Вступ.

1. Психологія дітей дошкільного віку.

2. Знаково-символьна діяльність дошкільників.

2.1. Методи та форми роботи.

2.2. Тематичні розробки заходів.

3. Рекомендації.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Значення дошкільного вікового періоду в житті людини важко переоцінити. Це вік найбільш стрімкого фізичного і психічного розвитку дитини, початкового становлення якостей і властивостей, які формують її особистість.

Згідно з висновками психологів (Г.Бреслав, Л.Долинська, Т.Кричковська, В.Мухіна З.Огороднійчук, О.Скрипченко та ін.), уже в старшому дошкільному віці дитина має високий рівень розумового розвитку, а також великі пізнавальні резерви. Саме тоді в неї в основному завершується процес оволодіння мовленнями, розвивається його звукова сторона. Дитина цього віку може переповісти прочитану розповідь або казку, описати картину, передати свої враження про побачене [9, с. 33]. Інтенсивно зростає її словниковий запас.

У дошкільному віці під впливом навчання й виховання здійснюється сенсорний розвиток дитини (відбувається вдосконалення відчуттів, сприймання, наочних уявлень). У старших дошкільників добре розвинена уява. Вона починає набирати творчого характеру. Діти здатні створювати образи. У них уже розвинене цілеспрямоване сприймання, довільна пам’ять, діти вміють аналізувати й узагальнювати предмети, встановлювати між ними взаємозв’язки. У цей час відбувається інтенсивний розвиток мислення. Зокрема, здійснюється перехід від наочно-дійового до образного мислення. Далі на основі образного мислення починає розвиватися образно-схематичне, яке потім переростає в логічне мислення. Саме для старшого дошкільного віку характерне образне мислення.

На думку вчених, уже наприкінці дошкільного віку дитина виявляється здатною усвідомлювати і себе саму і те місце, яке вона в даний час займає в житті.

Традиції, звичаї та обряди мають глибокий вплив на виховання, і не тільки національне, оскільки вони завжди підтримуються силою громадської думки і періодично повторюються. У сім’ї і школі діти засвоюють шанобливе ставлення до видатних українських історичних і культурних діячів, повагу до ідеалів, за які вони боролися, беруть участь у вшануванні їхньої пам’яті. У ранньому віці також формується культ рідного дому, сім’ї, рідного села, культ предків, дитина знайомиться з національними та етнічними символами.

Саме в період дошкільного дитинства закладаються основи свідомості і самосвідомості (дитина усвідомлює суспільні цінності, починає керуватися в своїй поведінці моральними нормами). Зокрема, цей час є найсприятливішим для формування в неї першооснов національної самосвідомості (етнізація), які включають усвідомлення своєї приналежності до нації, пробудження любові та поваги до національної мови, традицій, символіки, зародження фундаментальних рис національного характеру.

Мета:розкрити знаково – символьну діяльність дошкільників.

Завдання роботи:

— охарактеризувати психологічні та фізіологічні особливості дітей дошкільного віку;

— дослідити знаково – символьну діяльність дошкільників (приклади методичних розробок);

— надати рекомендації вихователям та батькам дошкільнят.

1. Психологія дітей дошкільного віку

Фізичний розвиток

Упродовж усього періоду дошкільного дитинства (від трьох до семи років) продовжується інтенсивне дозрівання організму дитини, що створює необхідні передумови для більшої самостійності, засвоєння нових форм соціального досвіду внаслідок виховання та навчання.

Характерне для раннього віку стрімке збільшення росту та ваги дещо сповільнюється (прискорюючись знову наприкінці дошкільного віку). Важливого значення набуває окостеніння скелета при збереженні хрящової будови окремих його ланок, збільшення ваги м'язів (розвиток загальної мускулатури випереджає формування функцій дрібних м'язів руки). Удосконалюється діяльність серцево-судинної системи.

Відбуваються подальші морфологічні зміни в будові головного мозку, зростає його вага, посилюється регулятивний вплив кори великих півкуль на функціонування підкірки, виникають складні умовні рефлекси, в яких провідну роль відіграє слово, тобто інтенсивно формується друга сигнальна система.

Соціальна ситуація розвитку

Дошкільний вік характеризується виникненням нової соціальної ситуації розвитку. У дитини вже з'являється коло елементарних обов'язків. Змінюються взаємини з дорослими, набуваючи нових форм: спільні дії поступово змінюються самостійним виконанням дитиною вказівок дорослого.

З'являється можливість систематичного навчання згідно з певною програмою, хоча останню можна реалізувати лише в тій мірі, в якій вона стає власною програмою дитини (Л.С. Виготський) [9, с. 41].

Окрім того, в цьому віці дитина вже вступає в певні стосунки з однолітками, що також визначає ситуацію її розвитку.

Внутрішня позиція дошкільника стосовно інших людей характеризується передусім усвідомленням власного "Я" та своїх вчинків, величезним інтересом до світу дорослих, їхньої діяльності та взаємин.

Особливості соціальної ситуації розвитку дошкільнят виражаються в характерних для них видах діяльності, передусім у сюжетно-рольовій грі, яка створює сприятливі умови для доступного в цьому віці освоєння зовнішнього світу.

Трудова діяльність

Дошкільнят уже привчають до виконання окремих трудових завдань, причому розпочинають цю роботу в ігровій формі. Відсутність диференціації гри та праці — характерна особливість трудової діяльності молодших дошкільнят, яка до певної міри зберігається і в середньому та старшому дошкільному віці. В останніх випадках інтерес до процесу діяльності поєднується з інтересом до її результатів та того значення, яке їхня праця має для інших. Діти здатні усвідомлювати обов'язковість трудових завдань і привчаються виконувати їх не тільки з цікавості, але й розуміючи їх значимість для інших людей.

Наголосимо, що спрямованість трудових дій дітей залежить від того, як вона організується та мотивується дорослими.

Особливості навчання

Дошкільник набуває власного досвіду і засвоює доступний йому досвід інших, спілкуючись із дорослими, граючи в рольові ігри, виконуючи трудові доручення тощо, тобто він постійно вчиться. Крім того, в цьому віці розпочинається освоєння форм навчальної діяльності.

Навчальна діяльність — це спілкування з дорослими, які не тільки активізують, спрямовують, стимулюють дії, а й керують процесом їх формування. Діти засвоюють знання, вміння й навички, оскільки вивчають необхідні для цього дії та операції, оволодівають способами їх виконання. Серед таких дій назвемо передусім цілеспрямоване сприймання об'єктів, виділення їх характерних ознак, групування предметів, складання оповідань, перелік предметів, малювання, читання, слухання музики тощо.

Роль навчання в розумовому розвитку дитини зростає, якщо має місце набуття не окремих знань, а певної їх системи, та формування потрібних для їх засвоєння дій (О.В. Запорожець та ін.)[9, с. 44].

