Анотація 

У даній роботі проаналізовано роль Каспійського регіону в сучасній системі міжнародних відносин.  Визначено фактори та чинники, що обумовлюють глобальне значення регіону та його специфіку; висвітлено особливості регіону, що зазнали суттєвих трансформацій в ході історичного розвитку та під впливом процесів глобалізації. Як самостійний об’єкт зовнішньої політики вказаний регіон з’явився після розпаду Радянського Союзу, а сьогодні — це самодостатній регіональний вузол сучасної політики, від розвитку подій у якому залежать міжнародні процеси на регіональному та глобальному рівнях, який є не лише одним із центрів світового виробництва вуглеводнів, а й важливішим геополітичним вузлом, де зосереджено інтереси багатьох країн світу.

Проведено аналіз стану та вказано перспективи розвитку міжнародних відносин країн Каспійського регіону, оскільки будучи самодостатнім регіональним вузлом, він має суттєвий вплив на політичну, військову, економічну, екологічну ситуації в світі, в тому числі на стан енергетичної безпеки.

Розроблено когнітивні моделі та проведено моделювання розвитку можливих ситуацій міжнародних відносин Каспійського регіону у взаємозв’язку з такими ж іншими субрегіонами, а саме: Чорноморським та Кавказьким, які спільно утворюють складну систему взаємовідносин. Застосування до дослідження слабоструктурованих проблем складних систем системного підходу, що спираються на когнітивну методологію і когнітивні інформаційні технології, дає можливість цілеспрямовано і взаємопов’язано вирішувати комплекс теоретичних і практичних завдань. Це дозволяє не лише генерувати альтернативні рішення з управління складною системою або адаптацією до неї, але й оцінювати наслідки прийнятих рішень.

Каспійський регіон займає особливе місце у зовнішньополітичній, економічній та військово-політичній стратегії країн, які займають ключові позиції на світовій арені (США, Росія, ЄС, Китай, Туреччина та ін.), оскільки він є стратегічно важливою складовою успішності довгострокового розвитку, що визначається головним чином наявністю істотних запасів енергетичної сировини і значимістю для забезпечення національної безпеки. Останнє є пріоритетним напрямком для України.

З огляду на події останніх років: загострення політичної та економічної напруги, внутрішні та зовнішні протиріччя, військове протистояння на Сході країни, інформаційна війна, яку проводять ЗМІ Російської Федерації, тощо, такий стан справ викликав ряд проблемних питань у сфері забезпечення енергобезпеки нашої країни. І на сьогоднішній день це одне із ключових питань, яке потребує невідкладного вирішення.

Тому стратегічне завдання України полягає в активному просуванні власних диверсифікаційних проектів задля забезпечення енергетичної безпеки та підсилення геополітичних позицій країни в регіоні. А пріоритетним для української нафтопереробної галузі є входження прикаспійських країн на українські нафтопереробні ринки та участь у модернізації НПЗ для переробки каспійської нафти.

Тож Каспійський регіон дійсно є унікальним природним утворенням, який має величезну значимість для України в частині забезпечення національної та економічної безпеки, соціально-економічного розвитку прикордонних територій та зменшення залежності від російських енергоресурсів.

Специфіка даної роботи полягає в тому, що спектр проблем Каспійського регіону, які мають різну природу: політичну, екологічну, геоекономічну частково розглянуто через призму економічних інтересів України в цьому регіоні.

Ключові слова: Каспійський регіон, міжнародні відносини, геополітика, зовнішня політика, енергетичні ресурси, державна безпека, енергетична безпека, когнітивне моделювання.

Annotation

This paper analyzes the role of the Caspian region in modern international relations. The factors and the factors that contribute to the global importance of the region and its specifics; The peculiarities of the region that have undergone significant transformations in the historical development and under the influence of globalization. As an independent foreign policy object specified region appeared after the collapse of the Soviet Union, and today — is self-sufficient regional hub of modern politics, of developments in the international processes which depend on regional and global levels, which is not only one of the centers of world production hydrocarbons, but more important geopolitical hub, where the concentrated interests of many countries.

An analysis and indicated the prospects of international relations of the Caspian region as being self-sufficient regional hub, it has a significant impact on the political, military, economic, ecological situation in the world, including energy security.

A cognitive model and performed simulation of possible situations Caspian International Relations in conjunction with those of other subregions, namely the Black Sea and the Caucasus, which together form a complex system of relations. Applications to study complex systems problems semistructured systematic approach, based on the methodology of cognitive and cognitive information technology, enables the targeted and interconnected solve complex theoretical and practical problems. This allows not only generate alternative solutions to manage complex system or adapting to it, but also to evaluate the consequences of decisions.

Caspian Sea Region has a special place in the foreign policy, economic and military-political strategy, which occupy a key position on the world stage (USA, Russia, EU, China, Turkey and others.) Because it is strategically important part of the success of long-term development, defined mainly the presence of significant reserves of energy resources and the importance for national security.

The latter is a priority for Ukraine. Given the events of recent years: the aggravation of political and economic tension, internal and external conflicts, military confrontation in the east, the information war pursued by Russian media, etc., this situation has caused a number of problems in the field of energy security of our country. And today is one of the key issues that needs immediate solution.

Therefore, Ukraine is a strategic task in the active promotion of its own diversification projects to ensure energy security and strengthening the country’s geopolitical position in the region. A priority for the Ukrainian oil refining industry is entering the Caspian countries on the Ukrainian oil markets and participation in the modernization of refinery processing Caspian oil.

So Caspian region really is unique natural formations that has great significance for Ukraine in terms of national and economic security, social and economic development of border areas and reduce dependence on Russian energy.

The specificity of this work is that the range of problems of the Caspian region, which have a different nature: political, environmental, geo partially considered in the light of Ukraine’s economic interests in the region.

Keywords: Caspian region, international relations, geopolitics, foreign policy, energy resources, national security, energy security, cognitive modeling.

Вступ 

Світова економіка і міжнародні економічні відносини в останні десятиліття зазнали ряд перетворень (структурно-галузевих, організаційних, політичних, соціально-економіних тощо). Важливим каталізатором цих змін є процес глобалізації. З одного боку він загострює відносини та потенційні суперечності між учасниками МЕВ, а з іншого — робить актуальними завдання подальшого налагодження міжнародного співробітництва в тій чи іншій сфері.

З кінця ХХ та на початку ХХІ ст. Каспійський регіон відіграє надзвичайно важливу роль на геополітичній мапі світу. Це пов’язано з його економічними, військовими та соціально-політичними особливостями: унікальне геостратегічне розташування, цінний вузол транспортних комунікацій, масштабний енергетичний потенціал шельфу Каспію, «стик»  світових релігій, рідкісні етносоціальні умови прикаспійських територій та ін.

Так, Каспійські енергоресурси, будучи стратегічним об’єктом пильної уваги, приваблюють багатьох гравців світового енергетичного ринку. Серед них Європейський союз, який прагне знизити ступінь своєї енергетичної залежності від Росії і диверсифікувати шляхи імпортування вуглеводів. Цікавить цей регіон і США, котрі намагаються виступати захисником ЄС та власних нафтогазових компаній, що прагнуть надійно закріпитись у перспективних прикаспійських країнах. Видобуток нафти та газу в Росії зростає швидше за їх збут, тому Росія прагне не тільки посилити свій вплив на енергетичні ринки Європи і світу, але й розширити їх. Звідси й намагання РФ не допускати на прикаспійські території будь-які інші держави, оскільки це суперечить її власним інтересам.

Україна разом з Європою теж намагається знизити ступінь своєї залежності від російської сировини і бажає виступати транспортних коридором, яким ресурси Каспійського басейну транспортувалися б до Європи. Для цього Україна має ідеальне географічне положення та достатньо розвинену трубопровідну систему.

Варто зазначити, що між державами, які мають вихід до Каспійського моря, існує низка проблемних питань та розбіжностей у вирішенні юридичного статусу регіону, що заважає законно розпоряджатися сконцентрованими нафтогазовими ресурсами і не дає змоги говорити про високий ступінь міжнародної безпеки цієї території. Зважаючи на це,  Каспію належить значна роль у світовій економічній безпеці. Регіон почав визначати ефективність боротьби з такими глобальними загрозами як тероризм, наркотрафік, нерозповсюдження ядерної зброї. А це, у свою чергу, різко загострює проблеми всередині регіону та боротьбу третіх країн за контроль над ним.

Як стверджують експерти, протистояння інтересів країн у Каспійському регіоні буде посилюватися, а це у свою чергу призводить до того, що у майбутньому значимість регіону у формуванні нової системи міжнародних відносин буде збільшуватися. Це обумовлено рядом об’єктивних та суб’єктивних факторів, обумовлених географічним та геополітичним положенням, наявністю значних запасів вуглеводної сировини, біоресурсів, а також прагненням посилити свій вплив у регіоні третіми країнами, у першу чергу, це США.

Експерти по різному оцінюють запаси нафти та газу у Каспійському регіоні, однак сходяться на думці, що у ХХІ ст.  він може вийти на третє місце у світі за об‘ємами видобутку енергоресурсів після Перської затоки та Сибіру. Найбільші прогнозні запаси нафти та газу зосереджені на території Туркменістану, Казахстану та Азербайджану. Подібні ресурси, звичайно, є однією з ключових сфер стратегічних інтересів великих держав. У той же час окремі країни регіону шукають найбільш ефективні шляхи виходу своїх запасів на світовий ринок. При цьому держави, територією яких будуть проходити газові та нафтові маршрути транспортування, зможуть отримати великі переваги як за рахунок доходів від транзиту, так і за рахунок можливостей для диверсифікації власних імпортних поставок енергоносіїв, що є надзвичайно важливою метою для України.

Таким чином, у теперішніх умовах головним, цікавим та перспективним, в тому числі для нашої держави, є дослідження місця та перспективних напрямків розвитку Каспійського регіону, який трансформується в один з найважливіших складових сучасної системи міжнародних відносин, роль якої, як свідчить історія розвитку регіону, має чітко виражену тенденцію до зростання. Саме цей факт актуалізує питання ролі, місця на перспективи Каспійського регіону в сучасних міжнародних відносинах.

Проаналізувавши рівень вивченості вказаної теми у вітчизняній та зарубіжній науковій  літературі, напрошується висновок: умовно можна виокремити чотири групи напрямків дослідження:

1. До першого блоку слід віднести розвідки науковців, що містять комплексне дослідження історії та розвитку країн Каспійського регіону, зокрема після розпаду СРСР та дослідження геополітичних особливостей регіону (Войтоловский Г., Косолапов І., Жильцов С., Зонн І., Ушков А.М., Жулинський М.Г.).
2. Другий блок – вивчення та аналіз перспектив зовнішньої політики країн Каспійського регіону, стратегії різних країн та груп країн у даному регіоні (Волович О., Писарев В.Д., Салимов С., Файзулаев Д., Гаврилова Н.В., Буров А.А., Канагатова А.І., Телобизов В.В., Арин О., Н. Симонія, К. С. Гаджиєв, С.С. Жильцов, А. Андрейчук, А. Кузьменко, І. С. Зонн, О. М. Саматов, В. Анісін, І. Мирський).
3. Третій блок – наукова література, у якій висвітлюють питання правового статусу Каспійського регіону та спектр проблемних питань й конфліктів у даному напрямку (Барсегов Ю. Г., Файзуллов Д., Чуфрин Г. М., Дарабами Парвин, Гіззатов В.Х., Самір Абдуллаєв, Бутаєв А., Жильцов С.С., Зонн І.С., Ушков А.М., Ідрісова Е.А.).

Дослідженням проблематики міжнародного співробітництва у Каспійському, а також в Чорноморсько-Каспійському регіонах  присвячені праці таких  науковців: Губський Б., Пирожков С., Сокор В., Макогон Ю., Чалий В. та ін. У своїх роботах вони зосереджуються на інтересах Європейського Союзу, Росії, Туреччини у регіонах, а також на проблемах співпраці країн у енергетичних проектах.

4. Четвертий блок – це напрацювання вчених, які безпосередньо висвітлюють тему співробітництва України з країнами Каспійського регіону (Олікер О., Бобик В., Таран С., Соскін О., Гончар М., Москалець О., Волович О., Гончаренко С., Тригуб О.П., Сустова Ю. В., Собянін О.).

Проте, представлена проблема не знайшла глибокого відображення в сучасній історіографії. Так само як і питання перспективної участі України у міжнародних проектах, що пов’язані з Каспійським регіоном, також не отримало належного висвітлення.

Мета: аналіз місця та ролі міжнародних відносин країн Каспійського регіону.

Об’єкт дослідження: міжнародні відносини країн Каспійського регіону.

Предмет дослідження: показники міжнародних відносин країн Каспійського регіону.

Важливим у роботі є визначення місця та ролі України у процесах транспортування каспійських енергоносіїв, а саме у Чорноморсько-Каспійському регіоні.

Для досягнення поставленої мети в ході проведення дослідження вирішено низку  завдань теоретичного та практичного характеру:

— дано визначення основним  поняттям системи міжнародних відносин;

— подана загальна характеристика країн Каспійського регіону;

— визначено геополітичні особливості Каспійського регіону;

— проведено ретроспективний огляд становлення міжнародних відносин країн Каспійського регіону;

— наведено ключові нормативно-правові документи, які регламентують міжнародні відносини країн регіону, правовий статус Каспійського регіону;

— проаналізовано рівень вивченості міжнародних відносин країн Каспійського у науковій літературі;

— досліджено зовнішньо-економічні відносини країн Каспійського регіону;

— вивчено зовнішньо-політичні відносини країн Каспійського регіону;

— висвітлено геополітичні інтереси країн світу у Каспійському регіоні;

— дано оцінку безпековому та інформаційному фактору у відносинах країн Каспійського регіону;

— для оцінки перспективи міжнародних відносин країн Каспійського регіону проведено когнітивне дослідження геополітичних проблем Чорноморсько-Каспійського регіону та  когнітивне моделювання «Потенціал країн Каспійського регіону» та прогнозування міжнародних відносин.

Робота складається із вступу, огляду літератури, методичної частини, викладу результатів, висновків, списку літератури — 130 найменувань, 9 з яких іноземною мовою, 15 додатків.

Структура дослідної частини включає три розділи, кожен з яких містить підрозділи.

1. Розділ: «Аналіз міжнародних відносин країн Каспійського регіону». У структуру даного розділу входять п’яти підрозділів.
2. Розділ: «Когнітивне моделювання та прогнозування» включає три підрозділи.

Підсумком кожного розділу є висновки. Узагальненням результатів проведеного дослідження є загальний висновок.

У додатках наведені ілюстрації, таблиці, графіки, тощо, що дозволяє належно проаналізувати існуючий стан, прослідкувати динаміку того чи іншого показника та визначити перспективні напрямки подальших дій та кроків.

Наукова новизна роботи: проведений комплексний аналіз проблем Каспійського регіону; виявлені і структуровані фактори, що впливають на сталий розвиток регіону; дано рекомендації щодо зниження ймовірності виникнення ризиків.

Практична значимість. Результати проведених досліджень є основою для:  розробки комплексу заходів щодо забезпечення сталого розвитку Каспійського регіону; планування господарської діяльності із врахуванням можливих ризиків; підготовки нормативних, керівних і методичних документів, що регламентують безпеку в регіоні; прогнозування і попередження різних загроз  в регіоні;

Теоретичною основою роботи є дослідження вітчизняних і зарубіжних вчених у галузі міжнародних економічних відносин. У роботі використані нормативно правові документи, в тому числі прийняті на міжнародному рівні, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність країни, міжнародні документи, заяви та виступи офіційних осіб прикаспійських держав, а також документи, підготовлені за підсумками офіційних двосторонніх і багатосторонніх зустрічей керівників країн Каспійського регіону.

Методологічною основою пропонованої роботи є загальновизнані методи наукового аналізу, зокрема такі, як синтез, узагальнення, аналогія. При дослідженні поставленої проблеми широко застосовувались також діалектичний, порівняльно-історичний і системно-структурні підходи.

В основу дослідження покладено такі загальнонаукові підходи, як наукова абстракція, дедукція та індукція; історико-генетичний, системний, функціональний аналізи; логічне моделювання. Застосування даних підходів дозволило послідовно відобразити принцип сходження від абстрактного до конкретного, від часткового до загального, залучаючи до аналізу інституційний інструментарій, розглядаючи при цьому не тільки економічні, але й цивілізаційні, національні, етнічні компоненти, вивчаючи об’єкт дослідження повного взаємозв’язку з цілями суспільного розвитку .

Ряд методологічних положень і висновків, що містяться в роботі, представлений у вигляді таблиць, схем і діаграм, підготовлених на основі офіційних статистичних даних.

Результати проведеного дослідження мають не лише теоретичну та аналітичну цінність, а дають змогу виявити  напрямки співпраці  країн Каспійського регіону, в тому числі місце України у цих відносинах, що є важливим кроком для вирішення гострого й болючого питання — забезпечення енергетичної безпеки.

 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОСОБЛИВОСТІ КАСПІЙСЬКОГО РЕГІОНУ

1.1. Основні поняття системи міжнародних відносин

Міжнародні відносини є складною цілісністю елементів, що взаємопов’язані між собою та обумовлюють функціонування один одного. Як зазначають науковці, міжнародні системи існують об’єктивно, маючи в собі потенційну динаміку перетворень, що випливає з поведінки акторів, їх можливостей та ролі, яку вони відіграють [17, с.25].

Системний підхід до аналізу міжнародних відносин набув популярності в середині XX століття. Американські вчені Кеннет Волц, Джордж Розенау вважали, що розуміти сенс міжнародних відносин можна лише як системної, взаємопов’язаної загальної діяльності різноманітних учасників, які взаємодіють за межами національних кордонів: держав, міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій (ТНК), громадсько-політичних рухів, неурядових організацій, соціальних груп, окремих громадян [17, с. 26].

Система — це макроявище міжнародних відносин, складовими якого є елементарні явища нижчого ієрархічного порядку: учасники та відносини між ними. Системність — одна із найістотніших особливостей міжнародних відносин. Системний підхід ґрунтується на припущенні про міжнародні відносини як про єдиний організм, що розвивається та вдосконалюється за певними законами. Даний підхід дає змогу застосовувати у дослідженнях науковий аналіз і синтез, моделювати й прогнозувати майбутні явища та процеси [78].

У науковій літературі міжнародні відносини розглядають як системну сукупність політичних, економічних, соціальних, дипломатичних, правових, військових та гуманітарних зв’язків та відносин між основними суб’єктами світового співтовариства, до яких належать народи, держави, суспільні та громадські сили, рухи і організації.

Як відзначає польський дослідник Юзеф Кукулка, складність визначення та дослідження міжнародних відносин пояснюється такими чинниками [17]:

1) Сфера міжнародних відносин охоплює надзвичайно широкий перелік явищ і процесів, який важко проаналізувати за допомогою наукового апарату однієї науки;

2) Міжнародні відносини позбавлені єдиного центру влади та управління;

3) У дослідника міжнародних відносин немає доступу до всієї інформації, оскільки частина даних оберігається дипломатичною таємницею з міркувань безпеки;

4) У міжнародних відносинах дуже важко прослідкувати причинно-наслідкові зв’язки поведінки держав на міжнародній арені;

5) У поведінці учасників міжнародних акцій велику роль відіграють випадковість і одночасність багатьох взаємодіючих чинників.

Характеризуючи міжнародні системи, можна визначити три основні особливості для всіх їхніх типів [72]:

1. Параметри міжнародних систем не є сумою параметрів їх елементів, позаяк їх взаємозв’язок породжує якісно новий рівень цілісності.
2. Елементи міжнародних систем є системами нижчого ієрархічного рівня і можуть розглядатись як такі лише в межах макросистеми, до якої вони належать.
3. Міжнародні відносини як макросистема мають три рівні організації: цілісний (макро), частинний (мезо) та елементарний (мікро), що відповідає системам, підсистемам та елементам (складовим).

Теоретична модель міжнародних відносин може бути подана як схема «елемент — взаємозв’язок — структура», кожна зі складових якої є предметом окремого наукового дослідження.

Окреслюючи поняття системи, А. Рапопорт стверджував, що вона є цілісністю, яка може функціонувати завдяки взаємообумовленості та взаємозалежності її елементів, є функціональною реальністю, що має об’єктивний характер [127].

Водночас в рамках єдиної системи міжнародних відносин, на думку американського вченого Мортона Каплана,  можливо виділити основні підсистеми [17]:

1) Міждержавних міжнародних відносин;

2) Наднаціональних міжнародних відносин, учасниками якої є міжнародні організації, ТНК.

Міжнародні відносини, як і їх учасники, не можуть існувати поза системою, яку вони самі ж і створюють: фактом свого існування, діями, зв’язками та впливами. Водночас міжнародна система впливає на них зворотньо, визначаючи межі їх функціональної активності, місце в ієрархії тощо.

Більшість дослідників виокремлюють такі особливості міжнародної системи [78]:

— вона є сукупністю взаємопов’язаних елементів, що перебувають між собою у певних причинно-наслідкових зв’язках;

— вона є функціональною цілісністю;

— вона є сукупністю відносин, дій та учасників;

— вона є сукупністю, що становить органічну єдність із міжнародним середовищем.

До цього важливо додати ще дві істотні особливості міжнародної системи:

— вона є ієрархічно-структурованою цілісністю, а не спонтанною чи анархічною множиною складових;

— вона не є статичною, а у процесі свого розвитку постійно видозмінюється.

Важливо зауважити, що учасники міжнародних відносин, незалежно від їх типу, беруть участь у формуванні та функціонуванні міжнародної системи та є її складовими елементами.

Усі рівні структурної організації міжнародної системи пронизані як вертикальною, так і горизонтальною взаємозалежністю і взаємозв’язком, що, у свою чергу, посилює цілісність системи.

Більшість дослідників визначають атрибутами міжнародної системи границю, входи та виходи. Границю системи розуміють як аналітичну межу поширення системи. Вихід системи — канал, через який вона діє на середовище, що її оточує, з певною силою натиску пристосовуючи його до своїх потреб. Вхід – канал, через який середовище впливає на систему. Середовище системи є частиною оточення, яке підтримує з нею істотні зв’язки. Можна вважати, що світова система завжди є середовищем, яке істотно впливає на будь-які міжнародні системи нижчого ієрархічного рівня [78].

Міжнародні відносини охоплюють усі різновиди громадських і приватних відносин, які передбачають перетин державного кордону людьми, товарами, ідеями. Розрізняють такі види міжнародних відносин:

• за сферами суспільного життя – економічні, політичні, військово-стратегічні, культурні, ідеологічні;
• на основі взаємодіючих суб’єктів – міждержавні, міжпартійні, відносини між різними неурядовими асоціаціями, приватні та ін.

Міжнародні відносини здійснюються на таких рівнях: глобальний (загальнопланетарний), регіональний (африканський, азіатський та ін.), локальний (східноєвропейський, північноамериканський та ін.).

З точки зору ступеня напруженості міжнародних відносин можна говорити про їхні стани – стабільності, суперництва, ворожнечі, довіри, співробітництва, війни та ін.

На відміну від внутрішньополітичного життя кожної держави, міжнародні відносини не мають єдиного центру управління. Тут діють стільки регулюючих центрів, скільки є учасників міжнародних відносин. А це означає, що головну роль у міжнародних стосунках мають відігравати переговори, співробітництво, взаємодія [100].

Для характеристики стану міжнародних відносин, рівня їх розвитку та перспективного прогнозу використовують поняття «могутність», що об’єднує низку кількісних і якісних показників та характеристик. До показників, які найчастіше вважають складовими поняття «могутність держави», належать: історичні; демографічні; економічні; розвиток інфраструктури; військові; політичні.

Сумарний показник дає змогу абстрактно розташувати держави на різних щаблях ієрархії міжнародної системи, тобто судити про характер їх розташування в порядку «сильніший — слабший» [78].

Систему показників, через які можна дослідити розвиток відносин у різних сферах, наведено в додатку А.

У даній роботі для характеристики країн Каспійського регіону використовуватимуться показники, які дадуть змогу пізнати соціально-економічну ситуацію в тій чи іншій країні, рівень розвитку та рейтингову позицію серед інших країн світу. Зокрема, це такі групи показників:

1. Соціально-економічний розвиток: показники ВВП; працездатне населення; рівень безробіття; рівень доходу населення; бюджет; державний борг; рівень інфляції (споживчі ціни); грошовий фонд.
2. Розвиток основних галузей країни: продукція сільського господарства; електроенергія (виробництво та споживання; експорт та імпорт); нафта (запаси; виробництво та споживання; експорт та імпорт); газ (запаси; виробництво та споживання; експорт та імпорт).
3. Показники зовнішньоекономічної діяльності: експорт: сировинних товарів; загальний експорт; імпорт (сировинних товарів, загальний імпорт), резерви іноземної валюти та золота; зовнішній борг; участь у міжнародних організаціях;
4. Інвестиційна діяльність: фонд прямих іноземних інвестицій в країні; фонд прямих іноземних інвестицій за кордоном.
5. Розвиток інфраструктури: шляхи сполучення; рівень розвитку транспорту; система зв’язку; рівень інформаційних технологій.
6. Безпека та стан оборонної галузі: військові витрати; міжнародні конфлікти та протистояння.
7. Показники стабільності політичної системи держави, позиції національної політичної еліти, рівень розвитку державного апарату, політичний престиж держави у міжнародних відносинах.

Важливо також проаналізувати рейтингову позицію країн Каспійської п’ятірки за тим  чи іншим показником, порівняно з іншими країнами.

Отже, міжнародні відносини — це система сукупності політичних, економічних, соціальних, дипломатичних, правових, військових та гуманітарних зв’язків та відносин між основними суб’єктами світового співтовариства, до яких належать народи, держави, суспільні та громадські сили, рухи і організації. У системі міжнародних відносин діє величезна кількість взаємозумовлених чинників, які повинні враховувати усі учасники міжнародного життя, а саме: географічний, демографічний, економічний, військовий, культурний, національний, науково-технічний, фактор громадської думки, міжнародного права та ін.

Для характеристики стану міжнародних відносин, рівня їх розвитку та перспективного прогнозу використовують поняття «могутність», що об’єднує низку кількісних і якісних показників та характеристик. Могутність є адекватним критерієм розташування держав в ієрархії міжнародних систем

Загальна характеристика країн Каспійського регіону

У зовнішній політиці будь-якої держави регіональна складова є ключовою ланкою [66].

Прикаспій — це історична назва Каспійського регіону, прилеглого до Каспійського моря. Вперше цю назву почали використовувати російські географи в XVIII столітті.

Регіон поділяють на (Додаток А): Східний Прикаспій (його також називають Закаспій) включає в себе Мангістауську область Казахстану і захід Туркменістану. Південний Прикаспій представлений північними регіонами Ірану. Північний Прикаспій включає в себе Атирауську область Казахстану, а також два регіони Росії — Астраханську область і Калмикію. Західний Прикаспій — це Дагестан і Азербайджан.

На світовій арені Каспійський регіон в першу чергу – це ресурсний регіон, зокрема нафти та газу. Саме цей фактор є визначальним в контексті його розвитку, становлення політичного устрою та міжнародного співробітництва.

В контексті аналізу ресурсного потенціалу слід зазначити, що доведені запаси нафти в Каспійському регіоні складають 5,1 млрд. т, доведені запаси газу — 8 трлн. м3. За останні десятиліття, у міру підтвердження нових запасів нафти в регіоні, їх величина щодо світових доведених зросла з 2,6 до 3,3%.

Загальносвітова частка регіону за доведеними запасами газу становить близько 5%. Велика частка доведених запасів нафти припадає на Казахстан (3,6 млрд. т) і Азербайджан (1 млрд. т). Запаси нафтових родовищ каспійського сектора Туркменії оцінюються в 230 млн. т. У російському секторі моря-озера близько 300 млн. т нафти. Основна частина доведених запасів газу припадає на Туркменію (2,92 трлн м3) і російську частину Прикаспію  (2,5 трлн. м3). У каспійському секторі Казахстану виявлено 1,9 трлн. м3, Азербайджану — 0,72 трлн м3 газу.

У межах акваторії Каспійського моря знаходяться вуглеводневі родовища-гіганти: такі як Азері-Чираг-Гюнешлі і Шах-Деніз в азербайджанському секторі, Кашаган в казахстанському.

З кінця 90-х років видобуток нафти і газу в Каспійському регіоні швидко зростає. Так, видобуток нафти зріс майже вдвічі: з 40,3 до 76,8 млн.т на рік, а ще більшими темпами збільшується видобуток газу: з 23,7 до 77,1 млрд. м3 на рік.

Каспійський нафтовидобувний регіон включає в себе Каспійське море і навколишні його нафтогазоносні території Азербайджану, Росії, Казахстану, Туркменістан та Ірану (каспійська п’ятірка). Головний розробник газових родовищ — Туркменістан. Іран видобуток нафти і газу на Каспії не веде. Він має спірні з Азербайджаном і Туркменістаном родовища та перспективні на вуглеводні геологічні структури і, судячи з усього, не має наміру приступати до освоєння своєї частини Каспійського моря до остаточного врегулювання статусу водойми.

Але Каспій унікальний не тільки у плані наявності енергоресурсів. Каспійське море протягом своєї історії було важливішим джерелом біологічних ресурсів. Основною часткою їх є рибні ресурси, які нараховують 123 видів та підвидів, у тому числі промислових — 40 видів риб. Загальна маса рибних ресурсів складає 2900 тис. тонн [109, с. 40].

Наприклад, цінність осетрових риб полягає у виробництві чорної ікри. У період радянського союзу саме країни СРСР та Іран були головними виробниками та постачальниками цього продукту на світові ринки. Розпад СРСР призвів не тільки до геополітичних змін у регіоні, але й надзвичайно негативно вплинув на економічну ситуацію в регіоні.

На думку експертів, сьогодні регіон Каспію – зона екологічного лиха. Особливо страждають його екосистема та біоресурси через забруднення моря та браконьєрство, що отримало колосальне розповсюдження. Практично на межі знищення його головне багатство – осетрові та каспійський тюлень.

Каспійський регіон, як самостійний об’єкт зовнішньої політики, утворився після розпаду Радянського Союзу. Тут з’явилось відразу чотири незалежних держави плюс ряд незалежних держав на Півдні. На Кавказі – Грузія, Вірменія, а ще держави Середньої Азії.

Економіка країн розвивалась як частина економіки СРСР і орієнтувалася головним чином на російський ринок. Війна у Нагірному Карабасі та інших регіонах, політична нестабільність, соціальна напруга призвели до значного падіння виробництва протягом 1988–1994 рр. Після підписання вірмено-азербайджанської угоди про припинення вогню у зоні конфлікту в травні 1994р. і стабілізації політичної обстановки, економічний спад зупинився.

Країни Кавказького регіону — індустріально-аграрні. Основні галузі економіки: нафто- і газовидобувна, нафтопереробна, обладнання для нафтовидобутку, рудовидобувна, чорна і кольорова металургія, цементна, хімічна і нафтохімічна, текстильна, машинобудування (нафтопромислове обладнання, електронна, електротехнічна, приладобудівна, харчосмакова промисловості).

Важливим сектором економіки цих країн є також сільське господарство. Вирощують зернові, технічні (бавовна, тютюн), субтропічні (ґранат, чай, цитрусові, хурма) культури, виноград. Виробляють натуральний шовк. Проте ключовий сектор економіки — нафтогазовий (58% від ВВП). Слід зазначити, що значну частку нафтопродуктів експортують.

На сьогодні промисловий розвиток дещо сповільнюється через зменшення ринків збуту в країнах СНД і непередбачені стрибки світових цін на сировину. Уряди Каспійський країн ведуть активний пошук шляхів співпраці з іноземними компаніями з метою модернізації виробництва. Але ще залишаються бюрократичні складності таких контрактів.

Індекс глобальної конкурентоспроможності країн колишнього СРСР за підсумками 2013 року наведено на рисунку 1.1. [52].

Як бачимо, країни Каспійського регіону, порівняно з іншими, мають досить високі індекси, що свідчить про їх конкурентоспроможність на світовій арені .

Інтерес зарубіжних нафтових компаній до Каспійського моря визначається вичерпанням світових запасів мінерального палива. Забезпеченість доведеними ресурсами нафти на сьогоднішній день не перевищує півстоліття. Каспійське море за величиною своїх нафтових запасів приблизно дорівнює Північному морю. До того ж, як стверджують експерти, Європейські споживачі північноморської нафти будуть поступово переорієнтовуватись на споживання ресурсів Каспію [52].

Щодо економіки країн каспійської п’ятірки, то слід зазначити, що динаміка розвитку суттєво різниться. Так, економіка Росії істотно змінилася з моменту розпаду СРСР, зокрема відбувся перехід від централізованого державного управління до приватної форми власності. Економічні реформи, що проводились у 1990-і роки, дозволили приватизувати більшу частину промисловості. Російська промисловість розколота між глобально конкурентними товарними виробниками. Росія займає передові позиції у світі з експорту природного газу, сталі і первинного алюмінію. Орієнтованість економіки на експорт сировини та некапіталомістких продуктів створює велику залежність від зовнішніх факторів. Уряд розробив і впроваджує програму зменшення залежності від експорту сировини та створення високотехнологічних виробництв, але це дає поки що невеликі результати. Відродження російського сільського господарства в останні роки дозволило країні стати одним з провідних експортерів зерна. Починаючи з 1998 р., економіка засвідчила зростання в середньому 7% щороку. Але обвал цін на нафту у 2008 р. негативно вплинув на всю економічну структуру в цілому. Спад економічної активності досяг нижньої межі в середині 2009 р. і лише у другій половині року відбулось повільне зростання економіки. Основні проблеми економіки: щорічне скорочення чисельності працездатного населення, дуже високий рівень корупції, не розвинена інфраструктура. Показники соціально-економічного розвитку Росії за 2014 рік наведені в додатку В.

Казахстан — друга за розміром території республіка колишнього СРСР — має величезні запаси корисних копалин, зокрема запаси нафти, мінералів і металів. Казахстан має значний сільськогосподарський потенціал: тваринництво і зернове господарства. У промисловості переважають видобуток і переробка викопних ресурсів, важке машинобудування, виробництво будівельного обладнання, тракторів і сільськогосподарських машин, а також деяких видів військової техніки. Зростання ВВП в 2002-2007 рр. становив понад 8% на рік завдяки зростаючому енергетичному сектору, хорошим врожаям зерна, іноземним інвестиціям, проведенню економічних реформ. Зростання ВВП сповільнилося до 5% у 2008 р. і до 1% у 2009 р. через зниження цін на нафту і метали. Інфляція досягла 10% у 2007 р. і 18% — у 2008 р. Відкриття Каспійського трубопроводу у 2001 р із Західного Казахстану (від Тенгізького родовища) до Чорного моря істотно підняло експортний потенціал. У 2006 р. Казахстан завершив спорудження частини нафтопроводу Атасу — Алашанькоу і у 2009 р. — частину нафтопроводу Кенкіяк — Кумколь до Китаю, який простягнеться від узбережжя Каспійського моря країни на схід до китайського кордону.

Станом на 01.01.2014 ВВП (паритет купівельної спроможності) країни становив 395 млрд. дол. США. Це  42 місце у  світовому рейтингу,  темп росту  ВВП — 1% (додаток Г)

На сьогоднішній день країна проводить політику, спрямовану на диверсифікацію економіки від надмірної залежності від нафтового сектора та не розвиваючи виробничий потенціал.

З початку 19 ст. до 1918 р. Азербайджан входив до складу Російської імперії. З 1918 по 1920 рр. був незалежною державою. А з 1922 по 1991 рр. країна перебувала у складі СРСР. Після розпаду Союзу у 1991 була проголошена державна незалежність Азербайджану [106].

Високі темпи економічного зростання за останні 10 років були обумовлені зростаючим експортом нафти, що сприяло процвітанню у сфері будівництва, банківської справи та секторі нерухомості. Поточний же глобальний економічний спад представляє деякі проблеми для економіки Азербайджану, тому ціни на нафту залишаються нижчими цін 2008р. Видобуток нафти в Азербайджані різко зріс з 1997 р. Уряд країни постійно розраховує на фінансові трансферти з Державного нафтового фонду для подолання бюджетного дефіциту. До того ж, неефективне державне регулювання та корупція залишаються головною перешкодою на шляху проведення економічних реформ, особливо в неенергетичному секторі. Торгівля з Росією та іншими колишніми радянськими республіками зменшується, натомість спостерігається зростання торгівлі з Туреччиною і Європою. Довгострокові перспективи розвитку економіки Азербайджану залежать від світових цін на нафту, від розробки та відкриттям нових родовищ і здатності Азербайджану управляти енергетичними ресурсами задля сприяння сталого зростання в неенергетичних секторах економіки та стимулювання зайнятості. Показники соціально-економічного розвитку Азербайджану за 2014 рік наведені в додатку Д.

Економіка Ірану характеризується неефективним державним сектором, залежністю від нафтовидобутку (який забезпечує більшу частину державних доходів), і від державницької політики, що створює серйозні складності в рамках всієї системи. Більша частка економіки перебуває під контролем держави. Діяльність приватного сектора, як правило, обмежується невеликими майстернями та сільгосппідприємствами. Контроль над цінами, субсидії та інші обмеження в економіці сповільнюють потенціал для економічного зростання приватного сектора. Високі ціни на нафту в останні роки дозволили Ірану значно збільшити свої експортні надходження і валютні резерви. Але, як і раніше, ця держава страждає від  безробіття. Неповна зайнятість серед освіченої молоді Ірану призвела до значного відтоку «мізків». Показники соціально-економічного розвитку Ірану за 2014 рік представлені в додатку Е.

