ВСТУП

Актуальність теми. Сьогодні безробіття є великою соціально-економічною проблемою, яка потребує вивчення, аналізу та розроблення методів її вирішення. Оскільки безробіття є характеристикою конкурентоспроможності ринку праці, то це у суспільстві супроводжується поширенням бідності, ресурси не повністю використовуються, збурюється соціальна нестабільність і т.ін.

Унаслідок зростання безробіття в Україні та країнах ЄС, бідність зумовлює зменшення доходів сімей, члени яких не мають постійного місця роботи, і це знижує попит на різні види товарів і послуг, зменшує доходи держави та реалізацію формування бюджету та реалізацію соціальних програм. Безробіття призводить до виникнення таких негативних показників, як злочинність та суїциди, тому що люди опиняються у безвихідній ситуації, і не маючи коштів на проживання, закінчують життя самогубством. Зростання рівня безробіття також є загрозою стабільному розвиткові країни та національній безпеці і можливий розвиток дестабілізації в економіці. Люди шукають собі постійне місце роботи, і якщо їй це не вдається, то з’являється почуття відчаю. Ці люди зазнають психологічних травм і через такі психічні зрушення не контролюють свою поведінку і здатні на необдумані вчинки. Отже, актуальність питання безробіття є дуже важливим і потребує уваги до себе з боку держави. Саме за допомогою такого регулювання можна позбутись недоліків функціонування ринку праці.

Безробіття є глобальною проблемою, яка потребує значних досліджень, порівнянь, аналізів. Цей прояв суспільного життя досліджувало багато економістів: В. Галицький, І. Гнибіденко, І. Моцін, Ю. Маршавін, Я. Міклош, Л. Єневич, В. Саульська, Л. Шиян, М. Міропольська, а також інші зарубіжні фахівці. Першу спробу пояснити сутність і причини безробіття зробив Т. Мальтус. Його концепція з певними модифікаціями існує й досі. Засобами усунення безробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, епідемії, свідоме обмеження народжуваності тощо. Проте, незважаючи на значний загальносвітовій науковий доробок, проблеми безробіття і досі залишаються вивченими недостатньо глибоко, тому є потреба в подальших наукових дослідженнях.

Мета роботи — оцінити сучасний стан безробіття в Україні та Європейському Союзі, а також дослідити причини розвитку безробіття та методи його вирішення. Для цього використовували методи статистичні, економіко-математичні, порівняльного аналізу та динамічних рядів.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність визначення і вирішення таких завдань:

• проаналізувати теоретико-методологічні положення і узагальнити різні концепції сутності ринку праці, його структури, функцій і місця в сучасній економічній системі;
• визначити систему основних показників, що характеризують ринок праці;
• проаналізувати історичні фактори розвитку ринку праці в Україні;
• розкрити особливості демографічної ситуації як фактору формування пропозиції робочої сили;
• проаналізувати сучасний стан ринку праці та окреслити проблеми його функціонування в умовах ринкової трансформації економіки;
• обґрунтувати підходи до активізації розвитку ринку праці в програмах та стратегіях соціально-економічного розвитку України.

Інформаційну базу дослідження склали дані статистичних збірників і періодичних видань та статистичні матеріали з тематичних проблем роботи, які наводились в спеціальних виданнях та засобах масової інформації.

Об’єктом дослідження є процес розвитку ринку праці України в умовах ринкових трансформацій.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні засади та прикладні проблеми функціонування ринку праці, його аналізу і визначення напрямків розвитку.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи безробіття

1.1. Безробіття, його типи і форми

У класичній теорії існує поняття «класичного безробіття», яке є наслідком занадто високої ставки заробітної плати щодо тієї, яка врівноважувала б попит на робочу силу та її пропозицію і за­фіксована, наприклад, профспілками [2,  с. 160]. Висока ставка заробітної пла­ти примушує роботодавців скорочувати попит, а власників робочої сили пропонувати її в кількості, яка перевищує потребу.

Розрізняють також безробіття фрикційне, структурне та цик­лічне. Фрикційне виникає тоді, коли частина людей добровільно змінює місце роботи, частина шукає нову роботу після звільнення, частина тимчасово втратила сезонну роботу, а частина, особливо молодь, уперше шукає роботу. Коли всі ці люди знайдуть роботу або повернуться на стару після тимчасового звільнення, інші «шу­качі» роботи й тимчасово звільнені працівники замінять їх у загаль­ному фонді безробітних. Тому, хоча конкретні люди, які залиши­лись без роботи з цієї або іншої причини, змінюють один одного з місяця в місяць, цей тип безробіття не зникає.

Отже, термін «фрикційне безробіття» застосовується до тієї кате­горії людей, які шукають роботу чи сподіваються її знайти в неда­лекому майбутньому. Визначення «фрикційне» точно відбиває суть явища: ринок праці функціонує неефективно і не приводить у відповідність кількість робітників і робочих місць [2, с.161].

Фрикційне безробіття вважається неминучим і певною мірою бажаним, тому що частина працівників, тимчасово втративши робо­ту, переходить з низькооплачуваної, малопродуктивної роботи на вище оплачувану і більш продуктивну. Це означає вищі доходи для працівників і більш раціональний розподіл трудових ресурсів, а от­же, і більш реальний обсяг національного продукту [2, с. 162].

Деякі автори пов’язують фрикційне безробіття з інституційним. Причини інституційного безробіття пов’язані з інститутами ринку праці. Серед них можна виокремити такі:

— відсутність доступної та вичерпної інформації про вакантні ро­бочі місця;

— високі виплати по лінії соціального страхування (нерідко люди зацікавлені в отриманні допомоги по безробіттю, тому що вона є не набагато меншою від попередньої заробітної плати) часто призводять до збільшення кількості безробітних;

— встановлення мінімальної заробітної плати має двоякий вплив
на якісний та кількісний склад робочої сили. З одного боку, введен­ня високого мінімуму заробітної плати може призвести до того, що підприємець, який має потребу в робочій силі, не може найняти її, тому що не має змоги гарантувати виплату цього мінімуму, хоча при цьому працівники виявляють бажання працювати за нижчу заробітну плату. З іншого боку, якщо мінімальна заробітна плата вста­новлюється в дуже обмежених розмірах, то робоча сила, не задовольнившись станом речей, може піти в тіньову економіку. І в першому, і в другому випадку суспільство зазнає збитків;

— упровадження непродуманої податкової політики. Високі став­ки прибуткового податку змушують підприємців і найманих пра­цівників приховувати свої доходи.

