Вступ.

1. Стратегічні інтереси та співробітництво України та НАТО.

2. Євроатлантична інтеграція України і проблеми регіональної безпеки.

3. Євроатлантична інтеграція України у внутрішньому вимірі.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Приєднання до НАТО гарантує Україні зміцнення її державного суверенітету, збереження незалежності і територіальної цілісності, оскільки ні сам Альянс, ні його члени не зазіхають на ці базові національні інтереси. Поглинання України Росією чи приєднання першої до другої призведе до повної втрати цих базових цінностей української нації і зникнення України як незалежної суверенної держави. Усвідомлення такої перспективи формує геополітичні інтереси України, пов'язані з приєднанням її до Північноатлантичного альянсу.

Інший базовий стратегічний інтерес України щодо НАТО пов'язаний передусім з тими сприятливими умовами, які надає членство в Альянсі для зміцнення демократичних цінностей і розбудови громадянського суспільства в нашій країні. Отже, вступ України в НАТО — це реалізація її цивілізацій них інтересів. Він означатиме входження України в європейську цивілізацію.

Членство в НАТО надає вагомі гарантії збереження національної ідентичності та єдності української нації. Перебування в спільноті цивілізованих демократичних країн — членів Альянсу сприяє формуванню української національної еліти, орієнтованої на національні та європейські цінності, розвиткові української національної культури та культури національних меншин України. Водночас воно значно обмежує можливості російської інформаційної і культурної експансії в Україну, що закріплює в українцях малоросійську провінційну ментальність.

Питанню ставлення українського суспільства до вступу в НАТО присвячена досить велика кількість соціологічних досліджень різного ступеня компетентності — від окремих фірм, громадських організацій, фондів, редакцій газет до солідних науково-дослідних установ Національної академії наук України. Ці дослідження відображають думку українських громадян на різних етапах державотворення країни залежно від віку, освіти, соціальної групи та регіону мешкання.

Результати нашого дослідження свідчать про постійну, все зростаючу інформаційну політику Міністерства оборони України стосовно НАТО, яка розпочалася з моменту практичних кроків держави на шляху до євроатлантичної інтеграції і істотно посилилася під час пришвидшеного процесу вступу в НАТО у 2006 році. Вагання особового складу української армії щодо вступу в альянс неможливо пояснити лише його непоінформованістю.

Починаючи з середини 90-х років ХХ сторіччя в науці поступово актуалізуються проблеми євроатлантичної інтеграції та національної безпеки України, зокрема в роботах вітчизняних та зарубіжних дослідників євроатлантичної інтеграції України: С. Бланка, Зб. Бжезинського, І. Бінька, О. Бодрука, Ш. Гарнетта, О. Гончаренка, А. Гуцала, О. Дергачова, Є. Камінського, В. Кременя, В. Косевцова, Т. Кузьо, Е. Лисицина, А. Ослунда, Б. Парахонського, Г. Перепелиці, С. Пирожкова, В. Смолянюка, Р. Хантера, Е. Хатча, С. Хеманса, Дж. Шерра та інших.

Мета дослідженняполягає у виявленні характеру впливу процесів євроатлантичної інтеграції на стан національної безпеки України та в обґрунтуванні вибору оптимальних для інтересів національної безпеки України підходів держави щодо цих процесів.

1. Стратегічні інтереси та співробітництво України та НАТО

Перші контакти Україна-НАТО були започатковані восени 1991 року, і вже у січні 1992 року представник України вперше взяв участь у засіданні Робочої групи високого рівня Ради північноатлантичного співробітництва.

8 червня 1992 року Президент України Л.Кравчук здійснив візит до штаб-квартири НАТО у Брюсселі.

14 вересня 1995 року було прийнято Спільну заяву України і НАТО, яка відкрила нову сторінку у стосунках з Альянсом шляхом започаткування "розширених і поглиблених" відносин Україна-НАТО, які наприкінці 1996 року дійшли у своїй еволюції до "особливих та ефективних" відносин, заклавши основи для офіційних двосторонніх переговорів щодо формалізації відносин особливого партнерства між Україною та НАТО.

1 червня 1995 року Президент України Л.Кучма здійснив візит до штаб-квартири НАТО у Брюсселі.