Туркменістан — це переважно пустельна країна з розвинутим кочовим скотарством (велика рогата худоба) та інтенсивним веденням сільського господарства у зрошуваних оазисах і величезними ресурсами газу (п’яте місце у світі за запасами) і нафти. Половина зрошуваних земель зайнята бавовною, десятим за величиною у світі виробником якого є ця країна. Аж до кінця 1993 р. Туркменістан відчував менші економічні потрясіння, ніж інші колишні радянські республіки завдяки високим цінам на нафту і газ, що й спричинило різке зростання доходів у твердій валюті. При авторитарному режимі, трансформованому з комуністичного і при клановій соціальній структурі Туркменістан обрав надмірно обережний підхід до економічних реформ, сподіваючись використати продажу газу та бавовни для підтримки неефективної економіки. Приватизацію проводили в обмежених масштабах. У 1998-2000 рр. Туркменістан страждав через нестачу належних можливостей транспортування газу на експорт і високих виплат за зовнішнім боргом. У той же час загальні експортні доходи зросли завдяки високим цінам на нафту і газ. Перспективи на найближче майбутнє невтішні через масову бідність населення і тиск зовнішнього боргу. Допомога МВФ необхідна, проте уряд поки не готовий прийняти його умови. Відсутність реформ роблять сумнівними найближчі перспективи. Показники соціально-економічного розвитку Туркменістану за 2014 рік представлені в додатку Є.

Динаміку величини ВВП країн Каспійської п’ятірки, розташованих у відповідності з величиною валового внутрішнього продукту (ВВП), наведено в таблиці 1.1. (список МВФ) [106].

Таблиця 1.1

Динаміка величини ВВП країн Каспійської п’ятірки за 2012-2014 рр.

млрд. дол. США

Рейтингова позиція	Країна	2012	2013	2014	Відхилення 2014 року до 2013 року (+,-)	Темп росту 2014 року зо 2013 року, %
6	Росія	3396	3492	3565	73	102%
18	Іран	1283	1277	1334	57	104%
42	Казахстан	368	395	418	23	106%
66	Азербайджан	148	159	165	6	104%
83	Туркменістан	65,6	73,3	82,1	8,8	112%

За величиною валового внутрішнього продукту (ВВП) серед країн Каспійського регіону лідером є Росія і за  показником посідає 6 позицію з ВВП — 3565 млрд. дол. США, Іран – 16 місце з показником 1334 млрд. дол. США, Казахстан  — 42 місце з ВВП 418 млрд. дол. США, Азербайджан – 66 позицію – 165  млрд. дол. США, а Туркменістан — 83  місце з показником 82,1 млрд. дол. США. Слід зазначити, що у 2014 році., порівняно з 2013 роком динаміка показника є позитивною для всіх країн. Найвищий приріст ВВП у Росії. У 2014 році, порівняно з 2013 роком, показник  зріс на 73 млрд. дол. США,  найвищий темп приросту показника має Туркменістан – 112%.

Загалом держави Каспійського регіону (Росія, Азербайджан, Казахстан, Іран і Туркменістан) — це п’ять держав, що дуже відрізняються один від одного за етнічним, релігійним складом, політичним устроєм. Кожна з них має свої економічні, політичні та екологічні проблеми, які їм належить вирішувати і в майбутньому.

Тут не можна не згадати і про Сполучені Штати, які, нехай і не мають жодного відношення до Каспію географічно, але здатні впливати на ситуацію в цьому регіоні політично. Загалом країни, які географічно знаходяться далеко від каспійського регіону цікавляться Каспієм і причинами цього є ціла низка факторів. Серед них — енергетичний потенціал шельфу, вигідне стратегічне положення, що дозволяє зміцнювати вплив у Центральній Азії, на Близькому Сході та на Південному Кавказі, можливість контролю наркопотоків з Афганістану, а також проникнення у прикордонні потенційно конфліктогенні російські регіони (Астраханська область, Дагестан).

Щодо Ірану, то у центрі міжнародної уваги залишається іранська ядерна програма, ситуація навколо якої ризикує перерости у військову операцію проти Ірану з боку Ізраїлю та США. Вкрай важливою проблемою для Ірану залишаються економічні санкції, і викликана ними необхідності стабілізації національної валюти.

Туркменістан продовжує роботу над вибором нових маршрутів газового експорту. Крім того, заява президента Гурбангули Бердимухамедова про плани вступу Туркменістану в СОТ свідчить про те, що Туркменістан все більше орієнтується на поступову інтеграцію у світову економіку.

Таким чином, основними викликами для сучасного розвитку країн регіону є, нехай і невисока, але все ж ймовірність дестабілізації внутрішнього становища в ряді країн Прикаспійської п’ятірки, викликана зміною політичної влади, а також триваючий зовнішній тиск на Росію та Іран з боку США. Свій внесок  може зробити й  Іран в разі успіху своєї ядерної програми, що може призвести до реконфігурації всієї системи міжнародної безпеки на Каспії. А це означає, що Прикаспійській п’ятірці необхідно активізувати свою зовнішню політику із створення регіональної організації, яка займається проблемами безпеки і співробітництва на Каспії. Однак у зв’язку з триваючими суперечками навколо визначення міжнародного статусу Каспію реалізацію цього проекту відкладають. А це може стати тим фактором, який дозволить Росії грати роль основного стабілізуючого в регіоні та допомагати у прийнятті рішень щодо спірних питань [43].

Слід зазначити, що незважаючи на позитивні тенденції росту «глобальних» показників, ситуація в регіоні є досить напруженою, причинами цього є «ресурсні війни», невизначеність правового статусу, військово-політичні конфлікти.

Стратегічна значимість Каспійського регіону визначається його прикордонним положенням між Європою та Азією на перехресті транспортних напрямків «Схід — Захід» і «Північ-Південь». Можна сказати, що геополітичне та геоекономічне значення Каспійського регіону полягає не стільки в обсягах запасів вуглеводневої сировини, скільки саме в місці розташування (з одного боку) між суперниками Європи та Азії, що мають високий потенціал для подальшого зростання, (а з іншого боку) між основними значно більш сильними і перевіреними постачальниками вуглеводнів на світові ринки — Близький і Середній Схід, Північна Африка, Росія.

Варто звернути увагу і на те, що Каспійський регіон і країни Перської затоки утворюють так званий «енергетичний еліпс», у якому зосереджено до 70% світових запасів нафти і до 40% природного газу, тобто, по суті, він є енергетичною коморою світового масштабу.

Отже, стратегічна значущість Каспію обумовлюється наявністю значних запасів корисних копалин, а також транспортних коридорів, що з’єднують Європу та Азію. Каспійський регіон є переплетенням політичних, військово-стратегічних і економічних інтересів цілого ряду держав, причому не лише прибережних, що обумовлює його особливе місце в глобальних геополітичних відносинах.

Глобальне значення регіону обумовлене наступними факторами:

— по-перше, геополітичною роллю регіону (унікального за потенціалом) і географічним розташуванням між Центральною Європою, пострадянським простором і регіоном так званого Великого Близького Сходу, а також між основними споживачами нафтогазових ресурсів регіону в Європі та Азії;

— по-друге, геоекономічною роллю — запасами природних ресурсів, транспортно-комунікаційними можливостями та унікальністю екосистеми регіону;

— по-третє, в регіоні сконцентровано практично весь спектр характерних для світової системи викликів і загроз глобалізації, зокрема таких, як: розвиток в умовах багатополярності й економічного протистояння Заходу і Сходу; наростання цивілізаційних протиріч; виснаження природних ресурсів; ймовірність екологічних та техногенних загроз планетарного масштабу та ін.

У цих умовах регіональні проблеми набувають глобального значення для стійкості світового господарства. Розвиток політичних і економічних відносин між країнами регіону може стати як позитивним, так і негативним прикладом вирішення проблем глобалізації, притаманних сучасному етапу її розвитку [5].

Підсумовуючи сказане варто зазначити, що з моменту розпаду СРСР, Каспійський регіон перетворився на найважливішу ресурсну базу світової економіки, і його значення буде зростати в міру виснаження енергоресурсів в інших точках земної кулі. Поява нових незалежних держав значною мірою змінило геополітичну картину не тільки Євразії, а й усього світу. У зв’язку з цим  з кожним роком інтереси зарубіжних нафтових компаній до регіону зростають.

• Геополітичні особливості Каспійського регіону

За роки, що минули з моменту розпаду СРСР, значення каспійського фактора в євразійських процесах, безумовно, стрімко зросло. Обстановка на Каспії і навколо нього вже давно стала важливою «величиною», що впливає на ситуацію в цілому ряді регіонів і країн Євразії: на Кавказі, Центральній Азії, Ірані, Росії, а також в якійсь мірі і у багатьох інших сегментах континенту. Тим не менш, навіть в експертному середовищі, як і раніше, зберігаються серйозні суперечності з приводу оцінки характеру впливу настільки неоднорідного і неоднозначного фактора як каспійський. У спробах наблизитися до концептуального осмислення значення Каспію в Євразії точиться дискусія. На обговорення винесено два блоки питань. Перший безпосередньо пов’язаний з геополітикою Каспію. Наскільки каспійський фактор є об’єднуючим або, навпаки, роз’єднує, особливо з точки зору розвитку інтеграційних і коопераційних зв’язків у Євразії? Що потрібно зробити, щоб знизити його конфліктогенність? Чим є Каспій для основних євразійських центрів сили, зокрема таких, як Росія, Китай і Євросоюз? «Яблуко розбрату» або щось таке, що здатне привести до більшої координації їх зусиль на континенті? І чим, в свою чергу, є Каспій для США? Наскільки важливо для того ж Вашингтона використовувати каспійський фактор, щоб «роз’єднати» і «посварити» країни Євразії? І чи не є теза про деструктивну роль США на Каспії перебільшеною? Другий блок питань пов’язаний з енергетичною сферою — напрямками і маршрутами транспортування вуглеводневих ресурсів Каспію. Зокрема, існує думка, що серйозно обговорювати питання масштабних поставок каспійських вуглеводнів на світовий ринок — це, в якійсь мірі, ділити шкіру «невбитого ведмедя» і, одночасно, значно перебільшувати важливість каспійських ресурсів для світової енергетики.

Не менш важливе питання, щодо якого між каспійськими країнами немає консенсусу — це дотримання екологічних норм в акваторії моря. Активна геологорозвідка в російській, казахстанської і азербайджанської частинах вже призвела до значного забруднення моря [28].

Каспійський  регіон перетворюється на стратегічну зону глобального значення з перспективою перетворитися на вогнище міжнародної напруженості, що за своєю гостротою, можливо, перевершує Близькосхідний регіон.

На перший погляд подібна перспектива викликана величезними запасами вуглеводневої сировини, що, за оцінками, поступається тільки Сибірським і Близькосхідним родовищам. Дійсно, для більшості країн і ТНК саме економічний фактор є головним стимулом залучення в Каспійську зону з метою доступу до нових джерел енергоресурсів (для одних — в силу економічної необхідності, для інших — з метою ослаблення односторонньої залежності від близькосхідної або російської нафти).

У той же час існує група країн, для яких значення даного регіону не обмежується суто економічними чинниками, а має політичний і військово-стратегічний інтерес.

Гостроту ситуації в регіоні додає ряд обставин, які визначають  специфіку Каспійського регіону у світовій політиці. Серед них найважливішими є наступні:

Перше. Регіон стає зоною підвищеної уваги одночасно Півночі і Півдня, Сходу і Заходу. За цими географічними назвами стоять такі країни або групи країн: з Півночі — Росія, з Півдня — країни Близького і Середнього Сходу, включаючи Пакистан і Афганістан, зі Сходу — Японія і КНР, а також деякі держави АСЕАН (зокрема Індонезія і Малайзія), із Заходу — майже вся Європа, плюс США і Канада. Це рідкісний випадок у світовій політиці, коли в одній зоні одночасно переплелися осі Північ — Південь, Схід — Захід. Хоча вже понад 30 держав і десятки ТНК залучилися в ті чи інші форми співпраці в регіоні. І ситуацію тут визначатиме невелика кількість держав, а точніше не більше п’яти.

Друге. Специфіку регіону додає той факт, що об’єктами «гри» є колишні радянські республіки Центральної Азії та Кавказу, які розраховують утвердитися в якості повноправних незалежних держав. Це вкрай важке завдання, враховуючи зруйновану і ослаблену економіку, а також не усталені суспільно-політичні системи, багато з яких ісламінізовані. Це все робить їх дуже уразливими до різного роду маніпуляцій.

Третє. Особливість регіону полягає і в тому, що в силу геостратегічного розташування в район Каспійського моря залучені дві великі регіональні держави — Іран і Туреччина, що знаходяться по різні боки «барикад» у відносинах із США. Перша — їх стратегічний противник, друга — стратегічний партнер по НАТО. До того ж, Іран, як і Туреччина, прагнуть до регіональної гегемонії як на Близькому і Середньому Сході, так і в районі Каспійського моря, використовуючи, крім усього іншого, різні варіанти мусульманства. Отже, навіть взаємини між цими двома державами формують один зі складних вузлів протиріч у регіоні.

Четверте. Залучення Японії і КНР в дану зону надає вкрай складний для аналізу і прогнозів контекст всієї сукупності взаємовідносин, особливо в чотирикутнику США – Росія –КНР — Японія.

П’яте. Хоча в «грі» на Каспійському плацдармі задіяний весь Захід, основним гравцем, без сумніву, є і будуть США. Причому, не сама по собі нафта і газ цікавитимуть Вашингтон (це, швидше за все, вельми вдалий привід), а можливості вписати регіон в зону своїх національних інтересів для затвердження одноосібної гегемонії.

Шосте. Для Росії навіть, можливо, більшою мірою, ніж для США, район Каспійського моря важливий не стільки з ресурсних позицій, скільки як район геостратегічної значущості з точки зору національної безпеки на півдні країни. Надважливість цього напрямку стає очевидним, якщо врахувати нашу стратегічну уразливість на Далекому Сході в силу переважаючого військово-політичного та економічного потенціалу зв’язки США — Японія, стратегічної омани на Півночі (особливо після прийняття країн Балтії у члени НАТО) і на Заході — у зв’язку з підступами НАТО безпосередньо до кордонів Росії. Залишається наразі «не закритим» південний фланг, тобто Центральна Азія і Кавказ. Однак і тут є велика частка ймовірності розтину цієї лінії безпеки, якщо не вжити превентивні контрзаходи.

Як результат, головна особливість регіону полягає в тому, що майже всі фактори, що впливають на хід подій, працюють проти Росії. Отже, завдання російської зовнішньої політики зводиться до того, щоб запобігти насувається злам лінії безпеки на Півдні або хоча б нейтралізувати найбільш руйнівні фактори збитку цієї безпеки [64].

Одже, сучасні процеси глобалізації не могли не торкнутися на  багатий стратегічними паливними ресурсами Каспійський регіон, який, будучи розташований в центрі Євразії, опинився в перехідній зоні між Західною і Східною цивілізаціями, між багатою Північчю і бідним Півднем.

Головних геополітичних гравців у прикаспійському регіоні можна об’єднати в чотири групи [52].

По-перше, це економічно і політично значимі для сучасного світу країни, що мають свої інтереси далеко від своїх державних меж, — США, країни ЄС. У недалекому майбутньому до них зможуть додатися Китай і Японія.

По-друге, це країни, прилеглі до Каспійського регіону (або розташовані відносно недалеко від нього) і конкуруючі між собою за розширення свого впливу в регіоні або за контроль над потоками енергоресурсів з нього: Грузія, Вірменія, Узбекистан, Афганістан, Україна, Болгарія, Греція та ін. По-третє, це країни, що мають в Каспійському регіоні інтереси ідеологічного характеру, що виражаються у вигляді панісламізму (братства всіх ісламських народів) — Саудівська Аравія, Пакистан, ОАЕ — і пантюркізму (об’єднання народів, що говорять тюркськими мовами, в межах єдиної держави) — Туреччина. І, нарешті, по-четверте, самі країни Каспійського регіону, в числі яких – Росія. 

Ретроспективний огляд становлення міжнародних відносин країн Каспійського регіону

Землі навколо Каспійського моря завжди були ареною політичних, військових і економічних битв. Інтереси перської, російської, оттоманської і британської імперій стикалися тут протягом століть.

Новим фактором суперництва у ХХ столітті стала нафта. Засновники нафтового бізнесу — Нобель, Ротшильд, Рокфеллер — поклали початок нафтовому буму на Каспії століття тому. Далі Каспій фактично випав з контексту стратегічних відносин. Більшу частину минулого століття лише дві держави розташовувалися на його берегах — СРСР та Іран. При цьому керівники цих держав, в принципі, завжди уміли знаходити спільну мову і серйозних непорозумінь у їхніх стосунках не виникало.

Що стосується енергоресурсів, то і в Ірану, і у Радянського Союзу були значні альтернативні запаси в інших регіонах. Хоча в період 1920-1950-х рр. значимість Бакинських нафтопромислів для СРСР важко переоцінити, пізніше вона стала зменшуватися паралельно з розробкою нафти Татарстану і Сибіру.

З розпадом СРСР на берегах Каспію з’являються нові незалежні держави — Азербайджан, Казахстан і Туркменістан. Для них володіння енергоресурсами стало одним з основних політичних засобів, що визначає їх вважливу роль у міжнародних відносинах. Велике значення каспійські енергоресурси мають і для інших нових держав Закавказзя та Середньої Азії, які можуть стати транзитними країнами і тим самим отримати вихід до нових стратегічних рубежів — Чорноморського басейну і Західної Європи — для держав Закавказзя і частково для Казахстану; або країнам Південної та Південно-Східної Азії — для середньоазіатських держав.

Володіння енергоресурсами означає, що прикаспійські держави включені в глобальну нафтову гру, яка приваблює в регіон не тільки найближчих сусідів (Туреччину), країн колишнього СРСР, бажаючих диверсифікувати своє енергоспоживання (Україна, Молдова), а й таких позарегіональних гравців, як США, ЄС і Китай. Є й більш далекі претенденти на енергоспоживання — Пакистан та Індія, і в такому випадку в якості держави-транзиту є Афганістан. Причому шанси останнього після повалення режиму талібів істотно зростають. Правда, вони зможуть настільки ж швидко розтанути при подальшому наростанні напруженості в індо-пакистанських відносинах, посиленні радикально-ісламістських і антизахідних настроїв у самому Пакистані при невдалих спробах внутрішньої стабілізації самого Афганістану.

Скільки-небудь значуща присутність нових прикаспійських держав на світовому ринку нафти об’єктивно ставить перед ними завдання того чи іншого варіанту відносин з ОПЕК. Групу країн ОПЕК, передусім її «близькосхідне ядро», можна вважати опосередкованим гравцем в регіоні Каспію. З урахуванням факторів конфесійної близькості ці відносини набувають додаткових нюансів.

Конфігурація і динаміка залученості різного типу регіональних та позарегіональних акторів у каспійську проблематику надзвичайно складні. Це створює важко передбачувану картину реальних перспектив зони Каспію. Разом з тим можна припустити, що спекуляції політичного та економічного характеру поступово відходить на другий план. Залучення системних західних (більше європейських, ніж американських) акторів та Росії (як бізнесу, так і держави) демонструє прагнення до досить стабільних багатосторонніх відносин в регіоні. Тим паче, що цьому сприяє така обставина: на каспійські проекти «накладаються» більш масштабні ініціативи в галузі енергетики та транспорту — Енергетична Хартія, ТRАСЕСА, мережа критських коридорів, Енергодіалог Росія — ЄС і намічається його аналог у відносинах Росія — США. При збереженні принципову прихильність цим проектам держави в зоні Каспію будуть змушені йти на компроміси. Як наслідок, можливе формування якогось позитивного консенсусу і стабілізація регіону. При цьому імперативним елементом цієї стабілізації має стати новий визнаний всіма прибережними країнами статус Каспію.

Роль південно — азіатських і китайського елементів у каспійському розкладі сил поки ще чітко і деталізовано не проглядається. Саме на цьому напрямку поява вогнища нової політичної напруженості до каспійської проблематики найбільш можливо. Зарезервований потенціал впливу на каспійську ситуацію залишається у країн ОПЕК.

Власне в пострадянський вимір проблема Каспію навряд чи внесе суттєві корективи — з найбільш реалізованих можна відзначити тільки можливість створення газового консорціуму в СНД. Ув’язка каспійських енергомаршрутів і проблеми Нагірного Карабаху в реальному плані і на середньострокову перспективу навряд чи отримає свою актуалізацію, насамперед через значний потенціал взаємної неприязні Вірменії та Азербайджану. Подолання цього фактора буде можливим тільки в результаті самовідданих вчинків національних політичних еліт.

Для Росії Каспій (йдеться не тільки про видобуток ресурсів у російському секторі, а й про участь вітчизняних компаній в освоєнні сусідніх секторів) має шанс відновити свій статус повноцінного енергетичного регіону, який би компенсував «виснажені» запаси нафти в європейській частині країни. Вирішення питання про статус Каспію, зниження напруженості навколо Ірану, стабілізація ситуації в Грузії, а також рішення деяких інших, приватних по суті, проблем виведуть Каспій з числа високих пріоритетів Росії. Вирішення цих проблем цілком можливе в середньостроковій перспективі. Разом з тим, наступний етап напруженості, насамперед економічного характеру, навколо Каспію може виникнути у довгостроковій перспективі — до 2015-2020 рр., коли проекти видобутку нафти на Каспії вийдуть на максимальний рівень реалізації [65].

Загалом історію міжнародних відносин, що складаються в районі басейну, і переговори з проблем Каспійського моря умовно можна поділити на три етапи [1].

Перший етап охоплює 1991 — 1994 роки. Його можна назвати періодом розвідки, ознайомлення й пошуку взаємоприйнятного варіанту вирішення проблеми.

Другий припадає на 1995 — 1999 роки, коли сформувалися реальні погляди й підходи, відбулась ціла серія багатосторонніх зустрічей і конференцій, на яких обговорювали позиції щодо статусу Каспію та інших пов’язаних з цим питань.

Третій етап розпочався з січня 2000 року, тобто з моменту виходу на політичну арену нового керівника російської держави В.Путіна. Слід зазначити, що для Росії район Каспійського моря важливий не стільки з ресурсних позицій (тим паче, що зростання видобутку газу в цьому регіоні не передбачається ), скільки з точки зору геостратегічної значущості для забезпечення національної безпеки на півдні країни, оскільки вже зараз деякі країни регіону вочевидь перетворюються у конкурентів Росії на європейському ринку газу. По суті, від того, якою мірою Росія буде контролювати пострадянський простір, багато в чому залежатиме її світовий статус. Одним із засобів для підвищення цього статусу є російський енергетичний ресурс, який має глобальне значення.

Таким чином, не можна не погодитися з наступним визначенням геополітичних інтересів Росії в Каспійському регіоні:  максимальний контроль за транзитом енергоносіїв з метою запобігання їх перетворенню в альтернативу російській сировині; збереження своєї присутності в регіоні, щоб завадити його ісламізації та посиленню позицій США та ЄС; блокування можливості перетворення Китаю у домінуючу силу в регіоні [119].

Інтерес зарубіжних нафтових компаній до Каспійського моря визначається вичерпанням світових запасів мінерального палива. Забезпеченість доведеними ресурсами нафти на сьогоднішній день не перевищує півстоліття. Каспійське море за величиною своїх нафтових запасів приблизно дорівнює Північному морю [52].

До того ж, як стверджують експерти, європейські споживачі північноморської нафти будуть поступово переорієнтовуватись на споживання ресурсів Каспію.

Нормативно-правова база відносин країн Каспійського регіону 

Зовнішньоекономічні відносини між країнами Каспійського регіону регулюються нормативно-правовими актами, договорами та угодами про співробітництво, вимогами міжнародних організацій, учасниками яких вони виступають.

В дотатку Й подано коротку характеристику правових систем в розрізі країн Каспійського регіону та наведено перелік організацій, членами яких є та  чи інша країна.

Загалом серед міжнародних організацій, членами яких є країни Каспійського регіону, зупинимось на таких: СНД, ШОС, Євразійський союз, Євразійський економічний союз, Митний союз Білорусі, Казахстану та Росії, ЄврАзЕС та Єдиний економічний простір (ЄЕП) — проект економічної інтеграції трьох держав СНД — Росії, Казахстану, Білорусі.

8 грудня 1991р. лідери Росії, Білорусії та України підписали двосторонню Угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня 1991-го в Алма-Аті до цих країн приєдналися інші держави. Загалом до складу СНД входять: Республіка Азербайджан, Республіка Вірменія, Республіка Білорусь, Республіка Казахстан, Киргизька республіка, Республіка Молдова, Російська Федерація, Республіка Таджикистан, Республіка Узбекистан; Україна і Туркменістан на правах асоційованого членства. Основною правовою базою міждержавних відносин у рамках СНД є багатосторонні міжнародні договори в різних областях взаємин держав — учасниць Співдружності.

Шанхайська організація співробітництва (ШОС) — постійно діюча субрегіональна міжурядова міжнародна організація заснована 15 червня 2001 року лідерами Казахстану, Китаю, Киргизії, Росії, Таджикистану і Узбекистану. До цього всі країни, за винятком Узбекистану, були учасницями «шанхайської п’ятірки» — політичного об’єднання, заснованого на Угоді «Про зміцнення довіри у військовій області в районі кордону» (Шанхай, 1996) та на Уоді «Про взаємне скорочення збройних сил у районі кордону» (Москва, 1997).

Митний союз Білорусі, Казахстану та Росії   — форма міждержавної торгово-економічної інтеграції Білорусі, Казахстану та Росії, договір про яку вступив у дію 1 січня 2010 року. У 1995-у керівники Росії, Білорусі, Казахстану, а трохи пізніше — Киргизії, Узбекистану і Таджикистану підписали перший договір про створення Митного союзу, який згодом трансформувався в ЄврАзЕС. Договір між Білоруссю, Казахстаном і Росією про створення єдиної митної території і формування Митного союзу був підписаний у місті Душанбе 6 жовтня 2007 року.

28 листопада  2009р.  зустріч  Д. А. Медведєва,  А. Г. Лукашенка  і  Н. А. Назарбаєва у Мінську ознаменувала собою активацію роботи зі створення на території Росії, Білорусі і Казахстану з 1 січня 2010 року єдиного митного простору. У цей період було ратифіковано ряд важливих міжнародних угод щодо Митного союзу. Всього за 2009-й на рівні глав держав і урядів було прийнято близько 40 міжнародних договорів, які склали основу Митного союзу.

Навесні 2010 р. між керівництвами країн-учасників почалися розбіжності і 28 травня голова уряду Росії В. В. Путін оголосив про те, що союз почне діяти без участі Білорусі.

Після отримання офіційного підтвердження з боку Білорусі у червні 2010 року Митний союз мав бути запущений у тристоронньому форматі набранням чинності Митного кодексу трьох країн. Згідно якого:

— з 1 липня 2010 року новий Митний кодекс почав застосовуватися у відносинах між Росією і Казахстаном, а з 6 липня 2010р. — у відносинах між Росією, Білоруссю і Казахстаном;

— 1 квітня 2011 на кордоні Росії та Білорусі скасовано транспортний контроль. Його перенесли на зовнішній контур кордонів Митного союзу;

— 1 липня 2011 на кордонах Росії, Казахстану та Білорусі скасовано митний контроль. Його перенесли на зовнішній контур кордонів Митного союзу;

— 19 жовтня 2011 р. в Санкт-Петербурзі на засіданні глав ЄврАзЕС заявлено про приєднання Киргизії до Митного союзу.

Єдиний економічний простір (ЄЕП) — проект економічної інтеграції трьох держав СНД — Росії, Казахстану, Білорусі. ЄЕП працює на території Росії, Білорусі та Казахстану з 1 січня 2012 року. Повною мірою інтеграційні угоди ЄЕП почали працювати з липня 2012 року.

З метою забезпечення функціонування та розвитку Митного союзу і Єдиного економічного простору створена Євразійська економічна комісія (ЄЕК). Вона стала наступницею комісії Митного союзу, діяльність якої, відповідно до статті 39 Договору про Євразійську економічну комісію від 18 листопада 2011 р., була припинена 1 липня 2012-го. Формування ЄЕК стало одним із кроків на шляху трансформації Митного союзу і ЄврАзЕС в Євразійський союз.

Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС) — міжнародна економічна організація — наділена функціями, пов’язаними з формуванням загальних зовнішніх митних кордонів країн — засновників, що до неї належать (Білорусь, Казахстан,  Киргизстан,  Росія  Таджикистан), виробленням єдиної зовнішньоекономічної політики, тарифів, цін та інших складових функціонування загального ринку. ЄврАзЕС створено для ефективного просування процесу формування державами-учасниками Митного союзу Єдиного економічного простору, координації їх підходів до інтеграції у світову економіку і міжнародну торговельну систему. Спостерігачі ЄврАзЕС: Вірменія, Молдова, Україна.

ЄврАзЕС було створено на основі створеного в 1995р. Митного союзу Білорусі, Казахстану, Киргизстану та Росії, про який згадано вище. З ініціативою перетворення Митного союзу у нову міжнародну економічну організацію у травні 2000-го виступив президент Росії Володимир Путін.

Хронологія подій становлення ЄврАзЕС:

• 10 жовтня2000р. в Астані президенти Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Росії та Таджикистану підписали Договір про заснування Євразійського економічного співтовариства.
• У грудні2003 року ЄврАзЕС надано статус спостерігача при Генеральній Асамблеї ООН.
• У вересні2005 прем’єр-міністри країн ЄврАзЕС підписали у  Душанбе базовий документ з формування паливно-енергетичного балансу держав співтовариства, проект угоди про регулювання поставок зерна на ринки співтовариства.
• 7 вересня2005 у Санкт-Петербурзі на саміті ЦАС було ухвалене рішення об’єднати Організацію «Центрально-Азіатське співробітництво» з ЄврАзЕС.
• У листопаді2005 почала свою роботу Рада з фінансово-економічної політики ЄврАзЕС.
• 24 січня2006р. на позачерговому засіданні Міждержавної ради ЄврАзЕС у Санкт-Петербурзі був підписаний протокол про приєднання Узбекистану до співтовариства.
• У червні2006-го на Мінському саміті країн ЄврАзЕС було ухвалене рішення щодо подальшої роботи із формування Митного союзу, що  відбуватиметься на базі ЄврАзЕС із врахуванням напрацювань проекту ЄЕП. Організаційні структури з формування ЄЕП відтепер діють на площадці Секретаріату ЄврАзЕС. Доцільність такого рішення була продиктована тим, що цілі та завдання ЄврАзЕС і ЄЕП ідентичні — створення спільного ринку і єдиного економічного простору.
• 2 листопада2006 парламент Казахстану ратифікував протокол до угоди між урядами Росії, Білорусі, Казахстану, Киргизії й Таджикистану про взаємні безвізові поїздки громадян. Відповідно до умов протоколу, при збереженні безвізового режиму між державами-членами ЄврАзЕС вводиться єдиний перелік документів для переміщення громадян згаданих держав територією співтовариства.
• 6 жовтня 2007 у Душанбе  відбувся саміт ЄврАзЕС, на якому прийняли концепцію митного союзу Росії, Казахстану та Білорусі. План дій з формування митного союзу розрахований на три роки. Також було ухвалене рішення про формування комісії Митного союзу — наднаціонального органу. Росія одержала в ньому 57 % голосів, а Казахстан і Білорусь — по 21,5 %.

Євразійський Союз —  геополітичний проект реставрації імперської гегемонії Росії (після розпаду СРСР, через наступні етапи: створення СНД, Союзу Білорусі та Росії, Митного Союзу, ЄврАзЕС,  ЄЕП), започаткований Володимиром Путіним. На думку аналітиків Євразійський Союз є російською спробою антитези Європейського Союзу. Ідейним підґрунтям Євразійського Союзу служить концепція Російський світ. 18 листопада 2011р.  у  Москві лідери Росії — Медвєдєв, Білорусі — Лукашенко та Казахстану — Назарбаєв підписали декларацію про створення Євразійського Союзу.  Декларація проголошує створення першого наднаціонального органу — Євразійської Комісії, яка безпосередньо займеться створенням інститутів майбутнього союзу, а також виконанням «дорожньої карти».

Низка оглядачів та дослідників вважає, що неофіційною метою, згідно зі словами того ж Путіна, є поновлення антипода Європейського Союзу — мілітаристичної диктаторської світової «наддержави», подібної до колишньої наддержави — СРСР, яка припинила своє існування у 1991 році

Зокрема, проти даного проекту досить різко висловився лідер Узбекистану Іслам Карімов: «Ні для кого не є таємницею, що в наші дні робляться різноманітні і все активніші спроби, спрямовані на те, щоб представити в брехливому світлі труднощі, з якими ми сьогодні стикаємося, наполегливу роботу, виконану нами на шляху до досягнення незалежності. І, перш за все, можна спостерігати як сьогодні у колишньому радянському просторі робляться спроби спотворити шляхом помилкових трактувань картину в очах молоді, яка не жила за часів старого репресивного режиму і не має про нього достатньої інформації. Ці спроби покликані  породити в їх умах ностальгію за радянським минулим».

«Не важко помітити, що ті, хто це робить, відмовляються прийняти розпад колишнього Союзу, який був радянською імперією, як природний і законний процес, і зрозуміти, що причинами його розпаду були, перш за все, неспроможність політичних, економічних та ідеологічних основ тієї держави»

Євразійський економічний союз (ЄАЕС) створений 29 травня 2014 року. З 1 січня 2015 року договір вступив у силу. До нього увійшли Білорусь, Казахстан і Росія, 2 січня — Вірменія, а 14 травня до нього приєднався Киргизстан. На сьогоднішній день відносини між країнами регіону регулюються міжнародними нормативно-правовими актами,  постановами та розпорядженнями Урядів, нормативними актами іноземних держав та торговими обмеженнями.

Нижче наведені основні нормативно-правові акти, які регулюють відносини країн Каспійського регіону:

27 вересня 2014 року Уряд Російської Федерації підписав Угоду з Урядом Азербайджанської Республіки про заохочення та взаємний захист інвестицій — угода «Про погоджений розвиток міжнародних транспортних коридорів, що проходять територією держав-учасниць СНД»;

10 жовтня 2014 року набув чинності Закон про приєднання Республіки Вірменія до договору про Євразійський економічний союз;

22 листопада 2013 набула чинності Угода між Урядом Російської Федерації та Урядом Туркменістану про співробітництво в галузі морського транспорту;

Розпорядження Уряду РФ від 17 жовтня 2011 року N 1805-р «Про підписання протоколу про внесення змін до угоди про правила визначення країни походження товарів у Співдружності Незалежних Держав» від 20 листопада 2009р.;

Угода «Про співпрацю держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері експлуатації міждержавних ліній електропостачання національних електроенергетичних систем (Ялта, 20 листопада 2009 року);

Угода між Російською Федерацією і Туркменістаном про розширення стратегічного співробітництва в галузі енергетики і машинобудування (Ашхабад, 22 грудня 2009 року);

Угода між Урядом України та Урядом Туркменистану про сприяння та взаємний захист інвестицій (Москва, 25 березня 2009 року);

Конвенція «Про правовий статус трудящих-мігрантів і членів їх сімей держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (Кишинів, 14 листопада 2008 року);

Конвенції про транскордонне співробітництво держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (Бішкек, 10 жовтня 2008 року);

Угода «Про гармонізацію митних процедур при переміщенні електричної енергії через митний кордон країн-учасниць Співдружності Незалежних Держав (Ашхабад, 22 листопада 2007 року);

Угода «Про формування спільного електроенергетичного ринку держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (Ялта, 25 травня 2007 року);

Угода між Урядом України та Урядом Туркменистану «Про торговельно-економічне співробітництво» (Ашхабад, 30 серпня 2008 року);

Протокол «Про поетапне скасування обмежень у взаємній торгівлі держав-учасниць СНД» (Тбілісі, 3 червня 2005 року);

Протокол «Про поетапне скасування обмежень у взаємній торгівлі держав-учасниць СНД» (Тбілісі, 3 червня 2005 року);

Протокол між Урядом України та Урядом Азербайджанської Республіки про поетапне скасування вилучень з режиму вільної торгівлі (Москва, 6 лютого 2004 року);

Угода «Про взаємодію держав-учасниць СНД в галузі міжнародних автомобільних вантажних перевезень» (Ялта, 18 вересня 2003 року);

Протокол «Про внесення змін і доповнень у правила визначення походження товарів країн, що розвиваються, при наданні тарифних преференцій в рамках Загальної системи преференцій, передбачених Угодою про Правила визначення походження товарів країн, що розвиваються, при наданні тарифних преференцій в рамках Загальної системи преференцій від 12 квітня 1996 року (Кишинів, 7 жовтня 2002);

Угода між Урядом України та Урядом Азербайджанської Республіки про основні принципи та напрямки економічного співробітництва (Москва, 25 січня 2002);

Угода «Про основні напрямки співробітництва держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері захисту прав споживачів» (Москва, 25 січня 2000 року);

Угода про транзит електричної енергії та потужності держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав (Москва, 25 січня 2000 року);

Угода «Про порядок транзиту через територію держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав» (Мінськ, 4 червня 1999 року);

Угода «Про підтримку і розвиток малого підприємництва у державах-учасницях СНД (Москва, 17 січня 1997 року);

Угода «Про принципи формування спільного транспортного простору і взаємодію держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі транспортної політики» (Бішкек, 9 жовтня 1997 року);

Конвенція «Про захист прав інвестора» Співдружності Незалежних Держав (28.03.1997)

Угода між Урядом України та Урядом Ісламської Республіки Іран «Про торговельну та економічну співпрацю» (Москва, 14 квітня 1997 р.);

Угода «Про Правила визначення походження товарів країн, що розвиваються, при наданні тарифних преференцій у рамках Загальної системи преференцій» (Москва, 12 квітня 1996 року);

Угода «Про єдину товарну номенклатуру зовнішньоекономічної діяльності Співдружності Незалежних Держав (Москва, 3 листопада 1995 року);

Угода «Про розвиток виставково-ярмаркової діяльності у Співдружності Незалежних Держав (Мінськ, 26 травня 1995 року);

Угода від 21 жовтня 1994 року «Про створення Платіжного союзу держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав»;

Угода «Про співпрацю і взаємодопомогу в митних справах» (Москва, 15 квітня 1994 року);

Угода  «Про створення зони вільної торгівлі» від 15 квітня 1994 року;

Угода «Про сприяння у створенні і розвитку виробничих, комерційних, кредитно-фінансових, страхових та змішаних транснаціональних об’єднань» від 15 квітня 1994 року;

Угода щодо співпраці в галузі інвестиційної діяльності від 24 грудня 1993 року;

Угода «Про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав» (Ашгабат, 23 грудня 1993) (в ред. Рішення від 15.04.1994);

Договір «Про створення економічного союзу» (Москва, 24 вересня 1993);

Угода «Про обмін інформацією у галузі зовнішньоекономічної діяльності» (Москва, 24 вересня 1993);

Угода про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав — учасниць Співдружності Незалежних Держав (Ашгабат, 23 грудня 1993) (в ред. Рішення від 15.04.1994);

Протокол до Угоди між Урядом Російської Федерації та Урядом Туркменистану про вільну торгівлю від 11 листопада 1992 (Москва, 19 січня 1993 г.);

Закон «Про регулювання експорту та імпорту» від 26 вересня 1993р.;

Угода між Урядом Російської Федерації та Урядом Туркменистану про вільну торгівлю (Москва, 11 листопада 1992 р.);

Угода «Про обмін економічною інформацією» (Мінськ, 26 червня 1992 року);

Угода «Про співпрацю в галузі зовнішньоекономічної діяльності» (Ташкент, 15 травня 1992 року);

Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (Київ, 20 березня 1992 року);

Угода «Про регулювання взаємовідносин держави співдружності в галузі торговельно-економічного співробітництва» (Мінськ, 14 лютого 1992 року);

Угода «Про координацію міждержавних відносин в галузі електроенергетики Співдружності Незалежних Держав» (Мінськ, 14 лютого 1992 року).