Структурне безробіття є продовженням фрикційного. Воно виникає тоді, коли в результаті науково-технічного прогресу відбуваються важливі зміни в техніці, технології та організації виробництва, а отже, й у структурі попиту на робочу силу. Внаслідок цих змін попит на деякі професії зменшується або вза­галі зникає, а на інші професії, яких раніше не було, зростає. Ін­шими словами, структура робочих місць і професійна структура працівників не збігаються. Виникає категорія працівників, у яких навички та практичний досвід застаріли й нікому не потрібні, а отже, їх неможливо продати. Саме цим структурне безробіття відрізняється від фрикційного, при якому безробітні мають на­вички, які вони можуть продати. «Структурні» ж безробітні не можуть знайти роботу без відповідної перепідготовки, додаткового навчання і навіть зміни місця проживання. Фрикційне без­робіття є короткочасним, а структурне — тривалим, тому і вва­жається більш важким [2, с. 164].

В Україні, як і в інших країнах СНД, можна виокремити також «конверсійне» безробіття як різновид структурного. Таке безробіття пов’язане з перепрофілюванням оборонних підприємств з випуску військової продукції на цивільну та скороченням армії. Воно трива­тиме доти, поки держава не зможе забезпечити на належному рівні колишніх військових та їхні сім’ї робочими місцями, житлом, орга­нізує систему перепідготовки.

Циклічне безробіття зумовлене спадами виробництва, коли су­купний попит на товари та послуги знижується, зайнятість скоро­чується, а безробіття зростає.

В економічній літературі виокремлюють ще добровільне та ви­мушене, приховане, нормальне та оптимальне безробіття.

Добровільне безробіття виникає тоді, коли працівник звіль­няється за власним бажанням, оскільки він незадоволений рівнем оплати праці, умовами роботи; через психологічний клімат у колек­тиві або з інших причин усупереч бажанню адміністрації. Його рівень залежить від стадії економічного циклу (зростає під час буму і знижується під час спаду в економіці країни), престижності про­фесії., рівня кваліфікації, належності до тієї або іншої соціальної групи населення. Закономірність цього виду безробіття полягає в тому, що, чим менше у працівника шансів знайти нову роботу з кращими умовами найму, тим менше в нього бажання добровільно покинути робоче місце [2, с. 167].

У класичній теорії ринку праці існує інше визначення добро­вільного безробіття, яке полягає в тому, що частина робочої сили не бажає працювати за ту ставку заробітної плати, яка визначається попитом і пропозицією в умовах вільного ринку праці або гнучкої заробітної плати.

На відміну від добровільного, недобровільне безробіття виникає за умов жорсткості заробітної плати.

Основне питання в цій ситуації таке: чому ставка заробітної пла­ти не опускається до свого природного рівня, визначеного перетином кривих попиту та пропозиції. Причиною такого явища, або, як говорять економісти, джерелом «липкості» (липучості) заробітної плати, є насамперед особливості формування ставки заробітної пла­ти на ринку праці й самого процесу найму на роботу. Ринок праці відрізняється від звичайного ринку товарів тим, що ціни на ньому не змінюються кожної хвилини, кожного дня.

Особливості найму по­лягають у тому, що ставка заробітної плати попередньо обгово­рюється і її рівень не змінюється щонайменше протягом року. Крім того, профспілки укладають колективні договори з адміністрацією на збереження ставки заробітної плати для працівників певної ква­ліфікації не нижче певного рівня з регулярним переглядом ставок відповідно до змін індексу споживчих цін. Отже, заробітна плата наче «залипає» на певному рівні й не може опуститись. Саме жорст­кість заробітної плати є джерелом недобровільного безробіття. Але, безумовно, через деякий час ставка заробітної плати може і знизи­тись. Тому в довгостроковому періоді економісти вважають ринок праці гнучким.

Вимушене безробіття виникає тоді, коли працівник не бажає звільнятися, а адміністрація фірми скорочує персонал. Отже, лише частина безробітних може претендувати на робочі місця, а інші ви­являються вимушено безробітними через перевищення пропозиції праці над попитом на неї. Такий стан ринку праці характерний, як правило, для періодів спаду в економіці, коли підприємці вимушені скорочувати розміри виробництва і чисельність персоналу через не­сприятливу ділову кон’юнктуру. Прикладом вимушеного безробіття може бути факт звільнення адміністрацією неугодного [2, с. 169].

Приховане безробіття пов’язане з так званою неповною зайнятістю.

Варто зауважити, що зусилля багатьох держав, у тому числі нашої, тривалий час були спрямовані на ліквідацію безробіття, на те, щоб всі працездатні були зайняті в суспільному виробництві. Проте час довів, що таку повну зайнятість забезпечити неможливо, оскільки існує фрикційне та структурне безробіття, яке є невідворотним. Дж. Кейнс писав: «Найбільш значними вадами суспільства, в якому ми живемо, є його нездатність забезпечити повну зайнятість» [2, с. 170].

1.2. Причини та рівень безробіття

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого — великим суспільним лихом. Усі країни докладають багато зусиль до подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю. Навіть у таких країнах з розвиненою соціальне орієнтованою економікою, як Японія, Німеччина, США та інших, кількість безробітних, за різними даними, досягала не менше 2,0 — 3,0 % загальної кількості працездатних. Узагалі ж експерти Міжнародної організації праці вважають, що в на­ступні роки в середньому в світі безробіття становитиме близько 10 % і повністю ліквідувати його не зможе жодна країна.

Тому останнім часом повну зайнятість визначають як зайнятість, за якої оплачувану роботу мають менш як 100% працездатних. Інакше кажучи, в разі повної зайнятості рівень безробіття дорівнює сумі рівнів фрикційного та структурного безробіття. Такий рівень безробіття називають нормальним, або природним.

Спробу математичними розрахунками визначити рух рівня без­робіття й зайнятості залежно від відхилення фактично виробленого валового національного продукту від потенційного зробив амери­канський вчений Артур Оукен. Він вивів закон, згідно з яким що­річний приріст реального ВНП приблизно на 2,7 % утримує кількість безробітних на постійному рівні. Кожні додаткові два відсоткових пункти приросту реального ВНП зменшують кількість безробітних на один відсотковий пункт. Аналогічно, кожне додат­кове скорочення темпів приросту ВНП на два відсоткових пункти спричинює зростання норми безробіття на один процентний пункт [1, с. 415].

