Вступ

Актуальність теми. Професія юриста, як своєрідний вид соціальної діяльності, виділяється серед інших цілим рядом специфічних властивостей, зумовлених тою роллю, яку відіграють право і законність у житті суспільства. Охорона прав і законних інтересів громадян, безкомпромісна боротьба з правопорушеннями, висококваліфіковане розв’язання різноманітних юридичних проблем — є змістом повсякденної діяльності юристів і разом з тим являється їх професійним обов’язком. Саме юристи, які мають ґрунтовні знання, відповідну професійну підготовку, високу правосвідомість, чітке розуміння своєї відповідальності за долю людей, наділені владними повноваженнями і здатні ефективно впливати на зміцнення законності і правопорядку у державі.

Необхідність виконання юристами своїх професійних повноважень, громадянського обов’язку ставить перед ними особливо високі вимоги до особистих якостей. У першу чергу юрист має глибоко усвідомлювати, що свою місію він виконує будучи наділений високою довірою суспільства і держави, а тому його висока порядність, чесність, безкорисливість, об’єктивність, вдумливий підхід до кожної деталі справи, постійне прагнення до самовдосконалення повинні бути невід’ємними рисами його натури.

Характерною ознакою відданості юриста своїй справі, професійної зрілості є загострене почуття справедливості. Для юриста це, насамперед, означає небайдужість до біди, нещастя інших людей, у тому числі і до таких, які через збіг складних життєвих обставин самі опинилися серед правопорушників. На відміну від інших громадян, юрист, саме завдяки своєму професійному хисту, спроможний не обмежуватися роллю спостерігача, а активно й ефективно домагатися відновлення порушених прав, встановлення справедливості. Зробити це — його професійний і громадянський обов’язок.

Тому мета нашого дослідження – дослідити значення юридичної професії у правовій державі.

Виходячи з мети дослідження, ми поставили перед собою наступні завдання:

— розглянути поняття юридичної професії і соціальне призначення юриста в громадянському суспільстві та правовій державі;

— дослідити поняття «юрист» і основні риси юридичної професії;

— охарактеризувати соціальне призначення юриста;

— проаналізувати особливості професії, юридичний фах і кваліфікацію юриста;

— дослідити значення професії юриста у суспільстві;

— розглянути професійну діяльність юриста та ознаки юридичної діяльності;

— проаналізувати роль та значення юриста в демократичному суспільстві та шляхи його вдосконалення;

— охарактеризувати значення практичної професійної діяльності юристів в системі демократичної держави;

— виявити шляхи підвищення якості підготовки юристів. 

Розділ 1. Юридична професія і соціальне призначення юриста в громадянському суспільстві та правовій державі

1.1. Поняття «юрист» і основні риси юридичної професії

Професія юриста — одна з найдавніших у людському суспільстві. У давньому суспільстві функції правового регулювання здійснювали досвідчені та найбільш авторитетні старійшини, жерці, «волхви», служителі релігійного культу, пізніше — духовенство (єпископи, священики).

Слово «юрист» грецького походження, а в літературній українській мові існує ще й слово «правник». Так чи інакше, ці поняття характеризують особу юриста як фахівця-правознавця.

Юристом має бути тільки та людина, яка відчуває власне покликання до цього нелегкого роду діяльності, адже тут на терези кладуться людські долі. Юрист має любити свою професію, бути захопленим нею, мати нахил до роботи з людьми, тому що до нього звертаються громадяни зазвичай в екстремальних ситуаціях, у скрутні та безвихідні моменти. Незважаючи на те, чи вірить юрист людині, чи ні, він зобов’язаний їй допомогти.

Але для того, щоб виконати своє професійне завдання повністю, потрібно знати не лише формально визначену суть (закони), але й мати моральні принципи діяльності. Ніякий закон не може врегулювати відносини між людьми, будучи закріпленим на папері. Лише втілений у конкретну життєву ситуацію закон виявляє своє призначення. Тож професія «юрист» спрямована на те, щоб закони діяли, виправ­довуючи невинних та караючи порушників.

Кожна нова справа вимагає спілкування, а як відомо — скільки людей, стільки й характерів. Тому юрист повинен бути психологом. Зважаючи на особу співрозмовника, юрист має знайти до нього підхід і найголовніше — допомогти.

Юрист — це професіонал, який має фундаментальні та спеціальні правові знання, кваліфіковано користується юридичним інструментарієм при розв’язанні юридичних проблем в ім’я захисту прав і законних інтересів громадян.

Фундаментальні — це глибокі знання, які дають розуміння внутрішніх закономірностей розвитку та функціонування держави і права. Вони складаються з глибоких і твердих знань усіх важливих юридичних понять і категорій.

Спеціальні— це конкретні юридичні знання, які використовують­ся для потреб того чи іншого виду юридичної діяльності. Наприклад, слідча чи прокурорська діяльність.

Ґрунтовна підготовка юристів започаткована у Римі. Римське право має величезний авторитет. Не менший авторитет має професіоналізм римських юристів. Римське право і сьогодні вивчається у багатьох університетах, а його рецепція (визнання) знаходить поширення у деяких державах [15, c. 14].

1.2. Соціальне призначення юриста

Юридична професія в Україні стала однією з найбільш затребуваних, як і у всьому цивілізованому світі. Сьогодні гостро постає питання про якість юридичної освіти, спеціалізацію юристів, професійний відбір абітурієнтів у юридичні вузи, тому що жоден значний захід, вчинок приватної особи, державного органу або його посадової особи, що знаходяться поза рамками побутових стосунків, не може об­ійтися без експертизи або консультації з боку юриста чи адвоката.

У «Програмі правової освіти населення», затвердженої Постано­вою Кабінету Міністрів України від 29.05.1995 р., зокрема, підкрес­люється, що правова освіта є обов’язковою для всіх дошкільних виховних, середніх освітніх, вищих навчальних закладів, закладів підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів. У новій Концепції правової освіти громадян України (2001 р.) накреслені шляхи підви­щення рівня правової культури населення і якості підготовки спеціалістів.

З розвитком ринкових відносин, зміною економічної суті поведін­ки громадян і розширенням кола цінностей, шо охороняються, відбулися зміни як у праці юриста, так і у змісті його професійної роботи.

Професійна юридична робота покликана забезпечити сформовану соціальну структуру: пенсійне забезпечення, засоби масової інформації, сільське господарство, сферу боротьби зі злочиністю, територіальне обслуговування населення тощо. Ринок праці (промисловість, банки, управління, торгівля, партії та інші громадські об’єднання) мають реальну потребу в юристах. Громадяни потребують допомоги юристів в реєстрації і перереєстрації угод з нерухомістю, одержанні різного роду дозволів, захисту прав особи від свавілля некомпетентних і корумпованих посадових осіб і т. ін.

Професійна юридична робота необхідна також у дослідженні проблематики цінних паперів, злитті юридичних осіб, що є відносно но­вим видом діяльності в Україні.

За останні роки зросла роль адвокатів у вирішенні судових справ, в оспорюванні адміністративних рішень, виник попит на охоронні та детективні послуги тощо.

