Аудит

1. Застосування міжнародних стандартів аудиту та надання впевненості в Україні.

2. Особливості аудиту коштів на валютних рахунках в банку.

3. Мета та завдання аудиту виробництва. Нормативно-законодавче та інформаційне його забезпечення.

Список використаної літератури.


1. Застосування міжнародних стандартів аудиту та надання впевненості в Україні

Внаслідок входження нашої країни в систему міжгосподарських зв'язків постає завдання виходу українського аудиту на міжнародний рівень. Наприклад, якщо зараз українське підприємство хоче одержати кредит у іноземних банків (чи вийти на закордонний ринок цінних паперів), то воно змушене проходити аудит у представництв солідних закордонних аудиторських фірм в Україні (чи у спільних фірм), причому, як правило, з попереднім складанням фінансової звітності за міжнародними стандартами. І перехід бухгалтерського обліку на міжнародні нормативи, і робота вітчизняних аудиторських фірм за всесвітньо визнаними нормативами — це необхідні умови включення українських аудиторських фірм у подібні процедури.

Основними інструментами вирішення цих завдань є прийняття відповідного закону щодо регулювання аудиторської діяльності в країні, впровадження в дію нормативів (стандартів) аудиту, активізація діяльності громадської асоціації аудиторів тощо.

Аудит, без сумніву, належить до високоінтелектуальних видів діяльності, у зв'язку з чим обов'язкова регламентація повинна мати тут переважно рамковий характер і тільки досить незначно може поширюватися на зміст роботи аудиторів.

Значення впровадження нормативів аудиту полягає в такому. Основними користувачами системи аудиторських стандартів будуть аудиторські фірми і аудитори, які працюють самостійно як індивідуальні підприємці. Сумлінні аудиторські фірми і аудитори, що працюють самостійно як індивідуальні підприємці, одержать серйозну методичну допомогу, безвідповідальні фірми-одноденки — перепону на шляху їх шкідливої для суспільства діяльності.

Дещо більший інтерес, ніж на Заході, у нас можуть виявляти до стандартів, з яких керівництво клієнта, власники, потенційні інвестори, аналітичні фірми, засоби масової інформації, майбутні аудитори тощо можуть дізнатися, що чекати від аудиту й аудиторів. Всі вони в умовах масових фінансових скандалів в Україні, минулих і майбутніх, будуть зацікавлені в уточненні можливостей аудиту при перевірках достовірності фінансової звітності та з'ясуванні процедур його проведення.

Проведення аудиту згідно з МСА значно підвищить якість аудиторських послуг і наблизить український аудит до міжнародного. Що стосується зниження вартості аудиторських послуг, то широке впровадження основних стандартів стосовно планування аудиторських перевірок, використання в них вибіркових методів, регламентації відносин зацікавлених сторін (навіть до зразків різних документів) суттєво сприяє вирішенню і цього завдання.

У зв'язку з переходом України до міжнародних стандартів аудиту основними проблемами сучасного професійного аудиту залишаються: розробка та впровадження економічного механізму регулювання аудиту, що включає в себе великі штрафні санкції за неякісні аудиторські перевірки, страхування аудиторської відповідальності, розвиток цивілізованої конкуренції на ринку аудиторських послуг тощо. Але у сучасних умовах відсутній достатній законодавчий фундамент і досвід судового розгляду позовів щодо аудиторських фірм (аудиторів), немає відпрацьованих методик оцінки розмірів збитку користувачів від неякісного аудиту, суди не мають можливості швидко вирішувати справи і впроваджувати у життя свої рішення, страхові фірми ще не підготовлені до масового страхування аудиторської відповідальності тощо, тому основним засобом підвищення якості аудиту в сучасних умовах поки що залишається професійний контроль за якістю аудиторських перевірок.

Необхідно зазначити, що згідно з МСА 120 «упевненість» означає «переконаність аудитора у достовірності твердження, зробленого однією стороною для іншої». Для надання такої впевненості аудитор оцінює свідчення, зібрані в результаті проведених процедур, висловлює думку. У результаті ж проведення погоджених процедур аудитор просто подає висновок про фактичні дані, тому впевненість не висловлюється. Натомість користувачі звіту самостійно оцінюють процедури та дані, викладені аудитором у висновку, і роблять власні висновки за результатами роботи аудитора.

У сучасних умовах існує 37 міжнародних стандартів аудиту та супутніх положень, які поділені на 10 груп. Збільшення кількості стандартів у системі МСА відбулось перш за все за рахунок групи «Положення з міжнародної практики аудиту», зокрема за рахунок стандартів, які висвітлюють різні питання застосування комп'ютерної техніки. До 1974 р. МСА складались із 33 стандартів, поділених на 4 групи: загальні (4 стандарти), робочі (23), стандарти звітності (4), специфічні стандарти, які використовуються для аудиту в окремих галузях (2).

Як уже зазначалось, в Україні до 2003 року існували національні нормативи, а з 18 квітня 2003 р. в якості національних стандартів впроваджено Міжнародні стандарти аудиту, що підлягають обов'язковому застосуванню аудиторами і аудиторськими фірмами.

МСА слід застосовувати при аудиторській перевірці фінансової звітності, а також при аудиторській перевірці іншої інформації та при наданні супутніх послуг. МСА містять принципи та процедури, а також відповідні рекомендації щодо проведення аудиторської перевірки.

МСА 200 «Мета та загальні принципи аудиторської перевірки фінансових звітів» встановлює мету й головні принципи, які є основою аудиторської перевірки фінансових звітів.

Метою аудиторської перевірки фінансових звітів є надання аудиторові можливості висловити свою думку стосовно того, чи відповідають підготовлені фінансові звіти в усіх суттєвих аспектах концептуальній основі фінансової звітності.

Загальні принципи аудиторської перевірки згідно з МСА 200 такі:

1) аудиторові слід дотримуватися «Кодексу етики професійних бухгалтерів», розробленого Міжнародною федерацією бухгалтерів;

2) аудиторові слід проводити аудиторську перевірку згідно з МСА;

3) аудитор повинен планувати і проводити аудиторську перевірку з професійним скептицизмом, усвідомлюючи, що можуть існувати обставини, які є причиною суттєвого викривлення у фінансових звітах;

4) аудитор несе відповідальність за формування та висловлення думки стосовно фінансових звітів, відповідальність за підготовку і надання фінансових звітів покладається на управлінський персонал суб'єкта господарювання.

МСА 210 «Умови завдань з аудиторської перевірки» встановлює та надає рекомендації щодо:

1) погодження умов завдання з замовником;

2) складання відповіді аудитора на прохання замовника змінити умови завдання на такі, що забезпечать нижчий рівень упевненості. Аудитор і замовник повинні погодити умови перевірки, які повинні задокументувати в листі-зобов'язанні або в будь-якій іншій договірній формі. В інтересах і замовника, і аудитора доцільно, щоб аудитор надіслав замовникові лист-зобов'язання, що допоможе уникнути непорозумінь щодо завдань. Лист-зобов'язання документує і підтверджує прийняття призначення аудитора перед клієнтом і форму будь-яких звітів та висновків.