9 липня 1997 року у рамках Мадридського самміту НАТО відбулось підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО. З української сторони документ був підписаний Президентом Л.Кучмою, з боку НАТО — Генеральним секретарем НАТО Х.Соланою та главами держав чи урядів країн-членів НАТО. Хартія зафіксувала політичні зобов'язання сторін на найвищому рівні.

4 листопада 1998 року Президент України Л.Д.Кучма своїм Указом затвердив "Державну програму співробітництва України з НАТО на період до 2001 року" , яку було розроблено з метою активізації та поглиблення галузевої співпраці міністерств та відомств України з відповідними структурами Альянсу. До виконання Програми було залучено 24 міністерства та відомства України.

24 квітня 1999 року Президент України Л.Кучма взяв участь у першому засіданні Комісії Україна-НАТО на найвищому рівні під час Вашингтонського самміту НАТО. Зазначене засідання Комісії Україна-НАТО надало нового потужного імпульсу нашому партнерству з НАТО, що було відображено у Декларації Глав держав та урядів-учасників саміту Комісії Україна-НАТО, яка заклала міцні підвалини для подальшого зближення підходів України та НАТО до вирішення проблем європейської безпеки.

27 січня 2001 року Указом Президента України Л.Д.Кучми було затверджено Державну програму співробітництва України з НАТО на 2001-2004 роки.

23 травня 2002 року Рада національної безпеки і оборони України ухвалила Стратегію України щодо НАТО, яка визначила кінцевою метою євроінтеграційної політики України вступ до цієї організації як основи загальноєвропейської системи безпеки.

22 листопада 2002 року Президент України взяв участь у Празькому саміті Ради євроатлантичного партнерства. Того ж дня під час засідання Комісії Україна-НАТО було схвалено План дій Україна-НАТО та річний Цільовий план на 2003 рік[10, c. 25-27].

План дій Україна-НАТО чітко визначив стратегічні цілі і пріоритети України для досягнення її мети — повної інтеграції у євроатлантичні структури безпеки і створив стратегічні рамки для існуючого і майбутнього співробітництва Україна-НАТО відповідно до Хартії про особливе партнерство.

13 грудня 2003 року з метою забезпечення публічного характеру вироблення реалізації державної політики України щодо НАТО, включаючи широке інформування громадськості з цих питань Президент України Л.Кучма підписав Указ "Про державні програми з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004-2007 роки".

Цим документом затверджено:

Державну програму підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004 — 2007 роки;

Державну програму інформування громадськості з питань європейської інтеграції України на 2004 — 2007 роки;

Державну програму інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2004 — 2007 роки.

25 березня 2004 року рішенням №6 Державної ради з питань європейської і євроатлантичної інтеграції України схвалено Цільовий план на 2004 рік у рамках Плану дій Україна-НАТО.

29 червня 2004 року у Стамбулі, Туреччина відбувся саміт Комісії Україна-НАТО за участю Президента України, який став виключно важливою подією у контексті подальшого розвитку відносин України з Північноатлантичним Альянсом та його країнами-членами.

Проведена під час засідання дискусія підтвердила стратегічний характер відносин України з НАТО, принципову підтримку країнами-членами Альянсу курсу України на повну інтеграцію до євроатлантичних структур безпеки.

Одностайно високу оцінку учасників саміту здобув вагомий практичний внесок України в рамках миротворчих операцій в Косово та в Іраку, її підтримка багатонаціональної операції в Афганістані.

Глави держав та урядів також були єдині у визнанні суттєвого прогресу, досягнутого Україною в імплементації Плану дій Україна-НАТО та щорічних цільових планів співробітництва [8, c. 14-15].

Інтенсивна робота, що здійснювалася в нашій державі на виконання зазначених документів, дала підстави для позитивної оцінки керівниками країн НАТО результатів здійснення реформи в оборонній сфері.

Позитивного резонансу здобули набуття чинності Меморандумом про підтримку Україною операцій НАТО та підписання Меморандуму про використання в операціях Альянсу стратегічної транспортної авіації України, нещодавні рішення України щодо приєднання до антитерористичної операції НАТО в Середземномор'ї "Активні зусилля" та участі в реалізації т.зв. Празьких зобов'язань щодо спроможностей.

