Вступ

Наявність такого правозастосовного циклу як апеляційне оскарження дає змогу сторонам та іншим особам, що брали участь у розгляді справи звернутись до суду апеляційної інстанції, якщо вони вважають, що їх інтереси порушені. Такі особи можуть оскаржити рішення суду першої інстанції на предмет законності та обґрунтованості.

Наявність права апеляційного оскарження рішення суду першої інстанції дозволяє виправляти допущені судові помилки і таким чином робити відправлення судочинства більш ефективним і сприяє становленню правосуддя. Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2010 року (справа про апеляційне оскарження ухвал суду) правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. А ефективне поновлення в правах в свою чергу можна забезпечити з допомогою ефективного механізму оскарження рішень суду.

В Україні відбувається процес становлення судової системи, тому законодавче регулювання апеляційного провадження також зазнає змін. Останні серйозні зміни були внесені Законом України «Про судоустрій і статус суддів».  Згідно з ними модель апеляції в Україні набула рис повної апеляції; суди апеляційної інстанції були позбавлені права скасовувати рішення суду першої інстанції і відправляти справу на повторний розгляд до суду першої інстанції.

Дана робота має на меті з’ясувати механізм розгляду справи апеляційним судом та зміст повноважень апеляційного суду при розгляді апеляційних скарг.

Робота враховує зміни які були внесені до Цивільного процесуального кодексу щодо апеляційного провадження.

 

Повноваження апеляційного суду визначені цивільно-процесуальним законодавством, правильна характеристика цих повноважень вимагає дослідження змісту та правової природи цих повноважень.

Побачити результати діяльності суду апеляційної інстанції та оцінити його ефективність можна з допомогою визначення правильності висновку щодо законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, що оскаржуються. Суд апеляційної інстанції має широке коло повноважень, спрямованих на запобігання порушенню законів та інших актів та нормалізацію діяльності судів першої інстанції. До повноважень апеляційного суду включаються як права, так і обов’язки з точки зору становища, яке займають суду апеляційної інстанції стосовно судів першої інстанції.[1] Суди апеляційної інстанції зобов’язані на підставі норм законодавства про судоустрій та процесуальних норм перевіряти законність та обґрунтованість рішень судів першої інстанції та ухвалювати при цьому законні та обґрунтовані рішення. Існує також визначення повноважень суду апеляційної інстанції як сукупність прав та обов’язків останнього, пов’язаних із застосуванням процесуально-правових наслідків щодо такого рішення суду першої інстанції.[2]

За суттю повноважень їх поділяють на предметні та функціональні.[3] Предметні повноваження це такі, які визначають межі юрисдикції вказаного суб’єкта правовідносин. Для суду апеляційної інстанції  предметні повноваження визначаються об’єктами перегляду: рішеннями й ухвалами місцевих судів, що не набрали законної сили.

Функціональні повноваження – це різного роду дії того чи іншого суду в процесі відправлення правосуддя, пов’язані з рішучими діями суду щодо керівництва процесом та ухвалення рішення. Зміст функціональних повноважень апеляційного суду охоплює процесуальні права апеляційної інстанції, від яких безпосередньо залежить доля рішення, що оскаржується в апеляційному порядку. Мова йде про те, що може зробити суд в результаті розгляду апеляційної скарги.

Повноваження суду апеляційної інстанції вказані у ст. 307 ЦПК. Аналіз статті дозволяє зробити висновок, що вказані повноваження є відображенням сутності апеляційного провадження. Отже, зміст діяльності апеляційного суду спрямований на забезпечення законності, обґрунтованості рішень суду першої інстанції у випадку розв’язання справи по суті та на виправлення судових помилок, які вплинули на прав осудність судової постанови. Правосудність рішення розуміє під собою сукупність вимог, що пред’являються до постанови як до акта правосуддя.

Згідно нормам цивільно-процесуального законодавства, за наслідками розгляду скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін;

2) скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог;

3) змінити рішення;

4) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закриття провадження у справі або залишення заяви без розгляду.

Законодавство передбачає також повноваження суду апеляційної інстанції стосовно розгляду скарг на ухвали суду першої інстанції. Дані повноваження є дещо вужчими, ніж стосовно рішень, це зумовлюється тим, що ухвала виноситься не для вирішення справи по суті, і тому, як правило, вона скасовується тільки з підстав порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

У ст. 307 ЦПК також визначено повноваження суду апеляційної інстанції, що реалізуються за наслідками розгляду скарги на судовий наказ. Апеляційний суд має право:

1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення судового наказу без змін;

2) постановити ухвалу про скасування судового наказу та роз’яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті в позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред’явлення позову;

3) змінити судовий наказ.