Лист-зобов'язання складається із таких частин:

• основний зміст (мета перевірки, відповідальність, обсяг, форма звітів та висновків, вимога про вільний доступ до всієї необхідної інформації, за необхідності — інші умови);

• аудит компонентів, якщо аудитор материнської компанії є також аудитором філії, дочірніх компаній чи підрозділів.

У разі проведення повторної аудиторської перевірки аудиторові слід розглянути, чи вимагають обставини перегляду умов перевірки та чи є необхідність нагадати замовникові про чинні умови завдання.

Якщо до завершення завдання до аудитора звернулися з проханням змінити умови завдання на такі, що забезпечують нижчий рівень упевненості, аудиторові слід розглянути доцільність такої зміни. У разі зміни домовленості аудиторові й замовникові необхідно погодити нові умови. Аудиторові не слід погоджуватися на зміну домовленості, якщо це не виконано. Якщо аудитор не може погодитися на зміну домовленості і йому не дозволяють продовжувати початкове завдання, то йому слід відмовитися від домовленості.

МСА 220 «Контроль якості аудиторської роботи» встановлює положення та надає рекомендації щодо контролю якості, зокрема:

1) з політики та процедур аудиторської фірми стосовно аудиторської роботи в цілому;

2) з процедур стосовно роботи, дорученої асистентам під час проведення окремої аудиторської перевірки.

У цьому МСА вживаються такі терміни:

• «аудитор» — фізична особа, яка несе остаточну відповідальність за аудит;

• «аудиторська фірма» — партнери фірми, які надають аудиторські послуги, або один приватний аудитор-практик, якій надає аудиторські послуги;

• «персонал» — всі партнери та фахівці, задіяні в аудиторській діяльності фірми;

• «асистенти» — це працівники, які беруть участь в аудиторських перевірках, але не є аудиторами.

Політику і процедури контролю якості слід застосовувати на рівні аудиторської фірми і для окремих аудиторських перевірок відповідно до МСА або відповідно до національних стандартів чи практики. Цілі політики контролю якості, як правило, містять:

1) професійні вимоги;

2) навички і компетентність;

3) доручення роботи;

4) делегування;

5) консультування;

6) прийняття та збереження клієнтів;

7) моніторинг.

Треба ознайомити весь персонал фірми із загальною політикою та процедурами контролю якості, щоб мати обґрунтовану впевненість у тому, що політика та процедури є зрозумілими й застосовуються на практиці.

Асистенти, яким делегована робота, потребують належного керівництва, яке передбачає інформування асистентів про їхні обов'язки й цілі процедур, які вони мають виконати.

Під час аудиторської перевірки персонал, що здійснює нагляд, виконує такі функції:

1) стежить за ходом аудиторської перевірки;

2) отримує інформацію та вирішує важливі питання обліку й аудиту;

3) розв'язує всі суперечності у професійних судженнях між членами персоналу й обирає належний рівень консультування.

Робота, яку виконує кожен асистент, потребує перевірки персоналом.

МСА 230 «Документація» встановлює положення і надає рекомендації у контексті аудиту фінансових звітів.

Аудитор повинен документально оформити інформацію, яка є важливою з погляду формування доказів на підтримку аудиторської думки, а також доказів того, що аудиторську перевірку виконано згідно з МСА.

Термін «документація» означає матеріали, які підготовлені аудитором або одержані ним у зв'язку з проведенням аудиторської перевірки та зберігаються у нього. Робочі документи можуть бути у формі даних на папері, на плівці, на електронних чи інших носіях.

Робочі документи:

1) допомагають планувати і проводити аудиторську перевірку;

2) допомагають здійснювати нагляд і перевірку аудиторської роботи;

3) містять аудиторські докази, отримані в результаті проведеної аудиторської роботи, на підтримку думки аудитора.

За МСА 230 на форму та зміст робочих документів можуть впливати такі чинники:

• мета та характер завдання на перевірку;

• предмет перевірки;

• стан системи обліку у об'єкта перевірки;

• необхідність координації роботи виконавців у ході перевірки;

• необхідність контролю якості робіт;

• конкретні методичні прийоми, що застосовуються у ході перевірки.

Аудитор повинен складати робочі документи, які є достатньо повними й детальними для забезпечення загального розуміння аудиторської перевірки, в них повинна міститися інформація щодо планування аудиторської роботи, щодо характеру, часу та обсягу виконання аудиторських процедур, їх результатів, а також висновки з отриманих аудиторських доказів.

Аудиторові слід використовувати відповідні процедури, щоб забезпечити конфіденційність і збереження робочих документів протягом періоду, достатнього для задоволення потреб суб'єкта професійної бухгалтерської практики, а також щоб задовольнити правові та професійні вимоги зберігання інформації.

МСА 240 «Відповідальність аудитора за розгляд шахрайства та помилок під час аудиторської перевірки фінансових звітів» встановлює положення і надає рекомендації щодо відповідальності аудитора за розгляд шахрайства та помилок під час аудиту фінансових звітів.

Плануючи та здійснюючи аудит, а також оцінюючи та подаючи висновки щодо його результатів, аудитор повинен розглядати ризик суттєвих викривлень у фінансових звітах внаслідок шахрайства або помилок.

Основна відповідальність за запобігання та виявлення випадків шахрайства і помилок покладається на вищий управлінський персонал і на персонал підприємства. Найвищий управлінський персонал повинен наглядати за управлінським персоналом підприємства. Тому, плануючи аудит, аудитор повинен обговорити з іншими учасниками групи аудиторів чутливість суб'єкта до суттєвих викривлень фінансових звітів внаслідок шахрайства або помилок.

Термін «помилка» означає ненавмисне викривлення інформації у фінансових звітах, включаючи пропуск загальної суми або розкриття інформації.

Термін «шахрайство» означає навмисні дії однієї або кількох осіб з управлінського та найвищого управлінського персоналу, працівників або третіх сторін, які використовують обман, щоб отримати нечесні або незаконні переваги.

МСА 250 «Врахування законів та нормативних актів при аудиторській перевірці фінансової звітності» передбачає встановлення положень і надання рекомендацій щодо відповідальності аудитора за врахування законів і нормативних актів при аудиторській перевірці фінансових звітів.

Плануючи і використовуючи процедури, оцінюючи та надаючи висновок про результати аудиторської перевірки, аудитор повинен усвідомлювати, що невідповідність суб'єкта господарювання законам і нормативним актам може суттєво вплинути на фінансові звіти.

МСА 260 «Повідомлення інформації з питань аудиту найвищому управлінському персоналу» встановлює положення і надає рекомендації щодо обміну інформацією з питань аудиту під час аудиторської перевірки фінансових звітів між аудитором та найвищим управлінським персоналом суб'єкта господарювання.

