Основу соціологічної концепції «суспільства ризику» заклав У. Бек.

Суспільство ризику, за У. Беком не має чіткої межі між кількісно визначеним ризиком та невизначеністю (небезпекою), між «об’єктивним» аналізом ризику та соціальним сприйняттям ризику2:

—        Небезпека має «руйнівну силу війни», вона торкається усіх сфер життя та усіх соціальних спільнот.

—        Небезпека виходить за межі окремо взятої країни, ми стаємо членами «світової команди небезпеки», якій потрібна нова внутрішня політика, орієнтована на спільне подолання небезпеки.

—        Прогрес науки підриває роль експертів, які, не вбачаючи небезпеки, визначали її відсутність. «Наука не зменшує ризик, а лише загострює усвідомлення ризику».

—        Страх є визначальним у відчутті життя. Цінність безпеки змінює цінність рівності, виникає розумний «тоталітаризм захисту від небезпеки».

—        Найбільш продуктивною стає «економіка страху». Безпека стає суспільним продуктом споживання (розробляються, впроваджуються, купуються системи захисту).

—        Щодо політики, то діє девіз: «Ті, кого ми вибрали, не мають влади. А тих, хто має владу, ми не обирали».

—        Національна безпека виходить на інтернаціональний рівень. Якщо раніше зовнішня політика була проблемою вибору, то у суспільстві ризику як внутрішня, так і зовнішня політика, національна безпека та міжнародне співробітництво взаємопов’язані.