Вступ

Актуальність теми. Розвиток ринкових відносин неможливий без ефективно функціонуючого банківського сектору, завдяки якому реалізуються зв’язки між всіма учасниками і складовими частинами господарського механізму економіки держави. Адже саме комерційні банки є центрами фінансової системи, які зосереджують фінансові ресурси вкладників і відкривають можливості доступу до джерел позичених ресурсів позичальникам, тим самим сприяючи розвитку реального сектора економіки.

Проблематикою формування та розвитку банківської системи України займаються такі вчені:        Герасимович А.М., Мороз А.М., Савлук М.І., Суторміна В.М., Федоров В.М. та інші вчені. Проблеми кредитування аграрних підприємств комерційними банками висвітлені в працях Дем’яненко М.Я., Алексійчука В.М, Маліка М.Й. Саблука П.Т. та ін. Світова фінансова криза негативно вплинула на банківську систему, що позначилось на обмеженні фінансових можливостей комерційних банків виконувати головну роль посередників в перерозподілі грошових ресурсів в економіці держави.

Розділ 1. Теоретичні основи діяльності банків

1.1. Поняття та класифікація комерційних банків

Комерційні банки — кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:

• фінансування капітальних вкладень за дорученням власників, або розпорядників капіталів, що інвестуються;
• випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);
• купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;
• видача доручень, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
• касове виконання державного бюджету;
• придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);
• купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;
• купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;
• довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;
• надання консультативних та інших послуг, пов’язаних з банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю.

Комерційним банкам в Україні забороняється займатися діяльністю у сфері матеріального виробництва і торгівлі матеріальними цінностями, а також діяльністю з усіх видів страхування, їм забороняється використовувати свої союзи та інші об’єднання для досягнення згоди, спрямованої на монополізацію ринку банківських послуг, установлення монопольних ставок і комісійних винагород, обмеження конкуренції у банківській справі.

Комерційні банки класифікуються за різними критеріями: формою власності, організаційною формою, розміром капіталу; філійною мережею; діапазоном операцій, що ними виконуються, та сектором ринку, де вони функціонують.

За формою власності комерційні банки поділяються на унітарні і колективні.

Унітарні банки мають одного власника в особі держави чи приватної особи. В Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Ощадбанк і Ексімбанк. Статутні фонди цих банків створені за рахунок бюджетних коштів і коштів бюджетних установ. Інші вітчизняні комерційні банки — це банки з колективною формою власності, тому що частка капіталу кожного із засновників законодавче обмежена 35% статутного фонду банку, тобто кількість засновників банку не може бути меншою трьох юридичних чи фізичних осіб.

Залежно від організаційної форми комерційні банки з колективною формою власності представлені на банківському ринку акціонерними товариствами відкритого і закритого типу (акціонерні банки) та товариствами з обмеженою відповідальністю (пайові банки)[10, c. 215-217].

Акціонерні банки відкритого і закритого типу (вони становлять 84% загальної кількості банків України) формують свій капітал за рахунок об’єднання індивідуальних капіталів засновників і учасників за допомогою випуску і розміщення акцій банку. Власником капіталу виступає само акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери, як правило, не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними. В Україні більшість комерційних банків — це акціонерні товариства відкритого типу (59% — за станом на 01.01.2012р.).

Пайові банки формують свій капітал за рахунок внесків грошових коштів (паїв) у статутний фонд. За кожним з учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником капіталу. Пайові комерційні банки організовуються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю. Тут відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску у капітал банку. Комерційні банки у формі товариств з обмеженою відповідальністю в Україні становлять близько 16% від загальної їх кількості.

Залежно від розміру активів комерційні банки поділяються на малі, середні та найбільші. На банківському ринку України більшість банків — середні. У сімку найбільших банків (активи понад 1 млрд. грн.) входять: Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Приватбанк, банк «Аваль», Ощадбанк. На ці банки припадає майже половина активів банківської системи України, що свідчить про високу концентрацію банківського капіталу.

Залежно від наявності філій комерційні банки можна кваліфікувати на багатофілійні, малофілійні, безфілійні. Більш широку мережу філій нараховує Ощадбанк (близько 15 000 одиниць), який має відділення у всіх адміністративних районах країни. До багатофілійних банків відносять «Аваль» (понад 1200 одиниць), Укрсоцбанк (понад 200 одиниць). Більшість вітчизняних банків є мало- і безфілійними.

Залежно від діапазону операцій, що виконують комерційні банки, і сектора ринку, де вони функціонують, розрізняють: універсальні банки; банки з клієнтською спеціалізацією; банки з галузевою спеціалізацією; банки з функціональною спеціалізацією.

Універсальні банки виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам. В Україні більшість комерційних банків можна вважати універсальними, бо майже всі вони мають потенційні юридичні можливості для впровадження всіх банківських продуктів і залучення до обслуговування різних типів клієнтів.

До банків із клієнтською спеціалізацією належать кооперативні банки, в яких основними засновниками і переважними клієнтами є кооперативи. Процес створення таких банків в Україні особливо помітним був у період 1990-1993рр. Пізніше більшість кооперативних банків або припинили свою діяльність, або втратили клієнтську спеціалізацію[4, c. 89-92].

У країнах з розвинутою ринковою економікою дуже помітна деталізація і диференційність банків залежно від спеціалізації з обслуговування конкретного типу клієнтури. Зокрема, функціонують біржові банки, які обслуговують операції біржових структур; страхові — страхових інститутів; кооперативні — кооперативів тощо. На вітчизняному банківському ринку помітними представниками банків з клієнтською спеціалізацією (малий і середній бізнес) є Олбанк, банк «Альянс» та ін. Можна вважати, що подальша клієнтська спеціалізація є невикористаним резервом розвитку системи комерційних банків України.

