Характеристика правового положення сторін орендних відносин.Умови дійсності шлюбу та порядок його укладання
Зміст
Вступ
Завдання №1. Характеристика правового положення сторін орендних відносин
Завдання №2. Умови дійсності шлюбу та порядок його укладання
Завдання №3
Завдання №4
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Останніми роками оренда стала найбільш поширеним способом управління державним майном і одним із джерел доходів державного бюджету. Істотно вплинули на правове поле орендних відносин Господарський кодекс України (ГКУ) і Цивільний кодекс України (ЦКУ), які набрали чинності з 1 січня 2004 р. Із цієї дати договірні зобовíязання, і зокрема щодо оренди, стали регулюватися двома кодексами.
ГКУ містить спеціальні норми щодо оренди державного майна і передбачає застосування до неї також норм ЦКУ. Так, у ст. 283 ГКУ зазначено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених ГКУ.
Якщо виділити найбільш важливі аспекти (чинники) орендних відносин, які регулюються не тільки Законом України «Про оренду державного та комунального майна» (далі Закон), але й нормами ГКУ або ЦКУ чи одночасно двома кодексами, то до них можна віднести такі.
Орендодавці. Ці учасники орендних відносин визначені Законом і ст. 287 ГКУ, в якій зазначено, що орендодавцями державного майна (цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів, нерухомого майна та іншого майна у випадках, передбачених Законом) є Фонд державного майна України та його регіональні відділення.
Відповідно до ст. 21 СК України шлюб — це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.
Таке визначення не розкриває повною мірою зміст цього поняття, але дає його лише в тих межах, в яких відносини шлюбу піддаються регламентації сімейно-правовими нормами.
Завдання №1. Характеристика правового положення сторін орендних відносин.
Орендодавцями державного майна можуть бути державні підприємства ñ щодо окремого індивідуально визначеного майна (п. 3 ст. 287 ГКУ), а також державні комерційні підприємства ñ щодо цілісних майнових комплексів структурних одиниць і підрозділів за дозволом органів, до сфери управління яких належать ці підприємства (ст. 75 ГКУ).
Зазначені норми ГКУ не кореспондуються не тільки між собою, але й із ст. 5 Закону, відповідно до якої підприємства мають право бути орендодавцями окремого індивідуально визначеного майна і нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 м2 на одне підприємство (у редакції Закону від 29.06.04), а за дозволом органів, визначених в абзацах другому і третьому цієї статті, ñ структурних підрозділів підприємств і не рухомого майна площею понад 200 м².
Об’єкти оренди. Перелік обíєктів оренди наведено у ст. 283 ГКУ, яка в основному відповідає ст. 4 Закону. Визначаючи як один з обíєктів оренди майнові комплекси структурних підрозділів підприємств, ст. 283 ГКУ водночас містить дуже істотну норму обмежувального характеру, яка відсутня в Законі: у п. 4 цієї статті зазначено, що оренда структурних підрозділів державних і комунальних підприємств не повинна порушувати виробничо-господарську цілісність, технологічну єдність цього підприємства. Цю норму потрібно враховувати насамперед органам, уповноваженим управляти відповідним майном, під час вирішення питань передачі в оренду структурних підрозділів (одиниць) державних підприємств. У противному разі така оренда може створити реальну загрозу для існування самих підприємств.
Закон доповнює перелік об’єктів оренди, визначений ст. 283 ГКУ, майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), і встановлює перелік обíєктів, які не можуть бути передані в оренду.
Зміни, внесені 29.06.04 до Закону, істотно скоротили зазначений перелік: обíєктами оренди не можуть бути обíєкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», а також об’єкти, які включені до переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, затвердженого Законом України «Про перелік обíєктів права державної власності, що не підлягають приватизації», які випускають підакцизну продукцію.