У зв’язку з появою юридичних фірм, що ведуть зовнішньо­торговельні операції, виникла потреба в правовому забезпеченні вис­новків зовнішньоторговельних договорів, оформленні дозволів на ввіз і вивіз товарів, врахуванні зарубіжного законодавства при оформленні документів, маркуванні товарів, що продаються, сплаті митних зборів тощо [17, c. 59-60].

Одним словом, зараз важко назвати будь-яку сферу суспільних відносин, в якій професійна робота юриста була б достатньою. По­няття юридичної професії застосовується безвідносно до того, яку конкретну роботу юрист виконує, воно дозволяє охарактеризувати всі важливі риси юридичної професії.

1.3. Професія, юридичний фах і кваліфікація юриста

Професія юриста — це широка галузь трудової діяльності, що потребує юридичних знань, умінь, навичок, необхідних для виконання певної роботи в правовій сфері соціальних послуг. Основні риси юридичної професії:

1. Це гуманна професія, тому що вона спрямована, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини.
2. Це соціальне значима професія, тому що вона пов’язана з дер­жавою і правом, важливими соціальними явищами.
3. Це високоінтелектуальна професія, тому що юристу треба охоп­лювати всі сторони життя суспільства, враховуючи при цьому складні та часом заплутані юридичні проблеми.
4. Це творча професія, оскільки вона пов’язана з вирішенням нестандартних юридичних ситуацій, при цьому «творчість» завжди обмежена рамками права, що вимагає від юриста ще більшого мистецтва для розв’язання юридичних проблем.
5. Це точна професія, тобто вона є діяльністю, яка спирається на конкретні юридичні факти при точному додержанні законодавства для отримання конкретного результату.
6. Ця професія має велику свободу і самостійність, оскільки без них неможливо вирішити ті складні нестандартні ситуації, які виника­ють в діяльності юриста, але ця свобода може бути тільки в межах закону.
7. Це відповідальна робота, тому що вона завжди пов’язана з долею людей, і помилок тут не повинно бути.

Професія юриста має свої специфічні особливості, що пред’являє високі вимоги до ділових і моральних якостей працівника цієї сфери, \ зобов’язує його знати право, інші соціальні норми, які регулюють | службову діяльність юриста. Правознавець покликаний здійснювати ‘ благородну функцію захисту прав людини, його гідності і честі, інтересів держави, виховувати у громадян повагу до закону. Він — знавець права і правового життя суспільства, відданий своїй справі, морально стійка людина. Чесність, непідкупність, принциповість, громадянська мужність, справедливість — невід’ємні його якості [20,  c.45-46].

Невід’ємною властивістю юридичної діяльності і юридичної практики (поняття юридичної діяльності і юридичної практики будуть розкриті в модулях 2 і 3 цього блоку) є професіоналізм.

Професіоналізм закріплюється у відповідних нормативно-правових актах і є основою системи офіційних норм-вимог, що ставляться до юристів конкретної спеціалізації (наприклад. Закон України від 24.03.1998 року «Про державну виконавчу службу»; наказ Генеральної прокуратури України від 17.04.1996 року «Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури»). Діяти професійно означає:

1) працювати за правилами, виробленими і закріпленими у встановленому порядку, відповідно до особливого рівня (якості) прийнятих на себе завдань;

2) мати високу кваліфікацію (ділову компетенцію), основану на фаховій освіті;

3) керуватися морально-правовим обов’язком, a не розуміннями користі або вигоди); дотримуватися нормативів правової психології, економічної, екологічної, етичної, естетичної, інформаційної культури, що пред’являються до процесу діяльності і її результатів;

4) бути підконтрольним відповідним державним органам і (або) об’єднанням спеціалістів, але вільним від непрофесійного (в тому числі партійного) втручання;

5) гарантувати здійснення роботи — забезпечувати безперервність Діяльності на належному рівні відповідно до поставлених завдань або запитів;

6) одержувати належну оплату за свою квалі4’іковану працю.

Для професії юриста вимоги моралі мають особливий сенс, оскільки істинні законність і правопорядок у суспільстві встановлюються там, де правоохоронці спираються на принципи гуманізму, справедливості, чесності. Кожен юрист повинен усвідомити, що чим швидше піде у минуле широко поширений на обивательському рівні, перекручений погляд, що корисний і хороший той юрист, який вміє «грамотно» обходити закон, а не той, хто допомагає правильно його дотримуватись і тлумачити, тим краще буде і для окремої людини, і для суспільства в цілому.

Служби, що працюють в умовах ризику, і їх працівники керуються моральними нормами, які за своєю формою можуть відрізнятись від загальнолюдських норм моралі, але вони зберігають свій моральний зміст.

Головною є орієнтація на моральний ідеал служіння добру, боротьба проти зла. В сучасних умовах актуальними стають такі якості правоохоронця, як вміння самостійно вирішувати службові проблеми, завдання, здатність «брати на себе».

Професія, як правило, містить в собі ряд фахів.

Юридичний фах— це вузька сфера професійно-трудової діяльності юриста з чітко визначеними повноваженнями, що потребує конкретних правових знань, умінь і навичок, необхідного рівня про­фесійно-правового мислення і діяльності.

У Державному реєстрі нараховуються тисячі професій і фахів, що постійно поновлюються або змінюються (Для більшого уявлення можна ознайомитися з «Переліком напрямів і професій, за якими здійснюється підготовка спеціалістів у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями», затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 24.05.1997 р. Мв 507).

Окремі фахи юридичної професії:

— слідчий органів внутрішніх справ, прокуратури, служби безпеки, податкової міліції;

— військовий прокурор армії, флотилії, з’єднання, гарнізону та ін.;

— суддя господарського суду, суду загальної юрисдикції, конституційного суду та ін.;

— інспектор системи МВС: інспектор дозвільної системи, дільничний інспектор, інспектор ДАІ, інспектор кримінальної міліції по справах неповнолітніх, інспектор по роботі з особовим складом та ін.

Повертаючись до особи юриста, слід ще раз підкреслити, що робота юриста повинна здійснюватися кваліфіковано і на професійній основі.

Кваліфікація юриста — це ступінь підготовленості, наявність спеціальних правових знань, умінь і практичних навичок, необхідних для виконання професійних обов’язків.

Для окремих фахів (наприклад, оперуповноваженого карного розшуку, слідчого та ін.) принципове значення має фахова придатність: відповідність цим фахам можливостей, фізичних і психічних властивостей людини [13, c. 3]. 

Розділ 2. Роль професії юриста у суспільстві

2.1. Значення професії юриста у суспільстві

Євроінтеграційні процеси, які відбуваються у сучасному українському суспільстві вимагають нових підходів до розуміння права, формування правової держави і громадянського суспільства, підвищенню рівня правосвідомості громадян, а отже, і переосмислення ролі, яку грає юрист в нашому суспільстві. Знання права і вміння його застосовувати стало важливою передумовою для успішного виконання багатьох функцій держави.

Професія юриста відіграє важливу соціальну роль. Юристи захищають інтереси людини, її права та свободи, інтереси суспільства та держави від злочинних та інших протиправних посягань. Вони кожного дня ведуть боротьбу за справедливість, гуманність, законність та правопорядок.

