Вступ.

1. Поняття соціальної відповідальності.

2. Структура соціальної відповідальності.

3. Соціальна відповідальність як добровільна реакція на соціальні проблеми суспільства з боку організації.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Актуальність теми. Взагалі професія управлінця, або менеджера, є „найбільш складною, універсальною та відповідальною серед існуючих”. З приходом кожного нового покоління посилюються вимоги до рівня кваліфікації, системи знань, порядності та відповідальності менеджерів – професійних управлінців, від ефективної діяльності яких багато в чому залежить успішність демократичних перетворень в країні. За словами класика наукового менеджменту П. Друкера, сама тільки інтелектуальна та концептуальна освіта ще не робить менеджера професіоналом. „Вирішальним фактором цієї професії є не освіта і не кваліфікація, а гідна особистість”. Відтак актуалізується ретельне вивчення соціально-психологічних аспектів розвитку особистості менеджера.

В умовах посилення загальної технологізації виробництва підвищується й відповідальність менеджера перед суспільством. Необхідно, щоб менеджер співвідносив кожне своє рішення та дію з загальнолюдськими цінностями і принципами, а не керувався лише власними інтересами чи амбіціями.

Таким чином, метою нашого дослідження є визначення поняття соціальної відповідальності керівника у соціально-психологічному дискурсі, окреслення його ролі у забезпеченні ефективної та соціально адекватної професійної діяльності в умовах трансформації суспільства.

Аналіз літературних джерел свідчить, що така особистісна категорія, як відповідальність менеджера, у соціально-психологічному вимірі не була предметом спеціального вивчення, хоча й згадувалася у працях, присвячених психології та практиці менеджменту. Так, велике значення відповідальності у діяльності управлінця підкреслюється в працях П. Друкера, М. Мескона, У. Дункана та інших вчених. Але у цих роботах не спостерігається єдності у поглядах на сутність відповідальності менеджера, її структури та значення у професійній діяльності управлінця. Дослідження з проблем відповідальності взагалі дуже неоднозначні. В них найбільше уваги приділяється таким видам відповідальності, як юридична і соціальна. Психологічні ж аспекти відповідальності як стійкої особистісної характеристики найретельніше висвітлені у працях К. Муздибаєва, Л. Растигеєва, М. Савчина, В. Третьяченко, Л. Татомир, М. Дригус, В. Сафіна, Л. Орбан-Лембрик, В. Денисова.

Більшість дослідників розглядають проблему відповідальності відносно певних соціальних груп чи утворень: відповідальність у науці, відповідальність влади, відповідальність підлітків, відповідальність військових і т. д. Ця тенденція цілком відповідає традиційній „об’єктній” класифікації науки, яка, з огляду на посилення „нелінійності” всіх сучасних цивілізаційних процесів, вимагає негайного перегляду. Підтвердженням цього висновку є виникнення нових наукових напрямів, які намагаються досліджувати певні явища соціального життя людини з точки зору інтеграції онтологічного, гносеологічного та аксіологічного аспектів, застосовуючи системний підхід та синергетичні принципи.

Об’єктом роботиє соціальна відповідальність менеджера.

Предметом роботиє особливості соціальної відповідальності керівника.

1. Поняття соціальної відповідальності

На початку XX століття керівники бізнесу висловлювали впевненість у тому, що корпорації зобов'язані використовувати свої ресурси таким чином, щоб суспільство було у виграші. Ендрю Карнегі, який займався виробництвом сталі, вклав 350 млн. дол. у соціальні програми і побудував більш як 200 публічних бібліотек. Джон Рокфеллер пожертвував 550 млн. дол. і заснував фонд Рокфеллера.

Сучасні умови хазяйнування диктують все вищі вимоги до українських підприємств. Бажає цього чи ні, але кожен керівник рано чи пізно постає перед рішенням впровадження заходів соціальної відповідальності до стратегії розвитку свого підприємства, адже в умовах інтеграції до світової спільноти соціальна відповідальність бізнесу є необхідною складовою та стрижнем конкурентоспроможності компанії.

Поняття соціальної відповідальності бізнесу для України є відносно новим і якщо урахувати, що єдиного трактування цього терміну не існує і досі, а вітчизняна наукова спільнота не так давно почала цікавитися цією темою, то можна зробити висновок, що ще багать питань потребують чіткої відповіді, зокрема тих що стосуються реалізації соціальної відповідальності підприємства в суспільстві.

