Вступ

Економіка України переважну частину XX ст. розвивалась як економічна  система централізовано-планового типу. Починаючи з 1990-х pp. вона трансформується в напрямі ринкової економіки. Трансформаційні змін від директивної економіки до ринкової від абсолютної державної власності на засоби й знаряддя виробництва до приватної передбачає співіснування методів ринкового й державного регулювання. В умовах формування ринкової економіки кардинально змінюється роль держави в економічних відносинах. Сьогодні, коли відмирає всеосяжне централізоване планування, роль держави зводиться до виконання таких функцій, як:

—         здійснення законодавчого регулювання основ економічної, господарської діяльності;

—         контроль за дотриманням встановлених законом правил економічної та господарської діяльності, захист відносин, що виникають у зв’язку з цими правилами, та прав їх учасників;

—         забезпечення соціальної спрямованості економіки.

Дослідження проблем впливу держави на сферу економічних відносин є потребою як наукової, так і практичної діяльності. Сучасний розвиток науки характеризується посиленою увагою науковців до трансформації економічної форми організації суспільних відносин та з’ясування ролі держави в цьому процесі. Особливо актуальним є дослідження змістовного наповнення поняття функцій щодо моделей економічного розвитку, які передбачають різні межі функціонального втручання держави в економічні процеси.

Аналізу проблем змісту соціально орієнтованої економіки та визначення умов і важелів ефективного державного регулювання економіки в ринкових відносинах присвячені праці вчених-економістів А. Гальчинського, В. Гейця, М. Долішного, С. Мочерного, Л. Мендельсона, У. Мітчелла та ін.

1. Особливості трансформації економіки

Економічна трансформація — це безперервний процес видозмін, серед яких розрізняють разові, дискретні та систематичні. Трансформація у вузькому сенсі (разові та дискретні зміни) — перехідний період (перехідна економіка, трансформаційна економіка «у вузькому розумінні») — обмежений в часі процес, який визначається поворотними подіями в суспільстві, полягає в переході від одного рівноважного стану до іншого. Тоді як трансформація в широкому сенсі (систематичні зміни) — це не обмежений в часі постійний процес перетворень системи, її елементів, зв’язків і відносин між ними[2].

Найкраще визначати стан економіки на основі певних економічних моделей. Моделювання — це спосіб теоретичних чи практичних дій спрямованих на створення моделі. Модель — образ реального об’єкта у матеріальній чи ідеальній формах, який відображає суттєві властивості модельованого об’єкту, процесу чи явища і заміщує його у ході дослідження чи управління.

Перехідному стану в економіці приділяють найбільшу увагу економісти-теоретики протягом останніх десятиліть. Загальним проблемам перехідних процесів у економіках різних країн, а також проблемі трансформаційної економіки як поняттю присвячені роботи таких українських вчених, як М. Долішній, А. Гальчинський, В. Геєць, А. Грищенко, М. Гуревичов, І. Лукшин, А. Покритан, В. Тарасович та ін., а також зарубіжних вчених А. Бузгалін, А. Іларіонов, Я. Корнаї, В. Мау, Р. Нурєєв.  В Україні відбувся перехід до ринкової економіки, до її певної моделі. Визначальним аспектом при характеристиці типу економічної системи є власність на засоби виробництва. Для ринкової економіки та ринкової економічної системи основним, домінуючим типом власності є приватна. Проведення приватизації в Україні — не мета, а засіб підвищення продуктивності праці й ефективності виробництва [1].

Головною метою ринкової трансформації економіки України є:

–       Створення надійного фундаменту зростання добробуту населення;

–       Стимулювання швидкого економічного зростання;

–       Підвищення продуктивності праці;

–       Досягнення світового рівня ефективності використання матеріальних ресурсів через запровадження новітніх технологій;

–       Вироблення достатніх обсягів продукції, яка користується попитом;

–       Забезпечення високої якості товарів та послуг;

–        Створення умов для зростання реальних доходів населення.