У ст. 651 ЦКУ зазначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні норми щодо розірвання договору є в ст. 26 Закону і ст. 291 ГКУ. За вимогою однієї зі сторін договір оренди може бути розірвано у випадках, передбачених п. 3 ст. 26 Закону; у ст. 291 ГКУ зазначено, що при цьому слід ураховувати звернення до суду і фактично прирівнюється до розірвання договору або його зміни (у разі часткової відмови). Проте одностороння відмова від договору можлива лише у випадках, якщо вона прямо передбачена законом або договором. Як відомо, ні Закон, ні ГКУ односторонню відмову від договору оренди не допускають.
Проте потреба застосування цієї норми і включення такої умови до договору оренди може бути зумовлена обставинами, за яких розірвати договір оренди за згодою сторін або в судовому порядку неможливо.
До розірвання договору в односторонньому порядку прирівнюється відмова наймодавця від договору найму (ст. 782 ЦКУ). Причому згідно з ч. 2 ст. 782 ЦКУ договір найму є розірваним з моменту отримання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору. Проте у цьому випадку вирішувати питання про дострокове розірвання договору можна лише після письмового попередження орендаря про необхідність виконання ним своїх зобов’язань у встановлений термін.
Оскільки своєчасне й у повному обсязі внесення орендних платежів за користування майном є одним з найважливіших обов’язків орендаря, зазначена норма має велике значення для забезпечення його виконання. Згідно зі ст. 782 ЦКУ наймодавець має право відмовитися від договору, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом 3 міс. підряд.
Застосування цієї норми в орендних відносинах дало б змогу уникнути багатьох конфліктних ситуацій. Одна з них ñ надання орендарями платіжних документів про сплату орендних платежів уже в процесі судового засідання, тобто після подання позову. Особливо загострюється ця проблема, коли позови про стягнення заборгованості з орендної плати подають органи прокуратури, які у цьому випадку розцінюють надану їм інформацію про заборгованість для подання позовів як недостовірну.
Норми Закону, ГКУ і ЦКУ містять також підстави щодо припинення договору оренди (найму). Такими підставами згідно зі ст. 26 Закону є: закінчення терміну, на який було укладено договір оренди; приватизація обíєкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутство орендаря; загибель об’єкта оренди. У ст. 291 ГКУ на рівні з іншими підставами передбачено припинення договору оренди у випадку ліквідації суб’єкта господарювання ñ орендаря, що є більш загальною нормою, оскільки ліквідація юридичної особи може мати місце не тільки в результаті банкрутства. Підставою припинення договору найму відповідно до ст. 781 ЦКУ є також ліквідація юридичної особи ñ наймача. Слід памíятати, що згідно зі ст. 609 ЦКУ ліквідація юридичної особи ñ орендаря за загальним правилом є підставою для припинення зобовíязань.
У цьому випадку неминуче може виникнути питання щодо невиконаного орендарем грошового зобовíязання, наприклад заборгованості з орендної плати, яка з будь-якої причини виявилася не стягненою. Правові наслідки припинення або розірвання договору оренди визначені ст. 27 Закону і включають повернення обíєкта оренди, відшкодування збитків в разі погіршення стану орендованого майна або його загибелі, вирішення питань, повíязаних з його поліпшенням. Слід враховувати й окремі положення ГКУ і ЦКУ, які також визначають правові наслідки припинення (розірвання) договору. Зокрема ст. 291 ГКУ містить норму характеру «посилання» щодо правових наслідків припинення договору оренди, а саме: правові наслідки визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦКУ.
Якщо звернутися до норм ЦКУ, то вони передбачають правові наслідки як припинення, так і зміни або розірвання договору найму (ст. 785, 653).
