Вступ

Сьогодні важливо усвідомлювати нерозривний зв’язок природи і суспільства, що має взаємний характер. Згадаємо відомі слова тургенівського героя Базарова: «Природа – не храм, а майстерня, і людина в ній – працівник». До чого призвела ця установка сьогодні, добре відомо на конкретних фактах. Ми зупинимося лише на деяких з них, які й охарактеризують і без того відому кожному актуальність проблеми.

Зростання масштабів господарської діяльності людини, бурхливий розвиток науково-технічної революції підсилили негативний вплив на природу, призвели до порушення екологічної рівноваги на планеті. Зросло споживання в сфері матеріального виробництва природних ресурсів. Аварія на Чорнобильській АЕС показала екологічну загрозу, яку створюють аварії на атомних електростанціях, які експлуатуються в 26 країнах світу. Виникла не тільки гостра необхідність змінити суть технологічної цивілізації, але й додати їй природоохоронного характеру. Отже, проблема збереження природи непомітно для усіх нас переросла в проблему виживання цивілізації, а точніше в проблему переходу від стихійного тисячолітнього розвитку локальних цивілізацій, що змінюють одна одну, до світової цивілізації, довгострокове існування якої можливе лише в межах чітко заданих навантажень на природні комплекси.

1. Сучасні екологічні проблеми суспільства

У середині XX ст. екологічна кризу набула якісно нового характеру. Вона стала глобальною. Це означає, що виникла небезпека руйнування систем життєзабезпечення людини і біосфери. Усі кризи, які відбувались протягом історії людини, мають комплексну природу. Особливістю сучасної екологічної кризи є те, що техногенні впливи дуже переплітаються з природними процесами, вони підсилюються або послаблюються ними. З іншого боку, і природні процеси (землетруси, повені тощо) у багатьох випадках підсилюються техногенними чинниками. Екологи виділяють три основні групи причин, які ведуть до деградації життєвого середовища людини й зумовлюють глобальну екологічну кризу на планеті: прискорення економічного росту будь-якою ціною; зростання народонаселення й урбанізація використання технологій, які передбачають максимальне використання природних ресурсів [5, с. 145]. З розвитком цивілізації і ростом народонаселення все гостріше постає питання про гранично допустиме навантаження на Землю, що уможливило б їй функціонувати як складній біологічній системі. Швидке зростання кількості населення призвело до надмірного використання природних ресурсів планети. Виникла реальна загроза світової енергетичної кризи. Небачених розмірів досягло забруднення природного середовища продуктами техногенної діяльності людини. Швидкість розвитку техногенних змін у біосфері випереджає адаптаційні можливості організму людини. Отже, проблема збереження життя на Землі пов’язана не тільки з обсягом виробництва продуктів харчування, але й з якістю довкілля [5, с. 146].

Здоров’я людини, цілих груп населення залежить від впливу різних підсистем природного і соціального середовища. Зростаючі темпи зміни середовища проживання призводять до порушення взаємозв’язку між ним і людиною, зниження адаптаційних можливостей організму. Середовище проживання може містити такі речовини, з якими організм у ході еволюції не зустрічався і тому не має відповідних аналізаторних систем, що сигналізують про їхню наявність. Глибокі зміни біосфери відбуваються стрімкіше, ніж темпи еволюції живих організмів. Атмосферний шлях надходження токсичних речовин в організм людини є провідним, тому що протягом доби він споживає близько 15 кг повітря, 2,5 кг води і приблизно 1,5 кг їжі, крім того, при інгаляції хімічні елементи поглинаються організмом якнайінтенсивніше. Так, свинець, що надходить з повітрям, абсорбується кров’ю приблизно на 60 %, що тоді як надходить з водою – на 10 %, а з їжею – лише на 5 %. Забрудненням атмосфери зумовлені близько 30 % загальних захворювань населення промислових центрів [5, с. 146].

Тому в налагодженому тисячоліттями механізмі взаємодій середовища й організму, пов’язаному з характером і рівнем захисних функцій останнього, може виникнути дисбаланс. Агресивні екологічні чинники ушкоджують хромосоми і викликають мутації в генах, спотворюють спадкоємну інформацію, у результаті чого «хворі» клітини починають нестримно ділитися. При цьому ракові клітини не знищуються імунною системою, попередньо ослабленою тими самими негативними екологічними чинниками [5, с. 147]. Екологічні проблеми по-різному проявляються на локальному і планетарному рівнях.

Урбанізація та її вплив на природне середовище.