Сенсорний розвиток

Сенсорний розвиток дошкільника включає дві взаємозв'язані сторони — засвоєння уявлень про різноманітні властивості предметів та явищ і оволодіння новими діями, які дають змогу повніше та більш диференційовано сприймати світ.

Ще в ранньому віці у дитини накопичилося певне коло уявлень про ті чи інші властивості предметів, і деякі з таких уявлень виконували роль зразків, з якими порівнювалися нові предмети у процесі їх сприймання. Тепер же починається перехід від предметних зразків, що базуються на узагальненні індивідуального досвіду дитини, до використання загальноприйнятих сенсорних еталонів, тобто вироблених людством уявлень про основні різновиди властивостей і відношень (кольору, форми, розмірів предметів, їх розташування у просторі, висоти звуків, тривалості проміжків часу тощо).

Поступове ознайомлення дітей з різними видами сенсорних еталонів та їх систематизація — одне з найважливіших завдань сенсорного виховання в дошкільному віці. Його основою має бути організація дорослими дій дітей з обстеження та запам'ятовування основних різновидів кожної властивості, що здійснюється передусім у процесі їх навчання малюванню, конструюванню, ліпленню та ін.

Паралельно дитина засвоює слова, що означають основні різновиди властивостей предметів. Слово-назва закріплює сенсорний еталон, дає змогу точніше й усвідомленіше його застосовувати. Але це можливо за умови, що слова-назви вводяться на основі власних дій дитини з обстеження та використання відповідних еталонів.

У дошкільному віці відбувається зниження порогів чутливості (зорової, слухової та ін.). Зростає гострота зору, спроможність розрізняти відтінки кольорів, розвивається звуковисотний та фонематичний слух, відчуття дотику тощо. Усі ці зміни є наслідком того, що дитина оволодіває новими способами сприймання, які мають забезпечити обстеження предметів та явищ дійсності, їх різноманітних властивостей та взаємозв'язків.

Дії сприймання формуються залежно від оволодіння тими видами діяльності, що вимагають виявлення й урахування властивостей предметів та явищ. Розвиток зорового сприймання пов'язаний передусім із продуктивними видами діяльності (малюванням, аплікацією, конструюванням). Фонематичний слух розвивається у процесі мовного спілкування, а звуковисотний слух — на музичних заняттях (з допомогою ігор-вправ, побудованих за принципом моделювання звуковисотних відношень).

Поступово сприймання виділяються у відносно самостійні дії, спрямовані на пізнання предметів та явищ навколишнього світу, виконання перших перцептивних завдань.

Перцептивні дії, адекватні об'єкту, починають формуватися у дітей п'яти -шести років, їх характерною ознакою є розгорненість, включення до свого складу великої кількості рухів рецепторних апаратів, що здійснюються рукою чи оком.

Інтелектуальний розвиток

У тісному зв'язку з удосконаленням сприймання розвивається і мислення дитини. Як уже зазначалося, наприкінці раннього дитинства на основі наочно-дійової форми мислення починає складатися наочно-образна форма. У дошкільному віці має місце її подальший розвиток. Мислення стає образно-мовним, тобто таким, що спирається на образи уяви і здійснюється за допомогою слів. Усе це є свідченням того, що мислення набуває певної самостійності, поступово відокремлюється від практичних дій, у які було вплетене раніше, стає розумовою дією, спрямованою на розв'язання пізнавального мислительного завдання.

Зростає роль мовлення у функціонуванні мислення, бо саме воно допомагає дитині мислено ("про себе") оперувати об'єктами, порівнювати їх, розкривати їхні властивості та співвідношення, виражаючи цей процес та його результати в судженнях і міркуваннях. Мотивами такої діяльності є прагнення зрозуміти явища оточуючої дійсності, з'ясувати їхні зв'язки, причини виникнення тощо.

Діти чутливі до суперечностей у своїх судженнях, вони поступово вчаться узгоджувати їх, міркувати логічно. Необхідною умовою цього є достатня обізнаність з об'єктами, про які йдеться у їхніх міркуваннях.

Розвиток мислення дітей дошкільного віку значно прискорюється, якщо він відбувається не стихійно, а в умовах цілеспрямованого і правильно здійснюваного керування з боку дорослих за цим процесом.

Розвиток мислення тісно пов'язаний із суттєвими позитивними зрушеннями у мовленні дошкільнят. Швидко зростає словниковий запас, досягаючи до семи років 3500-4000 слів. У словнику, окрім іменників та дієслів, значне місце посідають прикметники, займенники, числівники та службові слова, згідно з їх співвідношенням у мові, якою дитина оволодіває.

Дошкільнята загалом опановують фонетичну будову рідної мови, навчаються вільно артикулювати окремі звуки та поєднувати їх у звукосполучення.

Протягом дошкільного віку діти досягають значних успіхів в оволодінні граматикою мови, структурою простих та складних речень.

Відбувається подальша диференціація функцій мовлення. До функції спілкування додається планування своєї діяльності та її регулювання за допомогою мовлення. Мовлення стає засобом планування, коли переходить з кінця дії на її початок, а засобом довільного регулювання — коли дитина навчається виконувати вимоги, сформульовані за допомогою мовлення (А.О. Люблінська, О.Р. Лурія) [9, с. 49].

В ході останнього процесу виникає внутрішнє мовлення, яке стає засобом формування й функціонування внутрішніх розумових дій. Поява внутрішнього мовлення є ознакою розвитку в дитини словесно-логічного мислення, що ґрунтується на практичній діяльності.

Внутрішнє мовлення — наслідок інтеріоризації мовлення вголос і засіб перетворення зовнішніх практичних дій у внутрішні дії. Стосовно дошкільного віку, йдеться лише про генетично ранні й специфічні форми внутрішнього мовлення (воно виконує психологічно внутрішні функції з опорою на зовнішню діяльність).

У дошкільників починає формуватися довільна увага. Вони вже можуть виділяти об'єкти відповідно до потреб своєї діяльності та спеціально зосереджуватись на них. Мимовільна увага при цьому не зникає, а продовжує розвиватись, набуваючи більшої стійкості та обсягу.

Психологічні особливості розвитку особистості дошкільника

Уже в дошкільному віці починає реально формуватись особистість дитини, причому цей процес тісно пов'язаний з розвитком емоційно-вольової сфери, із формуванням інтересів та мотивів поведінки, що, відповідно, детерміновано соціальним оточенням, передусім типовими для даного етапу розвитку взаєминами з дорослими.

Джерелом емоційних переживань дитини є її діяльність, спілкування з оточуючим світом. Освоєння в дошкільному дитинстві нових, змістовніших видів діяльності сприяє розвитку глибших та стійкіших емоцій, пов'язаних не лише з близькими, а й з віддаленими цілями, не тільки з тими об'єктами, що дитина сприймає, а й тими, які уявляє.

Діяльність породжує передусім позитивні емоції, причому своєю метою, сенсом, якого вона набуває для дитини, та самим процесом її виконання.

