Міжнародні фінанси

1. Система міжнародних фінансів.

2. Предмет та функції міжнародних фінансів.

3. Класифікація фінансових операцій.

4. Міжнародна фінансова політика.

5. Суб’єкти і об’єкти фінансових відносин.

6. Система міжнародних фінансів.

7. Еволюція світової валютної системи.

8. Світовий фінансовий ринок та його структура.

9. Валютні ринки та валютні операції

10. Міжнародний кредитний ринок.

11. Ринок міжнародних інвестицій.

12. Світовий фондовий ринок.

13. Діяльність фондових бірж на фондовому ринку.

14. Міжнародна банківська справа.

15. Фінанси транснаціональних корпорацій.

16. Міжнародні розрахунки та платіжний баланс.

17. Заборгованість в система міжнародних фінансів.

Список використаної літератури.

1. Система міжнародних фінансів

Становлення сучасної міжнародної фінансової системи було викликано цілою низкою об'єктивних економічних факторів, найважливішим з яких є інтернаціоналізація господарського життя. Стрибкоподібна активізація економічних зв'язків між країнами, національними компаніями, а також зміцнення транснаціональних корпорацій поставили на порядок денний необхідність відповідної перебудови і банківських послуг.

Виступаючи провідним міжнародним фінансовим інститутом, МВФ здійснює постійний нагляд і спостереження за світовою економікою. Він формує значний масив інформації як в цілому по світовій економіці, так і в розрізі окремих країн. Щомісячний збірник фінансової статистики, що видається МВФ. включає дані про динаміку економічного зростання і цін, грошовий обіг, експорт та імпорт, стан платіжного балансу, величину офіційного золотого запасу, рівень валютних резервів, розміри зарубіжних інвестицій, динаміку валютних курсів та ін. Країни—члени Фонду зобов'язані без перешкод надавати всю необхідну інформацію.

Другою за значенням у системі міжнародних фінансів є група Світового банку, яка включає до свого складу чотири міжнародні фінансові інститути: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Міжнародну асоціацію розвитку; Міжнародну фінансову корпорацію та Агентство з гарантування багатосторонніх інвестицій.

Серцевиною групи виступає МБРР, який був заснований разом з МВФ в 1945 р. і почав функціонувати в 1946 р. Учасниками банку можуть бути лише країни—члени МВФ. Основною метою діяльності банку виступає сприяння розвитку економіки країн—членів МБРР шляхом надання довгострокових кредитів та гарантування приватних інвестицій. Спочатку ця діяльність була спрямована на країни, що потерпіли внаслідок другої світової війни. Нині головним напрямом діяльності є країни, що розвиваються[5, c. 12].

2. Предмет та функції міжнародних фінансів

Міжнародні фінанси - поняття, що характеризує сукупність міжнародних фінансових ресурсів у їхньому русі. Ріст світової торгівлі, масштабів і спеціалізації виробництва, розвиток міжнародних потоків капіталу, рух товарів, послуг і людей привели до розвитку міжнародних фінансів, виникненню світових фінансових ринків, міжнародних фінансових корпорацій, ускладненню міждержавних фінансових відносин і інших аспектів міжнародної фінансової діяльності.

Фінанси являють досить складне багатопланове суспільне явище, яке характеризується різними сутнісними ознаками та формами прояву.

Предметом фінансів є діяльність суб'єктів, що пов'язана з проведенням мобілізації, розподілу і використання фінансових ресурсів задля реалізації певної мети. Кожен з цих напрямів передбачає проведення певних операцій та використання визначених важелів. Вивчення організаційних засад виконання таких операцій та використання можливих важелів при проведенні як господарської, так і негосподарської діяльності суб'єктів і входе до предмету фінансової науки.

Фінанси відіграють важливу роль в економічному і соціальному розвитку. Вони забезпечують залучення суб'єктами діяльності економічних ресурсів, розподіл ВВП і національного багатства, обіг економічних ресурсів, використання економічних важелів управління та контролю. За допомогою фінансів здійснюється організація ефективного використання залучених економічних ресурсів, створення резервів, використання майбутніх доходів з метою забезпечення поточної діяльності та ін.

На думку більшості вітчизняних вчених, фінанси виконують дві функції:

1) розподільчу;

2) контрольну.