Банки із галузевою спеціалізацією обслуговують переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі господарства. Ступінь спеціалізації галузевих банків значною мірою залежить від сфери їх діяльності, а також особливостей господарської діяльності галузевої клієнтури, що можуть бути пов’язані із сезонними чи іншими процесами. Характерними представниками банків з галузевою спеціалізацією є Промінвестбанк, Укрсоцбанк, Легбанк, Енергобанк, банк «Надра», Автозазбанк, Укрнафтогазбанк та деякі інші.

Функціональна спеціалізація полягає в тому, що комерційні банки виконують переважно вузьке коло спеціалізованих операцій. Це, наприклад, інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні та інші банки. Функціональна спеціалізація принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, а також специфіку роботи з клієнтурою. В Україні функціональна спеціалізація комерційних банків розвинута ще недостатньо. Тому поки що функціонує єдиний банк з інвестиційною спеціалізацією. Це Укрінбанк, який є первістком українських банків нового типу. Дуже актуальною є проблема створення інвестиційних, інноваційних, іпотечних банків.

Відомими представниками банків з функціональною спеціалізацією є Ощадбанк, Ексімбанк. У пасиві Ощадбанку близько 90% — Це кошти фізичних осіб, а активні операції в основному спрямовані на споживче кредитування. Ексімбанк обслуговує переважно зовнішньоекономічну діяльність клієнтів. Функціональна спеціалізація названих банків не заважає їм виконувати інші операції, притаманні універсальним банкам.

У системі комерційних банків відбувається процес залучення іноземного капіталу. Кількість банків, створених за участю іноземного капіталу на початок 2013 р., досягла 22% від загальної кількості діючих банків, з них майже третину становлять банки зі 100-процентним іноземним капіталом[9, c. 52-54].

1.2. Сутність основних функції банків в Україні

Комерційні банки, як правило, розглядаються у двох аспектах — широкому та вузькому:

• у широкому розумінні комерційний банк — це будь-який банк, що функціонує на другому після центрального банку рівні банківської системи;
• у вузькому розумінні комерційний банк — це банк, який виконує певний набір базових банківських операцій та єдиною метою якого є одержання максимального прибутку.

Законом України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що комерційний банк — це установа, функцією якої є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій. Залежно від економічного змісту всі види діяльності комерційних банків прийнято поділяти на три групи:

• пасивні операції;
• активні операції;
• послуги.

За рахунок пасивних операцій формуються ресурси комерційного банку, які необхідні йому понад власний капітал для забезпечення нормальної діяльності, підтримання ліквідності на належному рівні та отримання запланованого доходу.

Пасивні операції включають:

• залучення коштів юридичних осіб та вкладів населення;
• отримання кредитів від комерційних банків та центрального банку;
• випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов’язань.

Результати пасивних операцій відображаються в пасиві балансу банку.

Активні операції — це розміщення банком власних та залучених коштів з метою отримання прибутку.

До активних операцій належать:

• надання кредитів юридичним та фізичним особам,
• вкладення в цінні папери,
• формування касових залишків та резервів,
• формування інших активів (придбання приміщень, обладнання тощо).

Крім операцій, пов’язаних з формуванням банківських пасивів та активів, комерційні банки займаються і іншими видами діяльності, які дістали назву банківських послуг.

До банківських послуг належать:

• розрахункові,
• касові,
• трастові (довірчі),
• посередницькі,
• консультаційні та інші.

Істотною ознакою банківських послуг є те, що для їх надання банку не потрібні додаткові ресурси. Свою діяльність щодо надання послуг банк здійснює як правило у процесі проведення пасивних і активних операцій. Доходи від послуг банки отримають не у вигляді відсотків, а у формі комісійних виплат. Банківські послуги приносять банку стабільний дохід і є практично безризиковим видом діяльності[6, c. 132-135].

Вирішальну роль відіграють комерційні банки в трансформаційній функції. Досить вагома роль їх і в функції створення нових грошей, в поповненні та регулюванні грошової маси. Менш вагома їх роль в функції забезпечення сталості банківської діяльності та грошового ринку, оскільки погоня за високими прибутками підштовхує їх до найбільш ризикових операцій. Тому в цій функції визначальна роль належить центральному банку, проте недооцінювати і роль комерційних банків теж не слід. Зупинимося докладніше на трансформаційній функції комерційних банків. Вона включає декілька напрямків:

— трансформацію ризиків;

— трансформацію строків;

— трансформацію капіталу;

— просторову трансформацію.

Трансформація ризиків полягає в тому, що банки, діяльність яких пов’язана з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму.

До таких заходів належать:

• диверсифікація активних операцій,
• створення резервів,
• диференціація процентних ставок в залежності від ризиковості кредитів,
• страхування депозитів тощо.

Завдяки цим заходам банки беруть на себе переважну частину ризиків непогашення позичок.

Трансформація строків полягає в тому, що мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довготривалі активи. Це вигідно не тільки банкам (вони одержують більш високий доход), а й їх клієнтам. Позичальники одержують можливість профінансувати свої довгострокові проекти, а кредитори банків одержать більший доход по своїх вкладах в банки.

Трансформація капіталів полягає в тому, що мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки одержують можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів. Без банків ці кошти залишались би розпорошеними, використовувалися б з низькою віддачею чи взагалі не використовувалися.