Зростає потреба дошкільника в товаристві ровесників, внаслідок чого інтенсивно розвиваються соціальні емоції (симпатії, антипатії, уподобання тощо). Виникають інтелектуальні емоції. У процесі спілкування дитини з дорослими формуються її моральні почуття. Урізноманітнюються прояви почуття власної гідності: розвивається як самолюбство, так і почуття сорому, ніяковості.

Важливе значення у формуванні моральних почуттів мають дитячі уявлення про позитивні еталони, що дозволяють передбачати емоційні наслідки власної поведінки, завчасно переживати задоволення від її схвалення як "хорошої" або ж невдоволення від її оцінки як "поганої". Таке емоційне передбачення грає вирішальну роль у формуванні моральної поведінки дошкільника (О.В. Запорожець) [9, с. 51].

Дошкільник починає відособлюватися від дорослого, диференціюючи себе як самостійну людську істоту. При цьому поведінка дитини зорієнтована на дорослого (його вчинки та стосунки з людьми) як зразок для наслідування.

Вирішальну роль у засвоєнні зразків поведінки відіграє оцінка, яку авторитетні для дитини люди дають іншим дорослим, дітям, героям казок та розповідей тощо.

Орієнтація поведінки дошкільника на дорослого зумовлює розвиток її довільності, оскільки тепер постійно зіштовхуються як мінімум два бажання: зробити щось безпосередньо ("як хочеться") чи діяти відповідно до вимог дорослого ("за зразком"). З'являється новий тип поведінки, яку можна назвати особистісною.

Поступово розвивається певна ієрархія мотивів, їх супідрядність. Діяльність дитини тепер зумовлюється не окремими спонуканнями, а ієрархічною системою мотивів, у якій основні та стійкі набувають провідної ролі, підпорядковуючи ситуативні пробудження. Пов'язано це з вольовими зусиллями, потрібними для досягнення емоційно привабливої мети.

Що старші стають діти, то рідше у їх поведінці проявляються афективні дії, їм легше впоратися з виконанням необхідних для досягнення мети дій всупереч обставинам.

На розвиток вольових якостей позитивно впливає гра. Відособлюючись від дорослого, дошкільник вступає в активніші взаємини з однолітками, які реалізуються передусім у грі, де необхідно підкорятися певним правилам, обов'язковим для всіх, виконувати заздалегідь визначені дії.

Ігрова діяльність надає сенсу вольовому зусиллю, робить його ефективнішим. На розвиток волі у цьому віці позитивно впливає продуктивна та трудова діяльність дитини.

Дошкільник робить перші кроки у самопізнанні, розвитку самосвідомості. Об'єктами самопізнання є окремі частини тіла, дії, мовні акти, вчинки, переживання та особистісні якості.

З розвитком довільності психічних процесів стає можливим їх усвідомлення, що служить основою саморегуляції.

У спільній грі, виконуючи різноманітні завдання, діти порівнюють свої досягнення з досягненнями інших, оцінюють не лише наслідки своєї роботи, але й власні можливості, вчаться контролювати себе та ставити перед собою конкретні вимоги.

Самооцінка дитиною власних учинків, умінь та інших якостей формується на основі оціночних суджень дорослих. З віком зростає об'єктивність дитячих самооцінок.

Характерною є схильність дитини до самоутвердження спочатку в очах дорослих, потім — однолітків, а згодом — і у власних очах.

2. Знаково-символьна діяльність дошкільників

2.1. Методи та форми роботи

Питання про необхідність з дошкілля стимулювати в дитини її індивідуальність, підтримувати інтелектуальну ініціативу, заохочувати до реалізації різних форм самоактуалізації — одне з найважливіших питань психології. Одним із шляхів такого стимулювання вважається розвиток центрального новоутворення дошкільного вікового періоду — уяви і фантазування дітей. Уяву слід розглядати в широкому психологічному контексті як фактор особистісного зростання. Уява є одним з найважливіших проявів психічної діяльності, але не вичерпує собою всю психіку. Тому уяву, навіть в абстракції, не слід розглядати ізольовано від усіх інших форм психічної діяльності. Тим більше неможливо і формувати лише уяву "саму по собі", не формуючи одночасно всієї психіки в цілому, тобто пам'ять, мислення, мовлення тощо. В плані мовлення і уяви, посилаючись на дослідження багатьох авторів, Л.С. Виготський [3, с. 12] наголошував, що дуже могутній крок у розвитку дитячої уяви здійснюється саме в безпосередньому зв'язку із засвоєнням мовлення.

Оволодіння мовленням як універсальним засобом спілкування, засобом пізнання світу — це одночасно і розвиток уяви дітей. З моменту, коли дитина оволодіває тою чи іншою формою мовлення (усною — діалогічною, монологічною; писемною — читанням чи письмом) у малюка з'являється можливість накопичення образів конкретних форм діяльності. Це важливий етап у розвитку відсторонення від дійсності, етап, на якому формування образу дійсності випереджає її реальне здійснення. Відсторонення від дійсності в мовній формі — важлива умова формування пізнання як самостійної форми діяльності, завдяки якій ми можемо дізнатися не лише про те, що відбувається на наших очах, але і про події, реальні чи фантастичні, учасниками яких безпосередньо ми можемо не бути взагалі, ці події відбувалися в далекі часи або відбудуться у майбутньому. Відсторонення від дійсності, яке забезпечується мовленням, дає можливість робити будь-які уявні мандрівки, як в часі, так і в просторі. Універсальним "транспортним засобом" для таких уявних подорожей є читання. Навіть якщо людина достатньою мірою володіє всіма формами мовлення для спілкування з оточенням, але не любить читати, її уява і мислення залишаються розвиненими на примітивному рівні [2, с. 16]. Те, що дає читання, зазвичай є змістом ігор, починаючи з раннього дитинства і до зрілості. Але, щоб книга допомагала розвиткові, необхідно володіти мовою, якою вона написана. В процесі читання можна поліпшити своє мовлення, зробити його літературним, виразним, грамотним. Тому виникає питання — яким чином організувати спілкування на мові уяви. Найголовнішим бар'єром, який існує, є мовний бар'єр. Відповідь постає в вирішенні питання — на якій мові з дітьми уявляти, яку мову зробити засобом спільної діяльності уяви та мовлення.

Таким засобом ми обрали знакову систему — букви українського алфавіту. Інтелектуально обдаровані діти дуже рано починають цікавитися різними знаковими системами і особливо літерами. Дорослі, користуючись цією особливістю, намагаються підсилити роль інтелектуалізації процесу виховання і підміняють гру — провідний вид діяльності дошкільників — учбовою. Інтелектуально обдаровані дошкільники, таким чином, потрапляють в умови несприятливі для свого віку і розвитку. Тому актуальним є питання про створення методик ознайомлення обдарованих дошкільників з буквеними знаками.