У ст. 785 ЦКУ зазначено обов’язок наймача у разі припинення потрібно розглянути питання про застосування до орендних відносин і ст. 652 ЦКУ й зміна або розірвання договору у зв’язку з істотною зміною обставин. У випадку якщо після укладення договору оренди істотно змінилися обставини, якими керувалися сторони під час його укладання, договір може бути змінено або розірвано за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобовíязань. Зміна обставин вважається істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, то не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. У разі наявності таких обставин сторони мають спочатку здійснити спроби змінити або розірвати договір за взаємною згодою, що відповідає вимогам ст. 26 Закону, ст. 291 ГКУ і ст. 651 ЦКУ. Якщо сторони не дійшли згоди щодо цього питання, договір може бути розірвано (змінено) лише за рішенням суду за вимогою заінтересованої сторони. При цьому розірвання договору допускається за наявності одночасно таких умов:
• у момент укладання договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
• зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій уважності та обачності, які від неї вимагалися;
• виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала під час укладання договору;
• із суті договору або звичаїв ділового спілкування не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Розірвання (зміна) договору у звíязку з істотними змінами обставин є самостійною підставою припинення (зміни) договірних зобовíязань.
Згідно зі ст. 654 ЦКУ зміна або розірвання договору відбувається в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із договору найму негайно повернути наймодавцю річ у такому стані, в якому вона була одержана (або в стані, який було обумовлено в договорі). У противному разі наймодавець здобуває право вимагати від наймача сплати неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Як правові наслідки зміни або розірвання договору ст. 653 ЦКУ передбачає:
• зміну або припинення зобов’язань з моменту досягнення домовленості про зміну або припинення договору, якщо інше не встановлено договором або не зумовлено характером його зміни;
• позбавлення сторін права вимагати повернення того, що було виконано ними за зобовíязаннями до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом;
• право іншої сторони вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору, якщо його змінено або розірвано у звíязку з істотним порушенням договору однією із сторін.
У ст. 653 ЦКУ також зазначено, що якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобовíязання змінюється або припиняється з моменту набрання законної сили рішенням суду про зміну або розірвання договору.
Незважаючи на те що момент зміни договору визначено (досягнення домовленості), з метою попередження можливих суперечок у додаткових угодах до договорів оренди в разі потреби варто вказувати, з якого часу діють зміни до умов договору. Особливо це важливо в разі зміни цільового використання обíєкта оренди, орендної ставки та ін.
Як зазначалося вище, закінчення терміну дії договору оренди є підставою для його припинення.
У ст. 764 ЦКУ міститься положення, згідно з яким якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення терміну договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на термін, який раніше встановлено договором. У цьому випадку йдеться саме про поновлення, тобто про продовження договору на новий термін, а не про укладення нового договору. Зазначена норма кореспондується з п. 2 ст. 17 Закону, яким за таких самих обставин передбачається можливість продовження договору оренди. Це не позбавляє сторонни права вносити до договору будь-які зміни.
Однак, якщо одна із сторін відмовляється від продовження (поновлення) договору оренди, вона зобовíязана попередити іншу сторону у встановлений термін. При цьому попередження має бути зроблено у такій формі, яка б забезпечила можливість доведення в суді цього факту.
Оренда є найбільш урегульованою в правовому відношенні сферою діяльності органів приватизації. Проте деякі аспекти орендних відносин вимагають правової регламентації.
Завдання №2. Умови дійсності шлюбу та порядок його укладання
Поняття шлюбу
Новий Сімейний кодекс, як і Кодекс про шлюб та сім'ю України, не визнає шлюб, не зареєстрований в органах РАЦСу, а також церковний шлюб. Однак у ст. 21 СК зазначається, що (релігійний обряд шлюбу є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов'язків подружжя у тому разі, коли релігійний обряд шлюбу відбувся до створення або відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану.
Стосовно шлюбу, не зареєстрованого в органах РАЦСу, то новий СК визнає можливість поширення на майно, набуте особами, що не перебувають у зареєстрованому шлюбі, за час спільного проживання, режиму права спільної сумісної власності у разі, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст. 74 СК).