Просторова трансформація полягає в тому, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об’єкта. Таким чином розсуваються географічні межі грошового ринку, він перетворюється у міжнародний і світовий, що полегшує балансування попиту і пропозиції на грошовому ринку в будь-якому місці світового ринку[2, c. 126-128].

Однією з важливих функцій банку є посередництво в кредиті, що вони здійснюють шляхом перерозподілу коштів, що тимчасово вивільняються в процесі кругообігу фондів підприємств і грошових доходів приватних осіб. Особливість посередницької функції банків полягає в тому, що головним критерієм перерозподілу ресурсів виступає прибутковість їхнього використання позичальником. Перерозподіл ресурсів здійснюється по горизонталі господарських зв’язків від кредитора до позичальника, за допомогою банків без участі проміжних ланок в особі вищестоячих банківських структур, на умовах платності і зворотності. Плата за віддані й отримані в борг засоби формується під впливом попиту та пропозиції позикових засобів. У результаті досягається вільне переміщення фінансових ресурсів у господарстві, що відповідає ринковому типу відносин.

Значення посередницької функції комерційних банків для успішного розвитку ринкової економіки полягає в тому, що вони своєю діяльністю зменшують ступінь ризику і невизначеності в економічній системі. Кошти можуть переміщатися від кредиторів до позичальників і без посередництва банків, однак при цьому різко зростають ризики втрати коштів, що віддаються в позику, і зростають загальні витрати по їхньому переміщенню, оскільки кредитори і позичальники не інформовані про платоспроможність один одного, а розмір і терміни пропозиції коштів не збігається з розмірами і термінами потреби в них. Банки залучають засоби, що можуть бути віддані в позичку, відповідно до потреб позичальників і на основі широкої диверсифікованості своїх активів знижують сукупні ризики власників грошей, розміщених у банку.

У практиці банків проводиться розмежування між комерційними позичками і персональними кредитами. Цим категоріям відповідають різні види кредитних угод, що визначають умови надання позики, його погашення і т.д.

Кредити комерційним підприємствам можна розділити на дві групи:

— позики для фінансування оборотного капіталу;

— позики для фінансування основного капіталу.

Перша група зв’язана з недостачею в підприємства коштів для покупки елементів оборотного капіталу, необхідних для повсякденних операцій. Це в основному короткострокові кредити терміном до одного року. Друга група представлена середньо- і довгостроковими кредитами для покупки нерухомості, землі, устаткування і т.д.

До першої групи відносяться:

— кредитна лінія — угода між банком і позичальником про максимальну суму кредиту, що останній зможе використовувати протягом обумовленого терміну і з визначеними умовами. Ця форма використовується для покриття сезонних впливів чи приросту дебіторської заборгованості. Часто забезпеченням кредитної лінії служать кредитовані банком запаси чи неоплачені рахунки.

— поновлювана кредитна лінія надається банком, якщо позичальник випробує тривалу недостачу оборотних коштів для підтримки визначеного обсягу виробництва. Погасивши частину кредиту позичальник може одержати нову позику в межах установленого ліміту і терміну дії договору.

— позики на надзвичайні потреби. Видаються банком для фінансування разового екстраординарного збільшення потреби клієнта в оборотних коштах, пов’язаного з одержанням великого замовлення, висновку вигідної угоди й інших надзвичайних обставин.

— перманентна позичка на поповнення оборотного капіталу. Кредити такого роду видаються на кілька років і мають на меті покрити тривалий дефіцит фінансових ресурсів позичальника. Погашення ведеться на виплату. Ці позички часто видають під початковий розвиток справи[3, c. 105-108].

До другої групи відносять:

— термінові позички видаються на термін більше одного року у формі одиничного кредиту чи серії послідовних позик і використовуються для придбання машин, устаткування, ремонту будинків, рефінансування боргів і т.д. Типовий термін — 5 років.

— позики під заставу застосовуються для фінансування покупки будинків, землі. Вони розраховані на тривалий термін (більш 15 років).

— будівельні позики видаються на період будівельного циклу (до двох років). Позичальник регулярно виплачує відсоток. Потім позика переоформляється в заставу і починається виплата основного боргу.

Друга найважливіша функція комерційних банків — стимулювання нагромаджень у господарстві. Комерційні банки, виступаючи на фінансовому ринку з попитом на кредитні ресурси, повинні не тільки максимально мобілізувати наявні в господарстві заощадження, але і формувати досить ефективні стимули до нагромадження засобів. Стимули до нагромадження і заощадження коштів формуються на основі гнучкої депозитної політики комерційних банків. Крім високих відсотків, виплачуваних по внесках, кредиторам банку необхідні високі гарантії надійності розміщення накопичених ресурсів у банк. Створенню гарантій служить формування фонду страхування активів банківських установ, депозитів у комерційних банках.

Поряд зі страхуванням депозитів важливе значення для вкладників має доступність інформації про діяльність банків і про ті гарантії, що вони можуть дати. Вирішуючи питання про використання наявних у кредитора засобів, він повинен мати достатню інформацію про фінансовий стан банку, щоб самому оцінити ризик майбутніх вкладень.

Третя функція банків — посередництво в платежах між окремими самостійними суб’єктами.

