1. Методи визначення ризику, прийнятний ризик та безпека індивідуальний.

2. Технічний та соціальний ризик, основи корпоративний безпеки, зовнішні та внутрішні джерела загроз безпеки об’єктів економіки, економічні, природні, соціальні загрози та ризики.

Список використаної літератури.

1. Методи визначення ризику, прийнятний ризик та безпека індивідуальний

У процесі свого розвитку людство пристосувалося і продовжує пристосовуватися до умов довкілля, що постійно змінюються. Нині нас оточує майже штучне середовище існування — техносфера. Перетворюючи навколишнє середовище, людина намагалася досягти зменшення впливу потенційних чи реальних факторів небезпеки. В цьому напрямі вона досягла значних успіхів: середня тривалість життя в Європі у XIX ст. становила близько 40 років, а в XX ст. зросла до 75 років. Однак поява складних і енергоємних підприємств з розвинутою інфраструктурою створила проблему безпеки населення. Остання тепер залежить від надійності обладнання, точності та правильності дій персоналу. З підвищенням складності керування обладнанням зростає і рівень небезпеки.

Під поняттям небезпекарозуміють такі чинники, котрі можуть завдати шкоди здоров'ю людини, створити загрозу для життя, утруднити функціонування різних систем органів. Мається на увазі негативний вплив довкілля, загострення соціально-політичних ситуацій, неконтрольована технологічна діяльність. Один з можливих варіантів класифікації видів небезпеки подано на схемі 1.

Як бачимо, небезпека зумовлюється надзвичайними ситуаціями і виникає при соціально-політичних конфліктах, техногенно-антропогенних аваріях і катастрофах, а також під час стихійних лих.

Масштаб поширення небезпеки буває локальним (регіональним) або глобальним, що охоплює значну територію. Наприклад, налипання снігу на дротах ліній електропостачання може призвести до надзвичайної ситуації в окремому регіоні, а смерч, тайфун спричинюють негативні наслідки не тільки в місці свого утворення, а й на шляху проходження. Негативні наслідки чорнобильської катастрофи відчутні майже в усіх країнах світу.

Соціально-політична небезпека — це наслідок нестабільної політичної ситуації в країні, економічного спаду, кризи виробництва, міжнаціональних конфліктів і сутичок, під час яких може виникнути напружена обстановка в суспільстві.

Техногенно-антропогенна небезпека виникає під час аварій на енергетичних і біохімічних об'єктах, транспортних комунікаціях. Аварії часто бувають пов'язані з катастрофічними змінами у біосфері. Внаслідок їх порушується господарський ритм, гинуть люди, витрачаються кошти на ліквідацію. Прикладом може бути вже згадана аварія на Чорнобильській АЕС.

Природні небезпеки є результатом дії стихійних сил природи. Вони нерідко призводять до тяжких наслідків. Так, смерчі утворюються близько 700 раз на рік, в результаті чого гине майже 120 осіб. У кожному випадку охоплюється територія приблизно у 2,5 км², а матеріальні збитки сягають 70 млн. доларів. Але природні стихійні лиха не бувають довготривалими і не викликають негативних наслідків у біоценозах, хоча можливі тимчасові негативні зміни.

Для оцінки небезпеки існує поняття «ризик». Ризик — це вірогідність втрат чи ушкоджень за певний проміжок часу.

Жодній людині протягом життя не може бути гарантована повна безпека. Кожний з нас мусить щоденно уникати ризику і долати небезпеки, пов'язані із захворюваннями, природними катастрофами, аваріями тощо. Індивідуальний ризик оцінюється вірогідністю загибелі окремої людини. В таблиці 1 наведені значення ступенів індивідуального ризику залежно від різних причин.

Поняття індивідуального ризику складається з кількох систематичних груп ризику, якими є, наприклад, ризик природних катастроф, екологічний ризик, ризик диверсій, ризик захворювань тощо. Крім того, різні чинники можуть накладатися один на одного, що, звичайно, збільшує загальний індивідуальний ризик.