Таким чином, нормативно-правова база відносин країн регіону тісно пов’язана з розвитком міжнародних відносин та формується через призму міжнародних угод, домовленостей, а також інтересів й мети створення організацій, членими яких є та чи інша країна.

Очевидно, що зміна геополітичної ситуації й виникнення нових незалежних держав у Каспійському регіоні визначили нове співвідношення інтересів. Це й призвело до необхідності  серйозних  змін у міжнародних відносинах у Каспійському регіоні [130]. Адже   після розпаду  СРСР  виникли  нові  суб’єкти  міжнародного  права  —  Росія, Азербайджан, Казахстан і Туркменістан.

До того ж з розпадом Радянського Союзу і збільшенням числа прикаспійських держав (до п’яти) постало питання про прийняття нового документа з правового статусу Каспію, яким могла б стати, зокрема, Конвенція про правовий статус Каспійського моря [1]. За взаємною домовленістю, Конвенція може  бути  прийнята  тільки  на  основі  консенсусу  прикаспійських  держав

• Рівень вивченості міжнародних відносин країн Каспійського регіону у науковій літературі

Епоха  глобалізації  має  значний вплив на сучасну світову енергетичну систему. Як  наслідок  –  ми  спостерігаємо  трансформування  цілей та завдань провідних енергетичних ТНК, зміни  у  форматі  основних  енергоекспортних  регіонів  світу,  до  яких  належить  і  пострадянський простір. В останні роки боротьба за контроль над енергоносіями набуває обертів і стає домінуючим чинником у міжнародних відносинах.

Саме  тому  основні споживачі енергії фокусують свою увагу на пострадянських країнах з метою диверсифікації імпорту вуглеводневої сировини, оскільки на теренах даних країн (Центральна Азія, Каспійський басейн) відзначається, окрім значних запасів енергоресурсів, ще й доволі стійке економічне зростання. За таких обставин значно зростає вплив держав СНД на глобальний ринок [81].

В останні роки зарубіжні [99, с. 65] та вітчизняні [45] науковці приділяють чільну увагу проблемам  глобальної  та  регіональної  енергетичної безпеки.  Проте  більшість  з  них  розглядають  ці питання  крізь  призму  національної  безпеки  певної країни [47, с. 21].

Зокрема, у “Стратегії національної безпеки України”, затвердженій Указом Президента  України  від  12  лютого  2007  року  за № 105/2007, зазначається, що мінливе і суперечливе зовнішнє середовище характеризується посиленням дії чинників, які ставлять під загрозу стратегічну стабільність у світі, зокрема “активізується боротьба за природні ресурси, насамперед за контроль над джерелами енергоносіїв та шляхами їх доставки,  що  особливо  наочно  проявляється  у зростанні  напруженості  навколо  формування нових  стратегічно  важливих  для  України  транспортно-енергетичних  коридорів  з  Каспійського регіону”.

В Стратегії національної безпеки України (2007) [107, с.7] зазначається, що забезпечення енергетичної безпеки країни  потребує  нагального  вирішення. У  працях  українських науковців О. Дудкіна [49, с.16], О. Вітер [19, с.36], М. Гончара  [31, с.8],  С. Корсунського  [70, с.26]  висвітлюються різні  аспекти  енергетичної  політики  України, в тому числі відносини з країнами Каспійського регіону. Як підкреслює С. Корсунський, метою цього є захист національних інтересів України при реалізації європейських нафтогазотранспортних  проектів  у  напрямку  Схід  –  Захід. [70, с.24].

На сьогодні Каспійський регіон стає самодостатнім регіональним вузлом сучасної політики, від розвитку подій у якому залежать міжнародні процеси на регіональному та глобальному рівнях. Регіон залишається не тільки одним із центрів світового виробництва вуглеводнів, але й важливим геополітичним вузлом, де зосереджено інтереси багатьох країн світу. Це обумовлює актуальність даного питання.

Як зазначає С.Салимов, Каспій почав викликати інтерес з боку міжнародного співтовариства наприкінці ХІХ та особливо на початку ХХ ст. Головний фактор інтересу — відкриття тут запасів нафти [98, с. 42].

У той же час представлена проблема не знайшла глибокого відображення в сучасній історіографії. Серед дослідників, які розробляють цю проблему, необхідно виокремити роботи С. Салімова, Н. Симонія, К. С. Гаджиєва, С. С. Жильцова, А. Андрейчука, А. Кузьменка, І. С. Зони, О. М. Саматова, В. Анісіна, І. Мирського. До речі, вони досліджують політику США в регіоні.

Проаналізувавши рівень вивченості вказаної теми у вітчизняній та зарубіжній науковій  літературі, можна дійти висновку, що вона поділяється на декілька груп.

1. До першого блоку слід віднести розвідки науковців, що містять комплексне дослідження історії та розвитку країн Каспійського регіону, зокрема після розпаду СРСР та дослідження геополітичних особливостей регіону: Войтоловский Г., Косолапов І., Жильцов С., Жильцов, Зонн І., Ушков А.М., Жулинський М.Г. [22, 50, 51, 52, 62]
2. Другий блок – вивчення та аналіз перспектив зовнішньої політики країн Каспійського регіону, стратегії різних країн та груп країн в Каспійському регіоні: Волович О., Писарев В. Д., Салимов С., Файзулаев Д., Гаврилова Н.В., Буров А.А., Канагатова А.І., Телобизов В.В., Арин О. та інші. Автори аналізують роль Каспійського регіону в сучасній системі міжнародних відносин, розкривають фактори,  які  забезпечують  значення  регіону  в  формуванні  світового порядку. Особливістю цих праць є відсутність авторської оцінки рівня розвитку співпраці, коли акцент робиться лише на викладенні фактичного матеріалу [6, 13, 24, 25, 60, 88, 98, 109, 113].
3. Третій блок – наукова література, у якій висвітлюють питання правового статусу Каспійського регіону та спектр проблемних питань й конфліктів у даному напрямку: Барсегов Ю. Г., Файзуллов Д., Чуфрин Г. М., Дарабами Парвин, Гіззатов В.Х., Самір Абдуллаєв, Бутаєв А., Жильцов С.С., Зонн І.С., Ушков А.М., Ідрісова Е.А. [1, 9, 14, 29, 46, 51, 56, 68, 69, 113, 117]
4. Четвертий блок літератури – це напрацювання вчених, які безпосередньо висвітлюють тему співробітництва України з країнами Каспійського регіону. Серед них Олікер О., Бобик В., Таран С., Соскін О., Гончар М., Москалець О., Волович О., Гончаренко С., Тригуб О.П., Сустова Ю. В., Собянін О. [10, 24, 32, 33, 86, 105]

Так, О.Тригуб, Ю.Сустова у  статті «Україна у Чорноморському регіоні: реалії та перспективи» аналізують тенденції  й  перспективи  розвитку  України  у  Чорноморському  регіоні  в  ХХІ  ст.,  виходячи  із  зростаючої  ролі  даного регіону  у  глобальній  міжнародній  системі.  У  статті  висвітлюють  проблеми розбудови системи безпеки даного регіону та розвитку у ньому інтеграційних процесів та зазначають, що одним із головних  стратегічних  інтересів  України у Чорноморському регіоні є:   диверсифікація джерел енергопостачання за рахунок ресурсів Каспію [110, c. 54].

Олександр Собянін (Росія), керівник служби стратегічного планування Асоціації прикордонної співпраці: «каспійський фактор» лежить в тій же області, що і «конфлікти у Каспійсько-Середньоазіатському регіоні», «Каспійський форум» і т.д. Тобто, коли ми говоримо про «каспійський фактор», то бажаємо цього чи ні, але виходимо з наступного [28]:

1) регіон здатний мати серйозну конфліктність або внутрірегіональне співробітництво, які не були б пов’язані із зовнішніми гравцями;

2) апріорі є фундаментальна конфліктність. І мова йде лише про її пом’якшення і знаходження компромісів.

Підсумовуючи викладене в наукових джерелах, можна констатувати, що з-поміж усіх сфер визначальними для активізації співпраці по усіх інших напрямках стали спільні проекти в енергетичній галузі. Разом з тим, більшість вітчизняних авторів, надаючи аналітичну оцінку розвитку українсько-каспійській співпраці, керуються окремими подіями у їх відносинах (наприклад, зустрічі на вищому рівні), таким чином загальна картина рівня співробітництва занадто «позитивна», що не завжди відповідає дійсності.

Аналіз праць, присвячених  міжнародним відносинам країн Каспійського регіону у науковій літературі, дає підстави зробити висновок, що в більшій мірі дане питання досліджують науковці Росії, оскільки це не лише стратегічний пріоритет в енергетичній політиці країни, а й у військовій. Аждар Куртов (Росія), головний редактор журналу «Проблеми національної стратегії» Російського інституту стратегічних досліджень зазначає: «На берегах Каспію вже з’явилися військові об’єкти, створені з опорою на американських «доброзичливців». Наприклад, 2 бази РЛС (радіолокаційні станції) в Азербайджані — на півночі поблизу російського кордону, і на півдні — в Астарі, поблизу іранського кордону. За фінансової участі міністерства оборони США створена військова база в Атирау (Казахстан) [28].

Слід зазначити, що вітчизняні науковці й досі не склали цілісного уявлення про майбутнє цього важливого регіону і про місце України в  зовнішній політиці Каспійський країн. Вітчизняні науковці вважають, що статус Каспійського регіону як одного з лідерів енергоресурсів, разом з європейськими перспективами нашої держави відкриває нові можливості для активізації двостороннього співробітництва в різних сферах життєдіяльності країн. Поглиблення співробітництва з Каспійським регіоном в усіх сферах є важливою складовою реалізації стратегічних інтересів України в напрямку енергетичної політики. На сьогоднішній день існує значний потенціал для виведення двосторонніх відносин на рівень стратегічного партнерства, що сприятиме зміцненню позицій України і країн Каспійського регіону.

Водночас аналіз наукової літератури засвідчує, що рівень вивчення міжнародних відносин прикаспійських концентрується здебільшого на питаннях енергетики, безпеки та оборони, екології, статусу Каспійського моря та на політичній складовій. Мало дослідженими залишаються такі сфери співпраці, як науково-технічна, культурна, військово-технічна та гуманітарна. Водночас, при дослідженні різних галузей економічного співробітництва, без відповіді лишаються питання чому різні проекти та програми так і залишаються нереалізованими або їх «заморожують». У той же час при дослідженні політичної складової співробітництва майже не висвітлюється тема співпраці країн Каспійського регіону на міжнародній арені з приводу різних питань міжнародного життя. 

Висновки до І розділу 

Як і будь-які суспільні відносини, міжнародні відносини є відносинами надбудовного характеру. Аналіз наукової літератури з цього питання наштовхує на висновок, що під міжнародними (міждержавними) відносинами слід розуміти відносини, які виходять за межі держав і виникають між ними. До того ж, вони регламентуються нормами міжнародного права.

Системний підхід до аналізу міжнародних відносин набув популярності в середині XX століття і ґрунтується на припущенні про міжнародні відносини як про єдиний організм. Теоретична модель міжнародних відносин може бути подана як схема «елемент — взаємозв’язок — структура», кожна зі складових якої є предметом окремого наукового дослідження.

Міжнародні відносини не можуть існувати поза системою, яку вони самі ж і створюють: фактом свого існування, діями, зв’язками та впливами. Водночас, міжнародна система впливає на них зворотньо, визначаючи межі їх функціональної активності, місце в ієрархії тощо. Вони охоплюють усі різновиди громадських і приватних відносин, які передбачають перетин державного кордону людьми, товарами, ідеями.

Нині, коли процеси глобалізації відіграють вирішальну роль, забезпечення національної стратегії безпеки — справа як однієї держави, так і цілого ряду країн, що здатні дати відсіч у разі агресивних дій.

Розпад СРСР й поява на євразійському континенті нових держав – самостійних і повноправних міжнародних суб’єктів – спричинив формування нової структури геополітичних регіонів з новими проблемами й погрозами. Однією з цих геополітичних регіонів став Каспійський регіон. Саме він, як самостійний об’єкт зовнішньої політики, утворився після розпаду Радянського Союзу.

Держави Каспійського регіону — Росія, Азербайджан, Казахстан, Іран і Туркменістан. «Каспійська п’ятірка» — це п’ять держав, що відрізняються одна від одної за етнічною???, релігійним складом, політичним устроєм. Кожна з них має свої економічні, політичні та екологічні проблеми, які слід вирішувати  нині і в майбутньому.

Сьогодні країни Кавказького регіону — індустріально-аграрні. Основні галузі економіки: нафто-і газовидобувна, нафтопереробна, виробництво обладнання для нафтовидобутку, рудовидобувна, чорна і кольорова металургія, цементна, хімічна і нафтохімічна, текстильна промисловості, машинобудування (нафтопромислове обладнання, електронна, електротехнічна, приладобудівна), харчосмакова промисловості.

На світовій арені Каспійський регіон, в першу чергу, є ресурсним, зокрема щодо видобутку нафти та газу. Саме цей фактор є визначальним в контексті його розвитку, становленні політичного устрою та міжнародного співробітництва.

Доведені запаси нафти тут складають 5,1 млрд. т, запаси газу — 8 трлн. м3. Загальносвітова частка регіону за доведеними запасами газу становить близько 5%. У межах акваторії Каспійського моря знаходяться вуглеводневі родовища-гіганти: Азері-Чираг-Гюнешлі і Шах-Деніз в азербайджанському секторі, Кашаган — у казахстанському.

З кінця 90-х років видобуток нафти і газу у Каспійському регіоні швидко зростає. Але Каспій унікальний не тільки у плані наявності енергоресурсів. Море протягом своєї історії було важливим джерелом біологічних ресурсів.

Інтерес зарубіжних нафтових компаній до Каспійського моря визначається черпанням світових запасів мінерального палива. Й щороку видобуток зростає.

Основними викликами для сучасного розвитку країн регіону є, нехай і невисока, але все ж ймовірність дестабілізації внутрішнього становища в ряді країн прикаспійської п’ятірки. А  викликане це зміною політичної влади, а також тривалим зовнішнім тиском на Росію та Іран з боку США.

Слід зазначити, що незважаючи на позитивні тенденції росту «глобальних» показників, ситуація в регіоні є досить напруженою. Причини цього — «ресурсні війни», невизначеність правового статусу, військово-політичні конфлікти.

Каспійський  регіон перетворюється на стратегічну зону глобального значення з перспективою перетворитися на вогнище міжнародної напруженості, що за своєю гостротою, можливо, перевершитьо Близькосхідний регіон. Гостроту ситуації в регіоні додає ряд обставин, які визначають специфіку Каспійського регіону у світовій політиці. Серед них найважливішими є наступні:

Перше. Регіон стає зоною підвищеної уваги одночасно Півночі і Півдня, Сходу і Заходу.

Друге. Специфіку регіону додає той факт, що об’єктами «гри» є колишні радянські республіки Центральної Азії та Кавказу, які розраховують утвердитися в якості повноправних незалежних держав.

Третє. В силу геостратегічного розташування в район Каспійського моря залучені дві великі регіональні держави — Іран і Туреччина, що знаходяться по різні боки «барикад» у відносинах із США. Взаємини між цими двома державами формують один зі складних вузлів протиріч у регіоні.

Четверте. Залучення Японії і КНР у дану зону надає вкрай складний для аналізу і прогнозів контекст всієї сукупності взаємовідносин, особливо в чотирикутнику США – Росія –КНР — Японія.

П’яте. Присутність в «грі» на Каспійському плацдармі США.

Шосте. Для Росії навіть, можливо, більшою мірою, ніж для США, район Каспійського моря важливий не стільки з ресурсних позицій, скільки як район геостратегічної значущості з точки зору національної безпеки на півдні країни.

Загалом історію міжнародних відносин, що складаються в районі басейну, і переговори з проблем Каспійського моря умовно можна поділити на три етапи:

Перший охоплює 1991 — 1994 роки — період ознайомлення й пошуку взаємоприйнятного варіанту вирішення проблеми.

Другий припадає на 1995 — 1999 роки – формування  реальних поглядів й підходів щодо  статусу Каспію та інших пов’язаних з цим питань.

Третій етап розпочався з січня 2000 року — момент виходу на політичну арену нового керівника російської держави В.Путіна.

Щодо правового статусу, то зараз діє статус встановлений радянсько-іранськими договорами 1921 і 1940 рр. і формально не зазнав змін.  Спробою вирішити правові проблеми Каспію на вищому рівні став самміт прикаспійських держав у травні 2002р. Проте, на сьогоднішній день, через низку суперечностей та конфліктів дане питання є відкритим.

Зовнішньоекономічні відносини між країнами Каспійського регіону регулюються нормативно-правовими актами, договорами та угодами про співробітництво, вимогами міжнародних організацій, учасниками яких вони виступають.

Загалом серед міжнародних організацій, членами яких є країни Каспійського регіону, зупинимось на таких: СНД, ШОС, Євразійський союз, Євразійський економічний союз, Митний союз Білорусі, Казахстану та Росії, ЄврАзЕС та Єдиний економічний простір (ЄЕП) — проект економічної інтеграції трьох держав СНД — Росії, Казахстану, Білорусі.

Ряд специфічних особливостей Каспійського регіону чітко проявилися після розпаду Радянського Союзу. Серед них можна виділити:

— Неврегульованість міжнародно-правового статусу та режиму Каспійського моря у нових умовах;

— Наявність великих запасів енергетичних ресурсів у надрах Каспійського моря — як підстава зростання інтересу до регіону з боку багатьох країн, транснаціональних корпорацій, які потребують нафти, як нині, так і в перспективі;

— Унікальна екосистема Каспійського моря, яка потребує серйозної охорони;

— Високий ризик загострення етнічних і релігійних проблем на території регіону;

— Зростання злочинів, скоєних на морі (браконьєрство, наркотрафік, контрабанда, а також збільшення загрози терористичних актів);

— Прояв великого інтересу з боку деяких країн Західної Європи та США до процесів, що відбуваються в регіоні, в тому числі спроби взяти під контроль питання безпеки, а також сприяння формуванню прозахідної орієнтації кавказьких та центрально-азійських держав.

З цього випливає, що Каспійський регіон ввібрав у себе досить широкий діапазон спірних міжнародних проблем: економічних, військово-політичних, екологічних і правових.

На сьогодні Каспійський регіон залишається не лише одним із центрів світового виробництва вуглеводнів, але й важливим геополітичним вузлом, де зосереджено інтереси багатьох країн світу. Це обумовлює актуальність даного питання.

Проаналізувавши рівень вивченості вказаної теми у вітчизняній та зарубіжній науковій  літературі, можна дійти висновку, що вона поділяється на декілька груп.

1. До першого блоку слід віднести розвідки науковців, що містять комплексне дослідження історії та розвитку країн Каспійського регіону, зокрема після розпаду СРСР та дослідження геополітичних особливостей регіону.
2. Другий блок – вивчення та аналіз перспектив зовнішньої політики країн Каспійського регіону, стратегії різних країн та груп країн у даному регіоні.
3. Третій блок – наукова література, у якій висвітлюють питання правового статусу Каспійського регіону та спектр проблемних питань й конфліктів у даному напрямку.
4. Четвертий блок – це напрацювання вчених, які безпосередньо висвітлюють тему співробітництва України з країнами Каспійського регіону.

Аналіз праць, присвячених  міжнародним відносинам країн Каспійського регіону у науковій літературі, дає підстави зробити висновок, що в більшій мірі дане питання досліджують науковці Росії, оскільки це не лише стратегічний пріоритет в енергетичній політиці країни. В контексті дослідження вітчизняної наукової літератури варто зазначити, що  науковці вважають, що статус Каспійського регіону, як одного з лідерів енергоресурсів, разом з європейськими перспективами нашої держави відкриває нові можливості для активізації двостороннього співробітництва у різних сферах життєдіяльності країн.

Водночас аналіз наукової літератури засвідчує, що рівень вивчення міжнародних відносин прикаспійських держав концентрується здебільшого на питаннях енергетики, безпеки та оборони, екології, статусу Каспійського моря та на політичній складовій. Мало дослідженими залишаються такі сфери співпраці, як науково-технічна, культурна, військово-технічна, гуманітарна та інші. Однак, незважаючи на низку досліджень в даному напрямку, ефективної системи забезпечення безпеки на території цього регіону прибережними державами досі не створено, як не створено і певної міжнародно-правової бази їх співпраці.

2. АНАЛІЗ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН КРАЇН КАСПІЙСЬКОГО РЕГІОНУ

 2.1.Зовнішньоекономічні відносини країн Каспійського регіону

В контексті розгляду зовнішньоекономічного співробітництва в Каспійському регіоні слід зазначити, що в сучасних умовах основним напрямом співпраці стає не просто освоєння потенціалу природних ресурсів регіону, а й активізація інтеграційних процесів і розширення економічних зв’язків з метою збереження Каспію як унікальної соціально-економічної системи.

За даними управління енергетичної інформації США загальносвітові запаси нафти складають близько 1300 млрд. барелів. На Близькому Сході її більше половини — 750 млрд. барелів, в Африці – 120 млрд. барелів, у Євразії – 100 млрд. барелів, запаси ресурсу в Азії і Океанії — близько 4 млрд. барелів, у країнах ЄС запаси нафти практично відсутні. Існують значні запаси Арктичної нафти – приблизно 90 млрд. барелів, 22%  з них входить у недоведені світові запаси [53].

Найбільші запаси нафти знаходяться на території Саудівської Аравії — 262,6 млрд. барелів, а це 17,9% всіх світових запасів. Венесуела є другою за величиною нафтових запасів країною в світі — близько 211,2 млрд. барелів, а це 14,4% загальносвітових. Доведені запаси нафти в Росії становлять приблизно 4,1% світового запасу – близько 60,0 млрд. барелів, у США — 20,7 млрд. барелів (1,4% загальносвітових запасів). Запаси нафти в розрізі країн світу наведено в додатку Ж [54].

Щодо Каспійського регіону, то доведені запаси нафти складають близько 257 млрд. барелів, а – це майже 20% світових запасів.

В таблиці 2.1. наведено показники виробництва, споживання, експорту та імпорту нафти в розрізі країн регіону та рейтингові місця за тим  чи іншим показником, порівняно з іншими країнами світу [106].

Таблиця 2.1. Показники виробництва, споживання, експорту та імпорту нафти в країнах Каспійського регіону

Показник	Казахстан	Іран	Азербайджан	Туркменістан	Російська Федерація
1	2	3	4	5	6
Нафта
Добування, млн. барелів/день	1,445	4,7	1,099	0,197 700	9,81
Споживання,  барелів /день	241 000	1,6	160 000	120 00	2,8
Нафта — експорт барелів /день	1,236	2,8	795 600	38 360	4,93
Нафта -імпорт барелів /день	164 000	210 000	4 267	5 283	48000
Підтверджені запаси, млрд. барелів	30	138,4	7	600	79

Запаси нафти в розрізі країн регіону: Іран – 138,0 млрд.; Росія – 79 млрд.; Казахстан – 30 млрд.; Азербайджан – 7 млрд.; Туркменістан – 2,8 млрд. барелів. Таким чином, Іран входить до трійки світових лідерів щодо запасів нафти після Саудівської Аравії та Канади.

Світовий видобуток нафти складає 81,8 млн. барелів за добу, її світове споживання – 84,5 млн. барелів/добу, світове споживання на душу населення — 31,1 барелів/добу [18].

Країни-лідери з видобутку та споживанню нафти представлені в додатках З та И відповідно. За видобутком нафти світовим лідером є Саудівська Аравія — понад 10,5 млн. барелів/добу. Світовим лідером щодо споживання нафти є США — понад 19,2 млн. барелів/добу. Трохи менше споживають країни Європейського союзу — приблизно 13,6 млн. барелів/добу.

Серед країн Каспійського регіону лідером з видобутку нафти є Російська Федерація — 9,81 млн. барелів/добу – 3 місце у світовому рейтингу, в Ірані добувають 4,7 млн. барелів /добу – 5 місце. У Казахстані та Азербайджані видобуток нафти за добу складає 1,445 та 1,099 млн. барелів, а це 20 та 22 місця відповідно. У Туркменістані обсяг видобутку найменший  (порівняно з іншими країнами Каспійської п’ятірки) – 197,0 тис. барелів/добу – 177 місце у світовому рейтингу. Іран – 138,0 млрд. барелів/добу. У сумарному підсумки в Каспійському регіоні видобувають 17,251 млн. барелів/день, що складає  21% від загальносвітового видобутку.

Виробництво та експорт нафти складає основу економіки країн Каспійського регіону. Порівняння показників експорту нафти за кранами світу наведено в додатку І [106].

З урахуванням Ірану і прикаспійських областей Росії, Каспійський регіон забезпечує приблизно 9% від світового виробництва нафти. Динаміку видобутку у країнах Каспійського регіону за 1998- 2014 роки наведено на рисунку 2.1. [5]

Загалом частка товарів ПЕК у загальному експорті з Росії, Ірану, Казахстану, Азербайджану і Туркменістану становить від 60 до 85%. А частка нафтогазових доходів у бюджетних надходженнях — в межах від 25 до 75%.

Щодо газової складової: Іран, Азербайджан, Туркменія і Казахстан забезпечують близько 7,5% світового видобутку газу, а з урахуванням Росії —  понад 27% (рис.2.2.).

Підтверджені запаси газу в країнах Каспійського регіону складають близько 76,2 трлн. куб.м. Показники запасів газу та зовнішньоекономічні операції з даним видом ресурсу в розрізі країн Каспійського регіону наведені в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2. Показники запасів газу та зовнішньоторговельні операції з даним видом ресурсу в розрізі країн Каспійського регіону

Показник	Казахстан	Іран	Азербайджан	Туркменістан	Російська Федерація	Разом
1	2	3	4	5	6	7
Підтверджені запаси,трлн.куб.м	2,407	26,85	0,8495	2,832	43,3	76,2385
Виробництво,  млрд. куб.м	27,88	111,9	9,77	68,88	662,2	880,63
Споживання, млрд. куб.м	30,58	111,8	9,77	20	420,2	592,35
Експорт, млрд. куб.м	8,1	3,2	0	49,4	245	305,7
Імпорт,: млрд. куб.м	10,8	6,1	0	0	56,9	79,9

Основна частка запасів газу припадає на Російську Федерацію – 56,8%, в натуральному показнику це 43,3 трлн. куб.м., що складає 91,85% сумарного показника запасів газу в Каспійському регіоні. До того ж, за запасами даного ресурсу Росія посідає 2 місце у світовому рейтингу (після США)  та входить в число країн з найбільшим обсягом виробництва та споживання газу  (посідає відповідно 2 та 4 позиції у світовому рейтингу). Обсяг виробництва газу – 662,2 млрд. куб.м, що складає 75,2% регіонального показника, показник споживання – 420,2  млрд. куб.м. – 70,9% сумарного значення.

За підсумками 2014 року Російська Федерація експортувала 245 млрд. куб.м газу – 80,1% загального експорту країн Каспійського регіону. В цьому ж році імпортовано 56,9 млрд. куб.м газу – 6  місце у світовому рейтингу.

Другою країною Каспійського регіону (після Росії) за запасами природного газу є Іран. Підтверджені запаси даного ресурсу складають 26,8 трлн.куб.м – 35,2% загальних  запасів газу в регіоні. За даним показником  Іран посідає 3 позицію у світовому рейтингу. Річний обсяги  виробництва та споживання газу  майже однакові – близько 112 млрд. куб.м. Слід зазначити, що  іранські обсяги експорту та імпорту даного ресурсу незначні. Обсяг експорту складає 3,2 млрд. куб.м., а імпорту — 6,1 млрд. куб.м газу.

Доведені запаси газу в Туркменістані — 2,8 трлн.куб.м, а в Казахстані – 2,4  трлн.куб.м. Найменший запас даного ресурсу в Азербайджані – 0,8, трлн.куб.м. Це відображається на здійсненні зовнішньої торгівлі даними країнами. Так, Азербайджан газ не експортує. Обсяг експорту природного газу Казахстаном — 8,1 трлн.куб.м., а обсяг імпорту – 10,8 млрд. куб.м. Варто зазначити, що другою країною Каспійського регіону за експортними поставками газу після Росії є Туркменістан. У 2014 році ця країна експортувала 46,7 млрд. куб.м., що складає 16,2% регіонального показника. За обсягом експорту газу Туркменістан посідає  7 позицію у світовому рейтингу.

Таким чином, серед країн Каспійського регіону основними експортерами природного газу є Російська Федерація та Туркменістан.

Показники виробництва, споживання, експорту та імпорту електроенергії наведені в таблиці 2.3

Таблиця 2.3.Показники виробництва, споживання, експорту та імпорту електроенергії в розрізі країн Каспійського регіону

Показник	Казахстан		Іран			Азербайджан	Туркменістан		Російська Федерація
1	2		3			4	5		6
Електроенергія
Виробництво, млрд. кВт год.		74,93		192,6	23,8			12,83		1,04
Споживання,  млрд. кВт год.		61,81		153,8	27,5			13		1,023
Експорт, млрд. кВт год.		3,528		2,775	0,800			1,34		20,7
Імпорт, млрд. кВт год.		3,665		2,54	0,500			0		3,105

Серед країн Каспійського регіону лідером з виробництва, споживання та експорту електроенергії є Російсько Федерація. Це пов’язано, перш за все,  територіальним аспектом, потужним промисловим комплексом та ін. Показник виробництва електроенергії складає 1,04 трлн. кВт год.  — 6 місце в світі, споживання — 1,023 трлн. кВт год.    — 5 місце.  На експорт припадає 20,7 млрд. кВт год., а на імпорт  — 3,105 млрд. кВт год.  В Ірані виробництво електроенергії складає 192,6 млрд. кВт год (22 позиція у світовому рейтингу), на споживання припадає 153,8 млрд. кВт год (22 місце). Показник експорту та імпорту становлять відповідно 2,775 млрд. та 2,54 млрд. кВт год. На третій позиції з показником виробництва електроенергії 61,81 млрд. кВт год. – Казахстан (38 місце, порівняно з іншими країнами світу). Слід зазначити, що обсяг виробництва перевищує обсяг споживання трохи більше як на 13 млрд. кВт год. На експорт припадає 3,528 млрд., а на імпорт —3,665 млрд. кВт год. Електроенергії [106].

Показники Азербайджану та Туркменістану, порівняно з іншими країнами Каспійської п’ятірки, є дещо скромніші.  З виробництва електроенергії  ці країни посідають відповідно 70 та 85 позицію у світовому рейтингу, показники експорту також незначні. Причиною цього є менш потужний промисловий комплекс, стриманіші темпи розвитку.

Як бачимо, лідируючі позиції займає Російська Федерація, на другому місці – Іран, далі Казахстан, Азербайджан Туркменістан.

За результатами аналізу зовнішньої торгівлі слід зазначити, що основну частку експорту країн Каспійського регіону складають нафта та нафтопродукти – 60-90% загального показника. Експортують також чорні метали, хімікати, машини, промислову та сільськогосподарську продукцію тощо.

В таблиці 2.3 наведено показники зовнішньоторговельної діяльності в розрізі країн регіону та в розрізі основних груп товарів, що експортують та імпортують[106].

Таблиця 2.3. Показники зовнішньоторговельної діяльності в розрізі країн Каспійського регіону

Показник	Казахстан	Іран	Азербайджан	Туркменістан	Російська Федерація
1	2	3	4	5	6
Експор, млрд. $	66,57	106,4	38,28	9,887	476,0
Місце в світовому рейтингу	49	38	61	86	10
Експорт — об’єм сировинних товарів:	нафтові та нафтові продукти — 59%, чорні метали — 19%, хімікати — 5%, машини — 3%, зерно, шерсть, м’ясо, вугілля)	нафтові та нафтові продукти — 59%, чорні метали — 19%, хімікати — 5%, машини — 3%, зерно, шерсть, м’ясо, вугілля)	нафта і газ — 90%, машини, бавовна, продовольство	нафта і газ, бавовна, тканини	нафта та продукти нафтопереробки, газ, деревина і продукція деревопереробки, метали, хімікати, широкий спектр цивільних і військових товарів
Експорт -країни:	Китай — 16.34%, Франції — 9.23%, Німеччина — 8.32%, Росія — 6.9%, Україна — 5.52%, Румунія — 5.25%, Італія — 5.12%, США — 4.34%	Китай — 16.58%, Японія — 11.9%, Індія — 10.54%, Південна Корея — 7.54%, Туреччина — 4.36%	Туреччина — 17.4%, Італія — 15.5%, Росія — 8.7%, Іран — 7.2%, Індонезія — 6.4%, Ізраїль — 6.1%, Грузія — 5.7%, США — 4.8%, Франція — 4.3%	Україна — 22.3%, Туреччина — 10.27%, Угорщина — 6.75%, ОАЕ — 6.25%, Польща — 6.16%, Афганістан — 5.79%, Іран — 5.17%	Нідерланди — 12.2%, Італія — 9%, Німеччина — 6.9%, Туреччина — 5.9%, Україна — 5%, Китай — 4.5%, Польща — 4.3%
Імпорт,  млрд. $	37,53	67,79	7,496	5,291	302,0
Місце в світовому рейтингу	56	46	102	113	18
Імпорт –сировинний:	Машини і обладнання, металева продукція та продовольча	сировина для промисловості, військове спорядження, засоби виробництва, продовольчі та інші споживчі товари, технічна підтримка	машини та обладнання, нафтові продукти, продовольство, метали, хімікати	машини та обладнання, нафтові продукти, продовольство, метали, хімікати	машини та устаткування, споживчі товари, ліки, м’ясо, зерно, цукор, металовироби
Імпорт — країни:	Росія — 28.5%, Китай — 26.72%, Німеччина — 6.59%, Італія — 5.58%, Україна — 4.8%	ОАЕ — 15.14%, Китай — 13.48%, Німеччина — 9.66%, Пд.. Корея — 7.16%, Італія — 5.27%, Росія — 4.81%, Індія — 4.12%	Росія 17.6 -%, Туреччина 10.9 -%, Німеччина — 8.2%, Україна — 8.2%, Великобританія — 7.2%, Японія — 5.2%, Китай — 4.9%, США — 4.7%	Китай — 18.03%, Туреччина — 16.49%, Росія — 16.45%, Німеччина — 5.91%, ОАЕ — 5.81%, Україна — 5.67%, США — 5.41%, Франція — 4.32%	Китай — 12.9%, Німеччина — 12.6%, Японія — 6.9%, Україна — 6%, США — 5.1%, Італія — 4.1%

За підсумками 2014 року сумарний показник експорту країн Каспійського регіону (Іран, Російська Федерація, Казахстан, Азербайджан, Туркменістан)  складає майже 700,0 млрд. $, а імпорту – 420,1 млрд. $. Зовнішньоекономічне сальдо позитивне і становить близько 280,0 млрд. дол. США.

Показник експорту Російської Федерації — 476 млрд. $, а це 10 місце у світовому рейтингу. В структурі експорту переважають нафта та продукти нафтопереробки, газ, деревина і продукція деревопереробки, метали, хімікати, широкий спектр цивільних і військових товарів. Основна частка експорту припадає на: Нідерланди — 12.2%, Італію — 9%, Німеччину — 6.9%, Туреччину — 5.9%, Україну — 5%, Китай — 4.5%, Польщу — 4.3%.

Показник імпорту — 302 млрд. $ — 18 місце, порівняно з іншими країнами, та 18 місце у світовому ретину. Імпортують переважно машини та устаткування, споживчі товари, ліки, м’ясо, зерно, цукор, металовироби. Країни-імпортери: Китай — 12.9%, Німеччина — 12.6%, Японія — 6.9%, Україна — 6%, США — 5.1%, Італія — 4.1%

На другому місці за показником експорту Іран – 106,4 млрд. $ — 38 місце у світовому рейтингу.  Експортують нафту та нафтопродукти — 59%, чорні метали — 19%, хімікати — 5%, машини — 3%, зерно, вовну, м’ясо, вугілля). Основними торговельними партнерами з експорту є: Китай — 16.58%, Японія — 11.9%, Індія — 10.54%, Південна Корея — 7.54%, Туреччина — 4.36%. За 2014 рік обсяг імпорту склав 67,79 млрд. $ (46 місце у світовому рейтингу). Імпортують сировину для промисловості, військове спорядження, засоби виробництва, продовольчі та інші споживчі товари, технічну підтримку. Країни-імпортери: ОАЕ — 15.14%, Китай – 13,48%, Німеччина – 9,66%, Південна Корея – 7,16%, Італія – 5,27%, Росія – 4,81%, Індія — 4.12%.