Платіжний механізм — структура економіки, що здійснює «обмін речовин» у господарській системі. Методи платежу поділяються на готівкові і безготівкові. У великому обороті домінують безготівкові платежі і розрахунки а в сфері роздрібного товарообміну основна маса угод здійснюється готівкою, незважаючи на те, що в останні десятиліття активно упроваджуються форми безготівкового розрахунку. Існує велика розмаїтість видів безготівкових розрахунків:

— Переказний вексель — це безумовний письмовий наказ, адресований однією особою (векселедавцем) іншій (платнику) і підписаний особою, що видала вексель, про виплату за вимогою чи на визначену дату суми грошей третьому учаснику, його наказу чи пред’явнику. Головне застосування векселя сьогодні — зовнішня торгівля, де вексель має ряд важливих достоїнств, виступаючи елементом кредитування і як засіб врегулювання боргів. Покупець, видавши вексель, одержує відстрочку платежу і може мобілізувати необхідну суму, реалізувавши куплений товар. З іншого боку, продавець, одержавши вексель в оплату за відвантажений товар, має можливість або зберігати його до закінчення терміну, або сплатити цим векселем своїм контрагентам за постачання товару, або продати вексель банку й одержати по ньому суму достроково за винятком визначеного відсотка.

— банківська тратта — це переказний вексель, де векселедавцем і платникам виступає той самий банк. Це дуже надійний документ розрахунків, що по ступені ліквідності рівнозначний наявній готівці. Часто такі тратти на прохання клієнта виписує відділення банку в провінції на його головну контору.

— простий вексель — безумовне письмове зобов’язання однієї особи перед іншою виплатити обумовлену суми грошей за вимогою чи на фіксовану дату його пред’явнику;

— чек — це безумовний наказ клієнта банку, що веде його поточний рахунок, сплатити визначену суму пред’явнику чека, його наказу чи іншій зазначеній в чеку особі. Власник рахунка одержує чекову книжку і виписує чеки в межах залишку коштів на рахунку (чи понад цей залишок, якщо мається договір про овердрафт). Чекове звертання породжує взаємні претензії банків один до одного. Тому створюються клірингові, чи розрахункові, палати, що роблять взаємні розрахунки вимог банків один з одним. Можливо кілька способів клірингу:

— усередині одного банку;

— через місцеві розрахункові палати;

— через мережу банків-кореспондентів;

— через розрахункову мережу центрального банку[7, c. 59-62].

Отже, основні функції, що здійснюються всіма без винятку центральними банками, поділяються на регулюючі, контрольні та обслуговуючі. До регулюючих функцій відносять:

— управління сукупним грошовим оборотом;

— регулювання грошово-кредитної сфери;

— регулювання попиту та пропозиції на кредит. Під контрольними функціями розуміють:

— здійснення контролю за функціонуванням кредитно-банківської системи;

— проведення валютного контролю. Обслуговуючі функції здійснюються при:

— організації платіжно-розрахункових відносин комерційних банків;

— кредитуванні банківських установ та уряду;

— виконані центральним банком ролі фінансовою агента уряду.

Важливою є регулююча функція, яка притаманна всім без винятку центральним банкам, і включає розробку та проведення грошово-кредитної політики. Характер запровадженої центральним банком грошово-кредитної політики багато в чому залежить від ступеню його незалежності від уряду, яка може бути більшою або меншою, але ніколи не є абсолютною. Наприклад, цільові орієнтири зміни агрегатів грошової маси зазвичай визначаються безпосередньо центральними банками. В той же час ні один центральний банк не може самостійно, без участі держави, встановити той або інший валютний режим. З іншого боку, відмічені за останні десятиріччя тенденції в грошово-кредитній сфері сприяли посиленню незалежності центральних банків. Так, процеси лібералізації руху капіталів призвели до підвищення значення ринкових інструментів та зменшення ролі адміністративних заходів регулювання. Це, в свою чергу, викликало згортання регламентуючих процедур і в певній мірі зміцнило незалежність центральних банків.

Розділ 2. Аналіз діяльності комерційних банків як основних фінансових посередників

2.1. Аналіз формування ресурсної бази комерційних банків

Комерційні банками є установами, які здійснюють свою діяльність на основі отриманої від центрального банку ліцензії, за рахунок різних джерел, базуючись на сформованій кредитній політиці, на власний ризик, з метою отримання максимального прибутку від своєї діяльності.

Першою складовою такого механізму є джерела формування ресурсного потенціалу, в умовах обмеженості яких банківські установи невзмозі стабільно здійснювати кредитні операції.

За джерелами кредитні ресурси банківських установ поділяють на власні, якими є кошти статутного, резервного, страхового та інших фондів банку, що утворюються за рахунок прибутку, а також нерозподілений протягом року прибуток та залучені — кошти клієнтів на поточних рахунках; депозити юридичних і фізичних осіб; залишки на кореспондентських рахунках; кошти, що їх залучають з міжбанківського ринку (міжбанківський кредит); кошти, отримувані від продажу цінних паперів тощо.

Власні та залучені кошти банків є основними джерелами фінансування потреб реального сектора економіки. Адже, на думку Малахової О. [10, C.19]

Таврійський державний агротехнологічний університет «запровадження у практику вітчизняних банківських установ новітніх конкурентоспроможних кредитних продуктів та покращення якісних характеристик кредитно-розрахункового обслуговування банками клієнтів можливе, насамперед, за умови формування довготермінових ресурсів, а саме шляхом стимулювання залучення коштів населення на депозитні рахунки, котрі становлять значну частину грошової маси, яка перебуває поза банками».

В основному, як свідчить вітчизняна практика, комерційні банки здійснюють банківські операції на залучених ресурсах, тобто як і позичальники, комерційні банки вступають у економічні відносини із своїми кредиторами і беруть на себе зобов’язання повернути на платній основі позики в певний термін. Однак, відмінною ознакою таких відносин від відносин позичальників з банківськими установами, є те, що ці відносини є постійними, виходячи із самого призначення комерційного банку — бути центром акумулювання фінансових ресурсів для потреб економіки, суб’єктів господарювання, населення тощо, в той час коли відносини позичальників з комерційними банками виникають періодично в залежності від потреби в кредитних ресурсах.