Урбанізацію неможливо розглядати без зв’язку з розвитком суспільного виробництва, зокрема важкої індустрії, енергетики, хімічної промисловості тощо. Разом з нарощуванням промислового потенціалу, створенням нових галузей виробництва у великих містах зростає чисельність населення. Сучасні великі міста — це центри зосередження багатогалузевої промисловості, розгалуженої транспортної мережі в густо населених житлових масивах. Причому найважливішим джерелом зростання міського населення була й все ще залишається міграція сільських жителів у міста. На неї припадає більше половини приросту міського населення в Україні.

Сучасне місто надає своїм жителям багато переваг економічного, соціального та суб’єктивного характеру, а саме:

— наявність місць роботи та можливість зміни роботи;

— зосередження закладів науки та культури;

— забезпечення висококваліфікованої медичної допомоги;

— можливість створювати кращі житлові та соціально-побутові умови життя;

— розвиток міжнародної та регіональної культури.

При цьому з`являються и певні небезпеки життя в урбанізованому середовищі.

Забруднення атмосфери міст.

Основними джерелами забруднення атмосфери міста є транспорт, енергетичні системи міста та промисловість.

У містах зосереджена основна маса транспортних засобів. Автотранспорт дає 70% усіх токсичних викидів в атмосферу. В міському повітрі завжди зростає обсяг оксидів вуглецю, вуглеводнів, оксидів азоту, сажі, сірчані та свинцеві сполуки. Міста ніколи не пристосуються до такої кількості автотранспорту.

Міста — основні споживачі енергії. Місто споживає енергію у різних формах. Досить широко використовується викопне паливо — кам’яне вугілля, нафтопродукти та природний газ. Це вже само по собі визначає забруднення міст продуктами згорання. До житлових будинків та виробничих приміщень енергія потрапляє у формі електрики, газу, парового опалення.

Зниження якості атмосферного повітря небезпечне для здоров’я міських мешканців. Людина за добу вживає в середньому 25 кг повітря. Навіть, якщо відносний вміст забруднювачів в повітрі незначний, їх сумарна кількість, яка потрапляє в організм людини при диханні, може виявитись токсичною. Найбільш поширеною шкідливою домішкою повітряного середовища є чадний газ. Надмірна кількість цього газу в повітрі призводить до швидкої втомлюваності людини, головного болю, запаморочення, ослаблення пам’яті, порушення діяльності серцево-судинної та інших систем організму.

Специфіка проживання в місті призводить до того, що люди 80-95% свого часу проводять в приміщеннях (житлові будинки, метро, службові приміщення). Одним з показників якості міського життя є повітря приміщень, яке забруднено в 100 разів більше ніж зовні [2, с. 89].

Інші токсичні матеріали — олійні фарби і розчинники, килимовий клей, меблевий лак, із яких виділяються бензол, толуол та інші речовини.

Забруднення питної води в містах.

Питна вода — найважливіший фактор здоров’я людини. В крани міських квартир питна вода потрапляє з річок, водосховищ, озер, з підземних глибин. Найчистіша — підземна (особливо глибинна, артезіанська) вода. Але для великих міст цієї води не вистачає.

У реальних умовах вода містить органічні й мінеральні сполуки, мікро- і макроелементи, гази, колоїдні частинки та живі мікроорганізми. Основні компоненти питної води незмінні — гідрокарбонатні, сульфатні та солі кальцію, магнію та натрію. З мінералів у воді є кремній, фтор, стронцій, цинк, з макроелементів залізо і калій.

Частки ґрунту і все, що може гнити, вносить у воду органічні сполуки, їх різноманіття величезне. Щоб природна вода стала придатною для вживання, вона проходить декілька стадій очищення та знезараження: механічні, фізичні, фізико-механічні, хімічні, фізико-хімічні, біологічні, комплексні. Але проблема забезпечення людства якісною питною водою з кожним роком ускладнюється, стає більш гострою. Склалася ситуація, коли практично всі поверхневі, а в окремих регіонах і підземні води за рівнем забруднення не відповідають вимогам стандарту до джерел водопостачання. Питна вода стає активним чинником шкідливого впливу на здоров’я і першопричин виникнення багатьох небезпечних масових інфекційних захворювань. А внаслідок хлорування в питній воді утворюються хлорорганічні сполуки, наприклад, кількість хлороформу перевищує в 1,5-2 рази норми, рекомендовані ВООЗ. Окрім того, в питній воді є й інші токсичні речовини: іони важких металів, сполуки фосфору і сірки, пестициди, нітрати, нітрити [2, с. 90].

Шумове, вібраційне та електромагнітне забруднення міст.