Серед країн Каспійського регіону за показником експорту Казахстан посідає третю позицію — 66,57 млрд. $  (49 місце, порівняно з іншими країнами с віту). Експортують нафту та нафтопродукти — 59%, чорні метали — 19%, хімікати — 5%, машини — 3%, зерно, вовну, м’ясо, вугілля). Частка країн експорту товарів:  Китай – 16,34%, Франції — 9,23%, Німеччина — 8,32%, Росія – 6,9%, Україна – 5,52%, Румунія — 5.25%, Італія – 5,12%, США – 4,34%. Імпортують машини і обладнання, металеву продукція та продовольство з Росії – 28,5%, Китаю – 26,72%, Німеччини – 6,59%, Італії – 5,58%, України – 4,8%. За підсумками 2014 року було імпортовано продукції на 37,53 млрд. $ (56 місце у світовому рейтингу).

Щодо Азербайджану та Туркменістану, то в цих країнах показники зовнішньої торгівлі є дещо меншими. Так, у 2014 році Азербайджан експортував продукції на  38,28 млрд. $ (61місце у світовому рейтингу), а Туркменістан — 9,887 млрд. $ (86 місце).

Азербайджан здійснює експорт до: Туреччини – 17,4%, Італії – 15,5%, Росії – 8,7%,  Ірану – 7,2%, Індонезії – 6,4%, Ізраїлю – 6,1%, в Грузію – 5,7%, США – 4,8%, у Францію – 4,3%.

Туркменістан здійснює експортні операції в такі країни, як: Україна — 22.3%, Туреччина – 10,27%, Угорщина – 6,75%, ОАЕ — 6.25%, Польща — 6.16%, Афганістан — 5.79%, Іран — 5.17%

У 2014 році обсяг імпорту в Азербайджан становив 7,496 млрд. $, а в Туркменістан  — 5,291млрд. $. За даним показником країни посідають 102 та 113 місця відповідно.

У структурі імпорту країн Каспійського регіону переважають машини та обладнання, нафтопродукти, продовольство, метали, хімікати. Імпортні операції здійснюються з Китаєм, Туреччиною, Росією, Німеччиною, ОАЕ, Україною, США, Францією  та ін.

Залучення іноземних інвесторів та провідних західних нафтогазових компаній для розвитку нафтогазового бізнесу – перспективний та пріоритетний напрямок розвитку для країн Каспійського регіону. Ціни на акції нафтових компаній, що діють у Каспійському регіоні, на думку багатьох аналітиків, сьогодні досягли своєї реальної вартості, збільшивши привабливість компаній, орієнтованих на каспійську нафту. Портфельні інвестори і належні їм акції малих і середніх компаній тепер відіграють важливу роль в економіці регіону.

Крім того, незважаючи на репутацію нестабільності, закріплену за каспійським регіоном, податкові режими у багатьох державах басейну стабільніші, ніж у Росії, а, отже, інвестиційний клімат сприятливіший.

Основні сфери інвестування:

• розбудова транспортної інфраструктури;
• будівництво;
• розвідка та розробка родовищ;

— створення нафтогазових компаній тощо.

Досі увагу привертали такі великі проекти, як будівництво нафтопроводу Баку-Тбілісі-Джейхан (Офіційне урочисте відкриття відбулось 13 липня 2006р. у Джейрані), в якому брала участь BP PLC; розробка родовища Кашаган компанією Eni SpA і родовища Тенгіз компанією ChevronTexaco Corp. У глобальних портфелях цих компаній операції на Каспії — це лише незначна частина, але інші виробники каспійської нафти, зокрема такі, як компанія Burren Energy PLC, якій також належать резерви у Конго, роблять капіталовкладення в розвідку і видобуток сирцю в регіоні. Точних цифр поки немає, але, за оцінками, нафтові резерви регіону становлять від 30 до 100 млрд. барелів [57].

Показники прямих іноземних інвестиції в розрізі Казахстану, Ірану, Азербайджану та Російської Федерації наведено в таблиці 2.4 [106].

Таблиця 2.4. Фонд прямих іноземних інвестицій за кордоном та в межах країн Каспійського регіону

Показник	Казахстан	Іран	Азербайджан	Російська Федерація
1	2	3	4	6
Фонд прямих іноземних інвестицій за кордоном, млрд. $	2,188	993	7,329	370,2
місце, порівняно з іншими країнами	59	70	78	14
Фонд прямих іноземних інвестицій в межах країни, млрд. $			5,812	491,2
місце, порівняно з іншими країнами			52	12

 

Фонд прямих іноземних інвестицій за кордоном Російської Федерації за 2014 рік складає 370,2 млрд. дол. США — 14 позиція у світовому рейтингу. Серед інших країн Каспійського регіону значний показник по Казахстану і складає 2,188 млрд.дол.США.

Слід зазначити, що основну частину прямих іноземних інвестицій в Каспійському регіоні з 1991р. отримав Казахстан (не враховуючи Російську Федерацію). А з 1991 по 2014 роки обсяг інвестицій до Каспійського регіону склав 102 млрд. дол. США, з них близько 69 млрд. дол., тобто понад 2/3 припало саме  на Казахстан, що складає 40% в регіональному ВВП. Азербайджан також отримав значну частку іноземних інвестицій, що склали більше 3 млрд. дол. США, левова їх частина припала на період масштабної розробки морського родовища «Азері — Шіраг — Гюнешлі». Частки інвестицій в Узбекистан і Туркменістан  в загальних інвестиціях за 1991-2014 рр. склали відповідно 4% та 6% (UNCTAD, 2014).

Як стверджують експерти, в перспективі  у 2016-2035 рр. у Каспійський регіон буде спрямовано понад 152 млрд. дол.,  з яких 72 млрд. спрямовано у  виробництво електроенергії і 80 млрд. дол. США — на модернізацію та розширення систем передачі й розподілу електроенергії. Газові електростанції поглинуть близько 36% загальних інвестицій у виробництво електроенергії, вугільні — 30% і гідроелектростанції — 18%. На Казахстан припадає більша частина інвестицій у вугільні електростанції, в той час як в Туркменістані та Узбекистані майже всі інвестиції у виробництво електроенергії підуть на газові електростанції (рис.2.4). Передбачається, що більше половини всіх інвестицій, вкладених в гідроелектроенергетику, буде освоєно в країнах — імпортерах енергоресурсів (Таджикистан і Киргизстан), де залишається значний незайманий потенціал [12].

Як стверджують експерти, підйом інвестиційної активності в Каспійському регіоні варто очікувати в 2018-2022 роках, після чого привабливість нафтового бізнесу різко знизиться. Натомість аж до 2050 року (і надалі) спостерігатиметься суттєве зростання світового попиту на газ. Втім, стабілізацію на міжнародному ринку енергоресурсів варто очікувати лише в 2035-2040 роках. До того ж, основний приріст видобутку газу, як і у випадку з нафтою, буде забезпечений за рахунок збільшення внутрішнього видобутку газу [12].

Зведені показники зовнішньоекономічної діяльності  країн Каспійського регіону наведені в додатку Ї.

Сформовані зовнішньоекономічні відносини каспійських держав і позарегіональних «гравців» мають свою специфіку, обумовлену:

• невизначеністю в питанні правового статусу Каспійського моря, що ускладнює процеси економічного зближення;
• унікальністю біоресурсного потенціалу Каспійського моря;
• орієнтованої на експорт енергоресурсів сировинної структурою економік країн регіону;
• екологічними ризиками, пов’язаними з масштабами видобутку вуглеводнів та особливостями його приросту за рахунок введення в експлуатацію морських родовищ;
• проблемами транспортування вуглеводневої сировини, пов’язаними з вибором маршрутів доставки нафти і газу на світові ринки;
• великою кількістю позарегіональних гравців, які впливають на формування економічної ситуації в регіоні;
• відсутністю стратегії розвитку регіону як цілісної соціально-економічної системи, а, отже, і загальних пріоритетів щодо перспектив регіонального економічного співробітництва держав Каспійського регіону;
• значимістю енергетичного потенціалу Каспійського моря для країн регіону.

Серед основних напрямків розширення нафтогазового співробітництва країн Каспійського регіону варто відзначити:

• спільна розробка родовищ;
• розв’язання «спірних питань» щодо територій;
• узгодження екологічних аспектів розвитку регіону;
• розвиток трубопровідної системи в Каспійському регіоні;
• здійснення взаємоузгодженого експорту енергоресурсів;
• двостороння торгівля нафтою і газом на взаємовигідній основі;
• створення механізмів із залучення необхідних інвестицій;
• комплексне використання і розвиток переробних потужностей;
• кооперація у виробництві та ремонті суден і морських платформ;
• оптимальне використання існуючої інфраструктури;
• обмін технологіями;
• використання нафтогазового комплексу для розвитку суміжних виробництв;
• поліпшення рівня життя громадян та підвищення політичної стабільності в регіоні.

Каспій знаходиться в зоні стратегічних інтересів, насамперед: каспійських держав-експортерів енергоресурсів — Азербайджану, Казахстану, Росії, Туркменістану та Ірану; міжнародних союзів — СНД, ШОС, ЄС, ОЕС, НАТО; основних позарегіональних учасників, а саме великих нафто- і газопровідних компаній Китаю, США, країн ЄС, Туреччини, Індії та ін.

Особливістю сучасного етапу розвитку Каспію є необхідність прискорення процесів, спрямованих на зближення інтересів країн регіону для вирішення існуючих і можливих економічних проблем.

Пріоритет економічних інтересів визначається:

— глобальною потребою в енергоресурсах;

— глобальними перевагами контролю над використанням і розподілом економічного потенціалу регіону.

Таким чином, визначальним фактором сучасного розвитку Каспійського регіону та його зовнішньоекономічних зв’язків є залежність регіональної економіки від світового попиту на стратегічні ресурси, зокрема на нафту, газ, електроенергію, а також від стану зовнішньополітичних та міжнародних відносин.

2.2. Зовнішньополітичні відносини країн Каспійського регіону

Як зазначалось, Каспійський регіон — один з провідних геополітичних регіонів світу, а виявлення на шельфі Каспію значних запасів вуглеводневої сировини стало базою для розвитку не тільки економіки, а й для становлення зовнішньополітичних відносин.

Ключові аспекти нафтогазової політики країн каспійського регіону наведено в таблиці 2.5. [5]

Таблиця 2.5. Ключові аспекти нафтогазової політики країн каспійського регіону

Назва країни	Напрямки нафтогазової політики
Іран	Зацікавленість в недалекому освоєнні каспійських родовищ. Очевидно, що на сьогоднішній день Іран зацікавлений у збереженні природного середовища Каспію. Для реалізації власних інтересів Іран буде максимально використовувати своє вигідне геополітичне положення і розвивати транзитний потенціал.
Росія	Прагнення контролювати якомога більший обсяг експортованих каспійських вуглеводнів, розширити свою участь в проектах видобутку каспійських нафти і газу, головним чином в казахстанському секторі акваторії
Азербайджан	Якнайшвидше залучення іноземних інвестицій для розробки своїх вуглеводневих ресурсів, створення нових трубопроводів, що зменшують транспортну залежність від Росії
Казахстан
Туркменія

В Додатку Й  наведено правові системи та організації, членами яких є країни Каспійського регіону (Іран, Російська Федерація, Азербайджан, Казахстан,  Туркменістан) [106].

При висвітленні зовнішньополітичних відносини Каспійських держав не можна оминути питання правового статусу Каспійського моря, що вже протягом досить тривалого періоду є каменем спотикання та ускладнює процеси економічного зближення й створює низку проблемних питань у взаємовідносинах країн регіону, в тому числі в політичному контексті.

Варто зазначити, що Каспій є єдиним морем для Азербайджану, Казахстану і Туркменістану, до того ж не пов’язаний з іншими водними басейнами. Фактично для цих країн освоєння енергетичного і морського потенціалу Каспійського моря не має альтернативи (на відміну від Ірану та Росії). Нафтові інтереси Ірану поширюються на півдні країни, де в останні десятиліття розташовані доступні для транспортування запаси Перської затоки. У Росії ж освоєння каспійського сектора обмежувалося протягом декількох десятиліть встановленим природоохоронним режимом.

Безумовно, всі каспійські держави усвідомлюють глобальну значимість регіону та необхідність співпраці. Одним із ключових факторів, що обумовлює розвиток ситуації в Каспійському  регіоні, залишається невирішеність питання щодо визначення правового статусу Каспійського моря. У сучасній міжнародно-правовій доктрині існує три основних погляди на предмет визначення міжнародного правого статусу Каспію: морський простір, прикордонне озеро, кондомініум (спільне володіння і управління однією і тією ж територією двома або більше державами) [101, с.14].

В контексті висвітлення даного питання варто нагадати про головну подію 2014 року  — проведення 29 вересня 2014р. в Астрахані VI Самміту глав прикаспійських держав.  Проте, Конвенція про правовий статус Каспійського моря  залишилася за рамками його розгляду. Разом з тим президенти Казахстану і Росії одним з важливих підсумків самміту назвали досягнення серйозного прогресу в розробці Конвенції. Судячи з усього, такі оцінки та очікування обумовлені атмосферою конструктиву, яка спостерігалася на самміті.

Результати самміту: у заяві президентів Азербайджанської Республіки, Ісламської Республіки Іран, Республіки Казахстан, Російської Федерації та Туркменістану дані країни визнали:

а) національний суверенітет один одного над прибережним морським простором в межах 15 морських миль;

б) виключне право на видобуток водних біологічних ресурсів у межах, що примикають до відповідній країні 10 морських миль.

З цього випливає, що більша частина акваторії Каспію залишається в загальному користуванні п’яти держав. Останні також висловили прихильність розмежування дна і надр моря на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права з метою реалізації суверенних прав кожного з них на надрокористування та іншу господарсько-економічну діяльність. Хоча остаточно дане розмежування буде досягнуто при підписанні головної конвенції

Важливим моментом заяви стало також визнання права прикаспійських країн на вільний доступ з Каспійського моря до інших морів, та до Світовому океану. Ця обставина є найбільш важливою для Азербайджану, Казахстану і Туркменістану, які не мають виходу до моря. Не виключено, що в перспективі цей фактор може стати предметом переговорів даних країн з Іраном і Росією щодо надання їм певного коридору на своїй території для виходу до тих чи інших морських комунікацій.

За підсумками самміту, в інтересах збереження біорозмаїття та захисту навколишнього середовища Каспію, країни підписали угоду про збереження та раціональне використання водних біологічних ресурсів Каспійського моря. Крім цього, були прийняті також угоди про співпрацю у сфері гідрометеорології Каспію і про співпрацю у сфері запобігання надзвичайних подій в Каспійському морі та усунення їх наслідків. Перше з них спрямоване на створення і розвиток комплексної регіональної системи отримання та обміну інформацією про стан моря в інтересах забезпечення безпеки населення прибережних районів й економічної діяльності. У рамках виконання другої угоди країни домовилися про узгодження зон відповідальності національних рятувальних служб [115].

Загалом, інтереси країн регіону спрямовані на якнайшвидше залучення іноземних інвестицій для розробки своїх вуглеводневих ресурсів, створення нових трубопроводів, що зменшують транспортну залежність від Росії. Найбільш яскраво подібна стратегія виражена в політиці Азербайджану. Причини цього — хороша геологічна вивченість морського дна, прозахідна орієнтація політичної еліти і тісні культурні зв’язки з Туреччиною.

Казахстан опинився в скрутному геополітичному положенні. Йому доводиться грати на протиріччях між Росією, США і КНР. Допустивши західні нафтові компанії до розробки своїх нафтових і газових родовищ, Казахстан зацікавлений у розвитку західних маршрутів транспортування вуглеводнів. Однак йому не так просто, як Азербайджану, позбавитися від Росії при виборі маршрутів транспортування нафти — через своє географічне положення і тісні економічні зв’язки.

Туркменія експортує газ на північний захід через територію Росії за системою газопроводів Середня Азія — Центр, а також в Іран, куди нещодавно провели газопровід Корпедже-Корд-Куй. Такі маршрути транспортування визначаються самим географічним положенням країни. Експорт газу дном Каспійського моря при існуючих світових цінах нерентабельний. У зовнішній політиці Туркменія дотримується стратегії нейтралітету, що полегшує їй вибір нових маршрутів транспортування газу. Нафтові запаси Туркменії малі і не залучають закордонні компанії.

Іран же не зацікавлений у швидкому освоєнні каспійських родовищ. Маючи значні запаси нафти і газу у Перській затоці, ця країна розглядає Каспійське море як резервний басейн нафти і газу. Очевидно, що Іран зацікавлений у збереженні природного середовища Каспію і сам не видобуває нафту і газ на Каспії, але закуповує певну їх кількість у Туркменії і Казахстані. Йому це вигідно, оскільки каспійське паливо йде на енергоустановки віддаленої від Перської затоки півночі країни, при цьому еквівалентні обсяги іранських вуглеводнів відправляють на експорт.

В контексті висвітлення даного питання не можна не оминути Євразійський економічний союз (ЄАЕС) членами якого є деякі країни Каспійського регіону. ЄАЕС створено 29 травня 2014 року. З 1 січня 2015 року договір вступив у силу; до нього увійшли Білорусь, Казахстан і Росія; 2 січня — Вірменія, а 14 травня до нього приєднався Киргизстан. Після того, як у липні 2010 року набули чинності домовленості про створення Митного союзу в рамках ЄврАзЕС, в грудні того ж року на саміті ЄврАзЕС була досягнута угода про створення Євразійського економічного союзу на базіЄдиного економічного простору Білорусі, Казахстану та Росії.

В 2014 році у рамках формування Євразійського економічного союзу передбачається уніфікувати підходи до оподаткування податкових резидентів громадян держав — членів ЄАЕС, з тим щоб у разі укладення довгострокових трудових договорів громадянами країн ЄАЕС оподаткування їх доходів від роботи за наймом в Російській Федерації здійснювалося на умовах не менш сприятливих, ніж оподаткування податкових резидентів Російської Федерації.

3 травня 2014 року білоруський президент Олександр Лукашенко заявив, що спочатку необхідно домовлятися про рівноправні умови роботи при створенні ЄАЕС, а 9 травня по підсумками двосторонніх переговорів у Москві з керівництвом Росії Лукашенко повідомив, що всі питання практично врегульовані.

29 травня 2014 в Астані (Казахстан) підписано договір про створення Євразійського економічного союзу.

Щодо органів управління: Після підписання 18 листопада 2011 року лідерами Росії, Білорусі та Казахстану декларації про Євразійську інтеграцію, була створена Євразійська економічна комісія, що буде контролювати близько 170 функцій економічного союзу. ЄЕК складається з ради та колегії, до ради увійде по одному віце-прем’єру від уряду кожної країни, до складу колегії — по три представника кожної сторони. Також ЄЕК передбачені повноваження щодо створення департаментів, які будуть готувати рішення та займатися моніторингом у підвідомчих галузях, і консультативних органів. Повноваження відомства будуть суттєво розширені, а чисельність збільшиться зі 150 до 1200 міжнародних службовців.

Ось як визначає Володимир Путін одну з головних цілей Євразійського економічного союзу: «Ми пропонуємо модель потужного наднаціонального об’єднання, здатного стати одним з полюсів сучасного світу і при цьому виконувати роль ефективної «зв’язки» між Європою та Азіатсько-Тихоокеанським регіоном, що динамічно розвивається». У зв’язку з цим розглядається питання про можливість вступу України в Євразійський економічний союз. Так Збігнєв Бжезинський вважає, що Україна була б головним «призом» Росії в її «новій імперії». У своїй книзі «Велика шахівніця»він написав: «Україна, новий та важливий простір на євразійській шахівниці, є геополітичним центром, бо саме її існування як незалежної держави допомагає трансформувати Росію. Без України Росія перестає бути євразійською імперією. Без України Росія все ще може боротися за імперський статус, але тоді вона стала б здебільшого азіатською імперською державою».

Відповідно до концепції Бжезінського, Росія, так чи інакше об’єднана з Україною, неминуче знову стане потужною євразійською державою. Якщо ж Україна буде повністю інтегрована в європейські структури, це покладе остаточний кінець геополітичному натиску Росії на Захід.

6 грудня 2012 року тодішній держсекретар США Гілларі Клінтон заявила про намір США протидіяти процесу інтеграції на території колишнього СРСР:  «Ми відзначаємо деякий зсув у бік повторної радянізації регіону, але, звичайно, це не буде називатися саме так. Це буде називатися Митним союзом, Євразійським союзом, тощо. Ми знаємо, в чому полягає мета, і ми намагаємося розробити ефективні способи уповільнення цього процесу, або запобігання йому».

Таким чином, на сьогодні головним напрямом вирішення проблем Каспію є створення передумов для регіонального економічного співробітництва, заснованого на наступних принципах [120]:

— регіон є єдиною і унікальною соціально-економічною системою, руйнування якої рівнозначне еколого-економічній катастрофі глобального масштабу;

— соціально-економічні інтереси країн регіону вище інтересів позарегіональних гравців;

— пріоритетним напрямком зовнішньоекономічного співробітництва є розвиток регіональних зв’язків;

— підписання Конвенції про правовий статус Каспійського моря.

Саме останнє є ключовим фактором в напрямку забезпечення стабільності в регіоні.

Отже, специфіка Каспійського регіону давно вивела його за рамки взаємин  п’яти прибережних держав і перетворила на стратегічно важливий об’єкт міжнародної політики і економіки, на якому фокусується увага провідних країн світу.

• Геополітичні інтереси країн світу у Каспійському регіоні

Геополітичне становище, великі запаси вуглеводневої сировини і багате біорозмаїття Каспію роблять регіон одночасно зоною різнобічного співробітництва та суперництва [62].

Розвиток геополітичної ситуації в регіоні зумовлюється низкою зовнішніх і внутрірегіональних чинників. Зовнішній чинник – це, перш за все, необхідність відзначення інтересів і політики великих глобальних і регіональних держав (США, Росії, ЄС, Китаю, Ірану, Туреччини). Внутрішні чинники є результатом історичного розвитку і сучасної політичної еволюції держав регіону. Вони відображають рівень політичної і соціальної стабільності, характер внутрішніх міжетнічних відносин, здатність економіки ефективно освоювати кошти, отримані від продажу енергоресурсів, рівень сировинної спрямованості національних економік, конкурентоспроможність і ефективність у виробничих секторах. Більшість країн Прикаспію відчуває проблеми у цих сферах. Найважливішим внутрішнім чинником, що обумовлює подальший розвиток регіону, є енергетичний фактор (розробка і транспортування нафти і газу Каспійського регіону).

Країни-гравці за групами стратегічних інтересів розподілилися наступним чином [62]:

1) Перша група (коло інтересів): прибережні прикаспійські країни (Росія, Казахстан, Туркменістан, Азербайджан, Іран).

2) Друга група (коло інтересів): країни — зони транзиту (Росія, Іран, Туреччина, Китай, Грузія, Вірменія, Україна, Румунія, Болгарія та інші).

3) Третя група (коло інтересів): традиційні регіональні гравці (Росія, Іран, Китай, Туреччина).

4) Четверта група (коло інтересів): великі світові гравці (США, ЄС, Росія, Китай).

Розглянемо геополітичні інтереси у Каспійському регіоні таких країн: США, Китай, ЄС, Країни-сусіди Каспійського регіону, Російська Федерація.

США. Знаходячись на перехресті перспективних міжконтинентальних і міжнаціональних транспортних напрямків і комунікацій «Схід — Захід» і «Північ — Південь», Каспійське море і прибережні території входять до зони життєво важливих інтересів такого глобального гравця, як США, який розглядає Каспій як джерело нафти, альтернативне Перській затоці.

Спочатку основні завдання Вашингтона у Каспійському регіоні полягали у:

• зміцненні позицій американського нафтового капіталу в енергетичній сфері каспійських держав;
• зростання залежності країн регіону від американських інвестицій, вкладених у видобувну галузь;
• диверсифікації поставок енергетичної сировини для потреб економіки США і ослабленні залежності від вуглеводнів країн ОПЕК;
• розширенні західного напрямку нафтогазових транспортних маршрутів з Каспійського регіону;
• дистанціювання каспійських республік від політики Росії;
• посиленні власного впливу на Іран та інші країни Середнього та Близького Сходу.

Однак після подій 11 вересня 2001р. стратегія США по відношенню до держав Каспійського регіону зазнала деяких змін. Превалювання комерційних інтересів змінилося переважанням військово-політичного вектора взаємодії. Розширення військового та військово-технічного співробітництва з державами Південного Кавказу та Центральної Азії стало частиною політики Вашингтона, спрямованої на більш глибоке закріплення в регіоні Каспійського моря. Політика США на Каспії трансформувалася у комплексну концепцію з просування і захисту власних інтересів.

Зміцнюючи свою присутність в регіоні, США ставили перед собою наступні завдання: встановлення контролю над транспортними комунікаціями євразійського простору; ліквідація основних загроз, які перешкоджають забезпеченню власної енергетичної безпеки; ослаблення впливу Росії на процеси, що відбуваються у Каспійсько-Центральноазіатському регіоні; проведення політики ізоляції відносно Ісламської Республіки Іран, посилення інформаційного та військового тиску на ІРІ; перешкоджання просуванню інтересів нового сильного гравця на території Каспію в особі Китаю, що активно претендує на енергоресурси регіону.

Таким чином, американська стратегія по відношенню до Каспійського регіону більше орієнтується на розширення військово-політичного впливу. У разі досягнення даної мети Вашингтон зможе отримувати, крім політичних, також і гарантовані економічні вигоди.

Вкладення великої кількості фінансових активів у швидку розробку нафтогазових родовищ на Каспії з наступною поставкою вуглеводнів на світові ринки не є основним пріоритетом каспійської політики США. Американська адміністрація зацікавлена ​​не стільки у видобутку, скільки у встановленні свого протекторату над багатими ресурсами регіону, а також над маршрутами транспортування енергосировини до країн-споживачів.

Згідно із прогнозами, для США економічна привабливість регіону може підвищитися після запуску низки великих проектів з розробки родовищ на шельфі Каспійського моря в 2018-2022 рр. Проте, до означеного періоду Вашингтон продовжить курс на консервацію нафтогазових ресурсів Каспію.

Проведена США політика, спрямована на посилення військової присутності в країнах Каспійсько-Центральноазіатського регіону. Через надання військової допомоги та  військово-технічне співробітництво, особливо в рамках програми «Каспійський страж», Вашингтон реалізовує частину довгострокових стратегічних планів а щодо закріплення геополітичного впливу на євразійський простір, а також на держави Перської затоки.

Крім цього, зацікавленість США в Каспійському регіоні обумовлюється прагненням підтримати енергетичні поставки в Ізраїль, який важливий для них як стратегічний союзник на Близькому Сході. Це, в першу чергу, відображається у намірі зменшити кількість посередників при постачанні вуглеводневих ресурсів в Ізраїль, що знаходиться у складних взаєминах з країнами ОПЕК.

Створення підконтрольного США нафтового коридору з включенням у нього не тільки каспійських держав, а й країн Центральної Азії, Середнього і Близького Сходу, є одним з елементів довгострокової стратегії Вашингтона, розробленої з метою забезпечення енергетичної безпеки.

Китай. Посилення на Каспії позицій США і зміна регіонального балансу сил зачіпають національні інтереси Китаю, який також має потребу у нафті і проводить політику в напрямку збільшення імпорту сировини для своєї швидко зростаючої економіки. Основні нафтові потоки до Китаю йдуть з країн Перської затоки. І у випадку, якщо офіційний Пекін не зможе налагодити поставки з інших напрямків, то до 2025 року частка Близького Сходу в імпортованих Китаєм обсягах досягне 91%, що несе в собі потенційні ризики для енергетичного сектора країни.

Виходячи з цього, зацікавленість КНР у виході до енергоресурсів Каспійського регіону обумовлюється необхідністю: зниження залежності від нафтових поставок з країн Перської затоки; формування сухопутних маршрутів енергопостачань по російського і центральноазіатського напрямками, що дозволяють знизити залежність від морських комунікацій; реалізації програми освоєння західних районів Китаю шляхом стимулювання економічної активності підприємств, розташованих у західних провінціях КНР.

Слід зазначити, що, вибудовуючи відносини з державами Каспійсько-Центральноазіатського регіону, Пекін керується переважно економічними інтересами і дотримується певної схеми розвитку торгово-економічних взаємозв’язків. Інвестуючи у видобувні галузі країн регіону, Китай готує грунт для подальшого укладання контрактів на постачання вуглеводневої сировини, а також на будівництво нафто- і газопроводів, якими позначені і будуть здійснюватися поставки. Активізувавшись на центральноазіатському напрямку, в травні 2004 р Китайська національна нафтова корпорація CNPC і казахстанська Національна компанія «КазМунайГаз» підписали угоду про будівництво нафтопроводу Атасу — Алашанькоу, який став першим етапом у реалізації проекту нафтопроводу  Казахстан — Китай.

Нафтопровід Атасу – Алашанькоу є частиною загальної системи магістральних нафтопроводів Казахстан — Китай, яка будувалася в два етапи. У рамках першого були побудовані нафтопроводи Кенкіяк — Атирау (2003 рік) і Атасу — Алашанькоу (2006 рік) [11].

Наприкінці 2013 року нафтопровід Атасу-Алашанькоу вийшов на повну проектну потужність — 20 млн. тонн на рік [15].

З моменту запуску Атасу-Алашанькоу в 2006 році до кінця 2013-го у Піднебесну транспортували 52 млн. тонн нафти. У 2013 р. експорт нафти склав 11200000 тонн, що забезпечило 93% завантаження системи Казахстан-Китай. Проте з розширенням пропускної здатності трубопроводу до 20 млн. тонн Казахстану потрібні були додаткові обсяги нафти. І їх знайшли.

24 грудня 2013р. Росія і Казахстан підписали міжурядову угоду про співробітництво в галузі транспортування російської нафти до Китаю. Поставки в обсязі 7 млн. ​​тонн на рік з можливістю збільшення до 10 млн. вирішили здійснювати за своповою схемою з використанням транзиту. Взаємовигідна транзитно-свопова угода дозволила Казахстану без додаткових зусиль з нарощування видобутку або переорієнтації потоків забезпечити собі 90% завантаження нафтопроводу. Росія ж отримала можливість диверсифікувати експортні маршрути і наростити поставки нафти на привабливий китайський ринок [11].

В даний час пріоритетним напрямком зовнішньополітичного курсу Пекіна є взаємодія з державами Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Однак, у міру зростання потреб в імпорті енергоносіїв, роль Каспійсько-Центральноазіатського регіону в політиці Китаю буде збільшуватися.

Стримана позиція КНР з ключових питань регіональної безпеки дозволяє їй налагоджувати діалоги з державами Центральної Азії, Південного Кавказу, а також Близького Сходу. У середньостроковій перспективі активізація діяльності китайських компаній в енергетичних, промислових і будівельних проектах призведе до збільшення політичного впливу Пекіна в регіоні, проте на даний момент стратегічним завданням Китаю є задоволення потреб економіки в енергетичних ресурсах.

Європейський союз. Традиційним покупцем каспійського вуглеводневої сировини залишається Європейський Союз. Безпека енергетичних поставок є для країн ЄС питанням стратегічної важливості, а потенціал Каспійського регіону викликає особливий інтерес. Залучення ресурсів Каспійського моря в систему енергопостачання ЄС відповідає планам щодо диверсифікації нафтогазового імпорту.

Спочатку політика ЄС в Каспійському регіоні формувалася в рамках транспортних і енергетичних проектів, які мали б сприяти розвитку транзитного коридору «Схід — Захід». Реалізація таких програм, як TACIS, TRACECA та INOGATE передбачає інтеграцію транспортних систем колишніх радянських республік з аналогічними міжнародними системами. При цьому потрібно зазначити, що в 90-х рр. ХХ століття Європа більш активно розвивала взаємини з каспійськими країнами у двосторонньому форматі. Виходячи з цього, слід виділити наступні положення політики ЄС в перші роки після актуалізації каспійської проблематики: комерційна спрямованість діяльності європейських держав на Каспії; слабка залученість в регіональні процеси; переважання в Центральній Азії національної політики окремих держав Європи.

Стримуючим фактором для ЄС є небажання вступати у конфронтацію з Російською Федерацією, яка є найбільшим постачальником нафти і газу до Європи, і для якої Каспійське море є зоною природних інтересів. Крім цього, пріоритетний інтерес ЄС до транспортно-енергетичних проектів узгоджували з планами США щодо пошуку альтернативних маршрутів доставки вуглеводнів в рамках трансатлантичної співпраці.

Однак, з початку 2000-х рр. в Європі почали розвиватись механізми спільної зовнішньої політики, що призвело до зміни системи пріоритетів ЄС. Після оформлення основ Європейської енергетичної політики намітився перехід від економічної складової взаємодії з державами Каспійсько-Центральноазіатського регіону до політичних аспектів співробітництва. Даний процес знайшов своє відображення у прийнятій стратегії нового партнерства між ЄС та Центральною Азією.

Виходячи з цього, на сучасному етапі ЄС ставить перед собою наступні завдання: продовжити формування єдиного європейського підходу до політики в акваторії Каспійського моря; окреслити коло своїх інтересів у регіоні, відокремивши європейський вектор від американського; розширити співпрацю ЄС з країнами регіону у транзитно-транспортній сфері по лінії «Схід — Захід», а також в галузі енергетики; сприяти реалізації проектів з будівництва трубопроводів з Каспійського регіону в держави Європи.

Прагнучи сформувати Транскаспійський — Трансчорноморський енергетичний коридор для транспортування каспійської  енергосировини, у 2002 р ЄС запропонував  реалізувати газовий проект Nabucco. У 2006 р. міністри енергетики зацікавлених у проекті країн, а саме: Австрії, Угорщини, Румунії, Болгарії і Туреччини досягли домовленості про принципову згоду про участь у будівництві трубопроводу, а в липні 2009 р. сторони підписали Міжурядову угоду за проектом Nabucco, намітивши початок будівельних робіт на 2011 р. Проте, дату початку будівельних робіт неодноразово переносили через технічно-економічні та геополітичні особливості. І на даний момент будівництво не розпочали.

Терміни запуску проекту прив’язані до 2017-2018 рр., коли почнеться комерційний видобуток газу на азербайджанському родовищі Шах Деніз. Перегляду зазнали не тільки терміни, але і вартість проекту. Спочатку вартість газопроводу оцінювали в 7,9 млрд. євро. Однак, нафтогазова компанія British Petroleum, яка бере участь у реалізації Nabucco, у лютому 2011 р озвучила цифру в 14 млрд. євро.

Крім цього, залишається невирішеним питання про ресурсну базу планованого газопроводу. Так, аж до 2012 р його розрахункова потужність становила 31 млрд. м3. газу щорічно, проте через об’єктивні причини операторам Nabucco довелося у два рази знизити його проектну потужність. Тим не менш, ця обставина не знижує актуальності приєднання Туркменістану в якості додаткової ресурсної бази поряд з Азербайджаном.

Таким чином, пріоритетом ЄС у довгостроковій перспективі є створення розгалуженої структури маршрутів поставок енергоресурсів в регіон, а також з’єднання енергетичних систем Європи з основними постачальниками в Центральній Азії, на Близькому Сході і в Північній Африці.

На відміну від США, країни Євросоюзу в Каспійському регіоні мають майже виключно економічні інтереси. Головна мета — забезпечення власної енергетичної безпеки в XXI ст. Новий постачальник нафти і газу зменшує залежність Європи від близькосхідної і російської нафти. Нафтові запаси Північного моря можуть вичерпатися вже через 10-15 років. Тому, наприклад, у Німеччині за останні 3 роки частка каспійської нафти зросла з 1 до 7% у загальному енергоспоживанні. Друга мета деяких країн ЄС в Каспійському регіоні — збереження і розвиток власної нафтовидобувної галузі за рахунок роботи своїх нафтових компаній на більш багатих родовищах за межами своєї країни. Таку стратегію здійснюють «Statoil» (Норвегія), «British Petroleum» (Великобританія), «Total» (Франція) «Eni» (Італія).

Країни-сусіди Каспійського регіону. Їх інтереси лежать у площині євро-американської стратегії щодо створення західного вектора транспортування каспійських енергоресурсів. При цьому не можна сказати, що ці країни так само гостро зацікавлені в транзиті каспійських енергоресурсів, як США або Західна Європа. Для забезпечення своїх потреб в енергоресурсах їм достатньо отримати доступ навіть до незначної частки потоку нафти або газу на Захід.

З цієї групи країн тільки Грузія, яка практично не має своїх запасів нафти і газу, життєво зацікавлена ​​в транзиті каспійських енергоресурсів, що проходять через її територію нафтопроводами Баку-Супса і Баку-Тбілісі-Джейхан, а також споруджуваний газопровід Баку-Тбілісі-Ерзурум.  При цим нові маршрути транспортування вуглеводнів покликані зменшити енергетичну залежність від Росії, послабити економічний і політичний вплив великого північного сусіда на Закавказзі.

Туреччина займає особливе місце в геополітиці Каспійського регіону. Вона бере активну участь у створенні та зміцненні західного вектора транспортування каспійських енергоресурсів, причому в обхід не лише Росії, але й своїх же проток Босфор і Дарданелли. Американо-турецька стратегія створення багатовекторності енергопотоків з Каспійського регіону є боротьбою проти трубопровідної монополії Росії, через територію якої поки йде основний потік нафти і газу з Каспійського регіону. Через Росію проходить і найпотужніший з існуючих каспійських нафтопроводів — нафтопровід Каспійського трубопровідного консорціуму (КТК). Пропускна здатність його першої черги — 28 млн т нафти на рік, труба з’єднує західноказахстанські родовища (у тому числі і найбільше з них — Тенгіз) з російським портом Новоросійськ.

