Вступ.

1. Формування державного боргу і причини його зростання.

2. Характеристика зовнішнього і внутрішнього боргу України.

3. Управління державним боргом.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми.Державний борг — об'єктивне економічне явище, зумовлене залученням державою додаткових фінансових ресурсів на умовах кредиту для забезпечення реалізації функцій і завдань, покладених на неї.

Дефіцит державного бюджету, залучення й використання позик для його покриття призвели до формування державного боргу в Україні. Великі розміри внутрішнього і зовнішнього боргу, а також відповідно зростання витрат на його обслуговування зумовлюють необхідність розв'язання проблеми державного боргу, а відтак і пошуку шляхів удосконалення механізму його управління. Як переконує досвід багатьох країн, чим обтяжливішим стає для держави нагромаджений зовнішній і внутрішній борг, тим активніше входить його обслуговування у взаємодію з функціонуванням економіки та її фінансової системи. Розв'язання проблеми обслуговування державного боргу є одним із ключових факторів економічної стабільності в країні.

Основою системи управління державним зовнішнім боргом є безперервний моніторинг — збір, обробка та аналіз інформації — з метою оптимізації процесу управління ним. Аналізуючи інформацію про державний борг, розраховуючи оптимальні та критичні значення його показників, оцінюючи ризики, визначають рівень кредитоспроможності країни та необхідність застосування інструментів активного управління боргом. На мою думку, важливою складовою аналізу державного зовнішнього боргу є дослідження періодизації його розвитку.

Управління та обслуговування державного боргу є одним з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важливою умовою стабільності її фінансової системи. Ефективне управління боргом на всіх його етапах дозволить уникнути кризових боргових ситуацій та перевантаження видаткової частини державного бюджету в розрізі витрат на обслуговування державного боргу, сприятиме забезпеченню стабілізації соціально-економічної ситуації та розвитку економіки України.

Важливе значення місця та ролі державного боргу у фінансовій системі держави зумовило постійну увагу дослідників до різних його аспектів. Різні сторони аналізу даного питання розкриті у роботах українських вчених-фінансистів, зокрема, у працях Барановського О.І., Василика О.Д., Вахненко Т.П., Гейця В.М., Козюка В.В., Кучер Г.В., Лісовенка В.В., Луцишиної З.О., Лютого І.О., Новицького В.Є., Новосад Л.Я, Плотнікова О.В., Федосова В.М. та ін.

В ході роботи було досліджено поняття державного боргу як невід'ємної і важливої складової державних фінансів, наведено висловлювання низки відомих світових учених. Проаналізовано структуру і динаміку державного внутрішнього та зовнішнього боргу, механізм його управління і обслуговування, визначено основні напрями фінансової політики оптимізації заборгованості.

Метою роботиє теоретичне обґрунтування сутності державного боргу як складової фінансової системи держави й особливостей його формування в Україні та розробка найбільш ефективних методів управління державним боргом у сучасній вітчизняній фінансовій системі.

Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання дослідження, спрямовані на її досягнення:

проаналізувати розвиток економічних теорій щодо сутності державного боргу, зокрема, розкрити еволюцію державного боргу;

дослідити економічну природу державного боргу як складової державного боргу та його місце у фінансовій системі держави;

виявити чинники, що впливають на динаміку й структуру державного боргу та зумовлюють особливості механізму його формування в Україні;

вивчити особливості формування та управління зовнішнім і внутрішнім державним боргом;

проаналізувати механізм управління й обслуговування державного боргу у фінансовій системі України;

розробити рекомендації щодо вдосконалення методики управління державним боргом для забезпечення стабільності фінансової системи України та стійкого соціально-економічного зростання.

Об’єктом дослідженняє сукупність фінансово-економічних відносин, що виникають між державою та її кредиторами у процесі формування, використання, погашення й обслуговування державного боргу.

Предметом дослідженняє інститут державного боргу як складова фінансової системи України.

1. Формування державного боргу і причини його зростання

Важливим елементом фінансової системи держави є державний борг, що утворюється внаслідок мобілізації ресурсів на внутрішньому та світовому фінансових ринках.

