Вступ.

1. Основні проблеми економічного зростання в Україні.

2. Стан сучасного економічного зростання.

3. Провідні складові економічного зростання.

4. Типи економічного зростання. Екстенсивний та інтенсивний типи економічного розвитку країни.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Початок 90-х років XX століття ознаменувався історичним переломом в економіці України. На початку 90-х національна економіка являла собою уламок народногосподарського комплексу колишнього СРСР. Вона успадкувала застарілі, надзвичайно складні проблеми, пов’язані з військово-промисловим, паливно-енергетичним та металургійним комплексами, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, великою кількістю необґрунтованих та обтяжливих пільг, незбалансованістю та перекосами у соціальній сфері. За роки панування адміністративно-командної системи було пригнічено і фактично втрачено підприємницько-ринкову, приватновласницьку "жилку" закладену у ментальності українського народу. Натомість утвердилася потужна антиринкова ідеологія, що відіграло свою, негативну роль у переведенні української економіки на ринкові засади. Усвідомлення життєвої необхідності зламу старого господарського механізму і побудови нового давалося дуже важко. Із здобуттям незалежності та зміною політичного устрою виникли нагальні потреби у формуванні нових загальновизнаних і поширених у світовій практиці ринкових відносин.

Основи старої планово-розподільчої системи себе вичерпали, а нової – ще не набрали необхідної сили. За таких умов були неминучими принаймні три основні соціально-економічні проблеми переходу від планової економіки до ринкової:

– її трансформування за умов глибокої кризи;

– неготовність суспільства до усвідомлення ринкового курсу, а органів влади — до управління трансформаційним процесом;

– незадоволення проміжними результатами цього процесу.

Категоричний імператив економічних реформ в Україні — економічне зростання, спрямоване на подолання тенденцій деіндустріалізації та економічної колонізації країни, становлення ефективної економіки постіндустріального типу. Тепер уже зрозуміло, що тільки на шляху економічного зростання можливі досягнення динамічної макроекономічної рівноваги і системної фінансової стабілізації; запобігання небезпеці "боргової" економіки, подолання дезінтеграції економіки, насамперед її реального та грошово-фінансового секторів. Але тією самою мірою, в якій національній економіці не потрібні абиякі ринкові реформи, їй шкідливе і абияке зростання, особливо зростання заради зростання. Тому важливою є проблематика провідних видів економічного зростання та можливостей їх регулювання.

Сучасна теорія соціально-економічної динаміки і генетики дозволяє сформулювати кілька положень, які мають принципове значення для аналізу стану і перспектив економічного зростання в Україні.

1. Основн=і проблеми економічного зростання в Україні

Економічне зростання має свою структуру, чинники, джерела, наслідки. Немає зростання взагалі. Реально існують його конкретні види, виділення яких можливе за різними класифікаційними ознаками.

За темпами розрізняють високі і низькі. Відразу виникає питання: які темпи економічного зростання є кращими для суспільства? На перший погляд відповідь очевидна — високі темпи кращі, тому що в такому разі суспільство одержує більше продукції. Але це не зовсім так.

За умов високих темпів економічного зростання не слід залишати поза увагою якість продукції та структуру виробництва. Якщо у виробництві значно переважають засоби виробництва, а частка товарів споживання незначна, то високі темпи зростання не можна вважати задовільними.

Окрім цього, вимогами до економічного зростання є його пропорційність і безперервність.

Якщо економічне зростання уповільнюється і протягом не менше ніж півроку стає нижчим від середньорічних темпів періоду попередніх п'яти — семи років, то йдеться про рецесію економічного зростання.

За темпами збільшення головних економічних показників (ВВП, ВВП на душу населення, ефективність виробництва тощо) розрізняють повільне, бурхливе та стале економічне зростання; за характером взаємодії національної та світової економіки — експорторозширююче, імпортоване, імпортозаміщуюче, розоряюче зростання; по відношенню до чинного законодавства — легальне, тіньове та кримінальне зростання; за ступенем використання економічних ресурсів — екстенсивне та інтенсивне зростання тощо.

Сутність екстенсивного типу економічного зростання полягає в тому, що збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів, тобто середня продуктивність праці в суспільстві не змінюється. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується тим, що приріст виробництва забезпечується за рахунок застосування більш досконалих факторів виробництва, тобто за рахунок підвищення їхньої продуктивності.

