Вступ.

1. Сутність ДР природоохоронної діяльності.

2. Правове й адміністративне регулювання природоохоронної діяльності.

3. Загальнодержавні екологічні програми (природоохоронні).

4. Державна екологічна експертиза. Види екологічних експертиз.

5. Система екологічних норм.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Сучасні екологічні проблеми породжені певною мірою відставанням економічної думки. Поза розглядом залишалися й наслідки економічної діяльності у вигляді забруднень і деградації навколишнього середовища та ресурсів.

Усі екологічні проблеми можна поділити на дві групи. Перша об'єднує проблеми, викликані природним ходом змін умов життя — клімату, ґрунтів, водного режиму та інших природних явищ. Другу групу проблем складають наслідки, що виникають в природі в результаті господарської діяльності людини — нераціонального використання природних ресурсів і забруднення навколишнього природного середовища. Отже, деградація навколишнього середовища — негативна екстерналія економічної діяльності. Друга група проблем є особливо актуальною, розв'язання їх — предмет державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

З погляду на роль і місце природних ресурсів і природного середовища у розвитку економіки розрізняють два типи економічного розвитку: техногенний і сталий. Характерними рисами техногенного типу економічного розвитку є виснажувальне використання невідновлюваних видів природних ресурсів (передовсім корисних копалин) і надмірна експлуатація відновлюваних ресурсів (ґрунту, лісів і т. п.) з швидкістю, що перевищує можливості їх відтворення та відновлення. Стратегія сталого типу економічного розвитку забезпечує задоволення не тільки потреб сьогодення, але й не ставить під загрозу здатність задовольняти потреби майбутніх поколінь. Прихильники сталого розвитку підкреслюють незворотний характер шкоди навколишньому середовищу, заподіяної в результаті нераціонального використання природних ресурсів. Нині в Україні відбувається трансформація економічної стратегії в напрямку становлення сталого типу економічного розвитку.

1. Сутність ДР природоохоронної діяльності

Основними принципами охорони навколишнього природного середовища, проголошеними в Законі України «Про охорону навколишнього середовища», є:

• пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів і лімітів використання природних ресурсів під час здійснення господарської, управлінської та іншої діяльності;

• гарантування екологічно безпечного середовища для життя та здоров'я людей;

• запобіжний характер заходів з охорони навколишнього природного середовища;

• екологізація матеріального виробництва на засаді комплексності рішень з питань охорони навколишнього середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;

• збереження просторової та видової різноманітності й цілісності природних об'єктів і комплексів;

• науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів суспільства на підставі поєднання міждисциплінарних знань екологічних і технічних наук і прогнозування стану навколишнього природного середовища;

• обов'язковість екологічної експертизи;

• гласність і демократизм у прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища, формування в населення екологічного світогляду;

• науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;

• безплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;

• стягнення плати за забруднення навколишнього природного середовища та псування якості природних ресурсів, компенсація шкоди заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища;

• вирішення питань охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів з урахуванням міри антропогенної змінності території, сукупної дії факторів, що негативно впливають на екологічну обстановку;

• поєднання заходів щодо стимулювання охорони й відповідальності за псування навколишнього середовища;

• вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на засаді широкого міжнародного співробітництва[4, c. 169-170].

Об'єктами правової охорони навколишнього природного середовища в Україні є:

• навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів;

• природні ресурси як залучені в господарський обіг, так і не-використовувані в економічному процесі в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ);

• ландшафти та інші природні комплекси;

• території та об'єкти природно-заповідного фонду;

• здоров'я і життя людей[9, c. 189].

2. Правове й адміністративне регулювання природоохоронної діяльності

Стан навколишнього природного середовища на Україні , за думкою фахівців, погіршується, потенційно небезпечні об’єкти атомного, енергетичного, хімічного, транспортного, металургійного, машинобудівного інших комплексів створювалися і експлуатувалися, а деякі продовжують експлуатуватися, без належного обліку усіх складників екологічної і технічної безпеки. Стаття 16 Конституції України проголошує, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави. Життя та діяльність держави і суспільства, таким чином, прямо пов’язується з станом екологічної безпеки, підвищенням якості та ефективності роботи природоохоронних органів. В нинішніх умовах на природоохоронну діяльність впливає ряд об’єктивних та суб’єктивних факторів, які породжено новими соціально-економічними умовами господарювання, переходом до ринкових відносин, новими підходами до вирішення багатьох важливих завдань, що постають перед державою та суспільством[1].

Система природоохоронних заходів спрямованих на збереження оточуючого природного середовища, протиставлена державою правопорушенням у галузі охорони природи.

Проблема адміністративно-правових заходів охорони навколишнього природного середовища характеризується тим, що вона недостатньо науково розроблена і висвітлена у юридичній літературі.

