Вступ

Актуальність теми. Криза в національній економіці призвела до різкого падіння інвестиційної активності практично всіх груп інвесторів — держави, підприємств і організацій, фізичних осіб. В результаті істотно скоротився будівельний ринок, зросла доля незавершеного будівництва, змінилася структура виконання будівельно-монтаж-них робіт, не відповідають дійсності обумовлені терміни виконання робіт на тлі відсутності в організацій достатніх засобів для їх здійснення, знизилася конкурентоспроможність вітчизняних будівельних організацій. Для перелому кризисної ситуації в сфері капіталовкладення потрібно раціонально залучати всі можливі джерела фінансових ресурсів.

Перехід від командно-адміністративної економіки до ринкової вплинув на розвиток будівельної галузі в нашій країні. трансформаційні процеси та їх специфіка у значній мірі окреслили сучасний стан будівельного комплексу у структурі української економіки.

Не можна не погодитись з тим, що, за умов переходу до ринкової моделі економіки, будівельний комплекс є одним з найважливіших комплексів народного господарства, від якого залежить ефективність функціонування всієї системи господарювання в країні. важливість цього комплексу для економіки України можна пояснити таким чином: будівельний комплекс, напевно, як ніяка інша галузь економіки, створює велику кількість робочих місць і споживає продукцію багатьох галузей народного господарства. Більш того, заслуговує на увагу економічний ефект від розвитку цього комплексу, який полягає у мультиплікаційному ефекті коштів, вкладених у будівництво. з огляду на це, трансформація будівельного комплексу сприяє вирішенню багатьох соціальних проблем, тобто, у свою чергу, розвиток будівельного комплексу в умовах діяльності ринкових механізмів спрямований на стабілізацію стану соціальної безпеки як кожної окремої людини, так і держави в цілому.

Умови ринкової економіки вимагають, щоб всі підприємства будівельного комплексу незалежно від форм власності, функціонували в рівних економічних умовах, без будь-якої дискримінації на умовах підприємництва, взаємозв’язків сторін, відповідальності за невиконання зобов’язань. У даній сфері повинні працювати повністю самостійні підприємства та їх асоціації, які вступили в договірні відносини між собою та інвесторами (замовниками) з приводу купівлі-продажу товарів.

У той же час російський дослідник проблем розвитку будівельного комплексу А. Асаул наголошує, що “за сучасних умов, як об’єкт державного управління, поняття “будівельний комплекс” не тільки не відображає сутність реальних економічних відносин, але й набуває вигляду економічної абстракції [1]”.

Завдання активізації надходжень інвестицій актуальні як в Україні, так і в усьому світі. Питанням виявлення і ефективного залучення інвестиційних ресурсів присвячені роботи закордонних і вітчизняних вчених таких, як О.Амоша, П. Бєлєнький, Є.Бойко, В.Бородюк, А.Даниленко, Б.Данили- шин, М. Долішній, О. Кухленко, М.Портер, В.Яворський та інші. Разом з тим проблема підвищення ефективності інвестиційної діяльності в Україні є актуальною і вимагає глибоких теоретичних досліджень.

М. Каменецький та Л. Донцова наголошують на тому, що “будівельний комплекс, що розуміється як структурний елемент народного господарства, який має відповідний орган державного управління перестав існувати з розпадом радянської адміністративно-планової системи [2]”. Більш того науковці наголошують, що “у ринковій економіці термін “будівельний комплекс” використовується тільки у його змістовному розумінні, що дозволяє об’єднати різні види виробництв та інституціональних структур, що забезпечують у результаті своєї взаємопов’язаної діяльності створення кінцевої будівельної продукції [2]”.

Водночас українській дослідник проблем розвитку будівельного комплексу О. панько підкреслює, що “в умовах ринкової економіки при обмеженості фінансових ресурсів українських підприємств будівельного комплексу особливої актуальності набуває питання пошуку джерел їх фінансування, формування раціональної структури інвестицій та забезпечення інвестиційної діяльності на всіх рівнях (міжгалузевому, міжрегіональному, світовому) [3]”.

Підтвердженням цьому є й вислів Віце-прем’єр-міністра України — Міністра соціальної політики Сергія Тігіпка про те, що “у 2011 році Україна може розраховувати на збільшення припливу іноземних інвестицій у будівельну галузь, оскільки правила і процедури погоджень та дозволів на будівництво тепер будуть більш зрозумілими і прозорими [4]”.

Урядовець наголошує на тому, що “дозвіл на будівництво можна буде отримати втричі швидше, ніж сьогодні, загальна кількість погоджень зменшиться майже в чотири рази. Знижується і бюрократична складова. Санстанція, пожежники, екологи та інші структури, що здійснюють перевірки, будуть задіяні тільки один раз — під час погодження містобудівної документації. Проведення більшості підготовчих робіт буде базуватися на повідомному принципі. Приватні будинки, дачі можна буде будувати за спрощеною процедурою погодження [4]”.

У той же час не можна говорити про майбутнє будівельного комплексу без врахування особливостей трансформаційних змін будівельного комплексу України в умовах переходу до ринкової моделі організації народного господарства.

Метою роботи є дослідження загальних та специфічних особливостей розвитку будівельного комплексу України в умовах переходу до ринкової економіки та обґрунтування пропозицій по оптимізації його діяльності.

Розділ 1. Теоретичні засади елементів будівельного комплексу

1.1. Поняття «будівельний комплекс»

Для розвитку і успішного функціонування будівельного комплексу, який включає не лише будівництво об’єктів виробничого, соціального та житлового призначення, а об’єднує проектно-вишукувальні і науково-дослідні, будівельні і монтажні організації, підприємства будівельної індустрії, виробництво будівельних матеріалів та виробів, транспорт, наукові установи (вищі і середні спеціальні навчальні заклади, професійно-технічні училища, курси з підготовки будівельних кадрів), а також являється мультиплікатором інвестицій інших галузей національної економіки — питання залучення фінансових ресурсів є досить важливим та актуальним. Розрізняють два основних способи фінансування будівельної галузі: централізований і децентралізований.

Будівництво провідна галузь народного господарства України, де вирішуються життєво важливі завдання структурної перебудови матеріальної бази всього виробничого потенціалу країни і розвитку невиробничої сфери. Від ефективності функціонування будівельного комплексу багато в чому залежать як темпи виходу країни із кризи, так і конкурентоспроможність вітчизняної економіки. Цим і визначається значимість вибору об’єктивних характеристик його стану.

До останнього часу будівельний комплекс в Україні був досить роздробленим, не керованим з єдиного або декількох центрів та включав безліч самостійно господарюючих суб’єктів, що володіють своїми специфічними особливостями і не пов’язані із системними цілями.