На тлі сталих позитивних тенденцій економічного розвитку нашої держави, позитивні результати практичного співробітництва заклали об'єктивні підвалини для виведення відносин України з НАТО на новий рівень.

Це дало підстави для включення до підсумкової Заяви головуючого на саміті Генсекретаря НАТО положення про доручення Комісії Україна-НАТО на рівні послів здійснити перегляд стану відносин України з НАТО з точки зору можливого піднесення їх рівня та внести конкретні рекомендації з цього приводу на розгляд Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ у грудні ц.р.

В цілому засідання Комісії Україна-НАТО на рівні глав держав і урядів підтвердило міцність і витривалість відносин особливого партнерства між Україною та Північноатлантичним альянсом, дозволило значною мірою зняти напруження навколо питання щодо внутрішньополітичної ситуації в Україні, окреслило перспективи подальшого процесу зближення нашої держави з НАТО.

Найбільшою сферою практичного співробітництва з НАТО є військова. Протягом 1994-2004 років представники Збройних Сил України взяли участь у більш як 100 спільних військових навчаннях, частина з яких була проведена на території України, в т.ч. у Яворівському навчальному центрі ПЗМ.

Важливою складовою військового співробітництва є участь нашої держави у миротворчих операціях під проводом НАТО, зокрема в операції КФОР у Косово, а раніше в операції СФОР у Боснії і Герцеговині.

Одним з найуспішніших і найперспективніших напрямів є співпраця, що здійснюється в рамках Спільної робочої групи високого рівня з питань воєнної реформи. Її діяльність спрямована на надання допомоги у реформуванні оборонної сфери України, зокрема реалізації Державної програми реформування та розвитку ЗС України.

Військово-технічний напрямок співробітництва реалізується через участь у засіданнях Конференції національних директорів з озброєнь та її груп, співпраці в проектах Агентства НАТО з питань постачання і забезпечення та інших структур НАТО, які працюють у військово-технічній сфері[14, c. 54-56].

Україна є визнаним лідером співробітництва з НАТО у сфері планування на випадок надзвичайних ситуацій цивільного характеру. Співробітництво з Альянсом у цій сфері дозволяє отримувати відчутну технічну та методичну допомогу, зокрема здійснювати підготовку особового складу сил цивільної оборони, використовувати досвід країн-членів НАТО і держав-партнерів для удосконалення національної системи захисту населення і територій, отримувати конкретну допомогу під час надзвичайних ситуацій, в т.ч. при ліквідації наслідків природних катастроф (аварія на очисних спорудах у Харкові в 1995 році, катастрофа літака ЯК-42 в районі аеропорту Салоніки в 1997 році, повені у Закарпатті в 1998 і 2001 роках). Важливим елементом співпраці в галузі планування на випадок надзвичайних ситуацій став Регіональний проект із запобігання та реагування на надзвичайні ситуації при проходженні повеней, дощових паводків та сельових потоків у Карпатському регіоні України.

В рамках співробітництва України з НАТО в економічній сфері також реалізується ряд важливих ініціатив та програм. З 1999 року в Україні здійснюється спільний проект Україна-НАТО з мовної перепідготовки військовослужбовців, звільнених у запас або відставку. В рамках цього проекту близько 300 українських військовослужбовців вже пройшли курси англійської, французької та німецької мов, а також отримали допомогу у подальшому працевлаштуванні у цивільному секторі економіки. За допомогою НАТО організовано курси з питань формування та виконання військового бюджету для представників міністерств оборони, економіки і фінансів України.

Службою безпеки України встановлено контакти із Спеціальним комітетом НАТО та Офісом безпеки НАТО. В рамках Спеціального комітету НАТО проведено низку спільних засідань з проблем боротьби з міжнародним тероризмом та інших питань, що відносяться до компетенції спецслужб.

Під проводом НАТО здійснюється низка програм у сфері науки і охорони довкілля, в яких беруть активну участь українські науковці. За сприяння НАТО в першій половині 2000 року в Україні розпочала роботу Інформаційна академічна мережа "Уран", за допомогою якої українські науково-дослідні інститути та університети можуть отримати доступ до інформаційної мережі Інтернет або покращити якість цього доступу. Проведено ряд семінарів Україна-НАТО, присвячених проблемам екологічного захисту Чорного моря, забезпечення охорони навколишнього середовища при проведенні військових навчань тощо.