Державний борг (відповідно до ст.2 Бюджетного кодексу) — загальна сума заборгованості держави (АР Крим чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (АР Крим чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання, що вступають у дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору.

За своєю економічною сутністю державний борг визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами щодо перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.

Залежно від сфери розміщення позик розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

Внутрішній державний борг — сукупність зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичень на внутрішньому ринку.

До складу державного внутрішнього боргу України входять позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

Державний внутрішній борг складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань.

Зовнішній державний борг — сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.

Державний зовнішній борг складається з:

· позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

· позик на підтримку національної валюти;

· позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

· гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками; державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України[8, c. 127-129]

Граничний розмір державного внутрішнього та зовнішнього державного боргу, боргу АР Крим чи місцевого самоврядування, граничний обсяг надання гарантій відповідно до вимог ст.18 Бюджетного кодексу встановлюється на кожний бюджетний період відповідно законом про Державний бюджет України на поточний бюджетний період чи рішенням про місцевий бюджет.

Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає операції за цей день.

Відповідно до бюджетної класифікації України, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 р. №604 "Про бюджетну класифікацію та її затвердження", як внутрішній, так і зовнішній державний борг класифікують так:

за типом кредитора складається з двох розділів: внутрішній борг включає заборгованість за позиками, одержаними з бюджетів різних рівнів та державних фондів, заборгованість перед банківськими установами та іншими органами управліннями; зовнішній борг включає заборгованість за позиками, одержавними від міжнародних організацій економічного розвитку, заборгованість за позиками, одержавними від постачальників тощо; s за типом боргового зобов'язання, що включає заборгованість за довгостроковими, середньостроковими, короткостроковими зобов'язаннями та векселями. За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії.

Державне запозичення — залучення державою в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України коштів з метою фінансування державного бюджету на умовах повернення, платності та строковості. Розрізняють:

1) державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку;

2) державне зовнішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.

Державне запозичення здійснюється з метою:

· фінансування дефіциту державного бюджету;

· підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;

· інших цілей, встановлених чинним законодавством[5, c. 27-28].

Державна гарантія — спосіб забезпечення виконання державою, представленою Кабінетом Міністрів України в особі Міністра фінансів України, зобов'язань позичальника (резидента України) перед кредитором повністю або частково

Кабінет Міністрів України надає державні гарантії відповідно до встановленого порядку виключно в межах повноважень та граничного обсягу надання державних гарантій, встановлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Державні гарантії надаються на забезпечення виконання зобов'язань пози, чальників (резидентів України), які не мають простроченої заборгованості перед державою, за умови покриття позичальниками гарантійних ризиків держави належним чином у повному обсязі.

Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути:

випуск державних цінних паперів;

укладення угод про позику та гарантійних угод;

інші способи, передбачені чинним законодавством.

При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.

Залежно від терміну залучення коштів розрізняють:

· короткостроковий борг (з терміном погашення до одного року);

· середньостроковий (від одного до п'яти років);

· довгостроковий (понад п'ять років).

Державний борг можна поділити також на:

· капітальний, який включає всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату;

· поточний, що складається з платежів із зобов'язань, які позичальник повинен погасити у звітному періоді.

За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті[12, c. 82-83].

Внутрішній борг формується переважно у національній валюті. Для залучення коштів емітуються цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку. Державний борг в іноземній валюті виникає в результаті запозичення коштів в іноземних банківських установах, міжнародних фінансово-кредитних організаціях, розміщення державних боргових зобов'язань на міжнародних фінансових ринках.

Формування та нагромадження внутрішнього та зовнішнього державного боргу є органічною складовою функціонування економік переважної більшості країн світу, потужним важелем макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії. На жаль, в Україні в ході трансформаційних процесів формування державного боргу відбувалося значною мірою хаотично.