Професія юриста є однією з найдавніших в історії цивілізації. Вона з’явилася разом з правом. Її роль зростала в міру розвитку законодавства, підвищення регулюючого значення права в житті суспільства. Професія юриста, як своєрідний вид соціальної діяльності, виділяється серед інших цілим рядом специфічних властивостей, зумовлених тою роллю, яку відіграють право і законність у житті суспільства. Охорона законних інтересів і прав громадян, боротьба з правопорушеннями, висококваліфіковане вирішення юридичних проблем – є змістом повсякденної діяльності юристів і разом з тим являється їх професійним обов’язком. Саме юристи, які мають ґрунтовні знання, відповідну професійну підготовку, високу правосвідомість, чітке розуміння своєї відповідальності за долю людей, наділені власними повноваженнями і здатні ефективно впливати на зміцнення законності правопорядку у державі. Необхідність виконання юристами своїх професійних повноважень, громадського обов’язку ставить перед ними особливо високі вимоги до особистих якостей. У першу чергу юрист має глибоко усвідомлювати, що свою місію він виконує будучи наділений високою довірою суспільства і держави, а тому його висока порядність, чесність, безкорисливість, об’єктивність, вдумливий підхід до кожної деталі справи, постійне прагнення до самовдосконалення повинні бути невід’ємними рисами його натури.

Для українського суспільства професія юриста дуже важлива, адже саме зараз, коли відбувається процес розвитку правової держави в Україні, насамперед на правознавче співтовариство покладаються надії і завдання затвердження принципу верховенства права, вдосконалення українського законодавства, посилення правових гарантій захисту різних верст населення і підвищення правосвідомості та правової культури українців [11, c. 32-33].

Юристи в сучасному суспільстві – не лише беруть участь у реалізації права. Вони вносять свій внесок у розвиток законодавства, у вдосконалення правового регулювання суспільних відносин, що складаються в соціальній сфері, у зміцнення правопорядку. Юристи розробляють пропозиції щодо вдосконалення законодавства і направляють їх до компетентних органів, беруть участь у роботі правотворчих органів, готують проекти законів та інших юридичних актів, дають висновки і відгуки на проекти нормативних актів.

Місія юристів полягає в служінні людям, в тому, щоб забезпечити в суспільстві організованість, дисципліну і такий правопорядок, який базується на засадах справедливості, гуманізму і правди. Бути юристом в сучасному суспільстві — велика честь і велика відповідальність.

Сьогодні склад юристів це багатотисячний загін працівників, до якого належить судді і адвокати, науковці і викладачі права, правоохоронці і нотаріуси, юрисконсульти органів державної влади і управління.

Але незважаючи на різногалузеву приналежність, усіх їх єднає наявність юридичної освіти, спільні мета та інтереси.

Професія юриста є однією з перших у розвитку цивілізованого суспільства, найбільш почесною і авторитетною у світі і в нашій державі.

Судочинство це один із головних способів реалізації права. Важливе значення у практичній підготовці майбутніх фахівців у галузі права відіграє діяльність юридичної консультації, складової структури кафедри цивільного права і процесу [12, c. 149-150].

2.2. Професійна діяльність юриста та ознаки юридичної діяльності

Для розкриття теоретичних основ особливостей та ознак юридичної діяльності слід розпочати знайомство з характеристики юридичної діяльності. Ця діяльність, насамперед, пов’язана з нормами й має свій сенс, а окремі її види в самій своїй назві містять це основне поняття: правопримирна діяльність, правоохоронна діяльність, правозахисна діяльність тощо [2].

Юридична діяльність є складовою соціальної діяльності у суспільстві. На думку І.В. Бризгалова, юридична діяльність належить до соціальної діяльності — це єдність теоретичного й матеріально-практичного процесів, які здійснюються соціальними суб’єктами з метою цілеспрямованого використання та зміни навколишнього середовища в інтересах людей [1].

Основними ознаками юридичної діяльності є такі:

• єдність теоретичного процесу, який поєднує пізнання явищ, предметів і матеріально- практичних дій, спрямованих на використання вивчених предметів та явищ в інтересах людей;
• юридичну діяльність здійснюють соціальні суб’єкти — індивіди або їх групи, наділені свідомістю та волею, здатні пізнавати і діяти;
• об’єктом діяльності є навколишнє середовище, тобто різноманітні матеріальні та нематеріальні явища й предмети, які оточують людину;
• зміст діяльності полягає в цілеспрямованому використанні та зміні навколишнього середовища соціальними суб’єктами, тобто це завжди свідома діяльність, спрямована на визначення цілей та засобів їх досягнення;
• метою діяльності є задоволення матеріальних та духовних потреб людей [1, 2].

Слово «юридичний» є синонімом слова «правовий». На цих словах базується майже вся юридична термінологія. Загалом юридична діяльність є такою, що вимагає великої напруги, терпіння, сумлінності, знань і високої відповідальності; це праця, заснована на суворому дотриманні норм закону. Праця юристів надзвичайно різноманітна й складна, вона має цілий перелік ознак, що відрізняють її від праці більшості людей інших професій [4; 5].

По-перше, юридичні професії характеризуються надзвичайною різноманітністю завдань, що вирішуються. Програма вирішення цих завдань може бути виражена в найзагальнішій формі, яка, зазвичай, сформульована в правовій нормі. Кожна нова справа для слідчого, прокурора, судді, адвоката є новим завданням. Чим менше шаблону в підході до справи, тим більше вірогідним і правильним є результат у пошуках істини.

По-друге, юридична діяльність при всій її складності й різноманітності повністю підлягає правовому регулюванню, і це накладає відбиток на особу кожного юриста. Вже при плануванні своєї діяльності будь-який працівник юридичного профілю в думках зіставляє майбутні дії з нормами законодавства, що регламентують ці дії [4; 5].

Як загальну характерну особливість юридичної праці слід зазначити те, що ця діяльність є складною соціальною відкритою системою, оскільки вона включена до широкого контексту правової системи суспільства й вирішує поставлені державою завдання правосуддя, особистої і суспільної безпеки, боротьби зі злочинністю.

Юрист — це фахівець, що володіє цивільною зрілістю й високою суспільною активністю, професійною етикою, правовою і психологічною культурою, глибокою пошаною до закону і дбайливим ставленням до соціальних цінностей правової держави, честі і гідності громадянина, високою етичною свідомістю, гуманністю, твердістю моральних переконань, відчуттям відпові-дальності за долі людей і доручену справу, принциповістю й незалежністю в забезпеченні верховенства права, свобод і законних інтересів особи, її охорони і соціального захисту, необхідною волею і наполегливістю до виконання ухвалених правових рішень, відчуттям нетерпимості до будь-якого порушення закону у власній професійній діяльності [3, 8].

Кваліфікований юрист розуміє сутність і соціальну значущість своєї професії, чітко уявляє суть, характер і взаємодію правових явищ, знає основні проблеми дисциплін, що визначають конкретну галузь його діяльності, усвідомлює їхній взаємозв’язок в цілісній системі знань і значення для реалізації права в професійній діяльності.