Функціонування та всі якісні перетворення будівельного комплексу в нашій країні об’єктивно відбувалися в реальних часових інтервалах. Дослідники визначають, і з ними можна погодитись, чотири якісно різних станів розвитку будівельного комплексу:

1        стан — доперебудовний (1988 — 1990 рр.);

2        стан перехідний, гібридно-нестійкий (1990-1994 рр.);

3        стан нецивілізовано-ринковий (1994 1998 рр.);

4        стан цивілізовано-ринкове (1998 — 2008 рр.) [5].

При централізованому способі джерелом надходжень є кошти з державного бюджету, централізованих позабюджетних інвестиційних фондів й ін.; при децентралізованому — це в основному джерела підприємств і індивідуальних забудовників (Рис.1).

Неймовірно важкі перетворення в будівельному комплексі були ускладнені загальним кризовим станом вітчизняної економіки, спадом інвестиційної діяльності, високими темпами інфляції, кризою неплатежів тощо. Скорочення більш ніж в 3 рази попиту на продукцію, інфляція, що з’їдала оборотні кошти, недієва амортизаційна політика визначали стан виробничого апарата галузі, рівень зайнятості та спрямованість дій господарюючих суб’єктів у цій сфері.

За цих часів будівельна галузь характеризувалася з одного боку, початком переваги недержавних форм власності в будівельному комплексі, а з іншого боку відсутністю дійсної конкуренції на будівельному ринку, а головне наявністю можливості для підрядників отримувати незароблений прибуток шляхом обрахування і обману замовників. Функціонування системи було неефективним та не відповідало суспільним вимогам.

Сучасний стан розвитку України супроводжується значною активністю у сфері будівництва як об’єктів виробничого і невиробничого призначення. Будівництво — дуже чутливий показник стану економіки країни. Так, фаза підйому в економіці найперше відчувається саме у будівництві, бо швидко збільшуються капіталовкладення в основні фонди.

Зростання рівня життя населення відбувається на розширенні житлового й соціально-культурного будівництва.

Тому будівництво шляхом створення фондів фінансування будівництва (ФФБ), попри певні недоліки нормативного регулювання даної сфери, є одним з найефективніших в Україні способів інвестування будівництва.

Варто зазначити, що, на відміну від фондів операцій з нерухомістю, цей правовий інститут розвивається досить швидко; житлові комплекси, збудовані за допомогою ФФБ, є не лише в Києві, але й в регіонах України.

1.2. Джерела фінансування будівельного комплексу

За останні роки в сфері фінансування будівельного сектора відбулися істотні зміни. Насамперед змінилося співвідношення між централізованими і децентралізованими джерелами фінансування: частка централізованих різко зменшилася, а децентралізованих збільшилася, але це нормальний і природний процес, оскільки в усіх країнах з розвинутою ринковою економікою переважають приватні інвестиції, а не державні. В свою чергу приватні інвестиції поділяються на власні та залучені.

При цьому власні джерела фінансування будівельних підприємств складаються з внесків засновників, прибутку, амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів, виручки від реалізації застарілого і зайвого майна, орендної плати від здачі в оренду майна іншим підприємствам і організаціям та інші джерела.

Внески засновників формуються в обсягах, передбачених установчим договором. Їх задача полягає у забезпеченні створеної юридичної особи основними і оборотними засобами, необхідними для початку господарської діяльності.

При здійсненні капітальних вкладень господарським способом у підприємств утворюються додаткові власні джерела фінансування таких вкладень. До них належать планові накопичення, економія від зниження собівартості будівельно-монтажних робіт, мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві.

До складу позикових коштів як джерело фінансування може входити довгостроковий кредит в усіх його формах прояву (фінансовий та оперативний лізинг, франчайзинг, форфайтинг, іпотека та ін.). Він покриває нестачу в коштах на:

♦        науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи;

♦        придбання науково-технічної продукції в інших підприємств;

♦        підготовку нових виробництв, освоєння нових технологічних процесів, нових конкурентоспроможних видів продукції;

♦        створення одиничних партій продукції;

♦        випуск нової продукції за повним циклом, починаючи від науково-дослідних розробок і створення дослідних зразків до її серійного випуску;

♦        технічне переоснащення, реконструкцію, розширення, будівництво виробництв та інші заходи, що забезпечують насичення ринку товарами і зростання прибутку;

♦        житлове будівництво, будівництво об’єктів побутового й іншого соціального призначення;

♦        інші ефективні заходи.

Розмір позик і терміни, на які вони видаються, залежать від вартості заходів, що кредитуються, тривалості їх здійснення, часу окупності витрат, фінансового стану і кредитоспроможності інвестора, а також від виду та рівня наданого забезпечення кредиту, що видається.

Значні фінансові ресурси, особливо у щойно створених і реорганізованих будівельних організаціях, можуть бути мобілізовані на фінансовому ринку за допомогою продажу акцій, облігацій та інших видів цінних паперів, що випускаються цією будівельною організа-цією; дивідендів і процентів по цінних паперах та інших емітентів; доходів від фінансових операцій.

Будівельні організації можуть отримати фінансові ресурси від асоціацій, корпорацій, концернів, у які вони входять; від координуючих організацій, від органів державного управління, як бюджетні субсидії; від страхових компаній.

Розширення обсягу іноземного капіталу сприяє насиченню будівельного комплексу гостродефіцитною оригінальною продукцією, призначеною для модернізації його виробничої бази; дозволяє формувати сучасну модель споживання, підвищувати рівень конкуренції та конкурентоспроможності.

Як переваги іноземних інвестицій, відзначають податкові надходження і заробітну плату працівникам, які, виступаючи доповненням до бюджету, призводять до розвитку інфраструктури і збільшення соціальних витрат. Крім того, продуктивність праці на підприємствах з іноземними інвестиціями іноді в 2 рази перевищує продуктивність на вітчизняних.

Джерелами фінансових ресурсів для капітальних вкладень є також різноманітні фонди, що знедавна створюються в Україні (інноваційний, сприяння конверсії та ін.).

Всі вищезазначені джерела формування фінансових ресурсів широко застосовуються в будівництві — в секторі виробництва будівельних машин і механізмів, матеріалів, виробів та конструкцій.

Найпопулярнішими способами залучення коштів фізичних та юридичних осіб у житлове

будівництво в останні декілька років були пайові і інвестиційні договори, але згідно Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», що набрав чинності з         01 січня 2004 р. єдиним способом залучення коштів фізичних осіб для будівництва стали фонди фінансування будівництва (ФФБ) — посередники, що діють при банках чи фінансових компаніях і які гарантують захист інтересів інвесторів та забезпечують своєчасне виконання забудовником своїх зобов’язань.

