Вступ
Процес зростання безробіття завжди супроводжується зростанням протестних настроїв, пошуком країнами «золотого мільярда» шляхів вирішення власних проблем за рахунок тих народів світу, що приречені на обслуговування інтересів сильних світу цього, зокрема й за рахунок українського народу, який володіє одним із найбільш дорогоцінних ресурсів виживання – родючими ґрунтами. Оскільки основним уроком історії ХХ століття стало – вирішення кризових проблем за рахунок втягування народів світу в нову світову війну, то гарантії віднайдення іншого шляху виходу з кризи такого масштабу, як сучасна фінансово-економічна криза та ще й з врахуванням такого глобального дефіциту ресурсів, немає. Тому, вважаючи, що народам світу може загрожувати великомасштабна війна, необхідним постає: якнайшвидше віднайти і запропонувати нові моделі економічного розвитку, які б сприяли недопущенню військових конфліктів, новій інтенсивній зайнятості, а для цього особливу увагу необхідно звернути на процес функціонування як світового, так і регіональних та національних ринків праці.

Метою написання дослідження є дослідження динаміки зайнятості на основі вивчення складових ефективності ринку праці в Україні.

Економічне зростання, над забезпеченням якого працює український уряд, створює передумови для збільшення зайнятості, доходів населення, підвищення продуктивності його праці. Вихід з фінансово-економічної кризи, що в певній мірі характеризує сучасну українську економіку, відбувається повільно та нерівномірно для окремих виробничих галузей і підприємств, що неминуче призводить до диспропорції національного ринку праці, до різновекторності розвитку окремих його сегментів. Крім того, невдала сучасна політика української влади по формуванню та функціонуванню ринку праці, призвела до втрати робочих місць, до низьких вимог щодо якості робочої сили, до зростання кількості робочих місць з небезпечними умовами праці. Існуюча робоча сила не відповідає сучасним вимогам роботодавців ні по професійно-освітній, ні по трудовій, дисциплінарній чи мобільній підготовці. Наслідком незбалансованості пропонованої робочої сили із попитом на неї стає безробіття.

Основні тенденції, що були притаманні ринку праці 2011р. порівняно з 2010 роком:

• щодо економічної активності населення працездатного віку:
• збільшення рівня економічної активності з 72,1% до 72,7%;
• збільшення рівня зайнятості з 65,4% до 66,2%;
• зменшення рівня безробіття (за методологією МОП) з 9,2% до 8,9%;
• зменшення серед безробітних (за методологією МОП) частки вивільнених з економічних причин з 43,0% до 37,8%;
• зменшення кількості економічно неактивних осіб, зневірених у пошуку роботи на 19,1%;
• збільшення кількості вільних робочих місць на 13,6%;
• збільшення навантаження незайнятого населення на 10 вільних робочих місць, вакантних посад з 52 до 57 осіб;
• зростання рівня працевлаштування незайнятого населення за допомогою державної служби зайнятості з 34,8% до 35,0%;
• зростання рівня прийому робочої сили з 11,7% до 14,2% та рівня вибуття з 12,3% до 14,2% середньооблікової кількості штатних працівників;
• зменшення кількості працівників, які працювали у режимі неповного робочого дня (тижня) з економічних причин, з 12,3% до 7,4%;
• зростання середньомісячної номінальної заробітної плати на 18,4%;
• зростання реальної заробітної плати на 8,1%;
• зменшення суми заборгованості з виплати заробітної плати на третину.

Динаміка основних показників ринку праці

За даними вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності середньомісячна кількість економічно активного населення віком 15—70 років у 2011р. зменшилась за рахунок осіб старше працездатного віку та становила 22,1 млн. осіб, з яких 20,3 млн.осіб або 91,8% були зайняті економічною діяльністю, а решта 1,8 млн. осіб — відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні.

Рівень економічної активності населення віком 15—70 років збільшився з 63,8% у І півріччі 2010р. до 64,3% у 2011р., а для населення працездатного віку — з 72,1% до 72,7% відповідно. Зростання цього показника спостерігалось як серед мешканців міських поселень так і сільської місцевості (діаграма 1).

Найвищий рівень економічної активності був характерний для осіб віком 30—49 років, найнижчий — для молоді віком 15—24 років та осіб віком 60—70 років.

Кількість зайнятого населення віком 15-70 років у І півріччі 2011р., порівняно з І півріччям 2010р., збільшилась на 34,1 тис. осіб, або на 0,2% та становила 20,2 млн. осіб, з яких особи працездатного віку складали 18,4 млн., або 91,0%. Рівень зайнятості населення віком 15-70 років відповідно зріс за означений період з 58,4% до 59,0%, а у населення працездатного віку з 65,4% до 66,2%.

