1. Неокласичний варіант кількісної теорії грошей.

2. Суть форми прояву, причини та наслідки інфляції.

3. Характеристика банківського кредиту.

4. Валютний ринок. Валютні операції.

Список використаної літератури.

1. Неокласичний варіант кількісної теорії грошей

Наприкінці ХІХ ст. — початку ХХ ст. відновилася дискусія навколо кількісної теорії грошей. Останнє було зумовлено низкою причин.

По-перше, високий рівень розвитку державно-монополістичного капіталізму і поглиблення загальної кризи капіталізму спричинили активне втручання апарату управління держави в економічне життя країни. Це вимагало від науковців пошуку найефективніших шляхів і методів такого втручання. І вони були спрямовані у сферу грошових відносин.

По-друге, розвиток капіталістичної економіки набув переважно грошово-кредитного характеру. Гроші з простого посередника обміну (нейтральних грошей) перетворилися в капітал і інші фінансові інструменти, а банки стали активним фактором забезпечення суспільного виробництва фінансовими ресурсами у формі кредиту.

В умовах інтенсивного розвитку капіталістичної економіки старе грошове господарство, що базувалося на золотій основі, прийшло у невідповідність з новими потребами економічних відносин Виникла потреба у перегляді класичних постулатів кількісної теорії. Першим, хто усвідомив таку необхідність, був український економіст Михайло Іванович Туган-Барановський (1865–1919) — професор Університету святого Володимира (тепер Національний університет імені Тараса Шевченка), міністр фінансів України в уряді Центральної Ради. У своїй видатній праці «Паперові гроші та метал»4, опублікованій в 1916 р., він найповніше і найбільш аргументовано піддав критиці кількісну теорію грошей і її класичний варіант, що був викладений у праці І.Фішера. Туган-Барановський визнав правильність «рівняння обміну». Водночас він показав, що І.Фішер нічого нового у кількісну теорію не вніс, а лише виклав стислий вираз кількісної теорії у математичній формулі.

До початку ХХ ст. представники кількісної теорії не виявляли належної цікавості до розкриття глибинного механізму впливу грошей на ціни, а через них — на розвиток економіки загалом. Вони просто констатували рівнопропорційну зміну цін у разі кількісної зміни грошей в обігу. Їх погляди залишалися на позиції прямого пропорційного зв’язку цін на товари і грошової маси, та особливий вплив грошей на економічні процеси обмежувався сферою обміну через зміну рівня цін.

Отже, до початку ХХ ст. економічна думка представників кількісної теорії грошей не відійшла від своїх кількісних постулатів:

· постулату причинності, за яким зміна цін визначається зміною грошей;

· постулату пропорційності, згідно з яким ціни змінюються пропорційно зміні кількості грошей в обігу;постулату однорідності, відповідно до якого ціни у разі зміни кількості грошей у такій же пропорції змінюються на всі товари, співвідношення цін на окремі товари залишається незмінним [3, c. 56-58].

Негативно оцінюючи класичний варіант кількісної теорії грошей, Туган-Барановський показав:

1) що її прибічники, включаючи І.Фішера, ставлять залежні зміни рівня цін лише від одного фактора — кількості грошей в обігу, а рештою факторів, зокрема тих, що визначені за «рівнянням обміну» (швидкість обігу грошей і фізичний обсяг виробництва продукції) ігнорують, а саме ці фактори такі ж об’єктивні і правомірні, як і кількість грошей в обігу;

2) нехтування «некількісних» факторів впливу на ціни зумовлює помилковий висновок про пропорційну залежність рівня цін на товари лише від кількості грошей в обігу. Він показав, що пропорційна залежність не підтверджується ні теоретично, ні практично.

Критичний аналіз класичної кількісної теорії не означав відкидання цієї теорії, а лише підштовхував Туган-Барановського до її вдосконалення:

1. На рівень цін впливає не лише один фактор, а всі фактори, зазначені в рівнянні обміну І. Фішера. Оскільки всі вони високо динамічні і різновекторного спрямування, то залежність зміни рівня цін від кількості грошей в обігу не може бути пропорційною. Цей висновок розширював межі дослідження таких явищ, як інфляція, монетарна політика, економічні інструменти впливу кількості грошей на рівень цін тощо.

2. Вплив кількості грошей на ціну не є одіозним. Він здійснюється трьома факторами, різними за напрямами спрямування та інтенсивності впливу:

— зміною попиту на товари;

— зміною дисконтного відсотка;

— зміною суспільної уяви про вартість (цінність) грошей, який пізніше отримав назву інфляційних очікувань.