Лише з 2001 р. в управлінні державним боргом розпочався перехід до проведення виваженої боргової політики, націленої на зменшення боргового навантаження на економіку держави. В 2001-2002 рр. співвідношення державного боргу та ВВП утримувалось на рівні 29-31 %, порівняно з 48 % в 1999 р. На кінець 2004 р. воно зменшилося до 25 %. За підсумками поточного року цей показник може досягти рівня 20 %, а на кінець 2006 р., за прогнозами Міністерства фінансів України,- 18 %[15, c. 33].

Після боргової кризи 1998 р., коли сумарні боргові виплати сягнули небезпечних 71,4 % річного обсягу дохідної частини держбюджету, здійснення упродовж 1999-2001 рр. реструктуризації боргових зобов'язань дозволило суттєво знизити навантаження на державний бюджет. Останні п'ять років відносні бюджетні витрати на обслуговування та погашення держборгу стабілізувались у межах 3,1-4,2 % ВВП та 16,0 — 19,9 % сукупних бюджетних доходів. Урядовий проект Державного бюджету — 2005 передбачав зменшення витрат на обслуговування та погашення державного боргу до 14,3 % доходів бюджету.

Упродовж січня-червня 2008 року сума державного і гарантованого державою боргу України зменшилася в гривневому еквіваленті на 2 млрд 832 млн 231,47 тис. гривень. (3,19%).

Прямий зовнішній борг України станом на 31 травня становив $10 млрд 856,5 млн, що на 0,3%, або на $32,8 млн менше, ніж місяцем раніше.

За даними Мінфіну, прямий внутрішній борг у травні скоротився на 1,34%, або на 234,7 млн грн, склавши 17 млрд 233,9 млн грн ($3 млрд 551,9 млн). Загальний розмір прямого державного боргу на 31 травня становив 69 млрд 909,6 млн грн (14 млрд 408,4 млн) порівняно з 72 млрд 459,5 млн грн ($14 млрд 348,4 млн) на 30 квітня.

Загальний розмір гарантованого державного боргу становив 15 млрд 807,7 млн грн ($3 млрд 257,9 млн), зокрема гарантований зовнішній борг — 14 млрд 806,7 млн грн ($3 млрд 51,7 млн), гарантований внутрішній борг — 1 млрд 9 млн грн ($206,3 млн). Прямий і гарантований державний борг на 31 травня становив 85 млрд 717,3 млн грн ($17 млрд 666,4 млн).

Таким чином, сам розмір державного боргу України не є надто загрозливим для економіки. Проте обтяжливість боргу посилюється короткостроковістю більшості запозичень, що перевищує можливості бюджету обслуговувати їх та спонукає до нових запозичень[6, c. 18-21].

Негативне сальдо залучень-виплат свідчить про те, що упродовж останніх п'яти років позичкові кошти повністю спрямовувалися на погашення і обслуговування існуючих боргових зобов'язань. Більше того, внаслідок недостатності позичкових коштів, на обслуговування зовнішніх зобов'язань (покриття негативного сальдо запозичень) спрямовувалася також частина ресурсів внутрішнього споживання та інвестування, отримана як позитивне сальдо торговельного балансу та профіцит державного бюджету. Це обумовило практичну відсутність позитивного ефекту зовнішніх та внутрішніх запозичень для завдань розвитку.

На нашу думку, боргова політика України потребує значного удосконалення шляхом поліпшення її нормативно-інституційного забезпечення, розширення спектру інструментів та кола завдань та пріоритетів. Важливою перешкодою налагодженню належної стратегічної ефективності боргової політики в Україні є відсутність цілісної системи законодавчого забезпечення обслуговування і погашення державного боргу. Існуюче законодавче поле не відповідає потребам поглиблення ринкового реформування основ макроекономічної політики та функціонування фінансових ринків і їх інституційного забезпечення, має несистемний характер. Законодавчого врегулювання потребують система управління державним боргом, підвищення координованості дій центральних органів виконавчої і законодавчої влади та визначення пріоритетів розвитку економіки та напрямків використання коштів від додаткових запозичень.