Найвищий рівень зайнятості населення спостерігався у осіб віком 30-49 років, а найнижчий — у молоді віком 15-24 років та осіб віком 60-70 років.

Збільшення рівня зайнятості населення відбулося у всіх регіонах країни. Найбільше зростання зазначеного показника зафіксовано у Сумській, Донецькій та Рівненській областях. Максимальне значення цього показника в І півріччі 2011р. було у м.Києві (64,1%), а мінімальне — у Івано- Франківській (52,9%) області (таблиця 2).

Таблиця 2. Кількість зайнятого населення за статусами зайнятості та місцем проживання

Серед зайнятого населення віком 15-70 років кожен п’ятий був працівником сільського господарства або промисловості, шостий — торгівлі, дванадцятий — освіти.

В структурі зайнятого населення продовжується скорочення питомої ваги найманих працівників на фоні зростання частки працюючих у секторі самостійної зайнятості.

Кількість зайнятих у неформальному секторі економіки у І півріччі 2011р. порівняно з відповідним періодом попереднього року збільшилась на 41,1 тис. осіб і складала 4,6 млн. осіб, або 22,6% загальної кількості зайнятого населення віком 15-70 років.

Серед сільських жителів кожна друга особа була зайнята у цьому секторі економіки. В той час, як серед міських жителів зазначена зайнятість не набула суттєвого розповсюдження завдяки більш широким можливостям знайти роботу. Сільськогосподарське виробництво є основним видом економічної діяльності неформального сектору економіки (65,3% зайнятих у цьому секторі, або 74,4% усіх зайнятих у зазначеному виді діяльності). Іншими розповсюдженими видами економічної діяльності у цьому секторі економіки були торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку; діяльність готелів та ресторанів та будівництво.

Із загальної кількості зайнятих у неформальному секторі економіки 81,0% знаходились у працездатному віці та проживали переважно у сільській місцевості (66,5%). Найвищий рівень участі населення у неформальному секторі економіки спостерігався серед осіб віком 15-24 років та у віці 60¬70 років. Кількість безробітних (за методологією МОП) у віці 15-70 років у І півріччі 2011р., порівняно з відповідним періодом 2010р., зменшилася на 58,6 тис. осіб, або на 3,1% та становила 1,8 млн. осіб. Серед безробітних майже три чверті складали мешканці міських поселень (1266,8 тис. осіб), решту — сільські жителі (543,7 тис. осіб). Зменшення кількості безробітного населення віком 15-70 років відбулося в основному за рахунок осіб працездатного віку (на 59,6 тис. осіб, або на 3,2%).

Рівень безробіття населення віком 15-70 років (за методологією МОП) в цілому по Україні знизився на 0,3 в.п. та становив 8,2% економічно активного населення зазначеного віку (серед населення працездатного віку — 8,9%). Зменшення цього показника було зафіксовано у міських поселеннях на відміну від сільської місцевості, де рівень безробіття зріс порівняно з І півріччям 2010р.

Слід відмітити, що рівень безробіття населення працездатного віку (за методологією МОП) у 3,1 раза перевищував рівень зареєстрованого безробіття, розрахованого по відношенню до економічно активного населення працездатного віку (у жінок — у 2,3 раза, чоловіків — у 4,1 раза, міських поселеннях — у 3,7 раза, сільській місцевості — у 2,2 раза).

Значною залишається потреба підприємств у кваліфікованих робітниках із інструментом (21,7% від загальної кількості вільних робочих місць), працівниках найпростіших професій у сфері торгівлі, послуг, у промисловості, будівництві, на транспорті та ін. (16,0%), робітниках із обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин (14,6%) .

Спостерігається зростання попиту підприємств на робітників металургійних і машинобудівних професій (на 35,9%), робітників, що обслуговують машини, та складальниках машин (на 26,3%), водіїв та робітників із обслуговування пересувної техніки та установок (на 21,9%). Разом із тим відбулося значне (на 21,7%) скорочення потреби у кваліфікованих робітниках сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства.

У 2011р. кожний четвертий незайнятий був працевлаштований на підприємства сільського господарства, мисливства та лісового господарства, п’ятий — переробної промисловості або торгівлі та ремонту автомобілів, побутових виробів і предметів особистого вжитку. Порівняно з відповідним періодом 2010р. спостерігалося зростання обсягів працевлаштування незайнятого населення (на 10,0%, або на 38,6 тис. осіб), зокрема на підприємства сільського господарства, мисливства та лісового господарства (на 17,0 тис. осіб), переробної промисловості (на 9,0 тис. осіб), транспорту та зв’язку або в установи охорони здоров’я та надання соціальної допомоги (на 2,6 тис. осіб), в організації державного управління (на 2,1 тис. осіб).