Аналізуючи стан й перспективи розвитку економічної системи України, слід відзначити, що за роки незалежності не вдалося створити економічну систему, здатну забезпечити прогресивний розвиток країни; процес суверенізації було обмежено здобуттям зовнішніх політичних атрибутів (40% покриття дефіциту державного бюджету припадає на зовнішні джерела); серйозну загрозу для безпеки держави становлять «тінізація» та криміналізація економіки (тіньовий сектор становить до 50% економіки).

Серед причин економічної кризи в Україні є відсутність або нерозвиненість багатьох необхідних інститутів (інститут — це порядок, закріплений у формі закону або установи, це створені людьми норми, правила поведінки, які структурують політичні, економічні і соціальні взаємодії), які опосередковують зв’язки між ринком, державою і суспільством. В Україні не сформовано ефективних механізмів взаємодії держави і ринку. Держава неохоче підтримає бізнес, а бізнес здебільшого обходить інтереси держави. Відбувається боротьба груп інтересів. Ці групи отримують можливість прямо впливати на розробку законотворчих і урядових документів. Нині бізнесмени іронізують, що найбільш доходними із існуючих цінних паперів є постанови уряду. Інвестиції в лобізм є високопродуктивними і підтверджують тезу інституціоналізму про наявність “ренто орієнтованої поведінки” [2].

На думку деяких дослідників, найістотнішою перешкодою на шляху перехідного періоду є відсутність справжньої системи чітко визначених прав на власність, яка є одним із фундаментальних компонентів організаційної інфраструктури ринкової економіки і водночас життєво необхідною умовою виникнення і розвитку нового стабілізуючого сектора класу малого та середнього підприємництва. Для швидкої й ефективної передачі державного майна у приватні руки розроблено нові методи та схеми приватизації. Одним із таких методів у країнах Центральної та Східної Європи, що передбачав передачу державного майна приватному сектору, став метод малої приватизації. [3].

2. Державне регулювання економіки в умовах соціально-економічної трансформації

Державне регулювання економічними процесами зумовлюється самою сутністю держави як інституту, покликаного відображати загальну волю та інтереси більшості населення. Трансформаційні зміни в економіці вимагають від держави нових підходів, методів та інструментів регулювання економіки. Для забезпечення гармонізації національної та глобальної економіки держава вже тепер повинна розробити стратегію ефективного входження України у глобальний світ, яка має базуватися на поєднанні принципів відкритості економіки із захистом внутрішнього ринку, аналізі державних, регіональних та галузевих концепцій і програм соціально-економічного розвитку в поєднанні із загальною ситуацією на світовому ринку та перспективами інтеграції України у світову економіку.

Ефективність виконання державою своїх економічних функцій залежить від сукупності об’єктивних і суб’єктивних факторів. Основними серед них є рівень розвитку економічних відносин, що виступає основою ефективного функціонування держави; розвиток соціальної сфери суспільства; ступінь демократичності політичного життя суспільства.

Формування і реалізація стратегічного курсу реформування економіки постсоціалістичних країн у ринкову, розв’язання поточних проблем її розвитку не можуть здійснюватись без держави, участі її законодавчих і щ виконавчих органів у цих складних процесах. Тому особливої ваги набуває регуляторна діяльність держави в умовах перехідної економіки, яка спрямована на утвердження нової економічної системи, коли відбувається  перехід від адміністративно-командного устрою суспільного життя до демократичного. При цьому поряд із причинами, які зумовлюють необхідність державного регулювання ринку в країнах з усталеною ринковою економікою, існують специфічні причини необхідності такого регулювання в постсоціалістичних країнах. До таких причин належать:

– потреба у зруйнуванні основних елементів економічних відносин попередньої системи, яке не може здійснюватись на засадах

– саморегуляції, без регулювального впливу держави;

– утвердження і розширення сфери дії, функціонування і розвитку ринкових відносин з притаманною їм дією економічних законів;

– якісні зміни у змісті, структурі, формах та юридичному вираженні відносин власності;

– руйнація монополізму виробництва, притаманного адміністративно-командній системі, та Його попередження в умовах формування ринкової економіки шляхом встановлення правових засад для обмеження нового монополізму, здійснення державного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства;

– формування нових та трансформація існуючих каналів і механізмів фізичного обміну товарами і наданням послуг, руху грошових потоків;

– трансформація загальнонаціональної виробничої та соціальної інфраструктури відповідно до критеріїв ринкової економіки та сучасних науково-технічних досягнень.