Типова схема фінансування будівництва через ФФБ (Рисунок 2.) включає чотирьох основних учасників: керівництво (засновник) ФФБ, будівельну організацію, інвесторів та страхову компанію.

Засновник ФФБ є ключовою фігурою в схемі, оскільки через нього проходять усі грошові потоки. Ним можуть бути як банки, так і небанківські фінансові установи, що мають спеціальну ліцензію Держфінпослуг.

Інвестори, що хочуть купити квартири, заключають договір про участь в ФФБ із засновником і перераховують кошти на рахунок фонду. Відповідно до Закону покупець в будь-який момент може вийти з Фонду, отримавши вкладені кошти (за поточною вартістю житла). Для цього із залучених засобів створюється 10% резервний фонд. Після завершення будівництва житло передається інвесторам, а фонд закривається.

Проте така схема фінансування будівництва житла має ряд недоліків. Зокрема, наявність посередників між виробником та покупцем завжди веде до збільшення ціни на товар. За управління фінансами будівництва ФФБ отримують комісійні, розмір яких встановлюють самостійно, в середньому це 2-5 % залучених у фонд грошей. Якщо ФФБ створений банком, то заробіток зростає ще на 2 % (плата за обслуговування коштів на рахунках).

Це призвело до поширення наступного способу фінансування будівництва житла — випуск облігацій компаніями — забудовниками (19,6 млрд. грн. у 2006р. в порівнянні з 2,4 млрд. грн. в 2005р.).

Отже, розглянувши усі можливі джерела формування фінансових ресурсів підприємств будівельного комплексу можна визначити, що ефективність використання інвестиційних ресурсів залежить від таких груп чинників:

♦        оптимального поєднання власного і позикового капіталу, адже за рахунок позикового капіталу підприємство має більше можливостей збільшити свій виробничий потенціал, але при цьому зростає ризик втрати його фінансової стійкості;

♦        загального обсягу вкладень в основні і оборотні засоби (скільки вкладень перебуває у сфері виробництва, у сфері обігу, в грошовій і матеріальній формах) та оптимального їх співвідношення. Для підприємства є небезпечним несформованість капіталу та його надмірний обсяг. Якщо створені виробничі потужності підприємства використовуються не на повну потужність, або навпаки, коли накопичені надмірні виробничі запаси, які не можуть швидко перероблятися на наявних виробничих потужностях — відбувається замороження інвестованого капіталу, уповільнюється його оборотність і, як результат, погіршується фінансовий стан підприємства та зростає ризик упущеної вигоди.

Все це зумовлює необхідність розробки виваженої політики формування структури капіталу.

Розділ 2. Аналіз сучасного розвитку будівельного комплексу України

2.1. Особливості розвитку будівельного комплексу України в умовах переходу до ринкової економіки

Перехід на ринкові умови супроводжувався розширенням прав забудовників (інвесторів). Якщо раніше економіка розвивалася в умовах дефіциту потужностей і необмеженого попиту на будівельну продукцію, то вже з початку 90-х років інвестиційна активність різко знизилася, виробничий потенціал галузі в основному зберігся, і замовники мали можливість вибирати підрядника.

Слід наголосити, що за умов фінансової кризи 2008 року з’явився новий стан — катастрофічний (2008 — 2010 рр.), що призвів до зниження купівельної спроможності населення, зростання цін та обмеження іпотечного кредитування.

Брак обігових коштів змусив забудовників скорочувати обсяги робіт, зупиняти будівництво об’єктів, у тому числі з високим рівнем будівельної готовності. Як наслідок зменшилося споживання будівельних матеріалів та виробів, що погіршило фінансовий стан підприємств будівельної індустрії та промисловості будівельних матеріалів, привело до зниження виробництва в усіх суміжних галузях, скорочення робочих місць, зменшення надходжень до бюджету тощо.

Зросла загроза невиконання забудовниками зобов’язань перед громадянами, чиї кошти було залучено на фінансування будівництва житла.

На початок 2009 року в Україні на квартирному обліку перебувало 1216,277 тис. сімей та одинаків, з яких 418,18 тис. користувалися правом першочергового та позачергового одержання житла сімей.

Протягом 2000-2009 років щорічно одержували житло 1,3-1,6 % сімей та одинаків, що перебували у черзі на житло на початок відповідного року.

Середня забезпеченість житлом населення України на 01.01.09 становила 22,8 кв.м. загальної площі на одну особу, у той час як у розвинутих країнах цей показник у 2-3 рази вищий.

За підсумками січня-грудня 2009 року, за даними регіонів і Держкомстату в Україні введено в експлуатацію 6399,6 тис. кв. м житла, що на 39 % менше від фактично введеного за аналогічний період минулого року.

Скоротили обсяги — 24 області. З них більше ніж у 2 рази — 11 регіонів (Тернопільська, Вінницька, Запорізька, Чернівецька, Закарпатська, Донецька, Дніпропетровська, Житомирська, Херсонська та Луганська області).

У розрахунку на одну тисячу осіб наявного населення в цілому по Україні за 2009 рік введено в експлуатацію 138,7 кв.м житла, що на 38,7 % менше порівняно з аналогічним періодом 2008 року.

Основними причинами падіння обсягів введення в експлуатацію житла стали обмеженість коштів, низька платоспроможність населення, скорочення кредитування та інші негативні наслідки світової фінансової кризи.

Інвестиції у житлове будівництво знизились більш ніж на 50 %. При цьому основними джерелами фінансування житлового будівництва залишились кошти населення та кошти підприємств, установ і організацій.

Державні капіталовкладення через розпорошеність між багатьма головними розпорядниками коштів та відомчу закритість залишилися неефективними. це призвело до зростання кількості об’єктів незавершеного будівництва, значних витрат на утримання численних служб замовника, зростання вартості будівництва. Запроваджений у 2009 році відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.09 № 832 механізм придбання Державною іпотечною установою (ДІУ) квартир за кошти, залучені шляхом випуску цінних паперів під державну гарантію, призвів до утворення довготривалих зобов’язань держави на компенсацію ДІУ понесених витрат в обсязі більше 1,5 млрд. грн. та відсотків на прибутки за цінними паперами.

Актуальності набуває залучення у будівництво коштів населення та кредитних ресурсів банків з метою поступового переходу від безоплатного надання житла до його отримання за державної підтримки шляхом:

—         сплати державою частини вартості житла в обсязі 30 %;

—         пільгового іпотечного кредитування населення.