Припустимим вважається ризик, який не призводить до зниження середньої тривалості життя людини, тобтокомпенсується зусиллями медиків.

Отже, головним завданням медичної служби слід вважати попередження нещасних випадків, профілактику захворювань, іншими словами, зменшення індивідуального ризику кожного члена суспільства. Ця мета може бути досягнута такими засобами:

• попередженням виникнення і розповсюдження масових інфекційних захворювань серед населення;

• забезпеченням належного санітарного стану в житлових помешканнях і на підприємствах;

• профілактикою травматизму, особливо серед дітей;

• поширенням серед населення елементарних медичних знань;

• своєчасним поданням усіх видів медичної допомоги хворим та потерпілим, їх лікуванням з метою якнайшвидшого відновлення здоров'я.

Наслідком прояву небезпек є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які супроводжуються смертельними випадками, скороченням тривалості життя, шкодою здоров'ю, шкодою природному чи техногенному середовищу, дезорганізуючим впливом на суспільство або життєдіяльність окремих людей. Наслідки або ж кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою, залежать від багатьох чинників, наприклад, від кількості людей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості матеріальних (в, тому числі і природних) цінностей, що перебували там, природних ресурсів, перспективності зони тощо.

Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок числового значення загального ризику побутового травматизму зі смертельними наслідками. Відповідно до статистичних даних за 2000р. в Україні загинула у побутовій сфері 68271 людина. Наразитись на смертельну небезпеку в побуті практично міг кожен із загальної кількості громадян, що проживали в Україні за цей період, тобто N = 50 100 000 осіб. Відтак числове значення загального ризику смертельних випадків у побутовій сфері 2000 р. становитиме:

R = 68 271/50 100 000 = 0,001362

З розглянутого прикладу випливає, що з кожного мільйона громадян, які проживали в Україні, в побутовій сфері загинули 2000 р. 1362 особи. В охороні праці для характеристики рівня травматизму використовується коефіцієнт частоти, який показує кількість травмованих чи загиблих на 1 000 працюючих. Якщо його використати для наведеного прикладу, то можна сказати, що рівень смертельного побутового травматизму в Україні 2000 р. становить 1,362.

За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, гранично допустимий, надмірний.

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.

Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.

Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат. Надвірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо.

Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманністю, може обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концепція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (допустимого) ризику.

Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час.

Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

Загальноприйнятою у світовій практиці мірою небезпеки для життєдіяльності населення, функціонування об`єктів економіки є ризик. Застосування показника ризику дозволяє порівнювати дію шкідливих і небезпечних чинників різної природи і різного виду, визначати з урахуванням внеску кожного окремого чинника інтегральний ступінь небезпеки будь-якого об`єкту, системи, технології, проекту, діяльності, процесу тощо.

Процес управління безпекою повинен включати ідентифікацію факторів ризику, оцінку ризику, управління ризиком.

Ідентифікація факторів ризику передбачає виявлення всіх джерел небезпеки (загроз), подій, ініціюючих виникнення аварій або надзвичайних ситуацій, опис об`єкту та існуючих засобів захисту, можливих сценаріїв перебігу подій та їх ранжування.

Оцінка ризику — це процес визначення ймовірності виникнення негативної події (аварії) протягом певного періоду та масштабності наслідків для здоров`я людей, майна та навколишнього природного середовища. Кількісне значення імовірності виникнення негативної події визначається на основі статистичних даних, або теоретичних моделей. Оцінка наслідків аварій здійснюється за допомогою математичного моделювання за всіма можливими сценаріями розвитку аварій. Оцінка ризику — ключова ланка визначення рівня небезпеки. Знаючи ймовірність аварій та очікувану величину втрат, можна уникнути важких аварій та катастроф, послабити їхню силу, передбачити ефективні компенсаційні механізми.

Процес управління ризиком може ґрунтуватися на виборі рівня ризику в межах від мінімального (який вважається досить малим) до максимально припустимого, який повинен бути економічно обґрунтованим, виходячи з існуючих обмежень на ресурси і час. Головними елементами цієї діяльності є визначення достатності превентивних заходів для забезпечення стійкості небезпечного об`єкта до зовнішніх впливів та оптимальний розподіл обмежених матеріальних і фінансових ресурсів.

