Вступні зауваги

Однією з обов´язкових ознак зловживання правом є заподіяння суб´єктом права шкоди особистим чи суспільним інтересам попри дотримання конкретної юридичної норми [1]. У термінологічному виразі «зловживання правом» поняття «шкода» відображається соціально-філософською категорією «зло»,а вона — залежно від конкретного історичного періоду, від культурно-цивілізацій-ного етапу розвитку суспільства, від потреб та інтересів певної соціальної групи — інтерпретувалася (сприймалася, оцінювалася, тлумачилася) неоднозначно (інколи навіть протилежно). З огляду на це, видається, що будь-яке юридичне дослідження зловживання правом мало би спиратися на ґрунтовний соціально-філософський аналіз зла, зокрема джерел його виникнення, загальних властивостей, видів та форм прояву. Зроблені в результаті такого аналізу висновки якраз і покликані слугувати методологічною основою вивчення зазначеного явища як загальною теорією права, так і галузевими юридичними науками.

Поняття зла, його види, джерела та характерні властивості

За сучасними науковими підходами, категорія зла є граничним узагальненням усього негативного у світі та в природі людини [2]. На думку В. Бачініна, філософське розуміння зла проявляється у таких іпостасях: 1) теологічній (диявол, чорти, антихрист та ін.); 2) метафізичній (наприклад, від´єднання Світової душі від Першоєдиного в неоплатонізмі як першопричина незліченних бід та страждань людей); 3) натуралістичній (природні катаклізми та катастрофи); 4) соціальній (історичні потрясіння, кризи, міждержавні й громадянські війни, анархічні бунти, варварські напади тощо); 5) антропологічній [3].

Однак, яким би чином у філософії, етиці чи соціології не інтерпретувалось явище зла, його сутність завжди проявляється у погіршенні умов існування та розвитку людини чи певної соціальної спільності (як суб´єктів суспільних відносин), зокрема у зниженні рівня задоволеності певних їхніх потреб. Тобто внаслідок зменшення доступності чи обсягу різноманітних благ відбуваються обмеження, руйнування чи ліквідація можливостей для задоволення потреб суб´єктів суспільних відносин або ж з´являються перешкоди для їх задоволення. Як відомо, будь-які права людини — за однією з поширених інтерпретацій — у конкретних соціальних умовах є можливостями для задоволення її потреб [4]; а тому зниження рівня задоволення останніх обмежує, «пошкоджує» чи ліквідує можливості для здійснення прав людини. Такий самий висновок можна зробити і стосовно прав соціальних спільностей(народу,нації,класу,тери-торіальної громади, об´єднання, сім´ї тощо). Надалі у статті, досліджуючи явище зла, ми виходитимемо саме із такого засновку.

У сучасній етичній літературі найбільш поширеним критерієм класифікації явища зла є джерело його виникнення, за яким зло поділяють на три види: природне (фізичне), соціальне та моральне. Принагідно зазначимо, що в релігійно-етичній літературі пропонуються дві дещо інші класифікації зла. Першапередбачаєподілзланаприродне (природні стихії), моральне (гріх) та метафізичне (факт обмеженості та кінечно-сті створеного Богом Всесвіту), при цьому причиною морального та природного зла вважається метафізичне зло; а відпо-віднододругої—злоподіляєтьсяна гріх і страждання. У християнському вченні про явище зла немає соціального його різновиду — воно повністю охоплюється моральним злом [5].

Перший різновид зла виникає внаслідок шкідливої дії стихійних сил природи (наприклад, землетрусу, буревію, цунамі тощо). Він не залежить від волі чи свідомості будь-якої людини, оскільки суто природні процеси відбуваються поза людськими бажаннями.

Соціальне зло виникає тоді, коли існування людини руйнується об´єктивними суспільними процесами, наприклад, кризами, руйнацією чи радикальною трансформацією суспільного устрою, війнами, урбанізацією, розвитком промисловості. Таке зло виникає під впливом об´єктивних (щодо кожного окремого індивіда) суспільних процесів.

