Вступ

Однією з важливих складових розвитку Української держави є кадрове забезпечення реформ, активізація і професіоналізм державних службовців, нарощування та конструктивне використання кадрового потенціалу в регіонах. Вибір теми дисертаційного дослідження державної кадрової політики в регіонах України обумовлюється рядом причин: по-перше, посиленням в умовах адміністративної реформи відцентрових процесів державного управління, децентралізації владних повноважень на користь місцевих органів влади і зростанням ролі службовців у здійсненні соціально-економічних перетворень; по-друге, серйозними прорахунками в кадровій політиці в регіонах, послабленням контролю і вимогливості до управлінських кадрів, відставанням розвитку правового забезпечення й боротьби зі зловживанням працівників апарату державного управління, що призвело до значної втрати авторитету управлінських органів і їх кадрів; по-третє, недосконалістю державної кадрової політики на регіональному рівні, недостатністю її теоретичної розробки в науковій літературі з урахуванням її комплексності і багатогранності; по-четверте, необхідністю всебічного вивчення і запровадження вже існуючого вітчизняного та зарубіжного досвіду формування і реалізації державної кадрової політики в регіонах України.

Актуальність теми дослідження визначається послідовною реалізацією в Україні курсу демократичних реформ, які вимагають оновлення всіх управлінських ланок, формування нового кадрового корпусу управлінців, здатних вирішувати складні соціально-економічні проблеми перехідного періоду.

 

 

1. Мета та цілі державної кадрової політики

Протягом років своєї незалежності Україна пройшла декілька етапів адміністративної реформи, зміст якої полягає в удосконаленні існуючих та впровадженні нових державних інститутів, становленні в українському суспільстві верховенства права і демократичних принципів; на всіх цих пунктах наголошує, зокрема, перша стаття Конституції. Перші кроки в цьому напрямі були зроблені ще в 1994 р., коли розпочалася робота над створенням Проекту Концепції адміністративної реформи. На його основі був прийнятий Указ Президента України «Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні» від 22 липня 1998 р., який на сьогоднішній день є фундаментальним документом у контексті формування нової системи державного управління. У вищезазначеному документі вказується мета, з якою, власне, і впроваджуються заходи щодо реалізації адміністративної реформи. За своєю суттю вона є ідеалізованим баченням тих результатів, наслідків, які керівництво країни в кінцевому результаті очікує від остаточного здійснення запланованих трансформаційних процесів [5].

Також цей указ окреслює конкретні завдання, які мають бути виконані для досягнення вищевказаної мети:

—         формування ефективної організації виконавчої влади як на центральному, так і на місцевому рівнях управління;

—         формування сучасної системи місцевого самоврядування;

—         запровадження нової ідеології функціонування виконавчої влади і місцевого самоврядування як діяльності щодо забезпечення реалізації прав і свобод громадян, надання державних та громадських послуг;

—         організація на нових засадах державної служби та служби в органах місцевого самоврядування;

—         створення сучасної системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів;

—         запровадження раціонального адміністративно- територіального устрою.

Кожен із цих пунктів є дуже масштабним за своїм змістом і водночас дуже узагальненим за механізмом здійснення, тому для більшого розуміння шляхів втілення їх у життя необхідно враховувати цільові напрямки, за якими здійсняється адміністративна реформа. Ці вектори також містяться в концепції. Перший напрям — це створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні. Другий — формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління. Третій — кадрове забезпечення нової системи державного управління. Четвертий — зміцнення та формування нових фінансово- економічних основ функціонування державного управління. П’ятий — наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування. Тобто кожне із зазначених завдань, у свою чергу, передбачає здійснення діяльності за вказаними напрямами.

Головним завданням у цьому сенсі є сприяння остаточному виокремленню державної служби як основного інструменту здійснення державної політики на всіх напрямах в окрему самостійну систему інституційних (правових, організаційних) і процесуальних структур. Згідно з концепцією метою реформування цього інституту є «становлення справді професійної, високоефективної, стабільної та авторитетної державної служби» [6]. Цей комплекс структур має гармонічно взаємодіяти з рештою підсистем українського суспільства та перетворитися в надійний канал постійного зв’язку, співпраці між народом та державним апаратом, його окремими елементами.

Ураховуючи всі ці моменти, інститут державної служби у процесі свого функціонування повинен спиратися на такі фундаментальні принципи:

—         верховенство Конституції і законів України;

—         пріоритет прав та свобод людини і громадянина;

—         патріотизм;

—         професіоналізм і компетентність;

—         оптимальне поєднання повноважень та відповідальності;

—         політична і релігійна нейтральність;

—         відкритість і прозорість.