Управління ризиками стало однією з головних технологій забезпечення техногенної і природної безпеки в економічно розвинених країнах. Сучасна наука розглядає управління ризиками як спосіб досягнення балансу між інноваціями з одного боку та негативними явищами з іншого боку. Управління ризиками — це необхідна умова ефективного управління сучасними складними системами типу "людина — технічна система — середовище".

Одним з основних принципів у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру в Україні проголошено принцип безумовного надання переваги раціональній та превентивній безпеці. Посилення превентивного характеру управління техногенною та природною безпекою України шляхом запровадження управління ризиками розглядається як розширення і активізація сфери "випередження" загальнодержавного управління і перехід його на якісно вищий рівень.

Визначення оцінок ризиків має ґрунтуватися на результатах контролю технічного стану небезпечних техногенних об`єктів, даних моніторингу небезпечних геологічних і гідрометеорологічних процесів, стану природних комплексів тощо, статистичних даних про відмови, інциденти, аварії і надзвичайні ситуації техногенного характеру, стихійні природні явища, а також на результатах моделювання відповідних небезпечних подій та ситуацій.

Запровадження розвинутого інституту держави з кількісної оцінки техногенних і природних ризиків створює сприятливе і необхідне підґрунтя для класифікації всіх господарських об`єктів і зонування територій за ступенем небезпеки та дає можливість застосовувати до них правові норми і державні механізми адміністративного та економічного впливу пропорційно створюваної ними чи на них небезпеки з метою забезпечення прийнятного рівня ризику для життєдіяльності українського суспільства.

Наявність державного інструментарію для кількісного оцінювання рівня безпеки дає можливість забезпечувати нормування ризиків, визначати рівні прийнятних ризиків для населення, навколишнього природного середовища та об`єктів економіки, визначати ступінь наближення України до європейських стандартів безпечної життєдіяльності.

Управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру передбачає організацію постійного спостереження за рівнем небезпеки техногенних об`єктів і природних процесів та регулюючий вплив на параметри устаткування і технологічних процесів, природних комплексів, екзогенних геологічних процесів тощо в напрямі зниження їх небезпечності. Регулярний моніторинг ризиків дає можливість відстежувати зміни рівня безпеки небезпечних об`єктів упродовж їх життєвих циклів та отримувати реальні оцінки їх залишкового ресурсу, що в умовах обмежених фінансових ресурсів та значної зношеності основних виробничих фондів у державі дозволяє оптимізувати витрати на ремонтні роботи і оновлення устаткування на всіх рівнях: об`єктовому, галузевому, регіональному та загальнодержавному.

Управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру має здійснюватися на основі наступних принципів:

· принцип прийнятності ризику, який полягає у визначенні і досягненні у державі соціально, економічно, технічно і політично обґрунтованих нормативних значень ризиків для населення, навколишнього природного середовища та об`єктів економіки;

· принцип превентивності передбачає максимально можливе і завчасне виявлення небезпечних значень параметрів стану чи процесу і ініціюючих подій, які створюють загрозу виникнення надзвичайних ситуацій, та вжиття конкретних заходів, спрямованих на нейтралізацію цієї загрози та/або пом`якшення її наслідків;

· принцип мінімізації ризику, згідно з яким ризик надзвичайної ситуації необхідно знижувати настільки, наскільки це можливо, добиватися досягнення розумного компромісу між рівнем безпеки і розміром витрат на її забезпечення;

· принцип повноти, відповідно до якого ризик для життєдіяльності людини чи функціонування будь-якого об`єкта є інтегральною величиною, яка має визначатися з урахуванням всіх загроз виникнення аварій і/або надзвичайних ситуацій та врахування людського чинника;

· принцип адресності, який полягає в тому, що ризиком повинен управляти той, хто його створює;