Нарешті, моральне зло коріниться у людській суб´єктивності, воно нерозривно пов´язане з індивідуальними свободою, виною та відповідальністю. Як зазначає А. Скрипник, це таке вживання (використання) специфічних здібностей людини (передусім її свідомості та волі), яке спрямоване на руйнування якоїсь людини й олюдненого світу. Через моральне зло, вважає цей автор, відбувається самознищення людського в людині, дегуманізація людей [6].

Обов´язковим «первинним» елементом будь-яких правовідносин є людина як їх суб´єкт, наділений свідомістю і волею, а тому надалі нас цікавитимуть лише ті різновиди зла, де присутня людська воля. З огляду на вищевикладене, об´єктом правознавчого дослідження має бути аналіз лише соціального та морального різновидів зла. (Втім варто зауважити, щоподілзланасоціальнеймо-ральне є, на нашу думку, дещо умовним. Ці різновиди зла завжди виникають у процесі людських взаємовідносин. А тому зло моральне теж має, у широкому сенсі, соціальну природу.)

Безпосереднім, найближчим джерелом морального зла є сама людина (її психіка, проявлена в її діяннях), а опосередкованим — ті соціальні умови, в яких вона перебуває. Під впливом цих умов особа може вирішити вчинити діяння, яке за своїм змістом буде моральним злом, однак виправдовуватиме такі свої дії чи бездіяльність впливом інших людей, суспільства, безвихіддю свого становища тощо.

Соціальне зло виникає внаслідок діяльності суб´єктів суспільних відносин: індивідів та/або їхніх груп (соціальних спільностей). Отже, джерелом соціального зла також є діяльність людини (зокрема такі її вчинки, які здатні погіршувати існуючі умови існування інших людей) та/або діяльність соціальних спільностей (зокрема така, яка погіршує умови життєдіяльності певних індивідів).

Відтак предметом правознавчого дослідження повинна бути така поведінка (діяння) людини та/або групи людей, в результаті якої виникає зло. Елементами зазначеної поведінки (як і будь-якої іншої) є, як відомо: суб´єкт, об´єкт, її суб´єктивна й об´єктивна сторони (далі — суб´єкт, об´єкт, суб´єктивна і об´єктивна сторони зла).

У результаті дослідження різних значень слова «зло», а також етимологічного аналізу відповідного терміна вдалося встановити, що визначальною онтичною властивістю зла є його шкідливість чи руйнівність;анайважливішоюфункціо-нальною властивістю цього явища є спрямованість зла на пошкодження чи на руйнування певної природної або соціальної системи, яка є корисною (тобто яка становить цінність) для окремої людини чи для групи людей.

Ще однією (сутнісно-моральною) властивістю зла є його суперечність, конфліктність із найбільш поширеними серед суб´єктів суспільних відносин певного виду вимогами моралі (моральними імперативами).

Слід зазначити, що поняття «зло» виникає в результаті оцінки суб´єктом таких властивостей якого-небудь явища, які, на його думку, є шкідливими, а це дає можливість стверджувати, що первинною та основною властивістю явища зла є ціннісність його природи.

Одна з основних проблем ціннісної природи явища зла полягає в тому, що суб´єкт, з огляду на обмеженість та неповноту його знань про навколишній світ та й про буття загалом, може лише частково оцінити справжню (істинну) цінність для себе тих чи інших явищ у мірі (розмірі), достатній для того, аби зробити висновки, необхідні для своєї практичної діяльності.

