетична.

Австрія багата на корисні копалини. Найважливіші з них – нафта (на північному сході), буре вугілля, залізна руда, магнезит (найбільші в світі запаси і видобуток), графіт. Є невеликі родовища кольорових металів.

Австрія поставляє на зовнішній ринок магнезит, графіт, пиломатеріали, папір, целюлозу. На експорт йде і четверта частина хімічної продукції, близько третини машин, половина алюмінію (проводиться із привізної сировини) і чорних металів.

Сільське господарство майже повністю задовольняє потреби країни. Використовується приблизно половина земельної площі, при цьому 40% земель засівається, а 60% зайнято луками і пасовищами. Головна галузь сільського господарства – тваринництво. Розводять велику рогату худобу і свиней. Обробляють зернові, картопля, цукровий буряк. У країні багато садів і виноградників. Переважає в Австрії велике землеволодіння.

Велике значення для економіки країни мають надходження від іноземного туризму. Краса альпійських пейзажів, долини Дунаю, численні пам’ятники архітектури Відня та інших міст, своєрідність побуту жителів гір приваблюють в Австрію щорічно понад 7 млн. туристів [5].

Крім Відня, в Австрії значними за розміром є лише чотири міста: Лінц, Грац, Зальцбург та Інсбрук.

Лінц – головне місто провінції Верхня Австрія. Це центр чорної металургії та коксохімії. Сталеливарні води і підприємства з виробництва обладнання для металургійних, хімічних та інших заводів об’єднані в один з найбільших концернів у Європі.

Грац – в Штирії, великий центр транспортного машинобудування і харчової промисловості. Грац відомий і своїми навчальними закладами, особливо старовинним університетом.

Зальцбург – відомий своїми давніми музичними традиціями: у Зальцбурзі народився Моцарт. У місті працюють великі підприємства точного машинобудування.

У долині Інн розташований столиця Тіроля – Інсбрук важливий транспортний вузол європейського значення, центр міжнародного туризму, «столиця» гірськолижників.

Австрія вважається однією з найстабільніших країн у світі. Зафіксовано низький рівень інфляції, зростання державної заборгованості було зупинено, бюджетна політика спрямована на формування збалансованого бюджету. Вживаються численні заходи, щоб підняти динаміку росту шляхом лібералізації та приватизації і щоб шляхом реформування соціальної системи забезпечити майбутнє.

Ключове місце Європейських Спільнот у європейській політиці Австрії до 1995 р. обумовлювалося насамперед тісними економічними зв’язками Австрії з країнами-членами ЄС. Головними чинниками політики Австрії щодо ЄС у цей період були особливості міжнародних відносин в Європі, динаміку інтеграційних процесів у межах ЄС, ставлення до євроінтеграційних кроків Австрії з боку провідних країн ЄС, партійний склад федерального уряду, трансформації позицій австрійських партій і різні підходи у тлумаченні статусу постійного нейтралітету австрійськими юристами.

Переведення дискусії щодо членства Австрії в ЄС у практичну площину на початку 1980-х років та відмова від подальшої реалізації політики глобально орієнтованого активного нейтралітету були пов’язані з початком формування Спільного ринку ЄС, що суттєво загрожувало конкуренто-спроможності австрійської економіки, утворенням Європейської економічної зони, кризою успішної австрійської економічної моделі, завершенням одноосібного правління СПА та її поступовим переходом на проєвропейські позиції. Ключову роль у цьому процесі відіграли представники австрійської економіки, які через систему «соціального партнерства“ ініціювали відповідне обговорення і тиснули на найвпливовіші політичні партії.

Подання Австрією заявки на вступ до ЄС у 1989 р. стало наслідком усвідомлення правлячою коаліцією неможливості реалізації економічних та політичних інтересів Австрії без повноцінного членства в Європейських спільнотах з огляду на зростаючу залежність від процесів, що відбувалися в межах ЄС. Головними передумовами цього рішення стали внутрішньокоаліційний компроміс щодо застереження про нейтралітет та під вплив економічних чинників [14, c 17].

Завдяки високому рівню соціально-економічного розвитку та інкорпоруванню більшої частини aquis communautaire Австрія стала найбільш підготовленим кандидатом на вступ за всю історію розширення ЄС, що суттєво полегшило переговори. Це, а також значний фінансово-економічний та інвестиційний потенціали Австрії, її стратегічне територіальне розташування, можливість набуття ЄС додаткових можливостей у відносинах з країнами Центрально-Східної Європи надавали Європейському Союзу значних переваг від вступу Австрії. З іншого боку, Австрії з огляду на її незначні зовнішньополітичні ресурси не зуміла відстояти більшість висунутих у поданій заявці застережень, зокрема щодо вантажного транзиту і торгівлі нерухомістю в альпійських регіонах, сільського господарства. Наслідком цього стало швидке завершення переговорів і одностороннє прилаштування політики у відповідних сферах до норм і стандартів ЄС.

За величиною номінального ВВП на душу населення (41.970 євро — 2017) Австрія замає високі позиції як у Європейському Союзі, так і у світі.

У 2018 році передбачається зростання ВВП Австрії на 2,8%.

1.2. Важливі сектори австрійської економіки

В структурі австрійської економіки домінують, головним чином, малі та середні підприємства.

Економіка Австрії перебувала після завершення другої світової війни в дуже поганому стані. Інфраструктура була зруйнована, виробнича промисловість — обмежена.

В 1948 році розпочалася реалізація плану Маршалла. Мета плану — розбудова самостійної економіки.

Двигуном і рушійною силою економіки в перші післявоєнні роки стали, головним чином, державні промислові підприємства. В 1952 році шилінґ став стабільною валютою, показники економічного росту наступних років почали виражатися двозначними числами. Підприємства процвітали, суттєво покращилася якість житлового будівництва та інфраструктури.

Одним з найбільш успішних факторів австрійського економічного буму стало соціальне партнерство. Хороша співпраця між роботодавцями та працівниками стала запорукою виплати належної заробітної плати та здійснення інвестицій.