Окрім зазначеного, необхідність державного регулювання перехідної економіки визначається її специфічними рисами. Однією з особливостей перехідної економіки є альтернативний характер її розвитку, хоча він має певні межі. Водночас, такий характер перехідної економіки визначає те, що наслідки її розвитку можуть бути варіативними. Безпосередньо вони породжуються невизначеністю перехідного процесу, яка зумовлена зростанням рівня свободи окремих елементів економічної системи. Це притаманне перехідній економіці, в котрій змішані елементи старого і нового її стану, а також існує та різноспрямованість факторів, які впливають на трансформаційні процеси. Через це кількість можливих станів такої економіки зростає, а невизначеність спричиняє значну варіативність результату. В такій ситуації держава за допомогою наявних у неї можливостей має зменшувати невизначеність розвитку та обрати найбільш оптимальний шлях здійснення реформ з їх орієнтацією на позитивні для всього суспільства соціально-економічні результати.

Для перехідної економіки притаманні поява та функціонування особливих перехідних економічних форм. Перехідний стан останніх, несучи в собі «змішаний» зміст, є проявом їх суперечності з системними формами попередньої економіки і служить сигналом про процес її відмирання. Роль державного регулювання щодо таких форм полягає в тому, щоб, використовуючи їх, забезпечити незворотність здійснюваних ринкових перетворень.

Для перехідної економіки притаманний цілий ряд суперечностей економічного, соціального, політичного характеру. Для зменшення їх гостроти, успішності реформування економічної системи необхідна цілеспрямована регуляторна діяльність держави та використання наявних матеріальних, фінансових, інтелектуальних ресурсів суспільства.

Зазначені проблеми формування ринкової економіки можуть розв’язатись стихійно, а її складові виникнути і спонтанно. Проте такий шлях їх утворення здійснюється у надзвичайно нераціональних формах, у чому переконує досвід багатьох постсоціалістичних країн. Тому держава не може усуватись від процесу творення необхідних елементів ринкової економічної системи. Водночас, надмірне регулювання державою економічних процесів теж призводить до негативних наслідків. З огляду на це абсолютизація одного з названих підходів формування ринкової економіки неприйнятна.

Важливим моментом здійснення економічних перетворень у постсоціалістичних країнах є вибір моделі економічних реформ та усвідомлення ролі держави у їх реалізації. При виборі тієї або іншої моделі трансформації адміністративно-командної економіки у ринкову слід враховувати реальний стан її структури і місце в колишньому Радянському Союзі, соціальний клімат у суспільстві, уявлення людей про роль і місце нинішньої самостійної держави в економіці, стан соціального захисту громадян, особливості національної психології, що виявляються в неприйнятті багатьох цінностей, які насаджуються населенню цих країн.

Отже, роль держави на етапі трансформації адміністративно-командної економіки у ринкову якісно відрізняється від її ролі в умовах функціонування уже сформованої, добре відрегульованої ринкової економіки. Самоорганізація, класичним взірцем якої є ринок, властива початковим етапам розвитку товарного виробництва, і тому вона малоефективна в період переходу від однієї системи економічних відносин до іншої. Окрім того, відсутність будь-яких регулюючих начал у період трансформації адміністративно-командної економічної системи у ринкову веде до консервації старих структур і неминучого наростання хаотичних процесів. Це свідчить про те, що механічне перенесення ролі держави з розвинутими ринковими відносинами та сформованим ринковим середовищем на умови країни з перехідною економікою, де таке середовище відсутнє, а ринкові механізми саморегулювання перебувають у зародковому стані, є неприйнятним для усієї політики трансформації економічної системи. Тому необхідна корекція здійснюваних органами державного регулювання економіки реформ з урахуванням набутого досвіду та специфіки умов нинішнього розвитку постсоціал і стичного суспільства. У зв’язку з тим, що ринкове середовище трансформованої економіки перебуває у зародковому стані, пріоритетне значення необхідно надати саме його формуванню.

