1.Зовнішньоекономічні операції в туризмі

2.Міжнародні ліцензійні угоди.

Список використаної літератури.

1.Зовнішньоекономічні операції в туризмі

Туристичні послуги можна назвати одним із найбільш зростаючих секторів послуг. Жодний ринок не зростає так, як ринок послуг, пов'язаних з організацією подорожей, у тому числі:

— послуги з організації поїздок і придбання квитків;

— будівництво інфраструктури (готелів, мотелів і т.ін.);

— готельні послуги.

Надання цих послуг потребує великих комерційних витрат, але здатне принести значні прибутки.

У сфері туризму зайнято дуже багато людей, а деякі країни існують виключно за рахунок туризму. Незважаючи на це, майже не існує прикладів гармонізації або уніфікації законодавства про туризм. Можна згадати проект Конвенції про договір із готелями, підготовлений у Міжнародному інституті з уніфікації приватного права (УНІДРУА) у 1979 році.

Міжнародний туризм вносить зараз, мабуть, найбільший внесок у міжнародну торгівлю послугами (близько 1/3 світового експорту). В 1996 р. число міжнародних туристичних поїздок склало 592 млн., що в 23 рази більше, ніж в 1950 р. Ще значніше виросли надходження від туризму — з 2,1 млрд. до 423 млрд. діл. (не вважаючи надходження від міжнародних перевезень). По розмірах доходів туризм уступає нині тільки торгівлі нафтою й нафтопродуктами — світовому "товару № 1".

Туристичний попит сприяв формуванню індустрії туризму, у якій у світі зайнято приблизно 100 млн. чоловік.

Близько 60% загального числа міжнародних туристів миру й більше половини всіх доходів від міжнародного туризму доводиться на Європу (включаючи Росію). Серед природних районів Європи найбільше залучають туристів Альпи (більше 60 млн. туристів у рік) і берега Середземного моря (більше 100 млн.). Для деяких західноєвропейських країн туризм є однієї з головних експортних галузей; в Іспанії й Австрії, наприклад, доходи від експорту туристських послуг еквівалентні майже 1/3 вартості товарного експорту. Великим експортером туристських послуг є США, що займають друге місце у світі по числу прийнятих туристів і перше місце по числу займаних туристів.

У багатьох державах світу туризм розвивається як система, що надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни і її народу, і дає доход у скарбницю. Не говорячи вже про те, що “годує” ця система дуже багато фізичних і юридичних осіб, так чи інакше зв'язаних з наданням туристичних послуг. Крім значної статті доходу туризм є ще й одним з могутніх факторів посилення престижу країни, росту її значення в очах світового співтовариства і рядових громадян.

Значення туризму у світі постійно зростає, що пов'язано зі зрослим впливом туризму на економіку окремої країни. В економіці окремої країни міжнародний туризм виконує ряд важливих функцій:

Міжнародний туризм — джерело валютних надходжень для країни і засіб для забезпечення зайнятості.

Міжнародний туризм розширює внески в платіжний баланс і ВНП країни.

Міжнародний туризм сприяє диверсифікованості економіки, створюючи галузі, що обслуговують сфери туризму.

З ростом зайнятості в сфері туризму ростуть доходи населення і підвищується рівень добробуту нації.

Розвиток міжнародного туризму приводить до розвитку економічної інфраструктури країни і мирних процесів. У такий спосіб міжнародний туризм варто розглядати, співвідносячи з економічними відносинами окремих країн.

Міжнародний туризм входить у число трьох найбільших галузей , уступаючи нафтовидобувній промисловості й автомобілебудуванню, питома вага яких у світовому експорті 11% і 8,6% відповідно. У 2004 році сумарний доход країн світу від міжнародного туризму складав 7% від загального обсягу світового експорту і 3% від світового експорту послуг.

Значення туризму як джерела валютних надходжень, забезпечення зайнятості населення, розширення міжособистісних контактів зростає.

Міжнародний туризм у світі вкрай не рівномірний, що порозумівається в першу чергу різними рівнями соціально-економічного розвитку окремих країн і регіонів.

Найбільший розвиток міжнародний туризм одержав у західноєвропейських країнах. На долю цього регіону приходиться понад 70% світового туристичного ринку і близько 60% валютних надходжень. Приблизно 20% приходиться на Америку, менш 10% — на Азію, Африку й Австралію разом узяті.

Система взаємовідносин між основними суб'єктами операцій міжнародного туризму юридичний оформляється різними договорами (контрактами).