Наведені фактори можуть діяти одночасно з різною інтенсивністю впливу на рівень цін. Тому залежність зміни цін від кількості грошей не може бути цілком пропорційною. Завдяки такому висновку Туган-Барановський не просто констатував, а розкрив складний механізм вказаної залежності.

3. Вплив кількості грошей в обігу на рівень цін відбувається диференційовано, залежно від тривалості та величини зміни маси грошей в обігу. Зокрема, короткочасні і відносно невеликі зміни їх кількості в обігу можуть зовсім не впливати на зміну рівня цін та вартість (цінність) грошей. Але значні зміни кількості грошової маси в обігу реалізують свій вплив на ціну протягом тривалого часу. Тому такі зміни цін відбуваються не рівномірно і не пропорційно щодо окремих товарів. Завдяки цьому висновку Туган-Барановський спростував постулат однорідності Д.Юма, за яким зміни цін на всі товари відбуваються у такій же пропорції, як зміни кількості грошей в обігу. Цим він підготував базу для спростування концепції кількісної теорії нейтральних грошей, показавши, що гроші не є простим посередником обміну. Вони виступають важливим засобом впливу на розвиток економіки суспільства.

4. Розкрив механізм взаємозалежності між загальною кількістю грошей в обігу, кількістю грошей, що перебувають поза обігом у формі заощаджень та швидкістю обігу грошей. Він показав, що швидкість обігу грошей може впливати на рівень цін у напрямку, зворотному відносно дії фактора впливу кількості грошей в обігу.

Ідеї Туган-Барановського підготовили основу до дослідження шляхів впливу грошей на розвиток економіки і механізму свідомого регулювання цього впливу. Його ідеї стали основою для так званої теорії регулювання грошей. Це підготувало суспільну думку до заміни повноцінних грошей у формі дорогоцінних металів неповноцінними [7, c. 103-104].

Своїми поглядами Туган-Барановський розвинув класичну кількісну теорію грошей стосовно нових економічних умов. Але щоб відмежуватися від спрощеного варіанта кількісної теорії грошей він назвав її кон’юнктурною теорією грошей.

Суть висунутої Туган-Барановським теорії грошей полягає в тому, що загальний рівень цін, а, відповідно, і вартість грошей пов’язані з загальною кон’юнктурою товарного ринку. У фазі економічного піднесення загальний рівень цін зростає, а вартість грошей знижується. А у фазі економічного спаду, навпаки, ціни знижуються і вартість грошей зростає. Такі коливання цін і вартості грошей в економічних циклах, на його думку, відбуваються незалежно від кількості грошей в обігу. Після критичного аналізу Туган-Барановським класичний варіант кількісної теорії ніхто з економістів більше не захищав. «Кон’юнктурна теорія» започаткувала новий етап у розвитку кількісної теорії грошей — неокласичний варіант. Адже присутність кількості грошей за теорією Туган-Барановського, зумовлена не як звичайного, рівного багатьом іншим факторам, а як провідного, оскільки зміни кількості грошей впливають так чи інакше на всі інші фактори: швидкість обігу грошей, відсоткову ставку, інвестиції, обсяги виробництва тощо. Тому за своєю сутністю кон’юнктурна теорія грошей була кількісною, але на вищому рівні і принципово іншого характеру функціонування. Лише через 50 років американські економісти М.Фрідмен і А.Шварц довели наявність залежності коливань фаз економічного циклу від циклічних змін у кількості грошей в обігу. Цим була підтверджена сутність кон’юнктурної теорії грошей [9, c. 84-85].

2. Суть форми прояву, причини та наслідки інфляції

Термін «інфляція» (від лат. іnflatіo) з'явився в другій половині XІX ст. і буквально перекладається як «розбухання». І справді, фінансування державних видатків (наприклад, у періоди екстремального розвитку: війн, революцій тощо) за допомогою паперово-грошової емісії призводило до «розбухання» грошового обігу, зростання цін та знецінення паперових грошей. Рекордно високих темпів інфляція сягнула в Німеччині після першої світової війни, коли восени 1923 р. грошова маса в обігу досягла 496 квінтильйонів марок, а грошова одиниця знецінилась у трильйон разів.