Закон Оукена дає змогу визначити рівень нормального безро­біття, що, як встановлено, підвищується внаслідок розвитку ринко­вої економіки. Так, для 60-х років природний рівень безробіття в США визначався в 4 %, а для 80-х — 6 — 7 % [1, с. 415]. В інших країнах він може бути ниж­чим через менші масштаби і мобільність ринку праці.

Із закону Оукена випливає, що, по-перше, певний приріст ВНП потрібний для того, щоб не дати збільшитись нормі безробіття. Чи­сельність робочої сили кожного року зростає, а її використання стає при цьому більш продуктивним. З цих причин від 2,5 до 3 % що­річного приросту реального ВНП має спрямовуватися на створення нових робочих місць, здатних стримувати безробіття на колишньо­му рівні. По-друге, більш швидкий приріст ВНП скорочує безро­біття, тоді як відносне падіння темпів зростання збільшує кількість безробітних. Якщо темпи приросту ВНП збільшуються, наприклад, з 3 до 5 %, чисельність безробітних знижується приблизно на один відсотковий пункт [1, с. 416].

Зважаючи на те, що економічні, моральні й соціальні втрати від безробіття величезні, уряди всіх країн докладають зусиль, щоб до­сягти зниження рівня безробіття нижче природного, або нормально­го. Тому вводиться ще одне поняття «оптимального безробіття», що означає безробіття, рівень якого нижче природного. Досвід ряду країн свідчить, що в міру зниження рівня безробіття нижче природно­го випуск продукції значно збільшується понад потенційний. Але, як не парадоксально, досягнення оптимального рівня безробіття не за­безпечує максимального рівня добробуту населення. Це відбувається внаслідок дії законів ринкової економіки: існує тісна залежність за­робітної плати й цін на споживчі товари від розмірів безробіття.

Відповідно до законів ринку за інших рівних умов зростання по­питу на будь-який товар, включаючи робочі місця й робочу силу, збільшує його ціну. Якщо збільшується попит на робочу силу, зменшується безробіття, а отже, збільшується заробітна плата. У цьому разі платоспроможний попит населення на споживчі товари зростатиме. Однак, за тими самими законами, ціни на споживчі то­вари зростатимуть ще швидше, знецінюючи в такий спосіб грошові доходи населення, тобто призводячи до інфляції. Отже, ринкова економіка змушена постійно шукати відповідь на запитання: зро­стання інфляції або зростання безробіття ?

Зважаючи на те, що ринок робочої сили передбачає наявність певної кон’юнктури зіткнення попиту та пропозиції, зазначимо три типи кон’юнктури: дефіцит кадрів, повна зайнятість і безробіття. Показниками кон’юнктури на ринку праці є рівень безробіття та рівень незайнятості населення. Як свідчить світовий досвід, точно ви­міряти рівень безробіття ніколи не вдавалося. Причин тут може бути декілька. Розглянемо деякі з них.

Часткова зайнятість. В офіційній статистиці всі зайняті непов­ний робочий день належать до категорії повністю зайнятих. Це за­нижує рівень безробіття тим більше, чим більше людей працюють
за цим робочим графіком. Фактично такі люди частково зайняті, а
частково — безробітні.

Особи, які втратили надію на працю. Офіційна статистика
вважає безробітними тих, хто активно шукає роботу. Але є багато
людей, які марно шукали роботу протягом деякого часу, а потім
втратили надію і вже не шукають її. Ці люди офіційно не вважають­
ся безробітними, що занижує рівень безробіття.

Неправдива інформація. Інколи люди, які говорять, що актив­но шукають роботу, насправді працювати не хочуть. Заявивши про
бажання знайти роботу, вони деякий час отримують допомогу по
безробіттю і вважаються безробітними, що збільшує рівень безробіття. Тіньова економіка може також збільшувати рівень безробіття,
тому що можливо, що людина, яка займається підпільним бізнесом,
назве себе безробітним [1, с. 419].

1.3. Взаємозв’язок безробіття та обсягу національного виробництва

Валовий внутрішній продукт, обчислений у постійних цінах, називається реальним ВВП. Саме цей показник дає змогу судити про зміни у фізичному обсязі продукції, а отже, й про стан справ в економіці країни. Аналіз динаміки реального ВВП показує, що періоди його зростання чергуються з роками скорочення. Економісти називають короткострокові коливання обсягу виробництва діловим, або економічним, циклом.

Діловий цикл охоплює дві головні фази — піднесення і спад та два поворотні пункти циклу — вершину і дно. У фазі спаду реальний ВВП скорочується, зростають масштаби безробіття, знижуються доходи населення. Під час піднесення реальний ВВП збільшується, чисельність безробітних зменшується. Найвищу точку піднесення називають вершиною, а найнижчу точку спаду — дном. Тривалість ділового циклу різна — від 2 до 10 і більше років. Економічні цикли бувають.

1.Короткотермінові ( 3-4 роки0 – кризи кредитно-грошової системи.

2.Середньотермінові  ( 7-11 років) – кризи промислового виробництва   товарів.

3.Великі ( 40 – 60 років ) – пов‘язані з періодично виникаючою необхідністю технологічного відновлення способу виробництва.

Коливання реального ВВП простежується здебільшого лише в короткостроковому періоді. У тривалому періоді, більшість країн світу демонструють стале збільшення реального ВВП і підвищення рівня життя людей, що в макроекономіці називають економічним зростанням.

Для визначення тенденції економічного зростання використовують показник природного ВВП. Для розуміння суті цього показника до уваги треба взяти взаємозв’язок між інфляцією та безробіттям, який існує в ринковій економіці в короткостроковому періоді. Зі збільшенням зайнятості ВВП зростає, але водночас прискорено починають зростати й ціни; у фазі спаду масштаби безробіття зростають, але темпи зростання цін уповільнюються.

Між високим і низьким рівнем безробіття є такий його рівень, який називають природною нормою безробіття. За природної норми безробіття темп інфляції залишається практично сталим. Валовий внутрішній продукт, що відповідає природній нормі безробіття, називають природним ВВП.

РОЗДІЛ 2.Безробіття у європейських країнах та шляхи його подолання

2.1. Рівень безробіття у європейських країнах

Безробіття в європейських державах усе ще на досить високому рівні. У цілому, за даними європейського статистичного відомства, у країнах ЄС роботу не могли знайти понад 24 млн працездатних громадян.

Серед держав-членів Євросоюзу найнижчі показники безробіття було зареєстровано в Німеччині – 4,9% та Австрії – 5,1%. Водночас найвищі показники – у Греції (25,9%) та Іспанії (24,0%).