Розподільча функція є головною для фінансів і проявляється у процесі розподілу валового національного продукту у вигляді утворення фондів грошових коштів та використання їх за цільовим призначенням.

Контрольна функція фінансів породжена їх розподільчою природою, здатністю кількісно відображати економічні процеси, які виникають при розподілі і перерозподілі валового національного продукту[3, c. 22-23].

3. Класифікація фінансових операцій

Міжнародні фінанси відображають діяльність міжнародних організацій і фінансових інститутів. Це інтернаціональна надбудова, яка характеризує концентрацію фінансових ресурсів у певних узагальнених чи цільових фондах Діяльність таких організацій та інститутів, як і окремої держави, пов’язана з виконанням певних функцій, які визначаються їх статутами.

Міжнародні фінанси відображають і розвиток постійно мінливої міжнародної грошової системи, стан і зміна платіжних балансів окремих країн, міжнародних фінансових ринків, міжнародних фінансових корпорацій, міжнародної банківської й інвестиційної діяльності. Основними учасниками світової системи фінансів є: банки, багатонаціональні корпорацій, портфельні інвестори й міжнародні офіційні позичальники. Світові фінансові операції стали динамічною силою, що робить істотний вплив на фінансові системи окремих країн, і у взаємодії зі світовим економічним середовищем - потужним інструментом інтеграції економічних і фінансових ринків країн і регіонів.

Сфера міжнародних фінансів відображає обмінні та перерозподільні відносини на світовому рівні і включає три напрямки:

  • міжнародні розрахунки;
  • фінанси міжнародних політичних, економічних, гуманітарних організацій;
  • міжнародні фінансові інститути[2, c. 26].

4. Міжнародна фінансова політика

Фінансова політика – сукупність заходів держави з організації та використання фінансів для забезпечення економічного і соціального її розвитку. Вона знаходить свій вияв у формах і методах мобілізації фінансових ресурсів та використанні їх на різні потреби держави, розвиток економіки і соціальний захист населення, у фінансовому законодавстві, практичних діях у галузі фінансів різних державних структур.

Основною метою фінансової політики є оптимальний розподіл валового внутрішнього продукту між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі мають забезпечуватися стійке зростання економіки, удосконалення її структури, створення умов для розвитку господарських одиниць різних форм власності, спільних з іноземним капіталом, акціонерних товариств, орендних і комерційних підприємств. В цих умовах важливе значення має також створення надійних соціальних гарантій населенню.

Фінансова політика держави залежить від багатьох як зовнішніх, так і внутрішніх факторів.

До зовнішніх слід віднести залежність держави від економічних взаємовідносин з іншими державами щодо поставок сировини, матеріалів, інших видів ресурсів, обміну технологіями, експортних можливостей самої держави, її інтеграції з світовими економічними системами тощо.

Внутрішні фактори, які суттєво впливають на фінансову політику, - це форма власності на основні засоби виробництва, структура економіки, соціальний склад населення, рівень добробуту населення, інтелектуальний рівень його, стан розвитку економіки і організація грошового обігу, стабільність грошової одиниці, розвитку форм кредитування тощо. На фінансову політику держави впливають також інші фактори, що диктуються тими економічними умовами, які склалися на цьому етапі господарського розвитку. У зв'язку з цим фінансова політика - це динамічний процес, що змінюється, коригується з урахуванням практичної необхідності[1, c. 27].

5. Суб’єкти і об’єкти фінансових відносин

У сфері міжнародних фінансів, крім національних суб'єктів - держави, підприємств, громадян, виділяються наднаціональні суб’єкти — міжнародні організації і міжнародні фінансові інституції. На основі такого умовного поділу деякі вітчизняні автори дають досить звужене трактування міжнародних фінансів, вважаючи, що вони відображають тільки діяльність міжнародних організацій і фінансових інститутів.

Насправді міжнародні фінанси сьогодні є досить розгалуженою структурою з множинністю державних, приватних і власне міжнародних елементів, через які здійснюються координація і регулювання міжнародних фінансових зв'язків.

Суб'єктами міжнародних фінансів виступають приватні юридичні особи, які беруть участь у кредитно-фінансових операціях: наданні банками кредитних ресурсів, одержанні кредитів, у операціях на міжнародних валютних ринках та ринках цінних паперів тощо.