Аудитор повинен повідомляти інформацію з питань аудиту, яку виявлено під час аудиторської перевірки фінансових звітів і яка має значення для управління, найвищому управлінському персоналу суб'єкта господарювання.

Термін «управління» описує роль осіб, яким довірено нагляд, контроль і управління суб'єктом господарювання. А під «інформацією з питань аудиту, яка має значення для управління» розуміють інформацію, яку виявлено у процесі аудиторської перевірки фінансових звітів і яка, на думку аудитора, є важливою і стосується найвищого управлінського персоналу, здійснення ним контролю за фінансовою звітністю й розкриттям інформації.

Аудитор повинен інформувати управлінський персонал про будь-які суттєві недоліки внутрішнього контролю, пов'язані із запобіганням шахрайству або помилці (чи виявленням їх), що привернули увагу аудитора під час здійснення аудиту. Аудитор також повинен упевнитися у тому, що найвищий управлінський персонал був інформований про будь-які суттєві недоліки внутрішнього контролю, пов'язані із запобіганням шахрайству або з виявленням шахрайства, на які звернув увагу аудитора управлінський персонал та які виявив аудитор у процесі аудиту.

МСА 300 «Планування» передбачає встановлення положень і надання рекомендацій щодо планування аудиторської перевірки фінансових звітів. Аудиторові слід планувати свою роботу з метою ефективного проведення аудиторської перевірки.

«Планування» означає розробку загальної стратегії й детального підходу до очікуваного характеру, часу та обсягу аудиту. Аудитор планує проводити аудиторську перевірку ефективно і вчасно. Адекватне планування аудиторської роботи сприяє забезпеченню належної уваги до важливих ділянок аудиторської перевірки, визначенню потенційних проблем і виконанню роботи у короткий термін. Планування допомагає правильно доручати роботу асистентам, а також координувати роботу інших аудиторів та експертів.

Обсяг планування залежить від розмірів суб'єкта господарювання, складності аудиторської перевірки, досвіду роботи аудитора з певним суб'єктом господарювання, а також від знання його бізнесу.

МСА 310 «Знання бізнесу» — стандарт, який встановлює положення та надає рекомендації щодо того, що розуміють під знанням бізнесу, чому це важливо для аудитора й аудиторського персоналу, який бере участь у проведенні аудиторської перевірки, чому воно стосується всіх етапів аудиторської перевірки, а також того, як аудитор одержує та застосовує ці знання.

Проводячи аудиторську перевірку фінансових звітів, аудитор повинен мати знання про бізнес в обсязі, достатньому для виявлення и розуміння подій та операцій, які, на думку аудитора, можуть суттєво впливати на фінансові звіти, перевірку або аудиторський висновок.

Рівень знань аудитора, потрібний для проведення аудиторської перевірки, складається із загального знання економіки й галузі, в якій діє суб'єкт господарювання, а також з конкретних знань про його діяльність.

Перед прийняттям завдання аудитор повинен одержати попередні відомості про галузь, структуру власності, управлінський персонал і діяльність суб'єкта господарювання, який підлягає аудиту, і визначити, чи можна забезпечити адекватний рівень знань про бізнес для проведення аудиту.

Після прийняття завдання треба зібрати додаткову й докладнішу інформацію, оцінити її. За умови повторних завдань, аудитор оновлює й переоцінює інформацію, зібрану раніше.

Знання бізнесу робить аудитора достатньо компетентним, щоб застосовувати професійне судження. Розуміння бізнесу й належне застосування такої інформації допомагає аудиторові:

1) оцінювати ризики та виявляти проблеми;

2) планувати і проводити аудиторську перевірку ефективно і раціонально;

3) оцінювати аудиторські докази;

4) забезпечувати краще обслуговування замовника.

Для ефективного використання знань про бізнес аудитор повинен з'ясувати, як бізнес впливає на фінансові звіти в цілому і чи відповідають твердження у фінансових звітах знанням аудитора про цей бізнес.

У МСА 315 «Розуміння суб'єкта господарювання та його середовища та оцінка ризику суттєвості викривлень» зазначено, що при проведенні аудиту потрібно здійснювати оцінку ризику та джерел інформації щодо розуміння підприємства, оцінювати ризик, внутрішній контроль на підприємстві, ранжирування ризиків на суттєві та ін.

У МСА 400 «Оцінки ризику та внутрішній контроль» зазначено, що «аудиторський ризик» — це ризик того, що аудитор висловить неналежну аудиторську думку в разі, якщо фінансові звіти містять суттєво викривлену інформацію. Такі викривлення можуть з'явитися внаслідок шахрайства або помилок. Даний стандарт визначає три компоненти аудиторського ризику: властивий ризик, ризик контролю та ризик невиявлення і дає рекомендації стосовно оцінювання таких ризиків. Докладніше питання аудиторського ризику розглянуто у розділі 8.

МСА 401 «Аудит у середовищі комп'ютерних інформаційних систем» передбачає встановлення положень і надання рекомендацій щодо процедур, яких слід дотримуватися при проведенні аудиторської перевірки у середовищі комп'ютерних інформаційних систем (КІС). У МСА вважається, що середовище КІС існує, якщо суб'єкт господарювання застосовує комп'ютер будь-якого типу або розміру для обробки фінансової інформації, важливої для аудиторської перевірки, незалежно від того, чи використовується комп'ютер цим суб'єктом господарювання чи третьою стороною.

Загальна мета й обсяг аудиторської перевірки не змінюються у середовищі КІС. Проте застосування комп'ютерів змінює процес обробки, збереження й передачі фінансової інформації, а отже, може впливати на системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю суб'єкта господарювання. Відповідно, середовище КІС може вплинути на:

• процедури, яких дотримується аудитор у процесі одержання достатнього розуміння систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю;

• розгляд властивого ризику й ризику контролю, за допомогою яких аудитор проводить оцінку ризику;

• розробку і здійснення аудитором тестів контролю та процедур по суті, необхідних для досягнення цілей аудиторської перевірки.

Аудитор повинен мати достатнє знання КІС для планування управління, контролю та огляду виконання роботи.

МСА 402 «Аудиторські міркування стосовно суб'єктів господарювання, які звертаються до організацій, що надають послуги» встановлює положення і надає рекомендації аудиторові, клієнт якого звертається до організації, що надає послуги. Цей МСА описує також звіти аудиторів організацій, що надають послуги, які можуть отримати аудитори клієнта.