Економічний бум закінчився в часи нафтової кризи 1970-их років.

Для австрійської економіки останніх 10-15 років велике значення мали вступ Австрії до Європейського Союзу (1995), відкриття країн колишнього східного блоку і розширення ЄС на схід.

Політика підтримки країн, що розвиваються, є складовою частиною зовнішньої політики Австрії, орієнтованої на безпеку та стабільність. Тому що бідність, насилля та знищення навколишнього середовища не зупиняються кордонами. Постачання води та електроенергії є основою прогресу, освіта відкриває нові перспективи, а створення демократичних структур приносить стабільність.

Найважливішими галузями промисловості в Австрії є:

• харчова та смакова промисловості
• машинобудування та виготовлення металевих конструкцій
• хімічна та автомобільна промисловості
• електротехнічна та електронна промисловості, а також
• деревна та паперова промисловості.

На ці галузі промисловості припадає найбільша частка австрійського товарного експорту.

Найбільш значимі галузі економіки в регіональному розрізі:

Верхня  Австрія:	металева, сталева та хімічна промисловості, машинобудування
Зальцбурґ:	електротехнічна, деревна, паперова промисловості, міжрегіональні послуги в гуртовій торгівлі та транспортній економіці
Форарльберґ:	текстиль, пошиття одягу
Карінтія:	деревна та паперова промисловість
Штирія:	вантажні автомобілі, металева та сталева промисловість, переробна промисловість
Тироль:	скло, дерево
Відень:	фінансові послуги

Туризм відіграє в Австрії дуже значну економічну роль. В 2016 році Австрію відвідали майже 28,1 млн. зарубіжних гостей, що склало майже 102,8 млн. ночівель (3/4 усіх ночівель, проведених у готелях), загалом було зафіксовано майже 140,8 мільйонів ночівель.

Більшість відвідувачів приїхали з

• Німеччини,
• Швейцарії,
• Угорщини,
• Італії,
• Нідерландів,
• США та
• Великобританії.  

Розділ ІІ. Аналіз ринкових реформ в економіці Австрії

2.1. Аналіз особливостей ринкових реформ в Австрії

Упродовж тривалого часу в XX ст. Австрія залежала від зовнішньої допомоги, і тільки в 1937 змогла створити економічну базу. У березні 1938 Австрія була приєднана до Німецького рейху. Тяжкі руйнування в результаті війни, радянська окупація Віденського басейну, важливого промислового району Австрії, і післявоєнний поділ країни державами- переможницями призвели до повної перебудови економіки Австрії. План Маршалла й інші форми допомоги з боку США мали вирішальне значення для перебудови австрійської економіки. Протягом 10 років (1945-1955) значна частина економіки країни, включаючи її життєво важливі нафтові ресурси, не перебувала під австрійським контролем і не могла сприяти її реконструкції. У 1946 понад 70% австрійських підприємств були націоналізовані, у тому числі три найбільші комерційні банки, значна частина підприємств важкої промисловості, підприємства нафтовидобувної і нафтопереробної промисловості. Економіка Австрії стабільно розвивалася з кінця 1950-х і до середини 1970-х років. На початку 1980-х років відбулося уповільнення зростання, після 1988 р. — нове його прискорення. З 1992 темпи зростання економіки знову сповільнилися через міжнародний економічний спад, зменшення експорту і високі темпи інфляції. У 1993 р. уряд приступив до реалізації великої програми приватизації промислових холдингів, у рамках загального плану залучення іноземних інвестицій. Зростання споживчого попиту в сусідніх з Австрією країнах Східної Європи в середині 1990-х років сприяло пожвавленню економіки країни. Після приєднання у 1995 р. до ЄС Австрія різко скоротила державні витрати, готуючись вступити до Європейського валютного союзу. Ці заходи також сповільнили загальне зростання економіки.

Формування та реалізація європейської політики Австрії є результатом дії комплексу внутрішніх чинників та явищ, до найбільш суттєвих з яких слід віднести механізми досягнення міжпартійного консенсусу в умовах парламентської форми правління, специфіку партійної системи та зовнішньополітичних позицій австрійських партій, особливості зовнішньоекономічних зв’язків Австрії та нормативно закріплений статус постійного нейтралітету.

Особливості суспільно-політичного розвитку Австрії обумовили наявність відносно стійких зовнішньополітичних позицій провідних австрійських партій, відмінність між якими обумовлювалася різницею їхньої соціальної та ідеологічної основи і полягала насамперед у різному баченні характеру відносин Австрії з європейськими та євроатлантичними інтеграційними структурами і місця статусу постійного нейтралітету в європейській політиці країни.

Ключовим елементом європейської політики Австрії тривалий час виступав статус постійного нейтралітету. Однак під впливом змін у зовнішньому оточенні та внутрішньопартійних трансформацій правляча Соціал-демократична партія Австрії поступово лібералізувала свою позицію з

цього питання, що стало важливою передумовою вступу країни до ЄС та її активної участі у поглибленні і розширенні європейської інтеграції.

Під впливом приєднання до ЄС відбулися реформи законодавства країни, спрямовані на підвищення прозорості інститутів ринку. Після вступу Австрії до ЄС були лібералізовані енергетика і ринок телекомунікацій; була проведена приватизація підприємств металургії, нафтохімічної та тютюнової галузей а також установ зв’язку та державних банків. Приклади численних злиттів австрійських підприємств у промисловості, торгівлі, будівництві і в банківському секторі з зарубіжними компаніями свідчать про інтернаціоналізацію економіки Австрії [9, с. 215].

Австрія входить до зони дії євро, у зв’язку з чим, державні прерогативи в галузі проведення грошової та валютної політики передані у відання Європейського центрального банку, який регулює обсяги грошової маси в обігу, курс євро по відношенню до долара, визначає розміри облікової ставки, а також здійснює ряд інших функцій в області проведення єдиної грошово-валютної політики країн «єврозони».