Серйозною проблемою європейських країн усе ще залишається безробіття серед молоді. У жовтні майже 5 млн молодих людей до 25 років у Євросоюзі були безробітними, із них 3,35 млн – у єврозоні. При цьому якщо порівнювати ці цифри з аналогічними показниками річної давності, у цілому в країнах ЄС кількість безробітної молоді зменшилася на 504 000 осіб, але зросла на 141 000 у 18 країнах єврозони.

Ця проблема найменш відчутна в Німеччині, де лише 7,7% безробітної молоді, Нідерландах (9,7%) та Австрії (10%). Найвідчутніша вона в Іспанії – 53,8%, Греції – 49,3%, Італії – 43,3% та Хорватії – 41,5%.

Варто зазначити, що в Європі це питання дедалі більше переходить з економічної площини в політичну. Якщо подивитися на темпи зниження безробіття з пікових значень 2013 року до жовтневих показників, то його рівень у розвиненіших країнах єврозони знижується трохи повільніше, ніж у цілому в 28 країнах Євросоюзу.

Проте це не так заслуга менш розвинених країн, як фактор міграції, який останнім часом є досить серйозним подразником для низки розвинених європейських держав. Цим, у свою чергу, користуються праворадикальні партії Європи, вміло використовуючи факт економічних труднощів ЄС у своїй популістській риториці.

2.2. Врегулювання та допомога при безробітті

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних з одночасним призначенням допомоги по безробіттю приймається державною службою зайнятості за їх особистими заявами з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу, і оформляється наказом центру зайнятості, номер і дата якого заноситься до КПО. З наказом про надання чи ненадання статусу безробітного, розмір і строки виплати допомоги по безробіттю, відкладення чи припинення її виплати громадянин повинен ознайомитися під розписку в картці обліку прийнятих рішень керівництва центру зайнятості.

Виплата допомоги по безробіттю припиняється або відкладається відповідно до статті 30 Закону України «Про зайнятість населення».

Для одержання статусу безробітного з призначенням допомоги по безробіттю громадянин повинен наступного дня після встановленого строку підбору підходящої роботи особисто подати до державної служби зайнятості письмову заяву про надання статусу безробітного та заяву про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів.

Особи, яким виплата допомоги по безробіттю призначається згідно з підпунктом «б» пункту 1 статті 26 та підпунктом «а» пункту 1 статті 29 Закону України «Про зайнятість населення», в тому числі й ті, що займалися підприємницькою або індивідуальною трудовою діяльністю, подають довідку про середню заробітну плату за останні два місяці роботи за попереднім місцем роботи, а військовослужбовці, звільнені з військової служби у зв’язку із скороченням чисельності або штату без права на пенсію, — довідку з військового комісаріату про розмір і строки виплати посадового окладу та доплати за військове звання.

Якщо у день призначення допомоги по безробіттю громадянин не подав довідку про середню заробітну плату за останні два місяці роботи, а військовослужбовець — довідку про розмір і строки виплати посадового окладу та доплати за військове звання, допомога по безробіттю призначається у розмірі не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати до подання необхідної довідки, але не пізніше шести місяців з дня призначення допомоги по безробіттю, після чого робиться перерахунок призначеної допомоги. У разі подання такої довідки пізніше шести місяців з дня надання статусу безробітного перерахунок допомоги по безробіттю не здійснюється.

Працівникам, трудовий договір з якими було розірвано з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі з ліквідацією, реорганізацією, перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників, за умови їх реєстрації у державній службі зайнятості як таких, що шукають роботу, протягом семи календарних днів після звільнення статус безробітного з призначенням допомоги по безробіттю надається з восьмого дня після реєстрації у цій службі зайнятості як таких, що шукають роботу, а виплата допомоги по безробіттю відкладається їм відповідно до підпункту «а» пункту 2 статті 30 Закону України «Про зайнятість населення» і виплачується з наступного дня після закінчення тримісячного строку збереження середнього заробітку за попереднім місцем роботи (пункт 1 статті 26 зазначеного Закону) у розмірі 75 відсотків середньої заробітної плати за останнім місцем роботи протягом 90 календарних днів і 50 відсотків — протягом наступних 180 календарних днів, але не більше середньої заробітної плати, що склалася в народному господарстві відповідної області за минулий місяць, і не нижче встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

2.3. Шляхи підвищення рівня зайнятості й захисту безробітних

Аналіз розвитку українського ринку праці на етапі його становлення показує, що через довготривалу економічну депресію в Україні безробіття, зокрема, приховане, постійно збільшується, зростає його середня тривалість, посилюється тягар по виплаті допомоги по безробіттю, відбувається значна диференціація регіональних ринків праці, погіршуються умови працевлаштування та, як наслідок, значно ускладнюється ситуація на ринку праці. Безробіття в Україні виникло внаслідок макроекономічних внутрішніх та зовнішніх перетворень, які призвели до катастрофічного падіння попиту на працю, але з часом воно стає структурним за характером, тобто є наслідком процесу перерозподілу робочої сили між секторами та порушенням рівноваги в різних галузях, включенням економіки у світову торгівлю, зміною технологій та методів управління. Найвразливішими до вимушеного безробіття верствами населення є молодь, особливо випускники навчальних закладів без досвіду роботи, жінки, громадяни, що мають тривалу перерву в роботі, та громадяни з низьким рівнем кваліфікації й освіти. Враховуючи величезні витрати, пов’язані з безробіттям, які визначаються як збитками у випуску продукції через недовикористану робочу силу, так і політичною протидією розвитку реформ, у цій ситуації подальшого зростання безробіття та посилення соціальної напруженості втручання держави є конче необхідним для регулювання ринку праці та сприяння зайнятості населення. Виходячи з досліджених особливостей та причин безробіття в Україні, ми пропонуємо кілька рекомендацій щодо заходів для регулювання ринку праці.

По-перше, оскільки першопричиною зниження зайнятості, зростання безробіття та його застійного характеру в Україні є дефіцит робочих місць внаслідок порушення балансу між попитом та пропозицією праці, головним важелем державної політики зайнятості має бути стимулювання попиту на працю. Для того щоб служба зайнятості, створена для реалізації політики зайнятості населення і забезпечення громадянам відповідних гарантій [3], виконувала повною мірою свої функції та була здатна реально впливати на становище на українському ринку праці, слід досягти максимальної узгодженості й послідовності механізмів реформування економіки та політики зайнятості, які повинні взаємозміцнюватися на шляху до забезпечення повної та продуктивної зайнятості в довгостроковому періоді. Дії служби зайнятості залишатимуться непомітними, на нашу думку, поки в загальноекономічний механізм не буде закладено першочергових заходів, які б сприяли створенню нових робочих місць.