Аудитор повинен розглянути, як організація, що надає послуги, впливає на системи бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю клієнта для планування аудиторської перевірки. Аудитор повинен визначити значущість діяльності організації, що надає послуги для клієнта, та доречність аудиторської перевірки. З цією метою аудитору необхідно розглянути таке:

1) характер послуг, що надаються організацією;

2) умови договору і взаємовідносини між клієнтом та організацією, що надає послуги;

3) суттєві твердження у фінансових звітах, на які впливає використання послуг, що надаються;

4) властивий ризик, пов'язаний із цими твердженнями;

5) ступінь взаємодії систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю клієнта із системами бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю організації, що надає послуги;

6) процедури внутрішнього контролю клієнта, які застосовуються до операцій, що опрацьовуються організацією, яка надає послуги;

7) можливості та фінансова стійкість організації, що надає послуги, у тому числі вплив на клієнта можливої відсутності фінансової стійкості;

8) інформація про організацію, що надає послуги, відображена у довідниках для користувачів і технічних довідниках;

9) доступна інформація про загальні заходи контролю у комп'ютерних системах — стосовно прикладних програм клієнта.

МСА 500 «Аудиторські докази» встановлює положення і надає рекомендації щодо кількості та якості аудиторських доказів, які необхідно отримати при аудиторській перевірці фінансових звітів, та щодо процедур для одержання аудиторських доказів.

Аудитор повинен одержати достатні та відповідні аудиторські докази для того, щоб мати змогу сформулювати обґрунтовані висновки, на яких грунтуватиметься думка аудитора.

«Аудиторські докази» — це інформація, отримана аудитором у процесі формування висновків, на якій базується аудиторська думка. До аудиторських доказів належать первинні документи та облікові записи, які є основою для складання фінансових звітів, а також підтверджена інформація з інших джерел.

Аудиторські докази отримують у результаті проведення відповідного комплексу тестів контролю та процедур по суті. За деяких обставин докази можна отримати лише у результаті проведення процедур по суті.

МСА 501 «Аудиторські докази: додаткові міркування щодо окремих статей» встановлює положення та надає рекомендації для доповнення рекомендацій МСА 500 «Аудиторські докази» стосовно конкретних сум фінансового звіту та розкриття іншої інформації.

МСА 505 «Зовнішні підтвердження» передбачає встановлення положень та надання рекомендацій щодо застосування аудитором зовнішніх підтверджень як засобу отримання аудиторських доказів.

Аудитор повинен визначити, чи потрібно застосувати зовнішнє підтвердження, щоб отримати достатньо відповідний аудиторський доказ для підтвердження певних тверджень у фінансових звітах. При цьому аудитор повинен ураховувати суттєвість, оцінений рівень властивого ризику та ризику контролю, а також те, як докази, отримані від інших запланованих аудиторських процедур, зменшать аудиторський ризик до прийнятно низького рівня стосовно відповідних тверджень у фінансових звітах.

МСА 510 «Перші завдання: залишки на початок періоду» встановлює положення та надає рекомендації щодо залишків на початок періоду, якщо аудиторська перевірка фінансових звітів здійснюється вперше або якщо аудиторська перевірка фінансових звітів за попередній період здійснювалась іншим аудитором.

МСА 520 «Аналітичні процедури» встановлює положення і надає рекомендації щодо застосування аналітичних процедур під час аудиторської перевірки.

Аудитор повинен застосовувати аналітичні процедури на таких етапах аудиторської перевірки як планування та проведення загального огляду. Аналітичні процедури — процедури, що передбачають аналіз важливих фінансових показників та тенденцій з подальшим вивченням відхилень та взаємозв'язків, які суперечать іншій відповідній інформації або відхиляються від прогнозованих сум.

МСА 530 «Аудиторська вибірка та інші процедури вибіркової перевірки» передбачає встановлення положень та рекомендацій щодо застосування процедур аудиторської вибірки, а також інших способів відбору статей для перевірки з метою збирання аудиторських доказів.

Розробляючи аудиторські процедури, аудитор повинен визначити відповідні способи відбору статей для перевірки з метою збору аудиторських доказів для досягнення цілей аудиторських тестувань.

«Аудиторська вибірка» (вибірка) — це застосування аудиторських процедур до менш ніж 100 % облікових записів в межах залишку на рахунку або класу операцій так, що всі елементи мають шанс бути відібраними. Це дає аудиторові змогу одержати та оцінити аудиторські докази стосовно деяких характеристик відібраних елементів для формулювання висновку або допомогти в його формулюванні стосовно генеральної сукупності, з якої здійснюється вибірка. До аудиторської вибірки можна застосовувати статистичний або нестатистичний підхід.

У цьому МСА «генеральна сукупність» означає всю множину даних, з якої здійснюється вибірка і стосовно якої аудитор робить висновки. «Ризик, пов'язаний з вибіркою», виникає внаслідок імовірності того, що висновок аудитора, зроблений на основі вибірки, відрізнятиметься від висновку, який можна було б зробити, якби всі аудиторські процедури застосовувалися до всієї генеральної сукупності. Існує два типи ризику, пов 'язаного з вибіркою:

1) ризик того, що аудитор при використанні тестів контролю прийде до висновку, що ризик контролю менший, ніж він є насправді, або при застосуванні перевірки по суті — до висновку, що суттєвої помилки немає, коли фактично вона є;

2) ризик того, що аудитор у випадку тестів контролю прийде до висновку, що ризик контролю більший, ніж він є насправді, або у випадку перевірки по суті — до висновку, що суттєвої помилки немає, коли фактично вона є.

«Елементи вибірки» — це окремі елементи, що складають генеральну сукупність.

«Статистична вибірка» означає будь-який підхід до здійснення вибірки, який має такі характерні риси:

• випадковий відбір елементів вибірки;

• використання теорії ймовірності для оцінювання результатів вибірки.

Підхід до здійснення вибірки, який не має характерних ознак, вважається нестатистичною вибіркою.

«Стратифікація» — це процес розподілу генеральної сукупності на субсукупності, кожна з яких є групою елементів вибірки, що мають подібні ознаки.

«Допустимою похибкою» є максимальна похибка в генеральній сукупності, яку аудитор погодився прийняти.

МСА 540 «Аудиторська перевірка облікових оцінок» встановлює положення та надає рекомендації щодо аудиторської перевірки облікових оцінок, що містяться у фінансових звітах. Цей МСА не призначений для застосування при перевірці прогнозної фінансової інформації, хоча багато процедур, наведених у ньому, можуть відповідати цій меті.

Аудитор повинен одержати достатні відповідні аудиторські докази стосовно облікових оцінок.

«Облікова попередня оцінка» — це визначення приблизної вартості об'єктів обліку та суми статті за відсутності точних методів оцінювання.

Управлінський персонал несе відповідальність за здійснення облікових оцінок, включених у фінансові звіти. Ці облікові оцінки часто здійснюються в умовах невизначеності щодо результату подій, які мали місце, або, ймовірно, відбудуться, і передбачають застосування судження. Внаслідок цього ризик суттєвого викривлення при використанні облікових оцінок є більшим.