Введення євро у 1999 р. означало, що фінансові послуги стали оцінюватися в єдиній валюті і таким чином, з’явилася можливість для порівнянності цін відносно аналогічних товарів у інших країнах, що сприяло відкриттю ринку Австрії для іноземних інвесторів і збільшило ступінь інтернаціоналізації фінансового сектору Австрії. Дані процеси підвищили мобільність капіталу та прибутковість від фінансових вкладень, залучаючи все нові потоки інвестицій в економіку країни [10, с. 140].

Аналіз членства Австрії в Європейському Со-юзі свідчить про переваги приналежності країни до європейської спільноти, що виявляються в усіх сферах її державного і суспільного життя.

Після вступу Австрії до ЄС її соціально-економічні показники та інвестиції помітно зросли, а експорт у країни ЄС подвоївся. З 2000 по 2008 роки внутрішній валовий продукт на душу населення зріс на 7900 євро, що свідчить про його щорічне зростання на 1000 євро. Прямі інвестиції в країну держав-членів ЄС з часу набуття членства сягнули восьмикратного збільшення п. Упродовж останніх десяти років щорічно створюються майже 36000 нових робочих місць, і водночас громадяни Австрії одержали можливість вільного доступу до ринку праці в країнах-членах ЄС 12 . Як член ЄС Австрія ввійшла в єдиний правовий простір гарантування безперешкодних умов реалізації продукції національних виробників, а також захисту прав споживачів.

Австрія одержала право на використання інструментів кризового менеджменту ЄС, у разі такої потреби. Прикладом міг би послужити паво-док у Тіролі і Форарльберзі 2005 року, на ліквідацію якого ЄС виділив 14,8 млн. євро.

Сферою спільної турботи стали питання полі-тики безпеки, охорони довкілля, інновацій і досліджень, пересування та використання енергії.

Аграрна політика ЄС передбачає особливу тур-боту щодо виробництва високоякісної і біологічно чистої сільськогосподарської продукції, що є винятково чутливим для національного виробника та споживача. 2008 року підтримку з боку ЄС одержали понад 7500 сільськогосподарських виробників Австрії.

Інтеграція з Європейським Союзом принесла Австрії нові можливості для розвитку у сфері освіти, культури та сім’ї. Австрійська молодь одержала членство Австрії в Європейському Со-юзі з року в рік підсилюється висхідною динамікою громадської підтримки (2010 року членство Австрії в ЄС підтримувало 69% громадян країни), що є найпереконливішим аргументом переваг інтеграції країни до ЄС. Право брати участь у проектах ЄС, які передбачають навчання в інших країнах Спільноти у поєднанні з набуттям практичних навичок — одержання права на працю. Щорічно Австрія одержує у рамках освітніх програм ЄС понад 9000 місць для студентської молоді та для післядипломної підготовки.

За весь період програми «Erasmus“ її можливостями скористалися 52 000 австрійських студентів.

2.2. Досвід Австрії у реформуванні економічного життя країни

З моменту приєднання Австрії до ЄС пройшло вже більше 20 років — термін, цілком достатній, щоб підвести підсумки економічного розвитку у складі найбільшої інтеграційного угруповання. На цей час припали дві економічні кризи — фінансова 1997-1998 рр. і глобальний 2007-2009 рр., розширення ЄС, вступ в силу Лісабонського договору, що став найбільшою інституційною реформою в рамках Євросоюзу після Маастрихтських угод. На відміну від багатьох інших учасниць зони євро Австрія успішно впоралася з наслідками світової кризи: передкризовий обсяг ВВП країни був перевищений вже в I кварталі 2011 року. При цьому висока господарська динаміка в Австрії добре збалансована, її забезпечує зростання внутрішнього споживання, так і нарощування інвестицій та експорту [2, с. 96].

Досвід економічного розвитку Австрії свідчить, що не можна обійтися без активного втручання інституту держави і при вирішенні інших проблем, вирішити які класичний ринок не в змозі. Наприклад, необхідність боротьби з інфляцією та монополізмом, нерівномірність регіонального розвитку; реалізація великих інвестиційних проектів, які не дадуть швидкого прибутку і пов’язані з великим ризиком та ін. Тобто, втручання інституту держави все ж необхідно для пом’якшення або нейтралізації властивих ринковій формі організації виробництва істотних недоліків.

Державна промислова політика в Австрії формується і реалізується в межах загальної економічної політики уряду, виходячи з ринкової моделі розвитку економіки країни, з урахуванням переважання в промисловості дрібних і середніх підприємств і в руслі концептуальних підходів ЄС. В ході еволюції концепції промислової політики в повоєнний період, у тому числі на основі практичного досвіду управління існували раніше значним державним сектором промисловості, Австрія відмовилася від секторально-галузевого принципу прямої фінансової підтримки виробничих підприємств і втручання держави в їх господарську діяльність, вважаючи його малоефективним, високовитратним і породжує структурні дисбаланси. Було також зроблено висновок про недоцільність державної підтримки нерентабельних, безперспективних підприємств та переваги заміщення їх продукції більш ефективним імпортом. Процес закриття нерентабельних підприємств здійснюється поетапно. Держава бере активну участь у вирішенні соціальних проблем звільнених працівників (достроковий вихід на пенсію, одноразові позички і допомог, навчання та перекваліфікація для отримання нової професії, пільгові кредити для початку самостійної підприємницької діяльності тощо) [6, с. 132]. При цьому важливу роль в опосередкованому державному фінансуванні і стимулюванні продуктивних виробничих капіталовкладень відіграє система спеціальних інвестиційних фондів, діяльність яких тісно пов’язана з діяльністю банківських установ та в більшості випадків реалізується через механізм банківського кредитування.