Необхідною умовою для відтворення попиту на працю та зростанням продуктивної зайнятості є стабілізація національної економіки, яка створює сприятливе, надійне економічне середовище для інвесторів та підприємців, у якому вони могли би певною мірою прогнозувати майбутні прибутки від інвестицій та сподіватись на довготривалий розвиток свого бізнесу. Для встановлення макроекономічної стабільності нагальною потребою є запровадження повного комплексу заходів, спрямованого передусім на досягнення фінансово-кредитного, грошового та поточного платіжного балансу. Сприятливий клімат для розвитку підприємницької діяльності та економічного зростання вимагає також рішучої боротьби з усіма видами корупції та кримінальними структурами, позитивного ставлення державних службовців усіх рівнів до приватного підприємництва, удосконалення і стабілі-зації нормативної законодавчої бази, зміцнення банківського сектора, удосконалення механізмів кредитного фінансування, активної державної програми підтримки малого та середнього бізнесу.

Окремим першочерговим заходом макроекономічної політики, який суттєво впливає на політику зайнятості, є реформа податкової системи, яка має бути спрямована на зниження податкового тиску на підприємства, обмеження їх ухилення від сплати податків, легалізацію тіньової економіки, що, в свою чергу, призведе до збільшення надходжень до бюджету, необхідних для розвитку адекватної інфраструктури. Враховуючи безпосередній вплив податків на фонд зарплати та на доходи фізичних осіб як на зайнятість, так і на добробут працівників та їхнє відповідне ставлення до праці, слід уважно переглянути і змінити ставки цих податків [6].

Для забезпечення відтворення рентабельної виробничої діяльності, отримання коштів для створення робочих місць, зростання заробітної плати працівників на мікрорівні перевага повинна надаватись стимулюванню прямого інвестування, наданню пільг та фінансовій підтримці підприємств, особливо тих, які підлягають реструктуризації із збереженням робочих місць та мають особливе значення для країни чи окремого регіону, або які ще не здатні на рівних конкурувати з іншими підприємствами, але мають значний потенціал до виробництва конкурентоспроможної продукції та розширення сфери продуктивної праці. Крім прямої матеріальної підтримки підприємств, які пристосовуються до нових економічних умов, ефективними заходами для них можуть бути оволодіння керівництвом основ менеджменту, консультації з питань бізнесу, допомога в пошуку ділових партнерів та зовнішніх інвесторів, субсидії на дослідно-конструкторську роботу (Я&Б) та доступ до нових технологій, субсидії на перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів, підтримка у сфері маркетингу та збуту продукції. В довготерміновому періоді значну увагу варто зосередити на заходах, які б забезпечували функціонування конкурентного внутрішнього ринку з відносно вільною можливістю входу нових фірм різних форм власності та активне включення наших виробників у світову торгівлю.

По-друге, зважаючи на різку диференціацію регіональних ринків праці в Україні, загальнодержавна політика зайнятості населення має доповнюватися чіткими заходами на регіональному рівні з урахуванням місцевих особливостей та пріоритетів розвитку [5]. Активна державна політика сприяння зайнятості має бути зорієнтована передовсім на підтримку регіонів з підвищеним рівнем безробіття та найменшими можливостями для працевлаштування. Одним з найважливіших заходів щодо урегулювання складної ситуації на деяких регіональних ринках праці, на нашу думку, є стимулювання територіальної мобільності населення шляхом усунення багатьох бар’єрів, особливо це стосується системи прописки.

По-третє, загальний розмір витрат на виплату допомоги по безробіттю, яка реалізує функцію соціального захисту, постійно зростає разом із поширенням безробіття і тим самим призводить до зменшення фінансування активних заходів на ринку праці, які спрямовані на стимулювання ефективного та справедливого функціонування ринку праці. Незважаючи на важливу роль, яку активні заходи на ринку праці можуть відігравати у забезпеченні зайнятості населення у сприятливих умовах, на даному етапі їх значення та реалізація у повному обсязі досить сумнівні як в Україні, так і в інших країнах з перехідною економікою [8]. Оскільки активні заходи пов’язані зі значними фінансовими та адміністративними витратами, вони повинні бути спрямовані передусім на допомогу тим, хто має найбільші проблеми на ринку праці. Для сприяння зайнятості молоді найпридатнішими є, на нашу думку, професійна підготовка або перепідготовка декваліфікованої молоді, надання субсидій для первинної зайнятості молоді, програми для заняття підприємницькою діяльністю. Для незайнятих жінок з маленькими дітьми, які є найбільш незахищеними на ринку праці, за підтримки держави повинна створюватись система зайнятості з неповним робочим днем або зайнятості з можливістю виконувати роботу вдома, також варто організовувати курси підвищення кваліфікації жінок, які повертаються з декретних відпусток, та зміцнити систему догляду за дітьми, зосереджуючи увагу на її якості та доступності.

По-четверте, оскільки безробіття поступово набуває структурного характеру, основну увагу в середньотерміновому періоді слід зосередити на подальшому розвитку основного фактора виробництва — робочої сили — та на подоланні невідповідності між професійними навиками на ринку праці. Для цього треба суттєво удосконалити національну систему освіти, професійної підготовки та перепідготовки, щоб вони були здатні гнучко реагувати на зміни попиту на професії. Серед низки активних заходів, які пропонуються службою зайнятості, перевагу слід надати організації професійного навчання, перепідготовки та підвищення кваліфікації з урахуванням зрушень у всій системі освіти. Основним принципом системи освіти повинна залишатись всім відома народна мудрість: «Вік живи — вік учись».

Нарешті, ситуація, яка склалася на ринку праці, вимагає від служби зайнятості розширення її штату, регулярного тренування її співробітників, подальшу децентралізацію в прийнятті рішень, удосконалення комп’ютеризації та інформаційної системи, розвитку комп’ютерних мереж та баз даних, впровадження нових методів роботи. Для здійснення моніторингу становища на ринку праці та надання повнішої та надійнішої інформації, від чого залежить визначення напрямів державної і територіальних довгострокових програм зайнятості, необхідно удосконалити форми статистичної звітності, зокрема розробити баланс повного ринку праці, який враховує як відкрите, так і приховане безробіття [9].