Зрозуміло, що характеристики змісту зазначених та інших видів зростання не можуть бути однаковими в різних соціально-економічних умовах, а тому не можуть не відрізнятися і відповідні механізми їх регулювання. Але загальною метою використання цих механізмів має бути формування і вивільнення створюваного потенціалу провідних факторів сучасного економічного зростання:

– розвинутого професійно-кваліфікаційного та інтелектуально-освітнього потенціалу людини;

– суспільної стабільності та цивілізованого правового середовища; оптимального співвідношення партнерських та конкурентних засад, соціальної справедливості та економічної ефективності.

Сучасному економічному зростанню притаманний глобальний характер, суттєва залежність від конкурентоспроможності конкретних національних економік. Вона визначається вже не стільки класичними порівнянними перевагами, скільки складною системою взаємозв'язаних детермінант. Головні з них:

– наявність інтегративно-інноваційних ядер саморозвитку національної економіки і відповідних цілісних відтворювальних контурів;

– якісний склад і продуктивність факторів виробництва, насамперед, людського капіталу;

– умови внутрішнього сукупного попиту (обсяг, характер, структура, механізми інтернаціоналізації тощо);

– стан споріднених підтримуючих галузей;

– рівень внутрішньої конкуренції;

– параметри поведінки економічних суб'єктів (ментальні особливості, рівень менеджменту тощо);

– ефективність регулюючих дій держави і громадянських інституцій.

Країни — технологічні лідери реалізують свої конкурентні переваги, дістаючи через механізми і канали міжнародних економічних відносин (торгівлю, рух капіталу, “відплив інтелекту”, валютно-фінансові операції) значні додаткові доходи, в тому числі монопольну ренту, економічний прибуток тощо. Зрозуміло, що роль “донорів” виконують менш розвинуті країни.

Отже, досягнення якісного економічного зростання передбачає створення нових і реалізацію наявних національних детермінант конкурентоспроможності в контексті глобального економічного розвитку.

2. Стан сучасного економічного зростання

Сучасне економічне зростання — системоутворюючий і нерівномірний процес. Але його стратегічне першоджерело, витоки слід шукати не стільки в лабіринтах світового ринку, скільки в ядрі саморозвитку національної економіки. Це ядро являє собою особливе інтегративно-інноваційне утворення, єдиний і суперечливий сплав найактивніших складових технологічних, економічних і соціальних укладів суспільства. Серед цих складових:

а) технологічні уклади, основу яких становлять електронна промисловість, комплексна автоматизація виробництва, інформаційні технології та комунікації, виготовлення конструкційних матеріалів із заданими властивостями, використання природного газу як головного енергоносія, перевезення повітряним і трубопровідним транспортом, біотехнологія, генна інженерія, тонка хімія, штучний інтелект, космічна техніка;

б) гармонійне поєднання приватних та асоційованих форм привласнення, підприємництва і господарювання;

в) високоінтелектуальний і кваліфікований людський капітал з домінуючими ментальними рисами патріотизму, динамізму, самодіяльності та суспільної відповідальності.

На основі ядра саморозвитку формується відповідний цілісний національно-економічний відтворювальний контур, каркасом якого мають стати могутні інтегровані корпоративні структури (угруповання).

У послідовно-паралельному режимі зазначений контур поступово опановує національний і світовий економічний простір, розширюючи українську складову світових відтворювальних процесів.

Національній економіці можуть бути притаманними кілька ядер саморозвитку з різним рівнем ефективності та конкурентоспроможності. У формуванні на їх основі короткострокових відтворювальних контурів тактичного значення провідну роль, як правило, відіграють механізми ринкового саморегулювання. А створення і розвиток стратегічних контурів постіндустріального типу неможливе без активної цілеспрямованої діяльності держави і базових інститутів громадянського суспільства.

Загалом, сучасна національна теорія економічного зростання не є монополією неокласики або кейнсіанства, марксизму або інституціоналізму. Його цілісний теоретичний образ і відповідні рекомендації для економічної політики можуть бути отримані тільки в процесі ґрунтовного вивчення національної економіки у контексті глобальних процесів із залученням потенціалу світової економічної думки.