Проте процеси «розбухання» грошового обігу, зростання цін і знецінення грошової одиниці спостерігалися не лише при функціонуванні паперових грошей. Просто раніше їх називали по-іншому. [2, c. 7]

Рушійні сили, що приводять механізми інфляції у рух, належать до найрізноманітніших сфер господарського і суспільно-політичного життя, але основні елементи сучасної інфляції в цілому такі.

1. Грошово-кредитний елемент інфляції (емісія, мультиплікативне розширення кредиту). Стрижнева роль цього елемента в розвитку процесу інфляції зумовлена тим, що інфляція виявляється переважно у грошовій формі.

2. Структурно-виробничий елемент інфляції. Він характеризує вплив на інфляцію безпосередньо виробничої сфери через ті диспропорції та суперечності, що виникають в економіці в процесі ЇЇ розвитку. Інфляційний вплив комплексу диспропорцій виявляється у вогнищевих та нерівномірних превищеннях попитом пропозиції, що викликано процесом переміщення попиту. У подібних випадках розширення грошової маси є не активно діючою причиною інфляції, а лише необхідною умовою її розвитку.

3. Процеси зростання цін набувають ще більш однозначної спрямованості під впливом суттєвої монополізації виробництва та ринку, що є результатом розвитку сучасної економіки. Монополізація веде до зниження мобільності чинників виробництва. В таких умовах пропозиція відстає від зміни попиту, що консервує диспропорції, та обумовлює зростання прибутку та ціни. У подальшому збільшення цін одними виробниками викликає зростання витрат по всьому виробничому ланцюгу. Дія цього елемента механізму інфляції визначається чинниками, що діють у виробництві та на ринках, і передує збільшенню грошової маси. Інакше кажучи, зростання грошової маси в подібних випадках також виступає як реакція сучасного механізму кредитно-грошової системи на збільшення попиту на гроші через збільшенням вартості товарних угод, і є результатом відповідних дій агентів сучасного ринку.

4. Монетарні та немонетарні пружини інфляції (особливо друга група) глибоко переплелися з державним регулюванням (фінансова, кредитно-грошова, промислова, адміністративна, валютно-торговельна політика тощо).

З'ясування причин інфляції має велике значення для розробки антиінфляційної політики.

Коріння інфляції слід шукати насамперед у порушеннях грошового обігу. Вона спостерігається тоді, коли центральний банк, що представляє державу, здійснює політику наповнення каналів обігу надлишковою грошовою масою, яка не забезпечується товаром та послугами. Наприклад, коли він надає уряду позики для покриття дефіциту державного бюджету.

Отже, будь-яка причина, що породжує дефіцит бюджету (збільшення державного апарату та зростання виплат на нього, збільшення рівня заробітної плати, підвищення розміру пенсій і стипендій, збільшення штату поліції та армії, мілітаризація економіки, екологічні та соціальні програми тощо), спричиняє інфляцію.

Інфляція, в основі якої лежить зростання сукупного попиту, що не супроводжується відповідним зростанням виробництва, товарного обігу і відповідно доходів держави від реального сектору економіки, має монетарний характер.

У випадку, коли державна політика спрямована на зростання швидкості грошового обігу без відповідної динаміки товарного виробництва, має місце інфляція попиту. Вона починається у секторі споживання, а згодом охоплює всі галузі економіки.

Крім того, існують ще причини немонетарного характеру. В Україні це особливості національної структури виробництва, диспропорції, що склалися між засобами виробництва та предметами споживання і послугами.

До немонетарних причин інфляції в умовах перехідної економіки належать високий монополізм і низький рівень конкуренції. Монополії протидіють появі на своїх ринках нових виробників, зменшуючи обсяги виробництва, вони підвищують ціни, одержуючи при цьому надприбутки[2, c. 8-9].

Насамперед, як свідчать дані Держкомстату, протягом 2006-2007 років в Україні чітко простежувалося зростання цін виробників. Таке зростання з певним часовим лагом нині виявляється на споживчих цінах. На кінець 2007 року ріст виробників становив майже 15%. По суті, це дає „вхідні” відсотки інфляції на споживчому ринку в поточному році.

Другою причиною і найвагомішою, є „інфляція росту”. Не секрет, що в Україні відбувається економічне зростання. У таких умовах значно зростає попит на метал, деревину, цемент, енергоресурси, землю, врешті, і на гроші (тому й високі ставки за кредитами). Зростання цін на „ресурси зростання” є часто не у відсотках, а кількаразовим.

Третя причина – зростання доходів населення у 2007 році і поступове пожвавлення споживчого попиту.