З метою чіткого розподілу функцій, завдань та відповідальності між органами виконавчої влади, уникнення розпорошення фінансових ресурсів необхідно визначити єдиного головного розпорядника коштів, передбачених у державному бюджеті на будівництво (придбання) житла та пільгове іпотечне кредитування. це дозволить сконцентрувати фінансові, матеріальні та трудові ресурси, підтримати будівельну галузь та надати новий імпульс її розвитку.

Початок 2011 року ознаменувався позитивними зрушеннями у процесі розвитку будівельного комплексу України (можна навіть говорити про початок нового стану, шостого, — після катастрофічного).

Основними вимогами, що висуваються державою та суспільством до будівельної продукції, проектних, будівельних організацій і характеру їх функціонування при переході до ринкових відносин, стали:

—         істотне підвищення надійності функціонування будівельних організацій і строге дотримання договірних зобов’язань;

—         забезпечення беззбиткової роботи і нормальної рентабельності будівельних організацій як основи їхнього існування;

—         скорочення в 2-3 рази тривалості будівництва виробничих об’єктів і в 1,5 рази — об’єктів невиробничого призначення;

—         підвищення якості будівельної продукції і ступені готовності її до експлуатації, перехід до страхування якості;

—         зміна характеру об’єктів, що споруджуються, забезпечення їх швидкої адаптації до умов виробництва;

—         посилення мобільності будівельних організацій як важливого фактору їх конкурентоспроможності на вітчизняному та закордонному ринках;

—         стійка ділова репутація і заможність підрядних фірм;

—         вагомі гарантії підрядника;

—         розвинене страхування підприємницьких ризиків;

—         можливість надання підрядними організаціями комплексу професійних послуг;

—         раціональне природокористування і охорона навколишнього середовища;

—         забезпечення безпеки будівельних робіт.

Задоволення зазначених вимог приведе до якісної сторони розвитку підвищення ефективності капітального будівництва за рахунок різкого, в 3-4 рази, скорочення інвестиційного циклу широкого використання досягнень науково-технічного прогресу через ринкові регулятори: застосування прогресивних матеріалів і конструкцій, використання високопродуктивної техніки й застосування нових і новітніх технологій.

У свою чергу, формування регіональних ринків будівельної продукції та надання будівельних послуг буде здійснюватися за рахунок розширення мережі будівельних кооперативів і створення малих підприємств, значна частина яких може бути залучена до централізованої системи управління будівельним комплексом через договірні та субпідрядні відносини.

2.2. Проблеми фінансування та кредитування будівельного комплексу

Ринкова перебудова будівельного комплексу України є надзвичайно складною і водночас дуже актуальною проблемою, особливо в умовах економічної кризи, що охопила реальний і фінансовий сектори вітчизняної економіки.

Будівельний комплекс в умовах ринкової економіки може фінансуватися за рахунок різних фінансових джерел, але значна частина коштів для будівництва формується або за рахунок прямого інвестування з боку забудовників, або за рахунок позикових коштів, що надають банківські інститути та можливо запозичити на фінансовому ринку через випуски цінних паперів.

Використання різних методів фінансування будівельного комплексу обумовлено як масштабами інвестиційної діяльності, так і можливостями залучення фінансових ресурсів. Промисловому і комерційному секторам будівельного комплексу притаманні значні масштаби й обсяги інвестиційної діяльності. За таких умов потрібні великі фінансові ресурси, що можуть бути залучені, перш за все, на фінансовому ринку завдяки емісії цінних паперів, зокрема, акцій і (або) облігацій. Крім того, значні обсяги фінансових ресурсів можуть бути направлені за рахунок самофінансування (для великих акціонерних компаній, холдингів, корпорацій тощо) чи за рахунок прямого іноземного інвестування. Банківське іпотечне інвестиційне кредитування має об’єктивні межі, що пов’язані з обсягами кредитних ресурсів, які фактично формують комерційні банки. Для інвестиційного кредитування промислового чи комерційного будівництва банківські установи повинні створювати банківські об’єднання чи пули, які мають можливості концентрувати кредитні ресурси [10].

Бюджетне інвестиційне фінансування використовується в невеликих обсягах, тому що у державі немає достатніх фінансових ресурсів, а також у зв’язку з тим, що державне фінансування суб’єктів підприємництва не відповідає ринковим засадам господарювання.

Житлово-комунальний та соціальний сектор будівельного комплексу України фінансується за умови використання або коштів фізичних осіб-забудовників, або за рахунок позикових коштів, зокрема комерційних банків, або за кошти держави чи місцевої влади. Таке становище обумовлено специфікою створення, розвитку й функціонування цього сектору будівельного комплексу країни.

Довгостроковий економічний і соціальний розвиток України, вимагає науково обґрунтованої інвестиційної політики щодо розвитку будівельного комплексу. Інвестиційна політика повинна робити безпосередній вплив на інвестиційний процес через пріоритетні напрями та механізми залучення фінансових ресурсів для постійного фінансування інвестицій.

Питання розробки державної інвестиційної політики є ключовими оскільки вони пов’язані з вирішенням проблем подолання економічної кризи, а дослідження сучасних особливостей інвестиційної діяльності різних господарюючих суб’єктів виступає одним з провідних напрямів розвитку фінансової науки.

Пошуки нових підходів до фінансування й кредитування будівництва, особливо розвитку житлового будівництва, вимагають аналізу й оцінки досвіду інших країн, зокрема, тих що є близькими сусідами України.

На Україні також існує декілька напрямів залучення коштів для фінансування житлового будівництва. На даному етапі розвитку нашої держави вони далеко не досконалі. Головна причина в тому, що в Україні немає нормативної і законодавчої бази, системи стимулювання для залучення необхідних фінансових ресурсів для нормального функціонування будівельного комплексу.

У житловому будівництві, також як і у промисловому й комерційному склалась ситуація при якої вартість будівель значно перевищує фінансові можливості більшості вітчизняних інвесторів-забудовників.

Основними причинами високих цін на вітчизняне житло, окрім об’єктивних (висока вартість будівельних матеріалів, значні транспортні витрати, високі ціни на паливно-мастильні матеріали тощо) є специфічна стратегія діяльності будівельних компаній України. Тому така ситуація зумовлює: низьку платоспроможність абсолютної більшості замовників житла; реальну втрату державними і муніципальними органами влади важелів впливу на будівельні компанії відносно регуляції вартості первинного житла; відсутність ефективних муніципальних програм розвитку житлового та соціального будівництва; корпоративна змова провідних будівельних компаній; несприятливий інвестиційний клімат в питанні іноземного інвестування житлового будівництва; відсутність достатніх оборотних коштів в будівельних компаній для реалізації масштабного проекту, який би вирішив проблему масового будівництва недорогого, але комфортного житла.