Соціальна відповідальність бізнесу, дотримання етичних норм та охорона довкілля є не менш важливими й актуальними завданнями бізнесу на сучасному етапі, ніж фінансові показники діяльності організації чи системи винагороди топ-менеджерів, оскільки питання корпоративної відповідальності може так само впливати на ділову репутацію і вартість бізнесу, як і стандартні показники економічного зростання.

Роберт Е. Вуд, глава фірми "Сіре", стверджує, що нелегко виміряти кількісно або інтерпретувати економічні витрати-вигоди для суспільства, які викликані соціальною відповідальністю бізнесу. Серед керівників ділових підприємств Вуд — один із перших, хто виділив серед широкої публіки споживачів, місцевих общин тих, хто отримує акції, і робітників, які обслуговуються фірмою. Він був захисником підходу до вирішення соціальних проблем не стільки з державних, скільки з менеджерських позицій.

Саме в 50-ті роки вийшла перша ґрунтовна праця на теми соціальної відповідальності. В книзі "Соціальна відповідальність бізнесмена" Хоуард Р. Боуен розглянув, як концепція соціальної відповідальності може бути поширена на бізнес, а усвідомлення розширеної соціальної мети при прийнятті ділових рішень може принести соціальні та економічні вигоди суспільству [4, c. 149-150].

Є люди, які розглядають організацію як економічну цілісність, яка повинна тільки турбуватися про ефективність використання своїх ресурсів. Цю точку зору активно підтримував лауреат Нобелівської премії Мілтон Фрідмен. Він твердив, що істинна роль бізнесу полягає у використанні його енергії і ресурсів у діяльності, яка спрямована на збільшення прибутку за умови, що він дотримується правил гри, бере участь у відкритій конкурентній боротьбі без шахрайства й обману.

З іншого боку, є думка, згідно з якою організація — це дещо більше, ніж економічна цілісність. Сучасна організація є складовою частиною оточення, що включає багато складових, від яких залежить саме існування організації. До таких складових (їх називають посередниками) відносять місцеві спілки, споживачів, постачальників, засоби інформації, групи суспільного тиску, спілки або об'єднання, робітників і тих, хто тримає акції. Це багатопрошаркове суспільне середовище може істотно впливати на досягнення організацією її мети, тому організації доводиться врівноважувати чисто економічну мету з економічними і соціальними інтересами цих складових середовища.

Згідно з цією точкою зору, організації несуть відповідальність перед суспільством, в якому функціонують зайнятість, прибуток і дотримання закону. Організації повинні спрямувати частину своїх ресурсів і зусиль по соціальних каналах. Вони зобов'язані жертвувати на добробут і вдосконалення суспільства, відповідально діяти в таких багаточисельних сферах, як захист життєвого середовища, охорона здоров'я і безпеки, громадянські права, захист інтересів споживачів тощо.

Організаційні цінності також мають велике значення для діяльності організації. Справедливість даної тези підтверджується і тим фактом, що більшість людей знаходяться на другому етапі морального розвитку, тобто вони вважають, що їх обов'язок складається з виконання зобов'язань перед іншими людьми у відповідності до їх очікувань. Корпоративна культура самим серйозним чином впливає на поведінку членів організації. Наприклад, розслідування розкрадань у нафтовій промисловості США показало, що вони сприймалися більшістю працівників як належне. Співробітники багатьох компаній впевнені, що якщо вони не будуть робити так, як усі (тобто як прийнято), вони ризикують втратити своє місце.

Культура організації — аж ніяк не єдине джерело впливу на етику, але вона є самою могутньою з цих сил, тому що визначає цінності компанії. До числа інших відносяться прийняті в компанії правила і політика, система винагород, міра турботи організації про своїх членів, система добробуту, відповідність принципів організації праці законодавчим і професійним вимогам, лідерство і процес прийняття рішень [10, c. 425-426].

На рівні вищого керівництва інфраструктура управління корпоративної відповідальності організована достатньо добре, однак більша частина компаній використовує роботу менеджерів з корпоративної відповідальності середньої ланки недостатньо ефективно. Фактично більшість менеджерів з корпоративно відповідальності приділяють основну частину часу розв’язанню обмеженого числа загальних питань і підтримці відносин з місцевими громадами. У справі ведення бізнесу в країнах, зо розвиваються, міцні ділові відносини з місцевими громадами часто є дуже важливими. Однак з точки зору бізнес-ризиків і показників результативності зазначені питання не є найбільш суттєвими при роботі в розвинутих країнах.