В контексті розгляду інтересів Російської Федерації, слід зазначити, що в умовах, коли Каспійський регіон (після розпаду СРСР) перетворився на важливий об’єкт світової геополітики, вибір Росією вірної стратегії щодо цього регіону надзвичайно важливий для збереження її економічної та військової безпеки. Дії Росії на Каспії в пострадянський період або були відповіддю на ініціативи прикаспійських сусідів по СНД, або були підпорядковані інтересам національних нафтовидобувних компаній (ЛУКОЙЛ, ЮКОС та ін.), які аж ніяк не завжди збігаються з державними.

Сьогодні основні напрямки політики Росії на Каспії полягають у наступних основних позиціях [52]:

— прагнення контролювати якомога більший обсяг експортованих каспійських вуглеводнів;

— представити «Газпром», як монополіста транспортування газу з Середньої Азії;

— розширити свою участь в проектах видобутку каспійських нафти і газу і головним чином в казахстанському секторі акваторії.

Загальний недолік цієї стратегії — її вузькість і недалекоглядність. Російські інтереси в регіоні поки не сприяють безпеці, не перешкоджають грубій економічній та військово-політичній експансії Заходу, ведуть до підриву екологічної рівноваги Каспію, підвищують вибухонебезпечність регіону, призводячи до зростання соціальних проблем.

У геополітиці Росії надзвичайно актуальна проблема — це забезпечення її національної безпеки. Для запобігання розвитку дестабілізуючих сил на Каспії, в Середній Азії і Закавказзі Росія активно розробляє принципи зовнішньої політики [52].

Переважання в політиці російської держави на Каспії військово-політичного елемента тривало аж до середини 2000-х рр., а тенденція на посилення економічної складової стратегічного курсу РФ в регіоні позначилася до кінця 1990-х рр. Російське керівництво стало більш гнучко підходити до питання про правовий статус Каспійського моря у зв’язку із розгортанням робіт з розробки нафтових родовищ каспійськими державами та із залученням третіх країн.

Раніше російська сторона використовувала питання про статус Каспійського моря для гальмування міжнародних проектів освоєння морських ресурсів водойми. Апелюючи до російсько-перського договору 1921 р. і радянсько-іранському угодою від 1940р., офіційна Москва наполягала на неприпустимість одностороннього використання і освоєння природних багатств Каспію, які є об’єктами загального користування всіх п’яти каспійських держав.

Зростання конкуренції на Каспії поставило під питання забезпечення власної енергетичної безпеки Росії. Дана обставина сприяла виробленню більш конструктивної позиції Москви по відношенню до регіонального співробітництва. Висновок між Казахстаном і Азербайджаном домовленостей про розподіл північної частини Каспійського моря закріпив перехід РФ до принципів економічного прагматизму.

На сучасному етапі значення Каспійського регіону в російській політиці неухильно зростає, що призвело до того, що керівництво РФ розробило комплекс заходів щодо посилення каспійської стратегії. Починаючи з 2000-х рр., Росія активізувала процес законодавчого оформлення прийнятих на державному рівні рішень щодо розвитку Каспійського регіону. Каспій почав займати більш вагоме місце в розроблюваних російською владою федеральних цільових і галузевих програмах, спрямованих на модернізацію пріоритетних сфер економіки країни. Зокрема, окремі елементи каспійської політики РФ були закріплені у таких програмах, як «Модернізація транспортної системи Росії 2002-2010 рр.», а також у регіональних проектах спрямованих безпосередньо на розвиток південних суб’єктів РФ, «Стратегія соціально-економічного розвитку Астраханської області», Програма «Південь Росії» і «Програма розвитку Північно-Кавказького федерального округу до 2025 р.».

В результаті практичної реалізації виробленого курсу відносно Каспійського регіону у Росії з’явилась можливість відновити втрачені на початку 1990-х рр. позиції, а також висунути ряд ініціатив, спрямованих на активізацію міждержавної взаємодії в регіональному форматі. У цьому зв’язку варто виділити наступні моменти, що характеризують рівень залученості Росії у каспійські процеси [58]:

Фактичний поділ північної частини Каспійського моря з допомогою тристоронніх домовленостей між Азербайджаном, Казахстаном і Росією продемонстрував готовність держав робити конкретні кроки щодо делімітації водойми. При цьому російська сторона має намір взяти на себе роль модератора діалогу між пострадянськими країнами регіону та Іраном, який, продовжуючи наполягати на рівному розподіл акваторії моря, тим не менш, готовий активізувати обговорення каспійського питання.

Незважаючи на прозахідну орієнтованість більшості політичних, військово-технічних та економічних програм і проектів Азербайджану, Росія розраховує вибудовувати подальшу взаємодію з Баку в руслі стратегічного партнерства. На сьогоднішній день АР не тільки виявляє зацікавленість у нарощуванні енергетичної співпраці з російською стороною, але і розглядає можливість розвитку взаємодії у військовій сфері, у тому числі і по лінії поставок російського озброєння. У свою чергу для РФ принципово важливим є збереження невизначеності щодо перспектив реалізації Транскаспійського проекту.

Досягнута угода між Казахстаном і Росією щодо збільшення пропускної спроможності Каспійського трубопровідного консорціуму з 34 млн. до 68 млн. тонн нафти на рік дозволить РФ зберегти за собою статус найбільшого транзитера казахстанської вуглеводневої сировини, а також зміцнити домінування проросійських маршрутів в системі транспортування каспійських енергоносіїв .

Втративши монополію щодо поставок туркменського газу до світових споживачів, РФ доводиться миритися з активною політикою Ашгабада з диверсифікації ринків збуту природного газу. Зберігши мінімальний обсяг закупівель, що дозволяє підтримувати оптимальну роботу газотранспортної системи, «Середня Азія — Центр», Росія не робить спроб збільшити кількість імпортованого з Туркменістану газової сировини, мотивуючи свої дії відсутністю необхідності «перенасичувати» європейський напрямок поставок. Разом з цим, РФ не підтримує намірів туркменського керівництва в односторонньому порядку вирішувати питання про будівництво трубопроводу по дну Каспійського моря.

Прагнучи зберегти своє домінуюче становище на Каспії, РФ проводила жорстку політичну лінію, основними положеннями якої стали:

• недопущення посилення позицій нових незалежних каспійських держав як самостійних регіональних гравців;
• запобігання появи на Каспійському морі третіх сил, здатних отримати доступ до його природних ресурсів;
• перешкоджання освоєння нафтогазових родовищ на Каспійському шельфі, особливо за фінансової підтримки транснаціональних компаній.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що обрана Москвою лінія поведінки стосовно Каспію спрямована на підтримку конкурентоспроможності російських проектів, геополітичний зміст яких превалює над економічним.

Загалом трансформація геополітичних пріоритетів світових держав в Каспійському регіоні здійснювалася під впливом зовнішніх факторів, найважливішими з яких були [58]: збройне вторгнення сил США і НАТО в Афганістан і Ірак;  підвищення рівня конфліктності на Кавказі;  наслідки світової фінансової кризи та ін.

Крім Російської Федерації, найбільшу  активність в регіоні проявляють США, Туреччина, Китай, Євросоюз. Кожна із своїх сторін має власні мету та завдання в регіоні, але  у  їх політиці  є одне спільне – це послабити вплив Росії у регіоні, відсторонити її від можливості контролю над сировинними ресурсами регіону. Важливішим інструментом у досягненні цієї мети сьогодні  стали  транспортні  коридори,  трубопроводи,  які  ці  країни  намагаються формувати, оминаючи територію Росії.

Безпековий фактор у відносинах країн Каспійського регіону

Як вже наголошувалось, Каспію належить значна роль у світовій економічній безпеці. Усі ці фактори визначають роль регіону в сучасній системі міжнародних відносин. Після подій  11  вересня  2001  року  Каспійський  регіон  ще  більше  закріпив  своє  значення  у зв’язку  з  початком  війни  в  Афганістані  та  розробкою Іраном  своєї  ядерної програми.

Регіон  почав  багато  в  чому  визначати  ефективність  боротьби  з  такими  глобальними загрозами,  як  тероризм,  наркотрафік,  нерозповсюдження  ядерної  зброї.  А  це,  у  свою чергу, різко загострює проблеми всередині регіону та боротьбу третіх країн за контроль над ним.

Основні міжнародні суперечки в розрізі країн Каспійського регіону представлено в таблиці 2.6

Таблиця 2.6. Міжнародні суперечки в розрізі країн Каспійського регіону

Країна	Міжнародні суперечки
Казахстан	Не визначені межі національних секторів Каспійського моря між Азербайджаном, Іраном, Казахстаном, Росією і Туркменією
Іран	Іран і Ірак відновили дипломатичні відносини в 1990 р, але досі не вирішені питання, що стосуються проблем демаркації кордону, військовополонених, свободи судноплавства по Шатт-ель-Араб і суверенітету над ним; Іран займає два острови в Перській затоці, оспорюваних ОАЕ: Малий Тунб (званий в ОАЕ Тунб-ас-Сугров арабською та в Ірані Томбе-Кучок на фарсі) та Великій Тунб (званий в ОАЕ Тунб-аль-Кубра арабською та в Ірані Томбе-Бозорг на фарсі); Іран спільно з ОАЕ управляє островом в Перській затоці, на який претендує ОАЕ (званий в ОАЕ Абу-Муса арабською та в Ірані Джазірі-Абу-Муса на фарсі), щодо якої Іран з 1992 р робить кроки по встановленню одноосібного контролю, такі як обмеження доступу на острів і будівництво там військових споруд; ОАЕ заручилися потужної дипломатичною підтримкою в регіоні у протидії подібним діям Ірану; не визначені межі національних секторів Каспійського моря між Азербайджаном, Іраном, Казахстаном, Росією і Туркменістаном
Азербайджан	Вірменія надає підтримку етнічним вірменам Нагірно-Карабахської області; Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) продовжує домагатися спору; Азербайджан, Казахстан і Росія ратифікували Каспийские угоди визначення меж морського дна, в той час як Іран продовжує наполягати навіть розподіл однієї п’ятої і кидає виклик дослідженню вуглеводню Азербайджану в спірних водах; двосторонні переговори тривають з Туркменією при діленні морського дна і оспорюваних родовищ нафти в середині Каспійського; Азербайджан і Грузія продовжують обговорювати вирівнювання їх межі в певних областях перетину
Туркменістан	монокультури бавовнику в Узбекистані і Туркменістані створюють дефіцит води для держав басейну річки Амудар’ї; багатосторонній суперечка про межі в Каспійському морі між Азербайджаном, Іраном, Казахстаном і Туркменістаном
Російська Федерація	суперечка про двох невеликих ділянках кордону з Китаєм триває, незважаючи на підписану в 1997 р угоду про кордон; на острови Ітуруп, Кунашир, Шикотан і Хабомаї, окуповані Радянським Союзом в 1945 р і тепер належать Росії, претендує Японія; кордони національних секторів Каспійського моря ще не визначені Азербайджаном, Іраном, Казахстаном, Росією і Туркменістаном; Естонія і Росія досягли технічної угоди про кордон в грудні 1996 р, але станом на лютий 2001 воно ще не була ратифікована Росією; договір про делімітацію кордону з Латвією не підписаний; угоду про кордон 1997 з Литвою ще не ратифікована; Росія не має територіальних домагань в Антарктиді (але залишає за собою право висунути їх) і не визнає домагання інших держав; Свальбард (Шпіцберген) знаходиться в центрі суперечки про морський кордон між Норвегією і Росією

Як бачимо, витрати на військове забезпечення Росії – 3,9% — найвищий показник серед країн регіону, до того ж Росія посідає 29 місце в світовому рейтингу на обсягом витрат на військову галузь. У ВВП Туркменістану частка витрат – 3,4 % (40 місце, порівняно з іншими країнами світу). Азербайджан та Іран  витрачають на військове забезпечення 2,6% та 2,5 % ВВП та посідають 64 та 67 місця у світовому рейтингу. Найменша частка військових витрат  у Казахстану – 0,9% ВВП.

Переходячи до узагальненого визначення регіону до основних проблем безпеки на Каспії, необхідно відзначити, що вже понад 20 років основними проблемами Каспійського регіону є [80]:

• неврегульованість міжнародно-правового статусу та режиму Каспійського моря;
• енергетична безпека, проблеми транспортування каспійських енергоносіїв на світові ринки;
• екологічна безпека, унікальна екосистема Каспійського моря, яка потребує серйозної охорони;
• військова безпека, прояв великого інтересу з боку деяких країн Західної Європи та США до процесів, що відбуваються в регіоні, в тому числі спроби взяти під контроль питання забезпечення військової безпеки.

Однією із серйозних проблем, що стримують реалізацію широкомасштабних міжнародних проектів розробки морських родовищ Каспію і прокладки трубопроводів по дну Каспійського моря, є неврегульованість його міжнародно-правового статусу. Він визначається російсько-перським договором від 26 лютого 1921, а також радянсько-іранських договором від 25 березня 1940 року. Обидва документи є безстроковими і ґрунтуються на принципі «загальної води». Після утворення нових незалежних держав на пострадянській території деякі колишні союзні республіки вирішили, що, виходячи з існуючого міжнародно-правового статусу Каспію, вони мають право проводити розвідку нафтогазових родовищ і здійснювати видобуток у будь-якій точці Каспійського моря. Однак відсутність нового правового статусу та режиму Каспію, в тому числі вирішальної проблеми власності прикаспійських держав на енергетичні ресурси, здійснення цих прав вже призвело до конфліктних ситуацій. У цьому зв’язку можна відзначити суперечку Азербайджану та Туркменістану, а також Азербайджану та Ірану через приналежність ряду родовищ [80].

Виникали також проблеми, які були врегульовані у відносинах Казахстану і Росії через приналежність родовища у північній частині Каспію. Відомо, що Росія та Іран не раз заявляли про те, що прокладка транскаспійських трубопроводів на дні моря до врегулювання його правового статусу та режиму господарської діяльності, особливо у сфері охорони навколишнього середовища, була б неправомірною. І це питання має вирішуватися шляхом консенсусу і справедливості [79].

З іншого боку президент Туркменістану Гурбангули Бердимухамедов заявляв, що прокладка підводних трубопроводів по дну Каспію повинна здійснюватися за згодою лише тих держав, через ділянки дна яких вони будуть побудовані, маючи на увазі Азербайджан і Туркменістан [6].

Отже, інші держави до цього не причетні. Але як же тоді бути щодо питання судноплавства? Це ж буде заважати! А питання охорони навколишнього середовища у зоні Каспію? Адже виходу до світового океану цей басейн не має, отже, будь-яке забруднення, отруєння навколишнього середовища (а це неминуче при нафтовидобутку, прокладання трубопроводу або його прориві) буде не тільки справою Азербайджану і Туркменістану. Воно торкнеться інтересів усіх п’яти країн. Подібний підхід суперечить міжнародному праву, бо для закритих басейнів, що не мають природного з’єднання зі Світовим океаном морське право жодним чином не може бути застосоване [27].

Слід зазначити, що прецеденти щодо будівництва підвідних газопроводів вже існують. Наприклад, «Північний потік» по дну Балтійського моря. Крім того, планується будівництво «Південного потоку» по дну Чорного моря.

Таким чином, ось вже більше 15 років ведуться важкі переговори між прикаспійськими державами щодо розробки проекту Конвенції про правовий статус Каспійського моря.

Наступним питанням, яке впливає на політику Каспійських країн, — це формування енергетичної безпеки. У цьому плані активну роль в регіоні відіграють країни Європейського Союзу. Безпека енергетичних поставок є для країн ЄС питанням стратегічної важливості, а потенціал Каспійського регіону викликає особливий інтерес. Залучення ресурсів Каспійського моря в систему енергопостачання ЄС відповідає планам щодо диверсифікації нафтогазового імпорту.

Політика енергетичної безпеки Євросоюзу стосовно Каспійського регіону формувалася в результаті дії кількох чинників:

• гостра і всезростаюча переважної кількості держав-членів ЄС та Євросоюзу в цілому залежність від імпорту енергоносіїв;
• особлива історична зацікавленість у поширенні та зміцненні свого впливу в країнах прикаспійського регіону;
• диверсифікація постачання енергоносіїв з метою ослаблення переважної залежності Євросоюзу від імпорту енергоносіїв з Росії;
• приєднання до Євросоюзу нових десяти держав, в результаті якого до нього наблизилися країни регіонів Чорного і Каспійського морів [87].

Насампочаток політика ЄС у Каспійському регіоні формувалася в рамках транспортних й енергетичних проектів, які мали б сприяти розвитку транзитного коридору «Схід — Захід». Реалізація таких програм, як TACIS, TRACECA та INOGATE передбачає інтеграцію транспортних систем колишніх радянських республік з аналогічними міжнародними системами. При цьому потрібно зазначити, що в 90-х роках ХХ століття Європа більш активно розвивала взаємини з каспійськими країнами у двосторонньому форматі. Виходячи з цього, слід виділити наступні положення політики ЄС в перші роки після актуалізації каспійської проблематики: комерційна спрямованість діяльності європейських держав на Каспії; слабка залученість в регіональні процеси [80].

Стримуючим фактором для ЄС є небажання вступати у конфронтацію з Російською Федерацією, яка є найбільшим постачальником нафти і газу до Європи і для якої Каспійське море є зоною природних національних інтересів. Крім цього, пріоритетний інтерес ЄС до транспортно-енергетичних проектів узгоджувався з планами США щодо пошуку альтернативних маршрутів доставки вуглеводнів в рамках трансатлантичної співпраці.

Однак, з початку 2000-х рр. в Європі розвинулись механізми спільної зовнішньої політики, що призвело до зміни системи пріоритетів ЄС. Після оформлення основ Європейської енергетичної політики намітився перехід від економічної складової взаємодії з державами Каспійського регіону до політичних аспектів співробітництва. Даний процес знайшов своє відображення у прийнятій стратегії нового партнерства між ЄС та країнами Закавказзя.

Виходячи з цього, на сучасному етапі ЄС ставить перед собою наступні завдання: продовжити формування єдиного європейського підходу до політики в акваторії Каспійського моря; окреслити коло своїх інтересів у регіоні, відокремивши європейський вектор від американського; розширити співпрацю ЄС з країнами регіону у транзитно-транспортній сфері по лінії «Схід — Захід», а також в галузі енергетики; сприяти реалізації проектів з будівництва трубопроводів з Каспійського регіону в держави Європи [80].

Прагнучи сформувати Транскаспійський — Трансчорноморський енергетичний коридор для транспортування каспійської енергосировини, у 2002 р. ЄС запропонував до реалізації газовий проект Nabucco. У 2006 р. міністри енергетики зацікавлених у проекті країн, а саме: Австрії, Угорщини, Румунії, Болгарії і Туреччини, досягли домовленості про принципову згоду брати участь у будівництві трубопроводу, а в липні 2009 р. сторони підписали Міжурядову угоду за проектом Nabucco, визначивши початок будівельних робіт на 2011. Проте, цю дату неодноразово переносили, зважаючи на причини як технічно-економічного, так і геополітичного характеру.

У 2007 р. Євросоюз остаточно сформулював свою політику в галузі енергетичної безпеки. Однією із її основ, зокрема щодо Каспійського регіону, було приєднання енергетичних ринків даного регіону до європейського внутрішнього енергетичного ринку. Щоб досягнення цієї мети, обрали поступове поширення європейського внутрішнього енергетичного ринку за межі Євросоюзу з допомогою створення з навколишніх країн енергетичних «кілець» [128].

Також пріоритетами політики Євросоюзу в енергетичній безпеці будуть:

— підтримання з його основними партнерами двостороннього та регіонального енергетичного партнерства, включаючи поступове поширення принципів внутрішнього енергетичного ринку за допомогою європейської політики сусідства та ефективного використання фінансових інструментів для забезпечення енергобезпеки Євросоюзу [123];

— укладення в довгостроковій перспективі енергетичного договору між Євросоюзом і, по можливості, з усіма країнами, на які поширюється європейська політика сусідства;

— використання чинного Договору Енергетичного співтовариства як основи для всіх  новостворених регіональних енергетичних ринків і поступове його поширення за межі Євросоюзу [124].

Таким чином, пріоритетом ЄС у довгостроковій перспективі є створення розгалуженої структури маршрутів поставок енергоресурсів у регіон.

Однак, на відміну від інших країн, на які поширюється європейська політика сусідства та які Євросоюз має намір залучити у свій внутрішній енергетичний ринок, щодо прикаспійських держав діє енергетична політика, що має істотну особливість. А полягає в тому, що паралельно поширенню свого впливу в цих країнах Євросоюз прагне замістити собою Росію.

Говорячи про питання екологічної безпеки Каспійського регіону, слід відзначити існування загрози екологічної катастрофи. За оцінками провідних експертів ООН, якщо у світі в галузі екології збережуться темпи розвитку негативних процесів (забруднення атмосфери і водних ресурсів, знищення флори і фауни у багатьох басейнах світу), зниження обсягів виробленого продовольства, порушення генетичного фонду і т.д., то світ може потерпіти екологічну катастрофу вже в цьому столітті. Особливо гостро дана проблема стосується Каспійського моря. На третьому Каспійському самміті 18 листопада 2010р. у Баку в спільній заяві наголошувалося на важливості захисту цілісної екосистеми Каспійського моря і підтримки розширення співпраці у вирішенні екологічних проблем [102].

Однак, у найближчому майбутньому широкомасштабне освоєння вуглеводневих запасів Каспійського моря неминуче перетворить його у техногенну зону з високими ризиками екологічної катастрофи. Забруднення і ймовірність техногенних катастроф можуть мати для Каспію незворотні екологічні наслідки.

Зверніть увагу, що жодна держава регіону не має повноцінної аварійної служби для ліквідації наслідків масштабних аварій і розливів нафти. У разі такої катастрофи залишається сподіватися на допомогу з-за кордону. Досі при великій кількості прийнятих «екологічних» рішень і планів, відсутня система контролю за їх результативністю. У зв’язку з цим важливо створити єдину систему управління прикаспійських країн з охорони навколишнього середовища [80].

Отже, ідея прокладання транскаспійського трубопроводу дном Каспійського моря в односторонньому порядку без узгодження і участі Росії, Казахстану та Ірану може призвести до непередбачуваних наслідків в регіоні, оскільки ніхто не знає точної геологічної будови і рельєфу дна Каспію в умовах сейсмічної активності і триваючих тектонічних процесів. Одне з найсильніших, але далеко не останніх землетрусів, відбувся в азербайджанському секторі Каспію 6 лютого 2012р.

На думку екологів, в тому числі і російських, прокладання трубопроводу  дном моря, яке знаходиться у шестибальній сейсмічній зоні, вкрай небезпечне: розрив труби у замкнутому водному басейні може призвести до повного забруднення Каспію. Однак прибуток, який планують отримувати західні іноземні компанії в разі реалізації проекту, для них поки що є більш вагомим аргументом, ніж екологічні проблеми Каспійського регіону.

Варто розглянути питання військово-політичної безпеки. Як відомо, цей регіон є стратегічно важливим з точки зору захисту національних інтересів Росії. І, як зазначається у військовій доктрині Росії від 2010р., однією із загроз є розгортання (нарощування) військових контингентів іноземних держав (груп держав) на територіях суміжних з Російською Федерацією та її союзниками держав, а також у прилеглих акваторіях [20].

В останні роки США і їх союзники по НАТО активно намагаються встановити свою військову присутність на Каспії. Звичайно, з міжнародно-правової позиції США і НАТО, розміщуючи військові бази на Каспії, не порушують основних принципів міжнародного права, оскільки діють з відкритої згоди країн регіону. Але для інтересів Росії неприйнятні будь-які відносини у сфері безпеки Каспійського регіону, де однією зі сторін є США. Такої ж позиції дотримується і керівництво Іранської Республіки, де присутність у каспійській акваторії військово-морських сил третіх країн неприйнятна. Ці принципи знайшли своє відображення в угоді про співпрацю у сфері безпеки на Каспійському морі, укладеному на третьому Каспійському самміті у Баку. В угоді зазначалося наступне [104]:

• забезпечення безпеки на Каспійському морі є прерогативою прикаспійських держав;
• Каспійське море є морем миру, дружби і співпраці. Всі питання на Каспійському морі будуть вирішувати прикаспійські держави виключно мирними шляхом;
• забезпечення рівних умов безпеки для прикаспійських держав має особливе значення.

Однак, слід зазначити, що США неодноразово намагалися створити військово-морські сили спільно з прикаспійськими країнами. Наприклад, одна з їх ініціатив — це створення військово-морського угрупування (Caspian Guard) спільно з Азербайджаном і Казахстаном для охорони трубопровідних проектів та запобіганню і при необхідності — реагуванню на тероризм, на розповсюдження ядерної зброї  і торгівлю людьми [76].

Проте, ці спроби поки не зустріли підтримки серед прикаспійських держав. Також варто  звернути увагу на нову стратегічну концепцію безпеки США  за 2013 рік, де особлива роль в Каспійському регіоні відведена зміцненню потенціалу НАТО, який може бути задіяний у вирішенні нових викликів і загроз безпеці. Також у документі йдеться про те, що США повинні приділяти особливу увагу країнам-партнерам по НАТО і допомагати у зміцненні їх безпеки, брати активну участь у спільних операціях. Загроза безпеці в регіоні, на думку США, може бути від іранської ядерної програми [84].

Розвиток цих подій не може не турбувати Росію та Іран, оскільки робляться активні кроки  щодо витіснення Росії з узбережжя Каспійського моря. Росія стикається з необхідністю швидкого реагування на нові регіональні виклики на Каспії, пов’язані зі зростанням злочинів, скоєних на морі, зокрема браконьєрство, наркотрафік, торгівля людьми, контрабанда, а також збільшення загрози терористичних актів. У той же час в Росії досі відсутня розгорнута стратегія дій в Каспійському регіоні, що позначається на ефективності захисту національних інтересів [80].

Пошук рішення проблеми зміцненням заходів довіри і безпеки в Каспійському регіоні покладено на ініціативу Росії щодо створення на Каспії військово-морських сил «КАСФОР» за аналогією з «Блексіфор». Подібні сили розташовані на Чорному морі. Їх мета — боротьба з тероризмом, розповсюдженням зброї масового знищення, наркотрафіком, браконьєрством, а також  збереження доставки енергоресурсів [21].

Однак у цієї ініціативи є деякі складнощі щодо реалізації. Наприклад, ініціативу щодо створенню «КАСФОРу» підтримали всі прикаспійські країни, крім Туркменістану. Обговорювали і питання визначення кількості та якості особового складу, військової техніки, суден, літаків і т. д. Однак, досі участь прикаспійських країн у «КАСФОР» залишається під питанням. Можливо, на думку цих країн, переважання у «КАСФОР» російського впливу може обмежувати їх суверенітет і військово-політичні інтереси. Навіть заяви колишнього головнокомандувача Військово-Морським Флотом РФ адмірала Володимира Масоріна що діяльність «КАСФОРу» буде спрямована не проти якоїсь держави, а проти організацій, які сповідують терор, поширення зброї масового ураження [55], не вплинули на зміну ставлення прикаспійських країн до реалізації цього проекту.

Деякі експерти пов’язують цю ініціативу посланням позарегіональним гравцям з розміщення своїх військових баз. На це питання досить чітко дав відповідь Міністр закордонних справ Росії С. Лавров: «Російська пропозиція про «КАСФОР» не суперечить отриманню військової допомоги з боку, але стримує двері для організації третіх сил. Ми просто багато втратимо, якщо відкриємо двері для чужої військової присутності на Каспії. Досвід показує, що запросити іноземних військових легко, а набагато важче буває потім добитися їх виведення » [61].

У цьому зв’язку основне завдання Росії (як країни, зацікавленої у забезпеченні стабільності і безпеки на Каспії) переконати регіональних партнерів у вигідності та необхідності даної ініціативи.

Говорячи про заходи довіри і безпеки у Каспійському регіоні, слід зупинитися і на ініціативі Росії щодо створення Організації Каспійського економічного співробітництва (ОКЕС), про яку останнім часом мало говорять. ОКЕС могла б стати ефективною регіональною організацією в умовах, коли у країн дійсно багато потенційних сфер для співробітництва. Крім того, зараз немає такого міжнародного об’єднання, де були б представлені всі п’ять прикаспійських країн. І знову дану ініціативу не підтримав лише Туркменістан. Однак, слід зазначити: коли це нововведення лишень висунули, його не підтримали Азербайджан і Казахстан через невизначеність правового статусу Каспію [85].

Також на реалізації цього проекту позначалась відсутність остаточної угоди по розділу південної частини Каспійського моря, де триває врегулювання питань між Азербайджаном, Іраном і Туркменістаном у сфері економічного освоєння акваторії, безпеки та екології. При цьому на півночі Каспію Росія, Казахстан і Азербайджан фактично досягли компромісу.

З точки зору зміцнення регіональної безпеки на Каспії, ОКЕС, можливо, — це єдиний вихід у даній обстановці між прикаспійськими країнами. По-перше, ця організація могла б сприяти більш ефективному вирішенню питань економічної взаємодії, оперативного реагування на нові виклики і загрози в регіоні, і, в кінцевому підсумку, виходу на новий рівень щодо врегулювання правового статусу Каспію. По-друге, про необхідність такої організації свідчить і те, що в регіоні активно намагаються діяти нерегіональні актори, такі як США, ЄС і Китай, які просувають в регіоні свої економічні та геополітичні інтереси, балансуючи на протиріччях прикаспійських країн і тим самим послаблюючи рівень довіри і безпеки в регіоні. Враховуючи «особливе ставлення» Заходу і значної частини світової спільноти до Ірану з його ядерною програмою, унеможливити  бойові дії проти нього і розв’язати локальний військовий конфлікт було б необачно.

Таким чином, можна сказати, що створення ОКЕС стане великим кроком вперед у зміцненні системи безпеки в регіоні і послужить початком для реалізації інших регіональних проектів каспійської п’ятірки.

Інтерес світової політики до Каспійського регіону буде з кожним роком тільки збільшуватися. Він, як і раніше, залишиться центром зіткнень геополітичних стратегій регіональних та позарегіональних держав, де кожна зі сторін буде намагатися заволодіти певними важелями впливу на політику прикаспійських країн і отримувати від цього свою вигоду.

Тривожним моментом можна вважати зростання мілітаризації регіону. Адже не випадково деякі експерти пророкують, що Каспій може перетворитися у найближчому майбутньому в один з найбільш нестабільних регіонів світу. Ажіотаж навколо енергетичних ресурсів Каспію надає поштовх формуванню військово-політичних протиріч в регіоні. Також окрему напруга створює протистояння між США та Іраном. Ці проблеми в якійсь мірі викликають напруженість у відносинах між прикаспійськими державами. Однак ефективної системи забезпечення безпеки на території цього регіону прибережні держави досі не створили, як не створили і певної міжнародно-правової бази для їх співпраці [80].

Загалом вважається, що прикаспійській п’ятірці необхідно активізувати свою зовнішню політику зі створення регіональної організації, яка займатиметься проблемами безпеки і співробітництва на Каспії. Адже їх рішення на багатосторонньому рівні сприятливо впливатиме на стабілізацію обстановки. Вже й  висловлювали ​​підтримку щодо реалізації ініціатив у зміцненні заходів довіри і безпеки в регіоні. Однак, у зв’язку із триваючими суперечками навколо визначення статусу Каспію, реалізація даних ініціатив відкладається. Тут Росія могла більш активно зіграти роль стабілізуючого фактора в регіоні  та  допомагати у розробці рішень щодо спірних питань.

Інформаційний фактор відносин країн Каспійського регіону

В контексті аналізу інформаційного фактору відносин країн Каспійського регіону не можна не оминути подію 20 листопада 2014 року — у Москві відбулась міжнародна конференція «Каспій — загальний інформаційний простір», організована Інститутом Каспійського співробітництва. Тут були присутні відомі політологи, представники посольств, експерти та журналісти з Росії, Азербайджану, Ірану, Казахстану і Туркменістану. На порядку денному стояло питання пошуку оптимальних механізмів інформаційного співробітництва в Каспійському регіоні, підвищення якості виробленої аналітики та створення загального культурного та гуманітарного простору країн «прикаспійської п’ятірки». «Нам необхідно розвивати загальний інформаційний простір, щоб ми самі вирішували хто і що про нас буде говорити і думати. Вкрай важливо все-таки знайти кошти для того, щоб незалежно від іноземного відносини, незалежно від того, погоджуються з нами чи ні, наша думка була почута і на Заході, і в інших частинах світу », — закликав учасників генеральний директор Інституту Каспійського співробітництва Сергій Міхєєв.

Каспійський регіон за останні 20 років зазнав істотних трансформацій. Першорядним, безперечно, є те, що прибережні держави консолідувалися і кристалізувалися в окрему просторово-географічну зону. Регіон характеризується наявністю низки протиріч між країнами, що входять до його складу, невирішеністю фундаментальних питань (правовий статус Каспію, військово-політична безпека в акваторії та ін.). Взаємодії «прикаспійських держав» є безпрецедентним впливом «зовнішнього фактора» на розвиток цієї території.

Однак, у подібних умовах «прикаспійські країни» все ж відчувають себе частиною єдиного просторового континууму, усвідомлюють свою відповідальність за майбутнє регіону та демонструють прагнення до інтеграції й пошуку компромісних рішень.

Тим часом кожна з країн має свої національні та геополітичні інтереси, які часто складно сумісні з поглибленням кооперації «каспійської п’ятірки» і конвергенцією економічних, політичних і культурно-цивілізаційних систем даних держав.

Політизація регіональних процесів на Каспії призводить до деформації загального поля взаємодії і неможливості виробити єдину узгоджену стратегію розвитку «прикаспійських держав».

На сьогоднішній день основним форматом взаємодії «прикаспійської п’ятірки» залишаються двосторонні міждержавні відносини, що не дозволяють повною мірою реалізувати весь багатий потенціал каспійського співробітництва та спільними зусиллями запобігти та протистояти небезпекам і загрозам. Інформаційний простір розрізнений, а  можливість створювати власні інфоприводи і продукувати інформацію зведена нанівець.

Про вироблення спільної позиції та послідовної трансляції своїх інтересів і цінностей на зовнішню аудиторію говорити не доводиться. Після досягнутих в рамках Четвертого Каспійського самміту, який відбувся 29 вересня 2014 р. в м. Астрахань, домовленостей, що закріплюють перехід «прикаспійської п’ятірки» на новий якісний етап співпраці, метою політичної еліти та громадянського суспільства даних держав стає формування єдиного інформаційного та гуманітарного простору [16].

Як з’ясувалося, експертів та аналітиків, які відвідали конференцію, турбує сьогоднішня розрізненість і фрагментація каспійського медіа-поля.

Серед основних проблем створення загального інформаційного простору Каспію відзначаються:

— формування «каспійської повістки» зовнішніми суб’єктами;

— низька якість представленої інформації,

— нездатність продукувати власні медіа-образи та інфо-приводи,

— схильність до впливу маніпуляціям ззовні (Сергій Міхєєв),

— відсутність довіри між країнами,

— пріоритет геополітичних інтересів над загальносоюзними,

— використання технологій чорного піару та ведення «інформаційних війн» один проти одного (Тофік Аббасов),

— відсутність або недостатнє фінансування тематичних транскордонних інформаційних проектів,

— проблема створення виразної концепції розвитку каспійського медіапростору;

— вузьке коло питань, які висвітлюються  у ЗМІ прикаспійських країн,

— відсутність або недостатнє фінансування тематичних транскордонних інформаційних проектів (Едуард Полєтаєв),

—  невключеність «каспійської проблематики» в освітні програми,

— залежність від смислових шаблонів, нав’язаних ззовні (Сердар Ібрагімов),

— неадекватний і асиметричний інформаційний супровід регіональних економічних процесів (Володимир Євсєєв),

— відсутність концепції забезпечення інформаційної безпеки на Каспії (Дархан Уаліханов),

— проблема формування аналітичної бази із каспійської проблематики,

— вироблення наукових підходів і парадигм до вирішення актуальних питань Каспійського регіону (Володимир Оленченко),

— відсутність медіа-брендів, слабкий розвиток інтернетпростору регіону,

— низька конкурентоспроможність інформаційних проектів (Замир Каражанов),

— дисбаланс у подачі інформації каспійськими країнами (Діана Айвазян),

— проблема інкорпорації в інформаційне поле Каспійського регіону осіб або суспільних груп ззовні, що суттєво впливає на процес прийняття та здійснення рішень в даній політичній системі, нарощують руйнівні і дезінтегруючі імпульси у розвиток загального інформаційного простору Каспію (Гюльнара Мамедзаде).

Таким чином, для більш цілісного і комплексного розвитку Каспійського регіону потрібне формування єдиного інформаційного простору міждержавної взаємодії. Це дозволить виробити загальні смисли та культурні коди, єдині ціннісні та ментальні установки, що сприяють підвищенню ступеня інтеграції Каспійського регіону.

Головний редактор газети «New Baku Post» політолог Тофік Аббасов запропонував створити інформаційну структуру на зразок телекомпанії «Мир».Члени новоствореного інформаційного центру повинні скласти «професійне братство і єдність», подолати існуючі протиріччя і виробити спільну формулу миру та злагоди. З погляду керівника громадського фонду «Світ Євразії» — головного редактора газети «Известия-Казахстан» Едуарда Полєтаєва, пріоритетними напрямками розвитку загальної інформаційної сфери можуть бути наступні:

• прискорений розвиток нових інформаційних технологій;
• створення спільних інформаційних структур для формування сприятливої ​​громадської думки у прикаспійських та інших зарубіжних державах по відношенню до процесу каспійського співробітництва;
• робота із ЗМІ над підвищенням якості інформаційних процесів;
• навчання регіональних журналістів та студентів за допомогою майстер-класів, семінарів та тренінгів;
• активізація роботи неурядових організацій, які знають місцеву проблематику і лідерів думок;
• розвиток тематичних інтернет-сайтів, взаємодія з популярними блогерами, робота у соціальних мережах та ін.

Як вважає політолог з Туркменістану Сердар Ібрагімов, всі зусилля мають бути спрямовані на «пошук згоди» між країнами, в тому числі і за рахунок створення спільного інформаційного простору, який повинен бути прозорим та незалежним від зовнішніх впливів. Було запропоновано створити науково-дослідний інститут, що займається вивченням Каспійського регіону, а також включити в освітні програми вивчення історії розвитку «прикаспійських країн» .