На цій основі в процесі професійного навчання у суб’єктів юридичної праці формується відповідна професійна мотивація, що включає складний комплекс потреб, інтересів, ідеалів і переконань. У структурі мотивації юриста особливу роль відіграють такі сполуки, як прагнення до справедливості, любов до істини, відчуття обов’язку, патріотизм, ціннісні орієнтації. Мотивація особистості фахівця дуже динамічна, вона змінюється під впливом різних зовнішніх соціальних і суб’єктивно-психологічних чинників, тому в конкретних умовах професійної діяльності мотивація або закріплюється й розширюється, або починає деградувати, проявляючи тенденцію до професійної деформації.

Професійна цілеспрямованість юриста включає прагнення служити правосуддю, відстоювати справедливість, захищати права й інтереси громадян. До цілеспрямованості включають також і прогнозування — передбачення юристом своєї конкретної діяльності в ролі адвоката, судді, прокурора, слідчого, юрисконсульта та ін.

Практично для всіх юридичних професій однією з основних сторін діяльності є комунікативна діяльність, яка полягає в спілкуванні в умовах правового регулювання. Правове (процесуальне) регулювання накладає специфічний відбиток на всіх учасників спілкування, наділяючи їх особливими правами й обов’язками та додаючи особливого відтінку спілкуванню, що виокремлює юридичні професії в особливу групу.

Для більшості юридичних професій характерною є висока емоційна напруженість праці. Причому частіше це пов’язано з емоціями негативними, з необхідністю їх пригнічувати, а емоційну розрядку відкладати на порівняно тривалий період часу [7].

Праця багатьох юристів (прокурора, слід-чого, судді, оперативного працівника та ін.) пов’язана із здійсненням особливих владних повноважень, з правом й обов’язком застосувати владу від імені закону. Тому у більшості осіб, що посідають зазначені посади, розвивається професійне відчуття підвищеної відповідальності за наслідки своїх дій [6].

Для більшості юридичних професій характерною межею є організаційна складова діяльності, що, зазвичай, має два аспекти:

• організація власної роботи протягом робочого дня, тижня, організація роботи над справою в умовах ненормованого робочого дня;
• організація спільної роботи з іншими посадовими особами, правоохоронними органами, сторонами в кримінальному процесі [6].

Для багатьох юридичних професій характерним є подолання опору їхній діяльності з боку окремих осіб, а в деяких випадках — і мікрогруп. Прокурор, слідчий, оперативний працівник, суддя у пошуках істини у справі нерідко натрапляють на пасивний або активний опір з боку зацікавлених в неправильному результаті справи осіб. По суті, для всіх юридичних професій характерний творчий аспект праці.

Так, пошуки істини в кримінальному судочинстві — процес творчий, тому слідчому, прокуророві, адвокатові, судді необхідні такі якості, як людяність, чуйність, увага, уміння проникнути у внутрішній світ людини, знайти найбільш доцільні прийоми роботи у кожному конкретному випадку: і коли вони мають справу з особливо небезпечним рецидивістом, і коли перед ними людина, яка випадково оступилася [6, 8].

Професійна юридична діяльність відрізняється складністю й багатогранністю. Її психологічний аналіз завжди дає можливість виділити кілька етапів, через які відбувався рух до кінцевої мети — встановлення істини. Певною мірою у професійній юридичній діяльності слід виділити такі аспекти: пошуковий (пізнавальний), комунікативний, засвідчувальний, організаційний, реконструктивний   (конструкційний),  соціальний.

Кожний із зазначених аспектів передбачає реалізацію відповідних особистісних якостей, забезпечуючи успішність діяльності [5].

Діяльність юриста — багаторівневе, ієрархічне явище, на кожному етапі якого досягнення притаманних йому цілей забезпечується відповідними особистісними властивостями, причому їх досягнення уможливлює перехід до досягнення цілей більш високих рівнів діяльності.

Система практичних дій юриста служить для реального здійснення його стратегічних і тактичних професійних цілей і виявляється у вигляді вирішення конкретних завдань правопримирення: складання документації, проведення допиту, огляд місця події, слідчий експеримент, підготовка судової промови, складання вироку.

Спостерігаючи й оцінюючи результати своїх дій у процесі підготовки й проведення судового розгляду, характеру ухваленого вироку, юрист доходить висновків про успішність або неуспішність цих дій, у зв’язку з чим вважає свою мету досягнутою або ні. Оцінка й облік результативної інформації утворює процес зворотного зв’язку, який замикає вказану послідовність інтеріоризованих і екстериорізованих дій в єдину саморегульовану функціональну систему професійної діяльності юриста.

Зворотній зв’язок має санкціонуючий характер, оскільки на його основі суб’єкт діяльності — юрист або вважає свою мету досягнутою й планує перехід до вирішення нових професійних завдань, або повертається до колишнього завдання з метою його перегляду і корекції. У будь-якому випадку результативна інформація впливає на перебудову подальшої діяльності фахівця, оскільки сприяє або закріпленню початкової мотивації і цілеспрямованості, її доповненню й вдосконаленню, або деформує її, у зв’язку з чим можна спостерігати або підвищення професійної майстерності, або професійну деформацію [16, c. 61-62].

До ознак юридичної діяльності необхідно віднести:

• єдність процесів пізнання юридичних явищ та їх використання в інтересах людей;
• здійснення діяльності професійно підготовленими спеціалістами, які знають право і вміють його реалізувати;
• об’єктом юридичної діяльності є юридичні явища, опосередковані правом дії (дія або бездіяльність) людей та результати цих дій [2; 3].

Оскільки виконання професійних обов’язків здійснюється юристом у різних сферах життєдіяльності, то цей фахівець повинен володіти певними якостями характерними для цих сфер, а саме:

• у соціальній сфері — намагання встановити істину, справедливість, гуманізм, чесність;
• у пошуково-пізнавальній сфері — уважність та спостережливість, тобто цілеспрямоване сприйняття предметів та явищ, а також відшукування фактів, що стосуються злочину, та осіб, які його скоїли;
• у сфері реконструктивно-конструктивної діяльності — вміння всебічно ана-лізувати отриману інформацію, формулювати гіпотези, виявляти творчий, оригінальний підхід до розв’язання завдань;
• у сфері засвідчувальної діяльності — розвинена писемна мова, вміння швидко узагальнювати інформацію, письмово викладати юридичні явища;
• у сфері організаційної діяльності — самодисциплінованість, цілеспрямованість, наполегливість, організаторські здібності;
• у сфері комунікативної діяльності — емоційна врівноваженість; тактовність, вміння чітко формулювати свої думки.

Існують також особистісні якості, які є негативними для юриста:

• у соціальній сфері — цинізм, нечесність, владолюбство, жорстокість, авантюризм;
• у пошуковій сфері — неуважність, відсутність пошукової домінанти (юридичний азарт);
• у реконструктивній сфері — низький рівень інтелекту, стереотипність і консервативність мислення;
• у засвідчувальній сфері — недбалість, невміння швидко передавати усну мову письмово;
• в організаційній сфері — нецілеспрямованість, відсутність організаційних здібностей;
• у комунікативній сфері — імпульсивність, надмірна сором’язливість, груба поведінка [18, c. 85-86]. 