На фоні переважно звуженого суспільного відтворення у національній економіці спостерігається кілька провідних видів локального і спорадичного зростання.

Найбільш стійке це нелегальне або “тіньове” економічне зростання. У його межах економічні процеси набувають спотворених форм, поза правовим полем розвиваються менеджмент, бізнес, зайнятість людських ресурсів. З цим видом розвитку тісно пов'язане спекулятивно-посередницьке зростання, обсяги якого вже давно вийшли за межі потреб реального сектора.

Одне з головних джерел нелегального зростання — ініційовані державою процеси бюрократизації та делібералізації економіки. Звужене розуміння лібералізації тільки як вивільнення цін та відкриття внутрішнього ринку і відповідні практичні дії завдали економіці подвійного удару, що й каталізувало її занепад. А за теорією та цивілізованою практикою лібералізація економіки — це складний, комплексний феномен, що аж ніяк не обмежується лібералізацією цін та зовнішньоекономічних зв'язків і означає створення сприятливих умов для вільних підприємництва та праці. Тільки вона здатна забезпечити масове точкове зростання національних підприємств, поліпшення добробуту громадян.

Сучасне економічне зростання — системоутворюючий і нерівномірний процес. Але його стратегічне першоджерело, витоки слід шукати не стільки в лабіринтах світового ринку, скільки в ядрі саморозвитку національної економіки. Це ядро являє собою особливе інтегративно-інноваційне утворення, єдиний і суперечливий сплав найактивніших складових технологічних, економічних і соціальних укладів суспільства. Серед цих складових: а) п'ятий і шостий технологічні уклади, основу яких становлять електронна промисловість, комплексна автоматизація виробництва, інформаційні технології та комунікації, виготовлення конструкційних матеріалів із заданими властивостями, використання природного газу як головного енергоносія, перевезення повітряним і трубопровідним транспортом, біотехнологія, генна інженерія, тонка хімія, штучний інтелект, космічна техніка; б) гармонійне поєднання приватних та асоційованих форм привласнення, підприємництва і господарювання; в) високоінтелектуальний і кваліфікований людський капітал з домінуючими ментальними рисами патріотизму, динамізму, самодіяльності та суспільної відповідальності.

Отже, головний урок нелегального зростання — імператив комплексної лібералізації економіки, зняття бюрократичного тиску на економічних суб'єктів, перехід від фіскально-рестриктивної до створювально-стимулюючої фінансової та грошової політики. Легалізація зростання дозволить надати йому цивілізованих форм, включити до правового економічного середовища, зробити об'єктом свідомого суспільного регулювання і підтримки.

3. Провідні складові економічного зростання

Провідною складовою економічного піднесення може бути стійке експорторозширююче зростання. Але, як показує досвід нових індустріальних країн, це можливо за наявності певних необхідних і достатніх умов.

Найважливіші з них:

а) формування та існування, хай не багатьох, але в основному завершених вітчизняних конкурентоспроможних відтворювальних контурів щодо випуску кінцевої продукції високого ступеня обробки;

б) наявність адекватного розвинутого внутрішнього платоспроможного попиту та його первісне задоволення;

в) завоювання відповідних ніш світового ринку, яке має супроводжуватися експортом національного підприємницького капіталу та асиміляцією необхідних іноземних виробництв у складі вітчизняних відтворювальних контурів.

Відсутність або нерозвинутість зазначених умов на тлі абсолютизації експортної орієнтації окремих галузей (наприклад, чорної металургії), навіть з метою виживання, призводить до небажаних наслідків. Ось чому в національній економіці експорторозширююче зростання набуває дедалі чіткіших рис розоряючого. Його ознаки добре відомі й відчутні матеріально, це:

– значні затрати внаслідок нееквівалентної зовнішньої торгівлі (наприклад, реалізація окремих її бартерних схем призводить до втрат майже половини вартості продукції);

– нерозробленість механізмів вилучення державою природної ренти, що породжує феномен рентоорієнтованої поведінки економічних суб'єктів, використання останніми експорту сировини та напівфабрикатів з метою привласнення цієї “нічийної” власності;

– значні обсяги валютної виручки, яка не повертається в країну; використання існуючих експортних каналів для практично безплатного вивезення національних ресурсів за кордон;

– інтенсивний переплив ресурсів з депресивних галузей в експортні з наступним відпливом за зазначеними та іншими схемами.