Четвертою причиною стало значне пожвавлення споживчого кредитування у попередні роки, яке привело до „розігрівання” платоспроможного попиту. По суті, банки підштовхнули споживчі настрої населення.

П’ятою причиною є зростання надходжень від „гастарбайтерів” з-за кордону, незважаючи на всі труднощі з міграцією робочої сили.

Черговою причиною є деяке сповільнення операцій на вторинному ринку житла. В Україні зростає кількість низьколіквідного житла. При цьому до цієї категорії потрапляє житло, яке ще три роки тому було високоліквідним. Такі процеси призводять до зростання заощаджень у потенційних покупців житла. Ці кошти „тиснуть” на інші ринки.

Економічними і соціальними наслідками інфляції стають:

1. Зниження життєвого рівня населення шляхом падіння реальної вартості особистих заощаджень, скорочення реальних поточних доходів, перерозподілу доходів найманих працівників на користь підприємців. При цьому поточні реальні доходи населення знижуються навіть за умов індексації, оскільки компенсації відстають від темпів зростання цін і не покривають скорочення доходів населення.

2. Діє ефект інфляційного оподаткування доходів. Наприклад, в Україні зниження реальної вартості щомісячних доходів в умовах гіперінфляції сягало 30%.

3. Падіння виробництва як результат зниження стимулів до праці та розширення виробництва. Інфляція посилює диспропорції виробництва, торгівлі, кредитної і грошової систем, державних фінансів, валютної системи і платіжного балансу країни. Ось чому на ринках може виникати затоварювання за умов абсолютного падіння виробництва і скорочення особистого споживання.

4. Некерована інфляція порушує управління економікою і підриває устої держави. Адже реальна вартість державних доходів постійно зменшується. Тому, незважаючи на нетоварну емісію, держава зменшує свої витрати, передусім на соціальні потреби, що посилює соціально-політичну нестабільність.

Важливо уяснити, що інфляція не виникає зненацька, а розвивається як загальноекономічний процес, який нагромаджує дисбаланс і протиріччя у всіх сферах суспільно-економічного життя. Звичайно, він охоплює грошовий обіг, кредитну систему і фінанси, виробниче і особисте споживання. Вказані стадії інтенсивності інфляційного процесу суттєво відрізняються одна від одної, насамперед індексом щорічного зростання цін, темпами спаду рівня виробництва та продуктивності суспільної праці, неконтрольованим перерозподілом національного доходу та національного багатства на шкоду абсолютної більшості населення. Кожна із стадій розрізняється також співвідношенням темпів зростання емісії паперових грошей і темпів знецінення грошової одиниці[5, c.7].

3. Характеристика банківського кредиту

Банківський кредит — це кредит, коли однією із сторін кредитної угоди є банк.

Кредитні відносини, які виникають у випадку банківського кредиту поділяються на дві групи:

— Кредити, які отримує сам банк для формування своїх ресурсів (формує за рахунок залучених вкладів і депозитів, позики, випуску облігацій і векселів, міжбанківських кредитів; вкладає у кредити, цінні папери, нерухоме майно, іноземну валюту).

— Кредити, які банк надає своїм клієнтам.

Кредитний портфель — сукупність кредитів, наданих банком на певну дату.

Ознайомлення з багатьма науковими працями надає можливість виділити три групи принципів банківського кредитування.

І. Загальноекономічні принципи кредитування:

У відповідність ринковим відносинам — наявність конкуренції, суперництва комерційних банків за клієнта, забезпечення максимально можливої вигоди (прибутку);

У раціональність та ефективність — економічність використання позики як з позиції інтересів банку, так і з позиції позичальників;

— комплексність — врахування всіх можливих чинників, що впливають на кредитні операції;

— розвитку — використання нових, раціональних методів кредитування, оперативна зміна методів кредитування.

II. Особливі принципи кредитування:

— поверненості — кредит має бути повернений позичальником банкові;

— забезпеченості — недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника;

— строковість — повернення позички у визначений в кредитному договорі строк;

— платності — повернення позички з відповідною оплатою за його користування;

— цільової спрямованості — передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитною угодою.

III. Часткові, одиничні принципи кредитування або правила кредитування у конкретних умовах роботи комерційного банку: структурування, систематизація, програмування, амортизація, стандартизація способів і прийомів проведення банківських операцій[8, c. 104-106].

Аналіз наукових праць [1,2,3,4,6] дав підстави виділити ознаки класифікації видів банківського кредиту (табл. 2.2).