Провідним принципом створення нашої методики є спрямованість на розвиток творчої особистості дитини дошкільного віку, взаємозв'язок розвитку уяви, мислення, вольової регуляції і творчості дітей.

У вихованні обдарованих дошкільників формування уяви має не лише часткове значення — як вправи для розвитку будь-якої окремої функції, а має також і загальне значення, яке відображається на всій поведінці дитини. Чому так стоїть питання? Тому, що в численних працях з проблем обдарованості дітей зазначається [2, с. 19], що саме дошкільники, які мають прискорений розвиток за інтелектуальними параметрами, часто відрізняються специфічними проблемами. Обдаровані діти надто важко переносять будь-яку діяльність, яка потребує фізичних чи розумових зусиль, де необхідна вольова регуляція. Отже, для цих дітей характерні проблеми вольових навичок — саморегуляції, вони займаються лише діяльністю, достатньо цікавою і легкою для них, тобто тією, яка є сутністю їхньої обдарованості.

Парадоксальна картина зростання порушень довільної регуляції у дітей дошкільного віку, і обдарованих зокрема, потребувала окремого аналізу. Однією з причин є зміни, які відбулися в соціальній ситуації розвитку дошкільників за останні роки. О. М. Дяченко [2, с. 20], досліджуючи феномени дитячої обдарованості, відмітила щодалі більшу роль ранньої інтелектуалізації процесу розвитку дошкільників, який і призводить до таких змін.

Основною умовою для подальшого розвитку уяви є творча діяльність, тому пріоритет ми віддаємо продуктивному виду діяльності — зображувальній діяльності, яка має образну основу. Всі діти старшого дошкільного віку — художники. Малювання посідає особливо важливе місце в їхньому житті. Образотворча діяльність в цьому віці є улюбленим і захоплюючим заняттям усіх дітей. Малюванням діти задовольняють потребу в художньому відображенні того, що їх оточує, за допомогою малюнка дитина виражає свої знання і уявлення про речі та людей. Художньою творчістю дитина активно відкриває щось нове для себе, а для оточуючих — щось нове про себе.

Важливим і для дітей, і для дорослих є і те, що малювання залишає продукт, малюнок, який можна зберігати, вивчати, експонувати як свідчення талановитості маленького художника.

Вільні художні фантазії, як продукт уяви — це спонтанні, некеровані епізоди творення дітьми чуттєвого рисункового образу. Малюючи за власним бажанням, дитина уявляє себе сильною, чарівною, найрозумнішою і головне — незалежною від чиїхось волі та побажань. Дитина сама створює, регулює, організовує життя світу на малюнку, сама встановлює закони, правила.

Розвивальний ефект навчання дошкільників ми бачимо в плані розвитку уяви і дитячої творчості, а не просто в плані оволодіння дітьми операційною діяльністю — читанням буквених знаків.

Основними методами, на які ми спираємося є:

-домальовування,

— уречевлення,

— оживлення,

— дообмірковування,

-дороблення.

В основі нашої методики лежать наступні методичні принципи:

— принцип цілісності, це відмова від розкладання учбового матеріалу (в посібнику діти читатимуть не окремі склади, а цілі слова від маленьких двобуквених до великих;

— вся ситуація дії з буквами перед дитиною виступає в цілому.

Як засіб активізації уяви виступає робота з віршиком про букву. Працюючи з віршованим текстом, дорослі викликають у дитини бажання поспілкуватися за змістом тексту, вивчити вірш і відтворити його при наступній зустрічі, а головне уявити події, про які йдеться в тексті. І намалювати їх. Тим самим ми створюємо умови для реалізації спілкування за допомогою мовлення і малюнку. Зазвичай діти із задоволенням малюють і розповідають за змістом свого малюнку.

Для розвитку уяви і дивергентного мислення з дітьми проводяться спеціально орієнтовані вправи (вправи на домальовування). Вони сприяють активізації у дітей пізнавального інтересу, розвитку відтворюючої уяви у малюків.

Домальовувати можна форми. Так, дітям пропонуються квадрати і пропонується домалювати так, щоб вийшов предмет в назві якого є, наприклад, буква, яку ти бачиш перед собою. Ускладненням може бути завдання, щоб буква стояла на початку слова, потім у кінці. Домальовувати можна і букви. Різноманітні завдання типу: Гумка-пустунка з тобою грається, витерла частинку букви і сподівається, що ти здогадаєшся якої і допишеш її", "Буква виставила ніжку і хоче щоб ти здогадався по ній як її звати".

Метод оживлення букв є цікавим для дітей. Малюкам пропонується оживити першу букву свого імені, або букву, яку вивчаємо. Окрім оживлення дітям пропонується розказати про свій малюнок. Так, Максимко оживив букву "М". Він домалював до неї деталі і вийшла вежа, як у Парижі, а він їде н# автобусі, щоб на неї поглянути. Вовчик перетворив свою букву на верблюда, де буква його виступала як горби тварини. Мишко свою букву перетворив на гравця футбольної команди, а Даліла — на дах чарівного будинку. Із задоволенням діти розглядають малюнки художників із "живими" літерами, а потім малюють їх самостійно, так, як вважають за потрібне. Цікавими є завдання на малювання веселих (схожих на акробатів, жонглерів), смачних букв (розфарбованих як кавунчик тощо).

Завдання типу: "Подивись під капелюхом хтось сховався, виглядає лише хвостик. Щоб здогадатися хто там, прочитай, що промовляє тваринка — Гав". Такі завдання сприяють розвитку мислення і уяви дітей.

Перераховані нижче завдання також сприяють розвиткові уяви і мислення дітей. О. М. Дяченко [6, с. 45] завдання такого роду називає методом до обмірковування.

— Уяви собі, що ти потрапив у мультфільм. Зрозумієш в який, тоді, коли виконаєш завдання. З'єднай крапки і подивись, що вийде. Розфарбуй малюнок.

Назви слово, яким можна позначити намальоване. Прочитай ім'я віслюка. Чи впізнав ти героя? З якого він мультфільму? Домалюй малюнок так, щоб вийшов сюжет із мультфільму.

— У мішечку сховали предмет, у назві якого є звук "о". Як ти думаєш, що це за предмет? Намалюй його.

-Що тут відбувається? Прочитай, як розмовляють курочки. Уяви собі, що ти розумієш мову птахів. Про що вони говорять? Розфарбуй зображення.

— Це згорнутий предмет. У назві цього предмету п'ять букв. Друга і четверта букви "й", Предмет цей м'який, різнокольоровий, на ньому в садочку діти граються, в казках на ньому літають, Що це? Намалюй килим так, як ти його уявляєш.

В посібнику широко використовуються завдання, які сприяють розвиткові уяви і фантазії — це ігри типу придумай і намалюй, малювання фантастичних персонажів, неіснуючих предметів і Істот. Тобто основна мета таких завдань поставала в розвитку уяви і умінні передавати свій творчий задум засобами зображувальної діяльності.