У договір між туристичною фірмою і туристом, як правило, містить наступні типові умови:

— предмет договору (придбання туристом прав(гарантій) на тур, оформлених у виді путівки);

— вартість послуг фірми і форма їхньої оплати (наявними або переказ грошей на розрахунковий рахунок фірми);

— обов'язки туристичної фірми (по наданню туристичного продукту в повному об'ємі і якісно; по медичному страхуванню туристів; по оформленню для них посольських віз);

— відповідальність і звільнення від відповідальності сторін (у випадках форс — мажорних обставин, зміни якості наданих послуг, термінів їхній надання, відмови сторін від туру);

— обов'язки туриста (по оплаті, наданні необхідних документів для оформлення віз і т.п.).

У договорі з клієнтом доцільно відбити наступні дані: дату договору, терміни надання послуг, вид транспорту до місця відпочинку й назад, клас готелю, його найменування і місце розташування.

Договір між туроператором і турагентом у залежності від змісту відносин між турфірмами може бути декількох видів.

Агентські договорипередбачають передачу виробником послуг туристичному агенту прав на продаж окремих видів послуг і інклюзивів-турів від імені і за рахунок туроператора. У договорі звичайно містяться чіткі інструкції з виконання покладених задач, територіальне обмеження сфери дії, встановлюються права й обов'язки сторін, а також порядок виплат комісійних винагород. Об'єм і характер вимог до агента неоднаковий і залежить від конкретних умов, що існують на національних ринках.

В угоду може бути внесений додаток, що зобов'язує агента не вступати в ділові відносини з іншими фірмами, а також додаток про монопольне право продажі окремих туристичних послуг. Подібна форма діяльності, з одного боку, дає можливість працювати, не маючи великих витрат на рекламу, маркетинг, організацію турів і одержуючи комісійні, але, з іншого боку, не дає можливості істотного розширення й одержання великих прибутків. Крім того, агент найчастіше занадто залежить від туроператора і по суті справи позбавлений самостійності.

Саме тому часто туристичні фірми купують путівки як готову продукцію, сформовану іншій компанією, і перепродають її дорожче. В обов'язки продавця входить бронювання місць у готелі, оформлення необхідних для поїздки документів, забезпечення туристичної групи гідом-перекладачем і інформування покупця про можливі зміни, а покупець здійснює набір, комплектацію і відправлення туристів, забезпечує надання їх списків у трьох екземплярах для оформлення документів і бронювання місць на транспорті і готелі, інформує туристів про вартість і порядок розрахунків.

У випадку не виконання зобов'язань і не дотримання термінів переводу вартості обслуговування або не надання анкет і списків громадян продавець має право анулювати поїздку, а покупець відшкодовує збитки.

2.Міжнародні ліцензійні угоди

В умовах прискореного розширення міжнародного ринку послуг, пов'язаних з інтелектуальною власністю, росте значення таких форм міжнародного бізнесу, як ліцензування і франчайзинг.

При підписанні ліцензійної угоди (licensing agreement) фірма (ліцен-зіар) надає права на нематеріальну власність іншій фірмі (ліцензіату) на визначений період, а ліцензіат звичайно виплачує за це роялті ліцензіару. Як правило, виділяється п'ять категорій нематеріальних активів:

1) патенти, винаходи, формули, процеси, конструкції, схеми;

2) авторські права, літературні, музичні або живописні композиції;

3) торгові марки, фірмові назви, фабричні марки;

4) франшизи, ліцензії, контракти;

5) методи, програми, процедури, системи і т.ін.

Як правило, ліцензіар зобов'язаний надавати технічну інформацію і допомогу, а ліцензіат — ефективно використовувати одержані права і сплачувати ліцензіару визначену суму.

Досить складним є визначення умов і розмірів виплат за ліцензійними угодами. При цьому враховуються дві групи чинників.

1. Чинники, специфічні для угод:

— ринкові обмеження (включаючи експортні);

— ексклюзивність ліцензії;

— обмеження за обсягом виробництва;

— вимоги до якості продукції;

— умови повернення субсидій;

— термін дії угоди;

— новизна технології;

— термін дії патенту;

— інші обмеження на використання технології..

Ці чинники лежать в основі ціни, яку встановлює ліцензіар.