Важливим чинником зміцнення ресурсної бази банків є оптимізація джерел формування ними кредитних ресурсів. Проведене дослідження показало, що переважна більшість ресурсів комерційних банків утворюється шляхом залучення коштів клієнтів на їх розрахункових і поточних рахунках, що є одним з найбільш надійних і найдешевших джерел, обсяги яких залежать від створення умов, за яких зростає довіра населення до банківської системи, що сприятиме збільшенню ресурсної бази комерційних банків.

Так, в структурі зобов’язань банків за станом на 01.04.2012 р. найбільша частка належить коштам клієнтів банків і ця частка коливається з 35,5% у ВТБ Банку до 74,9% у банку «Київська Русь». Найбільшу частку коштів інших банків має ВТБ Банк — 52,9%, а найнижчу — Банк «Форум» (1,5%), в Райффайзен банку Аваль та Ощадбанку ця частка становить відповідно 28,6% та 26,9%. Тобто, кожен банк по-різному підходить до формування структури джерел ресурсної бази, що впливає на обсяги кредитування і на процентні ставки за кредитами.

Однак, на думку Шелудько В.М. [20, C.278], «кредити надані іншими банками та центральним банком, мають більшу вартість, ніж основні депозити, і використовуються банками для забезпечення термінових потреб у ліквідності або коли можливості щодо залучення коштів юридичних і фізичних осіб обмежені».

Наявність в необхідних обсягах для потреб економіки грошових ресурсів сприяє кредитній активності комерційних банків. Так, як показали дослідження, збитковість діяльності банківських установ в цілому не позначилась на обсягах наданих кредитів (табл. 1), які впродовж негативного впливу світової фінансової кризи 2009-2011 рр.. зросли з 747348 млн.грн. до 825320 млн.грн. Частка кредитів наданих суб’єктам господарювання в загальній сумі кредитів становить станом на 01.01.2012 р. 70,4% і збільшилась протягом останніх трьох років (з 56,9% в 2008 р.).

Таблиця 1. Динаміка кредитування комерційними банками України суб’єктів господарювання

Показники	01.01. 2006 р.	01.01. 2007 р.	01.01. 2008 р.	01.01. 2009 р.	01.01. 2010 р.	01.01. 2011 р.	01.01. 2012 р.
Кредити надані — всього, млн.грн.	156268	269294	485368	792244	747348	755030	825320
— в т. ч кредити надані суб’єктам господарювання, млн. грн.	109020	167661	276184	472584	474991	508288	580907
Кредити надані підприємствам АПК, млрд. грн.	10,4	12,8	14,6	20,1	6,8	10,4	12,5
Частка кредитів наданих підприємствам АПК в загальній сумі наданих кредитів, %	6,7	4,8	3,0	2,5	0,9	1,4	1,5

 Щодо кредитуванням підприємств АПК, то ситуація наступна: до 2008 року спостерігається тенденція зростання кредитів наданих підприємствам АПК з 10,4 млрд.грн. в 2005 р. до 20,1 млрд.грн., тоді як частка кредитів наданих підприємствам АПК в загальній сумі наданих кредитів динамічно скорочувалась з 6,7% в 2005 р. до 0,9% в 2009 р.

Причиною такої ситуації є те, що банківська криза виявила з-поміж інших таку проблему як слабкий контроль банків над наданими кредитами, недооцінка фінансового стану позичальників, що в подальшому повернулося зростанням значних обсягів простроченої заборгованості за кредитами впродовж 2006-2012 рр.. — сума простроченої заборгованості зросла в 23,5 рази і особливо стрімке зростання в період кризи (з 18015 млн.грн. у 2008 р. до 84951 млн.грн. в 2010 р.) в 4,7 рази. При цьому частка прострочених кредитів в загальній сумі наданих кредитів різко зросла в 2008 р. з 2,8 % до 11,3% в 2010 р.

Аграрне виробництво знаходиться під впливом природних умов, характеризується нестійкістю і високим ступенем ризику, тому банки не зацікавлені в співпраці з аграрними підприємствами. Високими залишаються процентні ставки за кредит для аграрних підприємств, а на суттєве їх зменшення в майбутньому сподіватися не варто, оскільки у ціну за кредит банк закладає відсоток за ризиковість операцій.

Отже, комерційні банки як основа кредитної системи України виступають головними посередниками у взаємовідносинах між різними суб’єктами ринкової економіки, банки сприяють вільному переливу капіталів в економіці, виходячи із найбільш ефективних сфер їх застосування.

Враховуючи те, що саме аграрний сектор економіки є важливою стратегічною галуззю держави, прийняття заходів сприяння її кредитному забезпеченню є основним завданням банківської системи в умовах розвитку ринкових відносин. Головна роль в організаційному механізмі управління банківським кредитним забезпеченням належить Національному банку України, грошово-кредитна політика якого є складовою загальноекономічної

політики, ефективність якої сприяє створенню відповідних монетарних умов для зростання економіки та окремих галузей, серед яких сільське господарство.

2.2. Значення банків в ринковій економіці

Банки займають досить вагоме місце в економіці будь-якої країни. Тому вивчення функцій банків, їх роль в економці є вкрай потрібним, особливо для України.