— створення умов для розширеного відтворення природних ресурсів;

— розвиток системи технічного регулювання, адекватної особливостям національної економіки, та забезпечення відповідності продукції українського виробництва світовим стандартам безпеки і якості;

— підвищення конкурентоспроможності транспортної системи України і реалізація її потенціалу країни;

— створення умов для формування на території України єдиного інформаційного простору, інтеграції до світового ринку інформаційно-комунікаційних технологій.

Незважаючи на превалювання у спеціальній економічній літературі думки про те, що збільшення питомої ваги внутрішнього боргу у структурі державного є одним із перспективних напрямів вдосконалення системи управління державним боргом, дисертант схиляється до іншої позиції. У сучасних умовах підвищення кредитних рейтингів та сприятливої для України ринкової кон’юнктури, яка склалась внаслідок здійснення демократичних перетворень 2004–2007рр. (рис. 2), ключовим завданням українського уряду на найближчу перспективу повинно стати активне зовнішнє державне запозичення, спрямоване на підвищення інвестиційної спрямованості державного боргу, зниження його вартості, покращення часової структури державних позик тощо.

2. Характеристика зовнішнього і внутрішнього боргу України

Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності та повернення.

За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

Зовнішній державний борг — сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.

Державний зовнішній борг складається з:

• позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

• позик на підтримку національної валюти;

• позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

• гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

• державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.

Відповідно до Закону України про Державний бюджет на відповідний рік, визначається граничний розмір дефіциту бюджету та джерела його покриття за рахунок внутрішнього та зовнішнього фінансування, а також встановлюється граничний розмір державного внутрішнього та зовнішнього боргу України на 1 січня наступного за бюджетним роком з визначенням напрямів використання фінансових ресурсів.

Загальний державний борг України з 1992 року поступово зростав. Це обумовлювалося різними чинниками: дефіцитністю державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів та відсутністю належного контролю за цим процесом, несприятливим інвестиційним кліматом. Найбільшою мірою формування боргу було пов'язане з бюджетними дефіцитами, які мали місце до 2000 року. Прийняття бездефіцитного державного бюджету на 2000 та 2001 рр. дещо стабілізувало ситуацію. Але основні причини та джерела дефіциту, і насамперед, незбалансованість державного споживання і фінансових можливостей, залишалися. Це може призвести у перспективі до подальшого зростання державного боргу[14, c. 8-9].

Зовнішній державний борг має дві складові. Це:

• борг органів державної влади і управління, який виникає в результаті залучення державою іноземних кредитів та випуску державних цінних паперів, які розміщуються на міжнародних ринках капіталів. Ця частина державного зовнішнього боргу погашається та обслуговується за рахунок коштів державного бюджету та коштів Національного банку України в частині кредитів, отриманих з метою підтримки платіжного балансу;

• борг підприємств, гарантований урядом. Погашає та обслуговує такий борг підприємство-позичальник. Але у разі невиконання боргових зобов'язань підприємством перед іноземним кредитором, набирає чинності державна гарантія, і погашення та обслуговування таких кредитів здійснюється Державним казначейством за рахунок коштів Державного бюджету.

Погашення та обслуговування державного зовнішнього боргу в Україні забезпечують Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Національний банк України, Укрексімбанк як банк-агент уряду та уповноважені банки України. Погашення зовнішнього боргу проводиться з трьох основних джерел: із бюджету; за рахунок золотовалютних резервів, приватизації власності; із нових запозичень.Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі, як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Залишаючись достатньо високим, рівень державного боргу України водночас не є критичним. Згідно з міжнародними стандартами (Маастрихтською угодою) критичними вважаються боргові зобов'язання держави, які перевищують 60% від ВВП.

Відповідно до нової бюджетної класифікації України, прийнятої Постановою Верховної Ради України від 12.07.1996 р. № 327/96-ВР "Про структуру бюджетної класифікації України", як внутрішній, так і зовнішній державний борг класифікується за типом кредитора і типом боргового зобов'язання (класифікація державного боргу розглядається у темі "Бюджетна класифікація").

За формою залучення коштів державний борг поділяється на державні запозичення та гарантії.

Державні запозичення — залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення[15, c. 33-36].