Ухвала апеляційного суду про відхилення апеляційної скарги на судовий наказ і залишення судового наказу без змін є остаточною і оскарженню не підлягає. Таке положення законодавств на мою думку вимагає детального аналізу, оскільки суперечить встановленому Конституцією права на касаційне оскарження судового рішення з урахуванням інстанційності судів загальної юрисдикції.

Зазначені у ч.1 ст. 307 ЦПК повноваження можна поділити на три групи. До першої групи можуть належати повноваження, при реалізації яких апеляційний суд визначає законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення. До другої групи повноважень відносяться повноваження, які реалізуються при розгляді справи з частковим чи повним вирішенням справи по суті (зміна рішення суду першої інстанції або винесення нового рішення). Тертя група повноважень полягає у закінченні справи без її розгляду.

Проблеми дослідження першої групи повноважень апеляційного суду є актуальними у зв’язку із визнанням  законності і обґрунтованості рішення, що оскаржується. Також це пов’язано із протидією зловживань заінтересованими особами правом апеляційного оскарження з метою зупинити набрання рішенням першої інстанції законної сили. Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частина 2 ст. 308 ЦПК вказує, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань. Справедливість повинна розглядатись в моральному, соціальному та юридичному аспекті у нерозривній єдності. Правильним по суті рішенням слід вважати таке рішення, яке відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки при порушенні останніх рішення суду першої інстанції підлягає зміні або скасуванню. У випадку порушення вимог чіткості та ясності, вони можуть бути виправлені тим судом першої інстанції, який розглянув справу по суті, а не апеляційним судом.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зміна рішення суду першої інстанції має місце тоді, коли змінюється будь-яка його частина без зміни суті рішення.

За правилами ст. 309 ЦПК зміна рішення можлива не тільки при допущенні помилки у застосуванні норм матеріального права, а й процесуального права.

За змістом ЦПК обґрунтованість судового рішення являє собою взаємозв’язок доведеності й аргументованості всіх висновків, що містяться в рішенні. Обґрунтованість має включати також посилання на докази, що були досліджені під час розгляду справи.

Неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, як підстава для скасування судового рішення пов’язане з неправильним визначенням судом першої інстанції предмета доказування – кола матеріально-правових фактів.  Скасування рішення за цією підставою може мати місце при неякісному проведенні провадження у справі до судового розгляду, а також при неналежній оцінці доказів, що мають значення для правильного розгляду цивільної справи. Скасовуючи рішення у зв’язку з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд апеляційної інстанції повинен дати оцінку тому, яке значення для винесення рішення могло б мати для встановлення того чи іншого факту. Якщо встановлення такого факту не могло призвести до іншого кінцевого висновку, то рішення суду першої інстанції не повинно скасовуватись.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими, є наслідком реалізації апеляційним судом права вільної оцінки доказів по справі з приводу належної їх оцінки судом першої інстанції. Висновку про недоведеність обставин, що мають значення для справи, суд апеляційної інстанції доходить у випадках, коли  в нього є сумніви достовірності доказів, їх повноти, правильності наданої їм оцінки. Висновок про недоведеність, чи доведеність обставин справи, можливий лише на підставі оцінки доказів. Апеляційний суд здійснює оцінку доказів шляхом перевірки правильності їх оцінки судом першої інстанції.

Невідповідність висновків суду обставинам справи має місце тоді, коли з повно та правильно встановлених фактичних обставин справи суд першої інстанції зробив неправильний висновок про фактичні взаємовідносини сторін. Невідповідність висновків суду може проявлятись двояко. По-перше – у протиріччі висновків суду, викладених у рішенні, встановленим ним фактам. По-друге —  у протиріччі висновків суду щодо правовідносин сторін або стосовно обставин справи.

Невідповідність висновків суду може бути наслідком того, що суд не обґрунтував з яких мотивів відхилив одні докази і взяв до уваги інші, а також того, що суд не мотивував чи непереконливо мотивував свої висновки.

Порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, а також розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглядав справу є окремою підставою для скасування рішення суду.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. При розгляді справи можуть мати місце процесуальні порушення, які не можуть вплинути на суть рішення та не можуть бути підставою до його скасування. У випадку застосування закону, який не підлягає застосуванню, суд помилково до відносин сторін застосовує не той закон, який має бути застосований. Суд при вирішенні правого спору не застосовує у повному обсязі норми матеріального права та виносить рішення, яке суперечить чинному законодавству.