Загальний знаменник складових розоряючого зростання — знекровлення національної економіки, його головні причини — незавершеність, фрагментарність національних експортних відтворювальних контурів, поступливість внутрішніх потенціалів саморозвитку мінливим зовнішнім імпульсам, недоліки існуючої рентної та валютної політики Таким чином, головними уроками цього виду економічного зростання є:

а) необхідність добудови існуючих національних експортних відтворювальних контурів за світовими стандартами (з включенням споріднених та підтримуючих галузей);

б) нагальна потреба в розробці ефективно діючих механізмів вилучення державою ренти з природних;

в) доцільність дійових обмежень на вивезення непідприємницького капіталу за кордон, ввезення спекулятивного капіталу з-за кордону, на спекулятивні операції з капіталом, а також відповідних обґрунтованих заходів щодо послідовної “дедоларизації” економіки.

Йдеться про:

• введення обмежень на використання іноземної валюти для розрахунків між резидентами;

• лімітування обсягів купівлі валюти тільки цілями здійснення поточних операцій з нерезидентами;

• встановлення жорсткіших нормативів ввезення та вивезення валюти фізичними особами;

• введення або підвищення рівня оподаткування ввезення валютної готівки комерційними банками;

• заборону відкриття та ведення рахунків оффшорних банків у українських комерційних банках і рахунків українських банків у оффшорних банках тощо.

Реалізація таких заходів за умов комплексної лібералізації внутрішнього інвестиційного режиму дасть змогу суттєво поповнити потік вітчизняного капіталу у виробництво, зокрема — в експортне.

З метою подолання кризи важливо повною мірою задіяти потенціал імпортованого економічного зростання шляхом активного залучення прямих іноземних інвестицій, насамперед, капіталів провідних транснаціональних компаній (ТНК) з включенням відповідних національних виробництв, до глобальної системи бізнесу, розподілу і постачання.

Позитивні моменти імпортованого зростання добре відомі:

– залучення капіталу, прогресивних технологій;

– опанування досвіду бізнесу та менеджменту;

– створення нових робочих місць тощо.

Разом з тим, треба мати на увазі, що імпортоване зростання нерідко супроводжується відмовою держави від активної промислової політики, загальним структурним спрощенням національної економіки, занепадом високотехнологічних галузей, посиленням сировинної спрямованості промислового виробництва. Ці тенденції невипадкові, оскільки національна економіка розривається іноземними відтворювальними контурами, стає об'єктом впливу імпульсів саморозвитку інших економік, поступово втягується у фарватер їх руху. Каналами імпортованого зростання у країну можуть потрапляти непровідні технології, екологічно шкідливі виробництва і продукція, неякісні вироби.

Отже, за будь-яких обставин абсолютизація імпортованого зростання недоречна, його розвиток у кінцевому підсумку має визначатися тими видами економічного зростання, які забезпечують незалежність і конкурентоспроможність національної економіки. Серед них не тільки експорторозширюючий, але й імпортозаміщуючий та постіндустріальний види зростання.

4. Типи економічного зростання. Екстенсивний та інтенсивний типи економічного розвитку країни

Залежно від того, під впливом яких факторів відбувається економічне зростання, виділяють два його типи: екстенсивний та інтенсивний.

При екстенсивному типі зростання досягається шляхом кількісного приросту факторів виробництва (виробничих ресурсів) при їх незмінному технічному рівні, тобто при незмінних продуктивності праці і ефективності виробництва. Наприклад, для зростання ВВП у певній пропорції у такій же пропорції необхідно збільшити виробничі ресурси (кількість зайнятих у виробництві, засобів виробництва тощо).

Інтенсивний тип економічного зростання означає зростання обсягу суспільного продукту на основі якісного удосконалення факторів виробництва. Він базується на застосуванні більш ефективних засобів виробництва та більш досконалій технології і організації праці.