У кожного суб´єкта є різні потреби у своїй практичній діяльності, а тому і різне уявлення про цінності тих чи інших явищ як щодо себе, так і щодо інших суб´єктів. Останнє зумовлює плюралізм моральних оцінок, який проявляється, на нашу думку, на суб´єктивному й об´єктивному рівнях. Суб´єктивний рівень включає в себе три основні взаємопов´язані аспекти. Перший полягає у різному сприйнятті «злих» явищ суб´єктом зла (спричинювачем) та суб´єктом, який зазнає від нього шкоди (потерпілим). Суб´єкт зла може оцінювати це явище навіть як благо, якщо воно приносить йому певну вигоду (користь); а ось потерпілий, навпаки, буде оцінювати це саме явище як зло. Другий аспект полягає у тому, що якщо певне явище викликає в одних суб´єктів осуд та обурення, то іншими воно може вважатися цілком природним, нормальним або, принаймні, прийнятним. Нарешті, третій аспект стосується неоднакового сприйняття явища зла окремими людьми, з одного боку, та суспільством (соціальними спільностями), з іншого. Таке сприйняття має місце, зазвичай, внаслідок відсутності повного співпадіння інтересів людини з загальними інтересами всієї соціальної спільності (іноді навіть і тієї, до якої ця людина належить).

Стосовно об´єктивного рівня ціннісної природи явища і поняття зла, то він втілює соціально-культурну та конкретно-історичну зумовленість різного сприйняття явищ, які вважаються злом. Аналіз різного розуміння явища зла залежно від економічних, політичних, історичних, культурних та інших соціальних умов дає можливість зробити висновок, зокрема, про те, що моральні знання чи уявлення мають «якісно-накопичувальний» характер: кожна наступна історична епоха, кожен культурний пласт та відповідні соціальні умови робили свій внесок у розвиток, трансформацію цих уявлень. Людська цивілізація в процесі свого розвитку дізнається не тільки про закони природи, а й про моральні закони, які начебто «заховані» в природі кожної людини та соціальної спільності. Цей розвиток, як відомо, не завжди був поступальним (прогресивним), проте він дав змогу людству накопичити певний обсяг знань про ті явища, які є шкідливими для його існування.

Отже, можна вести мову про певне абсолютне розуміння явища зла — але тільки ужежах конкретних історичних, соціальних та культурних умов (з огляду на існування у них певного обсягу знань про зло), та про відносне (релятивне) розуміння зла в історії всієї людської цивілізації.

Особливості інтерпретації феномена зла

На підставі вищенаведеної характеристики ціннісної природи явища зла можна стверджувати, що інтерпретація зла можлива крізь призму оцінки впливу різних явищ на стан життєдіяльності суб´єкта, на його потреби, а тому інструментом виявлення наявності чи відсутності факту зла є оцінювальне пізнання.

Предметом такого пізнання є встановлення значимості тих чи інших явищ для певних суб´єктів — насамперед, встановлення того, чи мало місце погіршення умов життєдіяльності людини або соціальної спільності під впливом певних діянь, а також того, відповідає чи суперечить це погіршення певним моральним імперативам. Таке зло (як результат впливу, як негативна значимість певних явищ) може бути науково пізнане, зокрема на основі емпіричних досліджень.

У сфері права, завдяки його інстру-ментально-позначальній цінності, інтерпретація зла відбувається через вказівку на ті предмети (явища, події, діяння, відносини) та/або вчинки, які — всупереч принципам і нормам права — перешкоджають, обмежують чи руйнують можливості для належного задоволення потреб суб´єктів права [7].

Особливу увагу слід звернути на те, що явище зла, виникаючи з поведінки суб´єктів зла як її соціальний результат, існує потім як факт об´єктивний, оскільки функціонує незалежно навіть від його усвідомлення суб´єктом зла та/чи потерпілим. Відтак слід розрізняти зло як об´єктивно існуючий соціальний факт (навіть незалежно від того, чи усвідомлюється ким-небудь його наявність) і зло як лише уявлення (думка) про нього. Саме у другому випадку якраз і має місце оцінювальне суб´єктивно (чи то самим індивідом, чи то соціальною спільністю — учасниками відповідних «злоспри-чинювальних» відносин) або об´єктивно («стороннім», уповноваженим суб´єктом) пізнання.