Неправильне застосування закону розуміє під собою також випадки, коли суд узагалі не керувався при розгляді справи жодним законом або, коли суд хоч і керувався законом, але не тим, що регулює правові відносини.

При порушенні норм матеріального права суд посилається на недіючі правові норми, неналежно вирішує питання належного застосування законодавства у випадку колізії законів, а також застосовує нормативний акт, виданий некомпетентним органом.

У ст. 310 ЦПК закріплене ще одне функціональне повноваження. Відповідно до цієї статті рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду з підстав, визначених статтями 205 і 207 ЦПК.

Варто зауважити, що якщо судом першої інстанції ухвалено законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи — сторони у спірних правовідносинах після ухвалення рішення, що не допускає правонаступництва, не може бути підставою для застосування вимог ч.1 вказаної норми.

Повноваження на скасування рішення із закриттям провадження у справі чи залишенням заяви без розгляду виникають за наявності порушень норм процесуального закону.

Закриття провадження у справі та залишення заяви без розгляду обумовлюють закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення. Залишення заяви без розгляду має наслідком можливість повторного звернення до суду до суду з тотожним позовом після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.

При закритті провадження у справі повторний розгляд справи судом того самого позову між тими самими сторонами неможливий.  Ця форма закінчення цивільних справ має місце за умов, коли суд незаконно прийняв справу до судового провадження або коли продовження процесу стає неможливим або недоцільним.

Скасування судового рішення із залишенням заяви без розгляду відбувається за умов наявності обставин, передбачених ст. 207 ЦПК.  Якщо при розгляді справ окремого провадження виникає спір про право, що вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз’яснює сторонам, що вони мають право звернутись до суду в порядку позовного провадження. Перелік підстав залишення заяви без розгляду є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Підстави скасування судом рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі можна поділити на три групи: першу групу складають підстави, які свідчать про помилку суду у зв’язку з відсутністю у позивача права на судовий захист по даній справі; другу – підстави, підґрунтям яких є принцип диспозитивності цивільного процесу (відмова позивача від позову в разі прийняття її судом, укладання сторонами мирової угоди за умови визнання останньої судом); третю – випадки вибуття сторони із процесу, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Наслідками закриття провадження у справі є те, що сторони та інші учасники судового процесу повертаються в те становище, в якому вони перебували до пред’явлення позову; настає поворот виконання рішення суду першої інстанції (у випадку, коли закон допускає негайне виконання судового рішення); повторне пред’явлення тотожного позову неможливе. Суд апеляційної інстанції закриває провадження за наявності підстав, передбачених ст. 205 ЦПК. Провадження в цивільній справі може бути закрите з підстав наявності рішення суду в іншій справі, що набрало законної сили, у тому разі, коли в обох справах сторони, підстави і предмет спору є тотожними.

За змістом ст. 312 ЦПК суд, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, постановляє одне з таких рішень:

відхилити скаргу і залишити ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону;

2) змінити або скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування;

3) скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо останній порушив порядок, встановлений для його вирішення.

Підставою для скасування судової ухвали може бути неправильне застосування норм процесуального права.

Висновок

Провадження в апеляційній інстанції – правозастосовний цикл, який призначений для перевірки законності та обґрунтованості таких, що не набрали законної сили судових рішень суду першої інстанції і полягає у повному розгляді справи по суті.

Право на оскарження рішень суду в апеляційному порядку відповідає міжнародно-правовим стандартам здійснення правосуддя і входить до закріпленого ст. 6 Європейської конвенції з прав людини права на справедливий суд.

В Україні діє модель повної апеляції, яка передбачає, що апеляційний суд сам повинен винести рішення по суті справи, змінити попереднє рішення або відхилити апеляційну скаргу і залишити рішення без змін.

Під час апеляційного провадження здійснюється перегляд справи по суті ще раз але в межах заявлених в апеляційній сказі вимог. Суд апеляційної інстанції перевіряє рішення суду першої інстанції на предмет законності та обґрунтованості. Недодержання цих вимог тягне за собою скасування рішення суду першої інстанції. Рішення суду першої інстанції не може бути скасоване, якщо воно є справедливим та правильним по суті, лише з формальних підстав. Це стосується таких випадків, коли помилки, допущені судом першої інстанції можуть бути усунуті тим же судом.