Активно розвивається парламентський вимір співробітництва. Свідченням цього є активні контакти між Верховною Радою України і НАТО на високому рівні під час двосторонніх візитів, регулярна участь делегацій Верховної Ради у сесіях та семінарах Парламентської Асамблеї НАТО, участь у роботі Міжпарламентської ради Україна-НАТО, співробітництво з НАТО в рамках різних практичних проектів.

Ставлення України до НАТО як до найбільш ефективної структури колективної безпеки в Європі залишається незмінним. Ураховуючи значний внесок Альянсу у підтримання миру, стабільності та загального клімату довіри на євроатлантичному просторі, у створення нової архітектури безпеки в Європі, поглиблення процесів роззброєння, контролю над озброєннями і нерозповсюдження зброї масового знищення, Україна розширює участь у роботі РЄАП та в Програмі "Партнерство заради миру" (ПЗМ).

Розвиваючи співробітництво з НАТО, Україна має на меті забезпечити свою незалежність, демократичний розвиток та територіальну цілісність, зміцнити національну безпеку, запобігти виникненню нових загроз стабільності і безпеці на європейському континенті та використати досвід і допомогу держав-членів Альянсу в реформуванні оборонної та інших пов'язаних з нею сфер.

Україна розвиває співробітництво з НАТО в політичній сфері, виходячи з існуючих політичних реалій, фундаментальних інтересів національної безпеки та сучасних тенденцій розвитку ситуації на євроатлантичному просторі.

Таким чином, послідовність та цілеспрямованість України у реалізації Плану дій Україна-НАТО, спільні зусилля виконавчої і законодавчої гілок влади у вирішенні питань, пов'язаних із співробітництвом нашої держави з Альянсом, та активним залученням до вирішення безпекових проблем в Іраку, дозволили суттєво покращити відносини з НАТО, створити міцне підґрунтя для подальшого якісного поглиблення відносин України з НАТО, виведення їх на новий рівень[11, c. 6-8].

2. Євроатлантична інтеграція України і проблеми регіональної безпеки

В найближче десятиліття НАТО не матиме серйозного конкурента в галузі гарантування безпеки у Європі через слабкість воєнного потенціалу держав Європи та неготовність європейських держав до втрати гарантій ядерної безпеки, які надає НАТО. Доведено, що негативний вплив розширення на економіки держав-претендентів на членство обмежувався певним зростанням їхніх оборонних бюджетів. Економічні вигоди від розширення НАТО, представлені насамперед у формі зростання фінансової стабільності та збільшення прямих іноземних інвестицій в економіки держав-нових членів, у більшості держав перевищили економічні витрати, пов’язані з розширенням НАТО. Вступ нових членів до Північноатлантичного Альянсу сприяв більш швидкому розширенню ЄС і відповідним економічним вигодам для нових та старих членів ЄС, пов’язаних із збільшенням обсягів спільного ринку, оптимізацією економічних зв’язків та, для нових членів НАТО, програмами фінансової допомоги.

НАТО справляє демократизуючий вплив на політичну ситуацію в країнах-учасницях. Політичні сили в державах-членах НАТО обмежені в спробах використовувати чинник зовнішніх загроз для цілей політичної боротьби. Система стримування зовнішніх загроз через участь в НАТО, а також мінімізація зовнішніх впливів з-поза меж Альянсу на внутрішньополітичні процеси в державах-членах сприяють більшій стабільності політичних систем країн-членів.

Євроатлантична інтеграція здійснює переважно сприятливий вплив на стан національної безпеки України. Розширення НАТО та зміцнення євроатлантичних зв’язків сприяли Україні в збереженні суверенітету і територіальної цілісності.

Інтегруючись до НАТО, Україна отримує наступні переваги: достатні гарантії безпеки; зміцнення незалежності і недоторканості кордонів України; стабільність стану безпеки України незалежно від того, як розвиватиметься Російська Федерація; збільшення шансів України на приєднання до ЄС у видимій історичній перспективі; більш вагома участь України у процесах регіональної і континентальної інтеграції; пришвидшення реформ Збройних Сил.