Отже, щоб розширити зайнятість та поліпшити її якість, подолати високе безробіття, зменшити соціальне та економічне напруження в Україні, вирішальним моментом державної політики зайнятості повинен бути добре зважений вибір заходів, які потрібно розробляти і впроваджувати в комплексі з макроекономічною, регіональною, мікроекономічною (на рівні підприємств та галузей), політичною, освітньою та соціальною політикою.

РОЗДІЛ 3. Динаміка безробіття в Україні

3.1. Сучасний стан

Офіційна статистика України штучно занижує не лише рівень безробіття, а й інші найважливіші для визначення життєвого рівня показники. Так, на думку американського економіста В. Квінта, рівень офіційно визнаного безробіття в Україні становив лише 4 % від працездатного населення, а насправді — на 13 % вище, ніж у середньому по країнах, які у травні 2004 р. вступили до ЄС. Це позначається і на безробітних — вони відчувають значний психологічний тиск, частіше хворіють на серцеві, нервові захворювання, більше схильні до відчайдушних вчинків. Державна служба зайнятості ставить перед собою завдання пришвидшити працевлаштування безробітних і зменшити середню тривалість безробіття, яка відповідала б практиці європейських країн, де вона зазвичай становить 120 днів. За цей час людина не втрачає трудових навичок та готова відразу приступити до роботи.

У Європейських країнах був високий рівень мінімальної зарплатні, яку кілька провідних країн, наприклад Франція, закріпили в законодавчому порядку. Можливо, вагоміша причина в існуванні бар’єрів на товарному ринку та ринку послуг. Приміром, у середньому 10 % усіх робочих місць в індустріалізованих країнах припадає на роздрібну торгівлю. Цей сектор став головним джерелом створення робочих місць в Америці; натомість у Франції зайнятість у роздрібній торгівлі зменшилася. Можливо, це відбулося внаслідок суворого регулювання зонального поділу торгівлі та обмеження годин роботи. Високі рівні безробіття змусили багатьох замислитися над роллю оплачуваної роботи у житті загалом. Вірогідно, що дехто перегляне своє ставлення до роботи, відмовившись від пануючих раніше поглядів [7].

Для українського та європейського суспільства проблема безробіття продовжує залишатися гострою. Вагомий внесок до формування безробіття здійснює прихована його форма, тобто небажання чи неможливість значної частини безробітних осіб працездатного віку реєструватися в службах зайнятості. Таким чином, сьогодні В Україні рівень безробіття становить 7,4 % і перебуває на рівні з країнами ЄС, а рівень зареєстрованого безробіття тільки 2,1 %. Безробіття ж у ЄС продовжувало зростати й у 2013 р. Сьогодні в ЄС 26,2 млн безробітних, (19 млн- у зоні євро), тобто 10,8% активного населення Євросоюзу (11,9 % зони євро). За статистичними даними, на початок 2013 р. розрив між безробіттям на півдні та півночі зони євро, як ніколи, значний. ВВП Євросоюзу в останньому кварталі 2012 р. скоротився на 0,5 %. Видатки на соціальний захист знижуються швидше, ніж під час попередніх економічних криз [7].

Країни Європейського Союзу здатні краще реагувати та зменшувати відсоток безробіття за допомогою реалізації політичних програм. Рівень безробіття в Євросоюзі за останні 5 років значно підвищився, тобто у Європі і надалі розповсюджується соціальна криза. У багатьох державах-членах ЄС немає помітного покращення. Очевидно, що найбільше наслідки позначаються на найбідніших. У багатьох країнах ЄС збільшуються податки на зайнятість, а обсяг бюджету скорочується, тому дуже нестабільним стає сектор домогосподарств [7]. На нашу думку, уряди повинні інвестувати дня повернення до всеосяжного економічного зростання і дня того, щоб запропонувати громадянам гідні умови життя. Пакет заходів за соціальними інвестиціями, нещодавно прийнятий Єврокомісією, пропонує шляхи в цьому напрямку.

Причинами виникнення безробіття є: міграція робочої сили (5 млн українців-заробітчан у країнах Заходу); спад економіки і відповідне скорочення сукупного попиту на робочу силу; структурні зрушення; важкі умови праці; нерегулярна чи взагалі відсутня виплата заробітної плати; обмежена кількість робочих місць; процеси приватизації та роздержавлення [8, с. 183].

Виникнення безробіття тягне за собою такі наслідки: посилення соціального напруження; зростання кількості психічних захворювань; посилення соціальної диференціації; загострення криміногенної ситуації; падіння трудової активності; скорочення податкових надходжень; зменшення ВНП; падіння життєвого рівня населення; зростання витрат на допомоги безробітнім.

Необхідно вжити низку заходів, щоб мінімізувати рівень безробіття у країні. Зростання можливостей економіки щодо забезпечення робочими місцями відчутно особливо у сфері підприємництва. Щодо розширення зайнятості на селі, то воно пов’язане з підтримкою й заохоченням розвитку видів діяльності на сільських територіях, що підтверджується досвідом зарубіжних країн [3, с. 94], а також створення сприятливого соціального середовища дня підвищення престижу та мотивації праці, насамперед у молоді, привабливих умов дня проживання у сільській місцевості, зупинення руйнації об’єктів соціальної інфраструктури.

Необхідно створювати соціально-економічні та правові умови дня сприяння зайнятості на селі, збільшення престижних робочих місць у галузях сільського господарства і соціальної інфраструктури відповідно до потреб села. Враховуючи сезонний характер сільськогосподарської праці, потрібно забезпечити умови дня рівномірної зайнятості протягом року.

Важливою проблемою в Україні є відсутність робочих місць дня молодих людей, які здобули вишу освіту (молодіжне безробіття). Однак це є проблемою не лише на національному, а і на міжнародному рівнях. Цим питанням займається Міжнародний молодіжний фонд (ІУР), який зазначив, що до 2018 р. світовий рівень безробіття серед молоді досягне 12,8 %. Виникає необхідність вирішення причини безробіття за допомогою регулювання державою, яке має починати свою роботу з професійної реалізації молоді, і закінчуючи принципами регулювання оплати праці. Дня вирішення проблеми молодіжного безробіття потрібно вживати таких заходів: створення підприємств дня працевлаштування молоді у вільний від навчання час; сприяння створенню малих молодіжних підприємств; створення при вишах або при службах зайнятості відділів сприяння працевлаштуванню молоді [2, с. 40]. Фінансування зайнятості є одною з важливих макроекономічних цілей кожної країни. В Україні лише 0,41 % ВВП виділяється на створення нових робочих місць. Країни Європейського Союзу виділяють дня проведення політики зайнятості більшу частину фінансових ресурсів (2,6 % — Швеція, 3 % — Франція, 1,6 % — Угорщина) [5, с. 184].