2. Чинники, специфічні для даного ринку:

— державні правила ліцензування (стосуються ліцензіара і ліцензіата);

— рівень конкуренції на ринку, що цікавить ліцензіата;

— рівень конкуренції серед постачальників подібних технологій;

— політичний і діловий ризик у країні ліцензіата;

— нормативи, що встановляються до готової продукції і відповідної галузі;

— готовність країни-ліцензіата до використання технологій.

Ці чинники лежать в основі запропонованої ліцензіатом ціни.

Варто враховувати ще одну важливу проблему ліцензування — конфіденційність. Цінність багатьох технологій знижується, якщо вони стають широко відомими і доступними. За традицією, умова збереження в таємниці ліцензіатом конфіденційної інформації включається в ліцензійну угоду. Крім того, деякі ліцензіари залишають за собою право власності на виробництво окремих компонентів, щоб ліцензіат не одержав повного уявлення про технологію або можливість випускати точну копію виробу.

Практика укладання ліцензійних угод характеризується тим, що сторони встановлюють додаткові зобов'язання щодо маркетингової активності. Прикладами таких умов є обмін інформацією з питань збуту, отримання консультацій з питань збуту, навчання персоналу. Крім того, ліцензійне виробництво може мати своїм цільовим призначенням обробку зарубіжного ринку, що передбачається контрактом. В цьому випадку ліцензіар потребує вичерпної інформації про активність ліцензіата з виробництва та збуту продукції.

Серед переваг, які можна втримати від ліцензійного виробництва, в економічній науці виділяють такі:

— розширення кола покупців, присутність на ринку і встановлення контактів за рахунок партнера;

— доброзичливе ставлення багатьох зарубіжних урядів (якщо порівнювати із системами участі в капіталі), тобто переборення комплексу іноземного засилля, який притаманний певною мірою частині населення і урядових кіл;

— скорочення транспортних витрат, подолання тарифних і нета-рифних перепон;

— полегшення просування товару на нові ринки;

— зменшення або уникнення ризику експропріації та націоналізації;

— наявність шансів виходу на ринки країн, з якими існують несприятливі політичні відносини, а також на ті сегменти ринків, які контролюються державою;

— забезпечення умов для отримання відносно гарантованих доходів при малих ризиках;

— створення передумов економічної обробки невеликих областей ринку;

— використання знань про ринок, які має ліцензіат;

— підвищення рівня окупності засобів, витрачених на науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи (НДПКР).

Серед негативних моментів збитків ліцензійного виробництва назвемо:

— створення потенційного конкурента, якщо розглядати з точки зору тривалої перспективи;

— шлях для подальшого власного ангажементу ліцензіара може бути ускладненим або обмеженим умовами, визначеними в договорі під тиском ліцензіата;

— поява нових проблем контрольного характеру у сфері виробництва і збуту;

— виникнення координаційних проблем у випадку включення ліцензіата у власну міжнародну стратегію;

— проблеми комерційної таємниці, особливо небезпека технологічної дифузії.

Найбільш поширеними стали ліцензійні угоди, що передбачають комплексний міжнародний технологічний обмін з наданням "ноу-хау", інших послуг. У ліцензійній угоді чітко й однозначно визначаються вид ліцензії (безпатентна чи патентна), обсяг прав на використання переданої технології (повна, проста чи виняткова), форма розрахунків ("роялті" або паушальні платежі), сфера і межі застосування технології, термін дії ліцензійного договору. Важливо пам'ятати, що в період дії ліцензійної угоди приймаюча сторона зобов'язана інформувати продавця (ліцензіара) про всі зміни у технології.

Ліцензійна угода – це договір по якому ліцензіар (продавець) надає ліцензіату (покупцеві) дозвіл або право на використання об'єкта ліцензії за визначену винагороду. При цьому право власності на предмет ліцензійної угоди залишається за ліцензіаром, а ліцензіат одержує право на його використання при конкретних умовах протягом визначеного терміну.

Міжнародні ліцензійні операції відрізняються від операцій купівлі-продажу товарів. Ця різниця полягає в наступному:

1) об'єкти ліцензійних операцій (винаходи, передовий виробничий досвід і т.п.) з'являються без прямої орієнтації на ринок;

2) зацікавленість ліцензіара в наданні ліцензії часто викликана не чисто комерційними помислами, а прагненням зміцнити свої позиції на іноземному ринку шляхом встановлення довготривалих зв'язків з партнерами;

3) в ліцензійних операціях, на відміну від угод купівлі-продажу, не відбувається повного відчуження об'єкта угоди від свого власника;

4)в ліцензійних операціях має місце по суті передача прав ліцензіату на спосіб господарювання.