Для мешканців міста шум — справа звичайна. Досить часто людина навіть не замислюється над його протиприродністю. В будь-якому регіоні міста шумить автотранспорт, гуркоче трамвай, з певним шумом працює підприємство, поблизу злітають з аеродрому літаки. В квартирах шумлять холодильники і пральні машини, в під’їздах — ліфти. Цей перелік можна продовжити. Якщо шуму так багато в нашому житті, може здатися, що він не шкідливий. Однак за своїм впливом на організм людини шум більше шкідливий, ніж хімічне забруднення. За останні роки у всіх великих містах шум збільшився на 12-15 дБ, а суб’єктивна гучність виросла в 3-4 рази. Шум знизив продуктивність праці на 15-20%, суттєво підвищив ріст захворюваності. Експерти вважають, що в великих містах шум скорочує життя людини на 8-12 років [2, с. 90].

Частота захворювань серцево-судинної системи у людей, які живуть у зашумлених районах, у кілька разів вища, а ішемічна хвороба серця у них трапляється утричі частіше. Зростає також загальна захворюваність.

Особливо вражає вплив шуму на міських жителів. Якщо на 100 тисяч сільських мешканців припадає 20-30 тих, хто погано чує, то в містах ця цифра виростає в 5 разів. За даними статистики, жителі великих міст втрачають гостроту слуху вже з 30 років (в нормі — в 2 рази пізніше). Під впливом шуму погіршується сон та сприйнятливість до навчання. Діти стають більш агресивними та вередливими.

Для позначення комплексного впливу шуму на людину медики ввели термін — «шумова хвороба». Симптомами цієї хвороби є головний біль, нудота, дратівливість, які досить часто супроводжуються тимчасовим зниженням слуху. До шумової хвороби схильні більшість мешканців великих міст, які постійно отримують шумові навантаження. Наприклад, нормативні рівні звуку в дБ для мешканців житлових кварталів повинні становить 55 вдень і 45 вночі. Однак різні джерела техногенного шуму вносять вагомий внесок у звукове середовище міста. У сучасних міських районах зі значним рухом транспорту рівень шуму близький до небезпечної межі в 80 дБ [2, с. 92].

Шум діє на організм людини не тільки прямо й опосередковано. Шум має й інші можливості впливу. Так, у міських умовах тривалість життя дерев коротша, ніж у сільській місцевості. Головною причиною цього є вплив інтенсивного шуму. При дії шуму в 100 дБ рослини виживають 10 днів. При цьому швидко гинуть квіти і уповільнюється ріст рослин.

Отже, шум шкідливий, але чи можна зменшити його вплив на живі організми, включаючи людину.

До негативних фізичних чинників міста належить також вібрація. Джерелами вібрації в містах є: рейковий транспорт, автомобільний транспорт, будівельна техніка, промислові установки.

Зазвичай вібрація розповсюджується від її джерела на відстань до 100 м. Найбільш потужне джерело вібрації — залізничний транспорт. Коливання ґрунту поблизу залізниці перевищує землетрус силою 6-7 балів. В метро інтенсивна вібрація розповсюджується на 50-70 м [2, с. 92].

Несприятливо впливають на організм людини і електромагнітні випромінювання промислової частоти (50 герц) та частот радіохвильового діапазону. В помешканнях електромагнітні поля створюють: радіоапаратура, телевізори, холодильники тощо, що становить певну небезпеку. Якщо поруч знаходиться постійне джерело електромагнітного випромінювання, яке працює на аналогічній (чи є кратною) частоті, що може призвести до збільшення або зменшення нормальної частоти роботи людського органа, то наслідком цього можуть бути головний біль, порушення сну, перевтома, навіть загроза виникнення стенокардії. Найбільш небезпечним випромінювання є тоді, коли людина спить.

2. Шляхи вирішення екологічних проблем

Отже, аналізуючи цю велику сукупність проблем, ми можемо зробити дуже важливі висновки щодо екологічної дійсності нашої держави, виявити чинники та особливості життєдіяльності та природокористування.

Методи уникнення екологічних небезпек:

1. Проведення комплексної оцінки існуючих процесів та можливостей на регіональному, державному, міжнародному рівнях.
2. Використання систем екомоніторингу для виявлення найактуальніших проблем окремих регіонів.
3. Створення загальної електронної системи з використанням ГІС для розроблення конкретних методів та дій, спрямованих на загальне та стабільне покращання ситуації, а не на ліквідацію окремих наслідків.
4. Створення та використання сучасних очисних споруд, впровадження технологій повторної переробки сировини, безвідхідного виробництва на підприємствах.
5. Використання енергоощадних технологій для економії ресурсів та зменшення навантаження на енергетичний комплекс.
6. Поступове розроблення та перехід на альтернативні джерела енергії.
7. Збереження хоча б існуючого стану відновлюваних природних ресурсів, таких як ліси та ґрунти.
8. Доступність використання сучасного медичного обладнання, винахід нових ефективних методів боротьби з найзагрозливішими хворобами та впровадження їх у практичне використання.
9. Підписання та виконання міжнародних договорів про обмеження викидів отруйних речовин у довкілля.
10. Грамотна економічна та юридична політика держави [1, с. 183].