У процесі регулювання економічних відносин методи державного регулювання тісно переплітаються. У їх поєднанні й створюється найбільш ефективна можливість впливу на різні сторони економічних відносин. В умовах формування ринкової економіки держава традиційно використовує економічні та адміністративні методи впливу, хоча їх співвідношення є різним.

Економічні методи регулювання виявляються у матеріальному стимулюванні діяльності суб’єктів економічних відносин. Адміністративні методи можна визначити як спосіб реалізації публічних економічних інтересів, заснований на владних началах.

 3. Проблеми державного регулювання

Ефективність державного регулювання економіки в першу чергу зв’язана з проблемою правової основи функціонування економіки, тому що законодавча база в Україні недостатньо розроблена. Багато прийнятих законів не відповідають реаліям сьогоднішнього дня. Законотворчий процес гальмується як малоефективною роботою Верховної Ради, її крайньою політизацією, протистоянням Президентові й Урядові, так і низькою якістю внесених у Верховну Раду законопроектів.

Недостатнє пророблення законів стримує процес реформування економіки, розвиток підприємництва, інвестиційний процес, залучення закордонного капіталу в економіку України. Тому розробка і прийняття економічних законів залишається найгострішою проблемою державного регулювання.

В умовах переходу до ринку важливу роль в економіці України грає антимонопольне законодавство і державне регулювання, що видобувних галузей паливно-енергетичного комплексу, електрозв’язку, залізничного транспорту, житлово-комунального господарства й інших природних монополій, зокрема, стримування цін на їхню сировину, продукцію і послуги.

Вимагає всебічного державного регулювання проблем переділу власності, з огляду на кримінальний характер реалізації і роздержавлення державної власності, становлення приватної власності і недержавних форм присвоєння, соціально-політичну атмосферу в суспільстві.

Необхідна також реорганізація державного сектора економіки України.

Основні важелі державного регулювання — оподатковування, бюджет, кредитно-грошова політика в Україні малоефективні і діють негативно на економіку країни.

Податковий тиск веде до відмивання оборотних коштів підприємств, згортанню виробництва і підприємницької діяльності, банкрутства підприємств, росту «тіньового» бізнесу і т. д.

Дефіцитний бюджет — це недофінансування в першу чергу соціального середовища — охорони здоров’я, культури, невиплати заробітної плати працівникам бюджетної сфери, відсутність ресурсів для фінансування програм державного рівня…

Тверда монетарна політика проведена державою і Національним Банком України, спрямована на обмеження приросту грошової маси і стабілізацію національної валюти, з іншої сторони підтримує на високому рівні ставки центрального і банківського кредитів, що робить неефективні довгострокові кредити й інвестиції і гальмує економічний розвиток.

Недосконалість правових актів, несприятливий інвестиційний клімат, дефіцит ресурсів робить перерозподіл доходів найгострішою проблемою державного регулювання економіки України.

Одним з основних інструментів реалізації довгострокової і короткострокової економічної політики держави є економічне прогнозування і планування. Але, тому що в Україні був ліквідований вертикальний зв’язок економічних служб, відсутні горизонтальні зв’язки між ними.

Важливою проблемою стає створення загальної системи економічного прогнозування і планування. Розробка прогнозу повинна здійснюватися на основі аналізу динаміки і фактичний стан внутрішнього і зовнішнього ринку, соціально-економічного розвитку, наукових досліджень і їхніх практичних результатів, прогнозу їхніх практичних результатів, прогнозу науково-технічного прогресу, національних стратегічних програм.

Складовою частиною системи прогнозування і планування повинно стати бюджетне планування, що буде визначати загальні централізовані фінансові ресурси, джерела їхнього формування і способи застосування економічних важелів, а також бути головною базою для формування державного бюджету, здійснення грошово-кредитної емісії й інших економічних дій по єдиній методології.