Міжнародний обмін ліцензіями в сучасних умовах широко розвивається. Сьогодні це головна форма науково-технічного-обміну між країнами.

Швидкий ріст міжнародної торгівлі ліцензіями обумовлений рядом факторів, таких як розвиток науки на сучасному етапі НТР, прагнення до швидкого вкорінення на ринок нової продукції, загостренням конкурентної боротьби на світових товарних ринках та ін. В зв'язку з ростом протекціонізму міжнародне ліцензування стало одним із перспективних способів, що забезпечують підприємствам проникнення на важкодоступні ринки. Міжнародне ліцензування використовується також з метою розширення прямого товарного експорту. Нерідко покупець ліцензії дає згоду придбати у ліцензіара обладнання, необхідного для налагодження виробництва за ліцензією, а також окремі деталі та вузли для збирання ліцензованої продукції чи сировину для її виробництва.

Переваги торгівлі ліцензіями для ліцензіара полягають в тому, що він має можливість:

• в короткі строки окупити витрати на науково-дослідницькі роботи, використані на розробку винаходу;
• одержати додатковий прибуток за рахунок швидкого освоєння винаходу і випуску на його основі нової продукції;
• використати місцеву, більш дешеву, робочу силу;
• забезпечити близькість до джерел сировини;
• перебороти валютні й митні обмеження.

Переваги торгівлі ліцензіями для ліцензіата — це:

• можливість економії на науково-дослідних роботах;
• одночасно доступ до передових науково-технічних досягнень;
• купівля ліцензій доповнює і розширює власні дослідження;
• можливість здійснення процесу диверсифікації;
• купівля ліцензії дозволяє виграти час, що особливо важливо в зв'язку із скороченням періоду морального старіння товару і приєднання до найновіших технологічних досягнень.

В той же час міжнародна торгівля ліцензіями має і деякі негативні наслідки. Насамперед відбувається посилення залежності ліцензіата від іноземної техніки і технології. Одночасно відбувається припинення деяких власних наукових досліджень, що в кінцевому результаті тормозить розвиток національної науки і техніки. Однак міжнародна торгівля ліцензіями являється вигідною як для ліцензіара, так і для ліцензіата. Відзначається, що кожен долар, витрачений на покупку іноземної ліцензії, за своїм ефектом еквівалентний (без урахування фактору часу) в США приблизно 6,2 дол., у Великобританії — 3,1, у Франції — 5,4, інвестованих в НДДКР. Ефективність закупки ліцензій і виробництва продукції на її базі досягається також за рахунок того, що ліцензія значно дешевше власних НДДКР для одержання подібного результату.

Переговори щодо укладення ліцензійних угод включає два можливі сценарії:

• пошук покупців виключних, невиключних ліцензій на торгові марки, патенти. Проведення переговорів щодо можливості придбання прав на використання;
• виявлення недобросовісних користувачів об'єктами інтелектуальної власності на підставі інформації, здобутої під час відслідковування порушень, або за інформацією клієнта. Спонукання даних суб'єктів до укладення ліцензійних угод.

Список використаної літератури

1. Гребельник О. Основи зовнішньоекономічної діяльності : Підручник/ М-во освіти і науки України, Київський нац. торговельно-економічний ун-т. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -382 с.

2. Загородній А. Зовнішньоекономічна діяльність : Термінологічний словник/ Анатолій Загородній, Геннадій Вознюк,. -К.: Кондор, 2007. -166 с.

3. Кириченко О. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності : Навч. посібник/ Олександр Кириченко,. -3-тє вид. перероб. і доп.. -К.: Знання-Прес, 2002. -382 с.

4. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность : Учебно-практическое пособие/ Е. Прокушев,. -М.: ИВЦ "Маркетинг", 1998. -207, с.

5. Решетов В. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності : Навч.-метод. пос. для студ. ВНЗ спец. 7050106 "Облік і аудит"/ Валерій Решетов,. -Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2002. -139 с.

6. Рум’янцев А. П. Зовнішньоекономічна діяльність : Навчальний посібник/ А. П. Рум’янцев, Н. С. Рум’янцева; М-во освіти і науки України. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -375 с.

7. Управління зовнішньоекономічною діяльністю : Навч. посібник для студ. вуз./ Під заг. ред. А.І. Кредісова; Пер. з рос. Н. Кіт, К. Серажим. -К.: ВІРА-Р, 1998. -447 с.