Головною метою державної кадрової політики є створення збалансованої системи управління людським капіталом, що має забезпечити всі сфери життєдіяльності держави кваліфікованими кадрами для реалізації національних інтересів в контексті розвитку України як демократичної, соціальної держави з розвинутою ринковою економікою.

Основна мета державної кадрової політики в регіонах — забезпечити органи державної влади, органи місцевого самоврядування, державні підприємства та інші установи і організації, що знаходяться в регіоні, високопрофесійними, законослухняними, ініціативними, патріотично налаштованими управлінськими кадрами нового типу, здатними взяти на себе відповідальність і успішно вирішувати назрілі загальнодержавні і регіональні проблеми.

На нашу думку, основними цілями сучасної державної кадрової політики є: загальнодержавна ціль; безпекова ціль; соціальна ціль; інституційна ціль; економічна ціль; організаційна ціль.

1. Загальнодержавна ціль державної кадрової політики полягає у всебічному забезпеченні потреб суспільства професійними, компетентними кадрами, відданими народу України, здатними забезпечити збереження національних цінностей, державний суверенітет, територіальну цілісність держави. Загальнодержавна ціль державної кадрової політики є ключовою стратегічною її складовою, яка спрямована на побудову сучасної правової держави на основі імплементації в Україні загальноприйнятих європейських цінностей у всіх сферах суспільного життя. Загальнодержавна ціль має гарантовано забезпечити розвиток державних інституцій України як європейської демократичної держави, а також забезпечити законність політичних рішень, захист національної безпеки держави та захист її національних інтересів, забезпечення внутрішньополітичної безпеки та стабільності, а також гарантоване забезпечення прав та свобод українських громадян.
2. Безпекова ціль державної кадрової політики визначається комплексом базових положень, що мають забезпечити захист національних інтересів України у різних сферах національної безпеки держави. Цілком очевидно, що процеси, пов’язані із забезпеченням національної безпеки неможливо реалізовувати без підготовлених професійних кадрів, управлінців нової формації – здатних ефективно протидіяти сучасним викликам та загрозам національній безпеці.
3. Соціальна ціль державної кадрової політики спрямована на створення належних умов для розвитку професійного, творчого інтелектуального та іншого потенціалу громадян України, а також задоволення потреб суспільства кваліфікованим кадрами. Соціальна ціль передбачає створення ефективної системи управління людським капіталом, шляхом забезпечення гідного рівня освіти для громадян країни, а також задоволення очікувань населення щодо професійної самореалізації, гідного рівня оплати праці та соціальних гарантій. Соціальна ціль державної кадрової політки має ґрунтуватись на сучасних інноваційних технологіях кадрового менеджменту, спрямованих на всебічне забезпечення потреб державної служби в Україні. Важливою соціальною складовою є запобігання дискримінації у державній кадровій політиці за гендерними, етнічними, релігійними, соціальними політичними та іншими ознаками. Ефективна реалізація соціальної цілі державної кадрової політики дозволить уникнути соціальних конфліктів в українському суспільстві з одного боку та дозволить створити потужне підґрунтя для реалізації кожного громадянина з іншого.
4. Інституційна ціль державної кадрової політики спрямована на створення та нормативно-правове забезпечення державної кадрової політики. Вона має за мету правове регулювання державної служби в Україні на підставі європейських принципів публічного права та управління, демократичних засадах і нормах, що мають забезпечити творчий розвиток та реалізацію потенціалу кожного громадянина, а також забезпечити гарантоване право кожному на свободу вибору професії. Інституційна ціль державної кадрової політики передбачає проведення прозорої демократичної кадрової політики та залучення інституцій громадського суспільства для контролю за її реалізацією.
5. Економічна ціль державної кадрової політики спрямована на задоволення потреб різних сфер економіки України професійними, добре підготовленими та кваліфікованими кадрами, що спроможні реалізовувати свій потенціал задля зміцнення економічної могутності держави. Економічна ціль має за мету створення конкурентоспроможної економіки, зміцнення економічної складової національної безпеки держави, підвищення добробуту населення та розвиток соціальної сфери.
6. Організаційна ціль спрямована на розбудову системи регулювання кадрової сфери та управління нею на засадах відкритості, прозорості, соціального діалогу та партнерства всіх зацікавлених суб’єктів державної кадрової політики.

2. Пріоритетні завдання державної кадрової політики

Державна кадрова політика як складова внутрішньої та зовнішньої політики держави і засіб її реалізації формується на основі та в межах державної політики. Будь-який процес формування та реалізації державної політики України повинен бути забезпечений ефективним механізмом, який би був здатний втілити її в реальне життя.