Аудитор повинен одержати достатні відповідні аудиторські докази стосовно того, чи обґрунтована облікова оцінка за цих обставин і чи відповідним чином розкрита інформація. Перевіряючи облікову оцінку, аудитор повинен обрати один підхід або поєднання таких підходів:

1) огляд і тестування процесу, що використовується управлінським персоналом для оцінювання;

2) використання незалежної оцінки для порівняння з тією, що була підготовлена управлінським персоналом;

3) огляд подальших подій, які підтверджують отримані оцінки.

МСА 560 «Подальші події» передбачає встановлення положень і надання рекомендацій щодо обов'язків аудитора стосовно подальших подій. Аудитор повинен розглянути вплив подальших подій на фінансові звіти та аудиторський висновок. Цей стандарт стосується відображення у фінансових звітах сприятливих і несприятливих подій, що відбуваються після закінчення періоду, та визначає два типи подій:

1) ті, що свідчать про умови, які існували на кінець періоду;

2) ті, що свідчать про умови, які виникли після закінчення періоду. Аудитор повинен здійснити процедури, розроблені для одержання достатніх відповідних аудиторських доказів того, що всі події, які відбувалися до дати аудиторського висновку і які можуть потребувати коригування або розкриття інформації у фінансових звітах, були виявлені.

Якщо після дати аудиторського висновку, але до опублікування фінансових звітів аудиторові стає відомо про факт, який може суттєво вплинути на фінансові звіти, аудитор повинен розглянути, чи треба внести зміни до фінансових звітів, обговорити це питання з управлінським персоналом, а також вжити заходів відповідно до обставин.

Якщо після опублікування фінансових звітів аудиторові стає відомим факт, який існував на дату аудиторського висновку і який, якби був відомий на цю дату, змусив би аудитора модифікувати аудиторський висновок,, аудитор повинен розглянути необхідність перегляду фінансових звітів, обговорити це питання з управлінським персоналом, а також вжити заходів відповідно до обставин.

МСА 570 «Безперервність» встановлює положення і надає рекомендації щодо обов'язків аудитора при аудиторській перевірці фінансових звітів стосовно застосування при підготовці фінансових звітів припущення про безперервність діяльності підприємства, зокрема, стосовно розгляду оцінки управлінського персоналу здатності суб'єкта господарювання продовжувати безперервну діяльність.

МСА 580 «Пояснення управлінського персоналу» передбачає встановлення положень та надання рекомендацій щодо використання пояснень управлінського персоналу як аудиторських доказів, процедур оцінювання й документування пояснень управлінського персоналу, а також щодо необхідних дій у разі відмови управлінського персоналу надати відповідні пояснення.

Аудитор повинен одержати відповідні письмові пояснення від управлінського персоналу з питань, що є суттєвими для фінансових звітів, якщо не можна обґрунтовано очікувати існування інших достатніх відповідних аудиторських доказів. Якщо управлінський персонал відмовляється надати пояснення, які аудитор вважає потрібними, то це є обмеженням обсягу аудиту й аудитор повинен висловити умовно-позитивну думку або відмовитися від висловлення думки стосовно фінансових звітів.

МСА 600 «Використання роботи іншого аудитора» передбачає встановлення положень та надання рекомендацій щодо використання аудитором роботи іншого аудитора стосовно фінансової інформації одного або кількох компонентів суб'єкта господарювання при підготовці висновку щодо фінансових звітів суб'єкта господарювання. Цей стандарт не стосується випадків, коли два або більше аудиторів призначається спільними аудиторами; він не стосується й відносин аудитора з попереднім аудитором. Крім того, якщо головний аудитор робить висновок, що фінансові звіти компонентів є несуттєвими, положення цього стандарту не застосовуються.

МСА 610 «Розгляд роботи внутрішнього аудиту» передбачає встановлення положень і надання рекомендацій зовнішнім аудиторам при розгляді роботи внутрішнього аудиту. Цей МСА не стосується випадків, коли внутрішні аудитори суб'єкта господарювання надають допомогу зовнішньому аудиторові при здійсненні процедур зовнішнього аудиту.

Зовнішній аудитор повинен розглянути діяльність внутрішнього аудиту (якщо такий є) та його вплив на процедури зовнішнього аудиту.

МСА 620 «Використання роботи експерта» встановлює положення і надає рекомендації щодо використання роботи експерта як аудиторського доказу. Використовуючи роботу, виконану експертом, аудитор повинен одержати достатні відповідні аудиторські докази того, що така робота відповідає цілям аудиторської перевірки.

«Експерт» — це фізична особа (або фірма), яка має спеціальну кваліфікацію, знання й досвід роботи у певній галузі, іншій, ніж бухгалтерський облік і аудит.

МСА 700 «Аудиторський висновок про фінансову звітність» передбачає встановлення положень і надання рекомендацій щодо форми і змісту аудиторського висновку, який надається у результаті аудиторської перевірки фінансових звітів суб'єкта господарювання, проведеної незалежним аудитором. Багато рекомендацій можна адаптувати для підготовки аудиторських висновків щодо іншої фінансової інформації, а не лише фінансових звітів. Докладніше про аудиторський висновок йтиметься у главі 7.

Метою МСА 710 «Порівняльні дані» є встановлення положень і надання рекомендацій щодо обов'язків аудитора стосовно порівняльних даних. Аудитор повинен визначити, чи відповідають порівняльні дані фінансових звітів, що перевіряються, концептуальній основі фінансової звітності у всіх суттєвих аспектах.

МСА 800 «Аудиторський висновок при виконанні завдань з аудиту спеціального призначення» передбачає встановлення положень і надання рекомендацій у зв'язку з аудиторськими завданнями спеціального призначення, зокрема:

• фінансові звіти, складені відповідно до всеохоплюючої основи бухгалтерського обліку, іншої, ніж Міжнародні чи національні стандарти бухгалтерського обліку;

• конкретні рахунки, елементи рахунків або статті у фінансовому звіті;

• виконання контрактних угод;

• узагальнені фінансові звіти.

Цей МСА не застосовується при проведенні завдань з огляду, погоджених процедур та підготовки інформації.

Аудитор повинен переглянути й оцінити висновки, зроблені на основі аудиторських доказів, отриманих під час аудиторського завдання спеціального призначення, як підставу для висловлення думки. У звіті слід чітко у письмовій формі висловити думку.

Бажано дотримуватися відповідності форми і змісту аудиторського висновку, оскільки це сприяє кращому його розумінню користувачем.

ПМПА 1005 «Особливості аудиту малих підприємств» розкриває основні характеристики малих підприємств і визначає ступінь їх впливу на застосування МСА. Тут розглядаються характеристики малих підприємств, містяться рекомендації щодо застосування МСА у процесі аудиторської перевірки малих підприємств, містяться рекомендації щодо проведення аудиторської перевірки у тих випадках, коли аудитор надає малому підприємству послуги у сфері бухгалтерського обліку.