Невід’ємною частиною структури сучасної економіки Австрії поряд з різноманітними формами приватної власності, є державна власність — складова частина інституту держави з економічної точки зору. Наразі в економіці Австрії функціонують два механізми: ринковий і державний. Кожен з них відіграє особливу роль в економіці. Зокрема, ринкове саморегулювання розвинене при виробництві товарів індивідуального застосування, а в державному секторі встановлюються неринкові відносини, регульовані безпосередньо державою. Залежно від ролі держави в економічному процесі, виділяються два типи економік: з мінімальною участю держави в макроекономічному регулюванні; з максимальною участю держави в макроекономічному регулюванні. При мінімальній участі держава забезпечує ринок грошима, регулює зовнішні ефекти, а також виробництво суспільних товарів і управляє неринковим сектором господарства. В Австрії, в країні з розвиненим державним сектором економіки, держава акцентує увагу на регулюванні соціальних відносин; створення умов для ефективного господарювання; стабілізації економічного розвитку. їх особливість в орієнтації на соціальні механізми і найбільш повне вирішення соціальних проблем.

Основними рисами економічних реформ Австрії є:

—         активна роль держави в економіці;

—         значна доля державних витрат у виробленому ВВП, більшість з яких йдуть на соціальні цілі;

—         розвинена система державно-приватного та соціального партнерства;

—         орієнтація на підтримку високого рівня зайнятості населення;

—         активізація формування загального європейського простору в галузі освіти, науки та інновацій;

—         низький рівень корупції;

—         державна і приватна фінансова підтримка наукових досліджень і розробок, необхідних для просування технологічних інновацій;

—         використання можливостей планового координаційного механізму при явному домінуванні ринкового координаційного механізму;

—         орієнтація на соціальний аспект формування ринкового господарства; здійснення контролю за ринком через конкуренцію,

—         антимонопольне регулювання, податки та інші фінансово- економічні важелі та ін.

—         формування орієнтованої на людину національної парадигми розвитку;

—         розробка державних програм за пріоритетними напрямками соціально-економічного розвитку;

—         урядова підтримка залучення висококваліфікованої робочої сили, особливо у високотехнологічні галузі;

—         використання позитивного досвіду функціонування механізмів особливих економічних зон, технопарків тощо для підтримки бізнесу, створення нових робочих місць та залучення іноземних інвестицій.

Можна стверджувати, що членство Австрії в ЄС принесло країні дуже багато позитивних ефектів. Її участь у загальноєвропейському ринку, у митному союзі, наявність єдиної конкурентної, аграрної, а також регіональної та структурної політики призвели до підвищення ефективності австрійської економіки, розширенню торгівлі і дозволили країні отримувати вигоду від глобалізації. Участь країни в економічному і валютному союзі, запровадження євро як єдиної європейської валюти посилили ці позитивні ефекти. Останнє розширення ЄС за рахунок приєднання прикордонних країн дало Австрії додаткові можливості для розвитку торгівлі та прямих інвестицій у ці регіони.

Успішний досвід економічної політики Австрії дає право стверджувати, що вони можуть стати ефективними для України. Економічна привабливість Євросоюзу для України полягає насамперед у можливості долучитися до високої культури ефективного ринкового господарювання і підняти до такого ж рівня власну економіку. Для України дуже важливий такий аспект євроінтеграції, як реальний поступ у здійсненні реформ та модернізації, приведення умов для бізнесу і підприємництва до європейських стандартів. Цей потенціал успішно реалізувала Австрія, особливо у сфері малого і середнього бізнесу, у податковій, інвестиційній, фінансовій, бюджетній, судовій та адміністративній сферах. Загалом, показники реформ і модернізації суспільства в ЄС — одні з найвищих у світі.

Отже, економіка Австрії стабільно розвивалася з кінця 1950-х й рівень добробуту населення вище ніж в Естонії та в Україні. 

Розділ ІІІ. Особливості сучасної соціально-економічної політики Австрії

3.1. Особливості сучасної соціальної політики Австрії

Теперішня соціальна політика Австрії втілюється в суспільних програмах та соціальній практиці й охоплює: регулювання соціальних відносин у суспільстві; забезпечення ефективної зайнятості; розподіл і перерозподіл доходів; формування стимулів до високоефективної праці; забезпечення розвитку соціальної інфраструктури; захист навколишнього середовища тощо.

Основна мета соціального захисту населення держави — надання кожному членові суспільства, незалежно від соціального походження, національної або расової належності, можливості вільно розвиватися, реалізовувати свої здібності та забезпечувати потреби в потрібних послугах, що їх надають численні заклади громадського обслуговування населення та інші підрозділи соціальної сфери, а також гарантувати високий рівень життя [12]. У країні наявна розвинута система комплексної співпраці різних правозахисних і громадських організацій, зокрема власне професійних громадських об’єднань, які співпрацюють з органами влади та роботодавцями з питань соціального захисту працівників і гарантування їм необхідних соціальних гарантій. Австрія — одна з найбільш розвинутих країн світу зі страховою системою. Кожен австрієць, що працює, зобов’язаний сплачувати пакет страхових внесків у зв’язку з хворобою, нещасним випадком, утрати майна, робочого місця тощо. Окрім того, у державі виплачують допомогу із соціального забезпечення, яка формується в межах бюджетів федеральних земель, територіально диференційована відповідно до умов розвитку їх економіки та соціального забезпечення.

Австрія — федеративна республіка за Конституцією, федеративним землям належить більшість повноважень у сфері соціальної політики, вони мають т. зв. «фінансовий суверенітет» [2]. Підпоряд-ковуються та контролюються федеральним урядом важливі соціальні установи держави (міністерства й відомства, федерація профспілок, громадські об’єднання тощо), а всі інші опікує місцева влада.