У сфері економічної безпеки інтеграція України до НАТО матиме наступні наслідки: зміни, як позитивні, так і негативні для військово-промислового комплексу України (негативні пов‘язані з розривом зв‘язків з виробничими партнерами на території Росії, позитивні – з перспективою участі в проектах інтеграції та кооперації українських конкурентноздатних виробництв з ВПК держав НАТО); прискорення економічного розвитку внаслідок зменшення ризиків для бізнесу, зв‘язаного із зростанням рівня безпеки України; прискорення ринкових реформ; поширення в Україні ринкової економічної етики; більші зусилля влади у боротьбі з корупцією; початок процесу деактуалізації іміджу України як пострадянської держави в очах західних інвесторів[5, c. 1-2].

Інтеграція України до НАТО здійснює стимулюючий вплив на розвиток демократичних процесів в Україні через підвищення рівня безпеки та вимоги НАТО щодо демократичного характеру політичного процесу.

Ставлення більшої частини населення України до євроатлантичної інтеграції характеризується значною мірою амбівалентності та залежності від ситуативних чинників. Негативне ставлення до НАТО найменше виявлено серед молоді і тієї частини громадян, яка найбільше поінформована про діяльність Альянсу.

Відносини України зі США в галузі безпеки вирізняються тим, що мають перспективу автономного розвитку. Співпраця із США у сфері безпеки має ту перевагу, що здатна швидко реалізуватися, на відміну від процесу вступу до НАТО, який, як правило, триває кілька років. Це може бути корисним для національних інтересів України в разі виникнення конфліктної ситуації в регіоні ЦСЄ. Водночас, союзницькі відносини із США не можуть стати замінником повномасштабної євроатлантичної інтеграції України. Інтереси національної безпеки України можуть бути реалізовані в межах поліцентричної євроатлантичної спільноти більшою мірою, аніж у випадку двосторонніх відносин із наддержавою.

Основні негативні наслідки розширення НАТО для України пов‘язані з реакцією Росії на цей процес. Водночас, як свідчить досвід вступу до НАТО країн Балтії та інших держав ЦСЄ, через нетривалий час після приєднання цих держав до Північноатлантичного Альянсу відбувалося відновлення прагматичних відносин з Росією[2, c. 27].

3. Євроатлантична інтеграція України у внутрішньому вимірі

Україна активно залучилася до співпраці з НАТО майже відразу після проголошення державної незалежності, стала активним членом Ради Північно-Атлантичного співробітництва (РПАС), а пізніше Ради євроатлантичного партнерства (РЕАП), першою з пострадянських країн приєдналася до програми Партнерство заради миру (ПЗМ), а в 1997 році підписала Хартію про особливе партнерство, яка дала можливість Україні і НАТО значно розширити межі і інтенсивність співробітництва, започаткувати механізм консультацій в форматі (16+1), пізніше (19+1) з усіх важливих питань євроатлантичної безпеки, оборонної реформи і оперативної сумісності сил, скорочення збройних сил і конверсії, перепідготовки службовців і багатьох інших.

Україна і НАТО співпрацювали в миротворчій діяльності, плануванні надзвичайних ситуацій цивільного характеру, науково-технічній сфері. Рівень співробітництва з НАТО постійно підвищувався, в 2001 році, наприклад, було проведено більше 600 спільних заходів. Проте в цілому програма спільних українсько-натівських заходів систематично недовиконувалась в середньому на 30-40% переважно з вини української сторони. Можливості, які були закладені в Хартії Україна – НАТО і потенційно дозволяли Україні прискореними темпами залучитися до систем цінностей і стандартів демократичних країн, практично стерти різницю між відносинами особливого партнерства і повним членством в НАТО, свідомо ігнорувалися. В свою чергу країни НАТО в цілому ряді сфер (особливо в питаннях військово-економічної співпраці) чітко продемонстрували, що “своя сорочка до тіла ближча”, і фактично перекрили Україні доступ до західних ринків озброєнь навіть в тих сферах, де Україна мала досягнення і готові розробки на рівні кращих світових стандартів (досить згадати історію з АН–70 і іншими українськими військово-транспортними літаками).