Умови вступу в шлюб — це ті умови, дотримання яких необхідне для правозгідності шлюбу. Правозгідним відповідно до ст. 37 СК є шлюб, який укладено з дотриманням вимог закону. До випадків неправозгідності шлюбу відносяться: визнання шлюбу недійсним у судовому порядку, а також недійсність шлюбу з підстав, передбачених пунктами 1—3 ст. 39 СК, та подальше анулювання актового запису про шлюб органом РАЦСу.
Відповідно до нового Сімейного кодексу умовами вступу в шлюб є:
1) взаємна вільна згода жінки та чоловіка на укладення шлюбу, тобто шлюб має бути добровільним;
2) досягнення особами, що бажають вступити в шлюб, на день реєстрації шлюбу шлюбного віку.
Для жінки шлюбний вік становить 17 років, для чоловіка — 18 років. При цьому СК встановлює можливість вступу в шлюб особи, що досягла 14 років, для чого їй (йому) необхідно отримати рішення суду про надання права на шлюб, якщо судом буде встановлено, що це відповідає її інтересам.
Перешкодами для укладення шлюбу є:
1) перебування в іншому шлюбі. Українське сімейне законодавство не допускає багатошлюбності, тобто для укладення шлюбу необхідно або припинити шлюб, або не перебувати у шлюбі;
2) наявність між особами, що бажають одружитися, родинних зв'язків прямої лінії споріднення. Відповідно до ст. 26 СК не можуть перебувати у шлюбі між собою рідні брати, сестри —як повнорідні, так і неповнорідні, двоюрідні брати та сестри, а також рідні тітка, дядько та племінник, племінниця;
3) наявність між особами, що бажають укласти шлюб, відносин усиновлення. Не можуть перебувати у шлюбі між собою особи, пов'язані відносинами усиновлення. При цьому п. 5 ст. 26 СК допускає можливість укладення шлюбу між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною лише у разі скасування усиновлення. Стосовно укладення шлюбу між рідною дитиною уси-новлювача та усиновленою ним дитиною, також між дітьми, які були усиновлені ним, — то право на укладення такого шлюбу може бути надане лише за рішенням суду;
4) недієздатність осіб (або особи), які бажають укласти шлюб. У разі укладення шлюбу з особою, яка визнана у встановленому законом порядку недієздатною, такий шлюб визнається недійсним (п. З ст. 39 СК). Це обумовлено тим, що, по-перше, недієздатна особа не може повністю усвідомити значення своїх дій та відповідно не може надати усвідомленої згоди на шлюб; по-друге, в більшості випадків захворювання, що є підставами для визнання особи недієздатною, передаються спадково, тобто становлять загрозу для майбутніх нащадків.
Порядок укладення шлюбу
Порядок укладення шлюбу можна звести до наступних етапів.
1. Звернення до державного органу РАЦСу жінки та чоловіка, що бажають укласти шлюб.
Новий СК передбачає можливість подання відповідної заяви як особисто, так і через представників. Заява у разі подання її представниками осіб, що бажають зареєструвати шлюб, засвідчується нотаріально, а також до органів РАЦСу подається нотаріально посвідчена довіреність, що засвідчує право представників на подання такої заяви. Причиною подання заяви через представників може бути: неможливість жінки і(або) чоловіка подати заяву особисто через поважні причини.Сімейний кодекс не дає переліку таких причин, але можна припустити, що ними можуть бути хвороба або відрядження.Заява про реєстрацію шлюбу є чинною протягом 3 місяців від дати її подання.
2. Ознайомлення осіб, які бажають зареєструвати шлюб, з їхніми правами та обов'язками.На органи РАЦСу покладено обов'язок щодо ознайомлення осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їхніми правами та обов'язками як майбутнього подружжя і батьків та попередження про відповідальність за приховання перешкод до реєстрації шлюбу.До цього етапу реєстрації шлюбу також можна віднести етап взаємного ознайомлення осіб, що подали заяву про реєстрацію шлюбу, зі станом здоров'я одне одного, що передбачено ст. ЗО СК. Сімейне законодавство встановлює таємницю результатів медичного обстеження, крім осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу.