Директор Інформаційно-аналітичного центру «Caspian Bridge» Дархан Уаліханов зробив акцент на необхідності прийняття концепції про забезпечення інформаційної безпеки країн регіону як для подолання зовнішнього тиску, так і з метою запобігання інформаційних війн один проти одного. У свою чергу, гендиректор АМІ «Новини-Азербайджан» — керівник азербайджанського філії НП «Інститут каспійського співробітництва» Гюльнара Мамедзаде зазначила зрослі випадки інтервенції зовнішніх гравців в інформаційне поле країн Каспійського регіону, пов’язуючи це з підвищенням рівня співпраці між «прикаспійською п’ятіркою». На її думку, тиск на інформаційний простір Росії (як ініціатора інтеграційного проекту на пострадянському просторі) може поширитися і на суміжні країни. У цьому зв’язку нагальною необхідністю стає посилення співпраці в інформаційній сфері та вироблення програмного документа взаємодії.

Аналітичний оглядач газети «Вечірній Алмати» Замир Каражанов розповів про переваги розвитку Інтернету як перспективної і привабливою платформи для створення нових конкурентоспроможних інформаційних проектів.

Після досягнутих домовленостей на Четвертому Каспійському самміті прийшов час приступити до розробки Угоди про інформаційне співробітництво між п’ятьма прикаспійськими державами та Угоди про співробітництво в галузі забезпечення інформаційної безпеки в регіоні Каспійського моря. На закінчення варто зазначити, що в сучасних умовах взаємозалежності світу, інтернаціоналізації знань та інформації вироблення і формування власного контенту залишається найважливішим завданням країн регіону, які прагнуть зберегти свою ідентичність і ефективно брати участь у глобальних процесах [63].

Безліч «прив’язаних» до Каспійського моря проблем, серед яких неврегульованість його правового статусу, напружені  відносини країн Заходу з Іраном, протиріччя з приводу доступу до вуглеводневих запасів шельфу Каспію та ін. стають негативним фактором для державної безпеки (далі ДБ) прикаспійських держав. З наведених причин  для Російської Федерації Каспійський регіон особливо важливий, оскільки її багатовимірні відносини з прикаспійськими країнами у прикордонній сфері є важливими для збереження стабільності на Північному Кавказі і в Поволжі. Самостійним чинником і своєрідним «каталізатором» етнополітичних процесів, які впливають на ДБ Росії, виступає багатонаціональність її прикаспійських суб’єктів [72, с.89].

Республіка Казахстан (РК). Важливо зазначити, що в основі національної політики РК лежить цивільна і політична спільність народу, чим забезпечується юридична рівність прав і свобод громадян незалежно від національної приналежності та віросповідання. Історик М.Е.Шайхутдинов, узагальнюючи досвід державного національного будівництва, цитує президента РК Н.А.Назарбаєва, який наголошує на провідній ролі казахського народу у формуванні державності («… консолідуюча місія корінної нації реалізовується на основі врахування інтересів кожного етносу при дотриманні цивілізованих і демократичних принципів») [73, с.132].

Незважаючи на стабільну (в цілому) етнополітичну обстановку в республіці, експерти заявляють про збільшення розриву між національними групами, що потенційно може сприяти виникненню та ескалації соціальних конфліктів [44].

Разом з тим, некорінні жителі у сприйнятті окремих представників титульної національності є перешкодою у кар’єрному зростанні і досягненні добробуту. Представники казахстанського наукового співтовариства вважають, що «одним із центральних питань, що визначають характер і зміст цивільної спільності в РК, є співвідношення громадянської та етнічної ідентифікації» [103, с.126].

Негативну роль тут відіграють складні економічні умови, що загострюють міжетнічну конкуренцію. Проведені в республіці соціологічні дослідження свідчать про наявність значної кількості громадян, які вважають, що представники некорінних національностей, отримавши житло і роботу, одержують «зайві» соціальні блага і повинні залишити країну [103, с.130].

В цілому влада РК орієнтована на розвиток міжетнічної злагоди і зміцнення єдиної казахстанської нації без поділу її на національні утворення. У державі створена вагома правова база регулювання сфери міжетнічних і міжнаціональних відносин: прийнятий Закон про Асамблею народів Казахстану, Закон про мови, Доктрина національної єдності. Найважливіший інструмент етнополітики республіки — Асамблея народів Казахстану, якій надано конституційний статус [26].

Значний вплив на ДБ Казахстану конфесійних відносин, які, як свідчить статистика, мають етнічну основу. У країні на 2012р. діяли релігійні організації, що представляють 17 конфесій  — і світових релігій, і різних деномінацій, в т.ч. і новостворених. Трохи більше 70% віруючих — мусульмани (переважно казахи, узбеки, таджики  та ін. представники азіатських і кавказьких етносів), християнами себе вважають трохи більше 26% населення (росіяни, українці, білоруси та поляки), близько 3%  —невіруючі. Прикаспійські регіони РК засвідчують прогресуючі негативні тенденції, пов’язані з поширенням екстремістських релігійних течій. Зокрема, різко зросла чисельність салафітів (ваххабітів) в Атирауській області. Наприкінці першого десятиліття XXI ст. в регіоні їх налічувалося не більше 90 чол. Вже наприкінці 2011 р, як зазначав директор департаменту у справах релігій О. Касимов, «це число перевалило за 1500» [116].

Реалізуючи інтереси безпеки, держава намагається протидіяти релігійному екстремізму. Релігійна сфера в сучасному світі нерідко має зовнішньополітичну складову. Одна із найважливіших проблем в етноконфесійній сфері РК — прихований вплив, який чинять зарубіжні ісламські фонди на характер сповідання ісламу. Безумовно, є позитивні аспекти: підтримка дитячих будинків, будівництво навчальних закладів з поглибленим вивченням іноземних мов (здебільшого турецької і арабської). Але основне у цих фондах — характер їх просвітницької релігійної діяльності. А він залишається слабо відомим як  казахській громадськості, так і, в більшості випадків, спецслужбам країни [103, с.149].

Релігійна сфера в сучасному світі нерідко має зовнішньополітичну складову. Одна з найважливіших проблем в етноконфесійній сфері РК – прихований вплив, який чиниться зарубіжними ісламськими фондами на характер сповідання ісламу. Безумовно, є позитивні аспекти: підтримка дитячих будинків, будівництво навчальних закладів з поглибленим вивченням іноземних мов (здебільшого турецького і арабського). Але основне в змісті діяльності цих фондів — характер їх просвітницької релігійної діяльності. А він залишається слабо відомим як казахстанській громадськості, так і, в більшості випадків, спецслужбам країни».

Не виключено, що одним із підсумків цієї діяльності  стає зростання потенціалу релігійної роз’єднаності казахів, здатної в перспективі виявитися досить серйозною загрозою інтересам ДБ. Моніторинг етноконфесійної ситуації в РК, який проводився протягом 5 років, показав, що за останні роки вдвічі зросла кількість віруючих, готових «вступити в конфлікт на боці своєї релігійної громади» [103, с.143].

Туркменістан. Туркменістан в прикаспійському ПП представлений Балканським велаятом. Балка́нський велая́т (туркм. Balkan welaýaty) — адміністративна одиниця на заході Туркменістану, утворена у 1992 році на території колишньої Балканської області. На заході омивається Каспійським морем, на півночі межує з Казахстаном та Узбекистаном, на сході — з Дашогузьким та Ахальським велаятами, на півдні — з Іраном [9].

У роки СРСР ця територія була найбільш багатонаціональною в Туркменії. Тоді активне про-промислове розвиток і видобуток корисних копалин вимагали великих трудових ресурсів. Нечисленність місцевого населення зумовила значну міграцію трудових ресурсів у цей  регіон з інших територій СРСР. У даний час в Балканському велаяті представники титульної національності — туркмени складають більше 85% населення, близько 4% частка в етнічному складі казахів істільки ж росіян, 1,6% — азербайджанці. Також проживають у регіоні українці, татари, вірмени, лезгини, узбеки [8].

РТ в аспекті досліджуваної теми відносно стабільна і без явно виражених етнополітичних проблем. Однак, бувають суперечності між переважною кількістю населення титульної національності і відносно нечисленними діаспорами інших етносів, які не здатні в даний час розвинутися до рівня, здатного загрожувати конституційному ладу держави, але мають певний деструктивний потенціал. Це варто враховувати в інтересах Держбезпеки [72, с.90].

В основі будівництва Туркменської держави спочатку були закладені принципи пріоритету титульного етносу. Природно дана теза не закріплена у Конституції, але явно випливає з етнополітичної практики державного управління, що звертає на себе увагу міжнародної спільноти (президентом у цей період — Р. Назаров). Він, зокрема, зазначає: «Під час 67-ї сесії Комітету ООН з ліквідації расової дискримінації (Женева, 2-19 серпня 2005р.), члени Комітету адресували багато неприємних запитань міністру Р. Мередову. Вони стосувалися закриття узбецьких і казахських шкіл, різкого скорочення навчання російською мовою, невизнання в країні дипломів інших країн (володарі яких, в основному, представники нацменшин), обов’язкової для всіх учнів шкільної форми, наближеної до туркменського національного одягу і т.д.» [82].

Після смерті С. Ніязова новий Президент Туркменістану Г. Бердимухамедов почав приділяти більше уваги питанням міжнародного співробітництва у сфері міжнаціональних відносин. З урахуванням значного переважання етносів з традиційним мусульманським віросповіданням практично у всіх адміністративно-територіальних утвореннях, включаючи Балканський велаят, домінує іслам [83].

Влада намагається протидіяти ісламському екстремізму. Наприклад, «… у 2012р. туркменські правоохоронні органи затримали понад 200 молодих людей, які займалися поширенням ідей релігійно-екстремістського течії « Нурсісти» [75].

Таким чином, як і в описаному вище Казахстані, найбільш негативні етнополітичні процеси у Туркменистані реалізують у релігійній сфері. Історично обумовлену ​​прихильність ісламу домінуючому в країні туркменському етносу використовують адепти радикальних мусульманських течій як соціальну базу поповнення своїх рядів. В перспективі дана обставина може сформувати цілком відчутну загрозу ДБ республіки.

Азербайджанська Республіка (АР). Специфіка Азербайджану — адміністративно-територіальний поділ (66 районів і 1 автономна республіка — Нахичевань). За площею держава невелика, а етнополітична обстановка, у якій перебуває АР, — специфічна і  переважання у ній представників титульної національності яскраво виражено. 90,6% —  азербайджанців, другу за чисельністю національну групу складають лезгини — 2,2% [3].

Прагнення етнічних груп до створення власної державності формує широкий спектр політичних відносин, вектор яких спрямований на реалізацію даного етнічного інтересу.  Як правило, така зацікавленість вступає у протиріччя з інтересами інших суб’єктів політики, стає негативним фактором дестабілізації політичної обстановки. З 1994 р. близько 1/5 території Азербайджану (Нагірно-Карабахська Республіка) контролює керівництвом країни. З азербайджанського погляду дану територію окупувала Вірменія, з якою АР перебуває в стані війни (але укладено перемир’я), тобто реалізована одна з найсерйозніших загроз Держбезпеки — втрата суверенітету над частиною країни. Даний факт робить істотний вплив на зовнішню і внутрішню політику АР. Найбільш деструктивно для ДБ може себе проявляти прагнення так званих «розділених народів» до об’єднання [72, с.100].

А тому важко не погодитися із думкою історика А. А. Акімова, який вважає, що тяжіння регіональної одиниці держави до відповідної території, розташованої за його межами, — явище природне. Це може випливати з існуючих або тих, що колись існували культурно-історичних, економічних і політичних зв’язків [4, с.38].

Основні конфліктні ситуації виникають щодо таких етнічних груп: лезгіни, азербайджанські аварці. Отже, можна констатувати, що етнополітичні проблеми із значним деструктивним потенціалом, здатним посягнути на конституційний лад республіки, мають місце. Кожна з них у разі переростання у відкритий конфлікт може дестабілізувати обстановку у прикаспійському прикордонному просторі (далі ПП) не тільки цієї країни, а й інших держав регіону. Як випливає із викладеного, етнополітичні проблеми в АР в чомусь схожі із ситуацією в РК і РТ. Варто зазначити, що ступінь реалізованості загроз ДБ Азербайджану вище. У зв’язку із цим країна, по суті, перебуває у стані війни (позитивно, що в цілому перемир’я вже довгі роки дотримуються). На думку автора, деструктивний потенціал етнополітичного характеру в АР істотно вище, ніж в інших прикаспійських державах, що особливо проявляється в його ПП [72, с.100].

Серед зовнішніх етнополітичних факторів, що впливають на інтереси Держбезпеки у прикаспійських країнах, особливе місце займає специфічне міжнародне явище з етнічною  підставою — «пантюркизм», тобто «ідеологія, політика і практика національно-шовіністичного  спрямування, яка проголошує єдність усіх тюркомовних народів» [121, с.113].

У новітній історії співпраця тюркомовних держав активізувалося з початку 1990-х р. і переважно в етнокультурній та просвітницької сферах. Туреччина створила велику мережу навчальних закладів у багатьох пострадянських державах, у тому числі в Азербайджані та Казахстані. Природно, що орієнтаційний вектор цих навчальних закладів відповідав традиціям турецької школи з іншими етнокультурними, освітніми та цивілізаційними стандартами. З другої половини першого десятиліття ХХІ ст. почали активно розвиватися торговельно-економічні відносини у сфері тюркської взаємодії. Саме вони домінували у спектрі питань, обговорюваних в період офіційного візиту президента Казахстану до Туреччини (жовтень 2012 р.), що цілком відповідало заяві генерального секретаря Ради тюркомовних держав Х. Акинджі. Наприкінці 2011р. прозвучала теза про намір створення тюркомовними країнами митного союзу і безвізового простору [97].

Політолог С. Тарасова вважає, що «у Туреччині існує свій інтеграційний проект створення в Євразії аналога Європейського союзу, який є контрпроектом по відношенню до Євразійського економічного союзу Росії».

В даний час малоймовірна тісна інтеграція тюркських держав, у тому числі прикаспійських в єдиний політичний простір. Однак, кроки у напрямку розвитку пантюркістських устремлінь є очевидними і цілком відчутні у деяких сферах життєдіяльності держав Каспійського регіону [97].

Цілком імовірно, що прагнення до економічної інтеграції тюркських держав вступить у протиріччя з нещодавно утвореним єдиним економічним простором Білорусі, Росії та Казахстану. Саме участь останнього в обох торговельно-економічних системах може детермінувати проблемні відносини між ними.

При висвітленні даного питання варто проаналізувати рівень підтримки населенням діючої влади в країнах Каспійського регіону (таблиця 2.7).

Таблиця 2.7. Рівень підтримки діючої влади в країнах Каспійського регіону

	Рівень підтримки діючої влади в країні, %			Примітка
	підтримує	не підтримує	утримались
Казахстан	75	11	9	Директор Інституту міжнародного та регіонального співробітництва при Казахстансько-німецькому університеті Булат Султанов вважає, що багатовекторна політика Казахстану передбачає три пріоритетні напрямки — Росія, Китай і ЄС. Казахстан — країна демократична, — стверджує Султанов. Більшість населення — прихильники президента Назарбаєва, але є й ті, хто не згоден з його політикою. Але те, як Назарбаєв проводить не тільки зовнішню, але й внутрішню політику, заслуговує схвалення. Переважна більшість населення Казахстану його підтримує.
Іран	70	14	16	Зростання популярності тегеранського лідера серед мусульманського населення пов’язане із протистоянням США, і закликами знищити Ізраїль. Така ситуація пов’язана як із військими діями в країні, так і з політикою Росії в регіоні.
Азербайд-жан	85	10	15	Переважна більшість населення Азербайджану підтримує Президента Ільхама Алієва. Про це свідчать підсумки загальнонаціонального опитування громадської думки, проведеного  Центром моніторингу «Ряй», — передає Mod.Az. Якби президентські вибори в Азербайджані відбулися найближчої неділі, то абсолютна більшість респондентів, які підуть на виборчі дільниці (84,7%), віддали б свої голоси за нинішнього главу держави Ільхама Алієва. Відповідаючи на питання «висловлює чи Ільхам Алієв інтереси таких людей, як ви?», близько 82% респондентів сказали б «так» (повністю або частково), 6% — «ні», а 5% — «скоріше «ні», ніж «так». Решта вагалися з відповіддю.
Туркменістан	80	12	8	У країні ніколи не виникала проблема сильної соціальної диференціації та розшарування людей за рівнем прибутковості. Населення в основній масі пов’язує власне благополуччя з отриманням  преференцій від держави. До того ж, в країні немає напруженості з дефіцитом сімейного доходу. Якщо в сім’ї двоє працюючих, то грошей цілком вистачає на проживання. В цілому рівень життя в Туркменістані вищий, ніж в усіх країнах Центральної Азії, за винятком Казахстану. При цьому основними чинниками, що забезпечують відносно прийнятний доступ до основних благ, є фінансові можливості держави, зокрема доходи, отримані  від продажу газу, відносна малозаселеність,  належна соціальна підтримка влади, а також ментальні особливості туркменського суспільства.
Російська Федерація	89	10	1	У Росії дев’ятьох із десяти громадян влаштовує політика, яку проводить Володимир Путін. 87% опитаних у ході дослідження «Левада-центру» у липні 2015 висловили задоволеність тим, що робить глава держави. Друге місце зайняв прем’єр-міністр Дмитро Медведєв. Його діяльність на посту глави російського уряду підтримують 65%. У той же час робота керованого ним кабінету міністрів задовольняє дещо меншу кількість росіян — 58%. Діяльність Держдуми схвалюють 50% респондентів.

Рис.2.6. Рівень підтримки діючої влади в країнах Каспійського регіону

Таким чином, більша частка населення підтримує політику, яка проводиться тією чи іншою країною. Звичайно, є відсоток людей, які жорстко не підтримують та критикують діючу владу. І, як і в будь-якій країні, є певна частина населення, які є інертними до подій, що відбуваються.

Сьогодення країн Каспійського регіону наповнене етнополітичними явищами і процесами, які здатні ініціювати конфліктні відносини. Нерідко ця діяльність носить явно деструктивну для Держбезпеки спрямованість. Необхідно враховувати, що більшість проблем має історично обумовлену природу і транскордонний характер. Дана обставина є підставою для вироблення спільних підходів у нейтралізації деструктивних етнополітичних процесів, здатних загрожувати ДБ прикаспійських держав.  Як висновки,  можна виділити наступне [72, с.101]:

— вплив етнополітичних факторів на можливість сталого розвитку країн Каспійського регіону, збереження ними національного надбання і конституційних основ свого політичного устрою (що очевидно). Отже, можливість успішної протидії відповідним загрозам у прикаспійському прикордонному просторі (ПП) тісно пов’язана з необхідністю обліку етнополітичної специфіки формування та реалізації інтересів ДБ;

— прикаспійський ПП піддавався системній експансії радикальної релігійної ідеології, а екстериторіальність даного процесу «не помічати» державні кордони вказує на його геополітичний характер. Відповідно кожній із прикаспійських держав в інтересах захисту свого конституційного ладу необхідно, створюючи власні технології активної протидії ісламському екстремізму, формувати і загальну систему боротьби з даною масштабною загрозою;

— незважаючи на відносно доброзичливу політику щодо російськомовного населення, варто відмітити його відтік з РК, АР і РТ. Як наслідок, зменшується соціальна база для закріплення інтересів «русского мира» на великому просторі, прилеглому до Каспію, що є негативним фактором реалізації інтересів ДБ Росії у Каспійському регіоні. Дана тенденція у перспективі здатна створити передумови для укорінення в ньому геополітичних суперників РФ;

— держави Каспійського регіону існують і функціонують у тісному зв’язку одна з одною і нерідко з іншими геополітичними суб’єктами, розташованими далеко від Каспію. Ці зв’язки і контакти у прикаспійському ПП утворюють складну етнополітичну систему, яка зачіпає широкий спектр соціально-політичних відносин. Отже, в ряді регіональних етнополітичних процесів доцільно вбачати зовнішньополітичний зміст;

— у прикаспійському ПП з’являються устремління «зовнішніх» геополітичних акторів використовувати етнополітичну своєрідність пострадянських держав для встановлення політико-економічного панування в регіоні. При цьому не завжди країни потенційно схильні до такої залежності вважають за потрібне пручатися вказаному впливу, що в перспективі може сприяти формуванню у Каспійському регіоні протистояння між державами та їх союзами. У майбутньому у інтересах зниження можливої дестабілізації міждержавних відносин доцільно політико-дипломатичним шляхом викорінювати передумови для можливих протиріч з конфліктним потенціалом (статус Каспійського моря, проблема Нагірного Карабаху, демаркація державного кордону тощо);

— до найбільш вагомих зовнішніх етнополітичних факторів, здатних впливати на ДБ країн Каспійського регіону у прикаспійському ПП слід відносити ті етнополітичні процеси, які потенційно здатні завдати шкоди їх територіальній цілісності, а також спрямовані на заміщення традиційних духовних цінностей всіх або деяких народів цих країн.

Отже, представлені висновки дозволяють припустити, що, незважаючи на наявність «персональних» інтересів ДБ прикаспійських країн, всі вони поставлені перед фактом наростання актуальних для кожної з них загроз ісламського екстремізму, деструктивного впливу «зовнішніх» геополітичних суб’єктів, спроб перегляду їх адміністративно-територіального ділення та ін. Спільність етнополітичних процесів, що формують загрози ДБ в прикордонному просторі країн, прилеглих до Каспію, логічно обумовлює можливість спільної протидії цим загрозам. Така «кооперація» підвищить ефективність реалізації інтересів Держбезпеки як кожної з прикаспійських країн, так і для Каспійського регіону в цілому.

Висновок до 2 розділу 

Таким чином, на сучасному етапі основними напрямками співпраці у Каспійському регіоні є не лише освоєння потенціалу природних ресурсів, а й активізація інтеграційних процесів, розширення економічних зв’язків, а також взаємодія прикаспійських країн та світової спільноти у справі  збереження Каспію як унікальної соціально-економічної системи.

Доведені запаси нафти у Каспійському регіоні складають близько 257 млрд. барелів – це майже 20% світових запасів. Запаси нафти в розрізі країн регіону: Іран – 138,0 млрд.; Росія – 79 млрд.; Казахстан – 30 млрд.; Азербайджан – 7 млрд.; Туркменістан – 2,8 млрд. барелів. Іран входить до трійки світових лідерів щодо запасів нафти після Саудівської Аравії та Канади. Світовий її видобуток складає 81,8 млн. барелів за добу, а світове споживання – 84,5 млн. барелів/добу, світове споживання на душу населення — 31,1 барелів/добу. У сумарному підсумки в Каспійському регіоні видобувають 17,251 млн. барелів/день нафти, що складає  21% від загальносвітового видобутку. Серед країн Каспійського регіону лідером з видобутку нафти є Російська Федерація — 9,81 млн. барелів/добу, в Ірані добувають 4,7 млн. барелів /добу.

Із врахуванням Ірану і прикаспійських областей Росії, Каспійський регіон забезпечує приблизно 9% від світового виробництва нафти.

Підтверджені запаси газу в країнах Каспійського регіону складають близько 76,2 трлн. куб.м. Іран, Азербайджан, Туркменія і Казахстан забезпечують близько 7,5% світового видобутку газу, а з урахуванням Росії —  понад 27%. Серед країн Каспійського регіону основними експортерами природного газу є Російська Федерація та Туркменістан.

Лідером з виробництва, споживання та експорту електроенергії є Російська Федерація. Це пов’язано, перш за все,  з територіальним аспектом, потужним промисловим комплексом та ін.  За результатами аналізу зовнішньої торгівлі слід зазначити, що основну частку експорту країн Каспійського регіону складають нафта та нафтопродукти – 60-90% загального показника. Експортують також чорні метали, хімікати, машини, промислову та сільськогосподарську продукцію тощо. У структурі імпорту країн Каспійського регіону переважають машини та обладнання, нафтопродукти, продовольство, метали, хімікати. Імпортні операції здійснюються з Китаєм, Туреччиною, Росією, Німеччиною, ОАЕ, Україною, США, Францією  та ін.

Залучення іноземних інвесторів та провідних західних нафтогазових компаній для розвитку нафтогазового бізнесу – перспективний та пріоритетний напрямок розвитку для країн Каспійського регіону. До того ж, інтерес зарубіжних нафтових компаній до Каспійського моря визначається вичерпанням світових запасів мінерального палива. Забезпеченість доведеними ресурсами нафти на сьогоднішній день не перевищує півстоліття. Каспійське море за величиною своїх нафтових запасів приблизно рівняється з Північним морем. Європейські споживачі північноморської нафти будуть поступово переорієнтовані на споживання ресурсів Каспію.

Пріоритет економічних інтересів визначається: глобальною потребою в енергоресурсах та глобальними перевагами контролю над використанням і розподілом економічного потенціалу регіону.

Основним болючим питанням зовнішньополітичних відносин є  проблема правового статусу Каспійського моря. Конвенція щодо цього на даний час не підписана. Саме цей факт протягом досить тривалого періоду ускладнює процеси соціально- економічного розвитку, створює низку проблемних питань у взаємовідносинах країн, в тому числі в політичному контексті.  До того ж, невизначеність правового статусу Каспію створює передумови для конфліктів, в тому числі і збройних. Зважаючи на вищесказане, необхідно якомога швидше знайти механізми налагодження безпеки Каспійського регіону шляхом підписання вищезгаданої конвенції

Розвиток геополітичної ситуації в регіоні зумовлюється низкою зовнішніх і внутрішньо регіональних чинників. Зовнішній чинник – це необхідність відзначення інтересів і політики великих глобальних і регіональних держав (США, Китай, ЄС, країни-сусіди Каспійського регіону, Прикаспійські держави, Російська Федерація). Внутрішні чинники є результатом історичного розвитку і сучасної політичної еволюції держав регіону.

Стратегія США по відношенню до Каспійського регіону більше орієнтується на розширення військово-політичного впливу. Китай проводить політику в напрямку збільшення імпорту сировини (нафти та газу) для своєї швидко зростаючої економіки. Європейський союз є традиційним покупцем каспійського вуглеводневої сировини. Пріоритетом ЄС у довгостроковій перспективі є створення розгалуженої структури маршрутів поставок енергоресурсів в регіон, а також з’єднання енергетичних систем Європи з основними постачальниками в Центральній Азії, на Близькому Сході і в Північній Африці. Інтереси країн-сусідів Каспійського регіону лежать у площині євроамериканської стратегії щодо створення західного вектора транспортування каспійських енергоресурсів.

У геополітиці Росії надзвичайно актуальна проблема — забезпечення її національної безпеки. Загалом обрана Росією лінія поведінки стосовно Каспію спрямована на підтримку конкурентоспроможності російських проектів, геополітичний зміст яких превалює над економічним.

Спільна мета США, Туреччини, Китаю, країн Євросоюзу – послабити вплив Росії у регіоні, відсторонити її від можливості контролю над сировинними ресурсами даної території. Важливим інструментом у досягненні цієї мети сьогодні  стали  транспортні  коридори,  трубопроводи,  які  ці  країни  намагаються створити, оминаючи територію Росії.

Загалом діяльність провідних світових держав у Каспійському регіоні обумовлюється прагненням забезпечити свої національні інтереси. В той же час в політиці Росії, особливо на первинному етапі, спостерігалась невідповідність між національними економічними інтересами і геополітичними амбіціями.

Говорячи про заходи довіри і безпеки у Каспійському регіоні, слід зупинитися і на ініціативі Росії щодо створення Організації Каспійського економічного співробітництва (ОКЕС), про яку останнім часом мало чути. ОКЕС могла б стати ефективною регіональною організацією в умовах, коли у країн дійсно багато потенційних сфер для співробітництва.

Каспійський регіон за останні 20 років зазнав істотних трансформацій. Кожна з країн має свої національні та геополітичні інтереси, які часто складно сумісні з поглибленням кооперації «каспійської п’ятірки» та конвергенцією економічних, політичних і культурно-цивілізаційних систем даних держав.

Перетворення Каспійського регіону у суб’єкт світової геополітики і геоекономіки стало передумовою, з одного боку, для зміцнення міжнародних зв’язків країн регіону та міжрегіональних відносин — Кавказ, Центральна Азія, Близький Схід, а з іншого — для виникнення протиріч на регіональному ринку. Казахстан, у свою чергу, значно впливає на формування міжнародних економічних відносин в регіоні, що зумовлено: ресурсним потенціалом країни; особливостями географії зовнішньої торгівлі; особливим поглядом на проблеми регіональної інтеграції.

У регіоні відбувається зіткнення інтересів світових центрів тих сил, що роблять на переговорний процес щодо делімітації Каспійського моря додатковий вплив. У свою чергу, реалізовуючи курс на диверсифікацію маршрутів поставок нафти і газу, держави Каспійського регіону прагнуть зберегти незалежність зовнішньополітичного курсу при укладанні домовленостей про продаж енергетичної сировини основним країнам-імпортерам, а також забезпечити виконання зобов’язань з доставки енергоносіїв згідно з укладеними контрактами.

Вважається, що прикаспійській п’ятірці необхідно активізувати свою зовнішню політику зі створення регіональної організації, яка займатиметься проблемами безпеки і співробітництва на Каспії. Адже їх рішення на багатосторонньому рівні сприятливо впливатиме на стабілізацію ситуації в регіоні. Однак, у зв’язку із триваючими суперечками навколо визначення статусу Каспію, реалізація даних ініціатив відкладається.

Таким чином,  прикордонний простір розглянутих країн Каспійського регіону наповнений етнополітичними явищами і процесами, які здатні ініціювати конфліктні відносини. Нерідко ця діяльність носить явно деструктивну для Держбезпеки спрямованість. Необхідно враховувати, що більшість проблем має історично обумовлену природу і транскордонний характер. Дана обставина є підставою для вироблення спільних підходів у нейтралізації деструктивних етнополітичних процесів, здатних загрожувати Держбезпеці прикаспійських держав.

КОГНІТИВНЕ МОДЕЛЮВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН КРАЇН КАСПІЙСЬКОГО РЕГІОНУ

 3.1 Обґрунтування факторів когнітивної моделі міжнародних відносин країн Каспійського регіону 

В останні роки в геополітичній науці сформувався новий напрям наукових досліджень. Це макрорегіональні (або просто регіональні) дослідження, які сфокусовані не так на глобальній системі, як на стійких комплексах (блоках) держав, що формуються в різних частинах земної кулі.

Слід зауважити, що в геополітичних дослідженнях все більшу увагу починають приділяти сучасним методам дослідження складних систем, таким, як: системний підхід та комп’ютерне моделювання [118, 114, 111], ситуаційний аналіз [91, 92], статистичний аналіз даних та ін.

Для геополітичного моделювання також можна використовувати сучасні методи імітаційного моделювання [67, 108], які геополітологи досі не використовували.

Можна вважати, що найбільш повно позначеним вимогам різнобічного системного імітаційного моделювання геополітичних процесів задовольняють такі сучасні методи імітаційного моделювання, що не суперечать один одному, а є взаємодоповнюючими, а саме: методи системної динаміки, когнітивного моделювання, агентного моделювання, багатовимірний статистичний аналіз.

У даному дослідженні при проведенні когнітивного моделювання та прогнозування міжнародних відносин країн Каспійського регіону використовуватимуться методи когнітивного моделювання із залученням елементів системної динаміки.

В контексті проведення дослідження варто зазначити, що в даний час когнітивне моделювання [2, 74, 77, 122] розвивається як один з напрямків когнітивних наук (лат. Cognitio — пізнання) — міждисциплінарний науковий напрямок, що об’єднує теорію пізнання, когнітивну психологію, нейрофізіологію, когнітивну лінгвістику і теорію штучного інтелекту. У нашому випадку технології когнітивного моделювання мають відношення до робіт у галузі штучного інтелекту — а саме до розробки інтелектуальних систем підтримки прийняття рішень.

Коротко зупинимось на методології когнітивного моделювання по роботах Георгія Володимировича Горєлова (професор, доктор технічних наук, академік Російської Академії Транспорту, колишній директор Інституту Систем Управління, Телекомунікацій та електрифікації, завідувач кафедри «Радіотехніка та електрозв’язок» Московського Державного Університету шляхів сполучення (МИИТ) [31-39], яка розроблялась для дослідження складних систем. Під когнітивною методологією розуміємо «когнітивно-логічну» організацію діяльності дослідника, що полягає у визначенні мети, об’єкта і предмета дослідження, методів та інформаційних технологій когнітивного моделювання. Схема когнітивного моделювання представлена ​​в Додатку Л. [39]

Систематизуючою базою для методології когнітивного моделювання є метамодель дослідження [7], у яку введена модель спостерігача М_н

М ={М₀ (Y, U, P), MЕMОЕM_D(Q), M_MO, M_ME, M_U, А, М_{(Х),, н}}

В моделі М:

М₀(Y, U, P) –  ідентифікуюча модель системи (модель об’єкта), в якій вектор Y — ендогенні змінні, що характеризують фазовий стан об’єкта, U — вектор керованих змінних, P — вектор виділених ресурсів;

М₀ (Y, U, P) = {МФ, Stat}, Stat — статистичні моделі, МФ — модифікований параметричний векторний граф; МЕ — модель навколишнього середовища, X — екзогенні величини;

Мо_Е = {M_YSχ,M_YS} } — модель взаємодії об’єкта і середовища (M_Sχ, M_YS — моделі зв’язку системи із середовищем на вході і виході);

M_D(Q) — модель поведінки системи, Q — впливи, M_MO и М_ME — моделі вимірювання стану системи і навколишнього середовища;

M_U — модель керуючої системи;

А — правило вибору процесів зміни об’єкта.

Істотним у цій метамоделі є оцінка не лише самої системи, але і її середовища. Важливим є те, що введення «спостерігача» в метамодель дозволяє будувати методологію дослідження і приймати рішення з урахуванням розвитку процесу пізнання об’єкта у свідомості дослідника.

Розроблена когнітивна методологія є інструментом, що допомагає експерту (експертам) структурувати знання і головне — системно і всебічно проводити дослідження різних аспектів функціонування складної системи, яка найчастіше залишається поза увагою фахівців. Доцільно зауважити, що саме останнє призводить до прийняття невірних (необдуманих, небезпечних) рішень.

Метою проведення дослідження складної системи є:

— зрозуміти і пояснити механізм явищ і процесів у системі;

— передбачення можливих шляхів її розвитку;

— управління ситуаціями та з метою адаптування до них.

Когнітивне моделювання дозволяє істотно знизити ризик людського фактора при підготовці та прийнятті рішень. Ця властивість є надзвичайно важливою та корисною при проведенні геополітичних досліджень.

У нашому випадку під когнітивним моделюванням слабо структурованих складних систем, підтримуваним програмною системою когнітивного моделювання (ПС КМ) [38, 40], розуміється рішення наступних системних задач:

• ідентифікація об’єкта;
• аналіз шляхів і циклів когнітивної моделі;
• проведення сценарного аналізу;
• рішення оберненої задачі;
• рішення задач реалізації;
• проведення спостереження;
• контроль та керування;
• визначення шляхів та напрямків оптимізації;
• прогнозування;
• аналіз зв’язності і складності системи;
• вирішення завдання композиції – декомпозиції;
• аналіз стійкості та чутливості;
• теорії катастроф;
• оцінка адаптованості;
• визначення рівня самоорганізації системи;
• прийняття рішень.

Завдання когнітивного аналізу (побудови когнітивних карт), управління ситуаціями (імпульсне моделювання), рішення оберненої задачі є досить традиційними в когнітивних дослідженнях складних систем [74, 77].

Решта завдань в сукупності з усіма вищеназваними завданнями досліджуються в роботах [35-42, 125 -126].

Використання когнітивної методології в дослідженнях конкретної складної системи відбувається поетапно. На рисунку 3.1. представлені укрупнені етапи реалізації когнітивної методології в дослідженні соціально-економічних і політичних об’єктів.

Розглянемо коротко етапи когнітивного моделювання.

Перший етап — це розробка когнітивної моделі у вигляді когнітивної карти або у вигляді більш складних когнітивних моделей типу: векторний параметричний граф, параметричний векторний функціональний граф Ф_п (1), модифікований функціональний граф та ін.

Ф _п =  (G, F, X, Q)                                                                                                           (1)

У формулі (1): G = (V, E), G — знаковий орієнтований граф,

в якому V={v_i}, i = 1,2,…, k – безліч вершин (концептів) когнітивної кaрти,

 E = {e_ij} — дуги, що з’єднують вершини

v_i и v_j; X ={x_i} – множина параметрів вершин,

 F= f {v_i,v_j,e_ij} — Функція (або функціонал f {v_i,v_j,e_ij}, або коефіцієнт f_ij) зв’язку між вершинами, Q – простір параметрів вершин. При розробці когнітивної моделі у вигляді (1) частина її (підграф) може бути побудована за статистичними даними про об’єкт, частина — на підставі обробки експертних і теоретичних даних. Розробляються також нетрадиційні когнітивні моделі у вигляді ієрархічних когнітивних карт, які представляють собою розкриття узагальнених об’єктів (вершин) верхнього рівня когнітивної карти у об’єкти, що є її складовими, в тому числі об’єкти нижнього рівня та/або ієрархію управління.

Наступні етапи когнітивного моделювання це:

• етапи дослідження причинно-наслідкових зв’язків (шляхів і циклів когнітивної моделі);
• аналіз структури моделі, що відображає механізм досліджуваних складних об’єктів, у тому числі — симпліціального (топологічний, q-аналіз зв’язності) аналіз [31], що дозволяє виявити глибинний зв’язок між блоками (симплекс) когнітивної карти, яка не очевидна на графі;
• аналіз стійкості системи до обурень і структурних змін;
• дослідження можливого розвитку процесів у системі шляхом імпульсного моделювання, тобто перехід від досліджень статики системи до дослідження її динаміки [41].