Охолодження відносин між окремими країнами НАТО і Україною не могло бути перекрите періодичними бадьорими і оптимістичними заявами представників України та штаб-квартири НАТО про те, що стосунки між ними розвиваються динамічно і безхмарно, особливо на фоні реальної політики країн НАТО щодо європейської і євроатлантичної інтеграції України[1, c. 25-26].

Поступово в Україні поширилась думка про те, що можливо саме ідея Хартії про особливе партнерство виникла лише як штучний сурогат, запропонований Україні замістьповноправного членства (до набуття якого були запропрошені інші країни Центрально-Східної Європи від Словенії до країн Прибалтики). Пізніше Україні замість запрошення до асоційованного членства в ЄС був запропонований незрозумілий нікому ( навіть самим членам ЄС) статус “особливого сусіда ЄС”. Розкручування скандалу можливої поставки радарних станцій “Кольчуга” до Іраку якраз напередодні Празького самміту теж викликає цілу низку запитань , відповіді на які є життєво важливими для долі відносин Україна – НАТО , майбутнього України в цілому. Тому, на наш погляд, є доцільним проаналізувати і спробувати дати відповідь на деякі з них.

За 12 років взаємовідносини України і НАТО пройшли довгий шлях. Змінилось НАТО, змінилась, хоч можливо і не так радикально, як того хотілося, і сама Україна. Змінилися і відносини НАТО до України – від початкових авансів і тісних, майже союзницьких відносин часів підготовки і підписання Хартії до обережної і вичікувальної позиції, викликаної суперечливою і непослідовною позицією України останніх років, відсутністю прогресу по більшості критеріїв потенційного членства в НАТО і скандалами з несанкціонованими поставками озброєнь в так звані проблемні країни.

Шлях до членства в НАТО і до інших європейських і євроатлантичних структур складний і нешвидкий, але Україна повинна нарешті серйозно приступити до нього, пам’ятаючи про важливість навіть не факту членства, а процесу, оскільки виконання вимог і критеріїв членства вже само по собі буде великим прогресом для України.

“Вибір для України, — підкреслив Генеральний секретар НАТО лорд Робертсон на конференції з питань співробітництва України та НАТО, організованій Аспеновським інститутом (Німеччина) в березні 2002 року, — в принципі такий же, як для європейців в цілому: модернізація або маргіналізація “. Зробивши правильний вибір, Україна забезпечить собі швидке просування по шляху європейської інтеграції, євроатлантичного партнерства і кооперації.

Європейському майбутньому України немає альтернативи, як немає альтернативи очевидним речам – ринковій економіці, досягненню європейських стандартів демократії, гідного рівня життя, верховенства права. Євроатлантичний вибір – це, насамперед, вступ України до НАТО і ЄС. Європейська та євроатлантична інтеграція України – це забезпечення якісного нового, вищого рівня життя для кожного завдяки новітнім технологіям, ефективному використанню ресурсної бази країни, демократизації суспільства, приєднанні до західної системи цінностей.

Євроатлантична інтеграція для України означає участь в системі колективної безпеки, що однією з важливих запорук сталого економічного розвитку будь-якої країни [3, с.32].

Інтеграція України в євроатлантичні структури визначена Законом України «Про основи національної безпеки України» як пріоритет національних інтересів. Загалом партнерство України з НАТО розвивається прогресивно, реформи, передбачені Цільовими Планами Україна-НАТО, тривають. Неповний та непослідовний характер таких реформ не викликає сумнівів, проте це є проблемою площини державного управління, а не виключно відносин із НАТО. Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про питання вступу України до Організації Північноатлантичного договору (НАТО)» рішення щодо вступу України в Організацію північноатлантичного договору прийматиметься лише за наслідками всеукраїнського референдуму. Внаслідок непослідовної політики держави громадська думка формується переважно на основі недостовірної та необ’єктивної інформації. Деякі політичні партії, а також заангажовані засоби масової інформації цілеспрямовано підтримують та поширюють негативні стереотипи та міфи щодо НАТО та загроз, що їх несе Україні членство в цій організації.

Вступ України до НАТО активізує процес набуття повноправного членства в ЄС, який, враховуючи нинішній стан української економіки та велику кількість інших проблем, буде тривалішим і складнішим порівняно із вступом до Альянсу. Але активна реалізація євроінтеграційної стратегії зможе зробити цілком реальною перспективу членства України в Євросоюзі протягом другого десятиліття ХХІ століття.