Акумулювання вільних коштів і перетворення їх в капітал визначає роль банків як основних фінансових інститутів, що стимулюють процес нагромадження в господарстві. Стимули до нагромадження і заощадження грошових ресурсів формуються на основі гнучкої політики банків, що пропонують власникам коштів зручну форму зберігання грошей у вигляді різноманітних депозитів, які приносять дохід у формі проценту. Сконцентровані таким чином ресурси перетворюються на позичковий капітал, що використовується банками для надання кредиту підприємствам. Використання кредиту забезпечує розвиток виробництва та збільшення споживання, тобто загальний економічний розвиток суспільства.

Банки беруть на себе відповідальність за своєчасне і повне виконання доручень своїх клієнтів по здійсненню платежів. З цією метою застосовуються найбільш сучасні форми обчислювальної техніки і комунікацій, які дозволяють в оптимальні строки проводити розрахунки та забезпечують надійний контроль за їх здійсненням.

Основними функціями комерційних банків, що визначають їх суть та роль у кредитній системі, є: прийом депозитів від юридичних та фізичних осіб; кредитування підприємств і населення; організація та здійснення розрахунків у господарстві; випуск кредитних знарядь обігу. Усі функції тісно пов’язані між собою та дозволяють комерційному банку виступати у якості органа, що емітує платіжні засоби для обслуговування усього кругообороту капіталу в процесі виробництва й обігу товарів.

Найважливіша особливість комерційних банків полягає у їх можливості створювати за рахунок кредиту додаткові платіжні засоби шляхом збільшення залишків на поточних рахунках клієнтів. Усі інші інститути кредитної системи, крім центрального банку, не можуть використовувати емітовані кошти як джерело кредитних ресурсів. У той же час комерційні банки не мають права самостійно емітувати готівкові кошти, оскільки це є монополією центрального банку.

Окрім зазначених базових функцій, комерційні банки можуть виконувати ряд інших операцій, конкретне коло яких визначається особливостями різних секторів ринку і потребами тих груп клієнтів банку, на які він орієнтує свою діяльність. У цьому полягає відмінність комерційних банків від спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, що надають обмежене коло послуг. Так, комерційні банки можуть здійснювати операції з купівлі та продажу іноземної валюти, організовуючи фінансування зовнішньої торгівлі, виконувати довірчі операції, пов’язані з управлінням майном, грошовими коштами та іншими матеріальними цінностями фізичних та юридичних осіб за їх дорученням, надавати консультаційні послуги своїм клієнтам з питань організації господарсько-фінансової діяльності, проводити лізингові та факторингові операції, організовувати зберігання фінансових і матеріальних цінностей у спеціально обладнаних сховищах, видавати гарантії за третіх осіб, надавати економічну й фінансову інформацію, здійснювати операції з цінними паперами, а також ряд інших операцій, пов’язаних з обслуговуванням різних клієнтів.

Важливою особливістю комерційних банків є те, що окрім своїх традиційних функцій, вони, як правило, можуть виконувати практично всі функції інших інститутів кредитної системи ( крім центрального банку), а тому є по суті фінансово-кредитними установами універсального типу, у зв’язку з чим їх ще називають «фінансовими універмагами». Сучасні комерційні банки здатні виконувати до 200 різних видів операцій залежно від своїх розмірів, сфери діяльності потреб клієнтів та інших ознак[11, c. 121-123].

Розділ 3. Проблеми та перспективи діяльності банків та їх ролі в економіці

Виділимо десять основних проблем банківського сектора. До них можна віднести:

1. Висока концентрація капіталу у групі найбільших банків, що є досить негативним фактором, адже така ситуація може призвести до розширення практики домовленостей і змов великих банків між собою у проведенні своєї діяльності, наприклад, у встановленні цін на банківські послуги.
2. Нераціональна територіальна структура, територіальна нерівномірність банківської системи та локальний характер банківських ринків, що характеризуються високою концентрацією банків (близько 50 %) та їх активів у центральних містах області України, що зумовлює недостатню кількість комерційних банків в інших регіонах та навіть відсутність у деяких з областей країни, деяку відсталість банківського сектора у них та відсутність у них конкуренції, а отже, і стимулів для підвищення конкурентоспроможності регіональних банківських установ.
3. Існування розриву між обліковою ставкою НБУ і ставками по кредитах комерційних банків (перша становить 15%, друга — 30-31%), що може стати серйозним бар’єром на шляху подальшого росту економіки країни, а також великий розрив між ставками за депозитами і комерційними кредитами, пов’язаний з перенесенням банками своїх витрат на клієнтів.
4. Низькі обсяги кредитування реального сектора економіки, що головним чином пояснюється різким збільшенням процентних ставок за державними короткостроковими зобов’язаннями.
5. Низька кредитоспроможність переважної частини підприємств-позичальників, низька капіталізація банків спричинюють надзвичайно високу ризикованість банківської діяльності, підвищену недовіру до банків, особливо з боку сімейного сектора економіки, ускладнюють підтримку їх ліквідності. Усе це послаблює посередницьку роль і трансформаційну функцію банків і банківської системи в цілому.
6. Проблема незабезпечених, ненадійних кредитів. Виникає велика частка проблемних кредитів у кредитному портфелі комерційних банків, що зумовлює низьку ліквідність банків, існування багатьох збиткових банків із «негативним» кредитним портфелем, банків, які перебувають у режимі фінансового оздоровлення або у стані ліквідації.
7. Проблема гарантування вкладів населення. Заощадження населення складають основу пасивної сторони балансу у банківській системі будь-якої країни. Проте відносини між банками і населенням сьогодні досить проблематичні.
8. Формування раціонального співвідношення в універсалізмі й спеціалізації банківських установ. Необхідно дотримуватись певної збалансованості й пропорційності у розвитку різних видів банків. В економіці необхідні раціонально спеціалізовані банки насамперед за функціональною ознакою — інвестиційні, ощадні, іпотечні, трастові, інноваційні, зовнішньоторговельні та інші види банківських установ.
9. Слабка диференціація асортименту банківських послуг. Український банківський сектор не є достатньо розвинутим у цьому плані. Додається і проблема повільного, пасивного впровадження нових банківських продуктів.
10. Недовіра домашніх господарств до банківського сектора. Особливо це проявилося під час кризи 2008 року [4].