При дослідженні залежності зміни параметрів вершин x_i від часу: x_i(t), t=1,2,3,… можна визначити процес поширення обурення по графу G, тобто перехід системи зі стану t_n-1 в t_n, t_n+1, … [29,30].

Нехай значення x_i(t_n+1) у вершині V_i залежить від x_i(t_n) і від вершин, суміжних із Vi . Нехай V_i суміжна з Vj, тоді вплив цієї зміни на параметр x_i в момент t буде описуватись функцією ±Р_j(t_n) в залежності від знака дуги, що з’єднує  V_i  та Vj. Тоді правило зміни параметрів у вершинах в момент  t_n+1 буде наступним [94]:

x _n (n + 1) = x _n (n) +                                                         (2)

де x(n), x (n+1) – величини показника у вершині V при кроках імітації в момент t = n і наступним t = n+1, n – такти моделювання; P_j(n) – зміни у вершині Vj в момент часу t_n; Q_i(n) = {q_it}^k_i=1, , n=0,1, 2,…, – вектор зовнішніх імпульсів q_it, внесених у вершини V_i в момент часу t_n (на тактах моделювання n).

Внесення обурень моделює сценарій, що відповідає на питання наукового передбачення: «А що буде, якщо?» Таким чином, імпульсне моделювання розвитку ситуацій дозволяє виявити можливі сценарії розвитку системи — від песимістичних, до оптимістичних. На підставі сценаріїв проектується стратегія управління системою, яку далі реалізують особи, які приймають рішення, відповідно до умов зовнішнього і внутрішнього середовища.

Графіки імпульсних процесів будуються за допомогою програмної системи когнітивного моделювання ПС КМ [31,32].

Для моделювання на знакових орграфах в ПС КМ використовують розрахункові формули імпульсних процесів в матричній формі — рівнянні (5).

Вектор параметрів вершин  в момент часу t  задається рівнянням:

R_t= X_t– X _t-1 =1, 2, 3,…                                                                                                     (3)

Зміни параметрів вершин задаються рівнянням:

X= X _t-1 + AR _t-1 +  Q _t-1,                                                                                                     (4)

Де t = 0,1, 2….вектор зовнішніх імпульсів q_it, що вносяться у вершини V_i  в момент часу t;

, t=0,1,2….. – вектор значень параметрів x_it вершин V_i в момент часу t;

A – матриця відношень, що відповідають когнітивній карті  – графу G.

З рівнянь (3) та (4) виведено розрахункову формулу для R_t:

R_t=A^t-1Q₀ + A^t-2Q₁+…+ AQ_t-2+ IQ_t-1,                                                                                (5)

де I – одинична матриця.

Найпростішим варіантом поширення обурення є випадок, коли R (0) має лише один ненульовий вхід, тобто обурення виражається лише в одній вершині V_i. Такі процеси прийнято називати простими процесами розповсюдження обурень.

На першому етапі дослідження системи не враховується можливі запізнювання в системі і початкові значення параметрів у вершинах. В ході дослідження проводиться аналіз чутливості рішень до різних змін когнітивної моделі і до внесених обурень. Об’єднання існуючих технологій когнітивного моделювання і технологій системної динаміки (а також технологій потокових діаграм і агентного моделювання) представляється можливим в загальній моделі причинно-наслідкових зв’язків — когнітивної моделі, матриця якої містить і блоки у вигляді «простої» когнітивної карти (знаковий орієнтований граф), і блоки у вигляді параметричного векторного функціонального графа  зі зв’язками між вершинами типу

(6)

де f_ij – це функціональна залежність параметрів вершин, що ставиться у відповідність кожній дузі.

Залежність f_ij може бути не тільки функціональною, але і стохастичною.

Крім того, в більш простому варіанті вона може існувати як «коефіцієнт посилення» f_ij=w_ij. Цей блок (підграф когнітивної моделі) може бути моделлю системної динаміки, оскільки структура моделі системної динаміки також представлена графом.

Можливі дві форми розробки загальної моделі, що поєднує технології когнітивного моделювання та системної динаміки: «зверху» і «знизу».

«Зверху»: на початковому етапі розробляється когнітивна модель у вигляді  когнітивної карти G0, яка в подальшому уточнюється та добудовується до модифікованого функціонального графа [41], коли в структуру включають якісні фактори (наприклад, політична ситуація в країні) та кількісні (наприклад, кількість населення). У цьому випадку її  підграфом може бути модель системної динаміки, яка вже існує або будується за відповідними технологіями системної динаміки. При побудові «знизу» розробляють спочатку окремі блоки когнітивної моделі, а далі відбувається синтез їх у загальну когнітивну модель. Раціональним представляється шлях послідовної побудови «зверху» — «знизу» [94].

Розглянемо приклад когнітивного моделювання геополітичних процесів на регіональному рівні, взявши для цього конкретну зону Каспійського регіону [39].

Зважаючи на важливість питання енергозабезпечення для України, при проведенні когнітивного аналізу варто розглянути Каспійського – Чорноморський  регіон, що дасть змогу побудувати моделі та визначити перспективні напрямки зовнішньоекономічних відносин не лише прикаспійських країн, які зацікавлені у Каспійських ресурсах, а й України.

Варто зазначити, що одним із пріоритетних напрямів зовнішньої політики України в Чорноморсько-Каспійському басейні є участь у регіональних міжнародних організаціях, що дозволяє обговорювати і впроваджувати в життя важливі регіональні проекти. Участь України в багатосторонньому регіональному співробітництві — пріоритетний напрямок її зовнішньої політики, спрямованої на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Регіональна політика являє собою невід’ємну складову цього процесу, оскільки сприяє підвищенню міжнародного статусу країни та просуванню її національних інтересів [89].

У стратегії національної безпеки України підкреслюється важливість розширення і поглиблення багатостороннього співробітництва з усіма країнами, що входять в Чорноморсько-Каспійський регіон (ЧКР). Відповідно, одним з головних завдань регіональної політики України є її активна співпраця в рамках ОДЕР — ГУАМ та ОЧЕС.

3.2. Когнітивне дослідження геополітичних проблем Чорноморсько-Каспійського регіону.

Зона «Чорномор’я — Кавказ — Каспій», або, як прийнято сьогодні говорити, Чорноморсько-Каспійський регіон (ЧКР), розглядається як складна система із врахуванням всіх особливостей і закономірностей, властивих системі з багатофакторною комбінаторикою [23].

Метою проведеного нами раніше дослідження було виявлення можливих/прогнозних шляхів розвитку цієї складної системи при змінах (гіпотетичних чи реальних) умов на даному геополітичному полі.

Першим важливим завданням дослідження було отримання формального опису системи (когнітивної карти), необхідного для розуміння і пояснення механізму явищ і процесів у ній.

Друге завдання — дослідження структурних властивостей системи, відображеної когнітивною картою, аналіз стійкості її поведінки до структурних змін і різних обурюючих  впливів внутрішнього і зовнішнього середовища.

Третім завданням було моделювання можливих сценаріїв розвитку системи (імпульсне моделювання процесів зміни ситуацій) та їх подальший аналіз.

Дослідження проводилося відповідно до етапів когнітивного моделювання (рис. 3.1). Спершу знадобилася розробка когнітивних карт. Для цього треба було чітко виділити об’єкт дослідження. Поблизу кордонів Росії на південному стратегічному напрямі, тобто поблизу кордонів ПФО і ПКФО, в даний час прийнято розглядати три субрегіони [44], в які входять 12 країн.

У Чорноморському субрегіоні це: 1. Росія, 2. Грузія, 3. Туреччина, 4. Болгарія, 5. Молдова, 6. Румунія, 7. Україна.

У Кавказькому субрегіоні це: 1. Росія, 2. Грузія, 3. Туреччина, 8. Азербайджан, 9. Вірменія.

У Каспійському субрегіоні це: 1. Росія.  8. Азербайджан, 10. Іран, 11. Казахстан, 12. Туркменістан.

Як бачимо, Росія входить в кожен з них. Крім того, Грузія, Туреччина, Азербайджан фігурують відразу на двох субрегіональних «майданчиках». Схема взаєморозташування країн (згідно географічної карти) відповідно до прийнятої субрегіональної класифікації зображена на рис. 3 [39].

Дана схема служить основою для розробки початкового варіанту когнітивної карти (рис.4), який надалі може уточнюватися згідно етапу «коректування моделі», якщо до цього з’являться підстави за результатами проведеного аналізу.

Це виглядає наступним чином:

У когнітивній карті G вершинами є відповідні країни субрегіонів, які виступають як складні концепти. Двонаправлені дуги відображають існуючі відносини між країнами (поки без розкриття їх змісту, знака, сили, набору характеристик — параметрів). Така когнітивна карта узагальнено формалізує наявність можливих відносин між державами. Але її відмінність від вербальної констатації факту двосторонніх відносин, наприклад «Росія перебуває у відносинах з Україною» або «Росія перебуває у відносинах з Туреччиною», полягає в тому, що вона відображає відносини «всіх з усіма» через ланцюжки послідовних двосторонніх відносин.

Наприклад, згідно з визначеним таким чином субрегіонам (А, Б, В) Грузія безпосередньо не перебуває у «прямих» відносинах з Туркменістаном, але пов’язана з ним «побічно» кількома можливими ланцюжками («маршрутами» в теорії графів). Наприклад [39]:

Грузія → Росія → Туркменістан;

Грузія → Росія → Азербайджан → Іран → Казахстан → Туркменістан і т.д.

При цьому, звичайно, залишається відкритим питання: наскільки такі зв’язки реальні і в якій формі їх реалізують. Але теоретично такі можливості диктуються визначенням «складна система». Змістовний аналіз теоретично можливих зв’язків може виявити неявні (латентні) особливості відносин між країнами, що дасть можливість передбачати можливий розвиток ситуацій в складному хитросплетінні відносин між країнами будь-якого із субрегіонів. Підтвердженням цього можуть бути результати «розвідувального» імпульсного моделювання можливого розвитку ситуацій на даній когнітивній карті, яке може на першому ж етапі аналізу розкрити «не адекватність» формальної моделі або не спростовану її логічну несуперечливість. Формально на такий когнітивній моделі графіки імпульсного процесу відповідають переходам імпульсів (обурюючих впливів) по ланцюжках причинно-наслідкових зв’язків. Початковий імпульс q (імпульси), внесений у будь-яку вершину (сукупність вершин), поширюється далі по мережі відносин графа G, будучи сумарним з тими, які є в послідовності вершин, що зустрічаються, згідно з формулою (4). Імпульсне моделювання відповідає на питання: «А що буде, якщо ….?», «На які вершини вплине обурення q, внесене в яку-небудь вершину, важливу для особи, що приймає рішення? Як приклад наведено графіки на малюнку 4, які отримані при внесенні модельних обурень q = +1 (інтерпретується як активізація деяких позитивних дій відповідної країни) у вершини: V1. Росія (сценарій №1); V3. Туреччина (сценарій №2).

Сценарій №1 «Активізується» Росія (q1 = + 1)

Сценарій №2 «Активізується» Туреччина (q3 =+1)

Рис. 5. Можливі сценарії розвитку ситуацій в моделі G

Графіки на рисунку 5 ілюструють, яким чином і як «скоро» позитивні сигнали можуть досягти інших вершин. По осі абсцис позначені такти моделювання. Їх число визначає дослідник, коли його цікавить тенденція, що починає проявлятися досить чітко. Подальша інтерпретація результатів (якщо вирішується завдання прогнозування, а не тільки наукового передбачення розвитку ситуацій) вимагає прив’язки тактів моделювання до часу. Але для даної когнітивної моделі, яка описує тільки факт відносин між вершинами, така інтерпретація не має сенсу. У даному випадку мова йде тільки про тенденції можливого розвитку ситуацій.

По осі ординат позначені величини імпульсів (у масштабі підсумовування «початкової» одиниці q = +1). Якби когнітивна карта відображала кількісні відносини між вершинами, то ці числа відповідали б деяким абсолютним значенням. Наприклад, кількості населення у відповідній країні і т.п. У даному випадку мова йде про наростання позитивних тенденцій у відносинах між державами. Для того, щоб результати моделювання були більш конкретними, наведена когнітивна карта. Будучи відправною точкою в дослідженнях, вона має бути наповнена докладним змістом про параметри, що характеризують вершини, про силу і знак зв’язків між ними і т.п. Тому наступним кроком дослідження буде розробка когнітивної карти, що характеризує кожну державу з позиції їх потенціалу в субрегіони та з позиції «Сили держави».

 3.3. Когнітивне моделювання «Потенціал країни субрегіону»

 Вихідними даними для розробки когнітивної карти «Потенціал країни субрегіону» є прийняті показники, значення яких визначають відповідний потенціал. Це такі показники: площа (млн.км²), сухопутні кордони (тис. км), берегова лінія (км), населення (млн. чол.), приріст населення, % ВВП, ВВП на душу населення (тис.дол США) , ВВП за секторами економіки (сільське господарство — в %, промисловість — %, сфера послуг — %), споживання електроенергії (млрд. кВт. год), бюджет (дохід/витрата, & млрд.), експорт нафти (барель/день), імпорт нафти, (барель/день), експорт газу (куб.м.), імпорт газу (куб.м.), зовнішній борг (& млрд.), частка населення за межею бідності — %, мобільні номери (млн. шт.), користувачі Інтернет (чол.), залізниці (тис. км), автомобільні дороги (тис. км), водні шляхи (км), торговий флот (млн. брут. рег. т), аеропорти — шт. (із них — з твердим покриттям), протяжність трубопроводів (км), військові витрати (& млрд.) — в %, військові витрати у ВВП, чисельність збройних сил — чол.

На початковому етапі моделювання ці показників були об’єднані в більш великі групи. Підсумком стали вершини, які є складовими когнітивної карти G: V1.Площа, V2. Населення, V3.ВВП, V4.Бюджет, V5.Експорт-імпорт, V6. Зовнішній борг, V7. Частка населення за межею бідності, V8.Транспорт, V9. Військові витрати. Як цільова вершина а обрана вершина V10. «Сукупна сила держави». Під сукупною силою держави розуміється [96].

Pd = (С+E+M) x (S+W)

Де Pd — обумовлена сукупна сила держави, C — «критична маса» країни (населення + територія), E — економічний потенціал країни, M — військовий потенціал країни, S — стратегічна мета (або цілі) держави, W— воля і прагнення політичної еліти здійснювати вироблену національну стратегію

На підставі експертних висновків були встановлені напрямки і знаки зв’язків між цими кількісними і якісними характеристиками (табл. 3.1). Таблиця 3.1 визначає матрицю відносин між вершинами когнітивної карти G1 — «Потенціал країни субрегіону» (рис.6.) [39].

Таблиця 3.1. Взаємозв’язки геополітично-значущих характеристик країн розглянутих субрегіонів

Об’єкти (вершини)	1. Площа, млн. кв. км	2. Населення, млн. чол.	3. ВВП, млрд. дол.США	4. Бюджет, млрд. дол.США	5.Експорт-імпорт	6. Зовнішній борг, млрд. дол.США	7. Частка населення за межею бідності, %	8. Транспорт	9. Військові витрати, млрд. дол.США	10. Сукупна сила держави
V1. Площа, млн. кв. км		1						1		1
V2. Населення, млн. чол.			1	1	1		-1			1
V3. ВВП, млрд. дол.США		1				1	1	1	1	1
V4. Бюджет, млрд. дол.США			1			1	1	1	1
V5.Експорт-імпорт			1	1		-1	1
V6. Зовнішній борг, млрд. дол.США			-1	-1	-1
V7. Частка населення за межею бідності, %			1
V8. Транспорт		1		1	1
V9. Військові витрати, млрд. дол.США		-1	-1	-1				1		1
V10. Сукупна сила держави		1	1		1			-1		-1

Як приклад моделювання розвитку ситуацій на даній моделі наведені графіки на рисунку 6. Модельне обурення вносилося у вершину V0 — «Сукупна сила держави»: q0 = +1. Розглядався можливий розвиток ситуацій для відповіді на питання: «До чого призведе зростання сукупної сили держави?». Як видно з рисунку 6, з 6-го такту моделювання всі показники починають змінюватися в бажаному напрямку: ВВП зростає, різниця між експортом-імпортом росте у бік імпорту, зовнішній борг, частка населення за межею бідності знижуються досить швидко. Так само починають знижуватися і військові витрати.

В контексті висвітлення перспективних напрямків міжнародних відносин країн Каспійського регіону не можна оминути питання перспектив співпраці регіону з Україною. Тут слід акцентувати увагу на тому, що, незважаючи на багатогранність енергетичних діалогів у Чорноморсько-Каспійському регіоні, сьогодні так і не знайдені єдині механізми поєднання інтересів постачальників, транзитерів та користувачів енергоресурсів. Стурбовані енергетичними кризами у відносинах між Україною та Росією, Росією та Білоруссю, європейські країни прагнуть диверсифікувати поставки енергоресурсів, що породжує додаткову конкуренцію. У зв’язку з цим, основною загрозою для України на даному етапі є зменшення її значення як країни, що забезпечує абсолютну більшість (в межах 80%) газового транзиту до Європи зі Сходу. Фактично всі проекти, що заплановані як власниками енергоносіїв, так і їх споживачами, оминають територію України («Блакитний потік», «Південний потік», Nabucco). Це доводить тезу, що геостратегічне положення України у Чорноморсько-Каспійському регіоні хоча й є вигідним, але не є унікальним, бо в сучасних умовах одне лише місцеположення не гарантує країні залучення транзитних потоків та участь у значущих проектах.

Так, у близькій перспективі не Україна, а Туреччина може стати трансконтинентальним центром розподілу енергоносіїв на маршруті Схід – Захід, оскільки ця країна при обмеженості власних енергоресурсів зуміла скористатися дивідендами свого географічного розташування та стати незамінною ланкою в енергетичних транзитних проектах. При цьому Туреччині вдається проводити збалансовану зовнішню політику із різними країнами-постачальниками: Росією, Казахстаном, Туркменістаном, використовуючи свої транзитні переваги та врівноважуючи інтереси Росії та Заходу. Об’єктивно, що територія України є найкоротшим та найбільш сприятливим з технічної точки зору маршрутом транзиту енергоносіїв, який має розвинену газотранспортну систему. Тобто наша країна має маршрут, який здатен забезпечувати та вже забезпечує найбільш оптимальний режим постачання енергоносіїв, перш за все, враховуючи вартість транзиту. За певних обставин конкурентом українським газопроводам може стати проект Nabucco, звичайно, у разі його успішної реалізації. Але так чи інакше потужність Nabucco (26-32 млрд. м3 газу щорічно) не співставна з українською газотранспортною системою, потужність якої на виході складає 170 млрд. м3 , тому Україна збереже свою роль у забезпеченні транзиту газу. Проте ця роль у перспективі буде зменшуватися. Враховуючи цю сукупність умов зовнішнього та внутрішнього характеру, Україні необхідно, з одного боку, здійснити заходи з підвищення надійності своєї газотранспортної системи, оскільки транспортування газу вже існуючою мережею завжди є більш економічно доцільним, ніж створення нової. Так, газопровід «Блакитний потік», що зданий у експлуатацію у 2005 році, при сучасних цінах на газ визнаний збитковим проектом. З іншого боку – у своїй енергетичній політиці у Чорноморсько-Каспійському регіоні Україна має послідовно відстоювати національні інтереси, намагаючись уникати ускладнень у відносинах з конкуруючими між собою основними центрами сили (перш за все з Європейським Союзом, Росією) і прагнути максимальної співпраці з ними.

Підтримуючи збалансовані відносини з усіма основними гравцями в регіоні, найбільшу увагу Україна має приділяти співпраці з Європейським Союзом, оскільки всі енергетичні проекти, реалізація яких може забезпечити Україні залучення транзиту енергоносіїв на свою територію, можуть бути реалізовані лише за умови фінансування з боку ЄС. Також варто зауважити, що в сучасних умовах відсутність ефективної взаємодії між Урядом, Президентом і Верховною Радою в питаннях енергетичної стратегії, злагодженої та динамічної зовнішньої політики значно ускладнюють можливість участі держави в енергетичних проектах регіону. Проект газопроводу «Білий потік», як і інші енергетичні проекти, може бути успішно реалізований лише у разі, коли всі гілки влади в Україні займуть консолідовану позицію, оскільки без цього будь-який проект чи стратегія зовнішньої політики буде приречена на провал, навіть якщо вона буде продумана та врахує всі реалії сучасних міжнародних відносин.

На даний час Україні не вдалось покращити свої позиції в регіоні у сфері побудови альтернативних трубопроводів. Нестабільна політична ситуація всередині країни та складні відносини з Росією призводять до втрати привабливості реалізації проектів, що проходять територією країни. Враховуючи вищезазначені обставини, запропоновані Україною, економічно привабливі проекти „Одеса-Броди-Плоцьк” та „Білий потік” розглядаються як проекти з високим ризиком. Саме тому Казахстан схиляється до транспортування своїх енергоносіїв  територіями стабільних держав та бере участь у російських проектах. Розробники проектів в Чорноморському регіоні надають перевагу Румунії та Болгарії, оскільки ці країни політично стабільні та є членами Європейського Союзу і НАТО. Відсутність консолідованої позиції в країні щодо стратегічних енергетичних проектів, здатних забезпечити національну безпеку держави, мінімізує можливості України зайняти гідне місце в системі диверсифікаційних маршрутів Європейського Союзу.

У світлі створення зовнішньої енергетичної політики ЄС Україні слід забезпечити надійне і безперебійне транспортування російських і центральноазійських енергоносіїв до Європи, запровадити заходи з модернізації і підвищення надійності української газотранспортної системи та своєчасно врегульовувати спірні енергетичні питання з Росією для забезпечення стабільності транзиту. Це дозволить зміцнити імідж України як надійного енергетичного партнера ЄС та розвивати в майбутньому спільні європейсько-українські проекти, включаючи й газопровід White Stream. Завдання України — переконати європейських партнерів у доцільності і ефективності реалізації проекту White Stream, який є коротшим, простішим і надійнішим. 

Висновок до 3 розділу

Підсумовуючи вищесказане, варто зазначити, що в останні роки в геополітичній науці  сформувався новий напрям наукових досліджень. Ними стали макрорегіональні (або просто регіональні) дослідження, які сфокусовані не так на глобальній системі, а на стійких комплексах або блоках держав, що формуються в різних частинах земної кулі. На вивчення регіональної проблематики помітно вплинули кризові явища і конфліктні ситуації у світовій системі, а також сумний досвід «керованих» криз і конфліктів, що все частіше зачіпає і внутрішньодержавний рівень. Саме на такому тлі слід розглядати проблематику геополітичних регіонів сьогодні.

«Класичні» геополітичні моделі світу (в працях Мехена, Маккиндера, Челлена, Хаусхофера та ін.) характеризуються високим рівнем узагальнення (Х. Маккиндеру вдалося представити наш багатобарвний і різноманітний світ у вигляді лише трьох геополітичних зон), звідси випливає їх схематичність і складність використання (швидше, неможливість) для передбачення розвитку геополітичних процесів на глобальних, особливо, на локальних рівнях. Необхідно враховувати і більш дрібні одиниці, навіть найменші держави як суб’єкти світового політичного процесу, не кажучи вже про більш великі регіони, що вимагає розробки адекватних моделей і методів дослідження і прийняття рішень.

До теперішнього часу інструментів дослідження, які були (і є) в розпорядженні геополітологів, не так вже й багато, а саме:

• картування — робота з картою, джерело інформації — географічна карта і письмовий текст (коментує її);
• використання геокартоідів [95] — креслень, що зображують ту чи іншу реальну або вигадану територію, але які зображені спрощено, без обов’язкового дотримання всіх правил класичної картографії;
• використання концептуально-графічного моделювання, найпростішим аналогом якого є структурно-логічні схеми;
• аналіз кількісних даних, тобто тих чи інших числових параметрів і числових співвідношень.

Базовим з цих інструментів є карта або, точніше кажучи, забезпечена текстом карта (карта з поясненнями).В даний час при збереженні таких базових компонентів, як карта і текст, відбувається подальше насичення арсеналу геополітологіческого дослідження.

Слід зауважити, що в сучасних геополітичних дослідженнях все більшу увагу починає приділятися сучасним методам дослідження складних систем. У даному дослідженні використовувалися методи когнітивного моделювання із залученням елементів системної динаміки.

Розроблені когнітивні моделі та моделювання розвитку можливих ситуацій на них показують ефективність використовуваних методів математичного моделювання поведінки й розвитку таких складних систем, як Чорноморський, Кавказький, Каспійський субрегіони. Застосування до дослідження слабоструктурованих проблем складних систем системного підходу, що спирається на когнітивну методологію і когнітивні інформаційні технології, дає можливість цілеспрямовано і взаємопов’язано вирішувати комплекс теоретичних і практичних завдань. Це дозволяє не тільки генерувати альтернативні рішення з управління складною системою або адаптацією до неї, але й оцінювати наслідки прийнятих рішень.

Перспективними напрямками співпраці України з країними Каспійського регіону (які з іншими державами утворюють Чорноморсько-Каспійський регіон) є можливості залучення нашої держави до реалізації стратегічних диверсифікаційних маршрутів Європейського Союзу, зокрема перспективи реалізації нафтогону „Одеса-Броди-Плоцьк”, газопроводу „Білий потік” та участь України в реалізації „Трансарабського газопроводу” й Україною зрідженого природного газу.

Транзитне положення країн Чорноморського регіону, серед яких і Україна, дозволяє їм брати активну участь у розробці шляхів постачання каспійських енергоносіїв на власні та європейські ринки. Потужні позиції у сфері енерготранзиту займають Туреччина, Росія, Грузія, приєднатися до нової архітектури трубопроводів намагаються Болгарія та Румунія.

Але на сьогоднішній день між країнами точиться жорстка конкуренція у сфері транзиту енергоресурсів, яка обумовлена збільшенням видобутку на шельфі Каспійського моря та боротьбою впливових геополітичних гравців, зокрема таких, як США, Росія, ЄС. Велика кількість запропонованих трубопроводів для постачання каспійських вуглеводнів не відповідає обсягам запланованим для видобутку енергоресурсів. Відповідно чорноморські країни змагаються за право транспортувати ресурси власною територією. У таких умовах перспектива залучення України до стратегічних проектів диверсифікації можлива лише за умови активної співпраці з Європейським Союзом. 

 Висновки 

Як і будь-які суспільні відносини, міжнародні відносини є відносинами надбудовного характеру. Аналіз наукової літератури з цього питання наштовхує на висновок, що під міжнародними (міждержавними) відносинами слід розуміти відносини, які виходять за межі держав і виникають між ними. До того ж, вони регламентуються нормами міжнародного права.

Системний підхід до аналізу міжнародних відносин набув популярності в середині XX століття і ґрунтується на припущенні про міжнародні відносини як про єдиний організм. Теоретична модель міжнародних відносин може бути подана як схема «елемент — взаємозв’язок — структура», кожна зі складових якої є предметом окремого наукового дослідження.

Міжнародні відносини не можуть існувати поза системою, яку вони самі ж і створюють: фактом свого існування, діями, зв’язками та впливами. Водночас, міжнародна система впливає на них зворотньо, визначаючи межі їх функціональної активності, місце в ієрархії тощо. Вони охоплюють усі різновиди громадських і приватних відносин, які передбачають перетин державного кордону людьми, товарами, ідеями.

Нині, коли процеси глобалізації відіграють вирішальну роль, забезпечення національної стратегії безпеки — справа як однієї держави, так і цілого ряду країн, що здатні дати відсіч у разі агресивних дій.

Розпад СРСР й поява на євразійському континенті нових держав – самостійних і повноправних міжнародних суб’єктів – спричинив формування нової структури геополітичних регіонів з новими проблемами й погрозами. Однією з цих геополітичних регіонів став Каспійський регіон. Саме він, як самостійний об’єкт зовнішньої політики, утворився після розпаду Радянського Союзу.

На сьогодні Каспійський регіон стає самодостатнім регіональним вузлом сучасної політики, від розвитку подій у якому залежать міжнародні процеси на регіональному та глобальному рівнях. Це не тільки один з центрів світового виробництва вуглеводнів, але й важливішим геополітичним вузлом, де зосереджено інтереси багатьох країн світу. Це принципово змінило регіональну ситуацію і викликало перебудову всієї регіональної системи міжнародних відносин.

Ключові держави Каспійського регіону — Росія, Азербайджан, Казахстан, Іран і Туркменістан. «Каспійська п’ятірка» — це п’ять держав, що відрізняються одна від одної за етнічним складом, релігійним складом, політичним устроєм. Кожна з них має свої економічні, політичні та екологічні проблеми, які слід вирішувати  нині і в майбутньому.

Сьогодні країни Кавказького регіону — індустріально-аграрні. Основні галузі економіки: нафто-і газовидобувна, нафтопереробна, виробництво обладнання для нафтовидобутку, рудовидобувна, чорна і кольорова металургія, цементна, хімічна і нафтохімічна, текстильна промисловості, машинобудування (нафтопромислове обладнання, електронна, електротехнічна, приладобудівна), харчосмакова промисловості.

На світовій арені Каспійський регіон, в першу чергу, є ресурсним, зокрема щодо видобутку нафти та газу. Саме цей фактор є визначальним в контексті його розвитку, становленні політичного устрою та міжнародного співробітництва. Доведені запаси нафти тут складають 5,1 млрд. т, запаси газу — 8 трлн. м3. Загальносвітова частка регіону за доведеними запасами газу становить близько 5%. У межах акваторії Каспійського моря знаходяться вуглеводневі родовища-гіганти: Азері-Чираг-Гюнешлі і Шах-Деніз в азербайджанському секторі, Кашаган — у казахстанському.

З кінця 90-х років видобуток нафти і газу у Каспійському регіоні швидко зростає. Але Каспій унікальний не тільки у плані наявності енергоресурсів. Море протягом своєї історії було важливим джерелом біологічних ресурсів.

Зважаючи на сучасні тенденції розвитку, які характеризуються динамічним зростанням нафто- та газоспоживанням, загостренням питань енергетичної безпеки, конфліктні ситуації з питань забезпечення енергоресурсам є каталізаторами зростання інтересу зарубіжних нафтових компаній до Каспійського регіону.

Основними викликами для сучасного розвитку країн регіону є, нехай і невисока, але все ж ймовірність дестабілізації внутрішнього становища в ряді країн прикаспійської п’ятірки. А  викликане це зміною політичної влади, а також тривалим зовнішнім тиском на Росію та Іран з боку США.

Слід зазначити, що незважаючи на позитивні тенденції росту «глобальних» показників, ситуація в регіоні є досить напруженою. Причини цього — «ресурсні війни», невизначеність правового статусу, військово-політичні конфлікти.

Каспійський  регіон перетворюється на стратегічну зону глобального значення з перспективою перетворитися на вогнище міжнародної напруженості, що за своєю гостротою, можливо, перевершитьо Близькосхідний регіон. Гостроту ситуації в регіоні додає ряд обставин, які визначають  специфіку Каспійського регіону у світовій політиці. Серед них найважливішими є наступні:

Перше. Регіон стає зоною підвищеної уваги одночасно Півночі і Півдня, Сходу і Заходу.

Друге. Специфіку регіону додає той факт, що об’єктами «гри» є колишні радянські республіки Центральної Азії та Кавказу, які розраховують утвердитися в якості повноправних незалежних держав.

Третє. В силу геостратегічного розташування в район Каспійського моря залучені дві великі регіональні держави — Іран і Туреччина, що знаходяться по різні боки «барикад» у відносинах із США. Взаємини між цими двома державами формують один зі складних вузлів протиріч у регіоні.

Четверте. Залучення Японії і КНР у дану зону надає вкрай складний для аналізу і прогнозів контекст всієї сукупності взаємовідносин, особливо в чотирикутнику США – Росія –КНР — Японія.

П’яте. Присутність в «грі» на Каспійському плацдармі США.

Шосте. Для Росії навіть, можливо, більшою мірою, ніж для США, район Каспійського моря важливий не стільки з ресурсних позицій, скільки як район геостратегічної значущості з точки зору національної безпеки на півдні країни.

Загалом історію міжнародних відносин, що складаються в районі басейну, і переговори з проблем Каспійського моря умовно можна поділити на три етапи:

Перший охоплює 1991 — 1994 роки — період ознайомлення й пошуку взаємоприйнятного варіанту вирішення проблеми.

Другий припадає на 1995 — 1999 роки – формування  реальних поглядів й підходів щодо  статусу Каспію та інших пов’язаних з цим питань.

Третій етап розпочався з січня 2000 року — момент виходу на політичну арену нового керівника російської держави В.Путіна.

Щодо правового статусу, то зараз діє статус встановлений радянсько-іранськими договорами 1921 і 1940 рр. і формально не зазнав змін.  Спробою вирішити правові проблеми Каспію на вищому рівні став самміт прикаспійських держав у травні 2002р. Проте, на сьогоднішній день, через низку суперечностей та конфліктів дане питання є відкритим.

Отже, з правової точки зору Каспій історично був прикордонним замкнутим морем зі специфічним правовим режимом, який закріплений двосторонніми договорами між СРСР та Іраном щодо всього моря і їх національним законодавством щодо прилеглих його частин. Внаслідок цього з метою збереження стабільності і безпеки розвитку відносин у регіоні встановлений міжнародно-правовий режим Каспійського моря, який не підлягає зміні до підписання всіма прикаспійськими країнами Конвенції щодо Каспійського моря. У цьому відношенні діє Алма-Атинська Декларація 1991р. між країнами СНД про правонаступництво і договори, укладені при СРСР. Міжнародні зобов’язання за договорами СРСР та Ірану, що встановив статус Каспію, повинні зберігати юридичну силу як для Росії, правонаступниці СРСР, так і для новостворених прикаспійських держав.

Ряд специфічних особливостей Каспійського регіону чітко проявилися після розпаду Радянського Союзу. Серед них можна виділити:

— Неврегульованість міжнародно-правового статусу та режиму Каспійського моря у нових умовах;

— Наявність великих запасів енергетичних ресурсів у надрах Каспійського моря — як підстава зростання інтересу до регіону з боку багатьох країн, транснаціональних корпорацій, які потребують нафти, як нині, так і в перспективі;

— Унікальна екосистема Каспійського моря, яка потребує серйозної охорони;

— Високий ризик загострення етнічних і релігійних проблем на території регіону;

— Зростання злочинів, скоєних на морі (браконьєрство, наркотрафік, контрабанда, а також збільшення загрози терористичних актів);

— Прояв великого інтересу з боку деяких країн Західної Європи та США до процесів, що відбуваються в регіоні, в тому числі спроби взяти під контроль питання безпеки, а також сприяння формуванню прозахідної орієнтації кавказьких та центрально-азійських держав.

З цього випливає, що Каспійський регіон ввібрав у себе досить широкий діапазон спірних міжнародних проблем: економічних, військово-політичних, екологічних і правових.

На сьогодні Каспійський регіон залишається не лише одним із центрів світового виробництва вуглеводнів, але й важливим геополітичним вузлом, де зосереджено інтереси багатьох країн світу. Це обумовлює актуальність даного питання.

Проаналізувавши рівень вивченості вказаної теми у вітчизняній та зарубіжній науковій  літературі, можна дійти висновку, що вона поділяється на декілька груп.

1. До першого блоку слід віднести розвідки науковців, що містять комплексне дослідження історії та розвитку країн Каспійського регіону, зокрема після розпаду СРСР та дослідження геополітичних особливостей регіону.
2. Другий блок – вивчення та аналіз перспектив зовнішньої політики країн Каспійського регіону, стратегії різних країн та груп країн у даному регіоні.
3. Третій блок – наукова література, у якій висвітлюють питання правового статусу Каспійського регіону та спектр проблемних питань й конфліктів у даному напрямку.
4. Четвертий блок – це напрацювання вчених, які безпосередньо висвітлюють тему співробітництва України з країнами Каспійського регіону.

Аналіз праць, присвячених  міжнародним відносинам країн Каспійського регіону у науковій літературі, дає підстави зробити висновок, що в більшій мірі дане питання досліджують науковці Росії, оскільки це не лише стратегічний пріоритет в енергетичній політиці країни. В контексті дослідження вітчизняної наукової літератури варто зазначити, що  науковці вважають, що статус Каспійського регіону, як одного з лідерів енергоресурсів, разом з європейськими перспективами нашої держави відкриває нові можливості для активізації двостороннього співробітництва у різних сферах життєдіяльності країн.

Водночас аналіз наукової літератури засвідчує, що рівень вивчення міжнародних відносин прикаспійських держав концентрується здебільшого на питаннях енергетики, безпеки та оборони, екології, статусу Каспійського моря та на політичній складовій. Мало дослідженими залишаються такі сфери співпраці, як науково-технічна, культурна, військово-технічна, гуманітарна та інші. Однак, незважаючи на низку досліджень в даному напрямку, ефективної системи забезпечення безпеки на території цього регіону прибережними державами досі не створено, як не створено і певної міжнародно-правової бази їх співпраці.

На сучасному етапі основними напрямками співпраці у Каспійському регіоні є не лише освоєння потенціалу природних ресурсів, а й активізація інтеграційних процесів, розширення економічних зв’язків, а також взаємодія прикаспійських країн та світової спільноти у справі  збереження Каспію як унікальної соціально-економічної системи.

Доведені запаси нафти у Каспійському регіоні складають близько 257 млрд. барелів – це майже 20% світових запасів. Запаси нафти в розрізі країн регіону: Іран – 138,0 млрд.; Росія – 79 млрд.; Казахстан – 30 млрд.; Азербайджан – 7 млрд.; Туркменістан – 2,8 млрд. барелів. Іран входить до трійки світових лідерів щодо запасів нафти після Саудівської Аравії та Канади. Світовий її видобуток складає 81,8 млн. барелів за добу, а світове споживання – 84,5 млн. барелів/добу, світове споживання на душу населення — 31,1 барелів/добу. У сумарному підсумки в Каспійському регіоні видобувають 17,251 млн. барелів/день нафти, що складає  21% від загальносвітового видобутку. Серед країн Каспійського регіону лідером з видобутку нафти є Російська Федерація — 9,81 млн. барелів/добу, в Ірані добувають 4,7 млн. барелів /добу.