Міжнародні фінансові відносини характеризують грошові потоки між суб’єктами різних країн: між підприємствами між урядами між підприємствами та громадянами й урядами. Взаємовідносини між підприємствами відображають товарообмін. Якщо на внутрішньому ринку в центрі цих взаємовідносин є визначення ціни товарів, і послуг то на зовнішньому до цього додається встановлення валютного курсу. Взаємовідносини між урядами різних країн між урядами і фізичними та юридичними особами інших країн виникають у сфері державного кредиту. За змістом ці відносини входять до системи державного кредиту за напрямком руху коштів — до міжнародних фінансових відносин[1, c. 14].

6. Система міжнародних фінансів

У сучасних умовах, коли курси валют є плаваючими, а не фіксованими, роль Фонду полягає в узгодженні валютної політики країн—членів Фонду. Насамперед кожна країна повинна, відповідно до статуту МВФ, співробітничати з Фондом та з іншими країнами з метою забезпечення і підтримки стабільних валютних курсів. Її економічна та фінансова політика має спрямовуватись на забезпечення економічного зростання при розумній стабільності цін. Неприпустимими є валютні маніпулювання з метою отримання певних переваг у міжнародній торгівлі. При цьому МВФ установлює певні валютні обмеження. Так, країни—члени Фонду не можуть без його згоди вводити обмеження за платежами і переказами з поточних міжнародних операцій, використовувати дискримінаційні валютні засоби, застосовувати систему кількох видів валютних курсів.

Виступаючи провідним міжнародним фінансовим інститутом, МВФ здійснює постійний нагляд і спостереження за світовою економікою. Він формує значний масив інформації як в цілому по світовій економіці, так і в розрізі окремих країн. Щомісячний збірник фінансової статистики, що видається МВФ. включає дані про динаміку економічного зростання і цін, грошовий обіг, експорт та імпорт, стан платіжного балансу, величину офіційного золотого запасу, рівень валютних резервів, розміри зарубіжних інвестицій, динаміку валютних курсів та ін. Країни—члени Фонду зобов'язані без перешкод надавати всю необхідну інформацію.

Другою за значенням у системі міжнародних фінансів є група Світового банку, яка включає до свого складу чотири міжнародні фінансові інститути: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Міжнародну асоціацію розвитку; Міжнародну фінансову корпорацію та Агентство з гарантування багатосторонніх інвестицій.

Серцевиною групи виступає МБРР, який був заснований разом з МВФ в 1945 р. і почав функціонувати в 1946 р. Учасниками банку можуть бути лише країни—члени МВФ. Основною метою діяльності банку виступає сприяння розвитку економіки країн—членів МБРР шляхом надання довгострокових кредитів та гарантування приватних інвестицій. Спочатку ця діяльність була спрямована на країни, що потерпіли внаслідок другої світової війни. Нині головним напрямом діяльності є країни, що розвиваються[5, c. 16].

7. Еволюція світової валютної системи

Світова валютна система у своєму розвитку пройшла етапи, які обумовлені ступенем розвитку світового ринку, міжнародними зв'язками, типами національних грошових систем.

Першою в історії світовою валютною системою була система, заснована на золотому стандарті. Вона сформувалася стихійно наприкінці XIX-на початку XX ст. як сукупність національних валютних систем. Платіжний оборот обслуговувався переважно золотом. Основу валютних курсів у цей період становив валютний золотий паритет. Обмін національної валюти на іноземну не обмежувався, існував вільний вивіз та ввіз золота з країни в країну, що сприяло стабільності валютних курсів. На зміну золотомонетному стандарту після Першої світової війни прийшов механізм золотодевізного стандарту, що було юридичне оформлено рішенням Генуезької конференції (1922 p.). Це була друга світова валютна система.

У період світової економічної кризи 1929-1933 pp. з крахом золотодевізного стандарту єдина світова валютна система перестала існувати. У 1933 р. після скасування у США золотого стандарту було створено доларовий блок, до складу якого увійшли США, Канада, а також країни Латинської Америки. Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а потім Італія та Польща створили у 1933р. золотий блок. Ці країни зберегли у роки світової економічної кризи золотий стандарт. Його було скасовано лише у 1936 р.