В роботі з обдарованими малюками можна використовувати і метод дороблення. Причому використовувати можна різні матеріали і діяльність. Можна запропонувати дитині шаблон букви. А завданням буде її прикрашання методом аплікації з готових форм або тих, які дитина буде вирізувати з паперу сама. Також можна ліпити букви з солоного тіста, пластиліну, глини. Дитині дається "стовпчик", виготовлений дорослим, а вона доробляє інші деталі, щоб вийшла буква.

Отже, всі діти за своєю природою дослідники. Особливо характерним це є для обдарованих дітей. Невтомна жага нових вражень, допитливість, постійна необхідність в експериментуванні вирізняє цих дітей. Щоб задовольнити їхню потребу необхідне "дослідницьке навчання". Суть якого полягатиме в тому, що педагог озвучує проблему, а метод ї рішення її дитина шукає самостійно. Основним результатом такого навчання є не просто вивчення букв і навчання читанню, а розвиток творчих здібностей дітей, де головним є те, що дитина створює своєю головою і руками.

2.2. Тематичні розробки заходів

Дитинство називають унікальним періодом у психічному розвитку людини. Найбільш продуктивним часом для розвитку психіки дитини психологи вважають дошкільний та молодший шкільний вік. Дошкільнята і молодші школярі активно пізнають світ, у процесі чого у них розвиваються всі види сприймання: прості і складні. Сприймання в цьому віці є аналітичним: об'єктом пізнання стають ознаки, властивості предметів. Вони усвідомлюються, узагальнюються і перетворюються на категорії пізнавальної діяльності (простір, час, рух, якість, кількість тощо). Виявляються сенсорні здібності: окомір, спостережливість. Дитина навчається сприймати умовність завдання, планувати її розв'язання у думці, а також пробує коментувати, доводити, міркувати, розвивається здатність логічно мислити. Показником розвитку мислення є розвиток мови та мовлення. Розвиваються категорії мислення: причина — наслідок, ціле — його складові частини, істотні ознаки — неістотні. Розширюються знання дітей про навколишній світ, людей, про самого себе. Формуються життєві уявлення і поняття.

Здатність дитини мислити в образах, коли вона виходить за межі безпосереднього сприймання, розвиток мислительних операцій є важливою умовою розвитку інтелектуальних здібностей: швидкість, гнучкість мислення, здатність до варіювання засобами розв'язання завдань, до оригінальності ідей. Обов'язкова умова вдосконалення пізнавальної діяльності — ініціативність дитини, пов'язана з допитливістю.

Уяву називають універсальною здатністю людини будувати шляхом переосмислення нові цілісні образи практичного, чуттєвого, розумового та емоційно-смислового набутого досвіду. Уява дає можливість людині бачити світ у всьому розмаїтті предметів, їх якостей та ознак.

Сприймання, мислення та уява тісно пов'язані між собою. Мислення неможливе без уяви, а уява організує сприймання (чуттєвість).

Уява розвивається на основі потреби долати невизначеність інформації, коли бракує знань для розуміння нового. Вона є засобом компенсування недосконалості дитячого мислення й обмеженості дитячого досвіду.

Уява — істотна ознака креативності як здатності до творчості, сприйняття нових ідей, оригінальності в розв'язанні проблемних завдань.

У розвитку уяви, окрім ігрової діяльності, велику роль відіграють художня діяльність, конструювання тощо, спрямовані на виконання дітьми різних дій, що називаються творчими.

Образи дитячої фантазії (як продукту уяви) яскраві, жваві, творчі.

Дитяча уява безпосередньо пов'язана з активністю дитини, із створенням нового. Ось чому необхідно спрямовувати дитячу фантазію в лоно творчих пошуків, треба дбати і про те, щоб образи дитячої уяви втілювалися в малюнках, ліпленні, конструюванні тощо.

Уся активна діяльність пронизана грою. У грі дитина моделює фрагменти навколишнього й нової інформації, що викликає в неї цікавість, переживання. У грі дитина активно пізнає сприйняту інформацію, тому гру можна розглядати як надзвичайно важливий для дитини спосіб пізнання світу, її цілеспрямованого психічного розвитку, формування особистості та інтелекту.

Сучасні гуманістичні тенденції виховання ґрунтуються на принципах поваги до кожної дитини, на здатності педагога бачити в кожній особистості індивідуальність, у створенні сприятливих умов для пробудження і розвитку її творчих сил, здібностей, обдарованості.

Активність дитини, зокрема, й творча, формується за умови підтримки дорослими її ініціативи. На основі поваги і любові до дитини у неї зростає віра у свої сили, інтерес до довкілля, здатність дивуватися, захоплюватися, милуватися, фантазувати, вигадувати, шукати.

Заняття з різних видів художньої творчості відкривають великі можливості для накопичення дитиною естетичного досвіду, розвитку здібностей, розуміння нею краси і гармонії.

Художник-педагог С.Д. Левін відзначав: "Художня творчість загострює почуття та емоції, витончує сприйняття, разом із тим вона сприяє усвідомленню дитиною власних душевних сил, народжує свідомість щодо своєї причетності до суспільства…" та "Природа нібито обдарувала дітей художнім інстинктом, і ті творять красу, не задумуючись: так, як співають птахи" [10, с. 30].

Актуальній проблемі розвитку дитини засобами знаково – символьної діяльності присвячено цю програму. Вона є результатом річного курсу гурткових занять з образотворчого мистецтва для дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку. Заняття зорієнтовані на розвиток емоційної та зорової чутливості дитини, її здатності захоплюватись, дивуватись і радіти розмаїттю форм, барв, образів, явищ навколишнього світу; на бажання експериментувати з різними пластичними матеріалами і техніками для створення власних художніх образів. У назві програми "Казкові мандрівки (художника та його маленьких друзів) — до Чарівного Королівства Творчості" подано основну ідею щодо організації занять з дітьми у формі "мандрівок".

Річний курс гурткових занять — двічі на тиждень, представлений сімнадцятьма мандрівками. Кожна з них — мініатюрний тематичний блок, який складається з чотирьох занять, що присвячені певному виду художньої діяльності: малюванню, ліпленню, конструюванню тощо. (Всього — 70 годин на рік).

Органічною складовою частиною кожного заняття є казка, що допомагає підвести дитину до теми, несе в собі необхідну інформацію в доступній і цікавій формі, сприяє досягненню успішного кінцевого результату творчої діяльності.

Згідно з гуманістичними тенденціями виховання на заняттях діти виступають "на рівних" у діалозі зі старшим другом — Художником.

Разом із Художником відбуваються "мандрівки" дітей Королівством Творчості, разом з ним вони "знайомляться" з мешканцями казкових міст, разом готуються до свята. Під час спілкування дітей з Художником у процесі спільної діяльності створюються умови, які спонукають дітей до вияву людяності, гуманного ставлення до навколишнього світу, вміння емоційно на нього відгукуватись, разом радіти, співчувати.

