"Березневі статті" — важливий правовий документ. Б. Хмельницького. Юридично оформили рішення Переяславської угоди і визначили відносне автономне, політичне і правове становище України в складі Російської держави, так звані "березневі статті". Вони були одним з найважливіших правових документів в українській історії. Цей акт було створено в березні 1654 року під час перебування у Москві українського посольства на чолі з генеральним суддею С. Богдановичем-Зарудним та переяславським полковником П. Тетерею. Посольство подало 14 березня 1654 року царським чиновникам свій варіант договірних умов, який складався з 23 пунктів (статей) і дістав у літературі назву "Просительські статті". В ході переговорів українська сторона змушена була переформулювати свої вимоги і 21 березня 1654 року подати новий текст, власне "Березневі сатті" (інші назви — "Статті Богдана Хмельницького", "Березневі статті Богдана Хмельницького", "Статті війська Запорізького"), який складався вже лише з 11 пунктів. Ці умови, які були оформлені у вигляді прохань-челобитних до царя, дістали схвалення царя і бояр. В них передбачалося:

1. стаття 1 — право українців обирати старших із свого гурту і саме через них вносити податки до царської казни;

2. стаття 2 — розміри платні від царського уряду козацькій старшині;

3. стаття 3 — пожалування козацькій старшині млинів "для прогодовання";

4. стаття 4 — розміри витрат казни на козацьку артилерію;

5. стаття 5 — право Війська Запорізького мати дипломатичні зносини з іншими державами, крім Туреччини і Польщі;

6. стаття 6 — затвердження маєтків київського митрополита;

7. стаття 7 — надіслання російських військ під Смоленськ;

8. стаття 8 — надіслання російських військ на польський кордон;

9. стаття 9 — розміри платні козацькій старшині, про яку не йшлося у статті другій, та рядовим козакам;

10. стаття 10 — наказ донським козакам не порушувати миру з Кримським Ханством, доки воно буде союзником Війська Запорізького;

11. стаття 11 — забезпечення порохом і провіянтом козацький залог у фортеці Кодан і у Запорізькій Січі.

Окремо після всіх статей визначалась загальна щільність козацького війська (реєстр) у 60 тисяч осіб, а також, що українці самі між собою розбір зроблять: хто буде козак, а хто буде мужик.

Разом із затвердженням "Березневих статей" російський цар 27 березня 1654 року видав українським послам жалувані грамоти:

12. про прийняття України до складу російської держави, підтверження прав і вольностей її населення, відпуск із Москви українських послів і посилку гетьману військової печатки;

13. про збереження прав і вольностей гетьмана Богдана Хмельницького і всього Війська Запорізького;

14. про передачу Чигиронського староства на гетьманську булаву.

В цих трьох грамотах було задоволено майже всі вимоги, що містились у "Просительських статтях", але не увійшли у "Березневі статті". Зокрема було передбачено непорушність "давніх прав", збереження на Україні власного судоустрою, право козаків самостійно обирати гетьмана по давньому звичаю, закріплення за козаками і ії нащадками належних ії маєтків, тощо[3, c. 115-118].

"Березневі статті" і доповнюючі їх царські грамоти разом розглядаються як договір України з Росією. Оригінали всіх зазначених документів не збереглися, але зміст їх не викликає сумніву, оскільки до нас дійшло ряд перекладів, чернеток, робочих записів московських чиновників та інших джерел.Умови договору з російським царем після обрання кожного нового українського гетьмана перезатверджувалися у так званих "гетьманських статтях" (Переяславських статтях 1659 року, московських статтях 1665 року, Тухівских статтях 1669 року, Коломацьких статтях 1687 року, Решетилівських статтях 1709 року і інших).

Через конфлікти, що пізніше виникали між росіянами та українцями, оцінка угоди, яка поєднала їхні країни, була предметом частих суперечок учених. Справа ускладнювалася тим, що оригінальні документи втрачені, збереглися лише неточні копії чи переклади. До того ж російський археограф Петро Шафранов доводить, що навіть ці копії сфальсифіковані царськими переписувачами. Загалом пропонувалося п’ять основних тлумачень Переяславської угоди.

Отже, зміст статей:

— Збір податків на користь царської скарбниці доручалося вести українським урядовцям.