ПМПА 1006 «Аудит міжнародних комерційних банків» надає аудиторам додаткові рекомендації шляхом деталізації та роз'яснення застосування цих стандартів у контексті аудиту міжнародних комерційних банків. Проте це ПМПА не є вичерпним списком процедур і практичних прийомів, які слід застосовувати у процесі такого аудиту.

У багатьох країнах банки здійснюють ті види діяльності, які не належать до банківської сфери і можуть здійснюватися не лише банками. Ці види діяльності включають страхування, брокерські операції з цінними паперами та лізингові послуги.

Це Положення описує різні етапи аудиторської перевірки банків. При цьому особливу увагу приділено тим питанням, які характерні або важливіші для аудиту банків. Крім того, з метою ілюстрації подано додатки, які містять приклади:

1) типових процедур внутрішнього контролю в трьох основних сферах банківської діяльності, включаючи надання кредитів, валютні операції та довірчі операції;

2) фінансових коефіцієнтів, що, як правило, використовуються для аналізу фінансового стану й результатів діяльності банку;

3) аудиторських процедур перевірки по суті для оцінювання резерву на можливі збитки від позик.

ПМПА 1008 «Оцінки ризику та внутрішній контроль: характеристики та особливості КІС». Введення всіх бажаних заходів контролю КІС може не бути доцільним, якщо підприємство невелике або якщо мікрокомп'ютери застосовують незалежно від розміру підприємства. Характеристики організаційної структури КІС містять таке:

• концентрація функцій і знань;

• концентрація програм і даних.

ПМПА 1009 «Комп 'ютеризовані методи аудиту» надає рекомендації з використання КМА. Воно стосується всіх видів застосування КМА, включаючи комп'ютер будь-якого типу та розміру.

ПМПА 1010 «Вивчення питань, пов'язаних з охороною довкілля, при аудиторській перевірці фінансових звітів» відображає питання, пов'язані з охороною довкілля, які стають важливими для все більшої кількості суб'єктів господарювання і за певних обставин можуть суттєво впливати на фінансові звіти цих суб'єктів. Відповідальність за визнання, оцінку й розкриття інформації з таких питань покладається на управлінській персонал.

ПМПА 1012 «Аудит похідних фінансових інструментів» надає аудиторові рекомендації щодо похідних фінансових інструментів (ПІФ). Це ПМПА присвячене аудиторській перевірці похідних фінансових інструментів, що знаходяться у володінні кінцевих користувачів, до складу яких входять банки та інші суб'єкти фінансового сектору, якщо вони є кінцевим користувачем.

Кінцевий користувач — це суб'єкт господарювання, який безпосередньо бере участь у фінансовій операції на біржі (або через брокера) з метою хеджування, контролю за активами і зобов'язаннями чи спекуляції.

ПМПА 1013 «Електронна комерція: вплив на аудиторську перевірку фінансових звітів» надає рекомендації для допомоги аудиторам фінансових звітів, суб'єктів господарювання, що займаються комерційною діяльністю, здійснюючи її за допомогою комп'ютерів, підключених до загальнодоступної мережі, наприклад Інтернету.

2. Особливості аудиту коштів на валютних рахунках в банку

Залежно від обсягу готівкових операцій для комерційних банків встановлюється граничний залишок (ліміт) грошей в операційній касі з метою максимального скорочення частих або значних перевезень готівки. Як правило, такий залишок встановлюється у розмірі місячної потреби в коштах каси. Якщо виявлено, що в операційній касі банку залишок грошей перевищує граничну величину, то сума такого перевищення повертається в оборотну касу Національного банку або за домовленістю з Національним банком сума перевищення граничного залишку передається іншому комерційному банку, у якого виникла потреба в додаткових готівкових коштах.

Здійснюючи аудит касових операцій, аудитор ставить за мету встановлення порядку дотримання банківськими установами вимог законодавства щодо обліку операцій, пов'язаних з грошовою готівкою.
Однак аудитор у жодному разі не повинен порушувати нормального ритму касових операцій, не повинен знаходитися в приміщенні операційної каси протягом операційного дня.

На початку перевірки аудитор вивчає порядок збереження цінностей і документів у грошовому сховищі (кладовій). При цьому слід оцінити технічну оснащеність його, умови зберігання паперових грошових знаків, металевих монет, іноземної валюти та документів у іноземній валюті, дорогоцінних металів, бланків суворого обліку, цінних паперів. Цінності й документи у грошовому сховищі доцільно згрупувати за відповідними балансовими і позабалансовими рахунками, на яких вони враховуються. Разом з особами, що відповідають за збереження грошей і цінностей, аудитор перевіряє фактичну кількість грошей.

У книзі врахування цінностей мають бути підписи керуючого банком, головного бухгалтера і завідувача каси.

Перед аналізом валютних операцій постають такі завдання:

― проаналізувати масштаби, структуру та динаміку валютних операцій банку;

― контроль за дотриманням банком нормативів ризику загальної відкритої валютної позиції;

― порівняння ефективності формування ресурсів банку та їх розміщення в національній та іноземних валютах, вибір шляхів здешевлення вартості ресурсів банку в цілому;

― аналіз структури валютних доходів та витрат банку;

― оцінка стратегії менеджерів банку стосовно розширення обсягів операцій з іноземною валютою як для фінансування, так і для отримання комісійних та прибутку;

― аналіз ефективності впровадження нових банківських продуктів управління коштами в іноземній валюті (оцінка інвестиційних проектів на період окупності та ефективності);

― факторний аналіз доходів і витрат банку від здійснення касових валютних операцій, валютних депозитів та кредитів, розрахункових операцій за експортно-імпортними операціями, конверсійних операцій з готівковою валютою, неторговельних операцій (обмінних операцій, операцій з пластиковими картками, дорожніми чеками тощо);

― розрахунок відносних показників дохідності та рентабельності валютних операцій з метою оцінки їх внеску в загальну справу отримання прибутку.

Головним аспектом будь-якої операції з іноземною валютою є здатність визначити те, чи має банк достатні можливості для повного та адекватного зіставлення обсягу валютних операцій зі ступенем прийнятного ризику і рівня прибутковості.

Валютні кредити аналізуються за такими ж напрямами, що й гривневі кредити. Тобто визначається рівень дохідності валютних кредитів, стан їх повернення, прострочення платежів, рівень неповернення кредитів. Невід’ємною частиною аналізу є визначення рівня витратності ресурсної бази, сформованої за допомогою валютних депозитів. У разі відносно низької відсоткової ставки за валютними депозитами порівняно з депозитами у національній валюті (10% проти 25%) створюються позитивні передумови зниження витратності ресурсної бази банків. Тому активізація діяльності банку щодо залучення валютних депозитів є головною умовою підвищення ефективності банківської діяльності в цілому. При цьому важливо дотримуватися короткої відкритої валютної позиції. Одержані показники витратності ресурсів та дохідності кредитних операцій повинні порівнюватись з відповідними показниками по гривневих депозитах та кредитах. Порівняння відносних показників є критеріями вибору стратегії керівництва банку щодо напрямів діяльності з метою підвищення ефективності банківської діяльності в цілому. Це саме стосуються і операцій банку з цінними паперами у валюті.