Зміна системи владних відносин, відмова від номенклатурного підходу роботи з кадрами спонукали органи влади розробити нову державну кадрову політику, здатну забезпечити реформування держави та поетапний вступ України до Європейського Союзу.

Кадрова політика — визначення стратегії та тактики політичного курсу роботи з кадрами, що встановлюють завдання організації, пов’язані із зовнішньою кон’юнктурою (ринок праці, демографічна структура населення, політичний тиск, організаційні зміни), та завдання щодо ставлення до персоналу власної організації (система винагород, вирішення соціальних питань, удосконалення системи професійного навчання) [2, с. 81]. Переконані, що кадрова політика є основою соціального управління й державного управління зокрема.

Державне регулювання кадрової системи являє собою не ізольовані державні інституції та громадські організації, що епізодично діють, а комплекс об’єднаних єдиною метою, методологією та організаційною структурою державних установ, об’ єднань громадян та інших інституцій, координованих з єдиного центру, що працюватимуть на постійній основі, з метою формування та практичної реалізації державної кадрової політики України. Держава повинна мати систему інститутів і організацій з відпрацьованими та ефективними технологіями й механізмами регулювання кадрової системи. З урахуванням євроінтеграційного курсу України такий інституційний механізм повинен ґрунтуватись на чітких стандартах, що запровадив Європейський Союз щодо державної кадрової системи.

Отже, основними адміністративно-правовими елементами забезпечення державної кадрової політики є створення нормативно-правової бази для її регламентації (контролю і корегування) та організація і функціонування системи публічних органів, що беруть участь у її реалізації відповідно до вимог закону. В сукупності ці інститути забезпечують легітимність суспільних відносин у кадровій сфері, захист національних інтересів держави, прав і законних інтересів учасників кадрового апарату держави, їхню відповідальність за невиконання чи неналежне виконання норм законодавства.

Необхідно зазначити, що нечіткість нормативно-правових визначень, велика кількість неупорядкованих державних програм загального та цільового призначення, а також систематичного моніторингу стану кадрового забезпечення усіх суспільних сфер не тільки не сприяють її ефективному практичному здійсненню на національному та місцевому і галузевому рівнях, а й приводять до реальної потреби прийняття якісно нових нормативно-правових актів та оновлення чинних документів з питань державної кадрової політики.

Організаційний механізм державної кадрової політики спрямований на забезпечення реалізації таких завдань, а саме:

—         створення концептуальних та стратегічних засад формування та реалізації державної кадрової політики;

—         визначення необхідного комплексу заходів щодо інтелектуального, методичного, матеріального і фінансового забезпечення кадрових процесів в Україні;

—         створення єдиної загальнодержавної системи управління людським капіталом держави, що передбачає такі складові (підсистеми):

1)       управління персоналом;

2)       класифікація посад та прозорість кадрових рішень;

3)       планування та оцінювання результатів діяльності посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування; оплата праці та забезпечення соціальних стандартів;

4)       забезпечення суспільних потреб держави;

—         визначення наукової та інноваційних складових формування сучасної державної кадрової політики;

—         створення та забезпечення безперервної системи професійного зростання, оновлення та підвищення якісних характеристик людського капіталу на конкурсних та прозорих засадах;

—         запровадження системи аналізу ризиків у державній кадровій політиці, що має передбачити всебічний аналіз кадрових процесів в Україні та підготовку рекомендації суб’єктам державної кадрової політики з питань її удосконалення.

Організаційні механізми державної кадрової політики мають бути покладені в основу Національної стратегії державної кадрової політики, що визначає комплекс базових стратегічних положень єдиної державної кадрової політики в Україні. Зазначеним документом має бути передбачено, що Національна стратегія державної кадрової політики спрямована на пошук, формування, розвиток та раціональне використання і відтворення людського капіталу для забезпечення реалізації загальнонаціональних інтересів: інтересів особистості, суспільства та держави у різних сферах їх життєдіяльності, реалізація яких гарантує збереження національних цінностей, державний суверенітет, територіальну цілісність в контексті розвитку України як демократичної, соціальної держави з розвинутою ринковою економікою.