Розділ 3. Роль та значення юриста в демократичному суспільстві та шляхи його вдосконалення

3.1. Значення практичної професійної діяльності юристів в системі демократичної держави

Роль юриста в будь-якому демократичному суспільстві на сьогодні є величезною. В тому числі і в Україні. Насамперед це пов’язано з тим, що зараз ми будуємо правову державу. В такій державі всі правовідносини повинні будуватися за принципом, коли кожен повинен дотримуватися законів і поважати права людини. З іншого боку, коли права вже порушені, дуже часто відбувається так, що, аби захистити їх чи реалізувати інші можливості, надані законодавством, треба докладати певні зусилля. Яку б сферу правовідносин ми не брали — всюди питання врегульовані певними нормативними документами, котрі дуже часто звичайна людина не може самостійно осягнути через їхній великий масив, відсутність досвіду читання таких документів, які написані складною специфічною мовою, та інше. І тому, звичайно, без практики і відповідних знань будь-кому складно захистити свої права. Саме в таких випадках кваліфіковано допомогти людини можуть і повинні ті, кого називають юристами.

Правових механізмів для того, щоб успішно захищати права громадян, на сьогодні в нас є достатньо. Інша річ, як ці механізми, в першу чергу правові інститути, працюють і чи вони повністю відповідають нинішнім запитам суспільства. Наприклад, такі інституції, як правоохоронні чи судові органи, існують у будь-якій правовій державі. Інша справа, наскільки вони ефективно захищають або допомагають захищати права людей і встановлювати справедливість.

Юрист, як і лікар, певною мірою не є універсальним. Кожен юрист має своє суспільне місце і виконує ту чи іншу професійну місію. Наприклад, юрист-правозахисник, юрист-адвокат, юрист-працівник правоохоронного органу, юрист-суддя, юрист на підприємстві тощо. І звичайно кожен з цих фахівців стикається у своїй роботі з різними суспільними інститутами, органами та суб’єктами влади. Тому все залежить від того, наскільки ефективно працює цей інститут чи особа, як частина механізму, для того, щоб захистити права громадян чи суб’єктів в тому чи іншому питанні.

Тож формально ці механізми є, але ще є що покращувати. Це і питання правоохоронної системи, і системи судів, і досить часто безпосередньо питань роботи самих правозахисних інституцій. Тому в нас ще дуже багато роботи попереду [10, c. 16-17].

Юрист — це лише професія, яка повинна приносити заробіток тому, хто нею займається? Чи це покликання захищати людей, навіть коли вони не можуть за це заплатити?

Напевно, тут варто розділити поняття «юрист» на декілька значень. З одного боку, це фахівець, який володіє певними правовими знаннями, вміннями, навичками, щоб виконувати свою професійну функцію. Але залежно від того, де і в якому напрямку він працює, можна сказати, чи це юрист просто як працівник, чи це особа, яка є юристом від природи. Тобто, є люди, які просто виконують свої функцію, а є фахівці, які «горять» своєю роботою.

Юрист — це та людина, котра повинна допомагати відстоювати свої права в будь-яких випадках і обставинах тим, хто цього потребує. На мою думку, кожна робота, в тому числі і юриста, має приносити не лише матеріальні вигоди. Вона, в першу чергу, має подобатися людині, незважаючи на всі складнощі, які в ній виникають.

В Україні люди переважно досить скептично ставляться до ефективності можливостей захисту своїх прав юридичними (правовими) методами. Перш за все, це пов’язано з тим, наскільки ефективно працюють органи влади, як часто люди стикалися з корупційними проявами там — це, звичайно, накладає певний відбиток на думку громадян.

Але останнім часом все більше і більше людей крок за кроком переконуються в тому, що захистити свої права саме правовими методами, які не виходять за рамки юридичних механізмів, реально. Їх ще далеко недостатньо для побудови справжньої правової держави.

Тому тут треба ще багато чого зробити. З одного боку, юристи успішними прикладами повинні доводити громадянам, що в правовий спосіб можливо захищати свої права. З іншого — органи влади зобов’язані відповідально ефективно виконувати свої функції: не формально, а безпосередньо з точки зору дотримання законодавства і допомоги в легалізації прав і свобод громадян.

Саме від цих основних чинників залежатиме, наскільки люди будуть вірити в існування такої можливості, як захист своїх прав юридичним законними механізмами.

У всі часи громадська правозахисна діяльність була складною. Це пов’язано з багатьма факторами. З одного боку, це певна політична ситуація в державі, яка відбивається, в тому числі, і на діяльності громадських організацій. З іншого боку, це певні, я б сказав, недоліки в роботі державних інституцій, які призводять до порушень прав людини. Це і корупція, і надмірна бюрократія, і відсутність необхідного фінансування та інші. Без цих негативів, звісно, що людям було б набагато легше і простіше реалізовувати свої права [8, c. 144-145].

Якщо говорити з матеріальної точки зору, то діяльність таких організацій, здійснюється в абсолютній більшості за підтримки різних міжнародних організацій чи благодійних ресурсів.

Як відомо професія юриста завжди була дуже популярною та високооплачуваною і я з впевненістю можу стверджувати, що вона такою і залишилася. Але є статистичні данні, в яких вказано, що на ринку праці йде надлишок цієї професії й з цим не посперечаєшся. Дійсно можна стверджувати, що молодим фахівцям важче стало працевлаштовуватись. Збільшується конкуренція серед самих спеціалістів та трохи зменшився рівень знань, якщо казати взагалі, серед випускників юридичних вищих навчальних закладів, це зумовлюється тим, що не так давно було відкрито багато юридичних факультетів і вищих навчальних закладів. Тому за законом діалектики: “Якість перейшла у кількість”.

У теперішній неспокійний час відчувається потреба в юристах. Різкий сплеск злочинності та інших соціальних процесів  призводять до збільшення та реорганізації правоохоронних  органів. Також це пов’язано зі спрямованістю України до вступу в Європейський Союз.

Слід  зазначити, що зараз, коли масово порушуються права людини  юристи не сидять без діла. На них покладаються завдання утвердження верховенства права, посилення правових гарантій соціально незахищених верств населення, збільшення  правосвідомості та правової культури українців, вдосконалення законодавства та багато іншого.

Головна мета юриста – захист прав і свобод громадян, слідкування за виконанням демократичних принципів. Немає ні однієї держави на землі, де б не порушувалися права людини, тому існує велика кількість державних установ  та організацій,  які займаються реалізацією принципів права,  через які здебільшого і здійснюється правозахисна діяльність громадян.

Можемо зробити висновок, що при розбудові Української держави професія юриста набуває все більшого значення. Юристи, адвокати, прокурори, нотаріуси – це дуже необхідні особи як в приватній практиці, так і у муніципальному та державному управлінні [6, c. 22-23].