— Установлювалася платня у розмірі:

• військовому писарю та підпискам — 1000 польських злотих;
• військовим суддям — 300 польських злотих;
• судовим писарям — 100 польських злотих;
• польським писарям та хорунжим — 50 польських злотих;
• сотенним хорунжим — 30 польських злотих;
• гетьманському бунчужному — 50 злотих.
• козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, усім полковникам і військовим та полковим осавулам надавалися у володіння млини;

— Установлювалася платня генеральному обозному у розмірі 400 злотих і генеральномк хорунжому — 50 злотих;

— Заборонялися дипломатичні відносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем;

— Підтверджувалося право київського митрополита й усього духовенства на маєтності, якими вони володіли;

— Московський уряд зобов'язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 року;

— Передбачалося утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою;

— Гетьманський уряд просив установити платню:

• полковим у розмірі 100 єфимків талерів;
• полковим осавулам — 200 польських злотих;
• військовим осавулам — 300 польських злотих;
• сотникам — 100 польських злотих;
• кожному козакові у розмірі 30 польських злотих.

однак це прохання було відкладене до перепису всіх прибутків, які мали надходити до царської скарбниці з України, а також до укладення реєстру, що мав охопити 60 тисяч козаків;

— у випадку татарських нападів на Україну передбачалося організовувати проти них спільних походи як з боку України, так і Московської держави;

— Гетьманський уряд просив установити утримання для козацької залоги кількістю 400 осіб у фортеці Кодак та для запорожців, виконання цього прохання також було відкладене до окремого рішення. Тут же містилася вимога до гетьмана негайно почати укладення реєстру, що мав охопити 60 тисяч козаків, і після завершення роботи треба було надіслати його до Москви[1, c. 64-66].

На мою думку, угода являла собою персональну унію між Москвою та Україною, за якою обидві сторони мали спільного монарха, зберігаючи кожна свій окремий уряд.

Достовірність цих документів викликає великі сумніви, але беззаперечним є те, що український суверенітет в них перебільшуватись не міг. Згідно з цими документами, Україна і після 1654 р. залишалась самостійною державою, а гетьманська влада не обмежувалась. Гетьман обирався на козацькій раді дожиттєво, а царя лише повідомляли про результат виборів. Гетьман продовжував залишатись верховним правителем України, влада якого поширювалась на всю її територію. Судова влада залишалась повністю незалежною, і жоден царський чиновник не мав права втручатися в роботу українських судів. Всі податки і доходи збирались українськими фінансовими органами. Представники Москви лише мали приймати від них належну їй данину. Українські посли добились від царя плати війську за службу за межами України. Зберігала Україна і право на ведення дипломатичної діяльності, хоча це право і обмежувалось: гетьману заборонялося підтримувати стосунки з Польщею та Туреччиною, а послів інших держав, які б прибули з ворожими Москві пропозиціями, треба було затримувати і консультуватись про їх долю з царем. Такі обмеження були звичайними при укладенні союзницьких договорів, бо заборона на ведення сепаратних переговорів є важливим елементом союзницьких відносин. В подальшому ці обмеження не виконувались ні Москвою, ні Україною. В інших статтях йшлося про другорядні питання: надання маєтностей київському митрополиту, про утримання гарнізону Кодака тощо.

Згідно цих статей Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщини без обмежень мало продовжувати діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Гетьманський уряд мав право на ведення стосунків з іноземними державами, правда з дозволу царського уряду і не мав права на зносини з Польщею та Туреччиною. Гетьман обирався на козацькій раді пожиттєво, а царя лише повідомляли про результат виборів. Влада Гетьмана поширювалась на всю територію України. Всі податки і доходи збирались українськими фінансовими органами. Представники Москви лише мали приймати від них належну їй данину.

При виборах наступних гетьманів приймалися договірні статті, в яких ряд пунктів Березневих статей скорочувався, вводилися нові статті.

Угода розірвана у вересні 1658 року козацькою Україною, розчарованою у своїх надіях досягти в конфедеративному союзі з Росією возз'єднання українських етнічних земель у межах національної держави[2, c. 59-60].

Список використаної літератури

1. Грушевський М. Переяславська умова України з Москвою 1654 року. – с. 64-66
2. Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. – К.,1993 – C.59–60, 79–94
3. Яковлів А. Українсько-московські договори в ХVІІ – ХVІІІ віках // Український історичний журнал. – 1993. – № 4–6. – С.107–117; № 7–8. – С.115–131.