Результати дослідження дозволяють зробити висновок: корпоративна відповідальність виходить за межі компетенції департаментів із зв’язків з громадськістю, які в більшості випадків ведуть такого роду проекти. Менеджерів з корпоративної відповідальності потрібно наділити ширшими функціональними повноваженнями. Це дозволило б їм більш ефективно розв’язувати питання корпоративної відповідальності, наприклад, питання, що стосуються охорони праці та техніки безпеки, управління людськими ресурсами, охорони довкілля.

Економічна відповідальність. Будь-яка комерційна організація насамперед є основним економічним осередком суспільства, що несе відповідальність за виробництво необхідних йому товарів і послуг та максимізацію прибутку акціонерів. Тобто економічна відповідальність фірми зводиться винятково до максимізації прибутку. Дану концепцію запропонував і розробляє Нобелівський лауреат, економіст Мільтон Фірдмен. Згідно М. Фрідмену, діяльність компанії повинна підпорядковуватись одержанню прибутку, а її єдина місія полягає в підвищенні прибутку (доти, поки дії організації не виходять за рамки закону).

Однак у країнах Європи, Канади і США подібні погляди зазнають критики. Зазначається, що практичне наслідування тези про те, що одержання економічної вигоди — єдиний обов'язок компанії перед суспільством, може призвести до край негативних наслідків для фірми.

Етична відповідальність. Етично відповідальна поведінка означає суспільно-корисні дії, що не передбачені законами або не відповідають прямим її економічним інтересам. Для того, щоб поведінка організації була етичною, її менеджери повинні дотримуватися принципів рівності, чесності й неупередженості, дотримувати права співробітників. Як неетичні оцінюються рішення, що дозволяють людині чи всій організації одержувати вигоди за рахунок суспільства.

Важливо розрізняти юридичну і соціальну відповідальність. Під юридичною відповідальністю розуміють дотримання конкретних законів і норм державного регулювання, яке визначає, що може, а чого не може робити організація. З кожного питання існують сотні і тисячі законів і нормативів (наприклад, скільки токсичних речовин може бути в промислових стоках, як уникнути дискримінації при наймі на роботу, які мінімальні вимоги до безпечної продукції, якого типу товари можна продавати іншим країнам). Організація, яка підкоряється цим законам і нормативам, поводиться юридично відповідально, але вона не обов'язково буде вважатися соціально відповідальною[12, c. 127-129].

Соціальна відповідальністьна відміну від юридичної передбачає певний рівень добровільного відгуку на соціальні проблеми з боку організації. Цей відгук має місце стосовно до того, що лежить за визначеними законом і регулюючими органами вимог або ж понад цими вимогами. З іншого боку, дотримання закону не означає, що організація більше не несе ніякої соціальної відповідальності.

Прийняття на себе відповідальності носить для організації винятково добровільний характер і пов'язаний з бажанням організації зробити свій внесок у розвиток суспільства, до якого її не зобов'язують ні економічні мотиви, ні закони, ні етика. Як правило, маються на увазі різні дії філантропічного характеру, яких ніхто не вимагає і які не приносять компанії відчутної вигоди.

Дії організації у випадку виникнення соціальних дилем.Що робити організації, коли вона зіштовхується з яким-небудь проявом потреб? Якщо зацікавлена група, скажімо місцеві органи влади, пред'являє до компанії нові вимоги, які дії їй варто почати? У теорії менеджменту розроблений набір відповідних дій, до яких звертаються компанії в подібних ситуаціях. Дії ці можуть мати перешкоджаючий, оборонний, пристосовницький і проактивний характер (рис. 1).

На сьогодні існують дві протилежні точки зору щодо сутності соціальної відповідальності менеджера організації. Одна з них проголошує, що коли менеджер дотримується принципу отримання максимального прибутку, не порушуючи при цьому законів та норм державного регулювання, то він є соціально відповідальним. На нашу думку, в цьому випадку сутність соціальної відповідальності нівелюється, вона зводиться до елементарної юридичної відповідальності. Інша позиція розуміє поняття соціальної відповідальності як врахування не тільки економічних та правових норм, але й людських та соціальних аспектів професійної діяльності менеджера. Кожна організація є частиною суспільства, тому відповідальний керівник повинен дбати, щоб його організація активно діяла у таких сферах, як захист навколишнього середовища, соціальне забезпечення та допомога малозабезпеченим верствам населення, благоустрій навколишньої території тощо.