3.2. Шляхи підвищення якості підготовки юристів

На даний момент у системі української вищої юридичної освіти утворилася парадоксальна ситуація: потреба у висококваліфікованих юристах-спеціалістах в останнє десятиліття була і залишається вагомою, однак рівень знань випускників вищих юридичних навчальних закладів не достатній для практичної діяльності. Крім того, слід зазначити, що він поступово знижується. Якщо вчора професія юриста сама по собі розглядалась як престижна, то на сьогодні вже зростає попит на юристів, які є фахівцями в окремих галузях права та вміють професійно застосовувати нормативно-правові акти. Тому дослідники в галузі юридичної освіти приділяють увагу не лише питанню підвищення якості підготовки юристів у цілому, але й питанню про напрями такої підготовки.

Характерною особливістю освітнього процесу в Україні є те, що головна увага в ньому приділяється пізнанню сутнісної сторони правових явищ, і це — його перевага Але виявивши сутнісну основу правових явищ, студенти та випускники юридичних навчальних закладів не прагнуть пройти другий етап пізнання — проявити ці знання в конкретних формах, у яких відображається реальна дійсність. Внаслідок цього в українського випускника професійна підготовка і вміння застосовувати практичні навички у роботі слабші, ніж у студента, що навчається, наприклад, у США чи Англії. При всьому різноманітті освітніх технологій необхідно виходити з тієї «моделі» юриста, яка формується державними освітніми стандартами.

На жаль, в Україні відсутні галузеві стандарти «бакалавр права» і «магістр права», які б уніфікували вимоги до майбутніх фахівців у галузі права через підвищення якості підготовки юристів.

Під час формування вимог до майбутнього юриста надзвичайно важливо, щоб юридична освіта незалежно від спеціалізації відповідати лише одному освітньому стандарту, а отже, в основі останнього повинні бути закладені «універсальні» вимоги до майбутнього юриста. Не можна не враховувати і той факт, що всі юридичні вміння та навички дуже індивідуальні. Почавши з простого повторення чужих дій, юрист із часом виробляє складні навички,  набуває здатності творчо застосовувати знання і досягати позитивного результату в різних умовах. Як відзначають дослідники, диво юридичної професії полягає в тому, що вона невідривна від особи юриста, а навички професійної діяльності завжди містять риси індивідуальності конкретної людини [1, с. 7]. Усі ці обставини ускладнюють однозначне визначення єдиного, універсального переліку професійних навичок і вмінь випускника юридичного вузу.

Проте потреба суспільства в якісно підготовлених юристах вимагає вироблення єдиної позиції щодо цього питання, інакше юридичні навчальні заклади готуватимуть абстрактних не повністю сформованих фахівців з абстрактним уявленням про свою майбутню діяльність.

Рівень кваліфікації багатьох випускників вищих навчальних закладів України, як уже зазначалося, не відповідає сучасним вимогам. Через відрив навчально-виховного процесу від практики молодий фахівець часто не здатний приймати оптимальні рішення й ефективно діяти в практичних ситуаціях, адаптаційний період триває 3-5 і більше років. Основна причина цього — невідповідна вихідна модель спеціаліста — носія закладених за роки навчання знань, умінь і навичок. Звісно, знання швидко забуваються, а сформовані вміння та навички часто втрачають актуальність у нових життєвих ситуаціях. Тому сучасного учня (студента) треба не лише «наповнювати» знаннями, а на-вчати здобувати їх самостійно [2, с. 68].

Особливість юриспруденції як сфери професійної діяльності полягає в тому, що теоретичні знання та практичні навички в ній взаємопов’язані і тісно переплітаються. Однак за наявності у навчальному плані великої кількості теоретичних курсів однозначно недостатньо дисциплін, що навчають студентів практичним навичкам. Це призводить до того, що при вивченні кожної з дисциплін акцент робиться на змісті та специфіці даної дисципліни, що не дозволяє повною мірою розвивати уявлення про міжпредметні зв’язки в межах спеціальності. Для юристів це має дуже важливе значення, оскільки практичним освоєнням спеціальності студентам доведеться займатися в умовах дуже жорсткої конкуренції. Тому основи практичної підготовки повинні бути закладені вже у вузі.

Болонський процес прискорив тенденцію уніфікації освітніх систем Європи та України, у тому числі й у сфері юридичної освіти. Його позитивний результат — запозичення досвіду, який підвищить ефективність і конкурентоспроможність української вищої освіти. У сфері підготовки юристів — це перш за все посилення практичної спрямованості навчання, обов’язкова судова практика, збільшення тривалості практичного навчання, однак без відмови від очевидних переваг системи підготовки студентів — фундаментальності та інтеграції навчання і науки.

Враховуючи викладене вище, можна зроби-ти висновок, що юридичну освіту слід розглядати в широкій перспективі, приділяючи більше уваги міждисциплінарному підходу з метою розвитку у студентів адекватного юридичного мислення — точного і гнучкого одночасно, враховуючи минуле, сьогодення і майбутнє. Такий підхід до освіти дозволить випускникам швидко адаптуватися до нових правових ситуацій.

Найважливішим завданням реформи освіти стає розроблення нових методів, стандартів і підходів до підготовки юристів на рівні сучасних вимог економічного та правового розвитку держави. Враховуючи досвід інших країн, слід внести корективи не лише до навчальних планів вищих навчальних закладів, а й у цілому змінити підхід до підготовки майбутніх юристів, оскільки у сучасному світі роль юридичної професії величезна і охоплює практично всі сфери життя і діяльності [3, c. 20-21].

Правовій державі потрібні юристи, рівень підготовки яких відповідає рівню розвитку су-спільних відносин. Лише за цієї умови представники юридичної професії будуть здатні виконувати всі покладені на них суспільством обов’язки, оскільки лише в правовій державі право досягає найвищої ефективності. Тому відсутність налагодженої системи юридичної освіти негативно впливає зрештою не тільки на ефективність механізму правового регулювання, правотворчості, стан законності і правопорядку, але й на авторитет юристів.

Для організації ефективної системи підготовки юриста слід передусім сформувати перелік знань, навичок, якостей, якими повинен володіти юрист і які характеризують результати освітнього процесу, становлять так звану «професіонограму юриста», та запропонувати напрями формування зазначених знань, навичок і вмінь. Це пов’язано з тим, що набір професійних навичок юриста, з одного боку, характеризує професійну придатність випускника вузу, а з іншого — є показником розвитку його професійної свідомості, досвіду соціально- правової активності юриста. У той же час по-будована модель повинна містити також основу для подальшого розвитку і вдосконалення юридичної професії.

Орієнтиром для визначення набору професійних навичок та умінь, якими повинен воло-діти студент, що здобуває юридичну освіту, є сама юридична практика і потреби розвитку суспільства для підготовки (підвищення кваліфікації, перепідготовки) кваліфікованих кадрів. Хто ж висуває професійні вимоги до юристів, формуючи тим самим професіограму? По-перше, це робить держава у ухвалюючи закони, державні освітні стандарти, посадові інструкції. По-друге, це роблять професійні об’єднання — у своїх статутах і кодексах професійної етики. По-третє, при формуванні професіограми враховуються поради колишніх і бажання потенційних клієнтів, думка професіоналів, а також історичний та зарубіжний досвід, рекомендації та вимоги міжнародних актів.