· принцип вибору доцільного значення ризику, відповідно до якого суб`єкт управління ризиком забезпечує в межах від мінімального до гранично припустимого таке значення ризику, яке він вважає доцільним, виходячи з наявних у нього економічних, технічних та матеріальних ресурсів та існуючих соціальних і політичних умов; суб`єкт господарювання, вибираючи доцільне значення ризику, гарантує певний рівень безпеки для населення та сплату страхових виплат, якщо аварія сталася;

· принцип обов`язковості інформування, полягає в тому, що кожний суб`єкт управління ризиком зобов`язаний регулярно надавати органам державної влади та місцевого самоврядування реальні значення ризиків.

Управління ризиками надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру має розглядатися як невід`ємна частина державної політики національної безпеки і соціально-економічного розвитку держави, однією з найважливіших функцій всіх органів виконавчої влади та суб`єктів господарювання всіх форм власності і має здійснюватися на основі зазначених вище принципів.

2. Технічний та соціальний ризик, основи корпоративний безпеки, зовнішні та внутрішні джерела загроз безпеки об’єктів економіки, економічні, природні, соціальні загрози та ризики

Людина давно живе не в «природі», а мешкає в середовищі, антропогенно зміненому, трансформованому під впливом своєї діяльності.

Щодо людського розвитку визначається ще один її різновид – безпека людського розвитку, в який виокремлюється сім аспектів безпеки, що стосуються людини:

· економічна безпека, яка проявляється у забезпеченні людини достатнім доходом;

· продовольча безпека – доступність основних продуктів харчування;

· екологічна безпека – можливість жити у незабрудненому навколишньому середовищі;

· особиста безпека – захищеність від загроз насилля;

· політична безпека, яка пов‘язана з признанням та реалізацією прав людини;

· суспільна та культурна безпека, під якою розуміється захищеність культурної різноманітності та суспільного розвитку.

Ми вважаємо, що необхідно розглядати ще один важливий аспект безпеки людини – безпеку її розвитку, яка проявляється у доступності до якісної освіти, можливостях інтелектуального та культурного розвитку.

Отже безпека людського розвитку представляє собою багатоаспектне явище і потребує комплексного дослідження.

Рівень безпеки людини в тій чи іншій країні визначається низкою чинників, які можна об`єднати у наступні групи.

1. Економічні. Вони включають у себе рівень та темпи економічного розвитку, техніко-економічний стан виробництва, розвиток соціальної інфраструктури, обсяги фінансування соціальних програм. Так, низькі обсяги ВВП обумовлюють низькі доходи населення, що не дає змоги задовольнити наявні потреби. Застаріла технічна база виробництва та його галузева структура обумовлює значне поширення небезпечних умов праці.

2. Соціально-моральні, до яких можна віднести рівень соціального взаєморозуміння, соціальну поведінку окремих суспільних груп і осіб, домінуючі норми моралі.

3. Інституціональні: ефективність та цілеспрямованість державного управління, рівень розробленості та досконалості законодавчої бази.

4. Процеси глобалізації, міжнародної інтеграції, які можуть здійснювати як позитивний, так і негативний вплив на безпеку людського розвитку в окремих країнах.

Сучасні умови підприємницької діяльності характерні практично для всіх держав колишнього Союзу РСР. Тому досвід забезпечення безпеки такої діяльності з тими чи іншими особливостями притаманний кожній з держав і може бути використаний для удосконалення безпеки бізнесу, у тому числі і банківського.

Проведений аналіз стану безпеки підприємницької діяльності фахівцями Росії, України та інших країн СНД показує, що основним завданням сил безпеки є виявлення, протидія та нейтралізація загроз безпеці такої діяльності.

Поняття загрози тут розуміється як потенційно можливі або реальні дії зловмисників чи конкурентів, здатні нанести банку матеріальної або моральної шкоди.

Загрози безпеці банків за походженням поділяються на внутрішні та зовнішні. У свою чергу, як перші, так і другі за направленістю і характером впливу на банки можуть бути економічними, фізичними та інтелектуальними.