Згідно з висновками міжнародних експертів, наприклад таких, як Організація економічного спів-робітництва та розвитку, що оцінює рівень життя в країнах-членах, Австрія — країна підвищеного добробуту населення і входить до десяти провідних країн за показниками рейтингу «Індекс кращого життя». Останній розраховують за 11 категоріями: доходи населення; якість житла; можливість працевлаштування; заробітна плата; загальний соціальний стан розвитку суспільства; рівень освіти; чистота довкілля; громадянська активність населення; рівень охорони здоров’я; задоволеність осо-бистим життям; безпека життєдіяльності тощо [4]. Наприклад, у країні функціонує соціально гаран-тована система працевлаштування, заснована на угоді між роботодавцем і працівником. Трудове право гарантує правовий захист співробітників і забезпечує колективно такими правовими нормами, як колективні договори та контрактні угоди. Згідно з оцінкою фахівців, головна умова колективних договорів, яких укладається щороку в Австрії понад 250, — збереження рівнів мінімальної заробітної плати, яка може коливатися в окремих сферах зайнятості, але не повинна бути нижчою від 1 тис. євро на місяць — за середньомісячних показників — 1,8 тис. євро на місяць (за офіційними даними 2013 р.) [6]. В Австрії встановлено стандартний п’ятиденний робочий тиждень. Усі питання щодо зарплати, умов праці й робочого часу розв’язують через колективні договори між роботодавцями та робітниками в межах чинного законодавства. Держава вимагає від роботодавців виконання високих соціальних стандартів забезпечення праці робітникам, які закріплені конституційно, а також дотри-мання надання працівникам вихідних днів у робочому тижні, чотиритижневої відпустки й можли-вості святкування 13 офіційних державних свят — усі інші вимоги обговорюють під час прийняття на роботу між роботодавцем і найманцем на роботу під контролем розгалуженої мережі профспілкових організацій, які контролюють умови виконання трудових договорів. Останні — вагомі контролюючі органи соціальної політики країни загалом, оскільки опікують багато соціальних питань. Об’єднання австрійських профспілок (ОАП) — безпартійна організація, але для досягнення своїх цілей значно впливає на хід політичних подій [11]. ОАП бере активну участь у напрацюванні законопроектів, є ініціатором розроблення нових соціальних стандартів гарантії праці або надає свої коментарі та пропозиції до проектів законодавчих актів, впливаючи тим самим на кінцевий варіант закону. Окрім того, австрійські профспілки, на відміну від інших країн світу, активно співпрацюють із різноманітними громадськими об’єднаннями й активно контролюють видатки федеральних структур на соціальну політику, стимулюють заходи щодо підтримки сім’ї, пенсіонерів, студентів, людей з обмеженими можливостями тощо. ОАП — єдиний представник інтересів трудящих, членство в ньому добровільне.

3.2. Реалізація економічно-соціальних реформ в Австрії для економічного розвитку держави

На федеральному рівні в країні налагоджено систему постійного соціального діалогу з управлінськими структурами, виробничими підрозділами, працівниками та членами їх сімей, що є прогресивною формою австрійського соціального партнерства. Щодо політики стосовно людей з обмеженими можливостями, то в минулому про таких членів суспільства переважно піклувалися спеціальні установи. Однак теперішні політичні діячі Австрії вирішили, що всі інваліди, якщо цього бажають, повинні брати активну участь у суспільному житті країни. Для них були розроблено загальнодержавні закони, які забезпечують їм можливість брати посильну участь у всіх сферах суспільного життя. Це стосується не лише можливостей для отримання освіти та навчання, а й гарантованого працевлаштування. Після прийняття таких законів діти-інваліди почали навчатися в змішаних класах загальноосвітніх шкіл разом з іншими підлітками, а не в спеціальних школах. Що ж до працевлаштування, то закон про зайнятість інвалідів зобов’язує роботодавців приймати на роботу одного інваліда на кожні 25 постійних зайнятих місць. Якщо це зобов’язання не виконується, то роботодавець буде змушений виплатити компенсаційний штраф, який використовують для професійної реабілітації інвалідів [3].

У державі налагоджено соціально гарантовану систему пенсійного забезпечення. Як і всі інші страхові системи, що гарантують соціальне забезпечення населення країни, пенсії ґрунтуються на накопичувальній страховій основі, передбаченій законом. Пенсійні внески зазвичай обов’язкові для всього періоду зайнятості працівника. Хоча, за австрійськими законами, пенсійний вік для чоловіків становить 70 років, жінок — 65, фактичний середній пенсійний вік становить 58,5 років — для чоло-віків, 57,7 — для жінок. Різні заходи, які приймають, передовсім із профілактичної роботи в секторі охорони здоров’я, спромоглися привести фактичний пенсійний вік ближче до встановленого законом. Щорічне збільшення пенсій в Австрії обґрунтовано законодавчими мотивами. Для цього в країні розроблено систему стимулювальних медично-профілактичних заходів, функціонує розгалужена мережа закладів сфери послуг і відпочинку тощо [6]. У зв’язку зі збільшенням кількості осіб пенсійного віку за рахунок підвищення середньої тривалості життя, країна була змушена піти на стримувальні реформаційні заходи й відмінити з 2003 р. окремі пільги для пенсіонерів, а також парламент прийняв закони, які передбачають збільшення строків розрахункової основи для нарахування пенсій. Одночасно уряд країни тимчасово вживає інші непопулярні заходи щодо стримування пенсійних видатків, що інколи викликає невдоволення в громадян пенсійного віку. Відбувається постійне реформування пенсійної системи в країні та її оптимізація — деколи досить різкими заходами з боку владних структур. Основні пошуки реформування спрямовані на формування пенсійного рахунку в працюючих категорій населення не лише за рахунок державного забезпечення, а й через страхові надходження та добровільне страхування своїх заощаджень.