Передумови Бреттон-вудської системи були сформовані в 30-х роках унаслідок розпаду механізму міжнародних розрахунків, заснованого на золотодевізному стандарті. Основою Бреттон-вудської системи стала система золотовалютного стандарту, яка згодом трансформувалася у систему золотодоларового стандарту. Щоб протистояти гегемонії долара у світовій валютній системі, в березні 1979р. було створено міжнародну (регіональну) валютну систему - Європейську валютну систему (ЄВС) - форму міждержавного регулювання валютних відносин країн західноєвропейського інтеграційного комплексу. Вона має риси регіональної валютної системи і є одним із полюсів поліцентричної валютної системи[1, c. 157].

8. Світовий фінансовий ринок та його структура

Світовий фінансовий ринок – система відносин попиту і пропозиції щодо фінансового капіталу, що функціонує у міжнародній сфері в якості покупних і платіжних засобів, кредитів, інвестиційних ресурсів.

Основна функція світових фінансових ринків – забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучити достатню кількість грошових засобів в різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні.

Операції на міжнародному фінансовому ринку поділяються на дві великі групи – кредитні та інвестиційні. Відповідно, весь фінансовий ринок складається з двох частин:

- кредитний ринок – де грошові ресурси рухаються на принципах поверненості, терміновості, платності і гарантованості; та

- ринок цінних паперів – на якому відбувається купівля і продаж фінансових зобов’язань і таким чином здійснюється процес інвестування.

Критерієм їх виділення виступає тип фінансових зобов’язань чи інструментів, що використовуються. Якщо вільна купівля-продаж неможлива, то ми маємо справу з кредитним ринком. Там же, де зобов’язання чи інструменти купуються і продаються, покупці і продавці виступають учасниками ринку цінних паперів[6, c. 243].

9. Валютні ринки та валютні операції

Валютні ринки –

- Як економічна категорія - це система стійких економічних та організаційних відносин, пов’язаних з операціями купівлі – продажу іноземних та платіжних документів в іноземних валютах;

- Як інституціональний механізм – це сукупність установ і організацій – ТНБ, валютні біржі, брокерські фірми, що забезпечують функціонування валютних ринкових механізмів.

Існує чотири групи суб’єктів валютного ринку :

I. Державні установи , основне місце серед яких займають:

- центральні банки - управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, регулювання рівня процентних ставок по вкладенням в національній валюті;

- казначейства окремих країн.

II. Юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності:

- компанії, що приймають участь у міжнародній торгівлі; мають попит на іноземну валюта , а також її пропонують; операції здійснюють через банки;

- компанії, які здійснюють закордонні вкладення активів (Investment Funds, Mohey Market Funds,International Corporations), тобто інвестиційні фонди, крупні міжнародні корпорації;

- приватні особи – неторгові операції -туризм, переказ заробітної плати, пенсій, гонорарів і продаж готівкової валюти.

III. Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків:

IV. Валютні біржі та валютні відділи товарних фондових бірж.

Основними видами операцій, які виконують суб’єкти цього ринку є традиційні операції до яких відносять операції спот, форвард та ф’ючерсні операції та нетрадиційні валютні операції - свопи, опціони, а також процентні інструменти. Головню особливістю міжнародних валютних ринків останні три роки є тенденція до скорочення обсягів валютних операцій на всіх сегментах, викликана введенням євро, консолідацією в банківській та промислових галузях, зростанням частки електронного банкінгу та зростанням неприйняття ризиків операторами ринку після фінансової кризи 1998 року[3, c. 162-163].

10. Міжнародний кредитний ринок

Міжнародний ринок позичкових капіталів – це система відносин з акумуляції та перерозподілу позичкового капіталу між країнами. Він є сукупністю кредитно-фінансових установ і фондових бірж, які надають позички і кредити іноземним позичальникам. Міжнародний ринок позичкових капіталів виділився з національних ринків позичкового капіталу, однак в останні роки межа між ними стирається внаслідок лібералізації (дерегуляції) національних ринків позичкового капіталу в розвинених країнах і деяких країнах, що розвиваються, у результаті чого полегшується діяльність іноземних юридичних осіб на національних ринках позичкового капіталу.