Із врахуванням Ірану і прикаспійських областей Росії, Каспійський регіон забезпечує приблизно 9% від світового виробництва нафти.

Підтверджені запаси газу в країнах Каспійського регіону складають близько 76,2 трлн. куб.м. Іран, Азербайджан, Туркменія і Казахстан забезпечують близько 7,5% світового видобутку газу, а з урахуванням Росії —  понад 27%. Серед країн Каспійського регіону основними експортерами природного газу є Російська Федерація та Туркменістан.

Лідером з виробництва, споживання та експорту електроенергії є Російська Федерація. Це пов’язано, перш за все,  з територіальним аспектом, потужним промисловим комплексом та ін.

За результатами аналізу зовнішньої торгівлі слід зазначити, що основну частку експорту країн Каспійського регіону складають нафта та нафтопродукти – 60-90% загального показника. Експортують також чорні метали, хімікати, машини, промислову та сільськогосподарську продукцію тощо. У структурі імпорту країн Каспійського регіону переважають машини та обладнання, нафтопродукти, продовольство, метали, хімікати. Імпортні операції здійснюються з Китаєм, Туреччиною, Росією, Німеччиною, ОАЕ, Україною, США, Францією  та ін.

Як зазначалося вище, залучення іноземних інвесторів та провідних західних нафтогазових компаній для розвитку нафтогазового бізнесу – перспективний та пріоритетний напрямок розвитку для країн Каспійського регіону. До того ж, інтерес зарубіжних нафтових компаній до Каспійського моря визначається вичерпанням світових запасів мінерального палива. Забезпеченість доведеними ресурсами нафти на сьогоднішній день не перевищує півстоліття. Каспійське море за величиною своїх нафтових запасів приблизно рівняється з Північним морем. Європейські споживачі північноморської нафти будуть поступово переорієнтовані на споживання ресурсів Каспію.

Пріоритет економічних інтересів визначається: глобальною потребою в енергоресурсах та глобальними перевагами контролю над використанням і розподілом економічного потенціалу регіону.

Основним болючим питанням зовнішньополітичних відносин є  проблема правового статусу Каспійського моря. Конвенція щодо цього на даний час не підписана. Саме цей факт протягом досить тривалого періоду ускладнює процеси соціально- економічного розвитку, створює низку проблемних питань у взаємовідносинах країн, в тому числі в політичному контексті.  До того ж, невизначеність правового статусу Каспію створює передумови для конфліктів, в тому числі і збройних. Зважаючи на вищесказане, необхідно якомога швидше знайти механізми налагодження безпеки Каспійського регіону шляхом підписання вищезгаданої конвенції

Розвиток геополітичної ситуації в регіоні зумовлюється низкою зовнішніх і внутрішньо регіональних чинників. Зовнішній чинник – це необхідність відзначення інтересів і політики великих глобальних і регіональних держав (США, Китай, ЄС, країни-сусіди Каспійського регіону, Прикаспійські держави, Російська Федерація). Внутрішні чинники є результатом історичного розвитку і сучасної політичної еволюції держав регіону.

Стратегія США по відношенню до Каспійського регіону більше орієнтується на розширення військово-політичного впливу. Китай проводить політику в напрямку збільшення імпорту сировини (нафти та газу) для своєї швидко зростаючої економіки. Європейський союз є традиційним покупцем каспійського вуглеводневої сировини. Пріоритетом ЄС у довгостроковій перспективі є створення розгалуженої структури маршрутів поставок енергоресурсів в регіон, а також з’єднання енергетичних систем Європи з основними постачальниками в Центральній Азії, на Близькому Сході і в Північній Африці. Інтереси країн-сусідів Каспійського регіону лежать у площині євроамериканської стратегії щодо створення західного вектора транспортування каспійських енергоресурсів.

У геополітиці Росії надзвичайно актуальна проблема — забезпечення її національної безпеки. Загалом обрана Росією лінія поведінки стосовно Каспію спрямована на підтримку конкурентоспроможності російських проектів, геополітичний зміст яких превалює над економічним.

Спільна мета США, Туреччини, Китаю, країн Євросоюзу – послабити вплив Росії у регіоні, відсторонити її від можливості контролю над сировинними ресурсами даної території. Важливим інструментом у досягненні цієї мети сьогодні  стали  транспортні  коридори,  трубопроводи,  які  ці  країни  намагаються створити, оминаючи територію Росії.

Загалом діяльність провідних світових держав у Каспійському регіоні обумовлюється прагненням забезпечити свої національні інтереси. В той же час в політиці Росії, особливо на первинному етапі, спостерігалась невідповідність між національними економічними інтересами і геополітичними амбіціями.

Говорячи про заходи довіри і безпеки у Каспійському регіоні, слід зупинитися і на ініціативі Росії щодо створення Організації Каспійського економічного співробітництва (ОКЕС), про яку останнім часом мало чути. ОКЕС могла б стати ефективною регіональною організацією в умовах, коли у країн дійсно багато потенційних сфер для співробітництва.

Каспійський регіон за останні 20 років зазнав істотних трансформацій. Кожна з країн має свої національні та геополітичні інтереси, які часто складно сумісні з поглибленням кооперації «каспійської п’ятірки» та конвергенцією економічних, політичних і культурно-цивілізаційних систем даних держав.

Перетворення Каспійського регіону у суб’єкт світової геополітики і геоекономіки стало передумовою, з одного боку, для зміцнення міжнародних зв’язків країн регіону та міжрегіональних відносин — Кавказ, Центральна Азія, Близький Схід, а з іншого — для виникнення протиріч на регіональному ринку.

У регіоні відбувається зіткнення інтересів світових центрів тих сил, що роблять на переговорний процес щодо делімітації Каспійського моря додатковий вплив. У свою чергу, реалізовуючи курс на диверсифікацію маршрутів поставок нафти і газу, держави Каспійського регіону прагнуть зберегти незалежність зовнішньополітичного курсу при укладанні домовленостей про продаж енергетичної сировини основним країнам-імпортерам, а також забезпечити виконання зобов’язань з доставки енергоносіїв згідно з укладеними контрактами.

Вважається, що прикаспійській п’ятірці необхідно активізувати свою зовнішню політику зі створення регіональної організації, яка займатиметься проблемами безпеки і співробітництва на Каспії. Адже їх рішення на багатосторонньому рівні сприятливо впливатиме на стабілізацію ситуації в регіоні. Однак, у зв’язку із триваючими суперечками навколо визначення статусу Каспію, реалізація даних ініціатив відкладається.

Таким чином,  прикордонний простір розглянутих країн Каспійського регіону наповнений етнополітичними явищами і процесами, які здатні ініціювати конфліктні відносини. Нерідко ця діяльність носить явно деструктивну для Держбезпеки спрямованість. Необхідно враховувати, що більшість проблем має історично обумовлену природу і транскордонний характер. Дана обставина є підставою для вироблення спільних підходів у нейтралізації деструктивних етнополітичних процесів, здатних загрожувати Держбезпеці прикаспійських держав.

Варто зазначити, що в останні роки в геополітичній науці  сформувався новий напрям наукових досліджень. Ними стали макрорегіональні (або просто регіональні) дослідження, які сфокусовані не так на глобальній системі, а на стійких комплексах або блоках держав, що формуються в різних частинах земної кулі. На вивчення регіональної проблематики помітно вплинули кризові явища і конфліктні ситуації у світовій системі, а також сумний досвід «керованих» криз і конфліктів, що все частіше зачіпає і внутрішньодержавний рівень. Саме на такому тлі слід розглядати проблематику геополітичних регіонів сьогодні.

До теперішнього часу інструментів дослідження, які були (і є) в розпорядженні геополітологів, не так вже й багато, а саме:

• картування — робота з картою, джерело інформації — географічна карта і письмовий текст (коментує її);
• використання геокартоідів — креслень, що зображують ту чи іншу реальну або вигадану територію, але які зображені спрощено, без обов’язкового дотримання всіх правил класичної картографії;
• використання концептуально-графічного моделювання, найпростішим аналогом якого є структурно-логічні схеми;
• аналіз кількісних даних, тобто тих чи інших числових параметрів і числових співвідношень.

Базовим з цих інструментів є карта або, точніше кажучи, забезпечена текстом карта (карта з поясненнями).В даний час при збереженні таких базових компонентів, як карта і текст, відбувається подальше насичення арсеналу геополітологіческого дослідження.

Слід зауважити, що в сучасних геополітичних дослідженнях все більшу увагу починає приділятися сучасним методам дослідження складних систем. У даному дослідженні використовувалися методи когнітивного моделювання із залученням елементів системної динаміки.

Розроблені когнітивні моделі та моделювання розвитку можливих ситуацій на них показують ефективність використовуваних методів математичного моделювання поведінки й розвитку таких складних систем, як Чорноморський, Кавказький, Каспійський субрегіони. Застосування до дослідження слабоструктурованих проблем складних систем системного підходу, що спирається на когнітивну методологію і когнітивні інформаційні технології, дає можливість цілеспрямовано і взаємопов’язано вирішувати комплекс теоретичних і практичних завдань. Це дозволяє не тільки генерувати альтернативні рішення з управління складною системою або адаптацією до неї, але й оцінювати наслідки прийнятих рішень

На сьогодні Каспійський регіон стає самодостатнім регіональним вузлом сучасної політики, від розвитку подій у якому залежать міжнародні процеси на регіональному та глобальному рівнях. Каспійський регіон – це не тільки один з центрів світового виробництва вуглеводнів, але й важливішим геополітичним вузлом, де зосереджено інтереси багатьох країн світу. Це принципово змінило регіональну ситуацію і викликало перебудову всієї регіональної системи міжнародних відносин.

Таким чином, огляд основних проблем Каспійського регіону показує, що будь — яке питання, що стосується регіону, перебуває у стані невирішеності через бажання кожної з основних сил регіону перетягти ковдру на свій бік. Кожна із проблем, що стоять перед чинними учасниками Каспійської енергетично -геополітичної гри, вимагає непростого вирішення. І це зрозуміло, позаяк даний регіон дуже багатий на енергетичні ресурси і в ньому переплітаються стратегічні інтереси впливових держав світу, Європи та Азії, що й ускладнює позитивне вирішення існуючих проблем.

Підсумовуючи результати проведеного дослідження, можна з великою часткою впевненості стверджувати, що проблеми Каспійського регіону як суб’єкта світового господарства ще досить далекі від остаточного вирішення. Каспійський регіон дійсно є унікальним природним утворенням, який має величезну значимість для України в частині забезпечення національної та економічної безпеки, соціально-економічного розвитку прикордонних територій та зменшення залежності від російських енергоресурсів.

Специфіка даної роботи полягає в тому, що спектр проблем Каспійського регіону, які мають різну природу: політичну, екологічну, геоекономічну, частково був розглянутий через призму економічних інтересів України в цьому регіоні.

Список використаної літератури 

1. Абдуллаєв С. Сучасний міжнародно-правовий статус Каспійського моря / Самир Абдуллаєв // Політичний менеджмент. — 2009. — № 3(36). — С. 164-173. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/59804/16-Abdullaev.pdf?sequence=1
2. Абрамова Н.А.,  Авдеева  З.К.  Когнитивный  анализ  и  управление  развитием ситуаций: проблемы методологии, теории и практики / Проблемы управления. – 2008. –№ 3. – С. 85–87.
3. Азербайджан // МГИМО Университет. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mgimo.ru/azclub/index.pdf
4. Акимов А.А. Деятельность коммунистических организаций национальных республик Северного Кавказа по интернациональному сплочению и воспитанию трудящихся в годы борьбы за социализм (1920–1937 гг.): Дис. … д. истор. наук. М., 1969. С. 38.
5. Алинова Д.Р. Нефтегазовая политика стран Каспийского региона. Перспективы развития / Д. Р. Алинова. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pandia.ru/text/77/156/21482.php
6. Арин О.Каспийский регион — нарождающийся узел международных противоречий/ Олег Арин [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://olegarin.com/olegarin/Kaspijskij_region.html
7. Балканский велаят // Природа и география Туркменистана. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://naturetm.ucoz.ru/publ/obzor_pressy/balkanskij_velajat/4-1-0-23.
8. Балканський велаят. Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Балканський_велаят
9. Барсегов Ю.  Г.  Каспий  в  международном  праве  и  мировой  политике  / Ю. Г. Барсегов. – М. : Международные отношения, 1998. – 327 с
10. Бебик В., Таран С. Україна в енергетичній геополітиці Європи та Каспійського регіону/ Валерій Бебик, Сергій Таран // Український науковий журнал «Освіта регіону:Політологія. Психологія. Комунікації» №1/2009 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://social-science.com.ua/article/54
11. Белова М. Атасу-Алашанькоу: история реэкспорта российской нефти / Мария Белова [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://tek360.daily.rbc.ru/articles/4/
12. Белогорьев А. Каспийский регион на неровной газовой карте (2012) / Алексей Белогорьев [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mief-tek.com/user_files/files/file-121-266-416.pdf
13. Буров А.А. Кавказско-каспийский регион как геополитическая конструкция/Буров Александр Александрович[Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.jurnal.org/articles/2008/polit74.html
14. Бутаев А. Проблемы правового статуса Каспийского моря. – Туркменистан.ру, 25.06.02. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: – http://www.nomad.su/?а=3-200206250047.
15. Буянов С. Нефтепровод Атасу – Алашанькоу выходит на полную мощность «Казахстанская правда» (15.12.2013) / Сергей Буянов [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   http://www.kaztransoil.kz/ru/press-centre/publications/nefteprovod_atasu_alashankou_vihodit_na_polnuiu_moshnost/
16. В Астрахані відбувається Каспійський саміт [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tsn.ua/video/video-novini/v-astrahani-vidbuvayetsya-kaspiyskiy-samit.html

17.  Вегеш М.М. Політологія: Підручник / За ред. М.М. Вегеша.— 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2008. — 384 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/14191125/politologiya/svitoviy_politichniy_protses_sistema_mizhnarodnih_vidnosin

18.  Видобуток та споживання нафти в країнах світу[Електронний ресурс]. – Режим доступу:   http://www.eco-live.com.ua/content/blogs/vidobutok-ta-spozhivannya-nafti-v-krainakh-svitu

19. Вітер О. “Енергетичний шантаж” – старі прогнози і нові правила // Політика і час. – 2007. – № 6. – С. 36-39.
20. Военная доктрина Российской Федерации. 05.02.2010. Официальный сайт президента России [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kremlin.ru/ref_notes/461
21. Военно-промышленный курьер. Общероссийская еженедельная газета. №36 (152). 20 сентября 2006 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://vpk-news.ru/articles/4358
22. Войтоловский Г. И. Косолапов.  –  Европа  и  Россия:  проблема  юного направления. – М., 1993. – С. 307–322.
23. Волкова В.Н., Денисов А.А. Основы теории систем и системного анализа: Уч. – СПб.,1998.
24. Волович О. Політика Росії, Туреччини, США і ЄС в Чорноморсько-Каспійському регіоні: взаємодія і суперництво // Чорноморська безпека. – № 1(7). – 2008. – С. 11–19;
25. Гаврилова Н. В. Каспійського регіону в сучасній системі міжнародних відносин Каспийский регион в современной системе международных отношений / Н. В. Гаврилова  // Вісник Маріупольського Державного університету. Серія: історія. Політологія. – 2011. — Вип. 1 С. — 86-91 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://cyberleninka.ru/article/n/kaspiyskiy-region-v-sovremennoy-sisteme-mezhdunarodnyh-otnosheniy
26. Гали А. От этноцентризма к лингвоцентризму: простота замысла и сложность исполнения // Интернет-газета Zona KZ. 2003. 18 маpта. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zonakz.net/articles/2913 (А. Гали – политолог, д. ист. н.)
27. Гельман М. Каспий: озеро согласия или море раздора? / Моисей  Гельман (08.12.2010) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:г.http://www.apn.ru/publications/article23427.htm
28. Геополитика Каспийского региона. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://voprosik.net/geopolitika-kaspijskogo-regiona/
29. Гиззатов В.Х. Правовой статус Каспийского моря — проблемы и перспективы сотрудничества при­каспийских государств. — Саясат. 1995. №3. — с. 45-50.
30. Гиззатов В.Х. Правовой статус Каспийского моря и вопросы, связанные с трубопроводами // Саясат. – 1999. — №8. – С. 39-42.
31. Гончар М. Російська енергетична політика: обриси експансії: Засади та цілі Росії в глобальному енергетичному просторі // Політика і час. – 2007. – № 2. – С.9-15; його ж. Москва – Азія – транзит… // Дзеркало тижня. – 2007. – № 18; його ж. Зворотний бік газового монополізму // Дзеркало тижня. – 2007. – № 37. – С. 8.

32.  Гончар М., Москалець О. Каспійські обрії / Михайло Гончар, Олександр Москалець // “КОНТЕКСТ”. – 2001, — №3 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:   http://www.ucipr.kiev.ua/publications/kaspiiski-obriii/lang/tab02

33. Гончаренко С.  Организация  Черноморского  экономического  сотрудничества:  проблемы  и  перспективы  /  С.  Гончаренко  // Сборник Средиземноморье – Черноморье – Каспий: между Большой Европой и Большим Ближним Востоком. – М. : Институт Европы РАН, 2006. – С. 116.
34. Горелова Г.В.  Когнитивное  моделирование  как  инструмент  в  процессе познания большой системы // Труды XII-й Международной конференции «Когнитивное моделирование в лингвистике». CML-2010 (Дубровник, Хорватия).– Дубровник,2010.
35. Горелова Г.В.,  Захарова  Е.Н.,  Радченко  С.А.Исследование слабоструктурированных  проблем  социально-экономических  систем:  когнитивный подход. – Ростов н/Д, 2006.
36. Горелова Г.В.,  Матвеева  Л.Г.,  Никитаева  А.Ю.  Системный  подход  и инструментарное  обеспечение  управления  в  территориально-локализованных экономических системах мезоуровня. – Ростов н/Д, 2007.
37. Горелова Г.В.,  Розин  М.Д,  Сущий  С.Я.  Об  исследовании  проблем  адаптации народов  Юга  России  к  трансформационным  изменениям  //  16-я  Межд.  конф. «Проблемы  управления  безопасностью  сложных  систем:  сб. трудов».  –  М.:,    – С. 63-67.
38. Горелова Г.В.,  Розин  М.Д.,  Рябцев  В.Н.,  Сущий  С.Я.  Исследование  проблем развития  Юга  России,  математическое  моделирование,  некоторые  результаты  //  Материалы 18-й Международной конференции «Проблемы управления безопасностью сложных систем». — М., 2010.
39. Горелова Г.В., Рябцев В.Н. Когнитивный поход к исследованию геополитических процессов в мировых регионах и когнитивное моделирование их развития (на примере Черноморско-Каспийского региона) / Г.В. Горелова, В.Н. Рябцев // Электронный научный журнал «Инженерный вестник Дона». – 2012 — № 4 (часть 2) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://ivdon.ru/ru/magazine/archive/n4p2y2012/1407
40. Горелова Г.В., Захарова Е.Н., Гинис Л.А. Когнитивный анализ и моделирование устойчивого развития социально-экономических систем. – Ростов н/Дону, 2005.
41. Горелова Г.В., Захарова Е.Н., Радченко С.А.Исследование слабоструктурированных проблем социально-экономических систем: когнитивный подход. – Ростов н/Д, 2006.
42. Горелова Г.В., Розин М.Д., Сущий С.Я. О возможностях когнитивного подхода к моделированию социальных взаимодействий на уровне региона /тр. Междун. научно-практ. мультиконф. «Управление большими системами-2009», «Когнитивный анализ и управление развитием ситуаций CASC’2009». – М., 2009. – С. 152-157.
43. Государства Каспийского региона в 2013 году. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://islam-today.ru/politika/gosudarstva_kaspijskogo_regiona_v_2013_godu/
44. Грозин А. Как видят мир из Астаны: актуальная ситуация [Электронный ресурс] // Центр изучения Центральной Азии, Кавказа и Урало-Поволжья Central Eurasia.com. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.central-eurasia.com/kazakhstan/?uid=312
45. Гуцал А., Корнілов І., Пирожков С., Прейгер Д. Від безпеки національної енергетичної компанії до енергетичної безпеки держави. – К.: Національний інститут проблем міжнародної безпеки, 2004. – 72 с.; Єрьоменко А. Геополітика та енергетична безпека // Дзеркало тижня. – 2004. – № 50 та ін.

46.  Дарабами Парвин. Каспийский регион в международно-геополитической систему начала ХХI века / Дарабади Парвин // Журнал «Кавказ и глобализация». – 2010. — № 1-2. том 4
Научная библиотека КиберЛенинка: [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://cyberleninka.ru/article/n/kaspiyskiy-region-v-mezhdunarodno-geopoliticheskoy-sisteme-nachala-hhi-veka#ixzz3fMyfbw2F

47. Діяк І.В. Енергетична безпека України. – К.: АТ “Книга”, 2001. – 172 с.
48. Дудкин О. Газовый фактор в геополитике // Энергетическая политика Украины. – 2005. – № 9. – С. 10-13.
49. Дудкин О. Нефтяной фактор в геополитике // Энергетическая политика Украины. – 2005. – № 7-8. – С. 16-21
50. Жильцов С.С. Каспийский регион как геополитическая проблема современных международных отношений / Жильцов Сергей Сергеевич [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cheloveknauka.com/kaspiyskiy-region-kak-geopoliticheskaya-problema-sovremennyh-mezhdunarodnyh-otnosheniy#ixzz3fMxet5cU
51. Жильцов С.С., Зонн И.С., Ушков А.М. Геополитика Каспийского региона. – М.: Международные отношения, 2003. – 280 с.

52.  Жулинський М.Г. Геополитика Каспийского региона / Максим Георгиевич Жулинский   [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://geo.1september.ru/article.php?ID=200600306

53. Запаси нафти в світі. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reshebnik.rv.ua/osvita/zapasy-nafty-v-sviti/

54.  Запасы, производство и потребление нефти по странам мира [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.ereport.ru/articles/commod/oilcount.htm

55. Заявление бывшего главнокомандующего Военно-морским флотом РФ Владимира Масорина. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.militarynews.ru/excl.asp?ex=2
56. Идрисов Е.А. Сборник документов по международному праву. Том IV / Под общ. ред. Е.А. Идрисова. – Алматы: САК, 2001. – 528 с.

57.  Инвесторы присматриваются к каспийским багатствам // InoPressa.ru [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://rusadvice.org/business/management/investori_prismatrivayutsya_k_kaspiyskim_bogatstvam.html

58. Интересы России , США, Китая, и ЕС в Каспийскомом регионе [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.webeconomy.ru/index.php?page=cat&newsid=1594&type=news
59. Кампанер Н.  Европейская  энергобезопасность  и  уроки  истории  //  Россия  в  глобальной  политике.  –    –  №  6  //  http://www.globalaffairs.ru/numbers/29/8831.html;  Проблемы  глобальной  энергетической  безопасности // Энергетическая политика. – 2005. – № 3. – С. 65-67.
60. Канагатова А.И.Каспийский регион и нефтяной фактор в международных отношениях/ А.И. Канагатова//Журнал:Вестник КазНПУ. — 2011 http://articlekz.com/article/11384
61. Караваев А. Правовой статус Каспия и проблема КАСФОР. 23.03.2006. / Олександр Караваев [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.apn.kz/publications/article270.htm

62.  Каспийский и Черноморский регионы как геополитический перекресток между Западом и Россией // Независимый аналитический центр геополитических исследований «БОРИСФЕН ИНТЕЛ» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.info-rom.com.ua/каспийский-и-черноморский-регионы-ка/

63. Каспий на святи 21.11.2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.casfactor.com/ru/processes/129/print.htmlРасов С. Транскаспий готовиться к соглашению / Сергей Расов (15.02.2013) [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.respublika-kaz.info/news/business/28665
64. Каспийский регион — нарождающийся узел международных противоречий. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://olegarin.com/olegarin/Kaspijskij_region.html
65. Каспийский регион [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://newsruss.ru/doc/index.php/Каспийский_регион#.D0.9F.D1.80.D0.B0.D0.B2.D0.BE.D0.B2.D0.BE.D0.B9_.D1.81.D1.82.D0.B0.D1.82.D1.83.D1.81
66. Каспійський регіон: модель співробітництва або розбрату? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua-referat.com/Каспійський_регіон_модель_співробітництва_або_розбрату
67. Ковалевский А.Ю. Основы имитационного моделирования и системного анализа в управлении: Уч.пособие. – М.: Изд. МГУ,2011.
68. Конвенция о правовом статусе Каспийского моря. Проект Республики Казахстан, представленный на рассмотрение Прикаспийских государств 19.07.1994 г. – Текущий архив МИД РК.
69. Конвенция Организации Объединенных Наций по морскому праву // Сборник документов по международному праву. Том II / Под общ. ред. К.К. Токаева. –  Алматы: САК, 1998. – 504 с.
70. Корсунський С. Енергетична політика України: Європейський вибір // Політика і час. – 2006. – № 11. – С.11-13; його ж. Європейська енергетична політика // Політика і час. – 2007. – № 2. – С. 16-20; його ж. Нафтогазові проекти в Євразії: монополізація проти диверсифікації // Політика і час. – 2007. – № 7. – С. 26-29.
71. Корсунський С. Сага про три моря: Енергетична безпека Європи в контексті національних інтересів України // Зовнішні справи. – 2007. – № 11. – С. 21-24; Шерр Дж. Загроза енергетичній безпеці: Довгоочікувана відповідь Європейського Союзу // Дзеркало тижня. – 2007. – № 9.
72. Кристалинский Л.Б. Влияние этнополитических процессов в пограничном пространстве на государственную безопасность стран Каспийского региона / Леонид Борисович Кристалинский // Пространство и время. – 2014. — № 4(18). – С. 89-101 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/vliyanie-etnopoliticheskih-protsessov-v-pogranichnom-prostranstve-na-gosudarstvennuyu-bezopasnost-stran-kaspiyskogo-regiona
73. Кристалинский Л.Б. Государственная безопасность России в пограничном пространстве // Социально-гуманитарные знания. 2013. № 4. С. 132–146
74. Кульба В.В.,  Кононов  Д.А.,  Ковалевский  С.С.,  Косяченко  С.А,  Нижегородцев Р.М.,  Чернов  И.В.  Сценарный  анализ  динамики  поведения  социально-экономических систем (Научное издание). – М., 2002.
75. Курамагомедов М. Готовят ли власти Туркмении боевиков для Сирии? // Gündogar. Нейтральный Туркменистан. 2013. 6. августа. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gundogar.org/?02330513862000000000000011000000
76. Лакийчук П. Региональная система безопасности на Каспии. Между Caspian guard и CASFOR / Павло Лакийчук [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nomos.com.ua/content/view/126/69/
77. Максимов В.И.  Когнитивные  технологии  –  от  незнания  к  пониманию.  // Когнитивный  анализ  и  управление  развитием  ситуаций  (САSC’2001).  Труды  Межд. Конференции. Т. 1. – С. 4-18.
78. Мальський М. 3., Мацях М. М. Теорія міжнародних відносин / М. 3.Мальський, М. М.Мацях: Підручник. — 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2007. — 461 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.megos.org.ua/navczannia/miznarodni.vidnosyny.8.4.html
79. Мехди Сафари.Доля Ирана в Каспийском море будет составлять 20 процентов. (11.11.2009). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.iranembassy.ru/?section=interviews&page=article&view=article&id=145&PHPSESSID=kauq4lpt1pe8eh6eul6ugb1fo7

80.   Мехдиев Э.Т.  Меры доверия и безопасности в Каспийском регионе  / Э.Т. Мехдиев [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://eurasian-defence.ru/?q=node/23565

81. Мировая энергетика: взгляд на 10 лет вперед // Россия в глобальной политике. – 2006. – № 6 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.globalaffairs.ru/numbers/23/6687.html
82. Назаров Р. Национальные диаспоры в Туркменистане. Казахи. Ч. 1 // Информационно-аналитический Центр по изучению общественно-политических процессов на постсоветском пространстве. 2008. 25 января. Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ia-centr.ru/expert/295/
83. Национальный и религиозный состав населения Туркменистана // Asgabat.net. 2012. 22 апреля. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://asgabat.net/stati/obschestvo/nacionalnyi-i-religioznyi-sostav-naselenija-turkmenistana-segodnja.html
84. Новая стратегия национальной безопасности США. Март 2013 г. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nationalsecuritystrategy.org/pdf/pusa-report-march-2013.pdf
85. О перспективах создания организации каспийского экономического сотрудничества (окэс). Официальный сайт МИД РФ.[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mid.ru/bdomp/ns-dipecon.nsf/a591a1e97b9a36ce43256a0c003fb95e/c6145fdaf443d576c32576d7004338ce!OpenDocument
86. Олікер О. Україна і Каспійський регіон: сприятлива нагода для Сполучених Штатів / Ольга Олікер  // «Дзеркало тижня. Україна». – 2001. — №14 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://gazeta.dt.ua/ECONOMICS/ukrayina_i_kaspiyskiy_region_spriyatliva_nagoda__dlya_spoluchenih_shtativ.html
87. Пашковская И. «Европейский Союз: энергетическая политика в отношении новых независимых государств»/Ирина Пашковская [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://imi-mgimo.ru/images/pdf/analiticheskie_doklady/ad-22.pdf
88. Писарев В. Д. Политика США в Каспийском регионе // Европа и Россия: проблемы южного направления  Средиземноморье–Черноморье–Каспий  /  В.  Д.  Писарев.  – М. : Международные отношения, 1999. – 376 с.
89. Плаксенко М.Л. Организации черноморска-каспийского региона: место и роль Украины / Мария Плаксенко [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ca-c.org/journal/2010-02-rus/13.shtml
90. Плаксенко М.Л. Роль та місце України в системі забезпечення регіональної стабільності/ Плаксенко Марія Леонідівна// Стратегічні пріоритети, №2(11), 2009 р. – С.231-238 [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://old.niss.gov.ua/book/StrPryor/11_2009/34.pdf
91. Примаков Е.М. Методика и результаты ситуационных анализов: мастер-класс по программе «Мировая политика» / МГИМО МИД РФ. – М., 2006.
92. Примаков Е.М., Хрусталев М.А. Ситуационные анализы. Методика проведения. Очерки текущей политики. Вып. 1. – М., 2006.
93. Пространство и время. – 2014. — № 4(18). – С. 89-101 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cyberleninka.ru/article/n/vliyanie-etnopoliticheskih-protsessov-v-pogranichnom-prostranstve-na-gosudarstvennuyu-bezopasnost-stran-kaspiyskogo-regiona
94. Робертс Ф.С. Дискретные математические модели с приложениями к социальным, биологическим и экологическим задачам. – М., 1986.
95. Родоман Б.Б. Научные географические картоиды. [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.geo-vestnik.psu.ru/files/vest/203_rodoman.pdf
96. Рябцев В.Н. Территория государства. Методическая разработка по курсу «Геополитика». – Ростов н/Д, 2000. – С. 43-44.
97. Савин Л. Иран в политическом сознании азербайджанцев // Мир турецкой коалиции. 2012. 19 ноября. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.turkishnews.com/ru/content/2012/11/19/
98. Салимов С. Нефтегазовые ресурсы Каспия / С. Салимов // Мировая экономика и международные отношения. – 2007. – №10. – С. 42–45.
99. Сапир Ж. Энергобезопасность как всеобщее благо // Россия в глобальной политике. – 2006. – № 6 //  http://www.globalaffairs.ru/numbers/23/6688.html;
100. Світовий політичний процес. Система міжнародних політичних відносин. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.lntu.info/book/fof/filosofii/2010/10-082/page12.html
101. Сменковский А. Ю. Черноморско-Каспийского региона для европейской и глобальной энергетической безопасности: материалы заседания международного «круглого стола» / А. Ю. Сменковский, С. Б. Во- ронцов, С. В. Бегун, А. А. Сидоренко; составит. А. А. Билуха; под общ. ред. А. Ю. Сменковского. – К. : НИСИ, 2012. – 56 c. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/content/articles/files/Kaspiy_region-a54b3.pdf
102. Совместное заявление Президентов Азербайджанской Республики, Исламской Республики Иран, Республики Казахстан, Российской Федерации и Туркменистана. 18 ноября 2010 г. г. Баку. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://news.kremlin.ru/ref_notes/784
103. Современный Казахстан: стратегия успеха/Колл. авт. Под ред. М.Е.Шайхутдинова. — Алматы: Институт мировой экономики и политики при Фонде Первого Президента РК, 2008. — 286 с. [Електронний ресурс]. http://2004-2010.iwep.kz/index.php?option=com_content&task=view&id=2089&Itemid=54
104. Соглашение о сотрудничестве в сфере безопасности на Каспийском море. 18.11.2010. г. Баку. Официальный сайт Президента России.[Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://news.kremlin.ru/ref_notes/785

105.    Соскін О. Україна в Чорноморсько-Каспійському регіоні: виклики безпеці та демократичний [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.vmurol.com.ua/index.php?group=4&idd=us_publication&us_publication=323

106.    Статистика по странам. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.topglobus.ru/azerbajdzhan-statistika-dannye-strana

107. Стратегія національної безпеки України // Офіційний вісник України. – 2007. – № 11. – С. 7-18.
108. СтрогалевВ.П. Имитационноемоделирование./В.П. Строгалев,  И.О. Толкачева -М., 2008. — С. 697-737.
109. Телобизов В.  В.  Природные  ресурсы  в  современной  системе  международных отношений / В. В. Телобизов // ВМУ Сер. 18 Политической науки. – 2005. – № 4. – С. 40–42.

110.    Тригуб О. П., Сустова Ю. В  // «Історія» Наукові праці. Випуск 134. Том 147. –С.54-58

111. Тюлина И.Г. Системный подход:  анализ  и  прогнозирование  международных  отношений  / под ред. И.Г. Тюлина. – М., 1991.
112. Файзулаев Д. Россия – Туркменистан: новый этап сотрудничества / Д. Файзулаев // Азия и Африка сегодня. – 2008. – №12. – С. 31–35.
113. Файзуллов Д. Как делить Каспийский «пирог» / Д. Файзуллов // Азия и Африка сегодня. – 2007. – № 2. – С. 37–48
114. Хрусталев М.А. Системное моделирование международных отношений. – М., 1987.
115. Чеботарев А. Основные события и тренды в Каспийском регионе в июле 2014 года  / Андрей Чеботарев [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.caspiania.org/2014/08/07/osnovnye-sobytiya-i-trendy-v-kaspijskom-regione-v-iyule-2014-goda/
116. Число салафитов резко выросло в Атырауской области // Tengri News. 2011. 16 ноября [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://tengrinews.kz/kazakhstan_news/chislo-salafitov-rezko-vyiroslo-v-atyirauskoy-oblasti-201707/
117. Чуфрин Г. М. Бассейн Каспийского моря и вызовы ХХІ века / Г. М. Чуфрин – М. : Международные отношения, 2004. – 237 с.
118. Шабров О.Ф.  Системный  подход  и  компьютерное  моделирование  в политологическом  исследовании  //  Общественные  науки  и  современность.  –    – № 2.
119. Щербина, В. Газова політика Росії (Каспійський регіон) [Текст] / В. Щербина // Науковий вісник Ужгородського університету : Серія: Політологія. Соціологія. Філософія / Варзар І., Вегеш М., Денисенко В. та ін. – Ужгород : Говерла, 2014. – Вип. 17. – С. 133–140. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.uzhnu.edu.ua:8080/jspui/bitstream/lib/688/1/ГАЗОВА%20ПОЛІТИКА%20РОСІЇ%20(КАСПІЙСЬКИЙ%20РЕГІОН).pdf
120. Экономическое сотрудничество в Каспийским регионе [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  http://www.webeconomy.ru/index.php?page=cat&newsid=1593&type=news
121. Этнологический словарь. Выпуск 1. Этнос. Нация. Общество. М.: ВИТТАН, 1996. С. 113.
122. Axelrod   The  Structure  of  Decision:  Cognitive  Maps  of  Political  Elites.  –  Princeton, 1976; Maps in Mind: Reflections on Cognitive Mapping / Ed. by R.M. Down and D. Stea. – N.Y., 1977; Gould P., White R. Mental Maps. 2 nd ed. – Boston, 1986.
123. Communication An Energy policy for Europe, COM(2007) 1 final of 10.01.2007, SEC(2007) 12, [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/energy/energy_policy/doc/01_energy_policy_for_europe_en.pdf.
124. Gorelova V.,  et  al.  Еxperience  in  cognitive  modeling  of  complex  systems  // Cubernetics  and  systems  2010,  Proceedings  of  the  20-th  European  Meeting  on  Cybernetics and Systems Research. – Vienna, 2010. – Р. 220-223.
125. Communication External Energy Relations – from principles to action, COM(2006) 590 final of 12.10.2006,[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/comm/external_relations/energy/docs/com06_590_en.pdf.
126. Gorelova V.,  Zakharova  E.N.  Gorelova  I.S..  Cognitive  analysis  of  the  structure and scenario development of socio-economic system // Proceedings of the XII-th International Conference  «Cognitive  Modeling  in  Linguistics».  CML-2010(September,  7-14.  2010. Dubrovnik, Croatia). – Р. 222-226.
127. Rapoport A. Mathematical Models in the Social and Behavioral Sciences / Anatol Rapoport . – New York: A Wiley-Interscience Publication, 1983. – 518 p.
128. The 2006 Brussels Conference “Towards an EU External Energy Policy”, 20-21.11.2006, [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ec.europa.eu/comm/external_relations/library/publications/28_towards_energy_policy.pdf.
129. Vinogradov S., Wouters P. The Caspian Sea: Quest for a New Legal Regime // Leaden Journal of International law. Vol. 9. 1996. P. 92 — 93.
130. Yolbaps Kepbanov A. The new legal status of the Caspian sea is the basis of regional co-operation and stability // Journal of International Аffairs. December 1997 — February 1998. Vol. II. №4.