Проте поділ економічного зростання на екстенсивне та інтенсивне значною мірою умовний, оскільки у чистому вигляді не існує ні того, ні іншого, а реальне економічне зростання залежить від відповідної комбінації екстенсивних та інтенсивних виробничих факторів. Зростання національного доходу у будь-якій економіці визначається витратами та продуктивністю праці. Витрати праці вимірюються кількістю людино-годин, яка визначається добутком кількості зайнятих у виробництві на загальну кількість відпрацьованих ними годин. Продуктивність праці визначається кількістю продукту, виробленого за одиницю часу, або кількістю продукту, що припадає на одного зайнятого.

Продуктивність праці залежить від технічного прогресу, обсягу інвестицій, загальноосвітньої та професійної підготовки працівників, ефективного розміщення ресурсів тощо.

Американський економіст Е.Денісон, досліджуючи фактори, які впливали на зростання реального доходу в США протягом 1929— 1982 pp., одержав такий результат: 32% приросту було одержано за рахунок зростання витрат праці, а 68% — за рахунок зростання продуктивності праці. При цьому із цих 68% на технічний прогрес прийшлося 28%, 19% — на витрати капіталу і 14% — на освіту і професійну підготовку.

Як видно з наведених ознак, найбільш важливим фактором, що забезпечує зростання економіки, є продуктивність праці, на яку припадає 2/3 приросту реального доходу. Найбільший вплив на продуктивність праці має технічний прогрес, який означає застосування у виробництві нової техніки, технології, організації виробництва і управління. НТП характеризується інтеграцією виробництва з наукою, оновленням виробничого апарату і асортименту продукції. Нова техніка і технологія вимагають більш освічених і кваліфікованих спеціалістів, що, у свою чергу, вимагає підтримувати витрати на підготовку кадрів та освіту на відносно високому рівні. Інвестиції в освіту і підготовку кадрів дають прямий економічний і соціальний ефект. Тому будь-які заходи, що спрямовані на економічне зростання, будуть недостатніми, якщо професійна підготовка робочої сили, якість освіти і здоров'я населення не будуть відповідати потребам розвитку економіки.

З технічним прогресом тісно пов'язані інвестиції у виробництво. Зростання інвестицій підвищує фондоозброєність, яка, у свою чергу, веде до підвищення продуктивності праці[7, c. 323-326].

Важливе значення має спрямування інвестицій в галузі, які забезпечують науково-технічний прогрес. Ефект від капіталовкладень значною мірою залежить від рівня розвитку інфраструктури в національній економіці.

Інтенсивний тип зростання характеризується різними комбінаціями витрат ресурсів, між якими існує взаємозалежність двоякого роду: пряма — збільшення витрат одних ресурсів викликає збільшення витрат інших ресурсів; обернена — збільшення витрат одних ресурсів призводить до зменшення витрат інших. Так, зростання продуктивності Праці вимагає додаткових інвестицій в засоби виробництва (зростання фондоозброєності).

Існує три форми інтенсивного типу зростання, які характеризуються різним поєднанням ресурсів, можливостями їх взаємозаміни та ефективності цієї зміни: фондомістка, фондозберігаюча та нейтральна.

При фондомісткій формі підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових витрат основного капіталу (виробничих фондів) на одиницю продукції. При фондомісткій формі темпи приросту фондоозброєності вищі від темпів зростання продуктивності праці та національного доходу.

При фондозберггаючій формі підвищення продуктивності праці супроводжується економією основного капіталу (виробничих фондів) на одиницю продукції. При даній формі приріст фондів (основного капіталу або засобів виробництва) на один процент викликає більший приріст національного доходу (обсягу виробництва), ніж таке ж збільшення зайнятих (кількості людино-годин).

Нейтральна форма характеризується тим, що хоча підвищення продуктивності праці досягається за рахунок додаткових капіталовкладень, проте економія засобів виробництва компенсує ці витрати, і виробничі фонди (основний капітал) зростають тими ж темпами, що й ВСП та національний дохід.

Фондомістка форма зростання має місце в галузях виробництва, де праця людей недостатньо озброєна виробничими фондами, фондозберігаюча форма — в галузях з високою фондоозброєністю, де економічне зростання досягається за рахунок більш раціонального використання наявного виробничого потенціалу[6, c. 369-371].

Висновки

Критики економічного зростання також висувають цілий ряд аргументів на користь того, що, хоч, економічне зростання забезпечує нам "прожиток '', воно не може забезпечити нам "гарне життя". Отож, економічне зростання означає індустріалізацію, масове виробництво, яке не носить творчого характеру і не приносить задоволення працівнику, а також відчуження трудящих від прийняття життєво важливих рішень.