Розрізняють: державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку; державне зовнішнє запозичення — державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.

Державне запозичення може здійснюватись лише з метою:

• фінансування дефіциту державного бюджету;

• підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;

• на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку. Державна гарантія — зобов'язання держави в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим німе Україна, зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути:

• випуск (емісія) державних цінних паперів;

• укладення угод про позику та гарантійних угод;

• інші способи, передбачені законодавством України.

При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.

За валютою залучення державний борг поділяється на борг у національній та іноземній валюті[15, c. 35-36].

Внутрішній державний борг — сукупність зобов'язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації).

Державний внутрішній борг складається із заборгованості, що виникає щорічно за новими борговими зобов'язаннями уряду. Він формується в результаті випуску державних цінних паперів, отримання кредитів та виникнення інших боргових зобов'язань.

Внутрішній борг переважно формується в національній валюті. Для залучення коштів емітуються цінні папери, які розміщуються на внутрішньому фондовому ринку. Державний борг в іноземній валюті виникає в результаті здійснення безпосереднього запозичення коштів в урядів зарубіжних країн, міжнародних фінансово-кредитних організацій, іноземних банків, а також розміщення державних боргових зобов'язань на міжнародних ринках капіталів.

Внутрішній борг держави може виникати в результаті емісії цінних паперів: облігацій, казначейських зобов'язань тощо.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує внесення її власником коштів до Державного бюджету і підтверджує зобов'язання уряду відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк із виплатою попередньо визначеного доходу, якщо це передбачається умовами випуску.

Випуск облігацій може здійснюватись у документальній формі — у вигляді сертифікатів грошових документів та в бездокументарній — у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів.

Залежно від терміну залучення коштів розрізняють: короткостроковий борг (з терміном погашення до одного року), середньостроковий (від одного до п'яти років), довгостроковий (від п'яти років і більше).

Державний борг можна поділити також на:

— капітальний, який включає всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату;

— поточний, що складається з платежів по зобов'язаннях, які позичальник повинен погасити у звітному періоді.

Основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій.[12, c. 82-85]

Управління державним внутрішнім боргом держави здійсняється міністерством фінансів у порядку, погодженому з національним банком. Слід зазначити, що внутрішній борг має певні переваги над зовнішнім. Повернення внутрішнього боргу і виплати відсотків за ним не зменшують фінансовий потенціал держави, тоді як зовнішній борг має в своїй основі відплив капіталу з держави.

Управління державним внутрішнім боргом України здійснюється Міністерством фінансів України у порядку, погодженому з Національним банком України. Розміщення боргових зобов'язань Уряду України та надання гарантій від імені Уряду України провадиться за його дорученням Міністерством фінансів України. Граничні розміри державного внутрішнього боргу України, його структура, джерела та строки погашення встановлюються Верховною Радою України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на наступний рік. Рахункова палата здійснює контроль за утворенням і погашенням державного внутрішнього боргу України. Обслуговування державного внутрішнього боргу України здійснюється Міністерством фінансів України через банківську систему України шляхом проведення операцій по розміщенню облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів, їх погашенню і виплаті доходу по них у вигляді процентів та в іншій формі.

До складу державного внутрішнього боргу України належать позики уряду України й позики, здійснені при безумовній гарантії уряду для забезпечення фінансування загальнодержавних програм. Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що виникла за борговими зобов'язаннями уряду України. До боргових зобов'язань уряду належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані урядом України, а також одержані ним кредити.

Боргові зобов'язання уряду України можуть бути коротко (до 1 року), середньо- (1—5 років) і довгостроковими (5 і більше років).

Обслуговування державного внутрішнього боргу здійснює Міністерство фінансів України через банківську систему шляхом:

— розміщення облігацій внутрішніх державних позик, інших цінних паперів;

— їхнє погашення;

— виплата доходів за ними[7, c. 66-67].