У процесі дослідження з’ясувалося, що в нашій країні відсутні регіони з мінімальним і максимальним рівнем ризиків. В цілому для України характерний середній рівень інвестиційних ризиків і лише шість областей мають підвищений ризик. Але дуже важко дати оцінку ризику і потенціалу розвитку будівельного комплексу, тому що вони взаємозв’язані, оскільки високий потенціал може бути нейтралізований високими регіональними ризиками, що зводить нанівець інвестиційну привабливість будь-якого регіону.

Лідируючі позиції за сумарним інвестиційним потенціалом займає м. Київ, який випереджає інші регіони України за усіма складовими інвестиційного потенціалу: а) соціально-трудовій; б) господарській; в) інноваційній; г) фінансовій; д) споживчій.

Він також має найбільш розгалужену інфраструктуру і розвинену структуру ринкових інститутів.

Відразу за Києвом за рівнем інвестиційного потенціалу йде Донецька область, яка одночасно з високим інвестиційним потенціалом характеризується підвищеним ризиком. Проте вона поступається столиці України за іншими складовими інвестиційного потенціалу [3, 8].

Дніпропетровська, Запорізька і Луганська області, які є найбільш промислово розвиненими, мають, за оцінками експертів, середній інвестиційний потенціал і підвищений ризик для вкладення інвестицій. Це обумовлено негативними регіональними тенденціями у фінансовому секторі, небезпечною криміногенною ситуацією, несприятливою екологічною обстановкою і наявністю підвищеного соціально-демографічного (Дніпропетровська область) ризику [3, 11].

Більшість регіонів України можливо віднести до середняків, оскільки для них характерний середній рівень інвестиційного потенціалу і ризиків. Їх налічується десять: Автономна Республіка Крим, Севастополь, Харківська, Одеська, Миколаївська, Львівська, Черкаська, Київська, Полтавська і Рівненська області. У даній групі слід виділити Харківську і Одеську області, що стоять декілька відособлено. Це і недивно, оскільки їх потенціал істотно відрізняється від інших восьми регіонів. Більш того, вони привабливіші для інвесторів, оскільки ризик втрати вкладеного в них капіталу істотно нижчий, ніж в групі підвищених ризиків. Останні вісім областей групи розташувалися ближче до зони «низький потенціал — середній ризик». Програш у потенціалі перед областями де є висока концентрація інвестиційного капіталу пояснюється слабким розвитком промислового виробництва, занепадом аграрного сектора. Водночас питома вага «середнього» регіону в загальноукраїнській сумі складає 0,6-4,8% експорту, 1-5% інвестицій, 2-3% роздрібного товарообігу, 0,5-3% від числа наукових організацій. Кількість працюючих підприємств на душу населення, як правило, нижче середнього показника по країні (19 підприємств на 1 тис. чоловік) [3, 11].

В умовах обмеженості державних інвестицій і дефіциту державних фінансових ресурсів для будівництва житла необхідно сконцентрувати зусилля на залучення в економіку приватних інвестицій, зокрема іноземних. При цьому залучення інвестицій необхідно здійснювати через створення відповідних умов для концентрації фінансових ресурсів і їх вкладання в будівництво житла та соціальних об’єктів у містах та селах України. При реалізації інвестиційних проектів будівництва житла та соціальних об’єктів, які відповідають державним пріоритетам, можливі певні пільги. Проте з метою збільшення обсягів будівництва доцільніше приділити увагу поліпшенню умов інвестування.

Сучасний ринок нерухомості України привертає увагу не лише потенційних покупців, але й зацікавлених інвесторів з інших видів економічної діяльності, які прагнуть забезпечити диверсифікацію ризиків і відкрити для себе нові привабливі сфери вкладення капіталу [9].

Першу категорію інвесторів ми умовно визначимо як «пасивні», а другу — як «активні» учасники ринку нерухомості.

«Пасивні» учасники розглядають об’єкти нерухомості як привабливий товар, придбання якого дає змогу не лише вирішити проблему «даху» для себе і своєї справи, а також підвищити особистий і професійний статус, але і служить надійною гарантією збереження капіталу. «Активних» учасників, навпаки, цікавить сам процес, вони не розглядають нерухомість як щось «стаціонарне, міцно пов’язане із землею і незмінне в часі». Для них ринок нерухомості — динамічний високодохідний інструмент суттєвого збільшення власного капіталу.

Підвищений інтерес до інвестицій в нерухомість в умовах ринкової економіки привів до виникнення і активного розвитку девелопмента — професійної діяльності щодо реалізації інвестиційних проектів у сфері нерухомості. У розвиненій ринковій економіці, що характеризується високим рівнем конкуренції, успішність проекту майже повністю залежить від професіоналізму девелопера. Враховуючи високу капіталоємність інвестиційних проектів у сфері нерухомості і супроводжуючий їх ризик повернення інвестицій, на Заході послуги професійних девелоперів стали необхідністю. Більш того, на початковій стадії реалізації проекту інвестор приймає рішення про входження в проект завдяки бездоганній професійній репутації девелопера, що його реалізовує [18].

Найбільшу долю на ринку інвестиційних проектів у будівництві займають проекти щодо створення офісів, торговельних комплексів і мереж, торговельно-розважальних комплексів, житлове будівництво, адміністративне будівництво і готельна нерухомість. Водночас промислові (виробничі) об’єкти займають на первинному ринку нерухомості дуже мале місце, тому що в Україні виробнича діяльність не одержала ще відповідний розвиток.

Реалії сучасного ринку нерухомості України істотно відрізняються від ринків нерухомості розвинених країн. Проте в очах вітчизняних і іноземних інвесторів, що виконують роль «активних» його учасників, дана обставина є швидше плюсом, чим недоліком. Адже на ринках, що розвиваються, норма прибутку на вкладений капітал істотно вище, ніж на розвинених. Природно, в Україні значно вище і ризики, які супроводжують будь-який девелоперский проект, проте при грамотному підході цілком реальна їх мінімізація.

В Україні достатньо «активних» учасників, що бажають інвестувати проекти у сфері нерухомості. Представники рієлторських, консалтингових і інвестиційних компаній пропонують потенційним інвесторам велику кількість девелоперских проектів. Проте професійно розроблених і привабливих проектів на вітчизняному ринку нерухомості дуже мало, оскільки переважна більшість подібних пропозицій є не проектами, а ідеями, що вимагають серйозного опрацювання.

Основними чинниками, що характеризують привабливість будь-якого інвестиційного проекту є прибутковість і рівень ризику.

Проблема фінансування будівництва не має єдиного комплексного підходу, який дав би можливість проаналізувати досвід постсоціалістичних та інших зарубіжних країн відносно виявлення надзвичайно позитивних результатів і впровадження їх у вітчизняній моделі будівництва.