Для розв’язання наведених проблем необхідно здійснити такі заходи:

— розвивати спеціалізований сегмент у структурі банківських установ країни шляхом створення належного правового поля діяльності відповідних банків, нормативного диференціювання їхніх функцій;

— налагодити роботу Фонду гарантування вкладів населення;

— впроваджувати нові банківські продукти;

— запровадити цілодобове надання банківських послуг у банках;

— розвивати взаємовідносини банків з клієнтами;

— розвивати Інтернет-банкінг, залучати для цього відповідних висококваліфікованих спеціалістів, використовувати новітні інформаційні технології;

— розвивати й удосконалювати законодавство і нормативну базу;

— сформувати нову, ринкову психологію людей та закріплення довіри в населення до банківської системи;

— зміна територіальної структури банківської системи та раціональне її використання;

— підвищення кваліфікації працівників та якість обслуговування клієнтів в банку;

— налагоджений інформаційний доступ про банк і його діяльність.

Необхідні інновації та шляхи удосконалення Під впливом посилення міжбанківської конкуренції на банківському ринку України проявляється тенденція до розширення продуктового ряду послуг. Адже кожен банк не залишається байдужим до можливості збільшення власних прибутків, мобілізації додаткових ресурсів та розширення бази клієнтів банку, підвищення власного рейтингу на ринку. Саме тому сучасні банкіри обирають політику розширення продуктового ряду банківських послуг [3].

Нині в Україні на понад 50 мільйонів населення приходиться трохи більше двохсот банків, що в 20-25 разів нижче ніж в розвинутих країнах світу. Отже, з метою всебічного зміцнення банківської системи, забезпечення її ефективної підтримки з боку держави необхідно розглядати питання не лише якісного, але й кількісного розвитку банківської системи України.

Кількісний розвиток комерційних банків відбуватися під впливом економічних процесів, а не шляхом прямого втручання державних органів управління. Держава має стимулювати розвиток власної банківської системи, інакше з´являться можливості виникнення монополізації на фінансово-кредитному ринку, а на місце вітчизняних банків прийдуть іноземні.

Щоб Україна успішно увійшла в завершальний етап перехідного періоду з добре підготовленою банківською системою, здатною розв`язувати нові, надзвичайно складні завдання реструктуризації економіки, необхідно вже сьогодні забезпечити вирішення мінімум трьох завдань:

1) прискорити зростання економічного потенціалу банків, нагромадження   їхнього власного капіталу, звільнити їхні баланси від безнадійних боргів   державних підприємств;

2) захистити банки від втручання з боку державних структур, яке не   відповідає вимогам чинного банківського законодавства, створити надійну  систему страхування банківських депозитів, сприяти формуванню високої  довіри до банків з боку юридичних та фізичних осіб;

3) створити дієву законодавчо-правову базу діяльності банків, яка  забезпечила б їм умови для надійного захисту від усіх видів ризиків та  вдосконалення високої стабільності їх роботи.

Враховуючи викладене вище потрібно вжити ряд заходів. По-перше, необхідно створити систему швидкого реагування на виникнення банківського ризику (щоденна оцінка стану банківської системи, можливість своєчасно оцінити фінансовий стан будь-яких банків України за допомогою офіційної методики оцінки стану банку на основі його звітної статистики). По-друге, потрібно розробити і прийняти закон про банкрутство й ліквідацію банку (злиття, продаж загалом або частинами).

Для захисту вкладів громадян потрібно створити міжбанківський фонд обов`язкового страхування банківських вкладів фізичних осіб, який матиме статус юридичної особи. Необхідно створити дійовий механізм застави майна, для чого: вдосконалити процедуру реалізації майна; звільнити від ПДВ та податку на прибуток частину коштів (у розмірі неповернутої суми кредиту), одержаних від реалізації майна.

Оскільки пріоритетним напрямком у роботі банків є кредитування економіки, перспективи розвитку банківської системи проглядаються лише за умови зниження простроченої заборгованості за позичками банків.

Висновки

Отже, комерційні банки є установами, які здійснюють свою діяльність на основі отриманої від центрального банку ліцензії, за рахунок різних джерел, базуючись на сформованій кредитній політиці, на власний ризик, з метою отримання максимального прибутку від своєї діяльності.

Основними функціями банків є:

— перетворення тимчасово вільних фінансових коштів в капітал;

— посередництво в кредиті;

— посередництво в платежах;

— створення кредитних засобів обігу.

1.Перетворення тимчасово вільних фінансових коштів в капітал — одна із найдавніших функцій банків, яка в ринковому господарстві отримала широкий розвиток. Акумульовані в банках вільні грошові кошти юридичних і фізичних осіб, з однієї сторони, приносять їх власникам доходи у вигляді процентів, з другої сторони, створює базу для подальших позичкових операцій.

2.Посередництво в кредиті. Безпосередньому здійсненню кредитних зв’язків між підприємствами перешкоджає невідповідність величини пропонованого в позику капіталу з попитом на нього, а також невідповідність строку вивільнення грошового капіталу із строком на який він потрібний позичальнику. Крім цього пряме кредитування одним підприємством іншого пов’язано з небезпекою неплатоспроможності позичальника. Посередництво банків в кредиті усуває вказані труднощі. Акумулюючи вклади різної величини і на різні періоди часу банки мобілізують грошові капітали в розмірах, які дозволяють здійснити кредитування позичальників в необхідних обсягах і на необхідний строк. Крім цього банки мають більш широкі можливості по визначенню стану платоспроможності позичальника.