Основоположними для всієї системи вищої юридичної освіти є вимоги до змісту підготовки юристів, закріплені Постановою Кабінету Міністрів України «Про розроблення державних стандартів вищої освіти» [3]. Держстандарте встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки. Вони є основою оцінювання освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання вищої освіти.

Наказом Міністерства освіти і науки України «Про затвердження Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України» [4] визначено такі види практики: навчальна; технологічна; експлуатаційна; конструкторська; педагогічна; економічна; науково-дослідна тощо.

Основними видами практики студентів вищих навчальних закладів, які здобувають вищу професійну освіту за напрямом підготовки «Право», є навчальна та виробнича практика, яка включає переддипломну практику.

Навчальна практика здійснюється відповідно до навчального плану з метою закріплення отриманих знань і здобуття первинних практичних навичок для вирішення конкретних поставлених завдань. Вона може бути організована у формі ознайомчої практики на підприємствах, в установах, організаціях чи практики для отримання первинних професійних умінь на базі вузу.

Виробнича практика проводиться відповідно до навчального плану з метою закріплення знань, отриманих студентами в процесі навчання, на основі вивчення та аналізу роботи підприємств, установ, організацій, на яких вони проходять практику, а також оволодіння виробничими (функціональними) навичками і новітніми методами управління. Виробнича практика може бути організована у формі практики за профілем спеціальності, науково-дослідної практики, науково-педагогічної практики.

Переддипломна практика як частина основної освітньої програми є завершальним етапом навчання і проводиться після освоєння студентом програм теоретичного та практичного навчання [5, c. 351-352].

Варто відзначити існуючі нині недоліки системи організації практик вузами.

1. Відсутність законодавчої бази та методичного обґрунтування органічного поєднання теоретичного і практичного навчання при підготовці студентів-юристів. Практичні навички відокремлені від інших знань, умінь і навичок, які вже отримані на заняттях у вузівських аудиторіях, у той час як отримання теоретичних знань має здійснюватися в безпосередній єдності з їх практичним закріпленням.

2)       Не існує організаційних та методичних рекомендацій щодо порядку проходження практики, вибору ефективних способів контролю за реальними результатами практики. Така ситуація сприяє тому, що практика стає формальністю. Відсутність ефективного контролю з боку вищого навчального закладу за проходженням практики призводить до того, що практика для студентів найчастіше обмежується простим спостеріганням за роботою в юридичних фірмах. Чим займається студент під час практики, можна судити тільки за складеними ним же звітними документами. Контроль за проходженням практики та оцінювання її результатів відбувається тільки на стадії її захисту. Даний вид поточного контролю набутих практичних навичок також досить формальний і часто обмежується поданням студентом звіту та інших формальних документів.

3. Важливим є також питання проходження студентами ознайомчої та переддипломної практики в недержавних і непрофільних вузах, оскільки у багатьох випадках відносини з органами і організаціями, в яких мають працювати випускники, не налагоджені належним чином. Самі ж випускники таких вузів після їх закінчення відчувають себе не цілком готовими до практичної роботи. Як наслідок, такі випускники знаходять роботу не за спеціальністю.

Усе це дає підставу стверджувати, що одна з основних проблем вищої юридичної освіти в даний час полягає в тому, що вона поки що не забезпечує відповідний рівень навчання практичним навичкам. Традиційний академізм української юридичної освіти не навчає студентів професіоналізму.

Перше, на що слід звернути увагу, — це те, що практичні навички у майбутніх юристів повинні формуватися поступово. Розмежування між здобуттям суто теоретичних знань або лише практичних навичок — недоцільне і не сприятиме позитивному результату. Таким чином, потрібно оптимізувати навчальні плани, враховуючи принцип безперервного поєднання отриманих студентом теоретичних знань і професійних вмінь і навичок.

Друга не менш важлива умова полягає в тому, що фундаментальна та спеціалізована професійна підготовка майбутніх юристів потребує зміцнення зв’язку навчального процесу з практикою, максимального його наближення до реальних процесів практичної реальності. Вирішити таке складне завдання за допомогою традиційних методів набуття практичних навиків малоймовірно, тому потрібно розробити нові підходи організаційного, правового та методичного характеру.

Хоча прищеплення практичних навичок в рамках традиційного навчального процесу (лекцій, семінарських та практичних занять) із використанням активних методів навчання безумовно важливе, не можна, по-перше, замінювати теоретичне навчання вирішенням конкретних казуїстичних завдань, по-друге, не слід недооцінювати роль системного підходу до практики.

Практичне заняття з окремої дисципліни не дає повного уявлення про те, «як це відбувається в реальному житті», а тим більше не формує раціонального стереотипу професійної діяльності [5, с. 245]. Посилаючись на досвід зарубіжних країн, можна запропонувати продовжити термін практики, вивести її за рамки навчального процесу. Однак це призведе лише до збільшення нормативного терміну навчання, що в даний час не можна визнати доцільним, оскільки це не вирішує проблеми по суті. У зв’язку з цим необхідно вирішити три групи завдань:      правове регулювання організації практики; методичне забезпечення процесу проходження практики студентами; форми контролю за результатами практики [1, c. 106-108].

Розглянуті питання організаційного забезпечення проходження практики студентами юридичних вузів є лише частиною проблем у цій галузі. На даний час відсутнє правильне з наукової точки зору, послідовне методичне обґрунтування програми практики. По суті, вирішення цього питання покладається на самі навчальні заклади. Освітні стандарти навіть частково не виконують покладених на них законодавством функцій. Лише системний, послідовний підхід до розроблення відповідних вимог та рекомендацій до організації всіх видів практики та їх нормативного закріплення дозволить вирішити левову частку існуючих проблем.

Щодо положень про практику, які розробляються кожним навчальним закладом, то вони часто дублююся і не враховують специфіку юридичної спеціальності. У зв’язку з цим, слід розробити положення про практику за напрямом підготовки «Право» на рівні міністерства і закріпити у ньому такі основні положення:

1)       визначити основні вимоги до кожного виду практики: навчальної, виробничої та переддипломної;

2)       закріпити рекомендації з найбільш оптимальним розподілом годин практики в рамках навчального процесу і поєднанням теоретичної та практичної підготовки таким чином, щоб організувати найбільш ефективну роботу студента для набуття та вдосконалення навичок майбутньої професії;

3)       посилити контроль за результатами практики. З цією метою рекомендуємо закріпити в навчальному плані вузів за напрямом підготовки «Право» таку форму контролю результатів практики, як екзаменаційна атестація.

Крім того, захист звіту про практику повинен дозволити здійснювати контроль за вирішенням головного завдання самої практики — вироблення і вдосконалення практичних навичок. Отже, студент повинен продемонструвати викладачеві набуті навички, здатність застосовувати ці знання при вирішенні конкретних завдань. При цьому лише написання звіту з поданням необхідних документів не може бути єдиним доказом досягнення позитивного результату. Найбільш вдалою формою контролю результатів практики, яку доцільно закріпити в навчальному плані за напрямом підготовки «Право», є екзаменаційна атестація. Захист практики не повинен базуватися лише на позитивних рекомендаціях і правильно виконаному звіті (які також повинні враховуватися, але не бути єдиними підставами виставлення оцінки), — він має бути незалежною формою перевірки набутих студентом навичок у процесі практики.