Спроби деяких компаній знайти баланс між двома на перший погляд протилежними полюсами: прагненням до максимізації прибутку та проведенням політики соціальної відповідальності бізнесу — це помилковій підхід. Соціально відповідальний менеджмент, а значить і соціально відповідальна політика, в принципі не потребують крайніх форм альтруїзму. Напроти, соціально-відповідальний менеджментнесе очевидні вигоди для усіх учасників ринку. У цьому зв’язку виникає необхідність у розробці показників ефективності реалізації заходів з соціально-відповідального менеджментута соціальної відповідальності загалом [15, c. 3-4].

Отже, основна різниця між юридичною та соціальною відповідальністю полягає в тому, що остання розуміється як добровільний відгук на соціальні проблеми своїх працівників, жителів міста, країни, світу.

Щодо законодавчої підтримки, то існує перший міжнародний стандарт „Соціальна відповідальність 8000” . Він базується на тих же підходах, що й стандарти управління якістю чи управління охороною навколишнього середовища. Аудити соціальної відповідальності здійснюють не тільки традиційну інспекцію, але й проводять опитування та вивчення думки великого кола зацікавлених осіб.

2. Структура соціальної відповідальності

Структура соціальної відповідальності, з огляду на її об’єкт, складається з кількох рівнів: відповідальність перед споживачем, відповідальність перед підлеглими, відповідальність перед суспільством, країною, відповідальність перед акціонерами чи компаньйонами. Як справедливо говорив Генрі Форд, спочатку – користь для суспільства, потім – закономірне підвищення власного добробуту. Менеджмент майбутнього спиратиметься саме на таку філософію, саме на таку систему цінностей. Безвідповідальне керівництво приречене, і ми знаємо масу прикладів цього з історії нашої країни.

Ми зупинилися на зовнішніх аспектах відповідальності менеджерів (юридична та соціальна відповідальність), але внутрішня відповідальність як суб’єктивна якість особистості менеджера є найважливішим інтегруючим та регулюючим джерелом її зовнішнього прояву. І якщо обсяг зовнішньої відповідальності менеджера можна виміряти кількісно, наприклад, як можливий розмір збитків, то оцінити рівень відповідальності як особистісної риси можна лише за її стійкого виявлення в процесі виконання професійної діяльності.

Існує така закономірність: чим більший обсяг повноважень надається менеджерові, тим вищі вимоги ставляться до рівня його внутрішньої відповідальності. Особиста відповідальність завжди пов’язана з мотиваційною сферою особистості, її інтелектуальним потенціалом, морально-етичним світоглядом. Тому у багатьох соціально-психологічних дослідженнях вона розглядається як морально-етична відповідальність, що підкреслює її внутрішню усвідомлену сутність. Саме відповідальність є інтегральною якістю, яка „визначає поведінку та діяльність людини передусім на основі усвідомленості прийняття нею об’єктивного факту залежності індивіда від суспільних цілей та цінностей. Сформованість внутрішньої відповідальності є головним критерієм оцінки рівня моральної зрілості особистості в цілому” [11, c. 2-3].

Відповідальність проявляється не тільки в характері, але й у почуттях (почуття відповідальності), сприйнятті, свідомості, світогляді, в різних формах поведінки. Отже вона має інтегральний характер. М. Савчин визначає відповідальність як „найбільш загальну властивість особистості, яка об’єднує в собі компоненти афективно-мотиваційної, інтелектуальної та діяльно-поведінкової сфер людини як тілесно-душевно-духовної цілісності”. К. Муздибаєв розглядає три вектори поступального розвитку відповідальності: від колективної до індивідуальної, від зовнішньої до внутрішньої, від відповідальності за минуле до відповідальності за майбутнє.

Серед загальних для будь-якого виду відповідальності структурних елементів більшість психологів виокремлює суб’єкт відповідальності (хто відповідає), об’єкт відповідальності (за що відповідає суб’єкт) та інстанцію відповідальності (що або хто оцінює діяльність суб’єкта відповідальності). Деякі вчені пропонують ввести також час і простір відповідальності, а також її зміст та обсяг [13, c. 42].

Сукупність юридичної, соціальної та морально-етичної відповідальності становлять професійну відповідальність менеджера (див. малюнок 2), яка є „мірою усвідомлення особистістю своїх професійних обов’язків і добровільного їх виконання, а також мірою її провини за невиконання професійних обов’язків”.