Оцінювальне пізнання має виявляти об´єктивну значимість діянь та їх відповідність/невідповідність певним моральним імперативам і, отже, встановлювати справжню наявність чи відсутність зла.

Проте не завжди суб´єктивна оцінка та сприйняття зла співпадають з об´єктивною. Тому залежно від оцінки наявності чи відсутності справжнього зла слід розрізняти такі три його види: перший — коли об´єктивне зло і суб´єктивне уявлення про зло співпадають (правильно усвідомлене, адекватно відображене зло); другий — коли об´єктивно зло спричинене, але індивідом чи соціальною спільністю, якій воно завдане, не усвідомлене (неусвідомлене, непізнане зло); третій — коли об´єктивно зла немає, проте суб´єкт вважає, що зло було завдане (вигадане, уявне зло).

Звідси можна виснувати, що правильне, істинне оцінювання зла — це об´єктивна за змістом характеристика мо-рально-заборонюваного впливу тих чи інших явищ на існування суб´єкта суспільних відносин.

Критерієм же правильності, істинності оцінювального пізнання зла є — в кінцевому підсумку — соціальна практика (тобто практика реальної життєдіяльності суб´єктів суспільних відносин у соціумі — як матеріальної, так і духовної, зокрема моральнісної).

Об´єктивне оцінювальне пізнання явища зла (тобто оцінюване «стороннім» суб´єктом — суддею, керівником, вчителем тощо) має бути конкретно-суб´єктним. Це означає, що, оцінюючи реальність, а також якісні й кількісні показники зла, завданого суб´єкту, потрібно, перш за все, визначити, що є його змістом, у чому воно полягає: тобто виявити, які саме можливості для задоволення певних його потреб, що зумовлюються особистими (фізичними, психічними, інтелектуальними та ін.) якостями цього індивіда, це зло — всупереч моральним імперативам, найбільш поширеним у тій соціальній спільності, до якої він належить, — зменшує, а також врахувати ті історичні, культурні та соціальні умови, в яких він живе та діє. До речі, варто відзначити, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці дотримується саме такого підходу [8].

Оцінюючи же зло, завдане соціальній спільності (групі людей), потрібно насамперед встановити, чи воно — всупереч найбільш поширеним серед інших соціальних спільностей цього ж виду певним моральним імперативам — посягає на спільний інтерес, який об´єднує індивідів, котрі належать до цієї спільності, та проаналізувати історичні, культурні й соціальні умови, в яких воно було спричинене.

Класифікації зла

Спираючись на викладені вище у статті положення, явище зла можна класифікувати на певні види за такими критеріями:

■ залежно від суб´єкта заподіяння зла: моральне зло (вчинене індивідом (людиною), наприклад, будь-які прояви ворожості чи розпущеності окремої особи) та соціальне зло (вчинене групою людей, наприклад, страйк, військовий напад);

■ залежно від антропного статусу потерпілого зло може бути завдане індивідуальним суб´єктам (наприклад, вбивство) чи колективним суб´єктам (скажімо, завдання шкоди діловій репутації акціонерного товариства);

■залежно від сутності шкоди, яка була заподіяна злом, його можна розподіляти на зло, так би мовити, загальносо-ціальне (позаправове) (наприклад, порушення правил поведінки, не закріплених у законодавстві) і зло суто правове, тобто заподіяне правам, правовому статусу суб´єкта. Зло у сфері правових відносин може бути юридично (формально) правомірним (наприклад, заподіяння шкоди у випадку необхідної оборони чи крайньої необхідності) та юридично неправомірним (будь-який злочин чи проступок, за вчинення якого передбачена юридична відповідальність). При цьому юридично неправомірне зло, завдане колективним суб´єктам, може бути матеріальним (майновим) чи нематеріальним (немайновим), а неправомірне зло, завдане індивідуальним суб´єктам, може бути матеріальним (майновим або немай-новим-фізичним (наприклад, пошкодження здоров´я) та нематеріальним (моральним) (наприклад, посягання на честь і гідність особи).