З іншого табору економісти виступають на захист тенденції економічного зростання як важливої суспільної мети, наводячи наступні аргументи.

Як вже відмічалося раніше, економічне зростання є основною умовою матеріального достатку і підвищення рівня життя. У умовах економічного зростання вибір соціальних цілей стає менш болісним і веде до менших протиріч між різними групами населення. Є можливість одночасно модернізувати збройні сили, підтримувати інфраструктуру на даному рівні, здійснювати програми допомоги вразливим верствам населення, вдосконалювати систему освіти та інші галузі соціальної сфери і при цьому підвищувати особистий добробут.

Тепер уже зрозуміло, що тільки на шляху економічного зростання можливі досягнення динамічної макроекономічної рівноваги і системної фінансової стабілізації; запобігання небезпеці «боргової» економіки, подолання дезінтеграції економіки, насамперед її реального та грошово-фінансового секторів. Але тією самою мірою, в якій національній економіці не потрібні абиякі ринкові реформи, їй шкідливе і абияке зростання, особливо зростання заради зростання. Тому головною темою статті є проблематика провідних видів економічного зростання та можливостей їх регулювання.

Отже, у роботі досліджено вплив низки факторів на економічне зростання в умовах перехідної економіки. Класифіковано типи (різновиди) економічного зростання шляхом узагальнення й систематизації наявних типів із доповненням додатковими класифікаційними ознаками та різновидами зростання економічної системи країни.

Список використаної літератури

1. Білецька Л. В. Економічна теорія: Політекономія. Мікроекономіка. Макроекономіка : Навчальний посібник/ Л. В. Білецька, Л. В. Білецький, В. І. Савич; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -651 с.

2. Дзюбик С. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Степан Дзюбик, Ольга Ривак,. -К.: Знання , 2006. -481 с.

3. Економічна теорія : Підручник/ В. М. Тарасевич, В. В. Білоцерківець, С. П. Горобець, О. В. Давидов та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; М-во освіти і науки України, Нац. металургійна акад. України . -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -779 с.

4. Економічна теорія. Політекономія : Підручник / Віктор Базилевич, Віктор Попов, Катерина Базилевич та ін.; За ред. В.Д.Базилевича. -3-тє вид., доп. і перероб.. -К.: Знання-Прес, 2004. -615 с.

5. Крупка М. Основи економічної теорії : Підручник/ Михайло Крупка, Петро Островерх, Сергій Реверчук,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -К.: Атіка, 2001. -343 с.

6. Лановик Б. Економічна теорія : Курс лекцій/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. -6-те вид., стереотип.. -К.: Вікар, 2006. -405 с.

7. Мочерний С. Економічна теорія для менеджерів : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Степан Мочерний, В. М. Фомішина, О. І. Тищенко. -Херсон: ОЛДІ-плюс, 2006. -624 с.

8. Основи економічної теорії : Політекономічний аспект: Підручник / Відповідальний ред. Г.Н. Климко, . -5-те вид. виправлене. -К.: Знання-Прес, 2004. -614 с.

9. Основи економічної теорії : Посібник/ В. О. Рибалкін, М. О. Хмелевський, Т. І. Біленко та ін.. -К.: Академія, 2002,2003. -351 с.

10. Основи економічної теорії : Підручник/ В. Г. Федоренко, Ю. М. Ніколенко, О. М. Діденко и др.; За наук. ред. В. Г. Федоренка; М-во освіти і науки України. -К.: Алерта, 2005. -510 с.

11. Основи економічної теорії : Підручник/ О. О. Мамалуй, О. А. Гриценко, Л. В. Гриценко та ін., За заг. ред. О. О. Мамалуя; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -478 с.

12. Предборський В. А. Економічна теорія : Підручник для студентів вищих навчальних закладів/ В. А. Предборський, Б. Б. Гарін, В. Д. Кухаренко; Під ред. В. А. Предборського. -К.: Кондор, 2003. -491 с.

13. Уразов А. Основи економічної теорії : Навчальний посібник/ Міжрегіон. академія управління персоналом, Житомирський ін-т МАУП . -К.: МАУП, 2005. -323 с.