Країна має високу якість системи охорони здоров’я, яка високопрофесійна та доступна для кожної медично застрахованої особи. За офіційними даними, в Австрії функціонує понад 10 тис. лікарняних установ — лікарень, клінік, діагностичних і профілактичних центрів, санаторіїв, пансіонатів, реабілітаційних центрів тощо — і на державних правах власності, і комерційних та приватних [2]. Усі вони надають різнопрофільні медичні послуги — від оздоровчих, профілактичних, косметичних, діагностичних — до лікувальних, які погашаються медичними страховками. Витрати з надання медичних послуг беруть на себе відповідні органи страхування, які уклали контракти з працівниками. Що ж до незахищених верств населення, то витрати покриває державне соціальне забезпечення. Австрійський уряд постійно реформує галузь медичного обслуговування населення, яке в країні здійснюється згідно з договорами зі страховими компаніями та спеціалізованими медичними закладами (приватними медичними центрами, шпиталями, санаторіями тощо). Близько 64 % усіх австрійських лікарів працює в системі страхових договорів, що дає їм змогу ефективно забезпечувати населення лікувально-профілактичними послугами. Пацієнти можуть самотужки вибирати собі спеціаліста, а не йти на прийом до дільничного сімейного лікаря за паспортною пропискою, як це відбувається в Україні. Оплата послуг лікарів покривається засобами платежів через страхові чеки та картки. Страхові компанії держслужбовців, підприємців, залізничників майже повністю компенсують вартість лікувальних, діагностичних і профілактичних послуг, а також лікарських препаратів. Лише 14 % вартості пацієнтам доводиться оплачувати самотужки. Окрім того, австрійська держава дбає про те, щоб лікарськими послугами були охоплені всі категорії населення та іноземні громадяни, які через певні причини не мають або втратили страховку, включаючи маргінальні прошарки, яких обслуговують т. зв. лікарні «Братів милосердя». У країні функціонують мобільні діагностичні та лікувальні центри, зокрема повітряні літальні амбулаторії та швидкі медичні автотранспортні засоби, здатні за короткий проміжок часу діставатися у важкодоступні гірські райони, включаючи високогірні курорти й помешкання фермерів, і там надавати кваліфіковану медичну допомогу. Основна проблема медичної системи страхування в країні полягає в тому, що витрати на систему охорони здоров’я збільшувалися непропорційно за останні кілька років порівняно із загальним рівнем підвищення заробітної плати. Тому дохід від страхових медичних внесків постійно збільшується і вимагає адресної індексації з урахуванням професійних ризиків працівників щодо втрати та погіршення їх здоров’я залежно від умов праці й заходів щодо її захисту, враховуючи різноманітні профілактичні дії.

Громадські організації країни значну увагу приділяють захисту вразливих верств населення, представників етнічних спільнот, а також попередженню сімейного насильства та забезпечення прав жінок і дітей. Загальний керівний принцип політики стосовно до жінок сформований на гендерному підході — стратегії рівності чоловіків і жінок на всіх професійних та соціальних рівнях. Національний уряд сьогодні намагається здійснити низку заходів зі скорочення розбіжності в зарплаті між чоло-віками й жінками. Головний пріоритет у цьому напрямі соціальної політики — забезпечення більшої кількості місць із догляду за дитиною, щоб жінки мали змогу повернутися до роботи швидше після декретної відпустки. Хоча, за офіційною статистикою, більшість випускників вищих професійних шкіл упродовж багатьох років були жінки, останніх, що займають керівні посади, набагато менше [6]. Тому в тендерній суперечці щодо дискримінації у сфері праці, національний уряд створив відділення рівності «Watchdog». На федеральному рівні права жінок представляють адвокати, які спеціалізуються на питаннях рівноправності, а також протидії сексуальним домаганням на робочому місці, боротьбі з насильством у сім’ї тощо. Указані проблеми — одна з головних вимог у сучасній соціальній політиці австрійських ділових жінок. Австрія прийняла закони про охорону материнства, які забороняють майбутнім матерям здійснювати трудову діяльність за вісім тижнів до народження дитини й стільки ж часу — після того. Породіллям виплачують декретну страховку з лікарняної каси. Грошові допомоги виплачують і дітям, які не досягли 18-літнього віку, а також студентам, що здобувають освіту до 26 років та інвалідам. Держава надає фінансову підтримку малозабезпеченим сім’ям.

Серед країн ЄС Австрія виділяється підвищеним рівнем розвитку культурної сфери. За часткою, що виділяється на фінансування культури у європейських країнах, вона посідає одне з перших місць, що становить 4,8 % від щорічного ВВП [9]. Високий рівень розвитку культурної сфери в Австрії засвідчує також підвищена частка зайнятих у цьому секторі. За оцінками фахівців, у культурній сфері країни працює близько 60 тис. осіб, або 1,4 % від занятих у всіх галузях економіки країни [8]. Діяльність культурних закладів дає значні надходження в бюджет держави, особливо в прибуткових галузях культурного обслуговування (наприклад, видовищно-масові — ярмарки, культурні виставки, фестивалі тощо, а також туризм), якими славиться Австрія [7]. Це притягує значні потоки іноземних відпочивальників і надходження валюти, яка іде на розвиток інших соціальних проектів. Проте більшість культурних об’єктів європейських країн неприбуткова й потребує значної державної опіки. Тому країни ЄС, зокрема й Австрія, шукають шляхи виходу із сучасної складної фінансово-економічної ситуації.