Вважаємо, що в основу цієї моделі слід покласти ідею надання житловому будівництву статусу національного пріоритету. За цією метою в Україні необхідно розробити Національну програму розвитку і фінансування житлового будівництва на перспективу до 2020 р. Особливістю цієї програми повинне стати перенесення центру уваги з прямого бюджетного фінансування будівництва житла на кредитове і інше стимулювання, а також залучення інвестицій в житлову сферу, зокрема, громадян, суб’єктів господарювання, іноземних інвестицій.

На законодавчому рівні поняття «Фінансування будівництва» — це використання управителем отриманих в управління коштів на спорудження об’єктів будівництва за умовами угоди. Для інвестора-громадянина поширення такого механізму означає наявність контролю з боку Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг за фінансовим посередником. Це зменшує ризики інвестора і робить процес інвестування прозорішим.

В Україні фінансові посередники — це сукупність фінансових установ (банків, страхових компаній, кредитних союзів пенсійних фондів і тому подібне). Ці установи акумулюють кошти фізичних і юридичних осіб, у т.ч. і шляхом випуску цінних паперів, а потім на комерційних принципах надають ці кошти позичальникам. Головна роль фінансових посередників полягає в тому, щоб ефективно розміщувати капітал індивідуальних інвесторів, а це, у свою чергу, сприяє розвитку.

В Україні найпоширенішими фінансовими посередниками є банки, роль яких на ринку фінансового посередництва останнім часом зростає. Беручі участь в інвестиційному процесі, банки обслуговують рух коштів, які належать інвесторам-клієнтам і призначені для інвестування. Однією з інвестиційних функцій банків є мобілізація заощаджень населення та направлення їх на інвестування будівництва житла через створення фондів фінансування будівництва (ФФБ), які є принципово новими, ексклюзивними продуктами на ринку банківських послуг.

В останні роки в Україні збільшилася кількість будівельних підприємств (рис. 3). При цьому можливо зазначити, що зростання кількості будівельних підприємств супроводжується збільшенням тих суб’єктів підприємництва у будівництві, що здійснюють інноваційну діяльність. Рівень інноваційної діяльності вітчизняних будівельних компаній не відповідає сучасним потребам ринкової економіки. Недостатній рівень інноваційної діяльності негативно впливає на масштаби будівельних робіт, не дає змогу будівельним компаніям зменшувати собівартість будівельно-монтажних робіт.

Незважаючи на недоліки в інноваційній роботі, вітчизняні будівельні компанії в останні роки здійснили значний крок у перед.

Більшість зазначених будівельних компаній, що здійснюють свою діяльність в сегменті комерційного й виробничого будівництва, суттєво збільшили обсяги чистого доходу. Наприклад, корпорація «Золоті Ворота» збільшила свій чистий дохід в 1,78 рази, Азовінтекс в 1,60 разів, Максимус в 3,93 рази, Нафтогазбуд-Україна в 3,56 рази. Більшість з наведених будівельних компаній крім того, що значно підвищили обсяги чистого доходу, одержали чистий прибуток. Проте є компанії, які погіршили показники чистого прибутку в 2007 році. До таких компаній належать: Мостобуд, Максимус, Запоріжстальбуд-1.

Ще більш значні показники чистого доходу і чистого прибутку мають будівельні компанії, що здійснюють свою діяльність у житловому сегменті (табл. 1). 

Таблиця 1. Чистий дохід і чистий прибуток будівельних компаній в житловому сегменті будівельного комплексу

Компанії	Чистий дохід, млн. грн.		Чистий прибуток, млн. грн.
	2006	2007	2006	2007
1. ХК «Київмістбуд»	407,95	982,86	15,98	44,05
2. Житлоінвестбуд-УКБ	294,79	896,31	1,68	89,81
3. Основа-Солсиф	329,29	850,74	19,33	39,35
4. Трест «Київмістбуд-3»	415,60	783,02	11,48	23,49
5. Домобудівельний комбінат №4	388,87	595,90	13,13	21,60
6. Консоль ЛТД	370,29	594,37	0,32	3,40
7. Солбуд	314,60	540,45	27,78	48,14
8. Домобудівельний комбінат №3	401,88	526,94	12,93	2,04
9. Аеробуд	139,36	435,69	8,23	-33,16
10. Трест «Київмістбуд-1 ім. М.П. За­городного»	357,62	396,67	69,21	55,15
11. Будівельна Фірма	190,21	310,00	5,76	2,66
12. Тернопільбуд	196,27	278,98	5,90	9,75
13. Т.М.М.	384,93	259,49	21,75	14,00
14. ЕРС	182,62	253,78	-2,50	-5,01
15. Вертикаль	54,08	244,13	0,64	1,00
16. Лико-буд	123,73	240,89	0,80	0,82

 

Наведені показники дають змогу стверджувати, що абсолютна більшість будівельних компаній, які здійснюють свою діяльність в сегменті житлового будівництва збільшили як чистий доход, так і чистий прибуток. Особливо з цієї групи підприємств слід виділити такі компанії: ХК «Київмістбуд» збільшив чистий дохід у 2,41 рази, Житлоінвестбуд-УКБ збільшив у 3,04 рази, «Вертикаль» збільши-ла у 4,51 рази. З 16 наведених компаній тільки 2 у 2007 році були збитковими (Аеробуд і ЕРС).

У 2008 році ситуація на ринку нерухомості починає погіршуватися. Особливо це почали відчува-ти будівельні компанії з другої половини року. З вересня 2008 року в Україні поступово стала роз-виватися фінансово-економічна криза, яка охопила практично усі види економічної діяльності та регіони країни, особливо ті, що мали значні успіхи в останні 3-4 роки, де функціонує промислове виробництво і діють найбільші фінансові установи.

Криза показала, наскільки сильно будівельний бізнес в нашій країні прив’язаний до іпотечного кредитування. Як тільки НБУ зобов’язав комерційні банки більш жорстко відноситися до іпотечних кредитів, так потік клієнтів-інвесторів, що бажають придбати житло, вичерпався, а самі будівельні компанії опинилися на краю прірви. У таких умовах оживити заморожене будівництво в 2009-му році зможе лише оздоровлений банківський сектор, який, розрахувавшись зі своїми солідними зовнішніми позиками, може відновити іпотечне кредитування [14].

Отже, в  умовах ринкової економіки фінансування та кредитування розвитку будівельного комплексу повинно здійснюватися за кошти фінансового ринку, власні кошти інвесторів або замовників інвестиційних проектів, позикові ресурси, що надають будівельним компаніям та домогосподарствам комерційні банки.