Як і національні, міжнародний ринок позичкових капіталів поділяється на валютний (короткостроковий) і ринок капіталів (середньо- та довгостроковий).

Основою міжнародного ринку позичкових капіталів є євроринок, на якому операції здійснюються в євровалютах, у яких банки виконують операції за межами країн-емітентів цих валют. Наприклад, долари на рахунках неамериканських банків (не тільки європейських) називаються євродоларами. Головним стимулом для розвитку євроринку є відсутність державного контролю за його діяльністю, оскільки на операції з євровалютами не поширюються правила та обмеження національних ринків позичкового капіталу, що робить їх більш вигідними порівняно з кредитуванням у національних валютах.

Євроринок включає декілька сотень банків, розташованих у міжнародних фінансових центрах, і поділяється на євровалютний ринок, який існує переважно у вигляді купівлі-продажу короткострокових міжбанківських євровалютних депозитних сертифікатів, ринок банківських єврокредитів, ринок єврооблігацій та ринки інших цінних паперів у євровалютах[3, c. 429].

11. Ринок міжнародних інвестицій

Міжнародні інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу за кордоном з метою отримання прибутку.

Розрізняють дві основних форми іноземних інвестицій:

- прямі іноземні інвестиції;

- портфельні іноземні інвестиції.

Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – капіталовкладення в іноземні підприємства, які забезпечують контроль над об’єктом розміщення капіталу і відповідний доход. За міжнародними нормами частка іноземної участі в акціонерному капіталі фірми, що дає право такого контролю – 25%, за американськими – 10%, австралійськими і канадськими – 50%. Прямі іноземні інвестиції здійснюються у формі створення дочірніх компаній, асоційованих (змішаних) компаній, відділень, спільних підприємств тощо. Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу.

Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50% - іноземному інвестору і 50% - місцевому - компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50% акцій – змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.

ПІІ за міжнародною класифікацією поділяються на :

а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);

б) реінвестування прибутку;

в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

Портфельні інвестиції – вкладення в іноземні підприємства або цінні папери, які приносять інвесторові відповідний доход, але не дають право контролю над підприємством. Такими цінними паперами можуть бути акціонерні або боргові цінні папери (прості векселі; боргові зобов’язання; інструменти грошового ринку та інші)[2, c. 225].

12. Світовий фондовий ринок

Нині світовий фондовий ринок розвивається в трьох основних напрямах:

  • відбувається дальша автоматизація фондових операцій - окремі комп'ютерні системи поєднуються у всесвітню мережу електронної комунікації;
  • триває робота над створенням нових видів і модифікацій цінних паперів (насамперед безпаперових), у тім числі гібридних і паперів другого та наступного порядків;
  • збільшується інтернаціоналізація фондової діяльності, відповідно до загального процесу економічної інтеграції країн.

Ринок цінних паперів як економічна категорія виражає економічні відносини, що виникають під впливом попиту та пропозиції на позичковий капітал, котрий знайшов своє вираження у формі цінних паперів[1, c. 106].

13. Діяльність фондових бірж на фондовому ринку

Фондова біржа — це організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, на якому здійснюється торгівля цінними паперами. Вона виконує такі основні функції:

• відкриває доступ підприємствам до позичкового банківського капіталу;

• є важливим координатором розміщення державних цінних паперів;

• забезпечує можливість переміщення капіталу з однієї сфери діяльності в іншу;

• виступає своєрідним економічним барометром ділової активності.

Основними операціями, які здійснює фондова біржа, є:

• перевірка якості та надійності цінних паперів;

• обмін цінних паперів, їх приймання, надання рекомендацій щодо встановлення початкової котирувальної ціни;

• встановлення на основі аукціонної торгівлі єдиного курсу на однакові цінні папери одного емітента;

• оформлення угод щодо купівлі-продажу цінних паперів;

• виконання централізованих взаєморозрахунків у межах біржового ринку цінних паперів;

• забезпечення централізованого інформування (гласності біржових операцій) і курсового контролю;

• правове оформлення угод.