Адміністративно-правові заходи охорони природи, як складники соціальних категорій , які в процесі свого розвитку зазнають істотних змін. Дана обставина визначає динаміку і напрямки удосконалення нормативно-правового регулювання системи та порядку застосування адміністративно-правових заходів охорони природи , пошук правових способів охорони природи. Вивчення й аналіз розробок адміністративної науки, міжнародно-правових актів, чинного законодавства України та практики його застосування у сфері охорони природи, використання природних ресурсів, проведено з використанням системно-структурного, і порівняльно-правового методів. Адміністративно-правові заходи охорони природи розглядаються, як встановлені державою засоби впливу , на суспільні відносини в галузі охорони природи для забезпечення належного порядку, припинення й попередження правопорушень в галузі екології. В той же час, відповідно до запропонованої автором класифікації, важливими елементами, що відносяться до системи охорони довкілля є органи виконавчої влади всіх рівнів (в тому числі спеціалізовані), органи місцевого самоврядування. Певні функції у цій сфері виконують судові органи, органи прокуратури, об’єднання громадян (громадські природоохоронні організації)[10, c. 125-126].

3. Загальнодержавні екологічні програми (природоохоронні)

Проведення природоохоронної роботи неможливе без комплексного планування всіх заходів, адже в навколишньому середовищі все надзвичайно взаємозв’язана. Одним із способів оптимального ведення природоохоронних робіт є розробка і впровадження природоохоронних програм на державному, національному, регіональному та місцевому рівнях.

Загальнодержавна програма формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки (далі — Програма) розроблена в контексті вимог щодо подальшого опрацювання, вдосконалення та розвитку екологічного законодавства України, а також відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (1995 р.) щодо питання формування Всеєвропейської екологічної мережі як єдиної просторової системи територій країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту.

Важливе значення має вдосконалення нормативно-правової бази у сфері збереження, розширення, відтворення та охорони єдиної системи територій з природним станом ландшафту та інших природних комплексів і унікальних територій, створення на їх основі природних об'єктів, які підлягають особливій охороні, що сприяє зменшенню, запобіганню та ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності людей на навколишнє природне середовище, збереженню природних ресурсів, генетичного фонду живої природи.

Формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельного фонду країни шляхом віднесення (на підставі обґрунтування екологічної безпеки та економічної доцільності) частини земель господарського використання до категорій, що підлягають особливій охороні з відтворенням притаманного їм різноманіття природних ландшафтів.

Загальнодержавна програма охорони та відтворення довкілля Азовського і Чорного морів (далі — Програма) спрямована на забезпечення виконання Конвенції про захист Чорного моря від забруднення (1994 рік), Міністерської декларації про захист Чорного моря (1993 рік) та Стратегічного плану дій щодо відтворення та захисту Чорного моря (1996 рік).

Програма призначена для сприяння концентрації зусиль усіх суб'єктів управління і господарювання Азово-Чорноморського регіону по розробці та реалізації заходів щодо поліпшення екологічного стану Азовського і Чорного морів.

Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води (далі — Програма) спрямована на реалізацію державної політики України у галузі охорони навколишнього природного середовища (довкілля), використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки у басейні Дніпра.

Програма розроблялася під керівництвом Надзвичайної комісії з проблем екологічного стану ріки Дніпра та якості питної води і Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки при сприянні Фонду відродження Дніпра за участю всіх зацікавлених органів виконавчої влади та інших установ і організацій.

На території України зафіксовано понад 20 тис. зсувів і їх кількість постійно зростає. Найбільшого поширення набули зсуви на узбережжі Чорного та Азовського морів, берегах р. Дніпра, в Закарпатській, Івано-Франківській, Одеській, Полтавській, Чернівецькій та деяких інших областях.

Активізація зсувів у багатьох регіонах має руйнівний, а інколи катастрофічний характер. Тільки за останні роки від зсувів постраждали гірські райони Закарпатської області, численні об'єкти в Автономній Республіці Крим, будівлі в мм. Дніпропетровську, Дніпродзержинську, Чернівцях, Луганську та багатьох інших населених пунктах. Це створює постійну загрозу виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру, а також небезпеку для здоров'я та життя людей. Так, прямі збитки від зсуву на житловому масиві "Тополя-1" в м. Дніпропетровську становлять 34 млн, у м. Чернівцях — 20 млн гривень[9, c. 263-264].

4. Державна екологічна експертиза. Види екологічних експертиз

Екологічна експертиза – це встановлення відповідності намічуваної господарської й іншої діяльності екологічним вимогам і визначення допустимості реалізації об’єкта екологічної експертизи з метою попередження можливих несприятливих впливів цієї діяльності на навколишнє природне середовище та пов’язаних з ними соціальних, екологічних й інших наслідків реалізації об’єкта цієї експертизи. Екологічна експертиза проводиться на будівництво нових, реконструкцію діючих заводів, фабрик, шахт, рудників, машин, устаткування, а також матеріалів, приладів, надання послуг і т.п., використання яких призводить до забруднення навколишнього середовища й руйнуванню екосистем, нераціонального використанню природних ресурсів, завдає шкоди здоров’ю населення, рослинному й тваринному світу.