Крім того, залежно від певних характеристик шкоди явище зла можна класифікувати у такий спосіб:

— за якісно-кількісними характеристиками завданої шкоди: небезпечне (злочин) та шкідливе (проступок);

— за можливістю усунення шкоди: відновлювальне (пошкодження будь-якої замінюваної речі) і невідновлювальне (заподіяння смерті);

— за темпоральною властивістю шкоди: дискретне (одноразове) (крадіжка) і триваюче (війна);

■ залежно від змісту потреб індивіда (людини) рівень задоволення яких знизився внаслідок спричинення зла, його можнаподілитинатри види: біологічно-матеріальне (знижує рівень задоволення таких потреб людини, які їй необхідні для підтримання життя та нормального стану здоров´я), духовне (знижує рівень задоволення потреб людини, які сприяють її морально-психологічному й культурному розвиткові) та соціальне (знижує рівень задоволення соціальних потреб людини);

■ залежно від потреб соціальної спільності, рівень задоволення яких знизився, зло можна поділити на: економічне, політичне, духовне, культурно-побутове та ін.;

■ залежно від наявності вини у діяннях суб´єкта зла: винне та безвинне (наприклад, зло, заподіяне малолітньою чи психічно хворою особою);

■ залежно від усвідомлення наявності факту зла: зло як лише об´єктивно існуючий соціальний факт (незалежно від того, чи усвідомлюється його наявність) і зло як уявлення (думка) про нього (тобто таке, яке усвідомлене самим потерпілим та/або іншими суб´єктами). Останнє ж поділяється на суб´єктивне (усвідомлене учасниками відносин, у процесі яких спричинюється зло) та об´єктивне (усвідомлене відповідним уповноваженим «стороннім» суб´єктом пізнання);

■ залежно від результатів зважування потреб (інтересів) суб´єкта зла та потреб потерпілого: формально дозволене зло (наприклад, будь-яка юридично правомірна поведінка) та формально недо-зволене зло (юридично неправомірна поведінка).

Висновки

Аналіз філософських способів інтерпретації явища зла дає змогу зробити низку висновків, декотрі з яких можуть бути покладені в основу філософсько-правового та іншого юридичного дослідження зловживання правом.

1. Зло є не окремим, самостійним чи «автономним» (тобто з власною матеріаль-ною«субстанцією»)явищем,авластиві-стю певних явищ (насамперед, людських діянь і соціальних процесів). Отже, без самих цих явищ, поза ними не може існувати і така їх властивість, як зло.

Сутністю зла є об´єктивний негативний (шкідливий, «руйнівний») вплив на існування і розвиток суб´єктів суспільних відносин, який проявляється у зниженні рівня задоволеності певних їхніх потреб.

Проте не будь-який вплив (спричинення шкоди) може вважатися злом. Останнє має місце, як видається, лише тоді, коли, по-перше, шкода спричиняється свідомою поведінкою індивідуального чи колективного суб´єкта та, по-друге, коли така поведінка та її наслідки суперечать певним моральним (чи іншим соціальним) імперативам (принципам, вимогам, нормам), найбільш поширеним серед соціальних спільностей певного виду, до яких належить цей суб´єкт.

2. З огляду на неодмінно притаманну злуіндивідуальнучиколективнуперсоні-фікованість (його конкретно-суб´єктний характер), воно неминуче має, так би мовити, «унікалізований» характер. Інакше кажучи, для кожного потерпілого є «своє» зло, зазвичай не схоже в точності на таке саме зло, якого зазнали інші (у разі якщо потерпілий є індивідом). Якщо ж потерпілим є соціальна спільність, то це зло є «однотипним», однаковим, однопо-рядковим для всіх таких суб´єктів відповідного виду (групи).