Отже, високий рівень професійної відповідальності менеджерів у її правовому, соціальному та морально-етичному аспектах є визначальним чинником забезпечення ефективності роботи організацій в цілому та адекватності управління вимогам соціуму. За словами В. Буреги, соціально-адекватний менеджмент – „це інтегральна характеристика високоефективної моделі управління на основі її адаптованості для функціонування в суспільній системі, з найвищою мірою соціальної відповідальності, врахуванням провідних інтересів суспільного розвитку та найбільш значимих ментальних установок соціуму в цілому та його регіональних складових”. Останні дослідження психології менеджерів засвідчили, що лише 38,7 % респондентів назвали відповідальність серед найбільш значущих якостей особистості керівника. У зв‘язку з цим відзначимо, що у Гарвардській школі бізнесу, яка є найавторитетнішим навчальним закладом з підготовки менеджерів вищої ланки, центральним завданням базової професійної дисципліни «менеджмент» є саме виховання відповідальності за прийняте рішення.

3. Соціальна відповідальність як добровільна реакція на соціальні проблеми суспільства з боку організації

Серйозною проблемою теорії і практики менеджеризму є протиріччя між комерційною ефективністю корпорацій і рівнем соціального добробуту суспільства. Мова йде про те, що високим економічним показникам господарської активності фірм далеко не завжди відповідають зміни в соціальному становищі населення. Адже відомі приклади, коли діяльність корпорацій веде до погіршення якості життя людей. Проте, саме добробут людей, а не корпоративні переваги здавна розглядалися як пріоритетна мета, основоположний принцип справедливого керування в суспільстві.

Комерційні інтереси менеджерів і акціонерів співпадають: і ті й інші вбачають ціль корпорації в максимізації прибутку. Акціонерів мало хвилює все інше, але інтереси менеджменту простягаються за їх межі: вони турбуються виживанням корпорації як організації. У даному випадку системи цінностей акціонерів і менеджерів можуть не співпадати.

У повсякденній роботі менеджерів все більше місце посідають громадські справи і питання соціальних змін. Експерти менеджменту підкреслюють, що соціальні проблеми сьогодні такі ж важливі, як і питання прибутку, хоча в недалекому минулому бізнесмена цікавив лише прибуток.

Який же зміст вкладають теоретики менеджменту в термін «соціальна відповідальність»?

Соціальна відповідальність — це готовність відгукнутися на потреби суспільства, жертвуючи при цьому короткостроковим прибутком.Вкладаючи в будівництво лікарень і шкіл, філантропічні програми, безпека і висока якість продукції без забруднення навколишнього середовища, — все це також підпадає під категорію соціальної відповідальності [9, c. 136-137].

Американські спеціалісти в галузі менеджменту говорять, що на сьогодні менеджмент буде формуватися під дією соціальних пріоритетів над метою бізнесу. Вже є менеджери, які у своїй діяльності орієнтуються на суспільну мету і беруть на себе більшу відповідальність перед суспільством за результати приватнопідприємницької практики, ніж це було властиво попереднім професійним управлінцям або власникам.

Поступово в очах суспільної думки видозмінюється і сам статус менеджменту. Раніше вважали, що менеджмент — це певна система влади, а нині він виступає як важливий ресурс суспільства.

Багато теоретиків менеджменту дотримуються думки, що США все ще скупі на затрати в соціальну сферу. Після спроб вирішити свої проблеми конкурентоздатності шляхом вливання сотень мільярдів доларів у капітальні інвестиції держава відкрила для себе односторонність цих заходів, особливо якщо врахувати, що лише незначна частина цих вкладів доходила до робітників, удосконалювала їх робочі місця й умови праці. Звичайно, корпоративна перебудова і дешевіючий долар можуть зупинити економічний спад на потрібному рівні, але лише інвестиції безпосередньо в людей є єдиним шляхом, здатним повернути цей спад назад.

Сучасний менеджмент не може ігнорувати справедливі вимоги трудящих щодо поліпшення свого соціального становища.

Прийшло усвідомлення того факту, що конструктивна соціальна політика фірм і корпорацій — не вид благодійної діяльності, а інвестиція в персонал, в соціальний потенціал виробництва, значимість якої для майбутнього важко переоцінити.