Як особливий інститут вторинного ринку цінних паперів фондові біржі сприяють нагромадженню капіталу, його розподілу і перерозподілу, а також контролю за інвестиціями та інфляцією. У світі налічується близько 200 фондових бірж, об'єднаних у міжнародну Федерацію фондових бірж. Найбільшими з них є фондові біржі Нью-Йорка, Лондона й Токіо, на які припадає до 60 % загальносвітового обсягу торгівлі акціями[1, c. 115].

14. Міжнародна банківська справа

Становлення сучасної міжнародної фінансової системи було викликано цілою низкою об'єктивних економічних факторів, найважливішим з яких є інтернаціоналізація господарського життя. Стрибкоподібна активізація економічних зв'язків між країнами, національними компаніями, а також зміцнення транснаціональних корпорацій поставили на порядок денний необхідність відповідної перебудови і банківських послуг.

Сьогодні найбільші банки мають розгалужену мережу закордонних філій та відділень, через які вони контролюють фінансові операції на міжнародному рівні. Це — транснаціональні банки (ТНБ), основною клієнтурою яких є промислові транснаціональні корпорації (ТНК). Останні часто самі беруть активну участь у міжнародних фінансових операціях. Важливе місце серед учасників міжнародних фінансових операцій займають країни, які виступають як у ролі кредиторів, так і позичальників. Ця діяльність також здійснюється як через національні, так і транснаціональні банки.

Крім того, існує ціла система міжнаціональних банківських інституцій, серед яких — група Світового банку (СБ), що спеціалізується на наданні кредитів окремим країнам для економічного розвитку. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) здійснює кредитну підтримку країн Східної Європи. Банк міжнародних розрахунків (БМР) у Базелі відіграє значну роль у вирішенні проблеми взаємної заборгованості між країнами[2, c. 23-24].

15. Фінанси транснаціональних корпорацій

Транснаціональні корпорації – корпорація, в якій головна компанія належить капіталу однієї країни, а філії знаходяться в багатьох країнах.

Багатонаціональні корпорації – їх головна компанія належить капіталу двох і більше країн, а філії також знаходяться в різних країнах.

Цей поділ є дещо умовним, оскільки в сучасних умовах більше значення має не те, капіталу скількох країн належить головна компанія корпорації, а глобальний характер її діяльності, інвестування і отримання прибутку.

Кількість ТНК сягає 40 тис., а філій за межами країн базування – 206 тис. Річний обсяг продажів закордонних філій ТНК зріс до 14 трлн. дол. наприкінці 90-х років ХХ століття (для порівняння: у 1980 р. він складав лише 3 трлн. дол.). Транснаціональними корпораціями контролюється 50-60% світової торгівлі, 80% патентів на нову техніку і технологію, 70% валютних і ліквідних ресурсів на ринку розвинених країн. На внутрішньофірмові операції ТНК приходиться близько 1/3 усієї світової торгівлі. На їх підприємствах зайнято близько 50 млн чоловік, або кожний десятий зайнятий у розвинених країнах та країнах, що розвиваються.

На приблизно 100 самих великих ТНК приходиться третина всіх прямих іноземних інвестицій, 80% обміну науково-технічною продукцією. Серед них: 26% працюють в галузі електронної промисловості, 24% - гірничо- і нафтодобувній, 19% - автомобільній, 15% - хімічній і фармацевтичній, 9% - харчовій, 4% - торгівлі, 4% - металургійній[6, c. 243].

16. Міжнародні розрахунки та платіжний баланс

Міжнародні розрахунки – являють собою систему регулювання платежів за грошовими вимогами, які виникають між державами, організаціями, громадянами різних країн. Міжнародні валютні розрахунки здійснюються в основному через банки.

Форми міжнародних розрахунків:

100% аванс(авансові платежі, передоплата) – дуже рідкісне явище у нормальних міжнародних відносинах.

Акредитивні розрахунки – це доручення банку(клієнтом якого є імпортер) одному або декільком банкам здійснити платежі фізичній або юридичній особі в межах визначеної суми на умовах, указаних в акредитиві.

Інкасо – це банківська операція, коли банк за дорученням свого клієнта і на основі розрахункових документів отримує грошові суми від покупця з подальшим зарахуванням цих сум на рахунок свого клієнта. Для експортера все-таки інкасо є вигідною формою розрахунків, так як такі операції до певної міри гарантують до того моменту, як імпортер отримає товар.