Слід також зазначити, що багато уваги зараз приділяється впровадженню активних методів навчання в традиційний навчальний процес та їх особливій ролі у розвитку практичних навичок студентів-юристів. Самі по собі активні методи навчання дуже різноманітні. Об’єднує їх механізм взаємодії викладача та студента, який заснований на більш високих вимогах до ролі останнього в процесі навчання.

Дані методики давно і цілеспрямовано використовуються в США, Англії та інших країнах англосаксонської системи права. Основним методом навчання у сфері юридичної освіти тут є прецедентний, побудований, по суті, на дослідженні лише однієї ланки методів пізнання — сходження від емпірично конкретного до абстрактного. Він реалізується під час навчання за допомогою питань і відповідей, рольових (ділових) ігор, дослідницьких семінарів, коли на конкретних прикладах студент отримує практичні навички і закріплює професійні знання. Однак якщо в англосаксонській правовій системі це основа всього освітнього процесу при здобутті юридичної професії (на основі загальних прикладів роблять загальні висновки), то в нашій країні, історично близькій до інших правових традицій, використання активних методів навчання не можна визнати вирішенням всіх проблем. Неприпустимо відмовлятися від досвіду, напрацьованого українською юридичною школою, оскільки зайва емпіризація не сприятиме підготовці фахівців високого класу.

Інтеграція вищої юридичної освіти з практикою вирішує комплекс завдань, серед яких основним є орієнтація викладання на проблеми практичної юридичної діяльності. Крім цього, забезпечується швидше залучення студентів до практичної діяльності і можливість їх подальшого працевлаштування, надаються додаткові матеріальні та інформаційні ресурси освіти, а також можливість підвищувати загальний науково-освітній рівень практичних працівників.

Найоптимальніше вирішення зазначеної проблематики полягає в запозиченні прогресивного досвіду зарубіжних країн при збереженні накопиченого досвіду традицій і принципів української вищої юридичної освіти [2, c. 40-41]. 

Висновки

Отже, дослідження особливостей професійної діяльності юриста дозволило встановити, що це різновид соціальної діяльності, який здійснюється з метою розв’язання юридичних проблем спеціально підготовленими фахівцями, які, дотримуючись встановлених законів та норм, застосовують для цього певні юридичні засоби.

Залежно від норм права розрізняють такі види юридичної діяльності, як діяльність регулятивна, пов’язана з правомірною поведінкою суб’єкта права, та правоохоронна, пов’язана з неправомірною поведінкою суб’єкта права. За інтелектуальним змістом юридична діяльність поділяється на пізнавально-пошукову, реконструктивну, організаційну, реєстраційну та комунікативну.

Юридична діяльність у суспільстві виконує певні функції, які розкривають її соціальне призначення та роль. Розрізняють дві групи функцій: загальносоціальні (економічна, політична, ідеолого-виховна) та спеціально-юридичні (регулятивна та правоохоронна). Юрист покликаний стверджувати й відстоювати головні цінності суспільства, захищаючи права громадян. Відповідно до цього, фахівці сфери юриспруденції повинні володіти не тільки професійними знаннями, вміннями та навичками, але й певними професійно важливими якостями. Ці якості визначають як загальний характер поведінки юриста-фахівця у щоденній праці, так і повинні відповідати різним сферам життєдіяльності, в яких здійснюється професійна діяльність юриста. 

Список використаної літератури

1. Барно О. Шляхи вдосконалення процесу підготовки юристів на сучасному етапі/ О.Барно //Право України. — 2001. — № 5. — C. 106-109
2. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія: короткий курс лекцій. — К.: МАУП, 2003. / І.В .Бризгалов.- 3-те вид., стереотип. — 48 с.
3. Варфоломеєва Т. Юридична професія в Україні — стан і песпективи/ Т.Варфоломеєва //Адвокат. — 2000. — № 4-5. — C. 20-25
4. Грицькова Н. Українська мова для юристів: Система уроків для 10-го класу / Н. Грицькова //Вивчаємо Українську мову та літературу. — 2008. — № 16-18. — C. 37-47.
5. Гусарев С.Д. Юридична деонтологія. Основи юридичної діяльності: теоретичні, практичні та деонтологічні аспекти: Науково- методичний та навчальний посібник / С.Д. Гусарев, О.Д. Тихомиров; за заг. ред. В.В. Копейчіко- ва. — К.: ВІРА-Р, 2003. — 505 с.
6. Гусарєв С. Нормативні принципи юридичної практичної діяльності/ С. Гусарєв //Право України. — 2005. — № 9. — С.22-24.
7. Жалинский А.Э. Профессиональная деятельность юриста / А.Э. Жалинский. — М.: Издательство БЕК, 1997. — 312 с.
8. Кацавець Р. Культура думки і слова у професійній діяльності юриста/ Р. Кацавець //Право України. — 2009. — № 2. — С.144-147.
9. Коваль Н.В. Введение в юридическую специальность (деонтологический аспект): Курс лекций. / Н.В. Коваль. — Донецк, 1998. — 192 с.
10. Майоров В.І. Введение в юридическую специальность: [учебное пособие] / В.І. Майоров. — Челябинск, 2005. — 146 с.
11. Мир у світі через право: До Дня юриста/ О.В. Булгак //Календар знаменних і пам’ятних дат. — 2006. — ІV квартал. — C. 32-37.
12. Модель професійного юриста на ринку юридичних послуг України: Дискусії та обговорення //Право України. — 2009. — № 2. — С.148-155
13. Основні засади професійної етики юристів України (проект) //Юридичний Вісник України. — 2001. — 15 лютого. — C. 3
14. Пирожков В.Ф. Криминальная психология. / В.Ф. Пирожков. — М.: «Ось — 89», 2001. — 704 с.
15. Професія — юрист. Де на нього вчать і скільки це коштує: Провідні юридичні вузи Заходу: як до них доступитися //Україна BUSINESS. — 2002. — № 30. — C. 14
16. Радомський, Ігор. Професійне спілкування в юридичній діяльності/ Радомський І. //Історія в школі. — 2005. № 11-12. — C. 61-64.
17. Рижиков В.С. Теорія і практика конструювання цільових моделей (професіограм) та процесу пофесійної підготовки майбутніх юристів: Монографія / Рижиков В.С. — Херсон: вид-тво «Айлан», 2010. — 280 с.
18. Роль економічної культури юриста у формуванні професіоналізму //Право України. — 2009. — № 4. — C. 84-87
19. Романов В.В. Юридическая психология. Учебник для юридических специальностей ВУЗов / В.В. Романов. — М.: Юрист, 2009. — 560с.
20. Тацій В. Конституція України і правосвідомість юристів/ В.Тацій //Вісник Академії правових наук України. — 2008. — № 4. — C. 44-54