При управлінні внутрішнім боргом головна увага звертається на потенційні можливості розміщення нових боргових зобов'язань серед інвесторів та на наявність фінансових ресурсів у державі для своєчасного і повного обслуговування боргових зобов'язань. Списання частини державного внутрішнього боргу України перед окремими суб'єктами права може бути здійснено лише шляхом прийняття Верховною Радою відповідного законодавчого акту за умови визначення джерел погашення.

Законом України «Про Національний банк України» заборонено Центральному банку купувати облігації на аукціонах з їх первинного розміщення від власного імені та за рахунок власних коштів. Разом з тим, Національний банк України за погодженням з Міністерством фінансів України може здійснювати обслуговування операцій нерезидентів на первинному ринку і укладати угоди купівлі облігацій за дорученням та за рахунок коштів нерезидентів за умови, що обсяг придбання становить не менше 100 млн дол. США.

Міністерство фінансів України в межах загальної суми емісії, визначеної Кабінетом Міністрів України, приймає рішення про час, місце, форму проведення торгів; обсяги та умови розміщення облігацій, термін надання покупцями заявок на участь в аукціоні.

У порядку, погодженому з Міністерством фінансів України, Національний банк України проводить розміщення облігацій шляхом їх продажу на закритому аукціоні. Перед початком проведення аукціону до інформаційної системи «ЛІГА» Національному банку України надходять пропозиції від покупців щодо придбання ОВДП. Покупцями облігацій на аукціонах є комерційні банки, які купують облігації як у свою власність, так і за дорученням клієнтів (юридичних та фізичних осіб).

У деяких випадках можуть застосовуватися й інші форми урядових боргових зобов'язань. Характер й умови таких зобов'язань у кожному конкретному випадку визначає уряд України за погодженням із НБУ. Умови й порядок випуску державних цінних паперів і регулювання їхнього обігу визначаються відповідно до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу"[1, c. 44].

3. Управління державним боргом

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність державних заходів, що пов'язані з випуском і погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів і виплатою доходу за державними цінними паперами, встановленням ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів.

Дослідивши механізм управління державного боргу, зазначимо, що загрозу економіці становить не стільки державний борг як такий, особливо якщо він не дуже відхиляється за своїми параметрами від узагальнених макроекономічних показників, скільки зростання суми витрат на його обслуговування.

Мінімізація вартості обслуговування державного боргу є стратегічним завданням управління державним боргом, а в ширшому розумінні — всієї бюджетно-податкової політики. Це завдання узгоджується не лише з чисто фіскальними інтересами, а й з потребами стимулювання інвестиційної активності, а також із довгостроковим поліпшенням добробуту населення, адже економія поточних витрат на обслуговування боргу знижує податковий тягар для майбутніх поколінь.

Для оптимізації витрат, пов'язаних з фінансуванням дефіциту державного бюджету, держава здійснює управління державним боргом. Під управлінням державним боргом слід розуміти комплекс заходів, що приймаються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення місць і умов розміщення і погашення державних позик, а також забезпечення гармонізації інтересів позичальників, інвесторів і кредиторів.

Державний борг можна розглядати з двох позицій: з одного боку, державне запозичення сприяє економічному зростанню; з іншого — борг збільшує навантаження на державний бюджет. Тому необхідно знайти оптимальне співвідношення між інвестиціями, економічним зростанням та внутрішнім і зовнішніми запозиченнями. Умови залучення нових позик мають оцінюватися з урахуванням здатності країни обслуговувати внутрішній та зовнішній борг за раніше прийнятими зобов'язаннями.

Управління державним боргом в цьому контексті може розглядатися в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні, під управлінням державним боргом мається на увазі формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається на увазі сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов'язань держави, надання гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань[10, c. 35-36].

Фактором, що негативно вплинув на динаміку та структуру зовнішнього державного боргу, стала невиважена політика уряду щодо надання державних гарантій при залученні іноземних кредитних ресурсів резидентами – суб’єктами господарювання. Недосконалість нормативно-правового забезпечення, відсутність державного контролю за ефективністю використання іноземних кредитних ресурсів, залучених під державні гарантії, низька фінансова дисципліна та недосконалість механізму відшкодування коштів державного бюджету за виконання гарантійних зобов’язань негативно вплинули на зростання боргового тягаря держави, призвели до відволікання коштів державного бюджету на виконання гарантованих обов’язків та формування значних обсягів простроченої заборгованості перед державним бюджетом резидентів-позичальників таких кредитів[19, c. 53].