Економічні загрози можуть реалізовуватись у формі корупції, шахрайства, недобросовісної конкуренції, використання банками неефективних технологій банківського виробництва. Реалізація таких загроз завдає збитків банкам або веде до втрати ними вигоди.

Основними причинами виникнення економічних загроз можуть бути: недостатня адаптація банківської системи до постійно змінних умов ринку; загальна неплатоспроможність суб’єктів господарювання; зростаюча злочинність; споживчий менталітет значної кількості громадян; низький рівень трудової дисципліни та відповідальності працівників банківських установ; недостатнє правове регулювання банківської діяльності; низький професійний рівень частини керівного складу і працівників банку.

Фізичні загрози реалізуються у формі крадіжок, пограбувань майна та коштів банків, поломок, виведення із ладу обладнання банків, неефективної його експлуатації. У результаті реалізації таких загроз завдаються прямі збитки банкам, пов’язані з втратою своєї власності та необхідністю нести додаткові витрати на відновлення засобів виробництва та інших матеріальних засобів. Основними причинами фізичних загроз є неефективна кадрова політика банку, низька професійна підготовка банківських фахівців, недостатній рівень охорони установ банків, низький контроль стану роботи працівників банків.

Інтелектуальні загрози проявляються як розголошення або неправомірне використання банківської інформації, дискредитація банку на ринку банківських послуг, а також можуть бути реалізованими у формі різного роду соціальних конфліктів навколо банківських установ або в них самих. Результатом реалізації таких загроз можуть бути збитки банків, погіршення їх іміджу, соціальна чи психологічна напруженість навколо установ банків або в їх колективах. Причинами таких загроз, як правило, є загострення конкуренції на регіональних ринках банківських послуг, неефективна кадрова політика банків, порушення принципу гласності результатів банківської діяльності, відсутність або низька ефективність заходів інформаційного режиму в банках.

Зовнішні загрози для безпеки банків, як свідчить практика, можуть утворюватись:

— спецслужбами іноземних держав, пов’язаними з ними особами та організаціями, метою діяльності яких є добування економічної інформації;

— вітчизняними й іноземними кримінальними елементами і структурами;

— конкурентами;

— засобами масової інформації;

— окремими представниками державних установ;

— приватними детективними фірмами;

— колишніми працівниками банків;

— консультантами та радниками, які не є працівниками банківських установ;

— клієнтами та партнерами;

— контролюючими органами та аудиторськими організаціями;

— стихійними лихами.

У свою чергу, внутрішні загрози в основному утворюються:

— працівниками банків;

— недосконалими технологіями банківського виробництва та неповним його врегулюванням нормативними актами банків;

— через недосконалу систему безпеки банків та захисту їх інформації.

Матеріальним цінностям банку може загрожувати пошкодження будівель, приміщень та іншої нерухомості, виведення із ладу засобів зв’язку і систем комунального обслуговування, пошкодження, крадіжки банківського обладнання, техніки, транспортних засобів.

Інформаційні загрози можуть реалізовуватись через несанкціоноване ознайомлення сторонніх осіб з відомостями банку, що мають обмежений доступ, модифікацію банківської інформації, її знищення або розголошення.

Проведений аналіз дає змогу встановити, що всі визначення поняття «безпека» в прямому або непрямому вигляді включають такі основні положення:

• наявність загроз, що поділяються на зовнішні і внутрішні;

• наявність життєво важливих інтересів об'єктів захисту;

• баланс інтересів між ними.

Первинним у запропонованих визначеннях є саме наявність загроз. Вторинний аспект — наявність життєво важливих інтересів, тобто тих інтересів, реалізація яких визначає саме існування об'єктів захисту і без яких об'єкти перестають існувати як єдине ціле. Наприклад, для держави — це суверенітет і цілісність кордонів, економічне зростання; для підприємства — ефективна поточна діяльність і стійкі тенденції розвитку. Що стосується балансу інтересів, то ця категорія хоча і вторинна, але також украй важлива, бо без дотримання такого балансу виникає загроза «випирання» інтересів одного з об'єктів захисту за рахунок інших.