Суперечки про роль бізнесу в суспільстві породили чисельні аргументи за і проти соціальної відповідальності.

Аргументи на користь соціальної відповідальності:

1. Сприятливі для бізнесу довгострокові перспективи. Підприємства, соціальні дії яких поліпшують життя місцевого населення і ліквідують необхідність державного регулювання, можуть мати власний інтерес через вигоди, які забезпечуються участю в житті суспільства.

2. Зміна потреб і надій широкої публіки.

3. Наявність ресурсів для надання допомоги у вирішенні соціальних проблем.

4. Моральні зобов'язання бути соціально відповідальними.

Аргументи проти соціальної відповідальності:

1. Порушення принципу максимуму прибутку.

2. Витрати на соціальні потреби.

3. Недостатній рівень звітності широкій публіці.

4. Нестача вміння вирішувати соціальні проблеми, тобто невміння задовольнити соціальні потреби, непрофесіоналізм.

5. Застосування соціальної відповідальності тільки з рекламною метою.

Підприємці та менеджери повинні вибирати такий варіант соціальної відповідальності, який забезпечував би переваги та сприяв усуненню чи послабленню недоліків [7, c. 135].

Найбільшою перешкодою в розробці програм у рамках соціальної відповідальності керівники називають вимоги рядових працівників і менеджерів зі збільшення доходів на акцію в поквартальному обчисленні. Намагання підвищити прибуток і доходи змушує керуючих відмовитися від передачі частини своїх ресурсів на програми, зумовлені соціальною відповідальністю.

Організації повинні спрямувати частину своїх ресурсів і зусиль на користь місцевих товариств, в яких функціонує підприємство, його підрозділи та суспільство в цілому.

Для успішного управління організація повинна вміти пристосовуватися і відгукуватися на проблеми, які виникають у соціальному середовищі, щоб зробити це середовище більш сприятливим для організації. Витрати на соціальну відповідальність виправдані кращим відношенням суспільства до фірми. Це повинно вести до підвищення лояльності споживачів до виробників продукції, зниження рівня регулюючого втручання держави та загального покращання стану суспільства.

Підприємці та менеджери повинні вибирати такий варіант соціальної відповідальності, який забезпечував би переваги та сприяв усуненню чи послабленню недоліків.

Найбільшою перешкодою в розробці програм в рамках соціальної відповідальності керівники називають вимоги рядових працівників і менеджерів із збільшення доходів на акцію в поквартальному обчисленні. Намагання підвищити прибуток і доходи змушує керуючих відмовитися від передачі частини своїх ресурсів на програми, зумовлені соціальною відповідальністю.

Організації повинні спрямувати частину своїх ресурсів і зусиль на користь місцевих товариств, в яких функціонує підприємство, його підрозділи та суспільство в цілому.

Для успішного управління організація повинна вміти пристосовуватися і відгукуватися на проблеми, які виникають в соціальному середовищі, щоб зробити це середовище більш сприятливим для організації. Витрати на соціальну відповідальність виправдані кращим відношенням суспільства до фірми. Це повинно вести до підвищення лояльності споживачів до виробників продукції, зниження рівня регулюючого втручання держави та загального покращання стану суспільства.

Важливо також підкреслити, що не слід думати, нібито на соціально відповідальну поведінку здатні тільки великі організації. Організація по прибиранню сміття або підприємство, яке торгує піцою і яке стало спонсором спортивної команди, і маленьке оброблювальне підприємство, яке дозволяє школярам екскурсії для ознайомлення з його роботою, — всі вони є соціально відповідальними.

Не викликає сумніву, що прибуток важливий для виживання підприємств. Якщо підприємство нездатне вести справу прибутково, то питання соціальної відповідальності стає академічним. Але організації завжди повинні вести свої справи у відповідності до суспільних очікувань[8, c. 148-149].

Отже, важливо також підкреслити, що не слід думати, нібито на соціально відповідальну поведінку здатні тільки великі організації. Організація з прибирання сміття або підприємство, яке торгує піцою і яке стало спонсором спортивної команди, і маленьке оброблювальне підприємство, яке дозволяє школярам екскурсії для ознайомлення з його роботою, — всі вони є соціально відповідальними.

Не викликає сумніву, що прибуток важливий для виживання підприємств. Якщо підприємство не здатне вести справу прибутково, то питання соціальної відповідальності стає академічним. Але організації завжди повинні вести свої справи у відповідності до суспільних очікувань.