Особливі заходи соціальної політики країни спрямовані на отримання молоддю освіти та професії. Австрія має розгалужену мережу безплатних державних шкіл, інститутів, університетів, академій тощо. Федеральні й загальнодержавні структури забезпечують учнів і студентів підручниками, приладдям, безплатним проїздом у громадському транспорті, а також виплачують їм стипендії та надають житло на період навчання в гуртожитках і пансіонатах. Австрія бере на себе виплату аліментів на утримання дітей, яких не в змозі забезпечити батьки, що відшкодовують державі в майбутньому ті, кому ці виплати здійснювали. Австрійці провели складну освітню реформу. Початкова школа (Volksschule) розпочинається із шестирічного віку й становить чотири роки. Потім учні здобувають освіту ще п’ять років, де здобувають основну освіту, або загальноосвітню середню впродовж восьми років. У престижний середній навчальний заклад (гімназії та своєрідні ліцеї) вступити дуже важко, оскільки в країні їх нараховується всього 320. Система вищої школи поділяється на три сектори — університети; коледжі, у яких навчають викладачів, соціальних працівників тощо; університети мистецтв; вищі професійні школи [5]. Усі університети країни — державні заклади, тому навчання в них безкоштовне. Згідно із чинним державним рейтингом, найбільш престижні вищі навчальні заклади в країні: чотири факультети трьох університетів у Відні (економіка, точні науки), Зальцбурзі (право), Граці (технічні науки). Близько половини всіх студентів навчається у віденських університетах, значне число студентів — в університеті імені Карла-Франца в Граці та університеті Зальцбурга. Іноземні студенти становлять 12 % від їх загального числа [6]. У систему освіти Австрії входять шість художніх ВНЗ і особливий навчальний заклад — Дунайський університет післядипломної освіти в Кремсі, у якому підвищують свою кваліфікацію фахівці в галузі європейського права, міжнародних відносин, економіки, менеджменту й управління, екології та медицини. Вищі школи й академії популярні лише серед місцевого населення. Останні — це професійні навчальні заклади трирічної освіти — педагогічні, медично-технічні, інженерні, академії соціальної роботи (Fachhochschulen) тощо, які здійснюють підготовку фахівців середньої ланки освіти підготовки кадрів, зокрема технічного профілю. Це дає можливість прискорено отримати знання, сформувати професійні навички та влаштуватися на середньооплачувану роботу, яка не дуже популярна серед місцевого населення. Тому до початку 2000-х рр. Австрія тимчасово приймала на роботу іноземних фахівців саме технічного напряму. Починаючи з 2003 р., дозвіл на тимчасову роботу в країні іноземним працівникам можна було отримати згідно з установленим переліком професій, затверджених урядовими структурами [4]. Керівництво держави постійно прагне компенсувати нестачу трудових ресурсів за рахунок перепрофілювання кадрів і підготовку молодих фахівців через підвищення стипендій та пільг, а також вибору зручних умов праці. Інколи, попри урядові заборони, роботодавці (переважно в будівництві, текстильно-швейній промисловості, сільському господарстві та сфері послуг) наймають на роботу іноземних нелегалів і сезонних працівників із числа вихідців колишньої Югославії, Туреччини, Польщі, Угорщини, Румунії, України та інших країн колишнього СРСР. За оцінкою фахівців, в Австрії в сучасних умовах працює понад 80 тис. нелегальних заробітчан [10]. Податкова інспекція країни й інші контролюючі органи постійно порушують питання перед федеральною та загальнодержавною владою про жорсткіші покарання й підняття штрафів щодо порушників трудових угод та протизаконного прийому нелегальних працівників і вимагають від винних сплати компенсацій на користь держави [2]. Проте роботодавцям вигідніше сплачувати штрафи й наймати на роботу вихідців з інших кран, оскільки зарплата останніх, за свідченням експертів, у чотири-п’ять разів менша.

Австрійське керівництво, попри свою жорстку імміграційну політику, надає право іноземним громадянам отримати право на проживання, а інколи — й громадянство. Проте навіть шлюб із громадянами Австрії не завжди буває причиною для його отримання, особливо з негромадянами ЄС. Такі політичні заходи спрямовані країною на захист соціального благополуччя громадян своєї держави. Тому країна ввела нові правила для отримання громадянства для іноземців, згідно з якими право на життя можуть прискорено отримати ті представники інших держав, які здатні заплатити своєрідне мито на отримання австрійського громадянства розміром близько 200 тис. євро [4]. Крім того, до претендентів на громадянство ставлять багато вимог щодо знання мови, культури Австрії та проводять відповідне тестування. У країні функціонує спеціальний Департамент економічного розвитку, який опікується рівнем життя населення та контролює всі фінансові видатки на соціальну політику Австрії, у тому числі збільшення населення за рахунок механічного приросту — імміграцій. Беручи до уваги, що власне населення країни сплачує високі податки, нововизнані громадяни не можуть розраховувати на високі соціальні стандарти. Тому єдиною вигодою для отримання австрійського громадянства є право на купівлю нерухомості в країні. Діти іноземних громадян, народжених на її території, не отримують австрійського громадянства доти, поки не отримають його їх батьки. Згідно з новим імміграційним законом 2003 р., члени сімей іноземців можуть отримати право на проживання лише після п’яти років їхнього постійного офіційного перебування на території Австрії, а саме громадянство не раніше десяти років перебування в країні (виняток — хто сплатив установлене мито на отримання громадянства, або укладання шлюбу, що становить дворічний термін) [6]. Такими соціально-політичними засобами Австрія захищає себе від напливу неконтрольованих мігрантів.

Парламент Австрії співпрацює з молодіжними організаціями, тобто країна виступає за нові трудові кадри, які можуть принести нові погляди та новий рівень країні. Такий досвід повинна пере-йняти й Україна, оскільки взаємодія нової думки з підтримкою налагодженої системи управління забезпечить створення тієї критичної маси, яка в майбутньому стане ефективною силою для розроблення плану на майбутнє Української держави. 

Висновки

Австрія не лише виступає членом багатьох міжнародних організацій. Деякі з них навіть розмістили в Австрії свою головну штаб-квартиру. Це підкреслює велике значення Австрії та Відня з огляду на систему міжнародних відношень.

Економічна модель Австрії базується на елементах:

• політичної стабільності,
• соціального миру,
• гармонії між організаціями роботодавців та працівників,
• стабільної внутрішньої безпеки і широкої інтеграції до світової економіки.

Налагоджена продуктивна співпраця між різними групами за інтересами та політичними партіями.

Соціальне партнерство — це австрійська особливість, яка поширюється практично на всі сфери економічної та соціальної політики. Австрія вважається зразковим прикладом широкої та скоординованої співпраці об’єднань за інтересами.

Австрія є промисловою країною з невеликим внутрішнім ринком, тому зовнішня торгівля має особливе значення для економіки країни. Територіальна близькість до країн Центральної та Східної Європи є однією з основних причин для зростання значення торгівлі та економічної співпраці з цими країнами. Частка австрійського експорту в цей регіон склала у 2017 році 18,6%.