Розглянемо суть деяких видів банківського кредиту.

Кредит в основний капітал — позика на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення діючих підприємств, будівництво нових підприємств, у тому числі шляхом проведення самим банком лізингових операцій.

Кредит в оборотний капітал — позика на придбання предметів праці — сировини, матеріалів, палива, тари тощо, на покриття витрат виробництва та обігу, на покриття дефіциту коштів для розрахунків.

Кредит на споживчі потреби — позика на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво, на придбання житла, будівництво житлових будинків, гаражів для легкових автомобілів, на невідкладні потреби населення тощо.

Забезпеченням кредиту може бути нерухоме та рухоме майно, цінні папери, гарантія чи поручительство третьої особи, страховий поліс, передавання на користь банку дебіторської заборгованості позичальника тощо. Зокрема, до забезпечених кредитів відносять іпотечні кредити, які надаються під заставу нерухомого майна. Незабезпечені кредити банки надають рідко, переважно досить надійним постійним клієнтам. Такі кредити можуть також надаватися в обмежених нормативними акт

Стандартні кредити надаються позичальникам, що раніше своєчасно розраховувалися з банком за позичками і процентами та мають належну фінансову стійкість, яка забезпечить погашення кредиту в майбутньому. До інших належать бланкові кредити та кредити, надані клієнтам з нестійкими фінансовим становищем або які допускали прострочені платежі банкові в минулому.

Одноразові — кредити видаються на підставі документів, які позичальник подає банку для розгляду щоразу, коли в нього виникає потреба в позичці. Зокрема, банки у такий спосіб надають кредити клієнтам, поточні рахунки яких перебувають в іншому банку.

Перманенті позички — переважно надаються клієнтам, які мають постійні кредитні відносини з банком. У цьому разі з позичкового рахунку оплачується розрахункові документи (платіжні доручення, платіжні вимоги-доручення, чеки, тощо) в межах установленого кредитним договором ліміту кредитування без погодження з банком розміру кожної позички і без оформлення її спеціальними документами.

Гарантійні кредити — надаються тоді, коли банк взяв на себе договірні зобов'язання надати клієнту в разі потреби позичку протягом певного періоду у визначеному розмірі. Такий кредит може бути обумовлений конкретною датою або настанням певної причини, яка викликає потребу в кредиті (наприклад, відсутність у клієнта власних коштів для оплати за гарантованим акредитивом). Кредити з одноразовим поверненням — позика, коли заборгованість за кредитом погашається у визначений у кредитній угоді день або достроково на вимогу банку чи за бажанням самого позичальника.

Кредит з погашенням у розстрочку — тобто окремими платежами протягом установленого кредитним договором терміну (наприклад, кредити на капітальні вкладення) або у міру надходження виручки від реалізації продукції на позичковий рахунок після завершення кожного циклу кругообігу капіталу;

Кредити з регресією платежів — позика, коли кредити були видані під гарантію, поручительство чи інше боргове зобов'язання третьої особи[3, c. 126-129].

У двосторонньому кредиті беруть участь банк і позичальник. За консорціумного кредиту для кредитування клієнта з метою зменшення ризику чи неможливості надання кредиту одним банком (за недостатності кредитних ресурсів або необхідності дотримання економічних нормативів, установлених центральним банком) створюється банківський консорціум. При цьому один банк виступає в ролі банку-менеджера, який укладає з позичальником кредитну угоду й надає, а також стягує заборгованість за позичкою і процентами та розподіляє їх між членами консорціуму.

Револьверний кредит — це кредит, який автоматично поновлюється в межах обумовленого кредитним договором розміру.

Контокорентний кредит — банк відкриває клієнту контокорентний рахунок, з якого здійснюються усі платежі клієнта, в тому числі за рахунок кредиту в межах установленого ліміту, та зараховуються усі надходження клієнту, в тому числі в рахунок погашення кредиту. Це зручно як клієнтові, так і банку. Перший має можливість безперебійно і без оформлення спеціальних документів отримувати кредит саме на ту суму, яка йому потрібна, а значить, не переплачувати проценти. Для банку спрощується процес кредитування. Банк і клієнт у будь-який момент бачать, чи є на рахунку вільні кошти, чи числиться заборгованість за позичкою. Через технічні причини українськими банками контокорентні рахунки не відкриваються.

Овердрафт — вважають різновидом контокоренту. Окрім поточного рахунка, у разі потреби банк відкриває клієнтові позичковий рахунок, з якого оплачуються розрахункові документи. Розмір кредиту обмежується лімітом, величина якого і строк користування кредитом за овердрафтом визначаються кредитним договором.