3.Посередництво в платежах спочатку виконувалось грошово-торговими мінялами, потім ця функція перейшла до банків. Банки здійснюють грошові платежі по дорученню клієнтів, приймаючи гроші на рахунки, і ведуть облік усіх грошових надходжень та видач. Централізація платежів в банках сприяє зменшенню витрат обігу.

4.Створення кредитних засобів обігу. Джерелом банківських кредитів є не тільки тимчасово вільні кошти і капітали, але і так звана депозитно-чекова емісія. Остання відбувається шляхом видачі позик у обсягах, які перевищують суми на вкладах. Отже, банки виконують важливу роль в заміщенні повноцінних грошей різними кредитними інструментами, створюючи депозити і випускаючи кредитні гроші.

Нинішні показники діяльності у банківському секторі країни значно кращі за ті, які спостерігалися у минулі роки. Сьогодні спостерігається зростання ділової активності населення, продовжує розвиватись випуск та інфраструктура кредитних карток, упроваджуються нові продукти, різноманітні форми депозитів, Інтернет-банкінг та ін. Здійснюється широкий спектр кредитних, гарантійних, розрахункових, документарних і депозитарних операцій, посилюється міжбанківська конкуренція за види та обсяги надання приватному сектору послуг, банківських продуктів, підвищується їх якість.

Проте, незважаючи на всі позитивні зрушення, банківський сектор України залишається на сьогодні недосконалим і не відповідає вимогам реальної конкурентоздатності економіки. За загальними результатами діяльності він є збитковим і містить численні проблеми, викликані як кризовими явищами економіки, так і грошово-кредитною політикою Національного банку України, діями влади і внутрішньобанківськими факторами.

Список використаної літератури

1. Гладких, Д. Основні складові доходів і витрат українських банків [Текст] / Д. Гладких // Вісник Національного банку України. — 2012. — № 5. — С. 40-45
2. Гладких, Д. Ключові показники діяльності банків України за підсумками 2013 року / Д. Гладких // Вісник Національного банку України. — 2014. — № 4. — С. 16-23
3. Грудзевич, Я. Розвиток і функціонування малих та середніх банків в Українв у контексті глобалізаційних і євроінтеграційних процесів [Текст] / Я. Грудзевич // Вісник Національного банку України. — 2005. — № 6. — С. 35-37
4. Денисенко М. Гроші та кредит у банківській справі: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Микола Денисенко,; Авт.передм. К. Г. Федоренко. — К.: Алерта, 2004. — 477 с.
5. Дзюблюк О. Генезис функцій центрального банку в ринкових умовах господарювання [Текст] / О. Дзюблюк // Вісник Національного банку України. — 2002. — № 7. — С. 18-23
6. Диба, М. Вплив глобалізації на банківську систему України [Текст] / М. Диба, Є. Осадчий // Вісник Національного банку України. — 2011. — № 11. — С. 19-23
7. Карчева Г. Особливості функціонування банківської системи України в умовах фінансово-економічної кризи [Текст] / Г. Карчева // Вісник Національного банку України. — 2009. — № 11. —  С. 10-16
8. Ковальчук, Т. Банківська система в Україні: становлення та розвиток ринкової моделі [Текст] / Трохим Ковальчук // Банківська справа. — 2012. — № 6. —  С. 26-34
9. Колодізєв О. Гроші та кредит: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Олег Колодізєв, Оксана Яременко,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. — Харків: ВД «ІНЖЕК», 2004. — 153 с.
10. Краснощок, О. Стратегічний розвиток державних банків України [Текст] / Олег Краснощок // Банківська справа. — 2012. — № 5. — С. 114-117
11. Лернер, Ю. Надійність показників функціонування банківських систем [Текст] / Юрій Лернер // Банківська справа. — 2005. — № 3. — С. 53-61
12. Малахова О. Оптимізація діяльності банківських установ щодо організації депозитних операцій / Олена Малахова, Юлія Галіцейська // Світ фінансів.- 2010.- Випуск 3.- С. 18-31.
13. Михайловська І. М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ І. М. Михайловська, К. Л. Ларіонова. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 431 с.
14. Олійник О. Аналіз ринку кредитних послуг / Олена Олійник //Агробізнес сьогодні. — 2011.- №18(217).- С.50-52.
15. Основні показники діяльності банків України на 1 січня 2012 року / Вісник НБУ.- 2012.- №2.- С.39
16. Приймак П.В. Оцінювання тенденцій розвитку банківської системи України на підставі інтегральних індексів [Текст] / П. В. Приймак // Актуальні проблеми економіки. — 2011. — № 10. — С. 299-304
17. Ревун В. Проблеми функціонування комерційних банків [Текст] / В.Ревун // Вісник Національного банку України. — 1997. — № 7. — С. 30-33
18. Степаненко О. П. Тенденції інноваційного розвитку банківської системи України [Текст] / О. П. Степаненко // Актуальні проблеми економіки. — 2012. — № 6. — С. 275-282
19. Ходакевич, С. Сутність банківської діяльності в Україні [Текст] / Сергій Ходакевич // Банківська справа. — 2013. — № 4. — С. 84-93
20. Шелудько В.М. Фінансовий ринок: Підручник / Валентина Миколаївна Шелудько.- 2-ге вид., стер. — К.:Знання, 2008.- 535 с.