Розділ 3. Шляхи розвитку інвестиційного забезпечення будівельного комплексу

Зростання рівня життя населення відбувається на розширенні житлового й соціально-культурного будівництва.

Основні напрямки впливу капітального будівництва на інвестиційні процеси в регіоні, а це:

—         капітальне будівництво бере участь в здійсненні капітальних вкладень. Майже половина загальної суми капітальних вкладень припадає на будівельно-монтажні роботи, проектно-дослідницькі та інші будівельні роботи, виконувані будівельними і будівельно-монтажними організаціями;

—         капітальне будівництво забезпечує ріст основних фондів виробничих потужностей підприємств і, отже, сприяє розвитку галузей народного господарства, розвитку виробництва і підвищенню добробуту населення;

—         забезпечуючи застосування на підприємствах нової техніки і технології, будівництво сприяє впровадженню досягнень науково- технічного прогресу у виробництво;

—         особлива роль будівництва в процесі розширення виробничої сфери економіки полягає в тому, що здійснюючи поряд з будівництвом будинків і споруд монтаж технологічного, енергетичного й іншого видів устаткування, воно забезпечує умови для введення в дію виробничих підприємств і таким чином завершує загальний процес їхнього створення;

—         до будівельної галузі відносяться проектні організації і, отже, проектно-вишукувальні роботи, пов’язані з розробкою будівельних інвестиційних проектів як підготовчою стадією будівельного виробництва. При цьому будівництво відіграє важливу роль у розробці сучасних, економічних проектів з новим обладнанням, забезпечує впровадження досягнень науково-технічного прогресу в інвестиційних проектах.

Проаналізувавши існуючі сьогодні фонди фінансування будівництва, можна побачити, що хоч вони і являють собою ефективний спосіб інвестування будівництва, але їх розвиток ускладнюється економічними проблемами, а саме: низьким рівнем державного управління інвестиційними процесами у нерухомість, що призводить до надмірного втручання в процес інвестування державних службовців з метою задоволення власних потреб. В цьому аспекті має неабияке значення тіньовий експорт капіталу, який зменшує вітчизняні інвестиційні можливості.

Основу цього явища складає недовіра власників капіталів до економічного режиму, бажання приховати капітали від непомірного оподаткування та посягань кримінальних структур. Тіньовий експорт капіталів полягає в основі отримання нелегальних доходів керівниками господарств і працівниками державних установ.

Якщо придивитись на галузеву структуру інвестицій в економіку, можна зробити певні висновки щодо переваг сфер вкладання грошей: це сфера послуг та збуту, торгівля та громадське харчування, тобто діяльність, яка не потребує значних інвестицій, має швидку оборотність засобів і розрахована на існуючий великий попит на внутрішньому ринку, а галузі, а саме, нерухомість та будівництво, які потребують негайних інвестицій, залишаються поза увагою інвесторів.

Для активізації інвестування в ці галузі економіки необхідна політична та фінансова стабільність. Потрібен відповідний рівень прибутковості вкладень як у проект в цілому, так і для інвестора зокрема. Про це свідчить такий факт: якщо норма прибутку в будівництві об’єкта в західноєвропейських країнах складає 38,6%, то в Україні відповідно 21%. Ліквідувати цей розрив не можна ніяким чином, оскільки економіка іноземних країн також не стоїть на місці. Але скоротити розрив, створити найвищу норму прибутковості капіталовкладень у нерухомість на об’єкти будівництва, можна за рахунок структурної перебудови економіки через механізм залучення інвестицій та створення саме таких фондів інвестування, якими являють себе фонди фінансування будівництва.

Великий інтерес у відношенні вкладення капіталу викликають в інвесторів такі галузі економіки як нерухомість та будівництво, але щоб притягнути іноземні інвестиції, нам треба подолати ряд перешкод на шляху здійснення цього процесу. До них можна віднести:

—         відсутність відповідного інвестиційного клімату в країні;

—         недосконалість ринкового механізму економіки;

—         нестабільність політичної ситуації;

—         низький рівень ділової і професійної кваліфікації підприємств;

—         недостатньо привабливі інвестиційні проекти і водночас нестача зацікавлених партнерів;

—         руйнівна податкова система;

—         відсутність діючої системи страхування інвестицій;

—         надмірна монополізація економіки;

—         високий рівень інфляції.

Тому дуже гостро стоїть питання залучення прямих іноземних інвестицій які є надзвичайно необхідними і можуть стати «рятівним колом» на шляху розвитку будівництва в Україні, що в свою чергу призведе до збільшення об’єктів нерухомості, зменшення ціни за них, як слідство, збільшиться попит і пожвавить ринок нерухомості в необхідному напрямку.

З метою поліпшення фінансування будівництва та залучення інвестицій в цю галузь економіки, вважаємо за доцільне здійснити такі заходи:

—         створити спеціальний фонд резервування та гарантування внесків при інвестуванні будівництва житла;

—         заборонити продаж житла інвестиційними компаніями, якщо його готовність не досягла 70-90%;

—         забезпечити організацію прозорих тендерів щодо будівництва житла за програмою молодіжного житлового кредитування.

Висновки

Будівельний комплекс є одним з найбільш капіталоємких виробничих систем, його особливістю є індивідуальний та диференційований підхід залучення інвестицій. При цьому необхідно пам’ятати, що майже всі будівельні проекти є довгостроковими та ризикованими, а значить потребують зважених дій при формуванні та розподілі фінансових ресурсів.

Формування конкурентоздатної політики в будівельному комплексі вимагає мобілізації всіх фінансових ресурсів підприємства (оборотних та інвестиційних), які є в розпорядженні конкретного господарюючого суб’єкта й можуть бути використані для задоволення поточних і довготермінових потреб.

Оскільки сукупність фінансових ресурсів формує капітал як кожного окремого суб’єкта господарської діяльності, так і галузі в цілому, то саме формування структури капіталу є визначальним завданням для ефективної та конкурентоспроможної діяльності кожного окремого.

Нові умови господарювання, що обумовлені ринковими відносинами в економіці, характеризуються нестабільністю ринків будівельної продукції та будівельних послуг, значним рівнем конкуренції організацій будівельного комплексу, невизначеністю обсягів інвестицій тощо. За цих умов потрібен якісно новий підхід до визначення та реалізації стратегій розвитку і господарської поведінки підприємств будівельного комплексу, регулювання їх виробничо-економічного потенціалу.

В умовах переходу до ринкового господарства розвиток будівельного комплексу відбувається невизначено, хаотично. З огляду на це оптимізувати його можна тільки за допомогою великої кількості взаємозалежних показників, тому що діяльність будівельного комплексу являє собою функціонування в багатомірному просторі складної системи. такий підхід вимагає проведення комплексного аналізу розвитку будівельного комплексу і його підприємств, для чого потрібним є використання висококваліфікованих фахівців-аналітиків, інноваційних технологій і методів аналізу показників розвитку системи.