Створення на заняттях сприятливої емоційної атмосфери, доброго настрою, захоплення, зацікавлення, гри, казки, мандрівки мають стати стимулом до творчості маленьких художників.

Важливе значення щодо розвитку здібностей дитини відіграє послідовна зміна різних видів художньої діяльності з поступовим ускладненням завдань, які мають бути розв'язані в ході власної творчості.

Активізує творчість і широке використання на заняттях різних художніх технік, способів зображення, матеріалів для роботи.

Відповідно до сучасних тенденцій у галузі естетичного виховання і розвитку дітей програмою передбачено малювання: пальчиками, пензлями (художніми та клейовими, великими і малими), патичками з вати та поролону, олівцями, фломастерами, паличками, кольоровою крейдою, воском, тушшю, чорнилами, фарбами (акварельними і гуашевими).

Застосовуються техніки монотипії, кляксографії, ниткографії, друку листям дерев, гратажу, змішаної техніки акварелі та воску.

Для ліплення передбачено використовувати глину або пластичну масу для ліплення у вигляді солоного тіста чи маси пап'є-маше.

Для аплікації використовується готовий кольоровий папір або затонований фарбами, тушшю. Велике значення надається техніці колажу, що передбачає використання різних матеріалів: тканини, фольги, хутра, ниток та ін.

Для створення мозаїчних композицій, окрім паперу, використовується природний матеріал у вигляді різних круп та насіння. Для закріплення різних матеріалів на основі використовується клей, пластикова маса для ліплення та скотч.

Для конструювання використовується папір і картон різних видів, готові форми у вигляді пластикових пляшок, флаконів від парфумів, спорожнених курячих яєць, повітряних кульок.

1. Казка про Чарівне Королівство

Здавна в одній казковій країні дружно жили веселі, майстровиті Чарівники, талановиті Олівці, Пензлі, Фарби, довгі, стрункі та вибагливо-хвилясті Лінії, працьовиті Штрихи, маленькі Крапки, білий та кольоровий Папір, пластична Глина та інший художній народ.

Одного сонячного ранку в цій країні з'явилися три красуні. Це були сестри-чарівниці: Уява, Фантазія і Творчість. Сестрам настільки сподобалася країна та її веселий, працьовитий народ, що вони вирішили залишитися там назавжди.

Відтоді країна стала називатися Королівством Творчості, на ім'я найпрекраснішої з сестер-чарівниць. Так, чарівниця Творчість стала королевою, а сестри-чарівниці — Уява і Фантазія її вірними помічницями. Королева Творчість об'єднала мешканців королівства згідно з талантом і майстерністю. Так у королівстві з'явилися Графічне, Кольорове, Паперове, Зліплене, Мозаїчне, Гончарне та інші казкові міста.

Зібралася якось Королева подивитися, як живуть мешканці її Королівства. За кілька днів побувала в усіх казкових містах {принаймні, так вона думала). Сподобалось їй побачене. Усі жили за законами Краси, Гармонії та Мистецтва. Коли королева повернулася додому, вона зрозуміла, що забула відвідати ще два казкових міста. Як це трапилося? Як вона помилилася?

Вирішила тоді Королева порадитися зі своїми сестрами-чарівницями.

Уява запропонувала: — Створи Чарівну карту королівства, тоді, коли подорожуватимеш, не пропустиш жодного казкового міста.

Допомагати взялася й чарівниця Фантазія. Три дні та три ночі сестри міркували, як краще створити карту.

Нарешті на Чарівному папері з'явилися контури казкового королівства, з позначеними назвами міст.

Торкнулася Уява чарівною паличкою карти — з'явилися на ній мініатюрні казкові міста, ліси, річки, моря. Потім Фантазія торкнулася чарівною паличкою карти — з'явилися на ній мешканці казкового королівства.

— Чудово, — сказала Королева Творчість. Остання із сестер торкнулася чарівною паличкою карти – і створені зображення ожили, мешканці королівства взялися кожен до своєї справи.

— Тепер, — повідомила Королева, — коли я подорожуватиму, то

завжди братиму з собою цю чарівну карту і відзначатиму на ній міста, які вже відвідала.

— Тоді ти більше не помилишся, — додали сестри.

(На основі казки Величко В.)

2. Казка про те, як злодійка Чорна Пляма стала доброю.

У казковому Графічному місті жив веселий, працьовитий народ. Радісно посміхалося з неба ласкаве сонечко, пропливали легенькі білосніжні хмарки, чудові квіти розкривали свої пелюстки.

Але одного разу в це прекрасне місто прийшло лихо: з'явилася у ньому злодійка — Чорна Пляма. Веселе красиве місто відразу стало темним і похмурим. Зникло з неба ласкаве сонечко, опустили свої голівки квіти, замість легеньких білосніжних хмаринок з'явились темні, важкі дощові хмари. Засмутилися Мешканці міста, стали думати, як повернути місту радість, як звільнитися від злодійки — Чорної Плями. Звернулися вони за допомогою до чарівниць Уяви та Фантазії.

— Треба перевиховати Чорну Пляму-вирішили сестри-чарівниці та й узялися до роботи.

Поставила злодійка чорну пляму на квітучу галявину, а сестри Уява та Фантазія домалювали до неї прямі лінії: перетворилася пляма на прекрасного метелика.

Ще більше розсердилася злодійка Чорна Пляма і зробила пляму на дереві. Домалювали чарівниці до плями ніжки, хвіст, крила-з'явилася чудова пташка. Так і пішло. Тільки-но поставить злодійка пляму, як чарівниці одразу ж перетворять її на якусь красиву річ або дивовижну істоту. Як не пробувала злодійка нашкодити, нічого в неї не виходило. Усі її плями перетворювалися на прекрасні зображення за допомогою чарівних ліній. Заморилася злодійка, сіла відпочити під деревом, подивилася навкруги і здивувалася: робила стільки плям, а вийшла, замість цього, така краса. Тоді й відбулося головне диво чарівниць. Стало злодійці соромно, що вона була такою поганою, захотілося їй самій стати веселою і доброю. Вибачилася вона за своє колишнє лиходійство, подякувала чарівницям за науку і попросила їх залишити Чарівні Лінії для того, щоб і надалі творити красу.

Та й повернулася в містечко радість, знов з'явилося на небі ласкаве сонечко й легенькі білі хмаринки, розкрили пелюстки квіти, а добра Пляма назавжди залишилася жити в казковому будиночку разом із Чарівними Лініями, які стали їй не тільки гарними сусідами, а й вірними помічниками у праві створення краси.

(На основі казки Величко В.)

3. Казка про те, як чарівниця Чорнильниця перетворила звичайну ниточку на Красуню лінію

В одному казковому будинку Графічного міста на великому письмовому столі жила-була добра чарівниця Чорнильниця. Вона була чемною. Кожного ранку вона весело віталася з усіма мешканцями казкового будинку.