У процесі управління державним боргом вирішуються такі завдання:

1) пошук ефективних умов запозичення коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

2) недопущення неефективного та нецільового використання запозичених коштів;

3) забезпечення своєчасної та повної сплати суми основного боргу та нарахованих відсотків;

4) визначення оптимального співвідношення між внутрішніми та зовнішніми запозиченнями за умови збереження фінансової рівноваги в країні;

5) забезпечення стабільності валютного курсу та фондового ринку країни. Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

— безумовності — забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава, як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики,,

— зниження ризиків — розміщення і погашення позик таким чином, щоби максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і

спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань,,

— оптимальності структури — підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення,,

— зберігання фінансової незалежності — підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами,

— прозорості — дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника.

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в країні; рівень інфляції; ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності; ступінь ризику країни щодо неповернення боргу[6, c. 70-71].

Важливого значення під час вирішення боргової проблеми набуває посилення відповідальності країни-боржника за погашення отриманих фінансово-кредитних ресурсів, з одного боку, та, з іншого, – врахування урядом власних національних інтересів країни-позичальника при укладанні реструктуризаційних угод чи отриманні іноземних фінансових ресурсів. При цьому боргова політика такої країни має розглядатися через призму інтересів національної безпеки держави.

Для ефективного управління державним боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань держави використовують різноманітні методи. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію держави-позичальника. її досягнення та підтримка являється важливим фактором для успішного управління державним боргом. На сьогодні репутація позичальників на світовому фінансовому ринку виражається в рейтингах, які присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування[3, c. 18].

Зростання боргового навантаження впливає на спроможність держави своєчасно та повністю обслуговувати державний борг, що відображається на кредитному рейтингу, а зниження останнього ускладнює можливість залучення кредитних ресурсів зі світового ринку. Країна-позичальник витрачає більше ресурсів для залучення коштів та вимушена сплачувати вищі відсотки та більші комісійні, що негативно позначається на ефективності запозичення ресурсів.

Економічна безпека країни, на мою думку, безпосередньо пов’язана з відтоком національного капіталу за кордон, що призводить до необхідності залучення іноземних кредитів. І якщо відтік національного капіталу за кордон в 2-3 рази перевищує всі інвестиційні надходження країни, то така ситуація характеризує зростання рівня тінізації національної економіки та соціально-політичної нестабільності, свідчить про поглиблення національної фінансової кризи і кризи неплатежів, падіння життєвого рівня населення та призводить до фінансової неспроможності держави.

Рівень державної безпеки залежить від функціонування системи обліку державної заборгованості, у тому числі невизнаної як державний борг, та стану контрольно-ревізійної роботи. Зусилля Рахункової плати України щодо контролю за обсягами та ефективністю використання державних запозичень обмежуються лише констатацією виявлених порушень. Вдосконалення систем обліку і контролю державної заборгованості позитивно позначиться на функціонуванні системи управління державним боргом[19, c. 56].

Висновки

Останніми роками у фінансовій системі України суттєву роль почали відігравати державні позики, що застосовувалися як метод мобілізації грошових ресурсів до державного бюджету, інструмент регулювання грошово-кредитної сфери й платіжного балансу країни. Державний борг є невід'ємною і важливою складовою державних фінансів. Під державним боргом розуміють непогашену основну суму безумовних фінансових зобов'язань держави, що виникають унаслідок державного запозичення і державних гарантій, які набирають чинності, перед суб'єктами права у грошовій формі.

Сьогодні можна сказати, що наша банківська система вистояла й утримала від обвалу економіку, соціальну сферу, звела до мінімуму втрати суспільства від кризи. Валютні резерви НБУ зросли майже вдвічі у порівнянні з тим, що було на початку кризи, і становлять 1,6 млрд. доларів. Тому нині дуже важливим для влади і суспільства є недопущення банківської кризи. Не можна не звертати уваги на те, що банківська криза негайно призведе до розвитку виробничої кризи, падіння обсягів виробництва ВВП до критичної межі й загострення бюджетної кризи.