3. Прийняття державними органами РАЦСу заяви за наяв ності всіх необхідних документів.
При поданні заяви особи, які бажають зареєструвати шлюб, зобов'язані подати паспорти чи інші паспортні документи, а також документи про припинення попередніх шлюбів (якщо вони були). Такими документами відповідно до п. 4.1 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні є свідоцтво про розірвання шлюбу, свідоцтво про смерть одного з подружжя, судове рішення про визнання шлюбу недійсним. При цьому у заяві про реєстрацію шлюбу робиться відмітка із зазначенням документа, що підтверджує припинення попереднього шлюбу.
У разі подання заяви про реєстрацію шлюбу особами, що не досягли шлюбного віку, вони зобов'язані подати свідоцтво про народження, а також довідку з місця проживання (п. 4.2 Правил реєстрації актів громадянського стану).
Заручини
З моменту подання заяви про реєстрацію шлюбу до органів РАЦСу особи вважаються зарученими (ст. 31 СК). При цьому Сімейний кодекс підкреслює формальне значення заручин, тобто як такого стану, який не породжує у осіб обов'язку вступу в шлюб. Отже, заручини не породжують у заручених осіб сімейних прав та обов'язків.
Сімейним кодексом встановлено правові наслідки відмови заручених осіб від шлюбу. Так, відповідно до ст. 31 СК якщо особою були понесені затрати на приготування до реєстрації шлюбу та весілля, то у разі відмови від шлюбу однієї із сторін, вона зобов'язана відшкодувати другій стороуі ці затрати у повному обсязі.
Підставами для звільнення від відшкодування понесених затрат є :
— протиправна, аморальна поведінка нареченої (нареченого);
— приховання нею (ним) обставин, що мають для особи, що відмовилася від шлюбу, істотне значення.
Причому зазначені обставини є підставами звільнення від відшкодування понесених затрат лише у тому разі, коли ці обставини спричинили відмову від шлюбу однієї із сторін, тобто має бути причинний зв'язок між зазначеними обставинами та відмовою від шлюбу.
Важливим є питання повернення речей, подарованих майбутньому подружжю на весілля, у разі відмови заручених осіб від укладення шлюбу. Новий СК встановлює наступний порядок визначення долі подарунків. Відповідно до п. 4 ст. 31 СК у разі відмови особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім шлюбом, від шлюбу розірвання договору дарування здійснюється у судовому порядку. У випадку задоволення судом вимог щодо розірвання договору дарування суд застосовує односторонню реституцію, тобто повернення обдарованою особою дару-вальнику речі в натурі, а якщо річ не збереглася в натурі — відшкодування її вартості.
Реєстрація шлюбу.
Для розгляду порядку реєстрації шлюбу важливе юридичне значення має дослідження питань часу та місця реєстрації шлюбу.
Час реєстрації шлюбу. Відповідно до ст. 32 СК реєстрація шлюбу здійснюється після спливу одного місяця від дня подання заяви про реєстрацію шлюбу. До спливу цього строку реєстрація шлюбу може бути здійснена за наявності поважних причин та з дозволу керівника державного органу РАЦСу. При цьому в ст. 32 СК відсутній перелік таких поважних причин. Можна припустити, що такими причинами можуть бути: переїзд на постійне проживання до іншої місцевості, довгострокове відрядження, перебування на стаціонарному лікуванні у зв'язку з тяжкою хворобою чи проведеною операцією тощо.
За наявності наступних випадків шлюб може бути зареєстрований у день подання відповідної заяви:
— вагітність нареченої;
— народження нею дитини;
— безпосередня загроза для життя нареченого чи нареченої (п. 2 ст. 32 СК).