Ось одного разу, прокинувшись, Чорнильниця, як і звичайно, привіталася:

— Доброго ранку, шановна Вазо!

— Добридень.

— Доброго ранку, люба Гольнице!

— Добридень!

— Доброго ранку, Котику!

— Не такий уже він і добрий, — зітхнув Котик.

— Чому? — здивувалася Чорнильниця.

— Я вже награвся з Клубочком, і він втомився від мене тікати, а я стомився його ловити, Тепер не можемо придумати, що ще можна робити, у що гратися, чим займатися. Підкажи нам, будь ласка, мудра Чорнильнице!

І Котик благальне склав лапки перед доброю чарівницею.

— Так, я знаю, що можна робити, — ласкаво всміхнулася Чорнильниця.

— Нумо, неси сюди Клубочка. Котик швиденько прикотив Клубочок, а усі в кімнаті стали стежити затим, що буде далі. Чарівниця поклала чистий аркуш паперу і попросила його зігнутися навпіл. Далі вона сказала, щоб Котик трохи розмотав лінивий Клубочок й обережно опустила край ниточки в чорнило.

Після цього вона розклала ниточку на Аркуші. Потім звеліла Котику його закрити і міцно натиснути лапками.

— Ати, Клубочку, котись до Вази, — скомандувала Чорнильниця.

Так і зробили. В кімнаті стало зовсім тихо, всі, затамувавши подих, стежили за діями Чорнильниці, Котика та Клубочка.

— Тепер, — сказала чарівниця, ти, Котику, тримай міцніше аркуш, а ти, Клубочку, витягай з нього ниточку.

Розкрила чарівниця аркуш — дивина: на ньому з'явилось прекрасне зображення, створене з тоненьких ажурних ліній.

— Це схоже на мене — радісно сказала Ваза.

— Яка краса, — прокурликав котів Котик.

— Чудово, звичайна ниточка перетворилась на Лінію-красуню, — вигукнув Клубочок.

— Ти справді чарівниця, — тихенько додав Аркуш паперу, з яким усі присутні погодилися.

(На основі казки Матюшенко Ю.)

4. Казка про те, як Лісовичок знайшов Коричневу Фарбу і білий Аркуш паперу та що з цього вийшло.

У казковому лісі, що стояв поблизу Графічного міста, жив собі Лісовичок: Ось іде він одного разу лісом і бачить: сидить на галявині самотня Коричнева Фарба і сумує.

— Чому ти така сумна? – запитав її Лісовичок.

— Сумно мені тому, що нема в мене друзів, немає з мене ніякої користі, — відповіла йому Коричнева Фарба.

— То ходімо зі мною, будемо друзями, — запропонував їй Лісовичок.

Пішли вони лісом разом, ідуть, ' розмовляють, слухають тихий шелест травички, ніжний спів лісових дерев, гомін пташок. Ось раптом здалося їм, що хтось тихенько плаче.

Підійшли ближче до цього місця, дивляться, а це Білий Аркуш паперу.

— Чому плачеш? — запитали в нього Лісовичок і Коричнева Фарба.

— Як же мені не плакати, — каже їм Білий Аркуш, — нема в мене друзів і ніякої користі з мене немає.

— Не плач, заспокоїла Аркуш Фарба.

— Давай товаришувати, — запропонував Аркушеві Лісовичок.

— Ходімо з нами, — сказала Фарба, — і нам веселіше буде, і ти не сумуватимеш!

Пішли далі втрьох: Лісовичок, Коричнева Фарба та Білий Аркуш паперу. Ідуть лісом, розмовляють, раптом бачать: на дорозі лежить надзвичайно красивий Лист Клену. Коричнева Фарба нахилилася, щоб підняти його, та перечепилася за коріння дерева, впала і пролилася. Швидко кинувся на допомогу Фарбі Білий Аркуш Паперу. Допоміг він Фарбі піднятися, дивиться — до нього приклеївся облитий коричневою фарбою Кленовий Лист з дерева. Прийшов на допомогу Лісовичок, який обережно зняв Листок з Аркуша. Дивляться друзі — на Білому Аркуші залишилося коричневе зображення Кленового Листа. Це — мій відбиток, — здогадався Листок Клену і друзям настільки сподобалося побачене, що вони забажали спробувати отримати відбитки з листочків інших дерев, які росли поряд з кленом. З окремих відбитків склали цілі зображення. Так з'явилися казкові образи веселих лісових звірят, пташок, рибок і доброго Лісовичка.

3. Рекомендації

Майбутній першокласник повинен уміти більш-менш вправно читати, володіти основами математики (вміти рахувати, знати геометричні фігури, склад числа, розв’язувати нескладні задачки), мати уявлення про навколишній світ (свою родину, країну, природу тощо), а в деяких школах необхідно показати вміння писати й розмовляти англійською мовою.

Дечого навчають у дитячому садочку, але більшість вимог, які висувають до учня спеціалізовані школи чи ліцеї, — це програма підготовчої групи садочка, яку сьогодні вже скасовано. Шляхів у батьків кілька: змиритися з тим, що дитина навчатиметься у звичайній загальноосвітній школі, водити дитину до підготовчого класу при вподобаному навчальному закладі або займатися нею самим.

Як правило, підготовка до школи триває приблизно впродовж навчального року — тому прийом до підготовчих класів розпочинається вже у вересні (співбесіди в школах — з 1 квітня). У це самий час можна починати вишкіл майбутнього першокласника вдома. Судячи з відгуків батьків, найскладніше (не для малюка, для дорослих!) — навчити читати. Хоча насправді нічого особливо складного тут немає: просто не потрібно намагатися змусити дитину за одним присідом засвоїти абетку й почати читати.

Спершу необхідно розвинути цілу низку певних навичок і вмінь. Передусім дитині потрібно навчитися впізнавати форми й розпізнавати мало відмінні одна від одної деталі. Жодних особливих підручників для цього не потрібно: достатньо разом складати мозаїку, пазли, роздивлятися малюнки, в яких потрібно знайти приховані форми чи розбіжності. Словом, знадобляться різноманітні ігри, здатні розвивати спостережливість.

Далі малюк повинен навчитися розташовувати предмети в послідовності — зліва направо й навпаки (годяться для цього традиційні матрьошки чи будь-які інші іграшки, не вельми відмінні одна від одної — кубики, деталі конструктора). І, нарешті, розрізняти звуки слів на слух. Дитина в цьому віці цілком може назвати слово, що розпочинається з певного звука, знайти місце звука в слові (який за ліком звук «в» у слові «ківшик»?), тобто робити звуковий аналіз слова. Психолог Світлана Ладивір, керівник лабораторії дошкільного виховання Інституту психології ім. Г.Костюка пояснює: коли дитина вміє виділяти звуки в словах і визначати їхню послідовність, отже, вона готова опановувати читання і письмо [6, с. 47].