Запорукою уникнення нового загострення кризи в Україні є:

— конверсія ОВДП тільки на добровільних засадах;

— мораторій на зміну умов обслуговування банками бюджету протягом двох років;

— мораторій на виведення банківського нагляду з організаційної структури НБУ;

— активізація роботи уряду на зменшення адміністративного тиску на підприємництво, вдосконалення системи оподаткування, підвищення ділової активності в країні;

— передбачення у бюджеті на 2007 рік коштів на погашення боргів уряду перед банками;

— припинення з 2006 року практично прямого кредитування Національним банком Міністерства фінансів;

— припинення негативного інформаційного впливу на адресу банківської системи.

На нинішній момент зроблено багато, а саме: Національний банк високопрофесійно реалізував антикризові заходи за сприяння уряду та МВФ. Уряд не допустив дефолту і знайшов вихід із вкрай складної ситуації, а українські банкіри довели, що здатні впливати на відповідальні рішення в країні.

Список використаної літератури

1. Барановський О. Державний борг України в системі економічної безпеки/ // Вісник Національного банку України. — 2007. — № 4. — C. 42-46

2. Барановський О. Державний борг України: на критичній межі? // Економічні реформи сьогодні. — 2003. — № 31. — C. 23-30

3. Бондарук Т. Механізм управління та обслуговування державного боргу // Фінанси України. — 2003. — № 4. — С.14-18

4. Вахненко Т. Державний борг України: шляхи виходу з кризи // Економіка України. — 2005. — № 8. — C. 22-30

5. Вахненко Т. Державний борг України: поточний стан і ризики / Т. Вахненко // Економіка України. — 2008. — № 7. — С. 37-46

6. Вахненко Т. Державний борг:ситуація в Україні та досвід інших країн // Банківська справа. — 2004. — № 3. — C. 27-30

7. Горобець О.Г. Державний борг України та його вплив на розподіл валового внутрішнього продукту // Актуальні проблеми економіки. — 2005. — № 3. — C. 17 — 23

8. Державний борг // Фінанси України. — 2003. — № 6. — C. 66-71

9. Заверуха І. Теоретико-правові передумови державного боргу // Підприємництво, господарство і право. — 2005. — № 12. — C. 127-130

10. Котляр Д. Державний борг та фінансування державного бюджету // Парламент. — 2003. — № 3. — C. 31-32

11. Лісовенко В. Державний зовнішній борг України : етапи формування та розвиток// Вісник Національного банку України. — 2003. — № 9. — C. 35-36

12. Лютий І. Державний кредит та боргова політика України: монографія / Ігор Лютий, Наталія Зражевська, Олександр Рожко ; Київський національний ун-т ім. Т. Г. Шевченка. — К. : Центр учбової літератури, 2008. — 351 с.

13. Побединська В. Державний борг і шляхи його оптимізації // Фінанси України. — 2006. — № 7. — C. 108-110

14. Рожко О. Державний борг у забезпеченні економічного зростання // Фінанси України. — 2003. — № 1. — С.82-87

15. Статистичні матеріали по стану державного боргу України на 30.09.2008 р.– Міністерство фінансів України

16. Федосов, В. Управління державним боргом у контексті ризик-менеджменту // Фінанси України. — 2008. — № 3. — С. 3-33

17. Ходачук О. Державний борг: продовжується шалене накопичення проблем// Україна BUSINESS. — 2004. — № 26. — C. 8-9

18. Царук О.В. Державний борг у системі статистики державних фінансів // НТІ. – 2006. – №3, c. 33-36

19. Царук О. Статистичний аналіз державний боргу України та оцінка його впливу на економіку // Банківська справа. — 2007. — № 6. — С. 52-59

20. Яценко А. Реструктуризація державного боргу // Економіка. Фінанси. Право. — 2007. — № 7. — C. 22-23