“Базовими” недоліками України на сучасному етапі є складні, багатогранні чинники, які здійснюють комплексний, тотальний вплив на усі галузі економіки, діють у різних сферах, на різних рівнях господарювання, і тому вони потребують особливої уваги, особливих рішень, тобто системного вирішення з боку держави. Цими чинниками є:

– макроекономічна політика, яка змушує суб’єктів господарювання екстенсивно використовувати природні ресурси;

– інвестиційна політика, яка орієнтована на розвиток ресурсомістких секторів економіки;

– помилкова секторальна політика (паливно-енергетичний комплекс, сільське господарство, лісове господарство тощо);

– нестабільне законодавство;

– відсутність прав власності на природні ресурси;

– відсутність еколого-збалансованої довгострокової економічної стратегії;

– на регіональному і локальному рівнях недолік прямого та непрямого ефекту від охорони довкілля (економічного й соціального), – “глобальні прибутки“;

– інфляція, економічна криза й нестабільність економіки заважають здійсненню довготривалих проектів, до яких належить більшість екологічних проектів;

– природно-ресурсні властивості експорту;

– існування дійсно великого стимулу до отримання значних й швидких прибутків від продажу природних ресурсів (ліс, руди);

– відсутність екологічного мислення, екологічної свідомості [1, с. 185].

На межі третього тисячоліття екологічну ситуацію в Україні можна розглядати як кризову.

Для її вирішення потрібні дуже великі фінансові, кваліфікаційні ресурси, значний відрізок часу. Усе це повинно прискорюватись ефективними державними механізмами. Але усі ці властивості притаманні економічно розвиненим країнам, якою Україна не є.

Розроблені механізми державного природокористування, деякі правові та господарські переваги ринкової економіки, прогресивні напрями охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки значною мірою залишуться лише як вдалі проекти через відсутність фінансування, бажання, а також тому, що екологічне питання не є достатньо важливим для нашого сучасного суспільства, особливо на стадії первинного накопичення капіталу.

Висновки

Екологічна проблема поставила суспільство перед вибором подальшого шляху розвитку: чи бути йому орієнтованим на безмежне зростання виробництва або цей ріст повинен бути погоджений з реальними можливостями природного середовища й людського організму, узгоджений не тільки з найближчими, але й з віддаленими цілями соціального розвитку.

Критично проаналізувавши ситуацію, що склалася з проблем, які розглянуті в нашій роботі, можна зробити такі висновки: Перший. Науково-технічний прогрес зупинити неможливо. Але, щоб не виявитися на його узбіччі, треба вже сьогодні в зернах, кинутих у борозну, бачити завтрашні колоски. І взяти на себе відповідальність за їх вирощування. Іншими словами, зміцнюючи фундамент нинішньої радикальної економічної реформи, думати і про прийдешній день, і про наше завтра. Другий. У нашому мисленні, оцінках навколишнього світу відбулася переоцінка цінностей. Ще два десятиліття тому труби, що димлять, павутина ліній електропередач вважалися символом прогресу. Люди раділи, бачили у цьому поступальний розвиток. А сьогодні з трубами, що димлять, ми пов’язуємо забруднення біосфери. Забруднення, що часом перевищує компенсаторні можливості природи. Про це багато пишуть, ще більше говорять, але переважна більшість дій, на жаль, на цьому і завершується. Третій. Результат безконтрольного, нічим не обмеженого техногенного впливу людини на природу досяг апогею.

Охорона природи – завдання нашого століття, проблема, що стала соціальною. Ми вважаємо, що екологічна проблема – одне з найважливіших завдань людства. Від вирішення цієї проблеми залежить майбутнє усієї планети. І вже зараз люди повинні це розуміти і брати активну участь у боротьбі за збереження світу.

Список використаних джерел

1. Білявський Г. О. Основи екології: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Либідь, 2004. — 406, с.
2. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навчальний посібник для студ. вуз. — К.: Знання, 2004. -309 с.
3. Екологічне законодавство України / Відп. ред. І.О.Заєць. — К.: Юрінком, 2001. — 413, с.
4. Заверуха Н. М. Основи екології: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. — К.: Каравела, 2006. — 365 с.
5. Івашура А. А. Екологія: теорія та практика: Навчальний посібник. -Харків: ВД «ІНЖЕК», 2004. — 207 с.
6. Царенко О. М. Основи екології та економіка природокористування: Навч. посібн. для студ. вузів. — Суми: Університетська книга, 2004. — 399 с.