Відкладення реєстрації шлюбу можливе як за спільною заявою заручених осіб, так і за рішенням керівника державного органу РАЦСу. При цьому у разі відкладення реєстрації шлюбу за заявою заручених осіб термін відкладення обмежується тримісячним строком від дня подання такої заяви (ст. 28 СК). Відкладення реєстрації шлюбу у другому випадку здійснюється у разі наявності відомостей про перешкоди до реєстрації шлюбу, причому строк відкладення не може перевищувати 3 місяці. Порядок відкладення реєстрації шлюбу за рішенням керівника органу РАЦСу регламентується п. 4.8 Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні. Відповідно до цих Правил реєстрація шлюбу відкладається у разі одержання органом РАЦСу письмової інформації про наявність передбачених законом перешкод до укладення шлюбу. При цьому перевірка наявності таких перешкод може бути покладена як на заявника, який повідомив про наявність таких перешкод орган РАЦСу, — він у місячний термін повинен подати відповідні докази, або на орган РАЦСу. Про відкладення реєстрації шлюбу орган РАЦСу зобов'язаний повідомити заручених осіб. У разі підтвердження наявності перешкод до укладення шлюбу орган РАЦСу відмовляє в реєстрації шлюбу і видає письмове роз'яснення зарученим. Якщо обставини не підтвердяться, реєстрація шлюбу здійснюється на загальних підставах.
Місцем реєстрації шлюбу є державний орган РАЦСу, який здійснює реєстрацію шлюбу в урочистій обстановці. Новий СК встановлює можливість реєстрації шлюбу в інших місцях за заявою наречених.
Так, відповідно до п. 2 ст. 33 СК реєстрація шлюбу може відбутися:
— за місцем їхнього проживання;
— за місцем надання стаціонарної медичної допомоги;
— в іншому місці, якщо вони не можуть прибути до органу РАЦСу з поважних причин.
Новий Сімейний кодекс встановлює принцип недопустимості реєстрації шлюбу через представника (представників), тобто реєстрація шлюбу здійснюється лише у разі персональної присутності наречених.
При здійсненні реєстрації шлюбу нареченим надається право на вибір прізвища:
— обрати прізвище одного з наречених як спільне прізвище або залишити свої дошлюбні прізвища;
— приєднати до прізвища нареченого (нареченої) прізвище нареченої (нареченого) та за взаємною згодою визначити порядок їх приєднання. При цьому складання більше двох прізвищ не допускається за винятком, коли таке складання дозволяється за звичаями національної меншини, до якої належить наречена (наречений);
— змінити одну з частин подвійного прізвища, яке є у нареченого (нареченої), на прізвище другого з них.
З моментом реєстрації шлюбу сімейне законодавство ПОВ'ЯЗУЄ момент виникнення прав та обов'язків подружжя. При цьому СК встановлює принцип неможливості надання одному з подружжя пільг чи переваг, обмеження прав та свобод, гарантованих Конституцією і законами України, внаслідок реєстрації шлюбу.
Документом, що підтверджує реєстрацію шлюбу, є Свідоцтво про шлюб, зразок якого затверджується Кабінетом Міністрів України.
Особливості реєстрації шлюбу із засудженою особою. Реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання у виправно-трудових установах, провадиться відділом реєстрації актів цившьного стану за місцезнаходженням таких установ на загальних підставах, передбачених чинним законодавством України, з дозволу відповідного управління юстиції.
Подання заяви про реєстрацію шлюбу у такому разі здійснюється:
а)особою, яка бажає зареєструвати шлюб із засудженим. Вона зобов'язана заповнити ту частину заяви, яка стосується її, і подати заяву до відділу реєстрації актів цивільного стану за місцем свого постійного проживання або за місцезнаход женням виправно-трудової установи.
Відділ реєстрації актів цивільного стану звіряє зазначені в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який посвідчує особу заявника, засвідчує її підпис та правильність зазначених у заяві відомостей і повертає її заявнику, який направляє цю заяву адміністрації виправно-трудової установи для передачі її засудженому.