3.2. Проблеми та шляхи їх вирішення

Ринок праці є важливою складовою частиною економіки кожної країни на сучасному етапі. Основною проблемою ринку праці є безробіття, яке потребує державного регулювання, статистичного обліку, аналізу та прогнозування. Аналізуючи рівень безробіття в Україні та країнах ЄС, можна побачити, що вони перебувають на одному рівні. Відсутність робочих місць у країні зумовлює негативні наслідки, насамперед порушує психічну врівноваженість її громадян. Потрібно чітко розмежовувати такі поняття, як державне регулювання зайнятості, тобто вплив держави щодо стимулювання розвитку робочих місць, та державного регулювання ринку праці, тобто регулювання наслідків функціонування економіки, пов’язаних з виникненням безробіття.

Хоча й спостерігається значна тенденція до зменшення безробіття та вихід України з кризи, все ж існують певні проблеми та причини виникнення даного економічного явища.

Основними з яких є:

— проблема молодіжного безробіття, адже  молодь без досвіду роботи зазнає найбільших труднощів з пошуку роботи, особливо офіційного працевлаштування;

— структурні зрушення (міжгалузеві, внутрішньогалузеві, регіональні)

в економіці, що виражаються у впровадженні нових технологій, згортанні виробництва в традиційних галузях, закритті технічно відсталих підприємств;

— проблеми безробіття серед людей старшого віку;

— відповідне скорочення сукупного попиту на робочу силу;

— політика уряду в галузі оплати праці;

— скорочується купівельна спроможність населення;

— бюджет втрачає платників податків;

— сезонні зміни в рівні виробництва в окремих галузях;

— зміни в демографічній структурі населення

— рух робочої сили (професійний, соціальний, регіональний). [4]

Одним із головних наслідків безробіття є те, що відбувається збідніння населення через втрату трудового заробітку та заморожування заробітної плати працівників, які залишаються на виробництві, що тягне за собою падіння купівельної спроможності населення і, відтак, падіння сукупного попиту на товари, що розглядається як головний фактор падіння виробництва й економіки в цілому.

Говорити, про наслідки, які тягне за собою дане явище можна довго, але найголовнішим є не його аналіз, а пошук шляхів зменшення негативних наслідків [1].

Основні шляхи вирішення проблем безробіття мають включати цілу низку заходів, зокрема:

— приведення законодавства України у відповідність до міжнародних норм і принципів;

— запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці;

— реалізацію Державної та регіональних програм зайнятості;

— сприяння стабільній діяльності стратегічно важливих підприємств;

— зниження податків для підприємств, за умови збереження робочих місць (для компенсування витрат на прийом нових працівників);

— забезпечення збереження ефективно функціонуючих робочих місць та створення нових;

— створення сприятливих умов для розвитку малого бізнесу та підприємницької діяльності безробітних;

— надання державою пільгових кредитів для виплати зарплати додатково зайнятим на виробництві, які за розміром будуть дорівнювати зарплаті;

— легалізацію тіньової зайнятості [8].

З огляду на новітні наукові розробки та світову практику формування ефективної політики регулювання зайнятості і безробіття в Україні, запорукою вирішення проблеми є розробка і реалізація широкого комплексу відповідних заходів, насамперед, у соціально-трудовій сфері. Слід посилити увагу щодо оновлення та підвищення технічного рівня робочих місць, зокрема, для того, щоб кожне з них забезпечувало зайнятому прожитковий мінімум і подальше зростання заробітної плати (з урахуванням інфляції). Це дозволить привести заробітну плату у відповідність з продуктивністю праці, ліквідувати фіктивні робочі місця, зменшити приховане безробіття [7].

Рівень безробіття в країні напряму залежить від стану економіки країни. Проблема безробіття в країні є однією з головних. Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його зростання створює цілий комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, бюджет втрачає платників податків, підприємство – персонал. Зростають ризик соціального напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних. Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а з іншого – великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають багато зусиль для подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати його повністю.

Таким чином, проблема безробіття набуває особливої актуальності і потребує глибокого наукового аналізу та вироблення на цій основі практичних рекомендацій, які можна використовувати дня розроблення і реалізації ефективної соціально-економічної політики, спрямованої на забезпечення продуктивної зайнятості економічно активного населення країни і зменшення рівня безробіття до мінімального соціально-допустимого рівня.

ВИСНОВКИ

На основі проведеного дослідження ми зробити такі висновки:

—         зайнятість населення є найважливішою характеристикою ринку праці;

—         питання ефективної зайнятості населення є особливо актуальним в умовах нестабільної економіки;

—         до основних причини безробіття в Україні можна віднести: міграцію робочої сили, спад економіки і відповідне скорочення сукупного попиту на робочу силу;

—         важкі умови праці; нерегулярну чи взагалі відсутню виплату заробітної плати. На нашу думку, необхідним є: якісно змінити діючий соціально-економічний курс, переглянути пріоритети соціально-економічної політики, щоб основою зробити людину з її інтересами. Тільки така політика може стати основою для консолідації суспільства, для виходу з кризової ситуації з якомога меншими втратами. Вирішення короткотривалих проблем повинно враховувати можливості досягнення стратегічних цілей.

В умовах кризи та посткризової ситуації головна ціль державної політики повинна полягати в забезпеченні гарантованого прожиткового мінімуму.

Основні напрями політики боротьби з безробіттям: оптимізація зайнятості, розвиток підприємництва, сприяння посиленню здатності працівників до адаптації, забезпечення рівних можливостей на ринку праці. Держава повинна активно висувати та реалізовувати програми політики покращення зайнятості. Зокрема, здійснювати якісну професійну підготовку, надавати дотації підприємцям, які беруть на себе зобов’язання підтримувати обумовлений рівень зайнятості, надавати консультаційну допомогу безробітним, створити сприятливі умови для бажаючих.

СПИСОК ВИКОРИСТАНЛЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Астахова О. Молодіжне безробіття в Євросоюзі та європейський досвід реалізації молодіжної політики / О. Астахова // Україна: аспекти праці. — 2014. — № 2. — С. 29-34
2. Блажевська Л. Молодіжне безробіття в Україні [Текст] / Л.  Блажевська // Вісник Київського інституту бізнесу і технологій. — 2013. — № 2. —  С. 112-113
3. Васильєв О. Прогнозування рівня безробіття в Україні [Текст] / О. Васильєв // Економіка України. — 2012. — № 4. — С. 41-46
4. Качан, Лідія. Європейські підходи до подолання безробіття [Текст] / Лідія Качан // Соціальний захист. — 2012. — № 4. — С. 3-6
5. Лейн, Девід. Безробіття і перетворення: масштаби, політика і контрзаходи [Текст] / Девід Лейн // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2014. — № 1. — С. 112-131
6. Марченко І. С. Довготривале безробіття в Україні [Текст] / І. С. Марченко // Демографія та соціальна економіка. — 2013. — № 2. — С. 224-224
7. Махсма М. Масштаби і тенденції сільського безробіття в Україні / М. Махсма // Україна: аспекти праці. — 2013. — № 7. — С. 29-37
8. Новак, Елла. Ризики безробіття [Текст] / Елла Новак // Демократична Україна. — 2015. — 3 липня. — С. 7
9. Ринок безробіття в Україні може сягнути 40 % [Текст] // Демократична Україна. — 2015. — № 8. — С. 8
10. Савченко О. Ю. Безробіття: причини, форми та наслідки [Текст] / О. Ю. Савченко // Економіка в школах України. — 2015. — № 3. — С. 17-21
11. Семенова, Дар’я Андріївна. Основні напрями подолання безробіття серед молоді в Україні [Текст] / Дар’я Андріївна Семенова // Стратегічні пріоритети. — 2012. — № 2. —  С. 138-142
12. Торжевський М. В. Проблеми безробіття молоді та напрями їх вирішення [Текст] / М. В. Торжевський // Економіка України. — 2014. — № 1. — С. 87-96
13. Фокас Л. М. Підприємництво як чинник подолання безробіття [Текст] / Л. М. Фокас // Ринок праці та зайнятість населення. — 2015. — № 3. — С. 3-8
14. Чулаков Ю.І. Складна тема «Безробіття» [Текст] / Ю. І. Чулаков // Економіка в школах України. — 2013. — № 1. — С. 15-18
15. Шаповалова І.О. Безробіття. Види безробіття [Текст] / І. О. Шаповалова // Економіка в школах України. — 2013. — № 12. — С. 22-27

 

ДОДАТКИ

Додаток 1. Економічна активність населення у І півріччі 2015 року^1,2 

	Усе населення	Жінки	Чоловіки	Міські поселення	Сільська місцевість
Економічно активне населення у віці 15-70 років – усього, тис. осіб	18074,8	8555,3	9519,5	12411,5	5663,3
у тому числі
працездатного віку	17375,8	8173,0	9202,8	11977,6	5398,2
старше працездатного віку	699,0	382,3	316,7	433,9	265,1
Зайняте населення у віці 15-70 років – усього, тис. осіб	16407,5	7871,5	8536,0	11296,1	5111,4
у тому числі
працездатного віку	15710,0	7489,8	8220,2	10863,7	4846,3
старше працездатного віку	697,5	381,7	315,8	432,4	265,1
Безробітне населення (за методологією МОП) у віці 15-70 років – усього, тис. осіб	1667,3	683,8	983,5	1115,4	551,9
у тому числі
працездатного віку	1665,8	683,2	982,6	1113,9	551,9
старше працездатного віку	1,5	0,6	0,9	1,5	—
Економічно неактивне населення у віці 15-70 років – усього, тис. осіб	10948,6	6683,9	4264,7	7296,7	3651,9
у тому числі
працездатного віку	6940,6	4132,3	2808,3	4479,9	2460,7
старше працездатного віку	4008,0	2551,6	1456,4	2816,8	1191,2
Рівень економічної активності, у % до населення відповідної вікової групи:
у віці 15-70 років	62,3	56,1	69,1	63,0	60,8
працездатного віку	71,5	66,4	76,6	72,8	68,7
старше працездатного віку	14,9	13,0	17,9	13,3	18,2
Рівень зайнятості, у % до населення відповідної вікової групи:
у віці 15-70 років	56,5	51,7	61,9	57,3	54,9
працездатного віку	64,6	60,9	68,4	66,0	61,7
старше працездатного віку	14,8	13,0	17,8	13,3	18,2
Рівень безробіття (за методологією МОП), у % до економічно активного населення відповідної вікової групи:
у віці 15-70 років	9,2	8,0	10,3	9,0	9,7
працездатного віку	9,6	8,4	10,7	9,3	10,2
старше працездатного віку	0,2	0,2	0,3	0,3	—

 

[1] Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції.

²  Використані у цьому експрес-випуску дані по Донецькій та Луганській областях можуть бути уточнені. 

 

Додаток 2. Безробітне населення за  І півріччя 2015 рік (за методологією МОП) за регіонами 

	Усього, у віці 15-70 років		З нього працездатного віку
	тис. осіб	у % до економічно активного населення відповідного віку	тис. осіб	у % до економічно активного населення відповідного віку
Україна	1667,3	9,2	1665,8	9,6
Вінницька	71,6	9,6	71,6	10,0
Волинська	45,5	10,4	45,5	10,6
Дніпропетровська	109,2	6,8	109,2	6,9
Донецька	120,6	13,6	120,6	14,1
Житомирська	66,0	11,5	66,0	12,1
Закарпатська	53,7	9,4	53,7	9,8
Запорізька	75,9	9,2	75,9	9,6
Івано-Франківська	49,3	8,2	49,3	8,6
Київська	53,6	6,8	53,6	6,9
Кіровоградська	47,8	10,9	47,8	11,3
Луганська	57,4	15,6	57,0	16,6
Львівська	100,3	8,9	100,3	9,0
Миколаївська	48,7	8,7	48,7	9,0
Одеська	73,4	6,8	73,4	7,0
Полтавська	84,2	12,8	84,0	13,0
Рівненська	54,5	10,1	54,5	11,1
Сумська	54,8	10,6	54,8	11,1
Тернопільська	54,0	11,8	54,0	12,1
Харківська	92,7	7,1	92,7	7,3
Херсонська	50,4	10,2	50,4	10,4
Хмельницька	57,8	10,4	57,8	10,6
Черкаська	59,9	10,3	59,9	10,5
Чернівецька	36,4	9,1	36,4	10,2
Чернігівська	55,4	11,5	55,4	12,1
м. Київ	94,2	6,5	93,3	6,9