Серед працевлаштованих більше половини зайняли місця робітників, 21,2% — посади службовців, 19,9% — місця, які не потребують спеціальної професійної підготовки.

Сфері працевлаштування не рекомендується спрямовувати погляди безробітних, що перекваліфіковуються, на юридичні, бухгалтерські, фінансові, туристичні галузі, так як спеціалістів даних галузей є понад необхідність. Потреба в рекламістах, РК-технологах та працівниках ЗМІ знову стане на порядок денний напередодні виборчої компанії 2012 року. Сьогодні потреба є в рекламістах для бізнесу, в маркетологах, торгових представниках, інженерах-технологах, ветеринарах, викладачах, програмістах-тренерах, працівниках ресторанного бізнесу і сфери харчування, працівниках сфери послуг, фахівцях в галузі страхування [3].

Нині існує дефіцит на представників професій, для підготовки яких відсутня спеціальна базова освіта. Не забезпечується належна підготовка і спеціалістів непрестижної малокваліфікованої фізичної праці. Крім того, під кадровим дефіцитом пропонується розуміти не лише відсутність кадрів певних спеціальностей, а й при їх наявності, відповідно до фаху, – незабезпеченість якісними практичними навичками та вміннями. Причинами недостатньої кількості кваліфікованих кадрів є: недостатнє державне фінансування системи підготовки і перепідготовки кваліфікованих кадрів, освіти загалом; невисокий рівень оплати праці в економіці країни, що дестимулює процеси удосконалення фаховості працівників.

Висновки

Всесвітній Економічний Форум, досліджуючи конкурентоспроможність країн відзначає, що ринок праці України має певні резерви щодо підвищення конкурентоспроможності робочої сили, особливо серед країн, що переходять з першої стадії розвитку (залежності економіки від факторів) до другої стадії (залежності від ефективності): за показником якості початкової освіти Україна займає 49-те місце серед світових країн, за доступом до вищої освіти – 17-те, за якістю математичної і природничо-наукової освіти – 44-те, за якістю всієї освітньої системи – 47-ме, за практикою наймання і звільнення персоналу – 17-те, за відношенням продуктивності праці до заробітної плати – 26-те, за здатністю до інновацій – 40-ве місце. Позитивних позицій набирається лише 18 проти 92 позицій недоліків.

Виходячи із зазначеного ми можемо констатувати, що, спираючись на вище зазначені резерви, Україна повинна працювати на майбутнє, опікуючись якістю робочої сили, забезпеченням та закріпленням прогресивних зрушень у регіональній та галузевій структурі зайнятості, забезпечуючи належні умови для гідної результативної праці. Саме цим держава повинна забезпечити практичну реалізацію людського потенціалу нації.

Отже, український ринок праці склався під впливом як інерції планово-централізованої системи організації праці та трансформаційної кризи, так і позитивних соціально-економічних перетворень. Стан ринку праці визначається і становищем національної економіки в цілому, і методами макроекономічного регулювання, і ефективністю соціальної політики, особливо у сфері загальної та професійної освіти. Процес формування ринку праці значно відстає від загального поступу економічних перетворень, особливо в період відносної стабілізації, і це ще більшим негативом проявляється на системі зайнятості, на зростанні безробіття.
Список використаної літератури

1. Батченко Л. В. Ринок праці в Україні : стан і перспективи розвитку // Актуальні проблеми економіки. — 2011. — № 6. — С. 157-163
2. Зінкевич Н. І. Сучасний профіль українського ринку праці [Текст] / Н. І. Зінкевич // Демографія та соціальна економіка. — 2010. — № 2. — С. 139-147
3. Иванов Н. Мировой кризис и рынок труда // Мировая экономика и международные отношения. — 2011. — № 11. —  С. 3-17
4. Маршавин Ю. Глобалізація і ринок праці України // Праця і зарплата. — 2011. — 5 жовтня. — С. 6-7
5. Мезенцев, К. Ринок праці в Україні // Краєзнавство. Географія. Туризм. — 2011. — № 35. — С. 3-6
6. Пазюк О. Вплив трудової міграції на стан функціонування ринку праці України // Україна: аспекти праці. — 2011. — № 8. — С. 36-43