Адміністрація виправно-трудової установи при надходженні заяви про одруження із засудженим передає її засудженому для заповнення тієї частини, яка стосується його. Правильність зазначених у заяві відомостей та підпис засудженого перевіряються та засвідчуються підписом начальника і гербовою печаткою виправно-трудової установи, в якій він відбуває покарання, після чого заява надсилається до органу РАЦСу, який проводитиме реєстрацію шлюбу;
б)засудженим, якому бланк заяви про реєстрацію шлюбу надається адміністрацією виправно-трудової установи. Після заповнення засудженим тієї частини заяви, яка стосується його, адміністрація виправно-трудової установи звіряє вказані в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який міститься в особовій справі засудженого, засвідчує його підпис і правильність указаних у заяві відомостей та направляє цю заяву особі, з якою засуджений бажає одружитись. Одночасно цій особі повідомляються найменування та адреса відділу РАЦСу, в якому може бути проведена реєстрація шлюбу.
При згоді на шлюб із засудженим особа, яка отримала таку заяву, заповнює її в тій частині, що стосується її, та передає до РАЦСу за місцем свого проживання для засвідчення підпису та відомостей, указаних у заяві, після чого направляє заяву до відділу РАЦСу, про який їй повідомлено виправно-трудовою установою.
Відділ РАЦСу за місцезнаходженням виправно-трудової установи, який отримав спільну заяву про одруження, призначає дату та час реєстрації шлюбу, про що заздалегідь повідомляє осіб, які бажають одружитися, а також адміністрацію виправно-трудової установи, в якій утримується засуджена особа, яка бажає вступити в шлюб.
Реєстрація шлюбу із засудженим провадиться у присутності осіб, які одружуються, у приміщенні, визначеному адміністрацією виправно-трудової установи.
У паспорті або паспортному документі засудженого відділ РАЦСу проставляє штамп про одруження із зазначенням прізвища, імені, по батькові та року народження другого з подружжя, найменування органу РАЦСу та дати реєстрації одруження. Штамп про реєстрацію шлюбу із зазначенням цих самих відомостей проставляється також у паспорті або паспортному документі другого з подружжя.
Якщо засуджений при одруженні змінив прізвище або приєднав до свого прізвища прізвище другого з подружжя, то на першій сторінці його паспорта або паспортного документа проставляється штамп або відмітка про те, що у зв'язку зі зміною прізвища при укладенні шлюбу паспорт або паспортний документ підлягає обміну (тільки після звільнення з виправно-трудової установи).
Реєстрація шлюбу з особами, щодо яких до суду як запобіжний захід обрано тримання під вартою, здійснюється відділом РАЦСу в слідчих ізоляторах (тюрмах) тільки з письмового дозволу органу, у провадженні якого перебуває справа, у тому самому порядку і за тими самими правилами, які встановлені для виправно-трудових установ.
Завдання №3.
ЗАТ «Кіровоградська швейна фабрика» уклала договір поставки з магазином «Мода-2000». За договором була поставлена партія жіночих костюмів вартістю 20000 грн., яка повинна була бути оплаченою протягом двох тижнів. Але після перебігу цього терміну магазин відмовився оплатити одяг, посилаючись на те, що в договорі було зазначено, що оплата здійснюється частково з коштів отриманих від реалізації одягу, а попитом продукція постачальника не користується і жодного костюму в магазині ще не продано.
Швейна фабрика звернулася з позовом до господарського суду Кіровоградської області з вимогою про стягнення грошової суми, передбаченої договором постачання.
За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Спори, що виникають між державним замовником і виконавцем державного замовлення при укладенні контракту, внесенні змін до нього в процесі виконання, а також по відшкодуванню завданих збитків, розглядаються господарськими судами відповідно до чинного законодавства України.
Отже, оскільки за укладеним договором магазин «Мода-2000» зобов’язався сплатити протягом двох тижнів партію костюмів, і оплата лише частково здійснюється з реалізованого товару, а в договорі не було зазначено випадку незацікавлення товаром покупця, то магазин «Мода-2000» зобов’язаний сплатити 50 %, а решту з суми реалізованого товару.