Тому цілком природним є те, що оцінювальне пізнання цього явища не може бути неплюралістичним, завжди і всюди однозначним. Це спричинюється, зокрема, тим, що уявлення суб´єктів про свої та про чужі потреби (якщо такі уявлення у них взагалі існують) часто не співпадають, а також тим, що готовність, налаштованість ігнорувати ці потреби у різних суб´єктів зазвичай не збігається. Відповідно й моральні погляди, імперативи, норми теж ніколи не були цілком однаковими у різних соціальних спільностях, суспільствах.

Відтак у разі розбіжностей, суперечностей у результатах оцінювального пізнання сторін «злоспричинювальних» відносин виникає потреба ще й в оцінці «третього» (судді, керівника, вчителя та ін.), якій — як остаточній — ці сторони повинні підпорядкуватись, підкоритись.

Оцінка «третього» (об´єктивне оцінювальне пізнання явища зла) повинна бути конкретно-суб´єктною як стосовно потерпілого внаслідок заподіяння зла, так і того суб´єкта, який його спричинив.

3. Узагальнивши усі основні властивості феномена зла, можна запропонувати таке визначення його поняття: зло — це об´єктивна негативна значущість впливу соціальних явищ, насамперед людської поведінки, на існування і розвиток певного виду суб´єктів суспільних відносин, яка зазвичай відображається в найбільш поширених їх моральних уявленнях про неприпустиме.

ПРИМІТКИ

1. Малиновский А. А. Злоупотребление субъективным правом (теоретико-правовое исследование) / А. А. Малиновский. — М. : Юрлитинформ, 2007. — С. 57; Скакун О. Ф. Теорія держави і права : підруч. / пер. з рос. ; О. Ф. Скакун. — 2-ге вид. — X. : Консум, 2005. — С. 429; СухоносВ.В.Теоріядержави іправа :навч. посіб. /В.В.Сухонос. — Суми :Університетська книга, 2005. — С. 499.

2. Сабиров В. Ш. Два лика зла (Размышления русских мыслителей о добре и зле) / В. Ш. Сабиров. — М. : Знание, 1992. — С. 15.

3. БачининВ.А.Этика:энциклопедический словарь/В. А. Бачинин. — СПб.:Изд-воМи-хайлова В. А., 2005. — С. 64.

4. Філософія права: проблеми та підходи : навч. посіб. для студентів спеціальності «Правознавство» / за заг. ред. П. М. Рабіновича. — Львів : Львів. нац. ун-т імені Івана Франка, 2005. — С. 133.

5. ГільдебрандД.фон.Етика /Д.фон Гільдебранд. — Львів :Вид-воукраїнськогокато-лицького університету, 2002. — С. 417—431; Hick J. Evil and the God of Love / J. Hick. — Clevelend, Ohio: Fount Paperbacks Collins + World, 1978. — P. 18—19; The evidential argument from evil / edited by Daniel Howard-Snyder. Notre Dame, Indiana: Indiana University Press, 1996. — P. хіі—xvi; The problem of evil: selected readings / edited by Michael L. Peterson. Notre Dame, Indiana: University of Notre Dame Press, 1992. — P. 6—7.

6. Скрипник А. П. Моральное зло в истории этики и культуры / А. П. Скрипник. — М. : Политиздат, 1992. — С. 11.

7. Детальніше про інструментально-позначальну цінність права див.: Рабинович П. М. Социалистическое право как ценность / П. М. Рабинович.—2-еизд.,стереотип.—О.:Юрид. літ., 2006. — С. 15—18.

8. Європейський суд з прав людини. Матер. практики (2005—2006 рр.) // Праці Львівської
лабораторії прав людини і громадянина Науково-дослідного інституту державного будівництва
та місцевого самоврядування Академії правових наук України. — Серія II. Коментарі прав і за-
конодавства. — Вип. 7. — К. : Фенікс, 2007. — С. 17.