Інституціональний механізм державної кадрової політики передбачає реалізацію таких стратегічних завдань [3, с. 115]:

—         побудова професійної, публічної, політично нейтральної державної кадрової політики на підставі кращого досвіду світових демократій;

—         нормативно-правове визначення та закріплення основних напрямів та пріоритетних завдань щодо формування та реалізації державної кадрової політики, що передбачають досягнення якісно нового рівня кадрового забезпечення в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування в Україні;

—         напрацювання, прийняття та імплементацію національної нормативно-правової бази, що має врегулювати всі процеси, що пов’язані із оптимальним використанням трудових ресурсів країни та їх соціальний захист;

—         визначення умов, критеріїв та якісних характеристик, що пов’язані із проходженням державної служби громадянами України;

—         гармонізацію законодавства України та законодавства провідних країн світу з питань удосконалення державної кадрової політики шляхом імплементації кращих світових стандартів у сфері суспільного життя;

—         запровадження системи державного та громадського контролю за дотриманням національного законодавства із питань імплементації державної кадрової політики.

Регуляторний механізм державної кадрової політики передбачає реалізацію таких стратегічних завдань [5, с. 135]:

—         побудову системи функціонального управління державною кадровою політикою шляхом:

1)       розмежування політичних та адміністративних посад в органах державної влади;

2)       модернізації класифікації посад державних службовців;

3)       реформування системи управління людським капіталом; удосконалення методологій щодо розробки та виконання посадових обов’язків державних службовців;

—         створення ефективної системи визначення потреб у людському капіталі в центральних та регіональних органах державної влади та місцевого самоврядування;

—         визначення сфер відповідальності та розподіл компетенції органів державної влади України, що відповідають за імплементацію завдань державної кадрової політики;

—         удосконалення та оптимізації організаційно-штатної структури органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, приведення її у відповідність до потреб національної безпеки України;

—         створення умов для формування необхідного кадрового потенціалу: професійно підготовленого, з високими морально-діловими якостями, здатного якісно вирішувати завдання державної служби в умовах актуалізації та глобалізації викликів та загроз національній безпеці України;

—         забезпечення конкурентоспроможності на ринку праці України шляхом реформування системи підготовки, перепідготовки та підвищення професійних якостей державних службовців.

Отже, ефективність кадрового забезпечення є інтегрованим показником результативності здійснення кадрової роботи та її якості, зокрема в конкретному державному органі, також вона відображає рівень впровадження в життя стратегічних положень державної кадрової політики. У такий спосіб формується цілісна, самодостатня у функціональному розумінні система структур і органів, які здійснюють розробку та регулювання теоретичних і практичних аспектів роботи з кадрами в державному апараті. Тому доцільно вважати, що «кадрове забезпечення є головним елементом управління людськими ресурсами, необхідним чинником досягнення цілей суспільного розвитку» [4, с. 179], оскільки воно є запорукою контролю державою всіх сфер суспільного життя. 

Висновки

Підсумовуючи вищенаведене зазначимо, що дослідження теоретичних основ сучасної державної кадрової політики України дали змогу встановити: державна кадрова політика є найважливішим фактором збереження та зміцнення цілісності держави, соціально-політичної стабільності суспільства, стратегічною складовою регуляції життєдіяльності громадян. Важливою складовою державної кадрової політики є створення збалансованої системи управління людським капіталом, що має забезпечити оптимальне використання трудових ресурсів країни. Цілі державної кадрової політики мають за мету визначити комплекс базових положень, що мають забезпечити захист національних інтересів України у різних сферах національної безпеки держави.

Реалізації кадрової політики в державному управління повинна забезпечувати: спрямованість на забезпечення потреб людини; пріоритетність національних інтересів; професіоналізм і компетентність; оптимальне поєднання повноважень, відповідальності та оплати праці; політичний нейтралітет; відкритість до громадян; урахування особливостей регіонів; адміністративна культура управління та етика. 

Список використаної літератури

1. Витко Т. Ю. Державна кадрова політика України: сутність, сучасний стан і перспективи розвитку / Т. Ю. Витко. // Теорія та практика державного управління і місцевого самоврядування. — 2016. — № 1.
2. Гусак І. В. Державна кадрова політика: забезпечення відповідальності та запобігання корупції / І. В. Гусак. // Демократичне врядування. — 2013. — Вип. 11.
3. Євтушенко Г. І. Державна кадрова політика в Україні: стан, проблеми, шляхи розв’язання [Електронний ресурс] / Г. І. Євтушенко, О. М. Сидоренко, О. В. Кучерява // Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. — 2012. — № 2. — С. 109-116.
4. Іваха В. О. Сутність та значення правової категорії «державна кадрова політика» / В. О. Іваха // Наукові записки Львівського університету бізнесу та права. — 2012. — Вип. 8. — С. 249-252.
5. Лучанінова Л.О. Державна кадрова політика – найважливіша передумова зміцнення держави / Л.О. Лучанінова [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.kbuapa.kharkov.ua.