Найважливіші товарні групи для експорту:

• машини та устаткування
• вантажні автомобілі та запчастини для автомобілів
• метал, сталь і металеві вироби
• продукти харчування та напої
• медичні та фармацевтичні вироби
• полімери та полімерні вироби
• папір і картон.

Особливе значення має також експорт послуг, при чому туризм тут займає перше місце.

Отже, Австрія — гідний приклад для наслідування і створення моделі розвитку українського суспільства. Серед найважливішого — налагодженість і системність роботи органів управління, залучення молодих спеціалістів та сприяння розвитку соціально налаштованих і фахово-підготовлених висококваліфікованих робочих кадрів, забезпечення необхідних умов життя групам людей з обмеженими можливостями, робітникам, молоді, пенсіонерам, безробітним тощо. Україна як ніколи потребує перебудови регулювання соціальною сферою та встановлення необхідних умов для гідного рівня життя в країні. Особливо це стосується охорони здоров’я, соціального планування, урегулювання соціальних конфліктів.

Отже, проаналізувавши деякі аспекти сучасної австрійської соціальної політики, можна зробити такий загальний висновок: незважаючи на певні проблеми, Австрія — країна, яка досить потужно використовує свій соціально-економічний та реформаційно-законодавчий потенціал і запроваджує прогресивні соціальні реформи. Досвід реалізації соціальної політики, отриманий в Австрійський Республіці, демонструє високий рівень соціального розвитку та гарантування високих соціальних стандартів життя населення. 

Список використаної літератури

1. Зміна обличчя австрійського нейтралітету. [Електронний ресурс]//Спостерігач. — 1995. — №22 (лютий). — Режим доступу: http://www.ucipr.kiev.ua/modules. php?ор=modload… file
2. Кружков В.А. Постоянный нейтралитет Австрии: становление, трансформация и перспективы: автореферат дис. … кандидата исторических наук: 07.00.03/Московский государственный институт международных отношений. — Москва, 2009
3. Офіційний сайт Міністерства зовнішньої політики Австрії [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.bmeia.gv.at/
4. Офіційний сайт Міністерства соціальної політики України [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.mlsp.gov.ua/
5. Офіційний сайт Організації економічного співробітництва та розвитку [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.oecd.org/
6. Офіційний сайт Принстонського університету [Електронний ресурс]. — Режим доступу : https://www. princeton.edu/~achaney/tmve/wiki100k/docs/Politics_of_Austria.html
7. Офіційний сайт статистики Австрії [Електронний ресурс]. — Режим доступу : http://www.statistik.at/
8. Патійчук В. О. Країнознавча оцінка проблем і перспектив розвитку туризму Австрії / В. О. Патійчук, Ф. А. Тарасюк // Наук. вісн. Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Сер. : Геогр. науки. — 2011. — № 9. — С. 162-170.
9. Патійчук В. О. Основні проблеми розвитку культурної сфери адміністративних земель Австрії / В. О. Патійчук, Ф. А. Тарасюк // Наук. вісн. Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Сер. : Геогр. науки. — 2011. — № 10. — С. 162-170.
10. Патійчук В. О. Особливості сучасного розвитку культурної сфери у федеральних землях Австрії / В. О. Патійчук, Ф. А. Тарасюк / Наук. вісн. Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Сер. : Геогр. науки. — 2011. — № 18. — С. 119-125.
11. Патійчук В. О. Сучасне українсько-австрійське співробітництво / В. О. Патійчук, Ф. А. Тарасюк / Актуальні проблеми міжнародних відносин і зовнішньої політики країн світу : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Луцьк, 13-14 жовт. 2011 р.) / за ред. В. Й. Лажніка та С. В. Федонюка. — Луцьк : Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2011. — С. 147-152.
12. Патійчук В. Особливості сучасної соціальної політики Австрії / В. Патійчук, М. Бойчук // Науковий вісник Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки. Міжнародні відносини. — 2014. — № 14. — С. 132-137.
13. Пелинка П. Австрийская социал-демократия в ретроспективе// Международная жизнь. — 1990. — Ноябрь. — с.102 — 111.
14. Почему у Эстонии получились реформы и что дальше. [Электронный ресурс] — Режим доступа: http://www.globalaffairs.ru/woussr/Pochemu-u-Estonii-poluchilis-reformy-i-chto-dalshe-15740
15. Рейтинг стран мира по уровню восприятия коррупции. [Электронный ресурс]. — Режим доступа: http://gtmarket.ru/ratings/corruption-perceptions-index/info
16. Рябошапченко А. О. Маастрихтський договір та процедура вступу Австрійської Республіки до Європейського Союзу / А. О. Рябошапченко // Актуальні проблеми держави і права. — 2014. — №73. — С. 215-220.
17. Сахаренко О. В. Система прийняття зовнішньополітичних рішень в Австрійській Республіці// Актуальн. пробл. між- нар. відносин. — 2004. — Вип. 47; Ч.І. — С. 64-71
18. Сахаренко О.В. Політика безпеки і оборони Австрійської республіки на сучасному етапі // Актуальн. пробл. міжнар. відносин. 2004. — Вип.. 49. Ч.ІІ. — Матеріали наук-теорет. конф. — С. 3-6.
19. Семенко В. В. Особливості розвитку партійної системи Австрії у контексті європейських трансформаційних процесів : Дис… канд. політ. наук: 23.00.02 / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці, 2006. — 203арк. : табл. — Бібліогр.: арк. 171-199.
20. Чарушина О.Б. Экономические последствия членства Австрии в Европейском союзе // Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия 5, Экономика — СПб.: Изд-во СПбГУ. — 2008. — №1. — С. 140-146.
21. Юданов Ю. Австрия и Евросоюз: противостояние//Мировая экономика и международные отношения. 2006. — №2. — С.82-91