Євроатлантичній інтеграції України немає жодної альтернативи, а наближення до західних стандартів демократії, права та соціально-економічного розвитку буде головною гарантією подальшого прогресивного розвитку української держави[7, c. 18-19].

Висновки

Таким чином, як висновок слід зазначити, що реалії сьогодення свідчать, що з погляду на наявні транснаціональні загрози на рівні окремої держави ефективно протидіяти цим викликам досить важко, особливо з огляду на рівень економічного і технологічного розвитку тої чи іншої країни. Саме тому членство України в Північноатлантичному альянсі або іншому військово-політичному блоці може бути оптимальним рішенням у сфері захисту національних інтересів держави. Оскільки сьогодні НАТО є майже єдиним активним фактором формування загальноєвропейської безпеки, то, ставши членом цього військово-політичного блоку, Україна дістане можливість брати безпосередню участь у прийнятті рішень, які не тільки стосуються її національної безпеки, але й створюють сучасну архітектуру безпеки на європейському континенті в цілому. Питання про членство в НАТО або інших військових організаціях повинно бути не самостійною проблемою, а вирішувати стратегічні завдання у сфері національної безпеки держави.

Незважаючи на те, що з моменту набуття Україною незалежності навколишній світ істотно змінився, зовнішня політика нашої держави здійснюється відповідно до двополюсного світопорядку. Політичні перетворення в Україні не набули незворотного характеру, демократичні досягнення перших років незалежності не отримали подальшого розвитку, тому рішення про євроатлантичну інтеграцію України не є остаточно усвідомленим та безповоротним вибором керівництва держави і всього суспільства.

Якщо вважати, що на початку XXI століття українське державне керівництво визначилося з вибором прозахідного шляху євроатлантичного розвитку країни, то варто визнати, що воно це зробило без обговорення і узгодження з громадськістю. Крім того, структури державного управління майже монополізували сферу проведення політики інтеграції до Північноатлантичного альянсу. Громадські організації, політичні партії та рухи практично не залучаються до розробки і реалізації стратегії та тактики входження України у загальноєвропейські структури безпеки, зокрема НАТО. Лише коли реалізація політики євроатлантичної інтеграції стане справою всього суспільства, а не окремих інститутів влади, вона буде ефективною та сприятиме входженню України у європейські структури безпеки.

Зовнішньополітична діяльність України вимагає сучасного законодавчого забезпечення, яке повинно спиратися на детально опрацьовану систему національної безпеки та адекватні орієнтири зовнішньої політики. Прийняття оновленого Закону “Про основи внутрішньої і зовнішньої політики” та корегування Закону “Про основи національної безпеки України” позбавить державу від невизначеної, а часом і суперечливої, зовнішньої політики, забезпечить незворотність європейського вибору, посилить міжнародний авторитет України як прогнозованого партнера у сфері загальноєвропейської безпеки, зокрема Північноатлантичного альянсу.

Інформаційне забезпечення політики євроатлантичної інтеграції вимагає суттєвої модернізації. Сьогодні недостатньо лише інформаційних повідомлень, газетних статей, телевізійних сюжетів, які висвітлюють діяльність НАТО і політику держави щодо євроатлантичної інтеграції. Потрібна не тільки об’єктивна інформація про альянс, а робота з цільовими групами населення, що враховує й регіональні особливості нашої країни.

Незважаючи на всю суперечливість української політики євроатлантичної інтеграції, слід відзначити з’яву деяких позитивних тенденцій, що дозволяє сподіватися на можливий вступ України до НАТО і ЄС у недалекому майбутньому. Вже те, що на державному рівні було ухвалено рішення про необхідність вступу до НАТО, можна вважати значним успіхом. У середовищі політичної еліти та в суспільстві загалом сформувався і зміцнюється досить потужний прошарок послідовних прихильників євроатлантичного вибору. У Верховній Раді України, обраній 2002 року, вперше за роки незалежності більшість народних депутатів підтримує цю ідею. В парламенті навіть створено Комітет з питань євроінтеграції, ухвалено низку законодавчих актів, покликаних забезпечувати цей процес. У червні 2004 року Указом Президента України затверджено Воєнну доктрину України. В ній, зокрема, міститься положення про те, що умовою забезпечення національної безпеки країни є повноправне членство в НАТО і ЄС.