Загроза безпеці визначається як сукупність умов і чинників, що створюють небезпеку для життєво важливих інтересів. Загрози, що походять із внутрішніх і зовнішніх джерел, визначають зміст діяльності із забезпечення внутрішньої і зовнішньої безпеки. Якщо враховувати, що зовнішні і внутрішні загрози поділяються на реальні і потенційні, то діяльність із забезпечення безпеки зводитиметься до прогнозування загроз, визначення і реалізації найефективніших заходів з їх локалізації В основі планування, організації і реалізації заходів забезпечення безпеки в різних сферах лежать аналіз й оцінка характеру реальних і потенційних внутрішніх та зовнішніх загроз, кризових ситуацій, а також інших несприятливих чинників, що перешкоджають досягненню поставлених цілей і становлять небезпеку для життєво важливих інтересів.

Техногенне середовище склалося в процесі трудової діяльності людини. Воно багатопланове. Сутність його знаходиться там, де закінчується природа і починається людина, причому не як біологічна істота, а як істота, що мислить, має мораль і естетичне відчуття. До об'єктів матеріальної культури належить будь-яка матеріальна субстанція, яка створена не Богом чи природою, а людським генієм, його трудовою діяльністю. Навіть запах парфумів у цьому плані принципове відрізняється від запаху квітів, оскільки парфуми створені людиною, а квіти — природою.

Техногенне середовище, як правило, поділяють на побутове та виробниче.

Побутове середовище — це середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і культурного призначення, а також комунально-побутових організацій і установ. Параметрами цього середовища є розмір житлової площі на людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність центрального опалення, холодної та гарячої води, рівень розвитку громадського транспорту та ін.

Виробниче середовище — це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, організацій, установ, засобів транспорту, комунікацій тощо. Виробниче середовищ характеризується передусім параметрами, які специфічні для кожного виробництва і визначаються його призначенням. Це вид продукції, яка виробляється на ньому, обсяги виробництва, кількість працівників продуктивність праці, енергомісткість, сировинна база, відході виробництва тощо. Крім цих параметрів, є такі, що визначають умова праці та її безпеку: загазованість, запиленість, освітленість робочий місць, рівень акустичних коливань, вібрації, іонізуючої радіації, електромагнітного випромінювання, пожежо- та вибухонебезпечність, наявність небезпечного обладнання, засобів захисту працівників, ступінь напруженості праці, психологічний клімат та багато інших.

Захист людей від техніки передбачає здійснення спеціальних організаційних та санітарно-гігієнічних заходів: а) розробки і запровадження технологічних карт та інструкцій з техніки безпеки; б) навчання та інструктажу персоналу, контролю за дотриманням та виконанням встановлених правил безпеки при проведенні робіт; в) забезпечення працівників санітарно-гігієнічним обладнанням та відповідними процедурами, а також іншими — заходами та засобами, які вимагаються чинними нормативними документами з охорони праці.

Нормування ризиків є спеціально організованою нормативно-правовою діяльністю з розроблення і затвердження норм техногенної і природної безпеки, правил і регламентів господарської діяльності, які визначаються на основі значень ризику в межах прийнятних значень. Нормування є тим засобом, який встановлює у державі межі допустимості техногенної діяльності та границі захисту від небезпечних природних явищ. Нормативи ризиків мають утворювати критеріальну основу для механізмів регулювання техногенної та природної безпеки.

Запровадження в Україні нормування ризиків надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру потребує створення державної системи нормування, яка має забезпечити:

· єдність методологічних підходів до оцінки ризиків джерел небезпеки різної природи і різного виду, які існують на території України, та тих джерел небезпеки поза її межами, що можуть мати транскордонний вплив;

· уніфікацію методів нормування;

· врахування вагомості всіх наслідків соціально-економічного, природно-ресурсного, екологічного та іншого характеру, які можуть бути спричинені очікуваними надзвичайними ситуаціями природного і техногенного характеру;

· врахування особливостей видів виробничої діяльності, техногенного навантаження територій, природно-кліматичних особливостей, цінності окремих територій;

· галузеву і територіальну диференціацію нормативів ризиків;

· врахування всіх факторів, що впливають на величину ризику надзвичайних ситуацій, пов`язаних із розміщенням, будівництвом та експлуатацією небезпечних техногенних об`єктів, створенням нової техніки, технологій та матеріалів;

· періодичне коригування нормативів ризиків.