Висновки

Отже, аналіз дозволяє зробити такі висновки:

1. В умовах трансформації суспільства та системної кризи управління на всіх рівнях актуалізується вплив відповідальності менеджера за результати своєї професійної діяльності .

2. Професійна відповідальність менеджера як фахово підготовленого керівника – інтегруюча, регулююча та контролююча складова, що виявляє придатність особистості до професії менеджера, визначає суспільну цінність його діяльності.

3. Структура професійної відповідальності менеджера є сукупністю юридичної та соціальної відповідальності (як зовнішньої складової) та морально-етичної відповідальності (як внутрішньої особистісної характеристики).

4. Внутрішня відповідальність менеджера як стійка риса характеру є визначальним чинником ефективності виконання ним своїх професійних обов’язків.

5. Структурні компоненти відповідальності включають суб’єкт, об’єкт, інстанцію, час, простір, обсяг та зміст відповідальності. Поступальний розвиток відповідальності відбувається у трьох напрямках: від колективної до індивідуальної, від зовнішньої до внутрішньої, від ретроспективної (за минуле) до проспективної (за майбутнє). Центральним завданням професійної підготовки майбутніх менеджерів у вищих навчальних закладах має стати виховання відповідальності за прийняті рішення.

Ці теоретичні положення вимагають подальшого експериментального дослідження феномена професійної відповідальності менеджерів, визначення чинників, що обумовлюють високий рівень цієї особистісної риси та обґрунтування найефективніших шляхів формування та розвитку цієї інтегральної якості у майбутніх та сучасних управлінців.

Список використаної літератури

1. Арсеєнко А. Підприємництво у контексті доктрини "соціальної відповідальності бізнесу"/ А.Арсеєнко //Віче. — 1997. — № 3. — C. 87-102

2. Баюра Д. Корпоративна соціальна відповідальність у системі корпоративного управління/ Д. Баюра //Україна: аспекти праці. — 2009. — № 1. — C. 21-25.

3. Белбелян С. С. Стандарт SA 8000. Сертификация на соответствие социально-этическим нормам //Сертификация. – 1998. — №3. – с. 29 – 30.

4. Буко С. Корпоративна соціальна відповідальність як принцип цінісно зорієнтованого менеджменту/ С. Буко //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. — 2006. — № 2. — C. 149-158.

5. Бурега В. В. Социально-адекватный менеджмент /В поисках новой парадигмы. Монография – К.: Издательский центр «Академия», 2001. – 272 с.

6. Іваненко О. Визначення поняття, сутності та видів соціальної відповідальності: актуальні проблеми/ О. Іваненко //Право України. — 2006. — № 1. — С.60-64.

7. Лисогор В. Духовно-етична та соціальна відповідальність підприємництва/ Василь Лисогор //Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 5. — C. 133-137.

8. Міненко М. А. Механізм реалізації заходів соціальної відповідальності професійними виробничими об'єднаннями/ М. А. Міненко //Економіка АПК. — 2008. — № 10. — С.147-150.

9. Міненко М.А. Визнання принципів соціальної відповідальності професійними виробничими об'єднаннями та їх учасниками/ М.А. Міненко //Економіка АПК. — 2008. — № 7. — С.136-140.

10. Орбан-Лембрик Л. Е. Психологія управління: Посібник. – К.: Академвидав, 2003. – 568 с.

11. Осовий Г. Соціальна відповідальність у сфері праці: позиція профспілок/ Григорій Осовий //Профспілки України. — 2008. — № 5. — C. 2-6

12. Психологія праці та професійної підготовки особистості: Навчальний посібник /За ред. П. С. Перепелиці, В. В. Рибалки. — Хмельницький: ТУП, 2001. – 330с.

13. Савчин М. В. Психологічні основи розвитку відповідальної поведінки особистості: Дис. д-ра психол. наук: 19.00.07. – К., 1997. – 410 л.

14. Фиглин Л. Модель управления качеством социальной ответственности организации //Проблемы теории и практики управления. – 2003. — №2. – с. 86 – 90.

15. Шандра І. Соціальна відповідальність ділових кіл України: яскраві приклади минувшини та проекції на сьогодення/ Ірина Шандра //Історія України. — 2008. — № 38. — C. 1-4

16. Юркевич Г. Й. Психологічні детермінанти розвитку особистості менеджера: Дис. канд. психол. наук: 19.00.05. – Івано-Франківськ, 1999. – 173 л.