Отже, подальші євроінтеграційні перспективи України, її майбутнє як суверенної держави найбільше залежать від самого українського суспільства та його спроможності забезпечувати ефективну реалізацію національних інтересів у контексті об’єктивних процесів загальноєвропейського розвитку.

На сучасному етапі можемо констатувати наявність стагнаційних елементів у взаємовідносинах України з НАТО і ЄС. Нинішній політичний і соціально-економічний стан країни гальмує її інтеграцію до євроатлантичних структур безпеки й економічного розвитку.

Послідовне і системне виконання заходів, про які йшлося, сприятиме наближенню України до євроатлантичних стандартів суспільного розвитку, дозволить перевести питання набуття повноправного членства в НАТО і ЄС у практичну площину. За умови демократичного оновлення влади в результаті президентських виборів 2004 року та суттєвого прогресу в демократизації політичної системи держави, цілком імовірною є можливість вступу до НАТО в ході наступних етапів розширення Альянсу. Як прогнозує Б. Джексон, у першому десятиріччі ХХІ століття обов’язково відбудеться ще принаймні один раунд розширення НАТО і, за виконання певних умов, Україна матиме найкращі шанси приєднатися до Альянсу та ЄС протягом наступних п’яти років [24]. Якщо не використаємо цих шансів, то майбутнє України як суверенної європейської держави буде під великим сумнівом.

Список використаної літератури

1. Бутко М. Державна політика євроатлантичної інтеграції України: регіональні аспекти //Євроатлантикінформ. — 2007. — № 4. — C. 25-27

2. Горенко О. М. Україна і європейська інтеграція / Україна і Європа (1990 – 2000 рр.). Частина 2. Україна в міжнародних відносинах з країнами – членами Європейського Союзу. – К., 2001. – С. 27

3. Дергачов О. Особливе партнерство України з НАТО / Громадська політика щодо НАТО в Україні: діємо разом. – Матеріали та документи міжнародного семінару 8 квітня 2003 р. – К., 2003. – С. 32.

4. Деякі аспекти в наукових підходах до євроатлантичної інтеграції України: Матеріали Регіональної науково-теоретичної конференції «Український шлях в НАТО і Європейський Союз» ( Львів, 19 жовтня 2006 р.) – Львів, 2006. – 160 с.

5. Євроатлантична інтеграція: відкритий діалог проти застарілих міфів //Урядовий кур'єр. — 2008. — 18 червня. — C. 1-3

6. Ковалевський Л. Економічні аспекти євроатлантичної інтеграції України //Економічний часопис. — 2007. — № 5-6. — C. 19-21

7. Мусіна Л. Основні напрями і пріоритети економічного розвитку України у контексті європейської та євроатлантичної інтеграції в контексті європейської та євроатлантичної інтеграції //Євроатлантикінформ. — 2007. — № 5. — C. 11-19

8. Розбудова безпеки шляхом налагодження партнерства //Військо України. — 2002. — № 5-6. — C. 14-15

9. Сало І. С. Зовнішньополітична активністьполвтичних партій та їх вплив на реалізацію євроінтеграційної політики України. – Режим доступу: http://www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/issue.php?s=s-pp0&issue=2005_2

10. Співробітництво України з НАТО в рамках програми “Партнерство заради миру” (інформаційна довідка) // Наука і оборона. — 1998. — № 4. — С. 23 — 32.

11. Ткачов В. Європейська атлантична інтеграція в контексті національної безпеки України //Військо України. — 2005. — № 11. — C. 6-9

12. Трацевич Т. Євроатлантична інтеграція: регіональний вимір/ Тамара Трацевич //Україна-НАТО. — 2007. — № 1-2. — C. 155-159

13. Хандогій В. Євроатлантична інтеграція України: реалії та перспективи //Україна-НАТО. — 2007. — № 1-2. — C. 45-51

14. Щодо відносин України і Організації Північно-Атлантичного Договору (НАТО): Постанова ВРУ від 23 квітня 1999 року №612-XIU//Відомості Верховної Ради України. — 1999. — № 20-21