Екологічна експертиза ґрунтується на принципах:

1) гарантування безпечного для життя та здоров’я людей навколишнього природного середовища;

2) збалансованість екологічних, економічних, медико-біологічних і соціальних інтересів та врахування громадської думки;

3) наукова обґрунтованість, незалежність, об’єктивність, комплексність, варіантність, превентивність, гласність;

4) екологічна безпека, територіально-галузева і економічна доцільність реалізації об’єктів екологічної експертизи, запланованої чи здійснюваної діяльності;

5) державне регулювання;

6) законність.

Державна екологічна експертиза на основі аргументованості оцінки впливу на навколишнє середовище готує рішення про дозвіл (або заборону) проекту. Ця пропозиція втримується у висновку Державної екологічної експертизи, що є остаточним і може бути оскаржено тільки в судовому порядку.

В Україні є чимало об’єктів, для яких необхідно провести екологічну експертизу. Це насамперед стосується аеропортів, транспортних депо, промислових підприємств. Навіть поверховий погляд спеціаліста-еколога дає всі підстави стверджувати, що переважна більшість таких об’єктів діє в не правовому полі з точки зору екологічного законодавства[8, c. 10-11].

5. Система екологічних норм

Економіко-екологічне нормування здійснюється з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки. Згідно зі ст. 33 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" діюча система екологічних нормативів охоплює:

нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації (ГДК) забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого фізичного впливу на навколишнє середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування; гранично допустимі викиди (ГДВ) та скиди (ГДС) у навколишнє середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів);

нормативи використання природних ресурсів;

нормативи платежів і тарифів за використання природних ресурсів і забруднення навколишнього середовища.

Нормативи екологічної безпеки є державними загальнотехнічними стандартами.

Екологічні норми — це не дріб'язкова кількісна регламентація, якою можна легко нехтувати, а норма поведінки. Чітко окреслимо дві макрофункції екологічних норм, що мають важливе значення для екологічної безпеки нашої держави:

— норма як елемент управління і засіб контролю;

— норма як правова гарантія соціальної захищеності людини.

Екологічне нормуванням якості навколишнього природного середовища є юридичним засобом, за допомогою якого визначаються межі дозволеної поведінки щодо довкілля[5,c. 159-160].

Висновки

В Україні екологічне регулювання здійснюється через відповідні нормативно-правові акти. Упродовж 1991—1995 рр. ухвалено низку екологічних законів. Одним з основних нормативних актів є Закон України «Про охорону навколишнього середовища» (1991 р.). Закон визначає засади та рамки діяльності щодо захисту довкілля, передбачає реалізацію державних екологічних програм, стверджує право власності на природні ресурси. Законом визначено такі цілі: регулювання захисту довкілля, використання природних ресурсів і підтримання екологічної безпеки; запобігання можливій шкоді довкіллю від економічної та іншої діяльності; збереження природних ресурсів, різноманіття живої природи, ландшафтів, унікальних територій та природних об'єктів, які є частиною історичної та культурної спадщини України.

Іншими нормативно-правовими актами у цій сфері є: Земельний кодекс України (1992р.), Закони України «Про природно-заповідний фонд» (1992р.), «Про охорону атмосферного повітря» (1992р.), «Про тваринний світ» (1993р.), Лісовий кодекс України (1994р.), Кодекс України про надра (1994р.), Закони України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (1995р.), «Про екологічну експертизу» (1995р.), «Про виключну (морську) економічну зону України» (1995р.). Водний кодекс України (1995 р.). Закони України «Про утилізацію радіоактивних відходів» (1995 р.), «Про відходи» (1998 р.) тощо.

Список використаної літератури

1. Конституція України : Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року / Міністерство юстиції України. — К. : Б. в., 2006. – 122 с.

2. Адміністративна реформа в Україні в аспекті розвитку конституційного процесу / Ю. Тодика // Вісник Академії правових наук України. — 2003. — № 2-3. — С. 224-238

3. Правове регулювання статусу та діяльності Кабінету Міністрів України на етапі проведення конституційної реформи в Україні / Олександр Константий // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — № 6. — С. 66-69.

4. Державне регулювання економіки: Підручник для студ. вуз./ Іван Михасюк, Алла Мельник, Михайло Крупка, Зіновій Залога; За ред. І.Ммхасюка. — Львів: Українські технології, 1999. — 639 с.

5. Дідківська Л. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Любов Дідківська, Людмила Головко,. — 5-те вид., стереотип.. — К.: Знання , 2006. — 213 с.

6. Долішній М. Моделі державного регулювання в ринковій економіці // Економіка України. — 2002. — № 6. — С. 13-22

7. Кущевой Д. Особливості державного регулювання регіональної економіки //Економіст. — 2002. — № 3. — C. 67-69.

8. Лукінов І. Методи і засоби державного регулювання економіки перехідного періоду // Економіка України. — 2004. — № 5. — С. 7-11

9. Могильний О. Державне регулювання економіки: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл. / Інститут підготовки кадрів держ. служби зайнятості України. — К. : ІПК ДСЗУ, 2006. — 490с

10. Стеченко Д. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Дмитро Стеченко,. — К.: Вікар, 2007. — 262 с.