Самі по собі заняття з малюком мають відбуватися в легкій невимушеній формі, ніби між іншим: на прогулянці, увечері під час читання казки тощо. Приміром, «назви перший і останній звук (не букву!) в слові «мама», «назви послідовно всі звуки в слові «дім», «давай пошукаємо риму до слова «сік» і т.ін. Спочатку потрібно пропонувати проаналізувати слова з трьох букв (дім, ліс, кіт), а потім із чотирьох і п’яти.

Дуже важливо, аби до моменту навчання грамоти дитина правильно вимовляла всі звуки мови — інакше можуть виникнути серйозні проблеми з читанням і грамотним письмом. Раніше за цим дуже суворо стежили в дитячому садку, а тепер усе віддано на відкуп батькам.

Вивчення безпосередньо букв краще розпочинати не за Букварем, а за звичайним плакатом-абеткою. Нехай дитина вивчить спочатку всього чотири-п’ять літер, зможе називати предмети чи тварин, чиї назви починаються з цієї букви. Можна запропонувати їй пограти в навчальну гру: написати на аркушику в довільному порядку всі букви, які вона вивчила, і запропонувати з’єднати в алфавітному.

Малюкам дуже подобається зображувати букви з допомогою власного тіла, вишукувати їх у вигляді різноманітних предметів (на яку букву схожий бублик?), знаходити на різноманітних табличках і вивісках на вулиці, ліпити з пластиліну. (До слова, у всі ці ігри можна грати і з цифрами.) Ще дуже непогано готує дитину до читання — запам’ятовування цілого образу слова. Для цього можна прикріпити до предметів домашнього інтер’єра таблички: «стіл», «шафа», «двері», «вікно».

Опанувавши всі ці навички, дитина цілком може братися до вивчення Букваря. Краще з цією метою взяти не шкільний підручник, а спеціально призначений для дошкільнят — у деяких є спеціальні методичні пояснення для батьків, без яких нефахівцеві обійтися складно.

Крім читання, як уже зазначалося, на співбесіді дитина має показати знання основ математики. Її можуть попросити полічити від одного до 10 й назад, продовжити ряд (приміром, «1, 3, 5…» або «2, 4, 6…), сказати, яка цифра стоїть після п’яти, але до семи, на скільки чотири більше від двох, чим відрізняється одна геометрична фігура від іншої тощо. Ясна річ, у кожній школі свої вимоги, і тому не зайве все-таки поцікавитися заздалегідь, що вимагатимуть від майбутнього школяра на співбесіді: нерідко дитина «зрізається» не тому, що не вміє, а тому, що просто ніколи цього не робила.

Готувати руку до письма психологи радять також ігровими методами — ліпленням, малюванням дрібних деталей, вирізанням із паперу, поступово розвиваючи дрібну моторику руки. Запропонуйте синові чи доньці повторити ваш малюнок, заштрихувати великі та дрібні деталі різними олівцями. Можна залучати малого й до домашньої роботи: приміром, разом із мамою ліпити вареники, пиріжки, перебирати гречану крупу (тренується впізнавати форму та виокремлювати зайве) тощо.

При цьому психологи наполягають: навчання має проходити в легкій, невимушеній формі, а самі заняття не мають тривати довше 10-15 хвилин — рівно стільки здатний утримати увагу дошкільник. Адже найважливіше в таких заняттях — прищепити дитині інтерес до роботи зі словом і числом, показати, що отримання знань — процес серйозний, але захопливий, який може приносити задоволення й нові відкриття.

Висновки

Розвивальний ефект навчання дошкільників ми бачимо в плані розвитку уяви і дитячої творчості, а не просто в плані оволодіння дітьми операційною діяльністю — читанням буквених знаків.

Основними методами, на які ми спираємося є: домальовування, уречевлення, оживлення, дообмірковування, дороблення.

Вивчення букв краще розпочинати не за Букварем, а за звичайним плакатом-абеткою. Нехай дитина вивчить спочатку всього чотири-п’ять літер, зможе називати предмети чи тварин, чиї назви починаються з цієї букви. Можна запропонувати їй пограти в навчальну гру: написати на аркушику в довільному порядку всі букви, які вона вивчила, і запропонувати з’єднати в алфавітному. Малюкам дуже подобається зображувати букви з допомогою власного тіла, вишукувати їх у вигляді різноманітних предметів (на яку букву схожий бублик?), знаходити на різноманітних табличках і вивісках на вулиці, ліпити з пластиліну.

У силу того, що для дитини дошкільного віку характерна стадія казково-міфологічного ставлення до етнічного світу, сприйняття нею себе в етнічному світі формується через казково-таємничі образи, що представлені в міфах, казках, легендах, народних іграх. У процесі прилучення до народної мудрості вона переживає всі вчинки разом з "культурними героями", з якими свідомо ідентифікує себе. Отже, формування дітей дошкільного віку етнічної самосвідомості будується переважно на основі казково-міфологічних уявлень про світ.

Отже, дошкільне дитинство є надзвичайно важливим періодом у становленні особистості. Саме в цей час формуються фундаментальні якості людини, основи світосприйняття, ставлення до себе та свого місця в світі. Це стає можливим завдяки інтенсивному розвитку фізіологічних та психологічних якостей дітей у цей віковий період (відбувається становлення мовленнєвої діяльності, мислення, уяви).

Список використаних джерел

1. Бех І. Законопростір сучасного виховного процесу //Дошкільне виховання. – № 2. – 2004. – С.3
2. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2-х кн. Кн.1.: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади: Навч.-метод. виданя. – К., 2003.
3. Бреслав Г.М. Эмоцональные особенности формирования личности в детстве: Норма и отклонения. – М.: Педагогіка. – 1990. – 216 с.
4. Вікова та педагогічна психологія: навч. посіб. /О.В.Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К., Вища школа. 2001. – 246 с.
5. Габова М. Знакомство детей с геометрическими фигурами //Дошкольное воспитание. — 2000. — № 9. — С. 2-18
6. Карабаєва І. Обдаровані дошкільники: методи ознайомлення з буквеними знаками на образній основі //Обдарована дитина. — 2007. — № 9. — С. 44-47
7. Кононко О.Л. Психологічні основи особистісного становлення дошкільника. Автореф. …дис. доктора псих. наук. – К., 2001
8. Кононко О.Л. Психологічні основи особистісного становлення дошкільника (Системний підхід). – К., 2000
9. Мухина В.С. Психология дошкольника. Учебн. пособие для студентов пед. институтов и учащихся пед. училищ. – М.: Просвещение. 1995. – 256 с.
10. Рубальська Н. В країні дорожніх знаків: Тематична розвага для старших дошкільнят //Дошкільне виховання. — 2001. — № 6. — С.29-31
11. Теоретичні основи педагогіки. / За ред. О.Вишневського. – Дрогобич, 2001. – 186 с.
12. Теплюк С.Знакомим малышей со счетом //Дошкольное воспитание. — 2000. — № 11. — С. 85-90