Соціальні ризики в Україні мають певні особливості їх накопичення. По-перше, вони обумовлені історичною спадщиною радянських часів зі збереженням низького рівня та якості життя населення, низької продуктивності та оплати праці, низького культурного рівня населення, працівників та управлінців, психології соціального утриманства тощо. По-друге, вони пов’язані із специфікою функціонування ринкової економіки. Це – ризики безробіття, бідності, безпритульності, соціальної дезінтеграції та ін. По-третє, виникнення нових соціальних ризиків не пов’язаних ні з централізованим плановим управлінням, ні з ринковими методами господарювання. Це – невиплати та заборгованість по зарплаті, пенсіям і стипендіям; абсолютне зубожіння населення; корозія соціальних цінностей; тінізація відносин у всіх сферах економіки; корупція тощо.

В системі національної безпеки застосовується поняття соціальна небезпека, а ризик є першим кроком розвитку небезпеки, за яким послідовно виникає загроза, яка переростає у виникнення небезпечної події негативно впливає на безпеку людського та соціального розвитку.

Соціальні ризики мають бути індикаторами регіонального розвитку та їх зниження, повинно визначатися як пріоритетний напрям державної регіональної політики. Саме значні регіональні відмінності щодо демографічного розвитку, рівня, умов та якості життя, екологічного стану, ринку праці, соціального середовища тощо обумовлюють формування соціальних ризиків у державі та її регіонах, становлять небезпеку існування для людини та суспільства.

Правова регламентація сучасних соціальних загроз та соціальних ризиків є недосконалою. Оцінка представлених в Законі України “Про основи національної безпеки України” загроз соціальній безпеці свідчить про значну невідповідність їх змісту розумінню соціальних загроз і соціальних ризиків. Більшість з них – це констатація недосконалості та недоліків державного і регіонального управління.

Для якісного та ефективного управління соціальними ризиками на державному рівні необхідно:

– забезпечити усунення соціальних загроз національній безпеці визначити їх як пріоритетні напрями соціальної політики;

– розробити науково-обґрунтовану Методику визначення та оцінки соціальних ризиків на національному та регіональному рівні, яка має визначати систему показників-індикаторів соціальних ризиків, механізм і критерії їх оцінки;

– в системі національної безпеки забезпечити відстеження соціальних ризиків, пов’язаних з процесами глобалізації, а на цій підставі забезпечити запровадження та регулювання державної політики щодо їх попередження, мінімізації та подолання;

– запровадити в системі державної статистики звітність за показниками соціальних ризиків та забезпечити проведення соціологічного моніторингу; здійснення розрахунків інтегральних показників соціального розвитку регіонів України на підставі статистичної та соціологічної інформації;

– запровадити використання для оцінки ефективності управлінської діяльності на державному та регіональному рівнях інформацію щодо наявності соціальних небезпек та соціальних ризиків як недолік, а їх мінімізацію як позитивний результат;

– при формуванні нової редакції Концепції державної регіональної політики України Міністерству регіонального розвитку та будівництва України забезпечити включення відповідних положень до цього правового документу щодо оцінки соціальних ризиків та застосування механізмів їх подолання;

– забезпечити включення завдань зі зниження соціальних ризиків регіонів України, до кола стратегічних пріоритетів у Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року для областей України;

– на засадах держзамовлення забезпечити проведення наукових досліджень з соціальних ризиків в контексті соціальної безпеки, соціального захисту, людського розвитку, безпеки життєдіяльності, розробити на цій підставі Національну цільову програму попередження та зниження соціальних ризиків і забезпечити її виконання;