Важливим напрямом аналізу є контроль за дотриманням нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції банку. Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті, пов’язана з валютними ризиками, які виникають у зв’язку з використанням різних валют під час проведення банківських операцій.

Валютна позиція — це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов’язань банку в кожній іноземній валюті. У разі їх рівності позиція вважається закритою, за нерівності — відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов’язань за проданою валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов’язань.

При цьому довга відкрита валютна позиція банку при розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція — зі знаком мінус.

З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої валютної (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13-1) і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13-2).

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) визначається як співвідношення суми абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами до регулятивного капіталу банку.

Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) має бути не більше ніж 35 %.

При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для загальної довгої відкритої валютної позиції (Н13-1) — не більше 30%; та для загальної короткої відкритої валютної позиції (Н13-2) — не більше 5 %.

Валютна позиція уповноваженого банку визначається та контролюється щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти.

Наступним етапом є аналіз валютних доходів. До складу валютних доходів включаються доходи від :

· валютних кредитів;

· комісія за касове обслуговування;

· комісія за безготівкові розрахунки у валюті;

· комісія за видачу валюти на відрідження;

· комісія за видачу валюти за приватними переказами;

· доходи за операціями на УМВБ;

· доходи від обмінних валютних операцій;

· комісія за видачу валюти по чеках;

· доходи за платіжними картками;

· комісія за продаж валютних чеків;

· доходи за агентськими угодами.

Аналіз валютних доходів можна згрупувати за такими групами:

1.Процентні доходи банку від валютних кредитів.

2.Непроцентні доходи банку (комісія за ведення валютних рахунків, плата за послуги банку, акредитиви).

3.Доходи від торговельних операцій в іноземній валюті.

4.Доходи від неторговельних операцій (обміну валют, пластикові картки).

5.Інші види доходів (дорожні чеки, гарантії, поручительства тощо).

Аналогічно проводиться аналіз валютних витрат банку. До них належать:

· процентні витрати за коштами клієнтів;

· процентні витрати за валютними депозитами;

· процентні витрати за цінними паперами власного боргу у валюті;

· комісійні витрати;

· витрати за переказами;

· комісійні за купівлю чеків;

· комісійні банків за обслуговування коррахунків;

· комісійні за купівлю валюти.

На доходність валютних операцій впливають:

· чисельність клієнтів;

· середньоденний документообіг, який надходить від клієнтури;

· середня відсоткова ставка за активними та пасивними валютними операціями (відсоткова ставка за валютними кредитами та депозитами);

· динаміка зміни тарифів на валютні послуги (SWIFT);

· кількість обмінних пунктів, їх розташування та ефективність роботи;

· збільшення кількості валютних позик та їх середнього розміру;

· розширення спектра послуг, що надаються у валюті (послуги за переказом, за готівковим обігом, надання довідок, обслуговування рахунків, дорожні чеки, пластикові картки тощо).

Аналіз валютних доходів та витрат проводиться за наступними напрямами:

― аналіз структури доходів та витрат;

― факторний аналіз доходів та витрат;

― коефіцієнтний аналіз дохідності та витратності валютних операцій.


3. Мета та завдання аудиту виробництва. Нормативно-законодавче та інформаційне його забезпечення

В основі організації обліку витрат на виробництво лежать слідуючі принципи:

-документування витрат і повне їх відображення на рахунках обліку виробництва;

- групування витрат по об'єктам обліку і місцям їх виникнення;

- відповідність об'єктів обліку витрат з об'єктами калькулювання собівартості продукції, показників обліку фактичних витрат з нормативними, плановими;

- розширення кола витрат, які відносяться на об'єкти обліку за прямим призначенням;

- здійснення оперативного контролю за витратами виробництва і формуванням собівартості продукції.

Як показує практика багато теоретичних і практичних проблем залишаються невирішеними.

Облік і аудит виробництва і калькулювання собівартості потребує комп'ютеризації.

Витрати на виробництво валової продукції (чи собівартість валової продукції) характеризують витрати поточного періоду (року, кварталу, місяця) на виробництво промислової продукції (робіт, послуг).

Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції, обчислення фактичної собівартості окремих видів та всієї продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових та грошових ресурсів.

Дані обліку витрат використовуються для оцінки та аналізу виконання планових показників, визначення результатів діяльності структурних підрозділів та підприємств в цілому, фактичної ефективності організаційно-технічних заходів, спрямованих на розвиток та удосконалення виробництва, для планово-економічних та аналітичних розрахунків.

У зв'язку з цим повинно бути забезпечене повне зіставлення планових та звітних даних щодо складу і класифікації витрат, об'єктів і одиниць калькулювання, методів розподілу витрат за планованими (звітними) періодами.

Витрати на виробництво класифікуються за такими ознаками:

1. За місцем виникнення витрат Витрати виробництва, цеху, дільниці, служби

2. За видами продукції, робіт, послуг Витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, валову, товарну, реалізовану продукцію

3. За видами витрат Витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції

4. За способами перенесення вартості на продукцію Витрати прямі, непрямі

5. За ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат Витрати умовно-змінні, умовно-постійні

6. За календарними періодами Витрати поточні, одноразові

За місцем виникнення витрати на виробництво групуються за цехами, дільницями, службами та іншими адміністративно відокремленими структурними підрозділами виробництв.

Залежно від характеру та призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на: основне, допоміжне і непромислове господарство.

Під час проведення аудиту необхідно керуватися Положенням (Стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", в якому наведені такі терміни і поняття, як "елементи витрат", "напрями витрат", "нормальна потужність", "об'єкт витрат", "визнання витрат", "склад витрат", "розкриття інформації про витрати у примітках до фінансової звітності" та іншими нормативними актами.

Проте перш ніж розпочати перевірку обґрунтованості формування і правильності обліку витрат виробництва необхідно оцінити слабкі і сильні сторони внутрішнього контролю процесу виробництва і витрат.

Перевіряючи витрати, слід документально підтвердити правильність розрахунку собівартості продукції (робіт, послуг), оскільки це один з найважливіших синтетичних показників, що дає змогу оцінити ефективність використання в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) матеріальних і трудових витрат, рентабельність, прибутковість і фінансову стійкість підприємства.

До початку проведення перевірки аудитор зобов'язаний вивчити організаційні і технологічні особливості підприємства, визначити характер, спеціалізацію, масштаби і структуру кожного виду виробничої діяльності організації-клієнта.