Діяльність апеляційних судів з розгляду апеляційних скарг спрямована на забезпечення законності та обґрунтованості рішень суду першої інстанції, на вирішення справи судом апеляційної інстанції у випадку розв’язання справи по суті та виправлення судових помилок, які вплинули на прав осудність судової постанови. Ця діяльність здійснюється судами в межах повноважень, які розглядаються як права суду апеляційної інстанції, а також як обов’язки такого суду по відношенню до судів першої інстанції. Суд реалізує свої повноваження в межах об’єкта апеляційного оскарження, а також в межах прав, наданих йому ст. 307 ЦПК.

Список використаної літератури

1. Конституція України http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80
2. Цивільний процесуальний кодекс України. http://zakon1.rada.gov.ua/ laws/show/1618-15
3. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Суботи Артема Анатолійовича щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (справа про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду) http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v012p710-10
4. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина Заїченка Володимира Георгійовича щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 Цивільного процесуального кодексу України у взаємозв’язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v003p710-10
5. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004
6. Екбатані проти Швеції. Рішення Європейського Суду з прав людини від 26.05.1988р. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.echr.ru/documents/doc/2461442/2461442.htm
7. Рекомендація R (95) 5, державам-членам стосовно введення в дію і покращення функціонування систем і процедур оскарження з цивільних і торгових справ, прийнята Комітетом міністрів 7 лютого 1995р.  – режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_153/conv
8. Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку
9. Постанова Верховного суду України від 24.10.2008 № 12 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-08
10. Борисова Е. Апеляционное производство /Е. Борисова // Российская юстиция. – 1994 — № 5/9. – с.45
11. Гнатенко А.В. Повноваження апеляційного суду при перегляді рішення суду: теоретичні та практичні спірні питання/ А.В. Гнатенко, Д.Д. Луспеник// Вісник Верх. Суду України. – 2008. – № 12 (100). – с. 33-43
12. Гусаров К. В. Суб’єкти права апеляційного оскарження в цивільному процесі [Текст] / К. В. Гусаров // Проблеми законності. Вип. 65. — Х. : Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого / відп. ред. В. Я. Тацій [та ін.] , 2003. — С. 94-101 .
13. Гусаров К. В. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку: монографія. К. В. Гусаров – Х.: Право, 2010. – 352 с.
14. Ємельянова І. Апеляційний і касаційний перегляд судових рішень в цивільному судочинстві: теоретичні та практичні аспекти/ І. Ємельянова// Право України. – 2004. — №2. – с.16-20
15. Кац, С. Ю. Судебный надзор в гражданском судопроизводстве/ С.Ю. Кац. – М.: Юрид. лит., 1980. – 208 с.
16. Курс цивільного процесу: підручник /В.В. Комаров, В.А. Бігун, В.В. Баранкова та ін.; за ред. В.В. Комарова. – Х.: Право, 2011. – 1352 с.
17. Луспеник Д. Кому потрібна поспішна апеляція? / Д. Луспеник // Юридичний вісник України . – 2006 – 4-10 лют. (№5), — с.7
18. Міхеєнко М., Шишкін В., Апеляційне провадження як резерв змагальності в судах другої інстанції// М. Міхеєнко, В. Шишкін,// Право України, 1995, № 1. с. 20-24
19. Перунова О. М. Форма і зміст апеляційної скарги.// Право і безпека.2004р. № 3’3 с. 120-133
20. Проблеми теорії та практики цивільного судочинства [Текст] : монография / за заг. ред. В. В. Комаров ; авт. В. В. Комаров [та ін.] . — Х.: Харків юрид., 2008. — 928 с. — (Настільна книга судді).
21. Степанова Т., Сутність апеляційного провадження та право на апеляцію/ Т. Степанова, О.Ломакіна // Підприємництво, господарство і право. – 2008. — №2. – с.39
22. Цивільний процес України: академічний курс: підруч. для студ. .юрид. спец. вищ. навч. закл.; за ред.. С.Я. Фурси. – К.: Вид. С. Я. Фурса, 2009. – с.715
23. Шевчук, П.І. До питання створення та дії апеляційних судів у судовій системі України/ П.І. Шевчук// Адвокат. – 1998. — №2 – с. 5,6,10
24. Штефан М. Й. Концептуальні положення правового регулювання апеляційного і касаційного провадження в новому ЦПК України/ М. Й. Штефан// Вісник Академії правових наук України. – 1995.-№2. С.154-162.