Завдання №4.
ТОВ «Руслан» уклало договір комісії з ВАТ «Людмила» про продаж партії чоловічих туфель за ціною 220 грн. за пару.
ВАТ «Людмила» продало туфлі за ціною 280 грн. за пару і залишило всю різницю від суми реалізації і суми, встановленої договором, собі. ТОВ «Руслан» заявило претензію з вимогою повернути отриману суму, мотивуючи свою вимогу тим, що договром був встановлений розмір комісійного винагородження у 7%. ВАТ «Людмила» заперечувало проти претензії на тій підставі, що сума в 7% пов’язувалась в договорі з продажем взуття за ціною, встановленою комітентом.
Як повинен бути вирішений спір при розгляді в судовому порядку?
Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.
Ціна в договорі комісії залежить від ціни вчиненої комісіонером угоди. При здаванні товару на комісію комітент за домовленістю з комісіонером встановлює ціну на комісійний товар на підставі ринкового попиту.Сума комісійної винагороди звичайно визначається у відсотках від ціни угоди, але не впливає на ціну договору комісії. Розмір комісійної винагороди не належить до числа істотних умов договору комісії і за відсутності відповідних вказівок у договорі може бути, визначений по правилах ч. З ст. 1013 ЦК.Якщо комісіонер купить майно за ціною, вищою ніж призначена йому комітентом, то закон не передбачає ніяких обставин, на які комісіонер може посилатися, щоб уникнути настання несприятливих для нього наслідків. Комітент, який не бажає прийняти таку покупку, зобов'язаний заявити про це комісіонерові без зволікань, одержавши повідомлення про укладення угоди з третьою особою. В іншому разі купівля визнається прийнятою комітентом.
Висновки
Невирішеними залишилися такі питання: передача обíєкта оренди на баланс орендаря у разі ліквідації підприємства-балансоутримувача; правове врегулювання суборенди; контроль за надходженням орендних платежів, взаємовідносини з органами Державного казначейства України; визначення критеріїв під час вирішення питання про згоду орендодавця на здійснення орендарем невідíємних поліпшень орендованого майна; складання переліку потрібних документів; уточнення орендних ставок за оренду нерухомого майна.
Існують й інші проблеми, які вимагають вирішення, оскільки оренда ñ це правовідносини, у яких беруть участь органи приватизації, підприємства, міністерства, до сфери діяльності яких вони належать, оцінювачі, судові та правоохоронні органи.
В юридичній літературі зустрічаються визначення, які вміщують основні ознаки шлюбу, наприклад: такий, що укладається в установленому порядку з дотриманням вимог закону добровільний і рівноправний союз вільних жінки і чоловіка, спрямований на створення сім'ї, і що породжує у них взаємні права та обов'язки. Деякі автори підходять до визначення шлюбу як договору. Але, на нашу думку, шлюб не містить всіх необхідних ознак договору і має свої специфічні ознаки, непритаманні договору.
Ознаками шлюбу є:
1)добровільність, тобто наявність добровільної згоди обох з подружжя (ст. 24 СК);
2)досягнення шлюбного віку жінкою та чоловіком, що вступають в шлюб (ст. 22 СК);
3)реєстрація шлюбу у встановленому законом порядку органом, визначеним Сімейним кодексом;
4)спрямованість на утворення особистого сімейного союзу чоловіка і жінки.
Список використаної літератури
- Антокольская М.В. Семейное право: Учебн. — М., 2001. — С. 106-108.
- Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001.- №2: Орендні відносини в Україні. – К., 2001.-400 с.
- Гопанчук В.С. Сімейне право України. К., 1997
- Рясенцев В.А. Семейное право. — М., 1967. — С. 55.
- Цивільне право України: Навчальний посібник / За заг.редакцією І.А.Бірюкова, Ю.О.Заїки. – К.: Істина, 2004. – 328 с.
- Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – К.: Юрінком Інтер, 2004
- Цивільний Кодекс України від 18.01.2003