Розрахунки при відкритому рахунку – це форма розрахунків, при якій відсутні надійні гарантії для експортера, котрий направляє на адресу покупця товар і товарні документи, а імпортер протягом обумовленого терміну повинен переказати на рахунок експортера гроші. Відкритий рахунок використовують при розрахунках між: фірмами пов’язаними традиційними торговими відносинами; транснаціональними корпораціями та їхніми закордонними філіями приекспортному постачанні.

Розрахунки з використанням векселів і чеків – застосовують розрахунки чеками і переказними векселями.

Баланси міжнародних розрахунків – це співвідношення грошових зобов’язань, надходжень і платежів між країнами за певний проміжок часу. До балансів міжнародних розрахунків відносять:

Платіжний баланс – який включає в себе три основні розділи:

торговельний баланс – це різниця вартості експорту і імпорту, або так званий чистий експорт.

баланс послуг та некомерційних платежів(“невидимі операції”) – включає платежі та надходження від транспорту, страхування, зв’язку, туризму, споживчі перекази грошових коштів(зарплата, спадщина, пенсії).

баланс руху капіталів та кредитів – показує надходження закордонних інвестицій та позик , а також надання кредитів та здійснення капіталовкладень в інших країнах[1, c. 251].

17. Заборгованість в системі міжнародних фінансів

Однією з головних тенденцій розвитку сучасних світогосподарських зв'язків є значне поширення міжнародних розрахунків у кредит.

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені строки. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і переросла в проблему кризи заборгованості.

Криза заборгованості на поверхні виступає як породження руху позикового капіталу, кредитних коштів, що видавалися промислово розвиненими країнами молодим державам. Насправді, її причини значно глибші. Вони охоплюють весь комплекс відносин господарського спілкування між партнерами з приводу руху капіталів, товарів і послуг. У зв'язку з цим за своєю політико-економічною природою криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинених країн а молодими державами, а як найузагальненіший вияв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. І якщо це так, то і вихід з неї в межах існуючої системи нерівноправних відносин неможливий. Отже, для ліквідації кризи необхідна докорінна зміна цих відносин, перебудова їх на справедливих демократичних засадах, встановлення нового міжнародного економічного порядку.

Країни, що розвиваються, економічно не спроможні сплатити величезні борги і відсотки за них. Вони опинилися у своєрідній пастці. Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, може зумовити ланцюгову реакцію банкрутств, розвал усієї існуючої міжнародної фінансово-кредитної системи, а тому змушує уряди і керівників міжнародних фінансових кіл здійснювати певні заходи щодо лібералізації фінансово-кредитних відносин з країнами, що розвиваються. Остаточно подолати кризу заборгованості не можна без прийняття глобальних і водночас кардинальних політичних рішень, які враховували б інтереси молодих держав і не підривали функціонування всесвітнього господарства, всієї системи світогосподарських зв'язків[3, c. 267].

Список використаної літератури

1. Боринець С. Міжнародні фінанси: Підручник для вузів/ Станіслав Боринець,. - К.: Знання-Прес, 2002. - 311 с.

2. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник/ Олег Мозговий, Тетяна Оболенська, Тетяна Мусієць, Юрій Руденко та ін.. - К.: КНЕУ, 2005. - 502 с.

3. Міжнародні фінанси: Підручник для студентів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів/ О. І. Рогач, Н. Д. Амалян, С. Я Боринець, А. Бузлє та ін.; За ред. О. І. Рогача. - К.: Либідь, 2003. - 777 с.

4. Романенко О. Фінанси: Підручник/ Олена Романенко,; М-во освіти і науки України, Укр. фінансово-економічний ін-т. - 2-ге вид., стереотип.. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 310 с.

5. Софіщенко І. Міжнародні фінанси: Навчальний посібник/ Ірина Софіщенко,; Міжрегіональна академія управління персоналом. - К.: МАУП, 2005. - 198 с.

6. Фінанси: Навчальний посібник/ Оксана Близнюк, Людмила Лачкова, Віктор Оспіщев та ін.; За ред. В. І. Оспіщева. - К.: Знання , 2006. - 415 с.

7. Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Благун, та ін.. - К.: Знання , 2006. - 247 с.

загрузка...
Top