– удосконалити Методику розрахунку рівня економічної безпеки [3] в частині визначення рівня соціальної безпеки з використанням порогових значень показників соціальних ризиків;

– запровадити через систему державного регіонального управління обов’язковість досягнення регіонами України Цілей розвитку тисячоліття, які сприяють зниженню соціальних ризиків життю та здоров’ю населення України та обумовлюють підвищення рівня життя населення, забезпечення безперервної освіти впродовж життя тощо;

– розробити для регіонів України з надвисоким рівнем соціальних ризиків типові заходи щодо їх подолання і включення їх в Угоду регіонального розвитку між Кабінетом Міністрів України та облрадою для забезпечення сумісних зусиль держави та регіонів для їх подолання.

Список використаної літератури

1. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник для вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації/ Юрій Скобло, Тетяна Соколовська, Дмитро Мазоренко,. — К.: Кондор, 2003. — 420 с.

2. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник/ Юрій Скобло, Валентин Цапко, Дмитро Мазоренко, Леонід Тіщенко,; Ред. В. Г. Цапко. — 4-те вид., перероб. і доп.. — К.: Знання, 2006. — 397 с.

3. Воронцова Т. Основи безпеки життєдіяльності/ Тетяна Воронцова, Ігор Репік,. — К.: Алатон, 2003. — 128 с.

4. Гайченко В. Основи безпеки життєдіяльності людини: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Віталій Гайченко, Григорій Коваль, Євген Буравльов. — 3-є вид. переробл. і допов.. — К.: МАУП, 2006. — 425 с.

5. Геврик Є. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Геврик,; Мін-во освіти і науки України. — К.: Ельга-Н: КНТ, 2007. — 382 с.

6. Дуднікова І. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник/ Ірина Дуднікова,; Європейський ун-т. — 2-е вид., доп.. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003,, 2006. — 267 с.

7. Желібо Є. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів/ Євген Желібо, Нелі Заверуха, Віктор Зацарний; За ред. Євгена Желібо. — 4-е вид.. — К.: Кара-вела, 2005. — 341 с.

8. Збірник нормативних документів з безпеки життєдіяльності: М-во освіти і науки України; Упор.: Микола Васильчук, Наталія Дуброва,. — 2-е вид., перероб. і доп.. — К.: Основа, 2004. — 875 с.

9. Миценко І. Безпека життєдіяльності: організаційно-економічні та соціальні аспекти управління: монографія/ Іван Миценко,; Ред. О. І. Амоша; Національна Академія Наук України, Інститут економіки промисловості . — Донецьк: ІЕП НАН України, 2004. — 380 с.

10. Омельченко Л. Основи безпеки життєдіяльності: Підручник для 9 класу загальноосвітньої школи/ Лідія Омельченко,. — Х.: Ранок: Веста, 2003. — 126 с.

11. Пістун І. Безпека життєдіяльності: Навчальний посібник/ Ігор Пістун,; Худ.: К. І. Мозгова, В. Б. Гайдабрус. — 2-ге вид.,стер.. — Суми: Університетська книга, 2003. – 300 с.

12. Ткачук А. Безпека життєдіяльності: Курс лекцій: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ А. І. Ткачук, С. О. Кононенко; кіровоградський державний педагогічний ун-т ім. Володимира Винниченка . — Кіровоград: Б. в., 2006. — 199 с.

13. Яким Р.С. Безпека життєдіяльності людини: Навч. посібник. — Львів: Видавництво "Бескид Біт", 2005. — 304 с.

14. Яремко З. Безпека життєдіяльності: Навч. посібник/ Зіновій Яремко,; М-во освіти і науки України, ЛНУ ім. І. Франка. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 317 с.

15. Ярошевська В. Безпека життєдіяльності: Підручник/ Віра Ярошевська,; М-во науки та освіти України, Укр. держ. ун-т водного госп-ва та природокористування . — Київ: ВД "Професіонал", 2004. — 559 с.