3. На українському будівельному ринку з’явилася велика кількість будівельних компаній, що здійснює свою діяльність за світовими методами господарювання. Такі компанії одержали назву девелоперські будівельні компанії, що забезпечують як формування замовлень на будівництво, так і фінансують будівництво, здійснюють забудову, передають у власність замовникам та обслуговують створені будівлі. На вітчизняному ринку нерухомості діють різні девелоперські компанії. Найбільша їх кількість пов’язана з будівництвом офісів, торговельних комплексів, торговельно-розважальних об’єктів, житлових будинків, готелів тощо.

Для фінансування будівництва житла в Україні банки створюють спеціальні фонди фінансування будівництва (ФФБ), які є принципово новими, ексклюзивними банківськими продуктами. ФФБ дають можливість концентрувати фінансові ресурси населення та направляти їх на інвестування будівництва житла. Діяльність ФФБ давала можливість будівельним компаніям на протязі останніх років започати велику кількість інвестиційних проектів із будівництва житла у різних регіонах України.

Потребують особливої уваги проблемні питання, пов’язані із практикою інвестування у нерухомість шляхом використання фондів фінансування будівництва, а саме:

—         стан функціонування ФФБ;

—         нормативно — правове регулювання управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю;

—         встановлення основних засад фінансово-кредитних механізмів будівництва в Україні.

У зв’язку з економічною кризою у населення не має власних коштів для фінансування будівництва житла, а у комерційних банків виникли значні проблеми з іпотечними кредитами, які вони видавали у доларах США. В умовах кризи, більшість позичальників не можуть знайти валютні кошти для виплат за іпотечними кредитами. Банки також припинили кредитувати практично усі будівельні компанії, що фактично звело нанівець усю систему функціонування будівництва житла в країні.

З метою виходу будівельного комплексу з скрутного становища вважаємо за необхідне: а) з боку будівельних компаній суттєво знизити ціни на житло, більше використовувати будівельні матеріали українських підприємств, постійно зменшувати собівартість житла та норму рентабельності його створення; б) з боку банківських установ зменшити відсотки за кредитами, що надаються для здійснення будівництва житла, відновити іпотечне кредитування населення та будівельних компаній;

в)       з боку держави забезпечити інвестиційне стимулювання будівництва; г) розгорнути пошуки іноземних інвесторів з метою залучення значної суми інвестиційних ресурсів за більш привабливою ціною, ніж ті що надають вітчизняні банки.

Список використаної літератури

1. Асаул А.Н. Феномен строительного комплекса в современных экономических условиях [Електронний ресурс] / А.Н. Асаул. — Режим доступу : http://bibliofond.ru/ view.aspx?id=118447.
2. Бєлєнкова О.Ю. Система методів управління розвитком будівельного підприємства / О.Ю. Бєлєнко- ва // Економіка та держава. — 2007. — №9. — С. 38-42.
3. Гринько О.Л. Формування й розподіл банківських ресурсів на іпотечне кредитування / О.Л. Гринько // Фінанси України. — 2005. — №7. — С. 119-131.
4. Джуччі Р. Житлове будівництво в Україні : причини поточної кризи та висновки для економічної політики / Р. Джуччі, Р. Кірхнер, Р. Возняк. — Інститут економічних досліджень та політичних консультацій, Берлін / Киів. — 2008. — 16 с.
5. Довбенко В. Формування ринкового середовища в будівельному комплексі / В. Довбенко // Економіка України. — 2006. — №7. — С. 45-47.
6. Затонацька Т.Г. Особливості бюджетного інвестування в Україні на сучасному етапі // Фінанси України. — 2006. — №4. — С. 46-54.
7. Ільчук П.Г. Підходи до формування фінансової стратегії корпорації / П.Г. Ільчук // Економіка та держава. — 2007. — №8. — С. 40-46.
8. Каменецкий М.И. Строительный комплекс : состояние, проблемы, основные тенденции долгосрочного развития [Електронний ресурс] / М.И. Каменецкий, Л.В. Донцова. — Режим доступу : www.ecfor.ru/pdf.
9. Кравченко В.І. Фінансування будівництва житла: новітні тенденції / В.І. Кравченко, К.В. Паливода. Част. 1. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. — 175 с.
10. Кравченко В.І. Фінансування будівництва житла: новітні тенденції / В.І. Кравченко, К.В. Паливода. Част. 2. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. — 131 с.
11. Курівський І. Сучасний стан галузі житлового будівництва м. Києва та фактори впливу на її розвиток // Економіст. — 2008. — №4. — С. 72-77.
12. Кухленко О. Будівельний комплекс в умовах нової інвестиційної політики / О. Кухленко // Економіка України. — 2006. — № 12. — С. 35-41.
13. Момот Т.В. Фінансово-будівельні холдинги: фінансовий аспект залучення коштів // Економіка: проблеми теорії та практики. Збірник наукових праць. Випуск 207. Т. IV. — 2005. — Дніпропетровськ: ДНУ. — С. 1126-1230.
14. Онищенко В.О. Методика формування житлової політики на регіональному рівні в Україні // Економіка і регіон. — 2008. — №1. — С. 3-7.
15. Панько О. Перспективи та проблеми інвестиційної політики підприємств будівельного комплексу України в умовах ринкової економіки / О. Панько // Імперія будівництва, нерухомості та архітектури : всеукраїнський журнал. №2 (42). — 2005. С. 26 31.
16. Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. / А.А. Пересада. — К.: Лібра, 2002. — 472 с.
17. Тігіпко С. Будівельна галузь стане більш зрозумілою та прозорою для інвесторів [Електронний ресурс] / С. Тігіпко.
18. ТОП-100: Рейтинг самых динамичных компаний Украины // Инвестгазета. — 2008. — №6. — С. 82-84.
19. Федотова С.Ю. Сучасний стан інноваційної діяльності в будівництві / С.Ю. Федотова // Економіка та держава. — 2008. — №10. — С. 50-51.
20. Чалый И. Доверительное управление средствами в системе финансирования строительства / И. Чалый. — Харьков: Фактор, 2007. — 400 с.
21. Чевганова В.Я. Формування фінансово-інвестиційного забезпечення реструктуризації будівельної галузі та її підприємств / В.Я. Чевганова, Г.А. Жучкова, В.В. Биба // Економіка і регіон. — 2008. — №2. — С. 142-147.
22. Чигасов С.Г. Генезис девелопмента на сучасному етапі розвитку будівельного ринку України // Економіка та держава. — 2007. — №10. — С. 51-53.