Строкові- це кредити, строк погашення яких ще не настав.

До запитання — видаються банком на невизначений термін. Погашаються вони в міру появи для цього можливостей у клієнта. Але позичальник має погасити такі кредити за першою вимогою банку.

Відстрочені (пролонговані) — кредити, погашення яких на прохання клієнта банк переніс на пізніший термін. Прострочені — вважаються кредити, які на погашені клієнтом у передбачений договором термін[4, c. 115-117].

4. Валютний ринок. Валютні операції

Для характеристики прав і обов'язків суб'єктів валютного ринку важливе значення має поділ учасників ринку на дві групи. До першої входять резиденти, до другої — нерезиденти. До резидентів належать фізичні особи, які постійно проживають в Україні, та ті, що тимчасово перебувають за її межами. До резидентів належать також юридичні особи й організації, створені відповідно до законодавства України, разом із їхніми представництвами за кордоном.

До нерезидентів належать фізичні особи, які постійно проживають за кордоном, у тому числі й такі, що тимчасово перебувають в Україні. Сюди ще зараховують юридичних та неюридичних осіб, їхні представництва і фірми, що створені відповідно до законів іноземної держави і функціонують на території України.

При розгляді прав резидентів і нерезидентів в операціях на валютному ринку України необхідно мати на увазі, що всі операції, пов'язані з рухом іноземної валюти, поділяються на два види — поточні та пов'язані з рухом капіталу.

До поточних операцій належать:

— перекази в Україну або з України іноземної валюти для здійснення розрахунків без відстрочки платежу за експорт та імпорт товарів, робіт, послуг, а також розрахунків, пов'язаних з кредитуванням експортно-імпортних операцій, на термін, що не перевищує 180 днів;

— отримання і надання фінансових кредитів на термін, що не перевищує 180 днів;

— перекази в Україну та з України відсотків, дивідендів та інших доходів за вкладами, інвестиціями, кредитами та іншими операціями, пов'язаними з рухом капіталу;

— перекази неторгового характеру в Україну та з України, включаючи перекази сум заробітної мати, пенсій, аліментів, спадщини, а також інші аналогічні операції.

До валютних операцій, що пов'язані з рухом капіталу, належать:

— прямі інвестиції, тобто вкладення в статутний капітал підприємства з метою отримання доходу і прав на участь в Управлінні підприємством;

— портфельні інвестиції, тобто придбання цінних паперів;

— переведення в оплату споруд та іншого нерухомого майна;

— надання і отримання відстрочки платежу за експортом ти імпортом на термін, що перевищує 180 днів, а також надання і отримання фінансових кредитів на такий же термін [8, с. 29].

Список використаної літератури

1. Артус М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Мирослав Артус,; Європейський ун-т. — К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. — 161 с.

2. Гроші та кредит: Підручник/ За заг. ред. М.І. Савлука,; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. — К.: КНЕУ, 2001. — 602 с.

3. Гроші та кредит: Підручник для вузів за спец. "Фінанси та кредит"/ Михайло Савлук, К.Г. Зуллас, А. М. Коряк. — К.: Либідь, 2002. – 330 с.

4. Гроші та кредит: Підручник/ За ред. Богдана Івасіва,; М-во освіти і науки України, НБУ, Терноп. акад. нар. госп.. — Тернопіль: Карт-бланш, 2000. — 510 с.

5. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. — К.: Дакор, 2003,, 2005: ВИРА-Р. — 527 с.

6. Денисенко М. Гроші та кредит у банківській справі: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Микола Денисенко,; Авт.передм. К. Г. Федоренко. — К.: Алерта, 2004. — 477 с.

7. Колодізєв О. Гроші та кредит: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. — Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. — 153 с.

8. Михайловська І. М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ І. М. Михайловська, К. Л. Ларіонова. — Львів: Новий Світ-2000, 2006. — 431 с.

9. Розмарина А. Гроші та кредит у системі сучасних економічних відносин: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Одеський держ. екологічний ун-т. — О. : ТЭС, 2004. — 109с.

10. Савлук М. Гроші та кредит: Підручник / Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана / Михайло Іванович Савлук (заг.ред.). — 4 вид., перероб. і доп. — К. : КНЕУ, 2006. — 744с.

11. Щетинін А. І. Гроші та кредит: Підручник/ А. І. Щетинін; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 429 с.