Досліджуючи правильність включення того чи іншого елемента витрат до складу виробничих витрат і розрахунку собівартості продукції, необхідно перевірити обґрунтованість розмежування джерел відшкодування різних витрат (за рахунок собівартості, прибутку, фондів або резервів), достовірність звітних показників собівартості продукції, правильність розподілу витрат між незавершеним виробництвом і готовою продукцією, що дає можливість виявити внутрішньогосподарські резерви зниження собівартості продукції.

Джерелами даних для аудиту є первинна документація і бухгалтерські записи за рахунками обліку виробничих витрат ("Виробництво", "Загальновиробничі витрати", "Адміністративні витрати", "Брак у виробництві", "Готова продукція", "Собівартість реалізації", "Витрати на збут", "Інші витрати операційної діяльності"), регістр бухгалтерського обліку, журнал № 5 і відповідні дані про витрати на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг), картки на замовлення, розробні таблиці (з розподілу заробітної плати, відрахувань на соціальні потреби, послуг допоміжних виробництв, розрахунку амортизації основних засобів, зносу МШП), відомості розподілу загальновиробничих витрат, відомість зведеного обліку витрат на виробництво.

Особлива увага звертається на правильність віднесення витрат на собівартість продукції та групування їх за елементами - матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні потреби, амортизація основних засобів, інші витрати.

Обґрунтованість складу матеріальних витрат на виробничі потреби і включення їх до собівартості продукції (робіт, послуг) перевіряється через зіставлення даних складів про відпуск матеріалів у виробництво з даними цехів та інших підрозділів про надходження їх у виробництво, а також за допомогою аналізу записів за кредитом рахунку "Виробничі запаси" і дебетом відповідних рахунків, які відображаються в журналі № 5.

Переходячи безпосередньо до перевірки правильності обліку витрат на виробництво продукції, аудитор повинен особливу увагу звернути на такі питання:

- чи дотримується принцип постійності в обліку витрат (тобто незмінюваність вибраного з початку року методу обліку витрат на виробництво і методу калькулювання собівартості продукції, способи розподілу непрямих витрат);

- чи відповідає обраний метод обліку витрат галузевим і техніко-економічним особливостям організації;

- наскільки правильно розмежовуються виробничі витрати за звітними періодами;

- чи дотримуються обраного методу і точності оцінки матеріальних ресурсів, що списуються на витрати виробництва продукції;

- наскільки обґрунтовано списуються відхилення від облікових цін за матеріалами;

- чи правильно нараховується знос основних засобів, нематеріальних активів і МШП;

- наскільки обґрунтовані суми витрат, пов'язані з організацією та управлінням виробництвом, і способи їх розподілу на об'єкти обліку і калькуляції;

- яка обґрунтованість списання витрат обігу на собівартість реалізованих товарів;

- чи правильно віднесені на витрати виробництва (обігу) фактичні суми витрат на ремонт основних засобів, відрядження, рекламу, оплату інформаційних, консультаційних послуг, а також представницьких витрат та ін.

Аудиторська перевірка витрат на виробництво є одним з трудомістких процесів в аудиторській діяльності, вимагає великої зосередженості, знань нормативних та інструктивних матеріалів з їх подальшими змінами, а також особливостей правильного роз-рахування виробничих витрат в окремих видах господарської діяльності організації.

Перевіряючи склад виробничих витрат організації, необхідно встановити, який спосіб формування собівартості продукції (робіт, послуг) використовується на підприємстві - традиційний для вітчизняного обліку, так званий калькуляційний варіант, чи "директ-костінг" (облік прямих витрат), що застосовується в міжнародній практиці.

Практика аудиторських перевірок показує, що є факти, коли до витрат даного звітного періоду включають витрати, здійснені в інші звітні періоди. Тому слід знати, що відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 16 "Витрати", затвердженого наказом Мінфіну України №318 від 31.12.1999 р., витрати підприємства включаються до собівартості продукції того звітного періоду, якого вони стосуються, незалежно від часу їх оплати - попередньої (орендна плата) чи наступної (оплата за час відпусток працівників і т. д.). Увага аудитора повинна зосередитися і на достовірності величини амортизаційних відрахувань за основними засобами і нематеріальними активами. Зокрема, необхідно перевірити, чи немає нарахувань зносу основних засобів понад нормативний строк їх експлуатації.

Аудиторській перевірці підлягає також обґрунтованість віднесення на витрати виробництва окремих податків, зборів, відрахувань, платежів.

Для того щоб обґрунтовано оцінити стан обліку витрат на виробництво, доцільно зафіксувати всі виявлені порушення в спеціально розробленій відомості, де мають бути передбачені такі показники:

· зміст операції;

· назва документа;

· дата складання;

· номер документа;

· сума;

· кореспонденція рахунків;

· примітка (в ній аудитор записує висновки й обґрунтовані пропозиції щодо усунення недоліків).


Список використаної літератури

1. Аудит в Україні: закони і законодавчі акти/ Шеф-редактор В. С. Ковальський. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 318 с.

2. Аудиторська діяльність в Україні: Нормативна база/ Укл. О. М. Роїна. - К.: КНТ, 2006. – 246 с.

3. Аудит: теорія і практика: Навчальний посібник/ А. Г. Загородній, М. В. Корягін, А. В. Єлісєєв, Л. М. Полякова та ін.. - 2-е вид., перероб. і доп.. - Львів: Львівська політехніка, 2004. - 453 с..

4. Безуглова Т. Організація і методика аудиту: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Тетяна Безуглова, Наталія Усик,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2007. - 371 с.

5. Бутинець Ф. Ф. Аудит: Підручник/ Ф. Ф. Бутинець. - 3-тє вид., доп. і перероб.. - Житомир: ПП "Рута", 2006. - 511 с.

6. Гончарук Я. Аудит: Навчальний посібник/ Яків Гончарук, Василь Рудницький. - 3-тє вид., переробл. і доп.. - К.: Знання, 2007. - 443 с.

7. Давидов Г. Аудит: теорія і практика: Монографія/ Григорій Давидов,. - Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2006. - 323 с.

8. Ільіна С. Основи аудиту: Навчально-практичний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Світланаа Ільіна,. - К.: Кондор, 2006. - 377 с.

9. Організація і методика проведення аудиту: Навчально-практичний посібник/ В. В. Сопко, В. П. Шило, Н. І. Верхоглядова, С. Б. Ільїна та ін.; М-во освіти і науки України. - 2-е вид., перероб. і доп.. - К.: ВД "Професіонал, 2006. - 575 с.

10. Петрик О. Аудит: Методологія і організація: Монографія/ О.А. Петрик,. - К.: КНЕУ, 2003. - 258 с.

11. Пшенична А. Аудит: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Антоніна Пшенична; М-во освіти і науки України, Полтавський ун-т споживчої кооперації України. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 319 с.

12. Усач Б. Аудит: Навчальний посібник/ Богдан Усач,. - 3-тє вид., переробл. і доп.. - К.: Знання, 2004. - 231 с.

загрузка...
Top