В умовах переходу економіки України до ринкових відносин і величезних значень набуває проблема формування і реалізації програм державного рівня. Загальна кількість таких програм в Україні зараз близько 70, однак для їхнього виконання не створений діючий механізм фінансування й економічного стимулювання, відсутні грошові кошти для їхньої реалізації, система пільг і т. д.

Реалізація програм державного рівня повинна сприяти подоланню економічної кризи в Україні і технічному переозброєнні виробництва на основі новітніх досягнень науки і техніки.

Взагалі українська грошово-фінансова система практично є антиринковою.

Рівень фонду зарплати в складі ВВП становить в Україні 10%, тоді як у розвинених країнах – 50-70%. (дані по темпам реального зростання ВВП дод Поза межею бідності перебувають нині 80% громадян країни.

Бурхливими темпами зростає безробіття – офіційне і, особливо, приховане. Але порівняно з попередніми роками спостерігається певне покращення ситуації, також встановлюються пріоритетні напрямки діяльності, прогнозується зменшення прихованого безробіття що стане причиною зростання кількості зареєстрованих безробітних. В той же час стабільне економічне зростання призведе загалом до скорочення чисельності безробітних.

А у висновку слід зазначити, що взявши економічний курс на ринкові відносини, Україна, як і інші постсоціалістичні країни зі сформованою централізованою економічною системою, намагаються в ході роздержавлення відродити за допомогою приватного інтересу, без якого не може бути ринку.

Державне регулювання економіки повинне стати, діючим фактором економічних реформ, спрямованих на перехід до ринкової економіки. Підвищення ефективності економіки повинно досягатися шляхом збільшення інвестицій.

Висновки

Економічна трансформація — це безперервний процес видозмін, серед яких розрізняють. Трансформація в широкому сенсі (систематичні зміни) — це не обмежений в часі постійний процес перетворень системи, її елементів, зв’язків і відносин між ними В процесі економічної трансформації в Україні відбувся перехід до ринкової економіки, до її певної моделі. Аналізуючи стан й перспективи розвитку економічної системи України, слід відзначити, що за роки незалежності не вдалося створити економічну систему, здатну забезпечити прогресивний розвиток країни. До негативних чинників розвитку економіки можна віднести тінізація та криміналізація економіки, відсутність або нерозвиненість багатьох необхідних інститутів, які опосередковують зв’язки між ринком, державою і суспільством, відсутність справжньої системи чітко визначених прав на власність.

Державне регулювання економіки повинне стати, діючим фактором економічних реформ, спрямованих на перехід до ринкової економіки. Підвищення ефективності економіки повинно досягатися шляхом збільшення інвестицій.

Перехід України від централізовано керованого господарства до ринкової економіки докорінно змінюють задачі, що стоять перед державою в економічній сфері. Зміна колишнього апогею, призвела до того, що в Україні процес руйнування старих механізмів регулювання пішов швидше ніж створення нових, необхідних для проведення ефективних ринкових перетворень.

Список використаної літератури

1. Бочан І.О., Системна трансформація економіки України та шляхи подолання кризових явищ: інституціональний підхід.-Вісник економіки транспорту і промисловості № 29, 2010
2. Зілгалова О.А. Особливості розвитку трансформаційних економік // Науковий вісник НЛТУ України. – 2008, вип. 18 №9
3. Ільяшенко В. Фінансово-бюджетна система України та шляхи її трансформації / В. Ільяшенко // Економіка та держава : між нар. наук.-практ. журн. — 2005. — № 5. — С. 38-42.
4. Мочерний С. В. Економічна теорія : посіб. для студентів вищих навчальних закладів освіти / С. В. Мочерний. — К. : ВЦ “Академія”, 2009. — 592 с.
5. Сотула О.В., Перехідні і трансформаційні процеси в економіці України // Збірник науково-технічних праць Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького.-2009
6. Теорія та практика державного управління : зб. наук. праць. — X. : Вид-во ХаРІ НАДУ “Магістр”, 2007. — Вип. 4 (19). — 324 с.